.

Велика війна Польщі та Литви проти німецького ордену

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
100 2526
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Велика війна Польщі та Литви проти німецького ордену”

ПЛАН

Вступ

1. Політика Тевтонського ордену на польських та литовських землях

2. Підготовка до Великої Війни, передумови Грюнвальдської битви

3. Грюнвальдська битва – головна битва Великої війни

Висновки

Список використанної літератури

Вступ

Тевтонський Орден хрестоносців був, напевне, самим небезпечним сусідом і
для Польщі, і для Литви. Особливо для Литви. Намагаючись захопити
литовські землі, рицарі з дозволу папи, оголосили хрестовий похід проти
язичників-литвинів, з метою навернення їх до святої віри. Звичайно, це
був лише привід, адже більша частина литовців уже була християнами.
Першими відчули “благость” Ордену литовські племена прусів. Вони не
схотіли скоритися і були винищені повністю, залишилась лише назва землі,
де вони мешкали – Пруссія, але вже з німецьким населенням. Другою
зазнала удару Жмудь, але вона не скорилася і продовжувала боротьбу при
підтримці Вітовта. Зазнавали постійних ударів і польські землі,
підступність Ордену не знала меж. Треба було припинити це лихоліття,
знешкодити такого страшного ворога.

Формально походи хрестоносців на Литву і Білорусію представлялися як
місіонерські, богоугодні – проти язичників і росіян «недомірків».

У 1392 році між Тевтонським орденом і угорським королем Сигізмундом
Люксембурзьким був укладений договір про спільне ведення війни проти
Польщі і Великого князівства, у результаті якої передбачалося розділити
територію супротивника в такий спосіб: Орден одержував Жмудь, Білу і
Литовську Русь, Полісся, Підляшшя, Мазовецьке князівство, псковські і
новгородські землі, Великопольщу; Сигізмунд повинен був знайти південну
Польщу і Червону Русь (тобто усю Волинь і Поділля).

При такому сусідстві державний розвиток Великого князівства і Польщі не
могло проходити нормально. Розтрощення Ордену стало невідкладною
задачею, життєво необхідною потребою литовців, білорусів і поляків. Цю
задачу і вирішила Велика війна 1409-1411 років.

1. Політика Тевтонського ордену

на польських та литовських землях

Стратегічна мета німецької політики складалася в повній асиміляції
народів захоплюваних територій. Така доля осягла слов’янські племена
бодричів і лютичів; у 1157 році імператор Фрідріх Барбаросса перейшов
Одру; сто років не пройшло, як на землях шпревян був заснований Берлін,
який став столицею Бранденбурзького маркграфства і центром німецької
колонізації земель між Вартою і Одрою. Слов’янське населення при
найменшій спробі опору знищувалося, виганялося або переселялася;
частина, що залишалася, піддавалася насильницькому понімеченню. Так було
і з литовським плем’ям прусів, від якого, як говорилося вище, німці не
залишили нічого, крім імені, та й то закріпилося воно за німцями, –
войовниче грізне плем’я зникло, розчинивши серед німецьких колоністів.
Така ж доля очікувала білорусів і литовців. Межі територіальних
претензій Тевтонського Ордену постійно розширювалися.

Тевтонський орден склався з двох орденів: Мечоносців і Ордену лицарів
чорного хреста діви Марії. Об’єднання відбулося в 1237 році на настійну
вимогу папи римського Григорія 9-го. Тевтонський орден після упадку
Ієрусалимського королівства і повернення в Європу з 1211 по 1225 рік
діяв в Угорщині, але був вигнаний відтіля і виявився без місця. У цей
важкий для нього час Ордену повезло – у 1226 році він одержав запрошення
від мазовецького князя Конрада осісти на 20 років у Хелмінській землі (у
Польщі) для умиротворення і християнізації прусів, щоб за цей час
здобути собі землі в Пруссії. Захопивши пруські землі, Орден
цілеспрямовано відвоював у Конрада важливі для себе польські території
(Помор’я) і направив військовий удар проти Великого князівства
Литовського.

