.

Фізичне виховання школярів різних медичних груп

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
71 1925
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Фізичне виховання школярів різних медичних груп»ПЛАН

Вступ

1. Поняття медичних груп на уроках фізкультури. Особливості розподілу
школярів за медичними групами

2. Мета і завдання фізичного виховання учнів, що мають відхилення у
стані здоров’я

3. Засоби фізичного виховання дітей, віднесених до спеціальних медичних
груп (СМГ)

4. Особливості занять з фізичного виховання дітей, віднесених до СМГ

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Важливим розділом роботи вчителя фізичної культури спільно з медичними
працівниками є розподіл учнів за медичними групами для занять фізичною
культурою. У відповідності з наказом Міністра охорони здоров’я України
“Про вдосконалення лікарсько-фізкультурної служби “ від 31 грудня 1992
року шкільний лікар на початку навчального року після поглибленого
медичного огляду (а потім, за його направленням –
лікарями-спеціалістами) розподіляє учнів на медичні групи.

Всі учні шкільного віку з метою диференційованого підходу до процесу
фізичного виховання, діляться на три групи: основну, підготовчу та
спеціальну медичну. В основу такого розподілу покладені 2-а критерії:
стан здоров’я і фізичний розвиток.

1. Поняття медичних груп на уроках фізкультури. Особливості розподілу
школярів за медичними групами

До основної групи відносяться школярі без відхилень у стані здоров’я, а
також учні, що мають незначні відхилення у стані здоров’я при
достатньому фізичному розвитку. До підготовчої медичної групи
відносяться учні без відхилень у стані здоров’я, а також учні з
незначним відхиленням при недостатньому фізичному розвитку.

До спеціальної медичної групи відносяться учні з відхиленням у стані
здоров’я постійного чи тимчасового характеру. В учнів, віднесених до
спеціальної медичної групи, наказом директора школи комплектуються групи
для занять фізичною культурою. Склад групи 15 осіб. Якщо в створену
групу входить менше ніж 10 осіб, її можна доповнювати учнями інших
класів, суворо диференціюючи фізичне навантаження. (Наприклад, до групи
1 класу можна включати учнів 2 класу і т.д.). Як вважають М.С.Дубовіс,
С.Ф.Цвек, Ф.Ф.Бондарев, спираючись на існуючий практичний досвід,
заняття учнів, які страждають різними захворюваннями, можливо і доцільно
проводити спільно. Таких дітей можна об’єднувати в одну групу, оскільки
пристосування організму (зокрема, органів кровообігу і дихання) в
багатьох відношеннях є однаковим.

Окремі автори вважають, що для більш диференційованого підходу до
призначення рухових режимів, дітей СМГ рекомендується поділяти на 2-і
групи «А» і «Б», в залежності від ступеня і характеру захворювань.

До підгрупи «А» відносять учнів, які мають відхилення у стані здоров’я
зворотного характеру, ослаблених в зв’язку з різними захворюваннями та
після перенесених захворювань. Їм призначають щадяче-тренуючий режим.

До групи «Б» відносять школярів з органічними, не зворотними змінами
органів і систем (ураження серця, судинної, сечовидільної системи,
дихальна недостатність, захворювання печінки, гемофілія, висока ступінь
рефракції зору, сколіози з патологічною етіологією, паралічі, після
струсу мозку). Їм призначають щадячий режим.

Необхідно зауважити, що в деяких школах існує практика спільних занять
школярів, що мають відхилення у стані здоров’я з учнями основної і
підготовчої груп. Зокрема В.П.Богословський вважає серйозним недоліком
відокремленість дітей з відхиленням у стані здоров’я на заняттях
фізичною культурою від свого класу, що негативно впливає на їх
психологічний стан, а об’єднання дітей в групи з різними за характером
захворюваннями та часто – без врахування вікового принципу робить
заняття малоефективними. Він пропонує вчителю фізичної культури лише
приділяти підвищену увагу до таких учнів через обмеження завдань,
виключення недоступних вправ, збільшення часу для відпочинку тощо.

