.

Використання технічних засобів навчання на уроках рідної мови в початковій школі (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
215 10224
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Використання технічних засобів навчання

на уроках рідної мови в початковій школі»

ПЛАН

Вступ

1. Загальні теоретичні підходи щодо використання технічних засобів
навчання

2. Специфіка використання наочних методів навчання в початковій школі

3. Головні підходи до навчання рідної мови в початковій школі, місце і
роль технічних засобів навчання

4. Сучасні технічні засоби навчання, їх класифікація та особливості
використання на уроках рідної мови в початковій школі

5. Методико-дидактичні аспекти застосування технічних засобів навчання
на уроках рідної мови в молодших класах

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження використання технічних засобів навчання на
уроках рідної мови в початковій школі зумовлена тим, що розвиток науки і
техніки дав учителям та учням нові форми комунікації, нові типи
вирішення абстрактних і конкретних завдань, перетворюючи вчителя з
авторитарного транслятора готових ідей у натхненника інтелектуального та
творчого потенціалу учня.

Сьогодні майбутнє за системою навчання, що вкладалося б у схему «учень –
технічні засоби навчання (ТНЗ) – учитель», за якої викладач
перетворюється на педагога–методолога, технолога, а учень стає активним
учасником процесу навчання.

Педагогічна майстерність сучасного вчителя має розвиватися не через
забезпечення його великою кількістю рецептурних посібників і широке
використання ним готових поурочних розробок. Йому потрібні передусім
фундаментальні знання з базового предмета, висока загальна культура,
грунтовна дидактична компетенція, а також інтенсифікація процесу
навчання за допомогою сучасних технічних засобів.

Одні науковці розуміють під терміном “ТЗН” звичайне унаочнення. Інші –
способи зацікавлення дітей. Уособлення різноманітних методів та
прийомів.

Також ТЗН відіграють далеко не останню роль у інтерактивному навчанні.
Адже зараз на багатьох уроках в школі і вищих навчальних закладах все
більше й більше приділяють увагу саме використанню різних технічних
засобів.

Сьогодні навчальний процес може бути забезпечений цілою гамою технічних
засобів, які мають різні технічні характеристики, різну ефективність
впливу на аудиторію, різні методики застосування. Тому вивчення
можливостей і принципів використання технічних засобів навчання на
уроках рідної мови в початковій школі є вкрай важливим завданням.

Об’єкт дослідження: технічні засоби навчання.

Предмет дослідження: особливості застосування ТЗН на уроках рідної мови
в початковій школі, методологічні підходи, класифікація ТЗН,
особливостей застосування тощо.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка включає 5 розділів, висновків, списку використаної літератури та
додатків.

Загальний обсяг роботи – 33 сторінки.

1. Загальні теоретичні підходи щодо використання технічних засобів
навчання

Застосування будь-яких засобів пізнання (приладів, обладнання, технічних
засобів тощо) тільки розширює можливості наших органів чуттів.
Наприклад, використання мікроскопа дозволяє бачити невидиме. Технічні
засоби взагалі і навчання зокрема в пізнавальному процесі виконують роль
знарядь праці викладача і студента, вони служать продовженням органів
чуттів.

Технічні засоби навчання (ТЗН) – можна розглядати як комплекс
техніко-технологічних пристроїв, що покликані з допомогою відповідних
методик інтенсифікувати та оптимізувати процес пізнання шляхом
активізації, перш за все, візуальної форми подачі навчального матеріалу.

Вплив ТЗН на процес пізнання залежить від обраної моделі навчання та
методичного підходу до викладу матеріалу. З точки зору інформаційного
впливу викладача на слухача, можна виділити наступні моделі навчання [7,
с.24].

Моделі навчання

Перші дві моделі є, певною мірою, класичними і широко застосовуються в
сучасній практиці викладання. Продуктивність праці викладача і слухачів
визначається в них лише вербальною формою подачі інформації і, як було
зазначено вище, не може бути високою. Третя модель характеризується
широким застосуванням ТЗН, які не об’єднуються в комплексну систему
інформаційного впливу на слухача. Таку модель навчання також можна
віднести до класичної. В ній роль викладача зводиться до традиційних
функцій наставника.

Модель заняття з комплексним інформаційним впливом стала можливою з
впровадженням у навчальний процес новітніх інформаційних технологій:
мультимедійної проекції, інтерактивних дощок, комп’ютерно-програмних
засобів інтенсивного вивчення предмета, комп’ютеризованих лінгафонних
комплексів, перспективних технологій навчання через Інтернет (в т.ч.
дистанційного навчання) тощо. Фактично мова йде про нову модель системи
передачі-отримання знань, основаної, на відміну від систем традиційних,
на зовсім інших психологічних і педагогічних аспектах. Викладач стає не
наставником, а навігатором у світі інформації, що передбачає набагато
більшу самостійність слухачів у пошуках і засвоєнні нових знань. Таким
чином досягається високий рівень інтенсифікації навчального процесу [5,
c.72].

Одним із чинників, що перешкоджають широкому впровадженню в педагогічну
практику комплексної моделі в цілому або її окремих складових, є
недостатня підготовленість педагогічного складу до роботи із сучасними
мультимедійними та комп’ютеризованими технічними засобами навчання.

2. Специфіка використання наочних методів навчання

в початковій школі

Ще у 17 ст. було обґрунтоване застосування наочних методів навчання на
уроках Я.Коменським у праці «Велика дидактика». Учений сформулював
«золоте правило» дидактики: «…все, що тільки можна, подавати для
сприймання почуття, а саме: видиме – для сприймання зором, чутне –
слухом, запахи – нюхом, макове – смаком, доступне дотику – через дотик.
Якщо якісь предмети одразу можна сприймати кількома відчуттями, нехай
вони одразу охоплюються кількома відчуттями…». Ця проблема є не новою,
але вона досліджується і в наш час. Протягом 4 століть вона залишається
актуальною.

У початкових класах застосування наочності має на меті: збагачення і
розширення безпосереднього чуттєвого досвіду учнів, розвиток
спостережливості, пізнання конкретних властивостей предметів під час
практичної діяльності, створення умов для переходу до абстрактного
мислення, опори для самостійного навчання й систематизації навчального
матеріалу.

Відповідно до функцій наочності засоби унаочнення також дуже
різноманітні: предмети та явища навколишньої дійсності; дії вчителя й
учнів, що демонструють, як треба виконувати ту чи іншу операцію та як і
яким обладнанням користуватися; зображення реальних предметів –
різноманітні іграшки, предметні малюнки, картини, образні моделі з
паперу, картону й символічні зображення – карти, таблиці, схеми,
креслення, картки з математичною символікою.

