.

Соціально-психологічні особливості публіки, аудиторії

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
86 2777
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з соціальної психології:

ПЛАН

Вступ

1. Соціально-психологічні особливості публіки, аудиторії.

2. «Є воля – є людина! Нема волі – нема людини! Скільки волі – стільки й
людини» (О.П.Довженко). Доведіть значення цих висловлювань для системи
міжособистісних стосунків людини.

3. Визначіть умови саморегуляції поведінки педагога (10-15 пропозицій)

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Соціа?льна психоло?гія — розділ, галузь психології, яка займається
вивченням закономірностей діяльності людини в умовах взаємодії в
соціальних групах. Основні проблеми соціальної психології:
закономірності спілкування та взаємодії людей, діяльність великих
(нації, класи) і малих соціальних груп, соціалізація особистості та
розвиток соціальних установок.

У даній контрольній роботі будуть розглянуті такі питання як
соціально-психологічні особливості публіки та аудиторії, сутність волі
та вольових зусиль в педагогічній діяльності, зокрема в міжособистісних
стосунках, умови та правила саморегуляції певедінки педагога.

1. Соціально-психологічні особливості публіки, аудиторії

Аудиторією можна назвати групу людей, які об’єднані інтересом до
предмету виступу, до теми заняття, які взаємодіють з викладачем і один з
одним у процесі сприймання повідомлення. Кожна аудиторія має певні
ознаки: професійні, вікові, статеві, освітні та інші. За цими ознаками
можна виявити певні відмінності і в аудиторії студентів. Вони
торкаються, перш за все, індивідуальних, вікових та освітніх
відмінностей.

Серед соціально-психологічних особливостей, які необхідно враховувати у
процесі навчального, виховного впливу, варто виділити наступні:

1) спрямованість особистості студентів;

2) їх пізнавальні особливості і можливості;

3) міжособові взаємини в аудиторії;

4) характеристику групової поведінки.

Спрямованість школярів (студентів) слід розглядати як систему стійких їх
відношень до оточуючої природної і соціальної дійсності. Серед них можна
виділити загальну спрямованість інтересів, ціннісних орієнтацій,
соціальні установки та інше. Для молодіжних аудиторій, якими переважно є
групи студентів, інтереси, цінності, соціальні установки ще не є
усталеними, тому що юнацький вік – це період формування світогляду,
інтересів, самосвідомості. Юнаки знаходяться у стані визначення смислу
свого життя, активного професійного вибору, кожному з них при цьому
приходиться переборювати чимало сумнівів, хвилювань.

Юнаки та юначки – майже дорослі люди і прагнуть до дорослості. Старші ж
люди, часто викладачі, в силу стереотипності свого мислення, відносяться
до них здебільшого як до дітей, з певною недовірою. Це призводить до
частих конфліктів, непорозумінь з ними. Саме через це для юнаків думка,
позиція своїх ровесників найбільш важлива і це слід враховувати у
навчально-виховній роботі з ними. Варто пам’ятати, що саме у цьому віці
у студентів ще може проявлятись однобокість, категоричність у судженнях,
нетерпимість до аморальних фактів, гіперкритицизм у висновках про життя,
у поглядах на поведінку інших людей. Деякі з них критикують всіх і все,
забуваючи при цьому про свою роль і місце у житті. Судження про інших
людей формуються у гострій безапеляційній формі, проявляються у
зовнішніх динамічних, емоційно-насичених, відкритих конфліктах з
оточуючими. Для юнаків характерні типові зміни настроїв, високе емоційне
напруження, тривожність, невміння інколи володіти собою. Ці вікові
особливості варто враховувати при організації навчальних занять, у
виховному процесі. У роботі з студентською аудиторією потрібний
особливий такт, доброзичливість і повага.

Окремі студенти не здатні правильно оцінити рівень своєї
підготовленості, виявити і усвідомити існуючі недоліки у своєму
розвитку. Це суттєво впливає і на рівень їх самоповаги. Постійна
невдоволенність окремих з них життям, невіра в свої сили негативно
позначаються на навчальній діяльності. Такі молоді люди хворобливо
реагують на критику, жарти, уникають колективу, залишаються поза ним, не
знаходять друзів, товаришів. У іншої частини їх, навпаки, проявляється
необгрунтована самовпевненність у своєму особливому розвитку, у
вичерпних знаннях, ерудованості, вони негативно впливають на хід
спілкування на заняттях тощо. Варто пам’ятати, що „лобові атаки” з метою
ліквідації наявних протиріч у свідомості подібних молодих людей в
основному не проходять. Систематичне аргументоване переконання їх в
хибності своєї поведінки, навіювання, особистий приклад і емоційне
наслідування можуть стати системою засобів впливу, яка з часом
забезпечить позитивний результат.

