.

Система громадсько-політичного життя Китаю

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
75 2032
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

«Система громадсько-політичного життя Китаю»

ПЛАН

Вступ

1. Загальні відомості про політичну систему КНР

2. Інститут Зборів Народних Представників (ІЗНП)

3. Система багатопартійної співпраці і політичних консультацій

4. Комуністична партія Китаю

5. Китайські демократичні партії

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Китай — культурний регіон і стародавня цивілізація Східної Азії. Китай
належить до найбільш прадавніх цивілізацій, яка увібрала у себе велику
кількість держав та культур впродовж 6 тисяч років. Громадянська війна у
Китаї по закінченню Другої світової війни спричинила поділ цього регіону
на дві держави, котрі продовжують вживати у своїй назві слово «Китай».
Це — Китайська Народна республіка (КНР), яка володіє материковим Китаєм,
та Республіка Китай, яка контролює острів Тайвань та прилеглі до нього
острови.

Після утворення КНР в грудні 1949 року було прийнято чотири Конституції
(в 1954, 1975, 1978 і 1982 роках). Відповідно до Конституції Китайської
Народної Республіки (грудень 1982), КНР – соціалістична держава
демократичної диктатури народу. Вищий орган державної влади –
однопалатні Всекитайські збори народних представників (ВЗНП), що
складається з 2979 депутатів, що обираються регіональними зборами
народних представників строком на 5 років. Сесії ВЗНП скликаються на
щорічній основі.

Через велику кількість депутатів у період між сесіями функції ВЗНП
виконує обирається з числа депутатів Постійний Комітет (близько 150
осіб).

До виборів допускаються тільки депутати від Комуністичної партії Китаю і
восьми так званих демократичних партій, що входять до Народна політична
консультативна рада Китаю (НПКРК). Власні органи законодавчої влади
діють на території спеціальних адміністративних районів Гонконгу і
Макао.

Всі депутати ВЗНП є представниками блоку комуністів і демократів.

З часу проголошення Китайської Народної Республіки в 1949 правлячою
партією є Комуністична партія Китаю (КПК). Існують також ще вісім
зареєстрованих політичних партій (наприклад, Революційний комітет
Гоміндану), формально незалежних від КПК.

1. Загальні відомості про політичну систему КНР

 

КНР є соціалістичною країною демократичної диктатури народу, яка
керується робочим класом і заснова на союзі робочих і селян.

Політична (у тому числі й державна) влада в Китаї здійснюється через ряд
політичних інститутів і відносин, які характеризуються як
взаємозв’язком, так і диференційованістю, становить політичну систему
Китаю. Інститути – це структурна характеристика політичної системи, а
норми відносин – функціональна. Велике значення в політичній системі КНР
мають основні політичні, точніше, організаційно-політичні інститути –
соціалістична держава, Комуністична партія Китаю, демократичні партії,
Народна політична консультативна Рада, громадські організації та
об’єднання, засоби масової інформації. Ці інститути створюють кістяк
політичної системи КНР – механізми здійснення влади. До політичної
системи КНР також включаються політичний режим, ідеологія –
марксизм-ленінізм, ідеї Мао Цзе-дуна, релігійні общини та церква, а
також право як регулятор суспільних відносин.

Конституція КНР є основним законом країни. У ній містяться основні
принципи соціального і державного ладу, основні принципи по організації
і дії державних органів, основні права і обов’язки громадян, державний
прапор, державний герб, столиця КНР, і інші важливі положення, що
стосуються різних сторін державного життя. Конституція має найвищу
юридичну силу, є основою для проведення, розробки і ухвалення законів.
Жоден законодавчий акт, ухвала, розпорядження не повинні суперечити
положенням Конституції, що діє.

2. Інститут Зборів Народних Представників (ІЗНП)

На щорічній сесії ВЗНП депутати повинні заслуховувати доповідь про
роботу уряду і інші важливі доповіді. Депутати ВЗНП також розглядають і
затверджують ці доповіді. У перервах між сесіями ВЗНП його функції
виконує Постійний комітет ВЗНП. Повноваження ПК ВЗНП: тлумачення
конституційних норм і контроль за їх виконанням, встановлення і внесення
поправок до законодавчіх актів, за винятком тих законів, які були
прийняті на сесії ВЗНП. ПК ВЗНП несе відповідальність за діяльність
ВЗНП.

