.

Соціально-психологічні чинники ділового діалогу

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
212 6221
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Соціально-психологічні чинники ділового діалогу»ПЛАН

Вступ

1. Головні засади соціально-психологічних особливостей ділових
взаємовідносин

2. Соціально-психологічні аспекти ділового діалогу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

  Під діловими взаємовідносинами розуміють систему взаємопов’язаних
елементів спілкування, що залежать від впливу психології групи, її
лідерів та керівництва колективу.

Теоретичні засади ділових взаємовідносин розкривають насамперед
першоджерела їх виникнення. Тобто лише у спілкуванні виникають ділові
взаємовідносини. Колектив є необхідною складовою, але вона виконує
непосильну роль у складанні ділових взаємовідносин. Колектив сам по собі
впливає на якість стосунків, що в ньому виникають. А отже і ділові
взаємовідносини також забарвлені таким же емоційним змістом, що і рівень
спілкування у колективі.

Спілкування завжди займало важливе значення в житті людини, адже
природним засобом існування людини є її зв’язок з іншими людьми, а сама
людина стає людиною тільки у спілкуванні.

У процесі ділового спілкування розкривається суб’єктивний, внутрішній
світ однієї людини для іншої, така своєрідна “презентація” дає змогу
з’ясувати людські якості. Завдяки спілкуванню індивід прилучається до
життя організації, засвоює її досвід, здобутки, водночас він
відособлюється, виокремлюється із групи, формує свою індивідуальну
неповторність і самобутність.

У даній роботі розглянемо соціально-психологічні чинники ділового
діалогу.

1. Головні засади соціально-психологічних особливостей ділових
взаємовідносин

В.В. Москаленко відзначає, що єдність спілкування та діяльності є в
тому, що люди не лише спілкуються у процесі виконання ними різних
суспільних функцій [16, с.401]. Люди завжди спілкуються в якійсь
діяльності (під час виконання), або з приводу цієї діяльності. Більш
того, досить часто спілкування виступає як сторона діяльності, а
діяльність – як умова спілкування.

За твердженням В.В. Москаленка існує три взаємопов’язані сторони
структури спілкування: комунікативна, інтерактивна та перспективна
сторони [16, с.402].

Комунікативна сторона складається з обміну інформацією між індивідами,
інтерактивна стосується організації взаємодії та обміном не лише
знаннями, а також дією. Перспективна сторона – це процес сприйняття
партнерами одне одного та встановлення взаємопорозуміння.

Не викликає також сумніву важливість опанування процесу обміну
інформацією належним чином.

Ю.І. Палеха розглядає спілкування не тільки як обмін інформацією, а
також як взаємодію. Автор-дослідник вважає, що дуже велике значення для
утвердження ділових взаємовідносин у колективі має саме те, як кожен
учасник спільної діяльності розуміє свій індивідуальний вклад у спільну
діяльність групи [18, с.27]. Саме це допомагає йому корегувати свою
стратегію у взаємодії з колективом при ділових взаємовідносинах. Таким
чином, для пізнання механізму взаємодії у колективі необхідно розуміти,
як наміри, мотиви, установки одного індивіда можуть впливати на уявлення
щодо партнера по взаємодії, а також, як одне та інше проявляється в
організації спільної діяльності.

У роботі Н.І. Леонова “Психологія ділового спілкування”, спілкування
розглядається як сприйняття людьми один одного. Він вважає, що
сприйняття іншої людини означає сприймання її зовнішніх ознак,
співвідношення їх з особистими характеристиками індивіда та
інтерпретацію на цій основі його вчинків. Люди не тільки сприймають,
оцінюють один одного, а також формують по відношенню один до одного
відповідні відносини [14, с. 57].

Цікавим є визначення автором-дослідником трьох ефектів при сприйманні
людьми один одного. У першому – “ефекті ореола” розглядається ефект
приємного та неприємного враження від людини. Перше приводить до
позитивних оцінок, друге – до негативних. У другому – “ефекті новітності
та первинності”, розглядається значення інформації людини в залежності
від того, знайома ця людина, чи ми її бачимо вперше у житті. У третьому
– “ефекті стереотипізації” розглядається сприйняття людини щодо її
групової залежності. Стереотипізація, наприклад, призводить до
формування негативних етнічних стереотипів [14, с. 58].

