.

Психологія праці як наука: предмет, завдання, методи (бакалаврська робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
167 12492
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА (БАКАЛАВРСЬКА) РОБОТА

на тему:

«Психологія праці як наука: предмет, завдання, методи»

ПЛАН

ВСТУП

1. ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ НАУКОВИХ УЯВЛЕНЬ ПРО ПРАЦЮ

1.1. Психологія праці в системі наукового знання

1.2. Психологія праці як теоретична основа організації праці

1.3. Основні історичні етапи розвитку психології праці

2. ПСИХОЛОГІЯ ПРАЦІ ЯК ГАЛУЗЬ НАУКИ. ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЇ ПРАЦІ

2.1. Предмет психології праці

2.2. Психологічні особливості праці

2.3. Задачі і головні напрями розвитку психології праці

3. МЕТОДОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЇ ПРАЦІ

3.1. Методологічні принципи системного підходу в психології праці

3.2. Основні методи психології праці

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження обраної теми зумовлена тим, що модернізація,
структурні зміни в економіці та в професійній освітній системі країни,
швидке скорочення важких фізичних форм праці, розповсюдження
інформаційних технологій торкнулися кожної людини. Досить швидко
оновлюються ті сфери трудової діяльності, які здавалися незмінними,
набувають нового змісту уявлення про професіонала та професіоналізм,
оптимальну кар’єру і т. ін. Динамізм сучасного життя в сфері трудової
діяльності вимагає постійного оновлення, науково-теоретичного
узагальнення та осмислення тих процесів, які відбуваються.

Психологія праці, як наука, вивчає умови, шляхи і методи обґрунтованого
вирішення задач в галузі функціонування і формування людини як суб’єкта
трудової діяльності. Оновлення уявлень про працю, розвиток суміжних
наук, викликають до життя потребу осмислення людиною свого місця в світі
праці, сенсу праці як такої, її ролі в сучасному житті людини.

Психологія праці як галузь наукового знання розвивається на основі
сучасних провідних тенденцій — соціалізації, гуманізації, інтеграції та
інших, які мають свій прояв в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

До основних загальних задач, які має вирішувати психологія праці
сьогодні належать: вивчення факторів і закономірностей, які показують
особливості психічної діяльності людини у праці взагалі і в різних видах
труда; з’ясування психологічної своєрідності різних видів виробничої
діяльності та виявлення вимог, які ставить кожна професія до працівника;
з’ясування психологічної основи щодо вірного вибору професії та
орієнтації в професіях тощо.

Великої актуальності набуває зміна психології фахівця, його відношення
до праці. Ясне усвідомлення перспектив розвитку своєї професії і
власного розвитку в ній, своєї ролі і місця у трудовій професійній
діяльності, впевненості у правильності вибору професії стають провідними
чинниками професіоналізації особистості.

Розвиток ринкової економіки змінює усталений образ
професійно-кваліфікаційної структури спеціаліста. При цьому головною
рисою виступає якісна перебудова процесів формування, становлення і
розвитку особистості майбутнього працівника-професіонала.

Об’єкт дослідження: психологія праці як наука.

Предмет дослідження: предмет, завдання та методи психології праці як
науки, особливості становлення та розвитку психології праці тощо.

Структура роботи: робота складається зі вступу, основної частини, яка
містить три розділи з підрозділами, висновків та списку використаних
джерел.

Методи дослідження: літературний метод, методи порівняння, аналізу,
синтезу та узагальнення.

Загальний обсяг роботи – 55 сторінок.

1. ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ

НАУКОВИХ УЯВЛЕНЬ ПРО ПРАЦЮ

1.1. Психологія праці в системі наукового знання

Працю вивчають науки, з якими психологія праці перетинається в ході
вирішення загальних проблем і питань.

Існує зв’язок психології праці з суміжними науками:

а) з історією і соціологією (проблеми впливу суспільної свідомості і
соціальних умов на особливості трудової діяльності конкретних осіб; на
виникнення в праці соціально-психологічних явищ);

б) з політекономією (вплив економічних умов праці на психіку і
результати діяльності працівника; питання продуктивності трудової
діяльності; оцінка економічної ефективності результатів психологічних
досліджень та впровадження їх в практику);

в) з організацією виробництва і технічним нормуванням (питання
організації робочого місця і функціональних відношень в колективі,
керівництво виробництвом; встановлення темпу роботи; організація режиму
праці і відпочинку; нормування праці);

г) з методикою виробничого навчання (психологічне обґрунтування
ефективності нових методів навчання; питання формування майстерності);

д) з фізіологією праці (зміни фізіологічного стану організму людини під
впливом трудової діяльності; фізіологічне обґрунтування засобів
організації трудових процесів, тривалості працездатності високого рівня;
наукова організація труда (НОТ) [10, c.44].

Психологія праці має взаємозв’язок з іншими галузями теоретичної,
прикладної і практичної психології, такими як:

1) загальна психологія (використовується як теоретична основа для
розуміння конкретних феноменів, які характеризують суб’єкта праці і його
активність на різних рівнях; взаємодія загальної психології і психології
праці може виступити як один з механізмів наближення психологічної науки
в цілому до життя при збереженні достатньої теоретичної строгості;
визначаються загальні закономірності для підвищення якості і полегшення
трудової діяльності);

2) соціальна психологія (вивчення малих трудових груп і колективів;
питання психологічної сумісності працівників в процесі колективної
праці; регуляція міжособистісних стосунків в праці);

3) психологія спорту (проблеми рухових навичок, вплив емоційно-вольових
якостей на результатні діяльності; формування індивідуального стилю
трудової професійної діяльності);

4) військова психологія, авіаційна психологія (питання психології праці
військових; вольова регуляція в екстремальних умовах праці);

5) інженерна психологія (кількісні методи вивчення професійної
діяльності у 50-і рр. об’єднуються в окремий напрям – дослідження
операцій. В подальшому інтегруючись з експериментальними методами
вивчення когнітивних процесів людини-оператора, вони оформлюються в
інженерну психологію, яка активно застосовувалася на підприємствах
оборонного призначення, військових об’єктах, атомних електростанціях
тощо);

6) вікова та дитяча психологія (уточнення загальних законів і конкретних
прийомів формування навичок);

7) педагогічна психологія (політехнічне навчання і виховання, виробниче
навчання і виховання одному й тому самому виду праці дорослих і
підлітків; психологічні проблеми професійної освіти);

8) психологія виховання, виправно-трудова психологія (психологія
трудового навчання та виховання);

9) патопсихологія і медична (клінічна) психологія (мають граничні
проблеми, пов’язані з психологічною експертизою працездатності осіб з
порушеним здоров’ям, проблеми соціально-трудової реабілітації
інвалідів);

10) психологія мистецтва (розуміння праці як творчості і творчості як
праці; проблеми технічної естетики та дизайну) тощо [13, c.58].

