.

Психологічні особливості творчої особистості (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
146 8069
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Психологічні особливості творчої особистості»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРИРОДА ТВОРЧОСТІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

1.1. Розуміння природи творчості

1.2. Психологічні аспекти творчої особистості

Висновок за розділом

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ

2.1. Схильність до творчості

2.2. Психологічні механізми художньої творчості

2.3. Принципи інтерпретації творчості

Висновок за розділом

РОЗДІЛ 3. ТВОРЧІСТЬ І МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО

3.1. Музичне мистецтво як унікальний фактор формування творчих
здібностей креативної особистості

3.2. Педагогічний зміст розвитку музичної творчості у дітей

Висновок за розділом

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Леонардо да Вінчі, А. Суворов, А. Ейнштейн, Л. Толстой, Г. Гейне,
С.Прокоф’єв, П. Рішар, Б. Гейтс, М. Тайсон, безвісний пекар із сусідньої
булочної і безліч відомих і невідомих імен, представників різних
професій може продовжити цей список – список людей, які проявили творчий
підхід у певному виді діяльності і свої здібності, що реалізувалися на
якомусь поприщі.

Як правило, рідні і близькі, які схилилися над колискою дитини,
уловлюючи її перші рухи і реакцію на навколишній світ, пророкують
немовляті велике майбутнє. Фантазія батьків у даній сфері не має меж.
Тут, плідно висуваються гіпотези з приводу того хто знаходиться перед
ними. Швидше за все це майбутній великий (велика): учений; полководець;
композитор; естрадний виконавець; спортсмен; фотомодель; підприємець;
релігійний діяч і т.д. Але дані припущення залишаються тільки
припущеннями, не більш того, тому що поле реалізації особистості
безмежне.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що питання про присутність у
людини творчого початку і потреби в самореалізації був і є актуальним із
древніх часів і до нашого часу. Здатність діяти – що це, дар від природи
чи результат величезних зусиль особистості на шляху розвитку і
самовдосконалення? Однозначної відповіді на це питання не існує і навряд
чи хто-небудь колись зможе на нього вичерпно відповісти.

Як об’єкт досліджень, творчість становить інтерес для таких наук як –
філософія, психологія, соціологія й ін.

Творчість є похідною реалізації індивідом унікальних потенцій у
визначеній області. Також, великий інтерес викликають погляди й
індивідуальні точки зору на процес творчості відомих особистостей.
Знайомство з ними є корисним і обов’язковим.

Природне бажання і потреба людини внести свій внесок у благо
суспільства, а також потреба в самореалізації, надає особистості
можливість прожити прекрасну і повну гармонію життя, можливість жити в
століттях у своїх утворах і спадщині, яка залишиться нащадкам.

Проблема формування творчої аутентичної особистості, пошук ефективних
шляхів розкриття творчого потенціалу відноситься до універсальних
проблем гуманістичної психології та зберігає свою актуальність на
сучасному етапі суспільного розвитку. Розкриття творчого потенціалу має
значення з точки зору буттєвих цінностей особистості, її психологічного
здоров’я, сприяючи процесу самоактуалізації.

Об’єкт дослідження: психологічні особливості творчої особистості.

Предмет дослідження: поняття творчості, особливості формування творчих
нахилів у особистості, застосування музичного мистецтва для розвитку
творчої особистості тощо.

Мета роботи: розкрити психологічні особливості творчої особистості та
внесок музичного мистецтва у розвиток творчих рис.

Завдання роботи:

1) розкрити сутність творчості та психологічні аспекти творчої
особистості;

2) визначити психологічні особливості формування творчих здібностей;

3) показати зв’язок між музичним мистецтвом та розвитком творчої
особистості.

Структура роботи: вступ, основна частина, яка включає три розділи з
підрозділами, висновки, список використаних джерел.

Методи дослідження: літературний метод, методи аналізу, синтезу,
порівняння та узагальнення.

РОЗДІЛ 1

ПРИРОДА ТВОРЧОСТІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

1.1. Розуміння природи творчості

Для вітчизняних науковців творчість пов’язана з постановкою та
вирішенням нових задач або зі знаходженям нових способів вирішення
задач, що розв’язувались раніше (В. О. Моляко, Я. А. Пономарьов, В. В.
Клименко).

З іншого боку, в традиціях вітчизняної психології проблему творчої
самореалізації особистості вивчають з точки зору її життєвого шляху (С.
Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв, Л.І. Анциферова, К. А.
Абульханова-Славська). Умовно виділяють дві протилежних життєвих позиції
особистості: ставлення до життя як вже до поставленої (суспільством,
традиціями) задачі та ставлення до життя як до творчої задачі, тоді
життєвий шлях може стати для людини творчим актом її самореалізації [1].

Представники гуманістичного та екзистенціально-феноменологічного
підходів в творчості вбачали, перш за все, процес створення, відкриття
нового, розглядали творчість як глибинну потребу людини в
самореалізації. (К. Роджерс, А. Маслоу, Р.Мей).

Р.Мей, не погоджуючись з теоретичними поглядами З. Фрейда на творчість
як сублімацію, підтримував підхід К.Юнга, розглядаючи процес творчості
як прояв «колективного несвідомого». Природу творчості вчений розумів як
екзистенціальну зустріч художника або вченого зі світом., причому світ
являє собою сукупність сутнісних взаємозв’язків, в яких проживає творча
людина, причому в цій зустрічі зникає дихотомія суб’єкту та об’єкту [2].

Цікавий матеріал для розуміння природи творчості знаходимо у А.Маслоу.
Він розділяє творчість на  первинну або СА творчість, вторинну та
інтегровану. Первинну творчість порівнює з грою щасливих захищених
дітей, вважаючи, що вона проявляється  в спонтанності, в так званій,
“другій наївності” дорослих, що поєднує свіжість світосприйняття з
витонченістю розуму. Вторинну творчість дослідник пов’язував з
вторинними процесами, оскільки вона потребує обдумування, зваженого
підходу і більше відноситься до «продуктів цивілізації, наприклад,
пов’язана зі створенням мостів, будинків, навіть наукових систем».
Водночас, інтегрована творчість поєднує в собі первинну та вторинну та
породжує справжні великі творіння. [3] Розуміння творчості в концепції
А. Маслоу цікаве тим, що значно розширює рамки стереотипного уявлення
про творчість як лише вид діяльності, що має бути представлений “творчою
професією”.

Співзвучні думки знаходимо  в концепції іншого представника
гуманістичної психології К.Роджерса, який вважав, що творчість є
важливою потребою людини реалізувати себе. Під творчим процесом він
розуміє “створення за допомогою діяльності нового продукту, що виростає
з одного боку, із унікальності індивіда, а з другого — зумовленого
матеріалом, подіями, людьми, обставинами життя” [4], що є близьким до
поняття «зустрічі», запропонованого Р.Меєм. К. Роджерс переконаний в
тім, що творчість є також соціальною потребою. Так, на його думку,
окремі індивіди, групи людей, нації, мають творчо переглянути та
по-новому підійти до тих глобальних змін, що відбуваються в світі,
інакше людству загрожує знищення.[4]. В гештальт-терапії, заснованій Ф.
Перлзом, розглядають поняття творчої адаптації як ефективного способу
взаємодії з навколишнім середовищем, в той час коли в оточенні організму
відбувається щось нове, незвичне. На відміну від пасивної адаптації, що
відтворює знайомі, стереотипні патерни поведінки, творча адаптація
проявляється в спонтанності, невимушеності, внаслідок чого людина
усвідомлено приймає рішення: ефективно змінює середовище або ж
змінюється сама. Слід зазначити, що гештальтисти, розглядаючи людину як
біосоціальну істоту, екстраполюють принцип біологічного гомеостазу, на
рівень соціуму, що дозволяє застосовувати  цей підхід в контексті
життєвого простору особистості. [5]  

 

1.2. Психологічні аспекти творчої особистості

Питання розвитку творчої особистості вивчалось та продовжує цікавити
вітчизняних та західних психологів, серед яких можна назвати таких як 
Г.С.Костюка, З. І.Калмикову, В. А. Роменця, Я. А. Пономарьова, В. О.
Моляко, В.М. Дружиніна, О. І. Кульчицьку, Т. М. Титаренко, В.В.
Клименко. Серед західних психологів вагомий внесок у розуміння творчої
природи особистості зробили видатні вчені З.Фрейд, К. Юнг, Є.Фромм, Т.
Рібо, А. Маслоу, Д.Дьюї, Р. Стернберг, Дж. Гілфорд, Е.де Боно та ін.

