.

Управління системою громадянського виховання в загальноосвітньому навчальному закладі

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
77 3923
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Управління системою громадянського виховання

в загальноосвітньому навчальному закладі

Зміст

Вступ………………………………………………………….
………………………………………………3

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ГРОМАДЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ
В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ
ЗАКЛАДІ………………………………………………………..
………………8

1.1. Сутнісна характеристика системи громадянського
виховання…………………..8

1.2. Шляхи реалізації системи громадянського виховання в
загальноосвітньому навчальному
закладі………………………………………………………..
……………………………22

1.3. Особливості управління системою громадянського виховання в
загальноосвітньому навчальному
закладі………………………………………………………28

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
……………………………………….39

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………..42

ДОДАТКИ………………………………………………………..
…………………………………………46

Вступ

Актуальність проблеми дослідження. Початок ХХІ століття характеризується
новими політичними, економічними, соціально-культурними умовами, в яких
відбувається формування громадянського суспільства, модернізація освіти
та управління нею. Школа цілеспрямовано виконує важливе соціальне
замовлення суспільства – формує громадянина-патріота, здатного
розбудовувати суверенну Україну, плекає творчу особистість із високим
рівнем інтелектуального і духовного розвитку, здатну забезпечити поступ
нації до світової спільноти.

Управління системою громадянського виховання в навчальному закладі – це
наукове розроблення і практичне забезпечення нової системи
громадянського виховання, мета якого – сформувати в учнів комплекс
громадянських якостей, потребу захищати інтереси України, реалізовувати
свій особистісний потенціал на благо Української держави.

Актуальність проблеми дослідження визначається також необхідністю
розвитку теорії громадянського суспільства, концепції “громадянського
виховання”; вдосконалення управління системою громадянського виховання в
навчальному закладі, використання інноваційних виховних технологій. Про
суспільну значущість проблематики в умовах формування громадянського
суспільства та модернізаційних освітніх процесів у країні свідчить низка
законодавчо-нормативних документів, прийнятих на державному рівні:
Конституція України [25], Закон України “Про загальну середню освіту”
[15], Закон України “Про освіту” [16], Закон України “Про громадянство
України” [14], Державна національна програма «Освіта: Україна ХХІ
століття» [12] та Концепція громадянського виховання особистості в
умовах розвитку української державності [26]. У Національній доктрині
розвитку освіти України в ХХІ столітті наголошено, що домінантною
основою розвитку українського суспільства є виховання «свідомого
громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої
культури міжнаціональних взаємовідносин, формування в молоді потреби та
уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної
досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної
культури» [12; 4].

Перехід країн до громадянського суспільства призвів до визнання
громадянського виховання як пріоритетного й зумовив зміни в
професійно-кваліфікаційних вимогах до керівників загальноосвітніх
навчальних закладів та в характері управлінської праці взагалі.

Традиційна система навчально-виховної роботи, що склалася в
загальноосвітній школі, не дає в повному обсязі можливостей для
розв’язання накопичених проблем, а саме для становлення й розвитку
громадянськості учасників навчально-виховного процесу.

Практика дозволила виявити наступні протиріччя процесу становлення
громадянськості особистості:

між необхідністю підвищення рівня громадянської культури учня й існуючою
системою виховної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі;

між соціальним замовленням в області розвитку громадянськості й
інертністю традиційної системи підготовки педагогів з означеної
проблеми;

між необхідністю формування демократичного світогляду особистості й
недостатньою спрямованістю на означену проблему навчально-виховного
процесу;

між теоретичними знаннями особистості та повсякденною соціальною
практикою.

Дослідженням проблеми громадянського виховання займалося багато відомих
вчених ХХ століття, такі як М. Грушевський, С. Русова, Г. Ващенко,
А. Макаренко, В. Сухомлинський , І. Бех, Г. Сорока, О.
Кузьменко та інші.

Видатний український педагог-філософ, педагог-практик Софія Русова в
своїх творах доводила, що суспільне буття визначає хід і напрямок
виховання громадян держави, його завдання і зміст, що школа й виховання
мають функціонувати у повній відповідності до особливостей і потреб
своєї країни, нації.

Відомий український педагог Василь Сухомлинський перший (за радянських
часів) звернувся до громадянського виховання як до головної педагогічної
проблеми. Першочерговою умовою формування рис громадянина педагог вважав
організацію емоційно насиченого, діяльного життя школи, розвиток
громадянської активності кожного індивіда в контексті діяльного життя
шкільного колективу.

Різні аспекти проблем громадянського виховання розглядали такі
дослідники:

М. Боришевьский, М. Бургін, І. Бех, О. Вишневський, Т. Дем’янюк, В.
Поплужний, Б. Павленик, В. Лозова і Г. Троцко, М. Рагозін,
О.Сухомлинська, Т. Умурзакова, К. Чорна, які
переконливо доводять, що процес управління системою громадянського
виховання вимагає постійного аналізу, науково-творчого обґрунтування,
визначення, практичного забезпечення та розробки інноваційних технологій
його здійснення. Разом з тим можна констатувати недостатню розробленість
проблем якісного управління системою громадянського виховання,
технології управлінської роботи з педагогічними кадрами щодо підвищення
рівня громадянської культури всіх учасників навчально-виховного процесу.
Виникає нагальна потреба в пошуку засобів, що дозволяють управлінцям
ефективно визначати джерела утруднень у вихованні громадянськості,
обирати найбільш конструктивні шляхи подолання труднощів і адекватно
діяти в конкретних педагогічних ситуаціях.

Отже, актуальність даної проблеми та її недостатня наукова розробленість
зумовили вибір теми курсової роботи: “Управління системою громадянського
виховання в загальноосвітньому навчальному закладі ”.

Мета курсової роботи: теоретично обґрунтувати сутність, засоби
реалізації та особливості управління системою громадянського виховання в
загальноосвітній школі.

Об’єкт дослідження: система громадянського виховання в
загальноосвітньому навчальному закладі.

Предмет дослідження: управління системою громадянського виховання в
загальноосвітньому навчальному закладі.

В ході дослідження нами висунуто таку гіпотезу (припущення): вивчення
теоретичних основ управління системою громадянського виховання дасть
змогу проаналізувати стан проблеми в загальноосвітньому навчальному
закладі та розробити комплексно-цільову програму щодо вдосконалення
управління системою громадянського виховання.

Об’єкт, предмет, мета і гіпотеза дослідження обумовили вибір наступних
завдань:

на основі вивчення наукової літератури обґрунтувати сутність поняття
“система громадянського виховання”;

визначити складники системи громадянського виховання;

з’ясувати шляхи реалізації системи громадянського виховання в
загальноосвітньому навчальному закладі;

дослідити особливості діяльності керівника загальноосвітнього
навчального закладу щодо управління системою громадянського виховання.

Відповідно до визначених завдань і для перевірки наукового припущення
було використано такі методи дослідження:

теоретичні: аналіз психолого-педагогічної літератури, наукових робіт з
проблем управління школою, порівняльний аналіз, синтез, узагальнення,
моделювання;

емпіричні: спостереження, бесіда, анкетування, вивчення практичного
досвіду роботи педагогів, психологів, керівників шкіл.

Структура й обсяг курсової роботи зумовлені логікою наукового пошуку.
Робота складається зі вступу, одного розділу, висновків, списку
використаної літератури (52 найменування), 2 додатків. Загальний обсяг
роботи складає 50 сторінок, додатки складають 5 сторінок.

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт,
предмет, мету і гіпотезу дослідження. У першому розділі розглянуто
теоретичні основи управління системою громадянського виховання: дано
сутнісну характеристику системи громадянського виховання, досліджено
принципи громадянського виховання, його мету, завдання, зміст, форми та
методи, визначено основні засоби реалізації системи громадянського
виховання в загальноосвітньому навчальному закладі, обґрунтовано
необхідність удосконалення управління системою громадянського виховання
в умовах розбудови правового демократичного суспільства і модернізації
системи освіти.

Основним висновком дослідження є підтвердження гіпотези про те, що
вивчення теоретичних основ управління системою громадянського виховання
дасть змогу проаналізувати стан проблеми в загальноосвітньому
навчальному закладі та розробити комплексно-цільову програму щодо
вдосконалення управління системою громадянського виховання.

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ГРОМАДЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ В
ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

1.1. Сутнісна характеристика системи громадянського виховання

Формування правової, демократичної держави можливе лише на основі
розвинутого громадянського суспільства, яке передбачає трансформацію
громадянської самосвідомості, моральної, правової культури громадян.
Чорна К. в своїй роботі «Громадянське виховання – нагальна потреба
України» зазначила, що «громадянське суспільство – одночасно і мета, і
засіб громадянського виховання особистості» [52; 3].

В Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», у
Національній доктрині розвитку освіти, Національній програмі виховання
дітей та учнівської молоді підкреслюється, що головною метою сучасної
школи є допомога учнівської молоді у її «життєвому самовизначенні,
самореалізації, життєтворчості згідно з національними цінностями та в
контексті ідеї інтеграції української держави у Європейський простір»
[16; 7]. Пріоритетним завданням діяльності педагогів визначено розвиток
активної, творчої особистості, здатної виконувати масштабні завдання,
які забезпечують поступ нації. Виходячи з цього, «виховання – процес
залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей,
створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного
потенціалу та творчого ставлення до життя, спрямований на утвердження
суспільно-значущих норм і правил поведінки особистості» [31; 10-11], а
за визначенням Лозової В., Троцко Г. у широкому педагогічному значенні
– «процес цілеспрямованого формування особистості в умовах спеціально
організованої виховної системи» [30; 24]. Основним напрямом виховання є
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%93%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B
0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%B2%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%
B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit” \o “Громадянське виховання”
громадянське виховання . У вітчизняній педагогічній практиці
громадянське виховання все частіше розуміється як система або модель
шкільної освіти, яка наскрізь проходить не лише через навчальний процес
у вузькому предметному значенні, але в ширшому значенні цього поняття є
надпредметною областю діяльності школи, що сприяє вихованню
демократичних, громадянських цінностей і поведінки усіх учасників
освітнього процесу. У цьому плані вітчизняна дослідниця сучасних проблем
громадянського виховання К. Чорна зазначає, що «громадянське
виховання повинно стати серцевиною усієї діяльності школи як у процесі
навчання, так і позакласній роботі» [52; 30].