Сучасні дослідники вказують, що такі галузі науки і практики як
акмеологія, інженерна психологія, клінічна психологія, психологія
мистецтва, психологія творчості, юридична психологія, психологія спорту,
психологія управління, соціальна психологія, організаційна психологія у
більшій чи меншій мірі перетинаються з психологією праці. Вони взаємно
виступають різновидностями одна одної у тій мірі, в якій мають в якості
свого об’єкта не абстрактні процеси діяльності, динаміки інформації,
соціальної комунікації і управління соціальними процесами, а реальні
трудові процеси, професійні товариства, колективи, реальних працівників,
які зайняті тими чи іншими видами провідної діяльності дорослої людини,
тобто людини в праці.

Особливості розуміння і вивчення праці та особи в праці в різних науках
відбиваються в понятійному апараті, який свідчить про специфічність
(однобічність) вивчення проблем особистості та трудової діяльності. Так,
людина в різних галузях вивчається з різних точок зору: у гігієні праці
як об’єкт впливу середовища; у фізіології праці — як організм; у
професійній патології і трудовій експертизі — як потенційний хворий; в
інженерній психології розглядається суб’єкт праці у взаємовідношеннях зі
складною технікою у системі “людина — техніка — соціум — культура”; у
психології управління розглядається суб’єкт праці, який включений в
різні ієрархічні виробничі структури; у професійній орієнтації предметом
вивчення є суб’єкт, який здійснює самовизначення у світі професійної
праці і в просторі особистісних смислів самої трудової діяльності. Лише
в психології праці особа виступає як суб’єкт діяльності (праці) у
сукупності своїх соціальних, психологічних, фізіологічних особливостей,
як “носій” предметно-практичної діяльності і пізнання, як джерело
активності, що спрямована на об’єкт, тобто на конкретний трудовий процес
[15, c.99].

Вказуючи на інтегральний характер психології праці як наукової
дисципліни та нечіткість її меж з іншими суміжними дисциплінами.
Є.О.Климов виділяє три категорії наук, які характеризуються різним
ступенем зв’язку з психологією:

1) філософія, економіка праці, соціологія праці, фізіологія праці,
гігієна праці, галузі медицини, які пов’язані з вивченням професійних
захворювань та експертизою працездатності, професійна педагогіка. А
також історія техніки і палеонтологія у тих частинах, які присвячені
аналізу знарядь, засобів праці, реконструкції та оцінки відповідної
діяльності людини. Межі психології праці і вказаних галузей науки і
практики є досить розмитими. Проте у кожній з наук існує своєрідність
підходу до визначення предметної галузі, інтерпретації фактів і т. ін.;

2) галузі технічного знання і практики, предметом яких є теорія,
розрахунки та конструювання машин та приладів, тобто – зовнішнє
оснащення трудових процесів знаряддями. Ці галузі виникли на перетині
техніки і мистецтва — технічна естетика, художнє конструювання і т. ін.;
3) галузі знання і практики про об’єкти людської діяльності, тобто про
біологічні, технічні, знакові, соціально-історичні системи, про
соціально-економічні процеси, про явища, процеси художнього відображення
і перетворення світу людиною [14, c.38].

Працю з різних боків з використанням специфічних методів вивчають
фізіологи, соціологи, філософи, психологи, технологи, юристи, лікарі,
дизайнери тощо. Психологія праці – лише частка різноманітних знань про
працю. Психологічні проблеми масової праці, перш за все промислової
стали предметом наукових досліджень у кінці XIX на початку ХЗ століття.

1.2. Психологія праці як теоретична основа організації праці

Психологія праці разом з фізіологією праці справедливо вважаються
теоретичною основою організації праці, оскільки дають теоретичне
обгрунтування таких її напрямків:

поділ і кооперація праці;

вдосконалення трудових прийомів і рухів,

планування та організація робочих місць;

методи виробничого навчання, формування трудових навичок і вмінь;

розробка режимів праці і відпочинку;

нормування праці;

поліпшення умов праці;

профорієнтація, вибір професії та розставляння кадрів;

оплата й стимулювання праці;

підвищення культури праці.

Досягнення психології праці у поєднанні з фізіологією праці є базою для
розвитку техніки, технології, економіки й організації виробництва. Так,
технічні науки використовують дані фізіології і психології праці щодо
антропометричних, біомеханічних та психофізіологічних особливостей
людини під час проектування знарядь праці, створення засобів
автоматизації та механізації трудових процесів. Технологічні науки,
розробляючи технологічні процеси, керуються даними фізіології і
психології праці для обґрунтування параметрів виробничого середовища з
метою створення сприятливих умов для життєдіяльності працюючої людини
[17, c.62].

Економічні науки, обґрунтовуючи ефективне поєднання факторів виробництва
з метою створення конкурентоспроможної продукції на ринку, керуються
даними фізіології і психології праці для встановлення рівня оплати праці
згідно з витратами на відтворення робочої сили залежно від умов її
використання, а також під час розробки норм і нормативів праці з огляду
на нервово-психічні та м’язові навантаження на працівника.

Організація праці як колективної діяльності людей ґрунтується на
врахуванні групових соціально-психологічних процесів, в основі яких
лежать потреби, інтереси, мотиви, комунікації, соціальні норми,
соціальний контроль, лідерство і підпорядкування.

Системний підхід до вивчення фізіологічних і психологічних
закономірностей функціонування працівника у трудовій діяльності
передбачає застосування різних методів дослідження, зокрема
фізіологічних, психологічних, статистичних, математичних тощо.

Фізіологічні методи застосовуються для вивчення функціонального стану
працівника та оцінювання реакції різних систем організму на виконання
конкретної роботи.

Психологічні методи дають змогу простежити динаміку психічних процесів,
оцінити рівень розвитку психічних властивостей особистості, провести
психологічний аналіз діяльності.

