HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
РЕФЕРАТ
на тему:
“Українська топографія і картографія
в радянський період”
ПЛАН
Вступ
1. Українська радянська картографія в новітні часи
2. Післявоєнний радянський період розвитку картографії та топографії
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Картографування території України від найдавніших часів до ХХ ст.
невіддільне від історії розвитку суспільства загалом і від розвитку
засобів картографічного відображення географічного простору з його
багатогранністю зокрема. Картографування українських земель відбувалось
на фоні політичних змін суспільства відповідно з поступальним розвитком
методів і способів створення карт й розвитком друкарської справи.
На кінець ХІХ – початок ХХ ст. українські землі були покриті
російськими, австрійськими і частково німецькими топографічними картами.
У зв’язку з військовими інтересами Росії, Австро-Угорщини, Німеччини
топографічна забезпеченість території України західніше Дніпра була
кращою від східноукраїнських земель. Заслуговують на увагу більші
масштаби, вища періодичність оновлення та перевидання австрійських
топографічних карт, що не в останню чергу пояснюється меншою порівняно з
російською територією картографування.
Особливий період належить радянському часові, коли картографічна та
топографічна діяльність були підпорядковані загальносоюзним потребам.
Розглянемо головні особливості розвитку української топографії і
картографії в радянський період.
1. Українська радянська картографія в новітні часи
Нові карти видавалися центральними картографо-геодезичними органами тих
країн, до складу яких входили українські землі. В СРСР перевидавалися
виправлені карти Російської імперії масштабів 1:42 000 і 1:420 000,
частково було перевидано карти масштабів 1:126 000 і 1:21 000.
В 1925 р. товариство (Укрповітряшлях( розпочало аерофототопографічне
знімання території України. Перші ж аерофототопознімки на територію
України були зроблені німецькими та австрійськими військовими
топографами із прив’язкою до топопунктів.
З 1928 року були продовжені перервані першою світовою війною
тріангуляційні роботи першого класу на трасі Пулково-Миколаїв під
керівництвом Ф. Красовського. Вони проводилися для забезпечення знімання
в масштабі 1:10 000.
На західноукраїнські землі складено карти: польські (1:100 000 тактична,
багатокольорова), 1:25 000 (оперативна, однокольорова), 1:300 000
(оперативна, багатокольорова), 1:500 000 (польотна), чехословацькі на
австрійській основі на територію Закарпаття у масштабах 1:25 000,
1:75 000, 1:2000 000, 1:750 000, румунські масштабу 1:20 000 (для
Буковини), 1:100 000, 1:200 000, 1:500 000 (для Бессарабії).
Активно розвивається тематичне картографування. У 1919 р. вийшла карта
залізниць України, в 1920 р. – карта сільськогосподарського районування
Криму і перший регіональний тематичний атлас (Статистико-економічний
атлас Криму(. Найвидатнішими картографічними творами цього періоду є
(Атлас електрифікації України( (1922), схематичний (Кліматичний атлас
України( (виданий Укрметео у 1927 р.), перший комплексний (Географічний
атлас України( (виданий А. Кльованим у 1928 р.; він включав 33 карти,
пояснювальний текст, таблиці, графіки; мав три розділи – природні умови,
соціально-політичний і господарський; карти були складені у масштабі
1:3 380 000). В 1923-34 рр. видано політико-адміністративні карти
України в масштабі 1:5 000 000. Тоді ж Д. Кочергін видав карту
середнього багаторічного стоку Європейської частини Союзу РСР.
Територія України знайшла своє відображення і на багатьох картах і
атласах СРСР: (ГОЕРЛО( (1920), БСАМ (1937), (Промисловість СРСР(
(1929 р.; мав 5 випусків), Економічній карті Європейської частини СРСР
(1926) та на багатьох спеціальних картах, зокрема на (Шкільній
географо-економічній карті( масштабі 1:1 000 000 (1928), Економічній
карті УРСР масштабу 1:3 000 000 (1928), (Мапі Первомайської округи(
(1929).
На західноукраїнських землях роботи із тематичного картографування
проводилися професором Львівського університету Є. ромером. Він заснував
при Львівському університеті Географічний інститут, видав
географо-статистичний атлас Польщі. Професор Української Господарської
Академії в Подебрадах (Чеська Республіка) Л. Грабина видав підручники з
прикладної і теоретичної геодезії, а географ і картограф В. Кубійович
склав декілька стінних карт України та карт для підручників.
Розвиткові картографії сприяли праці директора Інституту географії й
картографії АН України С. Рудницького (1877-1937), який пропагував
знання про Україну на міжнародній арені – в Женеві, Парижі, Відні,
Празі. Берліні.
В 1930-ті роки для української географії та картографії, як і для всієї
української науки і культури, стали роками терору й денаціоналізації.
