.

Господарський суд у системі судів органів судівської влади

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
142 4450
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Господарський процес”

Дана робота була виконана авторами сайту HYPERLINK
“http://www.ukrreferat.com” www.ukrreferat.com

на замовлення відвідувачів сайту – БЕЗКОШТОВНО

ПЛАН

Вступ

1. Господарський суд у системі судів органів судівської влади

2. Процесуальне закріплення прав іноземних підприємств та організацій

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Однією з необхідних умов успішного функціонування всіх елементів
створюваного в Україні ринкового механізму є законність і дисципліна в
діяльності суб’єктів господарювання.

У процесі господарювання між підприємствами, державними та іншими
органами виникають, функціонують та припиняються численні господарські
відносини. Ринковий механізм, як і будь-яке інше складне явище, не може
розвиватися без зіткнень і конфліктів, що призводять до суперечностей
між суб’єктами господарської діяльності. Такі суперечності між
підприємствами, організаціями, державними та іншими органами стосовно
їхніх прав та обов’язків у господарських відносинах називаються
господарськими спорами. Саме ці господарські спори і є предметом
розгляду та вирішення господарських судів.

Господарські суди є однією з гілок судової влади. Це спеціалізовані
суди, на які законом покладено здійснення правосуддя у господарських
відносинах. Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх
господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та
іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Організація і діяльність господарських судів визначаються Конституцією
України, Законом України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України»,
Господарським процесуальним кодексом України, прийнятим Верховною Радою
України 6 листопада 1991 р., іншими нормативно-правовими актами України,
а також міждержавними договорами, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України.

Правова природа господарського суду як органу правосуддя визначається
завданнями та повноваженнями, якими його наділено для виконання цих
завдань. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій України»
завданням господарського суду є забезпечення захисту гарантованих
Конституцією України та законами прав громадян, прав і законних
інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

1. Господарський суд у системі судів органів судівської влади

Господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної
юрисдикції.

Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських
спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими
органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Організація і діяльність господарського суду визначаються Конституцією
України [1], Законом України “Про судоустрій” [4], Господарським
процесуальним кодексом України [3], іншими законодавчими актами України,
а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України.

Господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної
юрисдикції.

Господарські суди становлять єдину триланкову систему спеціалізованих
судів, яку складають:

– місцеві господарські суди;

– апеляційні господарські суди;

– Вищий господарський суд України.

Місцеві господарські суди (Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва і Севастополя) є основною ланкою спеціалізованих господарських
судів, оскільки, як суди першої інстанції, вони виконують значний обсяг
роботи щодо вирішення господарських спорів, розгляду справ про
банкрутство і стоять найближче до господарського життя та до конфліктів,
які в ньому виникають.

Для виконання покладених на них завдань місцеві господарські суди
виконують такі повноваження:

— вирішують господарські спори, віднесені до їхньої компетенції,
розглядають справи про банкрутство;

— переглядають за нововиявленими обставинами прийняті ними рішення;

— вивчають і узагальнюють практику застосування законодавства,
аналізують статистику вирішення господарських спорів, вносять пропозиції
Вищому господарському суду України, спрямовані на вдосконалення
правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення
господарських спорів;

— ведуть роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері
господарських відносин;

— здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством. До складу
місцевого господарського суду входять: голова, перший заступник голови,
заступники голови та судді (кількість їх щодо кожного конкретного
господарського суду затверджена Указом Президента України від 11 липня
2001 р. «Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження
мережі господарських судів України») [10, с.175].

Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції, що вперше
запроваджена в системі органів господарського судочинства відповідно до
статті 125 Конституції України. Вони утворені Указом Президента України
від 11 липня 2001 р. «Про утворення апеляційних господарських судів та
затвердження мережі господарських судів України» в кількості семи судів
(Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський,
Севастопольський та Харківський апеляційні господарські суди) з
визначенням території, на яку поширюються повноваження апеляційних
господарських судів. Указом Президента України від 30 травня 2002 р.
«Про утворення Житомирського та Запорізького апеляційних господарських
судів та внесення змін до мережі та кількісного складу суддів
господарських судів України» кількість апеляційних господарських судів
було збільшено до дев’яти.

До складу апеляційного господарського суду входять: голова, перший
заступник голови, заступники голови. Апеляційний господарський суд
здійснює правосуддя колегією суддів.

