.

Форми і методи недержавних служб соціальної роботи (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
133 5753
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Курсова робота

на тему

“Форми і методи недержавних служб соціальної роботи”

Зміст

TOC \o “1-2” \h \z HYPERLINK \l “_Toc66521470” Вступ PAGEREF
_Toc66521470 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc66521471” Розділ 1. Розвиток недержавних
організацій соціальної сфери PAGEREF _Toc66521471 \h 5

HYPERLINK \l “_Toc66521472” 1.1. Поняття “недержавна організація”
PAGEREF _Toc66521472 \h 5

HYPERLINK \l “_Toc66521473” 1.2. Законодавство України про діяльність
недержавних організацій соціальної сфери PAGEREF _Toc66521473 \h 7

HYPERLINK \l “_Toc66521474” 1.3. Кількість та види громадських
організацій соціальної сфери PAGEREF _Toc66521474 \h 9

HYPERLINK \l “_Toc66521475” 1.4. Приклади успішної роботи НДО
PAGEREF _Toc66521475 \h 11

HYPERLINK \l “_Toc66521476” Розділ 2. Функції та ролі недержавних
організацій у розв’язанні соціальних проблем PAGEREF _Toc66521476 \h
12

HYPERLINK \l “_Toc66521477” 2.1. Особливості діяльності НДО PAGEREF
_Toc66521477 \h 12

HYPERLINK \l “_Toc66521478” 2.2. Групи взаємодопомоги? PAGEREF
_Toc66521478 \h 15

HYPERLINK \l “_Toc66521479” 2.2. Роль НДО у розв’язанні соціальних
проблем PAGEREF _Toc66521479 \h 19

HYPERLINK \l “_Toc66521480″ Розділ 3. “Третій сектор” як основа
громадянського суспільства PAGEREF _Toc66521480 \h 22

HYPERLINK \l “_Toc66521481” 3.1. Недержавні організації західного
світу PAGEREF _Toc66521481 \h 23

HYPERLINK \l “_Toc66521482” 3.2. Недержавні організації
постсоціалістичних країн PAGEREF _Toc66521482 \h 29

HYPERLINK \l “_Toc66521483” 3.3. Третій сектор в Україні PAGEREF
_Toc66521483 \h 33

HYPERLINK \l “_Toc66521484” Висновок PAGEREF _Toc66521484 \h 38

HYPERLINK \l “_Toc66521485” Література та джерела PAGEREF
_Toc66521485 \h 40

Додатки 41

Вступ

Актуальністю теми курсової роботи “Форми і методи недержавних служб
соціальної роботи” є те, що на теперішній час наше суспільство має
досить проблем з фінансуванням і не в змозі створювати нові і нові
служби соціальної допомоги. І на даний час розповсюджуються, як у всьому
світі недержавні форми допомоги.

Об’єктом дослідження курсової роботи є люди, які в силу ряду причин
мають проблеми і потребують соціальної підтримки і допомоги.

Соціальна робота займає все вагоміше місце в житті українського
суспільства, набуває “власного обличчя”, поступово стає самостійним
інститутом. Досвід розвинених країн Заходу засвідчує, що, вона з
розв’язанням найгостріших соціальних проблем, диференціюється,
ускладнюється, збагачується, активно сприяє реалізації сутнісних сил і
творчих потенцій особистості, підтриманню політичної стабільності. У нас
актуалізуються всі аспекти організації управління соціальною роботою.
Стисло його можна визначити як усвідомлений, систематичний та
цілеспрямований вплив суб’єкта соціальної політики, на її об’єкт з метою
збереження удосконалення структури та сталого розвитку суспільства.
Відповідними науками обґрунтовані методологічні засади, механізми,
стадії та інші складові соціальної політики. Вони дозволяють зрозуміти і
суть управління соціальною роботою. Існує ціла низка проблем
морфологічного і функціонального походження, вирішення яких потребує
інтенсивної праці як дослідників, так і практичних установ і кадрів, що
здійснюють цей процес. В Україні склалася оригінальна ситуація, коли, з
одного боку, управління соціальною роботою потребує особливої уваги з
боку теоретичного осмислення її концептуальних основ, оскільки останнє
пробиває собі шлях завдяки більш соціально-орієнтованому розвитку
економіки, а з другого боку – є нагальна потреба критично оцінити
зарубіжний і узагальнити накопичений вітчизняний досвід з метою його
подальшого творчого застосування примноження і розвитку в нових умовах.
Отже, потрібна, насамперед, модернізація суб’єкта соціальної політики.
Відтворення сутнісних сил особи має стати не джерелом економічного
піднесення, а його метою, змістом держави, що прагне стати соціальною,
правовою, демократичною. Одночасно слід і надалі стимулювати недержавний
сектор суб’єкта управління соціальною роботою.

Складний період соціальних трансформації та економічної нестабільності,
який переживає Україна сьогодні, позначився на розвиткові нових форм
участі громади у розв’язанні соціальних проблем. На підміну від країн
Заходу, в Україні агенцій та установ, котрі працюють для користувачів
послуг соціальних служб на комерційних насадах, небагато. Студентові,
який цікавиться недержавними організаціями соціальної сфери, навряд чи
спаде на думку, що мова йде про агенції прибутком. Справді, під словами
“недержавні організації соціальної сфери (далі НДО) розуміємо
неприбуткові, не керовані державою, некомерційні організації, які
декларували вирішення соціальних проблем узагалі чи проблеми окремих
груп користувачів як свою місію. В Україні більшість із таких
організацій роблять лише перші кроки, проте продовжують свою роботу й ті
НДО, що користуються значною державною підтримкою ще з часів повоєнних.

Ця глава є спробою зробити огляд діяльності в Україні тих НДО. що
працюють у соціальній сфері.

Громадянське суспільство — це умовний простір між громадянином і
державою, де існують і активно діють з метою виявлення та захисту
інтересів громадян різноманітні організації, партії, асоціації, фонди
тощо, де відбувається узгодження та реалізація інтересів різних
суспільних груп. І це має надзвичайне значення, бо ринок не е
механізмом, орієнтованим на соціальні цілі.

Розділ 1. Розвиток недержавних організацій

соціальної сфери

1.1. Поняття “недержавна організація”

Незважаючи иа те, що визначення “недержавна організація” чи “недержавна
неприбуткова організація” (НДО). с найбільш вживаним, воно не має
юридичного застосування як в Україні, так і в інших країнах. Вчені та
спеціалісти активно звертаються до цього поняття саме тому, що воно є
досить широким і дозволяє підкреслити саме той факт, що йдеться не про
державні організації та інституції [14,131].

З точки зору існування демократичного суспільства останнє має вирішальне
значення, бо демократія без громадянського суспільства існувати не може.

Часто вживають також термін “третій сектор”, але це є характернішим для
США, де прийнято виділяти ще два сектори: державний та прибутковий.

На рівні окремих держав зберігаються специфічні терміни: для США це
non-governmental organizations (NGO), non-profit sector, для Німеччини –
Vereine, для України — це громадські організації згідно з Конституцією
та відповідним законом (недержавні неприбуткові організації утворюються
й діють з метою захисту прав чи інтересів своїх членів, третіх осіб,
надання певних послуг тощо).

Історія розбудови інноваційних агенцій та програм соціальної сфери па
Заході свідчить, що головною рушійною силою цих перетворень були і
залишаються недержавні організації. Громадські організації західних
країн — то невід’ємна складова громадянського суспільства, де кожен
громадянин або об’єднання громадян має змогу висловити і відстоювати
точку зору, що. не збігається, або часто вступає у протиріччя з
офіційною. Скажімо, у Великій Британії (яку можна за кількістю населення
зіставити із Україною) у 1992 році бюджет усіх НДО складав 17 мільярдів
фунтів стерлінгів, кількість оплачуваних працівників дорівнювала 250 000
(при роботі па повну ставку). Тобто приблизно один із 200 британців
працював у НДО. Останні ж дані свідчать про те; що більше половини
дорослого населення — 23 мільйони — працюють добровольцями (чи то у
державних закладах соціальної сфери, чи у НДО).

У нашій країні слова “недержавна організація” асоціюються із усталеним
стереотипом — “комсомол”, “партія”, “піонерська організація”. Бути
членом такої організації непрестижно, часто у громадській свідомості
виникає антитеза “державний службовець, фахівець — працівник недержавної
організації”. Як і у сфері комерційній, велика частка діяльності НДО не
підлягає контролю та професійному аудиту збоку державних контролюючих
органів: скажімо, якщо НДО надає послуги певним групам клієнтів (послуги
з річних видів реабілітації і терапій), здебільшого це відбувається без
отримання відповідної державної ліцензії, значить, не перевіряється
якість послуги, рівень кваліфікації фахівця, наявність обладнання та
його відповідність нормам для такого обладнання тощо. І послуги НДО, як
правило, частково заповнюють ніші у сфері послуг для користувачів у
державній системі допомоги: саме НДО розробляють та апробують пілоті
моделі та схеми роботи з клієнтами, відповідні види послуг можуть бути
невідомими працівникам державних агенцій узагалі — отже, немає органів,
які б могли проводити фаховий аудит чи видавати ліцензії на певні види
допомоги користувачам.

Соціальна сфера України в останні роки переживає період великих змін. І,
мабуть, чи не найважливіша з них не виникнення великої кількості
різноманітних недержавних організації, зростання їхньої активності та
виливу на річні сторони життя суспільства. Так, наприклад, заданими
В.Полуйка, 80% організацій, які діють у Західній Україні, це
новостворені організації, лише кожна десята з них існувала за часів
радянської влади [14,132].

