HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
РЕФЕРАТ
на тему:
“Географія і структура курортно-розважального туризму”
ПЛАН
Вступ
1. Поняття курортно-розважального туризму
2. Структура курортно-розважального туризму
3. Географія курортно-розважального туризму
Список використаної літератури
Вступ
Курортний бізнес – один з найприбутковіших секторів індустрії туризму,
що є її структурним осердям. Для третини людства на початку ХХІ ст.
нормою є принаймні раз у рік проводити відпустку чи вихідні на курорті.
А так званий золотий мільярд населення планети з багатих
постіндустріальних країн проводить дозвілля у феше-небельних курортних
центрах не менше двох разів у рік, крім того, є регулярним споживачем
рекреаційно-курортного продукту під час недільних рекреаційних циклів та
туристичних поїздок з утилітарною, професійною, діловою чи іншою метою.
З’ясувати реальне співвідношення різних видів туризму доволі складно,
оскільки, як звичайно, вони зрідка є в “чистому” вигляді. На сучасному
етапі розвитку туризму переважають змішані типи турів:
релаксаційно-пізнавальні, відпочинково-ділові, ностальгічно-фестивальні
тощо. Проте на ринку туристичних послуг за масовістю традиційно домінує
курортно-відпочинковий туризм. На його частку, за різними підрахунками,
припадає понад три чверті сукупного обсягу туристичних потоків. Далі йде
пізнавально-екскурсійний і діловий туризм.
Ринок курортно-рекреаційного туризму практично всеосяжний, тобто охоплює
всі верстви, вікові, соціальні й етнічні групи населення. Адже потребу в
оздоровчому відпочинку за умов зростання забрудненості довкілля,
демографічного й техногенного навантаження відчуває кожна людина,
незалежно від місця й умов проживання.
1. Поняття курортно-розважального туризму
У ХІХ – на початку ХХ ст. у науці панувало вузьке тлумачення поняття
“курорт” як лікувальної місцевості чи закладу для людей з певними
недугами. На цьому ґрунтувалася і перша класична класифікація курортів
за медичним профілем, прийнята під час першого та другого
курортологічних з’їздів медиками-курортологами всіх країн Європи.
До кінця першої половини ХХ ст. курортна мережа Європи пережила чергову
еволюційну трансформацію від поселень для лікування приїжджих з різними
недугами до центрів масового туризму для людей, які дотримуються
активного здорового способу життя. У свідомості пересічного європейця
змінився сам сенс поїздок на курорти: розважально-відпочинкові мотиви
витіснили лікувальні.
Відповідно, докорінної реорганізації зазнала вся курортна індустрія –
питання різнобічного відпочинку, естетичного задоволення, веселощів і
розваг лягли в основу сучасних конкурентних стратегій розвитку курортних
поселень світу. Це породило феномени курортної урбанізації та появи
низки курортів нового та змішаних типів: від суто релаксаційних
пасивно-дозвіллєвих і оздоровчо-розважальних, до активно- і навіть
екстремально-туристичних, екокурортів, плавучих курортів (круїзних
лайнерів) тощо.
У західній науці й практиці курортної справи кінця ХХ– початку ХХІ ст.
домінує підхід, відповідно до якого курортом найчастіше називають
готельний комплекс класу “Resort”, “SPA” i “Wellnes”, а курортне
поселення чи місцевість, згідно з методологією UNWTO, прийнято
трактувати як туристичну дести-націю – туристичний центр/регіон.
В Україні у рамках чинного законодавства (Закон України “Про курорти”)
офіційно використовують такі терміни:
“Курорт – освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення,
що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації
будівлі та споруди з об’єк-тами інфраструктури, використовується з метою
лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для
рекреації і підлягає особливій охороні” (Ст. 1 ЗУ “Про курорти”).
За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяють
на ку-рорти державного та місцевого значення.
До курортів державного значення належать природні території, що мають
особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і які
використовують для лікування, медичної реабілітації та профілактики
захворювань.
До курортів місцевого значення належать природні території, що мають
загально-поширені природні лікувальні ресурси і які використовують для
лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (Ст. 4 ЗУ
“Про курорти”).
Медичний профіль (спеціалізація) курортів визначають з урахуванням
властивостей природних лікувальних ресурсів. За спеціалізацією курорти
поділяють на курорти загального призначення та спеціалізовані курорти
для лікування конкретних захво-рювань (Ст. 5 ЗУ “Про курорти”).
