.

Поняття та складові педагогічного процесу

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
85 1647
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Поняття та складові педагогічного процесу”ПЛАН

Вступ

1. Суть та рушійні сили педагогічного процесу

2. Педагогічний процес як система. Цілісність педагогічного процесу

3. Закономірності та організація педагогічного процесу з точки зору його
цілісності

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

Термін процес (від лат. ргоcessus — просування) означає рух уперед,
послідовну зміну станів, стадій розвитку; сукупність послідовних дій з
метою досягнення якогось результату. Словосполучення педагогічний процес
означає виховний рух, проходження, просування вперед.

Хто ж рухається в педагогічному процесі? Педагог ставить завдання
виховання і прагне їх реалізувати. Вихованець, сприймаючи виховний
вплив, проявляє власну активність, впливає на педагога й самого себе.
Взаємна активність вихователів і вихованців у педагогіці позначається
термінами педагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво,
педагогічне партнерство.

Взаємодія — це своєрідне втілення зв’язків, взаємин між людьми, котрі,
вирішуючи спільні завдання, взаємовпливають, доповнюють один одного і
досягають успіху в розв’язанні поставлених завдань. Природно, що змін
зазнають і суб’єкти, і ті об’єкти, на які спрямована взаємодія. Разом —
означає не сумарно, а взаємодоповнюючи.

1. Суть та рушійні сили педагогічного процесу

Педагогічний процес — це динамічна взаємодія вихователів і вихованців,
спрямована на досягнення поставленої виховної мети.

Педагогічна взаємодія своєрідна: її зміст та способи визначаються
завданнями виховання і навчання людей. Завдання заздалегідь передбачають
зміну стану, перетворення властивостей і якостей вихованців. Тому можна
констатувати, що педагогічний процес є процесом, у якому соціальні ідеї
перетворюються в якості особистості.

У педагогічній практиці та педагогічній літературі попередніх років
вживається поняття «навчально-виховний процес». В основному терміни
«навчально-виховний процес» і «педагогічний процес» тотожні. Однак,
поняття «навчально-виховний процес не відображає, як показали
дослідження П.Ф. Каптерева, А.П. Пінкевича, Ю.К. Бабанського, М.М.
Скаткіна та інших педагогів, усієї складності процесу і, найперше, його
найважливіших рис — цілісності та спільності. Головна ж суть
педагогічного процесу — єдність навчання, виховання та розвитку на
основі цілісності й спільності.

Педагогічний процес не є нерозривним ланцюгом розвиваючих взаємодій
вихователів і вихованців. В одному випадку в формуванні взаємин між ними
виявляється позитивна тенденція, в іншому — виникають перешкоди,
конфлікти. Так само суперечливо і нерівномірно відбувається розвиток
вихованця. Він може добре опанувати необхідний обсяг наукових знань, але
не зробити світоглядних і моральних висновків, що випливають з них. Він
прагне поводити себе відповідно до вимог загальнолюдської моральної
норми, проте йому не вистачає сили волі й відповідних навичок.

Отже, суперечності є неодмінною умовою педагогічного процесу. Як же
вирішити їх? Педагог не може і не повинен йти шляхом «зняття»
протилежностей. Такі спроби, як переконує життя, залишаються
безрезультативними.

Сьогодні збільшився обсяг знань людства про закони розвитку природи і
суспільства. В основу еволюційних теорій покладена концепція
додатковості видатного датського фізика Нільса Бора. Домінуючим у цій
концепції є принцип компліментарності (втішне зауваження на чиюсь
адресу, похвала), відповідно до якого протилежності зникають не шляхом
зняття, а за рахунок поєднання, взаємодоповнення, компромісу.

Тому педагог повинен уміти розпізнавати особливості й основні причини
протилежностей, знаходити компроміс, поєднувати інтереси, будувати
партнерство з вихованцем. Лише за умов взаємоповаги, бажання та уміння
вірити одне одному взаємодія педагога і вихованця стає досяжною. Це є
найбільш надійним «соціальним клеєм» (А.С. Макаренко), людською основою
педагогічного процесу, якщо він прагне бути людським.

2. Педагогічний процес як система.

Цілісність педагогічного процесу

Сучасна педагогічна теорія представляє педагогічний процес як динамічну
систему. Слово «система» (від гр. systema — ціле, що складене з частин)
означає цілісність, яка являє собою єдність закономірно розташованих і
взаємопов’язаних частин. Основними ознаками системи є: а) наявність
компонентів, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза
зв’язками з іншими процесами і явищами; б) наявність внутрішньої
структури зв’язків між цими компонентами, а також їхніми підсистемами;
в) наявність певного рівня цілісності, ознакою якої є те, що система
завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат; г)
наявність у структурі системоутворюючих зв’язків, які об’єднують
компоненти, як блоки, частини в єдину систему; д) взаємозв’язок з іншими
системами.