Під ціннісними орієнтаціями аудиторії студентів слід розуміти відносно
стійку їх спрямованість на певні соціальні цінності. Ціннісні орієнтації
аудиторії часто визначаються ставлення студентів до певної теми,
повідомлення, як більш чи менш значимого для них. Безумовно цей факт
необхідно також враховувати на заняттях. Викладач повинен шляхом бесід,
анкетування визначити основні ціннісні орієнтації, соціальні установки,
інтереси аудиторії, тобто її спрямованість на заняття, і відповідно до
цього підбирати навчально-виховний матеріал та спосіб впливу на
студентів.

До пізнавальних особливостей аудиторії відносяться особливості розвитку
процесів сприймання, пам’яті, мислення, уяви молоді. Навчально-виховний
вплив, з одного боку, повинен бути співрозмірний з пізнавальними
можливостями аудиторії, а з іншого – орієнтуватись на зону її
найближчого розвитку (за Л. С. Виготським), тобто враховувати, чого може
досягти в розвитку кожний студент на заняттях, якщо йому давати різні
рівні завдань, запитань тощо. Найважливішою умовою розвитку пізнавальної
сфери аудиторії у цілому є систематичність роботи, участь всіх студентів
у заняттях, що проводяться.

Суттєвим фактором розвитку пізнавальної сфери студентів є врахування
викладачем тих механізмів, які впливають на процеси їх сприймання,
мислення, пам’яті при перепрацюванні і засвоєнні інформації.
Інтегральним проявом рівня пізнавальної активності аудиторії є ступінь
концентрації уваги на викладачеві, який з’явився на трибуні і розпочав
спілкування. У залежності від наявного вольового зусилля у людини, в
психології виділяють три види уваги: довільну (докладається вольове
зусилля), мимовільну (вольового зусилля немає) та післядовільну.
Сприймання промови, лекції викладача розпочинається, як правило, з
прояву мимовільної уваги. З цією метою викладач повинен володіти певними
прийомами, які б зразу ж мобілізовували, переключали увагу студентів.
Ними можуть бути: нестандартне привітання викладача, що-небудь
неочікуване, який-небудь парадокс, яскравий епізод, факт, репліка тощо.
Відомо, що увага, інтерес в аудиторії появляється тоді, коли людина
сприймає повідомлення не просто як нове, а як важливе для неї в цілому і
значиме для її життя. З цією метою, перед кожною темою важливо
спрогнозувати можливі варіанти виклику інтересу в аудиторії, уявляючи
при цьому свої власні відчуття та емоції в подібних ситуаціях.

Варто враховувати і таку психологічну особливість будь-якої аудиторії як
прояв „кризи уваги”. Психологами помічено, що напружений інтерес до
однієї теми, питання, навіть дуже цікавого, утримується в групі слухачів
десь приблизно на протязі 12-15 хвилин. Після цього настає зниження
концентрації уваги. Саме в цей момент важливо „пробудити, труснути
аудиторію”, переключити її увагу на якийсь свіжий, оригінальний,
дотепний і т. п. матеріал. З цією метою викладачеві слід завжди мати
„домашні заготовки” різного характеру.

У роботі з аудиторією необхідно враховувати можливості пам’яті людей.
Так, у психології виведено „магічне число” – сім плюс-мінус два. Це
об’єм оперативної пам’яті. Відомий психолог Є. Ножін говорить, що людина
без особливих ускладнень може засвоїти від 5 до 9 мовних, смислових
одиниць. При конструюванні виступу, лекції необхідно складати план
заняття, будувати речення, зміст виступу так, щоб враховувалась ця
закономірність.

У кожній лекції, практичному занятті є так званий „золотий переріз”, він
настає приблизно після 2/3 їх тривалості. У цей момент аудиторії
потрібне сильне переключення уваги, капітальне “струшування”. А тому
саме з цього моменту можна перейти до закріплення, повторення основних
питань теми, контрольного опитування, запустити якусь оригінальну
„пульку” і тільки потім продовжувати заняття, якщо у цьому є
необхідність.

