.

Провідні фактори соціалізації молоді

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
135 9222
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Провідні фактори соціалізації молоді»

ПЛАН

Вступ

1. Сутність та особливості соціалізації сучасної молоді

2. Провідні фактори соціалізації молоді, їх класифікація

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Молода людина – це особистість, а особистість – це результат соціального
становлення індивіда шляхом подолання труднощів і накопичення власного
життєвого досвіду. Вроджена геніальність автоматично не гарантує того,
що людина стане великою особистістю. Вирішальну роль відіграє соціальне
середовище, в яке потрапляє людина після народження. Особистість – це
поєднання індивідуальних особливостей і виконуваних нею соціальних
функцій, особлива якість, отримана індивідом завдяки суспільним
відносинам. Відповідно, між розвитком особистості і суспільством існує
пряма залежність.

Визначальний вплив на формування нового покоління має життєве
середовище, яке по-різному може визначати роль молодого покоління в
цілому та значення кожної молодої людини зокрема. З одного боку,
відбувається послідовно-спадкоємна зміна поколінь у суспільстві
відповідно до загальносоціологічних законів. З іншого боку, молодь
виступає не лише об’єктом соціального впливу, а й суб’єктом соціальної
діяльності. І в цьому полягає дуальність підходу до вивчення молоді та
процесу її соціалізації, яка має бути усвідомлена на теоретичному рівні
і яка має бути закладена у методологію та методику будь-якого
дослідження з молодіжної проблематики.

Дослідження проблеми соціалізації, її сутності і змісту аналізуються в
роботах Ананьєва Б. Г., Андреєнкова Н. В., Батеніна С. С., Буєвої Л. П.,
Москаленко В. В., Немировського В. Г., Паригіна Б. Д. та ін. Постановка
проблем соціалізації особистості викладена в працях Кона І. С.,
Шкаратіна О. І., Коршунова А. М., Давидова Ю. Н. і Роднянської І. Б.,
Мяло К. Г., Іконникової С. Н., Чередниченко Г. А., Шубкіна В. Н. та ін.

1. Сутність та особливості соціалізації сучасної молоді

Соціалізація – це процес засвоєння індивідом протягом усього його життя
певної системи знань, соціальних норм і культурних цінностей, настанов і
зразків поведінки, які дозволяють йому функціонувати в якості
повноправного члена суспільства, до якого він належить.

Сутність соціалізації полягає в поєднанні пристосування (адаптації) і
самоствердження людини в умовах конкретного суспільства. Соціалізація
неможлива без активної участі самої людини в процесі засвоєння широкого
кола цінностей, понять і навичок, на ґрунті яких складається її
повсякденне життя.

Ринкові відносини розширили можливості молодих людей, дали простір
широкому спектру ідей і ціннісних орієнтацій, сприяють свободі їх
вибору, проте їх реалізація напряму залежить від матеріальних ресурсів.
Тому низький рівень матеріальної забезпеченості більшості молодих людей
стає для них головною проблемою. 72% молоді, що вчиться, назвали низький
матеріальний рівень життя основною перешкодою на шляху реалізації своїх
можливостей. У зв’язку з цим 42% опитаної молоді не бачать реальної
перспективи для реалізації свого особистого розвитку, що значно підвищує
еміграційні настрої серед молодих людей. Достатній рівень матеріальної
забезпеченості значно розширює можливості молодих людей, позитивно
впливає на їх світосприйняття, додає життєвої впевненості.

Сім’я, як і раніше, залишається основним інститутом соціалізації
молодого покоління, бо зберігає традиційні основи стійкості і
стабільності суспільства та забезпечує усталеність стосунків з
навколишнім світом. Сім’я орієнтує молоду людину на засвоєння
соціального досвіду через систему цілеспрямованих засобів, сприяє
формуванню нормативної системи цінностей, спрямовує її на бачення
ринкових перетворень крізь призму цивілізованих відносин, в основі яких
лежить особиста відповідальність і компетентність.