Були позбавлені праці і репресовані тисячі людей – академіків,
професорів, наукових співробітників, аспірантів, студентів. У 1933 р.
було прийнято постанову про припинення українізації. За період 1939-41
рр. із возз’єднаних західноукраїнських земель, де проживало понад 10
млн. чол., було вивезено близько 400 тисяч українців і 1,2 млн. поляків.
Були розпущені, ліквідовані й перепрофільовані українські установи й
заклади.
У 1939 р. Вище геодезичне управління було перетворене в Головне
управління геодезії та картографії (ГУГК). Для військових потреб вся
територія України була вкрита картами масштабу 1:500 000, 1:750 000,
1:1 000 000, 1:2 000 000, 1:50 000, 1:200 000 і 1:300 000 (основна
польова). В 1939 р. була видана недоступна для загального користування
карта масштабу 1:25 000.
За рубежем територія України зображалася на всіх картах сусідніх держав
– Румунії, Польщі, Чехословаччини. Ці карти були перевидані із карт
часів Першої світової війни, доповнені й перероблені.
Надзвичайно широке коло тематичного картографування цього періоду,
зокрема економічне. В цей час були видані карти (Досягнення колгоспного
виробництва( (1931), (Районування та спеціалізація сільського
господарства(, (Укрм’ясо(,(Розміщення радгоспів( (1932), (Розташування
колгоспів та МТС( (1933), (Райони бурякосіяння( (1934), економічна карта
Харківської області (1935).
Видатною працею в ці роки став (Атляс( України й сумежних країв(
В. Кубійовича (Львів, 1937).
Особливо величезного значення набули топографо-картографічні роботи у
роки Великої Вітчизняної війни 1941-45 рр. чи Другої світової війни.
Карти використовувалися при плануванні й проведенні бойових операцій,
визначенні координат цілей, прив’язці бойових порядків, орієнтуванні.
Створювалися спеціальні карти – бланкові, розвідувальні, кодовані,
рельєфні тощо. Спеціальні топогеодезичні загони виконували спеціальні
роботи із згущення й розвитку опорних геодезичних мереж в районах
ведення бойових дій, особливо для потреб артилерії.
Широко застосовувалися матеріали повітряної розвідки й фотографування.
Вміле дешифрування аерофотознімків дало можливість успішно провести одну
із найвизначніших операцій 1943 р. – визволення столиці України та всієї
Лівобережної України.
2. Післявоєнний радянський період
розвитку картографії та топографії
Післявоєнний період розвитку картографії забезпечувався подальшим
розгортанням теоретичних та прикладних розробок в умоваї радянської
географії.
На всій території СРСР запроваджено систему координат 1942 р. і
Балтійську систему висот. Топографо-геодезичні та картографічні роботи
базуються на матеріалах аерофото- і космічного знімання. Розробляються
нові напрями в картографії – пізнавальна функція карт, мова карт,
картографічна генералізація, система організації змісту карт. Традиційно
потужним напрямом в тематичному картографуванні є розробка комплексних і
синтетичних карт, які базуються на принципах системного картографування
(карти спеціалізованих АПК, оцінки стану компонентів природи, охорони
довкілля, оцінки земель, карти медико-географічної оцінки території,
галузевої та територіальної організації географічних комплексів тощо).
В 1961 р. завершене складання (рунтових карт сільськогосподарських
підприємств (1:10 000), районів (1:25 000, 1:50 000), областей
(1:200 000), видано (Атлас Української РСР( (1958). В 1967 р. видано
(рунтову карту УРСР масштабу 1:1 500 000, 1973 р. таку ж карту масштабу
1:750 000, в 1979 р. – “Атлас (рунтів Української РСР”, в 1984 р. –
“Карту рослинності УРСР” масштабу 1:1 500 000 із врізною картою
“Геоботанічне районування” масштабу 1:7 500 000.
В цей час виходять (Атлас сільського господарства Української РСР(
(1958 р., 72 карти із основним масштабом 1:2 500 000), (Атлас
палеогеографічних карт Української і Молдавської РСР( (1960),
комплексний науково-довідковий (Атлас Української та Молдавської РСР(
(1962 р.) із серією карт природи, населення, господарства, освіти,
культури, охорони здоров’я, всього 51 карта природи і 70
соціально-еконоомічних карт, (Агрокліматичний атлас Української РСР(
(1964 р., 146 епрт масштабу 1:4 000 000 ), (Атлас складових теплового і
водного балансу України( (1966 р., і багаткольорова і 150 однокольорових
карт масштабу 1:4 000 000), (Атлас особливо небезпечних для сільського
господарства гідрокліматичних явищ на території Української РСР( (1968).
?????$??$????. Всі карти згруповані в оеремі блоки. Основний масштаб
карт 1:2 500 000, карти Чорного й Азовського морів побудовані в масштабі
1:3 000 000, карти-врізки і додаткові карти – 1:6 000 000–1:20 000 000.
