.

Виховання громадянина-патріота засобами родинної педагогіки

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
99 5724
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Виховання громадянина-патріота засобами родинної педагогіки»

ПЛАН

ВСТУП

1. ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНИНА-ПАТРІОТА – ОДНЕ З ГОЛОВНИХ ЗАВДАНЬ РОДИННОЇ
ПЕДАГОГІКИ

2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СВІДОМОГО ГРОМАДЯНИНА-ПАТРІОТА.
СИСТЕМА ЗАСОБІВ ВИХОВАННЯ

3. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ СПІЛЬНОЇ РОБОТА ПЕДАГОГА

З БАТЬКАМИ ЩОДО ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНИНА-ПАТРІОТА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Якими діти народжуються,

це ні від кого не залежить,

але щоб вони шляхом правильного виховання

стали добрими – це

в нашій владі.

Плутарх

Треба завжди пам’ятати,

що дитина-не тільки

ваша радість, але й

майбутній громадянин,

що ви відповідаєте за неї

перед країною.

А.С.Макаренко

“Книга для батьків”

Проблема виховання громадянина-патріота постала перед людством тоді,
коли виникла перша держава. І актуальною вона буде до тих пір, поки
держава існуватиме як соціальний інститут. Адже існує пряма залежність
між державою і людиною. Якісно нову демократичну державу можуть створити
лише свідомі громадяни, які люблять Україну, свій народ, націю і готові
самовіддано служити їх інтересам.

Виховання у молодих поколінь почуття любові до Батьківщини, відданості
справі зміцнення державності, активної громадянської позиції нині
визначені проблемами загальнодержавного масштабу. Важливе місце у
вихованні громадянина-патріота належить не тільки школі, але й родині.

Сім’я в сучасній українській державі функціонує не лише як первинний
осередок суспільства, а й головна інституція, що покликана забезпечувати
моральний, духовний, соціальний та фізичний розвиток дитини. У Концепції
державної сімейної політики акцентується увага на тому, що сьогодні
відповідальність за утримання і виховання дітей покладено на батьків
значно більшою мірою ніж на державу. Значущість сімейного виховання в
умовах сьогодення підтверджують Конституція України, Державна програма
«Освіта» (Україна XXI століття), Національна програма «Діти України» та
«Українська родина». У Державній національній програмі «Освіта»
визначено завдання сім’ї, згідно з якими батьки постають як перші
педагоги дитини, які повинні створити умови для повноцінного становлення
особистості, забезпечити дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри,
сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу. Сім’я
несе повну відповідальність за розвиток, виховання та навчання дітей.

Батьківська педагогіка набуває особливої актуальності і нині, в епоху
третього тисячоліття, коли широко пропагується моральність, анархія,
сексуальна лібералізація, злочинність, а матеріальні апетити нового
покоління ведуть до його духовного зубожіння, залишаючи сімейні цінності
позаду як пережиток минулого. Такі негативні явища сучасності вважаємо
наслідком педагогічного невігластва батьків, їхньої сліпої нерозсудливої
любові або ж хибного, безбожного сімейного виховання.

1. ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНИНА-ПАТРІОТА –

ОДНЕ З ГОЛОВНИХ ЗАВДАНЬ РОДИННОЇ ПЕДАГОГІКИ

Виховання дітей у сім”ї органічно поєднується з виховною роботою школи.

“Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це
майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть
історію. Наші діти – це майбутні батьки і матері, вони теж будуть
вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними
громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це не все: наші діти –
це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане
виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед
іншими людьми, перед усією країною”, – писав А.С.Макаренко в “Книзі для
батьків”.

Сім”я, родина – найвища цінність на землі. Але батьки повинні
усвідомити, що вони виконують і важливу соціальну роль, адже кожна
повноцінна родина є фундаментом здорового суспільства. У ст. 59 Закону
України “Про освіту” зазначено, що виховання у сім”ї є першоосновою
розвитку дитини як особистості. На кожного з батьків покладається
однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Сімейне виховання – це зусилля, які докладають дорослі задля того, щоб
молодші члени сім”ї відповідали їхнім уявленням про те, якою повинна
стати дитина, підліток, юнак чи юнка. Сімейне виховання полягає у
формуванні особистості дитини, розвитку її здібностей, інтересу,
світогляду, духовної культури, передачі дорослими членами сім”ї
соціального досвіду.

Родина формує ставлення до праці, до іншої людини, до суспільства, до
самої себе. Вона допомагає подолати життєві випробування, дає реальну
підтримку, вселяє віру у власні сили і краще майбутнє.

Головна мета українського родинного виховання – формувати в дітей та
молоді духовність рідного народу, виховувати високосвідомих
представників, патріотів українського народу, надії, поетів і творців
національної та загальнолюдської культури, вільних громадян незалежної
України.

Визначення провідних завдань родинного виховання має принципово важливе
значення, оскільки, по-перше, робить виховний педагогічний вплив на
дітей у сім’ї чітким і цілеспрямованим. Без них воно буде б розпливчатим
і незрозумілим. Конкретне визначення виховним завдань батьків, по-друге,
потрібне для усунення плутанини у цій важливій галузі родинно-побутової
культури, зумовленої проповідуванням надуманих догм. І по-третє, цим
позбудемось кон’юнктурності у родинній педагогіці, що постійно
переслідувала її протягом цілого ряду десятиліть, тобто стабілізується і
реалізується розвиток батьківської педагогіки.

Якщо коротко говорити, то завдання домашньої педагогіки можна визначити
так: виховання повинно зробити людину здатною до осягнення II
призначення. Природа та суспільна призначення людини – ось основа її
доброго виховання. У функціональному відношенні цю мудру заповідь
народної педагогіки можна уявити собі як олюднення особистості та
підготовки її до життя, реалізацію її особистісного виявлення. Підставою
для такого висновку служить те, що традиційна батьківська педагогіка є
не що інше як педагогіка життя.

Процес виховання дитини в сім’ї – це передусім збагачення її духовними
цінностями, вираженими в суспільній моралі, етиці, естетиці, та
формування поведінки як певної і послідовної системи відносин, дій,
вчинків, зумовлених соціальними умовами й обставинами найближчого
соціального середовища. Причому виховання не зводиться лише до передачі
дитині морально-етичних норм і правил – воно передбачає і практичну
реалізацію цих норм, переведення їх у стійку звичку. Духовність
виховання – це система, уклад життя сім’ї, умова, яка забезпечує
здійснення розумового, інтелектуального, емоційно- чуттєвого розвитку
дитини та формування її світогляду: передача молодим поколінням
морально-етичних ідеалів, ідей, уявлень народу, виражених у народній
творчості.

Створені протягом віків родинні традиції українського народу завжди були
міцним фундаментом сімейного дому. В них містяться справжні скарби
загальнолюдських цінностей – любов до людей, взаємоповага у сім’ї,
гостинність, привітність, щедрість та взаємодопомога. У багатовікових
звичаях, обрядах, традиціях народу – унікальна школа сімейного виховання
поведінки, етики, праці й дозвілля. Завдяки дотриманню звичаїв, традицій
постійно збагачується і поглиблюється в сім’ї родинно-побутова культура,
вдосконалюються сімейні стосунки, краще засвоюється і пізнається духовна
спадщина батьків, дідів і прадідів.

Через це основними завданнями родинного виховання можуть бути:

– піклування про фізичне і психічне здоров’я дітей, виховання фізично й
морально здорової дитини (3абезпеченяя необхідних умов для реалізації
можливостей дитини;

– виховання в дітей глибоких патріотичних почуттів, створення
сприятливих умов для оволодіння дітьми рідною мовою, знаннями про рідний
край, природу, Батьківщину;

– виховання в дітей любові до добра, правди, справедливості, моральних
цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між
близькими людьми і в суспільному оточенні, гідності, честі, людяності,
здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабших і людей
похилого віху;

– організація з найбільш раннього візу посильної праці, різних видів
трудової діяльності дітей на благо сім’ї, родичів, інших людей і по
самообслуговування, виховання їх цивілізованими господарями землі та
підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

– цілеспрямоване і систематичне нормування в дітей української
національної психології, характеру, світогляду, ідеалів, наукових
поглядів та переконань;

– формування естетичних смаків та почуттів, уміння розрізняти красиве й
потворне в житті, і в мистецтві, і в побуті, поважати прекрасне у
вчинках людей, забезпечити умови для їхньої творчої практичної
діяльності;

– забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій,
сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до них традицій,
звичаїв, обрядів;

– сприяння родини навчально-виховним закладам у вихованні дитини, її
становленні як особистості.

Настав час, коли необхідно найрішучіше повернутися до української
родинної етнопедагогіки. В останні роки здійснюється перебудова освіти і
виховання. Відроджуються традиції народної педагогіки, підвищується
виховна роль сім”ї, налагоджується взаємозв’язок між школою та родиною.

