.

Вплив інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності на зовнішню торгівлю (дипломна робота)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
109 5497
Скачать документ

Випускна кваліфікаційна робота бакалавра

“Вплив інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності на
зовнішню торгівлю”

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….
……………………………………. 4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ………………………………………. 7

1.1. Правові засади регулювання зовнішньоекономічною діяльністю……..
7

1.2. Інструменти регулювання зовнішньоекономічної
діяльності…………… 15

1.3. Визначення ефективності регулювання зовнішньоекономічної

діяльності……………………………………………………..
……………………………………… 22

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ВПЛИВУ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА
ЗОВНІШНЮ ТОРГІВЛЮ ЦУКРОМ.. 26

2.1. Динаміка зовшіньої торгівлі цукром в Україні
……………………………….. 26

2.2. Аналіз впливу інструментів регулювання на торгівлю
цукром………… 44

2.3. Прогноз державного впливу торгівлею
цукром……………………………….. 49

ВИСНОВКИ ТА
ПРОПОЗИЦІЇ……………………………………………………..
………. 57

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ……………………. 63

ДОДАТОК
………………………………………………………………
…………………………… 69

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена тим, державне регулювання зовнішньою
торгівлею здійснюється практично в кожній країні, Україна не є
вийнятком. Особливо важливим є регулювання зовнішньої торгівлі з точки
зору підтримки національної економіки, стимулювання тих чи інших галузей
в економіці, захисту внутрішнього ринку від недобросовісної конкуренції
тощо.

Особливо важливим є вивчення впливу інструментів регулювання
зовнішньоекономічної діяльності на зовнішню торгівлю цукром, який є
стратегічним продовольчим товаром і сировиною для багатьох підприємств
харчової промисловості. З кожним роком даний продукт посідає вагоміше
місце в світовій торгівлі, а його виробництво у світі продовжує
зростати.

Також актуальність даного дослідження зумовлена й тим, що останнім часом
держава системно не використовувала економічні важелі регулювання
цукробурякового підкомплексу, який має стратегічне значення для України,
знизився рівень забезпеченості  населення цукром власного виробництва та
обсяги експорту. Високий рівень зношеності обладнання цукрових заводів,
ціновий диспаритет між підкомплексом та промисловими галузями, розвиток
інфляційних процесів, руйнування економічних взаємовідносин між
виробниками та переробниками, бартеризація призвели до вимивання
обігових коштів. Як наслідок, знизилася рентабельність підкомплексу,
збільшилася кількість збиткових підприємств, що робить їх
малопривабливими для інвесторів та кредитодавців.

Оцінка впливу державного регулювання на зовнішню торгівлю цукром має
важливе значення для прийняття управлінських рішень щодо ведення
ефективної торгівлі цукром.

Світовий досвід свідчить, що сприятливі умови для ефективного
функціонування підприємств цукробурякового підкомплексу створюються при
оптимальному поєднанні державних та ринкових важелів регулювання. Ринки
цукру розвинутих країн є закритими та повністю регулюються державою.
Оптимальними методами впливу на виробництво і реалізацію цукру і
цукрових буряків є економічні, оскільки вони не суперечать основним
принципам ринкової економіки і ґрунтуються на використанні законів
ринку. Економічно розвинені країни-виробники цукру з цукрових буряків
застосовують такі інструменти державного регулювання: квотування
виробництва, встановлення мінімальних цін, пільгове кредитування, митний
захист.

Україна має давню традицію виробництва та експорту цукру. Для багатьох
українців нема жодного сумніву, що цукор повинен і буде відігравати
вирішальну роль у сільському господарстві країни. За останні роки,
однак, цукрове виробництво в Україні істотно скоротилось. Цукрові заводи
працюють збитково, а доходи від експорту цукру зійшли практично
нанівець. Ринок цукру-піску з цукрових буряків – один із найважливіших
секторів продовольчого ринку України. В економіці держави цукробуряковий
комплекс завжди мав стратегічне значення.

Метою роботи є об’єктивне дослідження впливу інструментів регулювання
зовнішньоекономічної діяльності на зовнішню торгівлю цукром,
конкурентоспроможності цукрової галузі в Україні, можливості та
перспективи її розвитку, аналіз проблем та можливі шляхи їх вирішення.

Завдання дослідження випливають з мети роботи:

1) проаналізувати основні інструменти державного впливу на
зовнішньоекономічну діяльність, зокрема на торгівлю;

2) визначити основні напрямки впливу держави на зовнішню торгівлю
цукром;

3) зробити прогноз державного впливу на торгівлю цукром.

Об’єкт дослідження: регулювання зовнішньої торгівлі цукром в Україні.

Предмет дослідження: економічні відносини, що виникають в процесі
регулювання зовнішньої торгівлі, інструменти регулювання
зовнішньоекономічної діяльності, їх вплив на зовнішню торгівлю цукром,
ефективність регулювання зовнішньою торгівлею, динаміка зовнішньої
торгівлі цукром в Україні.

Теоретичною та методичною основою роботи стали праці провідних
вітчизняних та зарубіжних вчених: О.С.Багатаренка, В.І.Бойка,
В.П.Білаша,   Ю.Д.Білика, П.П.Борщевського, В.С.Бондаря,
П.І.Гайдуцького, В.П.Галушко, М.Я.Дем’яненка, О.С.Зайця, Є.В.Імаса,
В.А.Кадієвського, С.М.Кваші, М.Ю.Коденської, В.І.Пиркіна,  П.Т.Саблука,
О.М.Шпичака, В.В.Юрчишина та інших, а також статистичні та фактологічні
дані Державного комітету статистики України, Міністерства економіки
України, нормативно-правові акти, які стосуються регулювання
зовнішньоекономічної діяльності в Україні, статистичні та аналітичні
матеріали, які розкривають стан ринку цукру в Україні та
експортно-імпортних операцій на даному ринку, навчальні посібники та
праці з галузі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та
ін.

Структура роботи: дане дослідження складається зі вступу, основної
частини, яка включає два розділи та п’ять підрозділів, висновків та
списку використаних джерел та літератури.

Основна частина включає в себе два розділи.

Перший розділ стосується теоретичних засад регулювання
зовнішньоекономічної діяльності. В даному розділі планується розглянути:

правові засади регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності,

особливості визначення ефективності регулювання зовнішньоекономічної
діяльності.

Другий розділ розкриває вплив регулювання зовнішньоекономічної
діяльності на зовнішню торгівлю цукром. Даний розділ буде містити:

динаміку зовнішньої торгівлі цукром в Україні;

аналіз впливу інструментів регулювання на торгівлю цукром;

прогноз державного впливу на торгівлю цукром.

Методи дослідження: під час виконання роботи були використані такі
загальнонаукові методи дослідження: статистичний та графічний методи,
аналіз, синтез, методи прогнозування та узагальнення та ін.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Правові засади регулювання зовнішньоекономічною діяльністю

Зростання ролі економічних функцій держави зумовлене різним рівнем
усуспільнення виробництва, масштабами та складністю
соціально-економічних завдань, необхідністю ефективного використання
природних багатств, науково-технічного потенціалу, дією інших внутрішніх
та зовнішніх чинників. У кожній окремо взятій країні держава забезпечує
правові засади функціонування економіки, визначає політику
макроекономічної стабілізації, розробляє різні програми, спрямовані на
соціально справедливий розподіл ресурсів і доходів.

На сучасному етапі державне регулювання економіки в усьому світі
базується на таких основних концепціях: кейнсіанській та
неокейнсіанській, теорії меркантилізму, теорії економіки пропозицій,
теорії раціональних очікувань, теорії неокласичного синтезу та
економічній теорії добробуту. Їх комбінації активно застосовуються для
створення моделей державного регулювання в багатьох країнах, зокрема
таких як західноєвропейська, американська, японська [57, c.39].

Досвід розвинутих країн щодо регулювання сільського господарства
свідчить, що в умовах ринкової економіки ефективність аграрного
виробництва, життєздатність господарств та стабільність соціальної сфери
в сільській місцевості значною мірою залежать від державної підтримки.
Це зумовлено особливостями сільськогосподарського виробництва, зокрема:
різноманітністю природно-кліматичних умов та залежністю від них;
нееластичним попитом на сільськогосподарську продукцію та коливанням цін
і доходів в агропромисловому виробництві; високим ступнем монополізації
в ресурсозабезпечувальних і переробних сферах; повільними темпами
обертання капіталу, сезонністю виробництва, порівняно довгим
відтворювальним процесом та високим рівнем ризику, що  робить аграрну
сферу малопривабливою для інвесторів; потребою  екологізації сільського
господарства [52, c.24].

Таким чином, розміри та вибір важелів державного регулювання аграрної
сфери залежать від рівня економічного і соціального розвитку, від
збалансованості попиту і пропозиції на сільськогосподарських ринках.
Економічні важелі регулювання та підтримки дозволяють державі
здійснювати непрямий вплив на економічні процеси і не стримують дію
ринкових законів, в чому полягає їхнє соціально-економічне значення.
Застосування цих важелів потребує певних затрат і здійснюється за
рахунок споживачів продукції сільського господарства й продовольства
(цінове регулювання) і платників податків (урядові програми). Це
призводить до нарощування обсягів виробництва, стимулює виробників до
використання ресурсозберігаючих технологій, дозволяє створювати
додаткові робочі місця і зберігати існуючі, підвищує рівень доходів
працівників, а отже збільшує обсяги споживання продукції, сприяє
розбудові соціальної інфраструктури села. Отже використання державою
економічних важелів регулювання та підтримки підприємств АПК сприятливо
впливає на рівень життя населення, зокрема тієї його частини, яка
проживає в сільській місцевості [53, c.49].

Для України особливо актуальною є проблема створення регульованих
товарних ринків, зокрема ринку цукру. Протягом останніх десяти років
Україна не задовольняє внутрішню потребу в цукрі власного виробництва
через різке зниження посівних площ та урожайності цукрових буряків.
Цукробурякове виробництво є традиційною галуззю народного господарства,
що пов’язано перш за все із сприятливими грунтово-кліматичними умовами
та наявністю в достатній кількості трудових ресурсів. З моменту
зародження галузь підтримувалася державою, в сучасних умовах ця
підтримка є особливо необхідною.

На кінець ХІХ століття в Україні був сформований регульований ринок
цукру із запровадженням акцизів, граничних цін, із застосуванням
механізму квотування виробництва, захистом вітчизняного виробника через
застосування ввізного мита на імпортований цукор та системою
адміністративних заходів для контролю виконання запроваджених правил
виробництва та реалізації цукру. На цій основі побудовані моделі ринків
цукру економічно розвинутих країн, зокрема Франції та Німеччини.
Створення регульованого ринку цукру та цукрових буряків в Україні
дозволить вирішити ряд соціально-економічних проблем, зокрема
забезпечення внутрішнього попиту на цукор та надходження валютних
ресурсів від експорту за рахунок нарощування обсягів та зниження
собівартості виробництва цукрових буряків і цукру; ліквідація бартерних
стосунків, підвищення рівня життя працівників підкомплексу та покращення
соціальної інфраструктури села [57, c.39].

На даний час одним із найважливіших економічних важелів державного
впливу на цукробуряковий підкомплекс є регулювання цін. Це пов’язано з
тим, що до його складу входять дві основні групи підприємств –
сільськогосподарські та переробні. Тому ефективність його функціонування
залежить, перш за все, від налагодженої системи економічних відносин між
виробниками сировини та цукровими заводами. Ціноутворення є важливим
фактором у регулюванні даних відносин, оскільки диспаритет цін блокує
розвиток як окремо взятої галузі, так і підкомплексу в цілому.

Так, прийняття Закону України “Про ціни і ціноутворення” у грудні 1991
р., згідно з яким повинен відбутися перехід до вільного формування цін,
призвело до виникнення цілого ряду негативних явищ: погіршення
фінансового стану бурякосіючих господарств, зниження рівня їх
платоспроможності; неспроможність придбати нове обладнання призвела до
того, що ступінь зносу основних фондів став критичним, господарства
цукробурякового підкомплексу не могли дозволити собі скористатися
кредитами для придбання необхідних виробничих ресурсів. Систему
державного регулювання необхідно спрямовувати на досягнення стабілізації
цін і підтримання їх на рівні, який дозволить вести розширене
відтворення.

На ринку цукру розвинутих країн діють два види цін – ринкова та
інтервенційна (мінімальна) ціна, яка, звичайно, нижча за ринкову і є
гарантією для виробників. Слід відмітити, що застосовують мінімальну
гарантовану ціну та інтервенційну ціну на цукор лише тоді, коли
відсутній попит на ці товари, в решті випадків ціна формується під дією
законів ринку – закону попиту та закону пропозиції.

Для регулювання внутрішнього ринку цукру держава використовує такі
цінові інструменти, як встановлення мінімальних цін на цукор та цукрові
буряки, які б забезпечили отримання прибутку виробником, в обсягах
достатніх для здійснення простого відтворення, встановлення
інтервенційних цін на цукор, за якими цукор, призначений для реалізації
на внутрішньому ринку, може скуповуватися Інтервенційним фондом або
Державним резервним фондом. Цей механізм передбачає обов’язкове
впровадження квотування виробництва [66].

Регулювання підприємницької зовнішньо-економічної діяльності діяльності
практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади —
Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національний банк,
Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі, Державне
управління митного контролю.

До компетенції Верховної Ради України належить таке: прийняття, зміна і
скасування законів стосовно зовнішньоекономічної діяльності;
затвердження основних напрямків зовнішньоекономічної політики України;
розгляд, затвердження і зміна структури органів державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності; ратифікація міжнародних договорів
України; затвердження нормативів обов’язкового розподілу валютного
виторгу між державою та місцевими органами влади, ставок і умов
оподаткування, митних тарифів, зборів і процедур щодо здійснення
зовнішньоекономічної діяльності; встановлення спеціальних режимів
зовнішньоекономічної діяльності на території України; затвердження
списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню і
квотуванню або забороняється [65, c.19].

Кабінет Міністрів України має такі повноваження: здійснює конкретні
заходи в галузі зовнішньоекономічної політики України відповідно до
чинного законодавства; координує діяльність міністерств, державних
комітетів і відомств щодо регулювання і здійснення зовнішньоекономічної
діяльності; узгоджує роботу торговельних представництв України за
кордоном; приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної
діяльності у випадках, передбачених чинним законодавством України;
проводить переговори та підписує міжурядові договори (угоди) з питань
зовнішньоекономічної та спільної підприємницької діяльності, забезпечує
їх виконання всіма органами, підпорядкованими Кабінету Міністрів
України; забезпечує складання платіжного балансу, валютного плану, а
також реєстрацію міжнародних спільних підприємств; здійснює заходи,
спрямовані на раціональне використання Державного валютного фонду
України [60, c.25].

Національний банк України: забезпечує збереження і належне використання
золото-валютного резерву України та інших державних цінностей, що
використовуються у міжнародній підприємницькій діяльності; представляє
інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, між
банками та іншими фінансово-кредитними установами, а також укладає
відповідні міжбанківські угоди; регулює курс національної валюти України
стосовно грошових одиниць інших країн; – здійснює облік і розрахунки по
виданих та отриманих кредитах, операції з централізованими валютними
ресурсами, що надаються йому Державним валютним фондом України.

Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України:
забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики у процесі
виходу суб’єктів господарювання на зовнішній ринок, координацію їхньої
діяльності у сфері міжнародного бізнесу; контролює виконання всіма
суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності законів та міжнародних
договорів України; здійснює заходи нетарифного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів спільного підприємництва.

Процеси інтернаціоналізації підприємств і країн відбуваються за
регулюючої участі певних міжнародних союзів, співтовариств, а також
конкретних міжнародних організацій. У сукупності вони здатні допомагати
сфері міжнародного бізнесу вирішувати його актуальні, насамперед
фінансові та інші економічні проблеми.

Основною метою регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів
господарювання є: забезпечення збалансованості різних сфер економіки й
рівноваги внутрішнього ринку України; стимулювання прогресивних
структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів
підприємницької діяльності; створення особливо пільгових умов для
інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її
максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;
здійснення захисту економічних інтересів України в цілому й окремих
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема; надання рівних
можливостей суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, розвиюк усіх
видів підприємництва незалежно від форми власності; заохочення
конкуренції і подолання монополізму у сфері зовнішньоекономічної
діяльності [45, c.38].