Статистичні та математичні методи застосовуються під час обробки та
аналізу результатів спостереження чи показників діяльності працівника,
знаходження залежностей між тими чи іншими величинами.

До найпоширеніших фізіологічних методів належать методи дослідження
функціонального стану центральної нервової системи, рухового апарату,
м’язової сили й витривалості, дихання й газообміну, стану
серцево-судинної системи, аналізаторів [4, c.61].

Найдоступнішими для вивчення центральної нервової системи працівника,
зокрема мозкової його працездатності, в умовах виробництва є інтегральні
методики, засновані на різних буквених і цифрових тестах. Серед тестів
відомі буквені таблиці Бурдона, Анфімова, А. Г. Іванова-Смоленського,
М. Н. Коновалова, а також цифровий тест Грюнбаума, цифрова таблиця
К. К. Платонова, кільця Ландольта. Мозкова працездатність за цими
тестами оцінюється врахуванням помилок і затрат часу на виконання
завдання.

Для оцінювання функціонального стану нервової системи застосовуються
також методики вимірювання прихованого часу рефлекторних реакцій. Однією
з таких методик є сенсомоторна аналізаторна рефлексометрія. Відповідні
вимірювальні прилади називають хронорефлексометрами. На дію того чи
іншого подразника (звук, світло, колір) працівник реагує певним
способом, а відліковий пристрій фіксує час рухової реакції. При цьому
може вивчатися час простої реакції або час реакції розпізнавання та
вибору.

Проста реакція — це реакція на один відомий сигнал. Реакція
розпізнавання полягає в реагуванні на один з двох або кількох сигналів.
Реакція вибору характеризується тим, що на кожний сигнал людина
відповідає певною дією. Збільшення часу реакції свідчить про зниження
працездатності.

Біоелектричну активність головного мозку вивчають методом
електроенцефалографії. Переважання високочастотних коливань вказує на
процес збудження в корі головного мозку, спричинений психофізіологічним
напруженням під час роботи.

Руховий апарат працівника вивчається методами тремометрії,
координатометрії, динамометрії, ергографії і т. ін.

Тремометрія полягає в реєстрації мимовільних коливань окремих ланок тіла
працівника за допомогою спеціальних приладів — так званих тремометрів.
Вираженість тремору оцінюється частотою дотиків стрижня до металічного
кільця за одиницю часу та амплітудою. Нормальними вважаються частоти
тремору від 2 до 23 Гц. М’язовий тремор використовується як показник
втоми. Координатометрія — це реєстрація мимовільних відхилень від певної
точки або лінії, якої працівник має додержувати. Відповідний засіб
вимірювання називають координометром.

Для визначення сили й витривалості окремих м’язових груп застосовується
динамометрія. Основними приладами для вимірювання м’язової сили є
кистевий і становий динамометри.

М’язова витривалість, що характеризується тривалістю витримування
певного дозованого зусилля або зниженням сили за певний відрізок часу,
вимірюється динамометром Розенблата.

Для реєстрації виконання дозованої фізичної роботи окремими руховими
ланками до появи втоми застосовуються ергографи (кистеві, плечові,
ніжні). Ергографи дають змогу записати криву м’язової втоми працівника.

Стан серцево-судинної системи працівників досліджують методом
пульсометрії та вимірювання артеріального кров’яного тиску. Пульс можна
виміряти пальпаторним способом, а тиск — тонометром за методом
Короткова. Розрахунками визначаються показники ударного та хвилинного
об’єму крові, середньодинамічний тиск і т. ін. [3, c.95]

Функціональний стан органів дихання працівника вивчається методами
пневмографії і спірометрії. За допомогою пневмографа фіксуються дихальні
рухи грудної клітки, а спірометром вимірюють дихальний об’єм, життєву
місткість легень. Маючи такі дані, обчислюють хвилинний обсяг дихання.
За змінами частоти й глибини дихання можна оцінити важкість фізичної
роботи. Коли відома частота дихання, за емпіричними формулами
розраховують затрати енергії на виконання роботи.

1.3. Основні історичні етапи розвитку психології праці

Науково-психологічним уявленням про працю передував величезний досвід
донаукового осмислення трудової діяльності людини (міфологія, вірування,
епос, прислів’я і т. ін.).

Становлення психології праці як самостійної галузі психологічної науки
було зумовлено рядом обставин (соціальних, економічних, політичних,
культурно-історичних).

На прикінці XIX століття у промислово розвинених країнах виходять
законоположення про працю, її безпеку та гігієну, про захист праці
дітей, про захист робітників у випадках каліцтва тощо. Введення
фабричних законів та судів стало засобом державної регламентації
відношень роботодавців та трудящих.

У суспільстві поступово формувалася нова система цінностей, яка
відображувала інтереси і державну підтримку не лише підприємців, але й
робітників, визнання їх права на життя та охорону здоров’я. Відбувався
збиток промислового виробництва. Синдикати утворювали біржі праці та
національні федерації ремесел, набуває розвитку профспілковий рух. Така
концентрація та організація робочих, їх право продавати свою працю
породжували соціальні вимоги до їх загальної та професійної підготовки
та перепідготовки, проблеми добору, відбору та розподілу кадрів .

Швидке розширення масштабів виробництва вимагало наукових знань про
управління, про резерви зниження собівартості продукції. Історія
розвитку психологічних і соціологічних наук про працю містить певні
умовно виділені періоди та етапи. Спочатку говорили про управління
технікою. Таун Г. займався проблемою управління фабрикою як особливою
“машиною”. Тейлор Ф., основоположник “наукового менеджменту”, ставив
проблему управління людьми на виробництві. Працівник ним розглядався як
простий додаток до знарядь праці, а головним стимулом до праці вважалася
заробітна плата. Розрізняють систему Тейлора як сукупність ефективних
методів, принципів і поглядів на організацію і управління працею, та
тейлоризм як соціальне явище, де існує підхід до видобутку максимального
прибутку на виробництві з використанням передових досягнень науки.

На початку XX століття видатним практиком організації масового
виробництва став Форд Г., один із основоположників застосування конвеєра
на виробництві. Він успішно реалізував ідеї Тейлора про можливості
раціоналізації навіть простих форм праці та її умов, робочих місць,
інструментів тощо. Форд вийшов за межі одного підприємства — до
організації системи взаємодії підприємств, утворення банку даних
робітничих вакансій, потрібних професій, до організації професійної
підготовки та умов життєдіяльності робітників.