Курортні ресурси й інфраструктурні об’єкти курортної ТРС “продукують”
оздоровчо-рекреаційні послуги. Популярність та обсяги продажу цих послуг
є показ-никами (мірилом) комерційно-споживчого рейтингу як окремого
конкретно взятого курортно-рекреаційного продукту, так і територіальної
курортно-рекреаційної системи загалом.
Сьогодні провідні курорти світу прагнуть розвиватися як
поліфункціональні багатоцільові туристичні центри. Вони активно
намагаються залучати туристів з різних секторів ринку. Наприклад,
альпійський курорт Давос є всесвітньо популярним гірськолижним курортом
і, поряд з цим, найбільшим у Європі центром конгресного туризму. Подібно
до цього, Лас-Вегас – найбільший американський центр ігрового бізнесу –
поряд з обслуговуванням ринку рекреаційного туризму також активно
пропагує себе як центр конгресно-ділового туризму та світовий центр
спортивно-видовищного туризму (шоу-організація боксерських поєдинків за
пояси чемпіонів світу).
З іншого боку, є тенденція до поглиблення і закріплення вузької
турпродуктної спеціалізації того чи іншого курорту, підкріплена
багаторічними традиціями й уста-леним у суспільній свідомості престижем.
Скажімо, з ХІХ ст. престижно їздити “на води” у французький курорт Віші,
німецький Баден-Баден, австрійський Бад-Ґастайн, чеські Карлові Вари,
український Трускавець. Аналогічний статус серед безлічі інших
гірськолижних курортів мають швейцарський Санкт-Моріц і Кран-Монтана,
францу-зький Шамоні, український Буковель.
Сучасна індустрія туризму намагається враховувати й адекватно реагувати
на факт наявності статево-вікових особливостей проведення дозвілля. Саме
тому, наприклад, на іспанському острові Ібіца складно помітити літніх
рекреантів, а в консервативно упорядкованих і ошатних курортних районах
Лазурного берега чи Флоріди молодь становить помітну меншість серед
когорти респектабельних туристів середнього та літнього віку.
Подібно у Франції можна назвати десятки таласо- і SPA-центрів курортного
оздоровлення й омолодження (напр., Віші, Евіан), де жінки становлять
абсолютну більшість клієнтів, натомість, на 7 0 – 8 0 % з чоловіків
формується контингент екстремальних туристів на найвисокогірніших лижних
курортах швейцарських Альп (Цермат, Саас-Фе, Верб’є, Кран-Монтана,
Санкт-Моріц, Давос, Ґріндельвальд).Тисячі людей на початку ХХІ ст,
досягнувши певного соціального статусу й за-можності, відмовляються від
традиційних масових курортних турів і починають свідомо вкладати чималі
кошти в модель клубного дозвілля за системою таймшеру. Факт причетності
людини до одного з елітних закритих від громадськості курортних клубів
планети є його перепусткою у так званий “вищий” світ, однією з
необхідних передумов особистого самоствердження в обмеженому колі
VIP-осіб.
Наприклад, лише 300 обраних осіб планети мають змогу потрапити в елітний
курортний клуб “Exluzive Resort”, що володіє 200 клубними резиденціями у
найкращих курортних куточках світу, має власний плавучий лайнер-палац
“The World”, що здійснює кругосвітні подорожі, та власний пентхауз у
легендарному нью-йоркському хмародері мільярдера Трампа. Вступний внесок
у цей клуб становить 375 тис. дол., а щорічні таймшерні внески – 25 тис.
дол.
Географія курортів з позиції системної методології розглядає поняття
курорт як певну спеціалізовану територію з її інфраструктурним каркасом
– територіальну курортно-рекреаційну систему (ТКРС). Натомість,
курортний менеджмент під поняттям “курорт” розуміє певну
управлінсько-економічну систему (УЕС), простіше кажучи – курортну
організацію як окремий структурний елемент курортно-рекреаційної сфери.
2. Структура курортно-розважального туризму
Системи курортно-рекреаційної сфери низового рівня просторово приурочені
до мережі локальних курортно-рекреаційних територій і центрів. У
світовій практиці туроперейтингу саме за цими організаціями і локальними
територіальними одиницями (ТКРС) закріпився термін “курорти”.
Розглянемо типологію курортів як таких.
Ми схильні розмежовувати множину наявних у світі курортів за двома
ключовими групами критеріїв – функціональним та геопросторовим.
