.

Взаємодія дітей і батьків у сім’ї

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
90 5475
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Взаємодія дітей і батьків у сім’ї»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ У РОДИНІ

1.1. Функції та значення сім’ї для дитини

1.2. Стилі батьківської поведінки

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ У СТОСУНКАХ МІЖ БАТЬКАМИ ТА ДІТЬМИ

2.1. Причини ускладнень взаємовідносин дітей і батьків

2.2. Неповноцінні і складні, неповні та бідні сім’ї

2.3. Типові проблеми, пов’язані з кризами розвитку. Батьківськi
директиви

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ БАТЬКАМ ДЛЯ ПРОДУКТИВНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН З
ДІТЬМИ У СІМ’Ї

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. В усі часи сім’я була і залишається
найважливішим інститутом суспільства. Зміни, які відбуваються у сім’ї,
змінюють її роль у суспільстві, впливають на його стан і розвиток. Тому
кожне суспільство зацікавлене у стійкій, духовно і морально здоровій
сім’ї. Найважливішими об’єктами вивчення соціології сім’ї є шлюб і
сім’я. Сім’я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки
вона, як правило, об’єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також
інших родичів та близьких. Крім того, сім’я виступає як соціальна
клітина суспільства, є дуже близькою до “оригіналу” моделі всього
суспільства, в якому вона функціонує [1, с.186].

Сім’я — головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у
його життєдіяльності — через фізичну й соціокультурну зміну поколінь
забезпечує можливість існування суспільства. У сім’ї створюється
найбільше суспільне багатство — людина. Тут вона народжується і
формується як особистість. Це та клітинка, з котрої розпочинається
будь-яка держава. Немає країни без сім’ї, сімейно-родинних відносин. Без
сім’ї неможливе відтворення населення, його соціалізація і, нарешті,
неможливе утворення всіх інших соціальних інституцій. Саме рівень
розвитку сім’ї разом з характером праці зумовлюють суспільний порядок,
за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов.
Водночас функціонування сім’ї є результатом специфічних соціальних
процесів, що відбуваються в суспільстві. Отже, сім’я — це ніби проміжний
стан між суспільством та індивідом.

У даній роботі буде досліджено психологічні аспекти взаємодії дітей і
батьків у сім’ї.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є розглянути проблемні
та продуктивні моменти взаємодії дітей і батьків у сім’ї з точки зору
психології. Визначити складові, які впливають на якісну взаємодію, та
причини конфліктних стосунків тощо.

Завдання дослідження зумовлені метою роботи:

розглянути значення сім’ї для дитини;

визначити наявні стилі батьківської поведінки та як вони впливають на
взаємодію дітей і батьків;

розкрити причини ускладнень взаємовідносин дітей і батьків;

проаналізувати взаємодію дітей і батьків у неповноцінних, складних,
неповних та бідних родинах;

розглянути типові проблеми, пов’язані з кризами розвитку дітей;

дослідити сутність батьківських директив та як вони можуть впливати на
розвиток дитини;

розробити практичні поради батькам для продуктивних взаємовідносин з
дітьми у родині.

Об’єкт дослідження: психологія стосунків між батьками та дітьми у сім’ї.

Предмет дослідження: особливості взаємодії дітей з батьками у родині,
психологічні та соціальні аспекти, проблемні моменти та шляхи їх
вирішення.

Методи дослідження: методи аналізу, синтезу, порівняння, класифікації,
літературний метод, узагальнення та ін.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка містить три розділи з п’ятьма підрозділами, висновків та списку
використаної літератури.

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ У РОДИНІ

1.1. Функції та значення сім’ї для дитини

Усі ми родом з дитинства. І те, як складеться наше життя, якими станемо,
великою мірою залежить від сім’ї, що нас зростила. Родина – це світ, у
якому людина навчається жити.

Усі ми хочемо, щоб нашим дітям добре в світі велося. А чи все для цього
робимо? Чи правильно будуємо наші стосунки? Що маємо зробити, щоб
виховати здорову, розумну, щасливу, самодостатню, люблячу людину?

Основні функції родини – репродуктивна, виховна, економічна,
комунікативна, організаційна (щодо дозвілля й відпочинку),
валеологічна. Найбільше на становлення і розвиток психічного здоров’я
дитини, а отже, і на розвиток її творчих здібностей впливають
комунікативна та валеологічна функції, тож зупинимося на них.

Комунікативна функція – це організація внутрішнього родинного
спілкування та зв’язку членів родини з суспільством, встановлення
зворотних зв’язків із навколишнім середовищем. Валеологічна стосується
створення оптимальних умов для фізичного, психічного, соціального і
духовного розвитку кожного члена родини задля формування, збереження,
зміцнення, відновлення і передачі в спадок здоров’я [6, c.104].

Дитині родина дає відчуття приналежності до певної групи (без чого
людина почувається самотньою), реалізує її потребу в безпеці, комфорті;
дарує відчуття й реальні докази її значущості для інших (без чого в неї
розвивається почуття неповноцінності); змогу відчути взаємне тепло і
любов; формує в неї почуття своєї неповторності та індивідуальності;
подає зразки для наслідування. Все це життєво важливо для кожної дитини
незалежно від віку. Тому важливим фактором психічного здоров’я дитини є
психологічний клімат родини, який викликає в неї відчуття комфорту або
ж дискомфорту.

