Природні ресурси Івано-Франківської області

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Природні ресурси Івано-Франківської області”

ПЛАН

1. Загальні відомості про природні ресурси Івано-Франківської області

2. Рослинні ресурси Івано-Франківської області, проблема охорони

3. Тваринні ресурси області

4. Природно-заповідний фонд Івано-Франківської області

Список використаної літератури

Додатки

1. Загальні відомості про природні ресурси

Івано-Франківської області

Івано-Франкiвська область – це край щедрої природи i багатих надр.

За характером рельєфу територія області складається з 3 частин: Карпат,
Передкарпаття та Придністров’я (рівнинна). Карпати, що охоплюють майже
половину області, поділяються на такі гірські масиви: Горгани,
Чорногора, Чивчини і гори Гриняви.

Івано-Франківська область – регіон, багатий на корисні копалини та
рекреаційні ресурси. Івано-Франківщина володіє десятою частиною всіх
лісових ресурсів України.

Ресурсною специфікою ґрунтового покриву області є те, що тут
зустрічаються майже всі агровиробничі групи грунтів. На південному сході
області є великі масиви чорноземів, сприятливих для розвитку сільського
господарства.

В області розвідано 160 родовищ 24-х видів корисних копалин, які можна
віднести до таких груп:

? паливно-енергетичні (нафта, газ, буре вугілля, торф);

? хімічні (кам’яна та калійна солі, сірка, фосфорити);

? будівельні матеріали (гіпс, мергелі, мармури, пісковики, піски,
глини);

? бальнеологічні (озокерит, мінеральні води).

На Iвано-Франкiвщинi залягають основнi запаси нафти i газу Карпатської
нафтогазової провiнцiї. Найбiльшими за запасами серед нафтових родовищ є
Долинське, нафтогазових – Биткiв-Бабчинське, газових – Богородчанське.

Неруднi мiнеральнi ресурси представлено значними запасами калiйних
солей, що знаходяться в Калусько-Голинському родовищi. Крiм того, тут
наявнi поклади магнiєвих солей. Мiжрегiональне значення мають родовища
кухонної солi в Болеховi та Долинi. Iвано-Франкiвщина має великi запаси
сировини для виробництва будiвельних матерiалiв. Це стосується вапнякiв
(Липовецьке родовище), мергелiв (Межигiрсько-Дубовецьке), гончарних глин
(Коломийське). Карпатськi гори також багатi на пiсковики, гравiй,
галечники тощо. В Українських Карпатах є також невеликi поклади залiзних
i марганцевих руд, мiдi, цинку, срiбла i золота.

У природно-ресурсному потенцiалi областi центральне мiсце посiдають
лiсовi ресурси. При середнiй лiсистостi України в 14% цей показник для
областi складає 43,5%. Лiсами покрита площа 606,5тис.га.

Через територiю областi протiкають 8160 рiчок загальною довжиною 1554
км. 35% рiчок є гiрськими, придатними для розвитку водних видiв спорту.
Тут формуються основнi стоки рiк Днiстра i Прута. Найбiльша рiка –
Днiстер, довжина якої в межах областi дорiвнює 190 км. Другою за
величиною рiкою, що протiкає територiєю областi, є Прут – лiва притока
Дунаю. Рiки областi мають значнi запаси гiдроенергетичних ресурсiв (514
тис. кВт), що становить 10 вiдсоткiв вiд загальноукраїнських.

Українськi Карпати – найбiльш багатий на мiнеральнi води регiон держави.
Тут нараховується понад 800 джерел мiнеральних вод усiх типiв.

Загальна довжина рік області – 1554 км. 35% річок є гірськими,
придатними для розвитку водних видів спорту. Тут формуються основні
стоки рік Дністра і Прута. Найбільша ріка – Дністер, довжина якої в
межах області 190 км. Другою за величиною є Прут – ліва притока Дунаю.
Ріки області мають значні запаси гідроенергетичних ресурсів.

Українські Карпати – багатий на мінеральні води регіон держави. Тут
нараховується понад 800 джерел мінеральних вод усіх типів. Регіон
славиться рекреаційними ресурсами. В Карпатах росте близько трьох тисяч
рослин, у тому числі понад дві тисячі квіткових, серед яких 500
лікарських. Настільки ж багатий і різноманітний видовий склад тваринного
світу, що нараховує близько 400 видів тварин.