Зараз не існує жодного уряду в світі, який би не регулював свій
внутрішній ринок засобами тарифного і нетарифного регулювання.

За останні роки держава приділяла значну увагу цукровій галузі. Було
видано цілу низку документів з цього приводу. Зокрема, Закон України
“Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” від 17.06.99
р. №758-X1V [2], Указ Президента України “Про додаткові заходи відносно
вирішення соціальних проблем на селі і подальшого розвитку аграрного
сектора економіки” від 21.02.2002 р. №170/2002, Постанова Кабінету
Міністрів України “Деякі питання державного регулювання виробництва і
реалізації цукру” від 15.02.2002 р. № 142, Постанова Кабінету Міністрів
України “Про тимчасове вилучення цукру білого з режиму вільної торгівлі
з Республікою Молдова” від 14.03.2002 р. №344, Наказ Міністерства
аграрної політики України “Про заходи щодо державного регулювання
виробництва і реалізації цукру на період з 1 вересні 2002 р. по 1
вересні 2003 року” від 06.03.2002 р. №74, Наказ Міністерства аграрної
політики України “Про зміни і доповнення до Положення про умови
розподілу обсягів виробництва цукру квоти “А” і “В” між цукровими
заводами на конкурсних засадах” від 19.03.2002 р. №91. Наказ
Міністерства аграрної політики України “Про порядок видачі ліцензій на
імпорт цукру-сирцю тростинного” від 16.07.2001р. №146 Меморандум про
узгодження дій між Кабінетом Міністрів України і професійними
об`єднаннями агропромислового комплексу на ринку цукру від 25.03.2002 р.
тощо. Крім того кожного року Верховна Рада України приймає Закон України
“Про ввезення в Україну цукру-сирцю тростинного”, яким встановлює обсяг
ввезення його в Україну та ставку ввізного мита, а Міністерство аграрної
політики на конкурсних засадах визначає підприємства, які
здійснюватимуть його переробку [19].

Також серед нормативної документації, яка регулює зовнішньоекономічну
діяльність в галузі виробництва і реалізації цукру, слід виділити
Постанову Кабінету Міністрів України „Про деякі питання державного
регулювання виробництва і реалізації цукру”.

Дану Постанову Кабінету Міністрів України „Про деякі питання державного
регулювання виробництва і реалізації цукру” розроблено на виконання
доручення Кабінету Міністрів України від 01.06.2007 №49020/11/1-06 та
згідно із Законом України „Про державне регулювання виробництва і
реалізації цукру”  з метою забезпечення внутрішньої потреби держави
цукром вітчизняного виробництва, формування регульованого ринку,
створення реальних передумов для оптимального функціонування галузі в
майбутньому.

 Постанова складається з п’яти пунктів.

 Постановою передбачається:

 – затвердження Порядку обліку закупівлі цукросировини, виробництва і
реалізації цукру квоти „А”;

 – затвердження Положення про порядок формування квот поставки цукру на
внутрішній ринок;

 – надання повноважень Міністерству аграрної політики і Міністерству
економіки здійснювати заходи щодо регулювання виробництва і реалізації
цукру;

 – Міністерству аграрної політики до 1 вересня 2007 року розробити та
затвердити:

 Положення про умови розподілу обсягів вирощування цукрових буряків для
виробництва цукру в межах квоти “А” між виробниками цукросировини на
конкурсних умовах;

 Положення про умови розподілу обсягів виробництва цукру в межах квоти
„А” між цукровими заводами на конкурсних умовах;

Порядок визначення мінімальних цін на цукрові буряки, що поставляються
для виробництва цукру в межах квоти „А”,  та мінімальних цін на цукор
квоти „А” [21, c.33-34].

1.2. Інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Для регулювання зовнішньоторговельної діяльності використовують цілу
систему інструментів, які можна поділити на дві великі групи: економічні
та адміністративні.

До економічних інструментів належать:

у галузі імпорту – митні тарифи, чисельні податки і збори з товарів, що
ввозяться, та імпортні депозити;

у галузі експорту – пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії,
звільнення від сплати податків та надання фінансової допомоги.

Адміністративні інструменти регулювання – це такі, що безпосередньо
впливають на зовнішньоекономічні відносини:

ембарго (повна заборона деяких експортно-імпортних операцій);

ліцензування;

квотування (кількісне лімітування ввезення або вивезення);

зобов’язання щодо самообмеження поставок експортерами [28, c.85].

Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності спирається
переважно на економічні методи за допомогою мита, податків, кредитів,
пільг тощо. За загальнодержавної необхідності застосовуються директивні
методи (заборони).

Найбільш поширеними інструментами в галузі регулювання
зовнішньоекономічної діяльності є податки, збори, митні тарифи, пільгові
кредити.

Теоретична основа зовнішньоекономічного регулювання торгівлі базується
на двох взаємовиключних процесах: фритредерство (від англ. free trade –
вільна торгівля) та протекціонізм (від лат. protectio – захист,
заступництво). При цьому митні тарифи являються реальними інструментами
здійснення політики лібералізації або протекціонізму.

Фритредерство – це політика, за якої митні органи не застосовують
будь-які обмеження щодо зовнішньоторговельного обороту. Вона стимулює
конкуренцію і базується на тому, що завдячуючи їй світова економіка,
через найбільш ефективне використання виробничих ресурсів, може досягти
найвищого добробуту людей. Лібералізація характерна для країн з високими
темпами економічного розвитку.

Протекціонізм – це система економічних важелів, спрямованих на обмеження
імпорту з метою створення пільгових умов для своїх товарів.
Протекціонізм сприяє зростанню вітчизняного виробництва, проте, як
правило, суперечить інтересам безпосередніх споживачів. Теорія
протекціонізму отримала назву “ковтка повітря” для того, щоб здійснити
модернізацію відповідної галузі. Крім того, вона може бути обумовлена з
військово-політичних міркувань та зайнятості робочої сили [29, c.57].

Мито стягується з товарів, що переміщуються через митний кордон в
процесі зовнішньоекономічної діяльності. За економічною сутністю воно
являється складовою частиною системи оподаткування. Оподаткування
експортно-імпортних операцій через митні тарифи, акцизні збори, у
вигляді універсального акцизу (ПДВ), квот та сертифікатів відноситься до
непрямих податків, які включаються в ціну товару і сплачуються
споживачами в момент його купівлі.

Митні тарифи спрямовані на формування раціональної структури імпорту та
експорту, захисту національного товаровиробника, збільшення або
зменшення експорту.

В Україні застосовуються адвалерне, специфічне, комбіноване, сезонне,
антидемпінгове, компенсаційне, спеціальне мита. Крім митно-тарифного
існують нетарифні обмеження (квоти, ліцензії тощо). Зберігаючи ефект
подорожчання, вони доповнюють їх введенням прямих перешкод у вигляді
лімітів за кількістю, цінами або технічними характеристиками товару.
Найбільш жорсткий кількісний захід нетарифного характеру – це ембарго.
Нетарифні бар’єри менш відкриті, ніж мито, що створює значну
невизначеність у міжнародній торгівлі.

Ставки митного та немитного регулювання затверджуються Верховною Радою
України за поданням Кабінету Міністрів України. В окремих країнах (США)
митні тарифи на сільськогосподарську продукцію визначаються
Міністерством сільського господарства [29, c.84].

Застосування, поряд з адвалерними, специфічних і комбінованих ставок
ввізного мита унеможливлює зниження митної вартості товарів через ціну.

Важливе теоретичне і методологічне значення в процесі оподаткування
експортно-імпортних операцій, особливо досліджуваних товарів, має
податок на додану вартість (ПДВ). І це за умов, що ПДВ – це податок на
внутрішнє споживання продукції і, здавалось би, не має нічого спільного
з міжнародною торгівлею.

У податковій практиці України застосовується ставка ПДВ в розмірі 20% та
“0”. Ставка “0” дозволяє уникнути стягнення ПДВ там, де відсутній об’єкт
оподаткування – споживання в Україні. Так, наприклад, ніхто на першій
стадії вирощування зернових, цукрових буряків, соняшнику, не знає, буде
кінцевий продукт спожитий в Україні чи за її межами.

Для товарів, що обертаються в середині країни, ПДВ для виробника
сировини, підприємств по переробці її є нейтральним податком.
Нейтральність його ліквідується, коли товар надходить в роздрібну
торгівлю. Тут він додається до ціни і відшкодуванню не підлягає.

Основними типами зовнішньоторговельної політики є протекціонізм та
політика вільної торгівлі.

Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від
іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних заходів щодо
зниження конкурентоспроможності іноземних товарів. Проте існує
небезпека, що національне виробництво, захищене від іноземної
конкуренції, може потерпіти від застійних явищ, зниження
конкурентоспроможності національних товарів, посилення монополізації на
внутрішньому ринку.

Політика вільної торгівлі передбачає ліквідацію будь-яких перешкод щодо
доступу в країну іноземних товарів. Однак на практиці повністю усунути
обмеження у зовнішній торгівлі ніколи не вдавалося. Прихильниками
вільної торгівлі, як правило, є держави, здатні перемагати у
конкуренції.

Протекціонізм та вільна торгівля приходили на зміну одне одному,
поступово вдосконалюючись, зокрема під впливом НТР, транснаціоналізації
капіталу.

Основними методами регулювання зовнішньоекономічної політики є:
економічні, адміністративні та правові.

Зовнішньоекономічна діяльність переважно регулюється економічними
методами за допомогою мита, податків, кредитів, дотацій та пільг.

Державні митно-тарифні системи регулюють доступ іноземних товарів на
внутрішній ринок і експортно-імпортні операції в цілому.

Мита бувають фіскальними і протекціоністськими. Перші мають забезпечити
надходження у держбюджет, тобто суто фіскальну мету. Вони, як правило,
невисокі і охоплюють невелику групу товарів. Протекціоністські мита
застосовуються для захисту національного виробництва від іноземної
конкуренції [30, c.74].

Залежно від країни походження і характеру відносин з нею величина мита
може бути різною. На товари країн, яким надано режим найбільшого
сприяння, встановлюються мінімальні ставки. Крім того, існують
преференційні, пільгові мита. Антидемпінговими митами оподатковуються
товари, що продаються за цінами, нижчими за їхню нормальну вартість.
Каральні мита мають відверто дискримінаційний характер, спрямовані, як
правило, на досягнення певних політичних цілей і ведуть до загострення
відносин між країнами.

Класичним інструментом зовнішньоторговельної політики є митний
тариф-систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони
оподатковуються. Поширеними є дворівневі тарифи із зазначенням
максимальних і мінімальних ставок.

Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється згідно з
законами України про митне регулювання єдиним митним тарифом України.
Товари та інші предмети, що вивозяться за межі України і ввозяться на
митну територію України, обкладаються митом. Ставки вивізного
(експортного) мита та перелік товарів, які підлягають обкладанню митом
при їх вивозі за межі України суб’єктами підприємницької діяльності,
визначаються Кабінетом Міністрів України. Систематизоване зведення
ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на
митну територію України, відображається в єдиному митному тарифі. У
тарифі ставки мита визначають у відсотках до митної вартості товарів.
Таке мито називається адвалерним. В окремих випадках ставки вказано у
встановленому грошовому розмірі стосовно фізичної одиниці товару-штуки,
одиниці ваги, одиниці місткості (мито специфічне) або у комбінованому
вигляді-поєднанні двох попередніх видів ставок (мито комбіноване).

Ввізне і вивізне мито нараховується у національній валюті України.
Широко запроваджується заходи, які вплинуть на зростання ціни імпортних
товарів. Це імпортні податки (крім сплати мита), імпортні депозити
(попередня застава імпортером перед купівлею іноземного товару),
численні адміністративні, прикордонні та інші стягнення з імпорту [33,
c.92].

З метою підтримки експорту практикуються його пряме та непряме
субсидування, надання державних експортних кредитів.

До методів непрямого державного регулювання зовнішньоекономічної
діяльності належать оподаткування і кредитування зовнішньоекономічної
діяльності.

До адміністративних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності
відноситься квотування, ліцензування експорту та імпорту. Перше означає
дозвіл на ввіз іноземних товарів лише певної кількості на певний період
часу. При ліцензуванні імпортер або експортер має одержати від
державного органу спеціальний дозвіл – ліцензію на ввіз або вивіз
товарів.

Квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг) вводяться з
метою встановлення раціональної структури експорту та захисту
внутрішнього ринку. За поданням Міністерства економіки України Кабінет
Міністрів України визначає список конкретних товарів, які підпадають під
режим ліцензування та квотування, та строки дії цього режиму. Квоти на
експорт товарів (робіт, послуг) затверджує Кабінет Міністрів України.
Реалізація квот і ліцензування експорту товарів і послуг здійснюються
Міністерством зовнішніх економічних зв’язків України [65, c.19].

Правові методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні
ґрунтуються на використанні положень законодавчих актів та декретів
Кабінету Міністрів України, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність.
До них відносяться: Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”,
Закон України “Про державне мито”, декрети “Про оподаткування бартерних
(товарообмінних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності”,
“Про встановлення спеціального режиму експорту окремих видів товарів”,
“Про акцизний збір”, “Про порядок обкладання митом предметів, які
ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну”, “Про квотування і
ліцензування експорту товарів (робіт і послуг)”, “Про єдиний митний
тариф України”.

Митні тарифи залишаються найважливішим інструментом
зовнішньоторговельної політики. Проте в останні роки набули значного
розширення форми і методи нетарифних торговельних обмежень. За оцінками
фахівців, їх нині існує не менше п’ятдесяти. Особливо активно нетарифні
методи регулювання торгівлі використовують промислово розвинені країни.
В середині 90-х рр. приблизно 14% товарів, які імпортуються країнами ЄС,
США та Японією, підпадали під основні нетарифні обмеження: імпортні
квоти, добровільне обмеження експорту та антидемпінгові заходи.
Нетарифні обмеження є менш відкритими, ніж митні податки, а тому надають
урядові більше влади при здійсненні економічної політики та створюють
певну невизначеність у міжнародній торгівлі. У зв’язку з цим одним із
найважливіших завдань, які стоять перед Всесвітньою торговельною
організацією, є поступова заміна кількісних обмежень, або так звана
тарифікація їх (заміна кількісних обмежень еквівалентними за рівнем
захисту митними тарифами).

Найпоширенішою формою нетарифного обмеження є квота. Квотування – це
обмеження в кількісному чи вартісному вираженні обсягу продукції, яку
дозволено ввозити до країни (імпортна квота) чи вивозити з країни
(експортна квота) за певний період. Як правило, квотування зовнішньої
торгівлі здійснюється шляхом її ліцензування, коли держава видає
ліцензії на імпорт чи експорт обмеженого обсягу продукції і водночас
забороняє неліцензовану торгівлю.

Ліцензії можуть мати і самостійне значення, як інструмент
зовнішньоторговельної політики, коли, наприклад, держава надає право
якому-небудь імпортерові завозити товари без обмеження або лише із
зазначених країн (так звана генеральна ліцензія). Існує також практика
автоматичного ліцензування, коли для ввезення чи вивезення певних
товарів потрібно одержати ліцензію, що дає змогу державі здійснювати
нагляд за торговельними потоками і, в разі необхідності, швидко
запроваджувати обмежувальні заходи. Про тарифні та нетарифні методи
регулювання зовнішньої торгівлі цукром, їх особливості застосування та
наслідки будуть розглянуті у наступному розділі.

1.3. Визначення ефективності регулювання

зовнішньоекономічної діяльності

Державне регулювання являє собою систему заходів законодавчого,
виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалювати
зовнішньоекономічну діяльність в інтересах національної економіки.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється
методом розробки і реалізації державної зовнішньоекономічної політики. В
сучасних умовах зовнішньоекономічна політика – це система заходів,
спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних,
науково-технічних, виробничих зв’язків із зарубіжними країнами,
поглиблення і розширення участі в МРТ з метою вирішення стратегічних
завдань соціально-економічного розвитку країни.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється з
урахуванням наступної мети:

– забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку
країни;

– стимулювання прогресивних ринкових структурних змін в економіці;

– створення сприятливих умов для входження економіки України в систему
міжнародного розподілу праці.