До наочних засобів належать також інформація, яку учні сприймають за
допомогою технічних засобів навчання: кінофільми, діафільми,
звукозапис, радіо, телепередачі.

Ці види наочності називаються аудіовізуальними, оскільки інформацію
вони передають через звук і зображення. У початкових класах
застосовуються природна, малюнкова, об’ємна, звукова і символічно –
графічна наочність. Зрозуміло, що кожна з них має свої «плюси» і
«мінуси», і це слід врахувати, визначаючи їх роль на уроці.

Використання наочності відіграє переважно допоміжну роль, однак іноді
навчальний матеріал ( наприклад, явища, предмети, які учні не можуть
безпосередньо спостерігати) має такий характер, що без унаочнення
правильне уявлення про новий об’єкт взагалі неможливе.

Щоб запобігти звуженню поняття або уявлення, доцільно використовувати
різні зразки зображення об’єкта. Це допоможе учням розпізнати типове,
зробити крок від конкретного до абстрактного, перейти від уявлення до
поняття. Отже, важливо не тільки правильно дібрати наочність до уроку,
а й продумати, як поставити запитання, щоб створюваний в учнів зоровий
образ активно „працював” на досягнення мети уроку[2].

Дидактичні функції схематичної наочності – педагогічна підтримка
міркувань учнів на етапі первинного сприймання, опора для дітей, які не
встигають, використання опори під час самостійної роботи й повторення.
В арсеналі багатьох учителів поряд з відомими є й свої опори з різних
предметів. Як правило, це невеликі за формами цупкі аркуші, які або
прикріплюють на крилі дошки «Сьогодні на уроці», або заздалегідь
кладуть на окремі парти. Важливо, щоб у процесі сприймання наочності
розвивалися пізнавальні здібності дітей, здатність до самонавчання.

Ефективність процесу сприймання підвищується, коли перед учнями
ставляться спеціальні завдання, проводяться спостереження, які
спонукують їх придивлятися чи прислухатися до нових об’єктів,
позначати певними словами. У таких ситуаціях в учнів швидше
розвивається спостережливість, ніж тоді, коли сприймання наочних
об’єктів є тільки ілюстрацією готових знань, повідомлюваних учителем.

Показники розвитку спостережливості – вдосконалення перцептивного
аналізу й синтезу об’єктів, виділення й об’єднання в єдине ціле
малопомітних їх ознак та властивостей, підвищення точності словесного їх
опису, формування установки на спостереження. Вибір наочності для
конкретного уроку зумовлюється не тільки його навчальною метою, а й
іншими чинниками. Зокрема, специфікою мікросередовища школи та
попереднім рівнем готовності дітей, їхнім емоційним станом, віком,
резервом навчального часу. Особливо важливим джерелом чуттєвого досвіду
майже на всіх уроках є актуалізація емоційних спостережень дітей.

З технічних засобів навчання (ТЗН) у початкових класах найбільш поширені
діафільми і діапозитиви. Діапроектори і діаскопи прості в експлуатації,
надійні, дешеві, зустрічні для зберігання; діти 6 – 7 років легко
навчаються показувати діафільми.

Діафільми, які можна використовувати на уроках у початкових класах, за
змістом поділяються здебільшого на ілюстративні та пояснювальні.
Здебільшого діафільми ілюструють текст, допомагають глибше засвоїти
його зміст.

Робота з діафільмом на уроці передбачає постійне керівництво вчителя.
Звичайно воно включає такі етапи: пояснення мети завдання;
демонстрування діафільму з коментуванням кожного кадру (при цьому
вчитель зосереджує увагу учнів на істотних ознаках і важливих, але
малопомітних деталях). Таким чином, наочність використовується на
різних етапах навчального процесу, її роль – забезпечити всебічне,
образне сприймання, дати опору для мислення учнів.

Наочність розвиває в учнів увагу, спостережливість, уміння виділити
головне і запам’ятати його, дає змогу сформувати чіткіше уявлення про
виучуване.

Вчасно та ефективно використана наочність – це змістове й емоційне
підживлення процесів сприймання, мислення, пам’яті молодших учнів.

3. Головні підходи до навчання рідної мови в початковій школі, місце і
роль технічних засобів навчання

Навчання рідної мови в школі, як зазначає К.Ушинський, передбачає
триєдину мету: по-перше, розвивати в дітей ту душевну здатність, яку
називають даром слова, по-друге, ввести дітей у свідоме володіння
скарбами рідної мови, по-третє, допомогти дітям засвоїти логіку цієї
мови, тобто граматичні її закони в їх логічній системі. Великий педагог
вважав, що справжнє оволодіння мовленням школярами відбувається не
інакше, як у результаті раціонально організованої мовленнєвої практики,
керованої граматикою [27, 69].

Основним завданням вивчення рідної мови є розвиток мовлення. “Розвиток
мовлення -це принцип у роботі з читання, граматики і правопису. Робота
над правильною вимовою, чіткістю і виразністю усного мовлення, над
збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над
словосполученням, зв’язним (контекстним) мовленням, над орфографічно
грамотним письмом має стати основою кожного уроку” [25, 7].

Розвиток мовлення не тільки принцип, але й складова частина змісту
навчального курсу української мови, а також і складова частина уроків
читання і граматики.

Розвиток зв’язного мовлення на уроках української мови – це робота, що
проводиться вчителем спеціально і у зв’язку із вивченням шкільного курсу
для того, щоб учні оволоділи мовними нормами, а також висловлювали свої
думки в усній і писемній формі, користуючись потрібними мовними засобами
у відповід-ності до мети, змісту і умов спілкування. За умови спеціально
організованого систематичного навчання молодші школярі не тільки вчаться
правильно розмовляти, але й самостійно розв’язувати і творити мовні
завдання, правильно висловлювати думки, спостереження залежно від мети,
місця, обставин.

Методика викладання української мови як наука прагне віднайти шляхи
найбільш результативного навчання, зокрема визначити мету викладання
мови, обґрунтувати принципи навчання з урахуванням закономірностей
засвоєння фонетики, лексики, граматики, правопису тощо, вмотивувати
найекономніші й найефективніші методи й прийоми навчання, вчить
виявляти недоліки у викладанні і долати їх. Від успішного розвитку
методики, безпосередньо пов’язаної з життям, зі школою, великою мірою
залежить ступінь піднесення культури народу.