“Щоб добре знати дітей, треба добре знати сім’ю”, – говорив
В.О.Сухомлинський. Отож свою роботу класні керівники та класоводи можуть
розпочати з оформлення соціальних паспортів класів. Вивчати умови життя,
моральні принципи батьків. Знання цих та інших даних має важливе
значення для організації навчально-виховної роботи в класі, і зокрема,
родинного виховання. Слід активно проводити з батьківською громадськістю
ряд нетрадиційних форм роботи:

– дерево родоводу (зустріч бабусів, мам та дітей і роздуми над
проблемами родинного виховання);

– родинні мости (зустріч батьків, вчителів, соціального психолога);

– дні добрих справ (спільна трудова діяльність батьків, дітей, вчителів
по ремонту шкільних приміщень);

– дні довіри (у визначені дні педагоги та психолог здійснюють прийом
батьків і консультують їх з проблем виховання);

– уроки життєвої мудрості (обговорення проблем виховання у сім”ї);

– бесіди “Сім’я – ключ до щастя”, ” Батько й мати – першовихователі
своїх дітей”, “Роль матері у вихованні дитини”, ” Виховні функції
дідусів і бабусів у родині”, ” Батько як вихователь” і інші.

Такі форми роботи виконують свою педагогічну функцію тим, що передають
досвід виховання дітей у сім”ї молодим батькам, спрямовують і формують
позитивні мотиви спілкування з дітьми, мотиви творчої діяльності,
виховують громадянина, доброго і розумного господаря, майбутнього
батька, матір.

Важливе місце в родинному вихованні належить новим предметам, введеним
навчальний план, таким як основи безпеки життєдіяльності, історія
рідного краю, „Я і Україна (громадянська освіта).

Позитивний вплив на формування особистості, зміцнення зв’язків поколінь,
передачу досвіду старших дітям мають свята: “Бабусю, рідненька, ти все
на світі знаєш”, “Бабусині руки”, “Тато, мама і я – дружна сім”я”,
“Рідний тату, живи”, “Роде наш красний — роде наш прекрасний…”,
“Батько і мати – два сонця гарячих”, „Таланти наших батьків”. На них
бабусі, дідусі, мами й тата розповідають про своє дитинство, діляться
своїм життєвим досвідом. А діти, онуки готують для них свято, дарують їм
радість.

Спілкування з природою, довкіллям, людиною, традиції, свята, звичаї,
обряди, побут — усе це лягає в основу навчально-виховного процесу,
зокрема родинного виховання.

Спільна робота школи, сім’ ї і громадськості ефективно впливає на
формування учнівських колективів, на виховання свідомої дисципліни і
культури поведінки, на залучення учнівської молоді в найрізноманітніші
види позаурочної діяльності за інтересами.

Оскільки, дитина перебуває половину свого часу в школі ми, вчителі,
класні керівники, теж відповідаємо за дитячу душу. Класний керівник,
немов причал для кораблів у бурхливому шкільному морі. Хто зігріє добрим
словом, і дасть пораду, якщо невивчене домашнє завдання перетворилося на
двійку? Хто захистить, якщо старшокласник смикає за косу, або ображає?
Хто вигадає безліч цікавих справ, де можна спробувати себе в іншій ролі
й перетворитися з гидкого каченяти на розкішного лебедя? Хто пояснить,
що прогуляний урок – це втрачений скарб? А іноді класний керівник є
єдиним вогником надії, спасіння й затишку для дитини, в якої й дома
замість тихої родинної гавані, бурхливий океан негараздів, пияцтва та
злиднів. А таких сімей з кожним роком стає все більше, тому і кількість
дітей з неблагополучних сімей зростає. І в такому випадку вся роль у
вихованні дитини переміщується саме на школу, класного керівника, якому
доводиться бути і батьком, і матір”ю.

В основу громадянського виховання, що визнано найважливішим напрямком
виховної роботи має бути покладено формування у підростаючого покоління
культу рідного дому, села, предків, виховання усвідомлення належності
особистості до свого народу, нації, патріотизму, формування соціальної
активності, поваги до таких цінностей, як свобода, рівність,
справедливість.

Виконуючи ці завдання, педагоги нашої школи використовують різноманітні
форми й методи роботи і організовують надання учням допомоги ветеранам
війни та праці, догляд за могилами загиблих воїнів, насадження дерев,
квітів біля обелісків, відвідування історичних місць Полтавщини, музеїв.
Проводять місячники патріотичного виховання, у рамках яких проходять
уроки мужності, лінійки слави, читацькі конференції, зустрічі з
ветеранами. У школі організовуються акції милосердя. Виховання
громадянського і національного патріотизму також головним завданням
шкільної бібліотеки. Адже від того, якими стануть випускники залежить і
майбутнє нашої держави.

2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СВІДОМОГО
ГРОМАДЯНИНА-ПАТРІОТА. СИСТЕМА ЗАСОБІВ ВИХОВАННЯ

Формування громадянина – патріота. Щоб краще зрозуміти зміст даної
роботи необхідно з’ясувати значення цих слів.

Громадянин – людина, яка ідентифікує себе з певною країною, де вона
наділена відповідним юридичним статусом, що є основою для користування
певними правами та для додержання обов’язків.

Патріотизм (від грецького раігіоів8 – батьківщина, вітчизна) – любов до
батьківщини, до вітчизни; одно з найбільш глибоких почуттів, закріплених
віками.

Відомо, що патріотизм завжди має конкретно-історичну форму вияву
причетності окремого індивіда до відповідної спільноти людей. Так, у
первіснообщинному суспільстві основою патріотизму були родоплемінні
зв’язки, кровна спорідненість індивіда і роду – оскільки людина
усвідомлювала себе не як окрему індивідуальність, а лише у зв’язку з
родом. З виникненням приватної власності, держави, в народі формувалося
ставлення до держави як національного витвору. Процес творення
державності найчастіше збігався із завершенням переростання народностей
у націю. Оскільки подальший розвиток нації триває у межах держави, то
патріотизм уже стає національною гордістю і громадянською рисою.

Проголошення України незалежною, творення самостійної Української
держави викликали нові зміни у питаннях формування патріотизму. Інтереси
національні та державні збігаються, а нація може реалізувати свої
патріотичні почуття лише в суверенній, національній державі, яка буде
сильною за умови зміцнення патріотичних почуттів кожного громадянина.

Мета формування патріотичних почуттів передбачає вироблення і зміцнення
в свідомості кожного громадянина гордості за свою Вітчизну, її історію й
традиції, готовності захищати її свободу.

Формування свідомого громадянина, патріота, тобто людини з притаманним
їй особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом
мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на
саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в
Україні – це і є сьогодні метою громадянського виховання.

Оскільки громадянське виховання набуває нині особливого значення, то
виникає гостра потреба у визначенні основних засад, цілей, напрямів,
змісту, форм і методів, що цілеспрямовано та ефективно забезпечували б
процес розвитку і формування громадянина, тобто особистості, в якій
органічно поєднуються високі моральні чесноти, громадянська зрілість,
патріотизм, професійна компетентність, почуття обов’язку й
відповідальності перед своєю Батьківщиною.

Засоби виховання – це сукупність прийомів виховання; як правило, це
предмети матеріальної і духовної культури, що використовуються у
виховному процесі для вирішення конкретних виховних завдань.

Засобами виховання є художня література та інші книги, газети, журнали,
радіо, телебачення, кіно, театр, виставки, музеї, ігри, спорт, художня
самодіяльність, цікавий співрозмовник, різноманітні предмети культури і
природи.

Будь-який об’єкт матеріальної чи духовної культури виконує функцію
засобу виховання за таких умов:

1) з ним пов’язана інформація, необхідна для розвитку внутрішнього світу
особистості вихованця;

2) він виділений як предмет засвоєння в образній, наочно-дійовій або
знаково-сигнальній (усній чи письмовій) формі;

3) об’єкт разом зі своєю інформацією залучений до спілкування і спільної
діяльності вихователя і вихованців.

Кожен об’єкт має свої характеристики: фізичні, хімічні, естетичні та ін.
Крім об’єктивних характеристик, він набуває при виконанні функції засобу
виховання ще й педагогічні характеристики, найважливішими з яких є:
повнота інформації про об’єкт, спосіб використання даного засобу
вихователем; можливості використання його самими вихованцями в
майбутньому самовихованні. Педагогічні характеристики засобу виховання
обумовлені об’єктивними і суб’єктивними причинами. Об’єктивно вони є
продуктом культури і традицій народного виховання, в яких закріплені
способи передачі духовних цінностей за допомогою вже сформованих засобів
виховання.

Суб’єктивні причини обумовлені діяльністю вихователя, який конкретизує
способи використання засобів виховання у відповідності з метою і
завданнями та рівнем вихованості дітей, враховуючи нові вимоги
суспільства до особистості, сучасні педагогічні рекомендації і передовий
досвід виховання.

Виховні можливості одиничного засобу виховання обмежені; реально
вихователь використовує систему засобів виховання, причому чим багатший
набір використовуваних засобів виховання, тим ефективніший його
результат. Залежність рівня виховання дітей від використовуваної системи
засобів виховання є одним з фундаментальних законів педагогіки.

Засоби виховання обумовлені метою і завданнями виховання, методами і
формами організації виховного процесу, здійснюють помітний вплив на
всебічний розвиток особистості. Для виховання будь-якої якості
особистості, будь-якого переконання, елемента внутрішнього світу
особистості необхідні адекватні (відповідні) засоби виховання.