Виділяють дві основні школи, які стали безпосередніми попередницями
новітніх теорій управління: “класичні підходи” і “концепції людських
відношень”. У “класичних підходах” центральне місце займали концепції
наукового менеджменту Тейлора (США); соціологічна теорія наукової
організації праці Вебера М.; адміністративна теорія Файоля А. (Франція);
синтетична концепція управління Гьюліка Л, Муні Дж., Урвіка Л.
(Великобританія) [12].

Зарубіжна психологія праці (“індустріальна психологія”, “промислова
психологія”, “психотехніка”), активно досліджує діяльність безпосередніх
виконавців трудової діяльності — робітників. Один із засновників
психотехніки, Мюнстерберг Г. визначив її загальні принципи та методи в
контексті прикладної психології і запропонував першу програму
господарської психотехніки. Він виділяв три основні напрями
психотехніки: вибір підходящих осіб засобами профвідбору і професійної
консультації; досягнення найвищої продуктивності праці; досягнення
бажаних психологічних ефектів (вплив економіки на особистість робітника
та ін.).

Криза управління та економічна депресія 30-х років XX століття
загострила соціально-економічні протиріччя в суспільствах західного
типу. Були піддані перегляду спрощені трактування особистості і
мотивації праці в класичній школі управління, що призвело до загальної
критики “класичних підходів”. На перший план став виходити людський
фактор, внаслідок чого виникає другий напрям наукових поглядів на працю,
який представляють концепції “людських відношень”. Тут розглядаються
фактори задоволеності працею, лідерство, згуртованість (Мейо Е.,
Ротлісберг Ф., Маслоу А. та ін.). Ці обставини також зумовлюють розвиток
соціології та психології управління.

Декларація гуманістичних принципів школи “людських відношень”,
відсутність системних досліджень зумовило появу у 1950 рр. “емпіричної
школи” (Девіс Р., Дракер П. та ін.). Дослідники здійснюють спробу
систематизації та інтеграції досвіду “класичної теорії” і “школи
людських відношень”. У 50 – 60 рр. виникає “школа соціальних систем”
(Саймон Г. та ін.) як напрям, представники якого вважають, що
організація є системою з такими компонентами як формальна і неформальна
структура, індивід, ролі, статуси, фізичне і соціальне оточення і т. ін.
Системне оформлення ідей школи “людських відношень”, вивчення мотивації
працівників сприяло становленню організаційної психології [26, c.63].

Вказані фактори набули розвитку у концепціях “гуманістичного виклику”
(50 – 60 рр.), “збагачення праці” (60 — 70 рр.), де перше місце посіли
соціально-психологічні чинники праці. У доктрині “якості життя” та }я
“концепціях гуманізації праці” здійснено спробу синтезу концепції
тейлоризму і “людських відношень”. Підходи до вирішення проблем стимулки
вання праці знайшли своє відображення у теоріях мотивації праці (Маси
лоу А., Рейф У., Херцберг Ф., Мак-Грегор Д.) та ін.

Науково-технічна революція, яка мала вже відчутний прояв у 60-х рр XX
століття, актуалізувала проблеми адаптації людини в технічному
середовищі, необхідність неодноразового перенавчання персоналу, зміщ
змісту діяльності, що сприяло появі психології організаційного розвитку.
У цей час формується “ситуаційний підхід” (Вудсворт Дж.), який
ґрунтується на ідеях вірогіднісних чинників управління: не існує єдино
вірного способу управління виробництвом; вивчення конкретних ситуацій а
організацій дозволяє визначити типи і межі використання наукових знань;
сукупність зовнішніх і внутрішніх обставин зумовлює тип трудової
поведінки, стиль керівництва і т. ін. У сучасній літературі з проблем
вітчизняної психології праці в частині щодо її історії виділяють такі
хронологічні межі етапів розвитку: 1900-1917, 1917-1920, 1921-1936,
1937-1960, 1961-1990, 1991 по наш час (Толочек В.А., 2001). Наявним є
схематичність такого поділу, який сприймається як спадок існуючих раніше
політичних домінант і лише частково відповідає внутрішній логіці
розвитку наукового знання про працю.

Доцільно виділяти періоди розвитку психології праці як галузі
психологічної науки з відповідними етапами. Кожен з них відображує
культурно-історичні і соціально-економічні фактори, які зумовлюють
динаміку розвитку як окремого періоду, так і науки про психологію праці
в цілому. При цьому межі етапів можуть бути зафіксовані хронологічно
умовно, бо в дійсності є розмитими. Тобто в ході наукового розвитку
уявлень про працю діють різноспрямовані процеси, де лінія прогресивного
переплітається з регресивним. Але наслідком цих процесів виступають
спрямовані, закономірні зміни, які призводять до виникнення якісних і
структурних перетворень в наукових уявленнях про працю.

Перший період тривав з кінця 80-х рр. XIX століття до кінця 20-х рр. XX
століття. Він був пов’язаний з формуванням уявлень про психологію праці
(як прикладної психології) на базі досліджень фізіології, рефлексології,
гігієни праці, економіки, соціології. В межах першого періоду етап до
початку 20-х рр. XX століття був етапом закладення підвалин, накопичення
наукового і практичного досвіду.

Психологія праці в Росії має подібні підстави для розвитку, що й
зарубіжна індустріальна психологія. Водночас слід зазначити, що проблема
виховного значення праці вже була поставлена та розкрита Ушинським К.Д.
Під потужним впливом наукових позицій вітчизняної медицини та фізіології
піддаються переосмисленню погляди зарубіжних вчених з’являються нові
концепції оптимізації праці, де психологія праці використовує
закономірності загальної психології з метою підвищення якості,
успішності навчання і виховання робітників. Вітчизняна психологія праці,
розвиваючись у руслі психотехніки, частково паралельно з останньою,
зародилася водночас з фізіологією праці. В трудах І.М.Сеченова здійснено
спробу підведення фізіологічного підґрунтя під психічні процеси, які
визначають якість трудової діяльності [19, c.35].