Системне бачення педагогічного процесу дозволяє чітко виділяти складові
компоненти, проаналізувати всю різноманітність зв’язків і відносин між
ними, кваліфіковано управляти педагогічним процесом.

Педагогічний процес як система протікає в інших системах: освіті, школі,
класі, на окремому уроці тощо. Кожна з таких систем функціонує в певних
зовнішніх, зокрема природно-географічних, суспільних, виробничих,
культурних тощо та внутрішніх умовах, якими для школи є
матеріально-технічні, морально-психологічні, санітарно-гігієнічні та
інші умови. Кожна з систем має власні складові. Компонентами системи, в
якій протікає педагогічний процес, є педагоги, вихованці та умови
виховання.

Яка ж будова педагогічного процесу? У виховній роботі педагог ставить
перед собою мету виховання. Для того, щоб її досягти, він конкретизує
свої дії, тобто визначає завдання; для реалізації завдань застосовує
відповідні педагогічні засоби. Якщо при цьому достатньо враховуються
закономірні зв’язки й умови, то між педагогом і вихованцями
встановлюється співробітництво, педагог викликає й організовує активну
діяльність учнів, спрямовану на засвоєння людського досвіду, домагається
певного прогресу в індивідуальному розвитку відносно мети виховання, що
потенціальне виявлятиметься в результатах виховання.

До педагогічних засобів у широкому розумінні належать: зміст, що
підлягає засвоєнню; методи й організаційні форми виховання, за допомогою
яких педагог викликає активну діяльність вихованців, встановлює
взаємозв’язки, організовує процес.

Отже, педагогічний процес характеризують: ціль, завдання, зміст, методи,
форми взаємодії педагогів і вихованців, досягнуті при цьому результати.

Зазвичай, це і є цільовий, змістовий, діяльнісний, результативний
компоненти, що утворюють систему. Цільовий компонент процесу містить усю
різноманітність цілей і завдань педагогічної діяльності: від загальної
мети — всебічного і гармонійного розвитку особистості — до конкретних
завдань формування певних якостей чи їх елементів. Змістовий компонент
відображає смисл, що вкладається як у загальну мету, так і в кожне
конкретне завдання; зміст, який необхідно засвоїти. Діяльнісний
компонент передбачає взаємодію педагогів і вихованців, їх
співробітництво, організацію й управління процесом. Результативний
компонент процесу характеризує досягнуті зрушення відносно поставленої
мети.

Другою важливою ознакою педагогічного процесу як системи є наявність у
ньому внутрішньої структури зв’язків між компонентами та їх
підсистемами.

З метою наукового аналізу і характеристики педагогічного процесу ми
говоримо про цей процес взагалі. Насправді ж педагог має справу з
багатьма виховними процесами, сутність яких полягає в тому, що
соціальний досвід перетворюється в якості людини, яка формується (М.0.
Данилов). Педагогічний процес є не механічним поєднанням процесів
виховання, навчання, розвитку, а новім якісним утворенням, } якому всі
складові процеси підпорядковуються єдиній меті Складна діалектика
відносин у середині педагогічного процесу полягає в єдності й
самостійності процесів, що його утворюють; у цілісності й супідрядності
систем, що входять де нього; в наявності загального і збереженні
специфічного.

Специфіка процесів зумовлена їх домінуючими функціями. Домінуючою
функцією процесу навчання є навчання, процесу виховання — виховання,
процесу розвитку — розвиток. Проте кожен з названих процесів у цілісному
педагогічному процесі виконує і супутні функції. Так, зокрема, виховання
здійснює не лише виховну, а й розвиваючу та освітню функції; навчання —
виховну і розвиваючу. Цей характер взаємозв’язків відбивається на меті,
завданнях, змісті, формах і методах органічно невіддільних процесів.
Так, наприклад, у змісті навчання переважає формування наукових уявлень,
засвоєння понять, законів, принципів, теорій, які згодом значно
впливають на розвиток та вихованість особистості. У змісті виховання
домінує формування переконань, норм, правил, ідеалів, ціннісних
орієнтацій, установок, мотивів та ін., проте водночас формуються й
уявлення, знання та вміння. Обидва процеси ведуть до головної мети —
формування особистості, але кожен з них сприяє досягненню цієї мети
властивими йому засобами.

