.

Правове регулювання права промислової власності

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
72 3144
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Правове регулювання права промислової власності”ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ТА РІЗНОВИДИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

1.1. Поняття промислової власності

1.2. Види промислової власності за національним законодавством

1.3. Види промислової власності за міжнародним правом

2. ДОГОВОРИ НА ВИКОРИСТАННЯ ОБ’ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

2.1. Принципи, які регулюють договори на використання об’єктів
промислової власності

2.2. Ліцензійні договори – найпоширеніші договори на використання
об’єктів промислової власності

2.3. Особливості укладення ліцензійних договорів

2.4. Договір комерційної концесії (франчайзингу)

3. ОХОРОНА ОБ’ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена тим, що відповідно до міжнародних
конвенцій результати інтелектуальної діяльності уже давно почали
поділяти на дві основні групи: твори літератури і мистецтва або
літературно-художня власність і технічні творчі витвори або промислова
власність. Звідси і поділ творчості: літературно-художня творчість і
науково-технічна творчість.

Науково-технічна діяльність охоплює собою велике коло видів творчої
діяльності, спрямована на досягнення певних науково-технічних
результатів, необхідних людям для забезпечення своєї життєдіяльності.

Поняття «науково-технічна діяльність» набагато ширше від поняття
«промислова власність», хоча багато об’єктів цих двох понять
співпадають, наприклад, винахід є результатом науково-технічної
діяльності і разом з тим він є об’єктом промислової власності. Але
далеко не всі результати науково-технічної діяльності стають об’єктами
промислової власності і, отже, об’єктами правової охорони. Багато
результатів науково-технічної діяльності залишаються поза межами
зазначених понять з тих чи інших причин.

Будь-який результат науково-технічної діяльності, безперечно, є творчим
результатом. Але не кожний творчий результат стає об’єктом правової
охорони.

Науково-технічна діяльність охоплює науково-дослідну діяльність у тій
частині, в якій вона стосується техніки і технологій. Цим поняттям
охоплюються також проектно-конструкторські і проектно-технологічні
роботи, винахідницька і раціоналізаторська діяльність та інші види
творчої діяльності, спрямовані на створення промислових зразків,
топографій інтегральних мікросхем, засобів індивідуалізації учасників
цивільного обороту, товарів і послуг тощо. Безперечно, цей перелік не
може бути вичерпним.

Одним з різновидів творчості є науково-технічна діяльність, результати
якої умовно називають промисловою власністю.

Промислова власність є частиною інтелектуальної власності та включає
права, що стосуються винаходів, корисних моделей, промислових зразків,
знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, зазначень
географічного походження товарів і послуг, а також припинення
недобросовісної конкуренції. Промислова власність розуміється в
найширшому її значенні і поширюється не тільки на промисловість і
торгівлю, але й на сільське господарство, добувні галузі, а також на всі
продукти промислового або природного походження. Значення ефективно
діючої системи охорони прав на об’єкти промислової власності в даний час
загальновизнане. Воно зумовлене вже тим, що охорона прав на об’єкти
промислової власності існує у високорозвинених промислових країнах і в
країнах, що розвиваються. Законодавство у сфері охорони промислової
власності звичайно регулює тільки дії, вчинені і здійснені в даній
країні.

Об’єкт дослідження: правове регулювання права промислової власності.

Предмет дослідження: поняття та різновиди промислової власності, місце
договорів щодо використання об’єктів промислової власності у правовому
регулюванні права промислової власності, охорона об’єктів промислової
власності в Україні тощо.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яку формують три розділи з підрозділами, висновків та списку
використаної літератури.

Методи дослідження: літературний метод, методи аналізу, синтезу,
порівняння, часовий метод, узагальнення та прогнозування.

1. ПОНЯТТЯ ТА РІЗНОВИДИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

1.1. Сутність промислової власності

Відповідно до міжнародних конвенцій результати інтелектуальної
діяльності уже давно почали поділяти на дві основні групи: твори
літератури і мистецтва або літературно-художня власність і технічні
творчі витвори або промислова власність. Звідси і поділ творчості:
літературно-художня творчість і науково-технічна творчість.

Науково-технічна діяльність охоплює собою велике коло видів творчої
діяльності, спрямована на досягнення певних науково-технічних
результатів, необхідних людям для забезпечення своєї життєдіяльності.

Поняття «науково-технічна діяльність» набагато ширше від поняття
«промислова власність», хоча багато об’єктів цих двох понять
співпадають, наприклад, винахід є результатом науково-технічної
діяльності і разом з тим він є об’єктом промислової власності. Але
далеко не всі результати науково-технічної діяльності стають об’єктами
промислової власності і, отже, об’єктами правової охорони. Багато
результатів науково-технічної діяльності залишаються поза межами
зазначених понять з тих чи інших причин [15, c.39].

Будь-який результат науково-технічної діяльності, безперечно, є творчим
результатом. Але не кожний творчий результат стає об’єктом правової
охорони.

Науково-технічна діяльність охоплює науково-дослідну діяльність у тій
частині, в якій вона стосується техніки і технологій. Цим поняттям
охоплюються також проектно-конструкторські і проектно-технологічні
роботи, винахідницька і раціоналізаторська діяльність та інші види
творчої діяльності, спрямовані на створення промислових зразків,
топографій інтегральних мікросхем, засобів індивідуалізації учасників
цивільного обороту, товарів і послуг тощо. Безперечно, цей перелік не
може бути вичерпним.

Одним з різновидів творчості є науково-технічна діяльність, результати
якої умовно називають промисловою власністю.

Відповідно до чинного законодавства України про промислову власність до
цієї групи об’єктів інтелектуальної власності належать: винаходи,
корисні моделі, промислові зразки.

Промислова власність — один із видів інтелектуальної власності, є її
складовою. Отже, промислову власність можна визначити як результати
науково технічної творчості, які можуть бути використані на користь
суспільства в будь якій діяльності людей.

Основними джерелами законодавства України про промислову власність є:
Цивільний кодекс України, Закон України “Про основи державної політики у
сфері науки і науково-технічної діяльності” від 13 грудня 1991 р.; Закон
України “Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993 р.; Закон
України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня
1993 р.; Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” від 15
грудня 1993 р.; Закон України “Про тваринництво” від 15 грудня 1993 р.;
Положення про Державне патентне відомство України від 21 липня 1992 р.;
Положення про правову охорону об’єктів промислової власності та
раціоналізаторських пропозицій в Україні від 8 вересня 1992 р. та ін.
Держпатент України у розвиток прийнятих законодавчих актів про
промислову власність прийняв низку підзаконних нормативних актів, які
регулюють порядок оформлення прав на об’єкти промислової власності та
інші відомчі акти [33, c.52].

Уряд України взяв на себе обов’язки, що випливають із Паризької
конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про
міжнародну реєстрацію законів, Договору про патентну кооперацію.

Право промислової власності в об’єктивному значенні — це сукупність
правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в
процесі створення, оформлення та використання результатів
науково-технічної творчості.

Право промислової власності в суб’єктивному значенні — це право, яким
наділяється відповідно до законодавства автор будь-якого результату
науково-технічної діяльності.