Відповідно до встановлених законом повноважень апеляційний господарський
суд:

переглядає в апеляційному порядку рішення місцевих господарських судів,
які включені до території, на яку поширюються його повноваження;

переглядає за нововиявленими обставинами прийняті ним рішення;

вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, аналізує
статистику вирішення господарських спорів, подає пропозиції Вищому
господарському суду України щодо вдосконалення правового регулювання
господарської діяльності і практики вирішення господарських спорів та
щодо порушення перед Конституційним Судом України питання про офіційне
тлумачення законів України;

проводить роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері
господарських відносин;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Вищий господарський суд України є вищим судовим органом господарських
судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах. Як
вищий спеціалізований суд, він складається з обраних до нього Верховною
Радою України суддів, зі складу яких загальними зборами суду обираються
голова суду та його заступники.

Загалом до Вищого господарського суду України входять: Голова, перший
заступник Голови, заступники Голови та суддів. Вищий господарський суд
України діє у складі колегій суддів.

У Вищому господарському суді України утворюється президія як
консультативно-дорадчий орган при Голові Вищого господарського суду
України.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про судоустрій України» [4] Вищий
господарський суд України:

1) розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової
юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним
законом;

2) веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову
практику;

3) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового
застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на
основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає
спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань
застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової
юрисдикції;

4) здійснює інші повноваження, передбачені Законом. Розгляд справ у
Вищому господарському суді здійснюється колегіально. Для цього
утворюються колегії суддів з числа суддів Вищого господарського суду
України. Колегія суддів складається з трьох або п’яти суддів залежно від
категорії і складності справи. Колегії суддів формуються Головою Вищого
господарського суду України [4, ст.39].

Поряд з загальним завданням здійснення правосуддя в господарських
правовідносинах, законодавство вказує на завдання, спрямоване на захист
прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських
правовідносин. Це завдання вирішується за допомогою функції розгляду
конкретних справ в судових засіданнях.

Розглядаючи справи та встановлюючи невиконання зобов’язання або
виконання його неналежним чином по відношенню до кількісних, якісних
показників, строків і т.п., суд відшкодовує збитки стороні, яка
постраждала, стягує штрафні санкції з порушника. За договірними спорами
суд коригує умови договору відповідно до закону і з врахуванням бажань
та можливостей сторін. По справам з визнання недійсними актів суд
захищає права та інтереси господарюючих суб’єктів від неправомірних дій
тих чи інших органів.

Господарський процес – це встановлена нормами господарського
процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на
захист оспорюваних або порушених прав юридичних осіб та
громадян-підприємців [7, с.39].

Питання про галузеву належність норм, що визначають організацію та
порядок діяльності господарських судів, на протязі років було
дискусійним. Немає єдиної думки з даного питання й сьогодні. Так,
Т.Є.Абова відносить норми, що визначають порядок діяльності
господарських (арбітражних) судів, до цивільного процесу. Інші автори,
навпаки, говорять про самостійне місце господарського процесу в системі
права. Є правильною позиція тих авторів, які вважають безпідставним
включення до господарського права і розглядають господарський процес як
самостійну процесуальну систему.

Аналіз діючого законодавства показує, що господарський суд істотно
відрізняється від судів загальної юрисдикції з організаційної побудови у
сфері діяльності і компетенції, порядку, формам діяльності та в ряді
інших відносин. Це проявляється в наступному:

1) господарські суди, як і суди загальної юрисдикції, мають свою
замкнену систему нормативних актів, що детально регламентують їх
організацію та структуру, компетенцію та порядок діяльності;

2) відповідно до даного законодавства господарський суд як і дві інші
гілки судової влади (Конституційний Суд і суди загальної юрисдикції),
займає особливе положення серед владних державних структур України. Він
повністю самостійний, незалежний та непідвладний в своїй діяльності
іншим гілкам влади;

3) подібно загальним судам та поряд з ними господарський суд виконує
важливу державну функцію – здійснює правосуддя. Однак, на відміну від
загальних судів, діє в особливій сфері відносин – в галузі господарських
та пов’язаних з ними управлінських правовідносин,
громадянами-підприємцями в процесі здійснення ними підприємницької або
іншої економічної діяльності;

4) предметом розгляду господарських судів є господарські спори, що мають
певну специфіку [12, с.58].

