.

Українські Стрільці

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
85 1315
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Українські Січові Стрільці»ПЛАН

Вступ

1. Передумова формування Українського Січового Стрілецтва

2. Формування та участь у бойових діях Українських Січових Стрільців

3. Подальша доля УСС

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Українські січові стрільці (УСС, усуси) — єдине українське національне
військове формування в складі австро-угорської армії, сформоване з
добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6
серпня 1914 і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ).

Українські Січові Стрільці були першими українськими частинами на
бойовищах Східної Європи після Полтави 1709, вони мали велике значення
для відновлення військових традицій, для зростання українського
патріотизму, створення військового словництва, термінології, військового
фольклору, пісні й музики (оркестра УСС), для устійнення форми
українського однострою (мазепинка). Пам’ять про УСС і досі жива в
українському народі, як є живим символом УСС — «Червона калина», пісня
УСС і традиція елітарної частини української армії.

Боротьбa зa укрaїнську держaвнiсть булa змiстом змaгaнь для бaгaтьох
поколiнь укрaїнського нaроду вiд нaйдaвнiших чaсiв його iсторiї. У ХХ
ст., пiсля бaгaторiчної перерви, її першими вiдновили Укрaїнськi Сiчовi
Стрiльцi, якi своєю сaмопожертвою тa своїми спрaвaми зaйняли нaлежне
мiсце серед борцiв зa волю Укрaїни. З УСС пов’язaнi яскрaвi етaпи
сaмовiддaної прaцi, спрямовaної нa пробудження й утвердження помiж
укрaїнствa почуття нaцiонaльної гiдностi, iдеї соборностi й незaлежностi
держaви.

Знaчення стрiлецтвa не обмежується лише тим, що воно стaло першою в
новiтнiй iсторiї Укрaїни добровiльною вiйськовою формaцiєю, якa збройною
боротьбою зв’язaлa перервaну нитку визвольних змaгaнь. Укрaїнськi Сiчовi
Стрiльцi ввiйшли в iсторiю ще й тому, що були силою, якa мaлa знaчний
вплив нa розвиток укрaїнської полiтичної думки тa нa формувaння
нaцiонaльної психологiї.

1. Передумова формування Українського Січового Стрілецтва

Зібрані з ініціативи українських діячів Галичини 18 березня 1913 р.
збори проголосили створення українського військового товариства «Січові
стрільці». Головним отаманом «Січових стрільців» було обрано доктора
Володимира Старосольського, його заступником — осавулом Дмитра Катамая.

У перші місяці після зборів стрілецькі товариства швидко поширилися по
усій Галичині. Найперше вони утворилися в Бориславі (керівники — Клим
Гутковський, Левко Лепкий, Пилип Левицький), Сокалі (керівники — Осип
Демчук, Осип Семенюк), Яворові (керівник — Роман Харамбура), Ясениці
Сільній (керівник — Григорій Коссак). Активно працювали в новостворених
товариствах М. Волошин, С. Рудницький, В. Кучабський, Д. Вітовський. За
короткий час було організовано стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові
офіцерські школи, близько 50 товариств «Січових стрільців».

Товариство «Січові стрільці» придбало 100 карабінів і проводило навчання
в передмістях Львова. Генеральна старшина визначила пріоритетними такі
статті витрат у січових осередках: придбання зброї (манліхервіський
карабін з пристроєм до кімнатної стрільби та 2000 кімнатних набоїв),
забезпечення інструкціями та підручниками з військової справи.

Керівництво стрілецькими товариствами в Галичині здійснював Кирило
Трильовський через «Стрілецьку секцію» «Українського січового союзу»,
створену в квітні 1913 р. У 1913-1914 рр. товариства «Січ», що були
осередками активної пропагандистської діяльності радикальної партії,
стали базою для зародження передвоєнного січового стрілецтва.

Американський історик Дж.Армстронг, аналізуючи проблеми українського
націоналізму, зазначав, що ідея українських національних військових
формувань зародилася у галицьких «Січах», згодом розвинулася в «Січових
стрільцях» і закріпилася у військових формуваннях середини ХХ ст. Однією
із причин цього було те, що Росія хотіла знищити останнє, сильне гніздо
українського національного руху в Галичині, що загрожувало її
великодержавним, імперіалістичним планам і цілості російської імперії.

