.

Міфологія Стародавнього Китаю

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
70 3509
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Міфологія Стародавнього Китаю»

ПЛАН

Вступ

1. Первісний релігійно-міфологічний світогляд китайців

2. Астральні культи в міфології Стародавнього Китаю

3. Космогонічні міфи та міфологічні цикли Древнього Китаю,

міфологічні системи

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Стародавня п’ятитисячолітня традиційна культура Китаю багата цікавими та
вражаючими міфами. Китайська міфологія розповідає нам про походження
Всесвіту, людини, культурної творчості і про міжплемінні війни.

Давньокитайська міфологія дійшла до нас фрагментарно і реконструюється
за давніми історичними і філософськими творами. Одна з відмінностей
давньокитайської міфології – це історизація (евгемеризація) міфічних
персонажів, які під впливом раціоналістичного конфуціанського вчення
дуже рано почали тлумачитися як реальні події глибокої давнини.

Процес об’єднання різноманітного міфологічного матеріалу переріс у
цікаве і оригінальне явище релігійного синкретизму, яка об’єднює
уявлення всіх трьох міфологічних систем і конфуціанського культу.
Китайська міфологія помітно вплинула на художню культуру країни.

Останнім часом в Китаї закладами освіти приділяється велика увага
вивченню міфів. Кампанія, що розгорнулася проти впливу іноземної
культури, змусила повернутися до притаманного тільки їм. діє національна
програма “пізнаємо себе – пізнаємо світ”, в рамках якого діти
знайомляться з творчим спадком рідного народу.

1. Первісний релігійно-міфологічний світогляд китайців

Первісні вірування й культи китайців майже не відрізнялися від тих, що
склалися в інших стародавніх народів.. Проте поступово, до середини І
тис. до н. е., у специфічних умовах розвитку китайського суспільства,
яке дуже довго не мало контактів з іншими вогнищами цивілізації, в
країні склалася суто китайська релігія з її неповторним стилем. Синтез
місцевих вірувань і культів у самобутню старокитайську релігію відбувся
за чжоуської доби у зв’язку із завершенням етнокультурної інтеграції
китайських племен і народів.

Чільне місце в релігійно-міфологічному світогляді ще принаймні з епохи
неоліту посідали тотемні уявлення. Стародавні китайці вважали священних
тотемів своїми пращурами, вірили, що з ними можна підтримувати добрі
стосунки, навіть брати шлюб. Про це, зокрема, свідчить оригінальна
іньська бронзова посудина, зроблена у вигляді переляканого китайця в
любовних обіймах могутньої тигриці. Китайська знать мала звичку виводити
свій родовід від священного тотема. Існує припущення, що тотемне
походження було обов’язковим для претендента на китайський трон.

Із сивої давнини в Китаї склалися також анімістичні уявлення. Китайці
обожнювали явища природи, передусім небо і землю, зірки й планети, дощ і
вітер, гори й ріки. Кожне водоймище, дерево, кущ, камінь вони вважали
одухотвореними, наділеними магічною силою. Духів гір, ставків, річок,
гаїв вони зображували у вигляді симпатичного дідугана чи вродливої
дівчини. Щоб задобрити духів, китайці справляли у священних гаях,
розташованих у районі злиття рік, сакральні обряди, приносили їм жертви,
навіть людські. Так, у 621 р. до н. е. в царстві Цінь під час
поховального обряду царя Ма-гуана було закопано живцем 177 його родичів
і слуг, про що довідуємося із стародавньої китайської пісні. В царстві
Вей у середині І тис. до н. е. в жертву духові річки Хуанхе приносили
найвродливішу дівчину, яку наряджали у весільне вбрання, клали на
дерев’яне ложе і пускали по річці. Дівчина, зрозуміло, поволі тонула — і
це означало, що дух Хуанхе прийняв жертву. Цей моторошний ритуал
кмітливі чиновники використовували для стягування податку з населення.

За чжоуської доби тотемістичні й анімістичні вірування злилися в одну
релігію, внаслідок чого священні тварини були наділені фантастичними
рисами. Це стосується передусім фенікса, однорога, дракона, тигра та
черепахи. Фенікс (фазан) символізував сімейну злагоду, одно-ріг — мир і
достаток, тигр вважався царем звірів (лева китайці не знали), черепаха
символізувала довголіття й фізичну міць. Стародавні китайці вірили в те,
що черепаха здатна перетворюватися на звабливу молодицю і відбивати у
жінок чоловіків, тому вираз “син черепахи” був у Китаї образливий, а
намальований на стіні будинку чи на воротах контур черепахи являв собою
китайський варіант російського звичаю мазати ворота дьогтем. Стосовно
дракона, то він став символом самого Китаю, а в ханьську епоху — також
влади імператора (імператрицю символізував фенікс). Характерно, що в
старокитайській міфології дракон символізував водночас мир і достаток, а
свято дракона (воно припадало на 5-те число 5-го місяця за китайським
календарем) усталилося як одне з найулюбленіших свят китайського народу.

