.

Формування педагогічної техніки як компонента педагогічної культури вчителя

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
341 19533
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Формування педагогічної техніки

як компонента педагогічної культури вчителя»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІКИ

1.1. Поняття і значення педагогічної техніки

1.2. Педагогічна техніка – складова навчальної технології

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІК

2.1. Особливості формування педагогічної техніки, як важливої основи
педагогічного професійного мислення

2.2. Внутрішня техніка вчителя

2.3. Зовнішня техніка вчителя

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність проблеми удосконалення професійної підготовки майбутнього
вчителя обумовлена соціальними запитами суспільства у справі виховання і
освіти підростаючих поколінь. Цілі, засоби, зміст і форми професійної
педагогічної діяльності виробляються і задаються учителеві суспільством.
Тому правомірно сьогодні вести мову про нове професійне мислення.
Навчально-виховний процес становить собою систему неповторних унікальних
за своєю природою педагогічних ситуацій, які безперервно змінюють і
викликають необхідність забезпечити гнучке, винахідливе, інтенсивне,
концептуально багате професійне мислення вчителя.

Важливою складовою педагогічної майстерності є педагогічна техніка як
форма організації поведінки вчителя. Знання, спрямованість і здібність
без умінь, без володіння способами дій не є гарантією високих
результатів. Педагогічна техніка — це вміння використовувати
психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми
володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою)
і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами).

Найголовнішим у діяльності педагога, підмурівком його роботи є
спрямованість його діяльності і професіоналізм знань. Але чому
А.С.Макаренко наголошував, що для нього, в його практиці, та й для інших
педагогів “стали вирішальними такі “дрібниці”: як стояти, як сидіти, як
підвестися зі стільця, з-за стола, як підвищити голос, усміхнутися, як
подивитись”.

Чи не суперечить ця заява розумінню суті майстерності вчителя, чи не є
вміння сказати “Іди-но сюди!” з багатьма відтінками вирішальною ознакою
високої кваліфікації педагога? Замислимося. Справді, Антон Семенович
неодноразово підкреслював необхідність для вчителя володіти прийомами
організації власної поведінки і впливу на учня. Він увів для позначення
цього явища поняття “педагогічна техніка”, яке має нагадувати педагогові
про необхідність дбати не лише про сутність нашої діяльності, а й про
форму вияву своїх намірів, свого духовного потенціалу. Адже “вихованець
сприймає вашу душу та ваші думки не тому, що знає, що у вас на душі
робиться, а тому, що бачить вас, слухає вас”.

Педагогічна техніка як сукупність професійних умінь сприяє гармонійній
єдності внутрішнього змісту діяльності вчителя і зовнішнього його
вираження. І тоді майстерність педагога виявиться в синтезі духовної
культури і педагогічно доцільної зовнішньої виразності.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення важливості
формування педагогічної техніки як важливої складової педагогічної
культури вчителя.

Завдання дослідження зумовлені метою роботи:

розкрити сутність педагогічної техніки;

визначити головні елементи педагогічної техніки;

розкрити особливості формування внутрішньої та зовнішньої педагогічної
техніки.

Об’єкт дослідження: педагогічна техніка як складова педагогічної
культури вчителя.

Предмет дослідження: особливості формування педагогічної техніки, її
значення в педагогічній культурі вчителя.

Методи дослідження: під час виконання дослідження були використані такі
методи як літературний, аналіз, синтез, порівняння, класифікація,
узагальнення та ін.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка містить два розділи з підрозділами, висновків та списку використаної
літератури.

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІКИ

1.1. Поняття і значення педагогічної техніки

Найголовнішим в діяльності педагога фундаментом роботи є направленість
її діяльності та професіоналізм знань. Але чому А.С.Макаренко
стверджував, що для нього, в його практиці, та і для інших педагогів
«стали вирішальними такі «дрібниці»: як стояти, як сидіти, як встати зі
стільця, із-за стола, як підвищити голос, посміхнутися, як подивитись.

Антон Семенович неодноразово робив акцент на необхідність для вчителя
володіти прийомами організації власної поведінки і впливові на учня. Він
увів для позначення цього явища поняття «педагогічна техніка», яке може
нагадувати педагогу про необхідність піклуватися не тільки про сутність
нашої діяльності, а й про форму виявлення своїх намірів, свого духовного
потенціалу. Адже «вихованець сприймає вашу душу та ваші думки виходячи
не того, що знає, що у вас на душі робиться, а того, що бачить вас,
слухає вас» [2, c.38].

