.

Мовленнєва компетентності у дошкільників, особливості формування

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
95 6786
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Мовленнєва компетентність у дошкільників. Особливості формування»

ПЛАН

Вступ

1. Структурні компоненти мовленнєвого розвитку дошкільнят

2. Основна мета та ключові напрямки з розвитку мовлення дошкільників

3. Головні завдання мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку

4. Сучасні підходи щодо мовленнєвого розвитку дошкільнят

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Мовленнєвий розвиток дитини — один з основних чинників становлення
особистості в дошкільному дитинстві. Ступінь розвитку цієї сфери психіки
визначає рівень сформованості соціальних і пізнавальних досягнень дитини
— потреб і інтересів, знань, умінь та навичок, а також інших психічних
якостей, що є основою особистісної культури.

Актуальність своєчасного мовленнєвого розвитку в дошкільному дитинстві
визначається завданнями щодо створення оптимальних умов для
якнайповнішого розкриття потенційних можливостей кожної дитини, які
виявляються в специфічно дитячих видах діяльності й пов’язані із
комунікацією. Становлення в людини всіх психічних функцій, психічних
процесів, особистості в цілому неможливе без міжособистісного контакту.
При цьому мовленнєвий розвиток та його вдосконалення необхідно
розглядати як відображення становлення навичок комунікативно-мовленнєвої
взаємодії. Здатність до спілкування розуміється як комплексна здатність
користуватися засобами взаємодії (невербальні, предметно-практичні,
мовні), що забезпечують успішність цілей комунікації.
Комунікативно-мовленнєві здібності можна характеризувати як
індивідуальні психологічні й психофізіологічні особливості, які сприяють
швидкому і якісному засвоєнню умінь та навичок застосовувати засоби
спілкування в конкретній ситуації взаємодії з оточуючим.

Хочеться підкреслити, що спілкування є тією вирішальною умовою, яка
визначає факт появи активного мовлення, строки його виникнення, темп
розвитку й удосконалення в наступні періоди дошкільного дитинства. Цей
висновок не зменшує важливості інших факторів, і передусім розвитку
чуттєвого пізнання, а також фонематичного слуху й артикуляційних рухів,
без яких неможливо побудувати звукоорганізоване членоване мовлення, шо
закріплює понятійний зміст свідомості.

1. Структурні компоненти мовленнєвого розвитку дошкільнят

Перш ніж конкретизувати означену мету, потрібно усвідомити, з яких
структурних компонентів складається формування мовлення дошкільнят.

До них належать: мовленнєва компетенція як одна з ключових базисних
характеристик особистості; мовленнєвий розвиток, тобто формування певних
мовленнєвих умінь та навичок, що забезпечують функціонування мовлення;
навчання мови, пов’язане з певним обсягом елементарних знань про мову й
мовлення, що формуються на основі розвитку мовного чуття й водночас
зумовлюють цей розвиток; мовленнєве виховання, метою якого є виховання
мовленнєвої культури особистості. Розкриємо значення кожного з цих
термінів.

Мовленнєва компетенція виявляє готовність та спроможність особистості
адекватно та доречно застосовувати мову в конкретних ситуаціях
(висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо),
використовуючи для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи)
та інтонаційні засоби виразності.

Розвиток мовлення — це цілеспрямоване формування у дітей певних
мовленнєвих навичок та вмінь (правильної звуковимови, доречного добору
або сполучення слів та інших мовних і позамовних засобів, використання
слів у відповідній граматичні формі тощо), які забезпечують
функціонування процесу мовлення відповідно до мовних норм.

Навчання мови— процес формування на основі елементарних знань та уявлень
про мову й мовлення мовної компетенції та розвиток чуття мови. Навчання
мови передбачає засвоєння й усвідомлення дітьми норм, що склалися
історично у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці,
стилістиці та адекватне застосування цих знань у мовленнєвій діяльності.