В сучасній психології існує уявлення про особистість як  відкриту
багатовимірну цілісну систему, що розвивається (Костюк Г.С., Ананьєв
Б.Г.,  Максименко С.Д., Непомнящая Н.І).

Російський психолог Н.І.Непомнящая, обстоюючи позицію
цілісно-особистісного підходу до вивчення людини, вбачає  в творчості
форму життя особистості [6].

Науковці, що досліджують природу творчої особистості ставлять питання,
що саме відрізняє творчу особистість від інших, чи кожна особистість є
потенційно творчою? Психологи вивчають індивідуально-психологічні
особливості творчих людей, соціально-психологічні аспекти розвитку та
діяльності творчих людей, особливості продуктів творчої діяльності.
Зокрема, вивчення індивідуально-психологічних особливостей творчої
особистості включає дослідження специфіки перебігу психічних процесів,
характеріологічні особливості, структуру та рівень здібностей,
спрямованість та ціннісно-смислові оріентації особистості, її прояви на
рівні поведінки, спілкування та ін.

Розуміння поняття творчої, обдаровної, креативної особистості в
психологічних концепціях витікає з визначення категорії творчості.

В.В.Моляко пропонує “реєстр” обдарованості, куди входять задатки,
нахили, здібності, загальні здібності, спеціальні здібності,
обдарованість, творча обдарованість, талант, геніальність. [7]  Так,
творча обдарованість визначається вченим як здатність особистістю
успішно розв’язувати творчі завдання, виконувати творчу діяльність більш
оригінально, ніж за наявності “простих” творчих здібностей.

В основі градації рівнів прояву творчих здібностей В.В.Клименко також
розглядає здатність людини оригінально вирішувати задачі, що
зумовлюються механізмом творчості, який забезпечується повноцінною
роботою трьох складових: енергопотенціалу, психомоторики та критичності.
[8]. Важливою характеристикою творчості є, на думку вченого, процес
асиміляції дисгормонії в гармонію, і відповідно, дослідником
розглядається здатність творчої особистості відчувати дисгармонію та
відчувати внутрішню потребу перетворювати її в гармонію, що відбувається
в процесі постановки та оригінального вирішення задачі [8].

Представники гуманістичної психології, вбачаючи в творчості вищу людську
потребу,  прояв психологічного здоров’я та особистісної інтеграції,
розглядають творчу особистість як особистість, що самоактуалізується
(А.Маслоу),  продуктивну особистість (Е. Фромм), людину, що є
“повноцінно функціонуюча” (К.Роджерс) [4]. Для представників
гештальт-терапії уявлення про здорову цілісну особистість також
пов’язане із здатністю жити спонтанно, усвідомлено, брати
відповідальність за свої рішення, бути “тут і тепер”, що забезпечує
уміння творчо адаптуватись до середовища, тобто на їхню думку, здорова
зріла інтегрована особистість і є джерелом творчості.

Згідно з уявленням В.В.Клименко, творчі люди наділені фізичним та
душевним здоров’ям, оскільки для роботи механізму творчості мають бути
повноцінно задіяні такі компоненти як енергопотенціал, психомоторика та
критичність, а це можливо для людей здорових та гармонійних [8].     

Водночас, починаючи, з Ч.Ломброзо, ряд науковців дотримуються
протилежної точки зору, згідно якої, творчі люди мають проблеми з
психічним здоров’ям [9]. Російський дослідник в області функціональної
асиметрії головного мозку М.М.Ніколаєнко приводить данні, що свідчать
про  високу кореляції між талановитістю та схильністю до депресій,
психічних захворювань [10].       В.М.Дружинін визнає, що численні
дослідження виявили взаємозв’язок креативності з нейротизмом. Він
пояснює це таким чином, що творчий процес у геніальної особистості в
більшій мірі протікає на активності несвідомого, в зв’язку з чим,
виходить з під раціонального контроля, що може проявлятись у вигляді
перепадів настрою [11]. Вчений також стверджує, що креативні особистості
мають бути схильні до психофізіологічного виснаження під час творчої
активності, оскільки творча мотивація працює за принципом позитивного
зворотнього зв’язку, а раціональний контроль емоційного стану
ослаблений.

З іншого боку, В.В.Клименко пропонує своє пояснення механізмів
відновлення та накопичення енергії, вважаючи, що здатність відновлювати
енергію — природна здібність організму. А витрачена в дії енергія не
тільки відновлюється, але й кількісно зростає. Головне, навчитись
слухати себе та розуміти свої психічні стани. [8] (с.397—420). Цікавими
є також погляди Р. Мейя: «Безумовно, творчі здібності та оригінальність
асоціюються з людьми, що не пристосовані до своєї культури. Проте, це
зовсім не означає, що творчість є продукт неврозу» [2].

Для розуміння існуючого протиріччя щодо поглядів на творчу особистість і
проблеми її здоров’я, слід звернутись до розмежування понять
психологічного та психічного здоров’я, на чому зосереджує увагу В. О.
Моляко. Прикладом таких суперечностей, з одного боку можуть бути
геніальні творці, що самоактуалізувались, але страждали психічними
розладами та комуністичні і нациські злочинці-довгожителі, що
відзначались непохитною психічною рівновагою, не мали ні «комплексу
провини», ні думок про самогубство [12].

Розглядаючи індивідуально-психологічні аспекти творчих людей, звернемось
до досліджень Я. А. Пономарьова, який прийшов до висновку, що на рівні
протікання психологічних процесів креативним людям, притаманні :

–        цілісність, свіжість, синтетичність як властивості сприйняття,
здатність побачити те, чого не бачать інші, певні перцептивні
особливості, пов’язані з високою чутливістю до субсенсорних подразників;

–        певні особливості пам’яті, що проявляються в швидкому засвоєнні
головного і в легкому забуванні другорядного, в здатності пригадати
малосуттєву дрібницю; пам’ять на рідкісні в повсякденному житті слова,
образи, факти;

–        здатність помічати багатозначність слів, відчувати певні
підтексти;

–        швидкість, гнучкість, оригінальність, відкритість мислення,
вміння узагальнювати явища, не пов’язані між собою видимим чином [13].

Слід зазначити, що існують суттєві відмінності в поглядах на
взаємозв’язок творчих та інтелектуальних здібностей в структурі психіки
творчої особистості. Так, послідовники Ф.Гальтона обстоюють думку, що
творчі здібності є вродженими та зумовлені високим рівнем інтелекту. З
іншого боку, існують погляди, згідно яких інтелект та креативність —
поняття незалежні (Дж.Гілфорд, Е.Торренс,  В.В. Дружинін, О.І.
Кульчицька ). Я. А.Пономарьов вживає термін “креатив”, маючи на увазі,
осіб, що проявляють високий рівень творчих здібностей. Автор вважає, що
креативні особистості відрізняються від інтелектуалів тим, що
інтелектуали вирішують задачі поставлені кимось, тоді як “креативи” самі
займаються постановкою задачі [13].

