.

Самовиховання і проблема перевиховання характеру

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
166 9967
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Самовиховання і проблема перевиховання характеру”

ПЛАН

Вступ

1. Сутність самовиховання

2. Умови, які потрібні для самовиховання

3. Основні етапи самовиховання

4. Методи самовиховання

5. Проблема перевиховання характеру

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Самовиховання – процес, в якому взаємопов’язано проявляється весь
духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля й
емоції. Це максимальна усвідомленість себе, свого місця в навколишньому
світі і своєї поведінки. Це вольове зусилля, яке регулює увесь спосіб
життя; це стан, надзвичайно насичений емоціями, у якому людина чогось
пристрасно прагне, чимось азартно захоплена. Емоційно-моральний характер
самовиховання тісно поєднується з вольовим та інтелектуальним, утворюючи
складну картину самозміни особистості.

Самовиховання – це саморегуляція, самоуправління особистості з намірами
змінити себе, свідоме закорінення зовнішніх регулюючих факторів, це
свідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення або
зміну нею своїх якостей у відповідності з соціальними та індивідуальними
цінностями, орієнтаціями, інтересами, що складаються під впливом умов
життя і виховання.

Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто
перевиховання і виправлення.

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис
особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Виправлення — складний психічний процес перебудови особистості, що
відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості
над усуненням відхилень у своїй свідомості та поведінці.

Ці процеси можуть збігатися або не збігатися в часі. Перевиховання учня
починають із часу реалізації програми перевиховання. Водночас може
початися і процес виправлення. Якщо ж вихованець протидіє процесу
перевиховання, не піддається виховному впливу, не змінюється на краще,
то не відбувається і процес виправлення.

1. Сутність самовиховання

Самовиховання — це процес цілеспрямованої роботи над розвитком і
вдосконаленням людини від підліткового віку до зрілості. Самовиховання в
інтелектуальній і духовній сферах набуває вигляду самоосвіти. Відомо, що
видатний російський діяч Д. І. Писарєв з усіх видів освіти найкращою
вважав самоосвіту. Самоосвіта може бути організованою (навчання) або
спонтанною (читання спеціальної чи науково-популярної літератури тощо).
Самовиховання в морально-психологічній сфері полягає в самоконтролі за
виявленими в себе недоліками і вадами характеру. Самовиховання у
фізично-спортивній або гігієнічній сферах полягає у тренуваннях,
проведенні оздоровчих процедур, стеженні за своїм здоров’ям і
зовнішністю, виконанні лікарських порад. Цим займаються більшість юнаків
та дівчат — школярів, студентів, робітників. Це було властиве і багатьом
попереднім поколінням наших предків. Історія самовиховання набагато
давніша, ніж історія цивілізованого виховання. Ще за часів
первіснообщинного ладу були такі традиції, які змушували підлітків
оволодівати всім, що вміють дорослі чоловіки [5, c.49].

Цивілізація стародавнього світу (III—IV тисячоліття до нашої ери:
Єгипет, Вавилон, Індія, Китай) також грунтувалася на самовдосконаленні
людини. Своєрідними “науковими працівниками” були жреці, які тримали
свої знання в таємниці як джерело могутності й поклоніння населення.
Вони були дуже спостережливими. Старші жреці передавали здібним
наступникам свою мудрість. Такий порядок індивідуального самовиховання,
яке завершувалося навчанням у великого майстра, існував і на Русі щодо
літописців, іконописців, ченців-ігуменів. Тут діяли не закони
спадковості, як у князів, а закони таланту і самовиховання. В
українській народній педагогіці існувало багато традицій
самовдосконалення. І в давні часи, і нині школа та батьки не можуть
повністю навчити всього, чого потребує від людини її життя і становище,
багато залежить від кмітливості, ініціативності, визначення і розуміння
своїх можливостей. Історія самовиховання свідчить, що на початку
життєвого шляху кожного з великих і мудрих корифеїв було усвідомлення
мотивів, за ним — вироблення програми свого розвитку, суворе дотримання
її, жорсткий самоконтроль, тренування волі й характеру. Тільки так,
вважала людина, можна зробити певні кроки до успіху в житті.