ВЗНП володіє наступними основними правами: законодавче право, контрольна
функція, право рішення важливих завдань і право на призначення і
звільнення. У Китаї затвердження планів соціально-економічного розвитку
країни стало важливим завданням розвитку китайського суспільства. Всі ці
плани вступають в силу після затвердження їх на сесії ВЗНП. У законах
КНР затверджено: ВЗНП обирає голову КНР, голови ПК ВЗНП і інших вищих
посадових осіб держави. На сесіях ВЗНП також здійснюється призначення
кандидатур на посаду прем’єра Держради і міністрів. ВЗНП має право
звільняти від займаних постів голову ПК ВЗНП, голову КНР, прем’єра
Держради і інших державних керівників.

3. Система багатопартійної співпраці і політичних консультацій

Система багатопартійної співпраці і політичних консультацій є однією з
основ політичного устрою КНР.

Китай – багатонаціональна держава. Окрім правлячої партії КПК, в Китаї
існує ще 8 демократичних партій. Ці демократичні партії були створені ще
до утворення КНР. Вони приймають політичне керівництво з боку
Комуністичної партії, що є їх історичним вибором в ході довгострокової
співпраці з КПК і сумісною боротьбою. Комуністична партія Китаю і
демократичні партії в своїх діях керуються положеннями Конституції, що
діє. Демократичні партії мають незалежне керівництво, володіють
політичною свободою, рівністю юридичного положення в межах конституції.
Основний принцип співпраці між КПК і демократичними партіями – «тривале
співіснування і взаємний контроль, ставитися один до одного з повною
довірою, разом ділити радість перемог і гіркоту поразок».

Демократичні партії Китаю не знаходяться в опозиції, а є партіями, що
беруть участь в політичному житті країни. Головний вміст діяльності
демократичних партій в політичному житті: участь в проведенні
консультацій з питань державної політики, участь в роботі за
призначенням кандидатур на посади вищих керівників держави; участь в
управлінні державними справами, участь в затвердженні і впроваждення
державного курсу, політики, законодавчих актів і інструкцій.

Для реалізації важливих заходів, які стосуються рішення важливих
економічних проблем і питань, пов’язаних із збільшенням народного
добробуту, КПК проводить консультації з демократичними партіями і
представниками безпартійного населення, прислухаючись до висунутих
зауважень і пропозицій. Представники від демократичних партій і
безпартійні мають певні квоти у державних структурах, у ВЗНП і його
Постійному комітеті, а також в комітетах спеціальних комісій і
регіональних представництвах ВЗНП, щоб якомога активніше брати участь у
роботі уряду і виконувати контрольні функції, а також щоб якомога
повніше розкрити роль демократичних партій і безпартійних в Народній
політичній і консультативній раді Китаю. Здійснюється також висунення
представників від демократичних партій і безпартійних на керівні пости в
урядових і законодавчих органах на різних рівнях.

Форми багатопартійної співпраці і політичних консультацій здійснюються
таким чином: По-перше, за допомогою Народної політичної і
консультативної ради (НПКР). Народна політична і консультативна рада є
головною установою, за допомогою якої представники різних партій,
народних організацій і представники громадськості беруть участь в роботі
уряду. По-друге, Центральний комітет КПК і місцеві парткоми проводять
співбесіди з представниками демократичних партій і безпартійними, а
також проводять політінформацію. НПКР також проводить консультації з
представниками від демократичних партій і безпартійних, враховуючи їх
зауваження і пропозиції, при формуванні важливих політичних установок,
стосовно складу керівників вищого державного уряду і регіональних
урядів, по складу ВЗНП і НПКР. По-третє, вибрані від демократичних
партій депутати ВЗНП беруть участь на правах народних представників в
роботі уряду і обговоренні політичних рішень. Вони також беруть участь в
контролі за роботою урядових структур. По-четверте, члени демократичних
партій висуваються на керівні пости в Держраді і його відповідних
комісіях, в регіональних урядах і їх підрозділах на рівні повіту і вище.
По-п’яте, члени демократичних партій, що відповідають всім вимогам,
висуваються на посади керівників в органи прокуратури і судові органи.

4. Комуністична партія Китаю

КПК – авангард китайського робочого класу, а також є авангардом
китайського народу і китайської нації, керівне ядро в справі соціалізму
з китайською специфікою, КПК представляє розвиток передових продуктивних
сил Китаю, прогресивного напрямку передової китайської культури та
уявлення корінних інтересів найширших шарів китайського суспільства.

