.

Жанр щоденника в українській літературі в другій половині ХХ – поч. ХХІ ст.

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
94 3570
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

«Жанр щоденника в українській літературі

в другій половині ХХ – поч. ХХІ ст.»

ПЛАН

Вступ

1. Жанрово-типологічна своєрідність фактографічного щоденника другої
половини ХХ – початку ХХІ століть”

2. Еволюція жанру щоденника на межі ХХ і ХХІ століть

3. Документалізація белетристики як наслідок синтезу із жанром
щоденника

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У літературі ХХ – початку ХХІ століть помітне місце посідають
письменницькі щоденники. Будучи жанром древнім і водночас молодим, вони
є одним із найпоширеніших жанрів мемуарної літератури, яка на сучасному
етапі перебуває в стадії становлення й розвитку.

Документальна література предметом свого зображення має не тільки
суспільно-політичні та культурно-естетичні події епохи, через що її
іноді називають “дзеркалом доби”, а й намагається заглянути в середину
цих подій та явищ, вловити іноді невловимі їх детермінанти, а також
аналізувати, структурувати та інтерпретувати культурно-історичну
дійсність із максимально зниженим коефіцієнтом суб’єктивності.

Однією з “відкритих” перспектив для автора засвідчити про себе та свій
досвід в історичному та літературному бутті став специфічний жанр
мемуаристики – щоденник. Однак у його вивченні залишається багато
дискусійних питань, які не можуть бути науково вирішеними без
дослідження історії жанру, специфіки його функціонування в літературному
процесі як у діахронічному розвитку, так і на синхронних зрізах.
Більшість статей, об’єктом дослідження яких є щоденник, мають
рецензійний характер. У дисертаціях розглядається щоденникова творчість,
як правило, одного автора (об’єктом дослідження А. Кочетова став
щоденник О. Дружиніна, Н. Момот – “Журнал” Т. Шевченка) або окремий
рівень щоденникового тексту (Л. Танчин “Художній потенціал щоденника”).
Теоретичним питанням щоденникової спадщини письменників присвятили свої
праці О. Галич, Д. Затонський, Н. Ігнатів, Г. Мережинська, вчені
української діаспори О. Воропай та Г. Костюк. Загальнотеоретичні
проблеми жанру щоденника також розроблені у працях зарубіжних
літературознавців Н. Банк, В. Барахова, П. Басинського,
М. Борщаговського, Л. Ґінзбург, М. Голяшевської, С. Екштут, В. Кайзера,
С. Рудзієвської, Н. Смолякової, А. Тартаковського, І. Янської та ін.

В історії української літератури активізація жанру щоденника
спостерігається протягом всього ХХ ст., проте наприкінці ХХ – початку
ХХІ ст. досліджуваний мемуарний жанр зазнає процесу белетризації, зміни
проблемно-тематичного центру, авторської позиції. Щоб простежити такі
еволюційні зміни жанру від фактографічного щоденника до белетризованого
і містифікованого, слід виділити такі хронологічні рамки – ІІ половина
ХХ – початок ХХІ століть. Саме в цьому періоді історії української
літератури повноцінно функціонують всі три модифікації щоденника
(фактографічний, белетризований і белетристичний), адже така перехідна
епоха визначається породженням нових тенденцій, появою незвичних точок
дотику і сфер взаємодії між мемуарною літературою, публіцистикою,
есеїстикою і сферою художньої літератури.

1. Жанрово-типологічна своєрідність фактографічного щоденника

другої половини ХХ – початку ХХІ століть”

Визначаючи жанр щоденника, опираємося на визначення жанру щоденника,
запропоноване авторами “Літературознавчого словника-довідника” (“це
літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо
пережитої події, яка щойно сталася; щоденник пишеться для себе і не
розрахований на публічне сприймання“ ), але з одним застереженням:
щоденник ІІ половини ХХ – початку ХХІ ст. втрачає такі ознаки, як
“таємничість”, “приватність”, “інтимність”, тому що для більшості
авторів націленість на публікацію є однією з нових перспектив жанру –
перспективи діалогу із потенційним читачем, якого все більше потребує
щоденникар.