1.2. Види промислової власності

Промислова власність охоплює досить широке коло об’єктів, що знайшли
застосування в міжнародному торговому обороті. Поняття «промислова
власність», після прийняття Паризької конвенції про охорону промислової
власності 1883 p., стало загальновживаним, універсальним у патентній
практиці терміном, що ввійшов у побут міжнародних контактів.

До об’єктів права промислової власності відносяться: технічні рішення
(винаходи), корисні моделі; символи чи позначення, що проставляються на
промислових виробах, що використовуються при наданні послуг (знаки для
товарів і послуг); зовнішній вигляд промислових виробів (промислові
зразки — малюнки чи моделі); сорти рослин; зазначення місць походження
товарів; найменування фірм, під якими вони виступають у господарському
обороті (фірмові найменування); топографії інтегральних мікросхем. У
право промислової власності включене також право на припинення
недобросовісної конкуренції, тобто на використання прийомів, що
суперечать усталеним у промисловій і торговельній практиці чесним
звичаям [19, т.2, c.73].

Розглянемо основні об’єкти промислової власності.

Винахід – це технічне рішення в будь-якій галузі суспільно корисної
діяльності, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим,
має винахідницький рівень і придатне для використання. Можливі об’єкти
винаходу такі: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму,
культура клітин рослин і тварин); спосіб (включаючи біотехнічні способи,
способи лікування і діагностики та профілактики). Правова охорона не
надається винаходу, що суперечить суспільним інтересам, принципам
гуманності та моралі й не відповідає умовам патентоспроможності.

Винахід відповідає патентоспроможності, якщо він новий, має
винахідницький рівень і є придатним для користування. Не визнається
винаходом пропозиція, на яку вже подано заявку або видано авторське
свідоцтво чи патент. Винахідницький рівень свідчить передусім про
творчий характер пропозиції. Тому не вважається винаходом запозичення
відомого рішення, перенесення і використання позитивного досвіду,
оскільки в таких випадках не відбувається творчого процесу самого
винахідництва. Винахідницьким рівнем характеризуються пропозиції, які
відкривають нові галузі техніки, у медицині, сільському господарстві або
створюють нові види цінних матеріалів, машин, виробів, ліків тощо.
Винахід повинен бути придатним для використання не тільки в
промисловості, а й у сільському господарстві, в системі охорони
здоров’я, оборони, транспорту на інших галузях народного господарства.
Крім того винахід повинен мати ще одну якісну ознаку — позитивний ефект.

Корисна модель – це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає
умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислова придатним.
Винаходи і корисні моделі — близькі між собою результати технічної
творчості.

Вони мають відповідати таким умовам патентоспроможності, як умови
світової новизни і промислової придатності. Однак до корисної моделі не
ставиться умова винахідницького рівня. Відмінність між винаходами і
корисними моделями полягає в об’єкті — до перших відносять продукти і
способи, до других — конструктивне виконання пристрою. Сутність корисної
моделі полягає саме в оригінальному компонуванні пристрою. Якщо винахід
має певну перевагу перед відомим прототипом своїм змістом, новим
розв’язком задачі, то корисна модель – – новим компонуванням елементів
пристрою. Цей розв’язок тому і називають “корисна модель” певного
пристрою, тобто нове розташування елементів пристрою, нова корисна
модель [32, c.81].

Промисловий зразок — це нове конструктивне рішення виробу, що визначає
його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом.

Об’єктом промислового зразка мають бути форма, малюнок чи розфарбування
або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і
призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.
Промисловий зразок відповідає патентоспроможності, якщо він новий і
промислове придатний. Цей зразок визнають новим, якщо сукупність його
суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до подання заявки до
Держпатенту України. Промисловий зразок визнають промислово придатним,
якщо його може бути використано в промисловості або в будь-якій іншій
галузі діяльності. Законодавство про промислові зразки не поширюється на
об’єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові,
гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друковану продукцію як таку,
об’єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних
речовин тощо [29, c.77].

1.3. Види промислової власності за міжнародним правом

Результатами видів науково-технічної творчості за Паризькою Конвенцією є
патенти на винаходи, загальнокорисні моделі, промислові рисунки чи
зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове
найменування, вказівка про місце походження або найменування місця
походження, а також боротьба з недобросовісною конкуренцією. Зазначені
результати є об’єктами правової охорони і об’єднуються під загальною
назвою «Промислова власність».

Це поняття розуміється в найширшому значенні і поширюється не тільки на
промисловість і торгівлю в самому широкому значенні, а й на сільське
господарство, добування корисних копалин і на всі продукти, — як
вироблювані, так і природного походження, наприклад вино, зерно,
тютюнові вироби, фрукти, худоба, корисні копалини, мінеральні води,
пиво, квіти, борошно.

Під патентами на винаходи також розуміються різні види промислових
патентів, які визнаються законодавством країн Союзу, наприклад: ввізні
патенти, патенти на удосконалення, додаткові патенти і посвідчення. За
радянським законодавством цей перелік дещо ширший, він включав
раціоналізаторські пропозиції, які законодавством зарубіжних країн не
визнаються об’єктом правової охорони.

У світовій системі правової охорони об’єктів інтелектуальної власності
міжнародні класифікації періодично, здебільшого кожні п’ять років,
переглядаються (вносяться зміни і доповнення до чинних редакцій) та
видаються їх нові редакції. Міжнародні класифікації об’єктів промислової
власності є одним із основних елементів довідково-пошукового апарату до
фондів патентної документації [27, c.91].

Станом на травень 2008 року проведені роботи щодо актуалізації
українськомовних міжнародних класифікацій та видані українською мовою (у
повному обсязі або в обсязі змін та доповнень) чинні редакції таких
міжнародних класифікацій:

“Міжнародна класифікація товарів і послуг для реєстрування знаків
(МКТП)” – 8-а редакція МКТП набула чинності з 1 січня 2002 року.
Виготовлена електронна версія МКТП-8 на CD-ROM.

“Міжнародна класифікація промислових зразків” (МКПЗ) – 8-а редакція МКПЗ
набула чинності з 1 січня 2004 року, а на території України – з 15
квітня 2004р. (з моменту опублікування її як додатка до офіційного
бюлетеня “Промислова власність” №4 за 2004р.). Виготовлено електронну
версію МКПЗ-8 на CD-ROM.

“Міжнародна патентна класифікація. 8 редакція (2006р.). Базовий рівень”.

– Т.1: Посібник. – 29с.;

– Т.2, Розділ А: Життєві потреби людини. – 130с.;

– Т.3, Розділ В: Виконування операцій. Транспортування. – 284с.;

– Т.4, Розділ С: Хімія. Металургія. – 165с.;

– Т.5, Розділ Д: Текстиль та папір. – 58с.;

– Т.6, Розділ Е: Будівництво. – 51с.;

– Т.7, Розділ F: Машинобудування. Освітлювання. Опалювання. Зброя.
Підривні роботи. – 155с.;

– Т.8, Розділ G: Фізика. – 151с.;

– Т.9, Розділ Н: Електрика. – 111с.