Остаточна мета політики КПК – створення комуністичного суспільства. У
статуті КПК визначене: КПК – партія, озброєна марксизмом-ленінізмом,
ідеями Мао Цзедуна, теорією Ден Сяопіна і ідеями потрійного
представництва.

КПК була утворена в липні 1921 року. З 1921 по 1949 рік керуючи
багатонаціональним народом Китаю, КПК, в результаті тривалої
революційної боротьби проти імперіалізму, феодалізму і бюрократичного
капіталізму, забезпечила перемогу новодемократичної революції і
створення Китайської народної республіки. Після створення КНР були
успішно здійснені соціалістичні перетворення, завершили перехід від
нової демократії до соціалізму, затвердили соціалістичний лад, отримали
розвиток соціалістичної економіки, політики і культури.

У 1956 р. після націоналізації, в процесі встановлення соціалістичного
будівництва, із-за відсутності досвіду КПК допускала деякі помилки у
справі будівництва соціалізму. З 1966 по 1976 рік навіть спалахнула така
довгострокова масштабна катастрофа – «культурна революція».

У жовтні 1976 року «культурна революція» закінчилася, внаслідок чого
Китай став на новий ступінь свого розвитку. 3-ій пленум ЦК КПК, що
відбувся в грудні 1978 року, став великою переломною подією, що мала
величезне значення в історії КПК з моменту утворення КНР. З 1979 року за
ініціативою Ден Сяопіна в Китаї почалося проведення політики реформи і
відкритості. Після початку проведення цієї політики Китай досяг
величезних успіхів, що привертають увагу всього світу. Це період, коли
після створення КНР в країні склалася краща ситуація, це період, коли
народ країни отримав великі вигоди від політичного курсу, що проводився.

?

?

H

Z

?

¦

?

????????????F?прагнути до створення сприятливого міжнародного положення
для проведення реформи КПК, відстоюватиме розширення зовнішніх зв’язків
і здійснення модернізації. КПК незмінно проводить незалежну і самостійну
зовнішню політику, забезпечує незалежність і суверенітет Китаю, виступає
проти гегемонії, захищаючи мир у всьому світі, стимулює розвиток всіх
країн. КПК буде і надалі розвивати офіційні відносини з іншими країнами
на основі п’яти принципів мирного співіснування – взаємної пошани
суверенітету і територіальної цілісності, взаємного ненападу,
невтручання у внутрішні справи один одного, рівності і взаємної вигоди,
мирного співіснування. КПК активно здійснює дружні обміни і підтримує
зв’язки з політичними партіями країн всього світу на основі принципів
самостійності, незалежності, повної рівності, взаємної пошани і
невтручання у внутрішні справи один одного. На сьогодні КПК має добрі
відносини з більше 300 політичними партіями із понад 120 країн світу.

КПК є єдиною організацією, побудованою згідно своїй Програмі і Статуту
на основі принципу демократичного централізму. У Статуті визначено: «У
Комуністичну партію Китаю можуть вступити китайські робочі, селяни,
військовослужбовці, інтелігенти і передові елементи з інших верств
суспільства, що досягли 18 років, які визнаюють Програму і Статут
Партії, охочі бути ії членами і активно працювати в одній з її
організацій, виконувати рішення партії і сплачувати в строк членські
внески».

Центральні органи КПК: Всекитайський з’їзд партії, Центральний комітет
КПК, Політбюро КПК, Постійний комітет політбюро КПК, секретаріат ЦК КПК,
Військовий Радий ЦК КПК і Центральна комісія з перевірки дисципліни.
Всекитайський з’їзд КПК скликається один раз в п’ять років. У проміжках
між з’їздами Центральний комітет є найвищим органом партії.

На даний час налічується 70 мільйонів членів КПК, генеральний секретар
партії – Си Цзиньпин.

5. Китайські демократичні партії

Крім КПК у Китаї діють ще вісім політичних партій, які називаються
«Демократичні партії». До їх числа входять: Революційний комітет
Гоміньдана Китаю, Демократична ліга Китаю, Асоціація демократичного
будівництва Китаю, Асоціація сприяння розвитку демократії в Китаї,
робітничо – селянська демократична партія Китаю, Партія Чжігундан Китаю
(Партія прагнення до справедливості), Суспільство «Цзюсань» (Суспільство
«3 вересня»), Тайваньська ліга демократичного самоврядування. Майже всі
ці партії були утворені під час другої світової війни і громадянської
війни в Китаї. Всі вони визнають керівництво з боку КПК. У співпраці між
КПК і демократичними партіями дотримується курс, націлений на тривале
співіснування і взаємний контроль, ставитися один до одного з повною
довірою, разом ділити радість перемог і гіркість поразок.

