Антропологія в античні часи та середньовіччя

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Реферат на тему:

«Антропологія в античні часи та середньовіччя»

ПЛАН

Вступ

1. Зародження антропології в античні часи, основні напрямки дослідження

2. Антролопологічні пошуки у середні віки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Антропологія (грец. ανθρωπος — людина, λογος — слово) — біологічна
наука, що вивчає тілесну природу людини, її походження і дальший
розвиток, близько стоїть до суспільних наук, також наука про походження
й еволюцію людини, утворення людських рас і про нормальні варіації
фізичної будови людини. Як самостійна наука сформувалася в середині 19
століття.

Більшість університетів на Заході розділяють антропологію на чотири
основних напрямки:

Біологічна або фізична антропологія — займається розумінням людського
тіла, користуючись теоріями еволюції, адаптації, популяціонної генетики.

Соціальна або соціокультурна антропологія — вивчення та культурної
організації окремих етносів та суспільств (їх звичаї, мову, економічний
та політичний лад, родинні звичаї, стосунки, поділення праці, релігію,
митологію та ін.). Сучасні принципи соціальної антропології закладені
Францем Боасом та Броніславом Маліновським на межі 19-го та 20-го
століть, і полягають в культурному релативізмі, між-культурних
порівняннях і наголосі на довгострокове вивчення суспільства шляхом
якомога повної інтеграції в нього.

Лінгвістична або мовна антропологія — вивчення соціальної комунікації у
різних суспільствах шляхом вивчення історії та зміни мов, а також
взаємозв’язка мови та культури. Наскільки варіації мови вказують на
місце людини в суспільстві? Як мова визначає та віддзеркалює наш
світогляд та ментальність?

Археологія — висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення
пам’яток кам’яного, мідного (бронзового), залізного віків і почасти
пізніших, часів.

Назва антропології з’явилася ще в Давній Греції, але в сучасньому
розумінні антропологія як наука оформилась у 19 столітті. Тоді ж до
антропології часто відносили психологію, етнографію і археологію. В США
й Англії до антропології і тепер відносять етнографію. Радянські
антропологи чітко розмежовують названі науки.

Напрями в самій антропології ще далеко не усталені. Здебільшого
розрізняють: 1) морфологію людини; 2) антропогенез; 3) етнічну
антропологію. Є й інші схеми поділу антропології.

Практично в антропології можна розрізняти два основні напрями: 1)
соматичну антроплогію; 2) палеоантропологію.

Соматична антропологія досліджує в першу чергу тіло живих людей,
застосовуючи для цього спеціальні антропометричні інструменти і прилади.

Палеоантропологія досліджує викопних людей і є основою для розв’язання
багатьох питань антропогенезу. Крім краніометрії та остеометрії,
палеоантропологія певною мірою використовує методи палеонтології,
геології і археології.

1. Зародження антропології в античні часи,

основні напрямки дослідження

Як самостійна область науки антропологія виникла пізно — в кінці XVIII —
на початку XIX сторіччя. Проте найбільш ранні спроби зрозуміти місце
людини в природі, її схожість з іншими організмами, її своєрідність,
варіації людського типу по різних країнах, вікові зміни, пояснити її
походження є, мабуть, такими ж стародавніми, як саме наукове знання
взагалі.

Основні етапи формування антропологічних знань співпадають з поворотними
періодами історії людського суспільства. Переходи від однієї
соціально-економічної формації до іншої, що супроводжувалися бурхливою
переоцінкою цінностей, боротьбою між старим і новим світоглядом,
підйомом або крахом тисяч індивідуальних доль не могли не призводити до
глибоких роздумів про суть людської природи. Люди хотіли знати про
“призначення” людини, про сили, які привели людину в світ і які,
озброївши її розумом, підняли над всіма живими істотами і в той же час
зробили жертвою незліченних лих і соціальної несправедливості.

Зачатки наукових знань про людину виникли в надрах античної філософії. У
творах філософа мілетськой школи Анаксимандра (610—546 рр. до н. е.),
який прагнув пізнати походження і розвиток всього сущого з першооснови
буття, — безмежного, або “апейрон”, висловлюються ідеї про виникнення
людини шляхом ряду перетворень її предків — тварин. Зачатки еволюційного
погляду на людину можна знайти у Демокріта (близько 470—380 рр. до н.
е.) і у Емпедокла (490—430 рр. до н.е.).