Мовленнєве виховання пов’язане з вихованням у дошкільнят любові,
поважного ставлення до рідної мови як скарбниці, багатющого надбання
нашого народу; виховання прагнення правильно, культурно, красиво
говорити рідною мовою. Водночас ідеться про високий (відповідно до
вікових можливостей дітей) рівень опанування мови — виховання
мовленнєвої культури як особистісної якості, що відбиває рівень
загальної культури, мислення дитини. Мовленнєва культура виявляється не
тільки в наслідуванні нормам, айв умінні свідомо обирати найбільш
доцільні варіанти мовленнєвої поведінки (точні у смисловому відношенні,
стилістично доречні, виразні), знаходити адекватну щодо ситуації
мовленнєву форму

2. Основна мета та ключові напрямки з розвитку мовлення дошкільників

Головною метою цілеспрямованої роботи з розвитку мовлення дошкільників є
формування мовленнєвої компетенції як однієї з базисних характеристик
особистості та спрямована на активне системне застосування
взаємопов’язаних педагогічних дій; розвитку мовлення, навчання мови та
мовленнєвого виховання.

Мета мовленнєвого розвитку та навчання мови на етапі дошкільного
дитинства в сучасній дошкільній лінгводидактиці запропонована та науково
обгрунтована російським ученим Ф.О.Сохіним. В Україні вона була
конкретизована, доопрацьована, доповнена дослідниками наукової школи під
керівництвом академіка А.М.Богуш. Стрижень системного підходу складає
об’єднання трьох генеральних напрямів:

Структурний пов’язується з формуванням різних рівнів системи мови
(фонетичного, лексичного, граматичного, текстового).

Формування мовлення в дошкільному дитинстві відбувається на всіх цих
рівнях, оскільки дитина опановує всі основні одиниці мови: звук, слово,
словоформи, словосполучення, речення і, нарешті, текст. Відтак,
результативність мовленнєвого розвитку забезпечує міцний взаємозв’язок
завдань виховання звукової культури мовлення, розвитку словника,
формування граматично правильного мовлення та розвитку зв’язного
діалогічного та монологічного мовлення.

Функціональний або комунікативний, спрямований на реалізацію
комунікативної та інших функцій мови, пов’язаних із розвитком та
застосуванням зв’язного мовлення, двох форм мовленнєвого спілкування —
діалогу та монологу. У процесі навчання мови в дитини з’являються
потреби в нових мовленнєвих засобах та нових формах побудови
мовленнєвого висловлювання. Ускладнення мовленнєвих умінь відбувається
під час переходу від діалогічної до різних форм монологічного мовлення.

Когнітквний, пізнавальний передбачає розвиток здібності до елементарного
усвідомлення явищ мови й мовлення, тобто реалізацію певною мірою
інтелектуальної функції мови. Формування та функціонування понять
неможливе поза семантикою слів, словосполучень, формування та
функціонування суджень, умовисновків — поза структурою та семантикою
синтаксичних конструкцій, розгорнутих висловлювань (тексту). Водночас
відбувається і зворотний процес — від інтелекту до мови, який умовно
можна визначити як аналіз лінгвістичної функції інтелекту, його ролі у
свідомому опануванні мови.

Центральним завданням у дошкільному дитинстві є розвиток зв’язного
мовлення, під час якого реалізується головна функція мовлення —
комунікативна. Адже саме за допомогою зв’язного мовлення дитина
спілкується з іншими.

Проте якість зв’язного мовлення залежить від рівня розвитку всіх сторін
мовлення (фонетичного, лексичного, граматичного), у ньому виявляються
всі досягнення дошкільника в опануванні рідного мовлення, отже, не менш
значущим є структурний напрям, пов’язаний із розвитком фонетичного,
лексичного та граматичного мовлення.

У сучасній дошкільній лінгводидактиці особливої ваги набирає третій
напрям, адже він безпосередньо пов’язаний із особистісним спрямуванням
завдань розвитку мовлення. Якщо на попередніх етапах переважали
репродуктивні способи навчання мови та розвитку мовлення, то Базовий
компонент дошкільної освіти орієнтує на активну позицію дитини в процесі
опанування мови. Адже робота з орієнтування в мовних явищах підводить
дошкільника до формування елементарних мовних узагальнень, що на
лексичному рівні виявляється в поглибленому розумінні семантики слів, на
граматичному — у словотворенні та словотворчості, на рівні розгорнутого
зв’язного висловлювання (тексту) — в умінні складати самостійне зв’язне
висловлювання послідовно, логічно, виразно, граматично правильно.

3. Головні завдання мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку

Коротко охарактеризуємо кожне із завдань, їхній зміст визначається
лінгвістичними поняттями та психологічними особливостями оволодіння
мовою.