За визначенням Коджаспірової Г., «громадянське виховання – процес
формування поваги до закону і безперечне підкорення йому, нормам
колективного життя, розвиток громадянського самопізнання, соціальної і
політичної відповідальності, культури міжнаціональних відносин,
громадянських почуттів і якостей: патріотизму, національної і расової
терплячості, почуття громадянського обов’язку і соціальної
відповідальності, готовності захищати свою Вітчизну, відстоювати свої
погляди» [23; 110]. Лозова В., Троцко Г. вказують, що «громадянське
виховання – процес формування громадянськості як риси особистості, яка
характеризується усвідомленням нею своїх прав і обов’язків у ставленні
до держави, народу, законів, норм життя; турботою про благополуччя своєї
країни, збереження людської цивілізації конкретними діями відповідно до
власних переконань і цінностей» [30; 108]. В “Концепції громадянського
виховання особистості в умовах розвитку української державності”
зазначається, що «громадянське виховання – це процес формування
громадянськості як інтегрованої якості особистості, що надає людині
можливість відчувати себе морально, соціально, політико, юридично
дієздатною та захищеною» [26; 35]. Таким чином, громадянське виховання –
це всеохоплююча категорія, що поєднує всі грані педагогічного процесу.
Важливе місце у ньому посідає освітня складова, у вигляді громадянської
освіти, яка доповнюється й розширюється вихованням у дусі
громадянськості, що передбачає розвиток в особистості здатності
усвідомлювати провідні моральні цінності. Сухомлинський В.О. «справжню
громадянськість бачив у моральній відповідальності за все, що робиться
на рідній землі: непримиренність до недоліків, гаряче прагнення боротися
за розквіт, велич і могутність Вітчизни» [45; 146]. Сучасний політолог
С. Рябов розуміє під громадянськістю «морально-психологічний стан
людини, що характеризується усвідомленням себе громадянином конкретної
держави; лояльним ставленням до її конституції та законів; почуттям
власної гідності у стосунках з представниками держави; знаннями та
повагою до прав людини, цінностей громадянського суспільства, готовністю
та умінням добиватися виконання своїх права; вимагати від держави
виконання нею своїх функцій; лояльним, відповідальним до своїх
обов’язків перед державою» [17; 159]. За визначенням Лозової В., Троцко
Г. «громадянськість – інтегральна риса особистості, що характеризується
відчуттям себе громадянином конкретної держави, лояльним ставленням до
її інституцій і законів, почуттям власної гідності у стосунках з
представниками держави, знаннями і поважаннями прав людини, чеснот
громадянського суспільства, відповідним ставленням до своїх обов’язків
перед державою, патріотизмом» [30; 120]. Це фундаментальна
духовно-моральна якість, світоглядна і психологічна характеристика
особистості, що має культурологічні засади. Будемо вважати, що
«громадянськість – духовно-моральна цінність, світоглядно-психологічна
характеристика людини, зумовлена її державною самоідентифікацією,
усвідомленням належності до конкретної країни. З цим пов’язані більш чи
менш лояльне ставлення людини до встановлених у державі порядків,
законів, інституції влади, почуття власної гідності, знання і повага до
прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовність та вміння
додержуватися власних прав та обов’язків» [26; 44]. Громадянськість
виявляється в активному втіленні у житті сукупності соціальних,
політичних і громадянських прав особистості, її інтеграції в культурній
й соціально-економічні структури суспільства. Складовими громадянськості
є знання, переживання та вчинки. Вони перебувають в певних зв’язках та
взаємодії при переважанні на певних етапах розвитку індивіда емоційного
компонента, формування почуттєвої сфери. Такі характеристики
громадянськості засвідчують визначальну роль світогляду
особистості у формуванні системи її ціннісних орієнтацій, поглядів,
переконань, усвідомленні місця в суспільстві, обов’язку і
відповідальності перед співвітчизниками, Батьківщиною (схема 1).

Схема 1. Формування громадянських рис особистості.

Отже, громадянськість як риса особистості відбиває:

патріотичну самосвідомість, громадянську відповідальність, суспільну
ініціативність й активність, готовність працювати для розвитку
Батьківщини, захищати її, підносити її міжнародний авторитет;

повагу до Конституції, законів держави, прийнятих у ній правових норм,
сформованість потреби в їх дотриманні, високій правосвідомості;

досконалі знання і володіння державною мовою, турботу про піднесення її
престижу;

увагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу,
усвідомлення своєї незалежності до нього як його представника,
спадкоємця і наступника;

дисциплінованість, працьовитість, завзятість, почуття дбайливого
господаря своєї землі, піклування про її природу, екологію;

гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій, звичаїв
національних меншин, що проживають у країні, високу культуру
міжнаціонального спілкування.

Академік АПН України О. Сухомлинська у своїй статті «Громадянське
виховання: спадщина і сучасність» наголошує, «що виховання громадянських
якостей – це емоційно-почуттєве прилучення дітей до різних форм знання,
розуміння, діяльності й поведінки, спрямованих на прояви
громадянськості. До громадянських якостей належать: любов до свого
народу, краю, вітчизни, толерантність, демократизм, громадянська
свідомість, громадянська гідність, громадянський обов’язок, громадянська
відповідальність, громадянська мужність, громадянська діловитість,
працелюбність, повага до законів держави, чужої думки тощо» [44; 4].
Базуючись на політичній та правовій діяльності громадянського
суспільства, морально-етичні імперативи і цінності виступають головними
аспектами громадянського виховання:

повага до Конституції, законів української держави, прийняття у ній
правових норм, сформована потреба в їх дотриманні, висока
правосвідомість;

патріотична самосвідомість, громадянська відповідальність і мужність,
суспільна ініціативність й активність, готовність працювати для розвитку
Батьківщини;

досконале знання і володіння державною мовою, постійна турбота про
піднесення її престижу й функціонування в усіх сферах суспільного життя
і побуту;

повага до батьків, свого родоводу, до традицій та історії рідного
народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника,
спадкоємця і наступників;

гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій, звичаїв
національних меншин, які проживають в Україні, висока культура
міжнаціонального спілкування;

дисциплінованість, працьовитість, творчість, почуття дбайливого
господаря своєї землі, піклування про її природу, екологію;

фізична досконалість, моральна чистота, висока художньо-естетична
вихованість» [48; 42].

«Сучасна школа цілеспрямовано виконує соціальне замовлення суспільства –
формує громадянина-патріота, здатного розбудовувати суверенну Україну;
плекає творчу особистість з високим рівнем інтелектуального і духовного
розвитку. Система виховання підростаючого покоління глибоко національна
за змістом, вона носить людинотворчий та державостверджуючий характер»
[11; 36].

Коджаспірова Г. зазначає, що «виховна система – форма інтеграції
(об’єднання) виховних взаємодій в цілому виховному процесі, в якому
педагогічні цілі зорієнтовані з цілями вихованців і забезпечується
реалізація завдань виховання в спеціально організованих умовах» [23;
66]. Неодмінною умовою громадянською виховання є системний підхід, який
передбачає розгляд цілісного багаторівневого, ієрархічного,
взаємозалежного детермінованого відкритого процесу в його постійному
розвитку й саморозвитку. «Система громадянського виховання – визнання
цінностей кожної людини – суб’єкта відродження України як держави,
розвитку громадянського демократичного суспільства, культури власної
життєтворчості» [11; 38]. Педагоги, класні керівники в основу системи
громадянського виховання покладають процес розвитку особистості – її
здібностей, інтересів, нахилів, національної свідомості і
самосвідомості, соціального досвіду. Весь процес діяльності педагога у
школі спрямований на виховання громадянина-патріота, здатного
розбудовувати суверенну Україну, творити себе і своє життя, відповідати
за власні дії і вчинки і цим впливати на становище і долю класу, школи,
суспільства. Такий громадянин характеризується високим рівнем
національної, правової свідомості і самосвідомості, громадянською,
соціальною відповідальністю, мужністю, готовністю працювати в ім’я
розквіту України, захищати її прагнення до інтеграції у світове
європейське співтовариство, усвідомленням необхідності досконалого
знання державної мови, здатністю неупереджено ставитися до культури
інших народів; повагою до Конституції, законів своєї держави, потребою в
їх дотриманні; йому властиві високі інтелектуальні, духовні, трудові,
художньо-естетичні риси, розумні потреби та установки, прагнення до
розвитку творчих здібностей, самовираження, самоствердження і
самореалізації, активної діяльності, спрямованої на участь у справах і
житті класу, школи, суспільства; реалізацію його демократичних і
гуманістичних начал, здатність до виконання громадянського обов’язку.

Складниками системи громадянського виховання є: мета, завдання, принципи
громадянського виховання, суб’єкти діяльності та відносини між ними,
процес громадянського виховання, умови, в яких воно відбувається,
управління, що забезпечує інтеграцію складників у цілісну систему і
розвиток цієї системи.

Основна парадигма системи громадянського виховання, її мета і завдання,
складові змісту виходять із загальнопедагогічних та психологічних
принципів, які відображають рівень розвитку та становлення шкіл в
Україні.

Мета громадянського виховання – сформувати національно свідомого
громадянина, патріота, професіонала, тобто людину, якій притаманні
особистісні якості і риси характеру, світогляд та спосіб мислення,
почуття, вчинки та поведінка, спрямовані на саморозвиток та розвиток
демократичного громадянського суспільства в Україні. Вони мають
органічно поєднуватися з потребою й умінням діяти компетентно й
технологічно.