Система засобів розробляється вихователем у відповідності з метою і
завданнями виховання. Розрізняють завдання перспективні (на декілька
років), середньо-термінові (переважно на рік) і поточні (на тиждень).
Одні засоби виховання є спільними, використовуються для досягнення
будь-якої мети, інші — спеціальні – для досягнення окремих завдань. До
загальних (спільних) засобів належать газети, журнали, художня
література, фізична культура.

Перспективні завдання містять у собі виховання стійких характеристик
особистості. Для їх формування вибирають і довгострокові фактори
життєдіяльності: колектив вихованців, колектив вихователів, продуктивна
праця дітей та ін. На кожному етапі виховання перспективні завдання
конкретизуються й уточнюються, зі зростанням рівня вихованості вони
розвиваються і ускладнюються. З віком вихованців змінюються і засоби
виховання.

Середньо-термінові завдання пов’язані з вирішенням виховних проблем,
актуальних для даного віку; тому засоби виховання визначаються з
урахуванням вікових особливостей учнів. Так, у випускних класах
актуальною є проблема вибору професії, подальшого життєвого шляху. Для
розв’язання цієї проблеми вихованцям пропонуються різноманітні засоби з
професійної орієнтації: література, кінофільми,, біографії видатних
спеціалістів з різних професій і т.д.

Поточні (оперативні) завдання визначаються вихователем, виходячи з рівня
вихованості учнів і необхідності конкретизації перспективних і
середньо-термінових завдань, потім добираються адекватні засоби
виховання. Наприклад, для формування звичок культурної поведінки
(поточні завдання) вихованцям повідомляються правила поведінки, які
розучуються, запам’ятовуються і використовуються. Ці правила і особистий
приклад вихователя є засобами виховання. Особистість вихователя є одним
з найважливіших засобів виховання. Вихователь є для учнів конкретним
зразком поведінки, носієм і розповсюджувачем культурних і національних
цінностей, у тому числі норм поведінки, культури мови, естетичних і
моральних ідеалів.

Формами організації виховного процесу є різноманітні позакласні і
позашкільні заходи, сімейні справи, заняття в гуртках, секціях, туризм,
художня самодіяльність, різноманітні види праці. В них використовується
система засобів виховання, адекватних поставленим завданням.

Існують загальні і спеціальні форми організації виховного процесу (за їх
відношенням до засобів виховання).

До загальних форм позакласної роботи належать гуртки, олімпіади,
тематичні вечори, свята, огляди, конкурси, виставки. В них. беруть
участь всі школярі або кілька паралелей (початкові класи, 5-9 класи,
10-12 класи). В організації загальних заходів одні засоби є провідними,
інші допоміжними.

Спеціальні форми виховання пов’язані з окремими завданнями естетичного,
розумового, морального, трудового, фізичного та інших аспектів розвитку
особистості. Вони плануються і проводяться вихователем спільно з
вихованцями. Спеціальні форми можуть бути конкретизацією загальних форм
або специфічними: теле- і кіностудії, туризм, клуби за інтересами,
шкільні музеї, кімнати та ін. При їх проведенні використовуються
загальні і спеціальні засоби виховання.

Педагог повинен чітко уявляти процес формування і становлення
особистості, який має декілька етапів, що накладають на дитячу
свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст. Перший етап, який є
основою патріотизму, починається з раннього періоду життя в сім’ї, з
маминої колискової, з бабусиної казки, з народної пісні.

У сучасних школах поширюються нові форми роботи, які виховують любов до
рідного краю, свого народу, домівки батьків, оберегів. Такі форми
традиційно носять назву ранок, свято, зустріч, конкурс, виставка. При
проведенні їх використовуються форми українських народних казок,
приказок, легенд, переказів, ігор, розваг. Ці форми є засобом вираження
настрою, ідей, вони не лише відображають і поглиблюють почуття, а і
значною мірою облагороджують їх, розвиваючи почуття патріотизму. У
молодшому шкільному віці проводиться цикл виховних заходів по вивченню
свого родоводу, імені, національних символів, правил поведінки у школі,
вдома, на вулиці. Формуванню громадянської самосвідомості сприяє
ознайомлення з народною символікою України. Велику роль у вихованні
почуття причетності до свого народу, Вітчизни мають народні свята за
порами року. Ефективний шлях залучення дітей до розвитку традицій –
знайомство з народними ремеслами, умільцями.

Важливе значення у формуванні громадянина надається рідній мові.
Боротьба за формування високої мовної культури, оволодіння нею – одне із
головних напрямків діяльності шкіл. На молодший підлітковий вік припадає
самоусвідомлення особистості, в цей період важливе значення має
відновлення історичної пам’яті. Вірність Україні є невід’ємною ознакою
свідомого громадянина. Учні повинні чітко усвідомлювати себе частиною
своєї сім’ї. Цьому сприяють проведення заходів, на яких діти
продовжуватимуть вивчення історії свого родоводу, готують сімейні
альбоми. Вивчення українського побуту, історії свого села можуть бути
відображені у „Літописі села/міста” чи усному журналі, оформленні
виставки-експозиції. Також проводяться такі форми роботи як фестивалі
народної творчості, зустрічі із заслуженими людьми села. Учні повинні
знати назви професій майстрів народного мистецтва. Підлітки отримують
уявлення про єдність зовнішньої і внутрішньої культури, беруть участь в
етичних бесідах, розповідях, зустрічах, читацьких конференціях,
обговорюють книги.

Старший підлітковий вік – період значних зрушень у розвитку
самосвідомості особистості. Учням старшого підліткового віку властивий
потяг до інтелектуально- розважальної ігрової діяльності, тому слід
використовувати цю властивість і спрямувати пізнавальні інтереси учнів у
необхідному напрямкові. Проведення рольових ігор, екскурсій-експедицій,
конкурсів, читацьких конференцій, КВК, усних журналів, створення музеїв,
альманахів.

Учням старшого шкільного віку притаманне громадсько-державне
усвідомлення. Соціально зріліші учні старших класів переживають процес
кристалізації і шліфування громадянськості, почуття господаря держави,
патріота, що відповідає за свої вчинки, оцінює їх через призму інтересів
держави. У виховній роботі зі старшокласниками використовуються такі
форми, як вечори, вогники, КВК, літературні вітальні, брейн-ринги,
конференції, вікторини, конкурси, українські вечорниці, театралізовані
вистави, випуск бюлетенів, газет, обговорення журналів, проведення
дебатів, фестивалів, турнірів.

Слід широко використовувати у роботі школи успішний досвід колег з інших
навчальних закладів. У школі варто створити програму громадянського
виховання „ОСОБИСТІСТЬ. ГРОМАДЯНИН. ПАТРІОТ.” Основні напрями виховання
потрібно спланувати згідно з Концепцією виховання дітей та молоді у
національній системі виховання та Концепцією громадянського виховання,
Програмою „ Діти України” і мати, наприклад, три розділи:

I – „ МОЯ ЛЮБОВ – ТОБІ , ВІТЧИЗНО (1 – 4 класи)

II – „ БЕЗ КАЛИНИ НЕМА УКРАЇНИ, БЕЗ НАРОДУ – КРАЇНИ НЕМА”

(5 – 9 класи)

III – „ МИ – ТВОЄ МАЙБУТНЄ, УКРАЇНО ” (10 – 11 класи)

Метою шкільної програми громадянського виховання є наступне:

– забезпечити реалізацію концепції громадянського виховання особистості
в умовах розвитку української державності ;

– закласти основи для формування громадянськості як інтегративної риси
особистості;

– розвивати у дітей прагнення бути свідомим громадянином України ;

– розвивати почуття патріотизму, гордості за свою Батьківщину;

– виховувати любов до рідного краю ;

– виховувати активну особистість з почуттям національної гідності;

– виховувати повагу до Конституції України, державних символів, свідоме
ставлення до обов’язків людини і громадянина;

– виховувати почуття любові і вірності до своєї Батьківщини;

– формувати переконання особистої відповідальності кожного громадянина
за долю своєї держави та власного народу, свою долю;

– формувати особистісні риси громадян Української держави.

3. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ СПІЛЬНОЇ РОБОТА ПЕДАГОГА

З БАТЬКАМИ ЩОДО ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНИНА-ПАТРІОТА

Виховання дітей у родині є першоосновою розвитку дитини як особистості,
бо родина – це золотий осередок суспільства, міць якої і домашня
стабільна опіка над дітьми зумовлюють силу народу, нації, держави. В.
Сухомлинський вважав, що сім я – це” джерело, водами якого живиться
повноводна ріка нашої держави”.

У вихованні підростаючих поколінь важливим чинником має стати родинна
педагогіка, яка розглядає виховання дитини як певну взаємодію головним
чином батьків і конкретних умов, що впливають на виховання й соціальне
становлення особистості. Вона не належить до якихось виокремлень
педагогічних явищ, а відбувається в контексті житія самої родини, на
основі внутріродинних стосунків, трудових й опікунських взаємообов`язків
і родинно-побутової культури.

