.

Види кіномистецтва

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
127 10063
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Види кіномистецтва»

ПЛАН

Вступ

1. Ігрове кіно

2. Документальне та науково-популярне кіномистецтво

3. Мультиплікаційне кіномистецтво

Висновок

Вступ

Однією з головних видових ознак кіномистецтва є єдність
просторово-часового відображення дійсності в її русі, в усій
багатоманітності відношень та зв’язків. Кінематограф як вид мистецтва
відрізняється від інших своєю синтетичністю. У ньому синтезовані естети
ч ні якості літератури, театру, образотворчого мистецтва, фотографії,
музики, досягнень в сфері оптики, механіки, хімії, фізіології.
Популярність кінематографа полягає у властивій тільки йому сукупності та
багатоманітності виразних засобів. Кіно, зародившись на рубежі ХГХ-XX
століть, виникло під впливом потреби суспільства осмислити свою історію,
життя та діяльність розвивалось у руслі культури XX століття, тому його
стилі та напрямки відповідають основним стилям мистецтва XX століття.

Кіномистецтво історично поділяється на такі види:

– художній (ігровий) кінематограф, який реалізує засобами виконавчої
творчості задум кінодраматичного твору, чи адаптованого твору поезії чи
прози;

– документальний, який є особливим видом образної публіцистики;

– мультиплікація чи анімація, що оживляють графічні та лялькові
персонажі;

– науково-популярний кінематограф, який використовує засоби всіх трьох
жанрів для популяризації знань.

1. Ігрове кіно

Ігрове кіно — вид кіномистецтва, побудований на грі акторів. До ігрового
кіно відносяться практично всі твори кінематографу за винятком частини
документального кіно. Твори цього виду мають назву художніх фільмів.

Ігровий фільм – твір, що має в основі сюжет, втілений у сценарії та
інтерпретується режисером, який створюється за допомогою акторської гри,
операторського і інших мистецтв.

Ігрове кіно протиставляється неігровому кіно, яке включає документальне
кіно, мультиплікацію і науково-популярне кіно. В окремих фільмах можливо
змішання гри акторів і документалістики (художньо-документальне кіно).
Також можливе створення мультфільмів з включенням гри акторів
(наприклад, ” Новий Гулівер “,” Хто підставив кролика Роджера “), і
участь акторів у науково-популярних фільмах.

Ігрове кіномистецтво має велику кількість кіножанрів.

У кіно немає єдиного загальноприйнятого набору жанрів (як, наприклад, у
живописі), за яким можна було б точно класифікувати всі кінофільми. Крім
того, більшість художніх кінофільмів можна сміло віднести до більш ніж
одного жанру. Тому говорити про нижчеподану систему жанрів художнього
кіно можна лише з великою часткою умовності. Ця система скоріше була
сформована самими глядачами на основі особистих вражень, чим
кінознавцями в рамках наукових досліджень. Проте, ця система широко
поширена й, у певній мірі, загальноприйнята.

Екшн – цей жанр ілюструє відому тезу “добро повинне бути з кулаками”.
Фільми цього жанру найчастіше не мають складний сюжет. Головний герой
звичайно зіштовхується зі злом у найочевиднішому його прояві: злочин,
корупція, тероризм, убивство. Не знаходячи іншого виходу, головний герой
вирішує вдатися до насильства. У результаті знищенню піддаються десятки,
а іноді й сотні лиходіїв. “Хепі енд” (англ. happy end – щасливий кінець)
– неодмінний атрибут екшену, зло повинне бути покаране.

Вестерн – у класичних фільмах цього жанру дія відбувається на дикому
Заході Америки в XIX столітті. Конфлікт звичайно розвертається між
бандою злочинців, представниками влади й мисливцями за нагородою (англ.
bounty hunter). Як і у звичайному екшн-фільмі, конфлікт вирішується
насильством зі стріляниною. Вестерни просочені атмосферою волі й
незалежності, характерної для заходу Сполучених Штатів.

Гангстерський фільм – дія фільмів цього піджанру найчастіше
відбувається в США в 1930-і роки – під час розквіту гангстерських
угруповань. “Розбирання” між гангстерами і є основою сюжету таких
фільмів.

Фільм з бойовими мистецтвами – фільми цього піджанру сюжетно мало
відрізняються від звичайних фільмів жанру екшн. Але в протистоянні
персонажів карате-фільмів ставка робиться не на застосування
вогнепальної зброї, а на рукопашні сутички із застосуванням прийомів
східних бойових мистецтв, наприклад, карате.

Пригодницький фільм – на відміну від екшену, у пригодницьких фільмах
акцент зміщений із грубого насильства на кмітливість персонажів, уміння
перехитрити, обдурити лиходія. У пригодницьких фільмах герой повинен
оригінально виплутатися зі складних ситуацій. “Хепі енд” також дуже
ймовірний.

Детективний фільм – жанр, здобутки якого незмінно містять ілюстрації
злочинних діянь. З цих діянь випливають розслідування й пошук та
обвинувачення винних. Впродовж картини у глядача, як правило, виникає
бажання провести власне розслідування й висунути власну версію злочину.

Фільм-драма – специфіку жанру становлять сюжетність, конфліктність дії,
достаток діалогів і монологів. Драми зображують в основному приватне
життя людини і його гострий конфлікт із суспільством. При цьому акцент
часто робиться на загальнолюдських протиріччях, втілених у поводженні і
вчинках конкретних героїв фільму.

Трагедія – напевно театральну трагедію не слід розглядати як окремий
випадок драми, але в кінематографі це в принципі вірно. Основу трагедії
також становить зіткнення особистості зі світом, суспільством, долею,
вираження в боротьбі сильних характерів і страстей. Але, на відміну від
звичайної драми, трагічна колізія звичайно завершується загибеллю
головного героя.

Історичний фільм – фільми цього жанру реконструюють історичні події, що
реально відбувалися.

Військовий фільм – назва говорить саме за себе, це фільми про війну.

Кінокомедія – до цього жанру відносяться фільми, які ставлять за мету
розсмішити глядача, викликати посмішку, поліпшити настрій.

Комедія становищ (ситуацій) – це класичний вид комедії, заснований на
тому, що герої фільму потрапляють у курйозні, смішні становища.
Найчастіше сценарій пишуть саме у такому піджанрі. Такі фільми часто
зрозумілі людям різних поколінь.

Комедія характерів – це класичний вид комедії, заснований на тому, що
комічне фільму базується на смішних особливостях персонажа (англ.
character – “персонаж”, звідси й назва піджанру), Такі фільми, як
правило, “живуть” лише у своїй епосі, і часто незрозумілі людям інших
поколінь.

Пародія – вид комедії, що базується на пародіюванні чого-небудь
(наприклад, на пародіюванні інших фільмів).

Фарс – комедія легкого змісту із чисто зовнішніми комічними прийомами.

Мелодрама – добутки цього жанру розкривають духовний і почуттєвий світ
героїв в особливо яскравих емоційних ситуаціях, часто на основі
контрастів: добро і зло, любов і ненависть і т.п..

Любовна історія – улюблений жанр більшості жінок усього світу. У таких
фільмах найчастіше описується гарна й глибока любов, що не розуміють
навколишні і якій перешкоджають складні обставини.

Сімейний фільм – дитячі фільми й фільми, призначені для перегляду всією
родиною. Фільми цього жанру найчастіше позбавлені насильства, мають
безліч елементів мелодрами й комедії з немудрим гумором.

Музичний фільм – мюзикл або оперета, перенесена з театральних
підмостків на кіноекран. Багато пісень, танців, гарні костюми й
декорації. Обов’язково присутні елементи мелодрами й часто “хепі енд”.
Насильство якщо і є, то в самій необразливій формі.

Еротичний фільм – цей жанр, розрахований в основному на чоловіків, має
стабільний успіх. Фільми цього жанру спрямовані на те, щоб викликати в
глядача сексуальне збудження й еротичні фантазії. Неповнолітні на сеанси
не допускаються.

Порнофільм – порнографія у кіно. Жорсткіший і відвертіший варіант
еротичного фільму. У багатьох країнах публічна демонстрація таких
фільмів заборонена, дозволений тільки показ у закритих клубах і
поширення на відео.

Трилер (від англ. thrill – трепет) – так називають фільми, що прагнуть
створити у глядача відчуття напруженого переживання, хвилювання. Жанр не
має чітких границь. Часто до трилерів відносять детективно-пригодницькі
фільми, акцент у які зміщений на підготовку до якогось унікального
злочину. До трилерів також часто відносять фільми жахів.

Містичний трилер – фільм на грані трилера й фільму жахів. Сюжет
побудований на зіткненні героїв з яким-небудь незрозумілим, містичним
явищем. Часто мова йде про окультизм, чаклунство, пришесті антихриста й
т.п..

Катастрофа – фільм, герої якого потрапили в катастрофу і намагаються
врятуватися. Мова може йти як про природну катастрофу (смерч, землетрус,
виверження вулкану і т.п. ) або техногенную катастрофу (катастрофа
літака, наприклад).

h*a

h*a

???????¤?¤?$?????????вбивці в якому-небудь спокійному, що не викликає
страх, місці. Ще одна улюблена тема – поява в мирній обстановці
кровожерливого монстра (генетичного мутанта, інопланетянина, зомбі й
т.п. ). У фільмах часто присутні шокуючі кадри знівечених людських тіл.

Фантастичний фільм – жанр кінематографа, головної ідейно-естетичної
установкою якого є диктат уяви над реальністю. Дія фільмів цього жанру
відбувається в майбутньому, минулому або в “паралельному світі”. Події
фільму найчастіше навмисно протиставляються повсякденній дійсності й
звичним поданням про правдоподібність.

Фентезі – піджанр, заснований на особливому “казковому” художньому
світі. Цей світ нагадує середньовіччя, але населений міфічними істотами,
наповнений магією і чаклунством, і має власну розвинену міфологію.

Фантасмагорія – фільм про щось зовсім нереальне, зображує вигадливі
бачення, маревні фантазії. Цей жанр трохи перегукується з
абстракціонізмом у живописі.

Зоряні війни – піджанр, що одержав свою назву від відомої серії
фільмів. Сюжет фільмів цього жанру, відповідно, розгортається в далекому
майбутньому на далеких планетах, у космосі або на космічних станціях.

Кіберпанк – піджанр, що фокусується на комп’ютерах, високих технологіях
і проблемах, що виникають в суспільстві у зв’язку з неправильним
застосуванням надбань прогресу. Основою сюжету часто є боротьба хакерів
з могутніми транснаціональними корпораціями.

Отже, художнє, або ігрове кіно — вид кіномистецтва, що зображує
дійсність в образах, створених об’єднаними зусиллями сценариста,
режисера, оператора, акторів та митців багатьох інших кінопрофесій. У
кінострічках показані події, розіграні акторами.

2. Документальне та науково-популярне кіномистецтво

Документальним називається фільм, в основу якого покладені зйомки
реальних подій та осіб. Темою для документальних фільмів найчастіше
стають історичні події, культурні та соціальні явища, відомі особистості
та товариства.

Термін «документальний» (англ. documentary) стосовно до такого жанру був
вперше запропонований Джоном Грірсон в 1920-х роках. До цього французькі
журналісти і критики називали такі фільми, зроблені на матеріалах зйомок
подорожей. Грірсон ж визначив документальне кіно як «творчу розробку
дійсності».

Перші документальні зйомки були зроблені ще при зародженні
кінематографа. Темою для документальних фільмів найчастіше стають цікаві
події, культурні явища, наукові факти й гіпотези, а також знамениті
персони й співтовариства. Майстри цього виду кінотворчості нерідко
піднімалися до серйозних філософських узагальнень у своїх творах.

Реконструкції справжніх подій в ігровому (англ. fiction) кінематографі
не відносяться до документального кіно.

Завдання документалістики:

Засіб навчання (навчальні фільми)

Дослідження (географічне, зоологічне, історичне, етнографічне, і т.д.)

Пропаганда (науки, товару, технології, релігії, тощо)

Хроніка (тривале спостереження за подією, репортаж, тощо)

Публіцистика

Документальне кіно – це складний жанр, підготовка і робота над яким
займає тривалий час: відбирається життєвий і документальний матеріал, на
основі якого створюється сценарій. Структура документального фільму
різноманітна: використовуються як постановочна, так і репортажна зйомка,
натурні та інтер’єрні зйомки, архівні відео-та фотоматеріали.

Псевдодокумента?льний фільм (англ. mockumentary: від to mock
«підробляти» і documentary «документальний») — кінематографічний жанр,
якому властиві імітація документальності, фальсифікація і містифікація.
Жанр виник в США в 1950 рр. в відповідь на комерціалізацію
документального кіно з відповідними наслідками: з все більшою кількістю
дезінформації та ігрових сцен.

Науково-популярний фільм — жанр (вид) кінодокументалістики, завданням
якого є оприлюднити наукові відомості, факт і результати досліджень,
описати на рівні загальних понять (тобто «популярною мовою») наукові
гіпотези, ідеї, відкриття, погляди, може стосуватися як вже добре
вивчених питань, так і тих, що перебувають у процесі розробки, «на
вістрі» науки. Таким чином науково-популярні фільми також популяризують
(пропагують) глядачам по суті і сам науковий метод для сприйняття
навколишньої дійсності.

У науково-популярному фільмі можуть використовуватися дані декількох
наук, проте серед них одна є основною, а решта — доповнюють (напр.
аргументують та/або опонуючими). Предметом фільму може бути також
міждисциплінарна полеміка.

Науково-популярні фільми — на відміну, наприклад від
хронікально-документальних фільмів — зосереджують увагу на науковій
стороні мислення, на досягненнях наук і виробляють науковий підхід до
життя.

А об’єднує цей вид фільмів з усіма вище перерахованими — спільна для
всього документального кіно завдання: «розповісти нам про світ, в якому
ми живемо» (Х’ю Бедлі).

