.

Світ Марка Твена і його книги для дітей

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
140 6087
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Світ Марка Твена і його книги для дітей»

ПЛАН

Вступ

1. Марк Твен та його твори для дітей

2. «Пригоди Тома Сойера» – одна з кращих книг Марка Твена

3. “Пригоди Гекльберрі Фінна”

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Марк Твен (англ. Mark Twain), справжнє ім’я: Самюель Клеменс (англ.
Samuel Langhorne Clemens; *30 листопада 1835 Флорида, штат Міссурі — †21
квітня 1910) — американський письменник, гуморист, сатирик, публіцист,
видавець. Найбільше відомий творами «Пригоди Тома Соєра» та «Пригоди
Гекльберрі Фінна».

«Чутки про мою смерть перебільшені», — такі телеграми отримали газетярі
від автора, на якого надрукували некролог (повідомлення про смерть).
Звичайно, це був сам Марк Твен — неперевершений гуморист свого часу. Він
і справді ледь не загинув — потрапив в автокатастрофу, але вижив. Він
живий і дотепер! Мільйони дітей читають його твори і сміються, вгадуючи
у тому чи іншому героєві себе, а дорослі просто повертаються у власне
дитинство. Таке диво робить книга Марка Твена «Пригоди Тома Сойера»
(вийшла у 1875 році), яку автор замислив як пародію на чемних дівчаток і
ввічливих хлопчиків.

Продовження історій про Гекльберрі Фіна і Тома Сойера письменник напише
лише через десять років. І зараз залишаються популярними такі твори
Марка Твена, як повість «Принц і злидар», повість «Жанна Д’Арк», роман
«Янкі при дворі короля Артура», сатиричні та гумористичні оповідання.

1. Марк Твен та його твори для дітей

Образ дитини в американської літературі почав розроблятися ще
романтиками, а найбільшої своєї виразності сягнув у творчості М. Твена.
Дитина в американській літературі – першовідкривач, особистість, яка
перебуває у постійному русі. Вона вільна у своєму виборі життєвого
шляху, вона у прямому, і в переносному значенні починає життя з «чистого
аркушу», як справжнє дитя своєї країни. Не завжди вона випромінює
оптимізм, але однак намагається утвердитися у житті.

Марку Твену безперечно належить роль першовідкривача образу дитини на
національної літературі Америки. Це її Том Сойєр і Гекльберрі Фін стали
символами невтримної дитячої спраги пригод, оптимізму неприйняття
святенницької моралі, нав’язуваної суспільством дорослих. Відомі слова
Е.Хемінгуея про те, що все американська література зобов’язана своїм
розвитком одній книжці – «Пригодами Гекльберрі Фінна» Марка Твена.

А.М.Зверев помічає: «Твен був реалістом, йому безмірно докучали мляві
романтичні квіти <...>. І на «>Томі Сойєрі» він висміяв всі ці
ненатуральні пристрасті, штучно навіяну меланхолію і плетиво безглуздих,
зате «гарних» словес». Ці слова вірні тому, що Твен справді чудово
володів прийомами пародії у насправді висміював неприродність дитячої
недільної літератури.

Традиційно дослідники творчості Твена говорять про створення ним нових
типів дитини, принципово може похвалитися своєї природністю від
солодкавих, приглаженних дітей із творів епігонів романтизму.

Твори Марка Твена не обтяжують мораллю, яка «помахує куценьким хвостиком
наприкінці кожного твору», оскільки, можливо, самі є моральними. І їх
моральність у тому, щоб жити, уникаючи забобонів й питань, які
нав’язують інші.

2. «Пригоди Тома Сойера» – одна з кращих книг Марка Твена

Історія про двох хлопчаків — вигадника і фантазера Тома Сойера та його
вірного друга та зброєносця Гека Фіна — захоплювала не одне покоління
читачів. Дуже мало знайдеться дорослих, які б не читали «Пригоди Тома
Сойера». Ця повість належить до тих книжок, які читають у дитинстві і
перечитують у дорослому віці, знаходячи дотепи, що загубили через дитячу
нерозважливість.

Ця книга — різноманітна та багатобарвна — вміло написаний твір і
одночасно пародія на «страшні» дитячі книжки. Це розповідь про людей,
які живуть у провінції, вони заражені нудьгою, святенністю, дурними
забобонами, але разом із тим — це поема про доволі добрих людей.