Клімат в області помірно-континентальний, вологий, переважно з теплим
літом та м’якою зимою. Середньомісячна температура липня +18°С у
рівнинній частині та 12-16°С у горах; в січні, відповідно, -4,0°С та
-6,0°С. Річна кількість опадів коливається від 700 мм на рівнині до 1420
мм у горах.

2. Рослинні ресурси Івано-Франківської області,

проблема охорони

Середня лісистість території Карпатського регіону становить 36,7%. Землі
лісового фонду Івано-Франківщини займають 626 тисяч гектарів, або 44%
загальної площі області. Запаси стовбурної деревини досягли 128,5 млн.
кубічних метрів (при 1,7 млрд. куб. м загалом по Україні). Щорічна
розрахункова лісосіка головного користування в області становить 385,8
тисячі кубометрів.

Протягом останніх 100 років ліси області, зокрема ялинові, посилено
вирубували. Особливо інтенсивно їх експлуатували у післявоєнний період.
Обсяги рубок за сім літ — з 1950 до 1957 рр. — становили 27 млн. куб. м.
І тільки починаючи з 1968 року рубки почали проводитись у межах
розрахункової лісосіки.

Загалом в Івано–Франківській області у 2002 році від усіх видів рубок
заготовлено 621,4 тис. куб. м ліквідної деревини, з них від рубок,
пов’язаних із веденням лісового господарства, та інших рубок — 350,4
тис. куб. м, або 56,4%. Варто відзначити, що в 2002-му вперше починаючи
з 1996 року обсяги рубок проміжного користування перевищили обсяги рубок
головного користування.

Вихід ділової деревини від рубок головного користування у нашій області
становить 42%, що порівняно з іншими областями Карпатського регіону є
одним із найнижчих показників (Чернівецька область — 68,2%, Закарпатська
— 63,8%). Одночасно з цим вихід ділової деревини від рубок, пов’язаних
із веденням лісового господарства, становить 38,2%, тобто майже
однаковий з виходом ділової деревини від рубок головного користування.
Це свідчить про те, що постійні лісокористувачі не приділяють належної
уваги якості проведення відводів лісосік і рівня фактичного виходу
ділової деревини, від якого прямо залежать обсяг отриманих доходів та
додаткові можливості фінансування лісогосподарських заходів.

Середній розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів за
останні роки як в Івано-Франківській області зокрема, так і в
Карпатському регіоні загалом, становив від 4 до 10 грн. за 1 куб. м, а
обсяги витрат на створення кубометра деревини — 15-20 грн. Тобто плата
за спеціальне використання лісових ресурсів більш ніж наполовину не
покриває витрат на їх створення.

Особливо складна ситуація в лісгоспах Івано-Франківського обласного
комунального підприємства «Івано-Франківськоблагроліс». У зв’язку з
недостатнім фінансуванням з Держбюджету (в 2003 році виділено 401 тис.
грн. при потребі 2,1 млн. грн., або 19% до потреби) всі лісогосподарські
заходи проводять не в повному обсязі, що призводить до поширення вогнищ
шкідників і хвороб лісу, втрати технічних якостей деревини, збільшення
термінів лісовідновлення, загибелі частини лісових культур або
заростання їх другорядними лісовими породами та ін.

Самовільні рубки лісу залишаються найістотнішим порушенням
природоохоронного законодавства на території області. Найбільшу їх
кількість виявлено в Косівському, Верховинському і Долинському районах.
Хоча лісова охорона і виявляє значну кількість самовільних рубок, важкий
матеріальний стан більшості сільського населення цих районів та
неефективна робота державної виконавчої служби щодо стягнення з винних
осіб завданих ним збитків (у середньому 6 % загальної суми) створює
передумови для подальшого скоєння їх. Загалом в області торік лісова
охорона і контрольні органи виявили 3 835 куб. м незаконних рубок лісу,
що на 462 куб. м (14%) більше, ніж у 2001 році. Характерно, що в значній
кількості випадків особу порушника не встановлюють.