Мета громадянського виховання конкретизується через систему завдань:

визнання й забезпечення в реальному житті прав людини як гуманістичної
цінності та єдиної норми всіх людей без будь-яких дискримінацій, на чому
будується відкрите, демократичне, громадянське суспільство;

усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, прав
людини та її громадянською відповідальністю;

формування національної свідомості, належності до рідної землі, народу;

визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної
спадщини;

виховання почуття патріотизму, відданості у служінні Батьківщині;

утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей
як свобода, рівність, справедливість;

формування соціальної активності і професійної компетентності
особистості на основі соціальних умінь: готовність до участі у процесах
державотворення, здатність до спільного життя га співпраці у
громадянському суспільству готовте взяти на себе відповідальність;

здатність розв’язувати конфлікти у відповідності з демократичними

принципами, здатність до самостійного життєвого вибору на основі
гуманістичних цінностей; формування працелюбності особистості,
відповідальності за свої дії;

формування політичної та правової культури засобами громадянської
освіти, яка дає знання про політичні системи та владу на всіх рівнях
суспільного життя про закони та законодавчі системи;

законотворення в умовах розбудови української державності; виховання
поваги до Конституції України, державної символіки, української мови як
державної;

розвиток критичного мислення, що забезпечує здатність усвідомлювати та
відстоювати особисту позицію в тих чи інших питаннях, уміння визначати
проблеми і знаходити шляхи їх розв’язання;

формування інтеркультурного менталітету, сприйнятливості до культурного
плюралізму, загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення до інших
культур і традицій;

виховання негативною ставлення до будь-яких форм насильства;

формування внутрішньої потреби протистояти проявам шовінізму, фашизму,
екстремізму, месіанських налаштованостей;

розвиток потреби в оволодінні певного професією, ознайомлення з основами
ринкової економіки, підприємництва, вироблення свідомого ставлення до
праці як вищої цінності держави, вміння включатись в сучасні виробничі
відносини;

уміння визначати форми та способи своєї участі в житті суспільства,

спілкуватися з демократичними інститутами, органами влади, захищати і
підтримувати закони та права людини, бути обізнаними зі способами
соціального захисту.

Мета і завдання системи громадянського виховання визначає відбір таких
складових змісту виховання, який забезпечить передумови для формування
особистості на цінностях національної культури як невід’ємної складової
культури загальнолюдської. Таким чином, формування культури міжетнічних
стосунків, «проявляється в повазі інтересів, прав, самобутності великих
і малих народів, готовності й умінні йти на компроміси з різними
етнічними, релігійними групами заради соціального миру в державі» [2;
5], розвиток планетарної свідомості, яка включає почуття єдності й
унікальності життя на Землі, що вимагає мирного співіснування всіх
народів, країн. Культура міжетнічних стосунків має економічну,
політичну, правову та духовну основи і проявляється у повазі до
інтересів, прав, самобутності великих і малих народів: у підготовці
особистості до свідомого життя у вільному демократичному суспільстві,
готовності й умінні йти на компроміси з різними етнічними, релігійними
групами заради соціального миру в державі. Деформація цих основ
призводить до конфліктних міжетнічних стосунків, проявів шовінізму та
інших небезпечних для громадянського миру і злагоди ситуацій.

Серед принципів, дотримання яких у процесі громадянського виховання
особистості є найбільш вагомими, слід назвати такі:

принцип гуманізації та демократизації виховного процесу, що передбачає
рівноправність, проте різнозобов’язаність учасників педагогічної
взаємодії, їхню взаємоповагу, переважну діалогічність взаємодії, що
викликає у вихованця позитивну налаштованість на впливи вихователя,
відкритість до сприйняття громадянських цінностей – щирості, доброти,
справедливості, доброзичливості, співчутливості, милосердя тощо;

принцип самоактивності й саморегуляції сприяє розвитку у вихованця
суб’єктних характеристик, формує здатність до критичності й
самокритичності, до прийняття самостійних рішень, що поступово сприяє
виробленню громадянської позиції особистості, почуття відповідальності
за її реалізацію у діях та вчинках;

принцип системності, згідно з яким процес громадянського виховання
зумовлюється гармонійністю розвитку низки взаємопов’язаних новоутворень
у структурі особистості; фрагментарність, однобокість, переоцінка
значення одних новоутворень і нехтування іншими, намагання виховувати
дитину «по частинах» гальмує дію психолого-педагогічних механізмів, які
спрацьовують лише за умови наявності системи певних складових;

принцип комплексності та інтегрованості, який передбачає забезпечення у
громадянському вихованні тісної взаємодії та поєднання навчального й
виховного процесів, зусиль різних інституцій – сім’ї, дошкільних
закладів, школи, громадських спілок, дитячих, молодіжних самодіяльних
угруповань, релігійних організацій – усіх причетних до виховання та
самовиховання дітей і молоді;

принцип наступності та неперервності. Починаючись у дошкільному віці, з
перших років життя дитини, громадянське виховання проходить ряд етапів,
протягом яких поступово ускладнюються, урізноманітнюються зміст та
напрями розвитку тих утворень, котрі загалом становлять цілісну систему
характеристик процесу утворення громадянських чеснот особистості. Він є
неперервним, нескінченним, триває протягом усього свідомого життя
людини;

принцип культуровідповідності, що в цьому контексті передбачає органічну
єдність громадянського виховання з історією та культурою народу, його
мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну
єдність, наступність та спадкоємність поколінь;

принцип інтеркультурності, що передбачає інтегрованість української
національної культури у контекст загальнодержавних, європейських і
світових цінностей, у загальнолюдську культуру. Реалізація цього
принципу означає, що в процесі громадянського виховання мають
забезпечуватися передумови для формування особистості, вкоріненої у
національний ґрунт і водночас відкритої до інших культур, ідей та
цінностей. Лише така особистість здатна зберігати свою національну
ідентичність, оскільки вона глибоко усвідомлює національну культуру як
невід’ємну складову культури світової [26; 37].

В своїй роботі «Програма патріотичного виховання дітей та учнівської
молоді» Бех І. та Чорна К. акцентували увагу на тому, що «в центрі
системи громадянського виховання постала особистість дитини як найвища
цінність» [2; 5]. На їх думку, метою системи громадянського виховання
зараз і на перспективу має бути виховання патріота України, який
орієнтується на пріоритет національних цінностей при повазі до цінностей
інших культур; прагне в розумних межах поєднати особисті інтереси з
інтересами суспільства, держави й інших людей; здатний правильно обирати
життєві цілі; розуміє демократію як реальне народовладдя. Досягнення
цілей системи громадянського виховання вимагає дотримання наукового
підходу до організації цього процесу, тобто врахування об’єктивних
закономірностей його перебігу, взаємодії системи чинників, що його
детермінують (раціональність, об’єктивність, наукова картина світу).
Науковий підхід до процесу формування особистості громадянина
передбачає, що дія загальних закономірностей розвитку громадянськості
опосередковується впливом конкретно-історичних умов життєдіяльності
даного суспільства загалом і кожного з його членів зокрема.
Конкретно-історичний підхід допомагає збагнути й сформулювати
специфічні, найбільш актуальні на даному етапі розвитку українського
суспільства завдання громадянського виконання, а саме: усвідомленню
громадянами України необхідності державотворчих процесів у поєднанні з
розбудовою громадянською суспільства, формування у молодого покоління
почуття патріотизму, відданості Батьківщини й водночас відчуття
належності до світової спільноти. Ефективність виховання громадянськості
– як і багатьох інших особистісних характеристик – значною мірою
визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу,
згідно з яким у структурі особистості виникають і закріплюються перш за
все ті новоутворення, у конструювання яких індивід вкладає свої почуття,
власну працю, енергію, конкретну дію, проявляючи цілеспрямовану
активність. Отже, особистість громадянина формується за умови його
реальної включеності у діяльність, коли апробуються, перевіряються на
практиці відповідні громадянські цінності.

У системі громадянського виховання особливого значення набуває
«особистісно-орієнтований підхід, коли у центрі освітньо-виховного
процесу стоять інтереси дитини, її потреби та можливості, права окремого
індивіда, його суверенітет. Лише через таку ієрархію ціннісних підходів
як: людина (особистість) – народ (культура, історія, освіта) – держава
(суспільство) можна реалізувати перспективну й демократичну модель
виховання в дусі громадянськості. При цьому співвідношення особистісних
і ситуативних факторів розглядається як співвідношення особистісних
якостей та об’єктивних вимог діяльності» [26; 36]. В умовах
прогресуючої спеціалізації освіти та формування комунікативних перешкод
(бар’єрів) між людьми системний підхід виступає основою організації та
впровадження в практику такого всеохоплюючого феномена як громадянське
виховання.

Система громадянського виховання має стимулювати розвиток планетарної
свідомості, яка включає відчуття єдності й унікальності життя на Землі,
повагу до всіх народів, їх прав, інтересів і цінностей; розуміння світу
як єдності і різноманітності, системи держав, які мають мирно
співіснувати, співпрацювати й умовах свободи, на засадах моральних
ідеалів, гуманізації міжнародних стосунків, визнання головним
пріоритетом права людини, націй і народів, постійної уваги до світових
проблем.

Визначальною характеристикою громадянської зрілості як результату
системи громадянського виховання є розвинена правосвідомість –
усвідомлення своїх прав, свобод, обов’язків, ставлення до Закону, до
державної влади. Правосвідомість охоплює знання, почуття, волю, уяву,
думку і сферу підсвідомою духовного досвіду особистості. Основою
правосвідомості особистості є усвідомлення, що головне завдання України
як цивілізованої держави полягає в захисті соціальних інтересів, прав і
свобод своїх громадян. Свобода і незалежність особистості є умовою
безпеки і розквіту України. Тому ніхто не повинен бути поза системою
захисту, турботи і сприяння. В той же час держава має гарантувати
кожному реальну можливість працювати, творити за своєю вільною і творчою
ініціативою. Права людини є пріоритетними стосовно суспільних та
державних інтересів. Правова держава дотримується верховенства Закону,
положень про права дитини, викладених у «Декларації про прав дитини»
[10] та «Конвенції про права дитини» [24]. Для того, щоб захистити свої
права, громадянин зобов’язаний добровільно дотримуватись чинних законів,
знати не лише свої права, а й сприймати їх як свої обов’язки. У цьому
діалектика взаємовідносин прав і обов’язків, головна суть виховання
правосвідомості. Правова демократична держава, якою прагне стати
Україна, передбачає, що її громадяни не лише добровільно
дотримуватимуться чинних законів, а й конституційними методами
боротимуться за нові, кращі закони.

