HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
РЕФЕРАТ
на тему:
«Мистецтво модерну у Західній Європі кінця ХІХ – початку ХХ ст.»
ПЛАН
Вступ
1. Сутність модернізму, особливості мистецтва модерну у Західній Європі
кінця 19 – початку 20 століття
2. Головні представники західноєвропейського модерну кінця 19 – початку
20 ст.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Модернізм виник в кінці XIX — на початку XX століття.
Модерном, тобто “новим”, назвали останній великий історичний стиль
європейського та американського мистецтва кінця XIX — початку XX ст.,
модернізмом — систему художньо-естетичних стилів XX ст.
Ідеологічне обґрунтування йому дав символізм. Очевидно, що модернізм —
це вчення про модерн як стиль в мистецтві і літературі. Слово модерн
(modern) означає модерний, новітній, сучасний. Поява його не була
випадковою. Варто зазначити, що у філософії початку XX століття стали
переважати песимізм, ірраціоналізм та індивідуалізм. Традиції художньої
культури, побудовані на класичних зразках реалізму, коли дія
відбувається в певний час, в конкретному місці, а сюжет твору є
стрижнем, навколо якого обертаються всі герої і події, були зруйновані.
Новий погляд на світ, як завжди, встановили вчені. Цього разу це були
філософи і психологи. Так, французький філософ, викладач університету
А.Бергсон доводив, що людина може осягнути природу явищ, «життєвий
порив», якщо звернеться не до розуму, а до інтуїції. Тобто для розуміння
особливостей художньої творчості і пізнання більше значення мала
інтуїція, а не інтелект.
3.Фрейд показав, що не все в людині підкоряється раціональному, і
відкрив таємні області людської психіки. Так би мовити, переклав
унікальну таїну душі на мову універсальних психоаналітичних схем. Проте
його колега і соратник К. Юнг пішов ще далі і ввів у психологію поняття
«колективного несвідомого» — глибинного шару психіки. Особливістю
колективного несвідомого є його універсальність — спільність для всіх
людей. За Юнгом, психіка не є похідною від чогось, навпаки, вона
первинна і визначає буття людини. Колективне несвідоме — це початковий
стан психіки. Його особливістю є всезагальна тотожність. Тобто для
колективної психіки характерне відчуття тотожності всього живого. В
такому стані знаходилися первісні люди, які не відокремлювали себе від
природи. А тепер це відкрили для нас австрійські вчені-психологи.
Отже, людина, яка вивчає світ, мусить включати в об’єкт вивчення і свою
свідомість. Зміщення інтересу з вивчення об’єкта на межу взаємодії
суб’єкта і об’єкта є однією з особливостей нового наукового світогляду,
що формується.
1. Сутність модернізму, особливості мистецтва модерну у Західній Європі
кінця 19 – початку 20 століття
Нові віяння XX століття знайшли відображення в мистецтві раніше, ніж в
науковому і суспільному житті. Митці, літератори стали засобом вислову
духу своєї епохи. Прорив несвідомого відбувся в сфері мистецтва.
Утверджувалась культура, витоки якої знаходилися в глибинах
індивідуальної психології. Художнім методом цієї культури був модернізм
як сукупність різних течій. Йому притаманні деякі основні риси. Так,
модернізм допускає деформацію реальності або й взагалі відмовляється від
очевидної дійсності, створюючи нову реальність, що базувалась на
естетизації брутального та ірраціонального. Модернізм проголошував
самоцінність творів мистецтва поза всяким зв’язком з життям. Це було
мистецтво заради мистецтва. Крім того, виразники цього стилю пародіювали
інші твори мистецтва, перш за все традиційного. І як вже було зазначено,
суттю модернізму було звернення до колективного несвідомого.
Модернізм як художня система зобов’язаний втечі від реального життя,
відторгненню соціальних проблем, а також авангарду, який закликав
розпрощатися зі спадком минулого і створити щось не схоже на традиційне
мистецтво.
Модернізм — це множинність художніх напрямів зі спільним світоглядом.
Модернізм роздробив звичний художній образ, виділивши його окремі
якості. Так, перебільшена увага митців до змісту образу отримала назву
натуралізму, його виразність переросла в абстракціонізм, емоційна
насиченість стала експресіонізмом, а багатозначність, надзвичайність і
сьогодні відома як сюрреалізм. Модерністи вважали, що хаос сучасного
життя сприяє загостренню почуття самотності людини, тому що ворожа
дійсність лякає її своєю непереборністю.