Специфіка процесів виявляється у виборі форм і методів досягнення мети.
Якщо в навчанні здебільшого використовують уроки, семінари, практичні,
лабораторні роботи, трудові навчальні завдання тощо, то у вихованні
переважають більш вільні, різнохарактерні форми. Методи (шляхи) навчання
і виховання, хоча мають у своїй основі багато спільного, але
відрізняються акцентом: якщо навчання використовує здебільшого способи
впливу на інтелектуальну сферу, то виховання, не відкидаючи їх,
використовує засоби, які впливають на мотиваційну і діяльнісно-емоційну
сферу. Методи контролю та самоконтролю теж мають свою специфіку. У
навчанні обов’язково застосовується усний контроль, письмові роботи,
заліки, екзамени. Контроль за результатами виховання менш
регламентований. Інформацію про вихованість учня педагог отримує з
допомогою спостереження за ходом діяльності й поведінки вихованців,
громадської думки, життєвих ситуацій та інших характеристик.

Отже, педагогічний процес не можна зводити лише до навчання чи
виховання. Він є новим якісним утворенням, для якого характерні
цілісність, спільність та єдність.

3. Закономірності та організація педагогічного процесу з точки зору його
цілісності

У такій складній, великій динамічній системі, якою є педагогічний
процес, проявляються численні різноманітні зв’язки й залежності. У
закономірностях, пригадаємо, відбиваються об’єктивні, суттєві, необхідні
зв’язки, що повторюються. Ці зв’язки мають різні рівні.

Виховання занесено до суспільних процесів розвитку і є їх складовою
частиною. Зв’язки педагогічного процесу з цими процесами вважаються
найбільш широкими, закономірними зв’язками. Наступним рівнем
закономірних зв’язків є взаємодія вихователів і вихованців. У самому
виховному процесі існує взаємозв’язок між його метою, завданнями,
засобами і результатами. До цілісного педагогічного процесу входять і
окремі процеси. На розвиток і виховання школярів зарівно діють численні
свідомі й випадкові, незаплановані виховні впливи. Залежно від мети і
завдань, що висуваються на перший план, способу організації
педагогічного процесу, в центр уваги потрапляють ті чи інші
закономірності. Відповідно до функцій, які виконує педагог (викладання
певного предмета, керування гуртком), визначається мета, обирається
зміст, організаційні форми і методи, які щоразу враховують
закономірності різного рівня. Успіху ж педагог досягне лише тоді, коли
враховуватиме найважливіші закономірні зв’язки.

L

N

L

N

R

T

b

p

|

~

?

¤

AEaeth

x

z

^JaJ N

R

T

b

z

??J?????Серед загальних закономірностей педагогічного процесу
найсуттєвішими є:

1. Закономірність зумовленості педагогічного процесу потребами
суспільства й особистості, можливостями (матеріально-технічними,
економічними та ін.) суспільства, умовами протікання процесу
(морально-психологічними, санітарно-гігієнічними, естетичними та ін.).

2. Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі. Темпи і
досягнутий рівень розвитку особистості залежить від спадковості,
виховного і навчального середовища, залучення до навчально-виховної
діяльності, засобів і способів педагогічного впливу

3. Закономірність управління педагогічними процесом. Ефективність
педагогічного впливу залежить від інтенсивності зворотних зв’язків між
вихованцем і педагогом; обгрунтованості й характеру коректуючих впливів
на вихованців.

4. Закономірність стимулювання Результативність педагогічного процесу
залежить від дії внутрішніх стимулів і мотивів навчально-виховної
діяльності, доцільності, своєчасності й інтенсивності зовнішніх
(суспільних, педагогічних, моральних, матеріальних та ін ) стимуляторів

5 Закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики в педагогічному
процесі Ефективність навчально-виховного процесу залежить від
інтенсивності та якості чуттєвого сприймання, логічного осмислення
сприйнятого, практичного застосування осмисленого

6. Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої
(пізнавальної) діяльності Ефективність педагогічного процесу
зумовлюється якостями педагогічної діяльності та власної
навчально-пізнавальної діяльності вихованців

7 Закономірність єдності завдання, змісту, організаційних форм, методів
і результатів виховання. Правильно визначене завдання (пов’язане з
суспільне зумовленою загальною метою виховання), зрозуміле і сприйняте
всіма учасниками педагогічного процесу, значно впливає на вибір
педагогічних засобів; аналіз результатів виховання допомагає встановити
доцільність обраного варіанта організації педагогічного процесу.