Античні філософи прагнули визначити головні джерела відмінностей людини
від тварин. Анаксагор (500—428 рр. до н.е.), Сократ (469—399 рр. до
н.е.) висловлювали думку, що людина зобов’язана своїм високим положенням
в світі наявності у неї рук. Думки про величезну роль слова (мови) для
людини розвивав знаменитий афінський вчитель красномовства Ісократ (436—
338 рр. до н.е.).

Проте філософія була не єдиним джерелом, що породжувало антропологічні
узагальнення. Зоологічні спостереження над домашніми і дикими тваринами
також вели до роздумів про місце людини на органічному світі.
Анатомування тварин і вивчення захворювань людини сприяли зростанню
знань про явища мінливості окремих органів людського тіла під впливом їх
функцій.

Слід вказати, що анатомічні знання накопичувалися ще задовго до того, як
вони отримали віддзеркалення в працях грецьких учених.

Широко відоме високе мистецтво бальзамування трупів в Давньому Єгипті.
Воно, поза сумнівом, вимагало відомих пізнань в області будови людського
тіла. Реалістична скульптура Давнього Єгипту також поза сумнівом
припускає достатнє знайомство з анатомією. Тож слід сказати і про
скульптуру стародавнього Кріта.

Спостереження мандрівників знайомили античних людей з племінними,
расовими відмінностями людей. Таким чином, накопичувалися знання, які в
подальшому ході розвитку науки допомагали освітлювати питання про
походження людини (філософія, зоологія), про морфологічні варіації у
людини (медицина), про людські раси (географія).

Алкмеон Кротонський (близько 500 р. до н.е.), розтинаючи трупи тварин,
зробив ряд анатомічних відкриттів. Один з найбільших лікарів старовини —
Гіппократ (460—356 рр. до н.е.) — вивчав вплив клімату на організм
людини; йому ж належить вчення про темпераменти, побудоване на уявленні
про чотири “соки” людського тіла: кров, жовта жовч, чорна жовч і слиз.
Переважання крові, по Гіппократу, характерний для сангвініка, жовтій
жовчі — для холерика, чорній жовчі — для меланхоліка, слизу — для
флегматика.

Велике значення для розширення географічного кругозору на античному
світі мали подорожі Геродота (484—406 рр. до н.е.). До наших днів його
твори — одне з найважливіших джерел для вивчення побуту і звичаїв
стародавніх народів, а в деякій мірі і їх фізичного типу. Так, описуючи
колхів (предків грузин, жителів Колхіди), Геродот указував, що вони
темношкірі і кучеряві, причому звертав увагу на те, що і серед інших
сусідніх з ними народів є власники таких же прикмет. Описуючи жителів
Північного Причорномор’я, Геродот повідомляв, що велике і численне
плем’я, що мешкало між верхнім Доном і середньою течією Волги, — будіни
— “всі блакитноокі і руді”. Свідоцтва такого роду вельми цінні, оскільки
вони доповнюють дані палеоантропології і дозволяють скласти уявлення про
розповсюдження деяких антропологічних типів до епохи “переселення
народів”.

Вивчення людини досягає в античний час своєї вершини у Арістотеля
(384—322 рр. до н.е.). У своїх працях “Істерія тварин”, “Про частини
тварин”, “Про виникнення тварин”, “Про душу” Арістотель закладає основи
вивчення тварин. Він розробляє класифікацію, розглядає функціональну
роль частин тіла, а також механізмів їх виникнення, аналізує кореляції
(зв’язки) частин. Він широко використовує порівняльний метод вивчення і
вводить в біологію принцип аналогії. Арістотелю належить ідея “сходів
істот” або ряду поступового підвищення організації. Слід мати на увазі,
що хоча погляди Арістотеля були далекі від ідей еволюції, проте його
принцип ступенеподібного розташування істот зіграв в XVIII ст. велику
роль в розвитку еволюційного учення.

Арістотелю належить величезна заслуга в розробці проблеми місця людини
на органічному світі. У його творах можна знайти безліч глибоких думок
про морфологічні особливості людини, що відрізняють її від тварин. Проте
Арістотель розійшовся з Анаксагором і Сократом в оцінці ролі руки
людини. “…Людина найрозумніша тварина не тому, — писав Арістотель, —
що має руки, але тому і має руки, що вона найрозумніша істота, бо
розумніший користуватиметься дуже добре багатьма інструментами, а рука,
очевидно, не один інструмент, а багато: вона — як би інструмент
інструментів. Тому саме, що може сприйняти найбільше число мистецтв,
природа дала руку, найбільш придатну з інструментів”. У цьому міркуванні
очевидна телеологічна суть світогляду Арістотеля, який пояснював
наявність рук у людини, виходячи з тієї мети, якою служать руки у
істоти, наділеної розумом.

