.

Тема української інтелігенції у творчості Ольги Кобилянської (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
106 5966
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Українська література»

на тему:

«Тема української інтелігенції

у творчості Ольги Кобилянської»

ПЛАН

Вступ

1. Становлення О.Кобилянської як української белетристки модерністського
напрямку

2. Еволюція етичного ідеалу в інтелектуальній прозі О.Кобилянської

3. Програмові твори О.Кобилянської з життя української інтелігенції

4. Жiночий та людський iдеал Ольги Кобилянської

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність даного дослідження. О.Кобилянська, літературний дебют якої
припадає на кінець минулого століття, була оригінальною постаттю,
“екзотичною квіткою”, як її називали деякі критики, на тлі традиційної і
загальновизнаної у другій половині ХІХ ст. реалістично-“народницької”
літератури. Творчість белетристки відразу викликала широкий інтерес
української і зарубіжної літературної громадськості, зокрема й критики,
і згодом здобула собі визначне і заслужене місце в українській
літературі. Щоправда, протягом тривалого часу літературної діяльності
Кобилянської ставлення критики до її таланту і творчості було
суперечливим через відчутний вплив на стиль письменниці
німецько-румунського оточення та зарубіжної лектури, на якій вона
виховувалась, нестандартність і сміливість авторського саморозкриття у
її творах, а також через саму ідейно-естетичну позицію О.Кобилянської,
що мала відверто загальнолюдський характер і була вільна від усякої
партійності.

О.Кобилянська увійшла в українське письменство насамперед як виразниця
прагнень і змагань інтелігенції, зокрема освіченого жіноцтва, і протягом
усієї творчості письменниці чітко простежується її незмінний інтерес до
цієї теми. Твори Кобилянської з життя інтелігенції певним чином
позначилися і на тривалій дискусії, що точилася в українських культурних
колах з приводу місця, ролі і завдань національної інтелігенції в
суспільному процесі, знайшовши принципово відмінні оцінки і відгуки з
боку представників “народницької” та модерністської літературної
критики. Послідовно проводячи у своїй творчості ідею домінуючої ролі
освіченої верстви в загальному поступі нації на шляху
суспільно-історичного розвитку, Кобилянська свідомо звертається до
проблем свободи і обов’язку, особи і маси, вождя і нації, трактуючи їх з
позицій притаманного їй романтичного ідеалізму, своєрідного соціально
активного індивідуалізму, у світлі свого неповторно-філософського
бачення життя, світу і людини у ньому.

Тема інтелігенції проходить через усю творчість Кобилянської – від її
ранніх оповідань та повістей до “Апостола черні”.

Торкнувшись морально-етичних проблем життя інтелігенції у таких новелах,
як “Аристократка” (1896), “Impromptu phantasie”, Кобилянська продовжує
розробляти їх у наступних творах і створює три цілісних образи
жінок-інтелігенток в оповіданні “Valse melancolique” (1898). Згодом вона
повертається до цієї теми в повістях “Ніоба” (1905), “Через кладку”, “За
ситуаціями” (1913).

У часи панування на підрадянській Україні колоніального режиму, коли на
словах проголошувалась так звана “гегемонія” трудового народу,
інтелігенції як суспільному прошарку не відводилась яка-небудь важлива
роль в загальнолюдському, суспільному поступі, а цілком природне
прагнення українських освічених верств зберегти свою національну
самобутність, розвивати духовну культуру рідного народу розцінювалось як
“ворожі прояви” буржуазного націоналізму, сепаратизму. Саме тому
звернення до теми інтелігенції у творчості Ольги Кобилянської на
сучасному етапі особливо актуальне. Крім того, порушення проблеми
ідейних, національно-патріотичних шукань української інтелігенції в
тісному поєднанні з питаннями морально-етичного спектру, з огляду на
виховну функцію літератури, ще більше посилює важливість і необхідність
таких досліджень.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи — дати нову інтерпретацію
творів Ольги Кобилянської з життя української інтелігенції у світлі
морально-етичних шукань письменниці, в зв’язку з її біографією та в
контексті світоглядних і стильових виявів сучасної їй
конкретно-історичної доби.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

— проаналізувати літературно-критичні праці з питань життєтворчості
О.Кобилянської;

— розкрити етапи формування національної самосвідомості письменниці;

— проаналізувати особливості творчої манери, індивідуального стилю
О.Кобилянської, зокрема філософсько-етичні та естетичні засади і способи
втілення у творчості белетристки її неоромантичного ідеалу;

— окреслити етичний ідеал Кобилянської і простежити його еволюцію в
творах письменниці з життя української інтелігенції;

— дослідити співвідношення в інтелектуальній прозі О.Кобилянської
морально-етичного аспекту з естетичним та національно-патріотичним тощо.

Об’єкт дослідження — життєвий і творчий шлях О.Кобилянської, становлення
її як української письменниці-модерністки, формування національної
свідомості Кобилянської.

Предмет дослідження — еволюція етичного ідеалу у творах О.Кобилянської з
життя української інтелігенції.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять
історико-літературні та літературно-критичні праці І.Франка, Лесі
Українки, О.Маковея, М.Євшана, М.Сріблянського, О.Грицая, О.Бабишкіна,
Н.Томашука, Ф.Погребенника, П.Хропка, О.Гнідан, Т.Гундорової та інших
літературознавців.

Методи дослідження. У курсовій роботі використано культурно-історичний,
герменевтичний та порівняльно-історичний методи. Це дало можливість
дослідити твори О.Кобилянської з життя української інтелігенції в
контексті суспільно-політичного та духовного життя епохи, літературних
уподобань та духовних ідеалів самої письменниці, у взаємозв’язку із
загальноєвропейським культурно-історичним процесом, переосмислити
інтелектуальну прозу О.Кобилянської і дати її нову інтерпретацію у
світлі морально-етичних пошуків письменниці.

Загальний обсяг роботи – 29 сторінок.

1. Становлення О.Кобилянської як української белетристки
модерністського напрямку

Як українська письменниця О.Кобилянська пройшла довгий і тернистий шлях
від поверхового знання розмовної “руської” (тобто української) мови і
“руських” пісень — до вершин визнання і літературної слави, стоїчно
зносячи прикрощі буденного “матеріального” життя, самотність і
відчуженість, змагаючись за право на свою національну своєрідність,
долаючи труднощі самоосвіти і духовного самовдосконалення, а також
пригнічення і розчарування від неприйняття українською критикою її
письменницького таланту через відчутний у її творах німецький вплив.