Основну частину незаконних рубок лісу щорічно виявляють у підприємствах
ОП «Івано-Франківськоблагроліс»: загальна кубомаса незаконно зрубаної
деревини торік становила 2,2 тис. куб. м. Це викликане незадовільним
бюджетним фінансуванням лісового господарства «Облагролісу» та
специфікою структури лісового фонду (лісовий фонд некомпактний,
розкиданий окремими масивами переважно навколо населених пунктів).
Найвищий рівень незаконних рубок у Косівському, Надвірнянському та
Долинському агролісгоспах. Останніми роками різко зросли обсяги
самовільних рубок у деревостанах, які перебувають у користуванні
сільських рад і за даними обліків земель не віднесені до лісового фонду.
У зв’язку з цим необхідно провести інвентаризацію таких насаджень та
перевести їх у категорію «ліси» з передачею в постійне користування.

Та повернімося до згадуваного указу Президента. Відповідні інституції
державної влади він зобов’язує «вжитиѕ заходів щодо вдосконалення
системи державного управління і контролю в галузі лісового господарства,
зокрема створення у складі Міністерства охорони навколишнього природного
середовища України Державної інспекції з контролю за охороною, захистом,
використанням та відтворенням лісів як урядового органу державного
управління». Про необхідність створення державних лісових інспекцій у
складі Мінекоресурсів України держуправління екоресурсів в
Івано-Франківській області неодноразово інформувало починаючи з 1998
року міністерство, облдержадміністрацію, обласну раду, депутатів
Верховної Ради України. Ці пропозиції підтримали облдержадміністрація та
обласна рада і направили Кабінетові Міністрів України.

Відповідно до статті 32 Лісового кодексу України державний контроль за
веденням лісового господарства у всіх лісах, здійснюють структурні
підрозділи Держкомлісгоспу — держлісгоспи, які мають у своєму
розпорядженні достатню кількість працівників лісової охорони та
матеріально-технічних засобів. У той же час держлісгоспи є основними
користувачами земель лісового фонду держави. В ситуації, коли одна рука
рубає, а друга — контролює, об’єктивного державного контролю за веденням
лісового господарства бути не може.

Звичайно ж, прикарпатські лісівники зробили чимало для збереження лісів
області, відтворення корінних деревостанів, заповідання найбільш цінних
лісових масивів. Однак, за великим рахунком, реорганізація лісового
господарства області (нагадаємо, що у 1995 році на базі лісокомбінатів
створено держлісгоспи), на жаль, так і не дала очікуваних зрушень у цій
галузі. Фактично основною функцією держлісгоспів і надалі залишається
заготівля деревини. Зменшились обсяги проведення лісогосподарських
заходів, особливо рубок доглядів у молодняках та доглядів за лісовими
культурами, занепала лісонасіннєва справа. Лісогосподарські та
лісозаготівельні підприємства працюють на зношеній техніці. Використання
іноземних канатно-підвісних систем для транспортування деревини з гір
екологічно доцільне, але призводить до зростання заборгованості перед
фірмами-постачальниками, яку знову ж таки покривають цінною деревиною.

Рахункова палата України після перевірки повноти фінансування й
ефективності використання коштів Держбюджету, виділених на охорону і
відновлення лісових ресурсів Закарпатської, Львівської,
Івано-Франківської та Чернівецької областей, теж констатувала, що
«сьогодні фінансування заходів на охорону і відновлення лісових ресурсів
здійснюється в умовах нормативно-правової неврегульованості, що є однією
з причин неефективного управління фінансовими ресурсами та призводить до
невиконання лісогосподарських заходів у повному обсязіѕ

В Карпатському регіоні щорічно не виконується половина лісогосподарських
робіт, визначених матеріалами лісовпорядкування, загальною вартістю
понад 50 мільйонів гривень, що негативно впливає на якісні
характеристики деревостанів».

Причинами негараздів у лісовому господарстві є недосконалість системи
планування й обліку, недостатність бюджетного фінансування та
відсутність чіткої цілісної системи фінансування за рахунок усіх джерел
доходів лісогосподарських підприємств.

З метою мінімалізації негативного впливу лісозаготівель на довкілля та
створення передумов реального застосування сучасних природоохоронних
технологій і обладнання необхідно розробити принципи, методи та критерії
оцінки впливу лісозаготівель, а також передбачити на державному рівні
створення системи пільг для підприємств, які використовують
природоохоронні технології і системи машин, та підприємств — виробників
такої техніки.

Доцільно запровадити принцип єдиного власника на лісопродукцію (держава,
лісгосп), а реалізацію деревини здійснювати через аукціон (біржу),
практикувати виділення на довготривалий період лісосировинної бази
користувачам, які, крім заготівлі деревини, займалися б відновленням та
охороною лісів, будівництвом доріг, впровадженням прогресивних
технологій.