8. Закономірність динаміки педагогічного процесу. Педагогічний процес як
розвиваюча взаємодія між педагогами і вихованцями має поступовий,
етапний характер; чим вищі проміжні досягнення, тим вагоміші кінцеві
результати. Величина всіх наступних змін зумовлюється величиною
попередніх.

9. Закономірність інтегрального (нерозривно зв’язаного, суцільного,
єдиного) результату педагогічного процесу. Кінцевий результат
педагогічного процесу є наслідком взаємозв’язків результатів усіх етапів
процесу. Кожний результат етапу — наслідком взаємозв’язків усіх
компонентів етапу.

Теоретичні положення про педагогічний процес повинні знайти своє
практичне застосування в педагогічній діяльності. Вони покликані
допомогти педагогу спроектувати педагогічний процес, організувати
співробітництво, оперативно контролювати хід процесу, вносити відповідні
корективи, уважно аналізувати досягнуті результати, виявляти причини
можливих недоліків і, нарешті, організувати цей процес на рівні, який
забезпечує досягнення вищих цілей. Організація педагогічного процесу
містить, отже, три головних етапи: підготовчий, основний і заключний.

На етапі підготовки педагогічного процесу створюються належні умови для
протікання процесу в заданому напрямку. З цією метою вирішуються такі
важливі завдання: цілепокладання, діагностика умов, прогнозування
досягнень, проектування та планування розвитку процесу.

Сутність цілепокладання (обґрунтування і постановки цілі) полягає в
тому, щоб трансформувати загальну педагогічну мету, що стоїть перед
системою народної освіти, в конкретні завдання, які можливо реалізувати
на даному етапі педагогічного процесу в наявних конкретних умовах.
Цілепокладання завжди «прив’язане» до конкретної системи здійснення
педагогічного процесу — школи, класу, уроку, виховної ситуації і под.

Правильно визначити завдання процесу неможливо без діагностики.
Педагогічна діагностика (від гр. (ііа§по5Іік:05 — здатний розпізнавати)
— це дослідницька процедура, спрямована на вияснення умов і обставин, у
яких протікатиме педагогічний процес. Її головною метою є отримання
чіткого уявлення про ті причини, які будуть сприяти чи перешкоджати
досягненню накреслених результатів. Діагностика забезпечує усією
необхідною інформацією про реальні можливості педагогів і учнів, рівень
їх попередньої підготовки, умови протікання педагогічного процесу тощо.
Часто конкретні умови коректують завдання, визначені спочатку.

Наступний крок етапу підготовки — прогнозування результатів
педагогічного процесу. Сутність прогнозування в тому, щоб завчасно, до
початку процесу оцінити його можливу результативність у даних умовах. Це
потрібно для того, щоб своєчасно втрутитися в проектування та хід
педагогічного процесу, не допустити небажаних наслідків.

Завершується цей етап скоректованим на основі результатів діагностики і
прогнозування проектом організації процесу, який після остаточного
опрацювання перетворюється в план. План, як і сам процес, завжди
«прив’язаний» до конкретної системи. План — це документ, у якому точно
визначено, кому, коли і що потрібно робити. У педагогічний практиці
застосовуються різні плани: проведення уроків, окремих виховних справ,
виховної роботи в класі, управління навчально-виховним процесом у школі
та ін.

Основним етапом є етап здійснення педагогічного процесу. Він передбачає:
постановку і роз’яснення мети та завдань діяльності, які необхідно
виконати; взаємодію педагогів і вихованців; використання визначених
методів, засобів і форм педагогічного процесу; створення сприятливих
умов; стимулювання діяльності школярів; забезпечення зв’язку
педагогічного процесу з іншими процесами. Результативність педагогічного
процесу залежить від того, наскільки доцільно ці елементи пов’язані між
собою, наскільки їх спрямованість та практична реалізація відповідають
загальній меті.

На цьому етапі організації педагогічного процесу важливе значення мають
зворотні зв’язки, які дають змогу знайти раціональне співвідношення
педагогічного управління і самоуправління власною діяльністю з боку
вихованців. Оперативні зворотні зв’язки дозволяють своєчасно здійснити
корекцію, надати педагогічній взаємодії необхідного спрямування.

Завершальний етап організації педагогічного процесу — етап аналізу
досягнутих результатів. Він необхідний для того, щоб проаналізувати хід
і результати педагогічного процесу, зрозуміти причини їх відхилення від
плану, визначити, де, як і чому допущені помилки. Практика свідчить, що
найбільше помилок допускається тоді, коли педагог ігнорує діагностику й
прогнозування процесу і працює «навпомацки». Такий процес нічого, крім
втрати інтересу, часу, зусиль, учням не дає.

