.

Релігійне виховання сучасного школяра

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
95 3194
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Християнська етика»

на тему:

«Релігійне виховання сучасного школяра»

ЗМIСТ

Вступ………………………………………………………….
…………………………………………… 3

Розділ 1. Важливість релігійного підгрунття морального
виховання…………. 5

Розділ 2. Релігійно-моральне виховання сучасних
школярів……………………… 10

Розділ 3. Практичні особливості релігійного виховання сучасних школярів
засобами християнської
етики………………………………………………………….
………. 16

Висновки
………………………………………………………………
………………………………… 22

Список використаної літератури
………………………………………………………………
24

ВСТУП

Актуальність дослідження. Питання релігійного виховання в школі викликає
неабияке зацікавлення і найперше тому, що саме в школі дитина росте як
індивід і тут же в неї формується характер. Шкільний період є тим етапом
в житті кожного де починаються перші суспільні відносини, діти починають
спілкуватись, дружити. В процесі навчання вони повинні набувати духовні
цінності, які успішно мали б закріплюватись у формулі: батьки плюс школа
і плюс Церква дорівнює успішному вихованню моральних якостей і розвитку
свідомості у дитини.

Незрозумілим, на жаль, залишається питання чому ж досі у нашій державі
на рівні школи не працює програма впровадження якісних уроків релігії, а
якщо й працює, то на неналежному рівні. Основна проблема християнської
етики у наших школах за словами самих вчителів в тому, що він не є
строго обов’язковим для вивчення, він швидше носить допоміжний,
ознайомлюючий чи навіть факультативний характер. Натомість він мав би
містити в собі вивчення основних християнських істин на доступному
рівні. Діти повинні отримувати необхідний запас релігійної науки і
особливо у містах, де молодь більше поглинута зростаючим безвір’ям, щоб
у світі гріха і бездуховності могти протиставити моральну зброю. У Св.
Іринея Ліонського читаємо: «Що чоловік навчиться в дитинстві, то
втискається в його душу». Християнська етика повинна навчати на основі
євангельських правд, а не перетворитись у науку етики поведінки.

Проблема виховання підростаючого покоління залишається однією із
найактуальніших у системі народної педагогіки, адже саме від нього
залежить майбутнє не лише держави, а й людства взагалі. Важливу роль у
виховному процесі відіграють духовні, зокрема релігійні, принципи.

На тісний зв’язок з духовністю неодноразово вказував видатний педагог
К.Ушинський. На його думку, молода душа має вбирати найкращі надбання
моральних цінностей, перейняті від попередніх поколінь, а також
наслідувати моделі справжнього християнського ідеалу.

Питання морального виховання у контексті релігійного досліджували
О.Вишневський, І. Огієнко, Т. Тхоржевська. Моральні цінності, за
твердженням дослідників, уособлюють позитивну значущість природних та
соціальних духовних явищ, спрямованих на загальний розвиток суспільства
та окремої особистості в ньому.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження значення і
особливостей релігійного виховання сучасного школяра, зокрема засобами
християнської етики.

Завдання дослідження зумовлені метою роботи:

– розкрити місце релігійного виховання у виховному процесі сучасних
школярів;

– визначити головні складові та сучасні проблеми релігійно-морального
виховання школярів;

– визначити основні практичні напрямки релігійного виховання сучасних
школярів засобами християнської етики.

Об’єкт дослідження:релігійне виховання сучасниї школярів.

Предмет дослідження: значення та складові релігійного виховання у
сучасних школах, практичні кроки та наявні проблеми релігійного
виховання українських школярів.

Методи дослідження: під час виконання роботи були використані такі
загальнонаукові методи дослідження як літературний метод, метод
порівняння, аналіз та синтез, узагальнення та ін.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка містить три розділи, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1

ВАЖЛИВІСТЬ РЕЛІГІЙНОГО ПІДГРУНТТЯ

МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

За радянських часів узвичаєною вважалася теза про моральність як таку,
що сприяє возвеличенню революції, і навпаки, аморальним називали все те,
що перешкоджало поширенню революційного духу серед населення країни.
Поняття честі оголошувалося недійсним, застарілим. Падіння радянської
імперії, як свідчить історія, призводить до зневірення у комуністичні
прогнозування, а разом з тим зумовлює втрату виховного ідеалу у системі
освіти. Як слушно зауважує О. Вишневський, ситуація, що склалася на той
час у суспільстві, безпосередньо вплинула на педагогіку: вона втратила
свій основоположний духовний стрижень виховного потенціалу. Якщо
погодитись з тим, що джерелом духовності в комуністичній системі був
ідеал комунізму (“найголовніший каталізатор сумління”), то сьогодні
перед педагогічною наукою виникає питання пошуку ціннісного відповідника
згаданим принципам.

Що для нас сьогодні може стати Головним Ідеалом і джерелом духовності?
Як відновити духовне поле суспільства а, разом з тим, і підвалини
педагогіки? Низка таких питань потребує негайного вирішення та
адекватної реалізації на практиці.

Більшість дослідників глибоко переконані в тому, що моральне виховання
молоді потрібно будувати на засадах християнської моралі. З огляду на
це, метою нашої статті є дослідження релігійного підґрунтя морального
виховання.