1. Виховання звукової культури мовлення. Першочерговість його
зумовлюється тим, що звук — найменша одиниця мови, а розвиток сприймання
мовлення та формування правильної звуковимови є онтогенетичне первинними
завдання становлення мовлення. Виховання звукової культури мовлення
містить три підгрупи мікрозавдань:

на основі розвитку та поступового вдосконалення органів, що беруть
участь у формуванні мовлення — слуху, органів дихання та органів
артикуляції, — формування мовленнєвого слуху, правильного мовленнєвого
дихання, звуко- та слововимови, виховання орфоепічної правильності
мовлення;

диференціація звуків мови, формування елементарних уявлень про їхні
характеристики, символічне та знакове визначення як основи грамотності;

виховання інтонаційної виразності мовлення, свідомого оволодіння
мовними (тон, тембр, наголос, сила голосу), позамовними (жест, міміка,
поза) та інтонаційними засобами виразності відповідно до умов та завдань
спілкування.

2. Розвиток словника. Традиційно центральним завданням лексичного
розвитку в дошкільному віці визначалося розширення словникового запасу в
процесі ознайомлення з навколишнім середовищем, тобто кількісне його
накопичення в пасивному, а насамперед в активному словнику.

Проте лексичні одиниці утворюють навколо себе безліч різноманітних
пересічених структурно-системних зв’язків — семантичні поля. Отже,
людина в мовленнєвому акті оперує не окремими словами, а семантичними
полями, з яких вона обирає слово, щоб висловити свою думку
(В.А.Звегінцев). Відтак, окрім кількісного росту, головною умовою
свідомої будови мовлення є формування в дитини розуміння семантичного
значення, смислової структури слів, тобто якісне засвоєння лексики.
Зміст цієї роботи полягає у формуванні вміння добирати найбільш доцільні
для конкретного висловлювання слова, ознайомленні дітей із поняттями
полісемії антонімічних та синонімічних відношень, переносними значеннями
слів та слово сполучень (метафори, фразеологізми, образні прислів’я).

Отже, виокремимо завдання, що складають зміст лексичної роботи:

кількісне накопичення лексики;

усвідомлення семантичного значення слів, їхнє доречне застосування
відповідно до контексту висловлювання;

активізація словникового запасу.

,

 

?

?

th

yyyya$gdUeYo

,

?

 

??????o?3. Формування граматичної будови мовлення. Це засвоєння
дошкільниками морфології, що вивчає структуру та граматичне значення
слова (відмінювання за родами, числами, відмінками); словоутворення
(аспекти словотворення, функціонування й будови похідних та складних
слів); ситаксису (сполучення та порядок розташування слів, загальні
властивості речення). Засвоюючи граматичні правила практичним шляхом,
дитина починає розуміти смислові зв’язки, вчиться правильно будувати
фрази та об’єднувати їх у речення.

Мету такої роботи науковці вбачають у засвоєнні дітьми мовних
узагальнень, яке має відбуватися не через наслідування мовних зразків
вихователя, а насамперед завдяки власним продуктивним діям, активній
мовленнєвій практиці.

4. Розвиток зв’язного мовлення. Передбачає формування діалогічного та
монологічного мовлення. Тривалий час у методиці вирішували: навчати чи
не навчати дітей діалогічного мовлення, адже воно природно входить у
життя дитини з перших днів її життя. Спілкуючись із близькими, малюк
мимоволі навчається слухати й розуміти звертання іншої людини, ставити
запитання, підтримувати розмову. Сучасна методика розглядає поняття
діалогічне мовлення не ізольовано, а в контексті поняття комунікація,
яке містить не лише мовленнєвий, а й психологічний, соціально-культурний
аспекти. Отже, у процесі формування діалогічного мовлення маємо
реалізовувати такі завдання:

вчити дітей презентувати себе оточенню та розуміти комунікативну
поведінку співрозмовника (його стан, настрій, наміри) за допомогою
мовних, позамовних та інтонаційних засобів виразності;

ознайомити дітей із основними правилами мовленнєвого етикету,
виховувати якості культурного співрозмовника (повага до людини,
стриманість, толерантність до позиції іншого);

розвивати вміння вести діалог: ставити запитання, відповідати по суті,
підтримувати розмову;

розвивати вміння творчо підходити до використання комунікативних
еталонів (привітання, прощання, вибачення, прохання, відмови тощо)
відповідно до конкретної ситуації.