Цікаво, що в системі народних вірувань Стародавнього Китаю більшість
духів походили не від абстрактних істот, а від реальних осіб, тобто були
духами конкретних небіжчиків.

2. Астральні культи в міфології Стародавнього Китаю

Важливе місце в релігійно-міфологічному світогляді стародавніх китайців
посідали астральні культи, пов’язані з панівними космогонічними та
натурфілософськими уявленнями. Так, Сонце й Місяць сприймалися китайцями
завжди в парі, причому Місяць вважався втіленням темного, похмурого,
пасивного жіночого начала інь, а сонце — світлого, яскравого, активного
чоловічого начала ян. П’ять планет ототожнювались з п’ятьма
першоелементами: Юпітер — з деревом, Марс — із вогнем, Сатурн — із
землею, Венера — з металом, Меркурій — із водою.

В іньську епоху численний пантеон богів і духів очолив Шанді — великий
бог і божественний першопредок іньців, пращур їхніх володарів-ванів.
Слід наголосити, що Шанді сприймався китайцями не стільки як верховна
містична сила, скільки як першопредок. Л. С. Васильєв зазначає, що
“зміщення в культі Шанді акценту в бік його функцій першопредка
відіграло в історії китайської цивілізації величезну роль: саме воно
логічно привело до послаблення релігійного начала й посилення начала
раціонального, що проявлялося у гіпертрофуванні культу предків, який
став пізніше основою основ релігійної системи Китаю”.

З утворенням у Китаї Чжоуської держави культ Шанді поступово був
витіснений чжоуським культом Неба. Цей культ не мав іконографії, він
сприймався китайцями як велика абстрактна сила, втілення абсолютної
мудрості й вищої справедливості. Населення Китаю вважало, що Небо карає
злих і винагороджує добрих. Первосвящеником культу Неба був імператор,
лише він міг виконувати в повному обсязі ритуал, пов’язаний з цим
культом. Оскільки культ Неба був поза племінним, він сприяв етнічній
консолідації населення Китаю в єдину централізовану монархічну державу.
Навколо цього культу в країні виникло безліч народних вірувань і
забобонів. Вважалося, наприклад, що дитина, зачата опівночі, народиться
калікою; під час грози, коли Небо гнівається,—дебілом, під час місячного
чи сонячного затемнення — не заживеться на світі.

Проте стрижневим у релігійно-міфологічній системі Стародавнього Китаю
був культ предків. Китайці уявляли загробний світ прямим продовженням
цього світу і вважали, що душі предків здатні впливати на живих родичів,
навіть вірили, що покійники можуть одружуватися, причому рудименти цієї
віри збереглися в Китаї донині. Ще в іньську добу китайці будували храми
своїм предкам, приносили їхнім душам пожертви, щоб предки не гнівалися
на них і не чинили їм неприємностей. Це пояснює, чому для китайця не
мати сина, який би потурбувався про його посмертний культ, завжди
означало життєву катастрофу.

3. Космогонічні міфи та міфологічні цикли Древнього Китаю,

міфологічні системи

У китайській міфології можна умовно виділити декілька різних
міфологічних систем: давня народна міфологія, яку можна співставити з
міфічними перекази давніх народів, потім та, що виникла у Середньовіччі,
– даоська, буддійська і, нарешті, пізня народна міфологія. Всі ці
міфологічні системи вирізняються не тільки пантеоном своїх героїв, на
них відбився і час творення. Давня міФологія пояснює світ, його
творення, розповідає про фантастичних чудовиськ і незвичних жителів
далеких країн. Даоська міфологія широко використала уявлення давніх
оповідей. а пізня народна міфологія активно вбирала в себе уявлення
даоської і буддійської систем.

Засновником даосизму був Лао Цзі (Лі Боян, Лао Дань). За переказами,
народився в 604 р. до н.е. до основних ідей даосизму відносяться такі:
Дао – це невидимий закон природи; Дао бездіяльне. тим самим породжує
все, воно вічне і безіменне, пусте і невичерпне. у відповідності з Дао
взаємодіють два протилежні начала – інь і ян. досягаючи свого
блаженства, вони переходять одне в одне. У ІІ ст. даосизм оформлюється
церковно, початок йому закладає “Церква (школа) небесних праведників”,
заснована легендарним Чжан Ліном. На початку V ст. оформлюється ритуал і
віровчення, даосизм стає державною релігією.

.

0

II?E

.

0

– (“князь металу”). Героями даоських міфів стають безсмертні генії, які
творили чудеса і були постійними учасниками бенкетів у Сіванму. А першим
безсмертним даоського пантеону стає Хуан Ді, перший імператор.

