.

Мовознавча спадщина Івана Могильницького

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
134 4954
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Реферат на тему:

“Мовознавча спадщина Івана Могильницького”

ПЛАН

Вступ

1. Внесок І.Могильницького у мовознавство

2. Основні праці Івана Могильницького

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Серед найсвідоміших українських проповідників і вчених Східної Галичини
провідне місце посідає Іван Могильницький.

І.Могильницький (1777 – 24.6.1831) -український вчений-філолог,
культурно-освітній і церковний діяч, один із провісників національного
відродження в Галичині. Закінчив багословський ф-тет Львівського ун-ту.

Від 1800 був парафіальним священиком в с. Дроздовичах і нижанковицьким
деканом (Самбірщина). Згодом займав різні пости в управлінні
Перемишльської греко-католицької єпархії: референта з питань шкільництва
(з 1815), каноніка і члена капітули (з 1816), верховного інспектора шкіл
(з 1817), кустоса (хранителя, з 1818).

Відаючи шкільництвом, спричинився до заснування великої кількості
народних (парафіальних) шкіл, підготував і видав для них ряд
підручників: “Буквар славено-руського язика” (1816, 1817, 1819, 1826,
1827), “Правила школьнії” (1817), “Повинності підданих ку їх монарсі”
(1817,1827), “Наука християнська” (1817) і “Катехизис малий” (1817). Був
ініціатором заснування в Перемишлі і першим ректором дяко-вчительського
інституту, в якому викладав логіку, засновником і керівником першого в
Галичині освітнього товариства священиків (1816). Спільно з єпископом, а
згодом митрополитом М. Левицьким домагався викладання українською мовою
в школах Галичини.

З метою кращої аргументації уклав “Граматику язика словено-руського”
(1823) – першу в Галичині граматику книжної української мови, а як
передмову до неї – наукову працю “Відомість о руськім язиці” (1829,
1837, 1848), в якій спростував поширені у той час помилкові уявлення про
українську мову як діалект польської або російської і аргументовано
визначив її як одну з реально існуючих східнослов’янських мов.

Під його керівництвом 1816 року було створено у Перемишлі першу
українську просвітню організацію під назвою «Товариство галицьких
греко-католицьких священиків», яка 1817 року видала у Львові першу його
книжку під заголовком «Правильное поученіе для пароховь, учителей и
мьсцевихь надзирателей».

Усвідомивши проблему забезпечення народних шкіл українськими
підручниками, Іван Могильницький написав спочатку катехизм для
парохіяльних шкіл, який 1815 року вийшов з друку в Буді під заголовком
«Наука християнская», а в 1816 році – «Букварь-славянорускаго язика».

У даному рефераті розглянемо мовознавчу спадщину Івана Могильницького.

1. Внесок І.Могильницького у мовознавство

У мовознавчому контексті філологічне обґрунтування окремішності
української мови вперше розпочав І.Могильницький, праці якого, зокрема
готова до друку “граматика” і надрукований “Вступ” до неї, формували
наукове знання про українську мову, яка в той час не завжди потрапляла в
класифікаційні схеми мовознавців. Фонетико-морфологічні ознаки
української мови як самостійної слов’янської намагалися систематизувати
усі його послідовники.

І.Могильницький уперше виклав вчення про речення (новий аспект в
інтерпретації синтаксичних проблем), пояснив порядок слів,
характеристику узгодження та керування як наслідок синтаксичної
сполучуваності частин мови, що було продовженням традиційного осмислення
проблем синтаксису у граматиках М.Смотрицького, М.Ломоносова чи
О.Копчинського.

Вчення про речення розкривало їх зовнішньо- і внутрішньосинтаксичну
структуру через визначення сутності речення i його типів, характеристику
підмета i присудка, встановлення порядку слів. Якщо врахувати, що у
формально-граматичному плані визначальними для речення постають
граматичні категорії головних і другорядних членів речення, то заслуга
І.Могильницького полягала у визначенні перших із них (другорядні члени
речення пояснювали І.Вагилевич та Й.Левицький), у спробі встановити
діагностичні семантико-граматичні ознаки головних членів речення, у
систематизації особливостей узгодження і керування на матеріалі
української мови. Синтагматичний підхід до граматичних явищ у синтаксисі
дав змогу виявити перші якісні ознаки граматичної семантики, її
динамізм.

Адаптація конструктивних ознак граматичного канону до нового матеріалу
української мови відбулася насамперед у граматиці І.Могильницького,
праці “перехідного” типу, надалі в текстах І.Вагилевича, Й.Лозинського,
Й.Левицького, Я.Головацького. Останні засвідчили, що українські
кодифікатори поступово переставали бути залежними від теоретичної
характеристики і прикладів граматистів XVI–XVII ст. і розвивали свій
опис на підставі формування його видових ознак (підрозділ 4.1.
“Греко-латинський канон граматичного опису української мови”).