Значний вплив на формування О. Кобилянської як людини і митця мала Софія
Окуневська (1865—1926) — широко освічена як на свій час жінка, яка
першою в Австро-Угорщині здобула в Цюріху вищу медичну освіту. Від С.
Окуневської О. Кобилянська почерпнула багато знань, зокрема з обсягу
громадсько-культурного життя. За посередництвом Софії Ольга
познайомилася з Наталею Кобринською (1854—1920) —поборницею
демократичних прав жінки, письменницею-демократкою, активною учасницею
жіночого руху в Галичині,— яка залучила Кобилянську до цього руху. «Між
нами зав’язались,— пише в «Автобіографії» О. Кобилянська,— такі гарні і
приятельські відносини, що тривали роками, як, може, рідко між жінками.
їм обом звірилась я із своєю тайною, соромлячись немало про свій
«злочин», передаючи дещо з написаного до перечитання» [3, с.49].

Саме через С. Окуневську, І. Франка йшло наближення О. Кобилянської до
української літератури.

Формування основ світогляду письменниці припадає на 70—80-і роки. Воно
проходило в складних умовах тогочасної дійсності, коли домінуючими в
суспільному житті Буковини (як і Галичини та Закарпаття) були ідеї
вірнопідданого служіння цісарському тронові Австро-Угорської монархії.
Інтелігенція в своїй основній масі була далека від інтересів народу, з
погордою ставилася до трудящого люду. В літературі давався сильно взнаки
дух вірнопідданства і чиношанування. Революційні ідеї перетворення
світу, боротьби за соціальне і національне визволення народів (творчість
Т. Шевченка, І. Франка та інших письменників) пробивали собі дорогу з
великими зусиллями. До О. Кобилянської доходили животворящі імпульси
передової української, російської та зарубіжних літератур, вона їх
жадібно вловлювала, трансформувала в своїй душі. Але в період формування
письменниці чималу роль у житті О.Кобилянської відігравала й
романтично-сентиментальна література, зокрема романи й повісті німецької
белетристки Марліт (1825—1887)—псевдонім Євгенії Іон. «Я перечитала всі
її твори вже по чотири чи й по п’ять разів, і щоразу вони здаються мені
кращими, ніж досі…» [8, с.14]

Формування поглядів юної О. Кобилянської як письменниці йшло через
переборення впливу Марліт, солодкаво-сентиментальної літератури загалом
і опанування кращими зразками української, російської та зарубіжних
літератур. На цьому шляху визначальну роль відіграла творчість Т.
Шевченка, що розвинула в ній національну свідомість, загострила зір на
соціальне становище народу, а також Марка Вовчка, яка розкрила перед нею
кріпацьку дійсність на Наддніпрянщині, підневільне становище жінки, та
І. Франка — провісника грядущої бурі, співця вічного революціонера, що
«тіло рве до бою», каменярів людського поступу. У контексті впливу цих
письменників О. Кобилянська усвідомила себе спадкоємицею таланту Ю.
Федьковича, соратницею Н. Кобринської, І. Франка. Відчуваючи рідний
грунт під ногами, їй легше було засвоювати й надбання російської
культури (О. Пушкін, І. Тургенєв, Л. Толстой та ін.). польської (А.
Міцкевич, Ю. Словацький, М. Конопніцька), чеської, болгарської (Б.
Нємцова, І. Вазов, П. Тодоров), скандінавських (П. Якобсен) та ін. [4,
с.317]

Ранні твори О.Кобилянської постали ще на хвилі німецького, переважно
марлітівського, впливу. Вони виникли на основі особистих вражень молодої
письменниці, яка пережите й передумане фіксувала в щоденниках, також в
оповіданнях, новелах, повістях, що, як правило, щільно пов’язані з
хронікально-документальними нотатками. Літературною лірико-драматичною
белетристичною мозаїкою О. Кобилянської, зокрема, є два «Щоденники» з
1883—1891 рр. Читаючи ці фрагментарні уривки, ми крізь
романтично-ліричні поривання юної авторки, піднесення й спади її душі
прозираємо живий відгомін сповненого любові і страждання життя юної
дівчини, яка шукала щастя-долі, прагнула реалізувати свої багаті духовні
сили як жінка і письменниця. Більшою чи меншою мірою ранні твори О.
Кобилянської («Гортенза», 1879; «Доля чи воля», 1883; «Картина з життя
Буковини», 1885; «Видиво», 1885; «Людина з народу», 1886; «Вона вийшла
заміж», 1886 та ін.), написані німецькою мовою, є сповіддю авторки,
криком і болем її душі. Молода белетристка говорила про мрії й почування
своїх ровесниць, які прагнули знайти свою долю, тобто влаштувати
особисте життя. Часом у них пробуджуються й ширші інтереси, виникають
роздуми про соціальну нерівність, рабське становище жінки в суспільстві,
але здебільшого коло інтересів замикається в сфері особистих взаємин. Ця
внутрішня передісторія раннього творчого самовиявлення О. Кобилянської
завершилася написанням повісті «Вона вийшла заміж», що після переробок,
мовно-стилістичних виправлень українського тексту народилася вдруге під
назвою «Людина». З появою цього твору почалося літочислення О.
Кобилянської як української письменниці. Українськомовна творчість у
художній практиці О.Кобилянської займає дедалі більше місця, вводить
авторку «Людини» в контекст літератури Шевченка і Франка.

Завдяки сприянню С.Окуневської, Н.Кобринської та інших
громадсько-культурних діячів О.Кобилянська все більше прилучається до
українства. Їй стає близьким духовне життя національної інтелігенції,
світ її інтересів і захоплень, прагнень і сподівань. Переїзд до
Чернівців, а згодом — подорож на Східну Україну, особисте знайомство з
визначними українськими громадсько-політичними і культурними діячами —
С.Смаль-Стоцьким, О.Маковеєм, М.Коцюбинським, І.Нечуєм-Левицьким,
родинами Старицьких, Лисенків, Косачів, а особливо — Лесею Українкою,
сприяло зростанню національної самосвідомості О.Кобилянської, її
подальшому ідейно-патріотичному розвитку.

Письменниця проймається ідеєю служіння рідному народові, підтримує
ідейні змагання української інтелігенції, її намагання протистояти
національній нівеляції, духовному поневоленню українців з боку офіційної
влади на Буковині. Творчість О.Кобилянської набуває виразнішого
громадянського звучання (“Царівна”, “Думи старика”, “Ідеї”, “Ніоба”,
“Хрест”, “Через кладку”, “Апостол черні”) [15, с.63].