Базовий рівень восьмої редакції Міжнародної патентної класифікації
(МПК-8) у перекладі українською мовою набув чинності з 15 березня 2006
року (з моменту опублікування усіх її розділів (офіційний бюлетень
“Промислова власність” №3 за 2006р).

В умовах переходу України до ринкової економіки суттєво змінився
характер відносин, пов‘язаний із охороною об‘єктів промислової
власності, зокрема винаходів. Якщо раніше права на результати
інтелектуальної діяльності мала держава і декларувала свій обов’язок
забезпечити їх практичне використання, то на цей час власник результатів
інтелектуальної діяльності має сам опікуватись щодо забезпечення їх
надійної правової охорони і визначення шляхів реалізації їх на ринку.
Успішна комерційна реалізація конкурентоспроможності продукції і
передових технологій без надійної правової охорони винаходів, які є їх
основою, не дуже ефективна. Тому важливо мати чітке уявлення про
необхідні дії та заходи, що дозволять досягти реальних успіхів на “ринку
споживачів”. Доцільно розробити основні принципи стратегії охорони та
використання прав на результати інтелектуальної діяльності, які при
мінімальних витратах забезпечать можливість одержання максимальних
переваг і прибутків авторам та їх правонаступникам в умовах ринкової
економіки. Правова охорона об’єктів промислової власності надає реальну
перспективу більш раціонально використовувати потенціальні можливості
комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності. Право на
винаходи, корисні моделі промислові зразки можливо одержати шляхом
подання заявки на патент в компетентний орган (патентне відомство)
держави і одержання патенту [31, c.92].

Статтею 37 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні
моделі“ передбачено, що будь-яка особа має право запатентувати винахід
(корисну модель) в іноземних державах за умови попереднього подання
заявки на винахід (корисну модель) в Україні. Якщо протягом трьох
місяців від дати подання зазначеної заявки до заявника не надійде
повідомлення про віднесення заявленого винаходу (корисної моделі) до
державної таємниці, то у заявника немає перешкод до подання заявки в
патентне відомство іноземної держави. За клопотанням заявника йому
надсилається повідомлення щодо можливості патентування винаходу
(корисної моделі) в іноземних державах раніше зазначеного строку [6].

Комплекс заходів, які спрямовані на одержання правової охорони на
винахід(корисну модель), промисловий зразок і здійснюються відповідно до
національних законодавств держав патентування чи міжнародних договорів,
дістав назву патентування. До цих заходів відноситься:

визначення доцільності патентування,

визначення об`єкту патентування,

вибір країн патентування,

вибір процедури патентування,

підготовка заявки на винахід для патентування в іноземних державах,

подання заявки на патент у відповідні іноземні патентні відомства,

сплата зборів за юридично значимі дії при здійсненні діловодства за
заявкам на патенти та одержаним патенту, а також послуг патентних
повірених,

ведення листування з патентними відомствами у процесі проведення
експертизи за заявкам на патент,

одержання патенту на винахід,

підтримання чинності патенту у відповідності до національних
законодавств,

ведення листування з адміністративними і судовими органами в разі
порушення справ про патенті спори , а також інші дії.

Реалізацію патентних прав та контроль за правомірністю їх використання
третіми особами здійснює власник патенту.

2. ДОГОВОРИ НА ВИКОРИСТАННЯ ОБ’ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

2.1. Принципи, які регулюють договори

на використання об’єктів промислової власності

Найбільш поширеними договорами на використання об’єктів інтелектуальної
власності є ліцензійні договори. Слід мати на увазі, що ліцензійні
договори не єдина правова форма використання об’єктів інтелектуальної
власності. Але всі договори на використання мають відповідати певним
принциповим умовам, визначеним чинним законодавством.

Першим таким принциповим положенням чинного законодавства України про
інтелектуальну власність, є припис, за яким використайня об’єкта
інтелектуальної власності можливе тільки на підставі договору
користувача з власником зазначеного об’єкта. Будь-яке позадоговірне
використання об’єкта інтелектуальної власності чинним законодавством
оцінюється як порушення прав на цей об’єкт. Звичайно, порушенням прав
інтелектуальної власності не визнається використання без дозволу
власника (володільця) цього права, яке дозволене законом як виняток.
Чинне законодавство містить немало таких винятків, про них йшлося вище і
немає потреби їх повторювати.

Поза межами визначених у законі винятків будь-яке використання будь-якою
особою об’єкта інтелектуальної власності можливе тільки на підставі
договору користувача з власником цього об’єкта [17, c.68].

Другим принциповим положенням договорів на використання об’єктів
інтелектуальної власності є їх платний характер. Право розпоряджатися
належним об’єктом має його власник, тому він може надати дозвіл і на
безплатне використання. Це право власника об’єкта. Проте в переважній
більшості договори на використання інтелектуальної власності є платними,
взаємовигідними, двосторонніми. Плата за використання може здійснюватися
в різних правових формах. Розмір винагороди, порядок її обчислення,
строки виплати визначаються угодою сторін. Це принципово нове положення
чинного законодавства України про інтелектуальну власність.

За законодавством, що діяло раніше, розмір винагороди, порядок
обчислення, строки виплати та всі інші питання, що стосувалися
винагороди, ретельно регламентувалися нормативними актами. Будь-яка
свобода дій в цьому питанні не допускалась. Це загальне правило
стосувалося як авторського, так і патентного права. Чинне законодавство
України розв’язання цих питань віддало на розгляд сторін договору.

У нормативному порядку визначаються лише мінімальні розміри винагороди
за використання творів літератури і мистецтва, нижче яких опускатися не
дозволяється. Щодо інших об’єктів інтелектуальної власності таких
обмежень не встановлено.

Договори на використання об’єктів інтелектуальної власності мають
чинність тільки в межах, визначених законом або договором. Так,
наприклад, договір на використання зазначеного об’єкта може бути
укладений на строк, який не перевищує строків правової охорони даного
об’єкта. Якщо патент видано строком на 6 років, то договір на
використання цього об’єкта не може бути тривалішим 6 років. Обмеження
користування тим чи іншим об’єктом може стосуватися території, часу,
кількості тощо. Сторони в договорі можуть дійти згоди і щодо інших
обмежень користування, але всі вони повинні бути чітко обумовлені
договором.

Суттєві обмеження містить закон щодо використання об’єктів
інтелектуальної власності, визнаних в установленому порядку секретними.
Такі обмеження стосуються тільки об’єктів промислової власності,
принаймні так свідчить чинне законодавство. Проте при наявності
відповідних умов видається, що і твір науки також може бути в
установленому порядку визнано секретним, але Закон України «Про
авторське право і суміжні права» не містить такої норми. Між тим вона не
була б зайвою. Адже є закриті літературні фонди.

Секретними об’єктами інтелектуальної власності визнаються такі, які
містять інформацію, яка в установленому порядку віднесена до державної
таємниці. Порядок визнання того чи іншого об’єкта секретним визначений
Законом України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р., нова
редакція якого була прийнята 21 вересня 1999 р.

За цим Законом державна таємниця (далі також — секретна інформація) —
вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки,
науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони
правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці
України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною
таємницею і підлягають охороні державою.