Важливою складовою змісту громадянського виховання є розвиток політичної
культури, що включає належну політичну компетентність, знання про типи
держав, політичне облаштування суспільства, політичні організації та
інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії,
виборчу систему. Політична культура виявляється також у лояльному і
водночас критично вимогливому ставленні людей до держави, її установ,
органів влади, у здатності громадян брати участь у прийнятті рішень, які
мають впливати на владу. Громадянська зрілість підростаючого покоління
включає бережливе ставлення до природи, що є справою як
внутрішньодержавною, так і міжнародною. Це ставлення проявляється в
особистій причетності й відповідальності за збереження і примноження
природних багатств, виробленні уміння співіснувати з природою,
нетерпимості і безкомпромісній боротьбі проти винищувачів природи,
усвідомленні особливостей і основних екологічних проблем навколишнього
середовища.

Однією із складових громадянської свідомості є моральність особистості.
Вона включає гуманістичні риси, що являють собою єдність національних і
загальнолюдських цінностей: доброту, увагу, чуйність, милосердя,
толерантність, совість, чесність, повагу, правдивість, працелюбність,
справедливість, гідність, терпимість до людей, повагу і любов до своїх
батьків, роду. Названі якості визначають культуру поведінки особистості.
Норми моралі полегшують сприймання норм правових, які, в свою чергу
сприяють глибшому усвідомленню моральних істин. Моральна свідомість
дозволяє побачити і усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою
починаються аморальні і протиправні вчинки, а також стимулює соціально
ціннісну поведінку, застерігає від правопорушень. Значне місце у змісті
громадянського виховання посідає формування культури поведінки
особистості, що виявляється у сукупності сформованих соціально значущих
якостей особистості, заснованих на нормах моралі, закону, вчинки людини.
Культура поведінки виражає, з одного боку, моральні вимоги суспільства,
закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, а з другого – засвоєння
положень, що спрямовують, регулюють і контролюють вчинки та дії людини.

Розвиток мотивації до праці, також є одним із складових змісту
громадянського виховання, є усвідомлення життєвої необхідності трудової
активності, ініціативи підприємництва, розуміння економічних законів і
проблем суспільства та шляхів їх розв’язання, готовності до соціальної
творчості як умови соціальної адаптації, конкурентноздатності й
самореалізації особистості в ринкових відносинах. Усвідомлення
працьовитості як високої моральної цінності є одним з найсуттєвіших
свідчень громадянської позиції людини, її суспільної значущості.

Таким чином, для успішної реалізації мети і завдань системи
громадянського виховання школа має діяти як відкрита система, органічно
пов’язана з життям суспільства, яка взаємодіє з батьками, громадськістю,
соціальними інститутами, наукою. Складові змісту громадянського
виховання: HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/???°N?N?N??3/4N????·?1/4” \o “Патріотизм”
патріотизм і національна самосвідомість, культура міжетнічних
стосунків, HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%8
2%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%
B8%D0%B0&action=edit” \o “Політична культуриа” політична та правова
культур и, моральна свідомість, трудова активність зумовлюють
ефективність виконання завдань виховного процесу, адже «випускник
загальноосвітньої школи має бути вихований як високоосвічена, соціально
активна людина, що відзначається громадянською відповідальністю,
високими духовними якостями, патріотичними почуттями, повагою до надбань
української та світової культури, здатна до саморозвитку й
самовдосконалення» [48; 42].

1.2. Шляхи реалізації системи громадянського виховання

Громадянське виховання в загальноосвітньому навчальному закладі
здійснюється, спираючись на державну політику в галузі освіти і
виховання, ідейне багатство українського народу, його моральні,
національні цінності, досягнення вітчизняної і світової педагогіки. Воно
передбачає посилення духовно-практичної діяльності учнів, спрямованої на
програмування і творче здійснення ними свого індивідуального життя,
посилення особистісно-гуманного підходу, спрямованого на розвиток
інтелектуальної, духовно-моральної, емоційно-вольової,
сенсорно-моторної, психічної сфери особистості. Такий підхід вимагає
використання нових прогресивних концепцій; упровадження сучасних
педагогічних технологій і науково-методичних досягнень у
навчально-виховний процес; системно-цільове планування виховного
процесу; реалізації цільової творчої програми громадянського виховання
особистості; створення умов для розвитку творчої особистості, духовного
і висококультурного громадянина України, здатного до активної
інноваційної діяльності; залучення учнівської молоді до значущих для неї
видів діяльності; стимулювання розвитку й інтересів і талантів;
формування інноваційного стилю діяльності педагогів. За таких умов школа
стає важливою ланкою виховання свідомих, активних, високоморальних
громадян Української держави, місцем емоційно-психологічної захищеності
і душевного комфорту особистості учня, конструктивної співпраці та
взаєморозуміння, ланкою, де формується національна свідомість,
громадянська зрілість, соціальна відповідальність за долю Батьківщини,
за свою роль у національно-культурному відродженні України, її розквіті.

Виховання громадянина України покладається на освітньо-виховні заклади:
дошкільні навчальні заклади, професійно-технічні училища, вищі навчальні
заклади – інститути та університети, позашкільні заклади освіти, клуби,
центри, бібліотеки; установи культури, громадські (неурядові)
організації, дитячі, юнацькі організації й товариства. Виконувати
завдання громадянського виховання мають також засоби масової інформації
шляхом публікації відповідних матеріалів, підготовки та випуску
навчальних теле- та радіопередач. Важлива роль у формуванні громадянина,
належить його родинному вихованню. Останнім часом зростає вплив церкви
та її інститутів на формування світоглядних орієнтацій особистості, що
зумовлює необхідність співпраці різних інститутів громадянського
виховання, знаходження спільних цілей діяльності у цьому напрямі.
Сприяти досягненню цілей громадянського виховання значною мірою
покликані різноманітні благодійні, філантропічні організації та фонди
шляхом підтримки виховних заходів, конкурсів, семінарів, тренінгів,
надання грантів для розробки науково-методичних матеріалів, посібників,
підручників, фінансової підтримки публікацій тощо.

Інститути, що забезпечують громадянське виховання, не можуть залишатися
індиферентними виконавцями в умовах перехідного періоду, швидких змін у
суспільстві. Вони виступають окремим, автономним суб’єктом процесу
громадянського виховання.

Таким чином, ефективність процесу громадянського виховання залежать від
повноти реалізації усіх його складових. Тому конкретними шляхами
реалізації можуть бути:

включення проблематики громадянського виховання до дослідницьких
програм та планів навчальних і наукових закладів, проведення
науково-теоретичних конференцій та семінарів, і фактично-методичних
нарад з актуальних проблем громадянського виховання та освіти;

підвищення професійної кваліфікації педагогів га вихователів, для чого

необхідно створити на базі обласних інститутів післядипломної освіти
гнучку, оперативну систему науково-методичної підготовки та
перепідготовки з громадянського виховання;

спрямування Міністерства освіти і науки України, Академії педагогічних
наук України, Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, управлінь
освіти обласних, Київської га Севастопольської міських адміністрацій на
організацію та проведення науково-методичних конференцій, семінарів,
нарад, засідань методичних об’єднань, створення творчих колективів з
проблем громадянського виховання і освіти;

створення на базі кращих освітянських закладів експериментальних центрів

для опрацювання виховних інновацій, розповсюдження передового досвіду
творчих педагогічних працівників, вихователів з громадянського
виховання;

коригування та узгодження змісту освіти, навчальних планів та програм з

метою орієнтації на цінності культури громадянськості вже існуючих
дисциплін соціально-гуманітарного циклу, розробка та запровадження нових
курсів, що сприятимуть формуванню політичної, правової культури та рис
громадянськості молодого покоління України;

науково-методичне забезпечення підготовки педагогів та вихователів,

соціальних працівників, психологів вищих навчальних закладів урахуванням
завдань громадянського виховання;

розробка та видання типових програм, методичних посібників, підручників,

методичних матеріалів з громадянського виховання;

розробка й запровадження нових методик навчання та виховання;

??????????????

&

??????????

??&?

??&?

??&?

??&?

??&?

??&?

?розробка технологій вивчення рівнів ефективності громадянського
виховання;

організація та забезпечений психолога-педагогічного всеобучу батьків з
метою підвищення ролі родинного виховання;

використання засобів масової інформації з метою висвітлення кращого
досвіду громадянського виховання дітей та молоді;

розробка та впровадження навчально-виховних програм з громадянської
освіти та виховання;

вивчення світового педагогічного досвіду, адаптація кращих прикладів

громадянського виховання та освіти;

налагодження контактів з міжнародними організаціями, проведення спільних
міжнародних заходів та проектів з проблем громадянського виховання та
освіти [26; 43].

Школа здійснює громадянське виховання учнів цілеспрямовано і системно.
Виховний процес здійснюється з використанням сучасних інформаційних
технологій; він орієнтований на розвиток особистості, здатної творити
себе і своє життя, постійно оновлювати знання, швидко адаптуватися до
змін у соціокультурній сфері, організовувати працю в умовах ринкової
економіки. Громадянознавчі аспекти знаходять висвітлення під час
навчальних занять із загальноосвітніх предметів: української мови і
літератури, історії і географії України, правознавства, зарубіжної
літератури, музики, образотворчого мистецтва. Ці обов’язкові предмети,
що належать до державного компонента, містять загальнолюдські цінності,
сприяють формуванню громадянських якостей. Громадянському вихованню
школярів може сприяти запровадження спеціальних навчальних предметів: в
молодших класах (наприклад: «Юний громадянин», «Права дитини»,
«Економіка», «Я і Україна») та в старших класах (наприклад: «Вчимося
бути громадянами», «Ми – громадяни України», «Основи економіки»).
Оволодіння школярами системою знань про людину та суспільство, певними
уміннями забезпечується в процесі вивчення освітніх предметів та курсів
з дисциплін шкільного компонента навчального плану («Людина і світ», «
Людина і суспільство», «Основи ринкової економіки», «Права людини»).
Предмети природно-математичного циклу, які розкривають цілісність світу,
взаємозв’язок людини з природою, відповідальність за збереження природи,
життя на планеті, сприяють формуванню світогляду особистості, розвитку
таких громадянських чеснот, як саморозуміння, здатність робити вибір та
відповідати за це, толерантність. Формуванню навичок і вмінь
розв’язувати конфлікти сприяють курси варіативного компоненту
навчального плану «Культура спілкування», «Мистецтво жити в громаді»,
«Історія епохи очима людини», «Практичне право», «Українознавство»,
«Державні символи України» та інші.