Аналізуючи дослідження Ю.І. Палеха та Н.І Леонова, можна зробити
висновок, що люди не тільки сприймають один одного, але ще й формують по
відношенню один до одного деякі особисті ставлення. Вони впливають на
подальші стосунки, а зокрема на ділові взаємовідносини. Важливою
складовою ділових взаємовідносин є група. Значення групи, вважає Н.Н.
Єжова, залежить від того, що група є системою діяльності, що задана її
місцем у суспільній системі [8, с. 28].

К. Бенкет підкреслює значення групових норм для членів цієї групи. У
процесі ділових взаємовідносин необхідно додержуватись саме означених
правил поведінки, визначених групою. Саме тоді спільна діяльність членів
колективу стане можливою [4, с. 11].

Н.Н. Єжова підкреслює, що вплив схожих умов існування визначеної групи
на свідомість її представників здійснюється двома шляхами:

як наслідок особистого життєвого досвіду кожного члена групи,
визначеного соціально-економічними умовами життя групи;

в наслідок спілкування, яке здебільшого здійснюється у визначеному
соціальному середовищі, з чітко означеними рисами визначеної групи [8,
с. 35].

При наявності протиріч поміж думками індивіда та групи, думка групи
завжди є більш вагомою. Внаслідок цього, конфлікт легше уникнути,
спираючись на думку, а отже і підтримку групи. Іноді погодження з думкою
групи мають чисто зовнішній характер, а сама людина залишається при
своїй думці, щодо спільного питання. Саме тут, якщо у подальшому не
отримано підтвердження результатом, може виникнути конфлікт. Він може
згодом набути внутрішнього або навіть зовнішнього змісту. Тому керівник
повинен намагатися не доводити ситуацію до конфлікту та повинен
використати увесь свій авторитет для готовності роз’яснити та впевнити
опонента саме у правильності керівної точки зору.

Успішна взаємодія членів групи залежить від психологічної сумісності її
членів. Це означає, що такий склад є оптимальним для виконання
поставленої керівником мети.

Оскільки колектив може складатися як з формальних груп (відділів,
підрозділів), так і з неформальних груп, що виникають стихійно, то ці
два різновиди груп мають вплив на ділові взаємовідносини також. У кожній
групі керівною є своя психологія, що складається під впливом дії
багатьох факторів. Головним з них є психологічний настрій кожного члена
групи. Неабияке значення має ставлення кожної з особистостей до життєвих
цінностей. Дуже часто, саме витоки психологічної сутності кожного з
членів групи є об’єднуючим фактором. А якщо об’єднуючим є прагнення
внести свій належний внесок у складі групи, то гарна оцінка результатів
групи, впливає на зростання особистих якостей кожного та закріплює
груповий психологічний настрій.

Як правило, лідером формальної групи є керівник, що виконує покладені на
нього обов’язки керувати підлеглими. На противагу формальному лідеру,
неформальний користується лише своїми особистими якостями. До них
належать як фахові знання, досвід, так і вміння керувати загалом.
Керівна роль полягає у вмінні, вислуховуючи окрему думку, вирізняти
головне. Поступово укладаючи думки співбесідників у відповідну схему,
лідер складає особисту думку. У нього складається бачення всієї ситуації
в цілому. Це впливає на остаточне рішення. Саме це вміння виділяє лідера
з поміж усіх інших.

Оптимальним для організації є поєднання формального лідера з
неформальним в одній особі. Якщо такого не сталося, тоді формальний
лідер має будь-що налагодити дружні ділові стосунки з неформальним
лідером. Тільки тоді усі рішення, що приймає формальний лідер, будуть
отримувати підтримку як неформального лідера, так і його групи. А це, у
свою чергу, надає додаткові можливості налагодженню сприятливих ділових
взаємовідносин у повному взаєморозумінні.

2. Соціально-психологічні аспекти ділового діалогу

Спілкування – дуже складний та многогранний процес. В.А. Родіонов
відзначив, що процес спілкування може виступати як процес взаємодії
людей, як інформаційний процес, як відношення людини до оточуючих, як
процес впливу один на одного, а також як процес їх взаєморозуміння.
Визначення В.А.Родіонова, орієнтовано на системне розуміння сутності
спілкування [19, с.29].