Поряд із даоською і буддійською міфологією існували в Китаї і
різноманітні місцеві народні культи, культи мудреців і героїв. Якщо для
давньокитайської епохи була характерною історизація міфічних героїв –
першопредків, то для середніх віків більш характерним був зворотний
процес – міфологізація реальних історичних осіб, перетворення їх на
богів – покровителів ремесел, міст, місцевостей і т.п.

У загальних рисах уявлення китайців про виникнення світу й світобудову
було таким. Все суще в природі складається з п’яти першоелементів: води,
дерева, металу, вогню та землі, є наслідком постійної взаємодії двох
полярних космічних сил — інь і ян, які графічно зображуються як дві
невіддільні половини — чорна й біла, зігнуті так, що одна готова перейти
в іншу. Інь і ян не протистоять одна одній, а взаємодіють між собою,
постійно проникають одна в одну, міняються місцями, створюючи вічний
круговорот речей у природі. Небо і Земля, на яких замикається Всесвіт,
по суті ті ж сили — ян і інь. Спершу вони були злиті воєдино, проте
напівжінка-напівзмія Нюйва роз’єднала їх. Загорівшись бажанням творити,
ця богиня, яка в китайській міфології символізувала Місяць і виступала в
парі з іншим міфічним персонажем — “вкритим лускою” Фусі, її чоловіком
чи братом, заходилася ліпити з жовтої глини людей. Це заняття незабаром
Нюйві набридло, вона почала халтурити — наповнювати землю бідняками та
знедоленими.

Земля згідно з китайською міфологією має квадратну форму і лежить під
круглим небом. На земній поверхні під небесним шатром живуть китайці, а
в чотирьох кутках, не прикритих небом,— примітивні народи, здатні бути
лише васалами китайського імператора. Так в умовах оточення Китаю
кочовими племенами склався догмат про Піднебесну, Серединну імперію —
нібито єдину цивілізовану країну у світі. В руках всесильних
міфологічних персонажів Земля виявилася простою іграшкою. Одного разу
міфічний герой Гунгун розлютився до нестями і поруйнував стовпи, на які
спиралося небо. На землю відразу звалилися страшні природні катаклізми.
Аварійний ремонт Всесвіту здійснила Нюйва, однак вона щось десь
переплутала, чогось не доробила, тому небо й земля залишилися трішки
перекошеними і, як наслідок цього, зорі рухаються на небосхилі на захід,
а ріки в Китаї течуть на схід. Довершив справу праматері Нюйви Великий
Юй — основний герой китайського міфу про потоп. Він вирив річища
“трьохсот великих рік, а скільки малих, і не порахувати”, дав назви всім
рікам, горам, тваринам та рослинам. Свою лепту в упорядкування життя на
землі внесли також Мисливець (стародавнє божество мисливства), який
винайшов лук і стріли й навчив людей полюванню, першопредок чжоусців
“князь Проса”, який навчив людей землеробству, тощо.

Жертвоприношення Небу й Землі здійснював особисто імператор, причому
робив він це на священній горі Тайшань — найвищій у Північному Китаї.
Вважалося (про це подбали конфуціанці), що піднятися на священну гору,
не викликавши “гніву Неба”, спроможний лише абсолютно мудрий володар.
Скажімо, Цінь Шіхуану перешкодила це здійснити раптова буря… Тому
імператори довго зволікали, перш ніж наважувалися вирушити на гору
Тайшань, адже йшлося про їхню репутацію в народі.

Крім космогонічних міфів, у Стародавньому Китаї існували й інші
міфологічні цикли. Проте з розвитком старокитайського суспільства
архаїчна міфотворчість у ньому зачахла, міфологічні персонажі були
переосмислені як легендарні володарі й культурні герої, міфи поступилися
місцем казкам та героїчному епосу. Однією з основних причин
деміфологізації світогляду китайців дослідники вважають протидію
язичницьким уявленням з боку сформованих релігій. Релігія класового
суспільства відкинула язичеські культи, які змогли зберегтися в цих
умовах лише завдяки своїй деміфологізації. “Порятунок” стародавніх
богів,— зазначає Е. М. Яншина,— хоч як це парадоксально звучить, був
досягнутий знищенням їх як богів”.

Висновок

Отже, одна з відмінностей давньокитайської міфології – це історизація
(евгемеризація) міфічних персонажів, які під впливом раціоналістичного
конфуціанського вчення дуже рано почали тлумачитися як реальні події
глибокої давнини. Головні персонажі перетворювалися на правителів, а
другорядні – на сановників, чиновників та ін. Евгемеризація міфів
сприяла й характерному для китайської міфології процесові
антропорфологізації героїв. Велику роль відігравали тотемічні уявлення.
Так, племена іньців вважали своїм тотемом ластівку, племена ся – змію.
Поступово змія трансформувалася в дракона (лун), який владарював над
дощами, грозою, водою. Функцію жерців Неба виконували вчені, які
відправляли ритуали на честь бога неба Шан Ді, який вважався
першопредком китайців. За аналогом кожна китайська родина шанувала своїх
предків. Таким чином, переважаючим у Китаї став не культ богів, а культ
предків.