Шкільний курс мови характеризуються підвищенням його наукового рівня,
встановленням оптимального співвідношення між теорією і практичним
засвоєнням учнями програмового матеріалу, формування умінь і навичок
усного й писемного мовлення.

Вивчення мови невіддільне від розвитку усного і писемного мовлення
учнів, передбачає збагачення їх словника, оволодіння нормами
літературної мови на всіх рівнях, формуванням в школярів умінь і навичок
зв’язного викладу думок. Саме тому в початковій школі провідним
принципом навчання виступає розвиток мовлення молодших школярів.

Розвинене мовлення людини – не тільки форма думки, а й сама думка,
проводар мислення, свідомості, джерело пам’яті. Створені за допомогою
мови образи, описи подій, якостей, властивостей, найрізноманітніших
виявів життя людей є вищим актом пізнавальної діяльності людини, “Мовна
поведінка, – пише І.О. Синиця, – як частина загальної поведінки людей,
свідчить як про рівень розумового розвитку, так і про рівень їх
виховання. Вона репрезентує людину в цілому” [25, 22].

Принцип наочності є одним з важливих для організації ефективного процесу
навчання молодших школярів. Адже без чуттєвої основи засвоєні знання
будуть формальними. Вони, у кращому випадку, запам’ятовуються учнями,
але не будуть для них зрозумілими, тобто усвідомленими і осмисленими.
“Слово, – зазначав визначний фізіолог І.П. Павлов, – яке загубило
зв’язок із реальними предметами і явищами, що ним позначаються, перестає
бути сигналом для суб’єкта, втрачає для нього своє пізнавальне
значення.” [27]

Суть принципу наочності полягає у створенні образів, конкретних уявлень,
на основі яких будується навчально-пізнавальна діяльність учнів,
спрямована на оволодіння системою природознавчих уявлень і понять.

На необхідності забезпечення наочності ще наголошував відомий чеський
педагог Я.А. Коменський, який сформулював так зване “золоте правило
дидактики.” Учений писав, що все, що тільки можна представити для
сприйняття органами чуття, а саме: видиме – для сприйняття зором, те, що
чується, – слухом, запахи – нюхом, що можна вкусити – смаком, доступне
дотикові – шляхом дотикання. Якщо деякі предмети зразу можна сприйняти
кількома чуттями, нехай вони схоплюються кількома чуттями.

Більше ста років тому К.Д. Ушинський переконливо доводив, що навчання
дітей молодшого шкільного віку з використанням різних видів наочності
відбувається швидше, легше, цікавіше.

Традиційно наочність розглядається у взаємозв’язку з чутливістю, з
можливостями спостерігати за предметами і явищами або їх зображеннями,
тобто з тим, що сприймається органами чуття дитини. Розуміння наочності
тільки як безпосереднього чуттєвого пізнання об’єктів до цього часу
поширене серед методистів та учителів. Такий підхід звужує можливості
використання наочності у процесі навчання природознавства.

Для розробки методики і реалізації принципу наочності розглянемо
психолого-педагогічні закономірності, на яких він повинен базуватися
(Л.В. Занков, В.І. Зикова, Н.Г. Казанський, Є.М. Кабанова-Меллер,
Н.Н. Менчинська, Л.М. Фрідман та ін.).

Насамперед слід чітко розрізняти чуттєвість ознак і властивостей та їх
наочність. Розглянемо, у чому їх суть? Чим вони відрізняються? Як
проявляються у процесі навчання і впливають на його організацію?

Чуттєвість ознак і властивостей об’єкта – це можливість пізнання їх
суб’єктом безпосереднього сприймання органами чуття.

Потрібно наголосити, що не всі ознаки і властивості можуть бути пізнані
простим спостереженням. Вони для свого виявлення вимагають певних дій з
об’єктами. Тому одні такі ознаки і властивості виявляються під час
практичних робіт, а інші – під час проведення

дослідів. Отже, у процесі навчання безпосереднє чуттєве пізнання дітей
здійснюється як шляхом спостережень, так і в процесі дослідів,
практичних робіт, як передумови цілеспрямованого сприймання.

Безпосереднє чуттєве сприймання об’єктів навколишнього світу обмежене
різними причинами. Зокрема, можливостями органів чуття людини, які мають
певний діапазон відчуття. Також віддаленістю предметів, явищ, подій у
просторі і часі. У зв’язку з цим виникає необхідність в опосередкованому
чуттєвому пізнанні. Воно може здійснюватися за допомогою:

а) відповідних приладів, які розширюють можливості відчуття людини (у
природознавстві – це термометр, компас, гномон та ін.);

б) кінофільмів, звукозаписів, телепередач, фотографій, картин, які
дозволяють сприймати об’єкти, що віддалені у часі й просторі;

в) моделей, що відображають зв’язки й відносини у природі, які чуттєво
не сприймаються.

На відміну від чуттєвості, яка є якістю реального об’єкта, наочність –
це особливість образу, створеного у свідомості суб’єкта. Наочність є
показником того психічного образу, який створений суб’єктом у результаті
процесів відчуття і сприймання. Тому образ реально існуючого об’єкта
може бути не наочним і, навпаки, цілком наочним буває образ предмета або
явища, який реально не існує.

Якщо чуттєвість об’єкта не залежить від суб’єктивних особливостей учня,
то наочність образу визначається: рівнем усвідомлення мети сприймання,
рівнем знань, умінь і навичок та пізнавальними здібностями, інтересами,
а також потребами і бажаннями бачити, чути, відчувати. Наочний образ
може створюватися тільки у процесі активної цілеспрямованої діяльності
школярів.

Реалізація цього принципу пов’язана із засобами наочності. Вони
об’єктивно визначаються чуттєвістю ознак і властивостей об’єктів
природи, часовим і просторовим розміщенням їх у навколишньому світі,
часовою зміною стану предметів і явищ (зміна пір року і т. ін.) та
змістом процесу навчання природознавства у початкових класах.

Принцип наочності втілюється через перелічені засоби, а також через
актуалізацію чуттєвого досвіду, яким уже володіють школярі. У дидактиці
перший вид називається зовнішньою, а другий – внутрішньою наочністю.
Отже, наочний матеріал може сприйматися як під час самого уроку, так і
до його проведення, наприклад, на екскурсіях та під час виконання
домашніх випереджувальних завдань. У процесі вивчення природознавства
застосовуються обидва названі види наочності, як у поєднанні, так і
кожний самостійно.