Вважаємо доцільним розглянути деякі аспекти релігійного трактування
проблеми походження моралі. Відомий майстер філософської думки І.Кант
підкреслював, що моральний закон відкриває людині життя, незалежне від
живої природи і навіть від усього світу, що сприймається нею чуттєво [6,
с. 92]. Дійсно, подібні переконання були властиві людям ще з найдавніших
часів. Вони вірили, що правила та норми спілкування встановлюються зі
згоди вищих істот. Останні володіли беззастережним правом не лише
заохочувати чесноти, але могли жорстоко карати пороки. Таких уявлень
притримувались навіть ті з людей, чия релігійність іноді вважалася
сумнівною.

Християнські богослови традиційно оспівують божественну природу моралі.
Індивід отримує її не лише як природній, внутрішньо обумовлений, закон,
але і як богооткровенний (зовнішній). С. Франк з цього приводу зазначав,
що будь-яка релігія може бути зведена не тільки до усвідомлення
космічного, надприродного значення вищих цінностей, а й до прагнення
зблизити людське життя з надприродним та абсолютним початком [17].

Зрозуміло, що в основі подібних суджень лежить віра в Бога, в закладену
ним моральну світобудову. З іншого боку, високі моральні принципи, на
думку релігійних ідеологів, говорять не про те, що є, а про те, що має
бути, а відтак не можуть бути створені грішною за своєю природою
людиною.

Моральний закон не можна вважати й наслідком досвіду, звички, виховання,
бо він не зважає на те, що відбувається в земному житті, а вказує лише
на те, що має відбуватись. Природа людини не є джерелом моралі, тому що
людські природні потяги нерідко суперечать велінням моралі. У разі
визнання людини творцем власної моралі, стає можливим встановлення нею
таких правил, які легко було б виконувати, тоді як насправді доброчесна
поведінка потребує значних зусиль, а іноді й самопожертви. Звідси
логічним є висновок про те, що моральний закон за природою своєю є закон
Божий, а не людський.

Варто відзначити, що релігійне трактування моралі має певні позитивні
характеристики. По-перше, це підкреслює універсальний, загальнолюдський
характер моралі. Божественні приписання розповсюджуються на всіх людей
без винятку. Перед мораллю, як перед Богом, всі рівні. У відомих межах
релігія здатна обмежувати сферу дії суб’єктивізму, сваволі в моральних
оцінках та судженнях: сам Бог приписав поважати старших, не красти, не
вбивати тощо.

По-друге, релігійне трактування виникнення моралі позбавлене
раціоналізму. Акцентується увага на її емоційно-почуттєвих складниках,
зокрема на совісті, відчутті добра тощо. Моральне почуття обов’язково
підкріплюється релігійними переживаннями. Однак не можна не визнати, що
подібне розуміння виникнення моралі прийнятне, головним чином, для
віруючих і може викликати сумнів в атеїстів, скептиків, – тих, хто
вагається.

Тісний зв’язок релігії та моралі може мати й негативні наслідки в наш
час, коли релігійні переконання у значної частини населення якщо не
відсутні взагалі, то помітно послаблені. Тому ми вважаємо, що
прищеплення з дитячих років добрих звичок, здатність розрізняти добро та
зло, а також досвід проживання цих знань буде запорукою доброї поведінки
дитини у майбутньому. Якщо в сім’ї всі намагаються жити по совісті, то і
дитина, зіткнувшись зі спокусами, пропустить їх крізь своє «решето
свідомості», а закріплення цієї поведінки в школі, серед однокласників,
спрямує життєві орієнтири у відповідне русло. Найважливішим для
ефективного виховання є зразок, модель поведінки, який витісняє будь-які
моральні сентенції. Для того, щоб наслідувати цей зразок поведінки,
потрібен Ідеал. Ненав’язлива роз’яснювальна робота з молоддю, засвоєння
нею своєї культурної християнської спадщини має стати важливим чинником
морального виховання сьогодення.

Засвоєння моральних категорій має відбуватися паралельно з формуванням
добрих звичок. Ми погоджуємося з думкою К. Ушинського про те, що добра
звичка є моральним капіталом: необхідно вживати свою силу – силу
свідомої волі й зводити моральні «сходинки» свого життя все вище й вище,
при цьому не починаючи щоразу своєї будівлі з основи і не витрачаючи
своєї свідомості та своєї волі на боротьбу з труднощами, які були вже
переможені [15].

Особистість завжди вільна. Жодне примушення не матиме позитивного
результату. Дитині ми повинні надавати право вибору, в їхньому житті
мають превалювати адекватні альтернативи. Мудрість викладача має
проявлятися в тому, що пропонуючи добре, не потрібно на цьому
наполягати, дитина згодом має сама прийти до цього, і непотрібне
зруйнується само собою.