З учених стародавнього Риму найбільше значення в історії антропологічних
знань має Лукрецій Кар (99—55 або 95—51 рр. до н.е.), автор поеми
“Про природу речей”, в якій він розвивав ідеї про природне походження
органічного миру і людини і дав чудову по яскравості картину розвитку
культури від первісної дикості до цивілізації. Інший найбільший римський
учений — Клавдій Гален (131—200 рр. н.е.) — завоював собі славу і
незаперечний авторитет протягом майже чотирнадцяти сторіч як медик і
анатом. Гален провів численні розтини трупів тварин, головним чином
собак і нижчих мавп.

2. Антролопологічні пошуки у середні віки

Епоха середніх століть в Європі — період застою у всіх областях знань.

В цей час традиції античних авторів знаходять своє продовження в
Передній і Середній Азії, де жили і творили такі гіганти наукової думки,
як Ібн-сіна і Біруні. Від цього часу в анатомічній сучасній номенклатурі
збереглася чимала кількість арабських термінів.

Епоха Відродження протиставила аскетизму і залізному гніту церковного
догматизму Середньовіччя полум’яне захоплення людиною, її фізичною і
духовною потужністю. “Це був найбільший прогресивний переворот, — писав
Енгельс, — пережитий тоді людством, — епоха, яка потребувала титанів і
яка породила титанів по силі думки, пристрасті і характеру, по
різносторонності і вченості”.

Щоб скласти собі уявлення про те, з яким захопленням писали люди цієї
епохи про людське тіло, досить прочитати наступні рядки чудового
скульптора і ювеліра Бенвенуто Челліні: “Ти змусиш свого учня
змальовувати ці прекрасні стегнові кістки… Коли ти намалюєш і добре
закріпиш ці кістки в твоїй пам’яті, то почнеш малювати ту, яка
поміщається між двох стегон; вона прекрасна і називається sacrum…
Потім ти вивчатимеш спинний хребет, який називають хребетним стовпом.
Він спирається на крижі і складений з двадцяти чотирьох кісток, званих
хребцями… Тобі принесе задоволення малювати ці кістки, бо вони
прекрасні”.

Епоха Відродження ознаменувалася значними успіхами в області анатомії
людини. Чудово, що Леонардо да Вінчі пропонував вивчати якомога більше
варіантів будови і вибирати як середню норму. Він же помістив малюнок
руки людини поряд з малюнком руки мавпи.

На першому місці серед анатомів слід назвати реформатора анатомії
Везалія (1514—1564), найважливіша праця якого “Фабрика людського тіла”
була заснований на ретельному вивченні тіла людини.

Великий внесок до анатомії внесли Фаллопій, Євстахій, Фабріций.

Серед зоологічних робіт велике значення мали праці Клузія, що описав
різних екзотичних тварин, Геснера, автора п’ятитомної енциклопедії
тварин і безлічі інших робіт, Белона, який вивчав птахів і який дав
повчальне зображення скелета птаха поряд з скелетом людини в однакових
позах і з однаковими буквеними позначеннями гомологічних частин.

Особливої згадки заслуговує Улісс Альдрованді (1522—1605), який зробив
спробу побудувати класифікацію тварин по ступеню їх спорідненості.
Альдрованді також належить заслуга правильної оцінки значення кам’яних
стріл, які знаходили в землі; він вважав їх виробами стародавніх людей.
Слід нагадати, що в середні віки в кам’яних стрілах бачили метальні
знаряддя відьом. Правильне тлумачення кам’яних сокир, як виробів
людських рук, давав також натураліст кінця XVI ст. Меркаті.

Величезне значення для розвитку знань про раси мали великі географічні
відкриття XV і XVI сторіч. Їм передували подорожі венеціанця Марко Поло
(1254—1323), який познайомив європейців з високою культурою китайського
народу і повідомив перші відомості про населення багатьох азіатських
країн.