Педагогічна техніка — це вміння використовувати власний психофізичний
апарат як інструмент виховного впливу. Це — володіння комплексом
прийомів, який допомагає вчителеві глибше, яскравіше, талановитіше
виявити себе і досягти успіхів у виховній роботі.

Поняття “педагогічна техніка” містить дві групи складових.

Перша група пов’язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою:

техніка володіння своїм організмом (мімікою, пантомімікою);

керування емоціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження,
збудження творчого самопочуття; опанування уміння соціальної перцепції
(техніка керування увагою, уявою);

техніка мовлення (керування диханням, дикцією, темпом мовлення).

Друга група пов’язана з умінням вплинути на особистість і колектив:

техніка організації контакту,

управління педагогічним спілкуванням,

організація колективних творчих справ тощо.

Складові першої і другої груп педагогічної техніки спрямовані або на
організацію внутрішнього самопочуття педагога, або на вміння це почуття
адекватно виявити зовні. Тому ми слідом за театральною педагогікою
будемо умовно поділяти педагогічну техніку на зовнішню і внутрішню
відповідно до мети її використання.

Внутрішня техніка — створення внутрішнього переживання особистості,
психологічне настроювання вчителя на майбутню діяльність через вплив на
розум, волю і почуття.

Зовнішня техніка — втілення внутрішнього переживання особистості вчителя
в його тілесній природі: міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці [6,
c.44].

1.2. Педагогічна техніка – складова навчальної технології

Педагогічна техніка відбиває рівень майстерності педагога. Від того, як
і якими прийомами навчання і виховання він володіє, залежить ступінь
розвитку суб’єктів навчання (виховання).

Педагогічна техніка – найважливіша складова частина педагогічної
майстерності і володіти професією педагога – значить не тільки вивчити й
освоїти теорію, зміст роботи, але й опанувати педагогічною технікою.
Мова йде про автоматизацію багатьох компонентів педагогічної діяльності,
без яких ця діяльність не може бути успішної.

«Педагогічна техніка, – пише Г.І.Баланюк, – виражається в доцільному
підборі педагогічних засобів, в об’єднанні їхній у логічне ціле, у
точності, а з зовнішньої сторони – швидкості, легкості, досконалості, у
свого роду педагогічній естетиці виконаної чи деталі цілих систем».

Істотною ознакою оволодіння педагогічною технікою Г.І.Баланюк вважає
уміння швидко орієнтуватися в обстановці і відбирати засоби і прийоми
впливу, розраховані на пробудження сил і здібностей вихованців;
оволодіння окремими засобами і прийомами впливу, їх сукупністю;
створення нових, більш ефективних засобів і прийомів навчально-виховної
діяльності; уміння використовувати сильні сторони учня і колективу і
нейтралізувати слабкі; нарешті, максимальне використання своїх виховних
можливостей [20, c.72-73].

Між педагогічною технікою і технічними засобами навчання існує
своєрідний закономірний зв’язок. Ефективність педагогічної техніки
багато в чому визначається умінням педагога обпертися в її використанні
на технічні засоби. У свою чергу, ефективність застосування технічних
засобів залежить від уміння вчителя органічно сполучити їх з
педагогічною технікою. Отже, продуктивність педагогічної праці
знаходиться в прямої залежності від уміння педагога гармонійно сполучити
в єдиній системі педагогічну техніку та технічні засоби праці.

Можливості педагогічної техніки дуже великі, хоча і не безмежні. На
кожнім окремому відрізку часу вони обмежені розумовими і фізичними
можливостями педагога, рівнем його розвитку. Оволодіння педагогічною
технікою вимагає завзятої систематичної праці, витрат нервової енергії.
Оволодіння технічними засобами – процес більш легкий і швидкий, але він
жорстко обмежений заданою програмою.

Щодо засобів сугубо організаційної техніки, то до них відносяться
засоби складання, копіювання й оперативного розмноження матеріалів і
документів, засобу обробки, збереження і пошуку матеріалів, документів,
засобу зв’язку й ін.

