.

Особливості організації роботи із педагогічно занедбаними учнями. Виховна система школи

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
87 2805
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

ПЛАН

Вступ

1. Особливості організації роботи із педагогічно занедбаними учнями

2. Виховна система школи

3. Методика проведення «Гри-подорожі»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Особистість дитини є складною психофізіологічною системою. Оскільки
вихованням дітей часто займаються непідготовлені люди, це призводить до
помилок, навіть трагедій, у результаті чого з’являються “важкі”,
педагогічно занедбані, важковиховувані діти.

Важковиховувані — категорія осіб, в яких під впливом несприятливих для
розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов
з’являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки,
відбувається зниження або втрата почуття відповідальності за свої
вчинки.

Серед важковиховуваних дітей виділяють групу педагогічно занедбаних
дітей, які негативно ставляться до навчання й суспільно корисної
діяльності. Вони систематично порушують дисципліну й правила поведінки,
постійно проявляють негативні моральні якості особистості.

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних
якостей особистості, що формувалися під впливом несприятливих умов
виховання.

У даній контрольній роботі розглянемо особливості організації роботи із
педагогічно занедбаними учнями.

Виховання підростаючого покоління є стратегічним завданням кожного
суспільства. Зміни у суспільному, економічному житті суспільства ведуть
до суттєвих змін духовного життя, зокрема і системи виховання. Нові
гасла, ідеї та перспективи вносять корективи у сталі, загальновживані
канони поведінки, форми свідомості людей. Нерідко ці процеси проходять
болісно, із зміною ідеалів і цінностей. Прийняття нового потребує
певного часу і зусиль, спрямованих на створення нових парадигм
виховання, поєднаних новими концептуальними основами та технологіями
впровадження у реальний виховний процес сучасної школи. Ефективність
цього процесу залежить від організації виховного процесу на рівні
конкретної організації, зокрема школи. Тому друге питання роботи
присвячене виховній системі школи.

Третє питання – методичні особливості проведення гри-подорожі.

1. Особливості організації роботи із педагогічно занедбаними учнями

Педагогічна занедбаність – стійке перекручування уявлень, невихованість
почуттів і несформованість суспільно значимих звичок поведінки,
обумовлені негативним впливом середовища і помилками виховання.

На педагогічно занедбаних дітей педагоги, батьки, всі, хто спілкується з
ними, повинні звертати особливу увагу, аби перевиховання дало позитивні
результати.

Перевиховання — процес досить складний і тривалий, ґрунтується на
загальних принципах виховання і виконує відновну, компенсаційну,
виправну, стимулюючу функції.

У роботі з педагогічно недбалими дітьми варто використовувати такі
принципи: зв’язку перевиховання з цікавою продуктивною працею;
організації дитячого колективу, який забезпечував би позитивний вплив на
вихованця; опори на позитивні якості виховуваного й позитивний
соціальний досвід; органічного поєднання поваги до вихованців з існуючою
системою вимог; єдності і систематичності педагогічних впливів;
індивідуального підходу до неї; гуманного, об’єктивного ставлення до
дитини у процесі її перевиховання; стриманості, розважливості,
недопустимості афективної поведінки педагога.

У виховній практиці важливими є упереджуючі заходи, які дають змогу
запобігти масовій появі важковиховуваних дітей, з одночасним формуванням
соціальних передумов для попередження їх появи.

Перевиховання здійснюють поетапно.

На першому (підготовчому) етапі детально вивчають і аналізують позитивні
й негативні якості педагогічне занедбаного учня, умови, що призвели до
їх виникнення, визначають шляхи нейтралізації негативних і посилення
позитивних якостей особистості, конкретні завдання та зміст процесу
перевиховання. На основі цих відомостей складають програму
перевиховання. На цьому етапі учень переживає сам факт свого незвичного
становища в колективі. Ці переживання можуть посилюватися новими умовами
життя: переведенням до іншого класу, розмовою з вихователем, що змушує
його замислитися над своєю поведінкою, відчути провину.