Торуючи шлях з німецької в українську літературу, в якій переважно
панував народницький побутовізм, письменниця не відмовляється від
новітньої на той час в західноєвропейській літературі стилістичної
манери зображення, несе з собою комплекс модерного світобачення.
Спираючись на власну індивідуалістичну філософію, сформовану на грунті
давніх традицій (Сократ, Платон, Арістотель, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо,
І.Кант, Г.Сковорода) і новочасних здобутків філософсько-етичної
(А.Шопенгауер, Ф.Ніцше) та літературно-естетичної думки (Г.Ібсен,
Г.Банг, М.Метерлінк, Г.Гейне, Є.-П.Якобсен, Л.Толстой, Ф.Достоєвський,
І.Тургенєв), О.Кобилянська підносить новий для української літератури
неоромантичний ідеал — незалежної, сильної, творчої і високоморальної
особистості — і шукає нових форм та способів його вираження.

Широка описовість у її творчості змінюється глибоким психологізмом,
епіка поступається витонченому ліризму, реалістичні картини природно
поєднуються з романтично забарвленими. Пейзаж перестає бути лише фоном
подій і, персоніфікуючись, виходить на перший план.

Новела як оповідний жанр, у контекст якого Кобилянська вводить просторі
музикально-психологічні звукові малюнки, стає музичною. Започатковує
письменниця також і нову в українській літературі своєрідну
модерністську образно-стильову манеру, що поєднує в собі певні ознаки
імпресіоністичного, символістського та експресіоністичного письма.

Таким чином, О.Кобилянська разом з М.Коцюбинським, В.Стефаником,
М.Яцковим стає зачинателем нової за змістом і за формою української
прози.

2. Еволюція етичного ідеалу в інтелектуальній прозі О.Кобилянської

Письменниця у своїй інтелектуальній прозі розкриває прагнення і змагання
української інтелігенції і насамперед жіноцтва з середньої верстви,
поневоленого і обмеженого заскорузлими міщанськими традиціями, порушує
важливі проблеми особистісного та суспільного характеру — свободи і
рівноправності жінки в сім’ї та суспільстві, визнання її людської
гідності та права на вільний духовний розвиток, свободи і громадянського
обов’язку особистості, боротьби за волю і справедливість, за красу
людських стосунків (“Людина”, “Царівна”, “Impromptu phantasie”, “Valse
melancolique”, “Думи старика”, “Ніоба”, “Через кладку”, “За ситуаціями”,
“Апостол черні” та ін.).

Власне розуміння проблеми емансипації жіноцтва, ролі жінки в родинному і
суспільному житті, що сформувалось під впливом філософії Ф.Ніцше,
модерної белетристики і феміністичної наукової та художньої літератури
(Д.-С.Мілль, Г.Рейтер, Неєра (А.-Р.Цуккарі), Г.Ібсен, І.Тургенєв,
І.Нечуй-Левицький, М.Павлик, Н.Кобринська), Кобилянська розкриває в
рефераті “Дещо про ідею жіночого руху” та новелі “Балаканка про руську
жінку”, що сприяють глибшому осмисленню інтелектуальної прози
письменниці [10, с.96].

Значну увагу приділяє О.Кобилянська проблемі освіти і виховання
майбутніх поколінь української інтелігенції, зокрема інтелігентного
жіноцтва, і чималу роль у цій справі відводить літературі, що має
створювати відповідні зразки-моделі для наслідування.

Письменниця подає читачам ідеальні образи, що мають певною мірою
автобіографічний характер.

Етичний ідеал О.Кобилянської — духовно чиста, тонка,
високоінтелектуальна, горда, цільна і незалежна особистість з розвиненим
почуттям власної гідності, з високим, аж до жертовності, почуттям
обов’язку перед іншими людьми, перед своїм народом. Однак шлях
Кобилянської до осмислення власного морального ідеалу був складним і
тривалим, причиною чого, безумовно, стало самотнє, вимушено ізольоване
від широкого світу через важку хворобу особисте життя письменниці, її
глибокий душевний конфлікт між високим ідеалом і життям. Внаслідок цього
позитивний образ, а отже, й етичний ідеал О.Кобилянської пройшов певну
еволюцію від абстрактно-гуманістичного до громадсько-патріотичного
звучання.

Початковий художньо-етичний ідеал письменниці представлений своєрідним
мистецьким типом особистості, який вповні розкривається в новелах
“Природа”, “Impromptu phantasie”, “Valse melancolique” та повісті “За
ситуаціями”. Цьому артистично-індивідуалістичному типові характеру —
Софія Дорошенко (“Valse melancolique”), Аглая-Феліцітас (“За
ситуаціями”) та ін. — властивий нестримний потяг до волі, краси і
гармонії, прагнення до творчої самореалізації, до визволення з пут
буденщини, з вузького й задушливого світу, де панують закони і приписи
філістерської моралі. Героїні О.Кобилянської цього
абстрактно-гуманістичного типу ще не виявляють чітких
громадсько-політичних чи національно-патріотичних поглядів і переконань,
проте вони палко вірять у гасло: “Краса врятує світ!”. Це високодуховні,
багаті особистості, непересічні індивідуальності, у свідомості яких
нероздільно спаяні поняття добра і краси [7, с.15].

У повістях “Людина”, “Царівна”, “Ніоба”, “Через кладку” та новелах “Мати
Божа”, “Він і Вона” О.Кобилянська, модифікуючи попередній,
артистично-індивідуалістичний тип характеру, створює нові образи
жінок-інтелігенток (Олена Ляуфлер, Наталка Веркович, Зоня Яхнович, Маня
Обринська), що належать до іншого — громадсько-інтелектуального типу
особистості. Цим героїням притаманна висока самосвідомість, почуття
власної гідності, розуміння самоцінності людської особистості і
нестримний потяг до самовдосконалення.

Маючи сильну волю і стійку життєву позицію, вони здатні відстояти свої
переконання, людську гідність, змагатися за своє майбутнє. Це героїні
активної і творчої вдачі, які в житті керуються більше розумом, ніж
почуттями. Їм притаманна здатність до самопожертви, відмови від
особистого заради вищих духовних ідеалів та цінностей. На відміну від
представниць артистично-індивідуалістичного типу характеру, їх цікавлять
не тільки особисті, а й громадські проблеми.