Морально-вольове виховання і самовиховання спирається на психологію
волі, характеру, темперамент і здібності. Тут головна спрямованість для
молодої людини — бажання бути самостійною у своїх вчинках, безпомилково
оцінювати ситуацію навколо себе і робити якомога менше помилок у житті
[8, c.59].

2. Умови, які потрібні для самовиховання

Самовиховання успішно здійснюється за певних умов. Передусім воно
потребує від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні
й негативні риси. Щоб збагатити учнів відповідними знаннями і вміннями,
проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю,
почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби,
темперамент, а також розкривають сутність самовиховання, методи і
прийоми роботи над собою.

Важливий аспект самовиховання — логічне мислення, вміння проаналізувати
кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як
постійної риси характеру, без якої неможливо досягти успіху в цій
справі. Тому педагоги в індивідуальних бесідах і на зборах детально
аналізують порушення правил поведінки, їх причини, привчають учнів до
самоаналізу [7, c.74].

Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою,
досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Тому слід
залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність,
організованість, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують
волю, доводять розпочату справу до кінця і таким чином переконуються, що
навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.

Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне
учень. Спостереження переконують, що до самовиховання байдужі переважно
ті, хто не має життєвої мети, ідеалу. Тому важливо знати ідеали учнів,
допомогти сформувати ідеали тим, хто їх не має.

Успішність процесу самовиховання значною мірою залежить від рівня
розвитку колективу взагалі. У згуртованому колективі, де панує здорова
громадська думка, атмосфера доброзичливості, розвинута
взаємовимогливість, самовиховання відбувається, як правило, успішно.

3. Основні етапи самовиховання

Процес самовиховання тривалий і охоплює кілька етапів.

Перший етап. Педагоги передусім виявляють ставлення учнів до процесу
самовиховання, проводячи анкетування за такими запитаннями: Чи займаєшся
самовихованням? Що спонукає тебе працювати над собою? Яких головних
цілей ти прагнеш досягти самовихованням? Які прийоми використовуєш у
роботі над собою? У чому відчуваєш труднощі в цій роботі і як їх долаєш?
Якої допомоги потребуєш від дорослих у процесі самовиховання?

На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до
самовиховання. Насамперед домагаються, щоб вихованець усвідомив, що його
доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної
роботи над собою. Він також повинен збагнути, що самовиховання — і його
особиста справа, і справа суспільства.

Другий етап починається з появою в учня бажання самовдосконалення.
Педагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати ідеал, до якого слід
прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. З’ясувавши
відмінність між собою і своїм ідеалом, вихованець бачить, які риси він
має виробити для його досягнення, яких недоліків слід позбутися. У
процесі самовиховання учень порівнює себе з ідеалом. Оскільки він сам
постійно змінюється на краще, ідеал також потребує вдосконалення,
збагачення. Ідеал допомагає йому скласти програму самовиховання. На
цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних
програм самоосвіти та самовиховання видатних осіб.

Третій етап. Учень починає систематично працювати над собою,
реалізовуючи програму самовиховання. Цей процес здійснюється в
різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні,
виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог
допомагає учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом
зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають
самостійність та ініціатива самого вихованця [10, c.105-106].

4. Методи самовиховання

Процес виховання людини можна вважати ефективним тоді, коли в нього
з’явиться потреба в самовихованні – у свідомій, планомірній роботі над
собою. Ця робота спрямована на формування таких властивостей
особистості, що відповідають вимогам суспільства й особистої програмі
розвитку.