Зв’язок добра та свободи є необхідною умовою морального становлення.
Проте лише правильне розуміння свободи дає силу добра. Такий погляд
заснований на безмежній вірі в людину, що є основою християнської
антропології. Однак необхідність свободи морального вибору зовсім не
передбачає допустимість сваволі. Для морального життя, як зазначає
К. Ушинський, свобода так само необхідна, як кисень для фізичного, але
кисень повітря, звільнений від азоту, спалив би легені, так само й
свобода, звільнена від діяльності, руйнує моральність людини». [15]

Особливістю морального виховання є те, що прагнення до добра може
розвинутися тоді, коли добро буде більш привабливим, ніж зло, коли воно
здатне викликати в серці радісний відгук, а не огиду.

Звичайно, було б наївним стверджувати, що у вихованні можна обійтися без
покарання та заохочувань. Зрозуміло, що дитина не завжди може зрозуміти
довгі пояснення щодо того, як слід поводитися. Це може трапитися у разі,
якщо у неї недостатньо розвинене відчуття внутрішньої свідомості,
спрямоване зовнішніми, соціальними факторами. Попри це першочерговою в
моральному вихованні має залишатися опора на позитивний мотив. Така
мотивація може стати альтернативою у світі спокус, який з’являється
перед дитиною у підлітковому віці.

Психологічно доцільним є також опора на особливості розвитку
особистості. Якщо у дошкільника провідною потребою є потреба у визнанні
дорослого, а основним завданням розвитку є формування внутрішньої
моральної інстанції, то у підлітка – це потреба у визнанні з боку
однолітків, розвиток самосвідомості й соціалізація. Тому, звичайно, і
підходи повинні бути різні, із врахуванням вікових характеристик.

Вважається, що людина повинна бути доброю й чесною, при цьому основним
джерелом її щастя виступають родина та друзі, а сенс життя полягає в
турботі про інших. Це формула внутрішнього морального закону, що
дозволяє людині залишитися собою всупереч спокусам та соціальній
дезорієнтації. Саме таку думку обстоював Л. Виготський. Він, зокрема,
зазначав, що причину моральної дефективности слід шукати не в дитині, а
поза нею – в соціально-економічних і культурно-педагогічних умовах, в
яких ця дитина зростала та розвивалася. Таким чином, оздоровленням
середовища мають займатися ті, хто має відношення до виховання, в першу
чергу сім’я, школа і суспільство [5].

Ефективний розвиток морального виховання слід вбачати насамперед в
духовних цінностях, національній спадщині та релігійних ідеалах.
Подальшим вагомим кроком у цьому напрямку має стати питання пошуку
кращих методів морального виховання школярів другої половини ХХ століття
та їхній всебічний аналіз у сучасній педагогічній науці.

РОЗДІЛ 2

РЕЛІГІЙНО-МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ СУЧАСНИХ ШКОЛЯРІВ

Наші діти живуть, у епоху, коли більшість із засобів масової інформації,
пропагують блуд і розбещеність, насилля і інші пороки, вони живуть, коли
християнські ідеали чистоти і цнотливості піддаються систематичному
блюзнірству, осміюванню, коли агресія псевдолюдських цінностей, яка
розтілює души дітей, розриває їх на частини.

Історія шкільної освіти показує, що педагоги всього світу (Ян
Коменський, Іоанн Песталоцці, Микола Пірогов, Костянтин Ушинський і
інші) казали, що моральне виховання є основою формування особистості
дитини, вони стверджували, що бути людиною — це означає виховати в собі
найкраще, те що робить людину вінцем творіння, образом і подобою Божою.

Що ж таке мораль? Слово «мораль» походить від латинського «moralis» —
етичний. Мораль є досить складним явищем. Вона є однією з форм
суспільної свідомості, яка виконує функцію регулювання поведінки людей у
всіх областях суспільного життя. В повсякденному побуті, в
науково-популярній літературі під мораллю розуміють сукупність норм,
правил поведінки, які направляють, регулюють дії людей. Але подібне
визначення дуже широке, бо воно не виявляє специфіки моралі. Особливість
норм моралі полягає в тому, що вони носять універсальний,
загальнолюдський характер [18, c.54].

Їх розпорядження застосовні практично у всіх сферах життєдіяльності
людини (особистої, сімейної, професійної, суспільної). Іншою особливістю
норм моралі є те, що вони спираються на авторитет громадської думки і,
мабуть, головне — на совість людини. Саме вищі цінності наповнюють наше
життя особливим значенням, повнотою і духовністю. Мораль санкціонується
лише з формами духовної дії (громадська оцінка, схвалення або засудження
вчинків). Це обумовлює відносно велику роль свідомості в моралі, ніж в
інших формах соціального контролю. Свідомість може виявлятися як в
раціональній формі понять і думок, так і в емоційній формі відчуттів,
спонук, схильностей. Не меншу роль в моральній свідомості грає
індивідуальна свідомість. Індивід може значною мірою самостійно
регулювати свою поведінку і судити про моральне значення всього, що
відбувається навколо нього. Будучи складною суспільною освітою, мораль
включає моральну діяльність з точки зору її змісту і мотивації, оскільки
прийнято поступати в тому або іншому суспільстві (зразки поведінки,
звичаї).

