.

Операція ‘Вісла’ на західноукраїнських землях

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
147 4410
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Операція «Вісла» на західноукраїнських землях»

ПЛАН

Вступ

1. Передумови операції «Вісла» та підготовка до неї

2. Хід операції

3. Насильство

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Операція «Вісла» — етнічна чистка, здійснена у 1947 році (початок — 29
березня) під керівництвом Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини.
Полягала у примусовій депортації (виселенні) з використанням збройних
сил вказаних країн українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини
на ті території у західній та північній частині польської держави, що до
1945 належали Німеччині, а також у різні регіони СРСР.

1. Передумови операції «Вісла» та підготовка до неї

У 1944 між урядами УРСР і Польщі було підписано «Угоду про взаємний
обмін населенням у прикордонних районах». Це перше виселення українців
зі споконвічних українських земель, що на той час належали Польщі, котре
передувало “Операції «Вісла» та яке мало (за умовами Угоди) бути
винятково добровільним, проводилося найчастіше примусово та із
застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи для
збільшення масштабів переселення вдавалися до:

позбавлення прав українців на землю,

ліквідації рідного шкільництва,

ліквідації культурно-освітніх установ,

ліквідації греко-католицької церкви тощо.

Протягом жовтня 1944 — серпня 1946, за даними польських джерел, до
України (тоді — УРСР у складі СРСР) було переселено 482 тис. осіб.

Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського
цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію
національно-патріотичних сил— Української Повстанської Армії та
націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на
території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування
тоталітарного режиму в цілій Польщі. За цих умов польська комуністична
влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю
виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити
українську національну меншину в Польщі.

31 січня 1947 р. — голова Воєводського комітету безпеки в Ряшеві
полковник Іґнаци Вєлічко видає наказ провести облік українського
населення на території Ряшівського воєводства.

5 лютого — польський Сейм проголошує «Закон про амністію для членів
підпілля» на час від 22 лютого до 25 квітня 1947 р. Амністія не обіймає
ОУН і УПА. Як заявлено під час сеймових переговорів:

Прощення і відпущення покарання для прибічників УПА було б повністю
несумісне з нашими елементарними почуттями обов’язку перед державою, а
також підірвало б найбільш життєво важливі інтереси народу

.

14 лютого — новоторгський староста Лєх Лея звертається до краківського
воєводи з проханням виселити лемків. Пояснює це потребою

“…створення однорідної держави з точки зору етнічної приналежності.
Аби перетворити приграничні повіти на суто польські, що зрештою
відповідає інтересам держави, і щоб усунути питання Лемків з питань
польської політики, рекомендованим би було переселення Лемків вглиб
Польщі” …

.

20 лютого — заступник начальника Генерального штабу Польського війська
генерал Стефан Моссор у звіті міністру національної оборони і голові
Державної комісії безпеки представляє список українців з 12 повітів
Ряшівського воєводства і проект їх виселення.

“При розгляді ситуації на території Краківського округу виникла проблема
з залишками українців. Багато осіб і навіть цілі сім’ї українців
сховалися в лісах, або в прикордонних теренах Чехословаччини, а потім
повернулися в свої садиби, становлячи бази для банд УПА і небезпеку
іредентизму на майбутнє. Оскільки Радянський Союз не приймає на даний
час цих людей, здається, необхідно навесні здійснити енергійну акцію
переселення цих осіб окремими сім’ями розкидуючи їх по всіх відновлених
територіях, де вони швидко асимілюются.”

.

25 лютого — голова Воєводської комісії безпеки в Ряшеві полковник
Вєлічко пропонує виселити українців:

“Потрібно повністю виконати і завершити акцію виселення, почату в 1945
році. Якщо в даний час відсутня можливість передачі тих українців в
СРСР, то необхідно їх перенаправити на захід і розпорошено розселити,
аби унеможливити шкідливу діяльність. Це питання обговорювалося з
воєводою, котрий звернувся з відповідним запитом до центральної влади.”

.