Попередньо окреслений громадсько-інтелектуальний тип характеру також
зазнає у творчості О.Кобилянської певної еволюції. У цілому ряді творів
(“Царівна”, “Аристократка”, “Думи старика”, “Ідеї”, “Через кладку”,
“Зійшов з розуму”, “Апостол черні”), в яких посилюється звучання
громадянських та національно-патріотичних мотивів, письменниця надає
більш високої активності життєвій і громадянській позиції своїх героїв,
створюючи новий, громадсько-патріотичний тип характеру. Ідея власного
духовного самовдосконалення — вже не самоціль для героїв нового типу —
Наталки Веркович (“Царівна”), Нестора Обринського (“Через кладку”),
Юліяна Цезаревича (“Апостол черні”).

Вона спрямована на духовне піднесення всього народу. Це соціально
активні, цільні особистості. У свідомості цих героїв нерозривно
поєднуються поняття свободи особистості і громадянського обов’язку.
Важливе місце в системі їх цінностей посідає пам’ять роду.
Високодуховні, сильні і стійкі, вони засуджують будь-які прояви
духовного та національного ренегатства [11, с.90].

Отже, у творах О.Кобилянської з життя української інтелігенції чітко і
послідовно простежується прямування від початкового,
артистично-індивідуалістичного типу характеру, хаотичного і трагічного,
до духовно більш організованого і стійкого —
громадсько-інтелектуального, а згодом — до ідеального,
громадсько-патріотичного типу характеру, що передбачає гармонійне
поєднання морально-особистісного, громадського та національного первнів.

Пропоновані визначення типів особистості мають умовний характер, однак
вони досить повно охоплюють окреслені Кобилянською характери
представників тогочасної української інтелігенції з їх переконаннями,
прагненнями та ідеалами.

3. Програмові твори О.Кобилянської з життя української інтелігенції

У філософсько-патріотичній новелі “Думи старика” О.Кобилянська вперше у
своїй творчості так гостро порушує проблеми збереження національного
обличчя народу, протистояння і наступності поколінь, відповідальності
батьків за майбутнє своїх дітей, а отже, і за майбутнє свого народу, за
нерозривність у віках нитки національних традицій і моральних законів.

Твір не має чітко вираженої композиції. Три його частини — це три
внутрішні монологи, роздуми-послання нащадкам. Єдиною сполучною ланкою у
новелі є образ батька, в душі якого поєднуються найвищі моральні чесноти
й національні традиції. Тому новела “Думи старика” — не просто настанови
батька своїм дітям на подальше життя, це — заповіт письменниці,
адресований рідному українському народові. Кобилянська засуджує
національне відступництво, закликає всіх українців дбати про свій народ,
розвивати його культуру, врешті, бути у своїй відданості одвічним
національним традиціям належним взірцем для наступних поколінь [8,
с.163].

Новела “Думи старика” стала своєрідною віхою на шляху письменниці від
повісті “Царівна” до роману “Апостол черні” — до ідеалу героя, в
свідомості якого нерозривно поєднані такі моральні і національні
імперативи, як правда і воля, нація і держава.

Перебування (хоч і вимушено пасивне) в гущі історичних подій,
національно-визвольних змагань, знайомство з українськими політичними та
громадсько-культурними діячами — І.Липою, М.Міхновським, В.Сімовичем,
М.Шаповалом, М.Євшаном, Б.Лепким, Є.Чикаленком — внесли у творчість
О.Кобилянської нові світоглядні й ціннісні орієнтири. Осмисливши увесь
трагічний досвід національно-визвольних змагань української
інтелігенції, Кобилянська підходить до розуміння необхідності створення
гідних наслідування моделей та зразків, які несли б великий ідейний і
моральний заряд. Ці роздуми письменниці про долю нації, держави, про
роль національної інтелігенції у справі громадсько-політичного і
духовного піднесення України вилились у велике епічне полотно
високопатріотичного й філософського змісту — роман “Апостол черні”.

Шлях роману О.Кобилянської до читача, а тим більше до сучасної читацької
аудиторії, був надзвичайно складним і тривалим. Історія створення цього
великого епічного полотна охоплює близько двох десятиліть. Процес
написання і остаточного доопрацювання авторкою тексту роману тривав,
орієнтовно, від часу першої світової війни і аж до виходу “Апостола
черні” окремим виданням у 1936 р. Як свідчить епістолярій письменниці,
авторка дуже відповідально і самокритично підходила до своєї праці,
намагаючись подати читачам найбільш досконалий варіант роману.

Не менш складною і драматичною була й видавнича епопея “Апостола
черні”. Розпочавшись у Празі в українському емігрантському часописі
“Нова Україна”, вона одночасно простежується і в тривалому листуванні
Ольги Кобилянської з радянськими видавцями, що планували надрукувати
роман у харківському видавництві “Рух” разом з іншими творами
буковинської белетристки. Це листування дає змогу розкрити політичну
атмосферу боротьби з “інакомислієм” в радянській Україні, процес
ідеологічного тиску на західноукраїнських письменників у радянських
видавництвах від вимоги зректися своїх національно-патріотичних ідеалів
аж до повної заборони окремих їх творів як націоналістичних. Така доля
спіткала й О.Кобилянську та її високопатріотичний твір — роман “Апостол
черні”, який своїм ідейним змістом цілком суперечив пануючій в
радянській Україні ідеології. І лише 1936 р. у Львові за сприянням
В.Сімовича було здійснено публікацію повного тексту роману “Апостол
черні”, центральні образи якого слугували ідеалом, зразком
високодуховності та справжнього патріотизму для української
інтелігенції, для всього українського народу.

¤

¤

.себе, а й “для України”, щоб знову здобути державну незалежність,
“вибороти собі свою украдену батьківщину” [11, с.91-92].

Таким чином, роман О.Кобилянської “Апостол черні”, в якому авторка
простежує тернисті шляхи і долі, настрої і змагання української
національної інтелігенції, прагне окреслити позитивний ідеал
героя-інтелігента, борця за державність України, в єдності його
моральних і національних поривань, став своєрідним духовним заповітом
українському народові, вистражданим і глибоко осмисленим письменницею.