Функціональні критерії типології курортів – це критерії, які акцентують
увагу на виокремленні пріоритетного функціонального профілю курорту як
територіальної системи чи закладу сфери послуг, зорієнтованого на
обслуговування певного сегмента споживачів його послуг. Cеред множини
функціональних критеріїв у науковій ти-пології курортів найчастіше
використовують медичні, соціопсихологічні, ціннісно-смакові й вікові.
Відповідно до структури рекреаційних потреб людини прийнято виділяти
такі три головні функціональні класи курортів:
– приморські рекреаційно-відпочинкові;
– гірські активно-туристичні;
– лікувально-оздоровчі.
Кожен з названих класів курортів також поділяють на низку типів і
підтипів, зокрема, приморські курорти на: курорти-SPA, таласокурорти,
поселення з інфраструк-турою так званого пасивного пляжного відпочинку,
курортні центри з інфраструк-турою активної рекреації (аквапарками,
яхтингом, серфінгом тощо), історико-культурні курортні центри
(наприклад, Монако), курортополіси з модерними рекреаційно-готельними
комплексами (де все включено: власні басейни, аквапарк, сауни,
фітнес-центр, ресторани і бари, ігрові центри, дансинги). Гірські
курорти поділяють на два підкласи курортів (цілорічної дії і сезонної
дії), на підставі чого виокремлюють курор-ти гірськолижні, літні
активно-туристичні (маунт-байк, скелелазання, сплав гірським річками
тощо), екотуристичні, агротуристичні, мисливсько-туристичні,
кліматично-оздоровчі, термально-оздоровчі тощо. Лікувально-оздоровчі
курорти поділяють на питні, грязьові, купально-ропні,
купально-термальні, кліматичні, спелеологічні (підземні) та ін.
?????$???$
h:_?CJ Eитерії, які акцентують увагу на просторових (географічне
положення, ландшафт, соціально-економічне освоєння тери-торії тощо)
характеристиках розміщення курорту як територіальної системи чи закладу
сфери послуг, зорієнтованого на обслуговування певного сегмента
споживачів його послуг. Цим критеріям притаманні такі риси, як
ієрархічність і синергетичність.
Cеред множини геопросторових критеріїв у науковій типології курортів
найчас-тіше використовують ландшафтні, рекреаційно-кліматичні,
рекреаційно-ресурсні й урбодемографічні. Загалом ці критерії прийнято
об’єднувати у дві групи: природничо-та суспільно-географічні. І саме
вони (а не функціональні критерії) є в основі наукових типологій
курортно-рекреаційних систем макрорегіонального, регіонально-секторного
й локального рангів.
Нижче наведемо найпоширеніші типології курортів за геопросторовими
критеріями:
– за орографічним критерієм: низинні, височинні, передгірні, гірські;
– за секторно-географічним критерієм: приморські, континентальні (а
також такі підтипи, як субконтинентальні та океанічні);
– за зональними рекреаційно-кліматичними критеріями:
високогірно-кліматичні (альпійські), помірно кліматичні сезонної дії,
середземноморсько-кліматичного типу, тропічні (сухих або вологих
тропіків);
– за ландшафтоформувальними критеріями: приморські (піщані, галькові,
скелясто-брилові), континентальні (приозерні, лісові, гірськолучні
тощо);
– за специфічними природними критеріями: питні водооздоровчі,
термальні, приакваторіально-сольові (ропні) (на кшталт курортів Мертвого
моря, солоних озер і лиманів), іонізаційно-сольові алергологічні
(спелеологічні), грязьові, нафталанові, фітонцидні тощо;
– за демографічно-урбаністичними критеріями: курортополіси, великі
поліфун-кціональні курортні центри, малі вузькоспеціалізовані курортні
поселення, терито-ріально відособлені локальні санаторно-курортні
комплекси;
– за суспільними й економічними критеріями: місцевого значення,
внутрішньодержавні, міжнародного класу; недорогі, респектабельні,
фешенебельні; вузького (спе-ціалізовані) й широкого
(загальнооздоровчо-відпочинкові) профілів тощо.
Поряд з названими, у науковій літературі трапляються й інші підходи до
типології курортів. Скажімо, є типологія курортів за соціальними
характеристиками і навіть за віком споживачів курортних послуг. Окремі
групи утворюють так звані соціальні курорти, курортно-реабілітаційні
центри для неповносправних громадян (інвалідів) й літніх людей, дитячі й
молодіжні курортно-відпочинкові “містечка” та ін.