Другий етап (20-і рр. XX ст.), пов’язаний з проблемами зруйнованої за
Роки Громадянської війни економіки держави та потребою відновлення
трудового потенціалу країни. Слід нагадати, що значний внесок в розробку
проблем психології праці був здійснений вченими харківської
психологічної школи під керівництвом Дунаєвського Ф.Р. (1923).
Особливості другого етапу обумовлювалися боротьбою двох напрямів. Один
напрям очолював Гастев А.К. Він та його прихильники відстоювали ідеї
тейлоризму. Пропонувалося впровадження принципів і методів наукового
управління трудовою діяльністю. Виникнення і розвиток психотехніки в
СРСР пов’язаний зі створенням у 1921 році Центрального інституту труда
(ЦИТ) на чолі з Гастєвим А.К. Серед проблем, які вирішувалися
психотехнікою у 20 – ЗО рр. були проблеми розробки теорії
психотехнічного вивчення професій, розробки та впровадження трудового
методу (Шпільрейн І.Н.); вивчалися питання історії, розробки типології
професій (Геллерштейн С.Г.); проблеми трудового навчання (Чебишева
В.В.); питання організації і стимулювання праці, дослідження факторів
позавиробничого середовища і “образу життя” працівника (Журавський
А.Ф.); досліджувалися особливості психофізіології трудової діяльності
(Бернштейн Н.М); велася розробка оригінальної системи наукової
організації труда (НОТ) Гастєвим А.К.

Проте, якщо за рубежем основними напрямами психотехніки вважали розробку
тестових методик для діагностики професійної придатності при профвідборі
робітників; вивчення виробничої втомлюваності, раціоналізації умов
праці, організації робочого місця, мотивації праці тощо, то у
вітчизняних дослідженнях головна увага приділялася проблемам пошуку
методів політехнічного та професійного навчання.

Другий напрям представляв Бехтерев В.М. як “антитейлорист”, який на
перший план висував значущість досягнень гігієни, фізіології,
рефлексології. Таким чином, у вітчизняній науці сформувалися два підходи
щодо сутності праці та засобів вирішення виробничих проблем:
соціально-управлінський та медико-біологічний.

У цей час психотехніка, як засіб застосування психологічних знань у
практиці переживала період інтенсивного розвитку: було відкрито
психотехнічні лабораторії; у 1927 році створено Всеросійське
психотехнічне товариство. Досліджувалися динаміка працездатності і
втомлюваності у залежності від різних чинників, висувалися ідеї про
мінливість здібностей і компенсаторні можливості властивостей людини.
Основними завданнями психотехніки були підвищення продуктивності праці,
профілактика травматизму, створення умов для всебічного розвитку
працівника, розробка комплексного підходу до вивчення і раціоналізації
трудової діяльності, гуманізація праці.

Окремо слід відзначити, що саме у цей час у вітчизняній науці Богдановим
О.О. було заявлено про єдність явищ природи, людини і суспільства як
комплексу складових, що мають властивості цілого, тобто сформульована
ідея системного підходу до явищ в науках про людину, зокрема, в сфері
психології праці.

Характерним є те, що панівний тоді погляд на майбутнє, обумовив
мілітаризацію наукових спрямувань, завданих тодішнім керівництвом
країни. Наслідком цього стала переорієнтація досліджень в галузі
професіографування із сфери робітничих професій у військову сферу. На
підставі професіограм здійснювався професійний відбір на військові
пеціальності (льотчики, кулеметники, радіотелеграфісти і т. ін.), мав
ісце відбір військових підрозділів рівної боєздатності і т. ін. В
професіографічному описі праці партійців з’явилася перша психограма
комуніста, яку склав Залкінд А. (1927) на прикладі В. І. Леніна.

Другий період — з кінця 20-х рр. по кінець 50-х рр. XX століття. У 30-і
р (перший етап) психотехніка припинала своє існування і тому сприяли ряд
обставин.

По-перше, назріла криза всередині самої психотехніки, оскільки разом із
зарубіжними методами, вітчизняні дослідники запозичували і відповідну
методологію. А у цей час проблеми психотехніки в СРСР починають
розглядатися виключно під впливом діалектичного та історичного
матеріалізму.

По-друге, механістичний підхід у проведенні профвідбору призводив до
значних помилок. Мало місце механістичне використання тестів без
розкриття й аналізу змістової частини отриманих експериментальних даних

По-третє, розпочата наприкінці 20-х рр. індустріалізація країни
викликала до життя потребу в залученні великої кількості колишніх селян
до індустріальної праці. Був висунутий лозунг: “Кадри вирішують все”.
Почала створюватися система професійно-технічної освіти для підготовки
робітничих кадрів. За цих умов виникла потреба у великій кількості
дешевої і майже безоплатної робочої сили. її вирішення здійснювалося
адміністративно-примусовими засобами. Провідними важелями стали репресії
та використання праці в’язнів (Біломорканал та ін.). Щодо кваліфікації,
здійснювався класовий підхід, тобто на перше місце висувалося походження
особи, а не знання та кваліфікаційний рівень робітника. Усунення таким
чином безробіття в країні зняло потребу в основному напрямі психотехніки
— профвідборі.

В подальшому рішучим методом впливу, стимуляції і мотивації праці стало
адміністрування з застосуванням карних методів. В так званих шарашках”
(дослідницькі бюро, які були створені із ув’язнених вчених, інженерів і
т. ін.) працювали Туполев, Корольов, Солженіцин та ін. Панівні
ідеологічні установки того часу перешкоджали розвитку не лише
психотехніки, педології, а й психології в цілому [20, c.71].

Об’єктивною умовою маргінального стану проблем психології праці стала
Друга Світова війна. За цих умов наукове підґрунтя праці як такої, було
відсунуто навіть не на другий, а на більш віддалений план і дослідження
з цих проблем фактично припинилися майже до кінця 50-х рр.

Третій період (середина 50-х рр. — початок 60-х рр. і який тривав до
кінця «80-х — початку 90-х рр.) був пов’язаний з загально-цивілізаційним
шляхом розвитку людства, який на перший план висунув проблему
використання досягнень науково-технічної революції (що стала в цей час
розгортатися). За умов створення ядерної зброї, атомних станцій, виходу
людини в космос, розвитку потужного хімічного виробництва,
автоматизованих ліній, застосування електронно-обчислювальних машин на
виробництві зумовило потребу в пошуках ефективних методів оптимального
ефективного регулювання, управління, організації та впливу на трудову
діяльність. Восени 1957 р. на Всесоюзній нараді з психології праці було
ухвалено рішення про перехід від психотехнічного напряму досліджень
трудової діяльності до психології праці в сучасному її розумінні.