Можна виділити низку причин, що обумовлюють процес розвитку недержавних
організацій у соціальній сфері України:

• криза тоталітарної держави та системи соціального захисту;

• зростання недовіри до існуючих державних інституцій та закладів;

• неможливість виконання державою взятих на себе зобов’язань у сфері
соціального захисту;

• прагнення людей реалізувати свої інтереси та задовольнити наявні
потреби;

• намагання знайти інших людей, що мають аналогічні проблеми.

1.2. Законодавство України про діяльність недержавних організацій
соціальної сфери

Громадські організації соціальної сфери керуються у своїй діяльності
тими самими законодавчими актами України, що й об’єднання третього
(неприбуткового) сектора взагалі: передусім, Конституцією України,
чинними законами України “Про місцеве самоврядування в Україні” , “Про
об’єднання громадян” , “Про благодійництво та благодійні організації” ,
“Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” , “Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи” , “Про статус ветеранів” війни, гарантії їх соціального
захисту” , “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про молодіжні й
дитячі громадські організації” та підзаконними актами, прийнятими
Кабінетом Міністрів України та іншими підрозділами державної виконавчої
влади для визначення механізму виконання зазначених виїде та інших
законів.

У статті 36 Конституції України сказано: “Громадяни України мають право
на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для
здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних,
економічних, соціальних, культурних та інших інтересів”. Отже, маємо
базове визначення форм самоорганізації громадян України (політичні
партії та громадські організації), а також цілі цих об’єднань. [14,132]

Закон “Про об’єднання громадян”, прийнятий 1992 року, повторює назви
двох форм об’єднань громадян – політичні партії та громадські
організації, а також визначає, що за своїм статусом об’єднання громадян
поділяються на всеукраїнські, місцеві та міжнародні. Всеукраїнські
громадські організації поширюють свого діяльність на територію всієї
країни, мають філії у більшості регіонів та реєструються Міністерством
юстиції України. До місцевих належать ті об’єднання, діяльність яких
поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної
одиниці або регіону, та зареєстровані відділом юстиції місцевої
державної адміністрації. Міжнародною може бути організація, діяльність
якої поширюється на територію України та те принаймні однієї іншої
держави, реєструється Міністерством юстиції України. Територію
діяльності та орган, де організацію зареєстровано, об’єднання громадян
визначає самостійно.

Стаття 10 Закону “Про об’єднання громадян” регламентує створення та
роботу спілок (союзів, асоціацій) об’єднань громадян, а також форми
співпраці окремих НДО.

Проблемами соціальної сфери України займаються недержавні неприбуткові
організації, які, за законодавством України, можуть мати такі форми:

• громадські організації,

• благодійні організації,

• благодійні фонди,

• кредитні спілки.

Тимчасовим положенням “Про кредитні спілки”, затвердженим Указом
Президента України від 20 вересня 1993 року за №377, визначено ще одну
форму недержавної організації, що міститься у назві документа. По су І
і, регламентуються принципи фінансової взаємодопомоги груші, до якої
входять не меню як 50 громадян. Проте НДО такого типу не є типовими для
соціальної сфери [14,134].

Закон України “Про благодійництво та благодійні організації” від 16
вересня 1997 року за № 531 визначає форми та базові засади
благодійництва у нашій країні. Закон визначає .головні напрямки
благодійництва, чільне місце відведено сприянню у вирішенні соціальних
проблем: поліпшенню матеріального становища отримувачів благодійної
допомоги та сприянню соціальній реабілітації користувачів. Дається
визначення форми НДО, що викопує благодійницьку місію: благодійна
організація.

Популярною формою НДО соціальної сфери є благодійний фонд, проте
окремого закону, який би регламентував його діяльність, немає, чинними є
“Тимчасові правила реєстрації благодійних фондів”, затверджені наказом
Міністра юстиції 24.03.95 за № 87/623.

1.3. Кількість та види громадських організацій соціальної сфери

Усього в нашій країні, за даними Довідника неурядових організацій
України, укладеного Творчим Центром “Каунтер-парт”, зареєстровано
18 тисяч НДО. З них до Довідника занесено дані лише 2659 НДО як таких,
що “активно діють та займають досить вагоме місце в третьому секторі
України”. Довідник містить також аналіз місій НДО, груп населення, з
якими працюють неурядові організації, дані про ресурсні центри, що є
джерелом підтримки для НДО.

За даними довідника Творчого Центру “Каунтсрпарт”, НДО обрали собі такі
міси у галузі соціальної сфери (у відсотках від загальної кількості
НДО); захист інтересів та їх лобіювання – 2,9 %, робота з молоддю – 5,4
%, робота з жінками – 3 %, захист інтересів та робота з ветеранами —
3,4%, проведення соціологічних досліджень – 0,6 %, реабілітація, охорона
здоров’я – 6,8 %, розв’язання проблем інвалідів – 7,8 %, вирішення
проблем сім’ї, дітей, сиріт – 7,6 %, допомога людям похилого віку,
пенсіонерам – 2,8 %, розв’язання проблем Чорнобильської аварії – 2 %,
милосердя – 1,8 %. Тобто, за даними ТЦ “Каунтсрпарт”, місії44,1 “., НДО
із 2659 організацій, занесених до Довідника, присвячено вирішенню
проблем соціальної сфери. Не зрозуміло, чи перетинаються місії,
спрямовані на вирішення проблем інвалідів, реабілітацію та охорону
здоров’я, а також милосердя, проте усі вони, однозначно, належать до
соціальної сфери. [14,135]

Найтиповіші громадські організації, чия місія спрямована на розв’язання
соціальних проблем, на Заході класифікують, таким чином:

• організації за місцем проживання;

• групи само- та взаємодопомоги;

• організації, які надають послуги певним групам клієнтів;

• групи, створені для лобіювання;

• групи, які мають за мету медичні та соціальні дослідження;

• “парасолькові” чи посередницькі організації, створені для координації
діяльності інших груп та забезпечення їх ресурсами.

Повніший довідник було укладено І997 року Ресурсним, центром розвитку
громадській організації “Гурт” за матеріалами Ліги ресурсних центрів
громадських організацій України “Громада”. Тут подано відомості про 3821
недержавну неприбуткову організацію. Напрямки діяльності організацій (у
соціальній сфері) подано таким чином: реабілітація, медицина – 8 %,
права людини – 8’%, жіночі — 5 %, ветерани, інваліди — 12 %,
благодійність – – 5 %, чорнобильські організації — 5 %, діти, молодь —
12 %. Усього 55% НДО із представлених 3821 організації займаються
проблемами соціальної сфери.

Таку розбіжність стосовно віднесення діяльності НДО до соціальної сфери
можна пояснити браком чітких критеріїв класифікації недержавних
організацій, скажімо, не виключено, що такі місії як надання інформації
(4,7%), робота з навчальними інституціями (6,2%), проведення наукових
досліджень (3,6%) у першому п зазначених довідників також спрямовані на
розв’язання соціальних проблем.

На жаль, опубліковані дані не дають змоги провести чіткий аналіз
діяльності НДО соціальної сфери в Україні за загальноприйнятими
критеріями та порівняти роль НДО у розв’язанні проблем соціальної сфери
у нашій країні та країнах дальнього! ближнього зарубіжжя.

Характерними, проте, є дані про відсоток організацій, створених для
проведення соціологічних досліджень – 0,6 %. Ця цифра дозволяє
припустити, що динаміка третього сектора в Україні вивчена недостатньо.
Адже на Заході роботу громадських організацій вивчають спеціальні
дослідницькі центри, особливо такі дослідження набули поширення у
Сполучених Штатах — тут кілька сотень університетів ввели до своїх
програм навчальні курси щодо розвитку НДО. В Україні ж розвиток НДО,
соціальної сфери включно, вивчають дослідницькі підрозділи га
організації, що самі мають статус недержавних.

1.4. Приклади успішної роботи НДО

Місцеві осередки Українського союзу інвалідів можна назвати успішними
організаціями за місцем проживання.

Громадська організація родичів психічно хворих із міста Києва “Надія” —
чудовий приклад групи само- та взаємодопомоги.

Благодійний єврейський фонд “Турбота-Хесед-Авот” можна віднести до
успішних організацій, що надають послуги перестарілим громадянам.

Київська міська організація “Церебрал” успішно лобіює позитивні зміни у
державному обслуговуванні киян, хворих на ДЦП.

Благодійний фонд “Дослідницький центр соціальної політики” не лише видає
чи не найпопулярніший серед фахівців науковий часопис “Соціальна робота
і соціальна політика”, а й відомий завдяки численним дослідженням у
галузі соціальних проблем[14,136].

Успішним прикладом “парасолькової” або посередницької організації
соціальної сфери можна назвати Український Червоний Хрест, який має
філії в усіх регіонах України і в свою чергу входить до Міжнародного
Червоного Хреста.

Здебільшого це відбувається у мережі ресурсних центрів недержавних
організацій, які працюють за фінансової підтримки міжнародних фондів,
таких як Фонд “Відродження”, Фонд Ч. С. Могга, Альянс міжнародного
розвитку Counterpart (USAID), Жіночій консорціум США та інші. .

Розділ 2. Функції та ролі недержавних організацій у розв’язанні
соціальних проблем

2.1. Особливості діяльності НДО

Особливостями діяльності громадських організацій у соціальній сфері є:

невелика чисельність їхніх членів;

недостатній досвід роботи і спілкування як їх членів, так і керівників;

орієнтація на перерозподіл ресурсів лише на користь власних членів;

неготовність до співпраці з іншими організаціями та структурами, які
діють у соціальній сфері.