Організація позакласної та позашкільної виховної роботи сприяє не
тільки збагаченню учнів знаннями й уміннями, а й залученню школярів до
безпосередньої діяльності, яка розвиває громадянина (наприклад:
Всеукраїнська соціальна акція школярів «Громадянин», екологічні
проекти). Для цього можна використовувати різноманітні форми та методи
роботи.

Серед методів та форм громадянського виховання пріоритетна роль належить
активним методам, що базуються на демократичному стилі взаємодії й
спрямовані на самостійний пошук істини, сприяють формуванню критичного
мислення, ініціативи й творчості. До таких методів належать:
ситуаційно-рольові ігри, соціограма, метод відкритої трибуни,
соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, «мозкові
атаки», метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним
характером, ігри-драматизації, метод проектів тощо. Крім цих методів
доцільно долучати також традиційні: бесіди, диспути, лекції, семінари,
різні форми роботи з книгою, з періодичною пресою, самостійне
рецензування тощо [32; 5]. Застосування наведених форм та методів
громадянського виховання покликане формувати в особистості когнітивні,
нормативні та поведінкові норми, що включають у себе вироблення умінь
міркувати, аналізувати, ставити питання, шукати власні відповіді,
критично розглядати проблему з усіх боків; робити власні висновки, брати
участь у громадському житті, набувати умінь та навичок адаптації до
нових суспільних відносин адекватної орієнтації; захищати свої інтереси,
поважати інтереси і права інших, самореалізовуватися тощо. Громадянська
діяльність суб’єкта може знайти виявлення у наступних видах діяльності
школярів:

у пізнавальній діяльності, пов’язаній з оволодінням інформацією про
видатних людей країни, її історію, природу тощо;

історико-етнографічній пошуковій діяльності:

вивчення історії свого села, міста чи вулиці, топоніміки місцевості;

дослідженні, обліку історичних пам’яток, похованих предків;

збиранні предметів давнини, записуванні традицій, звичаїв, пісень,

легенд, прислів’їв та інших видів народної творчості;

догляді за пам’ятниками, могилами тощо.

Результативність системи громадянського виховання великою мірою
зумовлюється тим, наскільки ті чи інші форми, методи виховної діяльності
стимулюють розвиток самоорганізації, самоуправління дітей, підлітків,
юнацтва, молоді. Чим доросліші вихованці, тим більші їхні можливості
щодо критично-творчого мислення; здатності до самоактивності, творчості,
самостійності; усвідомлення власних орієнтацій, які є основою життєвого
вибору, громадянського самовизначення. Випускник загальноосвітньої школи
має бути вихований як високоосвічена, соціально активна людина, що
відзначається громадянською відповідальністю, високими духовними
якостями, патріотичними почуттями, повагою до надбань української та
світової культури, здатна до саморозвитку й самовдосконалення [51; 12].

Успішність роботи, спрямованої на громадянське виховання учнівської
молоді, визначається низкою вимог, а саме:

створення демократичного клімату, стилю спілкування в школі, учнівському
колективі;

педагогічно цілеспрямованим відбором змісту, форм, методів виховання з
урахуванням вікових особливостей учнів, їх інтересів, прагнень, що
передбачає стимулювання учнів до творчості, ініціативи, самостійності,
активності (використання дискусій, ситуативно-рольових ігор, «мозкових
атак», інтелектуальних аукціонів, підготовка проектів, видання газет,
журналів, тобто урізноманітнення форм і методів виховання);

здійснення постійної самоосвіти вчителя, вихователя;

залучення до співпраці зі школою батьків, культивуючи серед них
демократичні цінності й традиції [30; 117].

Отже, виховання громадянськості є цілісним процесом оволодіння знаннями,
розвитку громадянської свідомості, громадянського мислення,
громадянських рис і почуттів, організації суспільно-політичної
діяльності особистості.

Особливості управління системою громадянського виховання

Аналізуючи підходи у форматі проблем управління системою громадянського
виховання учнівської молоді в загальноосвітніх навчальних закладах,
доцільно говорити про удосконалення виховного процесу та модифікацію
системи управління. Особливого значення для формування громадянськості
учнів у сучасних умовах набуває кваліфіковане управління системою
громадянського виховання в школі, яке має відповідати високим
професійним і функціональним критеріям. Процес управління виховною
діяльністю, зокрема діяльністю з громадянського виховання, виконує
координаційно-інформаційну, аналітико-узагальнюючу,
контрольно-коригуючу, психо-гігєнічну, стимулюючо-гальмуючу функції [11;
163].

Управління системою громадянського виховання розглядається як
взаємозв’язок, взаємозалежність і взаємоупорядкування основних його
понять та їх реалізація в єдності (мета і завдання, зміст, організація,
відбір оптимальних форм, методів, засобів діяльності, аналіз стану
виховної роботи та рівня вихованості учнів). Також у структурі
управління можна визначити такі функції як прогнозування, планування,
організація, контроль, педагогічний аналіз, координація й регулювання,
які складають управлінську діяльність. Таким чином, управління системою
громадянського виховання у школі передбачає:

системно-цільовий підхід планування навчально-виховної та
розвивально-виховної діяльності учнів;

раціональний розподіл функціональних обов’язків між керівниками школи;

доцільний розподіл між педагогами обов’язків, що стосуються управління
окремими аспектами виховного процесу;

постановку конкретизованих завдань і мети громадянського виховання учнів
на основі аналізу рівня їх інтелектуального розвитку та вихованості;

розробку організаційно-функціональної структури управління виховним
процесом;

наукове обґрунтування системи управління громадянським вихованням в
загальноосвітньому навчальному закладі;

педагогічну грамотність, цілеспрямованість і конкретність управлінських
рішень;

забезпечення умов, необхідних для різних видів діяльності учнів,
здійснення ними духовно-морального і наукового пошуку;

забезпечення науково обґрунтованої, систематичної змістовної діяльності
центрів творчості, творчих об’єднань, клубів суспільно-гуманістичного
спрямування, наукових гуртків, секцій тощо;

педагогічно доцільну організацію життя учнівського колективу,
забезпечення функціонування органів самоврядування;

створення системи педагогічно виправданих заохочень і покарань;

забезпечення інтеграції всіх соціальних інститутів виховання;

спрямування всіх управлінських дій на забезпечення досягнення кінцевого
результату виховного процесу;

інформаційне, науково-методичне, консультативне,
інформаційно-комп’ютерне забезпечення виховного процесу, його гласність;

оперативність і дієвість контролю за станом виховання учнів;

забезпечення органічного зв’язку й наступності навчального процесу і
позакласної роботи;

задоволення різноманітних інтересів і запитів учнів, забезпечення
реалізації нахилів, здібностей кожного у певній галузі науки і практики;

створення системи зворотного зв’язку, який реалізується в процесі
контролю за станом виховання учнів;

створення умов для підвищення рівня професійної компетентності кожного
вчителя, наукової організації його праці;

безперервне удосконалення професійних знань, умінь, навичок на основі
досягнень психолого-педагогічних наук, передового педагогічного досвіду,
світової та вітчизняної наукової і народної педагогіки;

реалізацію принципу демократизму в організації виховного процесу [47;
11-12].

Головне завдання управління полягає в тому, щоб спочатку визначити
цілі, завдання для їх виконання, а лише тоді виміряти те, що одержали:
ціль ( процес ( результат –така логіка управління системою
громадянського виховання у загальноосвітньому навчальному закладі [11;
173]. Т. Дем’янюк та Т. Умурзакова у своїй роботі
«Інноваційні технології громадянського виховання» відзначили, що
важливою умовою ефективного управління є науково-методичне забезпечення
реалізації системи громадянського виховання, яке передбачає:

проведення наукових досліджень з проблем виховання учнівської молоді;

наукове обґрунтування концепції та цільових творчих програм виховання
особистості гімназиста;

підготовку та видання наукових збірників, статей, науково-методичних
посібників тощо з громадянського виховання;

проведення наукових конференцій, методологічних, науково-теоретичних
семінарів;

розробку перспективних планів виховної роботи з проблем громадянського
виховання;

проведення соціологічних опитувань учасників виховного процесу;

видання інформаційних листівок, буклетів, присвячених новітнім
педагогічним технологіям, передовому педагогічному досвіду у галузі
громадянського виховання;

організацію виставок, видання інформаційної літератури, проведення
бібліотечно-бібліографічних оглядів, занять з теми громадянського
виховання;

методично-консультативну роботу із суб’єктами управління системою
громадянського виховання;

впровадження в практику результатів наукових досліджень та інноваційних
виховних технологій з метою реалізації планів і програм громадянського
виховання учнів;

проведення планової перепідготовки вчителів-предметників, класних
керівників, бібліотекаря, заступників директора, педагога-організатора»
[47; 12].

Розглянемо структуру управління системою громадянського виховання в
загальноосвітньому навчальному закладі (схема 2).

SHAPE \* MERGEFORMAT

Схема 2. Структура управління системою громадянського виховання.

в загальноосвітньому навчальному закладі.

Кожний керівник має свій стиль управління, який зумовлюється
індивідуальним баченням проблеми, досвідом, особливостями навчального
закладу. Дирекція школи, здійснюючи аналітичну діяльність, керується
такими принципами:

системності аналітичної роботи, що передбачає аналіз результатів
навчально-виховного процесу, змісту роботи і умов забезпечення її
ефективності;

науковості, що передбачає використання чітких алгоритмів аналізу тих чи
інших аспектів діяльності, розроблених на основі досягнень
психолого-педагогічної науки;

поєднання перспективного та щоденного аналізу, що передбачає
прогнозування розвитку школи на основі результатів аналізу чинників, що
впливають на перебіг навчально-виховного процесу [47; 13].