Необхідно сказати, що в тому ж 1226 року магістр Ордену заручився
грамотою імператора Фрідріха 2, що усі територіальні завоювання в землях
прусів «передавала» у власність хрестоносців. Через два роки Конрад був
змушений віддати Ордену Хелмінську землю у «вічне володіння».

Білорусія і Литва ще при Міндовзі зазнавали утиску Ордену.

Необхідність протистояння йому привела в 1325 році Велике князівство
Литовське до союзу з Польщею. Союз був скріплений шлюбом польського
короля Казимира ІІІ з дочкою Гедиміна Алдоною.

Із земель Великого князівства для хрестоносців життєво важливо було
роздобути Жмудь, що відокремлювала лівонців від орденської Прусії. У
випадку об’єднання в хрестоносців виявилося б у руках усе балтійське
узбережжя; для литовців і білорусів таке об’єднання створювало
смертельну загрозу і, крім того, сильно ущемляло їх економічно,
віднімаючи вихід до моря.

Формально походи хрестоносців на Литву і Білорусію представлялися як
місіонерські, богоугодні – проти язичників і росіян «недомірків».

Великі князі литовські вимушено укладали з Орденом угоди, обіцяючи йому
Жмудь під орденську владу.

Загарбницькі задуми Ордену, однак не обмежувалися Жмуддю. У 1392 році
між Тевтонським орденом і угорським королем Сигізмундом Люксембурзьким
був укладений договір про спільне ведення війни проти Польщі і Великого
князівства, у результаті якої передбачалося розділити територію
супротивника в такий спосіб: Орден одержував Жмудь, Білу і Литовську
Русь, Полісся, Підляшшя, Мазовецьке князівство, псковські і новгородські
землі, Великопольщу; Сигізмунд повинен був знайти південну Польщу і
Червону Русь (тобто усю Волинь і Поділля).

Стратегічне рішення у війні було прийнято польським королем
Владиславом-Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом на таємній
нараді в Новокупці в грудні 1408 року. Першою подією війни стало
повстання Жмуді, що у цей час знаходилася під керуванням Ордену. За
наказом Вітовта жмудські загони напали на лицарські землі і вирубали
хрестоносців. Посли Ордену, як записав Ян Длугош, негайно звернулися до
Ягайла з’ясувати його відношення до того, що Олександр – Вітовт, Великий
князь литовський, відняв у них землю самагітів (Жмудь), незважаючи на
те, що відкритою грамотою записав її у вічний дарунок магістру й Ордену
і відрікся від усякого права претендувати на неї, а начальників і
намісників його і Ордену перебив або захопив у полон з ганьбою і
соромом. І хоча магістр і Орден споряджали багато посольств до згаданого
Олександра-Вітовта і багаторазовими проханнями і наполяганнями
домагалися повернення захопленої землі і повернення полонених, однак їх
старання і прохання не зробили ніякої дії, тому що Олександр, князь
литовський, насміявся над їх наполяганнями і вимогами.

Польські посли в Марієнбурзі (столиця Ордену) у відповідь на погрозу
магістра, що він набере військо і нападе на Велике князівство відповіли:

«Перестань, магістр, страшити нас, що підеш війною на Литву, тому що,
якщо ти вирішиш це зробити, то не сумнівайся, що лише тільки ти нападеш
на Литву, наш король вторгнеться в Пруссію». Тоді німці, не барячись,
почали воєнні дії проти поляків і захопили Добжинську землю. Бойові дії
тривали не довго і завершилися перемир’ям Польщі з Орденом до Купалья
1410 року. Але перемир’я з Великим князівством великий магістр не уклав,
що давало йому можливість продовжувати військовий натиск проти Литви і
Білорусії. Арбітром у суперечці Польщі й Ордену узявся виступити чеський
король Вацлав; рішення його повинне було бути оголошене в Празі 9 лютого
1410 року. Оскільки ні Ягайло, ні Вітовт не сумнівалися, що Вацлав
оголосить рішення на користь Ордену, то поновлення війни наступним літом
було невідворотне.

2. Підготовка до Великої Війни, передумови Грюнвальдської битви

У грудні 1409 року Вітовт і Ягайло зустрілися в Бресті, де обговорили
детальний план літнього походу на хрестоносців. На цю брестську нараду
запрошувався хан Джелаледдин, син Тохтамиша, якому підкорялося прийняте
у Великому князівстві велике золотоординське військо. З ханом була
укладена домовленість, що він виводить на війну визначене число кінноти,
а за це після війни Вітовт допоможе Джелаледдину повернути батьківський
престол у Золотій Орді.