Опоненти такої точки зору вважають спільні заняття учнів з відхиленням у
стані здоров’я та дітьми основної та підготовчої груп малоефективними.
Хворі школярі як правило малорухомі, соромляться на заняттях, завдання
виконують невпевнено, боячись глузувань, що негативно впливає на психіку
дітей

2. Мета і завдання фізичного виховання учнів,

що мають відхилення у стані здоров’я

У відповідності з особливостями контингенту учнів, що складають СМГ,
певних особливостей набувають мета і завдання фізичного виховання цих
школярів.

Метою фізичного виховання учнів, які за станом здоров’я віднесені до
СМГ, є прискорення ліквідації патологічних процесів, відновлення і
зміцнення здоров’я, досягнення максимально-можливого для даного індивіда
рівня фізичного розвитку, психологічної і рухової підготовленості.
Кінцева мета – виховання навичок здорового способу життя, та потреб до
самостійних систематичних занять фізичною культурою.

У відповідності з метою, основними завданнями фізичного виховання учнів,
віднесених до СМГ є:

1. Підвищення функціональної активності органів і систем організму
дітей, ослаблених хворобою;

2. Загартування організму. Ця обставина набуває вирішального значення за
наявності в групі дітей із серцево-судинними захворюваннями, хронічною
пневмонією, бронхіальною астмою та ін. Водночас при проведенні уроків на
відкритому повітрі, діти нерідко переохолоджуються, що призводить до
рецидивів захворювань. З огляду на це, в прохолодну погоду перед виходом
із приміщення необхідно повідомити завдання уроків; не допускати
тривалих простоїв; нагадати про особливості дихання в прохолодну погоду;
урок можна скорочувати до 15-20 хв.; вибирати затишні місця, тощо.

3. Розвинути фізичні здібності і оволодіти руховими навичками, які
компенсують існуючі недоліки організму; гнучкість – порушення постави,
координація – парези і паралічі, сила – серцево-судинна, дихальна.

4. Вироблення активного ставлення учнів до переборення своєї фізичної не
повносправності; (через виховання мотивації, пояснення впливу фізичного
виховання на організм; перші зрушення активної стимуляції).

5. Забезпечити учнів необхідними методичними знаннями про причини
хвороби і відставання в розвитку, про оздоровчі засоби і методи, які
компенсують недоліки організму; навчити їх методиці самоконтролю;

6. Сформувати стійку систему звичок до систематичних занять
оздоровчо-лікувальною фізкультурою;

7. Прищеплення навичок та виховання звичок особистої та громадської
гігієни, необхідних у побуті та навчанні. Поруч із зазначеними
завданнями не втрачають своєї актуальності і загальні завдання, що
стосуються всіх школярів, наприклад: засвоєння життєво важливих рухових
умінь та навичок; підвищення фізичної і розумової працездатності;
формування постави та профілактика і корекція плоскостопості; виховання
культури рухів, тощо.

3. Засоби фізичного виховання дітей,

віднесених до спеціальних медичних груп (СМГ)

Основними засобами фізичного виховання дітей, що мають відхилення у
стані здоров’я є фізичні вправи, що використовуються з лікувальною метою
та природні чинники. Вправи підбираються, виходячи з медичних показань
та протипоказань. Наприклад, вправи на координацію показані при
розглядах ЦНС; а спеціальні дихальні вправи у боротьбі з легеневими
ускладненнями. Однак, ті ж дихальні вправи протипоказані дітям з важкими
порушеннями серцево-судинної системи при нестійкому АТ (при тенденції до
його падіння).

Всі вправи поділяються на загальнорозвиваючі та загальнозміцнюючі –
спрямовані на оздоровлення та зміцнення всього організму та спеціальні,
які мають вибіркову дію. Часто одні і ті ж самі вправи для однієї людини
можуть бути загальнозміцнюючими, а для іншої – спеціальними. Наприклад,
вправи для тулуба, за умови спеціальної методики їх використання,
застосовуються, як спеціальні при порушеннях постави. Лікувальний ефект
фізичного виховання в групах СМГ перш за все визначається використанням
спеціальних вправ.