Цілі використання засобів наочності у процесі навчання визначаються
загальними дидактичними цілями етапу процесу навчання і конкретними
дидактичними підцілями на кожному з етапів.

І. Постановка мети і завдань уроку:

для створення проблемної ситуації щодо всього змісту теми;

для визначення назви теми і завдань уроку;

для загальної мотивації діяльності учнів.

II. Засвоєння нових знань, умінь і навичок у кожній логічно завершеній
частині змісту:

для актуалізації опорних знань та умінь;

для створення проблемної ситуації;

як джерело нових знань, тобто для створення образів і уявлень про
об’єкти і явища природи;

як основа осмислення суті понять: аналізу, порівняння, виділення
істотних ознак;

як основа осмислення змісту способу діяльності (дій і послідовності їх
виконання);

як основа осмислення внутрішньопоняттєвих та міжпоняттєвих зв’язків і
залежностей;

як основа для запам’ятовування і закріплення засвоєних знань;

як основа усвідомлення засвоєних знань і умінь у логічно завершеній
частині змісту.

ІІІ. Систематизація, узагальнення засвоєних знань, умінь і навичок:

для актуалізації засвоєних елементів знань;

як основа систематизації та їх узагальнення;

як основа осмислення внутрішньопоняттєвих і міжпоняттєвих взаємозв’язків
між засвоєними елементами знань;

як основа усвідомлення сформованих знань, умінь і навичок у процесі
оволодіння теми змісту.

IV. Застосування засвоєних знань та умінь:

для застосування знань шляхом виконання дій в матеріальній
(матеріалізованій) і перцептивній формі;

для формування практичних умінь.

V. Перевірка засвоєних знань та умінь:

для актуалізації засвоєних знань;

як основа для логічної, послідовної розповіді;

для виконання практичних завдань з метою перевірки уміння застосовувати
знання у різних видах практичної діяльності та рівня сформованості
практичних умінь.

Засоби наочності служать для організації навчально-пізнавальної
діяльності школярів. Вона буває репродуктивна і творча. Репродуктивна
передбачає використання засобів наочності як джерела готової інформації,
що здобувається учнями відомими їм способами діяльності під
безпосереднім або опосередкованим керівництвом учителя. У процесі
творчої. діяльності засоби наочності застосовуються під час пошуку
способів розв’язання проблеми і як джерело нових знань. Міра
самостійності дітей при розв’язанні проблеми може бути частково
пошуковою (евристичною) та пошуковою (дослідницькою), що залежить від
загальної і локальної готовності дітей до творчої діяльності.

Засоби наочності завжди поєднуються зі словом учителя. Ця проблема
експериментальне вивчалась відомим дидактом Л.В. Занковим. Форми
поєднання слова і наочності визначаються конкретними дидактичними
задачами, підзадачами та пізнавальними можливостями дітей. Якщо засоби
наочності виступають джерелом знань і діти самостійно здобувають знання,
працюючи з об’єктом чи його матеріалізованою формою, то слово учителя
спонукає до виконання необхідних дій із засобами наочності та до
повідомлення учнями результатів своїх дій. Коли інформація надходить від
учителя, засоби наочності застосовуються для ілюстрації, конкретизації
або підтвердження окремих положень розповіді, їх пояснення. Під час
встановлення внутрішньопоняттєвих чи міжпоняттєвих зв’язків засоби
наочності служать основою для осмислення їх суті. У таких ситуаціях
учитель керує розумовою діяльністю школярів. Крім цього, наочні
посібники використовуються в різних видах діяльності для оволодіння
учнями новими діями в матеріальній (матеріалізованій) формі.

Із засобами наочності організовується фронтальна, групова (парами) та
індивідуальна діяльність школярів. Під час фронтальної роботи засіб
наочності демонструється перед класом. Важливо, щоб він мав такі
розміри, які дозволяли б кожному учневі добре його бачити, був добре
освітлений, щоб можна було розрізняти його частини, колір, мав
естетичний вигляд.

Парами або індивідуально діти працюють із роздавальним матеріалом.
Зображені об’єкти повинні бути чіткі і відповідних розмірів.

Засоби наочності на уроках не слід перетворювати у самоціль. Вони
повинні сприяти ефективному навчанню молодших школярів, бо невміло
використані засоби наочності негативно впливають і відволікають дітей
від цілеспрямованої роботи.

Успіх застосування наочних посібників залежить насамперед від їх
обґрунтованого вибору у кожній конкретній ситуації. Вибір визначається:

а) змістом і обсягом елемента кожної логічно завершеної частини змісту
навчального предмета, зокрема необхідною для його формування чуттєвою
основою;

б) конкретними дидактичними задачами і підзадачами, які розв’язуються на
кожному етапі процесу навчання;

в) рівнем опорних знань, умінь і навичок, чуттєвим досвідом дітей у
конкретній навчально-пізнавальній ситуації;

г) об’єктивними умовами, в яких реалізується процес навчання;

Отже, враховуючи вищезгадані фактори, учитель визначає за змістом теми
конкретні реальні об’єкти, вибирає засоби наочності та способи
діяльності (спостереження, досвід, практична робота) з ними.

Якщо об’єкти знайомі дітям, то засоби наочності використовують для
актуалізації опорних знань.

Технічні засоби навчання (ТЗН) – можна розглядати як комплекс
техніко-технологічних пристроїв, що покликані з допомогою відповідних
методик інтенсифікувати та оптимізувати процес пізнання шляхом
активізації, перш за все, візуальної форми подачі навчального матеріалу.

Вплив ТЗН на процес пізнання залежить від обраної моделі навчання та
методичного підходу до викладу матеріалу. З точки зору інформаційного
впливу вчителя на учня, можна виділити наступні моделі навчання [13].

Перші дві моделі є, певною мірою, класичними і широко застосовуються в
сучасній практиці викладання. Продуктивність праці викладача і слухачів
визначається в них лише вербальною формою подачі інформації і, як було
зазначено вище, не може бути високою. Третя модель характеризується
широким застосуванням ТЗН, які не об’єднуються в комплексну систему
інформаційного впливу на слухача. Таку модель навчання також можна
віднести до класичної. В ній роль викладача зводиться до традиційних
функцій наставника.

PAH

u

ue

E

E

1/4?

¬

e

u

?

¬

???????????дмета, комп’ютеризованих лінгафонних комплексів,
перспективних технологій навчання через Інтернет тощо. Фактично мова йде
про нову модель системи передачі-отримання знань, основаної, на відміну
від систем традиційних, на зовсім інших психологічних і педагогічних
аспектах. Вчитель стає не наставником, а навігатором у світі інформації,
що передбачає набагато більшу самостійність учнів у пошуках і засвоєнні
нових знань. Таким чином досягається високий рівень інтенсифікації
навчального процесу.