У результаті самоаналізу і самооцінки поведінки в такого учня
з’являється бажання змінитися на краще, але він ще чітко не уявляє собі
шляхів виправлення. Мотиви такого бажання поки що примітивні —
якнайшвидше змінити своє становище в колективі, але ще не усвідомлюються
недоліки і не відчувається потреба в самовихованні. Відбувається
боротьба мотивів поведінки: щойно сформовані мотиви натрапляють на опір
старої системи мотивації. Згодом позитивні мотиви змінюються і
перемагають, проте так буває не завжди. Своєчасне заохочення навіть
незначної перемоги вихованця над собою допоможе йому подолати внутрішні
конфлікти, зміцнить позитивну мотивацію поведінки.

На другому (початковому) етапі перевиховання починається реалізація
наміченої програми роботи з учнем: підліток долає помилкові погляди і
переконання, негативні звички поведінки. В нього зміцнюються позитивні й
формуються нові риси характеру. На цьому етапі учень не виявляє
особливої активності, й процес перевиховання спочатку відбуваєтться
повільно. Це пов’язано з тим, що учень насторожено і з недовірою
ставиться до педагога та його виховних впливів. Нерідко такі учні не
бачать у своїх діях нічого поганого і не вважають, що їх треба
переглянути. Тому виховна робота насамперед має бути спрямована на
подолання психологічного бар’єра, перебудову самосвідомості й самооцінки
таких учнів, формування у них готовності до виправлення.

Унаслідок виховного впливу учень починає усвідомлювати потребу змінитися
на краще. Звісно, дається взнаки сформований динамічний стереотип
попередньої поведінки, який конфліктує з вимогами шкільної поведінки і
колективу. Під впливом порушників дисципліни у такого учня часом
закрадаються сумніви в правильності обраного шляху. Тому важливо
розібратися в суперечливій поведінці учня, не карати його суворо, щоб не
зірвати перших спроб на шляху до виправлення.

На третьому (переломному) етапі триває реалізація програми роботи з
підлітком, але вже в умовах, коли він прийняв її, добровільно виконує
свої обов’язки, виявляє самостійність і активність. На цьому етапі
важливо не лише формувати правильні уявлення, поняття, погляди і
переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід поведінки учня,
залучаючи його до виконання різних доручень, до участі в, житті
колективу, стосунки в якому базуються на взаємній вимогливості й
допомозі. У цей період вихованець уже усвідомлює, що він на правильному
шляху, і діє відповідно до нових переконань. Мотиви правильної поведінки
набувають високого морального змісту. Учень отримує моральне задоволення
від перемоги над собою, у нього з’являється впевненість у власних силах,
бажання діяти так само й надалі.

На завершальному етапі створюють умови для залучення учня до активної
участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний
досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.

Зрозуміло, що час переходу до конкретного етапу перевиховання для різних
категорій вихованців неоднаковий, залежить від рівня педагогічної
занедбаності учня, його ставлення до процесу перевиховання, ефективності
навчально-виховної роботи в школі та ін.

Особливої уваги потребує період, коли педагогові вдалося зруйнувати
систему помилкових поглядів і переконань такого учня, оскільки у його
свідомості виникає «порожнеча», яку слід заповнити позитивними
уявленнями та поняттями.

Етапи перевиховання органічно пов’язані між собою. Майстерність педагога
полягає в тому, щоб своєчасно помітити зрушення в розвитку вихованця,
скоригувати програму роботи з ним, намітити нові завдання й вимоги,
уникнути «тупцювання на місці». На всіх етапах слід дотримуватися певних
вихідних положень (принципів), які визначають основні вимоги до змісту,
форм і методів виховної роботи з цією категорією неповнолітніх і
допомагають педагогам правильно спрямовувати свою діяльність, творчо
підходити до організації виховного процесу та підвищувати його
ефективність.