Державне регулювання повинно забезпечити:

– захист економічних інтересів України і законних інтересів суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності;

– створення рівних можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності з метою розвитку всіх видів підприємницької діяльності,
незалежно від форм власності;

– розвиток конкуренції і ліквідацію монополії [57, c.61-62].

Політика вільної торгівлі являє собою мінімальне втручання держави у
зовнішньоекономічну діяльність, необмежений доступ на вітчизняні ринки
іноземних товарів.

Політика протекціонізму передбачає втручання держави у
зовнішньоекономічну діяльність, введення різних обмежень по відношенню
до зарубіжних товарів з метою підтримки національного виробника.

Незважаючи на переваги політики вільної торгівлі, всі держави в тій чи
іншій мірі використовують протекціонізм. В реальній дійсності в чистому
вигляді ні один з цих підходів не використовується, а в тій чи іншій
комбінації.

З позицій конкретного підприємця, визначення економічної ефективності
митно-тарифних регуляторів при експортно-імпортних операціях
пропонується здійснювати шляхом системи співставлень:

показників ефективності реалізації вітчизняної продукції на експорт  з
реалізацією аналогічної продукції на внутрішньому ринку;

ефективності від реалізації конкретного виду вітчизняної продукції на
внутрішньому ринку з ефективністю реалізації імпортованої продукції;

ефективності від експортованої та імпортованої продукції одного і того ж
виду;

цін експортованих та імпортованих однойменних товарів [54, c.208].

З позицій держави, крім вказаних співставлень, повинні враховуватись
інтереси потенційно-конкурентоспроможних вітчизняних товаровиробників,
інтереси безпосередніх споживачів, продовольча безпека країни,
зайнятість трудових ресурсів.

Для визначення рівня економічної ефективності експортно-імпортних
операцій, як передумови встановлення або оцінки уже існуючих митних
тарифів, слід здійснити ряд аналітичних розрахунків. Для цього необхідна
об’єктивна інформація про обсяги та економічний стан, як на стадії
виробництва відповідного виду продукції, так і на стадії її руху від
франко-елеватора до місця збуту за умов FOB або DAF. Зараз така
інформація в більшості випадків відсутня або не об’єктивна.

При визначенні ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств
застосовується системний підхід, який надає можливість здійснити
комплексний аналіз будь-якого виду зовнішньоекономічної операції. Для
здійснення економічного аналізу потрібно обрати критерій ефективності.
Критерій – це головна ознака, що відрізняє його від інших
класифікаційних одиниць. На основі такої ознаки здійснюється кількісна
оцінка ефективності виробництва. Згідно з цим визначенням обраний
критерій має відповідати принципам побудови показників ефективності, а
також всебічно відтворювати її економічну сутність.

На основі похідних даних можна вирахувати проміжні та узагальнений
показники, побудувати факторну модель, розробити формули впливу факторів
на узагальнений показник, вирахувати можливі відхилення при здійсненні
фінансово-господарської діяльності, обчислити резерви та обґрунтувати
проблеми, які потребують негайного вирішення на управлінському рівні.

Економічне обґрунтування діяльності підприємств, у тому числі і тих його
напрямків, які пов’язані із зовнішньоекономічною сферою господарювання,
здійснюється на підставі аналізу показників ефективності [48, c.21].

Показники економічної ефективності поділяють на:

1) показники ефекту, що визначаються як абсолютні значення і
відтворюються в грошових одиницях як різниця між результатами діяльності
та витратами на її здійснення;

2) показники ефективності, що визначаються як співвідношення прибутку
від діяльності підприємства до витрат на її здійснення і відтворюються
відносними величинами: відсотками, частками одиниці.

Розрахунок показників ефективності вимагає дотримання наступних
принципових методологічних положень:

1) принципу всебічного обліку всіх складових елементів витрат та
результатів, який припускає якісну класифікацію і відтворення
відповідних показників у документах оперативного, статистичного і
бухгалтерського обліку;

2) принципу зведення витрат і результатів для зіставлення, який показує,
що показники, які порівнюються, повинні відтворюватися однаковими
кількісними одиницями і носити антонімічний характер в економічному
розумінні. При конструюванні показника ефективності чисельник і
знаменник останнього мають виключати можливе дублювання складових
елементів;

3) принципу зведення різнотермінових витрат і результатів до одного
моменту часу за допомогою дисконтування;

4) принципу зіставлення з базовим варіантом, що відтворює сутність
застосування показників ефективності для здійснення економічного
аналізу, який проводять не тільки з метою опису поточного стану
діяльності суб’єкта господарювання, а й з метою опрацювання пропозицій
щодо поліпшення економічної ситуації, яка склалася в періоді, що
аналізується [53, c.42].

Здійснюваний економічний аналіз полягає у вивченні поточного стану
підприємства в галузі зовнішньоекономічної діяльності, його відхилень
від запланованого рівня та виявленні факторів, що спричинили ці
відхилення. Він є базою для прийняття управлінських рішень, тому має за
мету:

1) оцінити діяльність підприємства та його підрозділів;

2) виявити можливі резерви;

3) сформулювати проблему, яку слід вирішити.

Оцінка діяльності здійснюється шляхом зіставлення фактичних результатів
із запланованими або за попередній період. Можливою вважається і оцінка
відносно нормативних показників або показників аналогічних підприємств.
Результати оцінки діяльності є базою для стимулювання цієї діяльності,
коректування планів.

Складення формул факторного впливу на обраний критерій ефективності
зовнішньоекономічної діяльності повинно здійснюватися з підвищеною
відповідальністю, оскільки неналежне урахування будь-якого фактора може
призвести до хибних результатів і, як наслідок, до невірних керівних
рішень.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ВПЛИВУ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА
ЗОВНІШНЮ ТОРГІВЛЮ ЦУКРОМ

2.1. Динаміка зовшіньої торгівлі цукром в Україні

Цукробуряковий комплекс – один з найбільш експортноорієнтованих
комплексів України. На виконання завдання підтримання внутрішнього і
утримання позицій на зовнішньому ринку працюєли 192 цукрових заводи.
Вони довели свої потужності до 570 тис.т переробки буряків на добу, що
перевищило можливості українського села забезпечити їх сировиною. У
сільському господарстві на цукровий концерн працювало до 9тис.
бурякосійних і насінницьких господарств.

Цукровий буряк є основною сировинною базою вітчизняних цукрових заводів
України. Таким чином, конкурентоспроможність та ефективність виробництва
цукрових буряків в Україні є одним з найбільш важливих елементів у
проблемі підтримки та збереження всього цукрового маркетингового
ланцюжка [52, c.91].

Незважаючи на високі показники виробництва сектору в радянські часи
(Україна була найбільшим виробником цукру та, як наслідок, цукрового
буряку у колишньому СРСР), перехід до ринкової економіки став справжнім
викликом для виробництва бурякового цукру.

Україна як член СОТ взяла на себе зобов’язання імпортувати 260 тис. т
цукру-сирцю із тростини. За виходу 96% це дорівнює 250 тис. т цукру
білого. Верховною Радою України прийнято Закон України “Про встановлення
тарифної квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю із тростини” від 30
листопада 2006 р. № 404-V, яким і передбачено ввезення вказаного обсягу
тростинного цукру-сирцю за пільгової ставки ввізного мита 2% митної
вартості. На 2009–2010 рр. Міністерство економіки України пропонує
встановити квоту на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини зі ставкою
мита 2% митної вартості на рівні: 2009 р. — 263,9; 2010 р. — 267,8
тис.т. Національна асоціація цукровиків України “Укрцукор” прогнозує
значне погіршення стану галузі за ввезення в країну цукру-сирцю
відповідно до узятих Україною перед Світовою організацією торгівлі
зобов’язань, тому що бурякове виробництво об’єктивно
неконкурентоспроможне, порівняно з тростинним, через природно вищу
собівартість. За розрахунками асоціації, у разі ввезення в Україну
цукру-сирцю в обсязі 260 тис.т в країні закриється 20–22 цукрових заводи
середньої потужності, виробництво цукрових буряків зменшиться більш ніж
на 2 млн т, Державний бюджет недоотримає більше 700 млн гривень [51,
c.338].

Слід відмітити, що ввезення обсягу цукру (близько 200–300 тис. т) на
пільгових умовах — звичне явище для України.

За імпортних поставок цукру-сирцю на загальних засадах ставка ввізного
мита становить 50% митної вартості, але не менше 0,3 євро за 1 кілограм.

Якщо розглядати сирець як додаткову сировину для вітчизняних цукрових
заводів у бурякове міжсезоння і на фоні їхньої недозавантаженості навіть
у сезон переробки солодких коренеплодів, то імпорт сирцю на пільгових
умовах — це бажана підмога для українських цукроварень у частині
сировинного забезпечення та зайнятості персоналу. Але “осідання” цукру,
отриманого із сирцю, природно дешевшого за буряковий, на внутрішньому
ринку — це “заслонка” для розвитку цукробуряківництва, а отже, — і
сегменту на 100% вітчизняної цукрової промисловості.

Для більшої повноти характеристики митно-тарифного регулювання поставок
сировини для виробництва цукру в Україні та наслідків запровадження мита
того чи іншого рівня зазначимо таке.

Бурякопостачальницький сезон для українських цукрових заводів 2005 р.
відзначився характерним особливим явищем: швидкопсувна сировина —
цукрові буряки — на переробні підприємства України поставлялась також
із-за кордону. В 2005 р., за даними Держкомстату, в Україну було
імпортовано 108,6 тис. т солодких коренеплодів. Завезли цей обсяг
буряків із Білорусі (67,3 тис. т), Польщі (21,4 тис. т) і навіть із
Литви (20 тис. т). У 2006 р. було ввезено в Україну з ближнього
зарубіжжя 24,9 тис. т цукрових буряків. У 2007 р. було імпортовано 18,6
тис. т солодких коренеплодів: 15,7тис. т із Литви та 2,9 — із Польщі
[56].

Вирішальну провокуючу роль у цьому процесі в умовах загального дефіциту
цукрової сировини зіграло зниження (Закон України “Про внесення змін до
деяких законів України” від 7 липня 2005 р., № 2775) ставки ввізного
мита на цукрові буряки з 30 до 20% митної вартості.

Яким же чином держава регулює перетин українського кордону уже готового
“білого золота”?

Спочатку — коротко про обсяг експорту-імпорту білого цукру України.
Цукор, задіяний в експортно-імпортних операціях країни, становив 1–2% (а
в 2007 р. і того менше) вітчизняного виробництва.

Експортні поставки цукру останніми рокам були незначними, наприклад, у
2007 р. становили лише 5,2 тис.т. Річ у тім, що експортне мито на цукор
в Україні не застосовується.

Поставки цукру в Україну за імпортом також невеликі (2007 р. — 12 тис.
т). Однією з причин цього є те, що імпортне мито на цукор було досить
високим і стабільним: з 2001 р. — 50% митної вартості, але не менше 0,3
євро/кілограм [64, c.28].

Розрахунки свідчать про недостатню ефективність установлених митних
тарифів на цукор з точки зору забезпечення захисту внутрішнього ринку.

Співставлення внутрішніх цін з цінами на цукор на Лондонській біржі з
урахуванням чинного мита в 50% митної вартості показало, що ціна на
Лондонській біржі за курсом долара США НБУ у сумі з митом в 2008 р. була
вищою за внутрішню ціну на умовах поставки EXW: на початку року — на 9%,
у березні — на 18%, напередодні вступу до СОТ на початку травня та зразу
ж після вступу (з моменту ратифікації Верховною Радою Протоколу про
вступ 16 травня 2008 р. та набуття повноправного членства в організації
через 30 днів) — на 14–15%, а в середині літа — на 10% (табл.2.1).

Невід’ємною частиною протоколу про вступ України до СОТ є графік
тарифних товарних зборів в Україні на 2008 р., згідно з яким Верховною
Радою встановлені ставки ввізних мит на продукцію і товари відповідно до
вказаних зобов’язань: депутати проголосували за прийняття в цілому
відповідного законопроекту № 2351–1. Нові ставки ввізного мита за
товарними групами 01–24 мають застосовуватись з 1 січня 2009 р. Так,
ввізне мито становитиме: на цукор — 50% митної вартості без нижньої межі
у євро (не менше 0,3 євро/кг, тобто відмінена комбінована форма мита),
на інші види цукру — 5% митної вартості замість ставки у єврообрахуванні
(0,3 євро/кг). Це фактично буде означати зменшення імпортних тарифів:
наприклад, за митної вартості цукру 350 дол. США/т мито в 50% митної
вартості становитиме 175 дол. США/т, або 850 грн/т; за середньої митної
вартості інших видів цукру 480 дол. США/т мито в 5% становить 24 дол.
США, або 115 грн/т, а мито, рівне 0,3 євро/кг, дорівнює 300 євро/кг, або
понад 2300 грн/тонна [66].    

Як протекціоністський захід для захисту внутрішнього ринку вітчизняної
продукції може бути застосоване додаткове спеціальне ввізне мито на
різні види цукру, що дозволяється СОТ за певних обмежувальних умов: в
розмірі не більше 1/3 рівня звичайної ставки та можливості виконання
встановлених правил розрахунку (за ціною CIF-порт імпортера за три
останні роки). Але навіть за наявності законного права на застосування
додаткового мита на цукор та цукор-сирець таке введення може відбутися
тільки на четвертий рік після вступу до СОТ. Крім того, оскільки, за
даними Департаменту статистики СОТ, внутрішнє виробництво цукру в
Україні становить близько 2 млн т у рік, Україна може не мати підстав
для встановлення додаткового мита за імпорту до 630 тис. т білого цукру,
оскільки, згідно з міжнародною практикою, без введення додаткового мита
завозиться не менше третини середнього річного виробництва білого цукру.

Таблиця 2.1.

Виробництво цукрових буряків в Україні, 2002-2008 рр. [56]

Роки 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008

Площа,

тис. га 897 773 732 652 815 610 380

Врожайність, т/га 18,9 20,1 239 24,8 28,5 29,4 35,6

Валовий врожай, млн. т 14,5 13,4 16,6 15,5 22,4 17,0 13,4

Для порівняння:

Таблиця 2.2.

Найбільші виробники цукру в світі (обсяг виробництва, тис. т
цукру-сирцю)

Країна 2005/2006 2006/2007 2007/2008

Бразилія 15,700 18,300 19,000

ЄС 19,305 17,816 18,416

Індія 14,592 16,862 17,865

Китай 8,631 9,009 8,770

США 7,276 7,324 7,620

Австралія 5,576 4,874 5,200

Мексика 5,490 5,040 5,145

Таїланд 4,245 5,227 5,000

Куба 3,200 3,500 3,500

ПАР 2,413 2,808 2,546

Турція 2,372 2,700 2,500

Отже, в останні роки Україна перетворилась з експортера цукру в його
імпортера. В 2005 році було ввезено приблизно 200 тис. т білого цукру, в
тому числі з Білорусії та Молдови, та 450 тис. т цукру-сирцю з Бразилії,
Куби, Німеччини, Великобританії, Польщі, Сальвадору та Південної Африки.

Україна відіграє слабку роль на світовому ринку цукру. На сучасному
етапі розвитку питання експорту-імпорту цукру в Україні є надзвичайно
важливим і актуальним, потребує висвітлення також ситуація на
внутрішньому цукровому ринку, оскільки конкурентоспроможність цукру та
підприємств-переробників залишається низькою, і це перешкоджає виходу
України на зовнішні ринки. Тому останнім часом експорт цукру зовсім
зійшов нанівець, в той час як імпорт цього продукту невпинно зростає
[44].

Під час розгляду заявки України до вступу в СОТ країни-члени робочої
групи – Австралія, Бразилія, Куба, Індія, Аргентина – вимагали від Києва
ввести квоту на імпорт в Україну 200-260 тис. т цукру-сирцю щорічно із
сплатою 2-відсоткового мита і наступним збільшенням квоти до 350 тис. т.
Однак, у 2004 році в Україну було ввезено майже 1,5 млн. т цукру-сирцю,
що в 4 рази більше, ніж за останні 3 роки. Отже, це остаточно
розбалансувало внутрішній ринок цукру.