Моральні відносини, що регулюють цю діяльність, що виявляються в різних
формах зобов’язань, вимог до людини: моральна норма, обов’язок,
відповідальність, совість. Моральна свідомість відображає ці відносини у
вигляді відповідних представлень норм, принципів, суспільних і моральних
ідеалів, понять добра та зла, справедливості та несправедливості). Всі
ці форми моральної свідомості об’єднані в логічну систему, яка дозволяє
не тільки наказувати, але і певним чином мотивувати і оцінювати моральну
дію.

Перед сучасною школою стоїть головне завдання — виховати духовність,
сформувати норми християнської моралі і моральних цінностей в учнів.
Визначення «духовності» в освіті змінює в принципі підхід до процесу
виховання духовності в учнів. Особливого значення проблема відродження
духовності набуває у питанні релігійної освіти [7, c.132].

Завдання сучасної школи у тісному зв’язку з Церквою залучити школярів до
глибини християнського світогляду, розвити у них моральні почуття,
особистісну позицію, у якій головна моральна цінність це життя за
законами християнської моралі. Треба ставити собі на меті: ознайомлювати
учнів з історією старого та нового заповіту, історією розвитку
християнства; розкривати зміст основних релігійних понять та образів;
розкривати значення Православної церкви в історії нашої держави, та ролі
Православної церкви в житті народу України; формувати інтерес учнів до
життя біблійних образів; виховувати любов до культурної спадщини
українського народу, через розкриття змісту православного мистецтва:
музики, іконопису, архітектури, літературних джерел; а також залучати
дітей до моральних устоїв християнської культури ,як традиційної для
народу України, шляхом вивчення текстів Священного Писання, церковної
історії (приклади із життя історичних осіб),мистецтва.

Треба допомагати учням розкривати зміст високих моральних цінностей
християнства, подати школярам основні, фундаментальні орієнтири істини,
добра, любові(у зразках православного життя), на основі віри, надії,
любові; Розвивати у школярів здатність до співчуття, співпереживання;
вводити учнів у традиційні українські православні свята.

Треба відкрити перед дитиною безсмертя її душі, це спонукає її до тих
дій, які будуть зумовлювати її нерозривну єдність з Богом.

На цьому етапі ефективно здійснюється процес формування у школярів всіх
їх духовних здобутків і цінностей. Віра дитини в Бога в розумінні
педагогіки є водночас і метою і дієвим засобом досягнення людських
чеснот. Озираючись назад (на історію людства, і на історію України),
зрозуміло, що виховання дітей яке спиралося на віру людини в Творця,
було варте чогось.

Важливим завданням є допомагати Церкві навертати молодь (школярів), до
істинної віри в єдиного Бога, не допускати засмічення їхніх душ
окультизмом, і язичництвом, та іншою бездуховністю яка є ворожою для
дитини. Впливи і результати цієї бездуховності відомі: окультизм впливає
на психіку, підносить агресію та депресію дитини, що в свою чергу
призводить до руйнації найголовнішого — свободи волі, втрата якої
призводить до дитячого суіциду, замкненості, втрачається сумління дитини
і т.д.

Хотілося ,щоб все більше і більше українських шкіл закладали в основу
виховання і формування дитини знання про Бога й Ісуса Христа як нашого
Спасителя.

Необхідно у тісному зв’язку із Церквою повинні пробудити в наших дітях
віру в єдиного Бога, відкрити їм мудрість, справедливість, величність
Божих законів, за якими все життя жили наші пращури, тільки у такому
випадку ми зможемо справді виховати дитину , ментальність якої не буде
суперечити її особистому сумлінню і світові, бо в Богові ці дві
категорії поєднуються гармонійно. Нам треба замислитися: як, яким чином
без Бога в душі , духовно небагаті і розгублені наші діти, зможуть
встояти у сучасному жорстокому й несправедливому світі, де панує
диявол.?

Тому дуже важливо для нас, виховувати наших дітей в єдності з Богом, у
любові до Нього, а отже і до усіх людей.

Засвоєння практичних норм поведінки у повсякденному житті треба
проводити через організацію громадської діяльності школярів: участь у
благодійності, християнських святах, суспільній праці і ін.. Діти
повинні усвідомити, що Бог вимагає від них бути активними, відкритими
для світу, добрими, надійними , законослухняними, працелюбними і
порядними.

Порівняння дитячих вчинків з нормами християнської моралі, на основі їх
живої віри в Бога, буде поступово формувати чутливе (особливе) сумління
до християнського добра.

Чисте сумління повинно породжувати у дитини відчуття гіркого сорому за
поганий вчинок. Але що ми називаємо «поганим , негідним вчинком?» Де ми
знайдемо в так званій світській педагогіці ті справжні, точні вимірники,
орієнтири які навчать, підкажуть нам ,як виховати у дитини чисте
сумління, і як відрізнити його від спотвореного?

Відповіді на ці запитання ми знаходимо у єдино вірному і перевіренному
тисячоліттями вченні про Бога, яке викладено Самим Творцем, через
пророків та апостолів у книзі книг — Біблії. Наш Господь, бажаючи добра,
залишив нам Свої святі заповіді, відповідно до яких ми маємо жити і
виховувати своїх дітей «Не вбий», «Не кради», «Не говори неправду щодо
ближнього», «Люби бога усім серцем».