6 березня — з пропозицією виселення лемків виступає до Державної комісії
безпеки командир Краківської округи ген. Вєнцковський:

“Хотілоб ся, щоби виступити з поданням до уряду про переселення
“Лемків”, які ще залишилися в повіті Нови Сонч, на територію Повернених
Земель.”

.

27 березня — на засіданні Державної комісії безпеки обговорено
пропозицію виселення українців. Прийнято постанову, щоб міністр
державної безпеки генерал Радкевич справи, котрі стосуються виселення
українців з Ряшівського воєводства (пол. «Sprawy dotycz?ce wysiedlenia
Ukrai?cow z woj. rzeszowskiego») представив на засіданні Політбюро
Центрального комітету Польської робітничої партії.

27 березня — у секретному рапорті Оперативного відділу Генерального
штабу Польського війська записано:

“Вирішення українського питання, поширеного на територію Ряшівського,
Люблінського і частини Краківського воєводства є справою надзвичайно
важливою, вирішальною щодо результатів подальшої боротьби з бандами УПА
(…) Оскільки СРСР на даний час не приймає цих людей на свої території,
тому представляється необхідним провести енергічну акцію переселення цих
людей поодинокими сім’ями на територію Повернених Земель, де вони можуть
скоро асимілюватися.”

.

Згідно з оцінками документів, котрі були в командування Оперативної
Групи «Вісла», Українська Повстанська Армія розпоряджалася на день 1
квітня 1947 збройними силами в кількості 2402 осіб, включно з місцевою
самообороною в кількості 720 осіб. Серед членів УПА таких, що носять
зброю й активні в бойових діях, оцінено на 1772 людини. Розклад сил на
окремі відділи виглядав наступний:

Штаб УПА в «Закерзонському Краю» — 25 осіб;

Округа № 1 (Сяноччина) — штаб (37 осіб), підрозділи місцевої
самооборони, зокрема Самооборонні Кущові Відділи (пол. obsada personalna
rejonow) 249 осіб, збройні підрозділи: сотня «Бурлаки» (120 осіб), сотня
«Ластівки» (91), сотня «Громенки» (121), сотня «Крилача» (81),
Лемківська сотня «Стаха» (61), сотня «Біра» (90), сотня «Хріна» (121),
сотня «Романа» (121).

Округа № 2 (Ряшівщина) — штаб (27 осіб), підрозділи місцевої самооборони
СКВ (пол. obsada personalna rejonow) 471 особа, збройні підрозділи:
сотня «Месники-1» хорунжого Григорія Мазура «Калиновича» (100), сотня
«Месники-2» хорунжого Івана Шиманського «Шума» (101), сотня «Месники-3»
Михайла Тарабаня «Тучі» (90), сотня «Месники-4» Григорія Левка «Крука»
(71), сотня «Бриля» (60), сотня «Сагайдачин» (61), сотня «Яра» (41),
сотня «Чауса» (51), сотня «Дуди» (40), сотня «Крилаті» (41), сотня
«Давида» (71) (пол. sotnia “Kruka” (71), sotnia “Kalinowicza” (100),
sotnia “Tucza” (90), sotnia “Szuma” (101), sotnia “Bryla” (60), sotnia
“Sahajdaczyn” (61), sotnia “Jara” (41), sotnia “Czausa” (51), sotnia
“Dudy” (40), sotnia “Kry?aty” (41), sotnia “Dawida” (71)).

Згідно з тими ж даними командування Оперативної Групи «Вісла», на 23
липня 1947 року збройні сили УПА на Закерзонні зменшились з 2402 осіб до
563.

2. Хід операції

Приводом до початку Операції Вісла стала загибель 28.03.1947 в районі с.
Яблоньки (на шосе між Балигородом і Тісною) у бою з відділом УПА
(командир — майор С.Хрін) заступника міністра оборони (ІІ віце-міністр
національної оборони) Польщі генерала К.Свєрчевського.