Таблиця 2.3.

Світова торгівля цукром основними країнами-товаровиробниками [56]

Напрям

(країна) Маркетингові роки

2004/2005 2005/2006 2006/2007 2007/2008

Млн.

тонн Частка,

% Млн.

тонн Частка,

% Млн.

тонн Частка,

% Млн.

тонн Частка,

%

Експорт:

Світ 41,5 100 37,6 100 40,9 100 46,1 100

В т.ч.

Бразилія 11,3 27,2 7,7 20,4 11,6 28,4 14,0 30,3

ЄС 6,1 14,8 6,6 17,5 4,8 11,7 5,3 11,4

Австралія 4,1 9,9 3,1 8,1 3,6 8,8 4,1 8,9

Куба 3,4 8,2 23,1 8,0 2,7 6,6 2,4 5,2

Польща 0,4 1,0 0,5 1,2 0,1 0,1 0,5 1,0

Індія 0,03 0,17 1,4 3,6 1,1 2,8 1,4 3,1

Ін. країни 16,1 38,7 15,5 41,2 16,9 41,4 18,1 38,3

Імпорт:

Світ 36,0 100 38,7 100 38,1 100 39,9 100

В т.ч.

Росія 5,1 14,3 5,7 14,6 4,9 12,7 4,0 10,0

Корея 1,5 4,3 1,6 4,1 1,6 4,2 1,6 4,0

США 1,5 4,1 1,4 3,7 1,4 3,7 1,6 3,9

Індонезія 1,9 5,4 1,6 4,1 1,6 4,2 1,6 4,1

Куба – – 0,04 0,1 0,1 0,2 0,3 0,8

Україна 0,3 0,9 0,4 1,1 0,3 0,7 1,5 3,7

Ін.країни 25,6 70,9 28,1 72,4 28,3 74,3 29,4 73,5

Тим не менш, повільне скорочення посівних площ і збільшення врожайності
свідчить про деякі позитивні структурні зрушення в секторі. Хоча
більшість виробників цукрових буряків мають показник ефективного
виробництва тільки на рівні 43% (повністю не використовуючи свого
потенціалу чи наявних ресурсів). Це зумовлено різними причинами,
наприклад, низьким рівнем якості управління с/г підприємствами,
неоптимальною практикою господарювання, неадекватним технічним
оснащенням тощо. Крім цього, на посіви в південних, східних і
центральних областях негативно впливає стала посуха і минулі суховії.
Зокрема, через пилові бурі агрогосподарства, за даними асоціації, були
змушені пересіяти близько 20 тис. га.

Таблиця 2.4.

Посівні площі  цукрових буряків (фабричних), тис. га [56]

Роки Посівна площа,

тис. га

1990 1607

1991 1558

1992 1498

1993 1530

1994 1485

1995 1475

1996 1359

1997 1104

1998 1017

1999 1022

2000 856

2001 970

2002 897

2003 773

2004 732

2005 652

2006 815

2007 610

2008 380

Аналізуючи регіональну особливість та ефективність виробництва цукрових
буряків, виявляється, що виробництво в основному сконцентровано у
Центральній частині України. Виробники, які оброблюють більшу площу
цукрових буряків можуть досягати більшої врожайності. (Українські
фермери скорочували площі посівів цукрових буряків на користь більш
рентабельних та менш капіталомістких культур.)

Потужності цукрових заводів України дозволяють переробити понад 40 млн.
т цукрових буряків і виробляти щорічно до 4,4 млн. т цукру.
Агрокліматичні умови бурякосійних районів сприяють отриманню такого
врожаю цукрової сировини.

Таблиця 2.5.

Виробництво цукрових буряків (фабричних), тис. т [46]

Роки Цукрові буряки,

тис.т

1990 44264

1991 36168

1992 28783

1993 33717

1994 28138

1995 29650

1996 23009

1997 17663

1998 15523

1999 14064

2000 13199

2001 15575

2002 14452

2003 13392

2004 16600

2005 15468

2006 22421

2007 16978

2008 13438

Отже, починаючи з 1997 року по наш час спостерігається різке скорочення
виробництва цукрових буряків, вийняток становить тільки 2006 рік.

Вінницька, Полтавська, Черкаська та Київська області є лідерами за
обсягами виробництва та площами цукрових буряків. Те саме стосується й
врожайності, за винятком Херсонської області, яка дає найвищу
середньозважену врожайність. Доступність природного потенціалу не
обов’язково гарантує його ефективне використання. Таким чином, важливим
є знання умов (ціни, врожайності тощо) за яких виробництво цукрових
буряків є конкурентоспроможним серед сільгоспвиробників [46].

Таблиця 2.6.

Урожайність цукрових буряків (фабричних), ц з 1 га площі збирання [46]

Роки Цукрові буряки (фабричні),

ц /га

1990 276

1991 234

1992 194

1993 222

1994 192

1995 205

1996 183

1997 176

1998 174

1999 156

2000 177

2001 183

2002 189

2003 201

2004 238

2005 248

2006 285

2007 294

2008 356

Не дивлячись на скорочення виробництва цукрових буряків, урожайність за
останні десять років досить збільшилася, але не змогла вплинути на
загальну динаміку виробництва. Тобто, спостерігається зменшення посівних
площ під цукрові буряки, що і дає зменшення виробництва, не зважаючи на
непогану урожайність.

Таблиця 2.7.

Виробництво цукру в Україні, тис. т [56]

2005 2006 2007 2008

Цукор-пісок, отриманий з цукру-сирцю тростинного чи бурякового, тис.т
2486 2600 1900 1573

в т.ч. з цукру-сирцю

бурякового,тис.т 1790 2230 1610 1490

З-поміж великих виробників виділяють: ВАТ „Новоіванівський цукровий
завод”, ТОВ АПО „Цукровик Полтавщини”, ТОВ „Агрофірма „Ободівський
цукор”. За даними „Укрцукор”, у 2008 році виробництво здійснювало 119
цукрових заводів (у 2006 році – 116). Лідером за обсягами виробництва
цукру є Українська продовольча компанія, питома вага виробленої
продукції якої в 2007/2008 маркетинговому році становила 13,4%, до
п’ятірки лідерів також входять підприємства групи “Укррос” (8,6%),
„Астарта-Київ” (6,2%), „Євросервіс” (4,5%), „Західна компанія „Дакор”
(4,0%).

Частка експорту цукру (бурякового, тростинного) в загальному експорті
харчових продуктів налічувала у 2008 р. 8,6%. Товар експортується у
Азербайджан, Туркменістан. (Невелика кількість експорту цукру з України
обмежується країнами СНД.)

Таблиця 2.8.

Обсяги експорту-імпорту цукру в Україні, тис. т. [56]

Вид цукру

2006 2007 2008 2009

експорт імпорт експорт імпорт експорт імпорт експорт імпорт

Цукор білий 6,9 138,2 170,2 58,0 115,8 180,5 116,4 182,0

Цукор сирець з тростини – 311,1 – 378,5 – 378,5 – 260,5

Цукор-буряковий 6,9 449,3 170,4 436,8 115,6 430,3 116,4 425,1

Поставки здійснюються як комерційними організаціями, так і за
міждержавними бартерними угодами в обмін на паливо та інші матеріальні
ресурси. Білий цукор експортується в Російську Федерацію, здійснюються
поставки цукрового сиропу та інших видів цукру. При цьому основним
покупцем українських кондитерських виробів з цукру залишається Росія.
Слід відмітити, що на сьогодні внутрішній ринок Росії за цінами на цукор
власного виробництва та його обсягами залишається найбільш прийнятним
для пропозиції української продукції. На сьогодні потреба в цукрі
Російської Федерації становить 4,5 млн. т. Росія ж виробляє власного
цукру 2,5 млн. т.

Цукор, вироблений в Україні, має відносно високу собівартість порівняно
з тростинним, що превалює на світовому ринку, та буряковим, виготовленим
в інших країнах, і характеризується низькою якістю. А тому в умовах
низьких світових цін на цукор високої якості й широкого асортименту,
український цукор є неконкурентоспроможним на зовнішньому ринку [42,
c.132].

Дослідженнями Світового економічного форуму (WEF) встановлено, що в
Україні й досі немає перспектив для зростання рівня
конкурентоспроможності. Україні в цьому рейтингу в попередні роки
належало 84-те місце серед 102 країн світу – останнє серед країн Європи.
(За експортним потенціалом, а він перевищував 3 млн. т, країна входила
до десятка провідних світових експортерів.) За останні 15 років галузь
практично зруйнована. Тому актуальним на сучасному етапі розвитку
формування взаємовідносин із світовим ринком необхідно вважати
збільшення його експортних можливостей, вдосконалення структури
експорту, вихід на світові ринки з конкурентоспроможною продукцією,
згідно вимог СОТ, дотримання мінімальної ціни на цукор, обґрунтування
ввезення цукру-сирцю тростинного, використання поставлених квот.

У січні 2008 року експорт цукру збільшився в 33,5 рази, або на 0,130
тис. тонн у порівнянні із груднем 2007 року до 0,134 тис. тонн на 0,062
млн. доларів. Про це говориться в даних Державного комітету статистики.

У січні 2007 року цукор не експортувався.

В 2007 році експорт цукру скоротився в порівнянні з 2006 роком на 76,9%,
або на 17,26 тис. тонн до 5,19 тис. тонн на 2,21 млн. доларів [39,
c.23-24].

Ємність цукрового ринку оцінюється в 2 млн. тонн у рік.

Донедавна Україна входила в першу десятку країн – найбільших виробників
цукрових буряків й цукру і поставляла його за межі держави понад
3,5млн.т, на внутрішній – до 2,5 млн.т. У вартості експортних
продовольчих товарів частка цукру становила понад 30%. Тому на
перспективу цукробурякове виробництво України повинно розвиватись як
експортно-орієнтована сфера Місткість зовнішнього ринку цукру України,
за нашими розрахунками, може становити як мінімум 3,5-4 млн.т.

Багатокомпонентність вихідної продукції цукробурякового виробництва,
використання її в багатьох сферах народного господарства зумовлює не
тільки конкурентність галузі, а й виробничо-економічну залежність від її
ефективного розвитку підприємств і організацій інших галузей, зокрема,
харчової промисловості. Крім того, цукор може бути перероблений на
продукти технічного використання.

Основними причинами спаду цукробурякового виробництва і зниження
економічної ефективності його функціонування є такі: зменшення
виробництва і продажу господарствам промислових засобів виробництва і
предметів праці (сільськогосподарських машин і обладнання, мінеральних
добрив і хімічних меліорантів, пестицидів і гербіцидів, елітного насіння
тощо); дуже висока трудомісткість культури, що в умовах зменшення
трудо-, фондо- і енергозабезпеченості господарств веде до скорочення
посівної площі цукрових буряків і їх валового збору; різке підвищення
цін на всі промислові засоби виробництва і предмети праці, що негативно
позначилося на рентабельності галузі; неузгодженість розміщення посівів
цукрових буряків і цукрових заводів, велике подорожчання перевезень
цукросировини з віддалених господарств; зниження родючості ґрунтів,
зменшення їх гумусомісткості, перевищення виносу поживних речовин
урожаєм над їх внесенням з органічними і мінеральними добривами;
недосконалість економічних і фінансових взаємовідносин між цукровими
заводами і бурякосійними господарствами; територіальні і галузеві
диспропорції у розвитку цукробурякового комплексу [37].

Важливою проблемою в цукробуряковому виробництві є боротьба з втратами.
Усього в сільськогосподарському виробництві втрачається 12млн.т
цукросировини, що є рівнозначним 860 тис.т. або 25% цукру. Оскільки
більше половини валового збору цукрових буряків закладається на
зберігання, значна частина сировини знижує свої технологічні якості і
втрачається. В цілому по Україні ці втрати дорівнюють 4,0-4,5 млн.т або
9,5-10 %. Загальні ж втрати цукрової сировини становлять 10-12 млн.т або
20-22 %, що є рівнозначним 1,6 млн.т цукру.

Для підвищення економічної ефективності цукробурякового виробництва і
збільшення випуску цукру необхідно розробити і впровадити комплексну
програму цукробурякового виробництва в Україні, яка має включати:
структурну перебудову всього цукробурякового комплексу і вдосконалення
його функціонально-територіальної структури; оптимізацію розміщення
посівів цукросировини і цукрових заводів та формування регіональних
цукробурякових комплексів з оптимальним поєднанням у них всіх елементів
інфраструктури виробництва; збільшення виробництва і продажу
господарствам промислових засобів виробництва і предметів праці
(сільськогосподарських машин і обладнання, мінеральних і бактеріальних
добрив, пального, мастильних та інших матеріалів); організацію служби
агросервісу; удосконалення технології вирощування цукрових буряків, їх
транспортування, зберігання і переробки на цукрових заводах; поліпшення
фінансово-економічних взаємовідносин між бурякосійними господарствами і
цукровими заводами.

Необхідно приступити до структурної перебудови цукробурякового комплексу
і оптимізації розміщення посівів буряків і цукрових заводів. Важливо
довести до оптимальних потужностей цукрові заводи, виходячи з того, що в
Україні вона дорівнює 1,7 тис.т на добу, тоді як у Росії -2,81,
Казахстані – 2,98, Білорусії – 2,55, Нідерландах – 12,1, Данії – 9,9,
Франції – 8,7, Австрії- 9, Італії -8,6, Бельгії – 7,9, Німеччині – 7,
Англії – 6,8, Швеції – 6,5 і в США – 5,2тис.т переробки коренів на добу.
Раціоналізація розміщення цукрових підприємств і збільшення їх
потужності дасть змогу скоротити строки переробки цукрової сировини,
радіуси її перевезення, втрати цукру і підвищити економічну ефективність
функціонування цукробурякового комплексу [35, c.83].

Починаючи з 1996 року здійснюється процес державного регулювання
економічних відносини в сфері виробництва, заготівлі і переробки
цукрових буряків. Зокрема, Постановою КМУ від 24.09.1997р. №1063
затверджено Порядок приймання і переробки цукрових буряків та
взаєморозрахунків споживачів і постачальників цукрової сировини, в якому
визначено наступне:

– взаємовідносини між виробниками цукрової сировини і цукровими заводами
регулюються договорами, які укладаються відповідно до законодавства. В
цих договорах визначається порядок, обсяги і терміни поставок цукрової
сировини, умови її приймання, зберігання та переробки, видачі готової
продукції – цукру, меляси та жому, а також порядок взаєморозрахунків між
виробниками цукрової сировни і цукровими;

– умови приймання (якісні та кількісні показники) цукрової сировини на
бурякоприймальних пунктах цукрових заводах визначаються відповідно до
державного стандарту 17421-82 “Цукрові буряки для промислової переробки.
Вимоги при заготівлях” та “Технічного регламенту по прийманню і
зберіганню цукрових буряків”;

– витрати на транспортування цукрових буряків, які надходять до цукрових
заводів для виробництва цукру за загальною квотою поставки його на
внутрішній ринок, відносяться на рахунок цукрових заводів. Витрати на
транспортування цукрових буряків, які надходять до цукрових заводів для
виробництва цукру понад загальну квоту, розподіляються, виходячи із
запропонованого Міжвідомчою комісією з питань регулювання ринку цукру
співвідношення цін на цукрові буряки та цукор у межах загальної квоти;

– розрахунки з виробником цукрової сировини в межах загальної квоти
здійснюються у міру надходження коштів від реалізації цукру на
спеціальний рахунок цукрового заводу. В розрахунках за цукрові буряки
враховується вартість насіння цукрових буряків, пально-мастильних
матеріалів, мінеральних добрив, гербіцидів, наданих у рахунок авансу
виробнику цукрової сировини;

– цукрові буряки, що надійшли понад кількість, передбачену для
виробництва цукру за загальною квотою поставки иа внутрішній ринок,
переробляються на давальницьких умовах. Вироблені з цих буряків цукор
меляса і жом є власністю виробника. Цукор реалізується цукровими
заводами за межі України за ціною, яка складається під час його продажу
за погодженням сторін;

– для забезпечення внутрігосподарських потреб у цукрі виробник цукрової
сировини залишає собі 25 відсотків цукру, виробленого понад загальну
квоту. На цю кількість цукровому заводу зменшується квота цукру, що
реалізується на внутрішньому ринку [32, c.49-50].