Серед природних предумов розвитку творчих особистостей залишається
дискусивним роль спадковості та вроджених здібностей. Говорячи, про
природні передумови  таланту, І.П. Волков зазначає, що у кожного
індивіда існують задатки, тип нервової системи, темперамент. У кожного
свій набір цих компонентів, що визначається власним генотипом. Від цього
залежать потенційні можливості досягнення того чи іншого рівня в
конкретній сфері діяльності [14].

 Загальновідомі приклади сімейства математиків Бернуллі, композиторів
Бахів та ін. начебто переконують відносно впливу спадкового фактору на
творчий потенціал людини. Проте, постає питання: чи було це  генетично
зумовлено чи все ж таки виявилось наслідком творчої атмосфери у згаданих
сім’ях?

В.М.Дружинін відзначає, що психологічні дослідження не підтверджують
гіпотезу про спадковість індивідуальних відмінностей в креативності,
хоча залишається відкритим на сьогоднішній день питання кореляції між
пластичністю нервової системи та креативністю [11, с.212-213].

О.В.Кульчицька заперечує гіпотезу відносно вирішального впливу
спадковості, оскільки є немало свідчень, що люди, які стали геніями
народилися в простих, малоосвічених сім’ях [15]. На думку А.Маслоу,
природа геніальності та таланту залишається не вивченою і принаймі, такі
здібності як математичні чи музичні, в значній мірі, є вродженими [3].
Один з провідних сучасних дослідників творчого мислення, автор концепції
латерального мислення Е. Де Боно погоджується з тим, що в розвитку
творчого мислення відіграють роль як вроджені спадкові фактори так і
розвинені здібності, вміння, набуті протягом життя, якщо людина прагне
їх розвивати [16].

Р.Мей вважає, що творчість та талант можуть як поєднуватись в
особистості так і проявлятись окремо. Він розуміє талант як вроджену
особливість людини, зумовлену психофізіологічними явищами, що може бути
даний «нікчемній людині», яка його не реалізує. Водночас, творчу
особистість психолог пов’язує з одержимістю великою ідеєю, яку
особистість прагне реалізувати із здатністю до інтенсивної  «зустрічі»
[2]. Прикладом описання відданості творчому процесу можуть бути рядки з
автобіографічної книги М. А. Бердяєва:

«Я все житя пишу. Писання для мене духовна гігієна, медитація, спосіб
життя. Писати я міг коли в мене була температура 39, коли в мене дуже
боліла голова, коли в домі було дуже неблагополучно, коли відбувалось
бомбардування …» [17]

В особистісному аспекті, згідно досліджень Я. А. Пономарьова, О.І.
Кульчицької  для креативної особистості  характерні: відхилення від
шаблону в поведінці, оригінальність, ініціативність, настирність,
енергійність, винахідливість, прямота суджень, чесність,
безпосередність, незалежність, лабільність, внутрішня зрілість,
критичність, скептицизм, сміливість, впевненість в невизначеній
ситуації, схильність до метафоричності, висока самооцінка, гордість,
працездатність, одержимість, буремний дух, схильність до ризику,
інтуїція.  [13], [15].

Характеризуючи особливості мотиваційної сфери, О.І.Кульчицька відмічає,
що творчі люди мають високу мотивацію до успіху, поспішають жити,
причому, головним мотивом є прагнення реалізувати ідею — цьому
підкоряються сила волі, мислення та діяльність.

Відносно соціально-психологічних особливостей творчої особистості, її
взаємодії з соціумом, слід послатися на дослідження Я. А. Пономарьова
згідно якому в стосунках з групою, в дитячому та юнацькому віці, такі
люди частіше відіграють ролі лідерів або ж відторгнутих. [13].

Дослідження також свідчать, що при досить легкому установленні контактів
з людьми творчі люди часто шукають усамітнення (М.М.Ніколаєнко). Їх
потреба в спілкуванні нижча в порівнянні з контрольною вибіркою.
А.Маслоу описував, що на фоні покращення стосунків з оточуючими, для
людей, що самоактуалізуються зростає потреба в усамітненні. [10], [3].
Цікавим поясненям цього феномену є думки Р. Мея відносно конструктивної
самотності: «.. ми не зможемо пережити осяєння, що надходить від
несвідомого, якщо не погодимося на рідкі хвилини самотності» [2, c. 59]

 

Висновки до розділу

В даній статті вивчалось уявлення про творчу особистість та її прояви,
представлені в різних психологічних концепціях, особлива увага
приділялась вивченню творчості та творчої особистості в рамках
гуманістичного підходу.

Звертаючись до концепцій вітчизняних та зарубіжних авторів, нам вдалось
висвітлити деякі аспекти, що стосуються особливостей психічних
властивостей творчої особистості: характеру, здібностей, особливостей її
когнітивної, мотиваційно-потребнісної та афективної сфери, розглядались
соціально-психологічні аспекти її життя. Згідно представників
гуманістичного підходу кожна людина потенційно наділена творчим
потенціалом, проте визначальною передумовою для його реалізації є
сукупність внутрішніх та зовнішніх умов розвитку особистості.

Протирічиві погляди виникають відносно питання чи є творча особистість
проявом психічного здоров’я та зрілості. Ми підтримуємо представників
гуманістичної психології, що вбачають в творчості процес створення
нового; прояв психологічного здоров’я та інтегрованості особистості.

Припускаємо, що в перспективі поглиблене вивчення питань щодо природи
творчості та психологічного здоров’я, розмежування понять психологічного
та психічного здоров’я допоможуть подолати існуючі розбіжності.

 Творчою можна розглядати особистість, здатну до постановки та
оригінального вирішення задач з високим рівнем мотивації до реалізації
своїх ідей. Серед важливих  психологічних особливостей творчих людей
психологи відзначають: незалежне мислення, свіжість та цілісність
сприйняття, інтуіцію, в особистісному аспекті виділяють: оригінальність,
ініціативність, безпосередність, чесність, працездатність, ентузіазм,
високу самооцінку.

 

 

РОЗДІЛ 2

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ

2.1. Схильність до творчості

Розглядаючи процес художньої творчості, естетика не може обійти своєю
увагою психологічні його аспекти. Засновник «аналітичної психології»
швейцарський психолог К. Юнг відзначав, що психологія у своїй якості
науки про щиросердечні процеси може бути поставлена в зв’язок з
естетикою.

У свій час про загадковість процесу творчості говорив Кант: « .Ньютон
усі свої кроки, які він повинен був зробити від перших початків
геометрії до своїх великих і глибоких відкриттів, міг представити зовсім
наочними не тільки собі самому, але і кожному іншому і подати їх для
спадкоємства; але ніякий Гомер чи Віланд не може показати, як
з’являються і з’єднуються в його голові повні фантазії і разом з тим
багаті думками ідеї, тому що сам не знає цього і, отже, не може навчити
цьому нікого іншого».

А. С. Пушкін писав: «Усякий талант нез’ясований. Яким чином скульптор у
шматку мармуру бачить прихованого Юпітера і виводить його на світ,
різцем і молотом роздрібнюючи його оболонку? Чому думка з голови поета
виходить уже збройна чотирма римами, розміряна стрункими одноманітними
стопами? – Так ніхто, крім самого імпровізатора, не може зрозуміти цю
швидкість вражень, цей тісний зв’язок між власним натхненням і далекої
зовнішньою волею .»