 

Висновки

Педагогічний процес — це динамічна взаємодія вихователів і вихованців,
спрямована на досягнення поставленої виховної мети.

Педагогічна взаємодія своєрідна: її зміст та способи визначаються
завданнями виховання і навчання людей. Завдання заздалегідь передбачають
зміну стану, перетворення властивостей і якостей вихованців. Тому можна
констатувати, що педагогічний процес є процесом, у якому соціальні ідеї
перетворюються в якості особистості.

У педагогічній практиці та педагогічній літературі попередніх років
вживається поняття «навчально-виховний процес». В основному терміни
«навчально-виховний процес» і «педагогічний процес» тотожні. Однак,
поняття «навчально-виховний процес не відображає, як показали
дослідження П.Ф. Каптерева, А.П. Пінкевича, Ю.К. Бабанського, М.М.
Скаткіна та інших педагогів, усієї складності процесу і, найперше, його
найважливіших рис — цілісності та спільності. Головна ж суть
педагогічного процесу — єдність навчання, виховання та розвитку на
основі цілісності й спільності.

З метою наукового аналізу і характеристики педагогічного процесу ми
говоримо про цей процес взагалі. Насправді ж педагог має справу з
багатьма виховними процесами, сутність яких полягає в тому, що
соціальний досвід перетворюється в якості людини, яка формується (М.О.
Данилов). Педагогічний процес є не механічним поєднанням процесів
виховання, навчання, розвитку, а новим якісним утворенням, у якому всі
складові процеси підпорядковуються єдиній меті. Складна діалектика
відносин у середині педагогічного процесу полягає в єдності й
самостійності процесів, що його утворюють; у цілісності й супідрядності
систем, що входять до нього; в наявності загального і збереженні
специфічного.

Специфіка процесів зумовлена їх домінуючими функціями. Домінуючою
функцією процесу навчання є навчання, процесу виховання — виховання,
процесу розвитку — розвиток. Проте кожен з названих процесів у цілісному
педагогічному процесі виконує і супутні функції. Так, зокрема, виховання
здійснює не лише виховну, а й розвиваючу та освітню функції; навчання —
виховну і розвиваючу. Цей характер взаємозв’язків відбивається на меті,
завданнях, змісті, формах і методах органічно невіддільних процесів.
Так, наприклад, у змісті навчання переважає формування наукових уявлень,
засвоєння понять, законів, принципів, теорій, які згодом значно
впливають на розвиток та вихованість особистості. У змісті виховання
домінує формування переконань, норм, правил, ідеалів, ціннісних
орієнтацій, установок, мотивів та ін., проте водночас формуються й
уявлення, знання та вміння. Обидва процеси ведуть до головної мети —
формування особистості, але кожен з них сприяє досягненню цієї мети
властивими йому засобами.

Специфіка процесів виявляється у виборі форм і методів досягнення мети.
Якщо в навчанні здебільшого використовують уроки, семінари, практичні,
лабораторні роботи, трудові навчальні завдання тощо, то у вихованні
переважають більш вільні, різнохарактерні форми. Методи (шляхи) навчання
і виховання, хоча мають у своїй основі багато спільного, але
відрізняються акцентом: якщо навчання використовує здебільшого способи
впливу на інтелектуальну сферу, то виховання, не відкидаючи їх,
використовує засоби, які впливають на мотиваційну і діяльнісно-емоційну
сферу. Методи контролю та самоконтролю теж мають свою специфіку. У
навчанні обов’язково застосовується усний контроль, письмові роботи,
заліки, екзамени. Контроль за результатами виховання менш
регламентований. Інформацію про вихованість учня педагог отримує з
допомогою спостереження за ходом діяльності й поведінки вихованців,
громадської думки, життєвих ситуацій та інших характеристик.

Отже, педагогічний процес не можна зводити лише до навчання чи
виховання. Він є новим якісним утворенням, для якого характерні
цілісність, спільність та єдність.

Список використаної літератури

Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества. – К.,
1991.

Діалогічна взаємодія в навчально-виховному процесі загальноосвітньої
школи: Кн.для вчителя / За ред. Г.О.Балла, В.О.Киричука,
Р.М.Шамонашвілі. – К.,1997.

Касьяненко М.Д.  Педагогіка співробітництва. – К.: Вища школа, 1993.

Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості.
– К.: Рад.школа, 1989.

Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К.,1996.

Педагогика / Под ред. Г.Нойнера, Ю.К.Бабанского. – М.,1984.

Подласый И.П. Педагогика. – М.,1996.

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 11

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020