.

Систематизація нормативно-правових актів. Правовий статус народного депутата України

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
69 2380
Скачать документ

РЕФЕРАТ

ПЛАН

1. Систематизація нормативно-правових актів

2. Правовий статус народного депутата України

1. Систематизація нормативно-правових актів

Проблема класифікації нормативно-правових актів є досить актуальною.
Так, існує поділ нормативно-правових актів за їх юридичною чинністю на
закони та підзаконні акти. За дією в часі – на постійні і тимчасові. За
дією в просторі – на загальнодержавні, регіональні, муніципальні та
локальні. Може також існувати класифікація нормативно-правових актів за
колом осіб.

Отже, проблема систематизації нормативно-правових актів була і
залишається актуальною. Вона об’єктивно з являється у зв’язку із
необхідністю впорядкування зростаючої маси нормативно-правових актів,
які врегульовують нові відносини, що виникають внаслідок суспільного
розвитку. Сама ж консолідація починає використовуватися, як прийом, в
процесі створення окремого нормативного акту ще до появи свідомого
застосування технічних процедур систематизації нормативно-правового
матеріалу.

Надзвичайна теоретична складність юридичної природи систематизації
нормативно-правових актів, зокрема її видів, їх нерозривний зв’язок з
фундаментальними засадами теорії права зумовили ту обставину, що вони
завжди були в полі зору вчених-юристів, їх спеціальним предметом
дослідження та наукових праць. Так теоретичну базу дослідження склали
праці з проблем систематизації нормативно-правових актів В.К.Грищук,
В.Я.Калакура , А.А.Козловський, М.І.Козюбра, А.М.Колодій, В.Коссак,
В.О.Котюк, П.М.Рабінович. Серед західних вчених-юристів проблемні
питання систематизації нормативно-правових актів досліджували такі вчені
як Ф.Бенніон, К.Бергбом, І.Кренц, Р.Кросс, Т.Фляйнер.

Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність, пов’язана з
упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших
нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену
систему.

Здійснювати систематизацію нормативно-правових актів необхідно для:

— усунення суперечностей між нормативними актами;

— підвищення якості та ефективності законодавства;

— забезпечення доступності його використання громадянами, державними
органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями.

Розрізняють три способи (форми) систематизації нормативно-правових
актів:

— кодификацію;

— інкорпорацію;

— консолідацію.

Технічною передумовою трьох способів (форм) систематизації є облік
нормативних актів, тобто письмове фіксування виданих нормативно-правових
актів (у спеціальних часописах, на картках, у комп’ютері).

Кодифікація — спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який
полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження)
юридичних норм, пов’язаних загальним предметом правового регулювання, і
об’єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Іншими словами,
кодификація виражається в підготовці та прийнятті нових актів, у які
заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали
себе, так і нові нормативні розпорядження.

Результати кодифікації

Конституція Кодекс Основи законодавства Статут Положення Правила

Конституції — основні закони, які регламентують основи суспільного,
політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян.

Вони бувають двох видів:

• кодифіковані — становлять єдиний писаний основний закон (Конституція
України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). їх ще називають
моноконституційними актами. Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є
кодифікованою, не можна назвати моноконституційним актом, оскільки до
Основного закону 1958 р. рішенням Конституційної ради прирівняні такі
акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і преамбула
Конституції 1946 p.;

• некодифіковані — складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція,
Канада), предметом регулювання яких є особливий рід суспільних відносин,
віднесений до конституційного права — основи суспільного і державного
ладу, права і свободи громадян та ін. У Канаді — це конституційні акти
1867-1987 pp.: Конституційний акт 1982 p.; Хартія про права і Білль про
права, ухвалені у ряді провінцій; Акт про Верховний суд,
Антидискримінаційний акт та ін. Основний конституційний документ Канади
говорить: «Ми хочемо мати конституцію, у принципі схожу на конституцію
Великої Британії». А у Великої Британії немає єдиної писаної
конституції, а є група конституційних законів (статутів) —Акт про
парламент 1911 р., Акт про міністрів Корони 1937 р., Акт про місцеве
врядування 1972 р. та ін,, які діють разом із судовими прецедентами і
конституційними звичаями, іменованими конституційними угодами. Тому
англійську конституцію називають конституцією змішаного типу.Кодекс —
єдиний, зведений, юридичне і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений
нормативний акт. Він має складну структуру і великий обсяг, поділяється
на частині: загальну і особливу, розділи та глави (Кримінальний кодекс,
Цивільний кодекс, Адміністративний кодекс та ін.).

