.

Імідж сучасного провізора і аналітика (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
96 3871
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Імідж сучасного провізора і аналітика”ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Провізор – гідна професія сьогодення

Розділ 2. Особливості підготовки провізорів в Україні, наявні проблеми
якісної освіти та перспективи

Розділ 3. Вимоги, права та обов’язки провізора-аналітика, рівень
відповідальності

Розділ 4. Етика взаємостосунків провізора і хворого

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Актуальність дослідження обраної теми зумовлена тим, що фармація, одна з
найдавніших сфер людської діяльності, народилася на зорі людської
цивілізації як природна й найважливіша потреба людини в його прагненні
бути здоровим. Запалений у далекій давнині вогник первісної фармації
перетворився сьогодні в яскраво палаючий смолоскип найсучаснішої галузі
народного господарства країни, гордість незалежної України.

Українська фармація має міцні, глибокі історичні традиції. Ще в
“радянський” час Україна беззастережно визнавалася самою
“фармацевтичною” республікою й займала лідируючі позиції у всіх сферах
фармацевтичної діяльності: утворенні, науці, виробництві лікарських
засобів, оптової й аптечної мережі, службі контролю якості. А саме місто
Харків заслужено вважається “фармацевтичною” столицею. Адже саме тут
розташований флагман вітчизняного фармацевтичної освіти – Національний
фармацевтичний університет, мережа великих виробників лікарських
засобів, науково-дослідних інститутів, передових аптечних установ, перша
в Україні Державна інспекція по контролю якості лікарських засобів.

Фармація України сьогодні – це 350 тис. працюючих у галузі фахівців,
понад 150 виробників, близько 700 оптових фірм, аптечних баз і складів,
близько 8000 аптек, 5000 аптечних пунктів й 5000 аптечних кіосків. Така
потужна індустрія постійно має потребу в кадрах, насамперед  у
талановитої, “просунутої” молоді, здатної освоїти новітні новаторські
технології сучасної української фармації.

Спеціальність провізор – це найширший вибір місць роботи: аптеки,
фармфірми, аптечні бази, склади, контрольно-аналітичні лабораторії,
фармфабрики, науково-дослідні інститути, лабораторії при
лікувально-профілактичних установах, хіміко-фармацевтичні підприємства,
підприємства біотехнологичної і мікробіологічної галузей,
агропромислового комплексу, служби санітарно-епідеміологічного контролю,
салони краси, митна служба, економіко-маркетингові структури
підприємств, сфера фармацевтичного бізнесу.

Провізор – це гідна європейська зарплата, високий рівень життя,
приналежність до інтелектуальної еліти.

Бути провізором – це значить бути лідером, дійсним хазяїном своєї долі!

Об’єкт дослідження – імідж сучасного провізора-аналітика.

Предмет дослідження: місце сучасного провізора у фармацевтичній сфера та
охороні здоров’я України, головні особливості професії провізора, вимоги
до майбутніх спеціалістів, особливості професійної підготовки, права та
обовязки, відповідальність провізора-аналітика тощо.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка містить 4 розділи, висновків, списку використаної літератури та
додатку.

Джерельна база. Під час виконання даної роботи були використані
різноманітні посібники, посадові інструкції та інші джерела, які
розкривають досліджуване питання.

Методи дослідження: літературний, методи аналізу, синтезу, порівняння та
узагальнення.

Загальний обсяг роботи – 30 сторінок.

Розділ 1

Провізор – гідна професія сьогодення

Не раз в своєму житті ми приходимо в аптеку і не просто за тими або
іншими ліками, а найчастіше по допомогу. Ми звертаємося до провізора зі
своїми проблемами із здоров`ям, і просимо його допомогти їх вирішити. І
професіонал допоможе: якщо це можливо – вирішить сам, а якщо ні –
направить до лікаря або викличе «швидку».Хто ж такий провізор?

Традиційно роль провізора в розумінні людей зводиться до відпустку
лікарських засобів за рецептом, який виписав лікар.

Скільки разів при призначенні ліків лікар говорив: «Як і коли приймати
запитаєте в аптеці»? Це примушує провізорів розширяти сферу діяльності
та включити в свої професійні обов`язки і консультацію пацієнта з
прийому ліків, і консультацію лікаря за різноманітністю лікарських
препаратів та асортименту лікарських форм, а в деяких випадках,
лікування тих захворювань і станів, які не вимагають лікарської
допомоги.

Для виконання цієї роботи провізор повинен дуже багато знати та вміти.
Йому необхідно знати не тільки перелік представлених в аптеці або
лікарні ліків, а й механізм їх дії, зміни, які вони викликають при їх
застосуванні, небажані явища, які можуть виникнути при їх прийомі.

Також провізор повинен знати відмінності лікарських препаратів один від
одного, навіть якщо вони призначені для лікування одного захворювання
(ми часто бачимо в аптеках як ціни, здавалося б, на однакові ліки
відрізняються у декілька разів). Сучасний провізор бере участь в наданні
медичної допомоги людині, яка її потребує.

При наданні допомоги провізор повинен з`ясувати для лікування якого
захворювання необхідний лікарський препарат, а також наявність
непереносимості будь-яких ліків, наявність інших захворювань, які можуть
вплинути на призначення хворому ліків. Для реалізації всіх цих завдань
провізор повинен знати: склад лікарських препаратів, яким чином вони
діють на організм людини при різних шляхах введення. Також необхідні
знання з анатомії та фізіології організму людини, про його
функціонування, регуляцію, причини і механізми розвитку різних
захворювань, клінічні прояви цих захворювань, методи їх лікування.

Національний фармацевтичний університет, який займає позиції лідера не
тільки у фармацевтичній освіті в Україні, а і в країнах СНД, і на
міжнародній арені, в 1999 році ввів нову спеціальність 7.110206
«Клінічна фармація» (наказ МОН України №275 від 24.07. 1998 р.; Ліцензія
МОН України серія АВ №363180 від 05.10.2007 р.).

Необхідність введення цієї спеціальності назріла давно. За кордоном з
1970-х років в лікарнях працюють клінічні провізори. Вони надають
консультативну допомогу і лікарям, і пацієнтам. Також клінічні провізори
працюють на фармацевтичних підприємствах, де народжуються нові лікарські
препарати.

