.

Стилі педагогічного керівництва та стилі педагогічного спілкування

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
81 6110
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Стилі педагогічного керівництва та стилі

педагогічного спілкування»

ПЛАН

Вступ

1. Стилі педагогічного керівництва

2. Стилі педагогічного спілкування

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Професійно-педагогічне спілкування є системою способів та прийомів
соціально-психологічної взаємодії людей між собою, змістом якої є обмін
інформацією, здійснення виховного впливу, організація взаємовідносин.
Причому, фахівець виступає як ініціатор цього процесу, організує його і
керує ним.

Оптимальне педагогічне спілкування – таке спілкування колективу в
процесі роботи, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації
колективу і творчого характеру виробничої діяльності, для формування
особистості підлеглого, забезпечує сприятливий емоційний клімат роботи
(зокрема, перешкоджає виникненню психологічного бар’єра), забезпечує
управління соціально-психологічними процесами в колективі.

Педагогічне спілкування передбачає виконання системи важливих функцій:
обмін інформацією, міжособистісне пізнання, організація та регуляція
взаємостосунків і спільної діяльності, здійснення виховного впливу,
педагогічно доцільна самопрезентація.

Педагог-фахівець у своїй діяльності прагне реалізувати всі функції
спілкування: бути і джерелом інформації, і людиною, що пізнає іншу
людину або групу людей, і організатором колективної діяльності та
взаємовідносин.

Стиль відображає найхарактернішу систему методів, прийомів, засобів
діяльності. Він виявляється у плануванні, організуванні та
контролюванні, прийнятті рішень, здійсненні комунікації, використанні
мотивації. У ньому втілюються унікальність комунікативних можливостей,
творча індивідуальність керівника, специфіка колективу, характер
відносин із колективом

1. Стилі педагогічного керівництва

Проблема пошуку і вибору оптимального стиля керівництва колективом не
вирішується шляхом простої віддачі переваги якому-небудь одному стилю
керівництва.

Існує три аспекти практичної оцінки характеру якого-небудь конкретного
стилю керівництва: авторитарність, демократичність, ліберальність.
Відповідні аспекти можна виділити в діях будь-якого керівника, якщо
простежити за ними протягом достатньо тривалого часу.

За домінування одного з них (аспектів) практичні стилі керівництва
відповідно позначають як:

· авторитарний;

· демократичний;

· ліберальний.

Авторитарний стиль керівництва характеризується тим, що керівник будує
свою поведінку у відповідності з принципами формальної структури. Такий
керівник тримає дистанцію у стосунках з колективом, прагне уникати
неформальних контактів. Він бере на себе всю повноту влади та
відповідальності за те, що відбувається в колективі, прагне особисто
контролювати весь обсяг стосунків в організації, звертає увагу не лише
на результат, але й на процес. Керівник такого типу, як правило,
владний, вимогливий, орієнтований лише на цільову функцію.

Демократичний стиль керівництва визначається тим, що керівник поєднує в
своїй роботі орієнтацію як на формальну так й неформальну структуру
взаємин з підлеглими, підтримує з ними товариські стосунки. Прагне
розподілити владу між собою та підлеглими, у прийнятті рішення враховує
думку колективу, прагне контролювати лише кінцевий результат, не
вдаючись до подробиць процесу.

Ліберальний стиль керівництва передбачає, що керівник максимально
орієнтований на підтримку неформальних стосунків з співробітниками.
Керівник надає своїм підлеглим повний простір, вони самостійно
організовують свою діяльність, рішення приймаються колегіально. Керівник
лише у випадку необхідності втручається до процесу, здійснює контроль,
стимулює працю.

Необхідно зазначити, що не існує універсального оптимального стилю
керівництва колективом, здатного забезпечити рішення завдань, що стоять
перед ним, та нормальний соціально-психологічний клімат. В різних
конкретних ситуаціях ефективним може виявитись той чи інший стиль або їх
гармонійне поєднання.

2. Стилі педагогічного спілкування

Під стилем педагогічного спілкування розуміють індивідуально-типологічні
особливості соціально-психологічної взаємодії в колективі.

Виділяють авторитарний, ліберальний і демократичний стилі спілкування.

1. Авторитарний. За такого стилю спілкування керівник сам вирішує всі
питання життєдіяльності колективу, визначає кожну конкретну мету,
виходячи лише з власних установок; суворо контролює виконання будь-якого
завдання і суб’єктивно оцінює досягнуті результати. Цей стиль
керівництва є засобом реалізації тактики диктату й опіки, і у випадку
протидії владному тиску керівника – це призводить до конфронтації.

2. Ліберальний (поблажливий, анархічний). Такий стиль спілкування
характеризується прагненням керівника не брати на себе відповідальність.
Він формально виконує свої обов’язки, намагається самоусунутися від
керівництва колективом, уникає ролі вихователя, обмежується виконанням
лише своєї функції. Зазначений стиль є засобом реалізації тактики
невтручання, в основі якої лежить байдужість і незацікавленість
проблемами колективного життя.

OU-

???????¤?¤?$???????th?ь. Основу керування в даному випадку складає опора
на ініціативу колективу. Демократичний стиль – найбільш сприятливий
спосіб організації реального співробітництва в колективі.