У педагогічній практиці трапляються складні випадки своєрідного
“морального захворювання” дітей. Тому для правильної організації роботи
з ними проводять педагогічні консиліуми за участю шкільного психолога,
вчителів, батьків дитини, під час яких всебічно аналізують причини, що
спричинили труднощі у житті дітей, особливості їх поведінки і
накреслюють шляхи та методи перевиховання. Незважаючи на складність і
тривалість процесу перевиховання, педагоги мають вірити в силу виховного
впливу на особистість.

Результативність перевиховання залежить від вразливості, пластичності
та сили біологічних задатків, від тривалості негативного досвіду
особистості, її готовності до виправлення. Процес перевиховання не
однаково впливає на дітей. Найефективніше виявляється він щодо
психологічно податливих дітей. Перевиховання може бути малоефективним,
якщо діти протидіятимуть йому або не сприйматимуть його позитивно.

Наслідки виховного процесу залежать від уміння педагога використати
наявну позитивну базу особистості, привчити її до активної співпраці над
собою. Важливо залучати дитину до корисної діяльності, забезпечити
високий темп, емоційну насиченість життя відповідно до індивідуальних і
вікових особливостей. Водночас необхідно налагоджувати доброзичливі
стосунки дітей з батьками, вчителями, ровесниками.

2. Виховна система школи

Поняття виховна система школи розглядається науковцями з різних позицій,
тобто виділяються одна чи кілька найбільш істотних сторін.

Найбільш поширені такі, що характеризують цілісність і соціальну природу
цього явища:

– виховна система — це те найширше поняття, яке включає в себе всі
системні поняття, пов’язані зі школою в якості підсистем, тобто
матеріальні, процесуальні та ідеальні компоненти;

– виховна система – це упорядкована цілісна сукупність компонентів, які
сприяють розвитку особистості учня;

– виховна система – це комплекс взаємозалежних компонентів, що
розвиваються у часі і просторі: цілей, заради яких система створюється;
спільної діяльності людей, що її реалізують; самих людей як суб’єктів
цієї діяльності; освоєного ними середовища; відносин, що виникають між
учасниками діяльності; керування, що забезпечує життєздатність і
розвиток системи.

Також виховна система розглядається з організаційно-процесуальної
сторони виховної діяльності:

– виховна система відбиває специфічний спосіб організації виховного
процесу на рівні конкретної установи (організації).

На наш погляд, виховна система — це цілісне утворення, яке організується
в процесі інтеграції основних компонентів виховання (мета, суб’єкти
виховання, їхня діяльність, спілкування, відносини, кадровий потенціал,
матеріальна база), що сприяє в кінцевому рахунку розвитку і саморозвитку
особистості, створенню своєрідного, за визначенням К.Д.Ушинського, “духу
школи”.

Здійснюючи аналіз поняття “виховна система”, необхідно враховувати
психолого-педагогічні умови формування особистості учня, насамперед
такі:

– діагностика розвитку особистості, дитячого і педагогічного колективів;

– формування й обґрунтування мети виховного процесу;

– організація життєдіяльності співтовариства дітей і дорослих,
максимально сприятливої для самореалізації і самоствердження особистості
дитини, педагога, батьків;

– інтеграція зусиль суб’єктів виховного процесу;

– створення в освітній установі розвиваючого середовища, морально
сприятливого та емоційно насиченого;

– здійснення науково обґрунтованого аналізу сформованої
соціально-педагогічної ситуації, отриманих результатів виховної
діяльності.

Виховна система зорієнтована на конкретні умови, враховує інтереси та
потреби реальних дітей і дорослих, тому вона не може бути ідентичною у
різних регіонах, навіть у двох сусідніх навчальних закладах.

Важливими, на нашу думку, є виділені Г.І. Сорокою найбільш характерні
риси виховної системи. Назвемо найголовніші із них.

