.

Романтичний характер казки Гофмана ‘Лускунчик’

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
108 9665
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

«Романтичний характер казки Гофмана «Лускунчик»»

ПЛАН

Вступ

1. Місце казкового світу Е.Т.А.Гофмана в літературному романтизмі

2. Сюжет казки Е.Т.А.Гофмана «Лускунчик»

3. Романтичні особливості казки «Лускунчик»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ернст Теодор Амадей Гофман народився 1776 року в Кенігсберзі, в тодішній
Східній Пруссії, у родині судового урядовця. Він був веселим, дуже
дотепним хлопцем і ще в школі виявив великий хист до музики й малювання.
З-поміж іншого також наполегливо опановував мистецтво слова: залюбки
брався за створення віршів, оповідань, казок тощо.

Саме художніми творами Е. Т. А. Гофман здобув собі світову славу.
Більшість його оповідань та повістей, і навіть один роман, мають
казковий сюжет, у них поряд із людьми діють феї, чаклуни, добрі й лихі
духи, тварини. Ці казкові істоти живуть у Гофманових творах за своїми
власними законами, але часто й за законами людськими, а вони, звісно,
бувають несправедливі й підступні, служать не добру, а злу. Письменник
дотепно висміює і такі закони, і тих, хто їх запроваджував. У творі
«Лускунчик» до таких людей належать король та його двір із казки
«Лускунчик і Мишачий король», родина графа фон Бракеля та магістр
Чорнило з «Чужої дитини». Але серед авторських героїв є й люди, особливо
діти, що мають чисте, вразливе на всяку неправду серце. Вони співчувають
покривдженим і по-своєму борються з кривдниками. Така Марі у казці
«Лускунчик і Мишачий король», такі Фелікс та Кристліб у «Чужій дитині».
їм зрозуміла мова природи, мова струмків, рослин і тварин, вони живуть у
чарівному світі казки, де їх оберігають добрі духи.

1. Місце казкового світу Е.Т.А.Гофмана в літературному романтизмі

Літературна казка в жанровій системі романтизму посідає одне з
центральних місць. Романтиків приваблювала форма казки, яка давала
можливість лаконічно і глибоко висловити своє ставлення до
зображуваного, поєднати точки зору персонажа й автора. Вона виявилася
тією формою, яка найбільш точно і глибоко передавала „дух народу”.
Перенесення в казковий світ – свого роду втеча від реального світу, в
той час як казкова „реальність” виявлялася аналогом романтичної
„двоствітності”. Особливість літературних казок виявляється в
переплетенні реального та ірреального, суб’єктного та об’єктного, їх
чарівність ніби зменшується до простої незвичайності, але і цього інколи
досить, щоб художній твір усвідомлювався як казка. Так авторська казка
проходить в літературі романтизму етапи самовизначення і
самозаперечення, що засвідчує самостійність і життєздатність цього
жанру.

Гофман – письменник різких контрастів. Зла, їдка, нещадна сатира
поєднана в його творчості з тонким ліризмом і пронизливою ніжністю
стосовно шукань людей у сфері тих справжніх і вічних цінностей, що були
далекі світові буржуазного чистогану і меркантилізму, у сфері любові,
шляхетності, безкорисливого подвигу, у сфері мистецтва, мрії, краси,
фантазії. Казки Гофмана – явище зовсім іншого порядку. Гофман по більшій
частині сам придумував казкові сюжети або так переосмислював традиційні,
що вони здобували зовсім інше значення. Саме поняття казки в Гофмана
відмінно від жанрового поняття народної казки. Слово «казка» у поетиці
Гофмана має споконвічно метафоричний зміст. Воно уособлює чарівну країну
щастя, утілених бажань, соціальної гармонії, іншими словами, усього
того, у чому почував себе обділеним талановитий художник, як і ціле
покоління романтиків Німеччини.