Навчання за цією спеціальністю дозволить Вам ознайомитися з основними
видами медичної документації, причинами, механізмами розвитку і
загальними ознаками найбільш поширених захворювань, основними методами
клінічного, лабораторного і інструментального обстеження хворих,
загальними принципами інтерпретації результатів обстеження, основними
принципами лікарської терапії. Вивчення клінічної фармакології розкриє
принципи сумісності лікарських препаратів при проведенні комплексної
лікарської терапії, методи оцінки клінічної ефективності препаратів,
методологію прогнозування і попередження розвитку побічної дії
лікарських засобів і їх комбінацій, можливі шляхи корекції. Не менш
важливим для клінічного провізора є вивчення принципів проведення
доклінічних і клінічних досліджень лікарських засобів.

Клінічний провізор може працювати в:

лікувально-профілактичній установі (стаціонари, поліклініки,
консультативно-діагностичні центри);

науково-дослідницькій установі (НДІ, лабораторії);

сфері реалізації лікарських препаратів (аптеки, склади, торгові мережі);

фармацевтичному виробництві і бізнесі.

У професійні обов`язки клінічного провізора входить:

брати участь в проведенні клінічних випробувань нових лікарських
препаратів;

консультувати пацієнтів в сфері раціонального використання ліків
(фармацевтична опіка);

консультувати лікаря з питань фармакотерапії, а також впливів лікарських
засобів на результати лабораторних аналізів;

консультувати організаторів охорони здоров`я в галузі фармакоекономіки.

Спеціальність «Клінічна фармація» НФаУ готує спеціалістів за фахом
7.110206 «Клінічна фармація» (напрям – 1102 «Фармація»)

Освітньо-кваліфікаційний рівень – спеціаліст, магістр.

Форма навчання: денна (5 років) і заочна (5,5 років).

Кваліфікація клінічний провізор.

Клінічний провізор – сьогодення і майбутнє фармації.

Розділ 2

Особливості підготовки провізорів в Україні,

наявні проблеми якісної освіти та перспективи

За роки незалежності України в галузі фармацевтичної освіти відбулися
кардинальні зміни. Якщо за часів Союзу в Україні було лише три осередки
вищої фармацевтичної освіти (в Харкові, Львові і Запоріжжі), то тепер
маємо 20 навчальних закладів, які готують провізорів.

За цей самий час трансформувалася й європейська фармацевтична освіта,
насамперед щодо нових тенденцій та підходів до викладання, що, своєю
чергою, зумовлено модифікацією діяльності фармацевтів у всьому світі.
Зросла роль медико-біологічних дисциплін, натомість хімічні предмети
викладаються по-іншому. Через призму хімії розглядаються тонкі процеси
взаємодії молекули лікарських засобів з її біомішенню в організмі,
революційно змінились підходи до інтерпретації кореляції «хімічна
структура – фармакологічний ефект», впроваджено сучасні, відмінні від
традиційних, методи аналізу лікарських засобів, переосмислено тактику і
стратегію створення інноваційних ліків, тощо.

Головним об’єктом діяльності провізора вже є не тільки лікарський засіб,
а його вплив на пацієнта, сам пацієнт та його потреби.

Значно зросла роль фармацевтичної опіки, а також провізора, який
насправді став важливою ланкою між лікарем і пацієнтом.

При орієнтації на виготовлення і відпуск ліків ця участь була радше
формальною. Завдання сучасного провізора – підвищувати якість надання
медичних і фармацевтичних послуг.

Україна, як держава з глибокими фармацевтичними традиціями, інноваціями
у фармосвіті (впровадження революційної спеціальності „клінічна
фармація”),  досягненнями практичної фармації має всі підстави до
успішної євроінтеграції.

Однак сьогодні тут існують реально складні проблеми. Так, наприклад, на
початок 2009 р. в Україні функціонує 20 фармацевтичних факультетів ВНЗ
різної форми власності та рівня акредитації. Інформація для порівняння:
у Росії при населенні 142 млн. – 42 фармацевтичних факультети, в Данії,
Литві, Латвії, Естонії – по 1. Екстенсивний шлях розвитку української
фармацевтичної освіти, спрямований на кількість, а не якість, є
правильним. Більше того, він вже приніс перші негативні наслідки.
Загалом незрозуміло, що ж таке могло статися в країні, що спричинило
відкриття аж 17 нових фармацевтичних факультетів? Як правило, наводять
один, і дійсно вагомий аргумент: рівний доступ до освіти громадян усіх
регіонів. Кожній області – свій фармацевтичний ВНЗ! Так, ідея начебто
правильна. Проте у кожній інновації необхідно на шальки терезів ставити
дві речі: користь і ризик. У не зовсім зрозумілій ситуації з
фармфакультетами, котрі повиростали ніби гриби після дощу, як виявилося,
хиби і помилки істотно перевершили очікувані переваги. І хоча
вади екстенсивного розвитку фармацевтичної освіти в Україні видно, як то
кажуть, неозброєним оком, давайте проаналізуємо їх з наукової та
економічної точок зору. При цьому не будемо забувати, що головне
завдання вищих навчальних закладів – надання якісних освітніх послуг.
Отож, що відбулося впродовж останніх років у фармацевтичній освіті в
Україні? Перше – майже 50%-ве скорочення набору студентів до кожного з
історично провідних так званих «брендових» вищих навчальних закладів
(Львів, Харків, Запоріжжя). Друге – масовий перехід  зі стаціонарної на
заочну форму навчання. Третє – розпорошення і так невеликих бюджетних
коштів. Четверте – низьке кадрове і матеріальне забезпечення
новостворених факультетів, а значить – недостатній рівень навчання і
підготовки випускників.

Усе це свідчить про невідповідальне ставлення держави до фармації та
медицини загалом, яке може призвести до девальвації освіти та руйнації
наукових фармацевтичних шкіл. На жаль, прагнучи заробляти гроші на
освіті, ВНЗ, в основному, не прагнуть працювати на розвиток освіти та
науки. Скорочення кількості студентів у будь-якому університеті
автоматично зумовлює девальвацію наукових шкіл. Якщо при Радянському
Союзі набір на фармфакультет ЛНМУ становив 250 осіб, тепер – реальна
цифра 100-120 (бюджетна форма навчання – 55 осіб за двома
спеціальностями), причому набір цього року за бюджетом скорочено до 13
студентів. Скорочення набору студентів приводить до суттєвого зменшення
професорсько-викладацького складу, що як у принципі «доміно» обезкровлює
і, як правило, ліквідує наукові напрямки діяльності факультетів. Чи
здатні нові навчальні заклади у сучасних реаліях створювати і розвивати
наукові й освітні школи?