У “Пригодах Тома Сойєра” Марк Твен спробував воскресити проведені в
Ганнібалі дитячі роки (1839-1857), які, незважаючи на тяжкі потрясіння,
що їх судилося перенести його родині, збереглися на все життя в пам’яті
Семюеля Клеменса, як “сонячна ідилія”: містечко, що дрімає в сонячному
мареві, а навколо неоглядні прерії, пагорби, зарослі лісами, а за ними
далеко в димці ранкового туману самотні ферми. На одній з цих ферм, що
належала дядькові Сема – Джону Куорлзу, майбутній письменник завжди
проводив канікули. Вже будучи великим письменником Америки, Марк Твен
згадуватиме цю “найщасливішу пору свого дитинства”: “Я можу викликати в
пам’яті урочисту сутінь і таємничість лісової хащі, пахощі лісових
квітів, блиск омитого дощем листя, дріб дощових крапель, коли вітер
хитає дерева, далеке постукування дятлів і глухе токування диких
фазанів. Я можу викликати в пам’яті широкі луки, їх безлюддя і спокій,
великого яструба, що нерухомо ширяє з розпростертими крилами, і синяву
небокраю, що просвічується крізь його крила. Пам’ятаю, як завивав вітер,
як тремтів будинок у бурхливі ночі і як тепло і затишно було лежати під
ковдрою і бачити, як сніжинки залітали в щілини віконних рам і лягали
пагорбками на підлозі”. Радість злиття з природою, що народилася ще в
дитячі роки, Марк Твен відчуватиме до останніх днів життя, але на фермі
дядечка Куорлза Сем взяв дещо значно цінніше: він прилучився тут до
людяності, що нею пройнятий негритянський фольклор, відчув піднесений і
водночас надпримітивний поетичний лад, який міг зберегтися тільки в
душах рабів, що пронесли крізь століття кабали незгасну мрію про волю:
“Усі негри були нам друзі, а з ровесниками ми гралися як справжні
товариші… – пише Твен у своїй автобіографії. – Ми мали вірного і
люблячого друга, спільника і порадника в особі дядечка Неда, літнього
негра, у якого була найясніша голова в усьому негритянському висілку і
велелюбне серце – чесне, просте, що не знало хитрощів… Саме на фермі я
полюбив його чорних родичів і навчився цінувати їхні високі достоїнства.
Почуття симпатії і поваги до них збереглося у мене протягом шістдесяти
років… Мені і тепер так само приємно бачити чорне обличчя, як і тоді”.

Дядечко Нед, як побачимо далі, не тільки став прототипом безсмертного
образу негра Джіма в “Пригодах Гекльберрі Фінна”, а й прищепив Сенові
глибоку любов до негритянського народного мистецтва. У своїй крихітній
кухоньці, на стінах якої в сутінках танцювали дивовижні тіні, він
розповідав дітворі, серед якої неодмінно був і Сем Клеменс, страшну
історію про “золоту руку”, названу Твеном на схилі років “вершиною
американського гумору”, або кумедні епізоди з “трагікомічної епопеї” про
пригоди братика Кролика, що пізніше буде записана дядечком
Римусом-Гаррісом і обійде всі континенти світу, й то раптом закриє очі і
низьким грудним голосом заспіває “спірічуелси” – негритянські духовні
гімни.

У творі Марка Твена (Семюела Клеменса) «Пригоди Тома Сойера» йде мова
про хлопців, яких пригнічує школа та церква, але все ж таки їм вдається
жити вільним і щасливим життям.

У Тома немає батьків, але є тітка, сестра його матері, яка любить його і
піклується про нього. Тітка Поллі завжди переймається, якщо покарає
Тома, або якщо не покарає, бо на неї впливає закон тих часів: «жаліючи
дитину, ви губите її». Та навіть коли вона карає Тома, Том вибачає їй,
знаючи, що тітка ніколи не робить цього через злість або ненависть.