Віднесення інформації до державної таємниці — процедура прийняття
(державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії
відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням
ступеня їх секретності шляхом обґрунтування та визначення можливої шкоди
національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей,
включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну
таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього [18, c.104].

Договори на використання об’єктів інтелектуальної власності за невеликим
винятком, установленим законодавством, укладаються в простій письмовій
формі. Усні договори у цій сфері не допускаються. Разом з тим чинне
законодавство не містить приписів, які встановлювали б до договорів на
використання об’єктів інтелектуальної власності нотаріальну форму.
Звичайно, сторони, які забажають засвідчити укладання такого договору в
нотаріальному порядку, мають право це зробити. Договори про використання
об’єктів інтелектуальної власності мають бути не просто укладені в
письмовій формі, а й підписані сторонами, а їх підписи мають бути
засвідчені відповідними печатками. В договорі має бути обов’язково
зазначена дата його укладення.

Особливістю договорів на використання об’єктів інтелектуальної власності
безперечно є результати інтелектуальної діяльності. Як уже визначалося,
предметом таких договорів мають бути лише ті результати, які визнані
об’єктами правової охорони. Але це не виключає можливості укладення
договору і на результат, який не є об’єктом правової охорони.

Слід відзначити, що договори на використання об’єктів інтелектуальної
власності є найбільш поширеною правовою формою забезпечення суспільства
необхідними технічними засобами та сповіщення про досягнуті результати у
сфері науки, літератури і мистецтва. Відносини, що складаються в процесі
передачі і використання здобутків інтелектуальної діяльності досить
складні. Вони потребують детального регламентування. У договорі мають
бути чітко визначені численні умови його використання, масштаби
використання, ціна, підстави припинення та умови відповідальності.

2.2. Ліцензійні договори – найпоширеніші договори

на використання об’єктів промислової власності

Найбільш поширеними договорами на використання об’єктів інтелектуальної
власності є ліцензійні договори. Світова практика їх застосування
достатньо їх удосконалила, накопичений великий досвід їх використання.
Назва цих договорів походить від латинського слова licentia — дозвіл. У
даному випадку дозвіл на використання об’єкта інтелектуальної власності,
який оформляється договором.

Достатнього досвіду використання об’єктів інтелектуальної власності в
Україні ще не накопичено. Основні умови та реквізити поки що не
типізовані у відповідних зразкових чи примірних договорах.

Тому дуже важливо визначити зміст та основні умови ліцензійного
договору, який стає єдиним і основним документом, що регулюватиме права
і обов’язки сторін у відносинах щодо використання об’єктів
інтелектуальної власності, взаємні розрахунки, відповідальність тощо.
Найчастіше спори виникають саме через прогалини в укладеному договорі,
нечіткість його визначень, некон-кретність об’єкта тощо. Варто врахувати
й те, що при виробленні проекту договору багато його умов
характеризується невизначеністю стосовно того, який ефект буде досягнуто
в результаті використання об’єкта інтелектуальної власності. Це значно
ускладнює укладання договору [16, c.83].

Законодавство в частині ліцензійних договорів не визначається повнотою.
Закони України про інтелектуальну власність обмежуються лише визначенням
ліцензійних договорів. Так, наприклад, Закон України «Про авторське
право і суміжні права» наводить визначення видів ліцензійних договорів
(авторських договорів про передачу виключного і невиключного права на
використання твору) і тут же містить статтю 33, в якій йдеться про
договори на право використання творів. Норми цього Закону стосовно
ліцензійних договорів і договорів на використання творів не дають
підстави зробити чіткий і однозначний висновок про принципову
відмінність між цими двома договорами. Вона просто непомітна. Доводиться
погоджуватися з тими авторами, які вважають, що будь-який договір на
використання твору чи будь-якого іншого об’єкта інтелектуальної
власності є не що інше як ліцензійний договір.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в редакції
від 1 червня 2000 р. та з урахуванням Закону України «Про внесення змін
до деяких законів України з питань інтелектуальної власності» від 21
грудня 2000 р. також обмежується лише визначенням ліцензійних договорів.
Стаття 28 п. 7 цього Закону проголошує, що власник патенту надає
будь-якій особі дозвіл (видає ліцензію) на використання винаходу
(корисної моделі) на підставі ліцензійного договору. Щодо секретного
винаходу (корисної моделі) такий дозвіл надається тільки за погодженням
із Державним експертом. За ліцензійним договором власник патенту
(ліцензіар) передає право на використання винаходу (корисної моделі)
іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов’язання вносити
ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії,
передбачені договором про виключну або невиключну ліцензію.

Чинне законодавство України передбачає кілька видів ліцензійних
договорів. Кілька видів вироблені міжнародно-правовою практикою. Серед
останніх слід назвати передусім так звану повну ліцензію, яка
представляє собою не що інше як купівлю-продаж об’єкта інтелектуальної
власності. Взагалі слід наголосити на тому, що ліцензійний договір є
саме продаж дозволу на використання об’єкта інтелектуальної власності
[13, c.148].

Отже, повна ліцензія є дозвіл на використання запатентованого об’єкта на
весь строк чинності патенту і на використання об’єкта в повному обсязі.
По суті це є продаж самого об’єкта. Проте з юридичної точки зору між
продажем патенту і наданням повної ліцензії існує принципова
відмінність. При продажі патенту на умовах, наприклад, щорічних
відрахувань з суми продаж запатентованих виробів неуплата покупцем
чергового платежу не тягне за собою відновлення прав на патент у
продавця. Якщо ж мова йде про договір повної ліцензії, укладений на
таких же умовах, то неуплата ліцензіатом чергового платежу тягне за
собою припинення чинності договору.

При відчуженні самого патенту правонаступник стає патентово-лодільцем. В
останні роки договір повної ліцензії поступово втрачає своє значення,
його застосування зменшується. Це зумовлюється тим, що економічна
ситуація в сучасних умовах досить динамічна. Умови, за яких був
укладений договір повної ліцензії, були вигідні, але вони зафіксовані на
весь строк чинності договору. Економічна ситуація може змінитися таким
чином, що ті ж самі умови стали вже невигідними, але змінити їх уже не
можна без згоди тієї чи іншої сторони. Між тим сучасний цивільний оборот
досить динамічний, що в свою чергу зумовлює таку ж оперативність в
правовому забезпеченні цієї динаміки. Договори, укладені на тривалий
строк чинності, стають невигідними. Вони перестали задовольняти
міжнародний обіг патентів.

За договором виключної ліцензії ліцензіар передає право на використання
об’єкта інтелектуальної власності ліцензіату в повному обсязі, на
визначеній території і на обумовлений строк. Ліцензіару залишається та
частина права на об’єкт, яка не охоплена виключною ліцензією. При цьому
ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання об’єкта
інтелектуальної власності іншій особі на цій же території в обсязі
наданих ліцензіату прав.

?

2oV

?

T

V

O

O

dh

dha$

Aіцензію (чи виключну) третім особам. Наприклад, якщо ліцензіар видав
ліцензію на використання об’єкта інтелектуальної власності на території
Франції, то він може видати просту чи виключну ліцензію на той же об’єкт
на території будь-якої іншої країни.