Зміни, які упродовж останнього часу відбулися в галузі вищої
фармацевтичної освіти, мають як негативні, так і позитивні наслідки.
Наприклад, позитивно сприймаються впровадження спеціалізацій; відкрито
нові спеціальності (промислова фармація, клінічна фармація, технологія
парфумерно-косметичних засобів, економіка підприємств, маркетинг). А
введення заочної форми навчання вестиме до негативних наслідків у
фармацевтичній справі загалом.

Фармація” спрямована безпосередньо на аптечні заклади, а клінічна
фармація – на новий розвиток фармацевтичної галузі, який має на меті
покращити надання медичних та фармацевтичних послуг. Клінічний фармацевт
– це фармацевт, який повинен працювати у лікувально-профілактичних
закладах та володіти глибшими знаннями ніж провізор чи, навіть, лікар (у
клінічній фармації, хімії лікарських засобів тощо). Саме співпраця
фармацевта і лікаря дозволяє організувати індивідуальний підхід до
хворого. Незважаючи на те, що ця спеціальність – індикатор високого
рівня надання медичних послуг, через лобістську позицію лікарів, для
яких не вигідно мати ще одного спеціаліста у їхній сфері діяльності, що
є цілком зрозумілим, виникають труднощі з працевлаштуванням клінічних
фармацевтів.

До занепаду фармацевтичну галузь підводить також існування заочної форми
начвсання. З одного боку досить вигідно заплатити половину суму за
навчання, лише 2 рази під час сесії упродовж року з’явитися у ВНЗ і
згодом – отримати диплом. Але з другого боку – хто відповідатиме за
якість такої освіти? Заочне навчання – прийнятна форма навчання тоді,
коли людина мала справу з медициною чи медичною освітою. Натомість, якщо
людина – початківець, то виникає запитання: який це буде фахівець? Якими
знаннями, не кажучи вже про професійні навики, він володітиме? Як можна
заочно навчити фармацевтичної хімії чи фармакології, фармацевтичної
опіки, організації економіки фармації, медико-біологічних дисциплін
тощо? Незважаючи на те, що фармація є стратегічною і соціальною галуззю,
її бюджетне фінансування  знизилося до небезпечного мінімуму.
Держзамовлення і у Львові, і в Запоріжжі, і в Харкові зменшується, а 
мізерні бюджетні кошти, які раніше розподілялися на три університети,
тепер ідуть на 20. Багато хто каже, що практично вся фармація у
приватних руках, і готувати фахівців можна за кошти фізичних осіб. Це
докорінно неправильний підхід, бо, повторюся ще раз, фармгалузь була і
буде соціальною сферою. Ситуація з державною власністю в фармації у
сусідній Польщі дуже подібна, але ж підготовка фармацевтів все одно
залишилася у них прерогативою держави. Україна, на жаль, недостатньо
багата країна, відтак за кілька років ми перейдемо винятково до заочної
форми підготовки спеціалістів – провізорів, і з ностальгією
згадуватимемо 80-ті роки минулого століття, коли мали справді
висококласних фармацевтів. У СРСР також спеціалісти готувалися заочно,
однак відсоток заочників не перевищував 5% від загальної кількості
студентів. У Радянському Союзі заочна форма навчання була введена у
післявоєнний період у зв’язку з великою кількістю фахівців з середньою
освітою і неналежним кадровим забезпеченням галузі. Проте експеримент
було визнано невдалим, в основному через притаманну такій формі навчання
низьку якість надання освітніх послуг і недостатню фаховість
випускників-заочників. У 70-х роках минулого століття заочна
фармацевтична освіта в СРСР була практично ліквідована. У 2007-2008 н.р.
на фармацевтичні факультети українських ВНЗ прийнято 21% студентів на
очну форму навчання і 79% на заочну, причому логічних підстав для цього
немає. Це не що інше, як профанація вищої фармацевтичної освіти,
банальне заробітчанство вищих навчальних закладів, нездорова конкуренція
за абітурієнта. Молоді факультети, не вирішивши свої кадрові проблеми,
не здійснивши хоча б один випуск студентів стаціонарної форми навчання,
дозволяють собі конвеєр із заочників. І це при тому, що до
випускників-заочників навіть іменованих ВНЗ роботодавці вже тривалий час
висувають певні претензії.

Майбутнє фармації України визначене – нам доведеться пережити кризу у
медичній та фармацевтичній галузі із низькопрофесійними спеціалістами.
Через введення заочної форми навчання та масове відкриття нових
фармацевтичних закладів освіти різної форми власності та акредитації
значно знизиться рівень освіченості фармацевтичних працівників, а,
відповідно, погіршиться якість обслуговування. Це призведе до того, що
більшість майбутніх спеціалістів будуть низькокваліфікованими
продавцями. А фармація – не торговельна сфера, у якій варто діяти за
суто економічним розрахунком. Тому у майбутньому перед власниками аптек
може постати серйозне і складне завдання – вибрати дійсно кваліфікованих
працівників, які відповідали би професійним вимогам. Держава повинна
переглянути своє ставлення до системи медичної фармацевтичної освіти та
вжити всіх необхідних заходів для збереження якісної фармації в Україні.

Розділ 3

Вимоги, права та обов’язки провізора-аналітика,

рівень відповідальності

Провізор-аналітик повинен знати:

– чинне законодавство про охорону здоров’я та нормативні документи, що
регламентують діяльність органів управління та установ охорони здоров’я;

– організацію фармацевтичної служби;

– основи права в медицині;

– права, обов’язки та відповідальність провізора-аналітика;

– організацію системи контролю якості лікарських засобів на стадіях
розробки, виготовлення, розподілу, транспортування, зберігання і
споживання;

– методи контролю якості лікарських засобів, виготовлених за
індивідуальними рецептами і часто повторюваними прописами, за вимогами
лікувально-профілактичних установ;

– загальні методи судово-хімічних досліджень речових доказів і
лабораторного експрес-аналізу з метою встановлення причин отруєнь,
визначення наркотичних та інших речовин, що викликають одурманювання;

– технологію виготовлення лікарських форм;

– умови зберігання лікарських препаратів і товарів медичного
призначення;

– методи проведення цільових фармацевтичних обстежень та лабораторних
робіт;

– правила оформлення документації;

– передові інформаційні та Iнтернет технології;

– сучасну наукову літературу та науково-практичну періодику за фахом,
методи її аналізу та узагальнення.