У практиці курортного обслуговування населення найпоширеніші такі
загально-прийняті типології курортів:
– за медико-курортологічними технологіями: комплексні, бальнеопитні,
бальнеогря-зьові, таласо-, аеро-, фізіо-, фіто-, аромо-, ено-,
ампелотерапевтичні та ін.;
– за медико-оздоровчим профілем (хворобами): серцево-судинні, обміну
речовин, неврологічні, опорно-рухові, післяопераційних станів, легеневі,
шлунково-кишкові, сечостатеві тощо.
Фактично всі сучасні готелі світу цілком виправдано зачислювати саме до
курортно-рекреаційної індустрії, адже навіть у найдешевших готелях нині
наявна щонайменше інфраструктура так званої пасивної рекреації. З іншого
боку, фешене-бельні готельні комплекси, ринково сфокусовані на
обслуговування ділового й конгресового туризму, мають повний спектр
додаткових послуг, спрямованих на задоволення різноманітних рекреаційних
потреб клієнтів – плавальні басейни і джакузі, поля для гольфу і тенісні
корти, ландшафтні парки з доріжками для теренкуру, солярії, та навіть
власні оздоровчо-косметологічні центри.
Найбільшу групу висококомфортних нічліжних закладів становлять саме
готелі туристичного профілю, або курортні готелі. (У режим
функціонування курортних готелів врешті-решт поступово еволюціонує
більшість санаторіїв і пансіонатів з лікуванням України). Ці готелі
розташовані, зазвичай, у курортних зонах (узбережжя світового океану,
гірські системи, озерні й лісові ландшафти) та поряд з визначними
туристичними атракціями. Вони займають порівняно великі земельні
ділянки, мають паркові зони, у яких є суміжні рекреаційні підрозділи, та
поряд з головними (проживання, харчування, трансфер) надають доволі
широкий спектр рекреаційних послуг. При курортних готелях, здебільшого,
діють пункти прокату рекреаційного спорядження (морського чи
гірськотуристичного). Місією функціонування готелів туристичного профілю
є задоволення різнобічних рекреаційних послуг клієнтів-індивідуалів та
організованих туристичних чи самодіяльних груп рекреантів.
Рис. 1. Класифікація курортів
3. Географія курортно-розважального туризму
Типологія за географічними ринками – один з найпоширеніших підходів,
який часто використовують в офіційних документах та інформаційних
матеріалах. Навіть спе-ціалізований орган ООН – Всесвітня туристична
організація (UNWTO) розробила й рекомендує послуговуватися стрункою
таксономічною системою туристичних ринків планети за географічним
принципом (Європа, Америка, Африка, Близький Схід, Південна Азія,
Азіатсько-Тихоокеанський реґіон – а в їхніх межах субреґіони, країни і
райони дрібніших рангів).
Географічний підхід виправдовує себе й у випадку, коли об’єктом
дослідження є курортне господарство якоїсь окремої країни чи її
субреґіону.
Рекреаційна цінність курортних зон Центральної та Північної Європи
зменшується в такому порядку:
Мадейра і Канарські острови;
континентальне узбережжя Португалії;
північне Середземномор’я (південь Франції, північний захід і північний
схід Італії, північ Хорватії, Південний берег Криму);
південно-західне Середземномор’я (Іспанія, південь Італії, південь
Хорватії, північ Тунісу);
північне Причорномор’я (північно-західна частина узбережжя Росії,
узбережжя України, крім ПБК, Румунія, Болгарія);
південно-східне Середземномор’я (Греція, південне узбережжя Туреччини,
Кіпр, Ізраїль, південь Тунісу);
Кавказ (південно-східна частина узбережжя Росії, Грузія);
узбережжя Біскайської затоки (північне узбережжя Іспанії, Срібний берег
Франції);
північні курорти (узбережжя Ла-Маншу, Північного й Балтійського морів).
Скажімо, у межах України заклади рекреаційної інфраструктури можна
згрупувати у такі типи: курорти Українських Карпат, курорти АР Криму,
курорти Північно-Західного Причорномор’я, курорти Приазов’я тощо. А в
межах Карпатського реґіону курорти за географічним принципом зручно
типізувати на: курорти Львівщини (Трус-кавець, Моршин, Східниця,
Славське й ін.), курорти Закарпаття (Свалява, Поляна, Синяк, Боржава,
Кваси, Солотвино й ін.), курорти Івано-Франківщини (Яремче, Воро-хта,
Черче, Шешори й ін.) та курорти Буковини (Сторожинець, Вижниця, Виженка
й ін.).
