HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
РЕФЕРАТ
з навчальної дисципліни «Фінансовий менеджмент»
ПЛАН
1. Ризик і дохід, взаємозв’язки та їх взаємозалежності
2. Маржинальний прибуток та його роль у фінансових рішеннях
Висновки
Список використаної літератури
1. Ризик і дохід, взаємозв’язки та їх взаємозалежності
Ризик можна поділити на дві категорії: за рівнем ризику і за часом
ризику.
Різні інвестиції забезпечують різний рівень доходу. Якщо справа цілком
певна, то важко сподіватись на високі доходи. Але якщо пропонують
вкласти гроші у ненадійну або ризикову справу, тоді цілком закономірно
вимагати високий дохід. Тобто, інвестори мають одержувати компенсацію за
ризик.
Малий ризик пов’язаний з низькими доходами, великий – з великими.
Взаємозалежність ризику (Х) і доходу (У) показана на наступному малюнку.
Рис.1. Взаємозалежність ризику і доходу
Коли ризик відсутній, інвестори одержують дохід Y1, за ризик Х1
інвестори одержать дохід Y2, за ризик Х2 – дохід Y3. Тобто у звичайних
умовах діяльності низький ризик передбачає низьку віддачу. В умовах
високого ризику доходи будуть вищими.
Рівень ризику залежатиме від того, чи пов’язаний бізнес з добре освоєною
галуззю діяльності.
Визначити рівень ризику можна шляхом порівняння ризикованості вкладів в
ту чи іншу справу. Наприклад, звичайно менш ризиковано мати справу з
відомими фірмами (підприємствами), в яких добре йдуть справи, або
відкривати бізнес у добре освоєній галузі із забезпеченим ринком збуту.
Шанси повернути інвестиції, вкладені у надійні компанії, значно вищі,
ніж вкладені у невідомі фірми. Значно легше прогнозувати дохіди від менш
ризикованих компаній (бізнесу), і навпаки, заняття ненадійним бізнесом
чи співробітництво з невідомими фірмами є ризикованим, оскільки дохіди
від них можуть бути несталими. Таким чином, рівень дохіду ( ставка
дисконту) нижче у надійній справі, інвестування ризикованої справи
вимагає більшої компенсації за ризик.
Фактор часу також значно впливає на рівень ризику. Готівка для інвестора
важить більше, ніж гроші у майбутньому. Коли інвестор вкладає свій
капітал у певний бізнес, він завжди ризикує або відчуває непевність, що
капітал у майбутньому принесе очікуваний прибуток. І чим триваліший
термін вкладу, тим більший ризик, тобто ризик є зростаючою функцією
часу. Щоб примусити інвестора розлучитися зі своїми грошима надовго,
треба його запевнити, що він отримає добру компенсацію. Інвестор повинен
одержати винагороду за те, що взяв на себе ризик часу.
Коли гарантовано, що інвестиції не завдадуть збитків і вони вкладаються
на дуже короткий період, їх називають безпечними.
Таким чином, рівень ризику можна визначити за допомогою безпечної ставки
та премії за ризик, яка залежить від фактору часу.
Безпечна ставка – це процентна ставка, що сплачується за безризикові
активи або ті, що мають гарантований дохід. Вона і є критерієм для
оцінки ризикованості інших активів.
Премія за ризик – це необхідна норма доходу понад безпечний дохід на
капітал. Як свідчить практичний досвід, премія за ризик на цінні папери
з багаторічним терміном їх погашення завжди вища за премію на ті цінні
папери, що випускаються на рік.
Особливість методів аналізу ризику полягає у використанні категорій
імовірності та статистичного аналізу. Так здійснюється аналіз ризиків за
світовими стандартами.
Ризик можна оцінити, враховуючи мінливість очікуваних дохідів. Якщо
мінливість висока важко точно передбачити якими будуть надходження
(доходи, прибуток). Якщо мінливість очікуваних дохідів незначна і не
дуже змінюється, результати вкладення інвестицій легше передбачити.
Отже, загальний рівень ризику складається з безпечної ставки і премії за
ризик, що визначається як різниця між загальним рівнем ризику і
безпечною ставкою.
В літературі найбільш часто виділяють два підходи до визначення ризику
проектів, які використовуються послідовно:
аналіз чутливості і можливих сценаріїв проекту;
оцінка ризиків за допомогою різних статистичних та імовірнісних методів.