У смерті Свєрчевського досі чимало неясного. У тому бою проти 50 поляків
стояло 150 оунівців, з кулеметами й мінометами. А вбито лиш генерала та
трьох солдатів. Нападників одразу названо “бандою УПА”, хоча слідство
закінчили тільки тижнів через три. Бандерівці не знімали з себе
відповідальності за ту акцію. Але дивно, що “Хрін”, який командував
однією з тих двох сотень упівців, згодом у своїх мемуарах ані словом не
згадав про Свєрчевського.

Цього ж дня на засіданні політбюро ПРП було прийнято рішення про
цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх
німецьких землях воєводства — Вроцлавське, Гданське, Зеленогірське,
Кошалінське, Ольштинське, Познанське і Щецінське.

28 березня — постанова Політбюро ЦК ПРП:

«В рамках репресивної акції щодо українського народу постановлено: 1.
Швидкими темпами переселити українців і змішані родини на повернені
території (передусім північну Пруссію), не утворюуючи компактних груп і
не ближче, ніж 100 км від кордону».

29 березня — Політбюро ЦК ПРП повідомляє про свою постанову в справі
виселення українців посла СРСР у Варшаві Віктора Лебедєва.

30 березня — Воєводський комітет безпеки в Ряшеві приймає постанову про
виселення і «організацію концтаборів для українців, що шкодять Державі»

11 квітня — постановою Політбюро з завданням проведення «української
акції» (пол. «akcji ukrai?skiej») твориться штаб оперативної групи, яку
очолює генерал Моссор.

11 квітня — рапорт Оперативного відділу Генерального штабу Польського
війська у справі генерала Свєрчевського:

« «Приналежність організованої банди, котра вчинила напад, не можна
встановити, так як нікого з учасників не затримано. (…) Не виключено, що
за генералом під час його подорожі цілий час стежили диверсанти з-поміж
реакційних елементів Центральної Польщі, і замах був організований ними
власне у такій місцевості, де підозра впаде на українців. Ввважаю за
свій обов’язок подання такого припущення, а щоб органи, призначені до
провадження детального розслідування не притримувалися хибної думки, що
злочин вчинили українські фашисти, і тільки серед них розшукували
виконавців » »

15 квітня — міністр оборони Польщі фельдмаршал Міхал Рола-Жимієрскі
(пол. Micha? Rola-?ymierski, рос. Роля-Жимерский, Михал) звернувся до
міністрів оборони національної Республіки Чехословаччини і СРСР з
проханням про щільну блокаду рубежу з Польщею, щоб ніхто не перебрався
на територію сусідніх країн.

16 квітня — на засіданні Державної комісії безпеки представлено проект
організації «Спеціальної акція „Схід“» (пол. “Akcji specjalnej
«Wschod»”), згодом переіменованої на Акція “Вісла (пол. Akcja «Wis?a»),
який починався від речення:

« «Остаточно вирішити українську проблему у Польщі. З тією метою:
а)провести за погодженням з Державним Репатріаційним Управлінням
евакуацію з південної та східної прикордонної смуги усіх осіб
української національності на північно-західні землі, розселяючи їх там,
за можливості, якнайрозпорошеніше; б) евакуації будуть піддані усі
українські народності з Лемками включно (…)» »

17 квітня — звіт спеціальної комісії Міністерства безпеки і оборони в
справі вбивства генерала Свєрчевського:

« « У результаті проведених операцій не виявлено нікого з виконавців
нападу, вчиненого 28 березня 1947 р. У зв’язку із вищесказаним, як і з
тим, що ми зовсім не маємо агентури у підпіллі, стан справ виключає
швидке встановлення злочинців, як виконавців, так і інспіраторів та
організаторів вбивства генерала Свєрчевського» »

18 квітня — Посол Польщі в Москві повідомляє міністра закордонних справ
СРСР про акцію «Вісла».

20 квітня — план дій Оперативної групи «Вісла»:

« «Негайно приступити до встановлення та розробки української
інтелігенції та священослужителів, котрі є головним двигуном діяльності
українського підпілля. Скласти детальні списки для їхнього цілковитого
виселення»  »

22 квітня — інструкція командування Оперативної групи «Вісла» для
командира конвою транспорту з виселеними українцями:

¦

¦

22 квітня — у Сяноці починає «працювати» Військовий суд Оперативної
групи «Вісла». Протягом трьох місяців засудив він 173 українців на
смертну кару, 58 на довічне ув’язнення і 79 на кару до 15 років
ув’язнення.