А.С.Ковальчук визначає спілкування як соціальний так і особистий процес
орієнтування, в якому реалізуються не тільки особисті відносини, а також
установки на соціальні норми. Для автора спілкування – це більше
комунікативно-регулятивний процес, де цей процес регулюється соціальною
системою [10, с.118]. С.Д.Максименко розуміє спілкування не як
інтеріндивідуальний, а як соціальний феномен, суб’єкт якого слід
розглядати не ізольовано[15, с. 111]. Позицію С.Д. Максименка
підтримують деякі інші автори. Так, Л.Д. Столяренко відзначає, що “усі
види діяльності неможливі без спілкування” [21, с. 84]. В.С. Кукушин
визначає спілкування як взаємодію двох або декількох людей, що
складається з обміну між ними інформацією пізнавального або
аффективно-оціночного характеру [12, с. 21].

Особливостями ділового спілкування по визначенню Т. Чмут є:

партнер в діловому спілкуванні завжди виступає як особистість завжди
значуща для суб’єкта;

людей, що спілкуються, вирізняє велике взаєморозуміння в питаннях
справи;

головне завдання ділового спілкування – продуктивне співробітництво [25,
с. 38].

Ділове спілкування — двосторонній або багатосторонній процес, зумовлений
необхідністю здійснення управлінських функцій шляхом встановлення
відносин, налагодження зворотного зв’язку.

Ділові відносини між людьми поділяють на:

— діалогічні (один партнер сприймає цілісний образ іншого як бажаного
партнера взаємодії на основі визнання його належності до певної
спільноти, до якої він зараховує і себе);

— антидіалогічні (один або обидва партнери взаємодії сприймають один
одного як об’єкт, принципово заперечуючи при цьому будь-яку спільність
між ними);

— індиферентні (відсутність у партнерів будь-якої зацікавленості до
взаємодії. За сприятливих обставин при таких відносинах можливий
формальний контакт) [20, с. 234].

Діалогічне спілкування у сфері ділових відносин вибудовується за
монологічним і діалогічним принципами, передумовами яких є управлінські
цілі та завдання, індивідуальні властивості й психологічні особливості
керівників та інших учасників процесу управління. За монологічного
підходу в ділових відносинах індивід вважає себе носієм незаперечної
істини, застосовуючи діалогічну форму спілкування тільки для того, щоб
вивести співрозмовника на цю істину. Діалогічний підхід передбачає
визнання за співрозмовником права на власну думку, власну позицію, яку
він мусить обґрунтувати.

Суттєвою ознакою спілкування-діалогу в управлінні є особливий
морально-психологічний клімат, для якого характерні відкритість,
доброзичливість, взаємна довіра. Відкритість як складова професійної
компетентності керівника — це готовність та вміння бути самим собою,
неприховано виявляти співрозмовнику свою позицію, думку. Важливим її
аспектом є проникливість в іншу, відмінну від власної, думку, уміння
поставитись до своєї позиції як до однієї з можливих. Зворотний зв’язок
як невід’ємна риса спілкування-діалогу має такі особливості ефективності
цього процесу: аргументованість, специфічність (причетність до думки
учасника спілкування); оперативність врахування феноменів групового
спілкування-лідерства, групового тиску, групової диференціації.

Діалогічна взаємодія в діловому спілкуванні передбачає не тільки згоду і
порозуміння, а й дружнє співробітництво, чесне змагання, гарячу
суперечку. Як творча взаємодія, що охоплює спілкування і діяльність, як
процес і продукт діалогічної взаємодії, він немислимий без проблем і
запитань. Абсолютна згода між партнерами — це смерть для діалогу.
Немислимий він і в умовах абсолютної залежності чи абсолютної
автономності індивіда. У процесі діалогічної взаємодії реалізується не
тільки інформаційний, а й психологічний контакт, пов’язаний із психічним
станом партнерів по спілкуванню, що виражається у взаємосприйманні,
взаєморозумінні, взаємовпливі людей.

Вміння спілкуватися означає вміння розбиратись в людях і на цій основі
будувати свої взаємини з ними, що передбачає знання психології
спілкування. В процесі спілкування люди сприймають один одного,
обмінюються інформацією та взаємодіють. Спілкування – це єдність трьох
сторін: спілкування як сприйняття, спілкування як комунікація і
спілкування як взаємодія.