Кваліфікаційні вимоги:

Провізор-аналітик вищої кваліфікаційної категорії: повна вища освіта
(спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки “Фармація”, спеціальністю
“Фармація”. Проходження інтернатури за спеціальністю “Провізор
загального профілю” з наступною спеціалізацією за фахом
“Провізор-аналітик”. Підвищення кваліфікації (курси удосконалення,
стажування, передатестаційні цикли, тощо). Наявність сертифіката
провізора-спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтвердження)
вищої кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності. Стаж роботи за
фахом понад 10 років.

Провізор-аналітик I кваліфікаційної категорії: повна вища освіта
(спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки “Фармація”, спеціальністю
“Фармація”. Проходження інтернатури за спеціальністю “Провізор
загального профілю” з наступною спеціалізацією за фахом
“Провізор-аналітик”. Підвищення кваліфікації (курси удосконалення,
стажування, передатестаційні цикли, тощо). Наявність сертифіката
провізора-спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтвердження) I
кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності. Стаж роботи за фахом
понад 7 років.

Провізор-аналітик II кваліфікаційної категорії: повна вища освіта
(спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки “Фармація”, спеціальністю
“Фармація”. Проходження інтернатури за спеціальністю “Провізор
загального профілю” з наступною спеціалізацією за фахом
“Провізор-аналітик”. Підвищення кваліфікації (курси удосконалення,
стажування, передатестаційні цикли, тощо). Наявність сертифіката
провізора-спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтвердження) II
кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності. Стаж роботи за фахом
понад 5 років.

Провізор-аналітик: повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом
підготовки “Фармація”, спеціальністю “Фармація”. Проходження інтернатури
за спеціальністю “Провізор загального профілю” з наступною
спеціалізацією за фахом “Провізор-аналітик”. Наявність сертифіката
провізора-спеціаліста. Без вимог до стажу роботи.

Провізор-аналітики:

– керується чинним законодавством України про охорону здоров’я та
нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління
та закладів охорони здоров’я, організацію фармацевтичної служби.

– здійснює якісний і кількісний аналіз лікарських засобів промислового
та аптечного виробництва з урахуванням вимог нормативно-технічної
документації.

– проводить внутрішньоаптечну заготівлю, розподіляє роботу між
фасувальниками, приймає розфасовану продукцію.

– слідкує за правильністю оформлення штанглазів із запасами
медикаментів.

– комплектує замовлення відділів та установ, відпускає ліки та контролює
правильність оформлення прописів для індивідуального виробництва ліків.

– контролює якість ліків, виготовлених за екстемпоральною рецептурою.

– веде поточну та звітну документацію.

– проводить цільове фармацевтичне обстеження аптек, інших закладів з
метою оцінки стану контролю якості лікарських засобів при їх
виготовленні, транспортуванні, зберіганні та відпуску.

– керує роботою середнього фармацевтичного персоналу.

– постійно удосконалює свій професійний рівень.

Провiзор-аналiтик має право:

Ознайомлюватися з проектами рішень керівництва підприємства, що
стосуються його діяльності.

Брати участь в обговоренні питань, що стосуються виконання його
обов’язків.

Вносити на розгляд керівництва підприємства пропозиції щодо покращання
роботи, пов’язаної з обов’язками, що передбачені цією інструкцією.

В межах своєї компетенції повідомляти керівництву підприємства про всі
недоліки, виявлені в процесі його діяльності, та вносити пропозиції щодо
їх усунення.

Вимагати від керівництва підприємства сприяння у виконанні ним посадових
обов’язків.

Провiзор-аналiтик несе відповідальність:

За неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов’язків, а
також за невикористання або неповне використання своїх функціональних
прав, що передбачені цією посадовою інструкцією, – в межах, визначених
чинним законодавством України про працю.

За правопорушення, скоєні в процесі здійснення своєї діяльності, – в
межах, визначених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним
законодавством України.

За завдання матеріальної шкоди – в межах, визначених чинним цивільним
законодавством та законодавством про працю України.

Розділ 4

Етика взаємостосунків провізора і хворого

Правові засади фармацевтичної етики повинні базуватись на Конституції
України, Законі України “Про лікарські засоби” (1996), Законі “Про
рекламу” (1996) та ряді інших законодавчих актів. За даними L.
Krowczynskego [2] МФФ не вважає можливим створення єдиного кодексу
фармацевтичної етики для всіх держав світу, зважаючи на політичні,
економічні та культурні відмінності. Разом з тим, 48-й Міжнародний
конгрес МФФ (Сідней, 1988) затвердив основні універсальні рекомендації
національних кодексів:

Фармацевт охороняє здоров’я суспільства та кожної окремої особи, виконує
свої професійні завдання з повагою до життя людини.

Фармацевт повинен проявляти однакову зацікавленість по відношенню до
всіх своїх пацієнтів.

Обов’язком фармацевта є постійне підвищення своїх професійних знань та
навичок.

Фармацевт повинен зберігати професійну таємницю, крім випадків,
передбачених законодавством, або коли він буде переконаний, що
протилежні дії є в інтересах хворого.

Фармацевт повинен виконувати кожну професійну функцію старанно і уважно.

Фармацевт не повинен жодним чином, навіть частково, зменшувати свою
професійну незалежність.

Фармацевт повинен утримуватись від будь-яких вчинків та дій, що можуть
викликати негативне відношення до фармацевтичної професії, навіть якщо
це не пов’язано з його практичною діяльністю. У кожній ситуації він
повинен звертати увагу на збереження, повагу гідності та незалежності
професії.

Фармацевт повинен дотримуватись вимог загальної професійної етики і
національного кодексу професійної етики, якщо він існує.

Фармацевт повинен дотримуватись зробленого пацієнтом вільного вибору, що
є його (пацієнта) незаперечним правом (на наш погляд, даний пункт
потребує деталізації, можливо, проілюстрованої прикладами).

Фармацевт повинен у кожному випадку гарантувати те, що розрахунки за
його послуги є відповідними і розумними. Суперечною засадам етики є
будь-яка діяльність, яка наражає на небезпеку благополуччя пацієнта, а
також на поділ винагороди з третіми особами (з позицій сьогодення мова
йде, зокрема, про невідповідність нормам етики сплати винагороди
фармацевтом лікарю за факт виписування рецепта).