Головною типологічною ознакою жанру щоденника у цьому дослідженні слід
вважати співвідношення фактографічного (документального) та
белетристичного елементів, розрізнення позиції автора, авторської ролі
та авторської маски, тому в процесі дослідження більш доцільним
видається схиляння до класифікації, запропонованої авторами “Лексикону
загального і порівняльного літературознавства” (щоденники фактографічні,
літературні та вигадані). Тільки “літературний” тип щоденника буде
називатися “белетризованим” (цей термін прямо вказує на наявність у
ньому художніх елементів), а вигаданий щоденник – “белетристичним” (таке
визначення підкреслює, що він належить до виключно художніх форм).

Ключовим для щоденників фактографічного типу досліджуваного періоду
(щоденники О.Гончара, О.Забужко, Р. Іваничука, Ю. Луцького, В.Стуса, Л.
Танюка, Г. Тютюнника) були проблеми синтезу націоналізму і
космополітизму (домінантна у щоденниках Л. Танюка і Ю. Луцького),
проблеми національного буття (національний характер, національна
психологія). Жанр щоденника має також великий морально-етичний і
мистецько-естетичний потенціал, який реалізується у тексті через
актуалізацію проблем національної зради (у двох її проявах –
“валенродизму” і “колаборантства”), “донкіхотизму” і “санчопантизму”,
через осмислення спільної для всіх щоденників “теми смерті”,
мистецько-естетичної тематики (увага письменників-щоденникарів
зосереджується на психології художньої творчості, проблемах театру,
художнього перекладу, проблемі взаємодії автора / персонажа, автора /
читача).

Центральним образом фактографічного типу щоденника досліджуваного
періоду є документальний образ доби, значимість якого у тексті настільки
велика, що нерідко автору відводиться другорядна роль, він
перетворюється в автора-літописця, автора-хронікера, а матеріал превалює
над його рефлексіями чи коментарями. У “Лініях долі” Л. Танюка доба
дисидентства представлена способом безпосередньої авторської
характеристики і оцінки, а також опосередковано, через включення в текст
щоденника відкритих листів, виступів на суді, статей, приватного
листування. У таборових записах В. Стуса образ доби подано крізь призму
“в’язнично-таборового світу” як світу цілковитої безнадії, світу
знищення особистості. У щоденникових записах О. Гончара образ доби
пройшов певну еволюцію: якщо в щоденнику 1943-1967 рр. він невиразний,
суперечливий, авторські оцінки стримані й помірковані, то в записах
наступних років цей образ конкретизується, письменник займає більш
активну позицію в національних питаннях. Документальна образність
наповнює текст щоденника елементами сюжетності. Жоден документальний
образ не існує в тексті безвідносно до позиції автора, усі вони наділені
латентною чи явно вираженою авторською оцінкою, і цей обов’язковий
оціночний фактор є одним із наслідків синтезу жанру щоденника із
публіцистикою.

Найчастіше жанр щоденника синтезується із жанром спогадів, письменник
нерідко сам не помічає, як переводить оповідь у минулий час. Крім
спогадів, у текст щоденника проникають такі мікрожанри, як епітафія,
лист, автобіографія, поезія в прозі, ескіз, а також публіцистичні жанри:
публічний виступ, рецензія, літературно-критичний нарис, відгук, диспут,
інтерв’ю, репортаж. Найбільшим ступенем гетерогенності відзначаються
щоденники Л.Танюка та Р. Іваничука. Характеристика мікрожанрів як
структурних компонентів щоденника говорить про мобільність, структурну
неоднорідність, жанрову гетерогенність як регулярні ознаки
фактографічного типу щоденника досліджуваного періоду.

Взаємозв’язок між публіцистикою і щоденником настільки тісний, що
помітно позначається на поетиці фактографічного щоденника. Жанр
щоденника наділений низкою ознак, які перманентно співвідносять його із
публіцистикою – це орієнтація на аналітичне мислення, сегмент досліду,
активна авторська позиція, орієнтація на факт, документ.

Основними художніми засобами виразності в фактографічному щоденнику
другої половини ХХ ст. – початку ХХІ ст. є такі тропи, як метафора,
метонімія, іронія, часто зустрічаємо перефразування. Щоденник
фактографічного типу переймає від публіцистики одну із рис її поетики –
публіцистичну іронію. Це не нова практика в історії цього мемуарного
жанру, її активно застосовував у своєму щоденнику Т. Шевченко, а пізніше
С. Єфремов. Комічне в тексті щоденника досліджуваного періоду не
взаємовиключає трагічного, поглиблюючи закладену в канони щоденника як
жанру мозаїчність оповіді. Трагічне і комічне є основою антитетики
тексту фактографічного щоденника як своєрідного протистояння імперського
й антиімперського дискурсу.