Виділяють низку обставин, що спричинили низькі темпи, становлення 1 ІДО
в Україні:

брак традицій громадянського суспільства, сприйняття НДО населенням як
посередника від імені держави;

погана поінформованість населення про суть діяльності НДО;

брак чіткого правового забезпечення діяльності НДО;

розрізненість НДО;

невикористані резерви щодо взаємодії з державними структурами, діловими
колами, міжнародними недержавними організаціями;

суб’єктивний фактор – амбіційність і вузькість інтересів деяких
керівників НДО, низькій рівень внутрішньої демократії.

Важливим моментом, який характеризує становище громадських організацій,
є брак інформації про їхню діяльність. Дослідження, присвячене вивченню
організацій та закладів, що займаються соціальною роботою в Подільському
районі м. Києва, яке. проводилось Школою соціальної роботи
Києво-Могилянської академії, засвідчило, що на практиці часто існує
ситуація, коли соціальний працівник, працюючи в державній агенції, не
володіє інформацією про структури чи організації соціальної сфери, які
діють у районі, де він працює, чи в місті [14,137].

Це пов’язано, з одного боку, з тим, що самі організації чи групи не
мають фінансових можливостей для поширення інформації про свою роботу, а
також з тим, що відсутні моделі чи технології організації та координації
діяльності професіоналів, громадських організацій та груп
взаємодопомоги, які працюють в одному напрямку, з іншого боку. Є спроби
налагодити співпрацю громадських організацій, фондів, державних
соціальних служб та інших структур шляхом створення координаційних рад.
Така рада, наприклад, по роботі з дітьми-інвалідами діє при департаменті
з гуманітарних питань при міськвиконкомі м. Івано-Франківська.

Але на сьогодні не існує законодавчих механізмів, які б дозволяли
громадським організаціям використовувати бюджетні кошти, які
направляються в соціальну сферу. Ці кошти розподіляються і
використовуються самими чиновниками згідно зі своїми власними
міркуваннями та інтересами.

Разом з тим вже є проекти, які-реалізуються спільними зусиллями як
громадських, так і державних організацій. Наймасштабнішим із них буде
проект “Упровадження підходу “підліток-підлітку” в освітню систему
України для формування здорового способу життя у молодих людей”,
підготовлений на основі співпраці ООН з науковим методичним Центром
превентивного виховання Академії педагогічних наук України в рамках
програми профілактики СНІДу. Проект здобув грант Фонду Тернера (США) й
отримав фінансування в обсязі 1 млн доларів США. Проект реалізовувався
протягом 1999—2001 рр. й охопив 15 тисяч шкіл України. .

Інноваційний характер цього проекту пов’язаний із розробкою нових форм і
технологій подачі інформації підліткам, визначенням підлітків-лідерів і
підготовкою їх як тренерів, оскільки традиційні способи передачі
інформації від дорослого до підлітка не ефективні для профілактики
СНІДу. Програма дає новий імпульс розвиткові шкільної системи
самоуправління, дитячих закладів, де проводитиметься підготовка
тренерів-підлітків [14,137].

Цю роботу проводитимуть як державні організації, серед яких міністерства
освіти, охорони здоров’я, внутрішніх справ, у справах сім’ї та молоді,
Дитяча академія наук та ряд недержавних організацій України.

Громадське організація може бути заснованою під впливом емоційного
піднесення, значної події і тихо гаснути, або. працювати за інерцією —
щоквартально складати податкові звіти та й годі, може стати
“кишеньковою” організацією — функціонувати задля задоволення політичних
амбіцій чи відмивання коштів. Проте не закриватися і продовжувати
“перебувати на обліку”. Та чи бути життєздатною? На наш погляд, можна
визначити кілька рівнів життєздатності НДО:

виживання, продовження поточної діяльності:

розвиток та розширення програм;

зменшення залежності (передусім фінансової):

розбудова системи підтримки (профільних агенцій, з якими співпрацює НДО,
та групи людей, які можуть надати їй всебічну підтримку: інформаційну,
фахову, фінансову, офіційне та неформальне лобіювання інтересів на
різних рівнях тощо);

створення “непотоплюваної” організації як феномена суспільного життя
регіону чи країни, без якої не можна уявити існування та розвиток
соціальної сфери взагалі.

При цьому на життєздатність НДО впливає багато факторів: чітко визначена
місія, сформульована як результат усвідомлення значимої як для членів
організації, так і для суспільства взагалі соціальної проблеми, висока
мотивація ініціаторів створення НДО, чітка структурна побудова і сильний
лідер, активна позиція організації щодо вивчення, здобуття та
раціонального використання всіх груп ресурсів, стратегічне планування,
налагодження контактів на всіх рівнях, “прозорість” у роботі НДО для
членів організації та для громади тощо. На кожному рівні свого розвитку
НДО соціальної сфери не може не вступати в контакти з державними
структурами:

1 рівень — реєстрація у виконавчих органах самоврядування, щоквартальне
звітування про фінансову діяльність перед податковою інспекцією,
здебільшого — оренда приміщення, що перебуває у власності держави;

2 рівень — окрім зазначеного вище, пошук однодумців, фахівців чи
клієнтів через державні агенції, контакти з профільними державними
науковими установами для професійного аудиту або для лобіювання змін у
теоретичних підходах та при підготовці нової генерації фахівців;

3 рівень — окрім зазначеного вище, усвідомлення своєї ролі у вирішенні
соціального замовлення та лобіювання державного фінансування програм;

4 рівень — окрім зазначеного вище, розробка цільових проектів разом із
профільними державними установами, створення спільних координуючих
органів для розв’язання проблеми, встановлення стабільних контактів із
державними установами, усвідомлення переваг використання різних
можливостей та важелів впливу при розв’язанні соціальної проблеми,
координація зусиль;

5 рівень — окрім зазначеного вище, лобіювання законодавчих змін із
застосуванням добре відпрацьованих офіційних та неформальних
ско-ординованих методів впливу.

2.2. Групи взаємодопомоги?

Новим явищем у соціальній сфері пострадянського суспільства стала
діяльність організацій самодопомоги чи взаємодопомоги (останній термін є
точнішим, бо функціонування таких груп базується на основі взаємної
участі їхніх членів у розв’язанні проблем, обміні знаннями та досвідом).
Однією з перших організацій такого типу в Україні були анонімні
алкоголіки, які започаткували свою роботу, спираючись на досвід подібних
американських груп, історія яких бере витоки з 1930 року.

Участь у групі спрямована на досягнення таких цілей:

вихід з ізоляції,

набуття впевненості,

можливість говорити про свої проблеми,

знайти товаришів, які розуміють твої переживання, навчатися в інших;

знайти підтримку,

вивчити себе за допомогою інших,

навчитися обговорювати свої проблеми з сім’єю та друзями (за визначенням
Рези Малецькі на семінарі “Самодопомога”).

Людина може реалізувати особистий потенціал розвитку лише тоді, коли
професійні працівники (лікарі, психологи, соціальні працівники), родичі
та друзі орієнтуватимуться на міжособові стосунки прийняття, поваги й
тепла до неї, поки вона перебуває в складному становищі, Але іноді
необхідну Підтримку важко знайти як у колі сім’ї, так і в формальних
організаціях, що часом надто заорганізовані й чекають від людини
виконання певної ролі за старою схемою.

Розширення можливостей особистісної реалізації може відбуватися також
через взаємини в спільноті— “групі індивідів або сімей, члени якої
поділяють певні цінності, мають спільні інтереси або користуються
послугами тих самих служб та організацій, або живуть в одній
місцевості”.

Групи взаємодопомоги в спільноті залучають волонтерів та інших громадян
до процесу прийняття рішень, планування роботи соціальних служб,
координації з професіоналами та службами працевлаштування. Такий процес
сприяє поділу відповідальності та контролю між державними організаціями
і групами взаємодопомоги в спільноті [14,139].

Види груп взаємодопомоги

На основі класифікації Аллапа Браупа можна аналізувати роботу груп, які
діють-у багатьох напрямах соціальної сфери.

У сфері фізичного здоров’я засновуються групи, метою яких с задовольнити
потреби людей, що мають певні проблеми, пов’язані зі здоров’ям, чи
доглядають за хворими родичами. Досвід подібної роботи мають працівники
Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1, де діє товариство
родичів “Підтримка”. Також це групи жінок, хворих на рак молочної
залози, групи для людей, хворих на СНІД.

Емоційне та психічне здоров’я. Групи для осіб хворих на шизофренію та
групи дівчат-підлітків і жінок, які зазнали сексуального насильства.

Групі для членів сім’ї, де є діти з фізичною інвалідністю, діти із
труднощами в навчанні. Такі групи діють на основі Благодійного
товариства допомоги інвалідам та особам з інтелектуальною недостатністю
“Джерела”, в школі “Життя” (м. Київ).

Зміни поведінки. Групи с активним засобом пилину на людей з різними
видами залежності. Це групи анонімних алкоголіків, які працюють у
відділеннях “Соціотерапії”, людей із наркотичною залежністю.

Життєві зміни та їхні наслідки. Це зміни, які вимагають від людини
пристосування. Такою групою с група безробітних у Центрі
працевлаштування Мінського району м. Києва.

Освітні групи. До них можна віднести групи, чия діяльність спрямована на
організацію дозвілля, молодіжні групи, що діють при міських та районних
Центрах по роботі з молоддю.

Групове життя, В денних центрах та в закладах інтернатного типу також
діють різноманітні групи, спрямовані па задоволення потреб своїх членів.