Основи законодавства — кодифікований акт, що містить концептуальні
поняття, цілі і завдання правового регулювання, принципи, які
встановлюють основні напрямки регулювання певної сфери суспільних
відносин. Як правило, такий акт складається з нетипових норм —
норм-цілей, норм-принципів, норм-дефініцій і забезпечує зв’язок і
узгодженість норм тих чи інших галузей або інститутів права (в Україні —
Основи законодавства про культуру від 14.02.92, Основи законодавства про
охорону здоров’я від 19.11.92, Основи законодавства про
загальнообов’язкове соціальне страхування від 14.01.98).

Статут — кодифікаційний акт, що регулює діяльність певних відомств,
міністерств, організацій, ту чи іншу сферу управління (Статут
автомобільного транспорту, Статут залізниць, Статут підприємства).

Положення — кодифікаційний акт, що визначає правовий статус, завдання і
компетенцію державних органів і установ (Положення про службу в органах
внутрішніх справ).

Правила — кодифікаційний акт, що визначає не правовий статус, а правовий
порядок якогось виду діяльності (Правила дорожнього руху).

За обсягом розрізняють кодификації:

— загальну;

— галузеву;

— міжгалузеву (комплексну);

— спеціальну (внутрішньогалузеву).

Загальна кодификація припускає створення зведених кодифікованих актів
для основних галузей законодавства. Загальним єдиним кодифікаційним
актом конституційного права є Конституція.

Галузева кодификація припускає об’єднання правових норм певної галузі
права в суворо встановленому порядку (Цивільний кодекс, Кримінальний
кодекс та ін.). Галузева кодификація посідає провідне місце серед інших
видів кодификації, тому що розподіляє нормативний матеріал відповідно до
предмета і методу правового регулювання (відповідає галузі права).

Міжгалузева (комплексна) кодификація припускає об’єднання правових норм
не відповідно до галузей права, а за принципом регулювання значної
сукупності суспільних відносин у сфері державної діяльності, галузі
господарства або соціально-культурного будівництва (Повітряний кодекс,
Кодекс торгового мореплавства та ін.). Міжгалузева (комплексна)
кодификація є додатковим напрямком кодифікаційних робіт, які мають
істотне значення.

Спеціальна (внутрішньогалузева) кодификація припускає об’єднання
правових норм конкретного інституту або підгалузі права певної галузі
(Водний кодекс, Лісовий кодекс та ін.). Як і комплексна кодификація,
спеціальна (внутрішньогалузева) кодификація є напрямком кодифікаційних
робіт, що доповнюють галузеву кодификацію.

Робота з кодификації законодавства є складною й відповідальною. Тут має
місце не лише зовнішнє впорядкування нормативного матеріалу, його
розташування у певному порядку, але й перегляд норм, що містяться в
законах та інших нормативних актах, скасування застарілих і
неефективних, виробка нових, надолуження прогалин, усунення дублювання,
розбіжностей і суперечностей, їх узгодження. Кодификації найчастіше
піддаються норми, розраховані на тривалий проміжок часу. Більш динамічні
сфери регулюються поточним законодавством.

Кодификація сприяє посиленню стабільності законодавства. Кодекси, що
розробляються, представляють собою нові законодавчі акти, які заміняють
закони, що діяли раніше, і акти, що регулюють те саме коло суспільних
відносин. При всій широкості кола норм , що містяться в кодексі, він
характеризується цілісністю, внутрішньою єдністю і власною системою.
Кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. На
відміну від інкорпорації кодификація завжди має офіційний характер.

Інкорпорація — спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає
у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тому чи іншому порядку) вже
наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в
них.