На брестській нараді Вітовт і Ягайло обговорили також чисельність і
місце збору військ Польщі і Великого князівства Литовського (далі –
ВКЛ), стратегію удару, питання набору найманців, дипломатичну тактику
залучення своїх можливих союзників і нейтралізації можливих союзників
Ордену.

Відповідно плану в останніх числах травня 1410 року в Гродно стали
стягатися полки з білоруських і литовських земель і князівств. Звідси
рушили вони до джерел ріки Нарев, де був призначений збір усьому війську
Вітовта зробили перехід через мазовецькі землі і прийшли а Червеньску на
Віслі, де зустрілися з польськими корогвами. Це було на початку липня, а
через два тижні відбувся Грюнвальдський бій, який став кульмінацією
усієї війни 1409-1411 років і визначивший її результат.

У ряді великих битв того часу Грюнвальдськая виділяється як кількістю
військ, що брали участь у ній, так і незвичайною удачею результатів:
Орден, що ще ранком 15 липня 1410 року був одним з могутніх держав
Європи, до вечора став майже нічим, і йому загрожувало зникнення з
політичної карти. Хоч згодом Ордену вдалося встати і зміцніти, поразка
його в Грюнвальдськой битві змінило політичний і військовий клімат у
Європі і вивело Польщу і Велике князівство Литовське в число діючих
країн, з якими потрібно було рахуватися.

Зрозумілий тому глибокий інтерес до цього бою з боку істориків багатьох
поколінь Польщі, Литви, Білорусії, Німеччини, Росії.

У битві брали участь корогви з усіх білоруських земель і князівств; усі
міста, кожне село дали воїнів для Грюнвальдського бою.

Йшла інтенсивна ідеологічна підготовка до війни. Тевтони традиційно
користалися підтримкою при європейських дворах, тому обмежувалися
заявами про святість своєї боротьби з язичниками. У свою чергу Ягайло
відповідав, що тевтони не закінчили водохрещення племен прусів на
території Ордену, а вже беруться за Польщу і Литву. Європу заполонили
письмові скарги жамойтів на беззаконня, які діються тевтонами. Тому що
жемайтійські князі були неписьменними, можна припустити, що ці листи
з’являлися, швидше за все, у канцеляріях Польщі і Великого князівства
Литовського.

Щедрі фінансові винагороди переконували західних послів у вірогідності
цих послань. Західноєвропейські держави зайняли у відношенні конфлікту
вичікувальну позицію, що власне і було потрібно Вітовту і Ягайлові.
Понадіявшись на традиційну підтримку західної Європи, тевтони програли
інформаційну війну ще до початку бойових дій.

Лівонська філія Тевтонського Ордену, спокусилася пільгами в торгівлі з
Полоцьком, наданими Вітовтом. З ливонским ландмаршалом – фон
Хевельманом, Вітовт налагодив гарні стосунки. Крім того, союзники
Вітовта – псковичі й новгородці були готові в будь-який момент ударити
по Ризі. У цілому, власні інтереси для лівонців виявилися вище
загальноорденської справи, а прислану на Грюнвальд одну корогву, можна
вважати скоріше моральною підтримкою.

Угорський король одержав від тевтонів величезну суму грошей – 300 тисяч
дукатів за участь у війні на стороні Ордену. Проте, Угорщина не
квапилася вступити в бій, але розраховувала на розділ захоплених
територій.

F

T

????????????D? пізніше, а зараз, Вітовт припинив переговори і зажадав
від магістра Ульріха фон Юнгингена пояснень, чи уповноважений його посол
на такі висловлення. Магістр не втрачав надії на війну між ВКЛ і Польщею
і змушений був перепрошувати. Голова фон Зальцбаха поки залишилася на
місці.