Отже, програмові твори О.Кобилянської з життя української інтелігенції,
“Думи старика” та “Апостол черні”, є основними віхами на шляху
письменниці до осмислення свого етичного ідеалу, який передбачає
нерозривне поєднання морально-етичних, громадянських і
національно-патріотичних цінностей. У таких різних за жанрами творах —
філософсько-патріотичній новелі та ідеологічному романі — Кобилянська
порушує важливі проблеми, які мали місце і в інших її творах з життя
освіченої верстви українського народу, зокрема, проблеми добра і
справедливості, свободи особистості та її суспільного обов’язку;
проблеми любові і вірності у їх найрізноманітніших проявах, у тому числі
й любові до ближнього та вірності національним традиціям, відданості
своєму народові, батьківщині. Письменниця звертається і до проблеми
духовної наступності поколінь однієї нації, відповідальності батьків за
майбутнє дітей, а отже, і свого народу, проблеми виховання наступних
поколінь у дусі національних традицій і християнської моралі. Засуджуючи
національне відступництво, ренегатство у таборі української
інтелігенції, Кобилянська закликає її представників бути гідними
взірцями для свого народу, прикладом високої духовності, ідейності,
соціальної активності й патріотизму. Це й зумовлює незмінну актуальність
творів “Думи старика” та “Апостол черні” і в наш час, у період
становлення української державності.

4. Жiночий та людський iдеал Ольги Кобилянської

Людина (особливо й зокрема — жінка) — центральна постать творчості О.
Кобилянської. Людина як неповторна особистість, як індивідуум і як
частина колективу. Людина мисляча, горда, відважна, здатна творити
добро, відстоювати право на щастя. Різні критики по-різному підходили до
оцінки образу людини в творах О. Кобилянської: одні шукали відгомону
теорії «надлюдини», змодельованої німецьким філософом-ідеалістом Ф.
Ніцше, інші знаходили в образах письменниці адептів аристократизму, ще
інші закидали їй зневагу до трудового люду, возвеличення обранців долі.
Молодомузівці, які навіть на честь О. Кобилянської видали збірку «За
красою» (Чернівці, 1903), шукали спільні риси між творчістю авторки
«Царівни» і пропагованою ними теорією «мистецтво для мистецтва».
Демократична критика в особі І. Франка рішуче виступила проти
ідентифікації О. Кобилянської з декадентами. «Як відомо,— писав він у
статті «Маніфест «Молодої музи» (1907),— Кобилянська залюбки малює тип
жінки, що бунтується против усталеної традиції і таким чи іншим способом
завойовує собі право на свобідне життя. Де у Вас такі типи, і взагалі,
як Ви малюєте женщину?» [9, c.18]

Таким чином ми підійшли до розгляду однієї з провідних тем
О.Кобилянської — теми жінки, а саме: жінки-інтелігентки.
Від «Людини» (1894) через «Царівну» (1896), «Ніобу» (1906), «Через
кладку» (1912), «За ситуаціями» (1913) та інші повісті й новели вона
проходить червоною ниткою крізь усю художню спадщину письменниці. Саме
від розробки цієї болючої, соціально гострої на той час теми почалося
вторгнення юної О. Кобилянської в реальне життя. Вперше ця тема могутньо
зазвучала в творчості Т. Шевченка і Марка Вовчка. Вони писали про тяжку
долю жінки-кріпачки, жінки-матері. О.Кобилянська знала й високо цінувала
твори цих велетів нашої літератури, спиралася на їхній досвід, але
об’єктом свого художнього дослідження обрала головно жінку-інтелігентку
з нижчих суспільних верств, жінку, яка терпіла не від давнього
«кріпацького» лиха, а від сьогочасного — соціального і
родинно-побутового, її жінки — здебільшого вихідці з незаможних або
малозабезпечених родин, прагнуть вирватися із заскорузлого,
ретроградного середовища, здобути освіту, а отже — незалежність,
рівноправність із чоловіками, розвинути свою духовну силу, стати
корисними народові і суспільству. Твори цього циклу, зокрема повісті
«Людина» і «Царівна», виникли значною мірою під впливом ідей
феміністичного руху, що ставив своїм завданням розкріпостити жінку,
зрівняти її в правах з чоловіком, відкрити перед нею можливість
культурно розвиватися. Щоправда, прихильники феміністичного руху
прагнули осягнути поставлену перед собою мету в рамках існуючого ладу,
без його кардинальної зміни, на відміну од соціалістів, що пов’язували
здійснення цих та інших завдань з ідеями революційного перетворення
суспільства. Саме тому феміністичний рух, зокрема на українському
грунті, мав обмежений характер, не зачіпав, власне, основ
капіталістичного ладу. Проте він мав прогресивне значення, оскільки
ставив наболілі питання соціального і морально-етичного становища жінки,
спонукав задуматися над ними, дав могутній поштовх для їхнього
висвітлення в публіцистиці, художній літературі (І. Франко, М. Пав-лик,
Н. Кобринська, Уляна Кравченко, О. Кобилянська, Є. Ярошинська та ін.).

Повість «Людина» з’явилася саме на нуртуючій хвилі жіночого питання, яке
будило сумління багатьох видатних письменників. В оповіданні «Вона
вийшла заміж», з якого постала повість, О. Кобилянська наголошує на
нових віяннях часу навіть серед затхлої атмосфери провінційних містечок,
у міщанських родинах. «Слова небезпечні, розжарені, мов залізо, слова
такі, як «робітниче питання», «жіноче питання», дарвінізм, соціалізм,
натуралізм, бриніли, мов бджоли…» Героїня оповідання «Вона вийшла
заміж» Олена Ляуфлер, певною мірою підвладна цим новим віянням, хотіла б
жінок будити «з глибокого тяжкого сну, хотіла б, щоб вони усвідомили
своє залежне становище, щоб вони боролися, працювали й домагалися
свободи, яку їм відобрали забобони, звичаї і закони». Та, зрештою, вона
не може встояти перед наступами заскорузлості, обивательщини, перед
ударами долі й мусить, всупереч своїм високим пориванням, піти
традиційним шляхом: вийти заміж за нелюбого чоловіка. Вирісши з
оповідання, хоч загалом і реалістичного, але, за висловом І. Франка,
написаного в дусі сентиментально-солодкавої прози Марліт, повість
«Людина» була дальшим кроком письменниці у пізнанні й осмисленні життя,
зокрема психології жінки.

Героїня «Людини» Олена Ляуфлер в першому варіанті твору прагне тільки
вийти заміж, тобто зазнати особистого щастя. Та сама Олена Ляуфлер в
останньому варіанті «Людини» — це вже жінка широких поглядів, яка
домагається права бути саме людиною. Це не просто історія жіночого
серця, а твір, в якому йдеться про становище жінки в буржуазному
суспільстві, про причини, що морально калічать її, топчуть
найблагородніші поривання. Образ Олени — героїчний, але і не позбавлений
трагічних рис. Цей героїзм виявляється в прагненні протистояти згубному
впливові обивательщини, сірої буденщини, в намаганні зберегти свою
людську гідність, віру у високе покликання жінки-людини. Трагізм Олени в
тому, що під вагою суспільних і родинних обставин вона не може до кінця
вистояти і в нерівній боротьбі духовно надломлюється. Щоб порятувати
батьків від повного розорення, а для себе знайти хоч якусь опору в
житті, вона змушена вийти заміж за духовно вбогу і чужу їй людину.