Граматика І.Могильницького містила положення про спорідненість
української мови зі слов’янськими. І.Могильницький виявив вихідну точку
розвитку української мови: “славенскій діалектъ быти матерею и жрoдломъ
всhхъ инныхъ дiалектовъ”, що позначилося на розумінні її структури. У
ній могли бути форми тільки на зразок “славенскої” мови, але не навпаки.
З огляду на українсько-південнослов’янські чи
українсько-західнослов’янські мовні паралелі та врахувавши положення
порівняльно-історичного мовознавства у працях своїх сучасників,
Я.Головацький простежив зв’язок української мови з іншими слов’янськими
і при цьому ревізував моделі її походження з церковнослов’янської,
російської чи польської. Поступ в аргументації галицьких мовознавців
очевидний: якщо в І.Могильницького виразно звучала думка (в дусі
поглядів О.Шишкова) про церковнослов’янську мову як джерело усіх
слов’янських, у тому числі української, то в Я.Головацького її вже не
було. Міркування І.Могильницького про взаємовпливи української та
польської мов Я.Головацький підтримав у контексті нових положень про
спорідненість слов’янських мов, висловлених його сучасниками, зокрема
М.Максимовичем. Обґрунтування граматичних норм української мови з огляду
на її генетичну спорідненість з іншими слов’янськими в подальшій
практиці кодифікації української мови втратило свою актуальність і стало
важливою проблемою теоретичного мовознавства

У граматиці І.Могильницького тлумачення універсальних ознак української
мови поєднане з розкриттям ідіоетнічного змісту і виявлене в опозиціях
“загальне”–“конкретне”, “логічне”–“граматичне”. Перше протиставлення
розмежувало завдання загальної граматики і граматики української мови.
Елементи мови проголошено знаками, пов’язаними з думкою (такий підхід
властивий “Граматиці” й “Логіці” Пор-Рояля). Протиставлення
“логічне”–“граматичне” конкретизовано при поясненні синтаксичних питань.

І.Могильницький означив речення через судження, однак вказав на
відмінності граматичного і логічного параметрів. Обґрунтування
універсальних ознак української мови було зумовлене не стільки
теоретичним дефіцитом її опису, скільки мовознавчою парадигмою свого
часу.

І.Могильницький компромісно об’єднав у понятті узусу сучасну йому
мовленнєву практику із писемною до ХІХ ст., то роль усного мовлення
конкретизував у мовних приписах Й.Лозинський.

У граматиці І.Могильницького нормативними визнані безепентетичні форми
дієслів у 1-й особі однини з основою на губний, як робю, любю і под.
(поширені на території говорів південно-західного наріччя, зокрема
бойківських, гуцульських, покутських, наддністрянських).

2. Основні праці Івана Могильницького

d

У 1829 році в газеті „Czasopismo naukowe ksiegozbioru imienia
Ossolinskich” була надрукована стаття І. Могильницького „Rozprawa o
jezyku ruskim” – скорочений переклад його більшої праці – „Въдомость о
Рускoмъ языцъ”, яка повинна була, очевидно, стати передмовою або
вступною частиною до його ж „Граматики языка словено-руского”.

„Rozprawa о jezyku ruskim” мала великий резонанс, адже її автор першим
насмілився заявити про самостійність української мови, що в своїй праці
досить переконливо й довів. Червоною ниткою через усю роботу проходить
думка про те, що український народ – це відгалуження „слов’янщини”,
рівне з іншими, тільки, на жаль, українську мову мало знають і
по-різному називають. З гіркою іронією автор зазначає, що, перераховуючи
слов’янські мови, Богуміл Лінде у передмові до свого словника польської
мови, а Йозеф Добровський у своїй „Institutiones linquae Slavicae”
„забули” назвати українську мову як мову, рівну з іншими слов’янськими
мовами. Інші вчені, зазначає І. Могильницький, ототожнюють українську
мову зі старослов’янською, з великоруською, або з польською, деякі
вважають її мішаниною цих трьох мов, виключають її з ряду „освічених”,
упорядкованих мов як мову дику, необтесану і т. под.

Розвиткові української літературної мови в Галичині, без сумніву,
сприяла б „Граматика языка словено-руского”, написана І. Могильницьким
українською книжною мовою, але вона не була надрукована і побачила світ
тільки в 1910 р. завдяки професорові М. Вознякові. Важливо підкреслити
ставлення І. Могильницького до української літературної мови. Услід за
М. Смотрицьким, М. Ломоносовим, Й. Добровським він уважав, що писемна,
літературна мова повинна відрізнятися від простої народної мови, тобто
дотримувався теорії про два стилі. Ця проблема була предметом тривалих
дискусій між галицькими вченими упродовж цілого ХІХ ст. Якби І.
Могильницький був своєчасно висловився на користь народної мови, то,
можливо, вона значно раніше перейшла б у літературну. Однак І.
Могильницький не міг однозначно стати на бік простої народної мови, як
не могли цього зробити й інші галицькі вчені. Справа в тому, що на
території східної Галичини функціонували в той час, як функціонують і
тепер, кілька українських говорів,зокрема: гуцульський, лемківський,
бойківський, покутський та наддністрянський. Стати на бік народної мови
означало стати на бік одного з цих говорів на шкоду іншим. Цей факт був
головним козирем у руках противників народної мови майже упродовж усієї
другої половини XIX століття.