??A

???????Спілкування визначається тим відчуттям партнера, що формується під час сприйняття, тобто є у складанні цілісного образу іншої людини, що формується на основі його зовнішнього вигляду та поведінки. В діловому спілкуванні є необхідність у взаємодії з людьми, яких вперше бачиш, а також з тими, котрі достатньо добре знайомі. В.В. Москаленко вважає, що процес сприйняття залежить від факторів: зверхності, вподобання, особистого ставлення партнера до співрозмовника [17, с. 87]. Фактор зверхності – оцінювання людини, що є кращою з якого-небудь важливого для параметру, дещо за вищим значенням, ніж якщо вона була б рівня, а не навпаки. Фактор вподобання в процесі сприйняття людини людиною є в завищенні або в недооцінені будь-яких якостей в залежності від того, чи подобається (зовнішньо) людина, чи ні. Фактор особистого ставлення партнера діє таким чином, що люди, які добре до ставляться до співрозмовника оцінюються вище тих, що ставляться до погано. Психологічними механізмами сприйняття та розуміння при спілкуванні є ідентифікація, емпатія та рефлексія. Ідентифікація – найбільш простий спосіб розуміння іншої людини, уподібнення себе йому. При ідентифікації людина неначе ставить себе на місце іншої людини та визначає, як би вона діяла в подібних ситуаціях. Дуже близька до ідентифікації емпатія – розуміння на рівні почуттів, намагання емоційно відгукнутись щодо вирішення проблем іншої людини. Ситуація іншої людини не стільки зважується розумом, скільки почуттям. З точки зору характеристики спілкування, як ідентифікація, так і емпатія потребують вирішення ще одного питання: чи буде партнер з спілкування, розуміти співрозмовника. Тому процес розуміння людини людиною залежить безпосередньо від процесу рефлексії – усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером зі спілкування. Успіх ділового спілкування багато в чому залежить від вміння слухати співрозмовника. При невмінні слухати виявляється неповага до співрозмовника та неуважність. Відсутність вміння та навичок означає не лише низький рівень культури спілкування, а бажання розглядати стосунки у межах статусу влади та підпорядкування, ідеалізуючи себе. Аналіз спілкування як взаємодії на думку Н.І.Леонова має значні складнощі. Взагалі розділення трьох сторін спілкування – сприйняття, комунікації та взаємодії можливо лише як засіб аналізу: не можливо виділити “чисту” комунікацію, без сприйняття або взаємодії, або “чисте” сприйняття. У спілкуванні постійно здійснюється реалізація на дію іншого. В розгорнутому вигляді у спілкуванні автор відокремлює наступні складові спілкування: встановлення контакту; орієнтація в ситуації (люди, обставини); обговорення питання, проблеми; прийняття рішення; вихід з контакту [14, с. 129]. Кожне спілкування починається з налагодження контакту. Досить часто неуспіх ділового спілкування передбачено на самому початку: нездійснений контакт, точніше його відсутність, веде до подальшого ланцюжка неправильних дій. Необхідно стимулювати співрозмовника до спілкування і створити максимальну атмосферу можливостей для подальшого ділового обговорення та прийняття рішення. На думку Т. Чмут щабель орієнтації допомагає визначити стратегію і тактику ділового спілкування, розвинути цікавість до нього та залучити партнера до сфери спільної зацікавленості [25, с. 124]. На цьому етапі потрібно відразу ж визначити тривалість розмови та залежно від цього будувати свою тактику. Основні завдання етапу орієнтації: викликати цікавість співрозмовника та залучити його до обговорення; виявити самооцінку співрозмовника та зорієнтуватись у ролі співбесідника та особистої; почати вирішення головного завдання спілкування. На етапі залучення співрозмовника до активного обговорення питання, важливо визначити психологічний стан партнера та корегувати його. Чітке розподілення ролей за принципом домінування-підпорядкування також необхідне для успіху ділового спілкування. Для етапу обговорювання проблеми та прийняття рішення, з соціально-психологічної точки зору, характерний ефект контрасту та ефект асиміляції. Для досягнення успіху в діловому обговоренні важливо підкреслювати єдність позицій. При