Одним із чинників, що перешкоджають широкому впровадженню в педагогічну
практику комплексної моделі в цілому або її окремих складових, є
недостатня підготовленість педагогічного складу до роботи із сучасними
мультимедійними та комп’ютеризованими технічними засобами навчання.

4. Сучасні технічні засоби навчання, їх класифікація та особливості
використання на уроках рідної мови в початковій школі

В теперішній час навчальний процес може бути забезпечений цілою гамою
технічних засобів, які мають різні технічні характеристики, різну
ефективність впливу на аудиторію, різні методики застосування.

З певною мірою умовності їх можна згрупувати наступним чином:

1. Статичні проекційні засоби, які подають інформацію проектуванням на
екран нерухомих світлових зображень. До них належать слайдопроектор
“Діана – 207”, графопроектори (кодоскоп) “Lech -3”, “Polilux”, “3М”,
“Panasonic” та ін. Найбільш поширеними є графопроектори. Графопроектор –
це пристрій статичного проектування зображення з прозорої основи формату
А4 на великий екран.

Розрізняють три основні групи графопроекторів – стаціонарні (для
невеликих аудиторій), портативні (переносні) і високої потужності (для
великих аудиторій).

Апарат розширює перелік методик роботи із зображенням, забезпечуючи
максимальну відповідність між тим, що розповідає вчитель, і тим, що
демонструється на екрані. Це дає можливість певною мірою динамізувати
зображення.

Технічні особливості експлуатації графопроекторів полягають у
використанні потужної лампи і необхідності її примусового охолодження.
На панелі управління графопроектора змонтовано два окремих вимикачі:
один вмикає вентилятор охолодження, інший – галогенну лампу.

2. Динамічні проекційні засоби, які подають інформацію проектуванням на
екран динамічних світлових зображень. До них належать кінопроекційна
апаратура, електронні (мультимедійні) проектори. На сьогоднішній день
кінопроекційна апаратура як технічний засіб навчання використовується
лише в стаціонарному варіанті у спеціально пристосованих приміщеннях.
Завдяки своїм унікальним можливостям все більше використовуються
електронні (мультимедійні) проектори. Нові цифрові технології, що
застосовуються в них, дозволяють проектувати на екран великих розмірів
(0,5-7,5 м по діагоналі) зображення з екрана комп’ютерного монітора, з
відеомагнітофона або цифрової відео-, фотокамери. Управління проектором
здійснюється дистанційно за допомогою пульта, що дає змогу вчителеві
вільно переміщатися по класу.

Інформація для проектування з комп’ютерного монітора на великий екран
може бути статичною (текстова, таблична, графічна), яка готується за
допомогою широко популярних комп’ютерних програм Microsoft Word,
Microsoft Excel, Corel Draw, Adobe Photoshop та ін., презентаційною
(текстово-графічна динамічно змінна в часі інформація із звуковим
супроводом та відеофрагментами), яка підготовлена з допомогою програм
Microsoft PowerPoint, Adobe Premire, анімаційною (мультиплікаційна), яка
створена із застосуванням програм Macromedia Flash, Corel PhotoPaint та
ін.

В умовах початкових класів саме остання повинна переважати.

Стосовно викладання читання у молодших класах статичною може бути
інформація, що відображає різні елементи, які важко сприймаються на
слух. Це можуть бути зображення літер, ілюстрації до прочитаного тексту
тощо.

В презентаційну інформацію доцільно подавати тексти, які, з допомогою
динамічно змінних фрагментів, синхронного озвучення та відео вставок,
сприятимуть ефективності сприйняття нового навчального матеріалу. Такі
методики створюють ефект реальної присутності, адже звуковим матеріалом
може бути голосовий супровід викладача. Він, зокрема, може
прослуховуватись слухачами, що не були присутні на уроці.

Анімаційна інформація застосовується для відтворення засобами
мультиплікації послідовності прихованих процесів, залежностей тощо. З
усіх вищенаведених вона, очевидно, є найбільш захоплюючою але вимагає й
відповідно фаховості та трудовитрат при її підготовці.

Статичні та динамічні проекційні засоби в загальному називають
візуальними ТЗН.

3. Звукотехнічні засоби, які записують та відтворюють тільки звукову
інформацію. До них належать магнітофони, диктофони. У зв’язку з
надзвичайно різноманітним типажем моделей в курсовій роботі не
наводяться технічні особливості зазначених пристроїв. Зазвичай
звукотехнічні засоби успішно використовують, зокрема, під час вивчення
іноземних мов.

Високі показники застосування аудіозаписів на уроках читання (як
музичний супровід читання творів), особливо при вивченні віршів Т.
Шевченка. Основне завдання педагога – вдало підібрати відповідні музичні
композиції.

4. Комп’ютерно-програмні засоби (КПЗ), які автоматизують частково чи
повністю процес навчання та контролю знань. До них належать навчальні
системи, програмні тренажери, системи тестування та контролю, системи
імітаційного моделювання, демонстраційні системи і ін. [9]. Сучасні КПЗ
покликані замінити застарілі технічні засоби контролю знань, такі як
“Огонек”, “В’ятка”, КИСИ-5 та ін. КПЗ, зазвичай, створюються на
технічній базі кабінетів інформатики, комп’ютерно-лінгафонних класів.
Існує значна кількість різноманітних комп’ютерних програм, що тією чи
іншою мірою задовольняють сучасні вимоги до таких програмних продуктів.

З метою формування єдиних підходів до тестувань пропонується уніфікована
комп’ютерна програма, яка може використовуватись не тільки для проміжних
(модулів, колоквіумів та ін.), а також для завершальних тестувань
(заліків, іспитів, захистів робіт тощо). Програма має інтуїтивно
зрозумілий інтерфейс, не вимагає високої кваліфікації користувача, і,
отже, її може опанувати кожен вчитель.

Процес підготовки до комп’ютеризованого контролю (тесту) передбачає
формування параметрів майбутнього тесту. Це, зокрема, вибір теми
тестування, кількість рівнів складності і кількість запитань у рівні,
критерії оцінки по кожному рівню і тесту у цілому, методи формування
варіантів (упорядкований – питання для варіантів відбираються за
порядком, випадковий – питання формуються на основі випадкових чисел).
Окрім цього, інтерфейс програми підготовки передбачає введення шляху для
зберігання бази даних питань та параметрів тесту, а також пароля, який
дозволяє уникнути несанкціонованого доступу до можливостей тестуючої
програми. Після визначення параметрів їх зберігають у базі даних
натисканням на клавішу “Зберегти параметри” і починають формування
тестових питань.