J

N

ue

f

J

L

N

oe

u

ue

`

d

?ть зовнішньої дії на дитину при вихованні , маємо висновок: що « у
релігійно-моральному вихованні школярів зацікавлена держава… релігія є
справою не приватною, а суспільною і викладання закону Божого у школах,
є не тільки корисна справа а й необхідний виховний засіб [2].

Сучасна школа не може приносити тої користі, яку б вона могла давати при
добре поставленій формі релігійно-морального виховання.

Треба пробуджувати дітей, щоб вони тягнулися до моральної зразковості,
треба привести у дію, розвити у дитині почуття близькості до Бога, як до
Отця небесного , і до людей як до дітей Божих.

Направлення всієї діяльності школярів є проявом волі, і вона може
перетворити фізичну лінь у любов до розмірковування, любов до руйнування
у потяг до созидання. Щоб досягти мети перетворення негативних нахилів у
позитивні для дитини і для суспільства необхідно збуджувати увагу і
зацікавленість до праці в учнів. Особливо важливо дія прикладу , на
перших етапах формування и виховання дитини, тому що діти вчаться
дивлячись на прикладі старших. Ніяке логічне чи моральне почуття, ніяке
естетичне чи релігійне почуття, ніяке добро чи зло, правда або неправда,
благочестивість і гріховність не можуть виникнути, якщо дитина у житті і
особливо у школі ніколи раніше не сприймала цих явищ, якщо вона не
переживала їх у дійсності, то свої переживання і дії які діють на її
душу, як істина, краса, добро не можуть бути замінені ніякими
наставляннями , погрозами, наказами і т.д..

Дитина дуже рано вибирає собі у якості приклада когось із маси людей з
якими вона знайомиться і спілкується у школі і вона намагається більше
або менше походити цьому ідеалу.

Найкращим засобом для формування норм християнської моралі , моральних
цінностей, є дійсність, життєвий досвід, потім іде художні зображення
(скульптура і живопис), і найбільш слабо діють це слова. У результаті
морально-релігійного виховання учнем повинна бути досягнута мета
(моральна свобода) тобто можливість дитиною підкоряти свої інстинкти
благородним почуттям і моральним досягненням. володарювати собою.

Природність раннього релігійно-морального виховання виходить із
встановленого раніше пробудження цих почуттів у душі дитини. тому
залишання без виховання почуттів які з’явились в душі у дитини ми можемо
це зрівняти із тим коли ми не звертаємо увагу на те коли дитина плаче
або хоче їсти, тому релігійне почуття є природним, і воно повинно
виховуватися разом із виникненням.

Морально-релігійне виховання не може формувати тільки одних правил
поведінки, так як шкільне життя не може вміщувати у себе усіх відносин
людини у суспільстві, треба щоб учень міг сам відрізняти добро від зла,
міг володіти собою, і мати задоволення від зроблених добрих вчинків
Сучасна школа без викладання норм християнської моралі, моральних
цінностей, які основані на релігійному навчанні, готує не людей у
істинному значенні цього слова, а звірів, злих, диких і розбещених.

Безрелігійна моральність не має фундаменту, і її викладання не має
ніякої дії, тому що будь який людський авторитет на якому вона базується
рано чи пізно зруйнується. З огляду на закони, які є в Україні, зокрема
на Конституцію, не виникає застережень, щодо релігійного виховання
школярів.

Україна підписала Хартію християнських держав світу, за якою проголосила
себе християнською державою, оскільки національне виховання є в Україні
як пріоритетне, то релігійне виховання стає невід’ємною частиною цієї
системи, отже знайомство дітей з Богом ,вивчення Заповідей Божих,
навчання дітей символам християнської віри не буде суперечити світському
характеру навчання.

У навчальні плани шкіл повинні бути введені предмети, що знайомлять
дітей з Богом і християнською релігією. Користь і необхідність
релігійної освіти не підлягає ніякому сумніву і факти дійсності
підтверджують шкідливість навчання без виховання.

У майбутньому релігія повинна посідати належне місце у загальній системі
виховання тому що тільки вона може дати багатий і стійкий зміст життя.
Для успішності релігійно-морального виховання дітей вихований елемент
повинен вноситися в усі предмети викладання а не складати тільки окремий
учбовий предмет [1, c.53].

РОЗДІЛ 3

ПРАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОГО ВИХОВАННЯ СУЧАСНИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ
ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ

Однією з найбільш характерних ознак становлення незалежної української
держави є повернення до християнства. Не стало винятком система освіти.
При вивченні предметів гуманітарного циклу вчителі все частіше
звертаються до біблійних текстів. Незмінним залишається прагнення людей
пізнати істину, зрозуміти закони життя.

Лише у християнстві ми знаходимо чітко визначену мету і призначення
освітніх систем. В усіх офіційних документах знаходимо вказівку:
“Виховати всебічно розвинуту особистість”. Без сумніву, це прекрасний
заклик. Біде лише в тім, що такої особистості, принаймні останнім часом,
ніхто не бачив.

Як вирішує цю проблему християнство?