За ідейним спрямуванням «Царівна» продовжує і розвиває далі тему ранньої
повісті О. Кобилянської «Людина», але дає ширшу панораму життя
інтелігенції, виразніше розкриває її громадянські ідеали, ідейні пошуки.
Героїня «Людини» Олена Ляуфлер у своїх мріях і пориваннях не виходить за
рамки особистих інтересів і зрештою зазнає життєвого краху; Наталка
Верковичівна з «Царівни» — натура більш вольова й цілеспрямована, з
яснішими суспільними ідеалами — досягає мети, знаходить своє місце в
житті, усвідомлює кровний зв’язок з народом, з боротьбою за його кращу
долю. О. Кобилянська трактувала створений нею образ як «новітній тип»
жінки мислячої, що виразно відрізняється, на думку авторки, від жіночих
образів, змальованих у рожево-сентиментальних барвах
ліберально-буржуазними письменниками. «Наталка ж думає вже над собою і
другими,— підкреслює письменниця,— видить, що праця надає чоловікові
смисл в житті». Ці акценти допомагають глибше проникнути в ідейний задум
повісті, яка стала помітним твором письменниці.

Перед читачем розгортаються — крізь призму світобачення головної героїні
твору — сцени життя і побуту різних прошарків тогочасної буковинської
інтелігенції, постають її представники — і ті, хто замислюється над
проблемами соціального буття, і такі, що за своєю внутрішньою суттю є
ретроградами, виразниками заскорузлості й регресу в суспільному житті.
Найбільш виразно, психологічно обгрунтовано О. Кобилянська вималювала
образ Наталки Верковичівни, котра, як і Олена Ляуфлер, зазнає болючих
розчарувань, страждає від несприятливих обставин, але не занепадає
духом, вірить у високе призначення людини, прагне до якнайширшого вияву
своїх багатих духовних сил, висловлює сміливі — як на той час — думки
про призначення та обов’язок людини, зокрема жінки. Вона відчуває, що
«не підкладе ніколи голови під колеса буденної потуги, котра своєю
милостинею зневажає женщину і понижає». Засобами психологічного аналізу,
вдаючись до форми щоденникових записів — своєрідної розмови героїні з
собою,— О. Кобилянська розкриває світ думок і почуттів Наталки, яка не
може змиритися з філістерськими поглядами на жінку, прагне вирватися з
духовної неволі, сірої буденщини. В її образі письменниця втілює ідеал
гордої, непокірної жінки-інтелігентки, яка має відвагу відстоювати свої
погляди, стверджувати думку: «Свобідний чоловік з розумом — се мій
ідеал».

Щоправда, ідеал той був дещо абстрактний, не до кінця ясний як для
героїні повісті «Царівна», так і для молодої письменниці. Про це,
зокрема, свідчить друга частина твору, в якій наводяться міркування
Наталки про час суспільного й національного відродження народу — важливі
самі по собі, але значною мірою абстрактні, не одухотворені конкретною
діяльністю на користь знедолених і скривджених. О. Кобилянська в мріях
про розквіт духовних сил народу, про його «полудень», про якнайповніше
виявлення скарбів душі кожної індивідуальності оминула таку необхідну
передумову будь-якого розкріпачення людини, як знищення несправедливих
суспільно-політичних відносин. У цьому виявилася слабкість позитивної
програми «Царівни», як і деяких інших творів письменниці.

Ольга Юлiанiвна Кобилянська увiйшла в лiтературу як видатний митець
демократичного напрямку, майстер художнього слова. Вона збагатила
лiтературну скарбницю України творами, в яких вiдбилося життя
буковинського селянства та iнтелiгенцiї. Всi вони перейнятi палкою
любов’ю до трудящих мас, бажанням бачити рiдний народ вiльним, щасливим,
возз’єднаним.

Цi iдеї єднають письменницю з iншими прогресивними письменниками, якими
багата iсторiя української лiтератури. Але iснує особливiсть, яка
притаманна лише О. Кобилянськiй. Талановита письменниця є постаттю, що
найяскравiше втiлює iдею українського лiтературного фемiнiзму межi
столiть. Вона була фемiнiсткою за переконанням, фемiнiстками виступають
її героїнi.

Перший твiр такого напряму й один з її перших творiв взагалi – повiсть
“Людина” (1892), присвячена Наталi Кобринськiй, яка була iдейним
учителем Кобилянської i прилучила її до фемiнiзму. Слiд зазначити, що у
письменницi був дуже вимогливий пiдхiд i принципова позицiя щодо ролi
жiноцтва в суспiльствi. Однак прогресивне твердження про потребу жiнки
брати активну участь у громадському життi було обмежене тими рамками, в
яких уявляла собi Кобилянська цю дiяльнiсть жiнок. Самоосвiта,
самовдосконалення – ось, власне, програма О.  Кобилянської, дiячки
жiночого руху.

У повiстi “Людина” надзвичайно виразно вiдбились цi принципи. Втiлюючи
їх у твiр, письменниця знайомить нас з Оленою Ляуфер – головною
героїнею, що довго опирається намаганню мiщанського середовища звести її
до звичайного на той час для жiнки становища безсловесної рабинi.
Обмеженi у своїх поглядах iнтересами власного благополуччя, представники
цього середовища не живуть, а животiють – бездумно i безглуздо. Всяке
намагання пiднестися над “шлунковими” iнтересами розглядаються у цьому
середовищi як пусте й шкiдливе мрiяння. Тим яскравiшим постає на їхньому
тлi образ Олени, сильної й цiльної особистостi. Серед цього оточення
вона видiляється рiзнобiчними iнтересами, художнiм смаком, тонким
розумiнням мистецтва. Вона бачить своє мiсце поряд з чоловiками у
прогресивному поступi суспiльства. На мiй погляд, саме тут криється
визначна мистецька позицiя Ольги Кобилянської: в час, коли буржуазний
свiт i його продажна лiтература зводили людину до рiвня “двуногої
тварини”, письменниця проголошує славу людинi – найдосконалiшому,
мислячому творiнню природи. I хоч пiд тиском обставин Олена Ляуфер
змушена вiдмовитись вiд мрiй про незалежне життя, стати дружиною,
вiрнiше – рабинею нелюбого чоловiка заради матерiального добробуту
збiднiлих батькiв, вона не може до кiнця змиритися з цими обставинами.
Дiвчина вивчає свого майбутнього нареченого уважно, шукає в ньому те
добре, що викликало хоча б повагу замiсть любовi.