Багатовіковим людським досвідом доведено, що, по-перше, рівень родинного
виховання зумовлюється станом самої родини. По-друге, родинне виховання
має національний характер. По-третє, найоптимальніше його здійснення
відбувається в родині традиційній за умов державної самостійності
народу. Тому перспективною залишиться традиційна українська родина з
українським родинним національним вихованням дітей та молоді новітнього
вираження, адекватного сучасним і майбутнім потребам нашого суспільства.

Таким чином, при визначенні нових перспектив національного виховання
підростаючого покоління береться до уваги :

українська родина й народне родинознавство та національне дитинознавство
в їх історичному розвитку,

родинні виховні традиції української нації;

новаційні тенденції традиційного українського родинного виховання.

Вважаю, що сьогодні кожен педагог повинен для себе осмислити теоретичну
спадщину сподвижників української і зарубіжної педагогіки з проблем
родинного виховання: Я А. Коменського, Я Корчака, К. Ушинського, В.
Сухомлинського, А. Макаренка та багатьох інших з метою використання
набутого досвіду у виховній практичній діяльності. Для мене неоціненним
джерелом педагогічної майстерності стала народна педагогіка та народні
традиції, бо прогресивна етнопедагогіка українців завжди орієнтувала на
виховання в дітей та молоді любові до батьківщини, шани до батьків і
рідних, поваги до старших, старанності, трудової майстерності,
дбайливого ставлення до природи та її багатств.

На мою думку, найбільшої ефективності виховання всебічно розвиненої
особистості, свідомого громадянина України, можна досягти тільки у
поєднанні педагогічної науки (зокрема педагогіки та етнопедагогіки) з
суспільною практикою.

Роль сім’ї у вихованні дітей – велика і відповідальна. Батьки є першими
вихователями, які зміцнюють, загартовують організм дитини, розвивають її
мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки,
здібності, виховують любов до знань, допитливість, працьовитість. А
завдання педагога – навчити батька і матір виховувати дітей. Цьому
питанню приділяв особливу увагу великий педагог В. Сухомлинський: ”
Учіть батьків мистецтва виховання як найблагороднішої, найвищої
творчості, як виконання високого громадянського обов’язку”.

Потрібно своїм завданням дати батькам такі психолого-педагогічні знання,
які забезпечать в сім’ї морально-психологічні умови формування
світогляду дитини, виховання різних сторін особистості: пізнавальних
інтересів потреб у трудовій діяльності, фізичному розвитку і
самовдосконаленні, самостійності і колективізмі, відповідальності і
дисциплінованості. Тобто, організовуючи роботу з батьками, ставлю за
мету озброїти їх педагогічними знаннями для забезпечення можливості
ефективно вести процес родинного виховання. В організації роботи з
батьками надаю перевагу активним формам співпраці.

Враховуючи значимість і актуальність родинного виховання в умовах
сучасної школи, ставлю перед собою проблему “Співпраця класного
керівника і родини у формуванні громадянина України”.

Створюючи систему заходів виховної роботи з учнівським і батьківським
колективами, я ставила перед собою виховні завдання на кожний рік
роботи, реалізуючи які в практичній діяльності, завжди прагнула уявити
собі тематику виховних заходів, їх цілісність, системність,
цілеспрямованість і відповідність основній ідеї виховного процесу.

Починаючи з 5-го класу, кожний рік – це окрема сходинка в процесі
виховання особистості і формування громадянина України, сходинка з чітко
обґрунтованою психо-дидактичною метою, різноманітними засобами впливу як
на учнівський, так і на батьківський колективи. Саме такими сходинками
підіймається за допомогою батьків, учителя, самовдосконалення людина,
активна життєдіяльність якої розгорнеться в XXI столітті.

Починаючи працювати з п’ятикласниками, я ставлю перед собою мету
сформувати колектив учнів і батьків, причому залучити останніх до
співробітництва з класним керівником. Як цього досягти? Перш за все
прагнемо пізнати краще одне одного. Для того, щоб діяти в тісному
контакті з родинами, відвідую кожну сім’ю, знайомлюсь з батьками моїх
учнів, з умовами життя дитини, вивчаю особливості її стосунків з
батьками, адже знання сімейно-побутових умов необхідне для прогностичної
діяльності класного керівника і організації співробітництва сім’ї і
школи, основаного на індивідуалізованому підході як до окремої дитини,
так і до окремої родини. Як же злучити батьків до співробітництва і як
використати їх допомогу? По-перше, шукати допомоги в батьків, які за
власним бажанням стають помічниками вихователя. По-друге, залучати
батьків до планування, підготовки, проведення та обговорення разом з
учнями колективних творчих справ (КТС), беручи до уваги захоплення,
творчі здібності, особистісний досвід самих дорослих. По-третє,
організовувати для батьків дні відкритих дверей, консультпункти,
педагогічні конференції та семінари, батьківські збори з проблем
родинного виховання. Для досягнення поставленої мети визначаю для себе
шляхи реалізації в 1-й рік роботи з колективом: діагностувати
індивідуальні особливості учнів, батьків через анкетування, тестування.
Саме ці форми роботи з батьківським і учнівським колективом набули, на
мою думку, широкої популярності серед класних керівників усіх
загальноосвітніх закладів.

Виховна робота з учнями в 5-му класі спланована мною так, щоб діти краще
пізнали Світ родинної педагогіки, народних традицій, навчилися їх
поважати. Для цього проводжу цикл класних годин “Подорож у світ народних
звичаїв”, який завершується КТС “Свято народних обрядових ігрищ” з
обов’язковим залученням до підготовки і участю батьків самих учнів.

Моя спроба відновити загублені нині вміння батьків співіснувати з дітьми
як досвідчене Покоління з прийдешнім: працювати разом, відпочивати
разом, влаштовувати життя разом – вважаю, увінчалась успіхом. Результат
цієї роботи – родинне свято в кінці навчального року.

Важливою умовою у створенні та забезпеченні системи виховної роботи в
колективі є організація педагогічного всеобучу батьків, тому з 1 -го
року практикую такі форми роботи з батьками, як диспути, семінари,
педагогічні конференції, обмін досвідом.

Усвідомлення того, що школа повинна стати середовищем, яке забезпечує
емоційно-психологічну захищеність і душевний комфорт особистості,
формування в неї громадянської освіти та свідомості, соціальної
відповідальності за національно-культурне відродження України, а також
емоційновольовому, психічну сфери, спонукало педагогічний колектив нашої
школи вийти у своїй роботі на новий якісний рівень, переосмислюючи свою
роль у вищезазначених процесах. Школа приділяє велику увагу правовій
освіті батьків. Саме сім’я є тим місцем, де діти вчаться перемагати
труднощі, місце, де батько і мати є взірцем для дитини. Саме в сім’ї
діти одержують перші уроки поваги до предків і до своєї Батьківщини.
Моральні риси, які панують у сім’ї, відображаються на поведінці дитини в
школі, так і на житті в майбутньому. Немає однакових сімей, а тому
існують різні стилі взаємовідносин у сім’ї. Кожна сім’я потребує
особливого підходу.

f

Ae

Oe

gdy]a

&

?

?

a

a

$

&

x

?

?

 

-омічній, репродуктивній та виховній. А людина, як особистість,
формується не тільки школою, колективом, засобами масової інформації,
значну роль у цьому процесі відіграє виховний потенціал сім’ї, який
визначається внутрішньо притаманними можливостями тільки сім’ї .

Виходячи з цього основний акцент у вихованні учнів робиться на якомога
більшому залученню родини до шкільних справ. Для цього запроваджуються
нові форми виховання дітей, зокрема, родинні свята. Метою цих свят є:
відродження національних свят та обрядів, пропаганда кращих духовних
надбань українського народу, виховання любові до родини, рідної землі,
формування демократичного світогляду, самосвідомості та національної
гідності громадян України.

Другий рік виховної роботи (6 клас) ми умовно назвали “Літопис моєї
родини”. За мету я поставила продовжити роботу над згуртованістю
учнівсько-батьківського колективу, а також зацікавити учнів і мотивувати
дослідження родовід у власних сімей. Шляхи реалізації бачу в
пошуково-дослідницькій роботі учнів з проблеми вивчення історії
походження власних сімей через розвиток творчих здібностей учнів, а
значить, результатом цієї роботи повинна стати КТС “Мій родовід”:
створення альбомів “Тіні забутих предків”, “Літопис моєї родини”,
“Родовід” і колективне родинне свято “День сім’ї” із традиційним уже
залученням родин учнів.

Постійно спілкуючись з родинами, я даю певні знання з народної
педагогіки, народознавства, людинознавства, навчаю їх на практиці
застосовувати набуті знання у виховному процесі.

Для цього в 2-й рік роботи з батьківським колективом планую такі види
роботи, як зустріч з психологом, диспути з проблем родинного виховання,
обмін досвідом на педагогічному семінарі тощо. Я впевнена, що успіх в
роботі класного керівника з сім’єю буде лише тоді, коли носитиме
характер виховного союзу, коли буде намагання творчого поєднання зусиль
в спільній педагогічній діяльності, у формуванні ціннісне орієнтованої
особистості.

В третій рік співпраці учнівського з батьківським колективом (7 клас) я
організовую роботу так, щоб сприяти формуванню родинних взаємин в сім’ях
учнів на основі педагогіки співдружності, а також прагну зацікавити
учнів і мотивувати дослідження ними історії міста і району, де ми
живемо. Тому цей рік роботи має назву “Від родоводу сім’ї до родоводу
рідного краю.”