РОЗДІЛ 2

ФОРМУВАННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ

ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІК

2.1. Особливості формування педагогічної техніки, як важливої основи
педагогічного професійного мислення

Як вже було сказано вище, важливою основою професійного педагогічного
мислення є педагогічна техніка. Вона, як сукупність професійних умінь,
сприяє гармонійній єдності внутрішнього змісту діяльності вчителя і
зовнішнього його вираження.

Педагогічна техніка – це уміння використовувати власний психофізичний
апарат як інструмент виховного впливу. Це – володіння комплексом
прийомів, який допомагає вчителеві глибше, яскравіше, талановитіше
виявити себе і досягти успіхів у виховній роботі.

Поняття педагогічна техніка містить дві групи складових. Перша пов’язана
з умінням педагога керувати своєю поведінкою: техніка володіння свої
організмом (мімікою, пантомімікою); керування емоціями, настроєм для
зняття зайвого психічного напруження, збудження творчого самопочуття;
опанування уміння соціальної перцепції (техніка керування увагою,
уявою); техніка мовлення (керування диханням, дикцією, темпом мовлення).

Друга група пов’язана з умінням вплинути на особистість і колектив:
техніка організації контакту, управління педагогічним спілкуванням,
організація колективних творчих справ тощо.

Складові першої і другої груп педагогічної техніки спрямовані або на
організацію внутрішнього самопочуття педагога, або на уміння це почуття
адекватно виявити зовні. Тому педагогічну техніку умовно поділяють на
внутрішню і зовнішню відповідно до мети її використання [5, c.69].

Внутрішня техніка вчителя – це не що інше, як управління емоційним
станом. Коли молодий вчитель вперше починає спілкуватися з класом, у
нього з’являються невпевненість, страх, стриманість, особливо коли за
його роботою слідкують діти, вчителі, батьки, тобто його дії у всіх на
виду. Це відбивається на думках молодого педагога, його голосі,
фізичному самопочутті, а особливо на психічному стані. Тому, можна
зрозуміти, що йдеться мова не лише про проблему “Як стриматися і не
наламати дров”, а й про проблему встановлення постійного рівня плідної
та ефективної педагогічної взаємодії з учнями. Не давати волі почуттям –
це одне, а от спрямувати свої почуття і думки, попередньо перетворивши
їх у належний стан – це інше. Для вчителя це два найтіснішим чином
взаємопов’язаних психологічних процеси, володіти якими потрібно
навчитися.

Як же навчитися керувати своєю психікою? Найкраще знову таки в
навчальному закладі під час вивчення психолого-педагогічних дисциплін з
паралельним тренінгом щодо техніки дії. Але більшість студентів, як
свідчать результати практики, можуть багато чого навчитися, читаючи
різноманітну літературу з цього питання – від аутотренінгу до медитації.
Суть отриманих даних – пізнання самого себе (у певних звісно межах), а
також набуття цілком конкретних навичок і умінь саморегуляції. Серед
найважливіших кроків саморегуляції можна визначити такі:

виховання доброзичливості та оптимізму;

контроль своєї поведінки (регуляція м’язевого напруження, темпу рухів,
мовлення, дихання);

розрядка у діяльності (працетерапія, музико терапія, бібліотерапія,
гумор, імітаційна гра);

самонавіювання [11, c.82].

Важливою умовою є дотримання душевної рівноваги. Тому не варто допускати
похмурість, перебільшення чужих вад. Важливо звертатися до гумору, так
само, як бути оптимістом і доброзичливою людиною.

Існують певні умови для формування цих якостей, а саме: розуміння
соціальної ролі своєї професії, розвинуте почуття обов’язку, педагогічна
правильність, емоційна чуйність, самоаналіз та самооцінка, професійне
педагогічне мислення.

Педагогу також потрібно контролювати діяльністю свого організму. Цей
контроль спрямовується на міміку, рухи, темп мовлення, дихання і ін.
Молодому вчителю необхідний сеанс релаксації, а саме – заняття, під час
якого людина фізично і психічного розслабляється. Особливо це потрібно
тоді, коли вчитель відчуває невпевненість або страх перед дітьми.

Щодо зовнішньої техніки, то це гармонійна єдність внутрішнього змісту
діяльності і зовнішнього його вияву. Педагог повинен навчитися адекватно
й емоційно виразно відбити свій внутрішній стан, свої думки, почуття.
Елементами зовнішньої техніки вчителя є вербальні (мовні) й невербальні
засоби. Розглянемо детальніше невербальні засоби педагогічної техніки.

Пантоміміка – це рух тіла, рук, ніг. Вона допомагає виразити головне,
малює образ. Красива і виразна постать педагога виражає внутрішню
гідність особистості. Пряма хода, зібраність свідчать про впевненість
педагога у своїх силах, знаннях. А сутулість, опущена голова, в’ялі рухи
– про внутрішню слабкість людини, її невпевненість у собі. Вчителю
потрібно виробити манеру правильно стояти перед учнями на уроці. Усі
рухи і пози повинні приваблювати учнів своєю витонченістю і простотою.
Дуже важливо вчителю відмовлятися від поганих звичок: погойдування,
переминання з ноги на ногу, триматися за спинку стільця, вертіти в руках
зайві предмети і ін. [12, c.90]

Жест педагога повинен бути органічним та стриманим, без різких широких
помахів і гострих кутів. Краще використовувати круглі жести та скупу
жестикуляцію. Розрізняють жести описові та психологічні. Описові
відображають та ілюструють хід думок, вони інколи не дуже потрібні, але
зустрічаються часто. Однак, найважливішими є психологічні жести, які
виражають почуття. Слід врахувати, що жести, так само як і інші рухи
тіла, найчастіше випереджають хід думок, висловлених учителем, а не
йдуть за ними.

Щоб спілкування з дітьми було активним, необхідно займати відкриту
позу: не схрещувати рук, повернутися обличчям до класу, зменшити
дистанцію, оскільки це створює ефект довіри. Крок уперед посилює
значимість спілкування вчителя з класом, а назад – ніби дає відпочинок
слухачам.

Для правильної постави учителю необхідно займатися спортом, а також
використовувати спеціальні психофізичні та гімнастичні вправи.

Міміка – це мистецтво виражати свої думки, почуття, настрій, стан рухом
м’язів обличчя. Відомо, що вираз обличчя і погляду діє на учнів
сильніше, ніж слова. А емоційну значимість інформації підкреслюють жести
і міміка.

Оскільки у процесі спілкування дітей з учителем вони вчаться читати його
обличчя, то згодом учні можуть розпізнати ставлення вчителя, його
настрій тощо. Тому не слід нести у клас маску турбот та домашніх
проблем. Обличчям і жестами необхідно виявляти лише те, що стосується
справи. Звичайно вираз обличчя повинен відповідати характеру мовлення,
стосунків. Він має виражати впевненість, позитивне ставлення, осуд,
невдоволеність, радість, байдужість, зацікавленість. Найбільш виразними
на обличчі є очі. Як кажуть, порожні очі – дзеркало порожньої душі.

Вчителю необхідно уважно вивчати можливості свого обличчя, навчитися
користуватися виразним поглядом. Погляд має звертатися до дітей,
створювати візуальний контакт. Необхідно уникати звертання погляду до
стін, вікон, стелі.

Візуальний контакт є технікою, яку потрібно розвивати, у той же час
потрібно намагатися тримати усіх учнів у полі зору [8, c.65].

Отже, досягнення виразності педагогічної техніки – лише одна із сходинок
до педагогічної майстерності. Техніка без усвідомлення завдань
педагогічної дії, без розуміння мотивів діяльності учнів, істинної суті
результатів взаємодії залишиться порожньою формою, беззмістовною
непрофесійною дією. Тож опанування її прийомами має здійснюватися у
контексті підвищення загальної педагогічної культури вчителя на розвитку
його професійного педагогічного мислення.

2.2. Внутрішня техніка вчителя

Самопочуття педагога не є особистою справою, бо його настрій
відбивається і на учнях, і на колегах, і на батьках дітей. Кожне слово
педагога не лише несе інформацію, а й передає ставлення до неї; оцінка
учневі за відповідь — це і вияв того, як сприймає роботу школяра
педагог, що впливає на стосунки у класі, створює певну атмосферу у
навчанні. Досягти оптимального внутрішнього стану у педагогічній
діяльності важко, бо сама вона емоційно напружена, “це робота серця і
нервів, це буквально щоден-гіа і щогодинна витрата величезних душевних
сил. Наша праця — це повсякчасна зміна ситуацій, що викликає то посилене
збудження, то гальмування”1. Учитель повинен уміти зберігати
працездатність, володіти ситуаціями для забезпечення успіху в діяльності
і збереження свого здоров’я. Для цього важливо працювати над таким
синтезом якостей і властивостей особистості, які дадуть змогу впевнено,
без зайвого емоційного напруження здійснювати свою професійну
діяльність:

— педагогічний оптимізм;

— впевненість у собі як в учителі, відсутність страху

перед дітьми;

— уміння володіти собою, відсутність емоційного на

пруження;

— наявність вольових якостей (цілеспрямованість, самовладання,
рішучість) [7, c.84].