Іноді тітка змушує Тома працювати у вихідні, щоб хоч якось покарати
його. Але Том відкриває для себе один із найважливіших законів життя —
працю легко можна перетворити на захоплення, якщо просто змінити до неї
своє ставлення. Фантазія і винахідливість Тома завжди допомагають
влаштувати яскраву виставу з кожної справи, за яку він береться.
Наприклад, фарбування паркану він перетворює на відпочинок, до того ж
отримує за це «платню» («капітали» всіх хлопців, до того ж яблуко від
тітки і пряник, що прийшов до нього не зовсім праведним шляхом). Бути
щасливим, оптимістом, незважаючи на всі життєві незгоди — це дар від
народження, бо не можна навчити людину бути щасливою, і Том власноруч
створює своє життя, своє щастя, даруючи іншим радість пригод.

Том і Гек — не нерозважливі шибеники. Хлопці допомагають людям і навіть
рятують їх. Якщо б не невгамовність Тома, Беккі залишилася б у печері,
якщо б хлопці не пішли на цвинтар, Мефа Поттера стратили б за злочин,
якого він не коїв, якщо б Гек не покликав на допомогу, вдову вбили б.

Том неповторний — як би нам не хотілося, складно було б повторити його
«подвиги», але ми бачимо в образах Тома та Гека власні риси, риси своїх
друзів, винахідливих невгамовних фантазерів. Бо метою письменника було
не тільки розважити хлопців та дівчат, але й «нагадати дорослим, якими
вони були самі колись, що відчували, як розмовляли і в які дивні
авантюри втрапляли».

В образі Тома Марк Твен втілює типові риси народного характеру:
оптимізм, кмітливість, почуття дружби, любові до ближнього – тим самим
прилучаючи його до фольклорної гумористичної стихії.

Том – фантазер. Часом здається, що його романтичні поривання
перетворюють мрію в дійсність, а дійсність у мрію. За будь-яких обставин
він зберігає людяність. Тому і не вміє брехати. Незважаючи на “страшну
клятву”, яку дав разом із своїм нерозлучним другом Гекльберрі Фінном, що
вони нікому не викажуть імені справжнього вбивці доктора Робінсона, Том
виступив перед судом. Його не спиняє ні порушення клятви, ні ймовірність
кривавої помсти. Розповівши правду про обставини вбивства, хлопець
врятовує старого Мефа Поттера від зашморгу.

Романтизувавши образ Тома, Марк Твен зумів уникнути надгероїзації в його
змалюванні, зберігаючи специфічні дитячі риси.

????????????,?Тома Сойєра не можна ні на мить відірвати від середовища,
в якому він живе і в якому пройшли дитячі роки Сема Клеменса. Тут ніби
зливаються воєдино письменник і його романтично піднесений і водночас
глибоко реалістичний персонаж.

Риси, притаманні Тому Сойєру та іншим персонажам книги Марка Твена,
позначені історизмом. В образі Тома, породженому певним історичним
укладом життя, розкриваються типові контроверзи епохи: її надії і
розчарування, її радість і біль. І може, саме це й зробило роман
“Пригоди Тома Сойєра” безсмертним не тільки в американській літературі,
а й у світовій.

3. “Пригоди Гекльберрі Фінна”

На початку 80-х років письменник опублікував кілька творів (і це якоюсь
мірою стало причиною того, що він на певний час відклав роботу над
втіленням пригод Гека в художнє полотно), які значною мірою використав у
“Пригодах Гекльберрі Фінна”.

Влітку 1883 року Марк Твен пише новий варіант “Подорожей капітана
Стромфілда в рай”. Проте і він не задовольняє його. І письменник,
нарешті, починає активно і досить плідно працювати над рукописом
“Пригоди Гекльберрі Фінна” – одіссеєю Гека, який пливе вниз по Міссісіпі
на плоту з “біглим” негром Джімом. Ця книжка не тільки правдивий літопис
життя американського Півдня і Південного Заходу напередодні
громадянської війни, а й пристрасний протест проти стійкої ідеології
рабовласницького Півдня і його політики апартеїду щодо негрів.