@

?

?

o

???????????

Фармацевт повинен гарантувати те, що всі види реклами та інформації щодо
його практичної діяльності є конкретними, правдивими і відповідають
засадам професійної етики (на наш погляд, у даному пункті слід
наголосити на гарантіях науково достовірної реклами та інформації про
лікарські засоби).

Взаємовідносини фармацевта та адміністрації (влади) повинні базуватись
на довірі та взаємоповазі (доцільність такої якості взаємовідносин для
фармацевта зрозуміла, і питання полягає в тому, чи поділяє адміністрація
(влада) такі погляди).

Фармацевт повинен допомагати уряду в його зусиллях у галузі охорони
здоров’я, зокрема з питань профілактики захворювань; надавати відповідні
рекомендації з даного питання.

Фармацевт повинен впливати на суспільство в області збереження здоров’я.

Фармацевт повинен брати участь у діяльності національних і міжнародних
організацій, що мають за мету поліпшення умов праці або підвищення
іміджу даної професії.

Фармацевт може в інтересах здоров’я хворого відмовити у відпуску,
продажу або доставці лікарського засобу. Якщо відповідний лікарський
засіб видається лише на підставі рецепта, фармацевт повинен негайно
зв’язатись з лікарем (автором рецепта).

Очевидно, що значна частина наведених вище рекомендацій МФФ належним
чином трансформована до національних умов, специфіки сьогодення та
перспектив розвитку фармацевтичної галузі в Україні і може бути
використана в Кодексі етики Фармацевтичної асоціації України (ФАУ).

Наріжним каменем спілкування провізора з відвідувачем аптеки має бути
інформування пацієнта, а ні в якому разі не реклама заради прибутку,
збільшення обороту і т. ін. Я вчу своїх студентів: якщо до вас
звертаються за консультацією чи фаховою порадою, ні в якому разі не
демонструйте своїх широких пізнань — не рекомендуйте людині
використовувати багато ліків. Навпаки, доброзичливо порекомендуйте
взагалі не вдаватися до застосування лікарських засобів, доки це
можливо: приймати ліки необхідно лише тоді, коли в цьому виникає
нагальна необхідність і коли таку потребу визначив лікар (в окремих
випадках цю відповідальність може взяти на себе фармацевт). Адже головна
мета аптечного працівника — так само, як і лікаря — не нашкодити
хворому, але допомогти йому! Отже, аптечна справа насамперед має
грунтуватися на гуманістичних засадах, а дотримання принципів етики і
деонтології для працівника аптеки є не менш важливим, аніж для лікаря.

Сьогодні поняття «забезпечення хворих ліками» застосовується надто
широко. Необхідно розуміти, що термін «забезпечення» стосується оптового
надходження лікарських засобів до лікувальних закладів. Стосовно ж
аптечної ланки більш прийнятним є визначення «обслуговування населення
ліками» — тобто видача ліків хворим або за призначенням лікаря, або без
рецепта з наданням належної інформації стосовно препарату та його
застосування. Саме необхідної неупередженої інформації, але не реклами!

Гіппократ був одним із самих знаменитих лікарів в історії людства. Його
прості принципи лягли в основу лікарської діяльності і мали вплив на неї
до кінця XX століття, не дивлячись на те, що ці принципи не були
сформульовані в якості правових норм в спеціальному законі, але вони
діяли дякуючи своїй внутрішній силі. Кредо Гіппократа – зберігати життя,
служити здоров’ю пацієнтів, нести відповідальність і викликати довіру.

Але, в країнах Західної Європи, США та Канаді у 60-70-х роках XX
сторіччя багато положень „Корпусу Гіппократа” піддаються критиці у
філософських, богословських, юридично-правових дискусіях (Vеаtсh
R.W.,2000). Вчені відзначали, що традиційна медична етика не відповідає
потребам нової системи відносин між пацієнтом і медиком, медичним
співтовариством та системою охорони здоров’я в умовах застосування нових
біомедичних технологій, демократизації суспільства та комерціалізації
системи медичної допомоги.

Сучасне суспільство із часів Гіппократа закликає медиків до чесного
виконання свoго професійного обов’язку, альтруїзму, подвижництву і
самопожертві, але мало що робить для їх соціального і правового захисту,
захищення від гоніння і обвинувачення, а іноді і репресій при невдачах
при лікуванні та провалах соціально-економічної політики і кризи в
державі.

На думку О.Є.Боброва, розвитку медичної науки в нашій країні заважають
невиправдані нападки на впровадження нових технологій в лікуванні і
діагностиці, а особливо в трансплантології, де медикам інкримінуються
злочинні діяння. Все це не сприяє розвитку вітчизняної медицини,
виставляє медиків в невигідному світлі і медична галузь України
продовжує руйнуватися, а країна, як це не парадоксально, продовжує жити
в трьох формаціях: при феодалізмі, соціалізмі і капіталізмі.

Сучасний історичний розвиток заставляє сумніватися в тому, чи зосталась
в силі етика Гіппократа. Співвідношення між хворобою і здоров’ям,
інвалідністю і тим, що визначає якість життя, кардинально змінилося.

Ніколи ще в здоров’я не вкладалося так багато капіталів. Створюються все
нові і нові ринки. Самим прибутковим із них стане ринок генно-інженерних
технологій. Можливості зародження людського життя по за людським
організмом, заморожування статевих клітин і ембріонів, зачаття дітей
після смерті їх батьків – це лише деякі із тих питань, які виникають в
результаті найновіших досягнень в області біомедицини.

Все більш широке застосування на практиці методів штучної репродукції
людини ставить перед юристами у всьому світі цілий комплекс серйозних
етико-правових проблем. При цьому, по мірі прогресу в області медицини і
біології виникають все більш складні питання, які потребують негайного
вирішення. З більшістю із них людству ніколи не приходилось зустрічатися
і їх вирішення пов’язано з необхідністю вироблення принципіально нових
підходів. В той же час вони породжують ряд найгостріших проблем,
вирішити які неможливо лише з допомогою правових інструментів і
традиційної логіки юристів. До їх числа відносяться клонування,
ксенотрансплантація, використання ембріонів в наукових
медико-біологічних досліджень і т.д.

Масштабне обговорення перерахованих і інших питань на сторінках
загальної і спеціальної преси, висловлювання лікарів, юристів,
релігійних і політичних діячів приводять до необхідності виділити нові
етичні аспекти в області медицини при вивченні медичного права при
застосуванні нових технологій.