Аналізуючи психічні процеси, варто знати і про деякі психологічні
особливості пам’яті, мислення людей. Так, у психології виявлено явище
дії на пам’ять так званого проактивного (наперед діючого) та
ретроактивного (назад діючого) гальмування. У відповідності з ним
виявлено, що найгірше запам’ятовуються аудиторією ті частини матеріалу,
які подаються в середині заняття (вони найбільше підлягають „стиранню”,
забуванню). А тому варто у кінці кожного заняття зосередити увагу
слухачів саме на тих питаннях, які викладались у середній частині теми.

Має свої закономірності і процес забування, який характерний для кожної
людини. Відомий вчений Г. Ебінгауз експериментально встановив, що
найбільша частина викладеного матеріалу випадає з пам’яті зразу ж після
заняття. З часом темп його „стирання” з пам’яті зменшуються. Саме тому
варто було б зразу ж після вивчення певної теми, в кінці заняття, чи в
той же день, під час самопідготовки організувати повторення теми.
Студентів необхідно навчити складати конспекти, робити план відповіді,
будувати структурно-логічні схеми, спрощені опорні конспекти з кожної
теми.

Для того, щоб студенти краще запам’ятовували матеріал, необхідно при
його викладі активізовувати їх сенсорні канали, впливати на більшість
аналізаторів (слуховий, зоровий, дотиковий та інші) і на розвиток всіх
можливих при цьому видів пам’яті: слухової, моторної, емоційної, зорової
тощо. Слухова пам’ять формується на основі сприймання промови викладача,
моторна – у випадку, коли студенти одночасно із слуханням записують
думки, позиції, схеми у зошиті-конспекті. Емоційна пам’ять базується на
запам’ятовуванні фрагментів, прикладів, фактів, які викликають у
слухачів певні емоції та почуття, частіше всього позитивні. Зорові
образи запам’ятовуються у випадку, коли викладач використовує яскраві,
інформаційно насичені, зрозумілі наочні посібники: плакати, альбоми,
таблиці, схеми, відеовставки тощо.

При роботі з аудиторією слід враховувати її емоційні стани, переживання.
Перш ніж розпочинати заняття, потрібно зрозуміти настрої групи,
підтримати слухачів у разі необхідності й поступово „вивести” їх з
певного збудженого психічного стану на активне сприймання матеріалу.
Встановлено, що молодіжна аудиторія у меншій мірі сприймає матеріал, де
переважає раціональний зміст (велика кількість цифр, фактів, складних
понять тощо) і краще запам’ятовує інформацію, у якій переважає емоційно
насичений зміст.

У роботі викладача важливе значення має врахування міжособистісних
стосунків, що склались у групі. На основі таких взаємостосунків
аудиторія формується як певна психологічна спільність. Дуже важливо
створити сприятливий для пізнавальної діяльності мікроклімат у групі:
бажання побільше дізнатись, допомогти один одному, прагнення зрозуміти
лектора тощо. У процесі формування групової згуртованості новий колектив
слухачів проходить три стадії або ж рівні. На першому рівні
згуртованність виражається розвитком емоційних контактів. На другому
рівні проходить подальше згуртування групи і це проявляється у
співпадати основної системи цінностей, що обумовленій тематикою
підготовки. На третьому рівні інтеграція аудиторії проявляється у тому,
що всі студенти починають приймати і розділяти ті завдання, які ставить
на кожному занятті викладач.

Психологами встановлено, що кожний індивід групи може піддаватись
внутрішньогруповому навіюванню. При цьому знижується критичне ставлення
до того, що проходить в аудиторії, а думки, почуття слухача стають
співзвучними з колективними (може появитись сміх, викрики, невдоволення
тощо як результат „ланцюгової реакції” у колективі)-Подібне може
відбуватися у результаті неприйняття групою викладача, у випадку її
психологічного захисту від його небажаних впливів та ін. В аудиторії, де
існує висока організованність, де слухачі дотримуються певного порядку,
норм, подібна картина спостерігається дуже рідко. Вміння викладача
підтримати такий порядок і створити в той же час невимушену атмосферу,
атмосферу доброзичливості, вільного обміну думками є найважливішою
умовою успіху його і колективу в цілому.