Відбір та інтерпретація фактів і подій, їх оцінка є прямим вираженням
авторської позиції в тексті фактографічного щоденника. Автор постає у
двох іпостасях: первинній і біографічній. Первинний автор наділений
якістю “позазнаходження”, тобто дистанціювання від події з метою
об’єктивної її оцінки. Первинними авторами в щоденнику другої половини
ХХ ст. виступають Л. Танюк і Ю. Луцький (обидва в період ведення
щоденника перебували в еміграції, тому їхні оцінки відсторонені, є
наслідком погляду з боку, а не з середини). Серед усіх мемуарних жанрів
саме щоденник найповніше відтворює біографічного автора, через миттєве,
а не дистанційоване у часі фактографування дійсності письменник не
встигає змоделювати, відкорегувати власний образ.

Отже, дослідження проблемно-тематичного спектру, жанрової гетерогенності
та мовно-стильових особливостей фактографічного щоденника другої
половини ХХ – початку ХХІ століть демонструє тісний взаємозв’язок цього
мемуарного жанру із публіцистикою, що проявляється у використанні
спільного індуктивного методу пізнання дійсності; великій увазі до
деталі, факту і в обов’язковому виявленні авторської позиції до
сказаного.

2. Еволюція жанру щоденника на межі ХХ і ХХІ століть

Розглядаючи основні риси белетризованого типу щоденника досліджуваного
періоду простежується тяглість традиції “філософії серця” у
белетризованих “денниках” П. Сороки, а також досліджуються особливості
екзистенційного мислення у щоденниках В. Медведя та К. Москальця.

У “денниках” П. Сороки символ “серце” вводиться автором у мистецьке поле
і тим самим наповнюється новим змістом; при цьому він виходить за межі
антропологічної “філософії серця”, його кордоцентризм має космологічний
характер (“серце” у П. Сороки – це понтифік між мікро- та макрокосмом,
людиною і Богом), а також наділений новою рисою – двоцентричністю
(символи “серце” і “душа” у його щоденниковій творчості досягають
єдності).

При аналізі щоденників В. Медведя і К. Москальця окреслено зв’язок
філософської ідеології тексту цих письменників із традицією
європейського екзистенціалізму. Названі автори вдаються до незвичного
поєднання двох типів екзистенціалізму: атеїстичного і релігійного. У
“Келії чайної троянди” К. Москалець виокремлює чотири площини
екзистенції: екзистенція людини (у щоденнику розрізняються три модуси
людського буття: “буття-як-кристалізація”, “буття-як-пригода” і
“буття-для-Бога”), екзистенція речей, екзистенція мови і екзистенція
творчості.

Щоденник “Філософія страху, або ж Проклятий народ” В. Медведя
здебільшого переймає традиційну екзистенційну модель світу, а
К. Москалець, переосмислюючи екзистенціалізм, приходить до витворення
власної філософської парадигми, близької до неоекзистенціалізму.

Якщо досліджувати своєрідність образно-символічної системи жанру
щоденника кінця ХХ – початку ХХІ століть, то помітним є процес
символізації у “денниках” П. Сороки, образів-архетипів у щоденнику К.
Москальця, ролі образу “народ” в історіософському дискурсі щоденника В.
Медведя.

Центральними символами щоденникової творчості П. Сороки є птах, дерево,
ліс, гора, сніг, однак стрижневий, концептуальний символ “денників” –
вітер, основний компонент значення якого – Час. Мовна картина світу
письменника побудована на основі тріади символів “вітер – птах –
дерево”, що підкреслює натурфілософську позицію  автора. Оскільки
основною ознакою символу є його полісемантичність, то і включення
символів у текст щоденника відкриває перед читачем множинність
прочитань.

Дослідження “Келії чайної троянди” К. Москальця дозволяє простежити шлях
авторського світогляду до усвідомлення архетипу “самість”. Його
світогляд проходить через випробування такими онтологічними
категоріями: “самотність”, “відчуження”, вміння бути “іншим”, “свобода”,
через них письменник приходить до розуміння архетипу “самість” і її
проекції у текст. Хоча цей архетип є емпірично непізнаваним,
віртуальним, в одному з щоденникових записів він трансформується в
алегоричний образ джерела, біблійну міфологему вічного життя. Змістова
трансляція архетипу “самість” у текст щоденника надає письму
загадковості, недомовленості, наповнює його філософським та міфічним
смислом.