Однак в цих перемогах є своя ціна. Все більше експертів вказують на те,
що різниця між можливостями медицини і здатністю оплатити її послуги
збільшується. Особливо тяжкою така ситуація склалася сьогодні в медичній
галузі України.

Стан медичної сфери держави щодо забезпечення пацієнтів в українському
суспільстві взагалі входить в явне протиріччя з неможливістю її
фінансування. Приходиться констатувати, що вимоги кожного на максимальне
і рівне для всіх медичне обслуговування, згідно статті 49 Конституції
України, стає нездійсненним для більшості громадян держави. Тим самим
виникає загроза одному із основних інститутів сучасного суспільства –
соціальної держави. Приклад – вимушена відмова в лікуванні хворих на
лейкемію в Україні, із-за відсутності відповідного фінансування, хоча
проблеми лікування лейкозів в сусідній Білорусі сьогодні вирішуються за
державний рахунок.

В українській системі охорони здоров’я сформувались і отримали розвиток
псевдоринкові, напівтіньові, тіньові і напівкримінальні економічні
відносини.

Майбутнє української медицини містить багато небезпек, пов’язаного із
правовим «нігілізмом» лікарів та пацієнтів, відсутністю в державі
інституту медичного права, катастрофічним недофінансуванням медичної
галузі, і тому держава не повинна стояти осторонь при вирішенні проблем
щодо здоров’я нації.

Сучасна медицина не може відсторонитися від етичних питань. Згідно
Канта, система цінностей і норми, які визначають наше життя, не
підпорядковані будь-якому передбачуванню. Вони будуються у відповідності
з тим, як ми їх визначимо. Зняти цю напругу зможе поява і розвиток
сучасної медичної етики, яка поки-що характеризується глобальною
байдужістю.

Усвідомлення основних принципів Гіппократа повинно стати базою для
пошуку відповіді на складні питання сучасної дійсності.

Що робити?

По-перше, розробити і запровадити нову законодавчу базу у вигляді нової
галузі права – медичного права із введенням Медичного кодексу в
регулювання діяльності медичної сфери, з метою укріплення регулятивної
функції права.

По-друге, виділяти необхідні фінансові засоби на систему охорони
здоров’я України на рівні задекларованих в законах держави 10 % від ВВП.

По-третє, перестати порушувати права лікарів на нормальні умови праці і
на оплату, яка відповідала б кваліфікації цієї найскладнішої із відомих
видів професійної діяльності.

По-четверте, виховання нової моделі лікаря – вільного лікаря. В нього
немає начальників, але це не означає, що він має свою волю. Він залежить
від закону, і, по Ціцерону, «ми станемо вільними лише тоді, коли станемо
рабами закону».

Також важливе місце у взаємостосунках провізорів та хворих займає
фармацевтична опіка – комплексна програма взаємодії провізора, лікаря та
хворого на весь період медикаментозної терапії від її початку і до
закінчення. Основою її є професійні знання і досвід провізора, норми
професійної етики, ставлення провізора до виконання своїх професійних
обов’язків тощо.

Важливого значення набуває такий фактор, як готовність пацієнтів
виконувати рекомендації лікаря — комплаєнс, і в цьому дуже важлива роль
провізора, який повинен уміти вплинути на бажання хворого лікуватися. Бо
знову ж, як ми на практиці спостерігаємо, не кожен пацієнт готовий
виконати всі призначення лікаря. Іноді він просто не має на це
фінансової можливості і в результаті хоче придбати лише найдешевші ліки
з переліку, призначеного лікарем. У цьому випадку провізор повинен
запевнити пацієнта: якщо препарат задорогий для пацієнта, то можна
замінити його еквівалентом (генериком), значно дешевшим.
Фармакоекономічний підхід дозволяє вибрати з переліку генериків найбільш
оптимальний по співвідношенню «затрати/ефективність» і забезпечити
адекватний лікувальний процес. Це один із важливих напрямків
фармацевтичної опіки, який в жодному разі не може розглядатись як такий,
що сприяє поширенню алергічних реакцій.

Високопрофесійна фармацевтична опіка може тільки сприяти підвищенню
рівня здоров’я нації та якості життя хворих. Для цього необхідно,
насамперед, на державному рівні визначити, що таке медикаментозне
забезпечення: бізнес чи соціально спрямована медична діяльність, яка
потребує високого професіоналізму аптечних фахівців та тісної співпраці
з лікарями, як це було протягом усієї історії фармації та медицини.
Кожен повинен займатися справою, що належить виключно до його
компетенції, — лікар призначати препарати, а провізор — забезпечувати
ефективне та безпечне лікування ними.

Мовна культура є важливим складником особистості клінічного провізора.
Від мистецтва мовного спілкування суттєво залежать результати лікування.
Медична практика доводить, що слово і ранить, і лікує: словом можна
вбити, словом можна врятувати. Тому клінічний провізор має володіти
культурою мови: тобто вміти добирати мовностилістичні засоби та прийоми
відповідно до умов і цілей спілкування, передаючи певний психокультурний
контекст.

Висновки

Отже, виходячи зі сказаного вище, випливає, що провізор повинен дуже
багато знати та вміти.

Йому необхідно знати не тільки перелік представлених в аптеці або
лікарні ліків, а й механізм їх дії, зміни, які вони викликають при їх
застосуванні, небажані явища, які можуть виникнути при їх прийомі.

Також провізор повинен знати відмінності лікарських препаратів один від
одного, навіть якщо вони призначені для лікування одного захворювання
(ми часто бачимо в аптеках як ціни, здавалося б, на однакові ліки
відрізняються у декілька разів).Сучасний провізор бере участь в наданні
медичної допомоги людині, яка її потребує.

При наданні допомоги провізор повинен з`ясувати для лікування якого
захворювання необхідний лікарський препарат, а також наявність
непереносимості будь-яких ліків, наявність інших захворювань, які можуть
вплинути на призначення хворому ліків. Для реалізації всіх цих завдань
провізор повинен знати: склад лікарських препаратів, яким чином вони
діють на організм людини при різних шляхах введення. Також необхідні
знання з анатомії та фізіології організму людини, про його
функціонування, регуляцію, причини і механізми розвитку різних
захворювань, клінічні прояви цих захворювань, методи їх лікування.