Групи самодопомоги можуть діяти самостійно, також у їх. створенні чи
роботі можуть брати участь соціальні працівники, ллє роль, яку вони
відіграють у групі, може бути різною. Якщо група будується на засадах
самоуправління, то соціальний працівник скоріше відіграватиме роль
консультанта; можлива і така ситуація, коли на етапі створення групи він
відіграє роль лідера, а потім у процесі розвитку групи передає свої
функції членам групи [14,140].

Приклад діяльності групи самодопомоги

На прикладі чотирирічної роботи “Клубу спілкування” клінічного
відділення № 7 Київської міської психіатричної лікарні можна простежити
етапи впровадження реабілітаційних програм поза межами лікарні.

Поштовхом до створення групи взаємодопомоги користувачів служб
психічного здоров’я став курс семінарів “Нові послуги в сфері охорони
психічного здоров’я”, які проводила Школа соціальної роботи
Національного університету “Києво-Могилянська академія” спільно з
програмою Європейського Союзу ТЕМРUS. Метою цього курсу був розгляд
моделей служб охорони психічного здоров’я у спільноті. У роботі
семінарів брали участь користувачі служб охорони психічного здоров’я,
професіонали (лікарі, медичні сестри, психологи) та родичі користувачів.
Професіонали, які зібралися на навчання, добре розуміли, що можливості
антипсихотичної терапії обмежені, потрібні нові форми-роботи з
користувачами в спільноті.

Після закінчення роботи навчальної програми користувачі виявили бажання
продовжити зустрічатися разом, а декілька з них почали готуватися до
вступу на модульний курс із практичної соціальної роботи, організований
у Школі. Троє користувачів Стали студентами цього модульного курсу.

Форми роботи групи та їх організація

Група у повному складі працює щоп’ятниці, проте її члени підтримують
особисті контакти протягом тижня за межами групи: разом відвідують
виставки та концерти, влаштовують поетичні вечори та беруть участь у
фотовиставках і виставках художніх картин.

Як правило, зустрічі складаються з двох частин: перша — психологічна, а
друга — клуб спілкування, де учасники групи за чашкою чаю читають один
одному вірші, співають пісні, розмовляють на теми, що цікавлять усіх.
Члени групи зацікавлено ставляться до проблем один одного та разом
шукають шляхи їх розв’язання. І головне: робота в групі змінює ставлення
її учасників до себе та до навколишнього світу.

Ціннісні засади членів групи

Оскільки йшлося про те, що члени групи взаємодопомоги мусять поділяти
певні спільні цінності, ми спробували з’ясувати ціннісні пріоритети
учасників групи [14,141].

На запитання: “Що є важливим для Вас?” члени групи взаємодопомоги
користувачів служб психічного здоров’я (14 осіб,) мали з запропонованого
переліку 73 цінностей вибрати 10 понять. Кожний член групи проголошував
усім власний список найважливіших для нього понять, а група ставила
питання чи просто обговорювала найгостріші проблеми. Така робота тривала
півгодини, після чого членам групи було запропоновано вибрати 5
цінностей із 10. Знову кожен за бажанням проголосив власні варіанти, а
члени групи обговорили пріоритети. За тією ж схемою було виокремлено 3
цінності з 5.

Після останнього етапу групової роботи ми отримали такий перелік

• свобода і незалежність (5);

• внутрішня гармонія (4);

• творчість і мистецтво (5);

• розв’язання найважливіших проблем (5);

релігія (2);

мудрість (1);

наявність сім’ї (2);

близькі взаємини (3);

спокійна робота (2);

динамічна робота (1);

співробітництво (1);

природа (3);

спільнота (2);

правда (3);

симпатія (2).

2.2. Роль НДО у розв’язанні соціальних проблем

Оскільки НДО соціальної сфери е неприбутковими, отримання власних
надходжень від заснованих комерційних структур —- а саме таким Закон
“Про об’єднання громадян” передбачає базове джерело їх підтримки — є
проблемним, співпраця з державними агенціями соціальної сфери є однією з
головних засад життєздатності для таких організацій. Загалом, кошти для
тривалого успішного функціонування об’єднання громадян, що працюють у
соціальній сфері, надходять від власних підприємств та комерційних
структур, засновниками яких є НДО, значною допомогою є внески
благодійників (цільові, для реалізації окремих програм, або такі, що
надаються на розвиток), інноваційні проекти отримують підтримку
міжнародних організацій та фондів.

Варто відзначити, що в багатьох європейських країнах існує гак звана
“контрактна” система стосунків між державними та недержавними
організаціями. Це означає, що з-поміж тих організацій, які отримали
ліцензію в місцевому органі влади, може бути відібрано декілька
організацій, яким передаються на обслуговування громадяни, що мають
право на державне соціальне обслуговування. Як правило, це відбувається
на конкурсній (тендерній) основі; із переможцем конкурсу (тендеру)
укладається контракт, у якому визначаються умови й порядок надання
допомоги. Контракт передбачає взаємні зобов’язання обох сторін, форми
звітності та контролю [14,142].

Отримання контракту від місцевих органів влади є престижним для
недержавної організації, й організації конкурують між собою за отримання
таких контрактів. Це забезпечує їм фіксовану частину фінансування. При
цьому держава залишає за собою право визначати перелік, клієнтів, яким
має надаватися соціальне обслуговування й обсяги соціальних послуг.
Недержавна організація щомісячно звітує перед державною соціальною
службою, а двічі на рік відбуваються перевірки якості надання соціальних
послуг в організаціях, що працюють за контрактом. Одна перевірка —
запланована, одна — без попередження. Інформація про результати
перевірок доводиться до відома широкої громадськості (через місцеві
засоби масової інформації). В цілому взаємодія між державними органами
та недержавними соціальними службами може бути чотирьох типів:

фіскального (гранти, заробітна платня і гонорари, непряма допомога,
натуральна допомога);

регулятивного (встановлення стандартів та ліцензування);

надання послуг (обмін інформацією, зверненнями, консультування,
координація і планування, контракти і спільні дії);

політичного (представництво інтересів та проведення кампаній).

На відміну від західної практики, українські НДО соціальної сфери не
мають можливості брати участь у тендерах на отримання бюджетного
фінансування для надання послуг користувачам. Здебільшого вони не
отримують фінансової підтримки від держави — здебільшого, бо така
практика не закріплена законом. Проте, серед організацій соціальної
сфери можна виділити організації ветеранів війни, Українське товариство
глухих (УТОГ) та Українське товариство сліпих (УТОС), які отримують
фінансування для своєї базової діяльності. Ці організації працюють
кілька десятиліть, мають розгалужену систему, що при бажанні охоплює
кожного громадянина із зазначених категорій. УТОС та УТОГ — це, окрім
суто адміністративних структур, що працюють у кожному регіоні України,
система реабілітаційних агенцій та підприємств, що вижили навіть за
складних часів економічної скрути.

Налагодження партнерських стосунків і діяльність нарівні з державними
агенціями у системі допомоги окремим групам користувачів — приклад для
наслідування і, варто сподіватися, майбутнє багатьох НДО соціальної
сфери України.

Спроби створення нормативно-правової бази, яка б регулювала порядок
падання соціальних послуг недержавними організаціями, мають
орієнтуватися на визначення як засад для співпраці між органами влади та
недержавними організаціями, так і певних стандартів щодо надання
соціальних послуг та контролю за їхньою якістю. І, разом з тим, треба
виважено підходити до регулювання діяльності недержавних соціальних
служб, щоб не знищити перші паростки народження нових соціальних
технологій.

Розділ 3. “Третій сектор” як основа громадянського суспільства

“Третiм сектором” суспiльства, на вiдмiну вiд перших двох, – державного
та економічного, – прийнято називати всю суму недержавних неприбуткових
органiзацiй (ННО). В iдеалi це може бути консолiдований громадський рух,
який складається з окремих, взаємно не пiдпорядкованих, але взаємодiючих
громадських органiзацiй, якi спрямовують енергiю громадян на творчу
дiяльнiсть i тим самим знижують соцiальну напругу в суспiльствi. Цей
ефект має мiсце коли в демократичному суспільстві, по-перше, існує
“критична маса” недержавних неприбуткових органiзацiй здатних впливати
на хiд суспiльних процесiв і, по-друге, переважна бiльшiсть громадських
органiзацiй не є антагонiстами, тобто, коли вони не тяжiють до
взаємовиключаючих полiтичних, нацiональних, або iнших полюсiв.

Cфера діяльності ННО в країнах Заходу охоплює практично всі галузі життя
людини – економіку, політику, науку, культуру, освіту. Розгалужена
мережа молодіжних, професійних, дитячих, жіночих, ветеранських,
релігійних, а також елітарних організацій-клубів, “мозкових центрів”
(Think tank) та ін. ННО створюють основу громадянського суспільства, є
вирішальним стабілізуючим фактором, гарантом демократичного шляху
розвитку. Так звані інституційні інвестори, які не належать ні до
державного, ні до комерційного сектору – пенсійні, благодійні фонди,
фонди культури, науки та ін., біржі, університети і т.д. разом зі своїми
допоміжними установами забезпечують левову частку світового венчурного
капіталу.

>

0

2

4

6

8

:

@

B

x

z

|

~

E

E

I

th

DFHJi?o$

&

(

*

,

.

0

2

4

j

l

n

p

i

?

o

j

ji

j

l

|

~

?

?