Часом батьки через свою недисциплінованість не можуть слугувати для
власних чад прикладом, негативно впливаючи на їхній психічний стан.
Вивчення дитячих неврозів, як, до речі, і функціональних розладів у
мовленні дітей (заїкання), показало тісний їхній зв’язок із психогенною
дією сварок між батьками в присутності дітей. Між тим, варто пам’ятати,
що стиль поведінки батьків здійснює суттєвий, а іноді й вирішальний
вплив на становлення творчих здібностей дитини. Тому важливо знати стилі
батьківської поведінки.

Відомий американський психолог Діане Бомрінд виділяє авторитетних,
авторитарних та ліберальних батьків. Його колеги Маккобі та Мартін – ще
й індиферентних батьків. Отже, можна говорити про відповідні стилі
поведінки: авторитетний, авторитарний, ліберальний та індиферентний.
Подаємо стислу характеристику цих чотирьох стилів батьківської
поведінки, виділених на підгрунті співвідношення двох параметрів:
батьківського контролю й теплоти стосунків [8, c.45].

1.2. Стилі батьківської поведінки

Авторитетний стиль передбачає високий рівень контролю. У таких родинах
визнають та заохочують зростання автономії дітей. Стосунки тут теплі,
батьки відкриті до спілкування та обговорення з дітьми встановлених у
родині правил поведінки; у розумних межах допускають зміну своїх вимог;
діти дуже добре адаптовані: упевнені в собі, у них розвинений
самоконтроль і соціальні навички, вони добре навчаються в школі та мають
високу самооцінку.

Авторитарний стиль також характеризується високим рівнем контролю. Але
тут віддають накази та чекають їх точного виконання. Стосунки в таких
родинах холодні, батьки закриті для постійного спілкування з дітьми,
встановлюють жорсткі вимоги та правила, не допускаючи їхнього
обговорення; дітям дозволяють бути від них незалежними лише незначною
мірою; їхні діти, як правило, відлюдкуваті, боязкі та похмурі,
невибагливі та дратівливі; дівчатка найчастіше залишаються пасивними й
залежними протягом підліткового та юнацького віку; хлопці можуть стати
некерованими й агресивними.

Ліберальний стиль передбачає низький рівень контролю. У таких сім’ях
слабко або й зовсім не регламентують поведінку дитини; тут панують
безумовна батьківська любов, теплі стосунки, дорослі відкриті до
спілкування з дітьми, але домінуюча спрямованість комунікації – від
дитини до батьків; дітям надано необмежену свободу за умови незначного
керівництва з боку батьків; батьки не встановлюють будь-яких обмежень;
діти схильні до неслухняності та агресивності, у присутності чужих людей
поводять себе неадекватно та імпульсивно, некритичні до себе; проте в
деяких випадках стають активними, рішучими та творчими людьми.

Індиферентний тип характеризується низьким рівнем контролю. Дітям не
встановлюють жодних обмежень; батьки байдужі до власних чад, стосунки –
холодні, батьки закриті до спілкування; через обтяженість власними
проблемами в них не залишається сил на виховання дітей. Якщо байдужість
батьків поєднується з ворожістю до дітей, і батьки нехтують ними, дитину
ніщо не утримує від вивільнення найбільш руйнівних імпульсів та від
прояву схильності до асоціальної поведінки [10, c.63-64].

Виходячи зі сказаного вище, можна констатувати: найкраще адаптуються
діти авторитетних батьків. Тому важливо, щоб саме цей стиль батьківської
поведінки як найбільш ефективний та продуктивний для реалізації таланту
дитини, практикувався в родині. Саме ця модель закладає в дитині
найбільш гармонійну систему соціальної поведінки, яка дає їй можливість
реалізувати себе.

Як зазначають деякі психологи, стилі батьківської поведінки залежать від
розподілу влади. Як у країнах з різним політичним укладом – монархією,
демократією, тиранією, так і в кожній родині існують різні варіанти
стосунків її членів.

РОЗДІЛ 2

ПРОБЛЕМИ У СТОСУНКАХ МІЖ БАТЬКАМИ ТА ДІТЬМИ

2.1. Причини ускладнень взаємовідносин дітей і батьків

Вражаюче, до чого в різних вимірах живуть дорослі і їх підростаючі діти!
І справа не в тому, що 15-річні юнаки і дівчата надто легковажні й
безвідповідальні, як часто скаржаться батьки, і не в тому, що дорослі
надто прагнуть контролювати своїх чад, як вважають діти. Просто кожен з
них виступає в заздалегідь прописаної, “затвердженої” ролі, не вміючи
відійти від незрозуміло ким придуманого сценарію.

Подібне “спілкування” те саме що переживань героїв відомої казки, довго
дивилися на світ крізь зелені окуляри й свято вірили, що стіни будинків
прикрашені справжніми смарагдами. Чи треба нагадувати, що першою
реакцією на зустріч героїв з реальністю в цій казці було обурення: “Але
ж це ж обман!”.