Провізор-аналітик повинен знати:

– чинне законодавство про охорону здоров’я та нормативні документи, що
регламентують діяльність органів управління та установ охорони здоров’я;

– організацію фармацевтичної служби;

– основи права в медицині;

– права, обов’язки та відповідальність провізора-аналітика;

– організацію системи контролю якості лікарських засобів на стадіях
розробки, виготовлення, розподілу, транспортування, зберігання і
споживання;

– методи контролю якості лікарських засобів, виготовлених за
індивідуальними рецептами і часто повторюваними прописами, за вимогами
лікувально-профілактичних установ;

– загальні методи судово-хімічних досліджень речових доказів і
лабораторного експрес-аналізу з метою встановлення причин отруєнь,
визначення наркотичних та інших речовин, що викликають одурманювання;

– технологію виготовлення лікарських форм;

– умови зберігання лікарських препаратів і товарів медичного
призначення;

– методи проведення цільових фармацевтичних обстежень та лабораторних
робіт;

– правила оформлення документації;

– передові інформаційні та Iнтернет технології;

– сучасну наукову літературу та науково-практичну періодику за фахом,
методи її аналізу та узагальнення.

Провізор-аналітики:

– керується чинним законодавством України про охорону здоров’я та
нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління
та закладів охорони здоров’я, організацію фармацевтичної служби.

– здійснює якісний і кількісний аналіз лікарських засобів промислового
та аптечного виробництва з урахуванням вимог нормативно-технічної
документації.

– проводить внутрішньоаптечну заготівлю, розподіляє роботу між
фасувальниками, приймає розфасовану продукцію.

– слідкує за правильністю оформлення штанглазів із запасами
медикаментів.

– комплектує замовлення відділів та установ, відпускає ліки та контролює
правильність оформлення прописів для індивідуального виробництва ліків.

– контролює якість ліків, виготовлених за екстемпоральною рецептурою.

– веде поточну та звітну документацію.

– проводить цільове фармацевтичне обстеження аптек, інших закладів з
метою оцінки стану контролю якості лікарських засобів при їх
виготовленні, транспортуванні, зберіганні та відпуску.

– керує роботою середнього фармацевтичного персоналу.

– постійно удосконалює свій професійний рівень.

За неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов’язків, а
також за невикористання або неповне використання своїх функціональних
прав, що передбачені цією посадовою інструкцією, – в межах, визначених
чинним законодавством України про працю.

За правопорушення, скоєні в процесі здійснення своєї діяльності, – в
межах, визначених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним
законодавством України.

За завдання матеріальної шкоди – в межах, визначених чинним цивільним
законодавством та законодавством про працю України.

Список використаної літератури

Наказ МОЗ „Про післядипломну підготовку лікарів (провізорів)” №291 від
19.09.1996 р.

Наказ Міністерства охорони здоров’я України „Про вдосконалення атестації
провізорів та фармацевтів” від 31 липня 1998 року N 231.

Наказ МОЗ „Про затвердження схем посадових окладів (ставок заробітної
плати) працівників закладів охорони здоров’я та соціального захисту
населення” від 11 січня 1997р. №5.

Абдулманов О.А. Обучение кадров – насущная потребность фармрынка
«Фармацевтический вестник» №27 (266) 17 сентября 2002 г.

Білик Л.С. Економіка праці: Навч. Посібник. — Чернівці: Рута, 2001. — 75
с.

Бобров О.Е. Медицина. – Донецк: Регина, 2004. – С.157.

Бондаренко О.О. Наочний посібник з курсу “Економіка та соціологія
праці”. — К., 1995. — 32 с.

Вековшиніна С.В., Кулініченко В.Л., Коваленко Н.В. Сучасна медична
етика: від Гіппократа до біоетики // Український медичний часопис.
№5(37). – 2003. – С.93-96.

Волох Д. Фармацевтична освіта в Україні: традиції, сьогодення, майбутнє
// Щотижневик „Аптека” №26 (397) від 07.07.03р. – с. 12 – 19.

Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. Посібник. — К.: КНЕУ, 2003. —
299 с.

Занятовський Р.Д. По роботі – і оцінка! Фармацевтична галузь отримує
визнання на найвищому державному рівні // Щотижневик „Аптека” №36 (357)
від 20.09.04р. – с. 5 – 9.

Карпіщенко О.І., Прокопенко О.В., Сотник І.М., Карпіщенко Т.О. Економіка
праці: Навч. посіб. для студ. екон. спец. — Суми: СумДУ, 2002. — 132 с.

Крипок В.І. Організація і економіка формації. – М.: “Медицина”, 1996.

Мартиненко В.Ф., Лотоцкий В.А., Попов Ю.В. Применение методов теории
управления в аптечной службе, М.: Медицина, 1989. – 272 с.

Марченко Л.Г., Синев Д.Н., Рыжкова М.Г. и др. Формирование
фармацевтических кадров через двухступенчатую систему обучения //
Фармация. – 1991. – №6. – с. 44 – 46.

Махсма М.Б. Економіка праці: посібник для розв’язування задач. К.:
Видавництво Європейського ун-ту, 2002. – 62 с.

Пилипенко С.М., Пилипенко А.А. Економіка праці: Навч. посібник. — Х.:
ХДЕУ, 2001. — 228 с.

Пономаренко М.С., Загорська Л.Т. Взаємов’язок науки і практики –
запорука удосконалення фармації // Фармац. Журнал. – 1991. – №2. – с. 25
– 28.

Практикум з організації та економіки фармації навч. посібник / В.П.
Горкуша, В.В. Кобрин, Л.А. Дмитренко та ін. – К.: Медицина, 2008 – 280
с.

Регулирование фармацевтической деятельности / Сборник законодательных и
нормативных актов. – К., 1999.

Терещук Т. О. Історичні аспекти розвитку фармацевтичного законодавства і
освіти, становлення суспільно-професійних організацій. – Львів, 1996.

Толочко В.М. Проблеми та перспективи післядипломної підготовки фахівців
з фармації // Вісн. Фармації. – 1993. – №1-2. – с. 42 – 43.

Толочко В.М., Алюшина М.О., Великий Д.Л. Управління фармацією: Х.:
Основа, 1997. – 256 с.

Фармакологический справочник / Под ред. Л. Ланс., Л. Лейси, М. Голдман.-
М.: Практика, 2000.