“нтролю, а відтак, визначають цілі та цінності суспільства. Найбільшого
розвитку “мозкові центри” набули в західному світі і, по суті, є однією
з ознак західної демократії. За домінантними цільовими галузями
діяльності “мозкові центри” можна поділити на: – дослідницько-видавничі;
– лоббістські; – правозахисні; – культурологічні; – цільові. За обширом
проблем, які вони розглядають і вивчають – світові (наприклад, так
званий “Римський клуб”, National Endowment for Democracy в США),
загальнодержавні та регіональні. За політичними орієнтаціями: –
політично заангажовані (це Think Tanks при політичних партіях і рухах);
– політично незалежні. На думку Дж.Стеварда, колишнього посла США в
Молдові, а нині заступника директора Інституту міжнародної економіки у
Вашингтоні (теж Think Tanks), успішні аналітичні центри повинні
об’єднати інтелектуальну досконалість з практичною досконалістю.
Враховуючи їх вплив на суспільно-політичні, економічні та ін. процеси,
Think Tanks зачисляють до “п’ятої влади” (після законодавчої,
виконавчої, судової та ЗМІ).

Отже, виходячи з тієї суспільної ваги і ролі, яку виконують ННО, слід
зробити висновок, що від “самопочуття” та зростання (кількісного і
якісного) “третього сектору”, значною мірою залежать шляхи та тенденції
розвитку всього суспільства в ХХІ ст. В країнах пострадянського простору
“третій сектор” відіграє важливу роль елементу творення громадянського
суспільства. Вивчення стану, тенденцій, впливів, факторів і динаміки
розвитку громадських організацій, оцінка його перспектив в окремих
країнах є сьогодні об’єктом вивчення і аналізу ряду аналітичних центрів.
Наше дослідження – одна зі спроб компаративного аналізу і відстеження
процесу становлення “третього сектору” через призму і в контексті
українських реалій.

3.1. Недержавні організації західного світу

Сьогодні у США функціонує біля 1,4 млн. ННО. Простий розрахунок показує,
що на 130 американців припадає одна громадська організація. За даними
Центру фундацій (The Foudation Center, Вашингтон), на ННО у 1999 році в
США пожертвувано 190 млрд дол., з них 50% – на релігійні організації,
далі за дольовою участю ідуть організації освіти, охорони здоров’я та
ін. Без перебільшення можна сказати, що ННО США – головний компонент
демократії в цій країні. Розділяють два основні класи ННО США:

1.членські організації.

2. організації відкритого типу.

Перші працюють насамперед для своїх членів (професійні спілки, політичні
партії, асоціації бізнесменів, соціальні клуби тощо). Другі обстоюють
інтереси широких кіл суспільства. Ці останні звільнені від податків.
Взагалі, законодавство США надає ряд пільг ННО: звільнення від податків
з прибутку та на власність, вирахування добровільних пожертв із сум, що
оподатковуються, зменшення розцінок на поштові послуги та ін.

В США працює близько 1200 аналітичних центрів. Мозкові центри самого
уряду США нараховують близько 5000 працівників і мають фінансування
близько 1,5 млрд дол. щорічно. При університетах працює майже 600 Think
Tanks. Ще 600 є незалежними громадськими організаціями. Більшість
найвпливовіших Think Tanks працюють у Вашингтоні. Засновниками і
опікунами аналітичних центрів є відомі політики, скажімо, Інституту за
підтримку демократії (National Endowment for Democracy), заснованого у
1983 р., – З.Бзежинський, М.Олбрайт. Найвпливовішими аналітичними
центрами США є The Heritage Foundation (“Спадщина”), Центр міжнародних
приватних підприємств (Center for International Private Enterprise),
Інститут Брукінґс: Національний інститут передових досліджень, Інститут
міжнародної економіки (Institute for International Economics),
САТО-Institute, Інститут міста (The Urban Institute), Центр міжнародного
приватного підприємництва (Center for International Private Enterprise
(CIPE), Центр фундацій (The Foudation Center), Рада фундацій (Counсil of
Foudations). Зважаючи на ту уніально важливу роль, яку відіграють ці
Think tanks США, зупинемося на них докладніше.

Одним з найвпливовіших аналітичних центрів США є The Heritage Foundation
(“Спадщина”). Це стратегічний дослідницький інститут, що займається
широким спектром питань громадської політики. Зокрема Heritage
Foundation розробив моделі пенсійної системи, модель американської
економіки, модель родини. Ідея інституту – побудувати статистичну модель
суспільства і забезпечити доступ до неї широкої громадськості. Фундація
видає ряд аналітичних досліджень, з найбільш відомих – щорічний “Indеx
of Economic Freedom”, “Мандат на лідерство” (рекомендаційні матеріали
для кандидатів у президенти США). Фундація має біля 200 працівників,
35-40 дослідників, з яких 15-20 PhD. Бюджет організації – близько 30
млн. дол. річно. Організація має унікальну систему фінансування, яка
включає до 200 тис. спонсорів, гроші від яких (суми 20-40 дол.)
залучаються шляхом прямого листування. Біля 3000 жертводавців офірують
на потреби фундації по 1000 дол., а члени “Президенського клубу” – понад
1000 дол. Донорам надається пріоритет у висвітленні питань, які їх
цікавлять. Організація має 5 серверів в мережі Інтернету

Центр міжнародних приватних підприємств (Center for International
Private Enterprise) провадить та розповсюджує дослідження з реформування
ринку та розвитку демократії. Приймає участь у фінансування більш ніж 90
новостворених проектів розвитку ринку. Пріоритетними галузями досліджень
в країнах пострадянського простору можуть бути “молодь і бізнес”,
“старопромислові регіони”, “корупція і шляхи її подолання” тощо.

Інститут Брукінгс: Національний інститут передових досліджень. Поєднує
академічні та громадські стратегії. Веде дослідження в галузі економіки,
політики, законодавчої сфери та “третього сектору”. Видає журнал
накладом 12000 примірників. Відстежує ситуацію і розвиток Think Tanks у
світі.

Інститут міжнародної економіки (Institute for International Economics) –
приватний некомерційний незалежний дослідний інститут, створений для
вивчення міжнародної економічної політики. Займається економічним
аналізом, проблемою глобалізації, перспективним прогнозуванням. Відома
робота інституту “Запобігання апокаліпсису (дві Кореї)” Річний бюджет
інституту – 6 млн. дол.

САТО-Institute – одна з провідних дослідних неполітичних організацій у
Вашингтоні. Досліджує проблеми економіки, видає книги, журнали,
проводить конференції. Приклад доробку – книга “Глобальний капіталізм”.
Стоїть на жорстких позиціях по відношенню до МВФ, USAID та ін.
організацій, які опікуються трансформаційними процесами в країнах
пострадянського простору. Позиція САТО – менше опікати “нові демократії”
на теренах колишнього СРСР. Партнери САТО в Україні – The Ukrainian
Ctnter for Independent Political Research (1991). (.

Інститут міста (The Urban Institute) – засновано у 1968 р. Некомерційна
організація, яка зосереджує увагу на проблемах суспільства, зокрема,
проблемі житловлаштування, демографії, експертному обслуговуванні. В
інституті працює 400 працівників. Річний бюджет організації – 70
млн.дол.

Дуже цікавим явищем Think tanks-простору в США є наявність окремих НДО,
які не будучи “чистими мозковими центрами” виконують допоміжні
консультативні та комунікативні функції, зокрема для грантодавців і між
грантодавцями, а також вивчають НДО-простір і розробляють питання
створення грантів. Очевидно, що наявність цих організацій говорить про
розвиненість громадянського суспільства як такого. До згаданих
організацій належать Центр фундацій і Рада фундацій.

Центр фундацій (The Foudation Center) має місію збору, організації,
аналізу та розповсюдження інформації про фундації, корпоративне надання
грантів. Розробляє питання створення грантів та розробки пропозицій (.

Рада фундацій (Counсil of Foudations) – об’єднує близько 2000
організацій-грантодавців у всьому світі. Головна діяльність пов’язана з
різноманітною інформацією для давачів грантів. Приклад діяльності –
проект “Крила” (всесвітня ініціатива для підтримки творців грантів). РФ
– не є аналітичним центром, але члени РФ фінансово підтримують АЦ.

Аналогом Ради фундацій в Європі є Європейський центр фундацій.

Ще одним цікавим, як на мій погляд явищем, є наявність цільових Think
tanks, які розповсюджують у США, зокрема цільовим чином – в урядових
структурах, в Конгресі, серед мас-медіа тощо аналітичну інформацію про
Україну. Це, зокрема, Національна інформаційна служба України та
фундація Україна-США.

Українська національна інформаційна служба (Ukrainian National
information service – UNIS) – недержавна некомерційна організація,
заснована в США, метою якої є збір інформації, проведення досліджень та
розповсюдження інформації про Україну в США. Приклад діяльності –
організація і проведення у 2000 р. конференції “Прагнення України до
зрілої державності” (80 доповідей).

Фундація Україна-США (US-Ukraine Foundation) – недержавна некомерційна
організація, заснована в 1991 році з метою сприяння розвитку демократії,
стимулювання реформуванню вільного ринку та зміцненню прав людини в
Україні. Має 12 штатних працівників у Вашингтоні і 30 – в Києві.
Фундація виходить з розуміння України як ключової ланки стабільності в
регіоні Східної Європи. Програми US-Ukraine Foundation: заснування і
підтримка Інституту ім. П.Орлика (Київ), розвиток в Україні НДО
(програма партнерства громад). Планує підтримку кредитних спілок в
Україні.

Think tanks Сполучених Штатів Америки слід вважати орієнтиром для інших
демократій. Не скидаючи з шальок терезів вагу національних особливостей,
які присутні в будь-якому суспільстві, зауважимо, що структура,
алгоритми фандрейзингу, політична, економічна, антикорупційна,
правозахисна роль, лобістська, аналітична, дослідницька, інформаційна та
ін. функції Think tanks США, їх місце і роль, яку вони виконують у
суспільстві, є орієнтиром і для українських, порівняно молодих “мозкових
центрів”, які тільки розпочинають свій шлях.