Виключна ліцензія може бути обмежена певним часом, наприклад, договір
укладений лише на два роки. Після закінчення цього строку ліцензіар може
знову видати просту чи виключну ліцензію будь-кому на новий строк.
Виключна ліцензія може бути обмежена також і обсягом використання
предмета ліцензії.

За договором виключної ліцензії ліцензіату може бути надано право видачі
субліцензії, тобто ліцензіат має право укладати догори простої ліцензії
з третіми особами на використання того самого предмета виключної
ліцензії. Межі прав за такою субліцензією не повинні виходити за межі
основної ліцензії. Виключна ліцензія більш вигідна для ліцензіата,
оскільки вона надає йому можливості для використання предмета ліцензії з
найбільшою для себе вигодою [18, c.120].

За договором про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на
використання об’єкта інтелектуальної власності ліцензіату, залишаючи за
собою право на використання цього ж об’єкта, включаючи право надання
ліцензій іншим особам. Проте ліцензіат не наділяється правом на видачу
субліцензій.

Чинне законодавство України про промислову власність містить ще одну —
так звану відкриту ліцензію. За цією ліцензією власник патенту
(свідоцтва) на об’єкт промислової власності (крім патентів на секретні
об’єкти промислової власності) має право подати до Установи для
офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі
дозволу на використання запатентованого об’єкта промислової власності.
Іншими словами, власник патенту оголошує відкриту ліцензію для будь-якої
особи, яка забажає скористатися цим запатентованим об’єктом. Для
стимулювання відкритих ліцензій в законодавстві встановлена певна пільга
для власників патентів — збір за підтримання чинності патенту в такому
разі зменшується наполовину, починаючи з року, наступного за роком
публікації такої заяви.

Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов’язана
укласти з власником патенту договір про платежі. Спори, що виникають під
час виконання цього договору, вирішуються в судовому порядку.

Проте може статися так, що жодна особа не виявила бажання скористатися
оголошеним дозволом. Тоді власник патенту може подати до Установи
письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У такому випадку річний
збір за підтримання чинності патенту сплачується в повному обсязі
починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.

Примусова ліцензія. Чинне законодавство України про промислову власність
містить припис, за яким у разі невикористання об’єкта промислової
власності без поважних причин протягом трьох років, починаючи від дати
публікації відомостей про видачу охоронного документа, або від дати,
коли використання об’єкта промислової власності було припинено, на цей
об’єкт може бути видано так звану примусову ліцензію. Будь-яка особа,
яка має бажання і виявляє готовність використовувати даний об’єкт, може
звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на його
використання. Суд може прийняти рішення про надання такого дозволу
(примусової ліцензії) за таких умов: 1) з власником охоронного документа
не вдалося досягти угоди про укладення ліцензійної угоди; 2) власник
охоронного документа не зміг довести, що факт невикористання об’єкта
зумовлений поважними причинами; 3) примусова ліцензія надається на
умовах невиключної ліцензії.

Примусова ліцензія, видана судом, повинна містити визначення обсягу
використання, строку дії дозволу та порядку виплати винагороди власнику
охоронного документа.

В умовах воєнного та надзвичайного стану, а також в інтересах
суспільства Кабінет Міністрів України має право дозволити використання
об’єкта промислової власності визначеній ним особі без дозволу власника
охоронного документа. Такий дозвіл також надається на умовах невиключної
ліцензії, але з виплатою власнику документа відповідної компенсації.

Видача примусової ліцензії на секретний об’єкт промислової власності
може мати місце лише за умови, що заінтересована особа має дозвіл на
доступ до цього об’єкта від Державного експерта [23, c.97].

Якщо зазначена особа не може досягти з власником охоронного документа
згоди щодо надання ліцензії, то Кабінет Міністрів України має право
дозволити особі, визначеній Державним експертом, використання секретного
об’єкта без згоди власника на умовах невиключної ліцензії з виплатою
йому відповідної компенсації. Спори щодо видачі ліцензій і виплати
компенсацій та їх розміру вирішуються в судовому порядку.

Чинне законодавство України про промислову власність знає ще одну
ліцензію — так звану залежну. її сутність полягає в тому, що за певних
умов власник одного патенту може просити дозволу використати об’єкт
промислової власності, патент на який належить іншій особі.

Власник патенту зобов’язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на
використання об’єкта промислової власності власнику пізніше виданого
патенту за таких умов:

1) такий дозвіл (залежна ліцензія) видається власнику пізніше ви

даного патенту;

2) залежна ліцензія видається власнику раніше виданого патенту;

3) об’єкт промислової власності, призначений для досягнення

іншої мети, захищений пізніше виданим патентом;

4) пізніше захищений об’єкт промислової власності має значні

техніко-економічні переваги;

5) зазначений об’єкт не може використовуватися без порушення прав
власника раніше виданого патенту [26, c.182].

Дозвіл (залежна ліцензія) надається в обсязі, необхідному для
використання об’єкта промислової власності власником пізніше виданого
патенту.

При цьому власник раніше виданого патенту в свою чергу має право
отримати ліцензію на прийнятних умовах для використання об’єкта
промислової власності, що охороняється пізніше виданим патентом.

2.3. Особливості укладення ліцензійних договорів

Метою ліцензійного договору є не просто одержати право на використання
об’єкта інтелектуальної власності, а одержати цей дозвіл з найбільшою
вигодою для ліцензіата. Таку ж ціль ставить перед собою ліцензіар. Тому
в ліцензійному договорі мають бути визначені його істотні та інші умови
з великою обережністю.

Передусім контрагенти ліцензійного договору мають чітко визначити, хто є
хто. Ліцензіар має впевнитися, що ліцензіат — та особа, з якою можна
мати справу, вона дійсно є тією особою, за яку себе видає. Адже може
виявитися, що за спиною ліцензіата стоїть цілий гурт інших юридичним
осіб, які будуть використовувати предмет ліцензії, а ліцензіар гадав, що
користуватися об’єктом буде тільки він один.

У свою чергу ліцензіат також повинен переконатися, що ліцензіар має
право укладати ліцензійний договір, що він уповноважений виступати як
такий від імені групи юридичних осіб, які мають право інтелектуальної
власності на предмет ліцензійної угоди.

Важливо точно визначити предмет договору: що то є — винахід, корисна
модель, промисловий зразок, топографія інтегральної мікросхеми тощо. При
визначенні цієї умови має бути чітко сформульовано, який корисний ефект
очікується від використання даного об’єкта, які витрати зумовлює його
використання. У договорі мають бути застережені масштаби і обсяг
використання об’єкта — територія, строки, кількість, зміст використання,
цілі, призначення. Зазначені параметри мають бути чітко визначені в
договорі.

Строк ліцензійного договору не може бути більш тривалим, ніж строк
правової охорони, він також має бути чітко визначеним. У
міжнародно-правовій практиці ліцензійні договори укладаються на строк
5-10 років. Тенденція у визначенні строків ліцензійних договорів
розвивається у бік їх скорочення [31, c.175].