Проблеми, порушені в повістях «Людина» і «Царівна», цікавили письменницю
й пізніше. В різних модифікаціях вони розробляються у таких
великообсягових і помітних своїм ідейним змістом творах, як «Ніоба»
(1905), «Через кладку» (1913), «За ситуаціями» (1914) та інших.
Збагачуючи й урізноманітнюючи портретну галерею жінок, які шукають
щастя, прагнуть бути корисними народові, О. Кобилянська сприяла
формуванню народної інтелігенції, утверджувала людську гідність
особистості. Письменниця прагнула моделювати образи і типи, які своїми
ідеалами піднімаються над сірою буденністю, ламають заскорузлі звичаї й
традиції, шукають сенсу буття. Духовні пошуки позитивних героїв
Кобилянської з інтелігентського середовища співзвучні з прогресивними
віяннями в галузі суспільного й культурного життя кінця XIX — початку XX
століття, більшою чи меншою мірою відбивають характерні риси становлення
й розвитку інтелігенції на західноукраїнських землях даного періоду.

Розширення ідейно-тематичного діапазону прози О. Кобилянської пов’язане
з дальшим розвитком таланту, поглибленням реалістичного начала в
творчості письменниці. В другій половині 90-х рр. вона, з одного боку,
шукає нового підходу до зображення теми інтелігенції («Аристократка» та
інші), з іншого — дедалі глибше проникає в соціальні, морально-етичні
проблеми села, досягаючи в цій суспільній сфері найвищого художнього
апогею в повісті «Земля». Письменницю ваблять образи мужніх, високих
духом жінок, романтичні, артистичні натури. Так, у новелі «Аристократка»
вона змальовує сумну долю жінки з високих суспільних сфер, яка, уникаючи
політичних переслідувань, змушена емігрувати за кордон, де зазнає тяжких
поневірянь, але гідно несе свій тяжкий хрест. «Доля кепкувала собі з
неї, зневажала її, але зломити — зломити не змогла»,— говорить
письменниця. Аристократизм «аристократки» не має нічого спільного із
погордою до простих людей. Вона пишається своїми славними предками, але
це не заважає їй з прихильністю ставитися до простих людей. «Кождий
селянин, кожда жінка в селі знали і шанували її; для кождого мала пораду
й щире слово».

Висновки

Отже, зі сказаного вище, можна зробити наступні узагальнення:

Ольга Кобилянська — визначна, цікава й оригінальна постать в
українському письменстві кінця ХІХ — початку ХХ ст. У своєму
літературному оточенні в Україні вона чи не завжди здавалась
“екзотичною”, адже, на відміну від інших вітчизняних письменників,
оминаючи традиційний побутовізм, йшла до українства “європейським”
шляхом. Маючи тісні зв’язки з українськими громадськими і культурними
діячами, Кобилянська переймається проблемами тогочасної національної
інтелігенції, які згодом стають центральними у її творчості. Тема
інтелігенції, що неодноразово порушувалась українськими письменниками, в
осмисленні О.Кобилянської набирає суттєво відмінних, новаторських рис.
Інтелектуальна проза белетристки пройнята її філософсько-естетичним,
романтичним баченням світу, принципами її високоморальної життєвої
філософії.

Свій неоромантичний моральний ідеал — ідеал вільної, творчої, сильної
особистості, що вічно прагне до висот добра і краси, — Кобилянська
окреслює в параметрах своєрідної модерної образно-стильової манери, яка
поєднує в собі ознаки експресіоністичного, символістського та
імпресіоністичного письма. Белетристка утверджує в українському
письменстві жанри музичної та лірико-філософської новели, ідеологічної
повісті та роману. Максимально уважна до естетики художнього слова,
письменниця намагається мовними засобами передати широкий і розмаїтий
спектр внутрішнього світу своїх героїв, сповненого тонів і барв. І хоча
в інтелектуальній прозі Кобилянської ідеологічний чи етичний первінь
часто домінує над естетичним, дещо порушуючи цим композиційну стрункість
твору і динамічність його внутрішньої дії, все ж і в цих повістях та
новелах авторка постає глибоким психологом — знавцем людської душі,
неперевершеним майстром персоніфікованого пейзажу, віртуозним музикантом
від літератури.

Основним рушійним центром творчості О.Кобилянської є ідея свободи, добра
і краси, що породжує в її уяві високий і світлий, хоча й значною мірою
романтизований, етичний ідеал особистості, який втілюється в образах
центральних героїв “Людини”, “Царівни”, “Ніоби” та інших творів з життя
освіченої верстви. Глибоко розуміючи виховну роль літератури, а отже,
подаючи у своїх творах так звані “моделі-зразки”, ідеальні образи
високоморальних, гордих і незалежних, глибокоінтелектуальних, творчих
людей, Кобилянська засобами художнього слова змагається за духовне
оновлення і піднесення української інтелігенції, яка, за її
переконанням, покликана вести за собою народ з гаслом його віковічної
ідеї національного визволення. До усвідомлення цієї ідеї письменниця
йшла через розуміння необхідності індивідуального визволення людини,
кожної окремої особистості, що повинна насамперед сама у собі подолати
“раба”. Пошуки Кобилянською власного морального ідеалу тривали протягом
усієї її творчості, що спричинило певну еволюцію образу позитивного
героя, а отже, й етичного ідеалу письменниці.

Початок літературної творчості О.Кобилянської тісно пов’язаний з ідеєю
жіночої емансипації. В центрі уваги авторки — образ незабезпеченої
інтелігентної жінки, що змагається за свою незалежність і людську
гідність, за право на повноцінне, духовно багате життя. В найбільш
рафінованому вигляді життєві принципи Кобилянської та основні риси її
етичного ідеалу раннього періоду викладено в одному з програмових творів
— рефераті “Дещо про ідею жіночого руху”, в якому авторка говорить про
необхідність реформування жіночого виховання в інтелігентських родинах
на основі природних принципів свободи кожної особистості і рівності
чоловіка та жінки в праві на освіту, працю і вільний духовний розвиток.