Здійснюється аналіз діяльності класного колективу, роботи
вчителя-предметника, класного керівника, позаурочної діяльності, уроку,
взаємодії класний колектив – учитель – класний керівник – учитель –
учнівське самоврядування, ведення документації, стану викладання
предметів, факультативів, умов навчально-виховного процесу.

Діяльність вчителів-предметників та класних керівників у рамках
управління системою громадянського виховання передбачає:

формування в учнів здатності мислити державними категоріями;

сприти набуттю учнівською молоддю соціального досвіду, успадкування нею
духовних надбань українського народу;

спрямування інтелектуальної активності учнівської молоді на обговорення
найбільш актуальних проблем українського сьогодення, залучення їх до
роботи у різних сферах наукової діяльності; проведення
національно-культурної, просвітницької та організаційно-педагогічної
роботи серед молоді; забезпечення вивчення української мови та історії
України;

формування в учнів історичної пам’яті, національної свідомості, гідності
та чіткої громадянської позиції;

надання учням допомогти у формуванні нового інтелектуального бачення
світу і свого місця в ньому, розвитку здібностей, їх повноцінній
реалізації в різних видах діяльності;

сприяння формуванню в учнів працездатності й відповідального ставлення
до навчально-виховного процесу;

забезпечення системно-цільового планування громадянського виховання,
спрямованого на формування в учнів активної життєвої позиції шляхом
залучення їх до активної діяльності;

постійну співпрацю, співтворчість із учнівським активом та органами
самоврядування, молодіжними творчими об’єднаннями, рухами; організацію
життєдіяльності класних колективів, розвиток ініціативи, творчості,
самостійності учнів, забезпечення набуття ними організаторських знань,
умінь та навичок;

активне залучення учнів до управління системою громадянського виховання
шляхом передачі їм реальних прав і повноважень для розв’язання
різноманітних проблем, посилення демократизації та гуманізації життя
закладу, створення здорового морально-психологічного клімату в шкільному
колективі;

виховання в учнів інтересу й любові до праці, позитивного ставлення до
різних видів діяльності;

сприяння утвердженню серед учнів здорового способу життя, виробленню в
них негативного ставлення до шкідливих звичок;

вивчення учнів, виявлення інтересів, нахилів, формування активу класу,
сприяння розвитку самоврядування; постійне співпрацю з органами
учнівського самоврядування, надання життєдіяльності шкільного колективу;

постійне здійснення психолого-педагогічної діагностики рівня
інтелектуального розвитку, моральної та громадянської вихованості учнів
і коригування відповідно до результатів аналізу організації виховного
процесу;

участь у роботі педагогічної ради, методичного об’єднання класних
керівників під час обговорення питань, пов’язаних із роботою класного
колективу чи окремих його членів;

внесення на розгляд адміністрації пропозицій щодо заохочення найкращих
учнів і притягнення до відповідальності порушників навчальної та
трудової дисципліни;

залучення батьків до управління системою громадянського виховання;

підвищення рівня своєї педагогічної майстерності шляхом самоосвіти та
участі в різних формах методичної роботи, науково-теоретичних семінарах,
конференціях тощо [47; 12].

Своєю практичною діяльністю педагоги (вчителі-предметники, класні
керівники) викликають бажання в учнів займатися самовихованням,
якнайповніше реалізувати закладені у них природою задатки, допомагають
їм у самовизначенні, формуванні їхнього духовного обличчя, створюють
умови для формування цілісної особистості громадянина України,
спрямовують зусилля на забезпечення активності кожного учня, формування
громадянських якостей в учнівської молоді.

Інформаційне забезпечення виховного процесу здійснює шкільна бібліотека.
Бібліотекар, плануючи комплекс заходів з громадського виховання, має
чітко орієнтуватись в термінах – громадянин, громадянськість,
громадянське суспільство, громадянське виховання.  Сучасна законодавча і
нормативна база в нашій державі визначає громадянина як людину, яка живе
в демократичній країні і має конституційні невід’ємні громадянські
права, свободи і обов’язки. Громадянин реалізує і захищає свої права і
свободи, дотримується існуючого порядку і разом з тим вимогливо
ставиться до влади, бере активну участь у громадському суспільно –
політичному житті держави з метою захисту демократичних цінностей і
громадянських свобод. Вихованню саме такого громадянина має сприяти
сучасна бібліотека. Сьогодення ставить перед бібліотекарем важливе і
невідкладне завдання – виховати свідомого громадянина, патріота рідної
землі, який володіє всіма перерахованими вище якостями.

Актуальними є інформаційні місячники, декади, тижні громадянської
тематики, предметні дні, дні нової книги тощо. В передвиборчий період
радимо організувати в бібліотеці інформаційно – консультаційний пункт
“Молодому виборцю”. Бібліотечний фонд необхідно розкривати за допомогою
книжкових виставок, тематичних полиць: “Конституція – паспорт держави”,
“Ми – українці”, “В родиннім колі ми усі єдині”, “Колись історія назве
наш час народженням людини”, “Мій отчий край ні в чому не повторний”,
“Держава. Молодь. Закон”, “Україна: утвердження незалежної держави” та
інші.   Важливу роль у формуванні громадянина відіграє залучення його до
участі у громадських акціях та ініціативах (благодійна допомога,
екологічні та соціальні проекти тощо). Уміти визначати життєві проблеми
своєї громади, прагнення до участі у їх розв’язанні є ознаками
соціальної активності молодої людини. Застосування наведених форм і
методів громадянського виховання повинно формувати в особистості
поведінкові норми, що включають в себе вміння міркувати, аналізувати,
ставити запитання, шукати власні відповіді, критично та всебічно
розглядати проблему, робити власні висновки, брати участь у громадському
житті, здатність орієнтуватися і адаптуватися в нових соціальних умовах,
захищати свої інтереси, поважати інтереси і права інших,
самореалізуватися тощо.

Творчий характер педагогічної праці, складність і відповідальність
завдань, які стоять перед українським вчительством, вимагають
консолідації зусиль дорослих і дітей, координації спільної діяльності з
дитячими і молодіжними об’єднаннями за інтересами, відсутність
авторитаризму в діях. Ефективність педагогічної взаємодії вчителя та
учнів залежить від того, наскільки останні набувають вмінь і навичок
організаторів будь-якої діяльності, сформувати активну діяльність,
наскільки вміють знайти активну позицію, наскільки в них буде сформована
соціальна активність і відповідальність. Отже, самоврядування можна
розглядати як реальну демократію. Управління є стрижнем, спрямованим на
активізацію людини шляхом створення необхідних умов для прояву її
творчого потенціалу. Ось чому сьогодні самоврядування в навчальному
закладі покликане стати школою демократії, школою підготовки дітей,
підлітків і молоді до реального управління життям суспільства.

Органи самоврядування в школі як важливий компонент управлінської
системи громадянського виховання мають відчути себе господарями своєї
школи, свого життя і своїх взаємин. «Самоврядування – це найвища,
найскладніша форма педагогічного керівництва. Це – дієвий метод
досягнення широкого спектру виховних завдань – громадської активності,
соціальної відповідальності, набуття всебічного морального досвіду» [1;
28].

Таким чином, управління системою громадянського виховання передбачає:

Використання вчителем соціально-психологічних механізмів та
загально-педагогічних чинників громадянського виховання (комунікативний
вплив вчителя на громадянську сферу особистості учня: переконування,
навіювання, наслідування); використання принципу гармонії (сукупність
гідностей громадянина зовнішність, вчинки, висловлювання, створювані
речі); забезпечення процесу соціалізації особистості, надання допомоги у
самовихованні учнів; індивідуальний підхід; роль учнівського колективу;
практична реалізація структурно-логічної моделі процесу громадянського
виховання;

Використання у виховному процесі ідентифікаційної та цілеутворюючої
функції громадянського виховання;

Високий рівень роботи виховних осередків в загальноосвітньому
навчальному закладі;

Формування громадянських якостей особистості у процесі позаурочної
діяльності (використання роз’яснювально-ілюстративних та
дослідно-пошукових методів, інтерактивних форм роботи), аналіз роботи
учнівських об’єднань, громадянської освіти учнів;

Роботу класного керівника (вивчення рівня громадянськості учнів і
учнівського колективу; організація його життєдіяльності; співробітництво
і співтворчість у колективі; співпраця з вчителями-предметниками,
батьками, лідерами молодіжного руху; активні форми роботи, рівень їх
підготовки і проведення, залучення всіх учнів; особистісно-гуманний
підхід у роботі; рівень планування виховної роботи; соціальний захист
учнів; рівень становлення у них державно-громадянського світогляду;
розвиток самоврядування; системна організація виховного процесу;
використання інноваційних виховних технологій; організація здорового
способу життя; мотивація діяльності педагогів і учнів; взаємодія із
зовнішнім соціокультурним і природними середовищем; духовні орієнтири
суспільства і школи) [16;171].

Цілеспрямовану й системну роботу шкільної бібліотеки або інформаційного
центру.

Поширювати громадянське виховання в Україні покликана система соціальних
інститутів: освітні виховні заклади, сім’я, громадські організації та
асоціації, засоби масової інформації. Її розвиток передбачає включення
проблематики формування культури громадянськості до дослідницьких
програм та планів освітніх і наукових закладів, розробку відповідних
навчальних курсів і методичних матеріалів, підготовку та перепідготовку
педагогів, широке залучення неурядових громадських організацій та
батьків.

Формування громадянськості значною мірою залежить від спрямованості
конкретних навчально-виховних закладів і атмосфери в них. Гуманістична
модель їхньої діяльності повинна визначати всі без винятку аспекти
навчання і виховання на різних рівнях – організаційному, змістовому,
функціональному, комунікативному.