Oe

ae

ae

ae

gd?z3/4

gd“XO

Oe

O

ae

ae

ae

ae

ae

h‘

h‘

h‘

h‘

h‘

h‘

gd‘

h‘

h‘

h‘

h‘

h‘

h‘

іософської концепції щоденника В. Медведя є образ “народ”, яку автор
вписує в подвійний горизонт конкретизації: літературний та історичний.
Цей узагальнений образ проходить у белетризованому щоденнику В. Медведя
стадію міфологізації і деміфологізації. Письменник приймає тільки таку
модель міфологічного виміру українського народу, що заперечує анахронізм
цього суперечливого образу.

У розрізі мовно-стильових особливостей белетризованого щоденника кінця
ХХ – початку ХХІ століть були розглянуті молитовно-сповідальний дискурс
у “денниках” П. Сороки, риси модернізму в щоденнику В. Медведя та
есеїстична манера письма в щоденнику К. Москальця. Простежується
взаємозв’язок щоденника із молитовно-сповідальним дискурсом в
українській літературі, ґенеза якого сягає часів Київської Русі.
Зрештою, сповідальність – перманентна ознака щоденника як одного з
найінтимніших жанрів літератури, але в белетризованих щоденниках
П. Сороки молитовно-сповідальний дискурс проявляється на
мовно-стильовому рівні тексту (зокрема, спостерігаємо традиційну для
молитви лексичну анафору, а на синтаксичному рівні автор часто наслідує
біблійну текстову традицію синтаксичного паралелізму).

Основні риси поетики щоденника “Філософія страху, або ж Проклятий
народ”: асоціативність, сугестивна функція слова, семантизація тексту
внаслідок постійного пошуку метамови. Модерністичні прийоми творення
образів дозволяють назвати цей щоденник таким, що наділений глибинною
здатністю структурувати цілісність світу, а відтак знову його
узагальнювати.

Спостерігається вплив есеїстики на поетикальні можливості щоденника
К. Москальця. Основними рисами його стилю є публіцистична діалогічність
і полемічність, суб’єктивність висловленого, конструктивність та
аргументованість суджень, довільність композиції. “Піснярський” талант
автора цього белетризованого щоденника зумовив ледь вловиму, зате
постійну присутність у тексті мелосу, що на фонічному рівні виявляється
в частому використанні алітерацій (більше прерогативи поезії, аніж
прози).

Якщо досліджувати образ автора: перехід “авторської позиції” в
“авторську роль”, то у щоденниках досліджуваного періоду простежується
внутрішня динаміка і видозміни форм вираження авторської свідомості,
зокрема, “авторська позиція” зберігається у тій площині тексту, в якій
дається оцінка історичній, політичній чи літературній сфері буття.
Натомість у белетризованій частині тексту “авторська позиція”
замінюється “авторською роллю”. Відчуття, оцінки чи мотиви письменника
потрібно вже відчитувати через зняття кодів тексту, тлумачення символів,
архетипів. У белетризованому щоденнику, крім біографічного і первинного
автора, ще з’являється і вторинний автор, створений уявою самого
письменника.

Активізація белетризованого типу щоденника спостерігається у перехідні
моменти історичного, а відтак і літературного життя. Цей тип поєднує
риси і мемуарної літератури, і белетристики, тобто належить до т.зв.
суміжних жанрів – художньо-документальних. Із красного письменства
автори белетризованих щоденників запозичують систему художніх образів,
символів, архетипів, філософську основу тексту, деякі риси поетики. Із
документалістикою цей тип щоденника співвідносить значна увага до факту,
наявність не художнього, а реального, історичного часу, простору і місця
дії, щоденний запис подій життя, але найперше життя внутрішнього,
духовного.

3. Документалізація белетристики

як наслідок синтезу із жанром щоденника

У досліджуваний період спостерігається зворотний процес впливу
щоденникового жанру на художню літературу, як наслідки цієї взаємодії:
щоденник-містифікація, щоденник як паралельний до художнього
документальний текст, щоденникова форма.