Ось так і в дітей з батьками: або дитина втомився від нерозуміння
батьків, або батьки, стурбовані відчуженістю дитини. Думаю, кожному з
батьків знайома ситуація, коли, щиро піклуючись про свою дитину, він
багато і правильно говорить про необхідність вчитися, про труднощі
сучасного життя і т.д., але ці слова “йдуть у пустоту”. І майже кожна
дитина може пригадати, як, розповідаючи про свої радості і перемоги,
бурхливо і захоплено, чує від батьків про оцінки, замість того, щоб
порадіти разом з ним. Дійсно, як тут радіти, якщо ТАКІ оцінки! Іншими
словами, Реальність Батьки абсолютно не співпадає з Реальністю Підлітка.
І цілком зрозуміло, що в Реальності Підлітка відповідь почуття коханого
хлопця, або сварка з близьким другом, або не розуміння оточуючих значно
важливіше якийсь оцінки. Просто в 15-16 років людина так влаштована. І
якщо мудра мама або тато згадають себе в цьому віці, то найімовірніше
виявиться, що і з ними відбувалося щось подібне [12].

На жаль, часто замість того, щоб зрозуміти і прийняти, що інша людина і
влаштований по-іншому, його починають переробляти. Мені здається, якщо б
діти і батьки помінялися місцями, то вони могли б зрозуміти один одного.
На цю ідею навіть було знято фільм “Чумова п’ятниця”, в якому
розповідалося про те, як мати і її п’ятнадцятирічна дочка не можуть
дійти згоди ні в чому – одяг, зачіски, музика ну і, звичайно ж, чоловіки
– все стає предметом їх нескінченних суперечок. Але два печива з
китайського ресторану магічним чином змушують їх прокинутися п’ятничним
вранці і виявити, що вони помінялися тілами. Ось тільки після цього
кожна зрозуміла принади життя

Кожна сім’я рано чи пізно стикається з труднощами, що стосуються
виховання дітей. Проблеми у стосунках між батьками і нащадками бувають і
в щасливих, і в нещасних сім’ях. Деякі з них неминучі, тому що пов’язані
з кризами дитячого розвитку, а більшість з них можна запросто уникнути,
якщо задатися такою метою [8, c.74].

У цьому вам допоможе терпіння, спостережливість і бажання краще пізнати
психологію дитячо-батьківських відносин.

2.2. Неповноцінні і складні, неповні та бідні сім’ї

Проблеми у відносинах батьків і дітей можуть бути обумовлені нездоровим
кліматом в сім’ї. Сім’ї, де процвітають скандали, неувага, конфлікти і
нехтування інтересами один одного, не можуть вважатися ідеальним
плацдармом для виховання дитини. На жаль, але є типові складності в
поведінці дітей, що ростуть в конфліктних сім’ях. Такі діти частіше
хворіють, бувають більш плаксивими, нервовими, агресивними. Вони з
легкістю копіюють негарні вчинки дорослих, а зовнішній світ – учня ,
друзі по двору або просто однолітки – реагують на це вкрай
недоброзичливо. Виходить, що ситуація ускладнюється тим, що дитина з
такої сім’ї відчуває великі труднощі з адаптацією до соціального
оточення. І тоді і в родині, і поза нею його життя повне страхів,
сварок, образ і нерозуміння.

Вирішувати проблеми у відносинах з дітьми в такій сім’ї потрібно
послідовно. І починати треба з усунення конфліктів і деструктивних форм
поведінки і спілкування між дорослими. Деякі психологи навіть зуміли
довести в своїх дослідженнях, що діти нерідко щасливішими в тих сім’ях,
де батьки ставлять відносини між чоловіком і дружиною на перший план, а
стосунки з дітьми – на другий. Тобто і чоловік, і дружина повинні більше
уваги приділяти розвитку власних почуттів і відносин, і тільки коли там
все в порядку, зосереджуватися на проблемах дітей. Якщо занадто
захопитися дітьми, забувши про дружину, це загрожує зайвими складнощами
[16, c.84].

Неповні сім’ї мають свій, специфічний коло проблем. Зазвичай вони
пов’язані з тим, що батькові доводиться виконувати роль і батька, і
матері одночасно. Особливо нелегко це буває реалізувати, якщо людина
виховує дитину протилежної статі. Хлопчикові, якого виховує одинока
мама, може не вистачати еталонів чоловічої поведінки перед очима. А
дівчинка може не уявляти собі, як має себе вести жінка в рамках сім’ї,
якщо виховується одним лише батьком.

У подібних ситуаціях психологи рекомендують батькам знайти дорослого
протилежної статі, який час від часу вчив би дитину нормам поведінки.
Наприклад, батька дитині може замінити дядько чи дід, а мати – бабуся,
тітка, чи навіть улюблена вчителька. Якщо одинока людина бачить в
оточенні дитини когось, до кого дитина тягнеться, не варто перешкоджати
спілкуванню. Нехай вбирає різні стратегії адаптації до світу від різних
людей, у дорослому стані вони йому можуть дуже стати в нагоді.

Це звучить жахливо, але, на жаль , в сім’ях з малим достатком нерідко
виникає специфічний тип проблем між дітьми та батьками. По-перше, не
завжди виходить дати дитині можливість вчитися там, де хоче. По-друге,
сучасні діти жорстокі, а суспільство споживання, яке активно
нав’язується нам через ЗМІ, привчає їх з презирством ставитися до тих,
хто одягнений не по моді чи не може дозволити собі зайву шпильку.