2. Маржинальний прибуток та його роль у фінансових рішеннях
Маржинальний прибуток (дохід) – це дохід, який отримує фірма при продажі
однієї додаткової одиниці продукції. Якщо продукцію вдається реалізувати
за незмінною ціною, то доход від продажу кожної додаткової одиниці буває
дорівнює цій ціні. Звичайно ж фірмі приходиться згодом знижувати ціну,
щоб підвищити обсяг попиту (відповідно закону попиту), тому в міру
продажу нових одиниць продукції маржинальний дохід знижується. Екон.
наука затверджує, що для максимізації прибутку фірмі варто продовжувати
виробництво даного виду продукції доти, поки маржинальний дохід
відповідає додатковим витратам.
Задачі визначення фінансових результатів від поточної діяльності
складаються в аналізі і контролі величини прибутків (збитків) від
реалізації продукції. На підставі одержуваних даних приймаються рішення
щодо постачання, виробництва і збуту продукції. Поточні фінансові
результати визначають, як правило, чи щомісяця за біль- короткі проміжки
часу з метою прийняття оперативних рішень. Розрізняють наступні методи
визначення поточних фінансових результатів: за даними про сукупні
витрати виробництва, за даними про повну собівартість реалізованої
продукції, за даними про величину перемінних витрат (розрахунок
маржинального доходу).
Перші дві способи є традиційними інструментами ретроспективного аналізу.
Сьогодні ж найбільш актуальний перспективний аналіз. Третій метод саме і
є інструментом перспективного аналізу. У рамках цього методу величину
виторгу від реалізації продукції зіставляють тільки з перемінними
витратами по даній продукції. Різниця цих величин по кожному виду
продукції виражає частку цього виду продукції в покритті постійних
витрат виробництва. Із суми часткою покриття постійних витрат по кожному
виду продукції віднімають загальну величину постійних витрат. Таким
чином, величина частки покриття постійних витрат по кожному продукту
показує ступінь його участі у відшкодуванні цих витрат, а також у
досягненні прибутку.
Для того, щоб одержати більш повну інформацію про структуру доходів
підприємства, сукупні постійні витрати розділяють на групи по ступені
їхні відносини до вироблених виробів.
Розрізняють наступні основні групи постійних витрат: стосовні до
визначеного виду продукції, що відносяться до товарної групи, що
відносяться до визначеної виробничої ділянки, загальногосподарські
постійні витрати.
На основі цього розподілу можна запропонувати поетапне визначення
фінансового результату.
I Частка покриття постійних витрат = виторг від реалізації даного виду
продукції- перемінні витрати
II Частка покриття постійних витрат = частка покриття постійних витрат I
– постійні витрати стосовні до даного виду продукції
III Частка покриття постійних витрат = сума часткою покриття постійних
витрат II – постійні витрати, що відносяться до чи даного ділянці
підрозділу
”
O
?IV Частка покриття постійних витрат = сума часткою покриття постійних
витрат III – постійні витрати даного виду діяльності.
Результат діяльності підприємства = сума часткою покриття постійних
витрат IV на підприємстві – загальногосподарські постійні витрати.
Алгоритм розрахунку фінансових результатів наступний.
1. Виторг від реалізації за аналізований період:
Si = PiQi
(1)
де Pi ціна реалізації i-того виду продукції,
Qi-обсяг виробництва i-того виду продукції.
2. Частка покриття I – маржинальний доход по i-тім виді продукції:
GMi = Si – VCi (2)
3. Частка покриття II – проміжний маржинальний доход по видах продукції
GMiII = GMi – FCi (3)
де FCi – постійні витрати, що відносяться до даного виду продукції.
4. Сума частки покриття по окремих товарних групах:
де n – кількість видів продукції в товарній групі.
5. Частка покриття III – проміжний маржинальний доход по місцях
виникнення витрат ( чиділянок підрозділів):
GMmIII = GMII – FCj
(5)
де FCj – постійні чи витрати ділянок підрозділів.
6. Сума часткою покриття по чи ділянках підрозділам
де m – чи кількість ділянок підрозділів.
7. Частка покриття IY – проміжний маржинальний доход по видах
діяльності:
GMrIY = GMIII – FCr (7)
де FCr – постійні витрати, що відносяться до даного виду діяльності.
8. Сума часткою покриття по видах діяльності:
де f – кількість видів діяльності.
Прибуток від продажів:
I = GMIY – FC (9)
де FC – загальногосподарські постійні витрати.