( * 4 @ ¤

¦

o

u

¦

?

o

u

???????¤?¤?$?????????2. «Є воля – є людина! Нема волі – нема людини!
Скільки волі – стільки й людини» (О.П.Довженко). Доведіть значення цих
висловлювань для системи міжособистісних стосунків людини

Людина як активна істота не тільки сприймає оточуючий світ, не тільки
певною мірою ставиться до нього, але й реагує на його впливи і сама
впливає, перетворюючи світ у власних цілях. Так, людина постійно виявляє
свою активність, щоб задовольнити ряд потреб і використовує для цього
діяльність. Однак, якщо на шляху до досягнення мети виникає перешкода,
то компонентів однієї діяльності для суб’єкта стає недостатньо і він
використовує волю як психічну якість.

Воля людини виявляється в тому, наскільки вона здатна долати перешкоди і
труднощі на шляху до мети, наскільки вона вміє керувати своєю
поведінкою.

Слід відзначити, що не будь-яка дія, спрямована на подолання перешкоди,
є вольовою. Наприклад, людина, яка втікає від собаки, може подолати дуже
складні перешкоди і навіть залізти на високе дерево, однак ці дії не є
вольовими, оскільки вони спричинені перш за все зовнішніми причинами, а
не внутрішніми установками людини. Отже, важливою особливістю вольових
дій, спрямованих на подолання перешкод, є усвідомлення значення
визначеної мети, за яку слід боротися, усвідомлення необхідності її
досягнення.

Воля – це психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною
своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей

Воля має самоцінне значення в житті людини:

– воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети (коли
домінує мотив “треба”, а відсутній мотив “хочу”;

– воля необхідна в ситуації вибору дій, коли недостатньо однієї
домінуючої підстави (є декілька альтернативних більш-менш рівнозначних
варіантів і треба зважитись на один з них);

– регуляція волею діяльності, коли необхідно утриматись від небажаної
активності. Воля тісно пов’язана з іншими проявами психіки. Так, для
формулювання мети і усвідомлення перешкоди працює інтелект людини,
стимулювати вольові зусилля можуть певні емоції та

За вольовою регуляцією стоїть спільне системне функціонування багатьох
психічних процесів, тому волю можна розуміти тільки як вищу психічну
функцію почуття. Вольові якості входять до складу характеру, причому як
стрижневий компонент, темперамент дозволяє виявляти зусилля волі тощо.

Рис. 1. Функції волі

Так, воля проявляється не лише в умінні досягати мети, а й в умінні
утриматися від чогось.

Воля – не абстрактна сила, а свідомо спрямована активність особистості.
Воля є внутрішньою активністю психіки, пов’язаною з вибором мотивів,
цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям, спрямованим на
подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруги, здатністю
регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням
поведінкових реакцій. Усе це – специфічні властивості волі. Конкретною
одиницею волі є вольове зусилля.

Вольове зусилля – це стан психічної та фізичної мобілізації людини,
спрямованої на досягнення мети через подолання перешкоди

Так, щодо локалізації перешкоди бувають зовнішніми – відсутність
відповідних умов, предметів або навпаки, якісь заважаючі чинники, і
внутрішніми – вони спричинені внутрішнім станом самого суб’єкта, його
хворобою, невпевненістю, лінощами тощо.

Воля – це специфічно людська сторона психіки, яка виникла разом з появою
суспільства і трудової діяльності. Тваринам не притаманна така психічна
якість, їх поведінка зумовлена інстинктивними проявами.

Вперше питання існування волі як психічного компоненту з’являється на
філософському етапі розвитку психології, а саме в період античності. Вже
давньогрецькі філософи визначали три прояви психіки – розум, афекти та
волю. Тут же виникають і філософські питання вольової регуляції, що
стають предметом бурхливого обговорення. Так, актуалізується проблема
походження волі і потрапляє у фокус двох філософських напрямків:

– матеріалізму, який стверджує, що воля має соціальну зумовленість, є
продуктом розвитку психіки людини в суспільстві;

– деалізму, представники якого визначали теологічне (Божественне)
походження вольової регуляції особистості.

Іншим аспектом стає проблема свободи волі – здатності чи нездатності
людини діяти незалежно від життєвих обставин, яку обговорювали
представники:

– детермінізму (воля – причиннозумовлений акт (Гоббс, Спіноза)),

– індетермінізму (воля – самочинний акт, джерело людської активності
(Платон, Фіхте)).