Ці об’єктивні процеси мали ще й ідеологічну складову, йшлося про
змагання та ефективність двох суспільно-економічних систем –
капіталістичної та соціалістичної. З’явилися перші ознаки глобалізації
світового простору, які були пов’язані з загрозою термоядерної війни,
екологічними проблемами і т. ін.

З 50-70 рр. психологія праці перестає бути лише спеціальною гілкою
психології, її теоретичні проблеми стають важливими проблемами
загальної психології людини. Наслідком цих процесів стає долання
прикладного характеру психології праці і вона набуває нового статусу, д
поєднуються теоретико-методологічні і практичні складові.

Необхідність ефективного використання досягнень науково-технічно
революції в умовах радянської системи господарювання зумовило нове(
піднесення психології праці. Впровадження нової техніки і технологій
супроводжувалося підвищенням продуктивності праці. Проте, поряд із цим
виникли проблеми росту травматизму людей, високої плинності кадрів,
росту нервово-психічних захворювань, які викликані “індустріальним
стресом”. Ці питання стала вирішувати ергономіка, як галузь знання, що
комплексно вивчає трудову діяльність людини в системі “людина І техніка
— середовище”, використовуючи методи, які склалися в психології,
фізіології, гігієні, анатомії, соціології.

Нагальною стала проблема розробки системи професійної орієнтації з
такими її складовими як професійна інформація, професійна консультація
та ін. У 60-і рр. створюються спеціальні дослідницькі групи і підрозділи
з проблеми професійної орієнтації: у НДІ теорії та історії педагогіки
при АПН СРСР (керівник Волковський А.Н.), НДІ психології в Києві
(керівник Федоришин Б.О.), НДІ Трудового навчання і професійної
орієнтації при АПН СРСР (керівник Голомшток А.М.).

У 1984 р. після постанови ЦК КПРС “Основні реформи загальноосвітньої і
професійної школи” було створено понад 60 регіональних центрів
професійної орієнтації молоді з відповідними консультаційними пунктами.
Наприкінці 80-х рр. шкільна професійна орієнтація зникає. З 1991 р.
профорієнтація переміщується у служби зайнятості (згідно “Закону про
зайнятість населення”), а також відновлюється у вигляді профвідбору у
різних комерційних структурах.

Останній період — з початку 90-х рр. по наш час характеризується
процесами європейської інтеграції та глобалізації, що висуває нові
проблеми психології праці в умовах формування більш широкого ринку
праці; швидкої зміни її змісту. Сучасність висуває нові вимоги до
суб’єкта пудової професійної діяльності, які пов’язані з процесами
формування інформаційного суспільства.

В цілому еволюція уявлень про працю має кілька рівнів: 1) праця як
необхідність виживання; 2) праця як обов’язок, де людина виступає як
елемент соціальної системи; 3) праця як виробнича і технологічна
необхідність (особа як фактор ефективного виробництва); 4) праця як
соціально економічна потреба (як умова статусу людини у суспільстві); 5)
праця як особистісна потреба і умова розвитку людини.

2. ПСИХОЛОГІЯ ПРАЦІ ЯК ГАЛУЗЬ НАУКИ.

ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЇ ПРАЦІ

2.1. Предмет психології праці

Людина у процесі праці діє як біологічний організм і як особистість. Як
організм вона відчуває навантаження на органи й системи, напруження
фізіологічних функцій, втому. Як особистість працівник реалізує свідомо
поставлену мету, активізує пізнавальні процеси, виявляє вольові якості й
творчі здібності, вдосконалює трудові процеси та умови праці, утверджує
свій соціальний статус і розвиває творчий потенціал.

Фундаментальним є поєднання у праці двох взаємодіючих аспектів:
зовнішнього і внутрішнього. Зовнішній аспект являє собою процес
матеріальних, енергетичних та інформаційних взаємодій суб’єкта з
предметом праці. Ці взаємодії опосередковуються знаряддями праці
відповідно до конкретної технології, організації та умов праці. Суб’єкт
праці виступає як жива машина, що виконує певні дії, і як організатор
процесу праці.

Внутрішній аспект праці полягає в суб’єктивному відображенні працівником
зовнішнього її аспекта, що виражається в плануванні, програмуванні,
регулюванні, контролі, оцінюванні, коригуванні трудових рухів, дій,
результатів діяльності.

Психологія праці вивчає функціонування працівника як особистості. Вона
особливу увагу приділяє професійно важливим властивостям особистості,
психічним процесам, образно-понятійним моделям, які формуються в процесі
праці і забезпечують цей процес.

Предметом психології праці є психіка людини в умовах виробництва,
закономірності функціонування та формування особистості у процесі праці.

Основне завдання психології праці — вивчення потенційних можливостей
психіки людини та оптимальна організація трудової діяльності з метою
якомога повнішої реалізації творчого потенціалу працівника. Психологія
праці вивчає також психологічні особливості різних видів трудової
діяльності залежно від конкретних виробничих умов, знарядь і методів
праці. Саме психологічні особливості трудової діяльності зумовлюють ті
чи інші вимоги до психічних процесів і властивостей працівника [17,
c.93].

2.2. Психологічні особливості праці

Діяльність — це форма активного відношення людини до дійсності,
спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, які пов’язані зі
створенням суспільно значущих (матеріальних і духовних) цінностей та
засвоєнням суспільного досвіду. Головними формами діяльності є пізнання,
праця, спілкування. В онтогенетичному плані діяльність людини
представлена такими видами, як гра, навчання, праця. Будь-яка діяльність
є одночасно «творенням чогось» і проявом позиції, ставлення людини до
інших людей, суспільства в цілому. Отже, діяльність має поведінковий
аспект.

Праця є основним видом діяльності, оскільки пов’язана з виробництвом
суспільно корисних продуктів — матеріальних та ідеальних. Вона є вічною
необхідною умовою існування людей і розглядається як специфічна видова
поведінка людини, що забезпечує її виживання.

Трудова діяльність зумовлюється певними мотивами і спрямована на
досягнення певної мети.

Мотив — це те, що спонукає людину до праці, а мета — те, чого вона
намагається досягти в результаті праці.