23 квітня — постанова Політбюро ЦК ПРП у справі ув’язнення «підозрілих
українців» (пол. «podejrzanych Ukraincow») у концтаборі в Явожні.

23 квітня — інструкція командування ОГ «Вісла» для командира
виселенського відділу:

« “З метою забезпечення їм спокійного життя і праці, уникнення
непотрібних жертв цивільного населення під час боротьби з бандитизмом в
районі сіл і в самих селах за розпорядженням місцевих влад населення
переселюється на повернуті території. Кожен, хто несанкціоновано
останеться після виселення, буде вважатися за члена банди і трактуватися
як такий.” »

.

23 квітня — інструкція командування ОГ «Вісла» для коменданта полкового
збірного пункту:

« «Полковий збірний пункт є першим етапом переселення. Тут відбувається
перша селекція переселенців. Селекція має на меті виявлення ворожих та
сумнівних елементів» »

23 квітня — з?являється наказ для вояків перед їх виїздом на акцію
«Вісла»:

« «Солдати! Випала нам неземна честь,що ідемо воювати за права народу.
Матері і діти, плачучи, благають про допомогу своїх синів у війську,
щоби покласти край діяльності фашистських бандформувань під знаком
Української Повстанської Армії, створеної гітлерівськими фашистами і
керованої офіцерами СС» »

24 квітня — Президія Ради Міністрів Республіки Польща ухвалила рішення у
справі Акції «Вісла».

24 квітня — з Варшави відправлено залізничним транспортом 15 тонн
колючого дроту для побудови перехідних виселенських таборів.

24 квітня — згідно з наказом командира ОГ «Вісла» починаються масові
арешти українців, запідозрюваних у співпраці з УПА.

28.04.1947 о 4.00 годині ранку шість польських дивізій (бл. 17 тис.чол.)
та відділи Корпусу Безпеченьства Публічного (назва органів польської
служби безпеки) оточили території, на яких компактно проживало
українське населення. В цей же час відділи НКВС і чехословацької армії
заблокували східні і південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сончу.
Операція Вісла проводилась під безпосереднім керівництвом міністра
оборони Польщі маршала Р.Жимерські та ген. С.Моссора.

28-29 квітня — на засіданні Пленарної Конференції єпископату Польщі
Примас Польщі Кардинал Август Гльонд повідомляє, що Святійший Отець
іменував його делегатом для Церков східного обряду в Польщі —
Греко-Католицької і Вірменської. Просить польських владик, щоб з великою
розсудливістю і гідністю ставилися до греко-католиків, щоб «навіть не
давати приводу, що спричиняються до ліквідації Церкви» (пол. «nawet nie
dawa? pozorow, ?e przyczyniaj? si? do likwidacji Cerkwi»). Просить
також, щоб з українських церков не забирали іконостасів.

29 квітня — зі станції Куляшне від’їжджає перший транспорт з
виселенцями. Це мешканці Должиці Сяніцького повіту.

9 травня — з Освєнціма до концентраційного табору в Явожні прибуває
перша група українців. В’язнем № 1 є Марія Баран, дочка Петра й Анни,
нар. 10.III.1929 р. в Луковій Ліського повіту.

15 травня — краківський щоденник «Naprzod» («Вперед») повідомляє про
акцію «Вісла».

« «Ця акція, з одного боку, причиниться певною мірою до сприяння
викоріненню банд УПА, а з іншого боку, призведе до цілковитого
динамічного опольщення Повернених Земель» »

22 травня — у лісі біля Лішної Сяніцького повіту розстріляно у збірній
екзекуції першу групу 19 українців, засуджених на смерть Військовим
судом Оперативної групи «Вісла». Серед страчених була дівчина Розалія
Мілько.