Демократичні партії не знаходяться в опозиції, а беруть участь в
політичній діяльності країни. В даний час в політичних органах, уряді, у
сфері економіки, культури, освіти, науки і техніки на різних рівнях у
Китаї багато членів демократичних партій займають керівні посади.
Наприклад, голови восьми демократичних партій займають посаду заступника
голови ПК ВЗНП і заступників голови ВК НПКРК. Крім того, структура
демократичних партій безперервно розвивається, майже у всіх провінціях і
великих містах існують представництва демократичних партій на місцях.

Революційний комітет Гоміньдана Китаю (скорочено «Міньге») був утворений
1-го січня 1948 р. демократичним крилом Гоміньдана і іншими
демократичними і патріотичними діячами Китаю. Ця партія є політичним
союзом, націленим на будівництво соціалізму з китайською специфікою і
об’єднання Батьківщини. Кількість членів Революційного комітету
Гоміньдана досягає 65 тисяч.Голова партії – Хе Лулі.

Демократична ліга Китаю (скорочено «Міньмен»), була створена в березні
1941 р.. У той час вона називалася «Лігою політико-демократичних
організацій Китаю», в 1944 році вона була перейменована в «Демократичну
лігу Китаю». Ця партія була створена силами патріотично-настроєних
інтелігентів, що займаються справами культури і освіти. Демократична
ліга є політичною партією, яка служить справі будівництва соціалізму.
Партія налічує 156 тисяч людей.Голова Демократичної Ліги – Дін Шісунь.

Асоціація демократичного будівництва Китаю (скорочено «Міньцзянь»), була
створена в грудні 1945 р. Основу Асоціації складають
патріотично-настроєні підприємці, що займаються національною
промисловістю і торгівлею, а також китайські інтелігенти. Асоціація
демократичного будівництва Китаю налічує 85 тисяч членів.Голова
Асоціації – Чен Сивей.

Асоціація сприяння розвитку демократії в Китаї (скорочено «Міньцзінь»),
була створена в грудні 1945 р.. Члени партії в основному є
інтелігентами, які займаються справами культури, мистецтва, друку,
науки. Партія налічує 81 тисяч членів. Голова Асоціації сприяння
розвитку демократії в Китаї – Сюй Цзялу.

Робітничо-селянська демократична партія Китаю (скорочено «Нунгундан»)
була створена в серпні 1930 р.. Члени партії головним чином займаються
медициною, фармакологією, наукою, технікою, культурою і освітою. Число
членів партії перевищує 80 тисяч. Голова партії – Цзян Чженхуа.

Партія прагнення до справедливості Китаю (скорочено «Чжігундан») була
створена в жовтні 1925 р. Основу партії складають емігранти, що
повернулися на Батьківщину, та їх рідні. Партія налічує близько 20 тисяч
членів.Голова партії – Ло Хаоцай.  

Суспільство «Цзюсань» було створене в травні 1946 р. Ця партія була
створена силами інтелігентів, що займаються наукою, технікою,культурою,
освітою, медициною і фармакологією. У партію «Цзюсянь» входять більше 80
тисяч людей. Голова партії – Хань Ціде.

Тайваньська ліга демократичного самоврядування (скорочено «Таймен») була
створена в листопаді 1947 р.. Основу Ліги складають тайваньці, що
проживають на материковій частині Китаю. Ліга налічує більше 1 тисячі
800 членів. Голова партії – Чжан Кехой.

Висновок

Отже,   політична (у тому числі й державна) влада в Китаї здійснюється
через ряд політичних інститутів і відносин, які характеризуються як
взаємозв’язком, так і диференційованістю, становить політичну систему
Китаю. Інститути – це структурна характеристика політичної системи, а
норми відносин – функціональна. Велике значення в політичній системі КНР
мають основні політичні, точніше, організаційно-політичні інститути –
соціалістична держава, Комуністична партія Китаю, демократичні партії,
Народна політична консультативна Рада, громадські організації та
об’єднання, засоби масової інформації. Ці інститути створюють кістяк
політичної системи КНР – механізми здійснення влади. До політичної
системи КНР також включаються політичний режим, ідеологія –
марксизм-ленінізм, ідеї Мао Цзе-дуна, релігійні общини та церква, а
також право як регулятор суспільних відносин.