Загалом у “третьому секторі” США працює 7 млн. чол. Це більше ніж в
урядових установах. ННО відкритого типу функціонують у сфері здоров’я
(неприбуткові госпіталі, лікарні складають більше половини всіх діючих),
освіти (неприбуткові школи, коледжі, університети), мистецтва, науки,
соціального забезпечення.

В ННО Японії працює біля 4 млн. чол., Німеччини, Англії, Франції – по 1
млн. чол. В середньому “третій сектор” формує біля 3,4% робочих місць.

Найбільша частина витрат ННО йде, як правило, на освіту та науку. В
Японії це 40 % всіх витрат ННО, в Англії – 43 % ( у Німеччині мінімум –
12 %). Соціальні послуги складають біля 20 % витрат ННО (коливання від
10 % у США до 30 % у Франції). Витрати на мистецтво, культуру і
відпочинок коливаються у більш великих межах – від 3 до 60%. При цьому
спостерігається тенденція великих витрат на культуру в
постсоціалістичних країнах. Якщо в США ці витрати складають 3,2 %,
Франції – 18 %, Англії 21 %, то в Угорщині – 57 %.

Щодо джерел фінансування, то більшість своїх коштів ННО США,
Великобританії, Італії, Японії, Угорщини отримують від членських внесків
та продажу, а у Франції й Німеччині – від уряду.

Непересічна роль ННО в розвитку суспільства обумовила появу ряду
міжнародних актів, які унормовують їх співпрацю з урядовими та
міжурядовими структурами, з державним сектором у цілому. Ще в 1951 р.
Рада Європи прийняла резолюцію яка передбачала консультації з ННО в
галузях, які належать до їх компетенції. В 1954, 1972 та 1993 рр.
положення про співпрацю з ННО переглядалися, зокрема в плані надання їм
статусу консультативних організацій. Зараз такий статус мають 370
асоціацій ННО. ННО з консультативним статусом утворюють декілька
спеціалізованих груп, зокрема: по співробітництву “Схід-Захід”,
“Північ-Південь”, по соціальному захисту, освіті, охороні здоров’я,
бідності, гідності людини, міському та сільському середовищу. ННО з
консультативним статусом щороку проводять загальні інформаційні збори,
які організує секретаріат РЄ. Ці збори мають на меті активізувати участь
ННО у програмах РЄ. Директорати секретаріату РЄ, крім того,
організовують секційні збори ННО з консультативним статусом. Їх мета –
інформувати громадськість про роботу РЄ. ННО організують також групи за
інтересами, які співпрацюють з секретаріатом РЄ, міждержавними
комітетами та парламентськими комісіями.

Під егідою Ради Європи створено Конгрес органів місцевого та
регіонального самоврядування, в який входять представники парламентів,
урядів, органів місцевого та регіонального самоврядування і представники
ННО. Крім того, Асамблея ННО (міжнародна організація ННО) створила
змішаний Комітет парламентарів та Комісії у зв’язках з ННО. Ці структури
ініціюють спільні дії парламентарів та ННО, зокрема проводять міжнародні
конференції (скажімо, у 1994 р. була організована конференція “Роль ННО
в побудові громадянського суспільства у Європі”).

Рада Європи співпрацює з ННО на багатьох рівнях і у різних формах. Це і
прості консультації, і участь у спільних проектах. Експерти ННО як
консультанти беруть участь у різних міжурядових спеціалізованих
комісіях, готують меморандуми для Генерального Секретаря, роблять усні
повідомлення та письмові доповіді в комісіях Парламентської Асамблеї та
на Конгресі органів місцевого та регіонального самоврядування,
виступають на колоквіумах, семінарах та конференціях Ради Європи. В
окремих напрямках діяльності Ради Європи етап консультацій з ННО вже
перейдено й склалося якісно вище партнерство РЄ – ННО. Скажімо, в
справах молоді ще в 70-тих роках створено Європейський Центр молоді та
Європейський молодіжний фонд. Ці організації розпрацювали систему, яка
перетворила молодіжні ННО в справжніх партнерів.

Співробітництво Ради Європи і ННО обопільно корисне: РЄ має безпосередню
інформацію від ННО про громадську думку, ННО оперативно інформують
громадян своїх країн про діяльність РЄ, даючи при цьому їй свою оцінку.

3.2. Недержавні організації постсоціалістичних країн

Масштаби “третього сектору” в постсоціалістичних та, зокрема,
пострадянських країнах значно нижчі ніж у країнах “старих демократій”
Америки та Європи. Але ННО в цих країнах швидко розвиваються.

В Росії діє сьогодні декілька десятків тисяч ННО (одна ННО на 2500-3000
громадян), які розподілені по території федерації вкрай нерівномірно. У
Москві офіційно зареєстровано понад 15 тис. ННО (дані Агентства
Соціальної Інформації), Новосибірську (де знаходиться Сибірський Центр
підтримки громадянських ініціатив) – 1 200 громадських організацій,
Алтайському краї – біля 150, Іркутській області – 160, Новокузнецьку –
80, Красноярському краї – 720, Омській області – 160, Республіці Алтай –
40, Республіці Бурятія – 60, Томській області – 160, Тюменській – 30,
Читинській – 80. Оцінюючи ці дані можна зробити висновок про
нерівномірність розвитку громадянського сектору в Росії. Найбільші
успіхи закономірно спостерігаються у столиці федерації Москві – тут на
500 громадян припадає одна ННО. Громадські організації Росії видають
журнали, газети, бюлетені, довідники (банки даних про ННО, донорські
організації, тренерів-консультантів ННО). Найбільш помітними ЗМІ ННО є
щомісячний журнал “Пчела” (С.Петербург), газета “Третий сектор”
(Новисибірськ) та видання ННО у Москві.

У Бєларусі згідно даних зібраних білоруською ННО “Обьединенный путь”
існує 1115 громадських організацій, які розташовані головним чином у
містах: Мінську (62 % всіх ННО), Вітебську (11 %), Бресті (10%),
Могильові (8 %), Гомелі (6 %) та Гродно (3 %). Виходячи з того, що
населення Бєларусі складає близько 10 млн. чол., одна ННО припадає аж на
9 000 жителів цієї країни. В порівнянні з розвинутими країнами Заходу це
дуже низький показник. Але й у порівнянні з Росією третій сектор
Бєларусі розвинутий значно гірше, що може бути наслідком
недемократичного керівництва державою. При цьому нерівномірний характер
розподілу ННО по території країни зберігається, що, очевидно, характерно
для початкового етапу розвитку громадянського сектору суспільства. Щодо
розподілу білоруських ННО за сферами діяльності, то найбільше функціонує
організацій в галузі науки і культури, найменше – військовиків, за
інтересами та сфери держави, самоуправління й права.

Показовим є виникнення (головним чином в 1989-1995 рр.) і розвиток
новітніх громадських дослідницьких організацій – “мозкових центрів” у
сусідніх постсоціалістичних країнах та країнах народної демократії в
Європі. Скажімо, в Албанії в кінці ХХ ст. працювало 6 таких центрів, в
Болгарії та Угорщині – близько 20, Польщі – понад 15, Румунії – 8,
Словаччині – 12. Think tanks США, Польщі, Чехії та ін. країн Європи
мають багато спільного, але водночас відрізняються тематикою своїх
досліджень – в країнах Центральної Європи вона головним чином торкається
актуальних проблем розвитку демократії і економічних реформ в цих
країнах. Візьмімо для прикладу Польщу. В цій країні працює близько 10
відомих недержавних “мозкових центрів”. Це – Інститут досліджень основ
демократії, Інститут польської політики, Інститут приватного
підприємництва і демократії, Міжнародний центр розвитку демократії, Фонд
підтримки місцевої демократії, Гданський інститут ринкової економіки,
Дослідницький центр ім. Адама Сміта, Фонд СASE – Центр соціальних та
економічних досліджень, Інститут сталого розвитку та ін. Всі ці
організації окрім Гданського інституту розташовані у Варшаві.

Інститут досліджень основ демократії засновано в 1995 р. Сфера
досліджень: політичні партії в нових демократичних державах, ставлення
до демократії та ринкової економіки, родинні цінності та структура
сім’ї. Інститут є приватною некомерційною організацією, яка ставить собі
за мету вивчення філософських, історичних, соціальних, політичних і
культурних передумов виникнення і функціонування демократичних систем у
сучасному суспільстві. Джерела фінансування – внутрішні (польські) і
міжнародні. Річний бюджет – бл.4-6 тис. дол. Інститут має 13
працівників, в т.ч. 4 – постійних.

Інститут польської політики – незалежна некомерційна установа, заснована
у 1992 р, метою якої є публікації про розбудову демократії, зокрема з
тематики сучасної історії та національних конфліктів в Україні,
Білорусії, Росії, Румунії, Естонії, а також з питань економіки та
соціального захисту в Польщі, самоврядування в Польщі та Німеччині.
Джерела фінансування – гранти від фондів. Постійних співробітників
Інститут не має, асоційованих – 3 чол.

Інститут приватного підприємництва і демократії (1993) – незалежна
фундація, яка досліджує розвиток приватного сектора в Польщі. Інститут
ініціює внесення поправок до існуючого законодавства, розробляє
стандарти економічних відносин, бере участь в громадських обговореннях.
Джерела фінансування – внутрішні та зовнішні. Річний бюджет – 130 тис.
дол. Інститут організує національні та міжнародні брифінги, конференції
длта семінари для політиків і журналістів.