Особливого значення для формування громадянськості учнів у сучасних
умовах набуває кваліфіковане управління системою громадянського
виховання у школі, яке має відповідати високим професійним і
функціональним критеріям.

Об’єктами управлінської діяльності є педагогічні кадри, учнівський
колектив, зовнішнє середовище, дослідницька робота, робота шкільної
бібліотеки, соціального педагога та психологічної служби.

Робота з педагогічними кадрами повинна бути спрямована на підвищення
ними свого професійного рівня, на забезпечення розвитку творчого
потенціалу колективу. Методична робота передбачає збагачення знань
конкретних педагогів, посилення їхньої мотивації до творчої діяльності,
вироблення в них сучасного стилю мислення, опанування ними педагогічної
техніки. У контексті функціонування педагогічного колективу робота з
учителями, класними керівниками спрямована на його згуртування,
залучення його членів до науково-дослідницької та експериментальної
діяльності з метою розробки інноваційних технологій громадянської освіти
і виховання учнівської молоді.

ВИСНОВКИ

Сучасна шкільна вітчизняна освітня система не стоїть осторонь від
світових інновацій у царині демократичного виховання молоді. Включення
України у загальносвітові політичні, соціально-економічні і культурні
процеси, розвиток європейської інтеграції робить важливим такий напрям
роботи з молоддю. Сучасні суспільно-політичні реалії в Україні наочно
демонструють важливість соціальної активності громадян та їхньої
політично-правової культури для становлення демократичної держави.
Відповідно не лише перед педагогічною громадськістю, але й перед усім
суспільством стоїть гостра необхідність впровадження комплексу
соціально-педагогічних заходів з метою підготовки молоді до життя в
умовах демократичного суспільства. Суспільна потреба у громадянському
вихованні особистості посідає важливе місце у низці державних
документів, у яких підготовка молоді до відповідального і усвідомленого
життя та діяльності у демократичній правовій державі, громадянському
суспільстві визначається пріоритетним напрямом освіти. Оскільки
першочерговим завданням виховного процесу з громадянського виховання є
підготовка учнівської молоді до повноцінного життя та праці, випускник
сучасної школи, який житиме і діятиме в умовах постіндустріального
суспільства, повинен вміти гнучко адаптуватися до різноманітних життєвих
ситуацій, самостійно отримувати необхідні знання, вміло застосовувати їх
на практиці, бути суспільно активним, комунікабельним, контактним в
різноманітних соціальних групах, уміти критично мислити, попереджувати
конфліктні ситуації або вміло виходити із них.

Ефективність громадянського виховання великою мірою залежить від
соціальних відносин, що склалися у суспільстві, а також від технологій,
котрі використовуються педагогами для формування громадянської
самосвідомості учнівської молоді. Аналіз системи громадянського
виховання та управління нею дає підстави констатувати той факт, що
інноваційні педагогічні технології, активні та інтерактивні методи
роботи стали звичним явищем навчально-виховного процесу. Відповідно й
формується вітчизняна модель методичної роботи, підвищення кваліфікації
педагогічних кадрів у галузі громадянської освіти й виховання. Системний
підхід до реалізації системи громадянського виховання в школі не може
бути забезпечений виключно засобами одного предмету чи навчального
курсу. Більш ефективним є включення компонентів громадянського виховання
у тематику різних шкільних предметів і позакласних заходів, а також
відповідна організація укладу шкільного життя. Як зазначає О.
Сухомлинська, реалізація громадянського виховання у практиці
загальноосвітньої школи передбачає “впровадження такого педагогічного
процесу, що торкається усіх аспектів навчання і виховання, їх різних
рівнів – організаційного, змістовного, функціонального, комунікативного”
[44; 5].

Головним результатом громадянського виховання повинна стати громадянська
зрілість особистості, що складається як із практичних навичок участі в
суспільному житті, так і рівня розвитку громадянських якостей
особистості.

Таким чином, сучасні педагогічні форми громадянського виховання школярів
забезпечують підготовку учнівської молоді до життя у правовій державі,
сприяють формуванню в учнів базових соціальних компетентностей, їхньому
активному залученню до соціального життя, розвитку важливих життєвих
навичок критичного мислення, дискусії, співробітництва, переговорів,
прийняття рішень, взаємодії з представниками влади, засобами масової
інформації, однолітками, батьками, громадськістю. Громадянська
спрямованість навчально-виховного процесу дає можливість реально
впливати на становлення конкретних життєвих компетентностей учнівської
молоді як на уроці, так і в позакласній діяльності, розширює діапазон
виявлення його здібностей, збільшує можливість кожного випускника школи
зайняти гідне становище у суспільстві та виявити свою свідому
громадянську активність.

Особливого значення для формування громадянськості учнів у сучасних
умовах набуває кваліфіковане управління системою громадянського
виховання у школі, яке має відповідати високим професійним і
функціональним критеріям.

Об’єктами управлінської діяльності є педагогічні кадри, учнівський
колектив, зовнішнє середовище, дослідницька робота, робота шкільної
бібліотеки, соціального педагога та психологічної служби.

Робота з педагогічними кадрами повинна бути спрямована на підвищення
ними свого професійного рівня, на забезпечення розвитку творчого
потенціалу колективу. Методична робота передбачає збагачення знань
конкретних педагогів, посилення їхньої мотивації до творчої діяльності,
вироблення в них сучасного стилю мислення, опанування ними педагогічної
техніки. У контексті функціонування педагогічного колективу робота з
учителями, класними керівниками спрямована на його згуртування,
залучення його членів до науково-дослідницької та експериментальної
діяльності з метою розробки інноваційних технологій громадянської освіти
і виховання учнівської молоді.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Абетка класного керівника / Упоряд. І. Рожнятовська, В. Зоц. – К.:
Редакція загальнопедагогічних газет, 2003. – С. 27.

Бех І., Чорна К. Програма патріотичного виховання дітей та учнівської
молоді // Шкільний світ. – 2007. – № 13. – С. 5.

Боришевьский М. Духовні цінності як детермінанта громадянського
виховання особистості // Цінності освіти і виховання: Наук.-метод. зб. –
К ., 1997. – С. 21-25.

Бургін М. Виховання громадянина: проблеми, структури, функції // Освіта
України. – 1997. – С. 4.

Ващенко Г. Виховний ідеал: Підруч. для педагогів, вихователів молоді і
батьків. Т. 1. – 3-тє вид. – Полтава: Полтав. вісн., 1994. – 199 с.

Вишневський О. Сучасне українське виховання (система цінностей). –
Львів. – 1999. – 15 с.

Вороніна Г. Громадянське виховання: досвід, пошук, знахідки / Джерело
педагогічної майстерності. Громадянська освіта школярів //
Науково-метод. журнал. – Випуск № 1 (33). Ч.2. – Харків: ХОНМІБО, 2005.
– 108 с.

Галицька І.Ц. Інноваційні технології громадянського виховання // Виховна
робота в школі. – 2005. – №5(6).

Грушевський М. На порозі правової України. – К., 1991.

Декларація про права дитини (1959). – К., 2006. – 30 с.

Дем’янюк Т. Організація виховного процесу в сучасному загальноосвітньому
навчальному закладі: науково-методичний посібник. – Суми: ТОВ
Видавництво “Антей”, 2006. – 384 с.

Державна національна програма «Освіта: Україна ХХІ століття» // Освіта
України. – 2002. – № 33. – С. 4-6.

Додяк Н. Управління виховною діяльністю школи // Завуч. – 2007. – №27. –
С. 2-9.

Закон України «Про громадянство України» // Юридичний вісник України. –
1997. – № 22.– С. 4-8.

Закон України «Про загальну середню освіту» // Інформаційний збірник
Міністерства освіти і науки України. – 1999. – № 15.– С. 6-31.

Закон України «Про освіту» // Освіта, 1991. – 30 с.

Зуб Т.С. Громадянське виховання як чинник духовного оновлення
суспільства / Вчені записки Харківського гуманітарного інституту
“Народна українська академія”. Т.6-ІІ. Громадянськість інтелігенції:
шляхи формування у кризовому суспільстві / М-во освіти і науки України;
Нар.укр. акад.; Ред. колегія: В.І. Астахова (голов. ред.) та ін. –
Х.,2001.–С. 159.

Ігнатенко С. Громадянське виховання як пріоритетний напрямок освітньої
діяльності в Україні // Вісник Запорізького державного університету. –
2002. – № 1. – С. 1-4.

Ігнатенко П., Косарєва Н., Поплужний В. Громадянське виховання учнів в
умовах українського державотворення // Рідна школа. – 1996. – № 3.

Кацинська Л.Л. Виховний процес у сучасній школі. – Рівне, 1997.

Кендзьор П. Основні напрями громадянського становлення учнівської молоді
у вітчизняній системі освіти і виховання // Науково-методичний часопис
Доба з історичної та громадянської освіти. – Львів. – 2005. – № 1. – С.
13-17.

Ключове завдання створення системи громадянського виховання //
Педагогічна газета. – 2002. – № 10-11.

Коджаспирова Г. Педагогика в схемах, таблицах и опорных конспектах. –
М.: Айрис-пресс, 2006. – 256 с.

Конвенція про права дитини (1989). – К., 2006. – 30 с.

Конституція України. – К: Преса України, 1997. – 80 с.

Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку
української державності // Джерело педагогічної майстерності.
Громадянська освіта школярів / Науково-методичний журнал. Випуск № 1
(33). Ч. 1-2. – Харків: ХОНМІБО, 2005. – С. 35-45.

Королюк С. Управління розвитком колективу ЗНЗ // Директор школи. – 2005.
– № 7.

Косарева Н.І. Виховання громадянськості учнів на ідеях української
державності // Педагогіка і психологія. – 1996. – № 3.

Кубинська І. Громадянське виховання та його значення у сучасному
виховному процесі // Історія в середніх і вищих навчальних закладах
України. – 2006. – № 7-8. – С. 8-10.

Лозова В., Троцко Г. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний
посібник. – 2-е вид. – Харків: «ОВС», 2002. – 400 с.