Після 1991 р. він став загальнодоступним у користуванні. Територія
тодішньої Української РСР було детально відображена на багатьох картах і
атласах СРСР.
У 1980-х роках видані туристські атласи (Крим(, (Киев(, (Украинские
Карпаты(, (Львів(. Територія України детально відображена на багатьох
картах і атласах СРСР цього часу.
Традиційно потужним напрямом української тематичної картографії є
розробка комплексних та синтетичних карт, які базуються на принципах
системних досліджень. Такими є карти інтегральних АПК, оцінки стану
компонентів довкілля, оцінки земель для вирощування окремих
сільськогосподарських культур, медико-географічні карти, карти оцінки
території, галузевої та територіальної організації промисловості тощо. В
1980-90-х роках в Українській РСР видано серію карт галузевих та
міжгалузевих комплексів у масштабі 1:750 000 (для службового
користування).
Комплексні географічні дослідження проблем раціонального
природокористування створили фундаментальну експериментальну базу для
розробки нових типів карт природокористування, охорони природи,
господарства, ПТК і ТВК. Ведуться роботи із створення так званих
(базових карт(, які стануть основою для створення фундаментальної серії
тематичних карт.
В 1980-90-х рр. в СРСР запроваджено нову систему (Параметри Землі –
1990(, яка базується на даних супутникової геодезії, наземних
астрономо-геодезичних та гравіметричних даних (вона діє зараз в Росії).
Завершено створення єдиної державної геодезичної мережі. Функціонують
супутникові системи ГЕО-ІК, ЛАГЕОС, Еталон, ГЛОНАСС, Квазар. Створено
карти новітніх рухів земної кори в масштабі 1:5 000 000.
Підсумки досліджень в галузі геодезії, топографії, картографії,
аерокосмічних методів дослідження Землі друкуються в журналах та
збірниках (Інженерна геодезія(, (Геодезія, аерофотознімання й
картографія(, (Українському географічному журналі(, збірниках статей
провідних українських Вузів.
Створено серію карт територіальних комплексних схем охорони природи
(ТерКСОП) Донецької області, Дніпропетровська, Кривого Рогу,
Дніпродзержинська.
В 1992 р. видано атлас (Українці. Східна діаспора(, в 1993 р. – серію
карт (Україна. Природне середовище та людина(. Шкільний курс географії
забезпечений рядом навчальних атласів.
Основними центрами проведення картографічних досліджень території
України стали ІГ НАНУ, РПС, Інститут історії НАНУ, кафедри картографії
та географії провідних вищих навчальних закладів України, проблемні та
науково-дослідні лабораторії загальногеографічного та тематичного
картографування, філії Інституту землеустрою тощо.
Серед провідних вчених України у галузі картографії слід назвати
члена-кореспондента НАН України Л.Г. Руденка (з 1991 р. – директор
Інституту географії НАНУ; комплексні дослідження господарства,
територіальне планування, раціональне природокористування й охорона
природи), доктора географічних наук А.П. Золовського (картографування
сільського господарства, АПК, продовольчих комплексів, теорія
картографії), професора Я.І. Жупанського (картографування
виробничо-територіальних комплексів), О.І. Шаблія (картографування
галузевих і міжгалузевих комплексів), професора І.Ю. Левицького (теорія
сільськогосподарського картографування, окремі сільськогосподарські
карти, карти земель, земельний кадастр і охорона природи), доктора
географічних наук Т.І. Козаченко (спеціалізовані АПК, теорія
картографування географічних комплексів, картографування продовольчих
комплексів), доктора географічних Г.О. Пархоменко (природоохоронне
картографування), доктора географічних наук В.А. Барановського
(медико-екологічне картографування, електронне картографування), доктора
географічних наук В.О. Шевченка (медико-географічне картографування),
професора В.П. Руденка (картографування природно-ресурсного потенціалу),
І.П. Рибака (теорія картографії, картографування АПК).
Висновки
Отже, зі сказаного вище випливає, що до середини 30-х рр. топографічне
картографування в СРСР проводилось в старих верстових масштабних рядах.
Проте з 20-х рр. поступово вводяться метричні ряди масштабів топокарт,
які остаточно були затверджені в1934 р. (1:10 000, 1:25 000, 1:50 000,
1:100 000, 1:200 000, 1:500 000, 1:1 000 000). У 1928 р. було прийнято
рішення про введення в СРСР єдиної системи прямокутних координат
Гаусса-Крюгера. Західноукраїнські землі спочатку були покриті польськими
топографічними картами масштабу 1:100 000, створеними на основі
австрійських, німецьких і російських карт. Також як тимчасові були
створені карти масштабів 1:300 000 і 1:750 000. З 1931 р. почалось
укладання нового типу карти масштабу 1:100 000, якою була покрита вся
територія Західної України. У цей час удосконалюються методи
топографічної зйомки, значне поширення одержує аерофотознімання, яка
почала використовуватись ще в роки першої світової війни.