Протягом року організовується пошуково-дослідницька робота учнів з
проблеми вивчення історії рідного краю в межах Програми “Моя земля –
земля моїх батьків”, яка завершиться КТС – створенням альбому “Річки
нашого дитинства” і “Сімейним святом здоров’я” – сумісним туристичним
походом учнів з батьками по визначних місцях рідного краю.

Щоб залучити батьків до активного співробітництва в цей рік роботи, я
спланувала провести на батьківських зборах круглий стіл “Дитина – друг і
захисник природи. Як навчити дітей любити довкілля”, лекцію “Трудове
виховання дітей у сім’ї ” та ін.

Такі форми роботи як ці, на мою думку, сприяють вихованню справжньої
людини, свідомого громадянина України, відповідального за екологічне
майбутнє Батьківщини. В майбутньому я планую продовжити роботу з
формування в світогляді учнів основ українського менталітету через
вивчення історії походження української народності, а також
удосконалювати взаємини між батьками і дітьми. Тому 4-й рік роботи з
учнівським і батьківським колективом буде мати назву “Від родоводу
рідного краю – до родоводу України”( 8 клас), а значить, учні
досліджуватимуть питання виникнення української, народності,
виховуватимуть в собі почуття патріотизму, національної самосвідомості,
гордості за досягнення кращих представників нації в галузях науки і
культури.

Планується завершити співробітництво учнівського з батьківським
колективів КТС – створенням Книги Дружби, як підсумку співпраці
колективів за чотири роки діяльності.

В 9-му класі колектив працюватиме під гаслом “Я – громадянин України”.
Мета цієї роботи – сформувати національну самосвідомість учнів, їх
громадянську позицію засобами родинного виховання.

Шляхи реалізації поставленої задачі я бачу в формуванні громадянської
культури дітей і батьків з метою усвідомлення духовної єдності поколінь
та належності до рідної землі, українського народу.

Взагалі, запропонована система заходів щодо вирішення поставленої
проблеми гармонізує взаємини вчителя, учнів та батьків, чітко визначає
соціально-психологічну роль кожного в конкретний рік навчання і
виховання особистості в процесах:

пізнання самого себе;

взаємопізнання батьків і дітей;

– формування культури родинних стосунків, заснованих
на співдружності,, взаєморозумінні, взаємоповазі, толерантності;

усвідомлення родини як основи держави, народності;

усвідомлення активної життєвої позиції в родині, колективі, суспільстві;

формування національної свідомості громадянина України.

Таким чином, вирішуються основні проблеми національного і громадянського
виховання особистості: патріотизм, національна самосвідомість,
моральність особистості, культура її поведінки, розвиток мотивації до
праці. А значить, досягається основна мета виховання-сформувати
свідомого громадянина, патріота України.

І нехай епілогом до сказаного будуть слова А.С.Макаренка: “Виховання
дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні
громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію.”

ВИСНОВКИ

Отже, зі сказаного можна зробити наступні висновки:

Згідно Національної доктрини розвитку освіти говориться, що „національне
виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти.
Його головна мета – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття
молоддю соцільного досвіду, високої культури міжнаціональних
взаємовідносин. Головними складовими національного виховання є
громадянське та патріотичне виховання”.

Необхідно вчити дітей бачити, розуміти й любити красу рідного краю,
мови, пісні, всіх виявів багатогранної культури свого народу.

Формувати розуміння важливості знання свого родоводу. Спонукати якомога
більше дізнаватися про свій рід. Навчити складати генеалогічне дерево.
Викликати в душах дітей почуття гордості за своїх предків, трепетне
ставлення до землі, на якій вони живуть, турботу про честь свого роду.

Вивчити з дітьми географічне положення рідної країни, особливості її
ландшафту, флори і фауни, клімату, назви областей і обласних центрів,
назви держав, з якими країна межує по суходолу і по морю. Сприяти
засвоєнню знань про столицю своєї Батьківщини.

Дати дітям основи знань про історичні етапи розвитку рідної держави,
життя її народу. Сприяти усвідомленню важливості завоювання країною
(зокрема Україною) незалежності й розбудови міцної, розвиненої,
цивілізованої держави. Виховувати гордість за свою Вітчизну, відчуття
належності до її народу, тривогу й біль за негаразди у тій чи іншій
сфері соціального життя, готовність боротися за щастя свого народу.
Ознайомити з поняттям „представники різних національностей”. Виховувати
повагу до інших народів, що проживають на території Батьківщини.

Розвивати інтерес до політичного життя країни і міжнародної політики.
Формувати політичну культуру, активну життєву позицію, вміння оцінювати
події з ідейно-політичних позицій.

Сприяти засвоєнню дітьми інформації: 1) про Гімн, Герб, Прапор їхньої
країни (розучити Гімн); 2) первинних понять, пов’язаних з Конституцією
країни; 3) понять „уряд”, „президент”, „депутат”, „мер” та ін., значення
назв провідних державних установ; 4) вивчити з дітьми, хто на даному
етапі посідає керівні державні посади, керівні посади у рідному місті
(селі).

Сформувати знання про рідне місто (село), історію його заснування,
розвитку, пам’ятні споруди, походження назв вулиць, розташування
культурних центрів та ін.

Вчити шанувати людей, яким ми завдячуємо своїм життям: ветеранів війни,
в Україні — ліквідаторів аварії на ЧАЕС, інших героїв.

Виховувати громадянську активність дітей через організацію корисних
справ. В Україні це можуть бути: привітання ветеранів зі святами,
шефська допомога одиноким пенсіонерам, допомога бібліотеці в ремонті
книг, виготовлення іграшок для вихованців дитячого будинку тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1994. Діти – батьки – сім’я: Випуск 1. – К.: Наук. світ, 2004. – 96 с.

Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи / А.И. Капська, О.В.
Безпалько, Р.Х. Вайнола; Заг. ред: І. Звєрєвої та Г. Лактіонової. – К.:
Наук. світ, 2001. – 129 с.

Актуальні проблеми теорії та практики соціальної роботи на межі
тисячоліть: Монографія. -К.: УДЦССМ, 2001. – 344 с.

Бондаровська В. Школа для батьків / В. Бондаровська, К. Бабенко,
О.Возіянова – К. : ТОВ „Батискаф”. – 2003. – 320 с.

Виховний потенціал сім’ї в сучасних умовах: тематична Державна доповідь
про становище сімей в Україні за підсумками 2001 року. – К.: Державний
інститут проблем сім’ї та молоді, 2002. – 144 с.

Галузинський В.М. Педагогіка : теорія та історія : навчальний посібник /
В.М. Галузинський, М.Б. Євтух. – К. : Вища школа, 1995. – 237 с.

Громадянсько-патріотичне виховання учнівської молоді: здобутки та
проблеми освітян Полтавщини / Упорядники: Настенко Н.В., Сліпак В.О. –
Полтава: ПОІППО, 2005. – 96 с.

Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання : навчальний посібник / С.Г.
Карпенчук. – К. : Вища школа, 1997. – 394 с.

Ковальчук Л.Ю. Педагогічна спадщина А.Макаренка та сімейне виховання:
Навчальний план і програма для організаторів педагогічної освіти
батьків. – Івано-Франківськ, 1997. – 56 с.

Кравченко Т.В., Трубавіна І.М. Допомога батькам у вихованні дітей:
Методичні рекомендації соціальних працівників. – К.: Держсоцслужба,
2005. – 100 с.

Кузьмінський А.І. Педагогіка родинного виховання : навчальний посібник /
А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. – К. : Знання, 2006 – 324 с.

Макаренко А.С. Загальні умови сімейного виховання: твори в 7 Т / А.С.
Макаренко. – К. – 1954. – Т.4.

Педагогіка: навчальний посібник / В.М. Газузяк, М.І. Сметанський, В.І.
Шахов. – Вінниця : РВВВАТ “Віноблдрукарня”, 2001. – 200 с.

Постовий В.Г. Сучасна сім’я та її педагогіка. – К., 1994.

Родинно-сімейна енциклопедія. — К., 1996.

Сарапулова Є.Г. Психолого-педагогічні основи навчально- виховної
діяльності гувернера : Монографія / Є.Г. Сарапулова. – К. : МАУП, 2003.
– С. 133-134.

Сисоєва С.О., Соколова І.В. Нариси з історії розвитку педагогічної думки
: навчальний посібник / С.О. Сисоєва, І.В. Соколова. – К. : Центр
навчальної літератури. – 2003. – 208 с.

Стельмахович М. Г. Українська народна педагогіка / М.Г. Стельмахович. –
К., 1997.

Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. – К., 1996.

Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К.: Радянська школа, 1978.
– 263 с.

Фесюкова Л.Б. Воспитание сказ кой / Л.Б. Фесюкова. – Харьков : Фолио,
1997.

Фіцула М.М. Педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих
педагогічних закладів освіти / М.М. Фіцула. – Тернопіль : “Навчальна
книга – Богдан”, 1999. – 192с.

Янів В. Українська вдача і наш виховний ідеал. – Мюнхен; Тернопіль,
1992.