Розглянемо уважніше поняття “освіта”. У цьому цікавому слові можна
відшукати ще два своєрідні поняття. По-перше, очевидним є слово “світ”.
Цей факт є надзвича1но повчальним. Адже в такому випадку
навчально-виховний процес повинне бути організований так, щоб
підготувати молоду людину до життя у світі. По-друге, менш очевидним,
але ще більш важливим у слові “освіта” є поняття “світло”. Розумно
побудована система освіти повинна сприяти просвітленню душі людини.

Серед моральних цінностей християнства відзначимо також ідею
оптимістичного, радісного сприйняття світу. У щоденному житті маємо
безліч факторів, які несуть із собою жаль і смуток. Без віри подолати
всі негаразди надзвичайно важко.

Християнство є завершеною цілісною системою поглядів, дотримання яких
дозволяє достойно прожити і один день і все життя [13].

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне
місце належить моральному вихованню.

Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і вимогами
суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем його
моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в
школі – формування жити в гармонії з природою, обов’язку та
відповідальності, поваги до закону, до старших.

Релігія – це одна із важливих сфер людської культури. Особливий вплив на
українських дітей і молодь має християнська мораль.

Таким чином, християнська етика несе і втілює собою те найблагородніше,
що має бути властиве в душі, серці, думках і вчинках кожної порядної
людини. Тому оволодіння учнями вдома та в стінах школи християнською
мораллю й етикою аж ніяк не суперечить принципу світкості.

Знати й виконувати українські народні чесноти й вимоги християнської
етики має кожна культурна людина.

Метою і завданням навчального предмета з християнської етики, – визначав
М.Стельмахович, – є формування особи школяра на засадах християнської
моралі, плекання духовності, доброти, людяності, милосердя, чесноті,
працьовитості, виховання духовно багато особистості, яка усвідомлювала б
свою відповідальність перед Україною і рідним народом” [11].

Заняття з християнської етики сприяють розвитку у дітей мислення,
зв’язного мовлення, пам’яті, інтересу до знань, естетичних смаків,
творчих здібностей, виробленню правильних уявлень про світ,
взаємозв’язок у цьому світі, формуванню у дітей високих духовних
якостей.

Теми курсу дають знання з історії християнства, культури, етики і
мистецтва, мови, природознавства і географії народознавства, довкілля.

На заняттях з християнської етики слід використовувати ті ж методи і
форми роботи, що й на заняттях з читання, природознавства,
народознавства, але враховувати контингент учнів класу, вимоги батьків і
пам’ятаємо, що тут не має бути нічого нав’язливого, примусового.
Працювати необхідно за принципом добровільності.

Моральне (духовне) виховання – “Сіль” усього виховного процесу. На
прикладах загальнолюдських моральних якостей, 10 Божих Заповідей, 7
смертних гріхів і 3-х доброчинств, тільки з вірою в кожного учня слід
будувати весь виховний процес. Важливе місце у моральному розвитку особи
посідають бесіди на морально-етичні теми, тестування. Психологічні
ситуації і, звичайно, приклад поведінки конкретних, відомих дітей
біблійних героїв.

Майбутнє нашої держави, що має багату тисячолітню християнську культуру,
залежить від християнського виховання, від змісту тих цінностей, які
закладаються в серця молоді, від усвідомлення ідентичності зі своїм
народом, його історією, традиціями, від мудрої книжки, рідного слова.

Враховуючи потребу духовного відродження України не кожна покликана
забезпечити наповнення всіх ланок навчально-виховного процесу змістом,
який би допомагав педагогам виховувати душу, чесні і сильні характери,
формувати сумління і громадянські чесноти: працьовитість, самопожертву,
пошану до старших і спонукав би школярів у єдності з Богом вирости
корисними своєму народові.

Релігійне виховання у школі не суперечить її світському характеру і не
розглядається як щось окремішнє, а як складова частина національного
виховання в цілому. Адже, допомагає кожній людині стати людиною. А нації
– нацією. У християнській моралі сконцентровані найвищі цінності
європейської цивілізації, тому християнські аргументи залишаються
найвагомішими. Релігійне виховання виправдало себе у світовій
педагогіці, чудово зарекомендувало себе в етнопедагогіці Галичини 1939
р. Тому, щоб виховати здорову, культурну спільному людей, нам необхідна
цілюща, сила християнської моралі. Імперативом нашого часу стало
релігійне виховання. Віримо, що воно поверне нашу народові справжні
ідеали.

Уроки християнської етики мають освітньо-виховний характер, підкріплений
прикладами на які багата наша історія, література і культура. Як показує
життєвий досвід, такий матеріал у духовному вихованні стає внутрішнім
переконанням, спонукає до відповідних вчинків, дій.

Важливо при викладанні предмета не обмежуватись чисто текстуальним
ознайомленням з біблійним сюжетом чи євангельською подією, а на їх
підставі вміти дати оцінку вчинками з точки зору етичної вартості,
моральної правди, і ці вартості впроваджувати у життя дитини і родині,
класі, державі.

Враховуючи те, що на уроках християнської етики дітям прищеплюються ціла
низка добрих почуттів: співчуття, жалість, милосердя, любов, для
досягнення цього я на уроці послуговую різноманітними формами навчання:
читання Святого Письма, слухання духовної музики, ознайомлення з
основами іконографії, малювання. Поезія, конкурси, вікторини, кросворди,
дискусії, інсценізації.