Цю проблему не можна пускати на самоплив. З одного боку, треба говорити
з дитиною, обговорювати хвилюючі його питання, пов’язані з фінансами,
престижем. Варто наводити приклади успішних людей, які досягли вершин у
своїй сфері, незважаючи на те, що сталися з бідної сім’ї. Віра в те, що
фінансова неспроможність батьків не може стати перешкодою до великих
мріям, повинна залишатися у дитини до закінчення школи. А що стосується
мало значущих речей, пов’язаних з оформленням зовнішності, то тут варто
орієнтувати дитину на більш скромні потреби і потреби. Наше суспільство
влаштоване так, що, на жаль, багато сімей змушені жити дуже скромно,
часто в кредит. Так що здатність відчувати себе щасливим без позолочених
годин і новомодних джинсів, може стати в нагоді дитині протягом усього
життя. А головне – треба донести до нього думка, що володіння всіма цими
речами не робить його щасливим. Тому що наявність справжніх друзів і
важливих досягнень у житті людини часто ніяк не пов’язано з тим, скільки
у нього є матеріальних благ і багатств.

2.3. Типові проблеми, пов’язані з кризами розвитку. Батьківськi
директиви

Навіть в ідеальній сім’ї часом штормить. Щось відбувається з дитиною, що
ставить на вуха весь будинок. У певні періоди і з досить чітко описаної
в дитячій психології закономірністю діти стають колючими, зухвалими,
неслухняними, примхливими. Зазвичай це пов’язано з тим, що дитина
переживає кризу розвитку. Криза дитячого розвитку – це така точка, в
якій дитина не хоче жити по-старому, а по-новому не може. І тоді він
висловлює своє незадоволення через протести і капризи. Якщо батьки не
знають, як правильно реагувати на дитячі вікові кризи, серйозні проблеми
і непорозуміння у відносинах з дітьми їм практично гарантовані.

Виділяють кілька криз дитячого розвитку: криза першого року, криза трьох
років, криза п’ять років, криза семи років (перший похід до школи) та
підлітковий криза. Варто зазначити, що протягом всього життя людини
вивчені ще кілька криз, і підліткова криза – не останній в його історії
особистого існування. Проте ми зупинимося тільки на дитячих кризах [13,
c.149].

Кризи розвитку у дорослих додають проблем у відносинах батьків і дітей
додаткових складнощів. І якщо один з батьків переживає кризу розвитку в
той же час, що й дитина, зрозуміло, що ситуація в сім’ї може бути вкрай
напруженою. І все-таки знання природи і особливостей протікання дитячих
криз достатньо для того, щоб батьки змогли уникнути найбільш гострих
кутів типових проблем у відносинах з дітьми.

Чи можна уникнути проблем у відносинах батьків і дітей в період дитячих
криз розвитку ? Звичайно, можна. Вивчіть детально особливості протікання
і психологічну суть кожного дитячого кризи, і ви зможете реагувати
грамотно на всі його забаганки. Правильна реакція на дитячі кризи
дозволяє їм протікати майже безсимптомно і без проблем, от чому знання
психології дитячого розвитку так важливо для сучасних батьків.

Якщо дитині в дитинстві батьки постійно вселяли, що вона телепень,
тюфяк, нехлюй, то, рано чи пізно, дитина в це починає вірити. Але
спочатку усередині відбувається конфлікт, тому що дитина знає, що вона
не така погана, що намагається радувати своїх батьків, а вони цього не
зауважують, намагаючись підігнати дитину під свої мірки. З цього
конфлікту випливає нервове напруження, з яким дитина під час не може
впоратися.

Можливi два варіанти рішення дитиною цієї проблеми: або вона зможе
пристосуватися під непомірні вимоги дорослих і сховає свої особистісні
якості, але буде змушена шукати механізм захисту власного «Я» доступними
для неї способами, або буде пручатися, що породить безліч конфліктів з
батьками. І те, й інше неминуче приведе до підвищеної нервової напруги,
а якщо батьки не змінять свою виховну політику, то у дитини виникне
нервовий розлад, невроз, що підростаюча людина понесе з собою у доросле
життя. Невирішені психологічні проблеми батьків, проектуючись на дитину,
можуть повторитися в неї в збільшеному вигляді.

Дітям часто доводиться чути від батьків фрази типу: “Коли ж ти нарешті
порозумнішаєш?”, “Та що ти б’єшся, у тебе все одно не вийде, давай краще
я” або “Ех ти, моє горе”. Все це і багато інших батьківських навіювань,
програмування прийнято називати батьківськими директивами. Термін
введений Р. і М. Гулдингами в книзі “Психотерапія нового рішення” і
означає прихований наказ, неявно сформульований словами чи діями
батькiв, за невиконання якого дитина не буде покарана явно, але буде
покарана побічно – власним почуттям провини перед батьками, що дали цю
директиву. Справжні причини своєї провини дитина (і навіть дорослий) не
може усвідомити без сторонньої допомоги. Саме директиви відповідальні за
живучу вже в дорослих людях залежність від когось з батьків, що неявно
навчили дитину поводитися помилковим, непродуктивним, невротичним чином
[4, c.99].