За загальним правилом у ліцензійному договорі може бути передбачена
можливість ліцензіата удосконалювати об’єкт промислової власності. У
випадку такого передбачення у договорі має бути визначена доля цих
удосконалень, хто має стати їх власником.

У договорі обов’язково має бути умова про дотримання конфіденційності
предмета ліцензійного договору, його удосконалень, обсягу використання
та інших умов ліцензії. Щодо яких елементів має бути визначена
конфіденційність, сторони вирішують самі.

Безперечно, ліцензійний договір може включати й інші умови, які сторони
знайдуть за необхідне включити. Це право сторін. Але перед їх включенням
кожна із сторін має ретельно зважити доцільність такого включення. Проте
чи не найбільш важливою умовою ліцензійного договору є його ціна,
винагорода за використання об’єкта промислової власності. При визначенні
ціни договору має бути враховано багато факторів. Ліцензійний договір
може супроводжуватися угодою про використання ноу-хау, яке, як правило,
істотно підвищує ефективність використання об’єкта. Ціна ноу-хау та
умови його використання визначаються окремо. Ліцензійний договір може
містити умови, за якими предмет договору має бути забезпечений
необхідною документацією, консультаціями ліцензіара, наданням технічної
допомоги при використанні об’єкта тощо. Наведені та інші фактори мають
бути враховані при визначенні ціни договору.

Визначення ціни ліцензійного договору — досить складний процес. Без
досвідчених фахівців тут, мабуть, не обійтися. Ціна за передачу прав на
об’єкт промислової власності може бути визначена в різних формах:
твердій сумі, коли наперед розрахована сума виплачується одночасно або
по частинах; роялті, що широко практикується у міжнародних патентних
відносинах. Роялті — це платежі будь-якого виду, які вносяться як
винагорода (компенсація) за використання або надання дозволу на
використання об’єктів інтелектуальної власності. Винагорода в формі
роялті може встановлюватися також і за використання інших об’єктів права
власності суб’єкта підприємницької діяльності, включаючи авторські права
на будь-які твори науки, літератури і мистецтва, записи на носіях
інформації, права на копіювання і розповсюдження будь-якого патенту чи
ліцензії знака на твори та послуги, права на винаходи, на промислові або
наукові зразки, креслення, моделі або схеми програмних засобів
обчислювальної техніки, автоматизованих систем або систем обробки
інформації, секретної формули чи процесу, права на інформацію щодо
промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). (Закон
України «Про оподаткування прибутків підприємств» від 28 грудня 1994 р.,
ст. 1, п.1.13).

Роялті, за загальним правилом, розраховуються від економічного ефекту,
одержаного внаслідок використання, в даному разі, об’єкта
інтелектуальної власності. У багатьох випадках за використання об’єктів
промислової власності встановлюється винагорода у формі твердої суми і
роялті.

Сторони ліцензійного договору можуть встановлювати й інші форми виплати
винагороди за використання об’єктів інтелектуальної власності.

Обов’язковою умовою ліцензійного договору має бути визначення місця і
порядку розгляду спору, що може виникнути в процесі виконання договору.
У разі порушення умов ліцензійного договору однією із сторін вона може
запропонувати прийнятні способи розв’язання виниклого спору. Коли ж
такої згоди між сторонами досягти не вдалося, то вона має право
звернутися до суду. Сторони і самі можуть розробити механізм розв’язання
такого спору ще до звернення до суду. Так, позов може бути переданий для
висновку незалежним експертам або для розгляду групі фахівців, що
складається із представників кожної сторони, або для проведення процедур
примирення чи арбітражу. У ліцензійному договорі зазначені питання мають
бути чітко визначені.

У ліцензійному договорі слід чітко застережити, що ліцензіару нічого не
відомо про права третіх осіб на предмет ліцензії. Договір повинен
містити визначення термінів, що вживаються в ньому. Таке уточнення
сприятиме уникнення їх різному тлумаченню [29, c.207].

2.4. Договір комерційної концесії (франчайзингу)

Близьким до ліцензійного договору є договір комерційної концесії
(франчайзингу). Цей договір в останні роки набуває в міжнародній
практиці все більшого застосування. Проте в Україні зазначений договір
поки передбачається лише в проекті Цивільного кодексу України. По
франчайзингу інших нормативних актів Україна не має.

За договором франчайзингу одна сторона (правоволоділець) зобов’язується
надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без
визначення строку право використання в підприємницькій діяльності
користувача комплекс виключних прав, належних правоволодільцеві, у тому
числі право на фірмове найменування і (або) комерційне позначення
правоволодільця, на комерційну інформацію, що охороняється, а також інші
передбачені договором об’єкти виключних прав — знак для товарів і послуг
тощо.

Договір франчайзингу передбачає використання комплексу виключних прав,
ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в повному
обсязі (зокрема, з визначенням мінімального чи максимального обсягу
використання) із зазначенням або без зазначення території використання
стосовно певної сфери підприємницької діяльності (продаж товарів,
одержаних від правоволодільця або вироблених користувачем, здійснення
іншої торгової діяльності, виконання робіт, надання послуг).

Сторонами в цьому договорі можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.
Це можуть бути комерційні організації та фізичні особи, зареєстровані як
індивідуальні підприємці.

Договір комерційної концесії (франчайзингу) має бути укладений в простій
письмовій формі. Недодержання письмової форми позбавляє договір
чинності. Договір підлягає обов’язковій реєстрації органом, який
реєструє юридичні особи. У відносинах з третіми особами договір набуває
чинності з моменту його реєстрації [25, c.119].

Договором франчайзингу може бути передбачено право користувача видавати
дозвіл іншим особам на використання комплексу виключних прав або частки
цього комплексу на умовах субфранчай-зингу. Безперечно, умови
субфранчайзингу мають бути погоджені з правоволодільцем. Користувач несе
субсидіарну відповідальність за шкоду, завдану правоволодільцеві діями
похідних користувачів.

Винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися
користувачем у формі разових або періодичних платежів, відрахувань від
виторгу, націнки на оптову ціну товарів, що передаються правоволодільцем
для перепродажу, або в іншій формі, передбаченій договором.

Правоволоділець зобов’язаний передати користувачеві технічну та
комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну останньому
для здійснення прав, наданих йому договором комерційної концесії. В
обов’язки правоволодільця входить також консультування користувача та
його працівників з питань, пов’язаних із здійсненням концесії.
Правоволоділець зобов’язаний постійно контролювати якість товарів
(робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються)
користувачем на підставі договору комерційної концесії.

У договорі можуть бути передбачені й інші обов’язки правоволодільця,
зокрема, видати користувачеві передбачені договором і оформлені належним
чином ліцензії.

У свою чергу користувач зобов’язаний використовувати при здійсненні
передбаченої договором діяльності фірмове найменування і (або)
комерційне позначення правоволодільця зазначеним у договорі способом.
Одним із основних є обов’язок користувача забезпечити якість товарів, що
виробляються ним на основі договору комерційної концесії, тобто
забезпечувати відповідність якості товарів, що виробляються ним на
основі договору, виконуваних робіт, послуг, що надаються, якості
аналогічних товарів, робіт і послуг, що виробляються, виконуються або
надаються безпосередньо правово-лодільцем. До обов’язків користувача
відноситься також обов’язок не розголошувати секрети виробництва
правоволодільця та іншу одержану від нього конфіденційну комерційну
інформацію. Договором на користувача можуть бути покладені й інші
обов’язки.