Деякі теоретики думають, що художня геніальність є форма розумової
патології. Так, Ч. Ламброзо писав: «Якою б жорстокою і болісною не
виглядала теорія, яка ототожнює геніальність з неврозом, вона не
позбавлена серйозних основ .» Цю ж думку висловлює й А. Шопенгауер: «Як
відомо, геніальність рідко зустрічається в союзі з переважною
розумністю; навпроти, геніальні індивідууми часто піддані сильним
афектам і нерозумним пристрастям». Однак, по справедливому судженню Н.
В. Гоголя «мистецтво є втілення в душу стрункості і порядку, а не хаосу
і розладу».

Існує ієрархія ціннісних рангів, що характеризує ступінь схильності
людини до художньої творчості: здатність – обдарованість – талановитість
– геніальність.

На думку І.В.Ґете, геніальність художника визначається силою сприйняття
світу і впливом на людство. Американський психолог Д. Гілфорд відзначає
прояв у процесі творчості шести здібностей художника: швидкості
мислення, аналогій і протиставлень, експресивності, уміння переключатися
з одного класу об’єктів на іншій, адаптаційній чи гнучкості
оригінальності, уміння додавати художній формі необхідні обриси.

Художня обдарованість припускає гостроту уваги до життя, уміння вибирати
об’єкти уваги, закріплювати в пам’яті ці враження, витягати їх з пам’яті
і включати в багату систему асоціацій і зв’язків, диктуємих творчою
уявою.

Діяльністю в тому чи іншому виді мистецтва, у той чи інший період життя
займаються багато хто з великим чи меншим успіхом. Людина художньо
обдарований створює добутку, що володіють стійкою значимістю для даного
суспільства на значний період його розвитку. Талант породжує художні
цінності, що мають неминуче національне, а часом і загальнолюдське
значення. Геніальний же майстер створює вищі загальнолюдські цінності,
що мають значимість на усіх часи.

2.2. Психологічні механізми художньої творчості

Художня творчість починається із загостреної уваги до явищ світу і
припускає «рідкі враження», уміння їх втримати в пам’яті й осмислити.

Важливим психологічним фактором художньої творчості є пам’ять. У
художника вона не дзеркальна, виборча і носить творчий характер.

Творчий процес немислимий без уяви, що дозволяє творчо відтворювати
ланцюг представлень і вражень, що зберігаються в пам’яті.

Уява має багато різновидів: фантасмагоричне – у Е. Гофмана,
філолофсько-ліричне – у Ф. И. Тютчева, романтично-возвишене – у М.
Врубеля, хворобливо-гіпертрофоване – у С. Далі, повне таємничості – у
І.Бергмана, реально-суворе – у Ф. Фелліні та т.д.

У художній творчості беруть участь свідомість і підсвідомість, розум і
інтуїція. При цьому підсвідомі процеси грають тут особливу роль.

Американський психолог Ф. Беррон обстежував за допомогою тестів групу з
п’ятдесятьох шести письменників – своїх співвітчизників і прийшов до
висновку, що в письменників емоційність і інтуїція високо розвиті і
переважають над безстрасністю. З 56 випробуваних 50 виявилися
«інтуїтивними особистостями» (89%), тоді як у контрольній групі, де були
представлені люди, професійно далекі від художньої творчості,
особистостей, що володіють розвитий інтуїцією, виявилося в три з зайвим
разу менше (25%). Висока роль підсвідомого в художній творчості
приводила вже давньогрецьких філософів (особливо Платона) до трактування
цього феномена як екстатичного, боговдохновенного, вакхічного стану.

Ідеалістичні концепції в естетиці абсолютизував роль несвідомого у
творчому процесі. Так, Ф. Шеллінг писав: « .художник мимоволі і навіть
усупереч своєму внутрішньому бажанню утягує в процес творчості . Подібно
тому як приречена людина робить не те, що він чи хоче що має намір
зробити, але виконує тут несповідиме запропоноване долею, у владі якої
він знаходиться, таким же представляється і положення художника . на
нього діє сила, що проводить грань між ним і іншими людьми, спонукуючи
його до зображення і висловлення речей, не відкритих до кінця його
погляду й володіючих несповідимій глибині».

Підсвідоме у творчому процесі залучило до себе увагу і З. Фрейда і його
психоаналітичної школи. Художник як творча особистість був перетворений
психоаналітиками в об’єкт самоспостереження і спостереження критики.
Психоаналіз абсолютизує роль несвідомого у творчому процесі, висуваючи
на відміну від інших ідеалістичних концепцій на передній план несвідомий
сексуальний початок. Художник, на думку фрейдистів, особистість, що
сублімує свою сексуальну енергію в область творчості, що перетворюється
в тип неврозу. Фрейд думав, що в акті творчості відбувається витиснення
зі свідомості художника соціально непримиренних початків і усунення тим
самим реальних життєвих конфліктів.

По Фрейдові, незадоволені бажання – спонукальні стимули фантазії.

На значення інтуїції у творчості звертають увагу самі художники.

Таким чином, у творчому процесі взаємодіють несвідома і свідоме,
інтуїція і розум, природний дарунок і придбана навичка. В. Шиллер писав:
«Несвідоме в з’єднанні з розумом і робить поета-художника».

І хоча частка творчого процесу, що приходиться на розум, можливо,
кількісно не переважає, якісно вона визначає багато істотних сторін
творчості. Свідомий початок контролює його головну мету, надзадачу й
основні контури художньої концепції твору, висвічує «світлу пляму» у
мисленні художника, і весь його життєвий і художній досвід організується
навколо цієї світлової плями. Свідомий початок забезпечує
самоспостереження і самоконтроль художника, допомагає йому самокритично
проаналізувати й оцінити свій добуток і зробити висновки, що сприяють
подальшому творчому росту.

Особливо важлива роль свідомого початку при створенні великомасштабних
добутків. Якщо мініатюру можна виконати і з натхнення, то великий
добуток має потребу в глибокому, серйозному обмірковуванні. Доречно
згадати в цьому зв’язку, що Л. Н. Толстой писав із приводу «Війни і
світу»: «Ви не можете собі представити, як мені важка ця попередня
робота глибокої оранки того полючи, на якому я примушений сіяти.
Обміркувати і передумати усе, що може случитися з усіма майбутніми
людьми майбутнього твору, дуже великого, і обміркувати мільйони можливих
сполучень для того, щоб вибрати з них 1/1 000 000 – жахливо важко».

Особливо плідний творчий процес, коли художник знаходиться в стані
натхнення. Це – специфічний творчо-психологічний стан ясності думки,
інтенсивності її роботи, багатства і швидкості асоціацій, глибокого
проникнення в суть життєвих проблем, могутнього «викиду» накопиченого в
підсвідомості життєвого і художнього досвіду і безпосереднього включення
його у творчість. Натхнення народжує незвичайну творчу енергію, вона
майже синонім творчості. Не випадково образом поезії і натхнення з
найдавніших часів є крилатий кінь – Пегас. У стані натхнення досягається
оптимальне сполучення інтуїтивного і свідомого почав у творчому процесі.

2.3. Принципи інтерпретації творчості

oeoUeoeOE1/4??”‡xlaTaFT?Tal

^

?

o

FpA‚

u

\

^

b

?

?

oe

o

DFp‚

o

u

u

2

???????¤?¤?$??????ності людини і суспільства. Воно містить елемент
нового, припускає оригінальну і продуктивну діяльність, здатність до
рішення проблемних ситуацій, продуктивна уява в сполученні з критичним
відношенням до досягнутого результату. Рамки творчості охоплюють дії від
нестандартного рішення простої задачі до повної реалізації унікальних
потенцій індивіда у визначеній області.