Хоча у 20-і – 30-і рр. виходить друком багато тематичних карт і атласів,
проте для довоєнного періоду картографування території України
відзначимо дві головні обставини. Перша – картографічна діяльність
Степана Рудницького, який розробив методологічні основи української
картографії, обґрунтував методику створення географічних карт (передусім
навчальних), розробив основи транскрипції географічних назв українською
мовою. Велике значення для організації картографічних досліджень і
видавничої справи в Україні мала організація та діяльність Українського
науково-дослідного інституту географії і картографії, який очолював С.
Рудницький. Проте і вчений, і діяльність інституту були розчавлені
невблаганними колесами сталінських репресій.
Другою визначною обставиною цього періоду було видання у 1937 р. “Атласу
України й сумежних країв” за редакцією професора Володимира Кубійовича.
Фундаментальний науково-довідковий атлас давав комплексну характеристику
України в її етнічних межах (природа, населення, господарство, історія),
незважаючи на перебування тоді українських земель у складах сусідніх
держав. Видання атласу було визначною подією української картографії.
Хоча пізніше В. Кубійович видав цілу низку картографічних творів, проте
атлас України залишився найбільш значним його доробком на ниві
картографії.
Післявоєнний період характеризувався подальшим розвитком топографічного
і тематичного картографування. Удосконалюються методи і технології
створення топографічних карт. Топографічне картографування здійснювалось
централізовано Головним управлінням геодезії та картографії за єдиними
інструкціями. Математичною основою топографічних карт стала система
координат 1942 р. на основі референц-еліпсоїда Ф. Красовського. Для
висот була прийнята Балтійська система висот 1946 р. Послідовно
територія України була забезпечена топографічними картами масштабів 1:1
000 000, 1:500 000, 1:200 000, 1:100 000, 1:50 000, 1:25 000 і 1:10 000,
а міста – топографічними планами масштабів 1:10 000, 1:5 000 і 1:2 000.
На ниві тематичного картографування значні роботи були виконані у рамках
загальносоюзних програм по створенню геологічних, сільськогосподарських
і ґрунтових карт. Особливо відзначимо різноманітні та багаточисленні
видання геологічних карт – найпотужнішого напряму тематичної
картографії. З кінця 50-х рр. видано цілий ряд тематичних
науково-довідкових атласів. Вершиною розвитку української картографії та
географії був вихід у 1978 р. “Атласу природних умов і природних
ресурсів Української РСР”. У 1980-1991 рр. виходить з друку низка
шкільно-краєзнавчих атласів окремих областей. Традиційно видаються
політико-адміністративні та загальногеографічні карти республіки і
окремих областей. З середини 70-х рр. значний розвиток одержує випуск
туристичних карт і планів міст, а з середини 80-х рр. – видання
туристичних атласів регіонів і міст.
Розроблення “Атласу природних умов і природних ресурсів Української РСР”
сприяло формуванню української наукової картографічної школи. Основними
напрямами досліджень стали проблеми системного комплексного
картографування, сільськогосподарського і агропромислових комплексів,
промислового і виробничо-територіальних комплексів, природоохоронного і
раціонального природокористування, медико-географічне і екологічне
картографування.
Суттєвий вплив на розвиток картографії до кінця 80-х рр. мали надмірна
засекреченість картографічної інформації та централізованість виконання
картоукладальних і картовидавничих робіт. Створення карт на спотворених
географічних основах обмежувало їхні споживчі якості, а засекреченість
топографічних карт зменшувала коло користувачів. У другій половині 80-х
рр. відбулися певні зрушення у розсекреченні картографічної інформації.
Список використаної літератури
Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В. Картографія. Підручник. – К.:
Фітосоціоцентр, 1999. – Стор. 211-243).
Картография з основами топографии: Учеб. пособие для студентов пед.
ин-тов по спец. (География( / Г.Ю. Грюнберг, Н.А. Лапкина, Н.В. Малахов,
Е.С. Фельдман; Под ред. Г.Ю. Грюнберга. – М.: Просвещение, 1991. – Стор.
342-365.
Топография с основами геодезии: Учебн. для студ. географ. спец. ун-тов /
А.П. Божок, К.И. Дрич, С.А. Евтифеев и др.; Под. ред. А.С. Харченко и
А.П. Божок. – М.: Высш. шк., 1986. – Стор. 7-10.
Топографія з основами геодезії: Підручник / А.П. Божок.
В.Д. Барановський, К.І. Дрич та ін.; За ред. А.П. Божок. – К.: Вища шк.,
1995. – Стор. 10-14.
PAGE
PAGE 4
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