неспівпаданні уявлень обов’язковим для успішного обговорення є правило – конкретні фрази повинні бути безособистими. Інакше вони стають непереборними і спілкування невдало закінчиться. Це означає, що позиція співрозмовника виключно виходить із об’єктивних чинників, але ні в якому разі не базується на його особистих якостях, його значенні як особи. На етапі виходу зі спілкування потрібно бути привітним, чемним. Дуже велике значення приділяється заключному враженню. Воно впливає на образ, що залишається у пам’яті партнера, а також на майбутні ділові стосунки. Тому привітність, доброзичливість - одні з головних для проведення успішного ділового спілкування. У процесі взаємодії та обміну інформацією можуть виникати перешкоди й бар'єри. До перешкод спілкування належить усе, що заважає чи ускладнює його: — перешкоди, пов'язані з особистісними характеристиками учасників взаємодії: зовнішність (фізична врода, естетичні якості), вираз очей і обличчя (міміка, пропорційність, зміни виразу обличчя тощо), інтелект; — перешкоди, викликані організаційними аспектами комунікативного процесу (переривання або відволікання партнерів по спілкуванню, припинення відеозапису з технічних причин тощо); — перешкоди, спричинені змістом повідомлень (коли невербальні сигнали не відповідають словам повідомлення). На шляху інформації можуть виникнути мікро- і макробар'єри. Мікробар'єри спілкування виникають на міжособистісному рівні: у повідомленні відправника, в обміні думками між відправником і одержувачем, у виборі носія (електронна пошта, комп'ютер, офіційна мова тощо). Передумовами таких бар'єрів є: — індивідуальні особливості учасників взаємодії, їх уміння перекодовувати думки в слова, слухати і концентрувати увагу тощо. До них належать межа уяви, словниковий запас відправника інформації, словниковий запас одержувача, його здатність розуміти значення слів, обсяг запам'ятовування; — бар'єри, пов'язані із комунікативними особливостями учасників взаємодії (комунікативні бар'єри), мають соціальний або психологічний характер. Вони можуть виникати через відсутність єдиного розуміння ситуації ділового спілкування (соціальні, політичні, релігійні, етнічні та інші відмінності); внаслідок психологічних особливостей учасників спілкування (сором'язливість, некомунікабельність тощо); особливі соціально-психологічні відносини між партнерами (антипатія, недовіра тощо); своєрідний “фільтр” довіри чи недовіри. Макробар'єри спілкування пов'язані із зовнішнім середовищем, у якому здійснюється управлінська комунікація, і виявляються в інформаційному перевантаженні (бар'єром стає занадто велика кількість інформації); великій кількості носіїв (газети, телебачення, конференції, звіти консультантів тощо); перевантаженні інформацією, що спричинює знецінення її змісту; обмеженні обміном інформацією між підрозділами тощо; вмінні користуватися інформацією (ексклюзивні дані дають змогу використовувати їх для впливу на інших; доступ до джерел внутрішньої інформації організації розширює владні повноваження індивідів). Загалом, у процесі ділового спілкування формуються певні зразки та моделі поведінки співробітників. Вони мають як загальновизнані особливості спілкування, так і особливості комунікації, породжені специфікою діяльності установи, її традиціями, нормами і правилами взаємодії. Отже, під час спілкування людина формує свою комунікативну програму, образ свого внутрішнього “Я”, засвоюючи досвід комунікативної поведінки у соціальному середовищі. Висновки Отже, діалогічне спілкування у сфері ділових відносин вибудовується за монологічним і діалогічним принципами, передумовами яких є управлінські цілі та завдання, індивідуальні властивості й психологічні особливості керівників та інших учасників процесу управління. За монологічного підходу в ділових відносинах індивід вважає себе носієм незаперечної істини, застосовуючи діалогічну форму спілкування тільки для того, щоб вивести співрозмовника на цю істину. Діалогічний підхід передбачає визнання за співрозмовником права на власну думку, власну позицію, яку він мусить обґрунтувати. Суттєвою ознакою спілкування-діалогу в управлінні є особливий