Модерн як стиль прагнув до прикрашування середовища, що оточувало
людину, підкресленої активності впливу на життєві процеси, видовищності
і декоративності навіть в дрібничках. Модернізм — це мистецтво
дрібничок. Знову ж таки, однією з причин цього був конфлікт між високими
ідеалами і буденністю життя людини на Заході. Тому модерн намагався
компенсувати останнє художніми засобами. Цікаво, що стиль «модерн»
з’явився саме на Заході. Багато які з західноєвропейських країн мали в
той час свої колонії на Сході. Задоволений меркантильний інтерес рано чи
пізно мусив трансформуватись в естетичний. Що й сталось в кінці XIX — на
початку XX століття. А результатом цього інтересу було поєднання в стилі
«модерн» європейських та східних традицій культури. Від західного
мистецтва модерну дістались романтизм, чутливість і тверда
лінійно-структурна основа. А від східного — площинність, декоративність
і орнаментальність.
Охоплюючи історію європейського суспільства і його культури, принаймні,
за останні два століття, «модерн» для буденної свідомості
представляється як вичерпний і цілісний образ цивілізації Старого Світу.
Ідейне обґрунтування стилеві дала течія символізму, яка виникла у
французькій літературі 80-х років ХІХ ст.: художня свідомість завжди
вирізняє внутрішній потаємний сенс речі, який просвічує через зовнішню
оболонку. Символізм притаманний мистецтву споконвічно, але в добу
модерну посилилися акценти на невловимості, таємничості, загадковості,
нерозшифрованості внутрішнього смислу. Все видиме – це знаки і шифри
одвічних, позачасових ідей. Форма твору повинна лише натякати на
внутрішню сутність речей музикою вірша, ритмом і структурою музики,
колоритом, згином ліній та фантазією живопису (картини М. Врубеля), що
дає можливість сприймачеві інтуїтивно осягнути сутність.
2. Головні представники західноєвропейського модерну кінця 19 – початку
20 ст.
Представниками модерну у Франції були Пюві де Шаван (“Священний гай”,
“Відпочинок”) та Одилон Редон (“Кулясте око”, “Чудовисько, що літає”).
Проте не лише символізм був основою стилістики модерну з її площинністю,
орнаментальністю і вишуканістю (плакати і афіші Тулуз-Лотрека).
У Німеччині модерн і символізм виявився у творах Арнольда Бьокліна
(“Острів мертвих”) і Франца фон Штюка (“Гріх”, “Люцифер”, “Війна”).
Російський символізм – у творах В. Борисова-Муратова (“Кущ ліщини”,
“Дафніс і Хлоя”). Представниками модерну в Росії були В. Сєров, В.
Васнєцов, М. Нестеров, М. Врубель (останній одночасно і в Україні).
Чинником східного впливу на модерн в Росії був Кавказ. Модерн виявився в
оформленні журналу “Мир искусства” (1899-1904) (О. Бенуа). У сценографії
модерн яскраво виявився у творчості М. Реріха.
Для модерну характерна зацікавленість міфологічними персонажами та
алегоричними мотивами, а також образами, що вже існували в різних
мистецтвах. У живописному міфі виступає потрійна умовність, символізм:
самого міфу, історичної епохи та живописної мови (сфінкси, кентаври,
лебеді як символи людських якостей). Побутує ідея становлення, росту і
розвитку, відвертої любовної пристрасті, пориву та екстазу, а також –
поряд з цим – ідея безвиході, знемоги і відчаю (Врубель). Орієнтація на
природу як джерело символів відбулася на всіх рівнях мистецтва – від
філософського (“філософія життя”; Гоген) – до декоративних: метелика,
лілеї, жіночого волосся як окремих взятих з природи символів (наприклад,
дзвіночки позначали бажання, соняшники – сонячну жагу до життя);
наприклад, в ужитковому мистецтві поширилась мода на склянку у формі
квітки чи ліхтар у формі горіха серед листя (французький архітектор
Гімар). Для модерну характерний спонтанний і стихійний саморозвиток форм
(архітектура іспанця Гауді), ніби запозичених з живої природи, який
зумовлює принцип динамічної рівноваги (не просту симетрію мінералів і
кристалів неживої природи).