За допомогою поетапного визначення частки покриття постійних витрат
можна наочно оцінити рентабельність окремих видів продукції, товарних
груп, ділянок, тобто, простежити географію формування фінансових
результатів Він базується на взаємозв’язку виторгу, витрат і обсягу
виробництва, а виходить, керуючи цими параметрами, можна прогнозувати
фінансові результати.
На величину порога рентабельності впливають три основних фактори: ціна
реалізації, перемінні витрати на одиницю продукції і сукупна величина
постійних витрат. Рівень постійних витрат свідчить про ступінь
підприємницького ризику. Чим вище постійні витрати, той вище поріг
рентабельності, і тим значніше підприємницький ризик.
Розглянемо які результати можна одержати, якщо використовувати
східчастий облік постійних витрат і фінансових результатів. Сукупні
постійні витрати поділяють на прямі постійні витрати і непрямі. Прямі
постійні витрати відносяться безпосередньо до даного товару (виробу,
послузі), виробничому чи ділянці виду діяльності. Розрахувати їхню
величину нескладно, наприклад, до конкретного виду продукції будуть
відноситися амортизаційні відрахування по устаткуванню, на якому дана
продукція виробляється, зарплата майстрів і т.п. Непрямі постійні
витрати — це постійні витрати всього підприємства (оклади керівництва,
витрати на бухгалтерію й інші служби, на оренду і зміст офісу,
амортизаційні відрахування по власних адміністративних будинках, витрати
на наукові дослідження й інженерні вишукування і т.п.). Непрямі витрати
дуже важко розподілити по окремих товарах. Універсальний спосіб —
віднесення непрямих постійних витрат на той чи інший товар пропорційно
діл даного товару в сумарному виторзі от реалізації підприємства.
Основною особливістю такого аналізу є об’єднання прямих перемінних
витрат на даний товар із прямими постійними витратами й обчислення
проміжного маржинального доходу — результату от реалізації після
відшкодування прямих перемінних і прямих постійних витрат. Спрямовано
такий аналіз на рішення найголовніших питань ціновий і асортиментний
політики: які товари вигідно, а які невигідно включать в асортимент. І
які призначать ціни.
Проміжний маржинальний доход займає серединне положення між сукупним
маржинальним доходом і прибутком. Бажано, щоб проміжний маржинальний
доход покривав як можна велику частину постійних витрат підприємства,
вносячи свій внесок у формування прибутку.
У розробці ціновий і асортиментний політики розрахунок проміжного
маржинального доходу має незаперечні переваги: підвищується
обґрунтованість вибору найбільш вигідних видів продукції, з’являється
можливість аналізу використання виробничих потужностей.
Висновки
Отже, на основі вище сказаного, можна зробити наступні узагальнення:
Ризик можна поділити на дві категорії: за рівнем ризику і за часом
ризику.
Різні інвестиції забезпечують різний рівень доходу. Якщо справа цілком
певна, то важко сподіватись на високі доходи. Але якщо пропонують
вкласти гроші у ненадійну або ризикову справу, тоді цілком закономірно
вимагати високий дохід. Тобто, інвестори мають одержувати компенсацію за
ризик.
Малий ризик пов’язаний з низькими доходами, великий – з великими. У
звичайних умовах діяльності низький ризик передбачає низьку віддачу. В
умовах високого ризику доходи будуть вищими.
Маржинальний прибуток– це дохід, який отримує фірма при продажі однієї
додаткової одиниці продукції. Якщо продукцію вдається реалізувати за
незмінною ціною, то доход від продажу кожної додаткової одиниці буває
дорівнює цій ціні. У розробці ціновий і асортиментний політики
розрахунок проміжного маржинального доходу має незаперечні переваги:
підвищується обґрунтованість вибору найбільш вигідних видів продукції,
з’являється можливість аналізу використання виробничих потужностей.
Список використаної літератури
Голов С.Ф. Управлінський облік. – К.: Лібра, 2004.
Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навчальний
посібник. – Чернігів: ЧДІЕУ, 2001. – 456 с.
Крамаренко Г.О., Чорна О.Є. Фінансовий менеджмент. – Підручник: Київ:
Центр учбової літератури, 2009. – 520 с.
Хенсен Д.Р., Моувен М.М., Еліас Н.С., Сєнков Д.У. Управлінський облік. /
Пер. з англ. – 5-е канад. вид. – К.: Міленіум, 2002.
Хорнгрен Ч., Фостер Дж., Датар Ш. Управленческий учёт. / Пер.с англ. –
10-е изд. – СПб: Питер, 2005.
Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент: Підручник. – К.: Знання, 2006. –
439 с.
PAGE
PAGE 10
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