Саме ж Небо (Тянь) стало головним китайським божеством, причому не
стільки священно-божественним, скільки морально-етичним. Вважалося, що
Велике Небо заохочує і карає, Небо набуває дедалі абстрактного
(космічного і морального) порядку руху всього існуючого. Сенс життя
людини для давніх китайців полягав у підтриманні равильних відносин
людини і космосу, яких заповідали предки.

В основі міфів про походження землі лежить міф про водний хаос (Хунь
Тунь), з якого виникли два божества – прабатько велетень Пань Гу і
праматір напівзмія-напівлюдина Нюй Ва. Коли Пань Гу помирає, його лікті,
коліна і голова перетворюються на п’ять священних гірських вершин,
волосся – на дерева і траву, паразити на тілі – на людей. Нюй Ва ж
виконує роль облаштовувача світу для проживання – створює з глини “вищих
людей” (китайців), перепиняє повінь, лагодить підпорки для небозводу,
втихомирює Черепаху, на панцирі якої лежить земля. Наступний першопредок
Фу Сі, син бога грому Лей Гуна, винайшов рибальство, полювання,
приготування м’яса на вогні. В деяких версіях він вважається чоловіком
або братом Нюй Ва. Китайці вірять, що небесний єдиноріг приніс Фу Сі
знаки, з яких почалася писемність.

Найвідомішим є міф про потоп, який викликаний фактом прориву водного
хаосу в облаштований світ. На боротьбу з ним стає богатир Гунь за
допомогою чарівної землі, яка сама росте (сіжан), але перемагає потоп
син Гуня Юй, який займається риттям каналів, землеворядкуванням, створює
умови для землеробства.

В епоху першопредків існував безпосередній зв’язок між небом і землею,
але верховний правитель Чжуан Сюй звелів своїм онукам Лі і Чуну
перерізати шлях між небом і землею, залишивши тільки єдиний шлях –
світову гору Куньлунь, біля підніжжя якої перебуває нижня столиця бога
неба Шан Ді. Інше уявлення про космічну вертикаль втілено в образі
дерева фусан, де живуть сонця – десять золотих воронів, діти богині Сі
Хе, яка живе за Південно-Східним морем і яка у колісниці щодня везе
сонце по небу. Якось всі десять сонць одночасно здійнялися на небо і на
землі стає посуха. Тоді стрілець Хоу І вражає стрілами зайві дев’ять
сонць. На Місяці ж живе дружина стрільця красуня Чан Е, яку він визволив
від посягань бога повіней і ріки Хуанхе Хебо, пробивши йому ліве око. За
це богиня гір Сіванму подарувала стрільцеві ліки безсмертя. Якось, коли
чоловік був на полюванні, Чан Е зкуштувала ліки і вона злетіла у повітря
аж до Місяця. Тут вона приречена перебувати у нефритових палатах разом з
Білим Зайцем і сумувати за своїм чоловіком, а раз в рік 15 серпня
запалює свічку і освітлює сяйвом Місяця землю, намагаючись роздивитися
коханого чоловіка. Вважається, що в цей день найяскравіше світить
Місяць, а в цей день відзначають свято урожаю і випікають “місячні
пасочки”.

Персонажі давньокитайської міфології, часто виступаючи як реальні герої,
мають відповідні свята, які відзначаються за заведеним у Китаї місячним
календарем. Відповідно здійснюються заведені ритуали, які дають
можливість людям контактувати з божественною силою Першопредків.

Ніде в історії культура не була настільки довірлива до світу природи, як
у Китаї. Інтуїтивна довірливість людей до мудрості природи дала змогу
китайцям створити оригінальну картину світу, що дивує своєю ціліснюстю і
гармонійністю. У кожному явищі природи вбачається багатство всієї
природи, і кожне втілює в собі мудрість. Світ із самого початку
досконалий, і тому не треба нічого переробляти. Природі властиві пять
досконалостей: людяність (жень), почуття обовязку (і), благопристойність
(лі), щирість (сінь) і мудрість (чжі).

Список використаної літератури

Бичко А.К. Теорія та історія світової та вітчизняної культури. – К.:
Либідь, 2002. – 392 с.

Куликов В. С. Китайцы о себе. — М., 1999.

Культура и развитие человека. — К., 1989.

Калашник Л.С. Давньокитайська міфологія як засіб родинного вихованя. –
Запоріжжя, 2004. – 259 с.

PAGE

PAGE 12

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020