Програмою передбачено до 12 відповідей на одне питання (кількість
відповідей на кожне питання вказується в полі “К-сть відповідей”).
Можливий варіант конструйованих відповідей (вірною є відповідь, що
складається з декількох відповідей). Переміщення по базі даних запитань
здійснюється за допомогою натискання на навігаційні кнопки у правій
верхній частині інтерфейсу.

Після визначення параметрів та змісту питань тест вважається
підготовленим.

Візуально його можна поділити на інформаційну (назва тесту, зміст
питання, варіанти відповідей, рівень складності, час до закінчення
тесту, результат попередньої відповіді, інформація про програму (About…)
і вибрану відповідь) та операційну (вибір відповіді, перехід до
наступного питання) частини.

Після завершення тесту виводиться вікно результатів. У вікні зазначені
загальна оцінка, аналіз відповідей по кожному рівню складності,
витрачений час.

Вихід з програми тестування здійснюється натисканням клавіші “Закрити”
із введенням відомого лише викладачеві пароля.

Перші практичні результати використання вищенаведеної програми показали
її ефективність, високу стабільність роботи, швидке оволодіння правилами
підготовки тестів та безпосереднього тестування.

5. Комп’ютерно-лінгафонні засоби, які дозволяють комп’ютеризувати
частково чи повністю процес вивчення читання, використовуючи також і
інтернет-технології.

Схематично вони можуть бути представлені як сукупність комп’ютерів,
об’єднаних у локальну мережу та обладнаних засобами обробки звуку і
мікрофонно-телефонними гарнітурами.

5. Методико-дидактичні аспекти застосування технічних засобів навчання
на уроках рідної мови в молодших класах

Як зазначалось вище, сучасні технічні засоби навчання надають учителеві
небачені раніше технічні можливості. Однак ефективне використання цих
коштовних пристроїв можливе лише за наявності відповідного дидактичного
забезпечення та глибоко продуманої методики застосування ТЗН.

Застосування ТЗН на заняттях залежить від обраної викладачем методики
подачі навчального матеріалу. З іншого боку, різні види ТЗН по різному
впливають на методику викладання. Отже, має місце взаємний вплив –
загальної методики вивчення матеріалу на методику застосування ТЗН і
навпаки.

Ефективному застосуванню ТЗН передує ретельна підготовка. Вона
передбачає підбір та виготовлення дидактичних матеріалів (слайдів,
кадро- та діафільмів, відеофрагментів, магнітофонного звукозапису,
файлів на дискеті для мультимедійної проекції тощо), визначення та
підготовку умов демонстрації, аналіз та вибір методичних прийомів та
послідовності демонстрації. В робочому плані викладача це відображається
відповідними помітками.

У переважній більшості випадків дидактичні матеріали не є вичерпним
джерелом інформації і потребують пояснень викладача. В цьому зв’язку
методика застосування ТЗН розрізняється за елементами семінару, лекції,
уроку.

Використання ТЗН в організаційно-вступній частині заняття вважається
дієвим засобом підготовки аудиторії до сприйняття складної теми,
загострення уваги на актуальності розглядуваних питань, тобто формуванні
мотивації глибокого вивчення теми. На цьому етапі доцільно показувати
слайди із зазначеною темою і переліком питань для вивчення. Ефективною є
також методика демонстрації на початку занять кіно- відеофільмів.
Завдяки сильному емоційному впливу демонстрація фільмів одразу
налаштовує слухачів на робочий лад, скорочує до мінімуму момент
необхідної психологічної адаптації, дає зорову основу для подальших
логічних пояснень викладача. Для фільмів-введень найбільш підходять такі
матеріали, які можуть служити самостійним джерелом інформації і у
викладенні конкретних питань здатні замінити викладача. По можливості
слід уникати показу на початку заняття кадрів, що несуть значне емоційне
навантаженням.

Застосування ТЗН в кінці заняття за змістом є прийомом протилежним
попередньому. Він спрямований на систематизацію та закріплення
навчального матеріалу, на загострення уваги слухачів на його ключових
моментах або для швидкої і твердої зміни думки про неправильно засвоєний
матеріал. Для реалізації цього прийому можуть використовуватись будь-які
ТЗН, але найбільш доцільними є візуальні засоби. Пояснення завдання для
самостійної роботи також значно оптимізується завдяки застосуванню ТЗН,
особливо коли до вивчення пропонується досить багато першоджерел.

Демонстрація відеоматеріалів на цьому етапі занять також може
спрямовуватись на показ практичної значущості розглядуваних питань
передового досвіду роботи. Для цього показу доречними є навіть емоційно
насичені кадри.

Застосування ТЗН у процесі опитування учнів спрямоване на формування
вміння учня використовувати дидактичний матеріал для доказовості
логічності своїх тверджень. Ефективність цього прийому значною мірою
залежить від проблематичного характеру матеріалів, що пропонуються для
обговорення. Його доцільно поєднувати з елементами
ситуативно-проблемного навчання.

Застосування ТЗН у процесі викладу нового матеріалу дозволяє
використовувати інформацію як зорову опору, що допомагає найбільш повно
засвоювати навчальний матеріал. Важливо, щоб демонстрація дидактичних
матеріалів органічно поєднувалась з їх поясненням, щоб вона стала
наочним аргументом слів викладача. Застосування ТЗН може здійснюватись
також з метою актуалізації опорних знань та мотиваційно-пізнавальної
діяльності.

Використання кіно- відеофільмів на цьому етапі є найбільш ефективним у
методичному розумінні. Ефективне застосування фільмів на заняттях
вимагає планування їх демонстрації у відповідності з поставленими
цілями. Однією з найважливіших методичних вимог є необхідність вступного
і заключного слова викладача до і після демонстрації фільму,
відповідного коментованого супроводу.

Досвід навчальної кінематографії свідчить, що тривалість показу
навчального фільму не повинна перевищувати часу демонстрації двох частин
(одна частина розрахована на час до 10 хв.). Як виняток, фільм може
складатися з трьох частин. За межами цього обсягу він перестає
виконувати функції навчання і перетворюється на показ, що має суто
просвітницькі цілі. Найкраще використовувати короткометражні фільми, а з
повнометражних доцільно відбирати і показувати окремі фрагменти
загальною тривалістю 10-20 хв. Важливим у цьому питанні є створення
відеотек із записами фрагментів за тематикою навчального предмета.