Р. і М. Гулдинги вивели цілий перелік батьківських директив:

V

3/4

Ru

R T V b f r V

RJ

L

Z

?

J

X

Z

&

&

gd?9

h?9

h?9

h?9

???????¤?¤?$???????¶?а, щоб тебе виховати, я так і не змогла…” ).
Прихованим сенсом передачі такої директиви є полегшення управління
дитиною за допомогою збудження в неї хронічного почуття провини,
пов’язаного з фактом самої її присутності в житті батькiв. Дорослий як
би змушує дитину повірити в її (дитини) відповідальність за невирішені
завдання дорослого. Відомо, що покарання пом’якшує почуття провини, тому
такі діти можуть шукати ситуації, де вони можуть бути покарані, при тому
за щось реальне (типу бійки або розбитого вікна), а не за фікцію.

2. “Не будь дитиною” (“Пора тобі думати своєю головою”, “Ну ти ж не
маленький, щоб …”). Така директива дістається єдиним чи старшим дітям
і з’єднана з придушенням дитячих, безневинних бажань, які самі пов’язані
зі здатністю до творчості, самовияву.

3. “Не рости” (“Ти ще мала, щоб фарбуватися”, “Мама тебе ніколи не
кине”, “Не поспішай дорослішати”). Найчастіше дістається молодшим чи
єдиним дітям. Таку директиву дитині дають батьки, що бояться
дорослішання своєї дитини і настання того моменту, коли вона, залишивши
родину, залишить їх знову обличчям до обличчя один з одним, як на
початку подружжя.

4. “Не думай” (виражається у вимогах не мудрувати, не міркувати).
Наприклад, бажаючи відвернути дитину від травмуючої ситуації, мама
відповідає на питання так: “Не думай про це, забудь”, тим самим
позбавляючи її можливості вирішити поставлену перед нею проблему
раціональними засобами.

5. “Не відчувай” (тобто “Як ти смієш злитися на вчительку, вона ж тобі
годиться в матері”, “Не цукровий – не станеш”). Дитина з такою
директивою, яка забороняє їй виявляти агресивність по відношенню до
вчительки, може почати розряджатися на молодших чи більш слабких
стосовно неї дітях. Дитина, яка навчилася ігнорувати тілесні відчуття,
легко може втратити почуття фізичної безпеки і стати схильною до
травматизму.

6. “Не досягай успіху” (“Я сам не зміг закінчити інститут, але відмовляю
собі в усьому, щоб ти змогла здобути освіту”). На жаль, в основі
подібних директив лежить несвідома заздрість батька до успіху дитини.

7. “Не будь лідером” (“Будь як усі”, “Навіщо ти висувався, вийшло гірше
для тебе”). Батьки, що дають дитині таку директиву з кращих спонукань,
можуть бути стурбовані почуттям заздрості, яке вони, на їхнє глибоке
переконання, приречені викликати в інших людей.

8. “Не належ” – її передають дітям батьки, що самі мають проблеми у
спілкуванні і бачать в дитині “єдиного друга”. У спілкуванні з дитиною
такі батьки можуть всіляко підкреслювати її винятковість, несхожість на
інших (у позитивному сенсі).

9. “Не будь близьким”. Ця директива за змістом нагадує попередню, але
якщо та виявляється в групі, то ця – у відносинах з однією близькою
людиною. Батьки, що передають цю директиву, вселяють тим самим дитині,
що нікому (крім них) довіряти не можна. Шкода такої прихованої вказівки
в несвідомому переконанні, що будь-яка близькість небезпечна.

10. “Не роби” – тобто не роби сам, я буду робити це за тебе. Батьки
дають її дитині, кажучи: “Не роби сам, почекай мене”. Виростаючи, ці
діти будуть відкладати початок своїх дій, потрапляти в цейтнот, не
здогадуючись, що діють за інерцією батьківської директиви.

11. “Не будь самим собою”. Виражається у виразах типу “Чому хтось це
може, а ти ні?”, “Прагни до ідеалу”; буває також, що батьки хотіли
дівчинку, а вийшов хлопчик. Прихований зміст даної директиви – викликати
незадоволеність своїм нинішнім станом і пустити його в безперервну
біганину по замкнутому колу. Будучи постійно незадоволеною і
вмотивованою заздрістю, людина тікає від самої себе.

12. “Не відчувай себе добре” (“Хоч у нього була висока температура, він
написав контрольну на 5”). Дитина, що отримала таку директиву,
привчається, з одного боку, до думки, що хвороба залучає до неї загальну
увагу, а з іншого – до очікування, що погане самопочуття підвищить
цінність будь-якого її дії.

Проходження директив допомагає маленькій і залежнiй дитині
пристосуватися до вимог великих і вільних людей (які вирішують свої
власні проблеми). Практично виховувати дитину, уникаючи директив, не
дуже-то і можливо. Для цього потрібно, як мінімум принципово інший
рівень психологічної та педагогічної грамотності, ніж наявний у
середнього обивателя, а як максимум – сімейна пара, яка вирішила свої
особисті проблеми і вільна від створення нових [5, c.206].