Важливим фактором, що забезпечує успішну соціалізацію є формування
молодої людини як активного суб’єкта суспільного життя. Дійсне ж
засвоєння індивідом соціального досвіду, включає в свою структуру момент
активного пристосування до оточуючого світу не тільки в колі сім’ї чи
стінах школи, але в першу чергу поза їх межами, адаптацію як
“автоматичне” виховання визначених соціальних навичок у зв’язку з
постійним перебуванням індивіду у певному соціальному середовищі зі
своїми специфічними цінностями, нормами, взірцями. Тому кроки
соціалізаційної діяльності мають узгоджувати “базисний світ”, набутий
завдяки первинній соціалізації, з конструктами оточуючого суспільного
світу через соціалізацію вторинну

Оточуюче життя стрімко змінюється, молодь бачить навкруги себе дуже мало
стабільного й тому в неї з’являється релятивізм, орієнтація на ситуацію.
Вона намагається вижити в світі, що швидко змінюється, і розвиває
здатність пристосовуватись до будь-якої ситуації. Як наслідок формується
здібність швидко все переоцінювати, гнучкість, пристосуванство,
хитрість. З одного боку, це добре, бо у молоді з’являється щеплення
проти ідеологічних обмежень, фанатизму. З іншого – в душі у людини немає
порядку. Якщо вона виростає пристосованою до обставин циніком, яка
впевнена, що зможе викрутитися із будь-якої ситуації, то рано чи пізно
така людина стає жертвою обставин, тому що не може протиставити їм
нічого свого власного.

Тільки цілеспрямована систематична участь держави і всіх гілок влади в
житті молодого покоління зможе розв’язати проблеми соціальної адаптації
молоді в сучасному перехідному суспільстві. Політика держави повинна
створювати необхідні економічні, соціальні умови для розвитку молоді за
допомогою масової державної і громадської підтримки інноваційної
діяльності, соціальний захист молоді, сприяти формуванню творчої
активності молоді, здібностей, навичок, а також стимулів до саморозвитку
та самореалізації, завдяки чому будуть створені передумови для її
прискореного розвитку.

2. Провідні фактори соціалізації молоді, їх класифікація

Соціалізація особистості залежить від величезної кількості різноманітних
умов, які з різною інтенсивністю впливають на її розвиток. Ці умови є
факторами соціалізації.

У вітчизняній і зарубіжній філософії й науці наявні різні класифікації
чинників соціалізації. Як правило, всі вони розглядають соціалізацію
крізь призму три- або чотириступеневої класифікації її основних
факторів. Наприклад, С. Іванєнков виокремлює три найвагоміших чинники
соціалізації – речовинно-предметний, соціально- інституціональний та
інформаційний (засоби масової інформації). Підтримуючи триступеневе
структурування факторів соціалізації, Н.Сейко зазначає, що „на
соціалізацію людини впливають світові, планетарні процеси – екологічні,
демографічні, економічні, соціально-політичні, а також країна,
суспільство, держава в цілому, які розглядаються як макрочинники
соціалізації”. Не менш вагомими чинниками соціалізації виявляються:
формування етнічних установок; вплив регіональних умов, у яких живе й
розвивається особистість; тип поселення; засоби масової комунікації.

Соціалізацію індивіда також визначають сім’я, освітні установи, групи
ровесників і багато іншого, що складає найближчий простір та соціальне
оточення, в якому перебуває особистість. Це найближче середовище, у
якому проходить розвиток людини, можна назвати чинниками першого
порядку. А ось до чинників другого порядку, можна зарахувати більш
віддалені, але не менш значущі фактори – наприклад, регіональне
соціоекологічне середовище, оказіональне спілкування, мережу Інтернет
тощо. „Закономірність і заодно постійно вирішувана суперечність у
відносинах чинників другого і першого порядку, на нашу думку, полягає у
їх постійній взаємозмінності: так, наприклад, мережа Інтернет на якомусь
етапі соціалізації дитини може стати домінуючим соціалізаційним чинником
або ж призвести до формування соціально девіантного стану особистості.
Те ж саме можна сказати й про доброчинність як чинник соціалізації: як
свідчить історичний аналіз цього феномена, почасти саме доброчинність
ставала вирішальним чинником соціалізації особистості, що прогнозував її
життєдіяльність на майбутнє”.

Більш розгорнуту класифікацію чинників соціалізації, умовно об’єднуючи
їх у чотири групи – мегафактори, макрофактори, мезофактори і
мікрофактори, – наводить А. Мудрик:

1. Мегафактори – космос, планета, світ, які тією або тією мірою через
інші групи факторів впливають на соціалізацію мешканців Землі.

2. Макрофактори – країна, етнос, суспільство, держава, котрі впливають
на всіх, хто проживає в певних країнах.

і типом поселень, в яких вони живуть (регіон, село, місто, селище,
район); за приналежністю до аудиторії тих або тих мереж масової
комунікації (радіо, телебачення); за належністю до тих чи тих субкультур
.