Результатом інкорпорації є збірники, де нормативні акти розташовуються в
хронологічному або алфавітному порядку, за предметною ознакою, з
урахуванням юридичної чинності об’єднуваних актів тощо.

При інкорпорації нормативний акт опрацьовується: із нього викидаються
положення, що втратили силу; включаються внесені до них зміни і
доповнення; виключаються положення, що не містять норм права;
викидаються відомості про осіб, які підписали нормативний акт.

Інкорпорація може бути:

— офіційною — здійснюється від імені компетентних державних органів
(наприклад, «Відомості Верховної Ради України»);

— неофіційною — здійснюється видавництвами, науковими і навчальними
закладами, практичними органами, окремими спеціалістами.

Позаяк в першому випадку збірники, що видаються, є офіційною формою
опублікування і на них можна посилатися при розгляді юридичних питань, в
другому вони мають лише довідково-інформаційний характер.

Найпоширеніші види інкорпорації:

хронологічна систематична

— спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування
нормативно-правових актів провадиться за часом їх опублікування і вступу
в дію — спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування
нормативно-правових актів провадиться за предметною ознакою: за галузями
права, їх інститутами, сферами державної діяльності

Консолідація — спосіб (форма) систематизації, який полягає в об’єднанні
кількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій сфері
суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без
зміни змісту. Інакше: консолідація виражається в підготовці і прийнятті
укрупнених актів на основі об’єднання норм розрізнених актів, виданих з
одного питання.

Вона використовується там, де відсутня можливість кодификації; є
уніфікацією нормативних актів; усуває їх численність; позбавляє їх
надмірної роздробленості; сприяє об’єднанню загальних положень поточної
правотворчості в родинні групи; є проміжною ланкою між поточною
правотворчістю і кодификацією.

Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів.
Історії законодавства відомий Звід законів Юстиніана. Є й вітчизняна
практика їх створення: Збори місцевих законів західних губерній — в
Україні XIX ст., Звід законів Російської Імперії в 16-ти томах, Звід
законів СРСР. Звід законів видано у Російській Федерації, запланована
його підготовка в Україні. Консолідовані акти в Україні доцільно
підготувати з питань податкової, пенсійної, приватизаційної політики
держави (до структури консолідованого акта, як правило, входять окремі
однопрофільні статті, глави, параграфи, розташовані у певній
послідовності).

Останнім часом консолідовані збірники законів набули популярності в
країнах Заходу: Звід законів США, Зібрання федерального права ФРН та ін.

Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю:

• закони;

• підзаконні нормативні акти.

Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і
Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта
— це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії
інших правових актів і залежати за формальною обов’язковістю від того,
який орган видав акт, тобто хто є суб’єктом нормотворчості.

Види нормативно-правових актів за сферою дії:

• загальні;

• спеціальні;

• локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:

• акти встановлення норм права;

• акти заміни норм права;

• акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:

• цивільні;

• кримінальні;

• адміністративні;

• кримінально-процесуальні;

• адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються
галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс,
Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс,
Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.).

Отже, систематизація нормативно-правових актів — це діяльність щодо
впорядкування і вдосконалення змісту нормативно-правових актів, зведення
їх у певну внутрішньо узгоджену систему.

Необхідність систематизації нормативно-правових актів обумовлена
потребою забезпечення ефективного здійснення правотворчої і
правозастосовної діяльності, зокрема встановлення й усунення дублювання,
колізій і прогалин у чинних нормативно-правових актах, поліпшення
інформаційного впливу права на правосвідомість його суб’єктів.

Існує декілька видів систематизації нормативно-правових актів:
інкорпорація, кодифікація, консолідація і звід законів.

Види систематизації законодавства дуже тісно пов’язані між собою, вони
не існують в “чистому”, ізольованому виді. Всі вони: інкорпорація,
консолідація і кодифікація – тісно пов’язані між собою і є “взаємно
проникаючими”, взаємодоповнюють один одного, а консолідація є
з’єднувальною, перехідною ланкою між інкорпорацією та кодифікацією,
вміщуючи у собі ознаки як одного так й іншого виду систематизації, які
за своєю суттю однак досить відрізняються одна від одної.