Продаж цукру виробнику сировини проводиться з розрахунку 25 кг за кожну
тонну цукру в буряках за мінімальною ціною. При цьому загальна квота
зменшується на кількість відпущеного цукру. Цей цукор використовується
тільки для внутрішнього споживання. Продаж меляси виробнику
цукросировини з розрахунку 10 кг, жому сирого 650 кг за 1тонну буряків,
в межах обсягів буряків для виробництва цукру по загальній квоті для
поставки на внутрішній ринок. Завод відпускає жом у пункту здачі
цукрових буряків. Цукор і меляса відпускається на цукровому заводі.
Навантаження жому і меляси за рахунок заводу.

Вищеназваною постановою було затверджено Положення про визначення
мінімальних цін на цукор та цукрові буряки, в якому встановлено такі
терміни та методику розрахунків:

– мінімальна оптово-відпускна ціна на цукор – це ціна, нижче якої не
дозволяється укладення угод купівлі-продажу цукру, здійснення бартерних
та інших операцій з ним на внутрішньому ринку в обсягах, передбачених
загальною квотою;

– мінімальна закупівельна ціна на цукрові буряки – це нижня межа ціни,
що застосовується під час укладення угод купівлі-продажу цукрових
буряків для виробництва цукру в межах загальної квоти [33, c.84].

Ue

???????????H?H?????Ue

?

r

r

r

r

??

$

unnnnnnnnninnnnnnnnncUU

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

/Oe

oeoeoeoeoeoeoeoenaaaaaaa*********

i

o

изначаються на наступний рік на основі середніх по Україні нормативних
витрат на виробництво однієї тонни цукрових буряків в заліковій вазі
базисної цукристості 16 відсотків і урожайності 300-350 ц/га на умовах
франко-поле та мінімального прибутку.

Для визначення фактичних цін реалізації цукрових буряків у разі
відхилення їх цукристості від базисної застосовуються відповідні
коефіцієнти перерахунку.

Мінімальна оптово-відпускна ціна на цукор визначається на основі
нормативних витрат середнього за потужністю цукрового заводу на
виробництво однієї тонни цукру стандартної якості на умовах
франко-станція відправлення та мінімального прибутку.

Мінімальні ціни на цукор та цукрові буряки формуються разом з
визначенням обсягів поставок цукру на внутрішній ринок і необхідних для
його виробництва цукрових буряків не пізніше 1 серпня поточного року з
метою укладення договорів на наступний рік.

Між мінімальними цінами на цукор та цукрові буряки щорічно
встановлюється коефіцієнт співвідношення. У разі зміни мінімальної
закупівельної ціни на цукрові буряки відповідно змінюється і мінімальна
оптово-відпускна ціна на цукор, яка визначається за формулою:

Цц = Цб/Кх 100% + ПДВ, (2.1.)

де Цц – оптово-відпускна ціна однієї тонни цукру (на умовах
франко-станція відправлення);

Цб – закупівельна ціна однієї тонни цукрових буряків (не умовах
франко-поле господарства);

К – коефіцієнт постійного співвідношення мінімальних цін на цукор та
цукрові буряки (уточнюється щорічно Міжвідомчою комісією з питань
регулювання ринку цукру).

Реалізація цукру за цінами нижче встановленого рівня не допускається.

Вищеназваною постановою КМУ було затверджено Положення про визначення і
розміщення квоти на виробництво і поставку цукру та необхідних обсягів
цукрових буряків, в якому встановлено наступне:

загальна квота поставки цукру на внутрішній ринок – максимальна
кількість цукру, яка має бути поставлена на внутрішній ринок з 1 вересня
поточного року до 1 вересня наступного року;

місткість внутрішнього ринку цукру – обсяги цукру, що можуть бути
реалізовані протягом одного року з урахуванням попиту;

рівень попиту на цукор – обсяги цукру, забезпечені платоспроможністю
населення.

Під час визначання загальної квоти на цукор враховуються такі критерії:
місткість внутрішнього ринку цукру; роздрібна ціна на цукор та
закупівельна ціна на цукрові буряки; виробництво цукру в середньому за
останні три роки, імпорт його та цукровмісних продуктів; рівень
платоспроможності населення; рівень попиту на цукор [42, c.133].

Основою визначення загальної квоти на цукор є місткість внутрішнього
ринку цукру. Загальна квота на цукор визначається Міжвідомчою комісією з
питань регулювання ринку цукру. Виробництво цукру в обсягах загальної
квоти та необхідної кількості цукрових буряків здійснюється за
контрактами, укладеними між цукровими заводами і бурякосіючими
господарствами.

Цукор, вироблений понад загальну квоту, підлягає вільній реалізації лише
за межами держави.

Обсяги поставок цукру на експорт виробництва визначають з урахуванням
необхідних ресурсів для виконання зобов’язань за загальною квотою При
цьому використовується такий механізм:

– міжвідомча комісія з питань регулювання ринку цукру визначає фактичне
співвідношення між загальною квотою на цукор та його середньорічним
виробництвом за попередні три роки і доводить інформацію про показник
цього співвідношення і зазначену квоту до Національної асоціації
цукровиків;

– національна асоціація цукровиків доводить зазначену інформацію до
обласних формувань цукрової промисловості і розміщує квоту на цукор між
цими формуваннями, які в свою чергу розподіляють її між цукровими
заводами на підставі таких показників: повнота виконання загальної квоти
за попередній рік; експорт цукру у попередньому році; потужність заводу;
середня відстань перевезення буряків; рівень витрат на виробництво цукру
та цукрових буряків; якість цукру; виробництва цукру з 1 гектара; рівень
вилучення цукру з цукрових буряків.

Цукрові заводи на конкурсній основі розміщують між бурякосіючими
господарствами загальну квоту на цукор для забезпечення поставок
цукрових буряків базисної цукристості в перерехуванні на цукор з метою
виробництва цієї продукції для потреб внутрішнього ринку.

Цукрові заводи використовують такі показники для бурякосіючих
господарств: середня урожайність за останні три роки; середня
цукристість за останні три роки [49, c.48].

Господарства, які виконали зобов’язання за доведеною квотою і мають
залишок цукрових буряків, можуть отримати квоту в інших господарствах
(за домовленістю сторін).

2.2. Аналіз впливу інструментів регулювання на торгівлю цукром

Ставки митного та немитного регулювання затверджуються Верховною Радою
України за поданням Кабінету Міністрів України. Правові, економічні та
організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту,
імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром визначені законом України
“Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” від 17.06.1999
(Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 32. – Ст. 267, з
наступними змінами). Державне регулювання виробництва і реалізації цукру
та вирощування цукрових буряків, контроль за виконанням умов виробництва
та реалізації цукру здійснюють Кабінет Міністрів України та уповноважені
ним органи. Державне регулювання у цій сфері базується на принципі
квотування. Закон передбачає такі види квот:

квота поставки цукру на внутрішній ринок (квота “А”) – максимальна
кількість цукру для поставки на внутрішній ринок з 1 вересня поточного
року до 1 вересня наступного року для задоволення внутрішніх потреб;

квота поставки цукру за міжнародними договорами (квота “В”) – кількість
цукру для поставки за межі України за міжнародними договорами та
поповнення, в разі необхідності, квоти “А”;

квота “С” – цукор, вироблений понад квоти “А” та квоти “В” і призначений
для реалізації його власниками виключно за межами країни [29, c.105].

Граничні розміри квоти “А” та квоти “В” визначаються щорічно Кабінетом
Міністрів України. Обсяги виробництва цукру в межах вказаних квот
розподіляються між цукровими заводами органом, уповноваженим Кабінетом
Міністрів України, на конкурсних умовах не пізніше 1 січня поточного
року. Порядок та умови розподілу обсягів виробництва цукру в межах
вказаних квот визначаються Кабінетом Міністрів України. Обсяги
вирощування цукрових буряків для виробництва цукру в межах квоти “А” та
квоти “В” визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України або
уповноваженим ним органом і розподіляються обласними та районними
органами виконавчої влади на конкурсних умовах.

Так, в 2008 р. було встановлено квоту на імпорт цукру-сирцю тростинного
(код ТН ЗЕД 17.01.11) в обсязі 260 тис. т за ставкою ввізного мита в
розмірі 1% митної вартості, але не менше 5 євро за одну тонну.

Ціна на бразильський цукор-сирець дорівнює приблизно 218 дол./т на
умовах EXW, курс долара становить 5,33грн. Таким чином, ціна в гривнях
за 200 т цукру-сирцю становитиме: 218*5,33*200=232388 грн.

Ставка ввізного мита (1%) дорівнюватиме 2038,725 грн.

За імпорт цукру сплачується ПДВ на загальних підставах, тобто 20% бази
оподаткування, тобто договірної (контрактної) вартості товарів, але не
менше митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з
урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження,
перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону
України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів
винагород, плати за використання об`єктів інтелектуальної власності, що
належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, інших
податків і зборів, за винятком ПДВ, що включаються у ціну товарів згідно
із законами України.

За митне оформлення товарів та інших предметів стягується митний збір –
при митній вартості:

до 100 доларів США

не справляється

від 100 до 1000 доларів США

5

більше 1000 доларів США

0,2 відсотка митної вартості товарів та інших предметів, але не більше
еквівалента 1000 доларів США

Таким чином, в разі ввезення на митну територію України 200т цукру-сирцю
сплачується митний збір за ставкою 0,2% митної вартості товарів, але не
більше еквівалента 1000 дол. США.

Оптова торгівля цукром на внутрішньому ринку здійснюється суб’єктами
господарювання за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії).
Ліцензії видаються органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, у
межах квоти “А” з урахуванням квартальних і місячних обсягів. Кількість
ліцензій на здійснення оптової торгівлі цукром не обмежується. Роздрібна
торгівля цукром може здійснюватися виключно особами, які зареєстровані
як суб’єкти підприємницької діяльності, у порядку, встановленому
законодавством. Вказані суб’єкти мають право одержувати призначений для
реалізації цукор виключно від осіб, які мають ліцензії на здійснення
оптової торгівлі цукром. Для стабільного забезпечення потреб
внутрішнього ринку цукром протягом року та недопущення значних сезонних
коливань ціни на нього визначаються квартальні та місячні обсяги
реалізації цукру.

Реалізація цукру за межі України згідно з міжнародними договорами
здійснюється підприємствами, які мають спеціальні дозволи (ліцензії) на
експорт цукру. Ліцензії видаються органом, уповноваженим Кабінетом
Міністрів України, у межах квоти “В” з урахуванням квартальних і
місячних обсягів. Реалізація цукру квоти “В” здійснюється за цінами, що
визначаються міжнародними договорами. Реалізація цукру з квоти “В” та
квоти “С” на внутрішньому ринку України забороняється.

Виробництво цукру в Україні з імпортної сировини допускається виключно
за умови подальшого вивезення готової продукції у повному обсязі за межі
України в терміни, передбачені законодавством.

Закупівля цукру для забезпечення державних потреб, як внутрішніх, так і
для виконання зобов’язань держави за міжнародними договорами,
здійснюється органами (підприємствами), уповноваженими Кабінетом
Міністрів України. Ним же щорічно визначаються й обсяги закупівлі.
Відносини між вказаним органами (підприємствами) і виробниками цукру
регулюються законодавством та угодами, що між ними укладаються.
Закупівля цукру для задоволення державних потреб здійснюється за умови
попереднього фінансування витрат виробників цукру та цукрових буряків
згідно з порядком, передбаченим Законом. У межах попереднього
фінансування зазначених витрат може застосовуватися державне
матеріально-технічне забезпечення виробників цукру та вирощування
цукрових буряків. Грошові розрахунки між органами (підприємствами), що
закуповують цукор для задоволення державних потреб, і виробниками цукру
та цукрових буряків здійснюються через Державне казначейство України.

Закон встановлює особливості ціноутворення в бурякоцукровому комплексі.
Мінімальна ціна на цукрові буряки для виробництва цукру квоти “А” та
квоти “В”, і мінімальна ціна на цукор квоти “А” визначаються щорічно
Кабінетом Міністрів України із застосуванням щомісячних індексів
інфляції. Мінімальні ціни на цукор і цукрові буряки встановлюються на
рівні, що забезпечує прибутковість виробництва відповідних видів
продукції.

Відносини між цукровими заводами, бурякосійними господарствами та іншими
суб’єктами бурякоцукрового комплексу здійснюються на основі
господарських договорів, які укладаються між ними відповідно до Закону.
Типові умови господарських договорів затверджуються Кабінетом Міністрів
України або уповноваженим ним органом і є обов’язковими до застосування
у відносинах між вказаними суб’єктами усіх форм власності [27, c.105].

Законом передбачена відповідальність за порушення встановлених умов
виробництва та реалізації цукру. У разі поставок цукру на внутрішній
ринок понад встановлену квоту або реалізації його за цінами, що нижчі
від визначеної мінімальної ціни, з суб’єкта господарювання стягується
штраф у розмірі подвійної вартості цукру, реалізація якого здійснена з
порушенням встановленого порядку. Зазначений штраф стягується до
місцевого бюджету за місцем реєстрації винного суб’єкта. Рішення про
стягнення штрафів приймаються судом (господарським судом) за позовами
органів, які за дорученням Кабінету Міністрів України здійснюють
контроль за виконанням Закону. Дії цих органів можуть бути оскаржені до
суду (господарського суду) згідно із встановленим порядком.

Станом на вересень 2004 року серед діючих законів, які містять
неузгоджені положення щодо регулювання зовнішньої торгівлі
сільськогосподарською продукцією наступний :“Про державне регулювання
виробництва та реалізації цукру” від 17 червня 1999 року № 758-XIVЗгідно
статті 3.11 Закону України “Про державне регулювання виробництва та
реалізації цукру від 17 червня 1999 року №758-XIV виробництво цукру в
Україні з імпортної сировини допускається виключно за умови подальшого
вивезення готової продукції у повному обсязі за межі України в терміни,
передбачені законодавством України. Стаття XI:1 Угоди ГАТТ 1994 року
“Загальне скасування кількісних обмежень” вказує на те, що “ніякі
заборони чи обмеження, крім мит, податків, інших зборів, чи то у формі
квот, імпортних або експортних ліцензій чи інших заходів, не повинні
встановлюватися або застосовуватися щодо імпорту будь – якого товару,
який походить з території будь-якої іншої сторони, або щодо експорту чи
продажу на експорт будь-якого товару, призначеного для вивезення на
територію будь-якої іншої сторони”. Деякими країнами СОТ вимога статті
3.11 Закону України “Про державне регулювання виробництва та реалізації
цукру від 17 червня 1999 року № 758-XIV щодо виробництво цукру в Україні
з імпортної сировини лише за умови подальшого вивезення готової
продукції розглядається як непрямий захід обмеження імпорту в Україну
цукру з тростини [33, c.204].

2.3. Прогноз державного впливу торгівлею цукром

У сезоні 2008 року очікувалося виробництво близько 1,5 млн т бурякового
цукру в Україні з вітчизняної сировини (1,9 млн т — у 2007 та 2,6 млн т
— у 2006 р.). Основною причиною зменшення виробництва цукру є скорочення
площ посівів буряків на 30% (до 400 тис.га за зібраної в 2007 р. площі
577 тис.га).

До того ж, Україна як член СОТ взяла на себе зобов’язання імпортувати
260 тис. т цукру-сирцю із тростини. За виходу 96% це дорівнює 250 тис. т
цукру білого. Верховною Радою України прийнято Закон України “Про
встановлення тарифної квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю із
тростини” від 30 листопада 2006 р. № 404-V, яким і передбачено ввезення
вказаного обсягу тростинного цукру-сирцю за пільгової ставки ввізного
мита 2% митної вартості. На 2009–2010 рр. Міністерство економіки України
пропонує встановити квоту на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини
зі ставкою мита 2% митної вартості на рівні: 2009 р. — 263,9; 2010 р. —
267,8 тис.т. Національна асоціація цукровиків України “Укрцукор”
прогнозує значне погіршення стану галузі за ввезення в країну
цукру-сирцю відповідно до узятих Україною перед Світовою організацією
торгівлі зобов’язань, тому що бурякове виробництво об’єктивно
неконкурентоспроможне, порівняно з тростинним, через природно вищу
собівартість. За розрахунками асоціації, у разі ввезення в Україну
цукру-сирцю в обсязі 260 тис.т в країні закриється 20–22 цукрових заводи
середньої потужності, виробництво цукрових буряків зменшиться більш ніж
на 2 млн т, Державний бюджет недоотримає більше 700 млн гривень [46].