Стаття 3 Лісового кодексу України підкреслює, що «ліси Україниѕ за своїм
призначенням і місцерозташуванням виконують переважно екологічні
(водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні)
функціїѕ» Тому основним напрямом здійснення цих задекларованих принципів
мало б стати припинення, як це зроблено в багатьох гірських районах
Європи, суцільних рубок у горах. Тим більше, що Україна в травні
минулого року була організатором п’ятої європейської конференції
міністрів охорони довкілля в рамках процесу «Довкілля для Європи», на
якій прийнято Конвенцію «Про захист довкілля та сталий розвиток
Карпатського регіону». Одним з основних її положень саме і є заборона
суцільних рубок у гірських лісах. Потрібно зробити рішучі кроки до
переходу на системи вибіркових рубок. Це технічно складна і тривала
процедура, адже потрібно формувати різновікові багатоярусні деревостани.
Як свідчать наукові дослідження, тільки таким чином можна забезпечити
стійкість гірських лісів та виконання ними захисних функцій.

Не менш важливим завданням є вдосконалення системи державного управління
і контролю в галузі лісового господарства. Вкрай потрібно внести зміни
до чинного Лісового кодексу, який уже не відображає сучасних
суспільно-економічних відносин. Вимагає подальшого вдосконалення
національна лісова політика, сформована на засадах збалансованості
лісівничих, економічних, екологічних та соціальних аспектів, спрямованих
на досягнення сталого розвитку Карпатського регіону.

–

????????Не випадково питання про вдосконалення ведення лісового
господарства України з червня по грудень минулого року тричі розглядав
профільний Комітет Верховної Ради України і зазначив, що ліси України
перебувають у користуванні більш ніж 50 органів управління і це є однією
з причин неефективного ведення лісового господарства.

Більше 2% загального флористичного складу становлять ендемічні види, що
ростуть лише в Східних Карпатах. Це рододендрон карпатський – чагарник з
шкірястими овальними листочками і ясно-рожевими дрібними квіточками, з
яких у Румунії варять напрочуд смачне варення, медунка Філярського,
молочай карпатський, щавель карпатський та ін. Крім ендемічних, є цілий
ряд рідкісних реліктів, що збереглися від найдавніших епох. Це тис
ягідний, кедр європейський, сосна звичайна, модрина польська, бруслина
карликова, вудсія ельбська. Є в Українських Карпатах адвентивні
(занесені) рослини – вихідці з Північної і Південної Америки.

Сумісне існування і взаємодія представників різних флор зумовили
формування різних типів рослинності. Домінуючим типом є лісовий. Дуже
поширені також цибулі. Менше розвинені чагарники, болота і степу.
Просторове розміщення їх має строго закономірний характер.

Фітолікувальні ресурси обмежуються параметрами рекреаційного
використання лісів, їх водоохоронно-захисними властивостями, цілющим
впливом на організм людини і сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для
лікування, відпочинку, туризму.

3. Тваринні ресурси області

Тваринний світ – один з компонентів природних ресурсів області.
Різноманітність і багатство природних ландшафтів та вигідне географічне
розташування стало передумовою розвитку та існування своєрідної
рідкісної фауни, котра порівняно з іншими регіонами України значно
багатша. Хребетні представлені 435 видами, ссавці – 74 видами, птахи –
280 видами.

На території області проживає 25 видів фауни, які перебувають під
загрозою зникнення і занесені до Червоної книги України. Ці види
потребують систематичної роботи щодо виявлення місць їх перебування,
проведення постійного спостереження за станом популяцій та наукових
досліджень з метою розробки наукових основ їх охорони та відтворення.

В області проживають наступні представники Червонокнижної фауни:

Ссавці:

Бурозубка альпійська

Кутора мала

Підковоніс малий

Підковоніс великий

Широковух звичайний

Широковух європейський

Норка європейська

Борсук звичайний

Видра річкова

Кіт лісовий

Рись

Зубр

Птахи:

Лелека чорний

Змієїд

Беркут

Глухар

Завирушка альпійська

Земноводні:

Тритон карпатський

Тритон гірський

Жаба прудка

Саламандра плямиста

Плазуни:

Полоз лісовий

Мідянка

Комахи:

Вусач альпійський

Риби:

Харіус європейський (Лімниця)

Веризуб (Дністер)

Чоп великий (Дністер)

Чоп малий (Прут, притоки)

Слід наголосити на тому, що останніми роками спостерігається позитивна
динаміка в зростанні згаданих видів тварин. Чисельність рисі збільшилась
на 42 %, кота лісового – майже у 4 рази, видри річкової – на 27 особин
(13%), борсука звичайного – на 49 особин (9%).