Фізіологічні основи волі включають в себе:

– діяльність рухових центрів, що знаходяться в лобних долях великих
півкуль головного мозку і відповідають за регуляцію безпосередньо дій
людини;

– роботу ІІ сигнальної системи, яка забезпечує усвідомлення та регуляцію
цільового та мотиваційного компонентів вольової дії;

– ряду складних умовнорефлекторних зв’язків, що виробляються під впливом
набуття життєвого досвіду внаслідок соціалізації дитини.

Воля педагога формується на основі психофізіологічних чинників,
адекватних життєдіяльності спортсмена. Але загартовується в абсолютно
особливих умовах і в зв’язку з цим вимагає специфічної системи
тренувань. Гартування волі педагога досягається не стільки фізичним
(яке, безумовно, необхідне), скільки нервово-психологічним
навантаженням. Саме тому соціальний педагог повинен, у першу чергу,
виховувати в собі врівноваженість, самовладання, уміння володіти своїм
темпераментом, керувати процесами збудження і гальмування. Ці якості
допомагають йому зберегти в професійній діяльності необхідний запас
нервової енергії, допомагають уникнути нервово-психологічних
перевантажень, понизити гостроту і силу стресових і дистресових дій, які
неминуче виникають там, де доводиться мати справу з конфліктною
ситуацією.

Розвитку вольової спрямованості соціального педагога сприяють прояв
терпимості до людських недоліків учнів, педагогічний оптимізм, здатність
вгадати стан вихованців і вчасно надати їм необхідну допомогу. Складовим
компонентом професійної волі соціального педагога є уміння долати
зовнішні і внутрішні перешкоди, що зустрічаються в соціально-виховній
роботі. Тому педагог повинен тренуватися у виробленні ініціативності,
рішучості, сміливості в процесі прийняття тих або інших педагогічних
рішень.

3. Визначіть умови саморегуляції поведінки педагога (10-15 пропозицій)

Відомо, що в професійній діяльності більш успішними є люди, котрі
навчались володіти собою, знають засоби психотехніки особистої
сморегуляції.

Вирішення проблеми самовдосконалення вчитель повинен починати зі зміни
ставлення до себе, уважного ставлення до своїх особистісних потреб,
розвитку позитивного мислення, свого інтелекту, уміння управляти своїми
емоціями.

При виникненні професійного стресу педагогам можна рекомендувати
використовувати правила саморегуляції.

Правило 1. Спостерігайте за собою в процесі психологічного напруження.
Аналізуйте:

o Що Ви відчуваєте на першій стадії стресу (лінія АВ на рис. 36)?

o Які відчутні зміни відбуваються у Вашому організмі на цій стадії?

o Скільки продовжується перша стадія Вашого стресу?

o Що з Вами відбувається, коли Ви втрачаєте самовладання (точка В)?

Правило 2. Знайдіть індивідуальні засоби зупинки самого себе! На

першій стадії стресу намагайтесь “перервати” свої дії:

Зробіть паузу у спілкуванні, помовчіть декілька хвилин, не відповідайте
на несправедливі обвинувачення, підвищення голосу співрозмовника тощо.

Підійдіть до вікна Порахуйте до 10. Випийте води, повільно її ковтаючи.

Вийдіть з кімнати на свіже повітря та ін.

Правило 3. Необхідно перевести свою “негативну” енергію в іншу форму
діяльності (“Розрядити” домінанту в головному мозку і створити нову,
конкурентну їй). Можна виконати такі дії:

Привести до ладу свої ділові папери.

За допомогою калькулятора підрахувати скільки днів Ви прожили,
врахувавши високосні роки, а скільки годин?

Вийти в коридор і поговорити з симпатичними співробітниками на
нейтральні теми (про погоду, косметику, футбольний матч тощо);

Зайти до туалетної кімнати і 2-3 хвилини потримати руки під холодною
водою і т.п. Такі перерви слід практикувати тоді, коли Ви втрачаєте
самовладання. Важливо, щоб дія “зупинка самого себе” стала звичкою, адже
непедагогічні дії викладача можуть спричинити “ланцюгову реакцію” у
поведінці студентів.

Правило 4. Слід проаналізувати, які моменти Вашого життя спричиняють
позитивні емоції. Намагайтеся щодня приділяти хоч небагато часу
заняттям, котрі приносять Вам задоволення та радість.