У формуванні духовності дітей не слід орієнтуватись на швидку віддачу, а
на результати, які, можливо, не відразу яскраво помітні, але обов’язково
будуть. Вчитель тут не “живує” – про епілог буде говорити саме життя.

Курс християнської етики пропонує систему принципів і методів, що є
однією із складових в необхідності морального розвитку особистості.
Насамперед відокремлює принцип цілеспрямованості морального виховання,
який відображає необхідність визначення мети виховного впливу.

Однією з цілей морального розвитку особистості є формування етичних
знань і переживань [3, c.104].

У процесі формування морального розвитку особи одним з найефективніших є
активні форми й методи (ситуаційно-рольові ігри, аналіз соціальних
ситуацій морально-етичного характеру, ігри-драматизації тощо), які дають
можливість предметно, безпосередньо й емоційно залучатися до ситуації
морального вибору та морального пошуку.

Особливе місце у вихованні посідають такі форми й методи прилучення
дітей до світу християнських цінностей, які передбачають поєднання за
допомогою художньо-музичних образів традиційних форм роботи з художньою
діяльністю самих учнів. Крім цих методів я у своїй практиці використовую
й традиційні бесіди, лекції, роботу з книгою, творчі роботи.

Одним із напрямків прилучення дітей до християнських цінностей може бути
краєзнавча та екскурсійно-пошукова робота в процесі якої діти
ознайомлюються з досвідом і традиціями адаптації християнських моральних
цінностей до культури рідного краю.

Результативність застосування інтегрованого підходу, різноманітних
виховних форм, методів і впливів значною мірою залежить від того,
наскільки вони відповідатимуть індивідуальним і віковим особливостям
дітей, задовольнятимуть їхні духовні потреби, викликатимуть відповідну
мотивацію і стимулюватимуть саморозвиток і самовиховання учнів,
спонукатимуть їх до морального удосконалення.

В своїй практиці на перше місце слід ставити принцип індивідуального
підходу в моральному вихованні. Він відображає необхідність урахування
вихователем індивідуальних особливостей вихованця пов’язаних з вірою
різних конфесій.

Необхідним для формування морального розвитку дитини виступає системних
підхід. Він заб6зпечує цілісний, ієрархічний, взаємозалежний і відкритий
процес залучення дітей та молоді до цінностей у їх постійному розвитку й
саморозвитку, а також наступність і безперервність цього процесу, тобто
постійне ускладнення та урізноманітнення змісту й напрямів розвитку
моральних чеснот, його комплексність та інтегрованість, які полягають в
організації, взаємодії навчання й виховання, поєднанні зусиль сім’ї,
позашкільних закладів, дитячих об’єднань у вихованому процесі.

На сучасному етапі розвитку суспільства виховні методи повинні бути
зорієнтовані на становлення та розвиток такої особистості, яка б
оптимально могла вирішувати складні проблеми, успішно досягати,
індивідуальних та суспільних цілей, керуючись при цьому моральними
нормами.

На уроках християнської етики слід намагатися користуватися різними
методами діяльності – це розповідь, пояснення, бесіда, зокрема виділяю
вступну, репродуктивну, катехідисну бесіду.

Першою необхідністю на уроках є Святе Письмо, тому велику перевагу надаю
роботі з Біблією, тобто розвивається вміння користуватися та
орієнтуватися у книгах Святого Письма. Теж важливе місце на уроці
відіграють наочні методи навчання: ілюстрування, демонстрування та
самостійне спостереження, що розвивають вміння аналізувати та
висловлювати свої почуття і думки.

Щодо форм організації навчання, то урок – основна форма, а типи уроку
підбираю стосовно складності матеріалу.

Найголовнішим завданням уроків мають бути: всебічний розвиток особи;
моральне та християнське виховання дітей на уроці; розвиток здібностей
та таланту в умовах організації навчального процесу.

Моральне виховання досягає мети, якщо може спрямувати діяльність дитини
у потрібне русло.

Уявлення кожної дитини про навколишній світ складається не стільки з
наших розмов про нього, скільки з тих моральних виборів, які вона
робить. Саме через розв’язання моральних завдань можна навчити її
здійснювати правильний вибір, деякою мірою регулювати й формувати
готовність до нього, сприяти зміцненню позитивних ціннісних орієнтацій
[18, c.209-210].

Таким чином, у центрі уваги курсу має бути проблема джерел
християнської, загальнолюдської, моральності. Важливо навчити дітей
вірити і відрізняти моральне від аморального. Головним завданням
християнської етики стає віра в Бога, але обов’язково з наведенням
прикладів у сьогоденні, коли наймогутнішою силою душі виступає краса і
доцільність правильної поведінки, пізнання доброти і любові до людей.
Результатом поставленої мети курсу виступає моральна всебічно розвинена
особистість.

Дбаючи про піднесення релігійно-морально виховання молоді, слід мати на
меті показати глибину, мудрість, добро, красу Заповідей Божих, які були
дороговказом для наших дідів і прадідів.