Самовиховання виникає тоді, коли людина підготовлена до нього, коли вона
починає усвідомлювати себе особистістю, замислюватися над своїм
майбутнім, виявляти відому самостійність у практичному житті. Найбільше
сприятливі умови для самовиховання створюються в колективі, коли людина
навчиться коректувати свою поведінку з його вимогами.

Самовиховання може здійснюватися в різноманітних сферах розвитку –
морального, фізичного, емоційно-вольового, естетичного й
інтелектуального. Зміст і спрямованість самовиховання залежать від ряду
обставин: від особливостей життєвого складу, від ідеалів людини, від
усвідомлення тих об’єктивних і суб’єктивних труднощів, із якими вона
зштовхується.

До самовиховання людини спонукають як зовнішні впливи (ідеологічні і
моральні вимоги суспільства, вимоги колективу й окремої особистості),
так і внутрішні (матеріальні і духовні потреби, інтереси людини).
Процесу самовиховання сприяють змагання, прагнення бути кращим, критика
і самокритика, приклад авторитетної людини.

???????&?ідлітки і старші школярі. Людина займається самовихованням
протягом усього свого життя, досягає на кожному його етапі певні
поставлені перед собою цілі і задачі [2, c.39].

Підводячи результати, варто підкреслити, що схарактеризовані вище
загальні методи виховання не вичерпують усього багатства засобів
педагогічного впливу на людину. Педагогічна наука і практика,
відповідаючи на запити життя, шукають і знаходять шляхи досконалості
виховного процесу. При цьому жодне, навіть самий досконалий засіб не
може дати гарних результатів, якщо не враховувати індивідуальних
особливостей людини, його віку, рівня вихованості, конкретної
обстановки, якщо його застосовувати відокремлено від усієї системи
впливу, на людину навколишнім середовищем.

Успіх виховання залежить від того, наскільки педагогічно доцільно
вчитель застосовує той або інший засіб, метод або прийом впливу на
учнів, наскільки цей засіб включений у систему виховання даного
колективу, наскільки застосовувані засоби і методи виховання
відповідають поставленим задачам і цілям виховання.

5. Проблема перевиховання характеру

Перевиховання — вплив на усунення в діях, вчинках, способі життя учня
негативних звичок і хибних схильностей, вад характеру та поступова
заміна їх на позитивні риси і якості. У цій роботі найбільше значення
має особистість педагога.

Перевиховання складних дітей і підлітків має свою попередню історію. У
світовій (США, Англія, Франція) і в українській педагогіці відомо чимало
прикладів педагогічного подвигу щодо перевиховання педагогічно
занедбаних дітей у закритих виховних закладах, збудованих і утримуваних
переважно на кошти благодійників. Стосовно внеску держави, то офіційні
дитячі притулки, колонії були вкрай занедбаними, кинутими напризволяще.
Не лише зараз, а й 100 років тому дитяча злочинність зростала. Так, з
1884 по 1895 рік вона зросла на 15 відсотків. У статті “Безпритульні
діти у виправних колоніях”, опублікованій у 1914 році, Ті автор І.
Королець з гнівом пише про дітей — обірваних, з озлобленими обличчями, з
темними колами попід очима, з ворожим поглядом спідлоба: “Серед цих
дітей розквітають пороки. Вихованців лупцюють жорстоко, без будь-якого
приводу “дядьки”, що наглядають за ними. Природно, що за таких умов
злочинність зростає із загрозливою швидкістю”.