31 травня 1409 року в Жемайтії “зненацька” почалося повстання проти
Тевтонського Ордену. Вітовт робив вигляд, що знаходився в якості
військового радника в жемайтійських вождів його посланець – Румбольд
Валимунтович був зовсім ні причому. Уявіть, що сучасний генерал
знаходиться в “гарячій точці” на території іншої держави, а його
президент заявляє, що це простий збіг.

На переговорах з польськими послами, Ульріх фон Юнгинген домагався
відповіді на питання, чи буде Польща підтримувати жемайтійських
повстанців і Литву? У запалі суперечки, архієпископ із Гнізно Михайло
Куровський сказав, що якщо орден нападе на Литву, Польща вступить у
Пруссію. Магістр подякував архієпископу за прямоту і сказав, що удар,
приготовлений проти Литви, тепер буде спрямований на Польщу. Почалася
Велика війна 1409-1411 р.

Спочатку удача була на боці Ордену. Поляки ще тільки починали
мобілізацію і тевтонам вдалося глибоко вклинитися в їх територію. До
жовтня поляки оправилися від першого удару і їм удалося повернути
частину своїх земель. З орденом було укладене перемир’я. Було вирішено
передати розгляд територіальної суперечки між Польщею і Тевтонським
орденом на суд чеського короля Вацлава.

До цього часу Вітовт, за підтримкою жемайтійських племен зайняв Мемель
(Клайпеду). Тевтони, не вплутуючи в широкомасштабні бойові дії проти
армії ВКЛ, спробували знову розіграти московський сценарій 1408 року, і
підтримали Свидригайла, але змова була розкрита і зрадник був взятий під
варту.

Вирок чеського короля, що цілком встав на сторону тевтонів, був
оголошений у Празі 15 лютого 1410 року. Тевтонські посланці ще до суду
привезли Вацлаву Чеському 60 тисяч флоринів, “за дружнє посередництво”.
Коли його вирок став оголошуватися по-німецькому, поляки усі зрозуміли й
у знак протесту залишили Прагу. Ніхто не сумнівався, що продовження
війни неминуче.

У вербну неділю, 16 березня 1410 року тевтони улаштували провокацію –
напали на Волковіск. Починати війну було ще передчасно і Вітовт
обмежився мінімальними відповідними кроками. У цей час за його наказом у
Біловезькій пущі продовжували робити запаси для далекого походу: сотні
бочок солонини й інших продуктів харчування, заготовлювалися плавзасоби,
колоди і розбірні конструкції для двох понтонних мостів.

До 24 червня ще продовжувалося перемир’я з тевтонами, але армії вже
рухалися назустріч один одному. Перемир’я було продовжено до 4-го липня.
До цього часу армії Вітовта і Ягайла вже об’єдналися і 9-го липня
перейшли границю Тевтонського Ордену.

3. Грюнвальдська битва – головна битва Великої війни

Історики критично оцінюють оборонну стратегію війни, обрану Ульріхом фон
Юнгингеном. Можливо, рішення дати бій на орденській території, було
продиктовано прагненням, спонукати західноєвропейські країни надати
підтримку тевтонам, виставивши поляків і литвинов у ролі агресора.

12 липня, на марші, до Вітовту і Ягайла прийшла звістка про вступ
Угорщини у війну на стороні Ордену. Щоб не підривати бойовий дух,
військам було вирішено поки про це не повідомляти.

До початку кампанії 1410 року поляки кілька разів концентрували війська
в різних ділянках орденської границі, через що тевтони були змушені
залишати значні сили на різних напрямках передбачуваних ударів. Частини
тевтонської армії перекривали кілька доріг ведучих у столицю – Мальборк.
При спробі союзників піти по бездоріжжю, тевтони, безсумнівно, по
дорогах наздогнала б їх. Чітко спрацювала фронтова розвідка Ордену
визначила передбачуване місце переходу союзників через ріку Дрвенцу –
брід у Кужетника. На протилежному березі, орденські сапери побудували
палісади й артилерійські позиції. Це стало відомо союзникам, і вони
змінили маршрут. Поки тевтони будували палісади, литвини і поляки
обійшли ріку стороною. По дорозі було взяте і розграбоване місто
Дубровно. Що поробиш, середньовіччя.