4. Мікрофактори – чинники, котрі безпосередньо впливають на конкретних
людей (сім’я, сусіди, групи однолітків, навчальні, виховні організації,
різні суспільні, державні, конфесійні організації).

В кінці ХХ – на початку ХХІ століття вчені усе більше уваги надають
мега- і макрофакторам соціалізації, серед інших і природно-географічним
умовам. Адже саме вони і безпосередньо, і опосередковано впливають на
становлення особистості. Знання таких чиннників соціалізації дозволяє не
тільки зрозуміти специфіку прояву загальних законів розвитку індивіда як
представника Homo sapiens і переконатися в необхідності й доцільності
виховання.

Не меншою мірою знання мега- і макрофакторів соціалізації має допомагати
в розв’язанні проблем, які мають глобальний, планетарний характер, тому
що вони стосуються життєвих інтересів усього людства. Своєю чергою ці
глобальні проблеми не можуть не відбитися в індивідуальній свідомості.
От чому проблеми глобалістики стали реальністю сучасної культури загалом
і кожної людини зокрема. У процесі соціалізації індивід має
усвідомлювати, що вони загрожують деградацією і загибеллю всьому
людству, мають потребу в позитивному вирішенні, вимагають загальної
координації і спільних зусиль усіх народів світу.

Кожна людина повинна усвідомити й власну індивідуальну відповідальність
за збільшення кількості та масштабів глобальних катаклізмів, гостроту
цих перетворень і їхні загрозливі розміри. Соціалізація особистості
спричинена також і наявними мезофакторами. Вона тісно пов’язана з
питанням взаємозв’язку природи й етносу, оскільки кожному народові
притаманне власне географічне середовище існування, яке чинить
специфічний вплив на національну самосвідомість, демографічну структуру,
міжособистісні відносини, спосіб життя, звичаї, звички тощо. Відтак
специфіка географічного середовища формує структуру етнічної спільності,
регіональну специфіку, культуру, фізичний тип людей, расові ознаки
(колір шкіри, очі, форму і колір волосся, форму черепа, зріст та ін.).

У кожному етнічному об’єднанні складаються свої види діяльності,
міжетнічні відносини, різний сімейний побут, шлюбні звичаї й обряди.
Етнічні традиції даються взнаки в способах захисту від впливів
природного середовища, у створюваних культурних цінностях (образах
художньої і наукової творчості). У кожній етнічній групі складається
своє уявлення про особистість, її поведінку і менталітет.

Мезофактори впливають на соціалізацію індивіда і через четверту групу –
мікрофактори. До них належать чинники, які безпосередньо впливають на
конкретних людей, котрі з ними взаємодіють: сім’я і домашнє вогнище,
сусідство, групи ровесників і співробітників, різні громадські,
державні, релігійні і приватні організації, мікросоціум. Притому
найважливішу роль у тому, як формується індивід, відіграють різні агенти
соціалізації – люди, в безпосередній взаємодії з якими проходить його
особисте життя. За своєю роллю в соціалізації агенти розрізняються
залежно від того, наскільки вони значущі для людини, як будується
взаємодія з ними, в якому напрямі та якими засобами вони чинять свій
вплив тощо.

Мікрофактори соціалізації реалізуються через різні інститути
соціалізації – загальноусталені соціальні норми, традиції, звичаї,
родину, а також державні та суспільні установи й організації. Провідна
роль у цьому процесі належить освітнім установам – дитячим садкам,
школам, середнім і вищим навчальним закладам, які здійснюють
цілеспрямований соціалізуючий вплив на людину і протистоять стихійним
соціальним взаємодіям. З огляду на це можна констатувати наявність
певного соціального замовлення суспільства інститутам соціалізації.
Відповідно до замовлення інститути соціалізації змінюють її
концептуальні моделі. Зміни відбуваються відповідно до змін державної
політики, серед іншого й освітньої. Відтак соціалізація виявляється
державною й освітньою політикою в дії.

Висновки

Обставини, умови, які спонукають людину до активності, дії називають
факторами соціалізації.

У вітчизняній і західній науці є різні класифікації факторів
соціалізації. Найбільш логічною і продуктивною для педагогіки, на наш
погляд, є класифікація, яку запропонував А.В.Мудрик. Основні фактори
соціалізації він об’єднав у три групи: макрофактори, мезофактори,
мікрофактори.

Макрофактори (гр. makros – великий, великих розмірів) -космос, планета,
світ, країна, суспільство, держава – впливають на соціалізацію всіх
жителів планети або дуже великих груп людей, які проживають у певних
країнах.