Свідченням великої ролі «Січей» у військовопідготовчому вихованні
західноукраїнської молоді та її залучення до стрілецької справи є факт
наявності серед січових стрільців вихованців організації: Д.
Вітовського, Р.Дашкевича, І. Чупрея, М. Галущинського, О.Демчука,
О.Семенюка, М.Угрин-Безгрішного, Л.Лепкого, О.Степанів,
О.Басараб-Левицької, М.Бачинського, Г.Дмитерко, П. Михайлишин.

У результаті переговорів між представниками міжпартійного комітету і
«Січових стрільців» у травні 1913 р. було досягнуто згоди про приєднання
львівського академічного стрілецького гуртка до стрільців В.
Старосольського на умовах автономії. З цією метою заступником головного
отамана — осавулом обрано І.Чмолу.

Однак Академічний гурток не дотримувався умов договору і не визнав
верховенства над собою «Стрілецької секції». Тому на пропозицію
К.Трильовського «Повітова Січ» 25 січня 1914 р. подала на затвердження
до галицького намісництва новий статут «Січових стрільців». Після його
затвердження на теренах Східної Галичини постала ще одна українська
військова організація — «Січові стрільці ІІ». Очолив це стрілецьке
товариство, до якого крім студентів входили й міщани і селяни, Р.
Дашкевич. Жіночу чоту в складі 33 січовичок очолила Олена Степанів.

«Січові стрільці ІІ» у передвоєнні місяці користувалися серед
українського галицького населення більшою популярністю, ніж «Січові
стрільці І». До їх складу лише у Львові ввійшло 277 членів поділених на
8 чот. Вони були краще організовані і вишколені через використання в
своїх заняттях зброї, проведення військових курсів та організацію
військових маневрів в околицях Львова.

Для підготовки січовиків було організовано постійнодіючі курси
теоретичного і практичного військового вишколу, якими керували старшини
запасу австрійської армії М. Волошин та С. Рудницький. Основні заняття
проводилися з польової та бойової служби, стрільби, технічних основ
зброї. При курсах діяла термінологічна комісія, до складу якої входили
О.Квас, Б.Гнатович, В.Кучабський. Зусиллями комісії до війни було
випущено 10 підручників з теорії військової підготовки.

Із зростанням міжнародного політичного напруження та загостренням
протиріч між європейськими державами в лавах українського галицького
молодіжного руху посилилася тенденція до об’єднавчих процесів у
середовищі стрілецьких та інших військових товариств галицьких
українців, а також до проведення спільних військових навчань та
маневрів.

У березні 1914 р. «Січові стрільці І» та «Січові стрільці ІІ» знову
розпочали спільну роботу. Наслідком цього об’єднання стало поширення
стрілецької ідеї в Східній Галичині, утворення нових стрілецьких
осередків, випуск О.Семенюком та О. Демчуком «Правильника піхотинця» на
основі австрійського підручника «Dienstreglement I».

Першими спільними заняттями стрілецьких галицьких товариств стали
польові вправи, організовані «Повітовою Січею» у квітні 1914 р. з нагоди
роковин 250-річчя смерті І. Богуна. Січові стрілецькі товариства та
стрілецькі сокільські гнізда демонстрували свої військові вміння,
злагодженість у строєних та маршових вправах, практичні навички у
володінні зброєю.

Найбільшим і наймасовішим оглядом стрілецьких сокільсько-січових та
пластових сил стало Шевченківське свято, яке відбулося 28 червня 1914 р.
у Львові. Вперше відкрито виступило близько 500 стрільців в одностроях і
частково озброєних гвинтівками Верндаля, Манліхера, Кропачка. Своєрідний
військовий марш-парад відкривали старшини українських стрільців, за
ними — кінний відділ «Січових стрільців І», потім — чота «Січових
стрільців І», дві чоти «Січових стрільців ІІ», дві чоти бориславців та
одна чота з Яворова. Тоді ж і відбувся перший привселюдний виступ
«Січових стрільців» з Борислава на чолі з К. Гутковським, які показали
свій стройовий вишкіл на площі «Сокола-Батька».

Велике Шевченківське свято показало, що українське населення краю вже
дозріло до переходу від декларативних заяв про самостійність та волю до
реального втілення своїх замислів, а разом з тим засвідчило
організаційну міць українського молодіжного руху Галичини, готовність
західноукраїнської молоді до боротьби за незалежність своєї держави.