Так, наприклад, белетристичний щоденник П. Сороки “Душа при свічці”. У
творі письменник окреслює низку історичних постатей кінця ХVІ – початку
ХVІІ ст., але крізь призму не безпосередньої, а опосередкованої
авторської оцінки – оцінки наратора. У щоденнику-містифікації автор
переймає здебільшого специфічні риси фактографічного типу щоденника:
датування, нанизування деталей, ескізність портретної характеристики
персонажів, що разом узяте витворює цілісність образу. Із попередніх
белетризованих “денників” П. Сорока переносить у щоденник-містифікацію
один із наскрізних мотивів своєї мемуаротворчості – мотив вічного пошуку
Бога, пошуку сенсу буття, сповідальний дискурс, а також концептуальну
для всіх попередніх щоденників проблему плинності часу. Хронологічні
параметри цього “вигаданого” щоденника дещо незвичні: через часті
спогади оповідача переважає не теперішній, а минулий і давноминулий час.
Однак це художня форма, і тому така часта зміна часу виправдана:
дистанціювання наратора від подій сприяє об’єктивності оцінок окремих
історичних персоналій і фактів.

Оригінальні способи композиціонування пропонують в поетичній книзі
М.Воробйов М. Воробйова “Оманливий оркестр (Конфігурації)” та
історико-біографічний роман М. Слабошпицького “Марія Башкирцева”.
Практика сучасної української літератури показує: щоденникові записи
можуть бути включені як у канву прозового твору, так і поетичного. Але
якщо в збірці М. Воробйова документальна площина тексту контрастує з
поетичною, то в романі М. Слабошпицького ці дві текстові площини
взаємодоповнюють одна одну. З одного боку, таке залучення в текст
щоденникових записів обмежує творчу фантазію і авторський домисел, а з
іншого – співвідносить сюжетність твору з історичною реальністю,
увиразнює хронотоп.

Щоденникові форма виступає способом психологізації прози і стратегія
найменування твору, так відбувається запозичення белетристикою
щоденикової форми (С. Андрухович, Т. Гаврилів, М. Матіос, Н. Мориквас,
Т. Прохасько, В. Рибачук). У “Щоденнику страченої” М. Матіос
використання щоденникової форми дало можливість письменниці анатомувати
жіночі відчуття, емоційні стани, а, отже, поглиблювати процес
психологізації прози. У “Щоденнику Одіссея” Т. Гавриліва і “Щоденниках
Горгони” В. Рибачука щоденникова форма забезпечує композиційну єдність
окремих фрагментів потоку свідомості і реалізацію авторської стратегії
найменування: закладена в заголовку суперечність реального / ірреального
(“щоденник” співвідноситься зі світом реальним, документальним, а
образи-міфоніми Горгони і Одіссея вказують на світ видуманий, міфічний)
покликана інтригувати читача, посилювати читацький інтерес. У книзі
іронічної прози Н. Мориквас щоденникова форма забезпечує авторці
тематичну, стильову, настроєву свободу писання, можливість в одному
тексті поєднати три стихії письма – документальну, ліричну та іронічну.
Оригінальний спосіб використання щоденникової форми спостережено у
новелах Т. Прохаська і С. Андрухович. Із власне щоденникового жанру
Т. Прохасько запозичує стенографування найменших деталей, порухів душі,
відчуттів (бо це проза-опис, проза-споглядання), датування,
філософствування над “ідеєю щоденника”. С. Андрухович в оповіданнях
збірки “Жінки їхніх чоловіків” із жанру щоденника запозичує тільки
окремі риси його синтагматичної структури, зокрема нонселективність
прози, що проявляється в прийомах перелічування, дублікації,
перервності, надлишковості.

Висновки

Отже, у літературному процесі другої половини ХХ – початку ХХІ ст. жанр
щоденника представлений у трьох модифікаціях: фактографічний,
белетризований та белетристичний типи щоденника. Актуалізація кожного з
них детермінована загостренням суспільно-політичної ситуації (події
війни, дисидентський рух, Помаранчева революція 2004 року) або ж
художньо-естетичними пошуками (захоплення письменників фрагментом,
щоденним нанизуванням у творі деталей, фактів, нонселективністю тексту,
психологізацією прози).

У фактографічному типі щоденника спостерігається синтез цього мемуарного
жанру із публіцистикою. Вплив публіцистики на жанр щоденника
простежується на усіх рівнях тексту. Елементи сюжетності у
фактографічному типі щоденника зумовлені наявністю документальної
образної системи, центр якої – документальний образ доби.