Постановка ситуативних та проблемних задач, що вимагають від слухача
прийняття конкретного та обґрунтованого рішення, є досить складною без
використання ТЗН, оскільки словесне пояснення умов вимагає повторення і
не дає гарантії точного розуміння запропонованої ситуації. Інакше
кажучи, застосування ТЗН для постановки проблеми або опису ситуації
забезпечує однозначне розуміння задачі і, отже, дозволяє уникнути зайвих
помилок при прийнятті рішень.

Безперечно, можливе, і навіть доцільне, поєднання на одному уроці
декількох методичних прийомів використання ТЗН. У цьому випадку
надзвичайно посилюється ефект переключення уваги, про який йшлося вище,
а отже, підвищується продуктивність розумової праці і викладача, і
слухачів.

Незалежно від обраної методики застосування ТЗН у роботі із слайдами
слід пам’ятати:

Слайд не є самодостатнім джерелом інформації, і для повного її засвоєння
потрібні пояснення викладача.

Під час підготовки до лекції, семінару необхідно чітко визначити
послідовність демонстрації слайдів та розробити необхідні коментарі.

Для сприйняття будь-якого, навіть найпростішого зображення потрібен час.
Тому після проектування кожного слайда перед початком пояснення,
викладач повинен зробити паузу.

Необхідно максимально повно використовувати можливість їх повної заміни.
Зображення на екрані повинно з’являтись лише в той момент, коли воно
необхідне, а якщо потреби в цьому немає – проектор слід вимкнути або
прикрити слайд непрозорим папером.

Вагомою складовою в застосуванні ТЗН є питання належного оформлення
дидактичних матеріалів з урахуванням психофізіологічних можливостей
людини. При підготовці дидактичних матеріалів слід керуватись деякими
принципами [7], найважливішими з яких є:

1) Принцип лаконічності, який означає, що зображення повинно вміщувати
тільки необхідні елементи, що служать меті точного розуміння суті. Як
правило, на слайді розміщують один об’єкт. У виняткових випадках можуть
бути представлені два об’єкти, які викладач відкриває і пояснює по
черзі, а потім порівнює. Недопустимо розміщувати на слайді багато
інформації (особливо це стосується таблиць) – вони погано читаються.
Краще розбити інформацію на декілька логічно завершених частин і
демонструвати їх на окремих слайдах. При розміщенні текстової інформації
необхідно пам’ятати, що людина сприймає зорову інформацію зліва направо
та зверху вниз.

Форма представлення інформації повинна відповідати рівню знань слухачів,
для яких ведеться викладання.

2) Принцип уніфікації вказує на раціональний підхід до розмірів,
шрифтів, кольорів, з допомогою яких створюється зображення. Розмір
робочого скла більшості графопроекторів дорівнює 285Ч285 мм, що дозволяє
розміщувати інформацію як у горизонтальному, так і вертикальному
форматі. Однак горизонтальне розміщення більш сприятливе для зору.

Різнобарвність шрифтів робить текст важким для сприйняття. Всі шрифти
прийнято поділяти на три великих групи: серіфні, несеріфні і шрифти
вільного накреслення. Дослідження в галузі аналізу ефективності їх
використання вказують на приблизно однаковий рівень читабельності
шрифтів перших двох груп і набагато нижчий – читабельності “екзотичних”.
При цьому рекомендується використовувати не більше двох шрифтів, які не
мають тонких ліній. Також слід уникати виготовлення слайдів рукописним
способом.

Розмір шрифту повинен бути таким, щоби літери було чітко видно з
останнього ряду в аудиторії. Не рекомендується використовувати шрифти,
висота яких менше 5 мм. Якщо для підготовки слайдів застосовувати
текстовий редактор Microsoft Word, то цим вимогам відповідає напівжирний
шрифт розміру 16. Також не слід часто використовувати заголовні букви –
вони ускладнюють читання тексту.

У різних дослідженнях зазначається доцільність використання кольору для
виділення ключових моментів навчального матеріалу. Також важливим
фактором при підготовці слайдів є вдало підібрана кольорова гама. При
використанні кольорів слід максимально близько дотримуватись природного
кольору об’єкта, що демонструється, – це забезпечить правильну уяву
слухачів про нього.

При підборі штучних кольорів доцільно дотримуватись наступних правил:

не слід використовувати більше чотирьох різних кольорів на одному
слайді;

необхідно враховувати психологічний вплив кольорів:

стимулюючі (теплі) відтінки діють як подразники (червоний, оранжевий,
жовтий);

дезінтегровані (холодні) відтінки – приглушують збудження (фіолетовий,
синій, голубий, синьо-зелений);

статичні (заспокійливі) відтінки врівноважують, відволікають від
збуджуючих кольорів (зелений (чистий), жовто-зелений, пурпуровий);

глухі відтінки не викликають збудження, допомагають зосередитись (сірий,
білий, чорний);

тепло-темні (коричневі) відтінки пом’якшують, стабілізують збудження,
діють інертно (коричнево-землистий, темно-коричневий);

холодні темні відтінки ізолюють, приглушують збудження (темно-сірий,
темно-синій, темно-зелено-синій).

3) Принцип звичних асоціацій полягає у використанні у графічних слайдах
тих символів та позначень, які звичні для даної тематики і викликають
стереотипну реакцію в аудиторії. Цей принцип є загальним для графічної
навчальної інформації, і необхідно, по можливості, створювати зображення
не з допомогою абстрактних умовних знаків, а малюнків їх символів, якось
пов’язаних з відображеними явищами чи процесами.

Найбільш поширеним прийомом композиції навчального графічного слайда є
симетричність відносно вертикальної осі або середнього елемента
зображення. Елементи побудови розташовуються вліво і вправо від осі, але
їх кількість не повинна перевищувати 6-7, оскільки вони одночасно не
охоплюються зором. Якщо необхідно перевищити цю цифру, то краще
об’єднати об’єкти в групи.

В загальному випадку основу графічного зображення становлять вертикальна
і горизонтальна осі, і весь малюнок має їм підпорядковуватись, а
відхилення повинні бути по можливості мінімальними. Адже впорядкований
відносно вертикалі і горизонталі малюнок краще сприймається. Елементи,
що повторюються, повинні мати однакові розміри (якщо не ставиться
завдання підкреслити зміною розмірів їх якісні відмінності, форму і
розташовуватись так, щоби глядачеві було зручно розподіляти їх на групи.