Договір комерційної концесії (франчайзингу) може містити певні обмеження
прав сторін. Так, наприклад, правоволоділець може бути обмежений у праві
надавати такі ж права іншим особам на цій же території. Користувач
зобов’язаний не конкурувати з правоволоділь-цем. Він зобов’язаний
погоджувати з правоволодільцем місце розташування комерційних приміщень.

У договорі комерційної концесії мають бути передбачені відповідальність
правоволодільця за виконання умов договору перед користувачем. У ньому
має бути умова, яка передбачає право користувача укласти договір
комерційної концесії на новий строк, повинні бути визначені підстави та
умови для зміни договору. Важливе значення мають підстави припинення
договору, які також мають бути визначені в договорі. У договорі повинні
бути визначені наслідки припинення виключного права, користування яким
надано договором, та інші необхідні умови [22, c.114-115].

На завершення цієї теми варто підкреслити, що відповідно до Закону
України «Про внесення змін до деяких законів України з питань
інтелектуальної власності» зараз не вимагається обов’язкова реєстрація
ліцензійних договорів в Установі. Достатньо їх письмового оформлення.

Відповідно до цього Закону договір про передачу права власності на
об’єкт промислової власності і ліцензійний договір вважаються дійсними,
якщо вони укладені в письмовій формі і підписані сторонами. Для третіх
осіб такі договори вважаються дійсними від дня публікації відомостей про
це в офіційному бюлетені та внесення їх до Реєстру.

3. ОХОРОНА ОБ’ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

В УКРАЇНІ

Зараз в Україні об’єкти промислової власності охороняються двома
документами — патентом або свідоцтвом. Патентом охороняються винаходи,
корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення. На
запатентовані топографії інтегральних мікросхем видаються свідоцтва.

Експертиза заявлених пропозицій, їх державна реєстрація та видача
охоронних документів здійсниться спеціально уповноваженими на це
державними органами.

Оскільки в основному об’єкти промислової власності охороняються
патентами, звідси і пішла назва правового інституту, який регулює
відносини, що складаються в процесі створення, використання і охорони
цих творчих результатів. Його прийнято називати патентним правом або
правом промислової власності.

Ті результати технічної творчості, які не підпадають під правову охорону
з тих чи інших причин, не визнаються об’єктами промислової власності і,
отже, об’єктами інтелектуальної власності. Вони ніби нікому не належать,
нікому не потрібні, не представляють собою будь-якої цінності. Але ж це
не так. Отже, проблема залишається відкритою. Між тим, її не можна
залишати невирішеною, оскільки серед відхилених пропозицій можуть бути
досить цінні [24, c.315].

Успішна комерційна реалізація конкурентоспроможності продукції і
передових технологій без надійної правової охорони винаходів, які є їх
основою, не дуже ефективна. Тому важливо мати чітке уявлення про
необхідні дії та заходи, що дозволять досягти реальних успіхів на “ринку
споживачів”. Доцільно розробити основні принципи стратегії охорони та
використання прав на результати інтелектуальної діяльності, які при
мінімальних витратах забезпечать можливість одержання максимальних
переваг і прибутків авторам та їх правонаступникам в умовах ринкової
економіки. Правова охорона об’єктів промислової власності надає реальну
перспективу більш раціонально використовувати потенціальні можливості
комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності. Право на
винаходи, корисні моделі промислові зразки можливо одержати шляхом
подання заявки на патент в компетентний орган (патентне відомство)
держави і одержання патенту.

Статтею 37 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні
моделі“ передбачено, що будь-яка особа має право запатентувати винахід
(корисну модель) в іноземних державах за умови попереднього подання
заявки на винахід (корисну модель) в Україні. Якщо протягом трьох
місяців від дати подання зазначеної заявки до заявника не надійде
повідомлення про віднесення заявленого винаходу (корисної моделі) до
державної таємниці, то у заявника немає перешкод до подання заявки в
патентне відомство іноземної держави. За клопотанням заявника йому
надсилається повідомлення щодо можливості патентування винаходу
(корисної моделі) в іноземних державах раніше зазначеного строку [6].

ВИСНОВОК

Таким чином, права промислової власності є особливою формою права
власності суб’єкта господарювання, що забезпечує захист його майнових та
інших прав і законних інтересів.

Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на об’єкти
визначаються Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 р. та
спеціалізованими законами.

Об’єктами прав промислової власності у сфері господарювання згідно зі
ст. 155 ГК визнаються винаходи та корисні моделі, промислові зразки,
сорти рослин та породи тварин, торговельні марки (знаки для товарів і
послуг), комерційне (фірмове) найменування, географічне зазначення,
комерційна таємниця, комп’ютерні програми, інші об’єкти, передбачені
законом. До інших об’єктів законодавство відносить раціоналізаторські
пропозиції, компонування (топографії) інтегральних мікросхем.

Винахід (корисна модель) — це результат творчої діяльності людини в
будь-якій галузі технології.

Промисловий зразок — результат творчої діяльності людини в галузі
художнього конструювання.

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка
комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що
виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що
виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть
бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації
кольорів.

Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція,
яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення в
будь-якій сфері діяльності.

Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає
можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману
споживачів щодо справжньої її діяльності.

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що
вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою
та не є легкодоступною для осіб, які зазвичай мають справу з видом
інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну
цінність та була предметом адекватних наявним обставинам заходів щодо
збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю
інформацію.

Зазначення походження товару охоплює (об’єднує) такі терміни:

просте зазначення походження товару (будь-яке словесне чи зображувальне
(графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне
місце походження товару);

кваліфіковане зазначення походження товару, куди входять:

назва місця походження товару;

географічне зазначення походження товару.

Топографія IMC — зафіксоване на матеріальному носії
просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної
мікросхеми та з’єднань між ними.

Комп’ютерна програма — набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів,
схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі,
придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його в дію для
досягнення певної мети або результату (це поняття включає як операційну
систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об’єктному
кодах).

Сорт рослин — окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого
покоління, популяція) в рамках нижчого з відомих ботанічних таксонів,
яка незалежно від того, задовольняє вона цілком або ні умови надання
правової охорони: ? може бути визначена ступенем вияву ознак, що є
результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; ? може
бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем вияву
принаймні однієї з цих ознак; ? може розглядатись як єдине ціле з
позиції її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин
сорту.

Між тим наявність у наведеному нижче переліку комп’ютерних програм
означає їх подвійний захист, оскільки вони, крім того, є об’єктами
авторського права.