ДОДАТКИ

Система

Конкретних заходів виховної роботи ( 5-9 класи ), націлених

на досягнення поставленої проблеми:

“Формування громадянина України засобами родинної

педагогіки як основа національного виховання”

1 рік ( 5 клас) « Родинний дивосвіт»

Завдання: сформувати колектив учнів і батьків, залучити їх до
співробітництва з класним керівником.

Основні поняття, особистість, колектив, творчість, спілкування,
співробітництво, родинне виховання, народна педагогіка.

Шляхи реалізації: 1) діагностика індивідуальних особливостей учнів та їх
батьків ( анкетування, знайомство з родинами учнів );

2) вивчення кращих надбань народної педагогіки через різноманітні форми
роботи з батьківським колективом.

Заходи:

Година творчості « На кого з батьків я хочу бути схожим» ( твори,
малюнки, вірші дітей про своїх батьків )

«Моя родина» ( вечір знайомств )

Цикл класних годин « Подорож у світ народних звичаїв» , який
завершується

КТС «Свято народних обрядових ігрищ» ( новорічні свята ).

«Світ моїх захоплень» ( конкурс-презентація власної творчості учнів )

Класні години: «Хліб – всьому голова»

«Мій найкращий друг»

«Про доброту і повагу до людей»

Урок мужності « Нагороди Великої Вітчизняної в моїй родині»

КТС « Берегиня дому нашого» ( родинне свято )

Робота з батьківським колективом:

«Давайте познайомимось» ( зустріч батьків з педколективом ).

«Батьки – перші вихователі дитячих душ». Спілкування дорослих і дітей в

родині ( обмін досвідом на батьківських зборах ).

«Який Ви батько ? Яка Ви мати? Моральне обличчя батьків»

(тестування, анкетування ).

Формування українського менталітету засобами народної педагогіки

(конференція ).

2 рік (6 клас) ” Літопис моєї родини”

Завдання:

– продовжити роботу над згуртованістю колективу батьків і учнів класу;

– зацікавити учнів і мотивувати дослідження родовіду власних сімей.

Основні поняття: сім’я, родовід, генеалогія, фамілістика, культура
спілкування.

Шляхи реалізації:

1) Пошуково-дослідницька робота учнів з проблеми вивчення історії
походження власних сімей ;

2)Розвиток творчих здібностей учнів через створення колективної творчої
справи „Мій родовід”.

Заходи:

– Цикл класних годин “По імені називають , по батькові величають.”

– ” Сімейні династії ” (презентація родин, в яких професії передаються в
поколіннях.)

-” Вишиванки моєї бабусі” (зустріч з народними майстрами.”)

– ” Сімейні реліквії “( презентація учнями родинних традицій.)

– Рольові ігри: ” Турнір знавців хороших манер”, “До мене прийшли
гості”, “Домашні обов’язки членів родини”.

– КТС: створення альбомів „ Тіні забутих предків,” „Мій родовід,” „
Літопис моєї родини” (протягом року.)

– Колективне родинне свято „День сім’ї” (із залученням членів родин
учнів)

Робота з батьківським колективом:

1)Граматика спілкування з дітьми (зустріч з психологом)

2)Виховання дітей – основна задача родинної педагогіки(обмін досвідом на
педагогічному семінарі)

3)Роль сім’ї у самовизначенні учня (диспут)

4)Створення психологічного комфорту в сім’ї (індивідуальні консультації
протягом року).

5 рік (9 клас) „Я – громадянин України.”

Завдання: – сформувати національну самосвідомість учня , його
громадянську позицію засобами родинного виховання.

Основні поняття: громадянське суспільство, громадянин,
громадянство;національна свідомість, самосвідомість особистості.

Шляхи реалізації:

1)формувати громадянську культуру дітей і батьків з метою усвідомлення
духовної єдності поколінь та належності до рідної землі та українського
народу;

2)колективна творча справа учнів і батьків – створення стенду „Без мене
і родини не буде України.”

Заходи:

– Цикл класних годин „Українська держава .Яка вона є?

– Цикл класних годин „Що значить бути громадянином ?”

– Ділова гра „ Я – людина”(захист самохарактеристик)

– Рольові ігри по формуванню культури екологічних відношень в родині :

„Сімейний бюджет.”

„Бюджет твоєї родини.”

„Співвідношення твоїх потреб і можливостей.”

– КТС: створення стенду „ Без мене і родини не буде України”

– Колективне родинне свято „Українському роду нема переводу.”

Робота з батьківським колективом:

1)Шкідливі звички підлітків і шляхи їх подолання ( лекція робітників
Центру здоров’я.)

2) Керівництво самовихованням підлітків у родині (ділова гра )

3)Роль родини у формуванні в підлітка потреби в систематичній праці як
основі життєдіяльності людини.(педагогічний семінар)

Родовідне дерево

/фрагмент КТС учнів 6-го класу над створенням альбому” Мій родовід”/

Слово вчителя:

Чи схожа родина на дерево ? Чи не походять і не розвиваються від
діда-прадіда діти, онуки, правнуки за тією ж закономірністю, що й гілки
від стовбура? Ще в глибоку давнину виник звичай вести літописи,
хронології роду. Кожне наступне покоління розповідало про себе. В
архівах зберігається чимало таких хронік, або генеалогій. Вони дають
цінний матеріал не тільки для вивчення того чи іншого роду, а й певних
явищ суспільних. Адже люди, сім’ї, династії були учасниками важливих
історичних подій.

За літописами, проте, не завжди зручно одразу охопити всю історію роду.
Представники знаменитих родин часто замовляли художникам, граверам
наочне зображення свого роду. Так виникла традиція родовідних дерев.
Родовідні дерева на Україні з’явилися в середньовічну епоху. Кожне таке
дерево являло собою алегорію, тобто іносказання, втілення в образі
дерева поняття про рід людський.

Родовідне дерево найчастіше зображували у вигляді лавра, пальми, дуба, а
також куща винограду чи троянди. Ці рослини цінували передусім за
довговічність, красу крони й деревину, плід й квіти. Символічно всі ці
якості переносилися на представників роду.

Щоб не згинув хороший звичай пам’ятати своїх пращурів від п’ятого чи
сьомого коліна, кожній сім’ї потрібно вести Дерево Роду. Воно допоможе
сьогоднішньому і наступним поколінням пам’ятати всіх членів роду: і
живих, і померлих.

Як же малюється і ведеться Дерево Роду?

Спочатку потрібно намалювати коріння – це батьки ваших дідусів і бабусь.
Якщо

в них були сестри і брати то треба намалювати ще й маленькі відростки.

Тепер малюється стовбур – це дідусі і бабусі.

Гілочки – це ваші батьки і їхні сестри, брати / тіточки, дядечки /.

4. Листя – це вже діти. У кожної гілочки, кожного листочка або кореня є
своє ім’я.

На жаль, сьогодні ми не можемо оживити всі Дерева Роду, створені вами,
діти,

немає в нас такої казкової сили, але можемо зберегти ваші творчі роботи
для виставки-вернісажу на родинному святі “День сім’ї”, яке незабаром
відбудеться і куди ви запросите своїх батьків, дідусів і бабусь.

Сімейна реліквія

Фрагмент КТС учнів 6 класу над створенням альбому „ Тіні забутих
предків.”

Слово вчителя :

Зроду – віку співіснував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися
передати в спадок своїм дітям навички до праці та поведінки, залишити
добру пам’ять про самих себе; діти ж мали за обов’язок дотримуватись ї
далі розвивати родовідні звичаї. Так створювався колективний літопис
родинної звичаєвої пам’яті як одна з форм громадських взаємин.

Відродити інтерес до історичних коренів своєї сім’ї можна спільними
зусиллями дітей і їх батьків. Учні, готуючись до КТС, розпитують батьків
про те, чи зберігаються вдома родинні пам’ятні речі, що це за реліквії,
коли з’явилися в сім’ї, з ким пов’язані перші спогади про неї, чи
збереглись якісь легенди чи оповіді, пов’язані з реліквією.

Однією з найпоширеніших реліквій родини є фотографії. Діти ведуть
дослідницьку пошукову роботу що до історії власних родин, збирають
фотографії прадідів, дідів і укладають фотоальбом свого роду, який за
бажанням можуть називати „Тіні забутих предків” або „Літопис моєї
родини”.

Зібраний пошуковий матеріал згодом можна використати для виставки на
родинному святі, або на спільних зборах: класній годині і батьківських
зборах, присвячених збереженню сімейних традицій. Учні виконуючи таку
творчу роботу, мають відчути, що історія країни – це долі їхніх сімей,
близьких і рідних людей.

Роде наш прекрасний

Виховна година

Мета. Стимулювати інтерес у дітей до історії свого роду, сім’ї,
розширити знання учнів про сім’ю та її значення для людини.

Завдання.

Допомогти дітям зрозуміти поняття „сім’я”, „рід”, „обереги”.

Формувати почуття духовної єдності поколінь, виховувати любов і повагу
до батьків, рідної землі.

Створити атмосферу емоційної захищеності, тепла, любові, умов для
розвитку почуттів, сприймань дитини, її самовираження і бажань
самовдосконалення.