Таким чином, українські стрілецькі організації, які утворилися у
передвоєнний період у Східній Галичині стали підтвердженням національних
традицій та державотворчих устремлінь місцевого українського населення.
Значна кількість українських юнаків та юначок вважали своїм
безпосереднім обов’язком навчання військовій справі задля боротьби за
незалежність свого народу.

2. Формування та участь у бойових діях Українських Січових Стрільців

Кадри УСС вийшли з українських парамілітарних організацій Галичини, що
діяли перед першою світовою війною (т-ва «Українські Січові Стрільці»,
створеного Кирилом Трильовським в березні 1913 у Львові при Українському
Січовому Союзі, 1914 р. — вже 94 таких товариств у Галичині), а також
«Січей», товариств «Сокіл» і Пласт.

На заклик Головної Української Ради відгукнулося 28 000 добровольців,
але на збірку УСС у Стрию наприкінці серпня — на початку вересня 1914
зійшлося тільки 10 000, бо деякі повіти Галичини були вже захоплені
російською армією. З них австрійська влада вибрала тільки 2 500
стрільців (на це вплинули й перешкоди з боку поляків), яких поділено на
10 сотень по 250 стрільців, що згодом вирушили на вистрій до
Закарпаття.Січові стрільці дали клятву слугувати своєму народові.Під час
клятви Австрійська Монархія вимагала щоб дали клятву їй,але Січові
стрільці виправили більшу частину тексту,тим самим підтвержуючи свою
вірність українському народові. .

(

???????¤?¤?$???????U?По короткому вишколі на Закарпатті (Горонда,
Страбичове) сотні УСС вислано на фронт у Карпати. Їх зведено в два з
польових курені (команданти: сотник Михайло Волошин, сотник Григорій
Коссак, отаман Степан Шухевич), з жовтня — в 3 самостійні групи. УСС
підпорядковано командуванню корпусної групи генерала П. Гофмана; вони
воювали в складі 129 і 130 бригад (їх командирами були українці: генерал
С. Кобилянський і генерал С. Вітошинський-Доброволя) і 55-ої піхотної
дивізії генерала Фляйшмана.

Узимку 1914 — 15 сотні УСС у складі 130 бригади боронили карпатські
переходи: їм припала тоді розвідча й охоронна служба. Першим командантом
з ініціативи УБУ був отаман Теодор Рожанковський (06.08 — 18.08.1914),
після нього поручник Михайло Галущинський (18.08.1914 — 21.01.1915).
Одночасно з ним командиром легіону УСС короткочасно було призначено
австрійського полковника кінноти чеха Моліка, який пізніше ще деякий час
відповідав за вишкіл стрільців [4]. У березні 1915 австрійська Начальна
Команда підпорядкувала УСС командуванню корпусу генерала Гофмана, яке
скасувало пост начальника команданта УСС та поділило легіон на два
самостійні курені (команданти Григорій Коссак і сотник Сень Ґорук,
згодом Василь Дідушок) і резервову сотню. Перший курінь УСС очолив
підстаршина Дмитро Вітовський. Видатними старшинами «усусів» були
М.Баран, Г.Коссак, Я.Струхманчук, Т.Рожанковський. Спочатку лікарем був
Рихло Іван. Під час боїв у Карпатах лікарем першого куреня УСС працював
чех Отакар Кралік (Otakar Kralik) [5]. Незабаром легіон УСС було
перетворено на полк, а при ньому створено кіш — запасну частину, що
займалася набором новобранців. 10 червня (28 травня) 1915 в с. Медуха
Галицького повіту, перебуваючи пораненим у російському полоні, помер
Теофіл (Феофіл) Мелень (1879 р. н.), член УСДП, редактор партійного
органу “Воля”, від початку війни – член Головної Української Ради від
УСДП та один з організаторів Українських січових стрільців як член її
“Бойової управи”, рядовий австро-угорської армії, воєнний кореспондент і
публіцист.