Ліси Івано-Франківщини населяють цінні мисливські види тварин – ведмідь
бурий, олень благородний, козуля європейська, кабан, куниця лісова,
лисиця, заєць, білка.

Більшість лісових мисливських угідь області представлені середніми та
незадовільними умовами для існування основних видів мисливської фауни,
що викликано переважанням у насадженнях середньовікових високоповнотних
деревостанів та сильно вираженим “фактором турбування”. В той же час
угіддя з добрими кормовими та захисними умовами складають тільки 4-8 %,
причому спостерігається тенденція до їх зменшення, що зумовлено
збідненням природних комплексів під впливом різних абіотичних, біотичних
та антропогенних чинників, надмірних рубок проміжного користування та
вітровалів. За останні 20 років питома вага найбільш придатних угідь
зменшилась у 3-4 рази, відповідно оптимальна чисельність копитних
зменшилась на 30-40 %.

Іхтіофауна рік області представлена такими видами риб: рибець, підуст,
сом, судак, харіус, марена-вусач, лящ, короп, сазан, жерех, головень,
щука, карась, в’юн, лин та ін.

До найбільших річок гірської частини належать: Прут з притоками, Чорний
Черемош, Білий Черемош, Рибниця, Пістинька, верхів’я рік Лімниця, Свічі,
Чечви, Дуба та ін. В них поширені в’юн, бичок, карась, плітка, головень,
окунь, зустрічаються лосось, умбра, райдужна та струмкова форель.

4. Природно-заповідний фонд Івано-Франківської області

Заповідники – зразки недоторканої, дикої природи – по праву називають
природними лабораторіями. Вони особливо потрібні нам зараз, коли ми
повинні зрозуміти напрямку змін природного середовища під впливом
діяльності людини і відшукати шляху найбільш дбайливого і розумного
використання її багатств.

Такі зразки необхідно було вдумливе і уміло вибирати. І місця для наших
заповідників відшукували найбільші знавці природи. Вони віддали багато
років життя справі створення заповідників і вклали в нього свою любов до
справи. Заповідники наші прекрасні, і викликають замилування, у всякого
кому приходиться бувати там.

Виняткова роль заповідників у збереженні і відновленні найрідших тварин,
рослин, неповторних ландшафтів і ін. заповідників природи. Завдяки
діяльності заповідників деякі рідкі тварини стали промисловими, вони
дають нам зараз хутро, лікарську сировину й ін. коштовну продукцію.

Багато вітчизняних географів, ботаніки особливо зоологи й мисливці
пройшли важку, але гарну школу в заповідниках. Чимало великих учених
нашої країни в плині десятиліть були співробітниками заповідників, а
деякі і донині трудяться в цих природних лабораторіях. У далечіні від
культурних центрів і всякого комфорту, у дощ і чи хуртовину під полящим
сонцем пустель, вони добувають той первинний науковий матерьял, без
якого неможливе рух уперед наукової думки. Самі яскраві і цікаві
дослідження з екології звірів і птахів, були виконані в заповідниках.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору,
природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну,
наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з
метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду
тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного
балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього
природного середовища.

В Україні природно-заповідний фонд охороняється як
національне надбання, щодо якого встановлюється особливий
режим охорони, відтворення і використання.

На території Івано-Франківської області знаходиться Карпатський
державний природний національний парк.