Фізичні вправи, що використовуються у фізичному вихованні з дітьми СМГ,
діляться на гімнастичні, ігрові, туристичні (прикладні).

До гімнастичних вправ належать: вправи на рівновагу, координацію,
ідеомоторні вправи та корегуючі. Вправи на рівновагу активізують не лише
вестибулярні, але й тонічні і статичні рефлекси. Вони застосовуються для
подолання дискоординації між руховими та вегетативними функціями
(головокружіння, нудота, потовиділення, зниження ЧСС).

Вправи на координацію сприяють відновленню та удосконаленню загальної
координації людини, чи координації окремих сегментів тіла. Особливе їх
значення для хворих, що знаходились на тривалому постільному режимі та
при розладах ЦНС і периферійної нервової системи.

Ідеомоторні вправи сприяють підвищенню електрозбудливості м’язів,
активізують процеси дихання і кровообігу. Вони використовуються як засіб
для підвищення загального тонусу організму. Корегуючі вправи
використовуються:

а) для укріплення слабких та розтягнутих м’язів ;

б) для розслаблення контрагованих м’язів, тобто для відновлення
нормальної м’язової ізотонії.

?

– наприклад, укріплення м’язів плечового поясу рефлекторно впливає на
м’язи тазу та стегон); лікування положенням (застосування фіксуючих
пов’язок, лонгеток, валиків тощо) для усунення патологічних позицій в
суглобах, або для створення найкращої позиції для відновлення функцій
м’язів.

Туристичні, або прикладні вправи – це ходьба, біг, лазіння, ходьба на
лижах, вправи у воді. Розглянемо особливий механізм впливу фізичних
вправ, що виконуються у воді. Специфіка дії водного середовища полягає у
наявності гідростатичного тиску. а) Так, при зануренні хворого у воду по
шию вдих утруднюється, а видих полегшується, збільшується
кровопоповнення легеневих судин, припіднімається діафрагма, що
супроводжується зменшенням життєвої ємкості легень – отже, дихання
відбувається з подоланням опору. б) Кровообіг затруднюється внаслідок
посиленого припливу крові до серця. Це навантаження (у фізіологічних
межах) компенсується за умови нормального функціонування
серцево-судинної системи через збільшення хвилинного об’єму серця.
Навіть найпростіші рухи у воді збільшують хвилинний і ударний об’єм
серця на 1/ 3. в) Суттєве значення відіграє зменшення ваги тіла на 9/10
під дією виштовхуючої сили води (так, при m =70 кг, людина відчує m у
7,5 кг). Це дуже важливо при фізичному тренуванні осіб з порушенням
опорно-рухового апарату, нервової системи, серцево-судинної системи
тощо. Механічна дія води вимагає більших зусиль при подоланні опору
води. Температурна дія створює загартовуючий ефект та (тепла вода)
зменшує рефлекторну збудливість і біль. Вправи у воді мають
психотерапевтичне значення – покращують самопочуття та зміцнюють віру у
зцілення.

В.А.Епіфанов до прикладних вправ відносить також трудові вправи (в
рамках методу трудотерапії).

На сьогоднішній день існує достатня кількість досліджень
(В.Л.Страковская, Н.Г.Снагина, А.М.Фонарев, Г.Г.Петренко та зарубіжні
автори), які свідчать про лікувальний вплив спеціальних рухливих ігор.
Прихильники застосування цього методу стверджують, що основною перевагою
ігор перед дозованими вправами є те, що гра завжди пов’язана з
ініціативою, фантазією, творчістю, емоціями та стимуляцією рухової
активності.

а) Творчість, фантазія посилюють мозкові імпульси, які в свою чергу
стимулюють гіпофіз, діяльність щитовидної залози та всієї ендокринної
системи;

б) Позитивні емоції є важливим чинником оздоровлення. Вченими доведено,
що сміх є потужним терапевтичним фактором. В американських і швецьких
клініках відкриті кабінети сміхотерапії, де успішно лікують хронічні
захворювання. Рухливі ігри, що супроводжуються смішними ситуаціями,
викликають щирий сміх у дітей і значить е незамінним коректором у
лікуванні дітей. За ступенем навантаження на організм дітей ігри
діляться на групи: на місці, малорухомі, рухливі, спортивні.