Синтез мистецтв призвів до відродження жанру мозаїки і фресок, культу
“чистої лінії”, відсутності напівтонів у графічних творах. В архітектурі
модерну видатний зразок – Ейфелева вежа (1889). З головних споконвічних
постулатів архітектури: корисність, міцність, краса (Вітрувій) – модерн
акцентував на першості краси, яка спирається на зручність. Будинки
проектуються виходячи з внутрішньої структури інтер’єру, що призвело до
асиметрії зовнішніх об’ємів. Архітектори часто застосовують стилізацію,
підкреслюючи загальне в запозиченому стилі, трансформуючи ознаки
запозиченого стилю згідно з своїми художніми смаками, перебільшуючи
близькі собі риси. Принцип утворення архітектурного ансамблю –
подібність об’ємів та силуетів, узгодженість масштабів та ритміки старої
і нової забудови. Застосовуючи нові матеріали, архітектори намагалися
подолати сухий раціоналізм будівельної техніки за допомогою вигадливого
декору, який проте має другорядну роль. В декорі – мотиви флори і фауни
в їх символічному значенні, різноманітному ритмі ліній різної кривизни.
Видатні архітектори модерну – Х. ван дер Вельде в Бельгії, А. Гауді в
Іспанії, Й. Гофман в Австрії, В. Городецьктий в Україні, Ф. Шехтель в
Росії.
Мистецтво кіно ХХ ст. відзначено творчістю Ч. Чапліна, С. Ейзенштейна,
У. Діснея (мультиплікація), французів Р. Клера, А. Рене, поляка А.
Вайди, японця А. Куросави, шведа І. Бергмана. Останньому
(екзистенціалістові) належить пунктуальний, майже клінічний аналіз
розпаду людських зв’язків (між чоловіком і жінкою, друзями, батьками і
дітьми (“Осіння соната”, “Персона”, “Мовчання”, “Сцени з подружнього
життя”)). В італійському кінематографі найповніше проявився неореалізм
(Р. Росселіні, Л. Віконті, В. Де Сіка, М. Антоніоні, Ф. Фелліні “Ночі
Кабірії”, “Солодке життя”, “Дорога” ).
X
f
X
Z
f
O
O
T
V
?
I
ae
???????????????f
O
V
і Матіс, різке протиставлення кольорів і спрощеність форм, “дикунство”),
Амадео Модільяні. Експресіонізм представляють бельгієць Джеймс Сенсор,
норвежець Едвард Мунк, група “Міст” з Дрездена, об’єднання “Синій
вершник”(Оскар Кокошко). В експресіонізмі – жах, безнадія і
беззахисність, раціоналістичність.
Кубізм – у Пабло Пікассо (“Авіньйонські дівчата”), нове трактування
людських форм: неприродно пласкі, із спотвореними пропорціями, одночасно
різні ракурси, фігури жінок ніби складені з окремих геометризованих
площин і спрощених об’ємів. “Герніка” – жах, безумство, відчай світу, що
йде в небуття. Черепи як символи смерті, хаос руйнування мистецькими
засобами деформації. Засновники італійського футуризму вважали, що краса
сучасного світу – у фабриках, залізницях, літаках і машинах, швидкості
руху. В засобах дисгармонія кольорів, незібраність композиції. Руйнівна
ідея футуристів – заклик зруйнувати музеї, вітати війну, мілітаризм та
анархію.
Абстракціонізм постає у творах Василя Кандінського, Казимира Малевича –
це мистецтво безпредметне, що не має жодного відзвуку дійсності, це
чисте, незалежне від матерії духовне життя. В. Кандінський,
“Імпровізація” (1912): Кольори і лінії можуть передати внутрішнє
невиявлене почуття і передчуття. Жовтий – колір божевілля, синій –
поклик у безкраї простори, пробудження потягу до чистого, зелений –
символ ідеальної рівноваги, фіолетовий – болюче, згасаюче. Горизонталь –
пасивна, жіноча, вертикаль – активна, мужня. Кандінський – останній
представник літературно-психологічного символізму, подібно до А. Моро і
М. Чюрльоніса, і разом з тим перший художник-абстракціоніст. П. Мондріан
(Голландія) – чорні прямі лінії і три чисті кольори – червоний, синій,
жовтий (“Композиція”, 1921).
Казимир Малевич – винахідник супрематизму (поєднання імпресіоністичного
абстракціонізму Кандінського і геометричного абстракціонізму Мондріана)
– чистота відчуттів у композиціях з чорних, червоних і білих квадратів.
(Пізніше повернувся до фігуративного живопису в реалістичних традиціях).
Абстрактний експресіонізм Джексона Поллока (розкидання фарб на полотно
без пензля). 1939 р. на кошти Рокфеллерів засновано у Нью-Йорку Музей
сучасного мистецтва.