21 червня — у Любачові відбулася врочиста зміна назви вулиці Шашкевича
на вул. «генерала Свєрчевського».

6 липня — наказ командування ОГ «Вісла» № 006 про створення спеціальних
військових «Grup Kontrolnych» («Груп Контрольних»), завданням яких є
перевірити ще раз кожну виселену місцевість у пошуках українців.

15 липня — Державна комісія безпеки вирішує, щоб від 1 до 25 липня ОГ
«Вісла» провела «kontrol? terenow i oczyszczenie z pozosta?ych resztek»
(тобто — «контроль і зачистку території»).

16 липня — наказ № 0010 командира ОГ «Вісла» генерала Моссора про арешт
і заслання в концтабір Явожно «Ukrai?cow, wysiedlonych i bezprawnie
powracaj?cych» («…виселених українців, що незаконно повертаються») .

19 липня — наказ № 063 командира 7 Дивізії Польського війська полковника
Бобровського:

« «Усіх виселених українців, що з’являються на тереторії,підконтрольній
Дивізії, нібито з метою проведення жнив, — арештувати і віддати Службі
Безпеки з ціллю їх висилання до концентраційних таборів»  »

29 липня — закінчує свою діяльність Оперативна група «Вісла». Її
завдання переймає Оперативна група Краківської округи.

Депортаційні заходи проходили в три етапи:

1) з 28.04.1947 до 15.06.1947 виселялись українці з повітів Ліско,
Сянік, Перемишль, Ясло, Кросно, Любачів, Горлиці, Ярослав;

2) до 30.06.1947 вивозилося українське населення з повітів Новий Сонч,
Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів.

3) до кінця жовтня 1947 депортовано населення з решти повітів
Закерзоння.

На 31.07.1947, за польськими даними, було переселено 140 575 осіб,
ув’язнено в концтаборі Явожно 3800 чол., убито 655 чол., заарештовано
1466 членів українського руху Опору.

1 серпня 1947 таємна інспекція Державної комісії безпеки наказала
командуючим Краківського і Люблінського воєводств виселити всіх
українців, що залишилися на їх території після акції «Вісла», без огляду
на ступінь лояльності і партійну приналежність та організувати
контрольні бригади з перевірки кожного виселеного села, щоб у них не
залишилася жодна українська чи змішана родина.

Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців, органи влади, звичайно,
допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських сімей.

До кінця 1947 у місця, звідки було депортовано українське населення,
переселено близько 14 тис. осіб польської національності.

3. Насильство

Акція супроводжувалась масовим насильством над українським населенням.
Польська комуністична міліція озброювала польських селян-шовіністів, що
знищували цілі села, вбиваючи навіть дітей і жінок. Після закінчення
Другої світової війни антиукраїнський терор був, головно, справою рук
польської комуністичної просталінської влади, але не тільки її. Брали
участь у цьому частини польського крайнього правого підпілля —
Національних Збройних Сил (NSZ) і Національної Військової Організації
(NOW). Озброєна група під командуванням «Волиняка» винищила майже всіх
мешканців села Малі Куровичі — 300, за даними польського сейму, а 2000,
згідно з рапортами УПА. На думку командирів УПА, «Волиняк» співпрацював
з НКВС. У селі Верховина учасники NSZ вбили 194 українських селян, в
тому числі 65 дітей. Інший відділ, який належав до АК, замордував 460
українців у селі Павлокома.

Популярний девіз поляків: «Українців за Сян!».

На початкових етапах операції на Закерзонні не було частин УПА, а тільки
невеликі загони самооборони і українське населення було майже
беззахисне, але скоро через Сян переходять 3 частини УПА, що починають
бойові дії проти Війська Польського, польської міліції і загонів НКВС.

Командирами УПА було наказано не проводити терору проти польського
цивільного населення (знищувати тільки озброєних шовіністів).