Хоча всі вправи тією, чи іншою мірою пов’язані з диханням, прийнято
виділяти групу дихальних вправ у самостійну. Дихальні вправи – один з
найважливіших методів загальної реабілітації. Існують різноманітні
методики дихальних вправ, які застосовуються в залежності від стану
хворого. Однак, спільне правило для них – це активізація видиху, що
дозволяє цілеспрямовано втручатися в дихальний цикл. Всі дихальні вправи
діляться на динамічні, що поєднуються з рухами руками, плечового поясу,
тулуба та статичні (умовно), які відбуваються лише при участі діафрагми
та міжреберних м’язів.

4. Особливості занять з фізичного виховання дітей, віднесених до СМГ

При проведенні систематичної роботи по фізичному вихованню з дітьми, що
мають відхилення у стані здоров’я використовуються різноманітні форми
фізичної культури: фізкультурно-оздоровчі заходи протягом навчального
дня (гімнастика до занять; фізкультурні хвилинки і паузи, тощо),
позакласні заняття фізичними вправами (змагання, вечори, свята, дні
здоров’я, індивідуальні самостійні заняття, заняття лікувального і
корегуючою гімнастикою.

У відповідності з державною програмою з фізичної культури для СМГ,
розробленої та діючої з 1997 року, діти, що мають відхилення у стані
здоров’я, обов’язково відвідують уроки фізичної культури, беруть участь
у підготовчій та заключній частинах, а під час основної виконують
вправи, вивчені на заняттях у спеціальній групі.

Заняття в СМГ проводяться тричі на тиждень у позаурочний час. Їх
тривалість 40-45 хв. На заняттях в СМГ необхідно дотримуватись типової
структури шкільного уроку, однак, з деякими особливостями.

Заняття СМГ складається з 4-х частин:

Вступна частина (3-4 хв.) включає підрахунок частоти серцевих скорочень
і дихання; дихальні вправи;

Підготовча частина (10-15 хв.) включає загальнорозвиваючі вправи, які
проводяться в повільному, а потім у середньому темпі. Кожну вправу
повторюють 4-5 р., а згодом 6-8 р.

Під час виконання загальнорозвиваючих вправ, особливу увагу потрібно
звертати на рівномірне, змішане дихання; виключати вправи, що вимагають
затримки дихання, великих м’язових зусиль. Загальнорозвиваючі вправи
добирають так, аби в роботі брали участь усі м’язові групи, але не
одночасно, а в певній послідовності (за принципом «розсіяного»
навантаження). Загальнорозвиваючі вправи виконуються із спеціальними
дихальними у такому співвідношенні: 2 : 1 перші 2 -а місяці занять;
потім 3 : 1 та 4 : 1. Незалежно від характеру захворювань широкого
застосування набувають вправи на поставу та попередження плоскостопості.

Учнів у спеціальній групі краще шикувати не за зростом, а за
функціональними можливостями: на правому фланзі І підгрупа – діти із
захворюваннями серцево-судинної і дихальної систем, за нею П – із
захворюваннями внутрішніх органів і зниженим зором, далі Ш – учні з
відставанням у фізичному розвитку. Якщо в групі наявні учні з великою
різноманітністю захворювань, їх треба шикувати в такому порядку: І
підгрупа – найсильніші, П – середні і, нарешті, Ш – слабкі і щойно
прибулі.

Основна частина (15-18 хв.). У цій частині уроку вирішуються основні
завдання. Методика її проведення залежить від характеру захворювання
(діагноз; стадія хвороби; захворювання, що супроводжують) та фізичного
розвитку дітей. В основній частині учні виконують індивідуальні
завдання, які складаються із спеціальних вправ. Широко використовуються
вправи на розслаблення. Для покращення фізичного стану учнів, спеціальні
вправи чергуються із загальнорозвиваючими. Тут же вивчається техніка
рухових дій, передбачених програмою з фізичного виховання для СМГ.