Таку картину “перевиховання” можна було спостерігати і в деяких колишніх
радянських дитячих будинках і колоніях 1918-1920 років. Згодом почали
народжуватися нові типи закладів в Одесі і Харкові; вони організовували
свою роботу на досвіді кращих педагогів кінця XIX — початку XX ст. У
працях В. М. Бехтерєва, О. Ф. Лазурського, П. Ф. Лесгафта, П. П.
Блонського, М. М. Рубінштейна, С. Л. Рубінштейна, М. С. Рибникова
розвивались ідеї колективного виховання і перевиховання дітей. П. П.
Блонський (1884-1941) — педагог і психолог — писав оригінальні
педагогічні твори, в яких стверджував, що школа — організація не лише
навчання, а й усього життя дитини, вимагав зв’язку школи з життям, .
намітив перспективи трудової школи (“Трудова школа”, 1919), сформулював
ідеї трудової політехнічної школи, багато уваги приділяв моральному
вихованню учнів. Особливого значення П. Блонський надавав учителю у
вихованні і перевихованні дітей, звертався до учителя: “Учителю, стань
людиною!”, “Лише жива душа оживить душі”. У 20-х — на поч. 30-х pp. П.
Блонський був одним з визнаних представників педології, у 1925 році
надрукував книгу “Педологія”.

С.Т.Шацький (1878—1934) — видатний педагог, засновник перших у Росії
дитячих клубів, товариства “Дитяча праця і відпочинок”, згуртував групу
прогресивних педагогів для дослідження позашкільної роботи з дітьми, що
грунтується на повазі до особистості дитини і спрямованої на виховання
дітей у дусі колективізму. У 1911 р. разом із дружиною В. Н.Шалькою він
організував у Калузькій губернії на громадських засадах літню трудову
колонію “Бодрая жизнь”. Основою життя дітей в колонії була фізична
праця. У повоєнні тяжкі роки з’явилися нові теоретичні розробки
перевиховання.

Теорія перевиховання починається з визначення, яких дітей вважати за
об’єкт перевиховання. Термін “морально дефектні діти” був підданий
критиці у 20-х роках, у 1926 р. був прийнятий “робочий” термін
“важковиховувані діти і підлітки”, пізніше, з розвитком теорії
перевиховання, відбулася диференціація категорій підлітків і дітей, які
підлягають перевихованню: педагогічно занедбані діти, важковиховувані
діти і підлітки, неповнолітні правопорушники, неповнолітні злочинці.

Ці категорії перевиховання діють не лише в теорії. Функціонують
відповідні типи навчально-перевиховних закладів, методика роботи в них,
позаосвітянські адміністративні структури — комісії у справах
неповнолітніх при районних та міських радах народних депутатів,
інспекції у справах неповнолітніх при районних відділеннях і обласних
управліннях МВС, спеціальні дитячі приймальники (для тимчасово
затриманих утікачів із дитбудинків або від батьків і для повернення їх
за призначенням). Перевиховання здійснюється також у дитячих будинках,
загальноосвітніх школах-інтернатах, у сімейних дитячих будинках, активну
участь у їх створенні беруть Дитячий фонд України, фонд “Чорнобиль”.

Методика процесу перевиховання в середній школі ґрунтується на
індивідуальному підході до учня і поділяється на кілька етапів.

На ранньому етапі вивчається особистість учня шляхом
психолого-педагогічних спостережень, класний керівник та вчителі
здійснюють індивідуальний підхід до підлітка, з’ясовують позиції
батьків, намічають тактику перевиховання учня.

На дальшому етапі починається реалізація наміченої програми роботи з
учнями. Але учень на цьому етапі протидіє вихователю, насторожено
сприймає всі його спроби, тому контакти з учнем повинні бути
невимушеними, ніби випадковими, доброзичливими, поступово включаються
елементи навіювання і переконання в корисності і вигідності доброчесної
поведінки.

Наступний етап зветься переломним (коли опір підлітка зменшується,
поведінка стане нормальною). Головне — залучити учня до активної роботи
в колективі, завантажити час, спонукати його до завоювання авторитету в
праці, в спорті, а поступово, при схваленні й підбадьорюванні, — і в
навчанні.

Вищий, останній етап полягає в перетворенні перевиховання на
самовиховання при повному самоконтролі, і педагог виконує лише функцію
консультанта. У цьому разі об’єкт виховання перетворюється на суб’єкт
самовиховання. У процесі перевиховання спрацьовує суб’єктно-об’єктний
підхід.