Подорожі Христофора Колумба, Васько Да-гами, що обігнув Африку з півдня
і проник до Індії морським шляхом (1497), і першу кругосвітню подорож
Магеллана (1521) дали підстава для критики вчення церкви про походження
всіх людей від Адама і Єви.

Одним з важливих для антропології наукових результатів дальніх подорожей
було перше безпосереднє ознайомлення європейців з мавпами. Так, супутник
Магеллана Пігафетта (1598) писав, що на африканських берегах “водиться
безліч мавп, які наслідуваннями людським рухам приносять велике
задоволення знатним персонам”. Знання про африканських антропоморфних
мавп в XVII ст. накопичувалися завдяки мандрівникам (наприклад, англієць
Пуркас — 1625) і анатомам (голландець Тульпіус—1641, англієць
Тайсон—1699). Можливо, що описаний Пуркасом “понго” — це горила, а
“энджеко” — шимпанзе. Об’єктами досліджень Тульпіуса і Тайсона були
шимпанзе.

Названі дослідження послужили важливим матеріалом для обгрунтування
надалі ідеї близькості предків людини до твариною. Ця ідея отримала свій
розвиток в боротьбі матеріалізму проти ідеалізму у французьких
філософів-матеріалістів XVIII ст. (Дідро, Гельвециі, Ламеттрі, Гольбах).

Висновки

Отже, зі сказаного вище, можна зробити наступні узагальнення:

Основні етапи формування антропологічних знань співпадають з поворотними
періодами історії людського суспільства. Зачатки наукових знань про
людину виникли в надрах античної філософії. У творах філософа мілетськой
школи Анаксимандра (610—546 рр. до н. е.), який прагнув пізнати
походження і розвиток всього сущого з першооснови буття, — безмежного,
або “апейрон”, висловлюються ідеї про виникнення людини шляхом ряду
перетворень її предків — тварин. Зачатки еволюційного погляду на людину
можна знайти у Демокріта (близько 470—380 рр. до н. е.) і у Емпедокла
(490—430 рр. до н.е.).

Алкмеон Кротонський (близько 500 р. до н.е.), розтинаючи трупи тварин,
зробив ряд анатомічних відкриттів. Один з найбільших лікарів старовини —
Гіппократ (460—356 рр. до н.е.) — вивчав вплив клімату на організм
людини;Велике значення для розширення географічного кругозору на
античному світі мали подорожі Геродота (484—406 рр. до н.е.). До наших
днів його твори — одне з найважливіших джерел для вивчення побуту і
звичаїв стародавніх народів, а в деякій мірі і їх фізичного типу.
Вивчення людини досягає в античний час своєї вершини у Арістотеля
(384—322 рр. до н.е.). У своїх працях “Істерія тварин”, “Про частини
тварин”, “Про виникнення тварин”, “Про душу” Арістотель закладає основи
вивчення тварин. Він розробляє класифікацію, розглядає функціональну
роль частин тіла, а також механізмів їх виникнення, аналізує кореляції
(зв’язки) частин.Арістотелю належить величезна заслуга в розробці
проблеми місця людини на органічному світі. У його творах можна знайти
безліч глибоких думок про морфологічні особливості людини, що
відрізняють її від тварин. З учених стародавнього Риму найбільше
значення в історії антропологічних знань має Лукрецій Кар (99—55 або
95—51 рр. до н.е.), Епоха Відродження ознаменувалася значними успіхами в
області анатомії людини. Чудово, що Леонардо да Вінчі пропонував вивчати
якомога більше варіантів будови і вибирати як середню норму. Він же
помістив малюнок руки людини поряд з малюнком руки мавпи.

Великий внесок до анатомії внесли Фаллопій, Євстахій, Фабріций.

Особливої згадки заслуговує Улісс Альдрованді (1522—1605), який зробив
спробу побудувати класифікацію тварин по ступеню їх спорідненості.
Величезне значення для розвитку знань про раси мали великі географічні
відкриття XV і XVI сторіч. Їм передували подорожі венеціанця Марко Поло
(1254—1323), який познайомив європейців з високою культурою китайського
народу і повідомив перші відомості про населення багатьох азіатських
країн.

Список використаної літератури

Підоплічко І. Г. Походження людини в світлі науки. – К., 1985;

Бунак В. В., Нестурх М. Ф., Рогинский Я. Я. Антропология. – М., 1991;

Рогинский Я. Я., Левин М. Г. Основы антропологий. – М., 1995.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter