.

Міліція – як складова частина органів внутрішніх справ

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
78 3344
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Міліція – як складова частина органів внутрішніх справ»

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….
………………………………………….. 3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ МІЛІЦІЇ В УКРАЇНІ..5

1.1. Українські добровільні міліцейсько-військові формування на початку

ХХ
століття……………………………………………………….
………………………………………. 5

1.2. Розвиток міліції у радянську
добу……………………………………………………….. 7

1.3. Розвиток міліції у Незалежній
Україні…………………………………………………. 10

РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, ФУНКЦІЇ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ, СТРУКТУРНІ ПІДРОЗДІЛИ
МІЛІЦІЇ ЯК СКЛАДОВОЇ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ.. 13

2.1. Головні засади та принципи діяльності міліції України, основні

завдання……………………………………………………….
……………………………………………. 13

2.2. Основні функції та обов’язки
міліції…………………………………………………….. 16

2.3. Функціональна структура міліції
України……………………………………………. 29

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ

ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ
УКРАЇНИ………………………………………………………..
……. 30

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
…………………………………….. 41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ…………………………………………………….. 44

ВСТУП

Актуальність дослідження. Відповідно до Закону України «Про міліцію»
органи внутрішніх справ виконують такі функції, як захист прав, основних
свобод та інтересів громадян; попередження і профілактика злочинів;
виявлення і розкриття злочинів. З метою успішного виконання цих завдань,
виникає необхідність докорінного поліпшення не лише форм і методів
боротьби органів внутрішніх справ (міліції) зі злочинністю, але й
належної зміни організаційно-функціональної структури органів внутрішніх
справ, а також забезпечення застосування дієвих підходів до визначення
правового становища посадової особи органів внутрішніх справ (міліції).
Актуальність вивчення діяльності міліції, особливостей її розвитку та
удосконалення як складової частини органів внутрішніх справ зумовлена
важливою роллю міліції у суспільстві.

Різні аспекти діяльності міліції досліджували такі вчені як
М.Є.Безпалов, Ю.П.Битяк, І.В.Дробуш, Г.П. Єрхов, Я.М.Когут, А.Т.Комзюк,
О.В.Крапівін, Є.В.Петров, В.О. Пірко та ін.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – на основі аналізу
наукової літератури, опублікованих документів та інших джерел розкрити й
узагальнити історичний досвід становлення та розвитку діяльності міліції
України як правоохоронного органу держави, визначити основні напрямки,
форми та принципи сучасної діяльності міліції як складової частини
органів внутрішніх справ, охарактеризувати основні напрямки реформування
та удосконалення діяльності..

Відповідно до поставленої мети вирішувалися такі дослідницькі завдання:

– на основі аналізу відповідних законодавчих і нормативних актів,
опублікованих наукових праць і матеріалів періодики простежити основні
етапи становлення та розвитку міліції України як складової частини
органів внутрішніх справ;

– розглянути принципи та головні засади діяльності, структуру міліції,
її складові;

– визначити основні напрямки удосконалення діяльності та головні етапи
реформування міліції як складової частини органів внутрішніх справ.

Об’єктом дослідження є діяльність міліції як складової частини органів
внутрішніх справ України.

Предметом дослідження є правові засади, організаційно-функціональні
особливості діяльності міліції України, перспективи покращення та етапи
реформування міліції з метою приведення її до моделі функціонування
європейської поліції.

Методи дослідження: під час виконання дослідження були використані такі
методи наукового дослідження як літературний, хронологічний,
порівняльний, аналіз, синтез, статистичний методи, методи узагальнення
та прогнозування тощо.

Структура дослідження: дана робота складається зі вступу, основної
частини, яка містить три розділи з підрозділами, висновків та списку
використаних джерел.

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ МІЛІЦІЇ В УКРАЇНІ

1.1. Українські добровільні міліцейсько-військові формування на початку
ХХ століття

Охорона правопорядку – одне з центральних питань, яке вирішують органи
влади та управління в будь-якій державі. З усією гостротою постало воно
й перед керівництвом Української Народної Республіки, утворення якої
було проголошено у ІІІ Універсалі Центральної Ради, ухваленому 7 (20 за
новим стилем) листопада 1917 р.

У спадок Центральній Раді залишився і охоронний апарат створений
Тимчасовим урядом замість зруйнованого охоронного апарату самодержавства
після Лютневої революції 1917 р.

Розуміючи, що розробка нового законодавства потребує значного часу, а
налагодити державне управління необхідно у найкоротший термін,
Центральна Рада 25 листопада (8 грудня) 1917 р. ухвалила Закон “Про
виключне право Центральної Ради видавати законодавчі акти УНР”. Цей
документ закріплював положення про те, що до сформування Федеративної
Російської Республіки і утворення її Конституції право видавати закони
для УНР належить виключно до компетенції Центральної Ради. Всі ж закони
і постанови, які мали силу на території УНР до 27 жовтня (9 листопада)
1917 р., тобто до повалення Тимчасового уряду в ході збройного повстання
у Петрограді, оскільки вони не змінені і не скасовані Універсалами,
законами і постановами Центральної Ради, мали силу і надалі, як закони і
постанови УНР [21, c.18].

Отже, на території УНР залишалися діючими ті правоохоронні органи,
зокрема міліція, які були сформовані Тимчасовим урядом та діяли на
підставі ухвалених ним нормативно-правових актів.

Після лютневої демократичної революції в квітні 1917 р. почали
створюватись українські добровільні міліцейсько-військові формування —
Вільне козацтво. Вони з’явилися спонтанно в 1917–1918 рр. для «оборони
вольностей українського народу» та охорони громадського порядку від
«банд збільшовичених дезертирів» [27, c.156].

Слід зауважити, що в підрозділах Вільного козацтва, Державної
жандармерії, Народної сторожі і Державної варти, які виконували по суті
поліцейські функції, була слабка дисципліна, велика плинність кадрів,
низький професійний рівень, відсутність належного управління, недостатнє
матеріально-технічне постачання. На їх діяльності позначилися умови
громадянської війни і тому вони не могли виконувати в повній мірі свої
завдання.

Але особовий склад цих правоохоронних структур зробив свій внесок в
боротьбу за відродження української державності, що розпочалася після
Лютневої революції 1917 р. Важлива роль відводилась органам громадського
порядку в становленні Української Народної Республіки, яка була
проголошена у листопаді 1917 р. Однак процес побудови незалежної
демократичної держави і її правоохоронних Інститутів був припинений
більшовицьким режимом, який прийшов до влади в Україні і створив
радянську міліцію.

Перший Всеукраїнський з’їзд Рад проголосив 12 грудня 1917 р. у Харкові
Радянську владу і створив Українську Радянську республіку. У зв’язку з
цим більшовики стали перед завданням формування нових органів охорони
правопорядку. З цією мстою до складу Радянського уряду України —
Народного Секретаріату — увійшло Секретарство судових справ, на яке
покладалася організація та керівництво міліцією, охорона громадської
безпеки.

В Україні робітничо-селянську міліцію було створено декретом РНК УРСР
від 9 лютого 1919 р. В декреті роз’яснювалося, що основним її завданням
є «охорона революційного порядку та особистої безпеки громадян», а також
боротьба «з кримінальними злочинними елементами, які є наслідком
капіталістичного ладу» [27, c.162].

1.2. Розвиток міліції у радянську добу

Принципи організації та діяльності української міліції отримали
подальший розвиток у Положенні про робітничо-селянську міліцію, яке було
затверджено РНК УСРР 14 вересня 1920 р. В основу організації та
діяльності української міліції були покладені ті ж принципи, що діяли і
в міліції РРФСР.

Служба в міліції була добровільною, але кожен, хто вступав на службу,
зобов’язаний був прослужити не менше одного року. На службу мали
прийматися тільки особи, які досягли 21-річного віку, грамотні, які
користувалися виборним правом, не знаходилися під слідством та судом по
звинуваченню у скоєнні злочинів, цілком здорові та придатні для служби.
Як озброєному виконавчому органові, робітничо-селянській міліції
присвоювався статус збройних частин особливого призначення з усіма їх
правами і обов’язками.

Формування української міліції проходило у важких умовах: не вистачало
кадрів, слабкою була матеріально-технічна база. Слід сказати, що часто
міліція використовувалася радянськими органами як каральний інструмент
для боротьби з населенням, що поставало проти влади більшовиків. Але все
ж основною функцією міліції було забезпечення правопорядку, захист
громадян від злочинності. І цю функцію вона, не зважаючи на труднощі,
виконувала.

Діяльність органів внутрішніх справ України в роки Великої Вітчизняної
війни відображена в спеціальній літературі досить широко, хоч і
однобоке. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. «Про
воєнний стан» вимагав від місцевих органів державної влади надавати
допомогу і повне сприяння військовому командуванню в використанні сил і
засобів в цілях оборони держави, підтримання безпеки і громадського
порядку. Слід зауважити, що за роки війни структура органів НКВС СРСР
суттєво не мінялась. Післявоєнний період (1946–1954 рр.) став важливим
етапом в формуванні і розвитку правоохоронних органів України, особливо
що стосується органів міліції. Політичні причини та тяжкі соціальні
умови, що склалися в післявоєнний час, змусили уряд провести чергову
реорганізацію органів міліції.

Так, 18 березня 1946 р. за рішенням Верховної Ради СРСР НКВС був
перетворений в МВС СРСР. Аналогічні зміни були проведені і в союзних
республіках СРСР.

Функціональні обов’язки і права працівника міліції закріплялись в
Дисциплінарному статуті, який був введений в дію 7 липня 1948 р. і
відміняв Дисциплінарний статут від 22 липня 1931 р. Для проведення
політико-виховної роботи в органах внутрішніх справ в квітні 1949 р. за
рішенням ЦК ВКП(б) вводиться посада заступника начальника по
політчастині. В 70-ті рр. приділяється значна увага підготовці кадрів
органів внутрішніх справ. В Україні в цей час діє ціла низка середніх
спеціальних шкіл міліції (Дніпропетровська, Львівська,
Івано-Франківська, Одеська) та Київська Вища школа МВС СРСР.

В 1985–1990 рр. органи внутрішніх справ УРСР, як і в попередні роки,
діяли в підпорядкуванні МВС СРСР. І хоч права МВС УРСР і УВС областей —
в ці роки було дещо розширені, але все рівно вони були частиною
загальносоюзної системи, і загальне керівництво, і кадрове забезпечення,
і матеріально-технічне постачання та інші сфери діяльності органів
внутрішніх справ УРСР вирішувались в центральних союзних установах.

Важливим етапом розвитку української міліції стало ухвалення Верховною
Радою УРСР 20 грудня 1990 р. Закону Української РСР “Про міліцію”. Цим
документом була закладена правова основа діяльності міліції України.
Даний Закон, звичайно зі змінами і доповненнями, є і сьогодні
основоположним документом діяльності сучасної міліції.

У статті 1 Закону зазначалося, що “міліція в Українській СРСР –
державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя,
здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище,
інтереси суспільства і держави від протиправних посягань”[18, c.63].

Основними завданнями міліції український законодавець визначив наступні:
забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод,
законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення;
охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття
злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього
руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних
покарань і адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної та
правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції
державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні
покладених на них законом обов’язків.

Також у Законі “Про міліцію” були детально врегульовані такі важливі
питання, як визначення принципів та правової основи діяльності міліції,
обов’язків та прав міліції, застосування заходів фізичного впливу,
спеціальних засобів і вогнепальної зброї працівниками міліції,
проходження служби в міліції, правового та соціального захисту,
відповідальності працівників міліції, контролю і нагляду за діяльністю
міліції тощо.

У статті 7 “Організація міліції та її підпорядкованість” визначалось, що
“міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури
Міністерства внутрішніх справ Української РСР, виконує адміністративну,
профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу
та охоронну (на договірних засадах) функції”. Міліція УРСР складалася з
підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки;
транспортної міліції; державної автомобільної інспекції; міліції охорони
та спеціальної міліції.

З метою посилення правового захисту працівників правоохоронних органів
Указом Президії Верховної Ради УРСР “Про посилення правового захисту
працівників правоохоронних органів” від 18 січня 1991 р. Кримінальний
кодекс УРСР було доповнено статтями 176(5) “Образа прокурора або
слідчого”, 189(3) “Втручання у діяльність працівника прокуратури,
органів внутрішніх справ, державної безпеки”, 189(4) “Заподіяння
тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу”, 189(5) “Умисне
знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу”, а
також була змінена редакція статті 189(1) “Образа працівника міліції,
народного дружинника або військовослужбовця”. А з метою посилення
соціального захисту працівників ОВС постановою Кабінету Міністрів УРСР
від 29 червня 1991 р. було введено державне обов’язкове особисте
страхування осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх
справ.

Особливе значення для створення правової бази діяльності української
міліції мало введення в дію “Положення про проходження служби рядовим та
начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР” від 29
липня 1991 р. та “Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ
Української РСР” від 29 липня 1991 р. [27, c.162]

1.3. Розвиток міліції у Незалежній Україні

Проголосивши незалежність, Україна фактично успадкувала правоохоронні
органи, які існували в УРСР. Міністерство внутрішніх справ України, у
свою чергу, також успадкувало органи міліції УРСР. Звичайно, що
нормативно-правові акти, якими регулювалась їх організація та
діяльність, вимагали суттєвих змін. Саме тому терміново було розроблено
і прийнято цілу низку нових документів та внесено зміни і доповнення до
вже існуючих.

Так, вже 26 серпня 1991 р. був виданий наказ МВС № 383 “Про перегляд
відомчих нормативних актів і створення нормативної бази МВС України”,
згідно з яким начальникам головних управлінь, управлінь, самостійних
відділів міністерства наказувалось переглянути усі відомчі нормативні
документи і в установленому порядку відмінити ті з них, що втратили
практичне значення або суперечать чинному законодавству України.

Важливе значення для подальшої розбудови міліції України мали
законодавчі акти, прийняті у 1992 році. Так, набули чинності Закони
України “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про
міліцію” від 19 червня 1992 р., “Про оперативно-розшукову діяльність”
від 18 лютого 1992 р., “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та
осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” від 9
квітня 1992 р. А 7 жовтня 1992 р. розпорядженням Президента України було
затверджено Положення про Міністерство внутрішніх справ України. У цьому
ж році було засновано профспілкову організацію атестованих працівників
ОВС України.

У 1992 році працівники органів внутрішніх справ склали Присягу на
вірність народові України. Складання Присяги почалося з 17 січня та
тривало до кінця місяця. Переважна більшість працівників проголошували
текст Присяги українською мовою, але, за бажанням, це можна було робити
й російською. Детального сценарію урочистого заходу на місця не
надсилалося, тому церемонії проходили не скрізь однаково, але вони
повсюдно відбувалися урочисто, під синьо-жовтими прапорами та у
супроводі гімну “Ще не вмерла Україна”. Під час прийняття присяги
працівниками Міністерства внутрішніх справ України першим перед строєм
склав Присягу тодішній Міністр внутрішніх справ України А.В. Василишин.

Слід відзначити, що становлення органів міліції суверенної України
відбувалось у вкрай важких умовах. Так, кількість зареєстрованих
злочинів у 1992 році становила 431,5 тис., що на 18,7% було більше ніж у
минулому році. Понад 367 тис. становили злочини по лінії карного
розшуку, що на 25,7% перевищувало показники 1991 року

Кількість кримінальних справ, які знаходились у провадженні слідчих ОВС
за 10 перших місяців 1992 року, на 88 тис. перевищувала дані минулого
року, а у порівнянні з 1987 роком зросло у 2,5 раза. Суттєве збільшення
навантаження на слідчих призвело до якісних втрат особового складу. Так,
у період 1988–1992 рр. із слідчих підрозділів звільнилося 2714 слідчих,
з них 1976 осіб перейшли в інші служби і лише 8,7% звільнились на
пенсію. У підсумку слідство втратило близько двох третин кадрів, які
складали його професійне ядро, а некомплект кадрів перевищив 550 осіб.
Питома вага слідчих з вищою юридичною освітою впала до 63,8%, а кожен
сьомий (13,7%) слідчий за фахом був не юрист. А у Вінницькій, Одеській,
Херсонській, Луганській та Кіровоградській областях питома вага слідчих
з вищою юридичною освітою ледь сягала 40-50%. Тому МВС України вжило
невідкладних заходів щодо надання пріоритету слідчому апарату в
комплектуванні його фахівцями з вищою юридичною освітою.

Життя вимагало суттєвих змін у системі підготовки кадрів МВС, створення
нових та реорганізації діючих закладів освіти системи МВС України. Так,
у січні 1992 року на базі спеціального факультету МВС при Українській
юридичній академії було створено Харківський інститут внутрішніх справ,
а на базі Київської вищої школи МВС – Українську академію внутрішніх
справ. У травні 1992 року були створені Київське та Чернігівське училища
міліції МВС України. А на підставі Закону України “Про освіту”
спеціальні середні школи міліції, які діяли у Дніпропетровську,
Донецьку, Івано-Франківську, Львові, Одесі та Херсоні, були
перейменовані в училища міліції МВС України.

Взагалі, у 1992 році, незважаючи на складність ситуації, органами
внутрішніх справ України було розкрито понад 210 тисяч злочинів, що на
13% перевищувало показники 1991 року. Також було розшукано на 3,5 тис.
більше злочинців, що переховувались від органів правосуддя. Дещо
поліпшились результати роботи по попередженню злочинів, виявленню їх у
сфері економіки та по ряду інших напрямків оперативно-службової
діяльності.

Значною подією у житті міліції України стало встановлення, враховуючи
заслуги органів внутрішніх справ України у боротьбі зі злочинністю та
охороні правопорядку, професійного свята “День міліції”. Указом
Президента України від 17 листопада 1992 р. встановлювалось відзначення
“Дня міліції” “…щорічно 20 грудня – у день прийняття Верховною Радою
України в 1990 році Закону України “Про міліцію” [26]. Також в Указі
наголошувалось: “У День міліції у містах Києві, Сімферополі,
Севастополі, обласних та районних центрах, містах обласного
підпорядкування проводити урочисті заходи”.

Встановлення такого свята на державному рівні мало дуже велике значення
для підкреслення значущості міліції у житті суспільства, підняття її
авторитету та престижності служби у міліції серед населення.

РОЗДІЛ 2

ЗАВДАННЯ, ФУНКЦІЇ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ, СТРУКТУРНІ ПІДРОЗДІЛИ МІЛІЦІЇ ЯК
СКЛАДОВОЇ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

2.1. Головні засади та принципи діяльності міліції України, основні
завдання

Згідно із Законом України “Про міліцію” ст. 1 «Міліція в Україні –
державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя,
здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище,
інтереси суспільства і держави від протиправних посягань [26, ст. 1].

Правовою основою діяльності міліції є Конституція України, Закон України
“Про міліцію”, інші законодавчі акти держави, постанови Верховної Ради
України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України,
нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України [26, ст. 4].

Діяльність міліції будується на принципах законності, гласності,
гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з
трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням [26, ст.
3]. Вона інформує органи влади і управління, населення, засоби масової
інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо
його зміцнення. За узгодженням з міліцією засоби масової інформації
можуть акредитувати своїх журналістів при її органах. Не підлягають
розголошенню відомості, що становлять державну або службову таємницю.

У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій,
рухів та інших громадських об’єднань, які мають політичну мету. При
виконанні службових  обов’язків  співробітники  міліції  незалежні  від
впливу будь-яких політичних громадських об’єднань. Державні органи,
громадські об’єднання, посадові особи, трудові колективи, громадяни
зобов’язані сприяти міліції в охороні громадського порядку та боротьбі
із злочинністю.

Основними завданнями міліції є:

забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод,
законних інтересів;

запобігання правопорушенням і їх припинення; охорона та забезпечення
громадського порядку;

виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

забезпечення безпеки дорожнього руху;

захист власності від злочинних посягань;

виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень;

участь у наданні соціальної, правової допомоги громадянам, сприяння у
межах своєї компетенції державним органам, підприємствам і організаціям
у виконанні покладених на них законом обов’язків [26, ст. 2].

Міліція виконує свої завдання неупереджено, відповідно до закону. Ніякі
виключні обставини або вказівки посадових осіб не можуть бути підставою
для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення
громадського порядку співробітники міліції зобов’язані вживати заходів
незалежно від свого підпорядкування.

Співробітник міліції повинен поважати гідність особи і гуманно до неї
ставитися, захищати права людини незалежно від її соціального
походження, майнового та іншого становища, расової та національної
належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії,
статі, політичних та інших переконань. У взаємовідносинах з громадянами
він повинен виявляти високу культуру і такт, не розголошувати
відомостей, що стосуються особистого життя, принижують честь і гідність,
якщо виконання обов’язків не вимагає іншого.

Міліція тимчасово, у межах чинного законодавства, обмежує права і
свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на
неї обов’язки, й зобов’язана дати їм пояснення з цього приводу.

До виконання завдань з охорони громадського порядку, громадської безпеки
і боротьби зі злочинністю у порядку, встановленому чинним
законодавством, можуть залучатися інші співробітники органів внутрішніх
справ (курсанти, слухачі, ад’юнкти, викладацький склад навчальних
закладів МВС України), військовослужбовці внутрішніх військ. На них, а
також на працівників органів внутрішніх справ, які добровільно виконують
ці завдання або до службових обов’язків яких входить виконання
зазначених завдань, поширюються права та обов’язки, гарантії правового і
соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Міліція належить до системи Міністерства внутрішніх справ України і є
складовою частиною апарату державного управління. Разом з тим міліція –
надзвичайний орган управління. Вона не тільки організує, а й
безпосередньо практично здійснює охорону громадського порядку і боротьбу
зі злочинністю.

Правове становище міліції, форми і методи практичного здійснення завдань
щодо охорони правопорядку зумовлені її призначенням: її апарати, служби
і підрозділи вживають заходів із запобігання і припинення протиправних
діянь, розкриття злочинів, розшуку і затриманню злочинців; її
співробітники згідно з законом можуть застосовувати спеціальні засоби
фізичного впливу та вогнепальну зброю; дисципліна в міліції та
проходження служби встановлені відповідно до військової: особи рядового
і начальницького складу міліції складають Присягу на вірність державі,
віддану і бездоганну службу своєму народові [13, c.82].

2.2. Основні функції та обов’язки міліції

Права та обов’язки, організація роботи та структура підрозділів міліції
визначаються положеннями, що затверджуються Міністром внутрішніх справ
України. Відповідно до поставлених перед міліцією завдань вона виконує
різні за своїм характером і змістом обов’язки, які можна поділити на
чотири основні групи:

охорона громадського порядку;

боротьба зі злочинністю;

охорона власності та фізичних осіб;

запобігання правопорушенням.

При охороні громадського порядку міліція здійснює широкий комплекс
заходів, спрямованих на запобігання і припинення правопорушень на
вулицях, площах, у парках, на транспортних магістралях, вокзалах,
пристанях, в аеропортах та інших громадських місцях; здійснює
адміністративний нагляд за виконанням посадовими особами і громадянами
рішень органів державної влади та державного управління з питань охорони
громадського порядку, виявляє при цьому правопорушників і забезпечує
притягнення винуватців до відповідальності; у межах своїх повноважень
сприяє народним депутатам, представникам органів державної влади у
виконанні ними своїх обов’язків [13, c.59].

Разом з іншими державними органами та громадськими організаціями міліція
веде боротьбу проти пияцтва і алкоголізму, вилучає з громадських місць
осіб, що перебувають у нетверезому стані, розпивають спиртні напої у
невстановлених для цього місцях, здійснює додержання правил торгівлі
спиртними напоями, оформляє, а також подає до суду матеріали на осіб,
які хворі, на алкоголізм і наркоманію для вирішення питання щодо їх
примусового лікування; веде боротьбу з хуліганством та дрібною
спекуляцією; вживає заходів щодо запобігання бродяжництву і дитячій
безпритульності та боротьби з правопорушеннями неповнолітніх.

Служби міліції впроваджують у життя правила паспортної і дозвільної
систем; забезпечують безпеку дорожнього руху в містах, інших населених
пунктах і на автомобільних шляхах; здійснюють нагляд за технічним станом
автомототранспорту; забезпечують порядок у період надзвичайних обставин
(аварії і катастрофи, стихійне лихо, епідемії, епізоотії), під час
проведення різних масових дійств і заходів цивільної оборони.

Міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову,
кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах)
функції.

Законодавством України встановлено загальні для усіх працівників міліції
обов’язки, згідно з якими співробітник міліції на території України
незалежно від посади, яку він обіймає, місця перебування і часу в разі
звернення до нього громадян або службових осіб із заявою чи
повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській
безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов’язаний вжити
заходів щодо запобігання і припинення правопорушень, рятування людей,
подання допомоги особам, які її потребують, встановлення та затримання
осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події, а також
повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.

У питаннях забезпечення боротьби зі злочинністю та громадського порядку
на працівників міліції покладений обов’язок виявляти, запобігати,
припиняти та розкривати злочини, використовувати з цією метою
оперативно-розшукові і профілактичні заходи; приймати, а також
реєструвати заяви і повідомлення про злочини та адміністративні
правопорушення, своєчасно приймати за ними рішення; розшукувати осіб,
які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від
виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб;
охороняти, конвоювати та тримати затриманих і взятих під варту осіб;
забезпечувати громадський порядок під час проведення масових заходів
комерційного характеру, виконання загальнообов’язкових рішень місцевих
рад народних депутатів, прийнятих ними в межах своєї компетенції, з
питань охорони громадського порядку та правил торгівлі у невстановлених
для цього місцях.

Виконуючи адміністративні функції, міліція зобов’язана припиняти
адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у цих справах;
забезпечувати в межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху,
додержання законів, правил, нормативів у цій сфері, здійснювати
реєстрацію, облік автомототранспортних засобів, приймати іспити на право
керування транспортними засобами та видавати відповідні документи;
запобігати забрудненню повітря, водойм транспортними засобами та
сільськогосподарською технікою; давати дозвіл на придбання, зберігання,
носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та
матеріалів, інших предметів та речовин, щодо зберігання і використання
яких встановлено спеціальні правила, а також на відкриття об’єктів, де
вони використовуються, контролювати додержання зазначених правил і
функціонування згаданих об’єктів; контролювати додержання громадянами та
службовими особами встановлених законодавством правил паспортної
системи, в’їзду, виїзду, перебування в Україні та транзитного проїзду
через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.

З метою забезпечення громадської безпеки міліція зобов’язана повідомляти
відповідні державні органи та громадські об’єднання про аварії,
катастрофи, стихійне лихо та інші надзвичайні події, вживати
невідкладних заходів щодо ліквідації їх наслідків, рятування людей і
надання їм допомоги, охорони майна, що залишилося без нагляду; брати
участь у проведенні карантинних заходів під час епідемій та епізоотій; у
встановленому порядку виявляти і повідомляти заклади охорони здоров’я
про осіб, які становлять групу ризику на СНІД, та здійснювати за
поданням закладу охорони здоров’я, з санкції прокурора привід цих осіб,
а також інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні
захворювання та хронічний алкоголізм і наркоманів, які вводять
наркотичні речовини шляхом ін’єкцій, для обов’язкового обстеження та
лікування [3, c.106-107].

У сфері боротьби зі злочинністю міліція забезпечує прийом, реєстрацію,
облік і вирішення заяв, повідомлень про вчинені і ті, що готуються,
злочини, а також іншої інформації про події і факти, які стосуються
боротьби зі злочинністю. Вона проводить роботу з запобігання злочинам і
вживає необхідних заходів щодо їх припинення, а також
оперативно-розшукові та інші передбачені законом заходи з метою
розкриття злочинів і виявлення осіб, що їх вчинили; порушує кримінальні
справи, здійснює невідкладні слідчі дії для встановлення і закріплення
слідів злочину; провадить у межах своєї компетенції дізнання з
кримінальних справ; охороняє та конвоює затриманих і взятих під варту,
виконує вироки судів щодо осіб, засуджених до позбавлення волі умовно з
відстрочкою, а також до виправних робіт; у передбачених законом випадках
здійснює адміністративний нагляд за особами, які відбули покарання.

У сфері охорони власності міліція запобігає, припиняє і розкриває
посягання на власність у промисловості, будівництві, торгівлі, на
транспорті, у сфері економіки; виявляє та викриває осіб, які займаються
спекуляцією, забороненим промислом та ін. Особлива увага у цій роботі
приділяється боротьбі з замаскованим розкраданням власності, порушенням
правил заняття підприємницькою діяльністю, незаконними валютними
операціями, хабарництвом.

Охорону найважливіших та інших об’єктів різних форм власності
(державної, колективної, кооперативної, громадської і особистої), а
також фізичних осіб на договірних засадах виконують підрозділи Державної
служби охорони при органах внутрішніх справ. Окремі підприємства,
споруди та інші найважливіші об’єкти (установ Національного банку
України, державні архіви, музеї, водосховища з питною водою, гідровузли
і водозабірні станції, метрополітен) охороняються спеціальними
підрозділами міліції також на основі договорів, які укладаються з
відповідними відомствами (юридичними особами). Взаємодіючи з іншими
службами міліції, підрозділи охорони виконують також обов’язки з охорони
громадського порядку та боротьби зі злочинністю у місцях охорони
об’єктів. Дедалі більшого поширення у діяльності служби охорони
набувають пункти централізованої охорони, які забезпечують збереження
майна або об’єктів від злочинних посягань за допомогою технічних
засобів.

Запобігання правопорушенням (профілактична діяльність) – важливий напрям
роботи міліції, пов’язаної з запобіганням злочинам та іншим
правопорушенням, виявленням причин і умов, що сприяють їх вчиненню. На
цій основі вживаються заходи профілактичного характеру щодо осіб, які
займаються пияцтвом, хворіють на алкоголізм і наркоманію та ведуть
антигромадський спосіб життя, безпритульних підлітків та неповнолітніх
правопорушників.

Міліція проводить серед населення правову пропаганду, використовуючи
засоби масової інформації (радіо, телебачення, пресу, кіно). Багато в
чому успіх, профілактичної роботи міліцейських служб залежить від
зв’язку з громадськістю, взаємодії з правоохоронними та іншими
державними органами, глибокого аналізу причин правопорушень,
цілеспрямованої роботи і правильного використання сил і засобів. Значна
частка у загальному змісті виконуваних міліцією обов’язків належить
патрульно-постовій службі, наряди якої запобігають і припиняють злочини
та інші правопорушення, охороняють державне майно й особисту власність.
Важливу роль в охороні громадського порядку, боротьбі зі злочинністю
відіграють спеціальні установи міліції (спеціальні приймальники для
заарештованих в адміністративному порядку, приймальники-розподільники
для осіб, затриманих за бродяжництво, ізолятори тимчасового утримання
затриманих і взятих під варту осіб).

Великий обсяг обов’язків виконують дільничні інспектори міліції. Вони
безпосередньо запобігають правопорушенням, ведуть боротьбу зі
злочинністю, здійснюють нагляд за додержанням актів, які регулюють
громадський порядок, вживають заходів щодо охорони державної та
особистої власності, забезпечують паспортний режим і виконання правил
дозвільної системи, здійснюють нагляд за безпекою дорожнього руху. Це
визначає першорядну роль дільничних інспекторів у практичному вирішенні
покладених на міліцію завдань.

Реалізуючи профілактичні функції, міліція зобов’язана виявляти причини й
умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї
компетенції заходів щодо їх усунення; брати участь у правовому вихованні
населення; проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до
вчинення злочинів, здійснювати адміністративний нагляд за особами, щодо
яких його встановлено, а також контроль за засудженими до кримінальних
покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

Для забезпечення виконавчої функції міліція зобов’язана виконувати у
межах своєї компетенції кримінальні покарання та адміністративні
стягнення, а також прийняті у встановленому законом порядку рішення
прокурора, слідчого, суду [11, c.38].

Забезпечуючи кримінально-процесуальні функції, міліція зобов’язана
здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою,
провадити дізнання, а також слідство у межах, визначених
кримінально-процесуальним законодавством; проводити криміналістичні
дослідження за матеріалами оперативно-розшукової діяльності,
забезпечувати у встановленому порядку участь спеціалістів
криміналістичної служби у слідчих діях.

Обов’язки міліції при виконанні охоронної функції полягають у тому, що
вона має охороняти на договірних засадах майно громадян, колективне і
державне майно, а також майно іноземних держав, міжнародних організацій,
іноземних юридичних осіб і громадян, осіб без громадянства;
забезпечувати захист фізичних осіб, охорону свідків, потерпілих та інших
осіб за їх зверненням, якщо їх життя, здоров’я і майно перебувають у
небезпеці у зв’язку з наданням ними допомоги правоохоронним органам у
запобіганні та розкритті злочинів.

Інші обов’язки міліції полягають у сприянні забезпеченню відповідно до
законодавства режиму воєнного або надзвичайного стану в разі їх
оголошення на всій території України або в окремій місцевості;
здійсненні приводу до відповідних державних органів або установ згідно з
чинним законодавством та з санкції прокурора громадян, які ухиляються
від призову на військову службу; наданні у межах своїх повноважень
допомоги народним депутатам, представникам державних органів і
громадських об’єднань у здійсненні їх законної діяльності, якщо їм
чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників; надані
у межах наявних можливостей невідкладної, у тому числі медичної,
допомоги особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків,
перебувають у небезпечному для життя і здоров’я стані, а також
неповнолітнім, які залишилися без опікування; забезпеченні збереження
знайдених, вилучених у затриманих і заарештованих осіб і зданих до
міліції документів, речей, цінностей та іншого майна, вжитті заходів до
повернення їх законним власникам. Міліція несе відповідальність за
збереження зданих цінностей і майна.

Для виконання обов’язків з боротьби зі злочинністю міліції надано право
викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв’язку з
матеріалами, що знаходяться в її провадженні, а в разі ухилення без
поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу.

Працівники міліції виступають як представники влади. Вони наділені
широкими повноваженнями для виконання завдань з охорони громадського
порядку і боротьби зі злочинністю, мають право пред’являти визначені
вимоги до громадян і посадових осіб, обов’язкові для виконання;
застосовувати в необхідних випадках заходи державного примусу. їх
діяльність в основному відбувається на очах у населення, нерідко
пов’язана з необхідністю втручання в особисті інтереси людей. Тому їх
дії при усій суворості мають бути завжди виправданими, справедливими і
зрозумілими для людей.

Для виконання покладених на міліцію обов’язків їй надано необхідні
державно-владні повноваження, згідно з якими працівники міліції мають
право вимагати від громадян і посадових осіб припинення правопорушень та
дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, вживати заходів
щодо припинення порушень у разі невиконання цих вимог, складати у
передбачених законодавством випадках протоколи про адміністративні
правопорушення; застосовувати в межах своєї компетенції заходи
адміністративного примусу (адміністративно-запобіжні заходи, заходи
припинення і стягнення); перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні
правопорушень особисті та інші документи; затримувати та тримати у
спеціально відведених для цього приміщеннях: осіб, підозрюваних у
вчиненні злочину, обвинувачених, які переховуються від дізнання,
слідства чи суду, засуджених, які ухиляються від виконання кримінального
покарання; взятих під варту осіб, осіб, що вчинили правопорушення, за
які передбачено стягнення у вигляді адміністративного арешту;
неповнолітніх, які залишилися без опікування або вчинили суспільно
небезпечні діяння; осіб, які перебували в громадських місцях у
нетверезому стані; осіб, які підозрюються у занятті бродяжництвом; осіб,
які ухиляються від виконання постанови суду про направлення на примусове
лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії; осіб з вираженим
психічним розладом; військовослужбовців, які вчинили діяння, що
підпадають під ознаки злочину або адміністративного правопорушення [5,
c.162].

?

”h

?

?

?

’ad

f

1/4

???????¤?¤?$???????O? З метою забезпечення громадського порядку,
громадської безпеки, охорони життя і здоров’я людей працівники міліції
також мають право тимчасово обмежувати або забороняти доступ громадян на
окремі ділянки місцевості чи об’єкти; у разі затримання злочинців, при
аваріях, інших надзвичайних обставинах обмежувати або забороняти рух
транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць та автомобільних
шляхів.

Працівники міліції здійснюють у порядку провадження дізнання і за
дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення,
допити та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального
законодавства; здійснюють на підставах і в порядку, встановленому
законом, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи, фото-, кіно-,
відеозйомку і звукозапис, прослуховування телефонних розмов з метою
розкриття злочинів; проводять кіно-, фотозйомку і звукозапис як
допоміжні засоби попередження протиправних дій та розкриття
правопорушень (наприклад, у випадках проведення несанкціонованих зборів,
мітингів, вуличних походів і демонстрацій); проводять огляд поклажі,
багажу та огляд пасажирів цивільних повітряних, морських і річкових
суден.

Здійснюючи нагляд за виконанням правил дозвільної системи, міліція має
право анулювати виданий підприємству, установі й організації дозвіл на
придбання, зберігання і використання зброї, боєприпасів, вибухових
речовин і матеріалів, інших предметів та речовин при невиконанні ними
встановленого порядку користування і поводження з ними або недоцільності
їх дальшого зберігання, вилучати за необхідності зазначені предмети,
опечатувати склади, бази й сховища, закривати стрілецькі тири, стенди,
збройно-ремонтні та піротехнічні підприємства, магазини, що торгують
зброєю і боєприпасами, до усунення порушень відповідних правил;
анулювати дозволи на придбання, зберігання і носіння зброї та
боєприпасів, видані громадянам, які зловживають спиртними напоями,
вживають наркотичні засоби без призначення лікаря, інші одурманюючі
засоби, мають психічні захворювання; оглядати з участю адміністрації
підприємств, установ, організацій приміщення, де знаходяться зброя,
боєприпаси, вибухові, наркотичні та сильнодіючі хімічні, отруйні та
радіоактивні речовини і матеріали, з метою перевірки додержання правил
поводження з ними; оглядати зброю та боєприпаси, що знаходяться у
громадян, а також місця їх зберігання.

У будь-який час працівники міліції мають право входити в житлові
приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, з метою
перевірки; перебувати на земельних ділянках, у жилих та інших
приміщеннях громадян за їхньою згодою, а також на території та у
приміщеннях підприємств, установ і організацій з метою забезпечення
безпеки громадян, громадської безпеки, запобігання злочину, виявлення і
затримання осіб, які його вчинили.

Виконуючи охоронні функції та функції боротьби з економічною
злочинністю, міліція має право проводити з участю адміністрації
підприємств, установ і організацій огляд виробничих, складських та інших
службових приміщень і територій з метою перевірки охорони державного і
колективного майна, додержання правил продажу товарів і надання послуг
населенню; вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб
підприємств, установ і організацій відомості та пояснення за фактами
порушення законодавства, проведення документальних і натуральних
перевірок, інвентаризацій та ревізій виробничої та
фінансово-господарської діяльності; витребувати і за необхідності
вилучати документи, зразки сировини і продукції, опечатувати каси,
приміщення та місця зберігання документів, грошей та
товарно-матеріальних цінностей [13, c.128-129].

З метою вжиття профілактичних заходів міліція має право виявляти і вести
облік осіб, які підлягають профілактичному впливу, на підставі та в
порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження
про неприпустимість протиправної поведінки; вести профілактичний облік
правопорушників, криміналістичний та оперативний обліки в обсязі,
структурі й порядку, що визначаються завданнями, покладеними на міліцію;
повідомляти з метою профілактичного впливу державним органам,
громадським об’єднанням, трудовим колективам і громадськості за місцем
проживання особи про факти вчинення нею адміністративного
правопорушення; вносити відповідним державним органам, громадським
об’єднанням або службовим особам, підприємствам, організаціям
обов’язкові для розгляду подання про необхідність усунення причин і
умов, що сприяють вчиненню правопорушень.

Під час службових відряджень працівники міліції мають право на
позачергове придбання квитків на всі види транспорту й розміщення в
готелях при пред’явленні службового посвідчення та посвідчення про
відрядження.

У разі невідкладних службових поїздок вони забезпечуються квитками на
проїзд незалежно від наявності місць; можуть використовувати
безпосередньо  транспортні засоби, що належать підприємствам, установам,
організаціям і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних,
консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних
організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду
до місця події, стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб, які
потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування
правопорушників та їх доставки в міліцію; користуватися у невідкладних
випадках безперешкодно і безплатно засобами зв’язку, що належать
підприємствам, установам і організаціям, а засобами зв’язку, що належать
громадянам, – за їх згодою; користуватися безплатно засобами масової
інформації з метою встановлення обставин вчинення злочинів та осіб, які
їх вчинили, свідків, потерпілих, розшуку злочинців, які втекли, осіб,
які пропали безвісти, та з іншою метою, що пов’язана з необхідністю
подання допомоги громадянам, підприємствам, установам і організаціям у
зв’язку з виконанням міліцією покладених на неї обов’язків.

Здійснюючи охорону громадського порядку та боротьбу із злочинністю,
міліція, керуючись нормами кримінально-процесуального законодавства,
виконує функції дізнання; порушує кримінальні справи, провадить
невідкладні слідчі дії щодо встановлення та закріплення слідів злочину –
огляди, обшуки, виїмки, затримання і допит підозрюваних, допит
потерпілих, свідків. Це регулює відносини міліції з іншими органами,
підприємствами, установами, організаціями та громадянами, адже у таких
випадках міліція виступає як орган дізнання і в межах своєї компетенції
бере участь у розслідуванні злочинів.

Розглянуті напрями роботи міліції становлять окремий бік єдиної
діяльності міліції щодо охорони громадського порядку, боротьби зі
злочинністю, охорони власності, профілактики правопорушень, які тісно
взаємопов’язані.

Законодавством встановлені загальні для усіх працівників міліції
обов’язки, які вони повинні виконувати незалежно від службового
становища та посади, що обіймають: попереджувати і припиняти злочини та
інші правопорушення, забезпечувати захист особи, прав і свобод громадян
від протиправних посягань. Крім того, кожний працівник міліції виконує
регламентовані правовими актами конкретні службові функції, пов’язані з
зайняттям відповідної посади у міліцейському апараті, підрозділі,
стройовій частині [4, c.72].

Деякими обов’язками та правами законодавство наділяє лише посадових
осіб. Наприклад, застосовувати адміністративні стягнення за дрібне
хуліганство, появу у громадських місцях у нетверезому стані, розлиття
спиртних напоїв у громадських місцях правомочні тільки начальники
міліції та їх заступники. Ці повноваження не можуть бути делеговані
іншим посадовим особам.

Особовий склад міліції становлять працівники, які проходять державну
службу в підрозділах міліції, їм відповідно до чинного законодавства
присвоюються спеціальні звання міліції.

Працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого
затверджуються Кабінетом Міністрів України, їм видається службове
посвідчення.

Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням
про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ,
затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, і
його законні вимоги обов’язкові для виконання громадянами і службовими
особами. При виконанні покладених на нього обов’язків працівник міліції
керується тільки законом, діє в його межах і підпорядковується
начальникам – своєму безпосередньому та прямому. Ніхто інший, за
винятком уповноважених службових осіб, не може втручатися в законну
діяльність працівника міліції. Захист життя, здоров’я, честі, гідності,
майна співробітника міліції та членів його сім’ї гарантуються законом.

Образа працівника міліції, опір, погроза, насильство та інші дії, які
перешкоджають виконанню покладених на працівника міліції завдань,
тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

Працівник міліції має право оскаржити до суду прийняті щодо нього
рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони
ущемляють його гідність і особисті права, які не пов’язані зі службовою
діяльністю. Звільнення працівника міліції зі служби у зв’язку з
обвинуваченням у вчиненні злочину допускаються тільки після набуття
обвинувачувальним вироком законної сили. У разі затримання працівника
міліції за підозрою у вчиненні злочину або обрання щодо нього
запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він перебуває у
призначених для цього установах органів внутрішніх справ окремо від
інших осіб або на гарнізонній гауптвахті.

Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист. Вони
користуються пільгами при розподілі житла, встановленні квартирних
телефонів, влаштуванні дітей у дошкільні заклади, вирішенні питань
соціально-побутового забезпечення у порядку, передбаченому
законодавством України.

2.3. Функціональна структура міліції України

Міліція України складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції
громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної
інспекції; міліції охорони та спеціальної міліції.

До кримінальної міліції належать служби карного розшуку, з боротьби з
організованою злочинністю, кримінального пошуку, боротьби з економічною
злочинністю, слідчої роботи і дізнання.

Міліцію громадської безпеки становлять служби охорони громадського
порядку, паспортної та міграційної роботи, дозвільної системи,
дільничних інспекторів міліції, забезпечення карантинних і
ветеринарно-санітарних заходів у разі проведення боротьби з епізоотією.

До транспортної міліції належать відповідні підрозділи, які забезпечують
охорону громадського порядку та боротьбу зі злочинністю на залізничному,
водному та повітряному транспорті.

Державна автомобільна інспекція становить сукупність підрозділів
дорожньо-патрульної служби, дорожнього нагляду,
реєстраційно-екзаменаційної роботи, технічного нагляду, розшуку
транспортних засобів, пропаганди та агітації з безпеки руху.

Міліція охорони складається з підрозділів, які забезпечують на
договірних засадах охорону усіх видів власності, об’єктів майна та
вантажів, фізичних осіб, грошових коштів.

До спеціальної міліції належать підрозділи внутрішніх справ на закритих
об’єктах (наприклад, підприємства з особливим режимом функціонування).

Для забезпечення громадського порядку на об’єктах і територіях, які
мають особливе народногосподарське значення або постраждали від
стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерство
внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України може
створювати спеціальні підрозділи міліції [26, ст.7].

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Існуючи спроби реформування ОВС України, прийняття певної кількості
нормативно-правових актів є спробою пристосувати систему до зовнішніх
умов, а не комплексним вирішенням проблеми. Сучасне реформування
правоохоронних органів має здійснюватися згідно з основними напрямками,
які мають бути визначені у Стратегії національної безпеки України,
правову основу забезпечення якої становлять Конституція України, закон
України «Про основи національної безпеки України», інші закони та
міжнародні угоди, ратифіковані Верховною Ради України, що забезпечить
комплексний і поетапний підхід до розвитку на найближчу та віддалені
перспективи.

При реформуванні системи органів МВС України треба враховувати до уваги
досвід інших держав, насамперед Росії та Грузії, враховуючи, що система
МВС цих країн належала до єдиної системи МВС СРСР. Так, наприклад,
реформування має проходити поетапно і узгоджене з думкою населення.
Мають враховуватись етнічний склад населення і співробітників ОВС,
моральні засади суспільства. Тому окремими дослідниками пропонується
провести реформування МВС України в шість етапів [22, с.157].

Перший етап – досягнення позитивних зрушень у функціонуванні органів
внутрішніх справ України на найбільш важливих ділянках оперативно-
службової діяльності, перш за все – боротьбі з корупцією та
організованою злочинністю, недопущенні розповсюдження наркоманії,
посиленні роботи по профілактиці злочинності, а також відчутного
поліпшення стану охорони громадського правопорядку на всій території
держави.

Другий етап – доведення результатів функціонування органів внутрішніх
справ до рівня, який соціально схвалюється, і на цій основі –
відновлення та підтримка належного суспільного престижу органів
внутрішніх справ, звільнення системи МВС України від невластивих функцій
і корупції.

На третьому етапі необхідно досягнути головної мети реформування і
розвитку органів внутрішніх справ України – забезпечення формування
досконалої системи їх функціонування, приведення її до стану, який
дозволяє забезпечити надійний захист особи, суспільства та держави від
злочинних посягань, відчути реальне поліпшення громадської безпеки з
одночасним обмеженням темпів зростання злочинності.

Початковою підставою для визначення мети і характеру спрямованості
організації діяльності органів внутрішніх справ є зміст правоохоронної
функції, від розуміння якої багато в чому залежать державні підходи до
її організації, зорієнтованої переважно на задоволення потреб ОВС,
пов’язаних з об’єктивним змістом права. При цьому здійснення основних
напрямів реформування ОВС не повинне розходитись з певними реформами
економічної та політичної систем України, а також парламентською,
адміністративною, муніципальною та іншими складовими державно-правової
реформи.

В процесі здійснення державного управління реформування системи ОВС
України повинні враховуватися особливості, напрями, форми і процедури
різних видів діяльності (здійснення правосуддя, оперативно-розшукова
діяльність, розслідування кримінальних справ тощо), яку здійснюють інші
правоохоронні органи. У зв’язку з цим необхідно застосувати системний
підхід щодо чіткого визначення місця і ролі, які відводяться кожному з
них, їх функцій, повноваження, відповідальність, а також – підстави,
умови і напрямки взаємодії, що сформує інтеграційну властивість
правоохоронної системи в цілому.

Крім того, пріоритетними завданнями державного управління в процесі
реформування органів внутрішніх справ України в загальному вигляді мають
бути:

1) пошук шляхів збалансованого розмежування повноважень, обов’язків і
відповідальності центру і різних рівнів системи управління органами
внутрішніх справ, удосконалення форм взаємодії міліції з органами влади
на місцях;

2) оптимізація функціональних і організаційно-штатних параметрів служб і
підрозділів, вдосконалення інших напрямків організаційного забезпечення
управлінських функцій аналізу, планування, контролю; поліпшення
матеріально-технічного і соціального забезпечення, зміцнення кадрового
потенціалу органів внутрішніх справ;

3) розробка державної інформаційної стратегії, яка передбачатиме
створення єдиного інформаційного простору правоохоронних і контролюючих
органів; визначення на державному рівні механізму обміну відомостями
відомчих інформаційних масивів з виключенням несанкціонованого надання
інформації третім особам і забезпеченням безпеки каналів зв’язку;

4) приведення чинного законодавства, що регулює діяльність ОВС,
відповідно до Конституції України, оскільки далеко не всі його норми
відбивають вимоги сьогодення, рівень і характер злочинної діяльності,
особливо її організованих форм. Потребують якнайшвидшого прийняття
Концепція економічної безпеки України, закони України “Про економічну
безпеку України”, “Про органи внутрішніх справ України”, “Про
профілактику правопорушень”, “Про внесення змін до
Кримінально-виконавчого та Кримінально-процесуально кодексів України”.
Необхідно також законодавчо врегулювати статус, процесуальні та
соціальні гарантії слідчих, що значно зміцнить професійне ядро персоналу
ОВС, закріпить досвідчених спеціалістів на службі;

5) визначити в Конституції України правовий статус (місце і роль) ОВС у
системі правоохоронних органів та державних органів виконавчої влади, як
це зроблено в багатьох зарубіжних країнах. Таке визначення мало би
позитивні наслідки у вирішенні органами внутрішніх справ завдань
передбачених для них законодавством держави, конкретизувало функції,
правову основу та принципи діяльності, систему, структуру та організацію
функціонування, порядок прийняття та проходження служби, головні засади
правового та соціального захисту їх працівників, а також — порядок
фінансового та матеріально- технічного забезпечення, контролю та нагляду
за їх діяльністю тощо;

6) розробити критерії оцінки ефективної діяльності ОВС, які мають
сприяти реалізації стратегічних цілей державної політики в
правоохоронній сфері, відображати реальний стан правопорядку в державі
та унеможливлювати фальсифікацію статистики у будь-якій формі. Під час
розробки значних критеріїв потрібен комплексний підхід (наприклад, у
Росії критерії складаються із 18 показників, при підрахуванні яких
вводиться середній бал, потім робиться висновок щодо ефективності роботи
працівників ОВС). Вважається за доцільне використати зазначену систему
оцінювання і в нашій державі, враховуючи раніш розроблені МВС України
пріоритети роботи міліції у вигляді директив. При цьому зазначені
критерії повинні бути єдиними, уніфікованими для різних правоохоронних
структур, в тому числі — Служби Безпеки України, Державної Податкової
Адміністрації України, Генеральної прокуратури України. На даний час
відсутність таких критеріїв призводить до дублювання функцій, а отже —
погіршення результативності діяльності правоохоронних органів, за якої
кожне відомство намагається привласнити собі позитивні показники, а не
працювати заради єдиного результату. Зазначені критерії, а також
розробка механізму оперативної взаємодії правоохоронних органів України
подолають відокремлення служб та їх негативну конкуренцію, підвищать
ефективність діяльності заради одного загального для суспільства і
держави результату — боротьби із злочинністю;

7) піднесення на новий рівень партнерських відносин між ОВС і
населенням, налагодження їх ділового співробітництва, створення
організаційно-правової системи для більш широкого залучення
громадськості до охорони правопорядку та профілактичної роботи, що має
сприяти підвищенню авторитету працівників міліції, своєчасному
інформуванню населення через засоби масової інформації про їх
діяльність, стан правопорядку та заходи щодо його зміцнення. Зазначена
модель повинна відповідати, як мінімум, таким двом параметрам: по-перше,
вона не повинна бути обтяжливою для громадян; по-друге, вона не повинна
приводити до яких-небудь правових зобов’язань та має бути націлена на
покращення стану реалізації програми формування позитивного іміджу
міліції [22, c.158].

Ще однією необхідною умовою успіху майбутньої моделі взаємодії ОВС із
населенням має стати її гнучкість, здатність враховувати розмаїття
суспільства. На практиці не повинна відобразитися в зваженому і
диференційованому підході до різних соціальних груп українського
суспільства.

На четвертому етапі пропонується кардинально змінити систему контролю за
органами МВС, бо недоліки в законодавстві й проблеми реалізації контролю
за діяльністю міліції сприяють зростанню правопорушень, вчинених ними у
процесі виконання службових завдань. Створення єдиної системи державного
контролю — це одне з найважливіших завдань держави. Контроль також можна
розглядати як один із методів забезпечення законності, за допомогою
якого досягається вирішення правоохоронних завдань. При цьому
контролюючі органи мають проводити перевірки з урахуванням не лише
законності, але й доцільності дій працівників ОВС.

Контроль — це спостереження за діяльністю підконтрольного об’єкта з
метою одержання певної інформації, що в процесі контролюючих заходів
може бути використано для виявлення позитивних і негативних моментів у
діяльності підконтрольного об’єкта, а також обставини, що сприяють
їхньому виникненню і реалізації.

Головною роллю контролю у вирішенні невідкладних завдань має стати
зміцнення дисципліни, порядку і організованості в діяльності міліції на
основі неухильного дотримання законності та підвищення культури
управлінської діяльності.

Основним завданням органів державного контролю за діяльністю міліції має
стати підвищення ефективності діяльності міліції. Посадові особи, що
будуть здійснювати державний контроль від імені державного органу,
повинні мати право викликати окремих осіб для пояснення і роз’яснення,
вимагати показати окремі документи для ознайомлення, використовувати
інші способи отримання інформації від підконтрольного об’єкта. Органи
державного контролю, що проводитимуть розслідування, перевірку, вивчення
стану справ у підрозділах міліції, не повинні втручатися в процесуальні
дії, оперативно – розшукову діяльність і провадження по справах про
адміністративні правопорушення.

Для того щоб мета і завдання контролю за діяльністю міліції були
досягнуті, вони повинні стати повсякденними, позитивними, постійно
перебувати в рамках правового поля, розширюватися, удосконалюючи свої
методи і засоби, оскільки без адекватної ситуації
адміністративно-правового регулювання контролю неприпустиме державне
управління, а без ефективного контролю за діяльністю міліції важко
говорити про формування ефективної діяльності органів внутрішніх справ,
їхніх підрозділів і окремих працівників.

Також особливостями контролю є те, що суспільні відносини при його
реалізації виступають варіантом відносин влади-підпорядкування, що
характерно для адміністративно-правового регулювання, також державний
контроль за діяльністю міліції реалізуватиметься не лише за діяльністю
підрозділів і їхніх посадових осіб, але й окремо взятими напрямками
діяльності міліції щодо своєчасності й ефективності виконання конкретних
норм правових актів.

Специфіка форм контролю за діяльністю міліції визначається тим, що
контролюючі органи не мають створювати норм поведінки, займатися
безпосередньою виконавчою діяльністю і не можуть самі застосовувати
будь- які санкції; їхнім основним завданням має стати встановлення
фактів порушення закону, несумісності і недоцільності.

Враховуючи необхідність, мету, завдання і специфіку контролю за
діяльністю міліції, пропоную визначити такі стадії здійснення контролю
за діяльністю міліції.

Перша — підготовка і планування. Метою даної стадії є підготовка до
проведення контролюючих заходів. До завдань цього етапу можна віднести:

а) вибір об’єкта контролю. При цьому джерелами отримання інформації
можуть бути нормативні правові акти; інформація надана МВС України;
відомчі документи; плани виконання нормативно-правових актів; матеріали
раніше проведених контролюючих заходів; інформація, оприлюднена в
засобах масової інформації; статистичні дані; звіти й матеріали
перевірок; повідомлення, скарги громадян, організацій, громадських
об’єктів та інше;

б) визначення форм контролю;

в) складання попереднього плану контролюючих заходів і розробка програм
перевірки, що повинна охоплювати підстави проведення таких заходів,
завдання, перелік об’єктів, джерела інформації, строки початку й
закінчення перевірки, склад виконавців, розподіл обов’язків, об’єкти й
строки виконання робіт, порядок дій і взаємодії учасників, строки
надання звітів за підсумками заходів;

г) відбір учасників контролюючих заходів із числа фахівців, що мають
професійні знання, розуміють сутність і механізм діяльності міліції.
Кількість учасників визначається залежно від обсягу контролю й терміну,
виділеного на його здійснення. Крім того, можуть також залучатися й
фахівці-експерти;

ґ) повідомлення керівництва підрозділу міліції, відносно яких буде
проводитися перевірка про мету, строки, склад учасників, перелік
документів, які повинні бути надані для вивчення, а при необхідності
додатково може бути запитана інформація з вищих органів.

Друга стадія — попередня, мета якої полягає у визначенні сильних і
слабких сторін обраних напрямків контролю, встановленні наявності або
відсутність відхилень у діяльності підрозділі міліції, де передбачається
провести перевірку, окреслити проблемні питання.

На цій стадії члени комісії безпосередньо знайомляться з діяльністю
підконтрольного органу, досліджують зовнішні фактори, що впливають на
його діяльність, а також внутрішні фактори, пов’язані з організацією
діяльності контрольованого.

Третя стадія — основна. Здійснення безпосереднього проведення
контролюючих заходів з метою збору необхідних даних відповідно до цілей
програми, їхня оцінка щодо відповідності положень нормативно- правових
актів, виявлення порушень, помилок, правопорушень і порушників. У межах
даної стадії проводити аналітико-контролюючи процедури. Контролери
повинні одержати і підтвердити виявлені порушення, при цьому оцінювати
як наявні документи, так й отриману інформацію

Невід’ємною умовою здійснення контролю за діяльністю міліції державними
органами мають бути швидкість і безперервність таких заходів. У процесі
контролю використовувати заздалегідь сформовані банки даних з
інформацією про можливі відхилення із вказівкою наближених обставин
їхнього виникнення. Вивчати також і ефективність прийнятих у підрозділі
заходів виконання нормативно-правових актів. Разом із тим пошук
недоліків — не єдина мета контролюючих заходів, також повинні бути
встановлені причини й умови, що сприяли виникненню недоліків, визначені
шляхи їхнього усунення.

Четверта стадія — заключна. Насамперед, це підведення підсумків, які
визначатимуть певну мету — з’ясування, встановлення і зафіксуванні
ступеня, кількості і якості виконання покладених на міліцію завдань;
узагальнення, складання звітів за результатами контролю. Загальні вимоги
до змісту й структури звітів, а також інших підсумкових документів
повинні бути закріплені у відповідних нормативно-правових актах, яких на
сьогодні ще не існує.

П’ята стадія — робота над результатами. Дана стадія повинна бути чітко
скоординована і мати системний характер. Вона охоплюватиме: здійснення
контролюючих заходів щодо підсумків, знешкодження недоліків і помилок,
перевірки виконання рекомендацій, здійснення профілактичного
спостереження, вивчення недоліків, розробки профілактичних і
попереджувальних програм, а також реалізації контролю за рішеннями.

Шоста стадія — перевірка усунення недоліків. Підконтрольний підрозділ
міліції, після закінчення терміна усунення недоліків, повідомлятимуться
про дату повторної перевірки.

Запропонований порядок реалізації контролю за діяльністю міліції,
розроблений на основі вивчення практичної діяльності різних державних
контролюючих органів, на мій погляд, є оптимальним та універсальним,
тому що при його формулюванні мною були враховані не лише типові
недоліки в діяльності контролерів, але й накопичений позитивний досвід,
що може позначитися на організації проведення контролюючих заходів за
діяльністю міліції.

На п’ятому етапі пропонується підвищення рівня освіти працівників
міліції України. На сьогодні склалася така ситуація, що рівень освіти
працівників ОВС не відповідає а ні загальним українським, а ні загальним
європейським нормам до освіти працівників правоохоронного сектору
виконавчої влади держави. Відповідно пропонується:

по-перше, перевірка освітніх навичок працівників міліції України;

по-друге, реорганізувати курси підвищення кваліфікації працівників МВС
України до загальноєвропейського рівня;

по-третє, приймати до служби у міліції тільки громадян які мають вищу
освіту (на офіцерські посади) і спеціальну (на рядові, сержантські та
посади прапорщиків), пріоритетом при відборі до служби у міліції мають
бути випускники навчальних закладів МВС України.

по-четверте, скоротити штаб працівників міліції, з якого прибрати осіб з
низьким рівнем освіти, чий рівень освіти не відповідає займаної посади,
працівників з низьким моральним рівнем.

по-п’яте, для працівників міліції регулярно проводити семінари, «круглі
столи», конференції на яких буде обговорюватися обмін досвідом
працівників міліції при виконанні ними службових обов’язків.

На шостому етапі пропонується реорганізація української міліції у
поліцію.

Багато європейських країн, зокрема, держави Західної Європи, на сьогодні
проводять реформи поліцейських служб та органів на відповідність
загальноприйнятим європейським і світовим стандартам. Прихильність такої
позиції вже проголосила і Україна. Реформи повинні забезпечити
відповідність діяльності національної поліції нормам демократичної
держави, міжнародним стандартам у сфері прав людини. Особливе місце в
ході реформи має приділятися реорганізації системи підготовки
поліцейських кадрів.

Зважаючи на специфіку служби у правоохоронних органах, неабияке значення
має моральне виховання самих працівників ОВС. Моральне виховання
передбачає використання різноманітних форм і методів, у тому числі
поширення етичних знань, котрі наведені в науці про мораль — етиці і її
складовій — професійній етиці. Професійна етика — це прикладна наука, у
ній поєднуються інтереси суспільства і гарантії суверенітету особистості
як носія певної професії, а також високі вимоги до поведінки.

Не випадковим є те, що вищі поліцейські органи в багатьох країнах Європи
поклали “Декларацію про поліцію Ради Європи (від 1979)” в основу своїх
професійних стандартів, бо саме в Декларації зазначається, що для
повного здійснення прав людини та їх фундаментальних свобод необхідне
мирне суспільство, де панує порядок та суспільний спокій. Поліція
відіграє важливу роль у цьому процесі, діючи в умовах небезпечних для її
працівників, які ускладнюються ще більше, якщо недостатньо визначено
Кодекс поведінки для співробітників поліції.

Відповідно, при реорганізації міліції у поліцію необхідно затвердити в
Україні на законодавчому рівні “Декларацію про поліцію Ради Європи та
“Кодекс поведінки співробітників поліції”, створений за зразком
провідних Європейських країн, прийняти “Європейський Кодекс поліцейської
етики” як один з основних нормативно-правових актів на якій
базуватиметься робота поліції.

Слід зазначити, в Декларації про поліцію Ради Європи з метою підвищення
ефективності європейського захисту прав людини закріплено фундаментальні
норми професійної етики поліції, правила, згідно якими “розправи без
суду і слідства, катування та інші форми негуманної чи такої, що
принижує гідність особи поведінки чи покарання забороняються забудь-яких
обставин”.

Кодекс поліцейської етики рекомендований до застосування в державах –
членах Ради Європи (в т.ч. і в Україні). Таким чином, Уряд України та
МВС повинні керуватися принципами, які викладені в цьому Кодексі,
враховуючи їх при реформуванні органів і підрозділів внутрішніх справ
України, а також при організації професійної діяльності працівників
поліції [1, с.48].

Також слід зазначити, що реорганізація міліції у поліцію має принести
працівникам нового державного органу виконавчої влади — Поліції
заробітні плати європейського рівня, тобто їх збільшення. Саме
підвищення заробітної пати працівникам поліції має стати реальним рушієм
виключення корупції, бо тоді брати хабарі не буде потрібно щоб
забезпечити родину. Логічним, що високі зарплати та відсутність корупції
мають значно підвищити престиж працівників поліції, а також надати їм
довіру населення.

ВИСНОВКИ

Отже, зі сказаного вище можна зробити наступні висновки:

Згідно із Законом України “Про міліцію” ст. 1 «Міліція в Україні –
державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя,
здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище,
інтереси суспільства і держави від протиправних посягань [26, ст. 1].

Правовою основою діяльності міліції є Конституція України, Закон України
“Про міліцію”, інші законодавчі акти держави, постанови Верховної Ради
України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України,
нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України [26, ст. 4].

Діяльність міліції будується на принципах законності, гласності,
гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з
трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням [26, ст.
3]. Вона інформує органи влади і управління, населення, засоби масової
інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо
його зміцнення. За узгодженням з міліцією засоби масової інформації
можуть акредитувати своїх журналістів при її органах. Не підлягають
розголошенню відомості, що становлять державну або службову таємницю.

У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій,
рухів та інших громадських об’єднань, які мають політичну мету. При
виконанні службових  обов’язків  співробітники  міліції  незалежні  від
впливу будь-яких політичних громадських об’єднань. Державні органи,
громадські об’єднання, посадові особи, трудові колективи, громадяни
зобов’язані сприяти міліції в охороні громадського порядку та боротьбі
із злочинністю.

Основними завданнями міліції є:

забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод,
законних інтересів;

запобігання правопорушенням і їх припинення; охорона та забезпечення
громадського порядку;

виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

забезпечення безпеки дорожнього руху;

захист власності від злочинних посягань;

виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень;

участь у наданні соціальної, правової допомоги громадянам, сприяння у
межах своєї компетенції державним органам, підприємствам і організаціям
у виконанні покладених на них законом обов’язків [26, ст. 2].

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури
Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну,
профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну,
виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона
складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської
безпеки; транспортної міліції; державної автомобільної інспекції;
міліції охорони; судової міліції; спеціальної міліції; внутрішньої
безпеки.

Для забезпечення громадського порядку на об’єктах і
територіях, які мають особливе народногосподарське значення або
постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення,
катастрофи, Міністерством внутрішніх справ України з дозволу
Кабінету Міністрів України можуть створюватись спеціальні
підрозділи міліції.

Права та обов’язки, організація роботи та структура підрозділів міліції
визначаються положеннями, що затверджуються Міністром внутрішніх справ
України.

Подальший розвиток міліції України повинен бути спрямований на
забезпечення прав і свобод людини. Основними шляхами цього розвитку
можуть бути: правова регламентація місцевої міліції, приведення стану
управління органами внутрішніх справ відповідно до загальносвітових
стандартів; встановлення чіткого розподілу компетенції між галузевими
структурними підрозділами міліції України, впровадження кримінологічного
супроводження діяльності міліції за рахунок створення науково-методичних
кримінологічних центрів; чітке визначення форм і методів діяльності
міліції у сфері захисту прав і свобод особи, які засновані не тільки на
суворому контролі з боку посадових осіб усіх рівнів.

Основне завдання полягає в тому, щоб силове, авторитарне відомство, у
діяльності якого дотепер переважає каральний чинник, необхідно
перетворити на дійсно правоохоронний орган європейського зразка, який би
забезпечував реалізацію наданих йому повноважень, виходячи з
пріоритетності прав і свобод людини. Для досягнення цієї мети слід
комплексно реформувати правоохоронну систему нашої держави, що
передбачало б не лише оптимізацію функціональної й організаційної
структури цих органів, удосконалення правового забезпечення їх
діяльності та втілення в ній новітніх технологій, але й зміну системи
управління, позитивне зрушення на державному рівні в економічному,
управлінському мисленні, у психології, у застосуванні в системі
державного управління зворотних зв’язків, становлення в суспільстві
атмосфери довіри

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ
України. Особлива чистина / За загальною редакцією Коваленка В.В.,
Римаренка Ю.І. Олефіра В.І., / Сущенко В.Д., Константінов С.Ф. та ін. –
ТзОВ «Тернограф», 2011. – 672 с.

Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ
України. Спеціальна чистина / За загальною редакцією Коваленка В.В.,
Римаренка Ю.І. Олефіра В.І., / Сущенко В.Д., Константінов С.Ф. та ін. –
ТзОВ «Тернограф», 2011. – 528 с.

Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ: Навчальний посібник
/ За загальною редакцією Моісеєва Є.М. / Сущенко В.Д., Олефір В.І.,
Константінов С.Ф. та ін. – К.: КНТ, 2008. – 264 с.

Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ: Навчальний
посібник. Видання друге, доопрацьоване. / За загальною редакцією
Моісеєва Є.М. / Олефір В.І., Константінов С.Ф., Лошицький М.В. та ін. –
К.: Вид-во ТОВ «НВП «ІНТЕРСЕРВІС», 2010. – 428 с.

Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ: Навчальний
посібник. Видання третє, доопрацьоване / За загальною редакцією
Коваленка В.В. / Олефір В.І., Константінов С.Ф., Братель С.Г. та ін. –
К.: КНТ, 2011. – 512 с.

Адміністративна діяльність: Навч. посібник / За заг. ред. О.І.
Остапенка. – Львів. – 2002 р.

Битяк Ю.П. Адміністративне право України: підручник / Ю.П.Битяк. – К.:
Юрінком Інтер, 2005. – 642с.

Діяльність органів державної влади та управління України по формуванню
законодавчої бази діяльності МВС України в 1990-2000 рр. // Вісник
Запорізького юридичного інституту. – 2001. – № 3. – С. 25-32.

Дробуш І. В. Механізм функціонування регіональних органів місцевого
самоврядування в Україні / І. В. Дробуш // Держава і право. – 2004. –
№24. – С. 134-140.

Забезпечення захисту прав і свобод людини шляхом реалізації громадянами
права на звернення до органів МВС України: сучасний стан та шляхи
покращення якості / Одеська правозахисна група «Верітас». — Харьків:
Права людини, 2010. — 60 с.

Когут Я. М. Правова основа організації та діяльності місцевої міліції в
Україні / Я. М. Когут // Науковий вісник Львівськ. юрид. ін-ту. Серія
юридична. – 2005. – Вип. 2. – С. 37-39.

Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К.: Юрінком Інтер,
2003.

Коментар Закону України «Про міліцію»: науково-практичний посібник // За
заг. ред. проф. Моісеєва Є.М. – К.: КНТ, 2010. – 304 с.

Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності
міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації //
Монографія. За заг. ред. О.М. Бандурки. – Національний університет
внутрішніх справ. – Харків. – 2002.

Константінов С.Ф. Адміністративні проступки, підвідомчі міліції:
кваліфікація, доказування, особливості провадження: навчальний посібник
/ С.Ф.Константінов, Д.П.Калаянов, В.І.Олефір. – К: Видавництво ТОВ «НВП
«ІНТЕРСЕРВІС» – 2011. – 230 с.

Конституція України // Офіційне видання Верховної Ради України. – К.,
1996.

Кравченко В. Муніципальна міліція в Україні: проблеми визначення
законодавчого статусу / В. Кравченко // Організаційно- правові проблеми
створення та діяльності муніципальної міліції в Україні : учбово-метод.
посіб. -К. : Арніка-2, 2000. – 157 с.

Організація діяльності міліції громадської безпеки: навч. посіб. / За
заг. ред. Олефіра В. І. – К. : КНТ, 2010. – 264 с.

Петренко М.Я. Деякі питання організації та діяльності місцевої міліції в
Україні / М. Я. Петренко // Право і безпека. – 2005. – Т. 4. – № 1. – С.
89-93.

Петров Є. В. Становлення місцевої міліції / Є. В. Петров // Проблеми
правознавства та правоохоронної діяльності. – 2002. – № 2. – С. 117-124.

Петрова І.П. Нормативно-правове регулювання організації і діяльності
міліції України: дис. … канд. юрид. наук / І.П. Петрова. – Ірпінь, 2004.
– 214 с.

Петрова І.П. Шляхи удосконалення організації і діяльності міліції
України в сучасних умовах / І.П. Петрова // Держава і право : збірник
наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. 16. – С. 157–162.

Положення про МВС України. Постанова Кабінету Міністрів від 17 жовтня
2000р. № 1138/2000р.

Права людини у діяльності міліції: Посібник з активних методів
навчання. Видання друге, доп. / Кол. авт.– Харків: Харківський інститут
соціальних досліджень.. 2008. – 141 с.

Про заходи дальшого зміцнення правопорядку охорони прав і свобод
громадян: Указ Президента України від 18.02.2002р. № 143.

Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної
Ради. 1991. – №4. – Ст.20 (зі змінами)

Розвиток організаційної структури, системи управління і підготовки
кадрів міліції напередодні становлення незалежної держави // Історичні
та політологічні дослідження / Ред кол.: П.В.Добров (голов. ред.),
В.М.Нікольський (відпов. секр.), М.Є.Безпалов, Г.П. Єрхов, О.В.Крапівін,
В.О. Пірко, А.П. Розкошний. – Донецьк: Вид-во ДонДУ, 2001. – № 4. –
С.155-163.

Сущенко В.Д. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ:
Навчальний посібник / В.Д.Сущенко, В.І.Олефір, С.Ф.Константінов та ін.
– Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2006. – 176 с.

PAGE

PAGE 46

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020