Виховна система – це система соціальна. Її ядро – люди та їхні потреби,
мотиви, інтереси, ціннісні орієнтації, дії, відносини. Адже виховна
система обумовлена суспільною потребою у створенні спеціальних умов для
розвитку у людського індивіда здібностей жити і працювати в соціумі,
освоювати і виконувати соціальні ролі, перетворювати природну і
соціальну дійсність.

Виховна система – це система педагогічна. Її функціонування пов’язане з
реалізацією основних педагогічних завдань:

– формування в учнів цілісної системи наукових знань про природу,
суспільство, людину;

– оволодіння учнями прийомами і способами основних видів діяльності;

– розвиток креативних здібностей дитини, її нахилів і талантів;

– формування в учнів ціннісного ставлення до різних сторін навколишньої
дійсності і до самих себе;

– розвиток у дитини прагнення і здатності до самопізнання,
самореалізації, самоствердження і самоосвіти;

– формування в освітній установі колективу як сприятливого середовища
для розвитку і життєдіяльності дітей і дорослих.

Вирішення цих завдань передбачає використання різноманітних форм,
методів і прийомів педагогічного впливу. Результати будуть залежати від
оптимального і педагогічно доцільного їх поєднання та застосування.

Виховна система – це система ціннісно-орієнтована. Процес виховання
спрямований на формування наукового світогляду та загальнолюдських
цінностей, народної та національної культури, високоморальних людських
стосунків, громадянських рис, підготовку до повноцінного, соціально
активного життя.

??????????????а цілісна. Враховуючи, що саме поняття система
визначається як цілісне утворення компонентів, які взаємодіють між собою
і підпорядковуються загальному, можна стверджувати, що ця риса є
істотною і необхідною. Щодо кількості компонентів та їх наявності у
виховній системі єдиної думки науковців немає. Але відомий дослідник
педагогічних систем В.П. Симонов справедливо стверджує, що порушення
цілісності призводить до розпаду системи взагалі.

Виховна система – система відкрита, самокерована і така, що
саморозвивається. Треба відзначити, що ця риса визначається
особливостями виховного процесу як такого взагалі. Адже виховання є
соціальним явищем, яке означає формування і розвиток особистості під
впливом усієї сукупності об’єктивних і суб’єктивних чинників. Крім того,
виховна система повинна мати високий рівень організації, що забезпечить
здатність змінюватись, удосконалюватися відповідно до поставлених цілей,
об’єктивно аналізувати і визначати перспективи свого розвитку.
Створення, зміцнення і коригування зв’язків між компонентами системи
повинні забезпечувати цілісність системи. Але головний критерій
ефективності розвитку гуманної виховної системи — розвиток особистості
дитини. Процес розвитку виховної системи значною мірою визначається тим,
що вона є самоорганізованою системою. У результаті педагогічного
управління виховною системою і процесами самоорганізації складаються
закономірності її розвитку.

І як результат усієї діяльності виховної системи – вона є системою
цілеспрямованою. При відсутності цільових орієнтирів виховна діяльність
втрачає свій зміст. Ціль у навчально-виховній системі відіграє роль
системоутворюючого і системоінтегруючого фактора. Меті підпорядковуються
всі компоненти. Саме цілі і засоби їх досягнення відрізняють одні
виховні системи від інших.

Проблема визначення структури виховної системи до кінця не вирішена.
Компоненти, що виділяються, різноманітні за характером і змістом.
Найбільш узагальнена структура виховної системи школи така: мета, заради
якої вона створюється, діяльність і спілкування, що забезпечують її
реалізацію, відносини суб’єктів діяльності, основне середовище,
керування, що забезпечує інтеграцію компонентів у цілісну систему. Г.І.
Сорока наводить ще таку структуру: ціннісно-смислове ядро (мета,
принципи, зміст, методика), просторово-тимчасова структура (різні форми
діяльності з учнями), координаційно-педагогічний компонент (функції,
педагогічні технології, керування розвитком системи, система підвищення
компетентності педагогів, батьків). Однак, на нашу думку, наведені
приклади структур виховної системи загальноосвітньої школи неповні і не
відображають у повному об’ємі всіх сфер функціонування.