Міжнародний центр розвитку демократії (МЦРД) заснований у 1992 р спільно
Ягеллонським університетом та Економічною академією і працює в
напрямках: європейські та східні дослідження, дослідження питань
безпеки, громадянське суспільство. До складу Центру входить Інститут
стратегічних досліджень. До Ради Директорів входить, зокрема, Лєшек
Бальцерович. Дослідження стосуються ЄС, НАТО, питань громадянського
суспільства, ринкової економіки, конституції. При МЦРД створена
Депозитна бібліотека Ради Європи – відділ Європейської бібліотеки.
Фінансування – внутрішнє (польське) та міжнародне (приблизно порівну).
Річний бюджет – 225 тис. дол. Центр має 55 співробітників, у т.ч. 10 –
постійних.

Фонд підтримки місцевої демократії працює з 1989 р. Основні напрямки
діяльності – розвиток громадського самоврядування, підтримка місцевих
органів влади та місцевих адміністрацій, місцеве самоврядування. Фонд
підтримує розвиток демократії в країнах Східної Європи, зокрема в
Україні, Білорусі, Литві, Румунії та країнах СНД. Фінансування –
внутрішнє (польське) та міжнародне (приблизно порівну). У Фонді працює
бл. 30 чол, з яких 23 – постійні професійні працівники.

Гданський інститут ринкової економіки, який засновано у 1989 р – одна з
провідних польських дослідницьких фундацій в галузі економіки. Сприяє
трансформації польської економіки в систему вільного ринку. Фінансування
на 2/3 – внутрішнє. Річний бюджет – бл. 1,5 млн. дол. Інститут має понад
120 співробітників, переважна більшість яких – сумісники. Інститут має
філії у Варшаві та Любліні, співпрацює з досліджницькими установами
Європи та Амеерики. Засновник Гданської банківської академії.

Фонд СASE – Центр соціальних та економічних досліджень працює з 1991 р.
Основні напрямки діяльності: державний бюджет та фінанси, процес
приватизації, банківська справа, економічні перетворення в
посткомуністичних країнах. Річний бюджет Фонду – бл. 1 млн. дол. Фонд
активно друкує наукові розвідки з питань трансформації економіки. Має
біля 90 співробітників, головним чином сумісників.

Оцінюючи загальні тенденції розвитку можна говорити про активне
будівництво “третього сектору” в постсоціалістичних країнах, причому
механізм цього процесу йде в основному щляхом калькування вже існуючих
на Заході прототипів (як західного так і “діаспорового” штибу), хоча
іноді можна спостерігати привнесення нових суто регіональних
(національних) форм NGO. Темп цього процесу настільки великий, що
дозволяє прогнозувати утворення в ряді цих країн (окрім, імовірно,
Бєларусі) повноцінного збалансованого і стійкого громадського сектору
суспільства в найближчі 5-7 років.

3.3. Третій сектор в Україні

В Україні відповідно до Звіту про гуманітарний розвиток (Ukraine Human
Development Report, 1996) існувало понад 5 000 ННО. За оціночними даними
експертів за період 1992-97 рр. в Україні створено біля 800 нових
всеукраїнських і тисячі місцевих громадських організацій. В 2001 р за
даними порталу intellect.org.ua кількість офіційно зареєстрованих ННО в
Україні сягнула 25000. У порівнянні з країнами Заходу це небагато – одна
ННО на 1960 жителів країни, – але водночас більше, ніж в Бєларусі і
Російській Федерації. Такий ефект просунутого розвитку українського
“третього сектору” можна пояснити традиційним тяжінням українців до
демократії, відчуттям природної європейськості. При цьому більшість ННО,
як і в інших країнах, зосереджена в столиці та культурно-історичних і
промислових центрах. За нашими даними тільки на Донеччині існує біля
2000 ННО (1 ННО на 2500 чол). Найбільша кількість українських ННО
припадає на сфери: – культури і освіти, – здоров’я, інваліди та
ветерани, – економіка і наука, – жінки і діти. ННО мають свої періодичні
видання, серед яких виділяються журнали для ННО – “Громадські
ініціативи”(Львів), “Обличчям до обличчя” (“Сприяння”, Донецьк) та
спеціальні і спеціалізовані часописи “мозгових центрів”– “Національна
безпека і оборона” (Український Центр економічних та політичних
досліджень ім. О.Разумкова, Київ), “Схід” (Український культурологічний
центр, Донецьк), “Економічний часопис” (Інститут трансформації
суспільства, Київ), “Універсум” (Товариство “Універсум”, Львів).

Проведений нами аналіз “третього сектору” найбільшої області України –
Донецької – дає дуже строкату картину ННО. Феномен високого ступеню
заполiтизованостi нашого суспiльства чiтко вiддзеркалюється в
громадських органiзацiях – вони, як правило, дотримуються цiлком певних
полiтичних орiєнтирiв. Сьогоднi їх основнi полiтичнi вектори можна
умовно сформулювати так:

1. Українська демократична держава з переважно Європейською орiєнтацiєю.

2. Демократична держава з переважно Євразiйською (зокрема,
проросiйською) орiєнтацiєю.

3. Соцiалiстична (комунiстична) держава з переважною Євразiйською
орiєнтацiєю.

4. Iндиферентнi або полiварiантнi в зовнiшньополiтичнiй орiєнтацiї, але
з чiткою установкою на ринок i приватну власнiсть як домiнантнi засоби
реформ суспiльства.

5. Полiварiантнi в полiтичному вiдношеннi з домiнантою професiйних
iнтересiв.

6. Полiварiантнi в полiтичному вiдношеннi з домiнантою нацiональних
iнтересiв.

7. Умовно-індиферентні зі стабільною закордонною грантовою підтримкою.

Подiбна ж строката картина зi своїми територiальними особливостями
спостерiгається в Криму, Причорномор’ї, в Закарпаттi. Бiльш однорiдний
“третiй сектор” на Захiднiй Українi та в Центрi – тут переважають ННО 1
та 4.

Суттєвою і навіть знаковою особливістю сучасних українських ННО є їх
фінансова залежність від організацій-донорів. Діяльність українських
ННО, в т.ч. “мозкових центрів” була б н е м о ж л и в о ю без підтримки
міжнародних донорів, зокрема: Friedrich Ebert Stiftung, Konrad Adenauer
Foundation, делегації Європейської Комісії в Україні, Freedom House,
USAID Agency, McArthur Foundation, Renaissance Foundation, Мiжнародний
Фонд “Вiдродження” (фонд Дж.Сороса), Eurasia Foundation, C.S.Mott
Foundation, Know-How Fund, the World Bank, Мiжнародний Медiа Центр(ММЦ)
– Iнтерньюз, Counterpart International, посольств США, Великої Британії,
Нідерландів, Канади та ін. Цієї ж думки притримуються інші дослідники
(напр., С.Костюк). Найбільші проекти: “Європейський вибір України”
(МЦПД), “Сприяння реалізації ефективної політики кордонів України”
(ЦМКЗПУ); проект “Єврофорум” (ЦСД), “Українська програма ринкових
реформ”, “Розвиток iнфраструктури недержавних неприбуткових органiзацiй
в Українi” підтримали Freedom House, USAID Agency та ін., що потребувало
коштів в десятки млн. дол. США Наприклад, динамiка пiдтримки Фондом Дж.
Сороса проектiв до 1997 р весь час зростала – з $ 450 тис. у 1990-91 рр.
до $ 2 млн. у 1993 р., $ 4,8 млн. у 1994 р., понад $ 10 млн. в 1995-1996
рр, і тільки в останні роки зменшилися до $ 4-5 млн. Підтримка Фонду
“Євразiя” оціночно досягала $ 10-12 млн. річно. В той же час сукупна
підтримка власного “третього сектору” від українських меценатів і
держави була на 2-3 порядки меншою.

Тобто в Україні домінував і домінує до сьогодні вплив закордонних
донорів на формування ННО. Причому активно підтримуються ресурснi
(сервiснi) центри ННО (РЦ ННО), які є потужним механiзмом корекцiї
розвитку “третього сектору” країни в тому напрямку, в якому вважають
потрiбним спонсори (донори).

Перші порівняно великі ($ до 50 тис.) гранти від МФВ, Фонду “Євразiя” та
Фонду Ч.С.Мотта у 1996 р. одержали такі регіональні РЦ ННО: Запорiзький
обласний благодiйний фонд “Центр соцiальних та економiчних
дослiджень”(Запорiжжя), Ресурсний центр розвитку громадських органiзацiй
органiзацiй “Гурт”(Київ), Асоцiацiя “Iнтеграцiя до Європейської
культури” (Одеса), Фонд розвитку громадських органiзацiй
“Захiдноукраїнський ресурсний центр”(Львiв), Чернiвецький обласний фонд
громадських iнiцiатив (Чернiвцi), “Фонд Х’юза”(Донецьк). Очевидно, що
політичні вектори цих організацій близькі в першу чергу до п. 4:
“Iндиферентнi або полiварiантнi в зовнiшньополiтичнiй орiєнтацiї, але з
чiткою установкою на ринок i приватну власнiсть як домiнантнi засоби
реформ суспiльства” та частково до п. 1: “Українська демократична
держава з переважно Європейською орiєнтацiєю”. В останні роки ХХ ст.
пріоритети грантової підтримки також включали загрози ВІЛ, різноманітні
жіночі програми, боротьба з корупцією, а також програми сприяння
демократичним виборам в Україні. Доречі, фінансування донорськими
організаціями Заходу антикорупційної програми в Україні починається не
вперше, але без урахування попередніх результатів, досягнутих NGO. Разом
з тим найменше фінансувалися культурологічні проекти, майже зовсім з
грантової підтримки випав сектор науково-технічних українських
організацій, підтримка наукових товариств, суттєво зменшилися гранти на
мас-медіа. Деякі фонди (МФВ) згортають свою діяльність. Така стратегія
грантодавців потребує ретельного аналізу з урахуванням варіантів
подальшого розвитку України. Але в цілому вона відповідає західним
поглядам на нашу країну як державно-територіальну потугу, що не має (не
матиме?) чітких економічних і політичних перспектив посісти чільне місце
в Східній Європі.