Таким чином, для того, щоб максимізувати позитивний і звести до мінімуму
негативний вплив сім’ї на виховання дитини і подолати типові помилки
сімейного виховання, необхідно пам’ятати загальні внутрісімейні
психологічні чинники, що мають виховне значення:

– Брати активну участь в житті сім’ї;

– Завжди знаходити час, щоб поговорити з дитиною;

– Цікавитися проблемами дитини, вникати у всі виникаючі в її житті
складності і допомагати розвивати свої вміння і таланти;

– Не чинити на дитину натиску, допомагаючи їй, тим самим, самостійно
приймати рішення;

– Мати уявлення про різні етапи в житті дитини;

– Поважати право дитини на власну думку;

– Вміти стримувати власницькі інстинкти і ставитися до дитини, як до
рівноправного партнера, який просто поки що володіє меншим життєвим
досвідом;

– З повагою ставитися до прагнення всіх інших членів родини, робити
кар’єру і самовдосконалюватися.

РОЗДІЛ 3

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ БАТЬКАМ ДЛЯ ПРОДУКТИВНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН З ДІТЬМИ У
СІМ’Ї

Повірте в унікальність та неповторність власної дитини, у те, що вона
така – єдина, не схожа на жодну іншу, крім того, вона не є точною копією
вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої вами
життєвої програми і досягнення поставленої вами мети.

Надайте дитині право прожити життя самій. Дозвольте їй бути самою собою,
з її недоліками, слабкостями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона
є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

Не соромтеся показувати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете
її любити за будь-яких обставин.

Не бійтеся «залюбити» свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй у
вічі, обіймайте та цілуйте, коли вона того бажає.

Застовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та та осуд.

Стежте, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та
бездоглядність. Установіть чіткі межі та зоборони (бажано, щоб їх було
небагато – лише найосновніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих
межах. Суворо дотримуйтесь установлених заборон і дозволів.

Не поспішайте вдаватися до покарань. Намагайтесь впливати на дитину
проханнями – це найефективніший спосіб надавати їй інструкції. У разі
непокори переконайтеся, що ваше прохання відповідає віку і можливостям
дитини. Лише в цьому випадку використовуйте прямі інструкції, накази,
що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі
прохання батьків. І тільки в тому випадку, якщо вона демонструє відкриту
непокору, можна вдаватися до покарання. Немає потреби нагадувати, що
покарання повинно відповідати провині, дитина повинна розуміти за що
її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання але важливо зазначити,
що фізичне покарання – крайній та найважчий за своїми наслідками
каральний захід.

Покарання – моральний замах на здоров’я фізичне і психічне. Не
залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте
подарованого вами чи кимось іншим. Краще не карати взагалі, ніж карати
із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не
дають змоги стати іншою.

Прийнята в деяких родинах система залякування дітей заслуговує на осуд,
адже стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження –
неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно
впливають на формування таланту, особистості дитини, легко призводять до
психастенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів [8, c.92].

Не забувайте, що ключ до серця дитини можна знайти через гру. Саме в
процесі гри ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття
про життєві правила та цінності, краще розуміти одне одного. Частіше
розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть і
причини заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися словами
висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою
поведінку та поведінку інших людей.

Існує термін «шкільна фобія», це острах у деяких дітей перед
відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу,
скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками.

Деякі батьки самі побоюються школи і навіюють такі побоювання своїм
дітям або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються
виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну
написану літеру, таким чином створюючи в дітей «навчальну фобію». В
результаті в дітей виникають почуття невпевненості у власних силах,
сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в
найпростішій ситуації.

Батьки при цьому керуються прагненням досягти успіху за будь-яку ціну.
Вони забувають, що діти і в школі залишаються дітьми – їм хочеться
погратися, побігати, «розрядитися», тобто потрібен час, щоб стати такими
ж свідомими, якими їх хочуть бачити дорослі.

Батькам важливо пам’ятати, що при спілкуванні з дітьми варто уникати
погроз, наказів, критики з переважанням негативізму, образливих
прізвиськ, допиту, безапеляційних тверджень, несвоєчасних порад.

Дуже важливо, щоб батьки пам’ятали: обговорюючи з дитиною її поведінку,
слід підкреслити, що взагалі дитиною як особистістю вони задоволені. Це
можна зробити, кажучи: «Ти припустився декількох помилок, але подивись,
як ти…» Цим протиставленням батьки дають дитині зрозуміти, що, звісно,
помилки є, але значно більше їх цікавлять успіхи дитини.

Батьки повинні користуватися тими словами, які «працюють» на розвиток
«Я-концепції» і почуття адекватності дитини. Протягом дня вони мають
декілька можливостей для створення в дитини відчуття власної корисності
і адекватності. Один шлях полягає в тому, щоб продемонструвати дитині
своє задоволення від її досягнень або намагань. Інший шлях – навчити
дитину справлятись із різними завданнями. Цього можливо досягти,
створивши в дитини установку «Ти можеш це зробити».

Отже, для того, щоб підтримати дитину, необхідно: спиратися на її сильні
сторони; не акцентувати увагу на невдачах; показувати, що ви задоволені
дитиною; вміти і бажати демонструвати свою до неї любов; вміти допомогти
дитині поділити великі завдання на більш дрібні, такі, з котрими вона
може впоратися; проводити більше часу з чадом; у взаєминах активно
використовувати гумор; знати про всі спроби, які дитина здійснила, аби
впоратися з завданням; вміти взаємодіяти; дозволяти самостійно
розв’язувати проблеми там, де це можливо; уникати дисциплінарних
покарань.