В.А.Кан-Калик пропонує розрізняти стилі педагогічного спілкування
залежно від продуктивності їх виховного впливу:

1. Спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю. В
основі даного стилю лежить єдність високого професіоналізму фахівця та
його етичних поглядів. Адже захоплення спільною творчою діяльністю це
результат не тільки комунікативної діяльності фахівця, але значною мірою
його ставлення до діяльності в цілому.

2. Спілкування на основі товариської прихильності. Товариська
прихильність – важливий регулятор спілкування взагалі, зокрема, й
педагогічного.

3. Спілкування-дистанція. Сутність його полягає в тому, що в системі
стосунків керівник-підлеглий запобіжником виступає дистанція. Проте й
тут слід дотримуватися міри. Гіпертрофована дистанція веде до
формалізації спілкування, перешкоджає створенню справжньої творчої
атмосфери. Безперечно, дистанція повинна існувати. Проте вона має
випливати із загальної логіки відносин, а не диктуватися керівником.
Дистанція виступає як показник провідної ролі фахівця, будується на його
авторитеті.

Перетворення «дистанції» на домінанту педагогічного спілкування різко
знижує загальний творчий рівень спільної діяльності колективу. Це веде
до формування між ними авторитарних стосунків, що зрештою негативно
позначається на результатах.

До спілкування-дистанції нерідко вдаються спеціалісти-початківці, які
бояться людей і намагаються таким чином утвердити свій авторитет. Проте
такий стиль спілкування, як правило, не досягає мети, оскільки дистанція
не може бути підставою педагогічного авторитету.

4. Спілкування-залякування. Цей стиль спілкування, до якого іноді теж
звертаються початкуючі фахівці, пов’язаний в основному з невмінням
організувати продуктивне спілкування на основі захоплення спільною
діяльністю. Даний стиль спілкування є безперспективним.

5. Спілкування-загравання – стиль, знову ж таки найбільш характерний для
початкуючих керівників і пов’язаний з невмінням організувати продуктивну
педагогічну взаємодію. Цей стиль спрямований на те, щоб завоювати
хибний, дешевий авторитет, що суперечить вимогам педагогічної етики. Він
відображає, з одного боку, намагання швидко встановити контакт, бажання
сподобатися, а з іншого – відсутність необхідної загальнопедагогічної та
комунікативної культури, умінь та навичок педагогічного спілкування,
досвіду професійної комунікативної діяльності.

Спілкування-загравання, як показують спостереження, виникає внаслідок:

нерозуміння сутності завдань;

браку навичок спілкування;

побоювання спілкування з колективом і одночасного бажання налагодити
контакт. У результаті керівник заклопотаний не стільки змістовою
стороною взаємодії, скільки проблемами взаємин, які набувають
гіпертрофованого значення.

Висновок

Отже, найбільш відомою класифікацією стилів керівництва є класифікація
К. Левіна, який виокремив три стилі лідерства (керівництва):

• авторитарний (тверді способи управління, визначення всієї стратегії
діяльності групи, припинення ініціативи та обговорення прийнятих рішень,
одноосібне прийняття рішення і т. п.);

• демократичний (колегіальність, заохочення ініціативи);

• ліберальний (відмовлення від керування, усунення від керівництва).

Відповідно до зазначених стилів лідерства — керівництва описуються й
стилі спілкування.

У кожної людини складаються певні стереотипи взаємодії з іншими, які й
визначають її стиль спілкування. Відома низка досліджень, в яких
вказується на певний зв’язок між стилем спілкування, типом поведінки
людини, її ставленням до діяльності та соціокультурними особливостями
взаємодії:

• стиль відображає усталені способи діяльності певного типу людини; він
тісно пов’язаний з психологічними особливостями її мислення, прийняття
рішень, прояву комунікативних властивостей тощо;

• стиль спілкування не є вродженою якістю, а формується в процесі
взаємодії і змінюється, отже його можна коригувати й розвивати;

• опис та класифікація стилів спілкування певною мірою відтворюють
змістові характеристики ділової сфери: специфіка поставлених завдань,
стосунків тощо;

• соціально-економічні, політичні, соціально-психологічні та інші
зовнішні чинники впливають на характер формування стилю спілкування;

• стиль спілкування зумовлений культурними цінностями найближчого
середовища, його традиціями, усталеними нормами поведінки тощо.

Список використаної літератури

Горанчук В. В. Психология делового общения и управленческих воздействий.
— СПб.: Издат. дом “Нева”; М.: ОЛМА-ПРЕСС Инцест, 2003. — 288 с.

Грехнев В. С. Культура педагогического общения: Книга для учителя. — М.:
Просвещение, 1990. — 144 с.

Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении. — М.: Просвещение,
1987. — 192 с.

Коваль А.П., Культура ділового мовлення: писемне та усне ділове
спілкування. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К., 1997. – с.193-280.

Мачуська Г.М. Формування культури спілкування суб’єктів
навчально-виховного процесу //  Педагогіка і психологія .- 1997.- №3.

Педагогічна майстерність: Підручник / за редакцією І.А.Зязюна. – К.:Вища
шк., 1997

PAGE

PAGE 9

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020