Справжньою основою мотиву є потреба, тобто об’єктивна необхідність
людини в чомусь. Усвідомлена, відображена у свідомості потреба й
називається мотивом [25, c.64].

Отже, джерелом трудової активності людини є потреби, які спонукають її
діяти певним чином і в певному напрямку. Процес задоволення потреб
виступає як активний цілеспрямований процес оволодіння тією чи іншою
формою діяльності та її реалізації відповідно до рівня суспільного
розвитку.

Особливістю праці як діяльності є те, що зміст її не визначається
повністю потребою, яка її викликала. Якщо потреба як мотив спонукає
людину до діяльності, стимулює її, то самі форми і зміст діяльності
визначаються суспільними умовами, поділом праці. Наприклад, мотивом,
який змушує верстатника працювати, можуть бути фізіологічні потреби (в
їжі, одязі, житлі), проте сам процес управління верстатом, тобто зміст
діяльності, визначається не цією потребою, а метою — виготовленням
конкретної деталі. Отже, спонукання, мотиви діяльності не збігаються з
безпосередньою метою праці. Потреби як джерело активності спонукають
людину до праці, а усвідомлювана нею мета є регулятором активності в
процесі праці.

Щоб праця була успішною, людина має оволодіти способами,
цілеспрямованими діями з досягнення поставленої мети. Сама діяльність, в
свою чергу, повинна стимулювати й підтримувати активність працівника,
яка сама собою негайно не задовольняє наявні потреби. Це означає, що
праця неможлива без пізнавальних та вольових процесів. Наявність
усвідомлюваної мети завжди лишається необхідною ознакою праці. Решта
сторін діяльності — мотиви, способи виконання, добір і переробка
інформації — можуть усвідомлюватися, не повністю усвідомлюватися,
усвідомлюватися хибно або не усвідомлюватися зовсім. За відсутності
усвідомлюваної мети йдеться не про трудову діяльність людини, а про
імпульсивну поведінку, керовану безпосередньо потребами та емоціями.

Отже, праця — це свідома, доцільна діяльність людини, спрямована на
виробництво матеріальних і духовних благ, надання різноманітних послуг.

Метою трудової діяльності можуть бути речі, які споживаються людьми, та
речі, які необхідні для виробництва товарів споживання, — енергія,
засоби інформації, ідеологічні продукти, управлінські рішення, послуги
тощо. При цьому цілі діяльності конкретного працівника вже не
визначаються його особистими потребами, а задаються суспільством. Отже,
праця за своєю природою є суспільною, соціально корисною діяльністю. Так
само суспільною праця є і за характером, оскільки базується на поділі та
кооперуванні, співробітництві та конкуренції, власності на робочу силу,
що зрештою визначається системою виробничих відносин. Останні
реалізуються не лише методами поєднання робочої сили і засобів
виробництва, а й способами розподілу, обміну та споживання створених
матеріальних і духовних благ. Трудова поведінка працівника визначається
поставленою виробничою метою і його відносинами з іншими людьми у
процесі досягнення цієї мети. Це зумовлюється тим, що праця за своїм
змістом є матеріальним процесом, який відбувається між людиною і
природою, а за своїм характером вона є суспільним явищем, тобто процесом
взаємовідносин між людьми в їх спільному впливі на природу.

Праця як процес являє собою єдність трьох складників:

? самої праці як доцільної діяльності;

? предмета праці (те, на що спрямована праця);

? знарядь праці (річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на
предмет праці) [27, c.115].

Виготовлення й застосування знарядь є вирішальною ознакою праці. По
відношенню до речей (знарядь і предметів праці) людина виступає як
суб’єкт діяльності, а стосовно інших людей — як особистість.

Трудові дії працівника, спрямовані на зміну властивостей предмета праці
за допомогою знарядь праці, називаються предметними діями.

Предметні дії працівника нерозривно пов’язані з його фізіологічною
активністю та психічною діяльністю, якими вони визначаються та
регулюються.

Отже, трудова діяльність виступає в єдності трьох аспектів:

? предметно-дієвого;

? фізіологічного;

? психологічного.

Предметно-дієвий аспект праці пов’язаний з виконанням певної системи
рухів і дій, спрямованих на зміну станів або властивостей предмета праці
з метою перетворення його на продукт праці. Предметно-дієвий аспект
праці виступає як її зовнішня (фізична) сторона.

Фізіологічний аспект праці виявляється в тому, що вона як соціальне за
своєю суттю явище має природну передумову — використання фізіологічних
функцій працівника для створення тих чи інших соціальних цінностей. Під
час праці до активної діяльності залучаються всі органи й системи
організму — мозок, м’язи, судини, серце, легені і т. ін., мобілізуються
фізіологічні функції, витрачається нервова та м’язова енергія. Так, для
забезпечення робочих рухів і дій енергією використовуються м’язові
групи, скорочення яких регулюється процесом збудження, що надходить від
нервових центрів. До цих м’язів спрямовується посилений потік крові,
який приносить поживні речовини та кисень, забираючи продукти розпаду
речовин, що слугують джерелом енергії. Для забезпечення підсиленого
кровообігу та обміну речовин і енергії відповідно посилюється робота
серця й органів дихання. Всі ці процеси, пов’язані з життєдіяльністю
організму працівника, організуються відповідно до вимог і умов праці. За
несприятливих, важких умов праці можливі перенапруження фізіологічних
систем і патологічні зрушення, тоді як оптимальні умови є фактором
підвищення працездатності людини.

Водночас фізіологічні процеси, підпорядковуючись вимогам трудової
діяльності, зберігають відносну самостійність (добовий біологічний ритм,
швидкість реакцій, м’язова сила, витривалість і т. ін.) та характерні
константи життєдіяльності (гомеостаз).

Отже, процес праці — це фізіологічний процес витрачання людської
енергії.

Психологічний аспект праці пов’язаний з тим, що предметні дії працівника
визначаються й регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю —
пізнавальною, мотиваційною, емоційною. Так, під час праці в людини
активізуються такі пізнавальні процеси: відчуття, сприймання, мислення,
пам’ять, уява. У процесі праці їй необхідно бути уважною, виявляти
вольові якості. Під час виконання роботи працівник може переживати різні
психічні та емоційні стани — активність, зацікавленість, зосередженість,
ентузіазм, напруження, стомленість, незадоволення, нудьгу і т. ін. У
праці реалізуються й одночасно розвиваються професійні здібності,
знання, трудові навички та вміння працівника, розкриваються риси його
характеру, моральні якості, мотиви діяльності. У праці людина стверджує
себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал.