Казка для Гофмана ще і краса духовного світу людини: «…людська душа –
це сама чудова на світі казка… Який прекрасний світ укладений у наших
грудях!» («Принцеса Брамбілла»). Гофману було дано зрозуміти багато
істин свого часу раніше, ніж більшість його сучасників, він побачив
страшні гримаси буржуазного світу, хоча в Німеччині цей світ тільки
робив перші кроки. Він зрозумів страшну і безлику силу грошей, що
перетворює людину в бездушний автомат, куди більш жахливий, чим дракон
про сім голів («Піскова людина»). Всього три золотих волоски на верхівці
маленького виродка – малюка Цахеса – роблять його володарем над
розумами, душами, долею цілої держави («Малюк Цахес»). І в цих випадках
у Гофмана, як і в народній казці, каліцтво і злиденність духовне
виражається в каліцтві зовнішньому. Мертвий Цахес, звільнений від влади
золота, стає раптом красивим.

Філософська казка Гофмана досить важка для дитячого сприйняття, як і
проблеми, що вона торкається. Тільки дві казки Гофмана безпосередньо
зв’язані зі світом дитинства: «Чуже дитя» і «Лускунчик і мишачий
король». «Лускунчика» важко віднести до якого-небудь визначеного жанру,
у свій час це відзначив і В. Г. Бєлінський. Насамперед, у цій казці
звертає на себе увагу не сюжет, не його примхливість, а тонкий аналіз
психології дитини, осмисленню якого підлегле все інше. Подібна якість не
відома ні народній казці, ні казкам бр. Грімм.

Як і інші романтики, Гофман з величезним інтересом відноситься до
дитинства. Для нього – це країна, що існує за своїм законами краси,
недоступним для дорослої людини. І справа зовсім не у віці, як такому, у
казках Гофмана зустрічаються дорослі і старі диваки – «ентузіасти», як
іменує їхній письменник, яким теж доступний світ казок.

Внутрішній і зовнішній світ, з погляду Гофмана, тісно взаємодіє, не
дивлячись на всю свою протилежність і непримиренність. Людина прагне
вирватися за межі зовнішніх обмежень, знайти порятунок від нікчемного,
“сірого” плину речей – в мистецтві, у високих творчих поривах.

Гофман враховує великий педагогічний вплив казки, намагається передати
своє бачення різних ситуацій, вчинків, вчить перемагати всякі негаразди,
встановити справедливість на землі. Казка породжує і виховує кращі риси
у людей. Знаючи це, письменник надає великого значення спрямованості
казки. За словами відомого французького письменника-казкаря Шарля Перро,
“мораль являється основним моментом у будь-якій казці”. Саме Шарль Перро
відзначив, що перше місце належить ідеї, оцінці дійсності, а друге –
образності. У фантастиці казки реалізується все те, що хвилює серце і
душу народу, письменника.

2. Сюжет казки Е.Т.А.Гофмана «Лускунчик»

Казка Е.Т. Гофмана «Лускунчик і Мишачий Король» – одне з найвідоміших
творів письменника. У ньому автор підносить нам уроки добра, розуміння,
милосердя, мужності і самовідданості.

    Можна сказати, що Гофман вчить нас моральності – тим нормам, які
прийняті в суспільстві і повинні визначати поведінку людини. Так, всі ми
знаємо, що потрібно бути добрим, з увагою і чуйністю ставитися один до
друг, допомагати своєму ближньому в біді, захищати слабких, не брехати,
сміливо боротися за праве діло. Герої «Лускунчика» саме так і
поступають.

    Дівчинка Марі з першого погляду покохала непоказного і потворного
Лускунчика. Вона змогла заглянути йому в душу і зрозуміти, що це добре і
сміливе істота: «Марі помітила, яким добродушністю світилося його
обличчя».