Важливим інститутом політичної системи Китаю є Комуністична партія
Китаю. У Конституції зазначається особлива роль КПК в історії країни:
перемога в революції та успіхи в будівництві соціалізму в минулому та
майбутньому пов’язуються з її керівництвом. У Статуті Комуністичної
партії Китаю, прийнятому на її XII з’їзді 1982 р., КПК називається
“керівним ядром справи соціалізму в Китаї”. Статус Комуністичної партії
як єдиної керівної та правлячої партії закріплено Конституцією Китаю.

   Хоча в Китаї, крім КПК, існують ще вісім демократичних політичних
партій, в юридичній літературі її характеризують як однопартійну країну,
тому що тільки Комуністичній партії надано статус практично державної
партії.

   Демократичні партії входять до політичної системи в рамках “Єдиного
патріотичного фронту” Китаю. Існування цих партій дає підстави
стверджувати, що в країні мають місце багатопартійність, багатопартійне
співробітництво під керівництвом КПК, що являють собою “особливість та
перевагу політичної системи Китаю”.

   На сьогодні в КНР існують і функціонують такі демократичні партії:
Революційний комітет гоміндану Китаю (заснований 1948 p.); Демократична
ліга Китаю (створена 1941 p.); Китайська асоціа-г.емократичного
національного будівництва (1945 p.); Селянсько-робітнича демократична
партія Китаю (1930 p.); “Партія Чжі-гундан” (“Прагнення до
справедливості”) (1947 p.); “Товариство 3-го вересня” (1945 p.); Ліга
демократичного самоврядування Тайваню (1947 p.). вашому устрої Китаю
демократичні партії мають велике значення. Керівна роль КПК щодо цих
партій є безспірною, що закріплено в їх статутах. Усі демократичні
партії існують і функціонують у рамках Конституції КНР. Якщо КПК у
цілому визначає внутрішньо- та зовнішньополітичний курс країни, то
демократичні партії відіграють роль порадників і консультантів.
Наявність у Китаї цих нечисленних порівняно з КПК партій – це позитивний
чинник і в політичному, і в економічному відношенні.

Наступним політичним інститутом у політичній системі Китаю є закріплений
Конституцією “широкий патріотичний Єдиний фронт”, керований
Комуністичною партією. До його складу входять усі політичні партії та
громадські організації країни.

До політичних інститутів, що складають кістяк політичної системи Китаю,
належать засоби масової інформації (ЗМІ). Слід нагадати, що в Китаї вони
являють собою об’єкт державної власності, не мають прав юридичної особи
та фінансуються з коштів державного бюджету. Держава (точніше КПК в
особі її центральних і місцевих партійних органів) здійснює контроль за
радіомовленням і телебаченням та іншими засобами масової інформації.
Тому засоби масової інформації Китаю не можна назвати вільними.

Розглядаючи політичну систему, слід пам’ятати, що в КНР чітко
провадяться у життя ідеї марксизму-ленінізму, Мао Цзе-дуна без будь-яких
намагань до реформування (політичної системи). У той самий час у країні
результативно провадяться глибокі економічні реформи, що загалом
визначає принцип будівництва соціалізму в країні “з китайською
специфікою”.

Список використаної літератури

Бичурин Н.Я. Китай в гражданском и нравственном состоянии. – М.:
Восточный дом, 2002. – 423с.

Воскресенский А.Д. Китай и Россия в Евразии. Историческая динамика
политических взаимовлияний. – Москва: Муравей, 2004. – 600с.

Делюсин Л.П. «Китай: полвека – две эпохи». – М., ИВ РАН, 2001. – 293с.

Делюсин Л.П. «Китай в поисках путей развития». – М.: Муравей, 2004. –
444с.

Китай в мировой и региональной политике (История и современность). – М.,
ИДВ, 2003. – 189с.

Москалёв А.А. Теоретическая база национальной политики КНР (1949-1999).
– М.: Москва, 2004. – 224с.

Феномен восточного деспотизма: структура управления и власти. / отв.
ред. Иванов Н.А. – РАН Ин-т Востоковедения. М.: Наука, Вост. лит., 1993.
– 392с.

Смирнов Д.А. Социальное лицо Китая // Периодическое Интернет-издание
Психологическая газета: Мы и Мир. – 2007. – №2 (126). // режим доступа –
http://www.gazetamim.ru/opinion/smirnov.htm

PAGE

PAGE 4

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020