Саме поняття видів систематизації законодавства – інкорпорації,
консолідації та кодифікації – носить умовний характер. Вони є
взаємопов’язаними, бо при проведенні тих чи інших систематизаційних
робіт комплексно використовуються прийоми та правила всіх трьох видів і
сутність цих процедур проявляється у домінуванні тих чи інших
систематизаційних прийомів, відповідно до чого ці процедури носять назву
інкорпораційних, консолідаційних або ж кодифікаційних.

2. Правовий статус народного депутата України

Народний депутат України є обраний відповідно до Закону України “Про
вибори народних депутатів України” представник Українського народу у
Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських
повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України
та законами України.

Народний депутат здійснює свої повноваження на постійній основі.

При виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією
України, законами України та загальновизнаними нормами моралі.

Держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для
здійснення ним депутатських повноважень.

Звання народного депутата із зазначенням порядкового номера скликання
Верховної Ради України зберігається за ним довічно, за винятком
дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до
визначених пунктів 1-4, 6 статті 4 Закону «Про статус народного депутата
України».

Повноваження народного депутата починаються після складення ним присяги
на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення
присяги особистим підписом під її текстом. Народний депутат не може
брати участі у засіданнях Верховної Ради України та її органів, а також
здійснювати інші депутатські повноваження до того часу, поки він не
скріпить присягу особистим підписом під її текстом. Відмова скласти та
підписати присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

Повноваження народного депутата припиняються з моменту відкриття першого
засідання Верховної Ради України нового скликання.

Народний депутат не має права:

1) бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального
органу виконавчої влади;

2) мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній
службі;

3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;

4) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за
винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної
практики у вільний від виконання обов’язків народного депутата час;

5) залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури,
суду, а також займатися адвокатською діяльністю;

6) входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства,
установи, організації, що має на меті одержання прибутку.

Народний депутат зобов’язаний додержуватись інших вимог та обмежень, які
встановлюються законом.

Народний депутат, призначений (обраний) на посаду, що є несумісною з
депутатським мандатом, і повноваження якого не припинено в установленому
законом порядку, допускається до виконання обов’язків за такою посадою
не раніше дня подання ним до Верховної Ради України заяви про складення
повноважень народного депутата України.

Повноваження народного депутата припиняються достроково у разі:

1) особистої письмової заяви про складення депутатських повноважень;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за
межі України;

5) смерті;

6) порушення вимог частини першої статті 3 цього Закону.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата
відповідно до пунктів 1-5 статті 4 Закону «Про статус народного депутата
України» приймається у десятиденний строк за поданням комітету, до
компетенції якого входять питання депутатської етики, більшістю від
конституційного складу Верховної Ради України.

gdC=Z

R

Комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики,
розглядає відповідні матеріали і подає висновок Голові Верховної Ради
України, який у десятиденний строк звертається до суду або повертає
матеріали комітету з обгрунтуванням відмови у зверненні до суду. За
дорученням Голови Верховної Ради України до суду з питання дострокового
припинення повноважень народного депутата також може звернутися Перший
заступник чи заступник Голови Верховної Ради України.

Комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, у разі
повернення Головою Верховної Ради України матеріалів з обгрунтуванням
відмови у зверненні до суду розглядає їх і у випадку незгоди з ними
вносить пропозицію про розгляд цього питання на засіданні Верховної Ради
України.

За рішенням Верховної Ради України Голова Верховної Ради України
зобов’язаний звернутися до суду для вирішення питання про дострокове
припинення повноважень такого народного депутата. Верховна Рада України
своїм рішенням також може зобов’язати звернутися до суду з питання про
дострокове припинення повноважень народного депутата Першого заступника
чи заступника Голови Верховної Ради України.

У разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради України
відповідно до Конституції України повноваження народних депутатів
припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради
України нового скликання.