Запропонована Є.Н. Степановим структура є більш логічною і оптимальною.
Вона включає:

– індивідно-груповий компонент (педагоги, учні, батьки, дорослі, які
беруть участь у діяльності навчального закладу);

– ціннісно-орієнтаційний компонент (цілі, цінності, принципи
діяльності, перспективи);

– функціонально-діяльнісний компонент (форми і методи роботи,
спілкування, функції, керування;

– комунікативний компонент (відносини, внутрішні і зовнішні зв’язки);

– діагностико-результативний компонент (критерії ефективності, оцінка й
аналіз функціонування).

Аналіз запропонованої структури виховної системи доводить, що такий
підхід враховує не тільки суб’єктів, діяльність виховного процесу, а й
особливості – технологічний підхід у функціонуванні.

У науковій педагогічній літературі виділяють такі функції сучасної
виховній системи загальноосвітньої школи: інтегруюча, регулююча та
розвиваюча.

Інтегруюча функція передбачає поєднання в одне ціле різних за змістом і
характером виховних впливів, які підпорядковані загально визначеній меті
виховання.

Регулююча функція спрямована на упорядковування педагогічних процесів,
визначення ступеня важливості, невідкладності; на управління ними та
корекцію.

Розвиваюча функція забезпечує динаміку системи, яка характеризується, з
одного боку, оптимізацією її функціонування, а з іншого — її оновленням,
удосконаленням. Діяльність виховної системи включає постановку цілей,
проектування нового стану системи виховання й етапів досягнення,
коректування освітньо-виховних процесів, об’єктивний аналіз їхнього ходу
і результатів, висунення нових перспектив.

Як свідчить педагогічна практика останніх років, із змінами, що
відбулися в освіті та вихованні шкільні виховні системи почали
виконувати ще деякі нові функції – функції захисту, корекції і
компенсації, реабілітації. Школа виступає фактором захисту, безпеки
підростаючого покоління. У цьому й проявляється її захисна функція.
Школа також коригує різнобічний вплив зовнішнього середовища своїми
цінностями, орієнтирами, правилами життя, виховними традиціями.
Гуманістична система виховання і навчання учнів повинна забезпечувати:

– особистісний підхід до виховання, уважне ставлення до унікальності і
своєрідності кожного учня;

– організацію життєдіяльності учнів як основи виховного процесу
(виховний процес розглядається як процес життєтворчості учнів відповідно
до їх вікових потреб, психофізичних особливостей, сенситивних періодів
розвитку кожної дитини);

– стимуляцію творчої активності кожного учня;

– гуманізацію міжособистісних стосунків;

– інтеграцію в соціокультурне середовище.

Дійсно, школа повинна бути гуманною, “теплою” до дитини і при цьому
відкритою до діалогу та співробітництва з системою соціальних інститутів
суспільства; вона повинна організовувати педагогічний процес з
орієнтацією на інтереси і потреби як дитини, так і суспільства, в якому
вона живе.

Успішність реалізації функцій виховної системи школи залежить від таких
інтегральних характеристик, як соціально-психологічний клімат, дух
школи, стиль життєдіяльності, професіоналізм і компетентність
педагогічних працівників.

3. Методика проведення «Гри-подорожі»

Одна з традиційних форм виховної роботи, яка має велику історію та
дієвість перевірену часом – це “Гра – подорож”. Вона включає в себе
велику кількість заходів об’єднану спільною концепцією.

Подорож по темі – одна із форм проведення уроку, що полягає у змаганні
учнів на швидкість проходження маршруту, подоланні перешкод у вигляді
завдань. Гра-подорож дає багато можливостей для фантазування, розвитку
уяви. У грі-подорожі учень відчуває себе головною дійовою особою, пробує
і розвиває свої нахили.