УПА починає співпрацювати з польською організацією «Воля і
незалежність», що постала з Армії Крайової. ВіН саботувала вивіз
українського населення до СРСР. Командир Штендер-Прірва, що був висланий
командування УПА Львівського регіону для припинення україно-польського
протистояння і порозумітися з АК для спільної боротьби проти сталінізму
писав: «ВіН проводив пропаганду серед солдатів Війська Польського, аби
вони по-людськи ставилися до українського населення, не виганяли його до
СРСР і дивились крізь пальці на втечу чи ухиляння від переселення. Під
час виселення багато українських родин знайшло, за згодою ВіНу, притулок
у польських селах». Але провід ОУН і польський уряд в еміграції не
дійшли порозуміння і співпраця була місцевого характеру.

На теренах Закерзоння, що були під контролем АК ситуація була
спокійнішою, але поступово АК була розброєна і владу передали
комуністам.

Згідно з офіційними даними, в 1944–1947 роках від рук УПА загинуло 599
цивільних осіб польської національності (з них 368 в 1945 році). Варто
відзначити, що до «цивільних осіб» статистика зараховує також учасників
збройних відділів «самооборони» (за винятком ормовців), які брали
активну участь в антиукраїнському терорі. Але заступник міністра
внутрішніх справ генерал Владислав Пожога підтвердив, що від рук цілого
польського підпілля загинуло близько 10 тисяч цивільних осіб, або майже
у 20 разів більше, ніж від рук УПА.

27 серпня 1949 року у Польщі урядовим декретом українці позбавлені права
на господарства, з яких вони були виселені під час акції «Вісла» і на
залишене там нерухоме майно.

Висновок

Отже, операція “ВІСЛА” – злочинний захід польського комуністичного
режиму проти українського населення на окупованих Польщею українських
етнічних землях 1947. Полягав у примусовій депортації українців з
Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на території у зх. та пвн.
частині Польської держави, що до 1945 належали Німеччині. Акт геноциду
проти українського народу. 9.9.1944 між комуністичними урядами УРСР і
Польщі було підписано угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних
районах. Переселення українців з їх етнічних територій, яке мало за
умовами угоди носити виключно добровільний характер, проводилося
найчастіше примусово і з застосуванням військової сили. Польські
адміністративні органи застосовували найрізноманітніші засоби для
зростання масштабів переселення – позбавлення прав українців на землю,
ліквідація рідного шкільництва, культурно-освітніх установ,
греко-католицької церкви та інші. В жовтні 1944 -серпні 1946, за даними
польських джерел, було переселено 482 тис. осіб. Переселення і масові
репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення
викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил –
Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації
Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну
загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. В цих умовах
польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику,
вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і
розпорошити українську національну меншину в Польщі.

Депортаційні заходи проходили в три етапи: 1-й – з 28.4. до 15.6.1947
виселялись українці з повітів Лісно, Сянік, Перемишль, Ясло, Коросно,
Любачів, Горлиці, Ярослав; 2-й – до 30.6.1947 виселялось українське
населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський,
Грубешів. Протягом третього етапу (до кінця жовтня 1947) виселено
населення з решти повітів Закерзоння. На 31.7.1947 за польськими даними,
було переселено 140 575 осіб, ув’язнено в концтаборі Явожно 3800 чол.,
убито 655 чол. заарештовано 1466 членів українського руху Опору.
Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців органи влади, звичайно,
допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських сімей. До
кінця 1947 у місця, звідки було депортовано українське населення,
переселено близько 14 тис. осіб польської національності.

Список використаної літератури

1947: Акція «ВІСЛА» — апогей депортаційних операцій 40-50-х рр. ХХ ст.
Виставка за документами ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, а також ГДА
СБУ.

А. Г. Ліпкан Операція «Вісла»: переселення чи депортація? «Воєнна
історія» #1 за 2003 рік

Акція «Вісла»/ Впорядкування і редакція Євгена Місила. — Львів-Нью-Йорк:
Наукове товарист-во ім. Шевченка у Львові, 1997. — 564 с.

Євген МІСИЛО.Календар акції «Вісла»

Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій
Смолій. — К.: Либідь, 1997.

PAGE

PAGE 8

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020