3. Мультиплікаційне кіномистецтво

Мультиплікація (з лат. multiplicatio — розмноження, збільшення,
зростання) або анімація(з лат. anima — душа і похідного фр. animation —
оживлення) — вид кіномистецтва, твори якого створюються шляхом зйомки
послідовних фаз руху намальованих (графічна мультиплікація) або об’ємних
(об’ємна мультиплікація) об’єктів. Ці твори називають анімаційними або
мультиплікаційними фільмами (мультфільмами). Перші мальовані фільми були
випущені в 1908 у Франції, об’ємні — в 1911 у Росії.

Принцип анімації знайшли задовго до винаходу братами Люм’єр
кінематографу. Бельгійський фізик Жозеф Плато, австрійський
професор-геометр Симон фон Штампфер та інші вчені і винахідники
використовували для відтворення на екрані зображень, що рухались
внаслідок обертання диска чи стрічки з малюнками, систему дзеркал і
джерело світла — ліхтар.Майбутньому бурхливому розвитку анімації
посприяли не лише фільми, що були зроблені в минулому, а й певний
технічний поступ. Найважливішим досягненням в цій сфері став винахід
Рауля Барра перфорований целулоїд, що дозволяв зафіксувати лист з
малюнком за допомогою штифтів.

На початку XXI ст. стають популярними програми, що дозволяють без
надмірних зусиль створювати прості класичні мультфільми. Це явище стало
поштовхом до створення анімаційних фільмів широкими масами народу.

Види анімації

– графічна (мальована) анімація — класичний вид анімації, де об’єкти
малюються вручну (сьогодні часто переносять малюнки на комп’ютер).

– об’ємна (матеріальна) анімація — об’єкти є окремими елементами
матеріального світу (лялька, пластилін, витинанка, сіль[1], голки тощо).

– пластилінова анімація;

– лялькова анімація;

– сипка анімація;

– комп’ютерна анімація — вид анімації в якому об’єкти створюються з
допомогою комп’ютерних засобів.

– 3-d анімація;

– 2-d анімація (flash-анімація тощо);

Аніме ( від англ. animation – анімація) — японська мультиплікація.
Головна відмінність від мультиплікації інших країн полягає в тому, що
аніме, в основному, робиться з розрахунку на підліткову та дорослу
аудиторії.

Аніме, добре розвинений вид мистецтва і тому користується популярністю
не лише в Японії, але і в світі.

Аніме часто (але не завжди) відрізняється характерною манерою зображення
персонажів та фону. Випускається в формі телевізійних серіалів, а також
фільмів, що розповсюджуються на відеоносіях або пристосовані для
кінопоказу. Для аніме характерне надзвичайне жанрове різноманіття, окрім
загальних жанрів (бойовик, детектив тощо) є і специфічні притаманні лише
аніме. Саме різноманітність та орієнтація на глядачів різного віку є
головними перевагами аніме. В інших країнах анімація переважно є
абстрактним мистецтвом для дітей, або ж використовується для пародійних
та гумористичних творів, в той час як аніме — повноцінне мистецтво.
Більша частина аніме-серіалів — це екранізація японських коміксів –
манґи, втім є й екранізації книжок, а також повністю самостійні роботи.

Аніме це анімація виготовлена тільки в Японії, тому твори в анімешній
стилістиці, але створені в інших країнах не є аніме. Наприклад Аватар —
Легенда про Аанга.

Висновок

Отже, кіно — синтетичне мистецтво. Воно поєднує елементи літерату¬ри,
театру, живопису, музики, хореографії тощо. Основними видами
кінематографа вважаються: художній (ігровий), документальний,
науково-популярний та анімаційний. Кожен із видів кінематографа має свої
особливості.

Серед основних видів можна виділити підвиди. Наприклад, мультиплікація
буває мальованою і ляльковою; документальний фільм – хронікальним, що
показує якусь реальну подію, монтажним, який повністю зроблений з
матеріалів других фільмів.

Список використаної літератури

Анімаційне кіно // Питання культурології: Збірник наукових праць КНУКіМ.
– 2009. – Вип. 25. – С. 13-18

Базен А., Что такое кино? – М., 1992.

Безклубенко С. Д. Як робиться фільм (види і жанри).

Васильков И. А. Науково-популярное кино. – М., 1997

Загданський Є. П.Фільми, образи і формули. – К., 1990.

Крижанівський Б. Мальоване кіно України. – К., 1978.

Крижанівський Б. Мистецтво мультиплікації. Альбом. – К., 1981.

Лебедев Н. А., Кино и зритель. – М., 1997.

Нечай О.Ф. Основы киноискусства / О.Ф. Нечай. – М.: Просвещение, 1989.
–288 с.

Слободян М.І. Сучасний український документальний фільм. – К., 2000.

PAGE

PAGE 14

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020