Слід відмітити, що ввезення обсягу цукру (близько 200–300 тис. т) на
пільгових умовах — звичне явище для України.

За імпортних поставок цукру-сирцю на загальних засадах ставка ввізного
мита становить 50% митної вартості, але не менше 0,3 євро за 1 кілограм.

Якщо розглядати сирець як додаткову сировину для вітчизняних цукрових
заводів у бурякове міжсезоння і на фоні їхньої недозавантаженості навіть
у сезон переробки солодких коренеплодів, то імпорт сирцю на пільгових
умовах — це бажана підмога для українських цукроварень у частині
сировинного забезпечення та зайнятості персоналу. Але “осідання” цукру,
отриманого із сирцю, природно дешевшого за буряковий, на внутрішньому
ринку — це “заслонка” для розвитку цукробуряківництва, а отже, — і
сегменту на 100% вітчизняної цукрової промисловості.

Для більшої повноти характеристики митно-тарифного регулювання поставок
сировини для виробництва цукру в Україні та наслідків запровадження мита
того чи іншого рівня зазначимо таке.

Бурякопостачальницький сезон для українських цукрових заводів 2005 р.
відзначився характерним особливим явищем: швидкопсувна сировина —
цукрові буряки — на переробні підприємства України поставлялась також
із-за кордону. В 2005 р., за даними Держкомстату, в Україну було
імпортовано 108,6 тис. т солодких коренеплодів. Завезли цей обсяг
буряків із Білорусі (67,3 тис. т), Польщі (21,4 тис. т) і навіть із
Литви (20 тис. т). У 2006 р. було ввезено в Україну з ближнього
зарубіжжя 24,9 тис. т цукрових буряків. У 2007 р. було імпортовано 18,6
тис. т солодких коренеплодів: 15,7тис. т із Литви та 2,9 — із Польщі
[50].

Вирішальну провокуючу роль у цьому процесі в умовах загального дефіциту
цукрової сировини зіграло зниження (Закон України “Про внесення змін до
деяких законів України” від 7 липня 2005 р., № 2775) ставки ввізного
мита на цукрові буряки з 30 до 20% митної вартості.

Яким же чином держава регулює перетин українського кордону уже готового
“білого золота”?

Спочатку — коротко про обсяг експорту-імпорту білого цукру України.
Цукор, задіяний в експортно-імпортних операціях країни, становив 1–2% (а
в 2007 р. і того менше) вітчизняного виробництва.

Експортні поставки цукру останніми рокам були незначними, наприклад, у
2007 р. становили лише 5,2 тис.т (рис. 1). Річ у тім, що експортне мито
на цукор в Україні не застосовується.

Поставки цукру в Україну за імпортом також невеликі (2007 р. — 12 тис.
т). Однією з причин цього є те, що імпортне мито на цукор було досить
високим і стабільним: з 2001 р. — 50% митної вартості, але не менше 0,3
євро/кілограм.

Розрахунки свідчать про недостатню ефективність установлених митних
тарифів на цукор з точки зору забезпечення захисту внутрішнього ринку.

Співставлення внутрішніх цін з цінами на цукор на Лондонській біржі з
урахуванням чинного мита в 50% митної вартості показало, що ціна на
Лондонській біржі за курсом долара США НБУ у сумі з митом в 2008 р. була
вищою за внутрішню ціну на умовах поставки EXW: на початку року — на 9%,
у березні — на 18%, напередодні вступу до СОТ на початку травня та зразу
ж після вступу (з моменту ратифікації Верховною Радою Протоколу про
вступ 16 травня 2008 р. та набуття повноправного членства в організації
через 30 днів) — на 14–15%, а в середині літа — на 10% (табл.2.2).

Невід’ємною частиною протоколу про вступ України до СОТ є графік
тарифних товарних зборів в Україні на 2008 р., згідно з яким Верховною
Радою встановлені ставки ввізних мит на продукцію і товари відповідно до
вказаних зобов’язань: депутати проголосували за прийняття в цілому
відповідного законопроекту № 2351–1. Нові ставки ввізного мита за
товарними групами 01–24 почали застосовуватись з 1 січня 2009 р. Так,
ввізне мито становить: на цукор — 50% митної вартості без нижньої межі у
євро (не менше 0,3 євро/кг, тобто відмінена комбінована форма мита), на
інші види цукру — 5% митної вартості замість ставки у єврообрахуванні
(0,3 євро/кг). Це фактично означає зменшення імпортних тарифів:
наприклад, за митної вартості цукру 350 дол. США/т мито в 50% митної
вартості становитиме 175 дол. США/т, або 850 грн/т; за середньої митної
вартості інших видів цукру 480 дол. США/т мито в 5% становитить 24 дол.
США, або 115 грн/т, а мито, рівне 0,3 євро/кг, дорівнює 300 євро/кг, або
понад 2300 грн/тонна [50].

Як протекціоністський захід для захисту внутрішнього ринку вітчизняної
продукції може бути застосоване додаткове спеціальне ввізне мито на
різні види цукру, що дозволяється СОТ за певних обмежувальних умов: в
розмірі не більше 1/3 рівня звичайної ставки та можливості виконання
встановлених правил розрахунку (за ціною CIF-порт імпортера за три
останні роки). Але навіть за наявності законного права на застосування
додаткового мита на цукор та цукор-сирець таке введення може відбутися
тільки на четвертий рік після вступу до СОТ. Крім того, оскільки, за
даними Департаменту статистики СОТ, внутрішнє виробництво цукру в
Україні становить близько 2 млн т у рік, Україна може не мати підстав
для встановлення додаткового мита за імпорту до 630 тис. т білого цукру,
оскільки, згідно з міжнародною практикою, без введення додаткового мита
завозиться не менше третини середнього річного виробництва білого цукру
[63, c.14].

Найпоширенішим способом обмеження торгівлі є імпортне мито — податок,
який накладається на кожну одиницю товару, що завозиться до країни. При
запровадженні митного податку вітчизняна ціна імпортного товару
піднімається вище світової ціни.

Існує три основних види митних податків:

•  адвалерне мито — запроваджується у вигляді відсотка від митної

вартості товару. При застосуванні адвалерного мита внутрішня ціна

(2.2)

— ставка адвалерного мита;

 – ціна, за якою товар імпортується (митна вартість товару);

• специфічне мито — визначається у вигляді фіксованої суми з одиниці
виміру (ваги, площі, обсягу і т.ін.).

Внутрішня ціна імпортного товару (Pd) після застосування специфічного
митного податку дорівнюватиме:

(2.3)

де Ts – ставка специфічного митного податку;

• комбіноване мито — визначається як поєднання ставок адвалерного

та специфічного мита.

Для того щоб зрозуміти економічний вплив імпортного мита на споживача,
вітчизняного виробника, на добробут нації в цілому, застосуємо апарат
кривих попиту і пропозиції.

— крива попиту на цукор, a SD — крива внутрішньої пропозиції).
Припустімо, що світова ціна на цукор Pw нижча за внутрішню рівноважну
ціну, а тому Україні вигідно імпортувати цей продукт.

Рисунок. 2.1. – Наслідки запровадження імпортного мита

Де перебуватиме рівновага на ринку цукру в Україні за умов вільної

Купуючи цукор за відносно низькою світовою ціною, споживачі отримують
виграш,

розмір якого може бути виміряний як площа між кривою попиту та лінією
світової ціни [51, c.337-338].

  Ціна імпортного цукру зростає на внутрішньому ринку на величину Pwt.
В цих умовах споживачі, які раніше купували імпортний цукор за світовою
ціною, зазнають втрат, оскільки за незмінного рівня до ходів змушені
купувати цього продукту менше і платити за нього дорожче.

Імпорт скорочується, і, оскільки частина попиту на цукор залишається
незадоволеною, споживачі проявляють підвищений інтерес до вітчизняної
продукції. Проте розширення виробництва і збуту пов’язане зі зростанням
витрат, тому аргентинським виробникам буде вигідно збільшувати обсяги
виробництва лише в тому випадку, коли зросте ціна на їхню продукцію.

Отже, паралельно з подорожчанням імпортного цукру, відбувається
підвищення цін і на цукор вітчизняного виробництва. Через певний час
рівноважна (з урахуванням імпорту) ціна на внутрішньому ринку
встановиться на вищому рівні:

PD=Pw+Pwt (2.4).

Таким чином, запровадження імпортного мита і пов’язане з ним наступне
підвищення цін призводять до того, що:

в) імпорт скорочується до величини Мг

 надлишок споживача як вимірник його вигод скорочується, і тоді чисті
втрати споживачів від запровадження імпортного мита утворюють область
(a+b+c+d).

Запровадження митного податку на імпорт відповідає інтересам вітчизняних
виробників товарів, які конкурують з імпортом. З одного боку, вони
можуть розширити обсяги реалізації, оскільки імпортні товари стають
дорожчими і споживачі “переорієнтовують” попит на продукцію вітчизняного
виробництва. З іншого боку, як це зазначалося раніше, зростання ціни на
імпортні товари дає змогу вітчизняним виробникам теж підвищити ціни і
отримати додатковий виграш.

   Надлишок виробників, який з економічної точки зору визначається як
різниця між виручкою від реалізації товару та витратами на його
виробництво, а з геометричної точки зору є площею, що обмежена кривою
внутрішньої пропозиції та лінією ціни, зростає. Розмір цього додаткового
виграшу виробників у галузі, яка конкурує з імпортом, відповідає площі
області а (рис. 2.1).

Таким чином, виграш вітчизняних виробників від запровадження ввізного
мита (область а) є значно меншим, ніж втрати споживачів (область
a+b+c+d). Причина проста: виробники виграють за рахунок підвищення цін
лише на вітчизняні товари, а споживачі змушені платити однаково високу
ціну за товари як вітчизняного, так і імпортного виробництва [58,
с.311].

Графічно це передається областю с на рис. 2.1.

Важливо, проте, підкреслити, що ввізне мито буде лише тоді давати доход
державі, коли воно є обмежувальним, тобто не настільки високим, щоб
повністю перекрити дорогу імпортним товарам. Заборонне мито доходу
державі не дає.

Потрібно пам’ятати, що, запроваджуючи імпортне мито, держава водночас і
витрачає певні кошти, пов’язані з розробкою самого тарифу, оформлення
відповідної документації, утриманням митної служби тощо. Іншими словами,
доходи від мита частково “поглинаються” самою тарифною системою, а тому
чистий ефект для держави буде дещо меншим від очікуваного.

Проведений вище аналіз показав, що внаслідок запровадження ввізного мита
виграють виробники та державний бюджет, а програють споживачі. Це
означає, що імпортне мито призводить до перерозподілу доходів від
споживачів на користь державного бюджету та виробників у галузях, які
конкурують з імпортом.

Разом з тим ми бачимо (рис. 2.1), що сукупний виграш виробників і
держави, який дорівнює (а+с), насправді є меншим, аніж втрати споживачів
(a+b+c+d).

           або цінову еластичність попиту на імпорт [61, c.319].

При існуючому імпортному миті 2% в Україні не можливий повноцінний
захист вітчизняних цукровиробників, щоправда від цього виграють
пересічні споживачі, які мають змогу отримувати дешевший цукор.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

З вище сказаного можна зробити наступні висновки:

Зменшення обсягів виробництва та висока собівартість цукру призвели до
втрати Україною своїх позицій на ринку. Основним споживачем вітчизняного
цукру була Російська Федерація, яка сьогодні перетворилася в одного з
найбільших світових імпортерів цукру-сирцю. За таких обставин основну
частку в торгівлі України з Росією займають білий цукор та цукровий
сироп, перероблені за давальницькою схемою. Основні ринки збуту
українського цукру – країни СНД, зокрема азіатські. Враховуючи, що уряд
України вилучив білий цукор з режиму вільної торгівлі з Росією,
Білоруссю та Молдовою імпорт здійснюється лише на давальницьких засадах
для виготовлення цукровмісних кондитерських виробів.

Найбільшим імпортером цукру-сирцю в Україну, за даними Держкомстату, є
Бразилія – лідер з виробництва тростинного цукру. Білий цукор Україна
імпортувала в невеликих кількостях і, переважно, на давальницьких
умовах. У розрізі маркетингових років спостерігається зменшення імпорту
білого цукру та збільшення експорту білого цукру та цукрового сиропу.

Скорочення експорту та збільшення імпорту цукру-сирцю також є наслідком
невиконання державою своєї регулятивної функції. Одним з перших кроків
уряду в сфері цінової політики була лібералізація цін на
матеріально-технічні ресурси та жорсткий контроль закупівельних цін на
сільськогосподарську продукцію і продовольчі товари. Але наслідком стало
те, що більшість бурякосіючих господарств та цукрових заводів опинилися
на грані банкрутства через значне зростання кредиторської
заборгованості. Наступним кроком було запровадження орієнтовної
стартової закупівельної ціни з метою стимулювання сільськогосподарського
виробництва, при чому передбачалася індексація її в залежності від
темпів інфляції. Але через те, що питання індексації залишилось
недопрацьованим, запровадження нової системи ціноутворення знову
призвело до значного порушення паритету цін між промисловістю і
сільським господарством.

На українському ринку економічні важелі державного регулювання та
підтримки цукробурякового підкомплексу були введені в дію Законом
України       № 758-ХІ від 17 червня 1999 року „Про державне регулювання
виробництва і реалізації цукру“. Визначені обсяги квот „А“ та „В“ на
виробництво та реалізацію цукру і цукрових буряків з урахуванням
внутрішніх потреб, розроблені рекомендації щодо розподілу цих квот між
підприємствами на конкурсній основі; здійснена спроба удосконалити
систему оптової торгівлі через впровадження її ліцензування, передбачене
пільгове державне кредитування виробників, встановлені мінімальні ціни
на цукрові буряки та цукор, передбачені закупки продукції в Держрезерв.
Однак закон спрацював не у всіх напрямках, оскільки постанови на
виконання закону виходили із запізненням; принципи і умови конкурсу для
розподілу квот не були чітко викладені, встановлення мінімальних цін не
поширювалося на продукцію, реалізовану за бартерними угодами та на
тростинний цукор, підприємствам не гарантувалася реалізація товару за
цінами, які дозволили б отримати прибуток, тобто мінімальна ціна не
виконувала свою функцію, однак застосовувалися штрафні санкції за
недотримання умов торгівлі цукром. Фактично державою для регулювання
ринку цукру використовуються не стільки економічні, скільки
адміністративні методи. Економічними наслідками впливу даного закону
стало гальмування роботи цукрових заводів, які не могли реалізувати
цукор, коли ринкова ціна стає нижчою за мінімальну; вітчизняний цукор на
витримував конкуренцію з тростинним, стосунки між сільськогосподарськими
підприємствами та цукровими заводами будувалися на давальницьких умовах.

Для України важливим є досвід розвинутих країн щодо використання
економічних важелів регулювання та підтримки цукробурякового
підкомплексу. Характерною особливістю державного регулювання ринку цукру
в країнах ЄС є застосування механізму квотування виробництва. Для всіх
країн були встановлені загальноєвропейські правила організації ринку
цукру, які передбачають визначення обсягів виробництва цукру,
мінімальних цін на цукор та цукрові буряки та розмірів мита, що
забезпечує повний захист внутрішнього ринку від дешевого імпортного
цукру.

Державні органи встановлюють два види квот – квота А та квота В.
Основною є квота А: цукор, вироблений в цих межах призначений для
реалізації на внутрішньому ринку, при чому збут гарантується державою.
На цукор квоти А щорічно встановлюються мінімальні ціни, які повинні
застосовувати організації, що здійснюють втручання на ринках. Цукор
вироблений в межах квоти В також може реалізуватися в середині ЄС з
гарантією збуту, однак ціни на цукор цих двох квот відрізняються. Цукор
вироблений понад встановлені обсяги відноситься до квоти С і може
реалізуватися тільки за межами ЄС. В країнах ЄС не передбачено
встановлення квот на виробництво цукрових буряків, однак передбачено
визначення мінімальних цін на кожний виробничий сезон.