Обладнання. Добірка ілюстрацій на тему сім’ї, добірка малюнків з хатніми
та сімейними оберегами, скатертина, рушник, хліб, квіти, магнітофон із
записом пісні про сім’ю, про щасливе дитинство; на дошці запис:

Вчитель. Дорогі діти! Сьогодні ви прийшли на виховну годину, яка
присвячена сім’ї.

Як ви вважаєте, чим викликана така увага людей до сім’ї?

Так, сім’я займає особливе місце в житті людини. Тато і мама дають вам
життя, доглядають вас, співають колискові, вчать, що добре, а що погано,
привчають до праці, виховують і люблять вас. Вони хвилюються, коли у вас
невдачі, І радіють вашим успіхам. От і сьогодні ваші батьки щасливі від
того, що ви вчитеся, школярі. Саме вони потурбувались про ваш святковий
одяг і квіти, купили вам зошити і книжки, красиві портфелики і
сподіваються, що ви будете старанні у навчанні.

Отже, сім’я складається з батьків і дітей. Це дуже близькі люди, які
люблять один одного, піклуються і допомагають одне одному.

Діти, давайте прислухаємось до того, як звучить слово «сім’я», здається,
в ньому є два слова — «сім» і «я». Що це означає?

А те, що діти схожі на своїх батьків. Цю особливість люди помітили ще в
давні часи, і так з’явилась приказка:

«Яблуко від яблуньки недалеко падає», тобто у кожної яблуньки свої
яблучка і їх не можна переплутати з іншими. Так і діток.

Сьогодні вас багато сидить у цьому класі. Всі ви різні і не схожі один
на одного ні зовнішністю, ні характером.

А чим ще ви відрізняєтесь? Можливо, відповісти на це запитання вам
допоможе ось ця загадка.

А відгадайте-но, що я таке?

Всі хочуть, як народиться дитина,

Щоб я було красиве і дзвінке,

Бо носить все життя мене людина. (Ім’я)

Так, у кожного з вас є своє ім’я, прізвище та по батькові. Кожна людина
повинна їх добре знати.

Давайте перевіримо, як ви знаєте ім’я, по батькові та прізвище. (Запитую
кількох учнів).

Ім’я своїй дитині батьки вибирають за бажанням, а прізвище йому дає
батько. Адже він голова сім’ї і продовжувач роду. До імені дитини
додається ім’я батька.

Якщо батька звуть Василем, то дочка буде Василівна, а син — Васильович,
Петром — Петрівна, Петрович, Миколою — Миколаївна, Миколайович і т. д.
Діти, ви повинні знати імена своїх батьків, в яких теж були батьки, а в
них також. А всі разом вони називаються родом. Старші члени родини мають
великий досвід життя і допомагають молодшим. На них тримається рід.
Подібно як дерево на корінні.

Діти, давайте намалюємо з вами Дерево роду. Спочатку намалюємо коріння —
це батьки ваших дідусів і бабусь.

Якщо в них були сестри і брати, то намалюємо ще й маленькі відростки.

А тепер намалюємо стовбур — це дідусі і бабусі. Ваші батьки, їхні сестри
і брати, а ваші рідні дяді і тьоті — це гілочки. А тепер намалюємо
листя.

Як ви думаєте, кого ми зображуємо листям. Так, це ви. Отже, ми
намалювали Дерево роду.

Чим міцнішим росте дерево — тим більший рід, і у кожної гілочки або
коріння є своє «ім’я». Якщо хтось з вас не знає імен членів своєї
родини, обов’язково розпитайте у своїх

близьких і запам’ятайте їх.

Треба знати свою родину. Ось вам приклад. (Декламує вчитель).

У нашого Омелька

Невеличка сімейка:

Тільки він та вона,

Та старий, та стара,

Та Іван, та Степан,

Та Василь, та Панас,

Та той хлопець, що в нас,

Та дві дівки косаті,

Та два парубки вусаті…

А тепер, діти, розкажіть про свою сім’ю словами: «А у нас…»

(Дітям треба назвати імена батьків, дідусів і бабусь, сестричок,
братиків…)

Діти, а ви звернули увагу, що у вірші було багато імен, а коли
розповідали про сім’ю ви, то значно менше?

Сьогодні ми вивчимо з вами слова, які допоможуть вашим мамам. Це дитяча
«Молитва за маму».

Є в мене найкраща у світі Матуся.

За неї, Пречиста,

До тебе молюся.

Пошли їй не скарби,

А щастя і долю.

Щоб дні їй минали

Без смутку, без болю.

(Вчитель перевіряє, як діти запам’ятали її, а потім пропонує розповісти
відомі дітям вірші про маму, тата, сім’ю тощо (за бажанням). Окремі учні
можуть проспівати пісні).

Сім’я – сім „Я”

Обладнання. Рушники. Плакат «Родина, родина, від батька до сина,

Від матері доні добро передай.

Родина, родина — це вся Україна,

З глибоким корінням, з високим гіллям.

(З пісні)

Столи, за столами сидять сім! Одна сім’я співає.

Ой у гаю, при Дунаю, соловей щебече.

Він свою всю пташину до гніздечка кличе.

Ой тьох, тьох, він тьох-тьох-тьох,

Соловей щебече,

Він свою всю пташину до гніздечка кличе.

Вчитель. От і скликали сьогодні ваші діти і онуки дорогі родину у
шкільне гніздечко для розширеної зустрічі, знайомства великого роду
класу (бо ми вже з вами всі тут— велика класна сім’я). І я радо вітаю
вас усіх, хто зібрався у цьому залі! А зібралися ми тут, щоб краще
пізнати один одного, відпочити, пожартувати, позмагатися.

Виступ директора школи, завуча, педагога-організатора.

Вчитель. Для кожного з нас близькі і дорогі поняття дім, сім’я, діти.
Ці місткі і надійні слова випромінюють світло й тепло, породжують
почуття опори і надії. Ще наші предки вбачали в сім’ї найважливішу і
неодмінну основу життя кожної людини, господарську та моральну її
основу.

Де згода у сімействі, де мир, а не війна,

Щасливі ті люди, блаженна сторона.

їх Бог благословляє, добро їм посилає,

І з ними він живе.

Слова цієї пісні знали у кожній родині. І, мабуть, кожна сім’я, як
колись, так і тепер, хотіла б бути такою богоблагословенною. Бо коли
людина зовсім не мала родини, чи минав її короткий вік у сімейних
чварах, то, як казали у народі, «випала собача доля». Справжнє людське
життя мало бути щасливим, а крихке сімейне щастя складалося із суми
багатьох факторів і стосунків. Традиційна українська сім’я була великою:
під одним дахом жило декілька сімей, чи декілька поколінь. Я хочу
назвати сім’ю нашого класу, в якій троє дітей і дружно живе три
покоління. Також три покоління мирять під одним дахом в інших сім’ях.

Вчитель. Батьки виховували дітей своїм прикладом. Існує легенда:

Колись давно спитали у батька такої благословенної сім’ї, як він так
гарно зумів виховати аж 12 своїх дітей. «А я ніяк їх не виховував, я
робив, а вони коло мене, я жив, а вони коло мене». Значить, змалку для
дітей ідеалом ставала сім’я, батьки.

А як наші діти говорять про своїх батьків, якими вони постають у
розмовах, у діях, ми просимо розказати практичного психолога нашої
школи.

(Виступ психолога).

Вчитель. Яке дерево, такі його квіти, які батьки, такі й діти. А діти в
нас хороші, талановиті, отже, і батьки теж. А як же діти уявляють собі
сім’ю?

Пісня «Ой що ж то за шум учинився?»

Вчитель. Але як каже народна мудрість, «Принеси, Боже, здалеку родину,
то ми і в будень зробимо неділю». А в нас сьогодні ого яка родина! Тож
святкуймо!

Оголошую конкурс «Чи знаєте ви один одного?» Я запитую: жінка пише, а
чоловік відповідає.

Скільки років ви вже разом?

Якби ваша дружина в лотерею виграла багато грошей, що б вона купила?

а) корову;

б) нову шубу;

в) інше (записати).

— Які квіти любить ваша дружина?

В якій сукні була ваша дружина в той день, коли ви

вперше зустрілись?

Яку страву ваша дружина готує найкраще?

Скільки у вашому господарстві курей?

Назвіть по порядку дні народження ваших дітей.

Яка річ у вашій сім’ї найцінніша?

Чи задоволена вами ваша дружина?

Якою була погода в день вашого весілля?

Назвіть найулюбленішу пісню дружини.

Уявіть собі: ви прийшли додому раніше від жінки, все

прибрали, наварили їсти, ще й помідори в грядці просапали.

І ось нарешті приходить ваша дружина. Вона:

а] здивується;

б] нічого не помітить, бо так буває щоразу;

в] інше (записати).

Вчитель. Так пізнавалися, так бралися, так утворювалися ваші пари, як
Бог кому судив. (Легенда «Лінивий хлопець і роботяща дівчина»).
Побралися, живуть і кожна сім’я має дім.

Вірш «Хата».

Учениця читає вірш «Біля кого найтепліше?»