Макаренко А. Виховання громадянина / Упоряд. Р.М. Бескіна,
М.Д. Віноградова. – М.: Просвіта, 1988. – 308 с.

Мартинчук Н. Робота з громадянського виховання // Шкільний світ. – 2005.
– № 12. – С. 4-5.

Мороз В. Управління школою: організація, досвід // Сільська школа
України. – 2007. – №7. – С. 66-80.

Омельченко Л.П. Громадянське виховання. – Харків: Вид. група «Основа». –
2007. – 224 с.

Павленик Б. Громадянське виховання та освіта / Б. Павленик, П. Рогова //
Шкільний світ. – 2002. – № 3. – С. 4-6.

Поплужний В. Громадянськість і вікові аспекти її розвитку // Рідна
школа. – 1994. – № 11. – С. 33-35.

Проблеми організації громадянської освіти у школі нового типу //
Директор школи. – 2005. – № 39.

Прутченков А. Технология воспитания активного гражданина // Народное
образование. – 1998. – №9 – 10.

Рагозін М. Громадянське виховання: методологія і організація у світлі
європейського досвіду // Шлях освіти. – 1999. – № 4. – С. 16-20.

Робоча книга вихователя. Випуск 2 / Упорядники: Ю.В. Буган,
В.І. Уруський. – Тернопіль: Астон, 2003. – 300 с.

Робоча книга вихователя / Укл. Тимчишин О. – К., 2001.

Русова С. Вибрані педагогічні твори. У 2-х кн. – К.: Либідь, 1997.

Сорока Г., Гресь О. Система роботи школи з громадянського виховання. –
К.: Вид. дім «Шкільний світ». – 2006. – С. 19-27.

Сухомлинська О. Громадянське виховання: спадщина і сучасність /
Науково-методичний часопис Доба з історичної та громадянської освіти. –
2005. – №2. – С.4-5.

Сухомлинський В. Народження громадянина // Вибрані твори. В 5-т. Т. 3. –
К., 1977. – С. 283-582.

Український педагогічний словник / Під ред. Гончаренко С. – К.: Либідь,
1997.

Умурзакова Т., Дем’янюк Т. Інноваційні технології громадянського
виховання // Директор школи. – 2003. – № 9-15.

Фомін О. З практики роботи: впровадження у школі громадянської освіти та
виховання // Директор школи. – 2005. – № 5. – С. 24.

Формування громадянської компетентності // Управління школою. – 2005. –
№ 8.

Черкашенко В.О. Формування виховної системи школи. – Харків, 2004.

Чернишова Є. Сучасні технології виховання громадянина // Директор
школи. – 2003. – № 8. – С. 5.

Чорна К. Громадянське виховання – нагальна потреба України // Освіта
України. – 2000. – № 51. – С. 3.

ДОДАТКИ

Додаток А

Анкета для вивчення рівня сформованості громадянських якостей в учнів

п/п Громадянські якості Бали Антигромадянські якості

4 3 2 1 0

1. Прихильність державним інтересам

Егоїстичність інтересів

2. Демократичність

Авторитарність

3. Суспільна ініціативність

Суспільна пасивність

4. Гуманістичність

Мізантропія

5. Громадянська відповідальність

Громадянська безвідповідальність

6. Громадянська дисциплінованість

Громадянська недисциплінованість

7. Громадянська самосвідомість

Аполітичність

8. Почуття громадянського обов’язку

Громадянська необов’язковість

9. Національна гідність

Національна обмеженість

10. Готовність захищати Батьківщину

Комплекс меншовартості

11. Піклування про державну мову, піднесення її престижу

Слабовілля

12. Приязнь до громадянських обрядів

Неприязнь до громадянських обрядів

13. Екофілія, піклування про природу

Агресивність до природи, екофобія

14. Правосвідомість

Схильність до правових відхилень у діяльності та поведінці

15. Державний оптимізм

Державний песимізм

16. Терпимість до представників інших етносів

Ксенофобія

17. Повага до національних традицій

Скепсис, нехтування націон. традиціями

18. Політична воля

Безвільність

19. Громадянська вірність

Громадянська зрадливість

20. Відданість справі українського державотворення

Антипатія до справи громадянського державотворення

Підрахуйте набрану суму балів і визначте рівень сформованості
громадянських якостей в учнів:

80 – 65 балів – високий рівень,

64 – 40 балів – середній рівень,

39 – 20 балів – низький рівень,

менше 20 балів – дуже низький рівень.

Додаток Б

Тест для визначення громадянської самосвідомості вчителів (батьків)

Шановний колего! Будь ласка, дайте відповіді на запитання анкети. Будемо
вдячні Вам за участь в опитуванні. Зазначте у кожному питанні
найприйнятніший для вас варіант відповіді:

Чи вважаєте ви публічні прояви громадянських властивостей членів
колективу доречними і природними?

А. Так, я вважаю ці прояви доречними і нормальними у будь-якій

колективній життєдіяльності.

Б. Такі прояви вносять фальш у життя колективу, тому я їх не
схвалюю.

С. Подібні прояви допустимі, але не повинні бути частими.

Як ви ставитеся до публічного засудження громадянської спрямованості
вчинків людей?

А. Вважаю, що така форма засудження корисна всім членам колективу,
аби

не забували про свої індивідуальні і інтереси.

Б. Даю рішучу відсіч подібним спробам.

В. Не визнаю внутрішньо подібних засуджень.

Чи вважаєте ви, що для кращої громадянської ідентифікації необхідно:

А. Володіти державною (українською) мовою.

Б. Розуміти і трохи знати державну мову.

В. Не звертати увагу на знання державної мови

Як ви ставитеся до психології українського етносу?

А. Намагаюся об’єктивно оцінювати його позитивні і негативні
якості.

Б. Як правило, афішую позитивні і замовчую негативні риси цього
етносу.

В. Більше помічаю негативні і менше – позитивні риси.

Чи вважаєте ви, що різноетнічний народ України за своїм психічним
складом, менталітетом має переваги над іншими.

А. Так, безумовно.

Б. Дивлячись над яким.

В. Не певен.

Оцінюючи громадянина іншої держави в цілому негативно, чи намагаєтесь ви
знайти в нього хоча б якісь позитивні риси?

А. Так.

Б. Ні, оскільки не бачу у цьому сенсу.

В. Якщо погано його знаю, то намагаюсь.

Негативно оцінюючи громадян іншої держави, чи намагаєтесь ви
дотримуватись „певної міри”.

А. Так, намагаюсь підкреслити один найвиразніший національний
„недолік”.

Б. Ні, я завжди кажу про недоліки даної нації.

В. Намагаюсь говорити лише про ті недоліки, які виявляються тут і
зараз.

Чи задумувались ви над такими рисами українських громадян, які або
недорозвинені, або відсутні взагалі, але не дуже необхідні в умовах
сьогодення?

А. Так.

Б. Ні, бо вважаю, що це справа спеціалістів або вищого керівництва.

В. Недоліки бачу, але сказати – сучасні вони чи ні – важко.

Яка ваша перша реакція на образу українських громадян?

А. Намагаюсь відразу дати відсіч.

Б. Образу переживаю мовчки, від відповіді намагаюсь ухилятися.

В. Спочатку обдумаю відповідь, а потім уже реагую.

Яким чином ви реагуєте на критику Української держави?

А. Визнаю критику, навіть коли вона не у всьому об’єктивна.

Б. Критикую того, хто критикує державу, акцентуючи увагу на його
етнічній

та громадянській приналежності.

В. Намагаюсь відвести критику.

Чи важко ви переносите образу себе як громадянина Української держави?

А. Так.

Б. Ні, не дуже.

В. Зважаючи на те, від кого чую образу.

Чи з’являється у вас антипатія до людей, які допускають випади проти

Української держави?

А. Так.

Б. Дуже рідко.

В. Так, коли ці випади необґрунтовані або дуже різкі й образливі.

Як надалі ви будуєте свої стосунки з людьми, які вчинили випади проти

Української держави?

А. При нагоді намагаюсь їх „державно” образити доступними мені
засобами.

Б. Деякий час намагаюсь не вступати з нами в контакт.

В. Як і раніше.

Як ви ставитеся до іноземних громадян, які критикують власну державу?

А. Вважаю їх перекотиполем.

Б. Ставлюся як до нормального явища.

В. Схвалюю, якщо ця держава не з авторитетних.

Як ви розцінюєте процес розбудови Української держави?

А. Цей процес іде сповільнено і непослідовно.

Б. Розбудова відбувається нормально.

В. У розбудові не спостерігається прогресу.

Яке висловлювання з громадянського питання вам є найближчим?

А. Громадянська психологія – це те, що потрібно знати й постійно
враховувати.

Б. Громадянська психологія має певну значущість, але її не треба
перебільшувати.

В. Громадянська психологія – це неістотне явище.

Номер питання Варіанти відповідей

А. Б. В.

3 1 2

1 3 2

3 2 1

2 3 1

3 2 1

2 3 1

2 3 1

3 1 2

3 1 2

1 3 2

3 1 2

3 1 2

3 2 1

1 3 2

3 1 2

3 2 1

Підрахуйте набрані бали і визначте рівень громадянської самосвідомості:

48 – 35 балів – високий рівень,

34 – 20 балів – середній рівень,

менше 20 балів – низький рівень.

PAGE

PAGE 50

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com” www.ukrreferat.com

Моральні ідеали

Обов’язок, совість, честь, гідність, благородство, людяність, милосердя,
доброта, мужність

Патріотизм, терпимість, ставлення до Батьківщини, до людей, до себе

Громадські риси, переконання, почуття

Формування громадянських рис особистості

Традиції

сучасні

Традиції

минулого

Духовний пошук

Вивчення традицій, звичаїв, обрядів, використання народної творчості

Зв’язок із сучасним життям

Використання принципу історизму

Систематичне вивчення

і використання елементів народознавства

Учнівський колектив

Рада школи

Директор

Педагогічна рада

Заступник директора

з ВР

Заступник директора

з НВР

Бібліотека

Педагог-організатор

Методичні об’єднання

Учнівське самоврядування

Педагогічний колектив

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020