Розвиток зв’язного монологічного мовлення передбачає:

навчання дітей переказу текстів;

оволодіння різними типами розповіді (опис, повідомлення, міркування) на
основі елементарних уявлень про структуру, функціональне призначення
тексту, засоби образності;

• формування якостей самостійного зв’язного висловлювання: цільності,
змістовності, логічної послідовності, образності, креативності.

5. Формування елементарного усвідомлення явищ мови й мовлення. Для
опанування мови характерним є не лише наслідування, відтворення зразків
мовлення дорослих та інтуїтивне засвоєння мовних засобів та норм, а
насамперед розвиток мовних узагальнень та елементарного усвідомлення
мовних явищ (Ф.О.Сохін). Засвоєння мови дітьми — це не просто
ознайомлення зі словами чи закладання їх у пам’ять, а розвиток мовної
здібності, здатність миттєво актуалізувати потрібні слова, доречні саме
в цій конкретній ситуації.

Отже, виокремлюючи означене завдання, наголосимо, що робота з розвитку
мовлення дітей повинна відбуватися на іншому, вищому рівні, тобто не
зводитися тільки до наслідування дітьми мовленнєвого зразка педагога, а
спрямовуватися на розвиток мовного чуття, мовної здібності дошкільника.
Треба створювати умови для самостійних спостережень дітей за мовою, для
саморозвитку мовлення, здійснення контролю та самоконтролю за
висловлюваннями.

4. Сучасні підходи щодо мовленнєвого розвитку дошкільнят

Плануючи та організовуючи роботу, педагог має виходити не лише з
вікових, а й індивідуальних характеристик вихованців. Зокрема, доцільно
орієнтуватися на психологічний вік як на критерій визначення змісту й
темпів розвитку дитини, в тому числі й мовленнєвого. Від цього залежать
не лише ефективність, успішність, результативність педагогічного впливу
як зовнішньої ознаки передачі інформації, а й розвиненість конкретної
особистості. Мовленнєвий розвиток дошкільняти визначається мірою
сформованості знань, умінь та навичок, що є засобами для реалізації його
соціальної та інтелектуальної активності серед інших дітей. Використання
пальчикових ігор Дітям малоактивним у діалозі, відповіді яких
складаються переважно з одного слова і яким буває важко сформулювати
запитання, проте які з інтересом ставляться до ігор однолітків, будуть
корисні пальчикові ігри та вправи. Відчуваючи недостатність свого
лексичного запасу, діти часто доповнюють або замінюють слова жестами,
рухами, мімікою. З ними варто розпочинати з найпростіших вправ,
посильних для кожного. Іншим дошкільнятам можна пропонувати складніші й
різноманітніші вправи, до яких зможуть долучитися і батьки, і педагоги.

Розвиток комунікативної компетентності починається з набуття дитиною
вміння встановлювати контакт із партнером у спілкуванні, дотримуючись
усталених правил етикету. У повсякденному житті дитина спостерігає і
наслідує приклади спілкування між собою дорослих, дітей тощо. Справжнім
зразкам комунікативної поведінки має бути притаманна широка палітра
емоційно-інтонаційного забарвлення. Старші дошкільнята особливо чутливі
до мовлення, його граматичної будови й досить критично ставляться до
чужих та власних висловлювань. Вони вже помічають мовні помилки й
продовжують оволодівати тими граматичними формами, у застосуванні яких
зазнають певних труднощів. Малюк іще з раннього віку вчиться обирати в
загальному словесному потоці два слова, які він узгоджує між собою,
поступово додаючи до них дедалі більше інших слів, що також підлягають
граматичній нормі. З часом, шліфуючи звуковимову, розширюючи свій
лексичний запас, удосконалюючи граматичні вміння, дошкільник засвоює
засоби мовленнєво-комунікативної поведінки, яка створює його
індивідуальне мовленнєве “обличчя”. Так формується мовленнєва
особистість.

Оскільки дитина тривалий час перебуває в умовах дошкільного навчального
закладу, її головними партнерами у спілкуванні є однолітки та педагоги.
Мовленнєва взаємодія здебільшого виникає в ігрових ситуаціях, у побуті,
коли діти не лише послуговуються мовними штампами, а й творять власні,
неповторні конструкції.