Важливе місце в правовому регулюванні права промислової власності
належить договорам. Договори у сфері інтелектуальної діяльності в цілому
мають свої специфічні особливості, які їх відрізняють від інших
цивільно-правових договорів. Найбільш поширеними договорами на
використання об’єктів інтелектуальної власності є ліцензійні договори.
Законодавство в частині ліцензійних договорів не визначається повнотою.
Закони України про інтелектуальну власність обмежуються лише визначенням
ліцензійних договорів. Так, наприклад, Закон України «Про авторське
право і суміжні права» наводить визначення видів ліцензійних договорів
(авторських договорів про передачу виключного і невиключного права на
використання твору) і тут же містить статтю 33, в якій йдеться про
договори на право використання творів. Норми цього Закону стосовно
ліцензійних договорів і договорів на використання творів не дають
підстави зробити чіткий і однозначний висновок про принципову
відмінність між цими двома договорами. Вона просто непомітна. Доводиться
погоджуватися з тими авторами, які вважають, що будь-який договір на
використання твору чи будь-якого іншого об’єкта інтелектуальної
власності є не що інше як ліцензійний договір.

Чинне законодавство України передбачає кілька видів ліцензійних
договорів. Кілька видів вироблені міжнародно-правовою практикою. Серед
останніх слід назвати передусім так звану повну ліцензію, яка
представляє собою не що інше як купівлю-продаж об’єкта інтелектуальної
власності. Взагалі слід наголосити на тому, що ліцензійний договір є
саме продаж дозволу на використання об’єкта інтелектуальної власності.

Метою ліцензійного договору є не просто одержати право на використання
об’єкта інтелектуальної власності, а одержати цей дозвіл з найбільшою
вигодою для ліцензіата. Таку ж ціль ставить перед собою ліцензіар. Тому
в ліцензійному договорі мають бути визначені його істотні та інші умови
з великою обережністю.

Строк ліцензійного договору не може бути більш тривалим, ніж строк
правової охорони, він також має бути чітко визначеним. У
міжнародно-правовій практиці ліцензійні договори укладаються на строк
5-10 років. Тенденція у визначенні строків ліцензійних договорів
розвивається у бік їх скорочення.

За загальним правилом у ліцензійному договорі може бути передбачена
можливість ліцензіата удосконалювати об’єкт промислової власності. У
випадку такого передбачення у договорі має бути визначена доля цих
удосконалень, хто має стати їх власником.

У договорі обов’язково має бути умова про дотримання конфіденційності
предмета ліцензійного договору, його удосконалень, обсягу використання
та інших умов ліцензії. Щодо яких елементів має бути визначена
конфіденційність, сторони вирішують самі.

Близьким до ліцензійного договору є договір комерційної концесії
(франчайзингу). Цей договір в останні роки набуває в міжнародній
практиці все більшого застосування. Проте в Україні зазначений договір
поки передбачається лише в проекті Цивільного кодексу України. По
франчайзингу інших нормативних актів Україна не має.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р.
// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30.

Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної
Ради (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144 (зі змінами)

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради
(ВВР), 2003, №№40-44, ст.356 (із змінами; остання редакцiя вiд
30.04.2009)

Закон України «Про авторське право і суміжні права» в новій редакції від
11 липня 2001 р // ВВР України. — 1994. — № 13.

Закон України “Про власність” від 07.02.1991 р. // ВВР . – 1991. – №20.

Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”//
Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 7 (остання редакція вiд
25.06.2003).

Законодавство України про охорону інтелектуальної власності: За станом
на 20 жовтня 2002 року. — К.: Парламентське видавництво, 2002. – 172с.

Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
щодо правової охорони інтелектуальної власності” від 22.05.2003 №850-ІV
// Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2007. – №44.

Андрощук Г. К., Работягова Л. I. Патентне право: правова охорона
винаходів. Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004. – 282 с.

Безредько Л.М. Господарське право України. – К.: Наукова думка, 2001. –
408 с.

Глухівський Л. Й. Власність інтелекту / Державний департамент
інтелектуальної власності. — К., 2002. — 138 с.

Дахно І. І. Право інтелектуальної власності. — К.: Либідь, 2003. — 200
с.

Дзера І. О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. —
К.: Юрінком Інтер, 2004. – 381 с.

Доліненко Л.О., Доліненко В.О., Сарновська С.О. Цивільне право України.
— К.: Кондор, 2006. — 356 с.

Драпак Г. С. Основи інтелектуальної власності. — Хмельницький: ТУП,
2003. — 136 c.

Жаров В.О. Захист прав інтелектуальної власності в Україні: Навч.
посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: ЗАТ “Інститут
інтелектуальної власності”, 2002. – 188 с.

Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики /
Ю.С.Шемшученко. — К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН
України, 2002. – 424 с.

Інтелектуальна власність: Навчальний посібник / За ред.. д.т.н.
Цибульова П.М. – К. УкрІНТЕІ, 2006. – 276 с.

Інтелектуальна власність: словник-довідник / За заг. ред.
О.Д.Святоцького. – У 2-х т.: Том 1. Авторське право і суміжні права / За
ред.О.Д.Святоцького, В.С. Дроб’язка – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2000.
– 356 с. Том 2. Промислова власність / За ред. О.Д.Святоцького, В. Л.
Петрова – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2000. – 272 с.

Мазуренко С.В., Еннан Р.Є. Генеза права інтелектуальної власності
Європейського Союзу // Держава і право.- 2006.- № 2.- C.263-268.

Мельник О. М. Проблеми охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності
в Україні. — Х.: Видавництво Національного ун-ту внутрішніх справ, 2002.
— 357 с.

Микуляк П.П. Поняття та загальна характеристика цивільно-правового
способу захисту права промислової власності // Часопис Київського
університету права.- 2006.- № 3.- C.113-117.

Мікульонок І. О. Основи інтелектуальної власності. — К.: Політехніка
НТТУ “КПІ”, 2005. — 232 с.

Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За
відповід. ред. О.В. Дзери та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. І. –
832 с.

Образцова О. М. Право на інтелектуальну власність та суміжні права. —
О.: Юридична література, 2002. — 71с.

Основи інтелектуальної власності. Драпак Г., Скиба М. Навчальний
посібник -К.: Кондор, 2007 – 156с.

Охорона інтелектуальної власності: нормативно-правові акти. — К.:
Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. — 1176 с.

Підопригора О. А. Право інтелектуальної власності. — К.: Видавничий дім
“ІнЮре”, 2004. — 670с.

Підопригора О. А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності
України: Навч. посіб. для студ. юрид. вузів і фактів. — К.: Юрінком
Інтер, 2005. — 336 с.

Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну
власність // Інтелектуальна власність. — 2000. — №3. — С. 3—14.

Право інтелектуальної власності. Академ. курс: Підручник для студентів
вищих навч. закладів / За ред. О. А. ІІідопригори, О. Д. Святоцького. —
2-ге вид., переробл. та допов. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»,
2004. – 672 с.

Промислова власність в Україні: проблеми правової охорони. — К., 2004. —
544 с.

Святоцький О.Д. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та
практика. – К.: ін ЮРЕ, 2004. – 281 с.

Шинкаренко М. Показники доцільності у сфері охорони промислової
власності // Інтелектуальна власність. – 2006. – №3. – С.18-25.

PAGE

PAGE 38

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020