Україна, як член СОТ, взяла на себе зобов’язання імпортувати 260 тис. т
цукру-сирцю із тростини. За виходу 96% це дорівнює 250 тис. т цукру
білого. Верховною Радою України прийнято Закон України “Про встановлення
тарифної квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю із тростини” від 30
листопада 2006 р. № 404-V, яким і передбачено ввезення вказаного обсягу
тростинного цукру-сирцю за пільгової ставки ввізного мита 2% митної
вартості. На 2009–2010 рр. Міністерство економіки України пропонує
встановити квоту на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини зі ставкою
мита 2% митної вартості на рівні: 2009 р. — 263,9; 2010 р. — 267,8
тис.т. Національна асоціація цукровиків України “Укрцукор” прогнозує
значне погіршення стану галузі за ввезення в країну цукру-сирцю
відповідно до узятих Україною перед Світовою організацією торгівлі
зобов’язань, тому що бурякове виробництво об’єктивно
неконкурентоспроможне, порівняно з тростинним, через природно вищу
собівартість. За розрахунками асоціації, у разі ввезення в Україну
цукру-сирцю в обсязі 260 тис.т в країні закриється 20–22 цукрових заводи
середньої потужності, виробництво цукрових буряків зменшиться більш ніж
на 2 млн т, Державний бюджет недоотримав більше 700 млн гривень.

Країни Європейського Союзу підтримують експорт цукру через застосування
експортних субсидій і захищають власних виробників, контролюючи імпорт
цукру, за допомогою встановлення ввізного мита. Для забезпечення
завантаженості та для пом’якшення впливу фактора сезонності виробництва
Європейський Союз практикує імпортування тростинного цукру-сирцю з метою
переробки і подальшої реалізації на зовнішньому ринку.

В США діють програми підтримки для конкретно визначених
сільськогосподарських товарів. На виробників цукрових буряків, цукрової
тростини та цукру поширюються наступні: кредити ТКК, державні закупки,
ввізні мита, міждержавні імпортні квоти. Всі програми спрямовані на
підтримку внутрішнього виробника, створення йому оптимальних умов для
виробництва, захист внутрішніх ринків від дешевого імпортного цукру. Для
попередження перевиробництва і надмірної пропозиції цукру на ринку, уряд
встановив виробничі квоти, для того щоб контролювати постачання цукру як
із зовнішніх, так і з внутрішніх джерел. Кліматичні умови та географічне
розташування дозволяють США вирощувати і цукрові буряки, і цукрову
тростину. Тому Міністерство сільського господарства слідкує за тим, щоб
рівень підтримки виробництва цукрових буряків був еквівалентним і
справедливим стосовно підтримки виробництва цукрової тростини, яка має
нижчу собівартість.

При реалізації рекомендованих заходів необхідно врахувати той факт, що
економічні умови в Україні відрізняються від умов розвинених країн:
по-перше, економічна ефективність виробництва цукру в Україні значно
нижча ніж в ЄС та США. Тому, перш за все, необхідно відшукати резерви її
підвищення, що потребує залучення значних коштів; по-друге, основною
проблемою застосування досвіду США в умовах України є неспроможність
уряду фінансувати проведення цінової підтримки доходів виробників;
по-третє, використання досвіду цінової підтримки доходів виробників
цукру та цукрових буряків в країнах ЄС є проблематичним, оскільки весь
тягар лягає на споживачів, що може призвести до соціальних проблем.
Споживання цукру на душу населення в Україні вище, а доходи громадян
нижчі, ніж в країнах Європейського Союзу; по-четверте застосування
експортних субсидій потребує фінансування з боку держави, по-п’яте
квотування виробництва вимагає від держави гарантій на збут та на ціни.

Головною тенденцією розвитку цукрової галузі в розвинутих країнах є
потужний державний протекціонізм: захист внутрішніх ринків шляхом
введення високих митних зборів та імпортних квот, боротьба за ринки
збуту за межами країни виробника, а також державна підтримка цін і
доходів вітчизняних виробників. При впровадженні рекомендованих важелів
в умовах України необхідно враховувати, що купівельна спроможність
вітчизняного населення нижча і основну частку в структурі витрати нашого
споживача займають витрати на продукти харчування; бюджетні можливості
держави не дозволяють широко впроваджувати урядові програми з пільгового
фінансування товаровиробників.

Розвиток ринкових відносин в АПК України на сучасному етапі можливий
лише на основі використання економічних важелів державного регулювання і
підтримки цукробурякового підкомплексу. Роль держави повинна включати
нормативний і регулюючий компонент. Перший з них має забезпечувати
створення нормативно-правової бази для формування системи ринкових
відносин в цукробуряковому виробництві. Регулююча функція держави
передбачає створення такого механізму, який дозволив би прогнозувати
параметри його та своєчасно уникати негативних проявів і кризових явищ у
процесі виробництва, переробки та реалізації цукрових буряків та цукру,
сприяв би вирівнюванню економічних умов господарювання та створенню
сприятливого економічного середовища для розвитку підкомплексу.

Інтенсивний розвиток цукробурякового підкомплексу неможливий без
оптимізації механізму економічних взаємовідносин між цукровими заводами
та бурякосіючими господарствами, які потрібно будувати на умовах
укладання договорів на реалізацію сировини, а не переробки її на
давальницьких засадах. Пропонується створити обслуговуючі
сільськогосподарські кооперативи. Ці об’єднання займатимуться
постачанням необхідних виробничих ресурсів, відповідатимуть за
механізацію виробничих процесів, здійснюватимуть збутову діяльність,
укладаючи договір з цукровим заводом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Митний кодекс України вiд 11.07.2002 № 92-IV

Закон України № 758-XIV “Про державне регулювання виробництва та збуту
цукру” від 17 червня 1999 р.

Закон України ” Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991
року N 959-XII

Закон України „Про Єдиний митний тариф” вiд 05.02.1992 № 2097-XII

Закон України „Про Митний тариф України” вiд 05.04.2001 № 2371-III

Закон України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту» //
Законодавство України. Офіційний сайт Верховної Ради України –
http://rada.gov.ua, 2002 рік.

Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового
імпорту» // Законодавство України. Офіційний сайт Верховної Ради України
– http://rada.gov.ua, 2002 рік

Закон України «Про захист національного товаровиробника від
субсидованого імпорту» // Законодавство України. Офіційний сайт
Верховної Ради України – http://rada.gov.ua, 2002 рік

Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”
від 22.12.2005 № 3269-IV.

Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про ставки вивізного
(експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур” від 7 липня
2005 року № 2773-IV.

Закон України „Про внесення змін до Митного тарифу України” від 23
червня 2005 року № 2715-IV.

Указ Президента України „Про Концепцію трансформації митного тарифу
України на 1996-2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ” від 6 квітня
1996 року N 255/96.

Наказ Міністерства аграрної політики України від 20.02.2006 № 69 „Про
розробку Комплексної державної програми реструктуризації і розвитку
бурякоцукрової галузі на період до 2010 р.”.

Постанова Верховної Ради України від 03.03.2005 № 2465-IV „Про
законодавче забезпечення розвитку бурякоцукрового комплексу в Україні та
заходи щодо його покращення”.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.12.2005 №566-р щодо
схвалення Концепції Комплексної державної програми реструктуризації і
розвитку бурякоцукрової галузі на період до 2010 р.

Рішення Кабінету Міністрів України №1977 “Про державне регулювання
виробництва та реалізації цукру”, від 25 грудня 2002 (зі змінами).

Зведення правил зовнішньоторговельного співробітництва України з
державами-учасницями СНД вiд 01.01.1998.

Генеральна угода з тарифів та торгівлі вiд 30.10.1947.

Комплексна державна програма реструктуризації і розвитку бурякоцукрової
галузі на період до 2010 року.

Багрій Т.В. Розвиток економічних відносин в інтегрованому
цукро-буряковому виробництві //Економіка АПК. – 2003. – № 4. –
С.117-119.

Бондар В., Задворний А. Ринок цукру в Україні в контексті
функціонування світових цукрових ринків// Економіка України. – 2005.–№3.
– С. 33-35.

Вовк Л.П. Виробництво та переробка насіння соняшнику і цукрових буряків
в Україні // Науковий вісник Національного аграрного університету. –
2001. – Вип. 35. – С. 270-274.

Вовк Л.П. Кон’юнктура світового ринку цукру. // Науковий вісник
Національного аграрного університету. – 2003. – Вип. 62. – С. 158-160.

Вовк Л.П. Конкурентоспроможна продукція – основна характеристика
ринкової економіки // Науковий вісник Національного аграрного
університету. – 2002. – Вип. 40. – С. 343-346.

Вовк Л.П. Сучасний стан цукробурякової підгалузі АПК // Сталість,
екологізація і ефективність сільськогосподарського виробництва в умовах
аграрної реформи: Матеріали міжнародної наук.-прак. конф. студ. і
молодих учених, Харків, 2-3 жовтня 2002 р. / Харк. нац. аграр. ун-т. –
Харків, 2002. – С. 7-8.

Глафура Славицкая. Анализ хозяйственной деятельности АПК. – Минск:
Экоперспектива, 1999

Гончарук Т.І. Агропромисловий комплекс у контексті національної ідеї
конкурентноспроможності // Вісник Української академії банківської
справи .– 2003 .– № 1. – C.101-105.

Гореленко, В.І. Ефективність інтенсифікації у цукробуряковому
виробництві // Економіка АПК. – 2003. – № 5. – С. 85-88.

Гребельник О.П. Митно-тарифна політика за умов трансформації економічної
системи: Монографія. — К.: Київ.нац.торг.-екон. ун-т, 2001. – 488 с.

Гребельник О.П., Романовський О.О. Основи зовнішньоекономічної
діяльності. – К.: Деміург, 2003. – 296 с.

Державний комітет статистики України/ Сільське господарство в Україні.
// Статистичний щорічник, випуски 2002-2008 рр.

Досвід державної підтримки сільськогосподарського виробника шляхом
регулювання системи цін // Організаційно-економічні проблеми розвитку
АПК. Ч. 4: Ціноутворення, інфраструктура аграрного ринку та виробничий
потенціал АПК / За ред. П.Т. Cаблука. – К.: ІАЕ УААН, 2001. – С.
49-53.

Заєць О. С. Ринок цукру в Україні: Проблеми створення, функціонування та
розвитку. — К.: Наукова думка, 2006. — 385 с.

Імас Є.В. Відродження ринку цукру в Україні // Економіка АПК. – 2000. –
№4. – С. 35-39.

Імас Є.В. Формування та розвиток цукробурякового підкомплексу в Україні.
– К.: ІАЕ УААН, 2003. – 352 с.

Імас Є.В., Кравченко В.О. Проблеми українського цукру на продовольчому
ринку // Агроінком. – 2000. – №3-4. – С. 7-10.

Каніщенко. Формування експортної спеціалізації України. //Економіка

України. – 2002. – №11.

Карімова Т.В., Лилик І.В. Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної
діяльності // Прикладні аспекти маркетингової діяльності –
http://uam.iatp.org.ua/jurnal/3_2000/article6.htm

Карпенко О. Сучасний стан і тенденції присутності України на ринках ЄС
// Сучасна торгівля, №10, 2004р. – C.21-24.

Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб.
– 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 384 с.

Козик В.В., Панкова Л.А. Світове господарство та міжнародні економічні
відносини. – Львів, 2004. – 354 с.

Кубровська І.О. Ринок цукру в Україні // Економіка АПК. – 2005. – №8 –
С.132-133.

Кузняк Б. Проблеми відродження господарювання на землі. – К., 2006. –
117 с.

Матеріали міжнародної практичної конференції „Перспективи інтеграції
України до ЄС”. – К., 2007.

Могильник Л.П. Економічні важелі державного регулювання та підтримки
цукробурякового підкомплексу. – К., 2005. – 410 c.

Обсяги експорту-імпорту товарів за регіонами України за 2007 рік //
Експрес-інформація Держкомстату від 20.02.2008 р. №54.

Основи економічної теорії /Дзюбик С., Ривак О. – К.: Основи, 2002. –
317с.

Правик Ю. Маркетингові дослідження ринку цукру в Україні // Пульсар. –
2006. – №2. – С. 21-34.

Правик Ю. Маркетингові дослідження ринку цукру в Україні // Пульсар. –
2005. – №5. – С. 48-49.

Прейгер. Торговельні партнери України: пошук шляхів // Економіка

України. – 2007. – №10.

Рафальська В.А. Конкурентоспроможність українського цукру на світовому
ринку // Науковий вісник Національного аграрного університету. – К.:
НАУ, 2006. – Вип. № 97. – С. 337-341

Регулювання зовнішньоторговельних відносин України у процесі приєднання
до СОТ/ І.Б. Іринчина. – Київ. нац. екон. ун-т. — К., 2003.

Розвиток зовнішньої торгівлі України та її економічна безпека / За ред.
В.Г.Андрійчука: Монографія. – К. : НІСД, 2005. – 150 с. – (Сер. “Екон.
стратегії”; Вип. 4).

Розміщення продуктивних сил України / С.І.Дорогунцов, Ю.І.Пітюренко. –
К.: КНЕУ, 2005.

Румянцев А.П., Климко Н.Г. Міжнародна економіка: – К.: Знання прес,
2003. – 447 с.

Статистичні дані Державного комітету статистики –
http://www.ukrstat.gov.ua

Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Навчальний посібник: 2-ге
вид., випр. і доп. / За заг. ред. А.І.Кредісова. – К.:ВІРА-Р, 2002. –
552с.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид.,
випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Кредісова. – К.: ВІРА-Р, 2002. – 552
с.

Фіалко А. Проблеми та перспективи співпраці України з ЄС // Національна
безпека і оборона. – 2004. – №9. – С.15-19

Формування митно-тарифної політики України за умов ринкової
трансформації: Автореф. дис. д-ра екон. наук: 08.05.01 / О.П. Гребельник
/ Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2003. — 41 с.

Циганкова Т. М. , Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнародна торгівля:
Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 488с.

Циганкова Т., Петрашко М. Міжнародна торгівля: Навчальний посібник.

– К.: КНЕУ, 2001.

Шпичак О.М. Ринок цукру один. Ціни різні // Діловий вісник. – 2006. –№5.
– С. 14.

Юхименко П.І., Безпечна І.В. Інституційні передумови ринкової
трансформації агросектору економіки України. — Біла Церква:
Білоцерківський держ. аграрний ун-т, 2005. — 176 с.

Ярчук, М.М. Перспективи розвитку цукробурякового виробництва в Україні
// Економіка АПК. – 2002. – №3. – С.19.

http://sugarua.com – національна асоціація цукровиків України «Укрцукор»

http://www.minagro.kiev.ua – Міністерство аграрної політики України.

ДОДАТОК

Додаток А

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 32, ст.268 )

{ Із змінами, внесеними згідно із Законом

N 762-IV ( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘762-15’);”
762-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247 }

{ Щодо визнання конституційними окремих положень див.

Рішення Конституційного Суду

N 10-рп/2004 ( HYPERLINK
“javascript:XYWc();OpenDoc(‘v010p710-04’);” v010p710-04 ) від
15.04.2004 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами

N 403-V ( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);”
403-16 ) від 30.11.2006, ВВР, 2007, N 4, ст.38

N 1008-V ( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘1008-16’);”
1008-16 ) від 08.05.2007, ВВР, 2007, N 35, ст.482 }

Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні

засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту,

оптової та роздрібної торгівлі цукром.