Усі ці якості характеризують психологічну стійкість у професійній
діяльності. В основі її — позитивне емоційне ставлення до себе, учнів,
праці. Саме позитивні емоції активізують, надихають учителя, надають
йому впевненості, зумовлюють почуття радості, позитивно впливають на
стосунки з дітьми, батьками, колегами. Негативні емоції гальмують
активність, дезорганізують поведінку і діяльність, викликають
тривожність, страх, підозру. А.С.Макаренко вважав, що в дитячому
колективі повинна бути “постійна бадьорість, ніяких похмурих облич,
ніяких кислих виразів, постійна готовність діяти, райдужний настрій,
саме мажорний, веселий, бадьорий настрій”. Мажорний тон колективу сприяє
успішному просуванню до мети, подоланню труднощів. Цікавий досвід
створення мажорної атмосфери у школі наводить Ш. О. Амонашвілі,
розповідаючи про вчительку III класу Мзію Чконія. Під час письмових
робіт на уроках математики і рідної мови за згодою дітей вона вмикає
магнітофон з мажорною музикою, яка звучить тихо, приглушено. Вчителька
твердить, що під музику діти працюють успішніше. Так, говорить вона, на
уроках з увімкненим магнітофоном кожний учень розв’язує на два-три
приклади більше, ніж без музики.

Джерелом такої атмосфери захоплюючого життя колективу є педагог, який,
за словами А. С. Макаренка, повинен бути “таким же радісним, як
колектив”. Він створює атмосферу дружності, доброзичливості. Що для
цього потрібно? Захоплюватися справою і тамувати негативні емоції, не
дозволяти собі перебільшувати чужі недоліки, гіперболізувати
“ненормальні дитячі наміри і дії”.

.Хлопчина з’їжджає перилами майже в обійми вчителя. Задоволення від
спуску зразу зникає, і він опускає очі.,, Вчитель навіть слова не
вимовив. Просто подивився серйозно. Вчитель роздає щоденники і
скаржиться: “Рука стомилася писати зауваження”. А зауваження у всіх:
“Заповнюй щоденник акуратніше!” Що це, прагнення до позитивного
контакту? Навряд. Краще було б на перший раз повчити, як робити цю
справу якісно.

Учителеві треба вміти грати, причому не тільки зовні. Доброзичливий
вираз обличчя потрібний не лише для того, щоб настроїтися на мажор, він
збуджує центри позитивних емоцій і створює хороший настрій, При такій
грі прийоми поведінки закріплюються і характер змінюється, Тому не можна
ходити з похмурим, нудьгуючим обличчям навіть тоді, коли настрій у вас
поганий. Учитель з природною привітною посмішкою і сам стає
життєрадісним. Якщо ж поганий настрій не відступає, слід змусити себе
посміхнутися, утримати кілька хвилин посмішку і подумати про щось
приємне. Поганий настрій почне розмиватися. Ви заспокоєтесь, і до вас
може повернутися притаманний вам оптимізм.

Якщо ми зовні не виявляємо емоцій, це не виключає їхньої негативної дії.
На грунті постійних негативних реакцій розвиваються різноманітні
захворювання. Для нейтралізації їх потрібні не просто гальмування,
униккення ситуацій, що викликають негативні стани, а й розрядка
негативних емоцій за допомогою утворення вогнищ захисного збудження,
якими можуть бути музика, спілкування з природою, працетерапія, читання
книжок (бібліотерапія), гумор. Тут допоможе розумне захоплення спортом,
що дає “м’язову радість”.