Ігрова подорож може бути різною за тривалістю від однієї години до 3- х
років протягом яких молодші школярі будуть пізнавати оточуючий світ. Гра
повинна бути підпорядкована розвитку єдиного сюжету. Діти не люблять
одноманітності. Хай найрізноманітнішими будуть ролі учасників, хай
видозмінюються сюжети, хай новим змістом наповнюється ігрова діяльність.
Подорожі молодших школярів можна організувати як уявними, так і цілком
реальними, починаючи з подорожі по школі, по району, по рідному місту по
підприємствам і т.д.

Добре, коли на стенді у школі або у класі представлені виготовлені або
намальовані кораблі, літаки, поїзди, повітряні кулі… і т. д на яких
здійснюють подорож діти. На видному місці в школі – яскрава карта
подорожі. Цікаво оформити колективний портрет подорожі, де у віконцях,
ілюмінаторах, у краплинках або квіточках маленькі портретики кожного
члена колективу. Групи молодших школярів подорожують різними маршрутами,
перебуваючи в “дорозі” місяці, тижні, але в певний день чергового етапу
гри – збираються всі разом і проводять збори-звіти,свята, на яких
розповідають,що побачили, про що дізнались, чому навчились.

Дуже добре, коли у школі створений та діє штаб гри, до якого входять
старші представники шкільного самоврядування, педагоги, батьки. Штаб
допомагає визначити маршрут, підводити підсумки. Організаторам треба
знати основні правила методики гри – подорожі, а саме: ця гра не
народжується з нічого. Грають у те, що бачили, про що чули або читали,
що запам’яталось. Цей зафіксований у свідомості світ дорослого життя і є
джерелом гри. Отже треба подбати про запас яскравих та живих вражень у
дітей.. У будь-якій грі, що виникає стихійно, кожна дитина має певну
роль. Водій керує транспортом, контролер видає білети, пасажири входять
та виходять на зупинках, бізнесмен займається створенням бізнесу,
менеджер організовує і т.д. Роль – необхідна умова рольової та творчої
гри, але не можна по-справжньому відчути себе продавцем, якщо в тебе
ніхто нічого не купує. Має бути взаємодія під час гри. А також гра не
може бути грою, якщо вона організована примусово. Треба знайти таку
мотивацію, щоб дітям було цікаво!

Для організації Гри – подорожі молодших школярів окремі
педагоги-методисти пропонують наступний алгоритм її проектування:

Алгоритм проектування гри-подорожі молодших школярів:

1.Назва Гри-подорожі. Сюжет гри. (бажано щоб назва була пов’язана з
сюжетом гри);

2.Мета.Завдання. Цільові групи. ( в одному класі, по паралелям класів,
вся молодша ланка в школі);

3.Тривалість гри.

( місяць, семестр, півріччя, рік, весь період навчання у молодших
класах);

4.Місце Гри подорожі ( уявне чи реальне );

5.Засіб пересування ( на чому, яким чином);

6.Герой-символ Подорожі ( казковий, іграшка, вигаданий );

7. Форми та методи, які будуть застосовані ( ігрові програми, ранки,
збори, виставки, конкурси, екскурсії, походи,фестивалі і т.д.);

8.Карта Подорожі ( врахувати всі пункти Подорожі);

9. Маршрутні листи ( в листах конкретизуються завдання);

10. Система винагород, відповідно до концепції гри та їх види (
перехідні, накопичу вальні, за підсумками);

11. Система змагання та забезпечення її гласності ( моніторинги,
рейтинги, таблиці участі, зрозумілі для дітей);

12. Засоби стимулювання участі у грі;

13. Символіка Гри-подорожі ( значки, перехідні символи, відзнаки);

14. Кошторис Гри-подорожі адаптований до умов закладу.

Висновки

Зі сказаного вище можна зробити наступні висновки:

У процесі роботи з педагогічно занедбаними учнями виділяють наступні
етапи:

1. Діагностичний. Вивчають, аналізують позитивні й негативні фактори
виховання, умови, що їх зумовили, визначають шляхи і засоби
нейтралізації негативних тенденцій та актуалізації позитивного в
поведінці дитини. Учитель мусить мати детальну характеристику
педагогічно занедбаного вихованця.