Сюрреалізм виник на ґрунті дадаїзму (“художнього хуліганства”),
інтуїтивізму Анрі Бергсона (пізнання істини можливе лише з допомогою
інтуїції, творчість є ірраціональним, містичним актом), психоаналізу З.
Фройда, на “психологічному автоматизмі” підсвідомості. Творчість – це
диктування думки при відсутності будь-якої естетичної або моральної
заклопотаності. В літературі – це Поль Елюар, Луї Арагон, Федеріко
Гарсія Лорка. У живописі сюрреалізму головне – це вплив на глядача
асоціаціями (Сальвадор Далі), введення у нереальний фантастичний пейзаж
предметів нарочито буденних або спотворення реальних до страхітливого
образу (“Три сфінкси Бікіні”, “Атомна Леда”, “Передчуття громадянської
війни”).
В архітектурі 1920-х рр. панує функціоналізм (В. Ґропіус, Ле Корбюзьє).
Музика першої половини ХХ ст. відзначається крайнім різноманіттям
стилістичних напрямків і течій, з яких найвідоміші неоромантизм (Г.
Малер, С. Рахманінов), неокласицизм (Пауль Гіндеміт, Ф. Бузоні, С.
Прокоф’єв, Б. Бріттен), “нова фольклорна хвиля” (Б. Барток),
неоімпресіонізм (О. Мессіан), експресіонізм (А. Шенберг, А. Веберн, А.
Берг). Різні стильові напрями і національні ознаки поєднали у своїй
музиці великі композитори ХХ ст. І. Стравінський і Д. Шостакович. Так
звану авангардну “конкретну” музику писали П. Булез, П. Шеффер, А.
Жоліве. Композитори пишуть у системах додекафонії і пуантилізму,
використовують сонористичні ефекти – нерозчленовані у часі злиті звукові
комплекси, “надтембри”, “сонори”. У соноризмі сама тривалість звуку в
часі, моменти барвистості, переходу, переливання одного звукового ряду
або тону в інший мають певне виразове значення (В. Кіллар, В.
Лютославський, К. Пендерецький). Пошуки часто не давали великих
мистецьких результатів, але позитивом було розширення палітри звукових
засобів, нарощування композиторської техніки. Значно поширився і
художньо збагатився негритянський джаз.
У літературі західного модернізму яскравим виявом був роман Джеймса
Джойса “Улліс” (1922). Письменник збагатив техніку роману прийомом
“потоку свідомості”, багатомовністю, багатожанровістю, елементами
пародіювання, поєднання реалістичності з міфологічною символікою. Ідею
стоїцизму мужньої особистості втілив Альбер Камю у “Міфі про Сізіфа”
(“Справи підуть набагато краще, коли назавжди буде покладено край
надії”). Ґілберт Честертон, автор хороших детективних новел, писав: “щоб
сильно радіти, досить простого буття. Все буття є прекрасне у порівнянні
з небуттям” (1936). Внаслідок радянської пропаганди багато визначних
мислителів були обмануті і зверталися з надією до радянських духовних
цінностей (Р. Роллан, А. Франс, Т. Манн, Б. Брехт).
Література антитоталітаризму: Дж. Оруелл “1984”, Семюель Коен “Великий
терор”, Оскар Гакслі “О чудовий новий світ”, Вільям Голідінґ “Повелитель
мух”. Національна ідея, деякою мірою дискредитована німецьким
націонал-соціалізмом, змагалася з ідеєю загально-гуманітарних
інтернаціональних вартостей (К. Поппер, Т. Манн, В. Фолкнер). Фолкнер
писав: ”якщо дух націоналізму проникає в літературу, вона перестає бути
літературою… Люди повинні бути насамперед людьми”. На нашу думку, ця
думка може бути слушною, якщо під націоналізмом письменник розумів
великонаціональний шовінізм, а не патріотизм поневоленої нації.
У живописі і театрі виникають т.зв. “чорні гротески” експресіоністів,
сповнені відчаю, пристрасті і шалу, динамізму і відчайдушності.
Гротескне загострення образу, що започатковане постімпресіоністами,
лягло в основу експресіонізму. Теоретик модернізму Герберт Рід:
мистецтво стає таємничим і суб’єктивним, як магія; сучасний художник
виражає у своїх творах стан власної душі в момент творення. І лиш
випадково він може виразити деякі об’єктивні структури.