Австрійське командування не поспішало кидати «усусів» до бою, не маючи
впевненості щодо їхньої лояльності. Уперше бійці УСС взяли участь в
оборонних боях із кубанськими козаками російської армії на Борецькому й
Ужоцькому перевалах. Після цих битв відбулося доукомплектування УСС
українськими селянами із закарпатських сіл. Австрійське командування
завжди скеровувало «усусів» на найважчі завдання. У 1915-1917 рр.
«усуси» виявили героїзм у битвах із частинами російської армії на горі
Маківка в Карпатах, під Галичем, Бережанами і під час Брусиловського
прориву, поблизу містечка Козова. Найбільших втрат «усуси» зазнали в
битвах за гори Маківка і Лисоня. Запеклі бої точилися в Подільських
степах. Після низки поразок і репресій стрільців було переведено в тил,
і лише взимку 1917 р. вони повернулися на фронт. Наприкінці 1917 — на
початку 1918 р. в Києві було створено курінь УСС на чолі з Євгеном
Коновальцем, що став найбоєздатнішою частиною українських військ у 1918
р. Створення УСС стало першою спробою організувати українську
національну армію, яка могла б захищати інтереси українців і звільнити
їх від іноземного панування. Перша світова війна перетворила українські
землі на об’єкт загарбання і театр воєнних дій, а українців — на
учасників братовбивчого протистояння. Два військово-політичні блоки вели
кровопролитну війну за українські землі без урахування національних
інтересів народу. Серед учасників національного руху в Галичині й
Наддніпрянській Україні не було єдності в питаннях ставлення до війни та
майбутнього України: яку позицію варто зайняти у війні й до чого
закликати український народ. Але розкол українського національного руху
не знищив ідеї створення самостійної української держави.

Першим успіхом легіону УСС була перемога на горі Маківці 29 квітня — 3
травня 1915. Далі він визначався в боях під Болеховом, Галичем,
Завадовом і Семиківцями.

З літа 1915 УСС окопалися над р. Стрипою; там, у Соснові і на Веселій,
перебували до серпня 1916. 9-21 серпня 1915 відповідно до розпоряджень
австро-угорської військової команди та корпусної команди було утворено
1-й полк Українських січових стрільців як самостійне військове з’єднання
у складі двох куренів (батальйонів) під командуванням полковника
(команданта) Григорія Коссака, з листопада 1916 — підполковник Антін
Варивода, у серпні 1916 легіон переведено під Бережани, де він окопався
на горбі Лисоня. У серпневих, а також вересневих боях за Лисоню полк УСС
втратив з 44 старшин — 28 і близько 1 000 рядових убитими, пораненими і
полоненими і на 30 вересня 1916 нараховував ледве 9 старшин і 444
стрільців, однак зупинив московський наступ, завдавши російським
військам важких втрат. Тоді його переформовано на курінь і командування
над ним перебрав полковник Франц Кікаль (17.03. — 01.07.1917). На фронті
під Кирлибабою була відокремлена Гуцульська сотня УСС під командуванням
поручника Омеляна Левицького.

Удруге відчутних втрат легіон УСС зазнав на початку липня 1917 в бою під
Конюхами, під час т. зв. офензиви Керенського, коли в полон потрапив
майже весь Легіон УСС. Від полону врятувалося близько 400 старшин і
стрільців. З них, з Гуцульської сотні і доповнень з Коша УСС сформовано
новий курінь УСС, який здійснив похід до р. Збруча, а в лютому 1918
вирушив у похід на Україну з австрійською окупаційною владою, був
розташований на Херсонщині і приділений окупаційною владою до групи
архікнязя Вільгельма Габсбурґа (полковника Василя Вишиваного). Куренем
командував до Збруча Дмитро Кренжаловський, після нього отаман Мирон
Тарнавський (жовтень 1917 — 08.01.1918) і сотник Осип Микитка (08.01. —
жовтень 1918) (до Листопадового чину).

3. Подальша доля УСС

5 вересня 1918 року на сторінках газети “Народня воля” опубліковано
звернення Головної Ради галицьких, буковинських та угорських українців в
Києві, яка зважаючи на загрозу Українській Державі зовні та отримавши
згоду уряду, ухвалила організувати знову січових стрільців і закликала
всіх українців вступити до їх лав.

На початку жовтня 1918 формацію УСС переведено з Херсонщини на Буковину.
Під час українсько-польських боїв за Львів Легіон УСС прибув до Львова
щойно 3 листопада і вже не зміг змінити бойової ситуації в місті.

Далі Легіон УСС входив до складу групи «Схід» УГА і в січні 1919 був
переформований на 1 бригаду УСС в складі одного, пізніше двох полків
піхоти УСС, кінної сотні УСС, гарматного полку УСС і допомогових
відділів. Командантом 1 бригади УСС був отаман Осип Букшований.

Поповнені українцями з російської армії, УСС сформували в Києві у
листопаді 1917 Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців (СС), який
згодом розгорнувся в полк СС, а далі в корпус і групу СС, що були однією
з найкращих формацій української армії.