2. Планування і визначення змісту роботи. На цьому етапі класний
керівник спільно з вихователями, які спілкуються з “важким” учнем,
розробляє детальний план перевиховання, визначає місце і роль у цьому
процесі кожного вихователя.

3. Цілеспрямованої педагогічної діяльності. Передбачає реалізацію
планів щодо перевиховання конкретної особистості. Це відбувається із
залученням всіх, хто може позитивно впливати на неї (батьків, родичів,
однокласників, учителів-вихователів та ін.). Координує роботу класний
керівник, аналізуючи соціально-психологічні зміни у поведінці вихованця,
розробляє подальші виховні заходи.

Щодо виховної системи школи, то це спосіб організації життєдіяльності
та виховання всіх членів шкільного співтовариства, сукупність
взаємодіючих компонентів, що і сприяє розвитку особистості та колективу.

Пріоритетними завданнями у виховній роботі школи є:

реалізація особистісно орієнтованого підходу в навчально-виховному
процесі;

залучення молоді до національної та світової культури;

збереження морального та фізичного здоров’я підростаючого покоління;

виховання патріотизму, громадянських якостей особистості;

забезпечення педагогічних умов для соціалізації школярів, виховання в
них життєвої компетентності.

Стосовно методики організації та проведення ігор-подорожей, то слід
зазначити, що гра-подорож дає багатющі можливості для фантазування,
розвитку уяви. Подорожувати можна по різних країнах, інших планетах,
книгах. У подорож можна відправитися одному, удвох, групою або великим
колективом.

Широко поширені ігри-подорожі по певних країнах. Змістом такої гри може
бути будь-який розділ знань: біологія, медицина, історія, географія.

Подорожі можуть бути:

1. простими;

2. короткочасними;

3. складними;

4. тривалими;

5. багатоетапними.

Список використаної літератури

Артемова Л. В. Вчися граючись. – К.: Томіріс. – 1990. – 170 с. С. 3-5.

Баженов В.Г. Воспитание педагогически запущенных подростков. – К., 2001.

Букатов В. М. Педагогічні таїнства дидактичних ігор: Посібник. – К.:
Ред. загальнопед. газ., 2004. – 126 с.

Використання гри для активізації навчально-виховного процесу: Посіб. для
студ. пед. вузу та викладачів / Уклад.: Мішкурова В. Ф.; Пащенко М. І. –
К.: Наук. світ, 2001. – 270 с. С. 3 – 12.

Воспитательная система школы. – М., 1991. – 145 с.

Єрмак Л. Виховання особистості в сучасній школі // Директор школи.—
2002.— № 5.- С. 53-54.

Жирякова А. Методичне забезпечення виховної роботи в школі // Завуч,
2001. – № 4.

Кащенко В.П. Педагогическая коррекция. – М, 1992.

Комісарова Т. Особливості педагогічного управління сучасним виховним
процесом // Рідна школа.— 2001.— № 5.— С. 5-7.

Невский И.В., Овчарова Р.В. Ранняя диагностика и профилактика
педагогически запущенных детей. – Курган, 2002.

Падалка О. С., Нісімчук А. С., Смолюк I. О., Шпак О. Т. Педагогічні
технології. К., 1995.

Раттер М. Помощь трудному ребенку. – М, 1987.

Сорока Г. Аналіз виховної роботи у школі // Управління школою.— 2002.— №
5.- С. 17-23.

Сорока Г.І. Сучасні виховні системи та технології: навчально-методичний
посібник для керівників шкіл, вчителів, класних керівників, вихователів,
слухачів ІПО. – Харків, 2002. – 128 с.

Социальная педагогика. Курс лекций./Под ред. М.А.Галагузовой. – М, 2000.

Степанов В.Г. Психология трудных школьников – М, 1998.

PAGE

PAGE 17

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020