Характер спілкування дітей з однолітками значною мірою залежить від
рівня прихильності до кожного партнера, від ситуації ставлення. А щоб не
бракувало уявлень про особистісні якості, доцільно якомога повніше
розкрити чесноти кожного. Це можна принагідне зробити у повсякденні:
дорослий звертає увагу на гідний вчинок, гуманну поведінку, добрі
наміри, прагнення. Не зайве й провести аналогії із сюжетами художніх
творів. Важливо, щоб дитина була здатна адекватно оцінити власні вчинки
та вчинки інших дітей. Це досягається прогнозуванням, спрямуванням її
уваги на передбачуваний кінцевий результат. Формуванню адекватності
власного морального висновку загальноприйнятим нормам і правилам
комунікації допоможуть казки, зокрема, виокремлення протилежних
характеристик, проявів, вчинків героїв. Аналізуючи казкові сюжети,
бажано звертати увагу на словесні та несловесні засоби комунікативної
поведінки персонажів і на її наслідки, а на завершення подавати
відповідне узагальнююче поняття-характеристику. Спираючись на нього,
можна доступно вивести протилежне поняття. Відтак дитина, обізнана з
позитивними і негативними ставленнями, діями, вчинками, буде поставлена
в умови морального вибору, пошуку гуманістичних орієнтирів для аналізу,
характеристики і сюжетних, і життєвих колізій.

Дійовим методом оволодіння комунікативно-мовленнєвими діями є
ігри-драматизації. Рольові перевтілення допомагають дитині вправлятись у
варіативності діалогів. Тут стануть у пригоді фольклорні діалоги, які
призвичаюють до почергового відтворення сюжету – часом кумедного, однак
не позбавленого інтонаційних відтінків, динаміки, мімічних проявів,
варіативності сили голосу, темпу мовлення. Такі ігрові вправи
передуватимуть драматизації складніших жанрів – казок, оповідок. На
встановлення контакту, а в подальшому й на характер спілкування впливає
також зовнішній вигляд партнера. Дітей варто вчити бути уважними до
своєї зовнішності, помічати недоліки, вчасно усувати їх самим або
звертатися по допомогу до старших. Неохайність, бруд, неприємний запах
можуть відштовхнути однолітків, що звузить спілкування.

Отже, вікові та індивідуальні особливості дітей, їхні потреби та
прагнення визначають мовленнєвий розвиток кожного. Мірою розвивальності
можна вважати компоненти, які сприяють створенню та розширенню
світогляду дитини, формують гуманні почуття, базові особистісні якості,
що виявляються в мовленнєвій компетентності. Розвивальним є те
середовище, яке пристосується до природного темпу кожного малюка, не
порушуючи та не нівелюючи його.

Висновок

Отже, можна зробити наступні висновки:

Базова програма розвитку дитини дошкільного віку – “Я у Світі” не
виокремлює мовленнєвий розвиток як сферу життєдіяльності чи змістову
лінію, не програмує окремі заняття суто мовленнєвого змісту, як то було
донині. І це не тільки не зменшує значущість означеного напряму, а
навпаки, вивищує мовлення як компонент, що обслуговує всі сторони
життєдіяльності малюка, є основою всіх змістових ліній Програми.

Мовлення – особлива форма діяльності дитини, особливий результат її
зусиль в освоєнні життєвого простору. Наслідуючи способи мовленнєвого
спілкування того середовища, яке його оточує, маля сприймає та переймає
їх як єдино правильні й незмінні. Варіативність виникає на виході дитини
з родинного оточення в інше середовище, коли з’являється потреба в
спілкуванні з іншими дітьми, дорослими, що й стає початком набуття
життєвого досвіду.

Якщо раніше головна увага приділялася формуванню окремих мовленнєвих
умінь та навичок на основі елементарного усвідомлення мовних явищ, то
метою сучасної лінгводидактики на етапі дошкільного дитинства є
виховання мовної особистості, тобто формування особистості, яка
адекватно, доречно, вільно і творчо застосовує мову в різних ситуаціях
буття задля реалізації власних мовленнєвих завдань.

Список використаної літератури

Богуш A.M. Мовленнєвий розвиток дітей: сутність та шляхи реалізації //
Дошк. вихов., 1999. — № 6. — С. 3-5.

Гавриш Н.В. Розвиток мовленневотворчої діяльності в дошкільному
дитинстві. — Донецьк: Либідь, 2001.

Наумчук М.М. та ін. Говоримо, читаємо, пишемо. – Тернопіль, 1997. – 32
с.

Шкльода В.М. Розвиваємо мовлення дошкільників // БВДС «Мовленнєва
веселка». – 2003. – №17-18. – С.1-12.

PAGE

PAGE 14

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020