Висновок

Отже, Іван Могильницький як патріот, борець за все українське,
відзначився у першу чергу як автор першої граматики української мови,
видрукованої 1823 року у Львові, у передмові до якої він наголосив, що
українська мова мусить бути самостійна, незалежна ні від польської, ні
від московської мов. Вболіваючи за збереження і збагачення української
мови, Могильницький вважав, що для її розвитку недостатньо декілька
книжок, треба мати відповідну, повноцінну граматику для розвитку
книгодрукування.

Самокритично підійшовши до своєї граматики, Іван Могильницький
удосконалював її протягом шести років. 1829 року вона була закінчена,
але, на превеликий жаль, залишилася тільки у рукопису. Причиною затримки
видавння стала його хвороба. Лише 1910 року граматика Івана
Могильницького з допомогою професора Академічної гімназії М.Возняка була
надрукована в «Українсько-Руськім Архіві».

У передмові до своєї граматики присутня окрема розвідка про українську
мову (Відомість о руськім язиці), де І.Могильницький із повною рішучостю
виступив в обороні самостійности української мови як у відношенню до
московської, так тим більше польської мови.

Згадана Відомість це перша на галицькім грунті наукова розвідка в 19
віці про українську мову, її минуле й відношення до інших слов’янських
мов. Українську мову уважав Могильницький рівнорядною слов’янською
сестрою, як мова чеська, польська, московська й інші. “Може бо якийсь
нарід утратити свою політичну самостійність, але народности й мови він
не тратить. Зникла держава Володимира Великого, але українська мова
заховалася досі. Сьогодні вона зберігається під сільською стріхою, але
колись вона була урядовою мовою Великого Князівства Литовського й
Польщі. Доля української мови під польським пануванням вязалася
нерозлучно з долею українського народу, хоч польська мова багато зо
свого багатства завдячує українській мові, а так само й московська”.

Розвідка Могильницького доводить, як старанно він слідив за дослідами
української історії, зокрема церковної, української мови в минулому й
сучасності.

Борючись за збереження мови і всього українського, І.Могильницький
вдавався навіть до критики духівництва, бо воно настільки сполонізоване,
що з погордою дивиться на все українське, сприяючи тим самим забуттю
рідної мови та обрядів, а також за те, що церковні проповіді веде
польською мовою і на рівні з поміщиками і євреями максимально
використовує народні маси, зраджуючи тим українців.

Він стверджував, що українцем є той, хто почуває себе ним і говорить
по-українськи без огляду на те, чи він уніят, чи римо-католик, чи
сповідує іншу віру. Українське життя у Східній Галичині складалося,
підкреслює Могильницький, з різних аспектів, навіть хоровий спів має
надзвичайно велике значення для збудження національної свідомості.

Список використаних джерел та літератури

Антитеза логічного і граматичного, загального і конкретного в граматиці
І.Могильницького // Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої
діяльності. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції 25–27 січня
1999 р. – Львів: Літопис, 1999. – С.136–144.

Висвітлення синтаксичних проблем у граматиці І.Могильницького //
Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. Пам’яті академіка
Леоніда Булаховського. – Київ: Видавничо-поліграфічний центр “Київський
університет”, 2000. – С.216–221.

Вчення про словосполучення в рукописній граматиці І.Могильницького
(Галичина, перша половина ХІХ ст.) // Вісник Львівського університету.
Серія філологічна. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2000.
– Вип.28. – С.325–329.

Граматична характеристика української літературної мови у працях
І.Могильницького (Галичина, перша половина ХІХ ст.): Текст лекцій. –
Львів: ЛДУ, 1999. – 165 с.

І.Могильницький про завдання граматики // Мова та історія: Збірник
наукових праць. – Київ, 1999. – Вип.54. – С.4–9.

Ідея спорідненості слов’янських мов у граматиці І.Могильницького //
Slavica Tarnopolensia. – 1999. – № 6. – С.62–71.

Імпліцитний вияв граматичної орієнтації І.Могильницького // Мова та
історія: Збірник наукових праць. – Київ, 1999. – Вип.53. – С.18–25.

Маковей О. Три галицькі граматики (Іван Могильницький, Йосиф Левицькикий
і Йосиф Лозинський). ЗНТШ (Л.), 1903, т. 51, 54;

Особливості наукової інтерпретації української літературної мови у
працях І.Могильницького (Галичина, перша половина ХІХ ст.) // Наукові
записки. Серія: Мовознавство. – Тернопіль: ТДПУ, 1999. – Ч.2. – С.57–65.

Теоретичні джерела рукописної граматики Івана Могильницького //
Мовознавство. – 2000. – №4–5. – С.26–32.

Теорія речення у граматиці І.Могильницького // Науковий вісник
Волинського державного університету. Філологічні науки. – Луцьк, 1999. –
№13. – С.41–45.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020