Заключна частина (до 5 хв.) включає дихальні вправи, вправи на
розслаблення для приведення організму до відносно спокійного стану;
підведення підсумків і домашнє завдання.

Знання та вміння учнів, віднесених до СМГ, оцінюють виставленням оцінок
за 5-бальною системою. Ці оцінки виставляються у журналі спецмедгрупи і
класному журналі як поточні, за чверть і навчальний рік.

Висновок

Отже, можна зробити наступні висновки:

Сьогодні в нашій державі медицина має не дуже високий рівень і багато
дітей мають не виліковні хвороби або часто хворіють. Звичайно для
навчання таких дітей в школах потрібна спеціальна методика та
організація роботи із учнями. Для них в школах існують спеціальні
медичні групи, на яких вони займаються фізичними вправами за
спеціальними методиками.

В результаті комплексної оцінки стану здоров’я і фізичного розвитку
школярів їх розподіляють за групами:

Перша група (основна медична) – діти, що не мають хронічних захворювань,
з нормальним фізичним розвитком і руховою підготовленістю.

Друга група (підготовча). До її складу входять школярі, котрі відстають
у фізичному розвитку, з низькою руховою підготовленістю, а також такі,
що мають стійкі порушення постави і незначні відхилення у стані здоров’я
(невелика втрата слуху, зору, туберкульозна інтоксикація, підвищений
кров’яний тиск та інші).

Третя група (спеціальна медична) складається з учнів, котрі мають
відхилення у стані здоров я і тому не можуть переносити підвищені
фізичні навантаження. Заняття з фізичної культури в цій групі повинні
відбуватись за спеціальною програмою в умовах звичайного режиму школи.

Уроки спеціальної медичної групи проводяться окремо від іншої частини
учнів, тричі на тиждень, в позаурочний час; тривалість заняття – 40-45
хв., склад групи – до 15 осіб.

Досвід переконує, що доцільно проводити заняття з учнями підгрупи А і Б
разом, враховуючи величину пульсового режиму під час роботи.

У підгрупі А фізичні навантаження поступово збільшуються. Руховий режим
доцільно витримувати у межах ЧСС 120-130 уд./хв., поступово збільшувати
навантаження до пульсу 140-150 уд./хв.

У групі Б рухові режими виконуються з частотою пульсу не більше 120-130
уд./хв. протягом усього навчального року. За таких умов відбувається
формування життєво необхідних навичок і вмінь, але при цьому відсутні
підвищені вимоги до діяльності послабленого організму.

Учні спеціальної медичної групи обов’язково відвідують уроки
фізкультури, беруть участь у підготовчій і заключній частинах, а під час
основної – виконують вправи, вивчені на заняттях у спеціальній групі.

Програмою передбачено проведення максимальної кількості уроків на
відкритому повітрі. З огляду на це вчитель перед виходом з приміщення в
прохолодну погоду повинен повідомити учням завдання, провести вступну і
підготовчу частини уроку, нагадати про особливості дихання в прохолодну
погоду, не допускати тривалих простоїв.

Список використаної літератури

Ареф’єв В.Г. Столітенко В. В. Фізичне виховання в школі. — К.: ІЗМН,
1997.

Бальсевич В.К. Физическая культура для всех и каждого. — Москва:
Физкультура и спорт. — 1988. — 208 с.

Білоус B.I. Спортивно-педагогічне удосконалення: / Навчальний посібник
для студентів факультетів фізичного виховання педагогічних університетів
та інститутів. — Кам’янець-Подільський, 1998. — ч. 2. — 243 с.

Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів. — Київ: Радянська школа.
— 1989. — 190 с.

Велитченко В.К. Физкультура для ослабленных детей. —Москва. Физкультура
и спорт. — 2006. – 109с.

PAGE

PAGE 13

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020