Висновок
Отже, зі сказаного вище можна зробити наступні висновки:
Головною ідеєю, яка формувала західну культуру ХХ ст., є глибокий
інтерес літератури і мистецтва до людської особистості, яка
розглядається у найрізноманітніших ракурсах. Прийшло розуміння того, що
реальність значно ширша, ніж те, що сприймається почуттєво. Мистецтво ХХ
ст. стало засобом розширення уявлень про реальність.
Психологія модернізму виникла у першій половині ХХ ст. і була відбиттям
духовної кризи індустріального суспільства.
Модернізм як мистецький світогляд виник у зв’язку з відчуженням людини,
що виникає в технократичному індустріальному суспільстві, побудованому
за принципом супермашинної системи. Модернізм прагнув заново створювати
історію культури, критикуючи сайєнтизм, технократизм і позитивізм, на
яких ґрунтувалася масова свідомість ХІХ ст. Людина постає самотньою і
беззахисною, ніщо її ні до кого і ні до чого не прив’язує (Франц Кафка,
Дж. Конрад, Е. М. Ремарк, Е. Хемінгуей). Втрата рівноваги між людиною і
природою, життям і мистецтвом, наукою і музикою, культурою і
цивілізацією знаходить свій вияв у творах мистецтва. Поряд з
ускладненням ракурсів вивчення людини зростає складність форми у різних
мистецтвах і її гіпертрофія, зростання ролі прийому у таких масштабах,
коли прийом із засобу перетворюється на мету. На зміну органічному
образові прийшов конструктивізм текстів як знакових систем. Естетизоване
мистецтво частіше ніж в попередню добу звертається до інтелектуальної
еліти.
Вічна взаємодія добра і зла, життя і смерті, заперечення “чорно-білого
мислення, абсолютних ідей і оцінок, надання переваги відносності,
плинності усього в світі” – це свідомість культури ХХ століття. У
живописі це виявилося у зникненні прямої перспективи, що виходила з
однієї ідеальної точки, в музиці – у відмові від ладу і визнання усіх
ступенів звукоряду рівноправними, у письменстві одна подія часто
відображається у різному сприйнятті декількох героїв, у поезії
утверджується верлібр (вільний вірш) та потік свідомості, в науковій
творчості принцип відносності та доповнюваності, що залишає дослідникові
право вибору тієї чи іншої системи аксіом, не відмовляючись від інших. У
світобаченні акцент перемістився з індивідуальності – на людину як
представника людства, пов’язану з космічною нескінченністю світу. Так
сприйнята свідомістю космічно взаємопов’язана реальність вимагала у
мистецтві жорсткого препарування реальності.
Полістилевість мистецтв першої половини ХХ ст. породила співіснування
традиційних, неотрадиційних та модерністських стилів.
Стиль модерн у зображальних мистецтвах вичерпав себе в перші десятиліття
нового ХХ ст. і здрібнів, перейшовши на театральні афіші, рекламу,
поштові листівки. Але в своїх найкращих досягненнях він призвів до
створення нових монументально-декоративних і ужиткових жанрів, здатних
естетизувати людське середовище, перетворювати його на шляхетніше,
пробуджувати духовність широких мас і їх здатність протистояти
техніцизмові наступних часів.
Класиками модернізму були Джеймс Джойс, Марсель Пруст, Франц Кафка,
Вірджінія Вульф. їх художні концепції під кінець XX століття
перетворилися в пануючі тенденції розвитку культури. Ці художники
перенесли акцент з активної взаємодії між літературою і життям у
внутрішньо-текстову площину. Тобто тепер не дійсність впливала на
літературу, а навпаки — література на життя. Дійсність повинна була
змінюватися у відповідності з концепціями, які породжувалися літературою
і культурою в цілому.
Своїм подальшим розквітом модернізм зобов’язаний таким письменникам, як
Т. Манн, Г. Гессе, М. Булгаков, А. Платонов, А. Камю, В. Голдінг та
іншим. В їх творчості модерністський спосіб зображення був переважаючим
в художніх текстах. При цьому загальнокультурні або
суб’єктивно-авторські міфи ставали основою художнього змісту.
Список використаної літератури
Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.
Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства // История эстетики. Памятники
мировой эстетической мысли: В 5 т. М., 1967. Т. 3- С. 155.
Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика. Т. 1. С. 105.
Новітня культура. – Харків, 2001.
Машин І.Р. Декілька слів про модернізм. – К., 1999.
Українська та зарубіжна культура. Підручник. – К., 2000.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