Існують слова, які підтримують дитину, і слова, що руйнують її віру в
себе. Наприклад, слова підтримки:

– Знаючи тебе, я впевнений, що ти все зробиш добре.

– Ти робиш це дуже добре.

– У тебе є деякі думки з приводу цього. Чи готовий ти почати?

– Це серйозний виклик, але я впевнений, що ти готовий до нього.

Слова розчарування:

– Знаючи тебе і твої здібності, я вважаю, що ти зміг би зробити це
набагато краще.

– Ти міг би зробити це набагато краще.

– Ця ідея ніколи не зможе бути реалізована.

– Це для тебе занадто складно, тому я сам це зроблю.

Батьки часто плутають підтримку з нагородою і похвалою. Остання може
бути і не бути підтримкою. Наприклад, надто щедра похвала може здатися
дитині невідвертою. В іншому випадку вона може підтримати дитину, яка
має осторогу, що не відповідає батьківським очікуванням.

Підтримка допомагає дитині відчути свою потрібність. Різниця між
підтримкою і нагородою визначається часом і ефектом. Нагорода зазвичай
видається дитині за те, що вона зробила щось дуже добре, або за її
досягнення в певний період часу. Підтримка, на відміну від похвали, може
надаватися за будь-якої спроби або невеликого прогресу [11, c.69].

Коли виявляти задоволення від того, що робить дитина, це підтримує її
й стимулює продовжувати справу або робити нові спроби. Вона отримує
задоволення від себе. Підтримувати можна за допомогою:

– окремих слів (“красиво”, “акуратно”, “прекрасно”, “чудово”, “вперед” ,
“продовжуй”);

– висловлювань (“Я пишаюся тобою”. “Мені подобається, як ти працюєш”.
“Це дійсно прогрес”. “Я задоволений твоєю допомогою”. “Дякую” “Все іде
чудово”. “Добре, дякую тобі” “Я задоволений, що ти в цьому брав участь”.
“Я задоволений, що ти намагався це робити, хоча все вийшло зовсім не
так, як ти цього очікував”);

– дотиків (поплескати по плечу доторкнутись до руки; м’яко підняти
підборіддя дитини; наблизити своє обличчя до її обличчя; обійняти її)

– спільних дій, фізичної взаємодії (сидіти, стояти поруч з дитиною;
м’яко вести її; гратися з нею; слухати її; їсти разом з нею);

– виразу обличчя (посмішка, підморгування, кивок, сміх).

ВИСНОВКИ

Отже, відношення „батьки – діти” завжди викликали велике зацікавлення.

Виділяють гармонійний і дисгармонійний тип сімейних відносин. Для
гармонійних відносин характерне співробітництво, взаємодопомога,
рівноправність всіх учасників сім’ї. В такій сім’ї дорослі спілкуються з
дітьми товариським тоном, коректно спрямовують його поведінку, хвалять,
висловлюючи свої поради, батьки допускають дискусії з приводу тих чи
інших подій, які стосуються вчинків і поведінки дитини, батьки, як
правило, не підкреслюють своє керівне становище. Для такої сім’ї
характерний демократичний стиль виховання дитини такі батьківські дії
дають ефект розуміння, прийняття і розуміння особистості дитини. В
дисгармонійній сім’ї спостерігається конфліктна взаємодія подружжя,
напруженість, неможливість віднайти достойного способу спілкування між
батьками і дітьми, почуття і емоції сторін до уваги не беруться, у
взаємовідносинах зберігається дистанція. Така поведінка приводить до
невротичних реакцій членів сім’ї, виникненню почуття постійної турботи в
дітей.

Конфліктологи виділяють 4 причини неефективності батьківського
відношення до дитини:

– педагогічна і психологічна несумісність батьків (незнання батьками
психологічних особливостей дітей певного віку);

– некритично засвоєні стереотипи виховання дітей (авторитарний базується
на заборонах; ліберальний – роби, що хочеш);

– особисті проблеми і особливості батьків;

– особливості спілкування з іншими членами сім’ї.

Основою побудови сприятливих дитячих та батьківських взаємовідносин є
правильне виховання дитини з перших років її життя, і саме таким
способом ми маємо можливість попередити формування значної частини
кризових ситуації взаємовідносин.

Виховувати – не означає говорити дітям гарні слова, наставляти і повчати
їх, а,насамперед, самому жити по-людськи. Хто хоче виконати свій
обов’язок щодо дітей, залишити в них про себе добру пам’ять, що служила
б потомству заповітом, як жити, той повинен почати виховання із самого
себе. Виховання дітей вимагає самого серйозного тону, найпростішого і
щирого. У цих трьох якостях повинна полягати гранична правда життя.

Ціль виховання – сприяти розвитку людини, що відрізняється своєю
мудрістю, самостійністю, художньою продуктивністю і любов’ю. Необхідно
пам’ятати, що не можна дитину зробити людиною, а можна тільки цьому
сприяти і не заважати, щоб вона сама у собі сформувала людину.[10, 98]

Головні підстави, яких необхідно дотримуватися при вихованні дитини під
час її сімейного життя: чистота, послідовність у відношенні слова і
справи при поводженні з дитиною, відсутність сваволі в діях батьків чи
обумовленість цих дій і визнання особистості дитини постійним
поводженням з нею як з людиною і повним визнанням за нею права особистої
недоторканності. Уся таємниця сімейного виховання в тому і полягає, щоб
дати дитині можливість самій розвиватися, робити все самостійно; дорослі
повинні завжди відноситися до дитини, з першого дня появи її на світ, як
до людини, з повним визнанням її особистості і недоторканності цієї
особистості.

Різні заняття, особливо ігри, зміцнюють відносини між дитиною і
батьками. Коли дитина слухає пояснення, чому розхлюпується сік з чашки,
що буде, якщо занадто сильно стиснути паперовий стаканчик із вмістом,
він не тільки одержує перші уроки фізики. Це — спілкування, що дарує
задоволення і радість. Гра батьків з дітьми вкрай сприяє оптимізації
відносин між членами родини, навіть якщо в інші хвилини вона і приносить
засмучення чи змушує хвилюватися, як, наприклад, у змагальних іграх. Але
треба пам’ятати про відповідність ігор віку. Ще про одну сторону
відносин між батьками і дітьми хотілося б сказати: з дітьми необхідно
розмовляти із самого початку їхнього життя. Відповідати на їхні
нескінченні питання, пояснювати свої вчинки і вчинки дітей, обговорювати
події, що трапилися і т.д. Розмова, роз’яснення і відповіді на дитячі
питання — усе це робить свій внесок у посилення позитивного аспекту
відносин між батьками і дітьми. Це не означає, що батьки не можуть іноді
сказати дитині, що втомилися, що вони зайняті і не зможуть зараз
говорити з нею. [10, c.99]

Однак важливо усвідомлювати переваги усного спілкування з дітьми.
Батькам, які бажають, щоб підлітки ділилися з ними у важкі моменти життя
своїми переживаннями, потрібно починати спілкування з дитиною, коли вона
ще не вміє розмовляти. І ще один важливий момент: батькам необхідно
поважати себе. Нікому не приходиться працювати над цим так багато і
завзято, як батькам, і ніхто не здатний внести в справу виховання дитини
настільки ж коштовний і діючий внесок. Родина повинна зрозуміти дитину,
її бажання й інтереси, терпляче допомагаючи здійсненню одних і настільки
ж терпляче відтинаючи інші. Потрібно спробувати бути як можна чеснішим
перед собою і перед дитиною.

Бути батьком — важка праця. Батьки теж відчувають гнів і провину, їм
також потрібно переборювати всі складності дорослішання і зростання
дитини. Батьківські здібності також виявляються не відразу — трапляються
періоди дезорганізації і регресії — це складова частина розвитку.
Потрібно вчитися на цих труднощах та помилках, коли ви розумієте, що як
батьки повелися не найкращим чином. Дитина зрозуміє і оцінить щирі
спроби зрозуміти її і допомогти, навіть якщо те, що роблять батьки, — не
найкраще, що в даний момент можна зробити. Необхідно довіряти почуттям
і відчуттям, відзначати і радіти всім успіхам батьків і успіхам дитини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Алексеєнко Т.Ф. Педагогічні проблеми молодої сім’ї: Навч. посібник. –
К.: ІЗМН, 1997.

Андреева Г. М. Социальная психология: учеб. пособ. для высш. учебн.
завед. / Г.М. Андреева. – 5-е изд, испр. и доп. – М.: Аспект Прес, 2004.
– 365 с.

Арват Ф.С., Коваленко Є.І., Кириленко С.В., Щербань П.М. Культура
спілкування: Навч.-метод.посібн. – К.: ІЗМН, 1997.

Битянова М. Р. Социальная психология: учеб. пособ. / М. Р. Битянова –
2-е изд., перераб. – СПб.: Питер, 2008. – 368 с.

Вікова та педагогічна психологія: навч.посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В.
Долинська та ін. – К.: Каравела, 2006. – 344 с

Гурко Т. Вариативность представлений в сфере родительства / Т.Гурко //
Социол. исслед. – 2000. – № 11.

Гурко Т. Родительство в социокультурних условиях / Т. Гурко // Социол.
исслед. – 1997. – № 1.

Діалоги про виховання: Книга для батьків. – К.:Рад.шк.,1988.

Дробот О. Любить друг друга – значит смотреть не на друг друга, а в одну
сторону // СиШ. – 1999. – № 10.

Карабанова О. А. Психология семейных отношений и основ семейного
консультирования. – М.: Гардарики, 2005. – 320 с.

Кожухарь Г. Как влиять на детей // СиШ. – 2001. – № 6.

Кон И. С. Психология ранней юности: кн. для учителя. / И. С. Кон. – М.:
Образование, 1989. – 254 с.

Крайг Г. Психология развития. – СПб.: Питер, – 2002. – 987 с.

Крушельницкая О., Третьякова А. Отцы и дочери // СиШ. – 2000. – № 11.

Макаренко А.С. Книга для батьків. – К.: Рад. шк., 1975

Москаленко В. В. Соціальна психологія: підручник. / В. В. Москаленко. –
К.: Центр навч. літер. – 2005. – 624 с.

Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996.

Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей. – М., 2007.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020