Фактично в Украіні є 2 регіони, умови яких дозволяють забезпечити
задоволення суспільних потреб у рекреаційних послугах:
Чорноморсько-Азовський і Карпатський. На фоні перевантаженості першого з
них і при зростаючому попиті на оздоровлення та відпочинок, Карпати
виступають практично єдиною територією, яка може реалізувати
незадоволений попит населення на ці послуги.
Найбільшою територіальною концентрацією рекреаційного комплексу
виділяються Крим, Карпатський регіон та приморські території Одеської,
Миколаївської, Донецької областей. Рекреаційна діяльність тісно
пов’язана з наявністю рекреаційних ресурсів, які є основою
санаторно-курортного лікування, масового відпочинку і туризму.
Чинники росту принадності для туристів
окремих регіонів світу
Найбільше популярні країни регіону.
Чинники росту принадності
Південно-американський регіон
Бразилія 1. Широкий розвиток екологічних турів по Амазонії.
2. Екзотична природа.
3. Сучасна архітектура і дизайн столиці країни.
Європейський регіон
Франція
Англія
Німеччина
Фінляндія
Швеція 1. Висока концентрація історичних і культурних визначних
пам’яток.
2. Спрощений візовий режим (можливість широкого спектра комплексних
турів).
3. Високий рівень сервісу.
Україна, Росія, Болгарія 1. Висока концентрація історичних і культурних
визначних пам’яток.
Спрощений візовий режим (можливість широкого спектра комплексних турів).
Досить невисокі ціни.
Середній рівень сервісу.
Середземноморський регіон
Кіпр
1. Вигідна система оподатковування.
2. Сучасна банківська мережа.
3. Добре налагоджена структура телекомунікацій .
4. Спрощена процедура створення офшорних компаній (10 днів).
5. Забезпечувана державою повна конфіденційності у всіх питаннях, що
стосуються засновників компаній і банківських рахунків.
Ізраїль
1. Ріст паломницького туризму.
2. Наявність широкого спектра оздоровчих центрів.
3. Тур по чотирьох морях.
4. Наявність молодіжних баз відпочинку.
5. Ріст ділових зв’язків.
Регіон у цілому 1. Розвинута інфраструктура туризму.
2. Високий рівень обслуговування.
3. Комфортний клімат.
4. Велика тривалість туристського сезону.
5. Сполучення відпочинку біля моря з оглядом визначних пам’яток.
Азіатський регіон
Об’єднані Арабські Емірати 1. Низькі ціни на електроніку і побутову
техніку високої якості.
2. Високий рівень сервісу.
3. Мінімальні податки. Практика системи “TAX FREE”.
4. Великий досвід каргоперевозів.
5.Спрощена система візового режиму.
Регіон у цілому 1. Екзотична природа і культура.
2. Політична стабільність.
3. Зручний транзитний шлях для туристів, що летять в Австралію й
Океанію.
4. Головний напрямок “пляжного” відпочинку взимку.
Список використаної літератури
Закон України “Про курорти” від 5.10.2000 р., № 2026-III // Відомості
Верховної Ради України. – 2000. – № 50. – Ст. 435.
Іванух Р. Стратегічні проблеми розвитку рекреаційно-туристичного
комплексу України. “Економіка України” № 1, 2003
Котляров Е. А. География туризма и отдыха. Формирование и развитие
территориальных рекреационных комплексов. – М.: Мысль, 2001. – 238с.
Курортні ресурси України / За ред. М. В. Лободи. – К.: ТАМЕД, 1999. –
344 с.
Кусков А. С., Лысикова О. В. Курортология и оздоровительный туризм:
Учеб. пособие. – Ростов н./Д.: Феникс, 2004. – 320 с.
Мироненко Н. С., Твердохлебов И. Т. Рекреационная география. – М.:
Изд-во Москов. ун-та, 2001. – 207 с.
Нарстедт В., Піводда М. Рекреаційний сервіс в Європі: професія або
інтуїція? Перспективи оздоровчого туризму в умовах бальнеолікарень і
курортів / Пер. з нім. – Ужгород: Ліра, 2001. – 119 с.
Одрехівський М. В. Валеологічні інноваційні центри: економічні проблеми
створення і функціонування. – Львів: Світ, 1997. – 144 с.
Рутинський М. Й. Рекреалогія з основами курортології. Ч. І. Теоретичні
засади: Курс лекцій / За ред. М. Мальської. – Львів: Фенікс, 2004. –
68с.
Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні. – К., 2004.
HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
PAGE
PAGE 11
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