Висновки

Отже, створення легiону УСС ознaменувaло вiдновлення збройної боротьби
зa волю Укрaїни, Об?єднуючи крaщi сили молодi, якi предстaвляли
прaктично всi суспiльнi верстви Гaличини, вiн стaв утiленням передової
полiтичної думки i вирaжaв сподiвaння нa виборення Укрaїнської держaви.
Доклaдaючи неймовiрних зусиль, стрiльцi зумiли до 1917 р. перетворити
легiон у добре вишколену, фaктично укрaїнську, вiйськову формaцiю з
нaцiонaльною символiкою, влaсними одностроями й вiдзнaкaми, a тaкож
укрaїнською офiцiйною мовою тa укрaїнською термiнологiєю.,

Протягом 1914 – першої половини 1915 р. легiон брaв учaсть у бойових
дiях проти росiйських вiйськ у Кaрпaтaх. Особливо зaпеклими були бої зa
гору Мaкiвку нaприкiнцi квiтня — нa почaтку трaвня 1915 р., де стрiльцi
вкрили себе невмирущою слaвою, хочa й зaзнaли великих втрaт. У 1915-1917
рр. УСС вели кровопролитнi битви нa подiльськiй землi. Сотнi молодих
пaтрiотiв зaгинули нa схилaх гори Лисоня, поблизу сiл Конюхи тa
Куропaтники нa Бережaнщинi, в iнших мiсцях. Своєю боротьбою стрiльцi
здобули чимaло вiдзнaк i похвaл, викликaли пошaну й симпaтiї союзникiв i
змусили рaхувaтись iз собою нaвiть ворогiв.

Список використаної літератури

Борисенко В. Курс укрaїнської iсторiї. — К., 1996.

Веригa В. Визвольнi змaгaння в Укрaїнi. 1913-1923: у 2-х томaх. – Львiв:
Iнститут укрaїнознaвствa НAНУ, 1998. – Т. 1. – 523 с.; Т. 2. – 503 с.

Грушевський М. Новий перiод iсторiї Укрaїни зa роки вiд 1914 до 1919. –
К.: Либiдь, 1992. – С. 34;

Гунчaк Т. Укрaїнa: першa половинa XX столiття. — К., 1993.

Енциклопедiя укрaїнознaвствa. У 10-х томaх. / Головний редaктор
Володимир Кубiйович. — Пaриж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.

Крип’якевич I., Гнaтевич Б., Стефaнiв З. тa iн. Iсторiя укрaїнського
вiйськa (вiд княжих чaсiв до 20-х рокiв ХХ ст.). — Львiв, 1992.

Лaзaрович М. Зaродження укрaїнського стрiлецького руху в Гaличинi:
причини i нaслiдки // Розбудовa держaви. – 1996. – №3. – С. 53-58;

Лaзaрович М. Укрaїнськi Сiчовi Стрiльцi: нaцiонaльно-полiтичнa тa
культурно-просвiтницькa дiяльнiсть. – Тернопiль: Економiчнa думкa,
2000;

Лaзaрович М.В. Укрaїнськi Сiчовi Стрiльцi у Першiй свiтовiй вiйнi:
Джерелa тa iсторiогрaфiя / М. Лaзaрович // Нaуковi прaцi
Кaм’янець-Подiльського держ.педaгогiчного унiверситету:Iсторичнi нaуки .
– 2004 . – Том 12 . – С.472-481 .

Лaзaрович М. Укрaїнське Сiчове Стрiлецтво: формувaння, iдея, чин. Спец.
07.00.01 – iсторiя Укрaїни. Aвтореф. дис… кaнд. iст. нaук. – Львiв, 1996

Литвин М, Нaуменко К. Iсторiя гaлицького стрiлецтвa. — Л., 1991.

Литвин М., Нaуменко К. Укрaїнськi Сiчовi Стрiльцi. – К.: Знaння, 1992;

Хомa I. Сiчовi Стрiльцi. Створення, вiйськово-полiтичнa дiяльнiсть i
збройнa боротьбa Сiчових Стрiльцiв у 1917–1919 рр. / Iвaн Хомa. — К.:
Нaш чaс, 2011. — 104 с.

Якимович Б. З iсторiї УСС // Пaм’ятки Укрaїни. – 1990. – № 1. – С. 58-63
тa iн.

PAGE

PAGE 12

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020