Фактографічний щоденник досліджуваного періоду відзначається жанровою
гетерогенністю. Найчастіше в щоденникову структуру проникає жанр
спогадів, рідше вставна новела, лист, епітафія, автобіографія, поезія в
прозі, публіцистичні мікрожанри (публічний виступ, рецензія,
літературно-критичний нарис, відгук, інтерв’ю, репортаж). Натомість
текст белетризованого типу щоденника характеризується жанровою
однорідністю, відносною монолітністю оповіді й більшою смисловою єдністю
записів.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. жанр щоденника модифікується внаслідок
тісної взаємодії із белетристикою. Утверджується новий його тип –
белетризований щоденник, який вже не можна співвідносити тільки із
документальними жанрами, бо він є фактом художньо-документальної
літератури. Публіцистична проблематика фактографічного щоденника в
белетризованому типі замінюється філософською ідеологією тексту, що
виявляє себе як на рівні змістовому, так і на рівні мікрообразів з
явно вираженою філософською сутністю (“серце”, “душа”, “самотність”,
“свобода”, “самість”). Документальну образність фактографічного
щоденника в белетризованому типі замінює система символів та архетипів,
що надає текстові смислової когерентності.

Мовно-стильові особливості белетризованого типу щоденника, як і
проблемно-тематичний спектр, також позначені впливом художньої
літератури. “Денники” П. Сороки продовжують молитовно-сповідальний
дискурс в українській літературі. Щоденник В.?Медведя перебуває в
силовому полі українського модернізму. У щоденнику К. Москальця домінує
есеїстична манера письма, основні ознаки якої – публіцистична
діалогічність і полемічність, суб’єктивність висловленого,
конструктивність та аргументованість суджень, довільність композиції.

Образ автора в фактографічному типі щоденника тотожний його “авторській
позиції” у тексті. Однак “авторська позиція” залежить від функцій і
мотивів ведення щоденника, тобто від самої ідеї щоденника. У
белетризованому типі щоденника спостерігаємо еволюцію образу автора від
“авторської позиції” до “авторської ролі”. “Авторська позиція”
зберігається в тій площині тексту, в якій дається оцінка історичній,
політичній чи літературній сфері буття. У белетризованій частині тексту
“авторська позиція” замінюється “авторською роллю”: роллю
інтерпретатора, полеміста.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. жанр щоденника не тільки зазнає впливу з
боку белетристики і публіцистики, а й сам суттєво впливає на процес
зщеплення, “гібридизації” жанрів художньої літератури. Наслідком цього
зворотного впливу стала поява таких оригінальних художніх форм і жанрів,
як щоденник-містифікація, щоденник як паралельний до художнього
документальний текст, “щоденникова форма” як один із способів
психологізації прози та стратегія найменування твору. Завдяки впливу
щоденникового жанру в художній літературі відновлюється хронікальний
сюжет. “Авторська позиція” та “авторська роль” у белетризованому
щоденнику замінюються “авторською маскою” у белетристичному типі
щоденника, носієм цієї маски, як правило, стає наратор твору.

Список використаної літератури

Галич О.А. У вимірах non fiction: щоденники українських письменників ХХ
століття : монографія / О.А. Галич. – Луганськ, 2008. – 200 с.

Галич О.А. Щоденник як мемуарний жанр: проблеми класифікації // Вісник
ЛНУ імені Тараса Шевченка № 3 (214), 2011, Ч. І. – С.105-110.

Затонский Д. В. Сцепление жанров (место автобиографии, мемуаров,
дневника в становлении и жизни современного романа) / Д. В. Затонський
// Жанровое своеобразие прозы Запада. – К., 1989. – С. 4 – 58.

Ільків А. В. Жанр щоденника в українській літературі ІІ половини ХХ –
початку ХХІ століть – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська
література. – Прикарпатський національний університет імені Василя
Стефаника. – Івано-Франківськ, 2008.

Харченко А. Історіософський дискурс жанру щоденника ІІ половини ХХ
століття: актуалізація проблем національного буття та ментальності //
Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць. – Вип. 24. – Ч.
2. – К.: Акцент, 2006. – С. 701 – 709.

Харченко А. Проблема україноцентризму крізь призму антиномії
“націоналізм – космополітизм” (на матеріалі щоденників Юрія Луцького) //
Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія. – Випуск
ІХ – Х (2004 – 2005). – Івано-Франківськ: Плай, 2005. – С. 443 – 450.

Харченко А. Щоденники Петра Сороки в контексті української філософії
кордоцентризму // Наукові записки. Серія: Літературознавство. – Вип.
18.– Тернопіль: ТНПУ, 2005. – С.120 – 128.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020