Вчитель. Отже, діти, найкраще біля мами. А чоловікові — говорить народна
мудрість — нема кращого друга, як вірна подруга. Та й весь дім
тримається на жінці. А щоб в домі був лад, господиня повинна багато чого
вміти і знати: пекти хліб, варити їсти, шити, вишивати, в’язати, мастити
хату, співати, доїти корову, доглядати худобу, ще й на роботу ходити. А
найголовніше — всі дорогі, прекрасні мами вчать дітей добру і правді.
Ось як в легенді.

Рубали ліс. Ворона переносила своїх дітей через річку на Другий берег.
Несе вона перше вороненя й питає: «Чи ти мене будеш так любити, як я
тебе?» Воно відказує: «Буду». Ворона й пустила його у воду. Те ж сталося
і з другим. Несе вона третє і знову питає: «Чи ти будеш мене так любити,
як я тебе?» А воно й каже: «Ні, мамо, як я буду мати своїх дітей, то я
буду їх так любити, як ти мене». Ворона й перенесла його на нове місце,
а брехунів потопила.

А як же наші діти люблять своїх мам?

Виходять діти із свічками й співають «Молитву за маму». Дарують дарунки.

Вчитель. А вам, матері, всіх дітей жаль: і найменшого, і найбільшого. Бо
ж у дитини заболить пальчик, а в матері — серце. Тому й поучають мами
своїх дітей, що ходять до неньки по розум. Але чи завжди їх слухають
діти?

Жартівливий танець «Мама, все о’кей».

Вчитель. Подивіться сценку «Добре торгувались» у виконанні ваших
розумних дітей.

Вчитель. А тепер давайте попрацюємо ми. Ви знаєте, що багато наших мам
вміють швидко говорити, так вимагає їх імідж. Отже, конкурс скоромовок
для мам.

„Їхав Прокіп з Прокопихою і забалакались про горшки, про миски і про
покришки”.

Вчитель. Розвиток дитини починається зі звуків маминої колискової,
бабусиних казок. І стільки діти їх навчились від батьків і від вчителів,
що спробуйте тепер ви відгадати, з якої казки цей герой?

Конкурс, в якому кожна сім’я називає героя, якого представляє дитина.

Вчитель. V традиційній українській родині чоловік, господар був головою
дому, особою, що несла юридичну відповідальність за виконання сім’єю її
обов’язків перед державою. Слово «чоловік» можна розчленувати як «чоло
віку». Звідси й така висока відповідальність. Батько повинен був вміти
все робити і вчити синів.

Батько виконував і роль домашнього священика, виконуючи всі необхідні
ритуали. Йому, годувальнику, належала найперша і найсмачніша ложка
страви в домі. Батько був і суддею в жіночих конфліктах. І, звичайно,
кожна жінка мріяла мати чоловіка розумного, працьовитого, рішучого, а
головне, непитущого. Кажуть, колись було таких багато.

Зараз оголошується конкурс, хто швидше і краще зробить мітлу.

А поки батьки працюють, діти покажуть, як вони люблять своїх батьків.

Пісня «Папа может».

Вчитель. А наші хлопчики можуть бути ось такими гарними.

Танець «Матрьошки».

Вчитель. А зараз наші тата запросять нашим мам на вальс.

Дорогі батьки! Всі ви були школярами і знаєте, які цікаві пригоди
траплялися з вами. А тепер і з вашими дітьми. Існує серія анекдотів,
головною дійовою особою яких є Вовочка.

Анекдоти з-під парти.

Вчитель. Шановні батьки, хто з вас знає анекдоти про Вовочку?

У народі кажуть: «І живемо не батьками — і помремо не людьми». Отже,
кожна сім’я вважалася повноцінною, якщо в ній були діти. Малі діти, ясні
зірки, світять і радують вас.

Уривок з твору О.Гончара «Твоя зоря».

Вчитель. У багатьох наших сім’ях є по декілька дітей.

Конкурс реклами.

Вчитель. А зараз сучасний танець танцюють наші дівчата.

Діти, як квіти, полий, то й ростимуть. А як наші батьки вміють доглядати
за дітьми?

Конкурс «Тато зав’яже бант дочці».

Вчитель. Пісня — мамі і всій родині, що вчить добру, праці, поваги до
старших.

Пісня «Мати сіяла сон».

Вчитель. От і підійшла до кінця наша зустріч — ми пізналися,
подружилися, породичалися нашим класним родом. І як рід, родина будемо
завжди разом радіти успіхам і сумувати з невдач, разом працювати і разом
рости і розумнішати.

Шануймося, друзі, на довгім віку

Та щедрими будьмо завжди у коханні.

Хай діти всміхаються нам в сповитку,

Літаючи в снах на світанні.

Здибаймося, друзі, як сестри й брати,

Прощаймось в надії зустрітися знову.

І хай нам щастить, хай щастить у житті

На дружнюю, щиру розмову.

На щастя, на долю

Хай сонце голубить тополю.

А небо вклоняється полю

1 шуплять пшениці і жита

На щастя, на долю,

На довгі і мирні літа.

Година спілкування . 7 клас

Тема: Культура світу. Людина серед людей.

Мета: ознайомити дітей з поняттям „культура світу”, з’ясувати його
складові.

Завдання:

1) довести важливість освіти у формуванні в учнів позитивної
Я-концепції,

доброзичливого ставлення до оточуючого середовища (соціальна
компетентність);

2) навчити учнів розрізняти типи темпераментів людей і будувати

відповідну стратегію поведінки;

3) сприяти згуртованості учнівського класного колективу, проявам
індивідуальності

кожної дитини, розвиваючи дитячу творчість (комп. саморозвитку і
творчої діял-ті);

4) продовжити розвивати комунікативні якості учнів (комунікативна
комп-ть);

5) виховувати толерантність у стосунках дітей; почуття любові до
природи.

Обладнання: 1)плакат із зображенням земної півкулі „ Світ”, поділений на
сектори: „Я”, „Я серед людей”, „Я серед природи”;

2) фотоколлажі „Мої канікули”, „Ми відповідальні за тих, кого
приручили”, виготовлені

учнями для участі в шкільних фотоконкурсах;

3) горошини (за кіл-тю дітей), магнітофон із фонограмою.

Основний зміст роботи

І. Мотиваційний етап

– Учитель просить дітей витягнути перед собою долонь, під фонограму
кладе кожному горошинку, просить уважно подивитися на неї і сказати, на
що вона, на їхній погляд, схожа.

Серед версій дітей – учительська: горошина схожа на нашу планету Земля,
саме такою вона видна з всесвіту.

– Що можна побачити на цій маленькій „копії” планети?

І І. „Розкажи, як тобі живеться на планеті Земля”

1)” Кожна людина – це цілий світ” (слово учителя про типи темпераменту
людей, ознайомлення з поняттям „темперамент”, стисла характеристика
кожного психотипу,

звернення до опорних схем на дошці);

2) Гра – розминка „Ще раз познайомимось?” (індивідуальна презентація
кожного учня

за схемою: Хто я такий? Який Я? Що я люблю? Що я відчуваю? Що
я вмію?

з використанням фотоколлажа „Мої канікули”);

3) Гра „Асоціативний ланцюжок” („презентація” свого сусіда справа
(зліва) у формі асоціації його з якимось предметом, явищем тощо);

4) „Відгадай, хто?” рольова гра у парах: розігрування учнями ситуації за
поданими завданнями у вигляді пантоміми – реакція холерика (сангвініка,
меланхоліка, флегматика)

на певну життєву ситуацію.

Підсумкове слово кл. керівника:

на Землі немає двох однакових за характером людей;

кожен повинен стати кращим;

треба навчитися бачити це добре в собі й оточуючих.

ІІІ. „Я серед людей”

1) Обговорення:

Чи може людина прожити самотньо все життя?

Зберіть докупи горошинки. Що утворилося?

Чому ж люди не можуть постійно жити дружно, а постійно воюють?

Висновок: кожен має сам вирішити, в якому світі йому жити, який світ
будувати

– світ мистецтва, любові й добра;

– світ жорстокості, брехні, зла.

Гра „мікрофон”: продовжіть фразу „Мені не подобається, коли…”

2) „Пишемо закони нашого класу” (учитель пропонує учням скласти правила
доброго співжиття в класі методом Т-схеми „Так – Ні”)

Підсумкове слово кл. керівника:

лише від самих людей залежить, як складатимуться їхні стосунки;

„Не чини з іншими так, як не хотів би, щоб і з тобою так вчинили”
(Біблія)

ІУ. „ Я серед природи”

1) „мозковий штурм” (пропозиція учням поміркувати над питанням
збереження довкілля)

2) „Розкажу про свого улюбленця…” (повідомлення учнів з використанням
фотоколлажу „Ми відповідальні за тих, кого приручили”)

Висновок: Людина не самотня на планеті, її оточує суспільство, вона
пристосовується до середовища, стає його часткою, складовою. Отже, треба
жити в злагоді з собою, людьми, природою – СВІТОМ.

У. Рефлексія : учні висловлюють свої враження від години спілкування
методом „незакінчених речень”.

УІ. Домашнє завдання:

-провести анкетування серед учнів класу „Я – лідер?” (комітет
соціальної адаптації);

– провести екологічну розвідку „Наше довкілля”, підготувати повідомлення

PAGE

PAGE 41

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020