Творчість – це історично еволюційна форма активності людей, що
виражається в різних видах діяльності і ведуча до розвитку особистості.
Через творчість реалізуються історичний розвиток і зв’язок поколінь.
Воно безупинно розсовує можливостей людини, створюючи умови для скорення
нових вершин.

Попередньою умовою творчої діяльності виступає процес пізнання,
нагромадження знання про предмет, що має бути змінити.

Творча діяльність – це самодіяльність, що охоплює зміну дійсності і
самореалізацію особистості в процесі створення матеріальних і духовних
цінностей, нових більш прогресивних форм керування, виховання і т.д. і
межі людських можливостей, що розсовує.

В основі творчості лежить принцип діяльності, а конкретніше трудової
діяльності. Процес практичного перетворення людиною навколишнього світу
в принципі обумовлює і формування самої людини.

Творчість є атрибутом діяльності лише людського роду. Родовою сутністю
людини, його найважливішою атрибутивною властивістю, є предметна
діяльність, суть якої – творчість. Однак цей атрибут не характерний
людині з народження. У даний період він присутній тільки у виді
можливості. Творчість не дарунок природи, а придбане через трудову
діяльність властивість. Саме перетворююча діяльність, включення в неї є
необхідною умовою розвитку здатності до творчості. Перетворююча
діяльність людини, виховує в ньому, суб’єкта творчості, прищеплює йому
відповідні знання, навички, виховує волю, робить його всебічно розвитим,
дозволяє створювати якісно нові рівні матеріальної і духовної культури,
тобто діяти.

Таким чином, принцип діяльності, єдність праці і творчості розкривають
соціологічний аспект аналізу основ творчості.

Культурологічний аспект виходить із принципу наступності, єдності
традиції і новаторства.

Творча діяльність є головний компонент культури, її сутність. Культура і
творчість тісна взаємозалежні, більш того взаємообумовлені. Немислимо
говорити про культуру без творчості, оскільки воно – подальший розвиток
культури (духовної і матеріальний). Творчість можлива лише на основі
наступності в розвитку культури. Суб’єкт творчості може реалізувати свою
задачу, лише взаємодіючи з духовним досвідом людства, з історичним
досвідом цивілізації. Творчість як необхідну умову містить у собі
вживання його суб’єкта в культуру, актуалізацію деяких результатів
минулої діяльності людей.

Виникаюче у творчому процесі взаємодія між різними якісними рівнями
культури висуває питання про взаємозв’язок традиції і новаторства, тому
що не можна зрозуміти природу і сутність новаторства в науці, мистецтві,
техніку, правильно пояснити характер інновацій у культурі, мові, у
різних формах соціальної діяльності поза зв’язком з діалектикою розвитку
традиції. Отже, традиція є однієї з внутрішніх детермінацій творчості.
Вона складає основу, споконвічну базу творчого акта, прищеплює суб’єкту
творчості визначену психологічну установку, що сприяє реалізації тих чи
інших потреб суспільства.

Висновки до розділу

Плоди цивілізації і культури, якими ми щодня користаємося в
повсякденному житті ми сприймаємо як щось цілком природне, як результат
розвитку виробничих і суспільних відносин. Але за таким безликим
представленням прихована безліч дослідників і великих майстрів мир, що
освоюють, у процесі своєї людської діяльності. Саме творча діяльність
наших попередників і сучасників лежить в основі прогресу матеріального і
духовного виробництва.

Творчість є атрибутом людської діяльності – це історично еволюційна
форма активності людей, що виражається в різних видах діяльності і
ведуча до розвитку особистості. Головний критерій духовного розвитку
людини – це оволодіння повним і повноцінним процесом творчості.

Творчість є похідної реалізації індивідом унікальних потенцій у
визначеній області. Тому між процесом творчості і реалізацією здібностей
людини в суспільно значимій діяльності, що здобуває характер
самореалізації існує прямий зв’язок.

Відомо, що найбільш повне розкриття здібностей людини можливо лише в
суспільно значимій діяльності. Причому важливо, щоб здійснення цієї
діяльності детермінувалось не тільки ззовні (суспільством), але і
внутрішньою потребою самої особистості. Діяльність особистості в цьому
випадку стає самодіяльністю, а реалізація її здібностей у даній
діяльності здобуває характер самореалізації.

Таким чином, творча діяльність – це самодіяльність, що охоплює зміну
дійсності і самореалізацію особистості в процесі створення матеріальних
і духовних цінностей, що сприяє розширенню меж людських можливостей.

Також варто помітити, що не так важливо, у чому саме виявляється творчий
підхід, в умінні «грати» на ткацькому верстаті, як на музичному
інструменті, чи ж в оперному співі, у здатності вирішувати винахідницькі
чи організаційні задачі. Жодному виду людської діяльності не далекий
творчий підхід.

Не обов’язково щоб усі члени суспільства писали чи вірші пекли пісні,
були вільними чи художниками відігравали роль у театрі. Той вид
діяльності, у якому найкраще, вільніше всього виявляється творчий
підхід, і той обсяг, у якому людина може його виявити, залежить від
складу особистості, від звичок, від особливостей життєвого шляху.
Об’єднання всіх сутнісних сил людини, прояв усіх його особистісних
особливостей у справі сприяють розвитку індивідуальності, підкреслюють,
поряд із загальними для багатьох ознаками, його унікальні і неповторні
риси.

Якщо людина освоїла творчість повною мірою – і по процесі його плину і
за результатами – значить він вийшов на рівень духовного розвитку. Йому
доступне переживання моментів єднання усіх внутрішніх сил. Якщо людина
вийшла на рівень духовного розвитку, якою б вона діяльність не
займалася, залишається одне – побажати їй щасливого шляху. І
придивлятися до неї хоча б іноді. Адже, безсумнівно, чому-небудь гарному
вона таки навчить.

РОЗДІЛ 3

ТВОРЧІСТЬ І МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО

3.1. Музичне мистецтво як унікальний фактор формування творчих
здібностей креативної особистості

Визначаючи структуру мистецького світогляду, що містить у собі:
«особистіс-ний» мистецький світогляд творчої особистості, художнє
світоспоглядання, художнє світовідчування, художнє світовідношення ми
візьмемо за основний об’єкт дослідження музичне мистецтво як унікальний
фактор формування творчих здібностей креативної особистості,
підкреслюючи унікальність фактора культури, яким є музичне мистецтво для
становлення музиканта.

У структурі людських художніх уподобань музика посідає перше місце за
обсягом споживання, випереджаючи інші види мистецтв. Вона виступає як
самостійний вид або є компонентом багатьох інших синтетичних видів
мистецтв, формує середовище, створює унікальні умови людському загалу
сприймати прекрасне в житті та мистецтві, допомагає людині стати
шляхетною, впливає на всі сторони її психіки — уяву, почуття, думки,
волю, здібності.

Розробці проблеми виховання творчих здібностей засобами природи, музики,
художнього слова тощо присвятили свої праці українські та зарубіжні
вчені — С.Анічкін, Д.Кабалевський, Л.Коваль, Т.Левченко, Б.Лихачов,
Г.Петрова, О.Сухомлинська, В.Сухомлинський та ін. Аналіз сучасних
досліджень у галузі музичної педагогіки надає нам можливість виявити
нові підходи в науково-теоретичному обґрунтуванні моделей
музично-естетичного виховання та розвитку творчих здібностей, визначити
комплекс структурних компонентів, основою яких стали дослідження
Ю.Алієва, Н.Білявіної, І.Беспалько, Н.Гузій, Н.Коваленко, Л.Куленко.