Народний депутат у порядку, встановленому законом:

1) бере участь у засіданнях Верховної Ради України;

2) бере участь у роботі депутатських фракцій (груп);

3) бере участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій,
тимчасових слідчих комісій, утворених Верховною Радою України;

4) виконує доручення Верховної Ради України та її органів;

5) бере участь у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної
Ради України;

6) бере участь у парламентських слуханнях;

7) звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до
Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів
України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та
організацій, розташованих на території України, незалежно від їх
підпорядкування і форм власності у порядку, передбаченому Законом «Про
статус народного депутата» і законом про регламент Верховної Ради
України.

Народний депутат постійно підтримує зв’язки з виборцями у порядку,
встановленому законом.

Народні депутати, обрані в одномандатних виборчих округах, зобов’язані
підтримувати зв’язок з виборцями своїх округів. Народні депутати, обрані
в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, здійснюють
зв’язок з виборцями, які мешкають на території України, у порядку
персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями
(групами) Верховної Ради України відповідно до закону.

Народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а
також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, вживає заходів для
реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою
депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через
засоби масової інформації.

Народний депутат відповідальний за свою депутатську діяльність перед
Українським народом як уповноважений ним представник у Верховній Раді
України.

У своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися
загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати
честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і
громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його
самого, виборців, Верховну Раду України, державу.

Неприпустимим є використання народним депутатом свого депутатського
мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам
людини і громадянина, законним інтересам суспільства і держави.

Народний депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань, що
розглядаються на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до
складу яких його обрано.

Кожний народний депутат у Верховній Раді України та її органах, до
складу яких його обрано, має один голос.

Народний депутат може брати участь у роботі будь-якого органу Верховної
Ради України з правом дорадчого голосу, якщо інше не передбачено
законом.

Народний депутат реалізує на засіданнях Верховної Ради України та в
роботі її органів надані йому права відповідно до Конституції України ,
закону «Про статус народного депутата» та інших законів України.

Народний депутат бере особисту участь у засіданнях Верховної Ради
України чи її органів, до складу яких його обрано.

При опрацюванні і прийнятті законопроектів, постанов та інших актів
Верховної Ради України поправки, пропозиції та зауваження, внесені
народним депутатом, розглядаються і по них приймаються рішення щодо їх
врахування чи відхилення.

Народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати
голосування або висловлювання у Верховній Раді України та її органах, за
винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Голосування та позиція, висловлена народним депутатом в роботі Верховної
Ради України та її органів, не може бути предметом розгляду у Верховній
Раді України та її органах.

Народний депутат на пленарному засіданні Верховної Ради України має
право у порядку, передбаченому законом про регламент Верховної Ради
України:

1) обирати і бути обраним на посади Голови Верховної Ради України,
Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України;

2) обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України;

3) пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її
органами;

4) виступати із законодавчою ініціативою у Верховній Раді України;

5) звертатися із депутатськими запитами, вимагати відповіді на них;

6) брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на
засіданні;

7) виступати з обгрунтуванням своїх пропозицій і з мотивів голосування;

8) висловлювати свою думку щодо кожного питання, яке розглядається на
засіданні;

9) висловлювати думку щодо кандидатів, які обираються чи призначаються
на посади, звільняються з посад Верховною Радою України, а також щодо
яких Верховна Рада України надає згоду на призначення і звільнення з
посад;

10) порушувати питання про заміну головуючого на пленарному засіданні
Верховної Ради України;

11) порушувати питання про довіру складу органів, утворених Верховною
Радою України, а також посадовим особам, яких обрано, призначено на
посади або щодо призначення на посади яких Верховною Радою України
надано згоду у випадках, передбачених Конституцією України;

12) порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ,
організацій, розташованих на території України і щодо яких є дані про
порушення ними законодавства України, про створення з цією метою
тимчасових слідчих комісій;

13) передавати для внесення до протоколу і стенографічного бюлетеня
засідання текст свого виступу, окремої думки, заяви, пропозиції і
зауваження з питань, що розглядаються Верховною Радою України.

Народні депутати попередніх скликань, крім тих, повноваження яких
припинено достроково у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним
вироком щодо них або за рішенням суду у разі невиконання вимоги щодо
несумісності депутатського мандата, мають право бути присутніми на
відкритих пленарних засіданнях Верховної Ради України на гостьових
місцях.