Висновки

Отже, самовиховання – найбільш інтенсивний розвиток сил і здібностей
особистості, тому його успішний перебіг вимагає від неї відповідного
рівня готовності. Така готовність потребує високого рівня
самосвідомості, здатності до саморегуляції (волі) і потреби в розвитку.
А.І.Кочетов вважає, що самовиховання містить три компоненти: активне
осмислення себе та оточуючого світу, зорієнтована діяльність і пов’язана
з нею здатність до саморегуляції поведінки залежно від обставин, потреба
у розвитку. Усі зазначені компоненти належать до внутрішніх передумов
самовиховання. Усвідомлена потреба в розвитку створює підставу для
потреби у самовихованні.

«Самовиховання потребує, — писав В. Сухомлинський, — дуже важливого,
могутнього стимулу — почуття власної гідності, поваги до самого себе,
бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе
тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто
людських засобів впливу — доброго слова, поради, ласкавого чи
докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина
звикла до грубості й реагує тільки на «сильне» слово, окрик, примус. За
самою суттю своєю самовиховання передбачає віру людини в людину,
звертання до честі й гідності людини. Педагогічне керівництво
самовихованням — це насамперед відносини між педагогом і вихованцем,
пройняті глибокою взаємною вірою в добрі наміри» [12, c.64].

Перевиховання – це цілеспрямована робота вихователя з метою усунення
недоліків у важковиховуваного або педагогічно занедбаного вихованця.
Перевиховання – це позбавлення (в діях, вчинках, способах
життєдіяльності) від мотивів і мотивації негідної поведінки, негативних
звичок, хибних схильностей, вад характеру та поступова заміна їх на
позитивні. Безперечно, ці виховні зусилля вимагають високої педагогічної
майстерності, кваліфікованих цілеспрямованих виховних заходів.

Важковиховуваними є такі вихованці, які не піддаються звичайному впливу
педагогів та батьків, критично ставляться до виховних зусиль та
намагаються діяти на основі «власної моралі», хибних цінностей, норм і
правил поведінки. Ці вихованці ще не скоїли правопорушень, але вони
потенційно, тобто морально і психологічно, готові до цього.

Список використаної літератури

Журавченко В.М. Проблеми самовиховання. – К., 2001.

Петровский А. В., Ярошевский М. Г. Психологія: Підручник для студентів
вищих педагогічних навчальних закладів. – 2-і изд. , стереотип . – М.;
издат. центр “ Академія “ ; Вища школа , 2001.

Столяренко Л. Д. “ Основи психології “ – Ростов – на – Дону; видавництво
“ Фенікс “, 1997.

Психологія. Підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К., 1999.

Петровский А. В., Брушлинский А. В., Зинченко В. П. та ін. Загальна
психологія : підручник для студентів педагогічних інститутів під ред.
Петровского А. В. – 3-і изд. , перераб. і доп. – М.; Освіта , 1986.

Педагогический словарь / под ред. Кирова И.А., Гончарова Н.К. – М, 1997.

Погрібний А. Освіта в Україні: час демократизації, час реформ:
Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. —
К., 1997.

Рогов Е. І. Психологія людини. – М.; Гуманит. Вид. Центр ВЛАДОС , 1999.
– 320 с.

Столяренко Л. Д. , Самигин С. И. Психологія і педагогіка в питаннях і
відповідях. – Ростов – на Дону: “ Фенікс “ , 1999. – 576 с.

Цукерман Г.А., Мастеров Б.М. Психология саморазвития. – М., 1995.

Фолкен Чак Т. Психологія – це просто : перекл. з англ. Р. Муртазина –
М.; ФАИР – ПРЕСС , 2000. – 640 с.

Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих
педагогічних закладів освіти. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001.

PAGE

PAGE

PAGE 13

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020