Тема змагання жінки за можливість реалізувати свій духовний потенціал
відповідно до своїх здібностей і уподобань, чітко виявившись ще в ранній
німецькомовній прозі белетристки, розвивається в її новелах “Impromptu
phantasie”, “Valse melancolique”, “Природа”, а також у повісті “За
ситуаціями”. Героїні цих творів — талановиті, непересічні особистості,
горді і пристрасні, що завжди шукають у житті, у людських відносинах
гармонію і красу, яка для них невіддільна від добра, правди і любові,
прагнуть до вищої духовності та індивідуальної свободи. На ранньому
етапі творчості Кобилянської її етичний ідеал мав
абстрактно-гуманістичний характер. Інтереси персонажів обертаються поки
що тільки в артистично-особистісній сфері. Питомий грунт духовного життя
героїнь Кобилянської — стихія природи і мистецтва, яка захоплює їх і є
їхньою “віддушиною” серед банального і дріб’язкового оточення. Саме ця
стихія вповні віддзеркалює вдачу героїнь — високу, горду й сильну, а
водночас — ніжну і вразливу на всі “грубі” сторони життя. Така
беззахисність перед суворою “прозою” життя і зумовлює притаманну цим
образам трагічність, що є ще однією визначальною рисою цього
артистично-індивідуалістичного типу характеру, який і представляє
початковий художньо-етичний ідеал письменниці.

Згодом у творчості О.Кобилянської посилюється звучання громадських
мотивів. Одночасно в характерах центральних персонажів творів “Людина”,
“Царівна”, “Мати Божа”, “Ніоба”, “Через кладку” зростає вольове начало.
Герої цих повістей і новел, змагаючись за свою індивідуальність, здатні
протистояти несприятливим життєвим обставинам, виступають володарями
своєї долі. Це — інтелектуальні особистості, що відзначаються широтою
зацікавлень, непохитністю переконань і принципів, високою самосвідомістю
і значною активністю у здійсненні своїх задумів. Таким чином,
письменниця, посилюючи в характерах своїх героїв творчо-інтелектуальний
та громадський фактор, створює новий, громадсько-інтелектуальний, тип
особистості, в колі інтересів якого центральні позиції займають
соціально-політичні проблеми, що, однак, не виключає інтересу і до
морально-етичних питань.

У творчості О.Кобилянської, разом із громадськими, поступово посилюються
й національно-патріотичні мотиви. Позначившись на таких творах
письменниці, як “Аристократка”, “Царівна”, “Ідеї”, “Ніоба”, “Через
кладку”, “За ситуаціями”, “Зійшов з розуму”, найповніше вони виявляються
в новелі “Думи старика” та романі “Апостол черні”, що є програмовими
творами Кобилянської, своєрідним духовним заповітом письменниці
нащадкам, наступним поколінням української нації.

У своїх творах О.Кобилянська розвиває громадсько-інтелектуальний тип
особистості і окреслює образи “нових героїв”, у характері яких
індивідуалістичне начало природно і гармонійно поєднується з поняттям
громадянського обов’язку, що не тільки не суперечить їх найважливішому
життєвому принципу — свободі особистості, а є невід’ємною складовою їх
життєвої позиції. Цим героям притаманні висока національна свідомість,
загострене почуття особистої відповідальності за долю народу, нації, за
її духовне, політичне та економічне зростання. Вони здатні на
самопожертву заради громадських, національних інтересів та ідей. Отже,
письменниця приходить до створення своєрідного ідеалу,
громадсько-патріотичного типу особистості, в свідомості якого зливаються
воєдино морально-етичні, громадянські та національно-патріотичні
цінності.

Окреслений О.Кобилянською тип національно свідомої, соціально активної,
творчої особистості своєю моральною чистотою і гідністю, високою
духовністю й інтелектуальністю, патріотизмом і громадянськістю слугує
високим ідеалом для сучасних поколінь українського народу, зокрема й
національної інтелігенції.

Список використаних джерел та літератури

Грушевський М. “Царівна” / АИВ. – 1898. – Т.1.-Кн.3;

Драй-Хмара М. Леся Українка: Життя і творчість// Драй-Хмара М. З
літературно-наукової спадщини. – Нью-Йорк: Наукове товариство
ім.Т.Шевченка, 1979;

Кобилянська О. Слова зворушеного серця. Щоденники. Автобіографії. Листи.
Статті та спогади.— К., 1982.

Кобилянська О. Твори в 5 т. – К., 1995 – Т.5.

Коллонтай А.М. Введение к книге “Социальные основы женского вопроса”
(1908)// Коллонтай А.М. Избранные труды и речи. – М., 1972;

Літературна енциклопедія. – К., 1989.

Матусяк Л. “Пасма золотого не губіть…”: моральне й національне в новелі
О.Кобилянської “Думи старика” // Слово і час. — 1998. — № 11. — С.
13-16.

Матусяк Л. Народ і Україна у творчості О.Кобилянської // Збірник наук.
пр. Кам’янець-Подільського держ. пед. ун-ту. Серія філологічна. Вип. 2.
— Кам’янець-Подільський:   К-ПДПУ, 1998. — С. 161-165.

Матусяк Л. Непересічна особистість і музика в новелах О.Кобилянської //
ХХХХІІІ звітна наук. конф. кафедр інституту за 1991-1992 рр. Секція
філології: Тези доповідей. — Кам’янець-Подільський, 1993. — С.18-19.

Матусяк Л. Проблема виховання у творчості О.Кобилянської // Наука і
сучасність: Зб. наук. праць Національного пед. ун-ту ім.
М.П.Драгоманова. — К.: ІЗМН, 1998. — Ч. ІІ. — С. 96-101.

Матусяк Л. Роман “Апостол черні” в контексті творчої спадщини
О.Кобилянської // Науковий вісник Чернівецького ун-ту: Зб. наук. пр.
Вип.58-59. Слов’янська філологія. — Чернівці: Рута, 1999. — С. 89-93

Матусяк Л. Українська інтелігенція в романі О.Кобилянської “Апостол
черні” // Academia на пошану професора Леоніда Антоновича Коваленка. —
Кн. ІІ: Гуманітарно-суспільні дослідження. — Кам’янець-Подільський,
1997. — С. 100-102.

Мольтманн-Вендель Э. И сотворил Бог мужчину и женщину: Феминистская
идеология и человеческая идентичность// Вопр. философии. – 1991. – № 3.

Некрасова Е.Н. Философия пола// Философия: Учебник. – М.: Русское слово,
1996.

Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1999.

PAGE

PAGE 4

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020