Аналізуючи роман “Пригоди Гекльберрі Фінна”, американський
літературознавець Уендел Баррет свого часу писав, що це книжка, про яку
хочеться сказати: незважаючи на окремі елементи екстравагантного
бурлеску, вона є найзначнішим твором серед тих, які з’являлися на
американському континенті; це “одіссея Міссісіпі”; будучи однією з
найпоетичніших книжок, написаних англійською мовою, вона водночас цілком
пройнята істинним реалізмом. “Пригоди Гекльберрі Фінна”, хоча, на перший
погляд, і здаються пістрявими й композиційно нестрункими, не дають
підстав зараховувати твір до жанру “шахрайського роману”, як це робить
відомий дослідник творчості Марка Твена – Бернард Де Вото. Марку Твену
вдалося художньо відтворити реалістичну картину життя в долині річки
Міссісіпі, розгорнути панораму історичної епохи завдяки різноманітності
типізованих характерів. У міру того, як пліт спускається за течією,
перед читачами проносяться десятки містечок, що дрімають далеко від
кордону, що рухається на Захід, патріархальних ферм, садиб південних
плантаторів, де тоді ще панувала вендета – кривава помста. Перед Гековим
зором, – а отже, й читача, – постає таємничий, затонулий колись
пароплав, на борту якого вчинено вбивство; пропливають плоти, лоцмани
яких, цокаючи підборами і хвацько підстрибуючи, запевняють хвалькувато
один одного, що досить лише їхнього погляду, щоб розтрощити непорушні
скелі, і лише гучного голосу, щоб заглушити грім. Та що там грім? –
навіть співи янголів, що славлять господа бога.

Ніби в калейдоскопі, виникають несподівані ландшафти, вихоплюються із
життя людські характери: шукачі фортуни – пройдисвіти “король” і
“герцог”, старий Боггс, міський п’яничка, вбитий полковником Ыербурном,
одним з тих південних “джентльменів”, які кількома роками пізніше
створять Ку-Клукс-Клан; натовп нероб, які цілими днями, жуючи тютюн,
розгулюють по головній вулиці сонного міста, члени всіляких молитовних
зборищ…

У “Пригодах Гекльберрі Фінна” саме в образі Гека розкривається нова
якість, яка безпосередньо випливає з поетичного принципу, ще відсутнього
у Марка Твена в роки створення “Пригод Тома Сойєра”, – усвідомлення, що
мистецтво повинно активно втручатися в життя і навіть змінювати його в
ім’я щастя людини і людськості. Письменник не тільки дивиться на світ
очима своїх героїв, а й не раз робить їх рупором своїх думок, і в їх
судженнях чується авторський голос, який належить “літературній масці” –
Марку Твену. І справді, Гек на перший погляд типовий хлопчак, породжений
американським Південним Заходом. Його зовнішність, народний, гострий,
активний розум, навіть мова, насичена діалектизмами (взагалі Твен
користується в романі чотирма діалектами) – все це конкретні типізовані
риси історично складеного характеру. Та з іншого боку роздуми Гека про
життєві конфлікти, в центрі яких він часом опиняється, цілком збігаються
з поглядами і переконаннями самого письменника.

Але якщо пригоди Тома Соєра від пригод Гекльберрі Фінна відділяє прірва,
така ж велетенська прірва розділяє і самих цих персонажів. У
неподібності поміж неосвіченим, наївним, але загалом добрим Геком і все
більш неприємним, егоцентричним, а іноді й просто садистом Томом можна
побачити віддзеркалення вічної суперечки Марка Твена і Сема Клеменса. Як
на сторінках книг чиста душа змагається з хитрістю, так у житті
безкомпромісний мораліст виступає проти готового до будь-яких
компромісів кар’єриста. Гек Фінн допомагає рабові Джиму втекти, а Том
Соєр перетворює Джима на маріонетку, яка не має нічого спільного з
вільним “нецивілізованим” життям Гека Фінна на берегах Міссісіпі, зате
асоціюється зі злочинністю на тих самих берегах. Книга “Пригоди
Гекльберрі Фінна” насправді розповідає наскрізь трагічну історію і
допомагає зрозуміти, чому два всесвітньо відомих у літературі трагіки
Ернест Гемінґвей та Вільям Фолкнер обрали своїм кумиром саме коміка
Марка Твена.

Нестрункість і уявна фрагментарність “Пригод Гекльберрі Фінна”
пояснюється насамперед тим, що письменник, трансформуючи першоелементи
американського гумору і підкорюючи їх ідейному спрямуванню твору,
розробляє композиційну систему парадоксальних контрастів, антитез,
побудованих на грі світла і тіні. Вдразу за бурлескним описом картин
Евеліни Гренджерфорд – безглузді злочини, вчинені за законом родової
помсти; за глибоко трагічним епізодом вбивства старого Боггса
холоднокровним “джентльменом” полковником Ыербурном (тим різновидом
“сильної особи”, яка через десятиліття надовго стане “позитивним героєм”
літератури, породженої філософією Ніцше), безпосередньо йде надкомічна
циркова вистава. І так зі сторінки на сторінку, із розділу в розділ…