Народний депутат має право законодавчої ініціативи, яке реалізується у
формі внесення до Верховної Ради України:

1) законопроекту;

2) проекту постанови;

3) іншої законодавчої пропозиції.

Порядок внесення законопроекту, проекту постанови чи іншої законодавчої
пропозиції на розгляд Верховної Ради України та порядок їх розгляду
визначаються законом про регламент Верховної Ради України.

Народні депутати мають право об’єднуватися в депутатські фракції та
депутатські групи.

Депутатські фракції (групи) утворюються, реєструються, діють, а також
припиняють свою діяльність відповідно до закону про регламент Верховної
Ради України та інших законів України.

Організація роботи депутатських фракцій (груп) регулюється законами та
прийнятим відповідно до них Положенням про депутатську фракцію (групу).

Народний депутат має право бути членом лише однієї зареєстрованої
депутатської фракції (групи).

Народний депутат має право вільно вийти зі складу депутатської фракції
(групи).

Народний депутат як член депутатської фракції (групи) має право:

1) обирати та бути обраним до керівних органів депутатської фракції
(групи);

2) брати участь у затвердженні Положення про депутатську фракцію
(групу);

3) пропонувати питання для розгляду депутатською фракцією (групою);

4) вносити пропозиції до питань, які розглядаються на засіданні
депутатської фракції (групи), виступати з обгрунтуванням своїх
пропозицій;

5) брати участь в обговоренні будь-якого питання, яке розглядається на
засіданні депутатської фракції (групи).

Народний депутат за погодженням з відповідною депутатською фракцією може
бути обраний членом одного комітету Верховної Ради України і бути
одночасно членом однієї тимчасової слідчої та однієї тимчасової
спеціальної комісій. При цьому Верховна Рада України забезпечує
пропорційне обрання народних депутатів до складу відповідних комітетів.

Народний депутат, який є членом комітету, тимчасової спеціальної чи
тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, має право:

1) вносити пропозиції про розгляд на засіданнях відповідного комітету,
тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії будь-якого питання,
що належить до їх компетенції, а також брати участь в обговоренні
питань, що вносяться на розгляд комітету, тимчасової спеціальної чи
тимчасової слідчої комісії. Кожна внесена народним депутатом пропозиція
на його вимогу має бути проголосована на засіданні відповідного
комітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії Верховної
Ради України;

2) народний депутат має право отримувати від органів державної влади та
органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та
організацій допомогу, необхідну для роботи у складі тимчасових
спеціальних чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України; 3)
викласти свою окрему думку як додаток до рішення комітету, тимчасової
спеціальної чи тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України.

Народний депутат має право на сесії Верховної Ради України звернутися із
запитом до Президента України, до органів Верховної Ради України, до
Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади
та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств,
установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від
їх підпорядкування і форм власності.

Депутатський запит – це вимога народного депутата, народних депутатів чи
комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради
України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до
Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади
та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств,
установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від
їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань,
віднесених до їх компетенції.

Депутатський запит вноситься у письмовій формі народним депутатом, а у
випадку, передбаченому пунктом 34 частини першої статті 85 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), також на вимогу групи народних депутатів чи
комітету Верховної Ради України, і розглядається на засіданні Верховної
Ради України.

Верховна Рада України приймає рішення про направлення депутатського
запиту відповідному органу або посадовій особі, до яких його звернуто,
однією п’ятою від її конституційного складу. Рішення про направлення
запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи
народних депутатів чи комітету Верховної Ради України має бути
попередньо підтримане не менш як однією третиною від конституційного
складу Верховної Ради України.

Народний депутат, представник групи народних депутатів, комітет
Верховної Ради України мають право дати оцінку відповіді на свій
депутатський запит. По відповіді на депутатський запит може бути
проведено обговорення, якщо на ньому наполягає не менше однієї п’ятої
від конституційного складу Верховної Ради України.