ВИСНОВКИ

Отже, зі сказаного можна зробити наступні узагальнення:

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне
місце належить моральному вихованню.

Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і вимогами
суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем його
моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в
школі – формування жити в гармонії з природою, обов’язку та
відповідальності, поваги до закону, до старших.

Релігія – це одна із важливих сфер людської культури. Особливий вплив на
українських дітей і молодь має християнська мораль.

Таким чином, християнська етика несе і втілює собою те найблагородніше,
що має бути властиве в душі, серці, думках і вчинках кожної порядної
людини. Тому оволодіння учнями вдома та в стінах школи християнською
мораллю й етикою аж ніяк не суперечить принципу світкості.

Заняття з християнської етики сприяють розвитку у дітей мислення,
зв’язного мовлення, пам’яті, інтересу до знань, естетичних смаків,
творчих здібностей, виробленню правильних уявлень про світ,
взаємозв’язок у цьому світі, формуванню у дітей високих духовних
якостей.

В основу реформування системи освіти за Державною національною програмою
“Освіта” (Україна – ХХІ ст.) покладена духовність, сьогодні роль релігії
у духовному відродженні не викликає заперечень.

Релігійне виховання у школі не суперечить її світському характеру і не
розглядається як щось окремішнє, а як складова частина національного
виховання в цілому. Адже, допомагає кожній людині стати людиною. А нації
– нацією.

Релігійне виховання виправдало себе у світовій педагогіці, тому, щоб
виховати здорову, культурну спільному людей, нам необхідна цілюща, сила
християнської моралі. Імперативом нашого часу стало релігійне виховання.
Віримо, що воно поверне нашому народові справжні ідеали.

Найкращим засобом для формування норм християнської моралі, моральних
цінностей, є дійсність, життєвий досвід, потім іде художні зображення
(скульптура і живопис), і найбільш слабо діють це слова. У результаті
морально-релігійного виховання учнем повинна бути досягнута мета
(моральна свобода) тобто можливість дитиною підкоряти свої інстинкти
благородним почуттям і моральним досягненням. володарювати собою.

Природність раннього релігійно-морального виховання виходить із
встановленого раніше пробудження цих почуттів у душі дитини. тому
залишання без виховання почуттів які з’явились в душі у дитини ми можемо
це зрівняти із тим коли ми не звертаємо увагу на те коли дитина плаче
або хоче їсти, тому релігійне почуття є природним, і воно повинно
виховуватися разом із виникненням.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бабій М. Інкорпорація релігійного компонента в систему державної освіти
України: стан, проблеми // Релігійна панорама. – К., 2003. – № 12 (40).
– С. 49-53.

Булига І. Проблеми викладання навчальної дисципліни „Християнська етика”
в загальноосвітніх школах // Історія релігій в Україні. Науковий
збірник. Праці ХІІІ-Ї Міжнародної наукової конференції. Книга 1. –
Львів: „Логос”, 2003. – С. 106-108.

Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі
духовного відродження України. Матеріали ІІ Міжнародної
науково-практичної конференції. Статті, доповіді, виступи. – Острог,
1998. – 444 с.

Вишневський О. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене /
О. Вишневський // Рідна школа. — 2001. — № 10. — С. 24—28.

Выготский Л. С. Вопросы детской психологии /Л. С. Выготский. – Собр.
соч. В 6т. М., – 1984. – Т.4, – 385 с.

Зеленкова І. Л. Етика: Тексти, коментарі, ілюстрації / І. Л. Зеленкова –
Мінськ, – 2001. – С. 92 – 117

Лагодич М. Місце та роль релігійної освіти у громадянському суспільстві
// Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. –
Чернівці: Золоті литаври, 2004. – Вип. 203-204. – Філософія. – С.131-135

Лагодич М. Проблеми викладання християнської етики в загальноосвітніх
закладах // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових
праць. – Чернівці: Рута, 2003. Вип.. 163-164. Філософія. – С. 75-79.

Огієнко І. І Рідна мова і культура народу/ І. І. Огієнко зб.: Шляхи
виховання й навчання. – Львів, 1934.-Ч.1. – 31 с.

Свобода совісті // Релігійна панорама. – К., 2003. – № 7-8 (36-37). – С.
71-73

Стельмахович М.Г. Християнська етика в початковій школі // Поч. школа. –
1999.- № 4.

Суспільне буття релігії та церкви // Релігійна панорама. – К., 2003. – №
12 (40). – С. 2-8.

Ткачук В.А. Особливості морально розвитку дітей // Поч. школа. – 2000. №
1.

Тхоржевська Т. Д. Православне виховання в історії педагогіки України /
Т. Д. Тхоржевська. – Монографія. – К.: Купріянова О.О., 2005. – 412 с.

Ушинский К. Д. Вибрані педагогічні твори / К. Д. Ушинський. – К.:
Рад. школа, 1983. – Т.1. – 416 с.

Фібула М.М. Педагогіка. – 2001. 511 с.

Франк С. Релігія и наука: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу:
http://vehi.net/frank/religiya.html.

Християнська етика (методичний посібник). – Львів, 1997. – 159 с.

PAGE

PAGE 26

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020