Музично-естетичне виховання, а особливо професійне музичне навчання,
спонукає до виявлення та розвитку спеціальних здібностей, якими є
креативні. Б.Теплов підкреслював, що точнішим було б обговорення не
загальної та спеціальної обдарованості, а загальних та спеціальних
моментів обдарованості, до яких він відносить креативність.

На нашу думку, креативність — це сукупність тих особливостей психіки,
які забезпечують продуктивні перетворення в діяльності особистості,
розвиваючись і з’єднуючись з її провідними мотивами і виявляючись як
здатність до продуктивної зміни.

Для креативної особистості характерним є яскрава саморегуляція
сприйняття, її спрямованість на вирішення будь-якої проблеми або
завдання, високий рівень зосередженості, її тривалість і стійкість;
висока чутливість до подразників; здатність сприймати неточності,
відхилення, незвичайність та унікальність властивостей об’єкта;
здатність помічати зв’язки між ознаками, яких формально не існує;
здатність сприймати комплексно, помічаючи головне, істотне; уміння
звільнятися від фіксованої установки, сприймати самостійно і
неупереджено. Вона, немов би вбираючи навколишнє, становить цілісну
картину побаченого.

Креатив легко помічає і пам’ятає багатозначність слів, двозначність і
підтексти пропозицій і часто сам знаходить нові значення і трактування,
демонструючи свою спостережливість та фантазію, що характерно для
музично-виконавської творчої діяльності.

Найбільш яскравим і типовим проявом креативності, на нашу думку, є уява
і фантазія, які у креативних особистостей відрізняються незвичайністю,
жвавістю і неадекватністю, крайньою фантастичністю та образністю.
Креативній особистості притаманний високий рівень емоційності.

До інтелектуальних корелятів креативності належать інтуїція, вигадка,
передбачення, фантазія, скептицизм, критичність, високий рівень
активності в розумовій, творчій, музично-виконавській діяльності.

Для реалізації креативності потрібна інтелектуальна ініціатива, але сама
креативність не обов’язкова для звичайної інтелектуальної діяльності.
Іноді глибокі знання, ерудиція навіть заважають побачити явища у творчій
перспективі, доводячи до стереотипу рішення.

До мотиваційних особливостей «креативів» зараховують: прагнення до
самого процесу творчості, до володіння фактами і новою інформацією, до
відкриттів, до встановлення закономірностей, узагальнень, духовного
поступу, до співробітниц-тва, самовираження і самоствердження;
захопленість змістом діяльності; схильність до аналізу і синтезу:
бажання тривалий час залишатися на самоті, замислюватися; розвиненість
естетичних почуттів.

Одна з чинних умов для розвитку «креативів» є якість змісту виховання,
що дає змогу привести індивіда до осмислення загальнолюдських цінностей:
Істини (в пізнавальній діяльності), людських добродій; Людини як
абсолютної цінності (в ціннісно-орієнтаційній діяльності); Творчості (в
трудовій, творчій та навчальній діяльності); Краси (в естетичній
діяльності); Здоров’я (в психофізичній діяльності).

Музика поліфункціональна, вона, як образно-знакова частина середовища,
впливає на ставлення творчої особистості до оточуючого
культурно-мистецького середовища. Перебуваючи у ньому, ми безпосередньо
створюємо відповідні умови для розвитку творчої креативної особистості.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих
наукових результатів дає нам право наголосити, що одним з унікальних
факторів формування творчих здібностей креативної особистості є музичне
мистецтво. Привертає на себе увагу те, що якості, які є формою
відображення музичної свідомості (музична потреба, музичне сприймання,
емоції і почуття, музичний інтерес, оцінки, судження) знаходять місце у
підсистемі «музична діяльність», де кожна з них набуває функціонального
значення. Так, потреби, інтереси, почуття, музичні здібності є
суб’єктивними факторами, які стимулюють і визначають музичну діяльність,
а сприйняття, оцінка, судження розглядаються як різновиди
музично-естетичної діяльності, що характеризують здібності креативної
особистості.

Таким чином, музично-естетична культура є інтегрованою властивістю
креативної особистості, яка характеризує міру засвоєння нею музичних
цінностей суспільства, ступінь розвитку її сутнісних сил, що
проявляється у власних якостях і результатах музичної діяльності, а
також є проявом її творчої діяльності та розкриттям таких унікальних
особливостей, якими є креативні здібності. Звідси правомірним можна
вважати висновок, що музичне мистецтво та його відправна — музична
культура — є своєрідним виразом об’єктивізації та реалізації здатності
людини розкривати власне духовно-естетичне ставлення до дійсності в
процесі практично-творчої діяльності, а крізь нього становлення власного
«Я».

3.2. Педагогічний зміст розвитку музичної творчості у дітей

Оновлені цілі освіти актуалізують проблему оновлення змісту освіти, а
саме музичної освіти дітей. Призначення нового змісту музичної освіти
дітей полягає в реалізації гуманістичної парадигми освіти, метою якої є
розвиток цілісної творчої особистості. Головним у сучасному змісті
музичної освіти дітей є не засвоєння навичок виконання, а залучення до
самостійної музично-творчої діяльності, розвиток музичної творчості, яка
призводить до розвитку індивідуальності, неповторності особистості.

Розвиток цілісної творчої особистості, зміст музичної освіти дітей має
бути спрямований на розвиток креативності та організацію різних видів
музично-творчої діяльності. Вирішення означеної проблеми неможливо
здійснити одноразовими заходами, музичним репертуаром, методами його
презентації та ін.

Нові цілі та завдання музичної освіти вимагають зміни традиційних форм
організації, педагогічних засобів, музичного репертуару, методів
взаємодії. Найбільш ефективний шлях досягнення нової мети освіти –
впровадження інноваційних педагогічних технологій, які дозволятимуть
цілісно змінити освітянський процес.

Дитячу музичну творчість слід визначати як індивідуальну або колективну
ігрову музично-творчу діяльність, новим продуктом якої є однорідна або
синтетична музична композиція-імпровізація. Базою для цього визначення є
сконцентровані та найбільш яскраво виражені в музичній
композиції-імпровізації головні показники творчості: продуктивність як
об’єм творчого продукту, уява, оригінальність як здібність генерації
нетипових музично-ігрових образів і нетрадиційних способів їх
уособлення. До синтетичної музичної композиції ми відносимо таку
імпровізацію, в якій музично-ігровий образ уособлюється дитиною за
допомогою інтеграції разових видів музичної творчості
(пісенно-інструментальне, інструментально-мовленнєве,
пісенно-танцювальне). Однорідна музична композиція являє собою
імпровізацію в одному, окремо взятому виді музичної творчості (пісенне,
танцювальне, інструментальне).

До форм організації музично-творчого процесу ми відносимо: сюжетну
музично-дидактичну гру, музичний сюжетно-ігровий комплекс, міні-оперу,
міні-балет, міні-мюзікл.

Сюжетна музично-дидактична гра – це така форма організації
музично-творчого процесу, при якій ефект навчально-розвивального впливу
досягається непрямим шляхом, змінюючись через ігровий сюжет, ігровий
образ, ігрову проблемну емоційно-образну ситуацію, музичний репертуар,
дидактичне або творче завдання, ігрову дію, ігрові правила.