Асиметричні композиції також можуть використовуватись, але тільки в тому
випадку, коли форма об’єктів підкреслює їх зміст.

Висновки

Отже, дослідивши використання технічних засобів навчання на уроках
рідної мови в 1-4-х класах, можна зробити наступні висновки:

1. Якщо вчитель хоче оволодіти сучасною методичною системою читання йому
потрібно, перш за все, перебудувати свідомість і прийняти як обов’язкову
умову той факт, що саме дитяча книжка, тобто матеріальний об’єкт в
єдності всіх його компонентів, а не просто текст, тобто вирваний із
спілкування один компонент – хоч і найважливіший, найголовніший, але для
дитини непрацюючий, поки вона не читає, а тільки вчиться читати –
знаходиться в центрі навчання читання в початковій школі.

2. Відображення людиною починається з відчуття, без якого неможливе
формування в свідомості якихось образів, знань. Тому органи чуттів і
створені на їх основі почуттєві методи пізнання являють собою канал,
через який інформація від об’єкта пізнання прямує до свідомості.
Почуттєве пізнання закінчується сприйняттям відображення об’єкта, тобто
вводом його органами чуттів у свідомість людини.

3. Застосування будь-яких засобів пізнання (приладів, обладнання,
технічних засобів тощо) тільки розширює можливості наших органів чуттів.
Наприклад, використання мікроскопа дозволяє бачити невидиме. Технічні
засоби взагалі і навчання зокрема в пізнавальному процесі виконують роль
знарядь праці вчителя і учня, вони служать продовженням органів чуттів.

4. Принцип наочності

є одним з важливих для організації ефективного процесу навчання молодших
школярів. Адже без чуттєвої основи засвоєні знання будуть формальними.
Вони, у кращому випадку, запам’ятовуються учнями, але не будуть для них
зрозумілими, тобто усвідомленими і осмисленими.

5. Технічні засоби навчання (ТЗН) – можна розглядати як комплекс
техніко-технологічних пристроїв, що покликані з допомогою відповідних
методик інтенсифікувати та оптимізувати процес пізнання шляхом
активізації, перш за все, візуальної форми подачі навчального матеріалу.

6. Модель заняття з комплексним інформаційним впливом стала можливою з
впровадженням у навчальний процес новітніх інформаційних технологій:
мультимедійної проекції, інтерактивних дощок, комп’ютерно-програмних
засобів інтенсивного вивчення предмета, комп’ютеризованих лінгафонних
комплексів, перспективних технологій навчання через Інтернет тощо.
Фактично мова йде про нову модель системи передачі-отримання знань,
основаної, на відміну від систем традиційних, на зовсім інших
психологічних і педагогічних аспектах. Вчитель стає не наставником, а
навігатором у світі інформації, що передбачає набагато більшу
самостійність учнів у пошуках і засвоєнні нових знань. Таким чином
досягається високий рівень інтенсифікації навчального процесу.

7. Сучасні технічні засоби навчання надають викладачеві небачені раніше
технічні можливості. Однак ефективне використання цих коштовних
пристроїв можливе лише за наявності відповідного дидактичного
забезпечення та глибоко продуманої методики застосування ТЗН.

8. Ефективному застосуванню ТЗН передує ретельна підготовка. Вона
передбачає підбір та виготовлення дидактичних матеріалів (слайдів,
кадро- та діафільмів, відеофрагментів, магнітофонного звукозапису,
файлів на дискеті для мультимедійної проекції тощо), визначення та
підготовку умов демонстрації, аналіз та вибір методичних прийомів та
послідовності демонстрації. В робочому плані викладача це відображається
відповідними помітками.

Список використаної літератури

Активные методы обучения и программирование: проблемы, возможности,
перспективы: Межвузовский сборник научных трудов. – К., 1993.

Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу. – К.: ВВП “Компас”, 1997.

Бородич А.М. Методика развития речи детей. – М.: Просвещение, 1981. –
255 с.

Вашуленко М. Формування мовної особистості молодшого школяра в умовах
переходу до 4-річного початкового навчання. // Початкова школа. – 2001.
– №1 – С. 11-14.

Ващенко Григорій. Загальні методи навчання: Підручник для педагогів. –
К.: Українська Видавнича Спілка, 1997. – 360 с.

Гольберт А.М. Особливості оволодіння учнями молодших класів лексикою
рідної мови. – К., 1999.

Друзь З.В. Від уроку до уроку // Початкова школа. – 1990. – № 4. – С.
76-79.

Жалдак М.І. Комп’ютер у школі // Інформатика. – 2001. – №3(99). – С. _.

Изготовление наглядных пособий с использованием компьютерной
копировальной техники. Методика их использования. – К.,

Методика викладання української мови / За ред. С.І. Дорошенка. – К.:
Вища школа. – 1992. – 398 с.

Наумчук М.М. Сучасний урок української мови в початкових класах:
методика і технологія навчання. – Тернопіль: Астон, 2003. – 215 с.

Ожогин В.Я. Технические средства в учебном процессе. Информационные
свойства и эргонометрические особенности применения. – К.: Вища школа,
1994.

Светловская Н.Н. Методика внеклассного чтения. – М.: Просвещение, 2001.
– 162с.

Синиця Т.О. Психологія усного мовлення учнів 1-5 класів. – К., 1974.

Стрельніков В. О. Інновації в обладнанні й унаочненні сучасної школи //
Шлях освіт.—2002. – №1. – С. 32—35

Хантер Б. Мои ученики работают на компьютерах: Кн. Для учителя. – М.:
Просвещение, 1999. – 224 с.

Додатки

Додаток А

Рис. 1. Графопроектор

Складається з корпусу (2), в якому розміщуються галогенна проекційна
лампа (12), вентилятор (1).У верхній частині корпусу знаходиться прозоре
скло (10), на якому розміщують об’єкт демонстрації, а під ним – збираюча
лінза Френзеля (11), яка концентрує світловий потік так, щоби він
рівномірно освітлював об’єкт (9). Потім світловий потік попадає на
об’єктив (6), який змінює його напрям і скеровує на екран.

Додаток Б

Рис. 2. Будова динамічного проекційного засобу

Додаток В

Рис. 3. Схема найпростішої локальної мережі

комп’ютерного класу

PAGE

PAGE 33

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Вчитель

Учень

консультація

вербальне заняття (урок)

Учні

Вчитель

вербально-візуальне заняття (урок)

Учні

Вчитель

Візуальні ТЗН

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020