Проблема вчителя Методи самовиховання Методи психокорекції

1 2 3

Малодиференційований образ “Я”, неадекватна самооцінка. Самокритика,
самоочищення. Інтроспекція; ідентифікація, розширення засобів
самовираження.

Особистісна тривожність, надконтроль. Самоконтроль, самостимулювання,
самонавіювання, педагогічний аналіз діяльності. Емпатійне слухання;
соціальна рефлексія; моделювання поведінки; проби на вибір оптимального
темпу, поз, рухів; аналіз уроків колег; рефлексія власних станів на
різних етапах уроку; формування мускульної свободи, вправи на зняття
напруги.

Дисбаланс культурного і соціального розвитку. Самокритика, самонавчання.
Релаксація, емоційна децентрація.

Емоційна холодність, формалізм у ставленні до дитини, недостатньо
розвинута комунікативна компетентність учителя, Педагогічні етюди,
аналіз конкретних ситуацій. Вправи на оволодіння елементами педагогічної
комунікації та системи спілкування в конкретній педагогічній ситуації;

авторитарність і гіперсоціалізованість.

розвиток позитивного сприймання дітей; оволодіння технікою інтонування,
мімікою і пантомімікою.

Недостатня професійна компетентність в окремих аспектах діяльності,
невміння організувати свій час, погано розвинуті окремі педагогічні
здібності. Психолого-педагогічний

консиліум,

планування,

дотримання

розпорядку дня. Тренування рефлексивної поведінки, розвиток педагогічної
уяви, інтуїції, навичок імпровізації; самодіагностика
особистісно-професійних недоліків; ситуаційний аналіз;
соціально-психологічний тренінг.

Вирішення проблеми самовдосконалення вчитель повинен починати зі зміни
ставлення до себе, уважного ставлення до своїх особистісних потреб,
розвитку позитивного мислення, свого інтелекту, уміння управляти своїми
емоціями.

Висновки

. Кожна аудиторія має певні ознаки: професійні, вікові, статеві, освітні
та інші. За цими ознаками можна виявити певні відмінності і в аудиторії
студентів. Вони торкаються, перш за все, індивідуальних, вікових та
освітніх відмінностей.

При роботі з аудиторією слід враховувати її емоційні стани, переживання.
У роботі викладача важливе значення має врахування міжособистісних
стосунків, що склались у групі. На основі таких взаємостосунків
аудиторія формується як певна психологічна спільність. Дуже важливо
створити сприятливий для пізнавальної діяльності мікроклімат у групі:
бажання побільше дізнатись, допомогти один одному, прагнення зрозуміти
лектора тощо. Воля людини виявляється в тому, наскільки вона здатна
долати перешкоди і труднощі на шляху до мети, наскільки вона вміє
керувати своєю поведінкою.

Воля – це психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною
своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей

Відомо, що в професійній діяльності більш успішними є люди, котрі
навчались володіти собою, знають засоби психотехніки особистої
сморегуляції.

Вирішення проблеми самовдосконалення вчитель повинен починати зі зміни
ставлення до себе, уважного ставлення до своїх особистісних потреб,
розвитку позитивного мислення, свого інтелекту, уміння управляти своїми
емоціями.

При виникненні професійного стресу педагогам можна рекомендувати
використовувати правила саморегуляції.

Список використаної літератури

Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія. – К., 2010. – 409с.

Балл Г. О. Гуманістичні засади педагогічної діяльності // Педагогіка і
психологія. – 1994. – № 2. – С. 3-11.

Бех І. Д. Духовні цінності розвитку особистості // Педагогіка і
психологія. – 1997. – №4. – С. 124-129.

Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник. / За ред. О. В.
Скрип-ченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднічук та ін. – К.: Просвіта,
2001. – 416 с.

Войтко В. І. Про психологічну культуру вчителя. К.: “Знання”, 1994. –
47с.

Заброцький М. М. Педагогічна психологія. Курс лекцій. – К., 2000. – 100
с.

Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій):
Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 128 с.

Педагогічна майстерність. Підручник / За ред. І. А. Зязюна. – К.: Вища
школа, 1997. – 397 с.

Чепелєва Н. В. Психологічна культура майбутнього вчителя. – К.: Т-во
“Знання” УРСР, 1989. – 32 с.

PAGE

PAGE 14

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020