Народний депутат має право на депутатське звернення до органів державної
влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників
підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та
підпорядкування, об’єднань громадян з питань, пов’язаних з депутатською
діяльністю, і брати участь у розгляді порушених ним питань. Депутатське
звернення – викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата,
звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій,
об’єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи
викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові
особи, керівники підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян,
яким адресовано депутатське звернення, зобов’язані протягом 10 днів з
моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь. У разі
неможливості розгляду звернення народного депутата у визначений строк
його повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин
продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з
урахуванням продовження, не може перевищувати 30 днів з моменту його
одержання.

Народний депутат має право знайомитися з будь-якою конфіденційною та
таємною інформацією з питань депутатської діяльності. Доступ до
державної таємниці усіх ступенів секретності надається після взяття
народним депутатом письмового зобов’язання щодо збереження державної
таємниці.

Апарат Верховної Ради України, виконавчі органи органів місцевого
самоврядування, місцеві державні адміністрації, правоохоронні органи з
питань, які віднесені до їх компетенції, зобов’язані забезпечити
народному депутату безоплатну допомогу з правових питань, що виникають у
зв’язку з виконанням його депутатських повноважень.

Народний депутат не зобов’язаний повідомляти про джерело інформації, яку
він використовує.

Народний депутат має право використовувати лише для виконання своїх
повноважень інформацію, яка становить державну таємницю і стала йому
відомою під час їх виконання.

Народний депутат не може розголошувати інформацію, яка стала йому
відомою під час здійснення депутатських повноважень, якщо ця інформація:
була йому надана під час підготовки чи розгляду питань, що були
розглянуті на закритих засіданнях Верховної Ради України та її органів;
є конфіденційною чи таємною відповідно до закону і стала йому відомою у
зв’язку з виконанням депутатських повноважень.

Список використаної літератури

Богінич О.Л. Систематизація законодавства України: передумови здійснення
та шляхи реалізації // Систематизація законодавства в Україні: проблеми
теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції.
– К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. – С. 121-123.

Грищук В.К. Кодифікація кримінального законодавства і питання
гуманізації суспільства // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. юрид. – Львів, 1991.
– Вип. 29. – С. 59-61.

Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о
освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава
Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. – Х.:
Право, 2002. – 427 с.

Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло
Кельман, Олександр Мурашин. – К.: Кондор, 2006. – 475 с.

Козловський А.А. Систематизація законодавства як гносеологічний процес
// Право України. – К., 2000. – №2. – С. 49-52

Котюк І. Етимологічні та онтологічні аспекти проблеми систематизації
правових актів // Право України. – 2000. – № 8. – С. 112-115

Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ С.
Л. Лисенков. – К.: Юрискон-сульт: КНТ, 2006. – 355 с.

Меленко С. Консолідація як вид систематизації нормативно-правових актів:
Дис… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Чернівецький національний ун-т ім.
Юрія Федьковича. – Чернівці, 2002.

Олійник А. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ Анатолій
Олійник, Станіслав Гусарєв, Олена Слюсаренко,. – К.: Юрінком Інтер,
2001. – 174 с.

Основи теорії держави і права: Навчальний посібник для вузів/ Т.І.
Бабак, О.Д. Брайченко, К.В. Манжул, Л.В. Сорока; М-во освіти і науки
України, Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. – Кіровоград:
РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. – 89 с.

Про статус народного депутата України: Закон України // Відомості
Верховної Ради України (ВВР), 1993, №3, ст.17 (редакція від 06.12.2012).

Скакун О. Теорія держави і права: (Енциклопедичний курс): Підручник/
Ольга Скакун. – Харків: Еспада, 2006. – 775 с.

Сухонос В. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Володимир
Сухонос,. – Суми: Університетська книга, 2005. – 536 с.

Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ А. М. Колодій , В.
В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. В. В. Копєйчикова,
С.Л.Лисенкова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. –
К.: Юрінком Інтер, 2004. – 367 с.

Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ М-во освіти і науки
України; Упор. Людмила Шестопалова,. – К.: Прецедент, 2004. – 223 с.

Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / О.В.Зайчук,
А.П.Заєць, В. С. Журавський та ін.; Ред. Н. М. Оніщенко; Мін-во освіти і
науки України. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 685 с.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020