“Інтелектуальним ядром” широкого кола громадських організацій в Україні
виступають “мозкові центри”. За даними інтернет-проекту “Мережа
аналітичних центрів України” (http://www.intellect. org.ua) станом на 1
лютого 2002 р., в Україні діяло близько 60 “мозкових центри”. Ядром
українських Think Tanks виступає Київ – 38 центрів. Далі йде Львів – 14,
Харків – 10, Донецьк – 8, Тернопіль, Херсон – по 5, Івано-Франківськ,
Чернівці, Чернігів, Хмельницький – по 3-4 центри. Понад два десятки
Think Tanks утворено при вузах України, зокрема, Дніпропетровському,
Київському, Львівському, Таврійському, Тернопільському та Чернівецькому
національних університетах, УАДУ при Президентові України, Харківській
національній юридичній академії та ін. Крім того, в Україні діють
аналітичні центри окремих олігархів, бізнесових структур, політичних
партій. До найбільш авторитетних неурядових аналітичних структур України
можна віднести: Український центр економічних і політичних досліджень
ім. О.Разумкова (УЦЕПД), Агентство гуманітарних технологій (АГТ),
Асоціацію молодих українських політологів і політиків (АМУПП),
Атлантичну Раду України (АРУ), Інститут політики (ІП), Український
культурологічний центр (УКЦентр) та аналітично-інформаційний журнал
“Схід”(Донецьк), Культурологічний часопис “Ї”, Київський центр інституту
Схід-Захід (КЦІСЗ), Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД),
Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД); Центр
європейських та міжнародних досліджень (ЦЄМД), Центр миру, конверсії та
зовнішньої політики України (ЦМКЗПУ), Інститут трансформації суспільства
(ІТС). Потенційно потужними організаціями є Інститут Євро-Атлантичного
Співробітництва (ІЄАП), Інститут Європейської Інтеграції (ІЄІ),
Товариство зовнішньої політики України (ТЗПУ), Центр стратегічних
досліджень (ЦСД). Фінансування просунутих українських Think tanks, як і
в Польщі та Чехії в основному зовнішнє. Наведемо деякі приклади окремих
українських “мозкових центрів”, які зараз успішно працюють.

Міжнародний центр перспективних досліджень засновано в 1993 р. Мета
діяльності центру – сприяння розвитку демократичного суспільства та
ринкової економіки в Україні, процесам європейської інтеграції України.
Здійснює аналітичні дослідження економіки України, прогнози розвитку та
оцінку можливих ризиків. На основі опитування 300 промислових
підприємств України проводить щоквартальний моніторинг української
економіки на мікрорівні. Фінансування в основному міжнародне. Річний
бюджет – 1,2 млн. дол. В центрі на постійній основі працює 45
професійних працівників.

Висновок

Входження України у новий період становлення всіх сфер соціального
розвитку, відновлення державності, відродження багатого
культурно-історичного досвіду та традицій національного виховання
висуває проблему гармонійного фізичного і духовного розвитку молодого
покоління, соціалізації його як особистості.

Займатися соціальною роботою повинні люди, які мають відповідну
підготовку.

На сьогоднішній день в Україні нормативна база підготовки та
регламентації діяльності соціальних працівників знаходиться в стадії
становлення, це значною мірою ускладнює процес відбору змісту їх
професійної освіти.

Для визначення мети та змісту підготовки соціальних працівників важливо
конкретизувати сферу та специфіку їх діяльності.

В розвинутих суспільствах функції соціального працівника виходять за
межі вузької підтримки та допомоги окремій особі або групі, а включають
в себе нові функції провідника соціального прогресу. Одними з
найважливіших функцій соціального працівника вважається підготовка
населення до сприйняття суспільних інновацій, реформування суспільства,
профілактики соціальних конфліктів.

У суспільстві спостерігається гостра потреба у фахівцях, здатних на
високому науковому рівні вивчати тенденції протиправної поведінки,
характер та результативність правової соціалізації конкретної особи,
виявляти соціальні тенденції, розробляти і реалізовувати заходи по
запобіганню асоціальних відхилень, здійснювати всебічну профілактику
правопорушень, формувати як базову, так і динамічну сфери
правосвідомості населення, представляти і захищати права певних
категорій громадян; надавати дієву правову консультацію, сприяти пошуку
правових шляхів вирішення конфліктів та проблем клієнта, допомагати в
ресоціалізації засуджених та тих, хто відбув покарання.

Підсумовуючи, слід наголосити, що співпраця із громадськими
організаціями, добровільними рухами та ініціативами взаємодопомоги має
велике значення для соціальної роботи. Незважаючи на те, що рівень
діяльності цих структур не завжди відповідає професійним стандартам
соціальної роботи, їхня спрямованість та завдання в цілому збігаються із
цінностями соціальної роботи і сприяють формуванню солідарності в
суспільстві, яка, в свою чергу, є важливою умовою існування та розвитку
соціальної роботи і соціальної сфери суспільства в цілому.

Важливим е також і те. що багато з тих, хто починав свою роботу в
громадських організаціях, прагне набути фахових знань, і для багатьох це
перший крок до оволодіння соціальною роботою як професією.

Література та джерела

Бех В.П.Генезис соціального організму країни. – Запоріжжя: Просвіта,
2000. – С.288.

Бурая Н.П. Соціальна робота: Навч. Посібник. – Харків: Ун-т внутрішніх
справ, 1996. – 104 с.

Васьковская С.В. Психологическое консультирование. – К.: Вища шк., 1996.
– 192 с.

Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб., 1997. – 656с.

Джуринский А.Н. Развитие образования в современном мире: Учебное
пособие. – М., 1999. – 200с.

Еникеев М.И., Кочетков О.Л. Общая, социальная и юридическая психология.
Краткий энциклопедический словарь. – М., 1997. – 448с.

М.П.Лукашевич, І.І.Мигович, І.М.Пінчук. Соціальна робота в Україні:
теоретико-методичні засади /Навч.посібник. – К., МАУП, УЦДСМ, Минделл Э.
Психотерапия как духовная практика. -М.: “Класс”, 1997.-160 с.

Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року. Указ
Президента України № 717 від 25 травня 2000 р.

Олійник Г. Біль і турбота держави// Газета Координаційного комітету по
боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові
України. – 2001. – №1

Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року. Указ
Президента України № 717 від 25 травня 2000 р.

Основы социальной работы. Под ред. П.Д.Павленок. – М., 2001.

Профілактика і терапія засобами мистецтва: науково-методичний посібник /
Під заг. Ред. Пилипенка. – К.: А.Л.Д., 1996.

Соціальна робота. Книга І. – К., УЦДСМ, 2001. – С.286. 2001. – С. 54-84.

Соціальна робота в Україні: перші кроки / під. Ред. В.Полтавця. К.:
Видавничий дім, 2000. – 236 с.

“Технологии социальной работы» с. 105-108.

Додатки

Додаток а

Типології потреб і проблем клієнтів

за X. Перлман за К. Джермен,

А. Гнттерман за У. Рід

Дефіцит матеріальних коштів, особистісні вади, брак знань і досвіду
Переломні моменти, зумовлені ‘зміною способу життя, статусних ролей і
кризовими подіями Міжособистісні та/або групові конфлікти.
Невдоволеність соціальними стосунками

деформація особистості або психічні хвороби розбіжності між очікуваннями
клієнта та інших людей, між особистісними запитами і рамками соціальної
ролі; розбіжності, зумовлені невизначеністю чи суперечливістю статусних
ролей

Проблеми з офіційними організаціями

Брак зворотного зв’язку з мікро- і макросоціальним оточенням. Труднощі
у спілкуванні з членами сім’ї та іншими первинними групами

Проблеми, пов’язані з прийняттям рішення

Емоційне виснаження

Неадекватні ресурси

Недостатня адаптивнісгь індивідів, сімей та груп

Додаток б

Положення конституції України, що стосується соціального захисту
населення

Формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за
такими принципами:

забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та
державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;

законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів
і нормативів;

диференційованого за

соціально-демографічними

ознаками підходу до визначення нормативів;

наукової обгрунтованості норм споживання та забезпечення;

соціального партнерства;

гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні;

урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального
захисту та трудових відносин.

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи
поділяються на:

нормативи споживання – розміри споживання в натуральному виразі за
певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування,
непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

нормативи забезпечення – изначена кількість наявних в особистому
споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення
певної території мережею закладів охорони здоров’я, освіти, підприємств,
установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного
обслуговування та житлово-комунальних послуг;

нормативи доходу – розмір особистого доходу громадянина або сім’ї, який
гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується на
основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та
забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються
на:

нормативи раціонального споживання – рівень, що гарантує оптимальне
задоволення потреб;

нормативи мінімального споживання – соціально прийнятний рівень
споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг
виходячи з соціальних або фізіологічних потреб;

статистичні нормативи – нормативи, що визначаються на основі показників
фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його
окремих соціально-демографічних груп.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та
затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за
участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо
інше не передбачено Конституцією України та законами України.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум,
встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні
гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального,
побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та
освіти.

Держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні
встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.

PAGE

PAGE 43

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020