Карпатська гірська система, поряд з Альпами та Балканами,
характеризується найбільшою біологічною різноманітністю на європейському
континенті. В Українській частині Карпат інтенсивне природокористування
розпочалось пiзнiше, нiж в Захiдних Карпатах. Завдяки цьому тут на
значних площах збереглися дiлянки дикої природи, зокрема унiкальні
пралiси. Питання про їх охорону постало ще на початку XX століття, коли
було створено кілька лісових резерватів в Чорногорі та Марамороських
Альпах для збереження i вiдновлення зникаючих представникiв флори та
фауни. Особливо активiзувалася робота вчених щодо територiальноїй
охорони природи Українських Карпат пiсля другої свiтової вiйни. Вже в
1949 роцi на північних схилах Чорногірського хребта був видiлений цiнний
лiсовий масив площею 3,9 тис. га, який в 1955 роцi оголошено заповiдним.
Велика увага питанням територiальної охорони природи придiлялась i на
Закарпаттi. В 1958 роцi на пiвденних схилах гiрського масиву Красної, в
басейнах Великої i Малої Угольки, створений Угольський лiсовий заказник
площею 4600 га, а в 1969 роцi в басейнi Лужанки – Широколужанський
флористичний заказник площею 5644 га. Таким чином були створенi всi
необхiднi передумови для органiзацiї бiогеографiчно репрезентативного
заповiдника в регiонi Українських Карпат.

В 1968 роцi уряд України для збереження унiкальних гiрських ландшафтів
прийняв Постанову про органiзацiю Карпатського заповідника на площі 12,6
тис. га. За тридцятирiчну iсторiю iснування його територiя неодноразово
збільшувалася. На сьогодні майже 2,5 відсотки території регіону
знаходиться під охороною заповідника, що з 1992 року входить до
міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. У складі Карпатського
біосферного заповiдника (КБЗ), загальна площа якого складає 57880
гектарiв, налічується шість вiдокремлених масивiв, а також регiональний
ландшафтний парк “Стужиця” та ботанічні заказники державного значення
“Чорна Гора” і “Юлівська Гора”. Заповiднi масиви розмiщуються на висотах
вiд 180 до 2061 м.н.р.м. в захiдному, центральному i схiдному секторах
Українських Карпат. Така територiальна структура КБЗ практично повнiстю
репрезентує ландшафтне та бiогеографiчне рiзноманiття Схiдних Карпат.
Тут представленi мало порушені та практично незачеплені людською
діяльністю передгiрні дiброви, гiрські букові, мiшані та смерекові лiси,
субальпiйські та альпійські луки з сосново–вiльховим криволiссям і
скельно–лишайниковими ландшафтами. Майже 90% територiї заповiдника
вкрито лiсами – переважно пралiсами. В заповiднику охороняється понад
тисячу видiв вищих судинних рослин, 64 види ссавцiв, 173 види птахiв, 9
видiв плазунiв, 13 видiв земноводних, 23 види риб, понад 10000 видiв
безхребетних тварин. Тут представленi найкраще збереженi карпатськi
екосистеми, якi служать сховищами для багатьох рiдкiсних і зникаючих
видiв рослин i тварин. В заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 види
тварин, занесених до Червоної книги МСОП i України, а також до
Європейського Червоного списку.

Також багата область на заповідні об’єкти місцевого та
республіканського значення, державні пам’ятки природи, державні
заказники. Серед них Скит Манявський, Урочище Сокіл, Болото Мшана,
Садки, Бредулецький лісовий заказник, Скелі Довбуша тощо. Усі вони
створюють самобутність природи Івано-Франківської області, роблять край
цікавим для вивчення та охорони природи.

Заповідники з першого моменту їхнього створення призначалися “винятково
для рішення наукових і науково-технічних задач країни”. У цьому
специфіка і принципова відмінність заповідників від інших форм
охоронюваних територій як у нас, так і за кордоном.

При організації мережі радянських та українських заповідників в основу
були положенни наукові принципи, що не утратили свого значення і в даний
час.

Сутність заповідників:

Обирані під заповідники території були в найменшому ступені змінені під
впливом господарської діяльності людини

Природні комплекси заповідників уключали рідкі види тварин і рослин (чи
рідкі екосистеми)

Заповідники служили зразками ландшафтно-географічних зон

Території заповідників були достатні для забезпечення саморегуляції
природних процесів, що відбуваються

У першу чергу заповідалися “еталони” тих ландшафтів, яким загрожувала
небезпека зникнення.

Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи
природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою
охороною. До природно-заповідного фонду України належать: природні
території та об’єкти – природні заповідники, біосферні
заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні
парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; штучно створені
об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки,
парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Заказники, пам’ятки
природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та
парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх
екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть
бути загальнодержавного або місцевого значення. Залежно від
походження, інших особливостей природних комплексів та об’єктів,
що оголошуються заказниками чи пам’ятками природи, мети і необхідного
режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові,
ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні,
іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та
карстово-спелеологічні; пам’ятки природи поділяються на комплексні,
ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.