У літописах Великого Князівства Литовського, Грюнвальдська битва
іменувалася Дубровенською – за назвою найближчого до поля міста.
Розвідка доклала магістру Ульріху фон Юнгінгену про новий напрямок руху
союзників, і він зайняв позицію між озером Лубень і селом Танненберг
(Стенбарк). Ягайло обійшов озеро ліворуч, Вітовт – праворуч і після
з’єднання союзники зустріли тевтонів.

За всіх часів супротивника намагалися ввести в оману. Цієї мети служить
створення видимості концентрації сил на другорядних напрямках і
маскування на головному. Без сумніву, цей прийом активно
використовувався у війні 1409-1411 року обома сторонами.

Для відволікання уваги супротивника, під численними прапорами і значками
збиралися резервісти, новобранці й ополченці. На головному ж напрямку,
під прапором одного комтура чи воєводи, збиралася з усіх полків ціле
угруповання добірного спецназу.

Ударний потенціал корогв був військовою таємницею і його з’ясуванням
складало велику складність навіть під час подій, тим більше після шести
століть. Єдиною зовнішньою ознакою, що відрізняє головний напрямок
передбачуваного удару, є поява на цій ділянці яскравих воєначальників.
Виходячи з цього критерію, те, що командування лівого флангу тевтонів,
що протистоїть армії Вітовта, було доручено другому після магістра
людині Ордену, великому маршалу (по сучасному – міністру оборони)
Фрідріху фон Валленроду, говорить про більш ніж серйозне відношення до
наших предків.

Переважно історики пишуть, що в Грюнвальдській битві брало участь
близько 40 корогв Великого Князівства Литовського (ВКЛ). З них 30 (чи
35) прийшли під прапором “Погоня” і 8 (чи 10) – під “Калюмнами”. Крім
того, у надії на допомогу Вітовта в поверненні володіння батька –
Золотої Орди, зі своїми татарами прийшов син Тохтамиша, хан
Джелал-ед-Дин. Чисельність татар у різних джерелах варіюється в значних
межах (500-40000 чол.). Польський історик Ян Длугаш, який описував битву
через сорок років після неї, називає 50 польських і 48 литовських
корогв. Через велику відстань переходу, Вітовт взяв у похід переважно
кавалерійські частини. Існує спірна версія про те, що піхота, що
складала 2/3 армії ВКЛ була залишена в князівстві, щоб блокувати
можливий удар Лівонського Ордену з боку Риги.

Безпосереднє командування військами ВКЛ було доручено мстиславскому
воєводо Семену-Лингвену Ольгердовичу.

Безпосереднє командування польськими корогвами було доручено
краківському воєводі Зиндраму.

Всі знали, що йдуть на страшну битву, але знали також, що це потрібно,
тому й йшли з готовністю і піднесенням. На правому крилі йшли одна за
одною Вітольдові колони під різнокольоровими знаменами і з однаковим
зображенням литовської Погоні. Йшло під своїми знаменами шістнадцять
корогв, з них одна перемишльська, одна львівська, одна галицька і три
подільських, а за ними піхота з тих самих земель, озброєна переважно
рогатинами і косами. На лівому крилі знаходилися польські рицарські
полки та найманці – чехи і морави.

Орден виставив на бій не тільки братів-ченців (Тевтонський орден – це
було чернече об’єднання рицарів), а й численних гостей з усіх кінців
світу: з Австрії, Баварії, Швабії, Швейцарії, з славетної своїм
рицарством Бургундії, з багатої Фландрії, з сонячної Франції.

Хід битви. Спочатку атака першої лінії військ Вітовта на лівий фланг
противника була відбита. Атака другої лінії Вітовта була не тільки
відбита, але й почала відступати під тиском хрестоносців. Від повного
розгрому її врятували українські війська під командуванням гетьмана
Венцеслава Свитольдовича. Серед 37-тисячного війська гетьмана
відзначились і воїни з Смоленська. В цей час Ягайло атакував з лівого
флангу, прорвався в тил німців. Повертаючись з погоні за литовським
військом, сп’янілі від перемоги німецькі загони вдарили збоку на
польське крило.