Мезофактори (гр. mesos – середній, проміжний) – умови соціалізації
великих груп людей, які виділяються за національною ознакою (етнос як
фактор соціалізації”); за місцем і типом поселення, в якому вони живуть
(регіон, село, місто,селище); за належністю до аудиторії тих чи інших
засобів масової комунікації (радіо, телебачення, кіно та інші).

Мікрофактори (гр. mikros – малий) соціальні групи, що безпосередньо
впливають на конкретних людей (сім’я, група ровесників, мікросоціум,
організації, в яких здійснюється соціальне виховання, – навчальні,
професійні, громадські та інші).

Мікрофактори, як зазначають соціологи, впливають на розвиток людини
через так званих агентів соціалізації – осіб, у безпосередній взаємодії
з якими проходить її життя.

З вище сказаного випливає, що сім’я, як і раніше, залишається основним
інститутом соціалізації молодого покоління, бо зберігає традиційні
основи стійкості і стабільності суспільства та забезпечує усталеність
стосунків з навколишнім світом. Сім’я орієнтує молоду людину на
засвоєння соціального досвіду через систему цілеспрямованих засобів,
сприяє формуванню нормативної системи цінностей, спрямовує її на бачення
ринкових перетворень крізь призму цивілізованих відносин, в основі яких
лежить особиста відповідальність і компетентність.

Важливим фактором, що забезпечує успішну соціалізацію є формування
молодої людини як активного суб’єкта суспільного життя. Дійсне ж
засвоєння індивідом соціального досвіду, включає в свою структуру момент
активного пристосування до оточуючого світу не тільки в колі сім’ї чи
стінах школи, але в першу чергу поза їх межами, адаптацію як
“автоматичне” виховання визначених соціальних навичок у зв’язку з
постійним перебуванням індивіду у певному соціальному середовищі зі
своїми специфічними цінностями, нормами, взірцями. Тому кроки
соціалізаційної діяльності мають узгоджувати “базисний світ”, набутий
завдяки первинній соціалізації, з конструктами оточуючого суспільного
світу через соціалізацію вторинну

Список використаної літератури

Арабчук Я.І. Джерела і чинники формування особистості // Гуманітарний
вісник ЗДІА. – 2011. – № 44. – С.43-46.

Асмолов А.Г. Психология личности. Принципы общепсихологического анализа.
– М.: Просвещение, 1990. – 367 с.

Горячев М.Д. Социальная педагогика. – Самара, 1996. – 452 с.

Ковалева А.И. Социализация личности: норма и отклонение. – М., 1996.

Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. – К.:
ВіРАІНСАЙТ, 2001. – 248с.

Лавриченко Н.М. Проблеми гуманістичного спрямування шкільної
соціалізації: педагогічні розмисли і нотатки. – К.: ТОВ “Інсайт-плюс”,
2006. – 279 с.

Лукашевич М.П. Особливості соціалізації української молоді в сучасних
умовах // Теорія і практика упраління соціальними системами: філософія,
психологія, педагогіка, соціологія – №4.-2009. – С.34-36.

Міщик Л.І., Голованова Т.П., Білоусова З.Г. Сучасні технології в роботі
з сім’єю із проблем насильства: досвід, перспективи. – Запоріжжя: ЗДУ,
2003. – 104 с.

Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб.для студ. пед. вузов / Под ред.
В.А.Сластенина. – 5-е изд.,доп. – М.: Издательский центр „Академия”,
2005. – 200 с.

Овчаренко Г.Е. Педагогічні умови соціалізації студентів
мистецько-педагогічних спеціальностей у позанавчальній діяльності:
Автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.05 / Луганський національний
педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. – Луганськ, 2005. – 20 с.

Паніна Н. Молодь України: структура цінностей, соціальне самопочуття та
морально – психологічний стан за умов тотальної аномії // Соціологія:
теорія, методи, маркетинг. – 2002. – №1.

Сидоренко О.Л. Соціальна педагогіка як наука: Монографія. – Харків: ХНУ
ім. В.Н.Каразіна, 2004. – 120 с.

Тащенко А.К. Моделі соціалізації молоді в сучасному суспільстві //
Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики.
Міжвузівський збірник наукових праць. Вип.12. – Київ – 2007. – С. 88-99.

Тащенко А.К. Соціалізація молоді в умовах становлення нових суспільних
відносин // Збірник наукових праць молодих вчених та аспірантів
“Економіка та підприємництво” – К.: КНЕУ – 2008. – С. 246-251.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020