Діяльність господарських судів з розгляду та вирішення господарських
спорів має впорядкований характер, тобто приймає специфічну процесуальну
форму. Роль та значення процесуальної форми полягає в тому, щоб
забезпечити захист дійсно істотних прав суб’єктів господарювання і
гарантувати винесені законні та обгрунтовані рішення. Закон встановлює
процесуальний порядок діяльності суду з розгляду та вирішення справ не
заради форми, а для того, щоб винести законне та обгрунтоване рішення по
справі. Процесуальна форма виступає в якості інструменту досягнення
законності в правозастосовувальній діяльності господарських судів.

Можна виділити основні риси господарської процесуальної форми:

1) закон конкретно визначає процесуальну діяльність як суду, так і інших
учасників процесу. Як правило, в господарському процесі можливі лише
такі дії, які передбачені або припустимі законом;

2) постановлене по справ рішення повинно грунтуватися лише на фактах,
доведених та встановлених судом передбаченими законом способами та
засобами;

3) відношення між господарським судом та учасниками процесу не можуть
мати характер фактичних відносин, вони мають характер лише
правовідносин;

4) все провадження по справі повинно здійснюватися на підставі
змагальності та рівноправності сторін.

Господарське судочинство як і кожен процес, є послідовний поступовий
рух, що складається з низки стадій. Стадія господарського процесу –
сукупність процесуальних дій з конкретної справи, об’єднаних одною
метою.

Господарський процес складається з шести стадій: 1) провадження в
господарському суді першої інстанції; 2) провадження в апеляційні
інстанції; 3) провадження в касаційні інстанції; 4) провадження в
порядку нагляду; 5) перегляд за поновленими обставинами судових актів
господарського суду, що вступили в законну силу; 6) виконання судових
актів.

Кожна стадія господарського процесу має свій зміст, охоплює собою певну
сусукупність процесуальних дій, спрямована на досягнення самостійної
мети: розв’язати спір по суті, перевірити правильність перевіреного
рішення, привести його до виконання.

???????¤?¤?$??????Таким чином, господарське судочинство в системі
господарського права України здійснюється господарськими судами, що
покликані вирішувати спори, що виникають між суб’єктами господарювання,
адже саме тут підприємці можуть врегулювати свої конфлікти, захистити
порушені права та інтереси [12, с.68].

2. Процесуальне закріплення прав іноземних підприємств

та організацій

Чинний Господарсько-процесуальний Кодекс України (ГПК) [3] розділом 15
регулює провадження в справах за участю іноземних підприємств і
організацій.

Вступна стаття цього розділу передбачає, що іноземні підприємства і
організації мають рівні з підприємствами і організаціями України
процесуальні права і обов’язки [3, ч.2 ст.123].

Поширення принципу рівності на іноземних учасників процесу є,
безперечно, прогресивною тенденцією розвитку господарського
процесуального права. Практична потреба прирівняти іноземних учасників
арбітражного процесу до українських відчувалася вже давно. Так, Вищий
арбітражний суд України, ще в 1997 році роз’яснив, що “для іноземних
суб’єктів господарської діяльності передбачений національний режим
процедури вирішення господарських спорів” (п. 3 роз’яснення президії
Вищого арбітражного суду “Про деякі питання підвідомчості і підсудності
справ зі спорів за участю іноземних суб’єктів господарської діяльності”
від 21 вересня 1993 р. № 01-6/1025.

Пунктом 1 Роз’яснень Президії Вищого господарського суду України від
(далі ВТСУ) 31.05.2002 р. № 04-5/608 «Про деякі питання практики
розгляду справ за участю іноземних підприємств та організацій» [5]
закріплено, що відповідно до ст. 123 Господарського процесуального
кодексу України [3] іноземні підприємства та організації мають право на
звернення до господарських судів згідно з установленою підвідомчістю та
підсудністю господарських спорів за захистом своїх порушених прав або
оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом статей 4-1 12-17, 123 ГПК [3] для іноземних суб’єктів
господарської діяльності передбачений національний режим судового
процесу для розгляду справ, підвідомчих господарським судам. Оскільки в
ГПК відсутній інститут договірної підсудності, заінтересована сторона
може звернутися до місцевого господарського суду лише відповідно до
вимог статей 13-16 ГПК [3] про територіальну і виключку підсудність
справ, що підлягають розгляду в першій інстанції.