З метою посилення психолого-педагогічного потенціалу сюжетних
музично-дидактичних ігор ми розробили таку форму організації
музично-творчого процесу, як музичний сюжетно-ігровий комплекс. Він є
системою, яка включає в себе декілька типів і видів сюжетних
музично-дидактичних ігор, поєднаних спільним ігровим сюжетом.
Особливості структури та змісту музичного сюжетно-ігрового комплексу
дозволили застосовувати нові, нетрадиційні в музичному вихованні дітей
види та жанри музичного мистецтва: увертюри, симфонії, сюїти, концерти,
вокально-інструментальні композиції класиків і сучасних авторів.
Потенціал музичних творів у контексті проблемної ситуації та творчого
завдання створює оптимальні умови для музичної творчості дітей:
викликають емоційний відгук на ситуацію, в якій опинився ігровий образ,
розвивають здібності перевтілюватися в нього, бажання надати йому
допомогу, вирішуючи проблему завдяки музично-творчій діяльності.

В умовах музичного сюжетно-ігрового комплексу стає можливим розвиток у
дітей образної уяви, дивергентного мислення, асоціативних здібностей,
умінь комбінувати й варіювати відоме в нових сполученнях, потяг до
самостійного вибору, пошуку засобів музичної виразності, їх побудові в
музичну композицію-імпровізацію, тобто розвиток нових якостей
особистості – креативності, а також нових видів музично-творчої
діяльності – однорідної та синтетичної творчості.

В ігровій продуктивній технології (ІПТ) розвиток музичної творчості
дітей в системі дошкільної освіти представлений системою сюжетних
музично-дидактичних ігор, яка включає в себе 3 серії ігор.

1 серія – це ігри та ігрові комплекси, які розкривають виразні
особливості музичної мови, викликають у дитини інтерес, позитивне
ставлення до музичного мистецтва, дитячої музичної діяльності, ігор
цього виду, відчуття значущості свого “Я”; зміну статусу педагога з
керівника на рівноправного учасника ігрової дії, зацікавленого в
досягненні загального успіху гри, сприяючи встановленню довірливих
стосунків між педагогом і дитиною (26 сюжетних музично-дидактичних ігор,
14 музичних сюжетно-ігрових комплексів, у яких 84 гри).

2 серія – музичні сюжетно-ігрові комплекси, що орієнтують дитину на
накопичення яскравих музично-образних вражень, нового досвіду музичного
виконання, способів творчого самовираження, спілкування; змінюючи
позицію дитини з “того, кого ведуть”, на “того, хто веде”, і в
позитивному сенсі особистість у цілому (7 музичних сюжетно-ігрових
комплексів, які включають 41 гру).

3 серія – музичні сюжетно-ігрові комплекси, на основі яких можна
стимулювати та розвивати різні види самостійної музичної творчості у
дітей старшого дошкільного віку, гармонізації їх самооцінки, емоційного
стану, міжособистісних стосунків у групі однолітків (7 музичних
сюжетно-ігрових комплексів, які складаються з 55 ігор).

Зміст сюжетних музично-дидактичних ігор І серії передбачає створення
умов для більш повного особистісного зростання кожної дитини завдяки
реалізації індивідуального підходу, встановленню позитивно забарвленого
емоційного контакту педагога з дитиною, довірливих партнерських
стосунків між ними, розкриттю переваг та позитивних якостей дитинаа,
формуванню мотивів самовдосконалення, інтересу до музичного мистецтва,
ігор цього виду, дитячої музичної діяльності, розвитку музичності,
вихованню віри в можливість досягнення успіху та в задоволенні при цьому
потреби у визнанні значимого дорослого, відчуттю значущості свого “Я”.

Демонструючи різні види означених ігор (з предметами,
настільно-друковані, хороводні, рухливі), ми знайомимо дітей з
різноманітністю самих ігор, музичного репертуару, наочного матеріалу, з
мовою музики, зі способами самовираження в ігровій музичній діяльності.
Відкривається можливість надання педагогічної підтримки кожному, навіть
незначному досягненню дитини, постійного підкреслення всіх позитивних
моментів поведінки, сильних сторін з метою підвищення впевненості у
своїх силах, стабілізації самооцінки. Прийоми корекції служать цілям
зміцнення дружби в групі, розвитку спілкування дитини з дорослими та
однолітками, здібності до емоційної децентрації, формуванню навичок
адекватного вираження емоцій. Пісні, ритуальні дії, завершені сюжети
ігрових комплексів створюють передумови для радісних переживань,
виступають засобом розрядки для маленьких дітей, підтримують
емоційно-позитивну атмосферу гри в цілому.

ІІ серія ігор представлена музичними сюжетно-ігровими комплексами “Ноти,
звучіть!”, “Принцу Ритму на допомогу!”, “Принцеса Динаміка”, “Пригоди
принца Тембра”, “Принци Мажор і Мінор”, “Зачарований замок”, “В гостях у
королеви Музики” (7 ігрових комплексів, 41 гра). Названі музичні
сюжетно-ігрові комплекси створюють основу для здійснення безпосередньої
роботи із залучення дітей старшого дошкільного віку до ранніх видів
музичної творчості. Їх основне призначення полягає у створенні умов для
переходу дитини на позицію “ведучого” у грі, її занурення в уявну
ситуацію, розвитку здібності до перевтілення, творчого самовираження,
пізнання дітьми один одного, для відкриття нового, невідомого в кожній
дитині у процесі ігрової музично-творчої діяльності.

Зміст музичних сюжетно-ігрових комплексів ІІ серії відрізняються від І
серії яскравою виразністю спрямованості на залучення дітей до активної
музично-творчої діяльності, навчання нових способів музичних дій,
корекцією самооцінки й емоційного стану. Проблемні ситуації, дидактичні
та творчі завдання побудовані таким чином, щоб викликати у дітей мотиви
творчості, потребу у творчому самовираженні, прагненні до
музично-творчої діяльності, до пошуку способів вираження музичного
образу й свого ставлення до нього в музичній імпровізації, щоб
збуджувати бажання покращити якість творчої продукції та надати їй
естетичного характеру.

ІІІ серія розробленої системи ігор представлена музичними
сюжетно-ігровими комплексами: “Пливи, кораблику!”, “Нові пригоди
Буратіно”, “Веселі музиканти”, “Кура-Златопюра”, “Котик і Півник”,
“Доктор Айболить”, “Сюрпризи для Діда Мороза” (7 ігрових комплексів, 55
ігор). Зміст названих ігрових комплексів спрямовано на вираження дітьми
старшого дошкільного віку самостійної музичної творчості, представленої
у вигляді завершених музичних композицій-імпровізацій. Це сприяє також
накопиченню ними нового досвіду емоційного переживання, позитивно
впливає на їх самооцінку, оптимізує міжособистісні стосунки у групі
однолітків. Зміст музичних сюжетно-ігрових комплексів ІІІ серії
спрямовано на гармонізацію внутрішніх передумов музичної творчості та
залучення старших дітей до її інтеграційних видів. Цьому сприяє й
характер педагогічного керівництва, виражений у тому, щоб при
організації та проведенні названих комплексів допомогти дітям правильно
побачити, почути та оцінити власний музично-творчий продукт.

Представлений в ігровій продуктивній технології (ІПТ) розвитку музичної
творчості дітей у системі дошкільної освіти метод потрійного моделювання
дозволяє моделювати музичні сюжетно-ігрові комплекси у таких формах
організації музично-творчого процесу, як міні-опера, міні-балет,
міні-мюзікл. При цьому їх змістом буде не написаний дорослим сюжет, а
відомий дітям той чи інший музичний сюжетно-ігровий комплекс, який
включає дитячі композиції-імпровізації, за видом яких і визначається
жанр цілісної композиції.