    Саме тому Марі дуже засмутилася, коли її брат Фріц зламав
чоловічкові три зуба. Героїня готова захищати свого улюбленця всіма
силами: «- Ні, ні! – З плачем закричала Марі. – Не віддам я тобі мого
милого Лускунчика ». Вона піклується про бідного Лускунчику, намагається
зробити так, щоб він менше відчував біль, яку йому заподіяв Фріц.

    Та й надалі Марі всіляко допомагає своєму улюбленцю – заради одного
вона готова на все. Дівчинка безстрашно вступає в бій з мишачим королем,
віддає йому всі свої ласощі, аби той не чіпав людинки: «Марі анітрохи не
шкодувала про Сластьона: в глибині душі вона раділа, бо думала, що
врятувала Лускунчика».

    Але мишам все мало – вони захотіли отримати все багатства Марі.

    У боротьбі проти мишачого короля об’єднуються всі – і Марі, і її
брат Фріц, і, звичайно ж, Лускунчик. Цей чоловічок приймає бій і
перемагає мишачого лиходія. А після, в знак подяки і любові до Марі,
проводить її в Лялькова царство і представляє як свою рятівницю: «Ось
мадемуазель Марі Штальбаум, дочка вельми достойного радника медицини і
моя рятівниця».

    Казка закінчується перемогою добра нал злом, надії над безвір’ям,
терпіння над байдужістю. У нагороду за все Марі не тільки стає другом
Лускунчика, але і в реальному житті зустрічає племінника радника
Дросельмаєра – свою любов. Таким чином, Гофман говорить нам, що добро,
терпіння, турбота, чуйність, хоробрість, віра можуть перемогти будь-яке
зло і зробити людину по-справжньому щасливим.

3. Романтичні особливості казки «Лускунчик»

hu

hu

hu

?

hu

іть стара поважна людина, замість того щоб своїми золотими руками робити
щось корисне, робить дивні іграшки, цілі іграшкові міста. Але навіть ці
диваки отруєні світом, у якому живуть. Усе в цих казкових іграшкових
містах штучне, усе позбавлене душі. Вони живуть механічним життям, у
якому збереглася лише видимість справжньої реальності. Так і припадають
пилюкою на верхній полиці шафи, під склом, чудесні, але позбавлені життя
іграшки дядюшки Дроссельмеєра. Казку не можна «зробити», вважає автор,
навіть якщо ти митецький майстер, а тим більше купити або визначити їй
ціну. Вона приходить сама до добрих і люблячих сердець, здатним
розглянути навіть у виродливому Лускунчику внутрішню красу. Тому в
трагічній війні, що веде Марі в захист самої непоказної іграшки,
маленького виродка Лускунчика, такими нікчемними, незначними виявляються
всі дорогі ляльки і загони блискучих гренадерів, що належать братові
Марі, а механічні чоловічки, зроблені дядюшкою, і зовсім ні в чому не
приймають участі.

Світ дитинства і світ казки в Гофмана живуть одними законами, між ними
немає розходження, але і те тільки в тому випадку, якщо дитина не стала
передчасно маленьким старцем, що старанно копіює світ дорослих, як це
столося з войовничим братом Марі, якого хвилює тільки зовнішня краса
його солдатиків, можливість завжди перемагати і бути «великим
полководцем». Йому смішні і незрозумілі переживання сестри, її
прихильність до Лускунчика, що зовсім і не іграшка.

Слід підкреслити, що в творчості Гофмана, яка ніби підводить підсумок
романтичному сприйняттю дійсності, взагалі набагато глибше і складніше
виглядають відносини людини із зовнішнім світом. Це знайшло своє
відображення в значній модифікації його іронічного художнього методу в
порівнянні з ранньоромантичною іронією.

У творчості Гофмана долається цей ранньоромантичний культ суб’єктивізму
та індивідуалізму. Велич людини полягає для Гофмана в спілкуванні з
реальним зовнішнім світом, що створює його. Поза цим спілкуванням Гофман
не визнає ніякої іронії.