Можна навіть рекомендувати список музичних творів, звучання яких діє
заспокійливо (П. І. Чайковський. Пісня без слів; В. А. Моцарт. Нічна
серенада: друга частина для струнного оркестру тощо). Проте сприймання
музики — індивідуальне, і кожен обирає для цього свої улюблені твори.
Музикотерапія використовується для лікування і створення доброго настрою
здавна. Вона передбачає наявність у вчителя хорошої фонотеки, вміння
грати на музичних інструментах. Причому важливий не рівень музичних
здібностей, а ступінь задоволення, яке отримує людина від цих занять. У
чому сутність цього прийому? Переключаючись у сферу мистецтва, ми
отримуємо позитивні емоції, дія яких гальмує негативне ставлення і
сприяє врівноваженню емоційного стану. В цьому сутність прийому
захисного збудження.

Цей самий механізм покладено і в основу бібліотерапії, яка допомагає
заспокоїтися, настроїтися на філософські роздуми або ж, навпаки, збудити
потребу активно діяти. Читаючи, людина непомітно для себе захоплюється
світом, який створив письменник, стає наче співучасником подій. Вона і
радіє, і думає, і переживає разом з героями твору, забуваючи власні
проблеми.

Можна скористатися і працетерапією, і танцювальною терапією. Всі ці
способи впливу пов’язані з підключенням до тієї діяльності, яка
приносить задоволення. Вони важливі не лише тому, що допомагають зняти
напруження, оптимізувати настрій, а й тому, що дають можливість залучити
учнів до духовних цінностей, близьких учителю, навчаючи їх керуватися
такими самими способами. Гумор, який так цінують учні у спілкуванні з
педагогом, також справляє позитивний вплив на емоційну сферу. Кожний
учитель може пригадати, як у складній ситуації йому вдавалося безболісно
відновити робочу атмосферу дотепним зауваженням, вимогою, висловленою в
гумористичному тоні. Ось учитель тихо попереджає: “Діти, я встала
сьогодні не на ту ногу, тому сидіть тихо, бо можу розсердитися”. Інша
вчителька зробила зауваження учневі, який любив сидіти на стільці,
нахиливши його і спираючи лише на задні ніжки. Він не прореагував, і
вчителька відчула, як почало наростати напруження. Замість того щоб дати
волю невдоволенню, вона спокійно сказала: “Будь ласка, опусти на підлогу
всі свої шість ніг”.

До чинників, що сприяють підтриманню бадьорого стану вчителя, належить і
увага до естетики одягу, що, на думку А. С. Макаренка, є елементом
педагогічного артистизму, гри, яка забезпечує внутрішню підтягнутість і
духовну мобілізацію.

Отже, нормальним тоном учителя має бути мажор, треба досягти
внутрішнього спокою, впевненості у своїх силах, силах колективу. При
цьому слід прислухатися до застереження А. С. Макаренка: “Він (тон) ні в
якому разі не повинен мати характеру піднесеної, постійної бурхливості,
істеричної напруженості, яка завжди неприємно б’є в очі і яка загрожує
при першій невдачі зірватися і перейти в розчарування”.

$

d

?

?

?

`?Ui,

:

bf??¤OU, : ВИСНОВКИ Отже, досягнення виразності педагогічної техніки — лише одна із сходинок до педагогічної майстерності. Техніка без усвідомлення завдань педагогічної дії, без розуміння мотивів діяльності учнів, істинної суті резульї ів взаємодії залишиться порожньою формою, беззмістовною непрофесійною дією. Тож опанування її прийомами має здійснюватися в контексті підвищення загальної педагогічної культури вчителя. Педагогічна техніка — це вміння використовувати власний психофізичний апарат як інструмент виховного впливу. Це — володіння комплексом прийомів, який допомагає вчителеві глибше, яскравіше, талановитіше виявити себе і досягти успіхів у виховній роботі. Педагогічна техніка відбиває рівень майстерності педагога. Від того, як і якими прийомами навчання і виховання він володіє, залежить ступінь розвитку суб’єктів навчання (виховання). Між педагогічною технікою і технічними засобами навчання існує своєрідний закономірний зв'язок. Ефективність педагогічної техніки багато в чому визначається умінням педагога обпертися в її використанні на технічні засоби. У свою чергу, ефективність застосування технічних засобів залежить від уміння вчителя органічно сполучити їх з педагогічною технікою. Отже, продуктивність педагогічної праці знаходиться в прямої залежності від уміння педагога гармонійно сполучити в єдиній системі педагогічну техніку та технічні засоби праці. Дослідження вказують на типові помилки педагогічної техніки вчителів-початківців. Найбільше втрат у них від невміння щиро поговорити з учнем, його батьками, стримати або, навпаки, виявити гнів, подолати невпевненість. У творах про перші уроки практиканти пишуть, як хвилювалися вони через своє мовлення, як виявляли надмірну суворість, боялися доброзичливого тону, говорили скоромовкою, переживали навіть почуття страху, як метушилися біля дошки і надмірно жестикулювали або стояли закам'янівши і не знали, куди подіти руки. У поставі багатьох студентів привертає увагу сутулість, опущена голова, безпомічні рухи рук, які крутять різноманітні предмети. Основний недолік у голосі — монотонність, безбарвність мовлення, брак навичок виразного читання. Багато індивідуальних недоліків у мовленні — нечітка дикція, невміння знайти оптимальний варіант гучності. Усі ці помилки заважають педагогові ефективно взаємодіяти з учнями. Вони свідчать про необхідність удосконалювати педагогічну техніку. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Актуальні проблеми підготовки педагогічних кадрів до творчої професійної діяльності: Зб. наук. праць. – К., 1993. – 240 с. Барбина Е.С. Педагогическое мастерство – искусство и наука быть человеком. – К., 1995. – 105 с. Барбина Е.С. Формирование педагогического мастерства учителя в системе непрерывного педагогического образования.- К., 1997. – 153 с. Белухин Д.А. Как возненавидеть себя, детей и педагогику. – М.: МП Останкино, 1992. – с. 5059. Болсун С. Розвиток педагогічної техніки вчителя: актуальність та значущість // Початкова школа. – 2000. – №2. – С. 50-51; №7. – С. 48-50. Вашкевич С. Педагогічна майстерність вчителя // Освіта. – 2000. – №3 – С. 3-5. Вишневский О.И. Деятельность учеников на уроке иностраного языка.- К.:Рад. школа, 2004. - 223с. Гончарова Т.И., Гончаров И.Ф. Когда учитель – властитель дум.  Книга для учителя. – Москва: Просвещение, 1991.- 174 с. Заграва Д.І. Уроки педагогічної майстерності. – К., 1989. – 460 с. Климов Е.А. Педагогический труд: психологические составляющие. – М.: Академия, 2004. – 240 с. Кузь В. Модель учителя нової генерації // Рідна школа. – 2005. – №9-10. – С. 33-35. Кухарев Н.В. На пути к профессиональному совершенству. – Москва, 1990.- С.63-104. Лисенко А.Ф. Теорія і практика формування готовності студентів педвузів до професійної діяльності. // Автореферат дисертацій канд. пед. наук. –К., 1996. – 20с. Майборода В.К. Творча особистість учителя у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського // Рідна школа. – 1993. – №9. – С. 33-34. Маслікова І.В. Творчість як детермінанта духовної культури педагога // Управління школою. – 2004. – №36. – С. 8-9. Нагорна І.О. Формування у студентів педагогічних вузів професійного мисленя. // Автореферат дисертації на здобуття звання доктора пед. наук. – К., 1995. – 48с. Основы педагогического мастерства / И.А.Зязюн  и др. - Москва: Просвещение, 1989.- Гл. 1-3.- С.126-134. Островерхова Н. Педагогічна техніка – невід’ємна складова педагогічної майстерності вчителя // Завуч (Шкільний світ). – 2006. – №1. – С.8-11. Палтишев М. Сучасний учитель: хто він? // Завуч (Шкільний світ). – 2005. – №28. – С. 16-18 (вкладка). Педагогічна майстерність: Підручник / За ред. І.А.Зязюна –К.: Вища школа, 1997. –с.47-57. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн та інші. - К.: Вища школа, 1997.-  Розділи 1-3. Проблема особистості вчителя та його фахової підготовки: Зб. наук. праць / За ред. М.Б. Євтуха. – К., 1994. – 116 с. Рыбин В.А. Учитель в педагогике нового времени // Педагогика. – 2006. – №8. – С. 48-56. Ситник О.П. Професійна компетентність вчителя // Управління школою. – 2006. – №14. – С. 2-9. Цимбалюк І.М. Підвищення професійної кваліфікації: психологія пед. праці. – Рівне:УНТЕІ, 2001. – 112с. PAGE PAGE 29

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020