Висновок до розділу

Отже, розвиток цілісної творчої особистості, зміст музичної освіти дітей
має бути спрямований на розвиток креативності та організацію різних
видів музично-творчої діяльності. Вирішення означеної проблеми неможливо
здійснити одноразовими заходами, музичним репертуаром, методами його
презентації та ін.

Нові цілі та завдання музичної освіти вимагають зміни традиційних форм
організації, педагогічних засобів, музичного репертуару, методів
взаємодії. Найбільш ефективний шлях досягнення нової мети освіти –
впровадження інноваційних педагогічних технологій, які дозволятимуть
цілісно змінити освітянський процес.

ВИСНОВКИ

Питання розвитку творчої особистості вивчалось та продовжує цікавити
вітчизняних та західних психологів. Представники гуманістичної
психології, вбачаючи в творчості вищу людську потребу,  прояв
психологічного здоров’я та особистісної інтеграції, розглядають творчу
особистість як особистість, що самоактуалізується (А.Маслоу), 
продуктивну особистість (Е. Фромм), людину, що є “повноцінно
функціонуюча” (К.Роджерс). Для представників гештальт-терапії уявлення
про здорову цілісну особистість також пов’язане із здатністю жити
спонтанно, усвідомлено, брати відповідальність за свої рішення, бути
“тут і тепер”, що забезпечує уміння творчо адаптуватись до середовища,
тобто на їхню думку, здорова зріла інтегрована особистість і є джерелом
творчості.

Розглядаючи індивідуально-психологічні аспекти творчих людей, звернемось
до досліджень Я. А. Пономарьова, який прийшов до висновку, що на рівні
протікання психологічних процесів креативним людям, притаманні :

–        цілісність, свіжість, синтетичність як властивості сприйняття,
здатність побачити те, чого не бачать інші, певні перцептивні
особливості, пов’язані з високою чутливістю до субсенсорних подразників;

–        певні особливості пам’яті, що проявляються в швидкому засвоєнні
головного і в легкому забуванні другорядного, в здатності пригадати
малосуттєву дрібницю; пам’ять на рідкісні в повсякденному житті слова,
образи, факти;

–        здатність помічати багатозначність слів, відчувати певні
підтексти;

–        швидкість, гнучкість, оригінальність, відкритість мислення,
вміння узагальнювати явища, не пов’язані між собою видимим чином.

Слід зазначити, що існують суттєві відмінності в поглядах на
взаємозв’язок творчих та інтелектуальних здібностей в структурі психіки
творчої особистості. На думку А.Маслоу, природа геніальності та таланту
залишається не вивченою і принаймі, такі здібності як математичні чи
музичні, в значній мірі, є вродженими [3]. Один з провідних сучасних
дослідників творчого мислення, автор концепції латерального мислення Е.
Де Боно погоджується з тим, що в розвитку творчого мислення відіграють
роль як вроджені спадкові фактори так і розвинені здібності, вміння,
набуті протягом життя, якщо людина прагне їх розвивати.

Р.Мей вважає, що творчість та талант можуть як поєднуватись в
особистості так і проявлятись окремо. Він розуміє талант як вроджену
особливість людини, зумовлену психофізіологічними явищами, що може бути
даний «нікчемній людині», яка його не реалізує. Водночас, творчу
особистість психолог пов’язує з одержимістю великою ідеєю, яку
особистість прагне реалізувати із здатністю до інтенсивної  «зустрічі».
Характеризуючи особливості мотиваційної сфери, О.І.Кульчицька відмічає,
що творчі люди мають високу мотивацію до успіху, поспішають жити,
причому, головним мотивом є прагнення реалізувати ідею — цьому
підкоряються сила волі, мислення та діяльність.

Існує ієрархія ціннісних рангів, що характеризує ступінь схильності
людини до художньої творчості: здатність – обдарованість – талановитість
– геніальність.

Художня обдарованість припускає гостроту уваги до життя, уміння вибирати
об’єкти уваги, закріплювати в пам’яті ці враження, витягати їх з пам’яті
і включати в багату систему асоціацій і зв’язків, диктуємих творчою
уявою.

Художня творчість починається із загостреної уваги до явищ світу і
припускає «рідкі враження», уміння їх втримати в пам’яті й осмислити.

Важливим психологічним фактором художньої творчості є пам’ять. У
художника вона не дзеркальна, виборча і носить творчий характер.

Творчий процес немислимий без уяви, що дозволяє творчо відтворювати
ланцюг представлень і вражень, що зберігаються в пам’яті.

У творчому процесі взаємодіють несвідома і свідоме, інтуїція і розум,
природний дарунок і придбана навичка. Особливо плідний творчий процес,
коли художник знаходиться в стані натхнення. Це – специфічний
творчо-психологічний стан ясності думки, інтенсивності її роботи,
багатства і швидкості асоціацій, глибокого проникнення в суть життєвих
проблем, могутнього «викиду» накопиченого в підсвідомості життєвого і
художнього досвіду і безпосереднього включення його у творчість.
Натхнення народжує незвичайну творчу енергію, вона майже синонім
творчості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Бердяев Н.А. Самопознание М.: Книга, 1991. — с.220—221.

Борев Ю. Б. Естетика. – М., 1988.

Волков И. П. Много ли в школе талантов? //серия «Педагогика и
психология» №5 М.: Знание, 1989 с.8—9.

Галин А. Л. Особистість і творчість. – Новосибірськ, 1989.

Гримоть А.А., Ходонович Л.С. Подружись с музыкой. – Мн., 2002. – 126 с.

Дружинин В.М. Психология общих способностей. СПб: Питерком, 1999. — 368
с.

Завгородня О. Проблема писхологічного здоров’я. Теоретичні та прикладні
аспекти // Психологія і суспільство. — 2007. — № 3, с.125.

Клименко В.В. Психологія творчості. К.: Центр навчальної літератури,
2006. — 480с.

Кривчун А. А. Естетика: Підручник для студентів вузів. – М., 1998.

Кульчицька О. І. Соціально-психологічні фактори формування таланту //
Практична психологія та соціальна робота. —  2007,  №1. —  с.1

Лебедева Н. .Иванова Е «Путешествие в гештальт» С-П.: Речь. —  2005, 560
с.

Ломброзо Ч.“Гениальность и помешательство”, 1982.

Маслоу А. «По направлению к психологии бытия».—М.: Эксмо-Пресс, 2002. —
 272с.

Михайлов Н.Н. Про потребу особистості в самореалізації. Наукова доповідь
вищої школи. // Філософські науки, 1982. – № 4. – С. 24-32.

Моляко В.О.  Актуальні соціально-психологічні аспекти обдарованості //
Обдарована дитина №1 с. 4—5, 1998.

Мэй Р. Мужество творить. — М.: Инициатива. — 2001. — 128с.

Непомнящая Н.И. Целостно-личностный подход к изучению человека //
Вопросы психологии 2005 № 1  с. 116—124.

Николаенко Н.Н. Психология творчества С-П.: 2005.

Пономарьов Я. А. Психологія творчості. – М.: Наука, 1990.

Психология творчества под ред. Я. А. Пономарева М.: Наука, 1990. — 224с.

Роджерс К.Р. «Взгляд на психотерапию. Становление человека» М.:
Прогресс, с.409

Ходонович Л.С. Воспитываем и развиваем дошкольников в музыкальных играх.
– Мн., 1998. – 285 с.

Ходонович Л.С. Ребенок. Игра. Творчество. – Мн., 2004. – 98 с.

Цалок В. А. Творчість: Філософський аспект проблеми. – Кишинів, 1989.

PAGE

PAGE 37

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020