Місцеві господарські суди вправі вирішувати спори й у тих випадках, коли
міжнародним договором передбачена можливість укладання письмової
пророгаційної угоди між суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності
України та іноземним суб’єктом господарської діяльності (угода про
договірну підсудність). Обираючи як орган вирішення спорів місцевий
господарський суд України, сторони пророгаційної угоди повинні
дотримуватися вимог міжнародного договору та ст. 16 ГПК [3] щодо
виключної компетенції господарських судів України. Отже, у випадку
непідвідомчості справи в спорі за участю іноземного підприємства або
організації господарський суд повинен відмовити в прийнятті позовної
заяви на підставі п. 1 ч. ст. 62 ГПК [3].

         Таким чином, Вищий господарський суд України фактично вказав на
те, що договірна підсудність судам України може застосовуватися у
виняткових випадках: якщо спір підсудний і підвідомчий судам України
відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України, а
також, якщо можливість укладення угоди щодо підсудності передбачена
міжнародним договором.

Виходячи з викладеного, господарськими судами при розгляді справ за
участю іноземного елемента і визначенні підсудності, угоди про
визначення підсудності не приймалися, а провадження у справі припинялося
або взагалі не порушувалося на підставі п. 1 частини 1 статті 80 або ч.
1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України [3].

         Так, відповідно до постанови Вищого господарського суду України
від 27.02.2007 року, припинено провадження у справі між суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності, які угодою визначили підсудність спорів
господарському суду міста Києва за п. 1 ч.1 ст. 80 ГПК [3], оскільки, як
вважав ВГСУ, приписами статей 15, 124 ГПК України не передбачене
визначення договірної підсудності справ господарським судам. Постановою
Вищого господарського суду України від 20.03.2007 р. у справі за позовом
української компанії до іноземної, підсудність спорів між якими
визначена угодою, залишено в силі ухвалу суду першої інстанції про
відмову в прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ст. 62 ГПК [3],
оскільки «норми ГПК не містять норм щодо договірної підсудності». 

         Верховний Суд України має іншу думку з питання підсудності
справ за участю іноземного елемента.

Скасовуючи постанову Вищого господарського суду України від 27.02.2007
р., у постанові від 17.04.2007 р. Верховний Суд вказав наступне. «Згідно
зі статті 38 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” спори,
що виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними
суб’єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть
розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору, Міжнародним
комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при
Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору,
якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено
міжнародними договорами України. Статтею 76 Закону України «Про
міжнародне приватне право» визначено, що суди можуть приймати до свого
провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема,
у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з
іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті
77 цього Закону,..». Скасовуючи Постанову Вищого господарського суду
України від 20 березня 2007 року, у Постанові від 22.05.2007 року,
Верховний Суд України також послався на статтю 76 Закону України «Про
міжнародне приватне право».

         Видаються більш правильними висновки Верховного Суду України,
оскільки вони найбільше відповідають чинному законодавству. Застосування
статті 76 закону України «Про міжнародне приватне право» не суперечить
положенням Господарського процесуального кодексу України, більше того,
при розгляді справ за участю іноземного елемента зазначений нормативний
акт є спеціальним щодо ГПК, у зв’язку із чим, за загальним правилом,
повинні застосовуватися саме положення зазначеного Закону. З огляду на
викладене, відмова судів у розгляді спорів за участю іноземного елемента
при існуванні угоди про підсудність на підставі того, що норми ГПК
України [3] не містять норм про договірну підсудність, є незаконною, як
і відповідні положення вище зазначених роз’яснень Президії Вищого
господарського суду України.

Висновки

Отже, зі сказаного вище, можна зробити наступні висновки:

Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських
спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими
органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Організація і діяльність господарського суду визначаються Конституцією
України, Законом України “Про судоустрій”, Господарським процесуальним
кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також
міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною
Радою України.

Господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної
юрисдикції.

Господарські суди становлять єдину триланкову систему спеціалізованих
судів, яку складають:

– місцеві господарські суди;

– апеляційні господарські суди;

– Вищий господарський суд України.

Місцеві господарські суди (Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва і Севастополя) є основною ланкою спеціалізованих господарських
судів, оскільки, як суди першої інстанції, вони виконують значний обсяг
роботи щодо вирішення господарських спорів, розгляду справ про
банкрутство і стоять найближче до господарського життя та до конфліктів,
які в ньому виникають.

Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції, що вперше
запроваджена в системі органів господарського судочинства відповідно до
статті 125 Конституції України [1]. Вони утворені Указом Президента
України від 11 липня 2001 р. «Про утворення апеляційних господарських
судів та затвердження мережі господарських судів України» в кількості
семи судів (Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський,
Одеський, Севастопольський та Харківський апеляційні господарські суди)
з визначенням території, на яку поширюються повноваження апеляційних
господарських судів. Вищий господарський суд України є вищим судовим
органом господарських судів України у здійсненні правосуддя в
господарських відносинах. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про
судоустрій України» Вищий господарський суд України:

1) розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової
юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним
законом;

2) веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову
практику;

3) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового
застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на
основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає
спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань
застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової
юрисдикції;

4) здійснює інші повноваження, передбачені Законом. Розгляд справ у
Вищому господарському суді здійснюється колегіально. Для цього
утворюються колегії суддів з числа суддів Вищого господарського суду
України. Колегія суддів складається з трьох або п’яти суддів залежно від
категорії і складності справи. Колегії суддів формуються Головою Вищого
господарського суду України.

Чинний Господарсько-процесуальний Кодекс України розділом 15 регулює
провадження в справах за участю іноземних підприємств і організацій.
Вступна стаття цього розділу передбачає, що іноземні підприємства і
організації мають рівні з підприємствами і організаціями України
процесуальні права і обов’язки [3, ч.2 ст.123].

Поширення принципу рівності на іноземних учасників процесу є,
безперечно, прогресивною тенденцією розвитку господарського
процесуального права.За змістом статей 4-1 12-17, 123 ГПК для іноземних
суб’єктів господарської діяльності передбачений національний режим
судового процесу для розгляду справ, підвідомчих господарським судам.
Оскільки в ГПК відсутній інститут договірної підсудності, заінтересована
сторона може звернутися до місцевого господарського суду лише відповідно
до вимог статей 13 – 16 ГПК [3] про територіальну і виключку підсудність
справ, що підлягають розгляду в першій інстанції.

Список використаних джерел та літератури

Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N30, ст.
141 (Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.44).

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Голос України. – 14
березня 2003 р.

Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради
(ВВР), 1992, N 6, ст.56 (Із змінами, внесеними згідно із Законами) /
Остання редакцiя вiд 15.10.2008 на пiдставi 513-17.

Закон України „Про судоустрій України” від 7.02.2002, № 3018-III //
Відомості Верховної Ради України, 2002, N 27-28 (12.07.2002), ст. 180
(зі змінами і доповненнями).

Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України «Про деякі
питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств та
організацій» від 31.05.2002 р. № 04-5/608.

Абрамов Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учебное пособие.
– Х., 2004. – 255 с.

Васильев С.А. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учебное пособие. –
Х., 2005. – 367 с.

Вирішення господарських спорів. Застосування норм матеріального права в
роз’ясненнях і листах Вищого господарського суду України. Укл. В.Е.
Беляневич. / За заг. Ред. Д.М. Притики – К.: Юстініан, 2002. – 640 с.

Осадчій І. Забезпечення позову в господарському процесі: потреба
вдосконалення // Юридичний журнал. – 2003. – 12. – С. 120-123.

Осетинський А.Й. Господарське судочинство: деякі теоретичні та практичні
аспекти касаційної інстанції // Вісник господарського судочинства.-
2004.- №2. – C.175-178

Притика Д. Сучасний стан та перспективи розвитку господарського
судочинства // Право України (укр.).- 2005.- № 9. – C.3-10.

Роїна О.М. Господарський процес: Практичний посібник – вид. 3-тє – К.:
КНТ, 2007 – 180 ст.

Степанова Т. Проблеми подання позовних заяв та участі прокурорів у
господарському судочинстві // Господарський процес. – 2003. – 12. – С.
12-15.

Шеремет О. Господарське законодавство: формування та зарубіжний досвід
// Господарське право. – 2003. – № 4. – С. 41-46.

Дана робота була виконана авторами сайту HYPERLINK
“http://www.ukrreferat.com” www.ukrreferat.com

на замовлення відвідувачів сайту – БЕЗКОШТОВНО

PAGE

PAGE 2

www.ukrreferat.com

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020