морально-психологічний клімат, для якого характерні відкритість, доброзичливість, взаємна довіра. Відкритість як складова професійної компетентності керівника — це готовність та вміння бути самим собою, неприховано виявляти співрозмовнику свою позицію, думку. Важливим її аспектом є проникливість в іншу, відмінну від власної, думку, уміння поставитись до своєї позиції як до однієї з можливих. Зворотний зв'язок як невід'ємна риса спілкування-діалогу має такі особливості ефективності цього процесу: аргументованість, специфічність (причетність до думки учасника спілкування); оперативність врахування феноменів групового спілкування-лідерства, групового тиску, групової диференціації. Діалогічна взаємодія в діловому спілкуванні передбачає не тільки згоду і порозуміння, а й дружнє співробітництво, чесне змагання, гарячу суперечку. Як творча взаємодія, що охоплює спілкування і діяльність, як процес і продукт діалогічної взаємодії, він немислимий без проблем і запитань. Абсолютна згода між партнерами — це смерть для діалогу. Немислимий він і в умовах абсолютної залежності чи абсолютної автономності індивіда. У процесі діалогічної взаємодії реалізується не тільки інформаційний, а й психологічний контакт, пов'язаний із психічним станом партнерів по спілкуванню, що виражається у взаємосприйманні, взаєморозумінні, взаємовпливі людей. Список використаної літератури Аминов И.И. Психология делового общения/ И.И. Аминов. – М.: Омега-Л, 2006. – 304 с. Андреева Г.М. Социальная психология/ Г.М. Андреева. – М.: Наука, 2001. – С. 6-8. Батаршев А.В. Психология личности и общения / А.В. Батаршев. – М.: Гуманит. издат. центр ВЛАДОС, 2004. – 248 с. Бенкет К. Деловой этикет и протокол: краткое руководство для профессионала/ К. Бэннет. – М.: Омега-Л, 2006. – 96 с. Вердербер Р. Психология общения / Р. Вердербер. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2003. – С. 44-57. Джонсон Д.В. Удосконалення вміння спілкуватись / Д.В. Джонсон // Практ. психологія та соц. робота. – 2004. – № 9. – С. 18-35. Дьяконов Г. Спілкування і взаємодія: діалогічний підхід / Г. Дьяконов // Соц. психологія. – 2004. – № 3. – С. 82-96. Ежова Н.Н. Научись общаться: коммуникативные тренинги/ Н.Н. Ежова. – Ростов н/Д: Феникс, 2006. – 249 с. Еникеев М.И. Психология делового общения / М.И. Еникеев. – М.: Норма-Инфра-М, 2002. – С. 452-467. Ковальчук А.С. Основы имиджелогии и делового общения/ А.С. Ковальчук. – Ростов н/Д: Феникс, 2003. – 224 с. Коржинська С. Декілька порад щодо ділового спілкування / С.Коржинська // PR-менеджер. – 2005. – № 9. – С. 39-42. Кукушин В.С. Психология делового общения/ В.С. Кукушин. – М.: ИКП «МарТ», 2003. – 368 с. Лавриненко В.Н. Психология и этика делового общения / В.Н.Лавриненко. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – 415 с. Леонов Н.И. Психология делового общения/ Н.И. Леонов. – М.: Изд-во психолого-соц. ин-та, 2003. – 218 с. Максименко С.Д. Загальна психологія/ С.Д. Максименко. – К.: Центр навч. літератури, 2004. – С.111-140. Москаленко В.В. Комунікативна сторона спілкування/ В.В. Москаленко. – К.: Центр навч. літератури, 2005. – С. 401-437. Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник/ В.В. Москаленко. – К.: Знання, 2005. – С. 87. Палеха Ю.І. Етика ділових відносин/ Ю.І. Палеха.– К.: Кондор, 2008. – 356 с. Родионов В.А. Развитие навыков делового общения / В.А. Родионов. – Ярославль: Академия развития, 2005. – 144 с. Соловйова Е.Е. Психология и культура делового общения: программа тренинга/ Е.Е Соловцова// Шк. технологии. – 2002. – № 6. – С. 234-245. Столяренко Л.Д. Психология и этика деловых отношений/ Л.Д. Столяренко. – Ростов н/Д: Феникс, 2003. – 512 с. Третьяченко В.В. Спілкування як засади комунікативної компетентності / В.В. Третьяченко // Освіта на Луганщині. – 2006. – № 1. – С. 36-49. Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів / М.В. Цюрупа. – К.: Кондор, 2006. – 170 с. Чеховских М.И. Психология делового общения / М.И. Чеховских. – М.: Новое знание, 2006. – 253 с. Чмут Т. Етика ділового спілкування: курс лекцій / Т. Чмут. – К.: МАУП, 2003. – 208 с. PAGE PAGE 16

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020