В історії Лускунчика стикаються і взаємодіють три різних світи – світ
людей, світ мишей і світ ляльок. Казка починається словами: «Двадцять
четвертого грудня …». Святвечір, напередодні Різдва, асоціюється з
часом очікування дива в християнській традиції, а саме Різдво – з часом
здійснення чуда. Битва Лускунчик і мишачий король відбувається після
того, як годинник відбили 12, час, прикордонне між реальністю і
фантастикою. Минуле (історія Пірліпат і Лускунчика) повинно завершитися
і вирішитися, «коли приходить термін», – у теперішньому (час історії
Марі й Лускунчика). І в справжнісінькому теж співіснують два різних
часу: дня (світ повсякденного життя сімейства радника медицини
Штальбаум) і ночі (коли діють миші і ляльки, свідком і учасником чого
стає Марі).

Всі ці світи і часи пов’язує між собою Християн Еліас Дросельмаєр. У
минулому він був придворним годинникових справ майстром і Маноцівника
при дворі батька Пірліпат. У сьогоденні він є хрещеним Марі, старшим
радником суду і «великим умільцем», який вміє лагодити годинник і
створювати дивовижні механічні подарунки для своїх друзів. І в минулому,
і в сьогоденні, і серед людей, і серед ляльок Дросельмаєр виступає як
майстер часу і чудес.

Образ Дросельмаєра повністю відповідає образу доброго чарівника, бога.
Зазвичай «бог» з’являється, коли герой знаходиться в скрутному становищі
і сам не зміг би з нього вибратися без якогось додаткового знання або
ідеї. Зовні «бог» зазвичай малий і непоказний, або старий, проте він
володіє доленосним потенціалом і вказує шлях, по якому герой повинен йти
до мети. Добрий «бог» часто дає героєві небудь чарівний предмет –
додаткову силу, необхідну для перемоги.

У повній відповідності з цим, майстер Дросельмаєр вперше виникає в
«Лускунчику» як «маленький темний человечек з великим ящиком під
пахвою», прошмигівающій через передпокій Штальбаум в святвечір. У
вигляді маленького лялькового чоловічка Дросельмаєр з’являється і зникає
в дверях зробленого ним для Марі і Фріца лялькового замку. Саме його
Марі несподівано бачить сидячим на годиннику замість сови перед битвою
ляльок і мишей. Дросельмаєр розповідає Марі казку про принцесу Пірліпат
і як би «веде» її через події: «Ах, мила Марі, тобі дано більше, ніж
мені і всім нам. Ти, як і Пірліпат, природжена принцеса: ти правиш
прекрасним, світлим царством. Але багато доведеться тобі витерпіти, якщо
ти візьмеш під свій захист бідного виродка Лускунчика! Адже мишачий
король стереже його на всіх шляхах і дорогах. Знай: не я, а ти, ти одна
можеш врятувати Лускунчика. Будь стійкою і відданою ».

Є в казці Гофмана і чарівні предмети: туфелька Марі і шабля Лускунчика.
Гофман розпоряджається ними по-своєму. Не «бог», а героїня пов’язана з
чарівними предметами. У трагічний момент бою Марі, щоб врятувати
Лускунчика, жбурляє свою туфельку в саму гущу мишей, прямо в короля, і
це вирішує результат бою. На питання Фріца, брата Марі, про те, чому у
Лускунчика, якого Дросельмаєр полагодив, немає шаблі, він сердито
буркнув: «Шабля Лускунчика мене не стосується. Я вилікував його – нехай
сам роздобувати собі шаблю, де хоче ». Лускунчик попросить про шаблю
Марі, і вона знайде йому шаблю, якої він потім і вб’є Мишачого короля.

Коли «красуня» Марі шкодує чудовисько, приймає його в його потворному
вигляді і добровільно вголос признається у своїй прихильності й любові
до нього, і вони з’єднуються в шлюбі, замикається коло – двоє
з’єднуються в одне. Саме така традиційна кінцівка багатьох чарівних
казок.