Чирятко С.О. Медичні кадри. Аналіз ситуації. // Щотижневик „Аптека” №26
(397) від 07.07.03р. – с. 12 – 19.

Элерс А. Рынок и мораль. Современная медицина не может отстраниться от
этических вопросов. Современное медицинское право. Сборник
научных трудов. – Москва, 2003.

Додаток

(назва установи, організації)

ЗАТВЕРДЖУЮ

(уповноважена особа)

(ПІБ, підпис)

“___” ______________ 200_ р.

ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ ПРОВIЗОРА-АНАЛIТИКА

I. Загальні положення

Провiзор-аналiтик безпосередньо підпорядковується _______________.

Провiзор-аналiтик виконує вказівки _______________.

Провiзор-аналiтик заміняє _______________.

Провiзора-аналiтика заміняє _______________.

Повинен знати:

– чинне законодавство про охорону здоров’я та нормативні документи, що
регламентують діяльність органів управління та установ охорони здоров’я;

– організацію фармацевтичної служби;

– основи права в медицині;

– права, обов’язки та відповідальність провізора-аналітика;

– організацію системи контролю якості лікарських засобів на стадіях
розробки, виготовлення, розподілу, транспортування, зберігання і
споживання;

– методи контролю якості лікарських засобів, виготовлених за
індивідуальними рецептами і часто повторюваними прописами, за вимогами
лікувально-профілактичних установ;

– загальні методи судово-хімічних досліджень речових доказів і
лабораторного експрес-аналізу з метою встановлення причин отруєнь,
визначення наркотичних та інших речовин, що викликають одурманювання;

– технологію виготовлення лікарських форм;

– умови зберігання лікарських препаратів і товарів медичного
призначення;

– методи проведення цільових фармацевтичних обстежень та лабораторних
робіт;

– правила оформлення документації;

– передові інформаційні та Iнтернет технології;

– сучасну наукову літературу та науково-практичну періодику за фахом,
методи її аналізу та узагальнення.

Кваліфікаційні вимоги:

Провізор-аналітик вищої кваліфікаційної категорії: повна вища освіта
(спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки “Фармація”, спеціальністю
“Фармація”. Проходження інтернатури за спеціальністю “Провізор
загального профілю” з наступною спеціалізацією за фахом
“Провізор-аналітик”. Підвищення кваліфікації (курси удосконалення,
стажування, передатестаційні цикли, тощо). Наявність сертифіката
провізора-спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтвердження)
вищої кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності. Стаж роботи за
фахом понад 10 років.

Провізор-аналітик I кваліфікаційної категорії: повна вища освіта
(спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки “Фармація”, спеціальністю
“Фармація”. Проходження інтернатури за спеціальністю “Провізор
загального профілю” з наступною спеціалізацією за фахом
“Провізор-аналітик”. Підвищення кваліфікації (курси удосконалення,
стажування, передатестаційні цикли, тощо). Наявність сертифіката
провізора-спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтвердження) I
кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності. Стаж роботи за фахом
понад 7 років.

Провізор-аналітик II кваліфікаційної категорії: повна вища освіта
(спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки “Фармація”, спеціальністю
“Фармація”. Проходження інтернатури за спеціальністю “Провізор
загального профілю” з наступною спеціалізацією за фахом
“Провізор-аналітик”. Підвищення кваліфікації (курси удосконалення,
стажування, передатестаційні цикли, тощо). Наявність сертифіката
провізора-спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтвердження) II
кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності. Стаж роботи за фахом
понад 5 років.

Провізор-аналітик: повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом
підготовки “Фармація”, спеціальністю “Фармація”. Проходження інтернатури
за спеціальністю “Провізор загального профілю” з наступною
спеціалізацією за фахом “Провізор-аналітик”. Наявність сертифіката
провізора-спеціаліста. Без вимог до стажу роботи.

_________________________________________________________________.

II. Завдання та обов’язки

Керується чинним законодавством України про охорону здоров’я та
нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління
та закладів охорони здоров’я, організацію фармацевтичної служби.

Здійснює якісний і кількісний аналіз лікарських засобів промислового та
аптечного виробництва з урахуванням вимог нормативно-технічної
документації.

Проводить внутрішньоаптечну заготівлю, розподіляє роботу між
фасувальниками, приймає розфасовану продукцію.

Слідкує за правильністю оформлення штанглазів із запасами медикаментів.

Комплектує замовлення відділів та установ, відпускає ліки та контролює
правильність оформлення прописів для індивідуального виробництва ліків.

Контролює якість ліків, виготовлених за екстемпоральною рецептурою.

Веде поточну та звітну документацію.

Проводить цільове фармацевтичне обстеження аптек, інших закладів з метою
оцінки стану контролю якості лікарських засобів при їх виготовленні,
транспортуванні, зберіганні та відпуску.

Керує роботою середнього фармацевтичного персоналу.

Постійно удосконалює свій професійний рівень.

_________________________________________________________________.

III. Права

Провiзор-аналiтик має право:

Ознайомлюватися з проектами рішень керівництва підприємства, що
стосуються його діяльності.

Брати участь в обговоренні питань, що стосуються виконання його
обов’язків.

Вносити на розгляд керівництва підприємства пропозиції щодо покращання
роботи, пов’язаної з обов’язками, що передбачені цією інструкцією.

В межах своєї компетенції повідомляти керівництву підприємства про всі
недоліки, виявлені в процесі його діяльності, та вносити пропозиції щодо
їх усунення.

Вимагати від керівництва підприємства сприяння у виконанні ним посадових
обов’язків.

_________________________________________________________________.

IV. Відповідальність

Провiзор-аналiтик несе відповідальність:

За неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов’язків, а
також за невикористання або неповне використання своїх функціональних
прав, що передбачені цією посадовою інструкцією, – в межах, визначених
чинним законодавством України про працю.

За правопорушення, скоєні в процесі здійснення своєї діяльності, – в
межах, визначених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним
законодавством України.

За завдання матеріальної шкоди – в межах, визначених чинним цивільним
законодавством та законодавством про працю України.

_________________________________________________________________.

УЗГОДЖЕНО

Керівник

структурного підрозділу: ________

(підпис) ______________________

(ПІБ) “____” ____________ ____р.

Начальник

юридичного відділу: ________

(підпис) ______________________

(ПІБ) “____” ____________ ____р.

З інструкцією ознайомлений: ________

(підпис) ______________________

(ПІБ) “____” ____________ ____р.

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020