І саме оці контрастні фрагменти, з яких сплетена сюжетна канва
“Пригод…”, є в усій своїй естетичній визначеності цілісною будовою,
пройнятою єдиним ідейним струменем. І тут не можна не погодитися з
Бернардом Де Вото, який доводив, що формальні особливості роману Твена
цілком підвладні змістові. До того ж, Марку Твену вдалося розкрити через
окреме загальне і взаємно – через загальне окреме, – тобто показати на
тлі яскравої панорами життя американського Південного Заходу типові
характери, – втілення соціальних та ідейних контроверз епохи. І в цьому
нев’януче значення і справжнє новаторство роману Марка Твена.

Висновки

Отже, видатний американський письменник Марк Твен написав багато книжок,
якими зачитується вже багато поколінь людей. І найулюбленіший серед них
— роман «Пригоди Тома Сойєра».

Головний герой цього твору — Том. Він — безтурботний школяр, не
слухняний, інколи навіть грубий. У голові в нього завжди повно всяких
дурних вигадок та капостей. Том може прогуляти заняття в школі, граючись
у лісі та уявляючи себе то піратом, то знаменитим розбійником Робіном
Гудом. Він навіть тікає з дому, перелякавши і засмутивши цим тітоньку
Поллі.

Але цей хлопчик — великий мрійник і вигадник, сміливий, чесний, вірний
у дружбі, не любить зрадливих, нечесних людей та наклепників. Він бере
провину дівчинки Беккі, яка йому подобається, на себе, намагається
повідомити тітоньці, що він живий, щоб та не хвилювалася. Том зумів
завдяки своїй винахідливості перетворити покарання на розвагу — так
розрекламував привабливість фарбування паркану, що вишикувалася ціла
черга бажаючих.

На долю Тома Сойєра випадає багато пригод, серед них і небезпечних. Але
він разом зі своїм другом Геком із честю виходить з усіх небезпечних
ситуацій, виявляє свої кращі якості, хоч і завдає своїм близьким багато
турбот.

Отже, Марк Твен яскраво і переконливо показав дитячий світ американських
хлопчиків, яким довелося зіткнутися не лише зі своїми, дитячими
проблемами, а й із жорстокістю та несправедливістю дорослого світу.

Твори Марка Твена не обтяжують мораллю, яка «помахує куценьким хвостиком
у кінці кожного твору», тому що, можливо, самі є моральними. І їх
моральність полягає в тому, щоб жити вільно від забобонів і проблем, що
нам нав’язують інші, весело і просто. І тоді прийде щастя — «будь
простішим, і до тебе потягнуться люди». Але це лише одна думка з тисяч
думок з цього приводу, тому що кожен з нас знаходить щось своє в цій
книжці.

Список використаної літератури

Жлуктенко Н. Художній світ роману Марка Твена “Пригоди Гекльберрі Фінна
// Вікно в світ. -1999. -№ 4. – С. 129-137

Зверев А.М. Марк Твен // Історія світової літератури: О дев’ятій т. М.,
1990. Т. 7.

Зверев А.М. Світ Марка Твена. М., 1985.

История зарубежной литературы конца ХІХ- начала ХХ века: Учебник для
филол. фак. ун-тов. -М.: Высш. шк., 1978. -470, с.

Лібман З.Я. Марк Твен. Життя і творчість. – В-во худ.літ „Дніпро”: Київ
– 1977. – 143 с.

Наливайко Д. С. Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба романтизму:
Підручник. -Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. -415 с.

Ніколенко О.М. Марк Твен і його книги // Зарубіжна література в
навчальних закладах. -1999. -№ 3. – С. 39-44

Ромм О.С. Марк Твен і його книжки дітей. Л., 1958.

Твен Марк. Избранные произведения. -М.: Водолей, 1992. -359, с.

Твен Марк. Приключение Тома Сойера. -М.: Правда , 1987. -526, с.

Твен Марк. Принц і злидар: Повість. -К.: Котигорошко, 1994. -159, с.

Твен Марк. Янки из Коннектикута при дворе короля Артура: Роман. – Ростов
н/Д: Ростовское книжное изд-во, 1982. -304с.

PAGE

PAGE 13

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020