Є в казці Гофмана і ще одна архетипічна пара – Лускунчик і Мишачий
король, яких, у свою чергу можна розглядати як героя і його «тінь». У
цій парі «герой» і «тінь» – непримиренні вороги і борються один з одним,
тому що «тінь» хоче знищити «героя».

З вищесказаного ми можемо зробити висновок про те, що в казці «Лускунчик
і мишачий король» реалізуються типові для міфологічного сюжету мотиви
випробування, ініціації, боротьби зі злом, відновлення справедливості.
Це дозволяє нам говорити про те, що на рівні сюжету казка «Лускунчик і
мишачий король» є реалізацією міфологічного світогляду. Крім того, на
рівні героїв оповідання простежується чітка паралель з міфологічними
сюжетами

Висновки

Традиція казок Гофмана багатогранна, і його казка значно ближча до
реалістичного оповідання з казковими елементами, ніж до казки як такої.
Психологічна складність кожного з героїв виходить за межі жанру казки, і
всі зовнішні атрибути багато в чому переосмислені.

Гофман спробував вимірити нормою казки реальне життя буржуазного світу і
зрозумів, що в цій реальності добрій казці немає місця. Світ, що убив
казку, нелюдський і населений у Гофмана неймовірними чудовиськами в
людському вигляді. «Немає нічого більш дивне і божевільного, чим саме
реальне життя»,– з гіркотою писав письменник. А у світі фантазії Гофмана
живе реальна справжня краса.

Казка “Крихітка Цахес, по прозванню Циннобер” (1818) відкриває перед
нами нескінченні обрії художньої антропології Гофмана. Адже людина таїть
у собі такі можливості, про які вона часом і не підозрює, і потрібна
якась сила і, може бути, обставини, щоб розбудити в ній усвідомлення
своїх здібностей. Створюючи казковий світ, Гофман немов поміщає людину в
особливе середовище, у якій оголюються в ній не тільки контрастні лики
Добра і Зла, але ледь уловимі переходи від одного до іншого.

І в казці Гофман, з одного боку, у масках і через маски Добра і Зла
оживляє полярні початки в людині, але з іншого боку – розвиток
оповідання знімає цю чітко позначену на початку казки поляризацію.
Багатство, золото, гроші, коштовності представлені в художньому світі
казки Гофмана як містичний предмет, фантастичний чарівний засіб, предмет
почасти з інший світу.

Часто романтичні герої страждають невиліковною хворобою, що робить героя
як би частково померлим (чи частково ненародженим!) і вже приналежному
інший світу. Фантастика дозволяє створювати ефект романтичної
двомірності: є світ тутешній, реальний, де звичайні люди думають про
порцію кави з ромом, подвійному пиві, ошатних дівчатах і т.д.

Список використаної літератури

Гофман Э.Т.-А. Щелкунчик и мышиный король. // Гофман Э.Т.-А. Новеллы. –
М., 1983. – 150 с.

Гофман Э.Т.А.: Жизнь и творчество. Письма. Высказывания. Документы. –
М., Радуга, 1987.

Історія німецької літератури / За ред. Меньшикова А.С. – М., 1988.

Карельский А. В. От героя к человеку: Два века западноевропейской
литературы.- М.:Радуга,1990. – С.525.

Миримский И.В. Эрнест Теодор Амадей Гофман // Миримский И.В. Статьи о
классиках. – М., 1966.

Наливайко Д.С., Шахова К.О. Зарубіжна література ХІХ сторіччя: Доба
романтизму. – Тернопіль: Богдан, 2001. – С.416.

Тураєв С.В. Німецька література // Історія всесвітньої літератури в 9-ти
тт. – Т.6. – М.: Наука, 1989. – С.51-55.

Художественный мир Э.Т.А.Гофмана. – М.: Наука, 1982. – С.292.

PAGE

PAGE 12

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020