Стаття 1. Основні поняття і терміни

Для цілей цього Закону вживаються такі поняття і терміни:

бурякоцукровий комплекс – сукупність господарюючих суб’єктів

усіх форм власності, які вирощують цукрові буряки, займаються їх

переробкою на цукор і здійснюють його реалізацію;

квота поставки цукру на внутрішній ринок (квота “А”) –

максимальна кількість цукру для поставки на внутрішній ринок з

1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року для

задоволення внутрішніх потреб;

{ Абзац четвертий статті 1 виключено на підставі Закону

N 403-V ( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);” 403-16 )
від 30.11.2006 }

{ Абзац п’ятий статті 1 виключено на підставі Закону N 403-V

( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);” 403-16 ) від
30.11.2006 }

мінімальна ціна на цукрові буряки – нижня межа ціни при

укладанні угод купівлі-продажу цукрових буряків для виробництва

цукру в межах квоти “А”; { Абзац шостий статті 1 із змінами,

внесеними згідно із Законом N 403-V ( HYPERLINK
“javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);” 403-16 ) від 30.11.2006 }

мінімальна ціна на цукор – нижня межа ціни при укладанні угод

купівлі-продажу на внутрішньому ринку України в обсягах квоти “А”;

оптова торгівля цукром – діяльність з придбання та продажу

цукру для його наступної реалізації підприємствам роздрібної

торгівлі, іншим суб’єктам підприємницької діяльності;

роздрібна торгівля цукром – діяльність з продажу цукру

громадянам та іншим споживачам для їх особистого некомерційного

використання незалежно від форми розрахунків.

Стаття 2. Державне регулювання виробництва цукру та

вирощування цукрових буряків

1. Обсяги виробництва цукру, що поставляється на внутрішній

ринок України, обмежуються квотою “А”.

{ Частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 403-V ( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);” 403-16 )
від 30.11.2006 }

2. Граничні розміри квоти “А” визначаються щорічно Кабінетом

Міністрів України.

{ Частина друга статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 403-V ( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);” 403-16 )
від 30.11.2006 }

3. Обсяги виробництва цукру в межах квоти “А” розподіляються

між цукровими заводами органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів

України, на конкурсних умовах. Розподіл обсягів виробництва цукру

в межах квоти “А” здійснюється не пізніше 1 січня поточного року.

{ Частина третя статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 403-V ( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);” 403-16 )
від 30.11.2006 }

4. Порядок та умови розподілу обсягів виробництва цукру в

межах квоти “А” визначаються Кабінетом Міністрів України.

{ Частина четверта статті 2 із змінами, внесеними згідно із

Законом N 403-V ( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);”
403-16 ) від 30.11.2006 }

5. Обсяги вирощування цукрових буряків для виробництва цукру

в межах квоти “А” визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України

або уповноваженим ним органом і розподіляються обласними та

районними органами виконавчої влади на конкурсних умовах.

{ Частина п’ята статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 403-V ( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);” 403-16 )
від 30.11.2006 }

Стаття 3. Державне регулювання реалізації цукру

1. У межах квоти “А” за заявками підприємств, які займаються

оптовою торгівлею цукром, уповноваженим Кабінетом Міністрів

України органом видаються спеціальні дозволи (ліцензії) на

реалізацію цукру на ринку України з урахуванням квартальних і

місячних обсягів.

2. Оптова торгівля цукром на внутрішньому ринку України

здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за наявності у

них спеціального дозволу (ліцензії). Кількість ліцензій на

здійснення оптової торгівлі цукром не обмежується.

3. Роздрібна торгівля цукром може здійснюватися виключно

особами, які зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності

у порядку, встановленому законодавством України.

4. Суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють

роздрібну торгівлю цукром, мають право одержувати призначений для

реалізації цукор виключно від осіб, які мають спеціальні дозволи

(ліцензії) на здійснення оптової торгівлі цукром.

5. Для стабільного забезпечення потреб внутрішнього ринку

цукром протягом року та недопущення значних сезонних коливань ціни

на нього визначаються квартальні та місячні обсяги реалізації

цукру.

{ Частину шосту статті 3 виключено на підставі Закону N 403-V

( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);” 403-16 ) від
30.11.2006 }

{ Частину сьому статті 3 виключено на підставі Закону N 403-V

( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);” 403-16 ) від
30.11.2006 }

8. Облік операцій з реалізації цукру з квоти “А” здійснюється

в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

{ Частина восьма статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 403-V ( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);” 403-16 )
від 30.11.2006 }

9. Захист вітчизняних виробників від імпорту цукру та

продуктів з підвищеним вмістом цукру здійснюється відповідно до

законодавства України.

10. Ввезення цукру в Україну фізичними особами здійснюється

лише в обсягах, що необхідні для власного споживання, граничні

розміри якого визначаються Кабінетом Міністрів України.

{ Частину одинадцяту статті 3 виключено на підставі Закону

N 403-V ( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);” 403-16 )
від 30.11.2006 }

Стаття 4. Органи, які здійснюють регулювання виробництва і

реалізації цукру

1. Заходи щодо регулювання виробництва і реалізації цукру

визначає Кабінет Міністрів України.

2. Заходи щодо регулювання виробництва і реалізації цукру

здійснюють уповноважені Кабінетом Міністрів України органи.

Рішення органів, які за дорученням Кабінету Міністрів України

здійснюють заходи щодо регулювання виробництва та реалізації

цукру, підлягають державній реєстрації у встановленому

законодавством порядку і є обов’язковими для виконання всіма

суб’єктами підприємницької діяльності.

Стаття 5. Закупівля цукру для забезпечення державних потреб

1. Обсяги закупівлі цукру для задоволення внутрішніх

державних потреб визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України.

Закупівля цукру для задоволення державних потреб здійснюється

органами (підприємствами), уповноваженими Кабінетом Міністрів

України.

{ Частина перша статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 403-V ( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);” 403-16 )
від 30.11.2006 }

2. Відносини між органами (підприємствами), що здійснюють

закупівлю цукру для державних потреб, і виробниками цукру

регулюються нормами законодавства України та положеннями угод, що

між ними укладаються.

3. Закупівля цукру для задоволення державних потреб

здійснюється за умови попереднього фінансування витрат виробників

цукру та цукрових буряків у межах мінімальних цін на відповідну

продукцію, встановлених згідно з порядком, що передбачений цим

Законом. У межах попереднього фінансування зазначених витрат може

застосовуватися державне матеріально-технічне забезпечення

виробників цукру та вирощування цукрових буряків.

Обсяги і порядок попереднього фінансування та державного

матеріально-технічного забезпечення виробників цукру та цукрових

буряків передбачаються Державним бюджетом України.

При цьому попереднє фінансування витрат виробників цукрових

буряків здійснюється в такому порядку:

40 відсотків – до початку весняних польових робіт;

60 відсотків – до початку сезону збирання цукрових буряків.

4. Грошові розрахунки між органами (підприємствами), що

закуповують цукор для задоволення державних потреб, і виробниками

цукру та цукрових буряків здійснюються через Державне казначейство

України.

Стаття 6.Ціноутворення в бурякоцукровому комплексі

( Положення статті 6 стосовно запровадження мінімальної ціни

на цукор визнанно конституційним згідно з Рішенням Конституційного

Суду N 10-рп/2004 ( HYPERLINK
“javascript:XYWc();OpenDoc(‘v010p710-04’);” v010p710-04 ) від
15.04.2004 )

1. Мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються для

виробництва цукру квоти “А”, і мінімальна ціна на цукор квоти “А”

визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України за пропозиціями

Міністерства агропромислового комплексу України з урахуванням

базисної цукристості.

{ Частина перша статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 403-V ( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);” 403-16 )
від 30.11.2006 }

2. Мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються для

виробництва цукру квоти “А”, і мінімальна ціна на цукор квоти “А”

встановлюються щорічно до 1 січня поточного року із застосуванням

щомісячних індексів інфляції.

{ Частина друга статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 403-V ( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘403-16’);” 403-16 )
від 30.11.2006 }

3. Мінімальні ціни на цукор і цукрові буряки встановлюються

на рівні, що забезпечує прибутковість виробництва відповідних

видів продукції.

4. У разі зміни кон’юнктури ринку цукру протягом

маркетингового року Кабінет Міністрів України може вносити зміни

щодо рівня мінімальних цін за пропозицією Міністерства аграрної

політики України.

{ Статтю 6 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 1008-V

( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘1008-16’);” 1008-16 ) від
08.05.2007 }

Стаття 7. Відносини між учасниками бурякоцукрового

комплексу

Відносини між цукровими заводами, бурякосіючими

господарствами та іншими суб’єктами бурякоцукрового комплексу

здійснюються на основі господарських договорів, які укладаються

між ними відповідно до цього Закону.

Типові умови господарських договорів, що затверджуються

Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, є

обов’язковими до застосування у відносинах між цукровими заводами,

бурякосіючими господарствами та іншими суб’єктами бурякоцукрового

комплексу всіх форм власності.

Стаття 8. Кредитування товаровиробників

З метою недопущення спаду виробництва цукру в Україні та

створення умов для нарощування обсягів його виробництва

здійснюється пільгове державне кредитування виробників цукру та

цукрових буряків.

Обсяги коштів, що призначаються для надання кредитів

виробникам цукру та цукрових буряків, визначаються Державним

бюджетом України на поточний рік.

Умови та порядок надання таких кредитів, терміни та порядок

їх повернення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 9. Контроль за виконанням цього Закону та

відповідальність за його порушення

1. Контроль за виконанням умов виробництва та реалізації

цукру, що встановлені цим Законом, здійснюється Кабінетом

Міністрів України та уповноваженими ним органами.

2. За порушення норм цього Закону юридичні та фізичні особи

притягаються до відповідальності згідно з законодавством України.

( Положення частини третьої статті 9 щодо стягнення штрафу “у

розмірі подвійної вартості цукру, реалізація якого здійснена з

порушенням встановленого порядку” визнанно конституційним згідно з

Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2004 ( HYPERLINK
“javascript:XYWc();OpenDoc(‘v010p710-04’);” v010p710-04 ) від

15.04.2004 ) 3. У разі поставок цукру на внутрішній ринок понад

встановлену квоту або реалізації його за цінами, що нижчі від

визначеної мінімальної ціни, з суб’єкта підприємницької діяльності

стягується штраф у розмірі подвійної вартості цукру, реалізація

якого здійснена з порушенням встановленого порядку.

Зазначений штраф стягується до місцевого бюджету за місцем

реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, винного в

порушенні норм цього Закону.

Рішення про стягнення штрафів приймаються судом за позовами

органів, які за дорученням Кабінету Міністрів України здійснюють

контроль за виконанням цього Закону. ( Абзац третій частини

третьої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV

( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘762-15’);” 762-15 ) від
15.05.2003 )

4. Дії органів, що за дорученням Кабінету Міністрів України

здійснюють контроль за виконанням цього Закону, можуть бути

оскаржені до суду згідно з порядком, встановленим законодавством

України. ( Частина четверта статті 9 із змінами, внесеними згідно

із Законом N 762-IV ( HYPERLINK “javascript:XYWc();OpenDoc(‘762-15’);”
762-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 10. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України в місячний термін після

набрання чинності цим Законом:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо

приведення законодавчих актів України у відповідність із цим

Законом;

привести свої рішення у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними

органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у

відповідність із цим Законом;

визначити перелік органів, які здійснюють повноваження у

сфері державного регулювання виробництва і реалізації цукру, та

затвердити нормативно-правові акти, що необхідні для виконання

цього Закону;

розробити та прийняти нормативні акти, що стосуються порядку

визначення мінімальних цін на цукор і цукрові буряки, а також

конкурсного розподілу квот на виробництво цукру та цукрових

буряків;

визначити у встановленому порядку граничні обсяги цукру, що

може ввозитися в Україну фізичними особами для власного

споживання.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 17 червня 1999 року

N 758-XIV

Таблиця 2.1.

Виробництво цукрових буряків в Україні, 2002-2008 рр. [56]

Роки 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008

Площа,

тис. га 897 773 732 652 815 610 380

Врожайність, т/га 18,9 20,1 239 24,8 28,5 29,4 35,6

Валовий врожай, млн. т 14,5 13,4 16,6 15,5 22,4 17,0 13,4

Таблиця 2.2.

Найбільші виробники цукру в світі (обсяг виробництва, тис. т
цукру-сирцю)

Країна 2005/2006 2006/2007 2007/2008

Бразилія 15,700 18,300 19,000

ЄС 19,305 17,816 18,416

Індія 14,592 16,862 17,865

Китай 8,631 9,009 8,770

США 7,276 7,324 7,620

Австралія 5,576 4,874 5,200

Мексика 5,490 5,040 5,145

Таїланд 4,245 5,227 5,000

Куба 3,200 3,500 3,500

ПАР 2,413 2,808 2,546

Турція 2,372 2,700 2,500

Таблиця 2.3.

Світова торгівля цукром основними країнами-товаровиробниками [56]

Напрям

(країна) Маркетингові роки

2004/2005 2005/2006 2006/2007 2007/2008

Млн.

тонн Частка,

% Млн.

тонн Частка,

% Млн.

тонн Частка,

% Млн.

тонн Частка,

%

Експорт:

Світ 41,5 100 37,6 100 40,9 100 46,1 100

В т.ч.

Бразилія 11,3 27,2 7,7 20,4 11,6 28,4 14,0 30,3

ЄС 6,1 14,8 6,6 17,5 4,8 11,7 5,3 11,4

Австралія 4,1 9,9 3,1 8,1 3,6 8,8 4,1 8,9

Куба 3,4 8,2 23,1 8,0 2,7 6,6 2,4 5,2

Польща 0,4 1,0 0,5 1,2 0,1 0,1 0,5 1,0

Індія 0,03 0,17 1,4 3,6 1,1 2,8 1,4 3,1

Ін. країни 16,1 38,7 15,5 41,2 16,9 41,4 18,1 38,3

Імпорт:

Світ 36,0 100 38,7 100 38,1 100 39,9 100

В т.ч.

Росія 5,1 14,3 5,7 14,6 4,9 12,7 4,0 10,0

Корея 1,5 4,3 1,6 4,1 1,6 4,2 1,6 4,0

США 1,5 4,1 1,4 3,7 1,4 3,7 1,6 3,9

Індонезія 1,9 5,4 1,6 4,1 1,6 4,2 1,6 4,1

Куба – – 0,04 0,1 0,1 0,2 0,3 0,8

Україна 0,3 0,9 0,4 1,1 0,3 0,7 1,5 3,7

Ін.країни 25,6 70,9 28,1 72,4 28,3 74,3 29,4 73,5

Таблиця 2.4.

Посівні площі  цукрових буряків (фабричних), тис. га [56]

Роки Посівна площа,

тис. га

1990 1607

1991 1558

1992 1498

1993 1530

1994 1485

1995 1475

1996 1359

1997 1104

1998 1017

1999 1022

2000 856

2001 970

2002 897

2003 773

2004 732

2005 652

2006 815

2007 610

2008 380

Таблиця 2.5.

Виробництво цукрових буряків (фабричних), тис. т [46]

Роки Цукрові буряки,

тис.т

1990 44264

1991 36168

1992 28783

1993 33717

1994 28138

1995 29650

1996 23009

1997 17663

1998 15523

1999 14064

2000 13199

2001 15575

2002 14452

2003 13392

2004 16600

2005 15468

2006 22421

2007 16978

2008 13438

Таблиця 2.6.

Урожайність цукрових буряків (фабричних), ц з 1 га площі збирання [46]

Роки Цукрові буряки (фабричні),

ц /га

1990 276

1991 234

1992 194

1993 222

1994 192

1995 205

1996 183

1997 176

1998 174

1999 156

2000 177

2001 183

2002 189

2003 201

2004 238

2005 248

2006 285

2007 294

2008 356

Таблиця 2.7.

Виробництво цукру в Україні, тис. т [56]

2005 2006 2007 2008

Цукор-пісок, отриманий з цукру-сирцю тростинного чи бурякового, тис.т
2486 2600 1900 1573

в т.ч. з цукру-сирцю

бурякового,тис.т 1790 2230 1610 1490

Таблиця 2.8.

Обсяги експорту-імпорту цукру в Україні, тис. т. [56]

Вид цукру

2006 2007 2008 2009

експорт імпорт експорт імпорт експорт імпорт експорт імпорт

Цукор білий 6,9 138,2 170,2 58,0 115,8 180,5 116,4 182,0

Цукор сирець з тростини – 311,1 – 378,5 – 378,5 – 260,5

Цукор-буряковий 6,9 449,3 170,4 436,8 115,6 430,3 116,4 425,1

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 79

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020