Вважаючи, що все королівське військо вже розбите й битва остаточно
виграна, вони поверталися великими безладними юрбами, з криком і співом,
і раптом побачили перед собою шалену різню і близьких до перемоги
поляків, які оточували німецьке військо. В цей час повернулися полки
Вітовта і теж кинулися в бій. Битва перетворилася на різню і
переслідування. Впав не тільки Орден хрестоносців, але й уся Німеччина,
яка найвизначнішим рицарством допомагала цьому тевтонському
“форпостові”, котрий все глибше вгризався в слов’янське тіло.

З семисот “білих плащів”, які очолювали цю тевтонську навалу, ледве
залишилось з п’ятнадцять. Понад сорок тисяч тіл заснуло вічним сном на
цьому кривавому бойовиську.

Значення Грюнвальдської битви:

1) зупинила агресію Тевтонського Ордену;

2) посилила незалежність Великого Князівства Литовського від Польщі (в
1413 р. Польща і Литва підписали нову Унію, за якою загальний король
вибирався лише за обопільною згодою сторін);

3) привела Тевтонський Орден до занепаду, через що він скоро опинився в
вассальній залежності від польського короля.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Найбільш масовому натиску ордену піддалися Велике князівство Литовське і
руські землі (головним чином білоруські князівства), що увійшли до її
складу. Боротьбу з орденом почав сучасник Олександра Невського
литовський князь Міндовг. Він завдав лицарям дві нищівні поразки в битві
при Саулі (Шауляє) в 1236 і в битві при озері Дурбе (1260). При
наступниках Міндовга князях Гедиміну і Ольгерду Велике князівство
Литовське стало найбільшою державою Європи, але продовжувало піддаватися
запеклим атакам.

У XIV столітті Орден зробив понад сотню походів на територію Литви.
Ситуація у сторону останньої стала поліпшуватися лише з 1386 року, коли
литовський князь Ягайло прийняв католицизм і засватався із спадкоємицею
польського трону. Це поклало початок зближенню Литви і Польщі (так звана
«особиста унія» — обидві держави мали одного правителя).

Труднощів орден став зазнавати з 1410 року, коли об’єднані
польсько-литовські війська (за участю українських та білоруських полків)
завдали нищівної поразки армії Ордена в битві при Грюнвальді. Загинуло
більше двохсот лицарів і їх глави. Тевтонський орден втратив репутацію
непереможного війська. Слов’янською армією командували польський король
Ягайло і його двоюрідний брат, великий князь Литви Вітовт. До складу
війська увійшли також чехи (саме тут Ян Жижка втратив своє перше око) і
татарська гвардія литовського князя.

У 1411 році після двохмісячної облоги Марієнбурга, що так і не
увінчалася успіхом, Орден виплатив контрибуцію Великому Князівству
Литовському. Був підписаний мирний договір, проте дрібні сутички час від
часу мали місце. В цілях реформи правителем Фрідріхом III була
організована Ліга Прусських держав. Це спровокувало надалі
тринадцятирічну війну, з якої Польща вийшла переможницею. У 1466 р.
Тевтонський орден вимушений був визнати себе васалом польського короля.

Список використанної літератури

Длугош Я. Грюнвальдськая битва. – М., 1962. – 180 с.

Дворнік Ф. Слов’яни в європейській історії та цивілізації. – К., 2000. –
360 с.

Дыбковская А., Жарин М., Жарин Ян. История Польши с древнейших времен до
наших дней. Варшава, 1995. – 407 с.

Заборів М. А. Хрестоносці на Сході. – M., 1980. – 140 с.

Історія західних і південних слов’ян (з давніх часів до ХХ ст.) / Курс
лекцій: навч. посібник. – К., 2002. – 632 с.

История Польши. Т. 1. – М., 1956. – 319 с.

История Европы: В 8 т. – М., 1993. – 603 с.

Мельников Г.П. Культура зарубежных славянских народов. – М.: Интерпракс,
1994. – 254 с.

Очерки истории культуры славян. – М., 1996. – 281 с.

Пашуто В., Ючас М., 550-летие Грюнвальдской битвы // Военно-исторический
журнал. – 1960. – №5. – С.10-12.

Яровий В.І. Історія західних та південних слов’ян у ХХ ст. Курс лекцій.
– К.: “Либідь”, 1996. – 416 с.

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 15

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020