Праця як колективна спільна діяльність людей неможлива без спілкування.
Об’єктивні відносини й зв’язки між працівниками реалізуються як
суб’єктивні міжособистісні відносини. Спілкування — це багатоплановий
процес розвитку контактів між людьми, зумовлений потребами спільної
діяльності. Воно включає обмін інформацією, діями й результатами
діяльності, а також сприймання людини людиною [17, c.105].

Отже, в єдиному процесі спілкування працівників вирізняються три
аспекти:

? комунікативний — обмін інформацією;

? інтерактивний — обмін знаннями, ідеями, діями;

? перцептивний — сприймання, пізнання, взаєморозуміння.

У єдності цих трьох аспектів спілкування є способом організації спільної
діяльності та взаємостосунків між людьми.

Засобом спілкування є мова, тобто система словесних знаків, які мають
змістовну характеристику, опосередковуючи пізнання навколишнього світу.

Отже, з психологічного боку праця являє собою психічні процеси та
психологічні фактори, які спонукають, програмують, регулюють трудову
активність людини. Це так звана внутрішня (психічна) діяльність.
Будь-яка праця поєднує зовнішню (фізичну) та внутрішню (психічну)
сторони.

Як процес активних перетворень предметів з метою пристосування їх для
задоволення особистих і виробничих потреб праця з погляду
фізіолого-психологічного є формою життєдіяльності людини, що виявляється
у функціональних зрушеннях фізіологічних систем і органів, а також у
різних формах психічного відображення об’єктивної реальності.

Неодмінні психологічні ознаки праці такі:

? свідоме передбачення результату праці у вигляді образів, моделей,
знань;

? усвідомлення працівником обов’язковості досягнення соціально значущої
мети внаслідок реалізації засвоєної програми дій та відповідальності за
досягнення соціального результату;

? свідомий вибір, застосування, вдосконалення знарядь і методів праці,
що вимагає від працівника активізації пізнавальних процесів,
професійного зростання, зацікавленості в інноваціях;

z

|

|

o

4|i,

°

u

??????$

°

u

???????¤?¤?$??????? усвідомлення працівником міжособистісних виробничих
відносин, які виявляються в організації виробництва, управління та
праці, формальних і неформальних комунікаціях, почуттях причетності до
організації, розумінні свого місця в реалізації її стратегічних цілей та
залежності доходів від вкладеної праці або підприємницьких здібностей.

Отже, мета трудової діяльності реалізується в результатах праці, які
можуть збігатися або не збігатися з метою, тобто образом, моделлю. Тому
ефективність праці оцінюється параметрами результатів — кількісними і
якісними показниками. Найважливішими з них є продуктивність, якість,
надійність, які великою мірою залежать від трудового потенціалу
працівника.

Трудовий потенціал людини характеризується її працездатністю, рівнем
освіти й професійно-кваліфікаційної підготовки, знаннями, навичками,
здібностями, ставленням до праці, ініціативністю, активністю,
організованістю.

Потенціальні ресурси працівника включаються в дію не автоматично, а
свідомо регулюються самою людиною. Ця регуляція здійснюється її
поглядами, переконаннями, настановами, мотивами, інтересами, які
формують трудову концепцію. Саме трудові концепції є підгрунтям
підвищення конкурентоздатності й мобільності працівників на ринку праці,
свідомого вибору професії, сфери діяльності та форми зайнятості (за
наймом, індивідуальної трудової, підприємницької, повної, часткової і т.
п.).

У процесі праці функціональне напруження людини зумовлюється двома
видами навантажень: м’язовими і нервовими. М’язові навантаження
виявляються у вигляді динамічних рухів і статичних напружень, а нервові
— у вигляді мислиннєвих, емоційних та сенсорних (на органи чуттів)
навантажень.

Залежно від співвідношення м’язових і нервових навантажень всі конкретні
види праці поділяються на три групи:

? праця з переважанням м’язових навантажень (фізична);

? праця з переважанням навантажень на кору головного мозку, пов’язаних
із вищими психічними функціями — мисленням, пам’яттю, уявою (розумова);

? праця з переважанням навантаження на органи чуттів та емоційну сферу
(сенсорно-напружена) [13, c.92].

Проте з погляду фізіологічного підходу такий поділ є умовним, оскільки
будь-яка праця містить усі зазначені компоненти, тобто являє собою
єдиний нервово-м’язовий процес.

Співвідношення затрат м’язової та нервової енергії, виконавських і
творчих функцій, механічних дій і операцій мислення у трудовому процесі
характеризують зміст праці.

Зміст праці зумовлюється технікою, технологією, організацією
виробництва, тобто рівнем розвитку продуктивних сил суспільства.
Характеристика праці за її змістом пов’язується також з оцінкою рівня
розвитку працівника.

Отже, зміст праці відбиває рівень розвитку речових і особистісних
елементів виробничого процесу. Так, застосування простих знарядь праці
супроводжувалось приведенням їх у дію за допомогою м’язової сили людини.
Це фізична праця, характерною рисою якої є безпосередній контакт людини
з предметом праці за порівняно простої програми дій та великого
напруження фізичних сил.

При машинному способі обробки предмета праці енергетичні витрати
працівника значно зменшуються за рахунок скорочення навантажень на
великі м’язові групи. При цьому зростають навантаження на дрібні м’язи,
підвищується швидкість і точність рухів, ускладнюється програма дій.
Суто виконавські функції доповнюються плануванням, розрахунками,
використанням креслень, що висуває вищі вимоги до кваліфікації
працівника.

У напівавтоматизованому виробництві функції людини обмежуються простими
операціями з обслуговування верстатів, машин (наприклад, штампувальні
роботи). Характерною рисою таких робіт є монотонність.

Монотонність є також наслідком конвеєрно-потокової організації
виробництва, коли кожний робітник виконує окремий цикл обробки виробів.

Послідовна автоматизація виробничих процесів приводить до того, що
основними функціями людини стають спостереження, контроль і регулювання
на основі сприймання та переробки інформації. Під час контакту з
предметом праці інформація безпосередньо надходить до органів чуттів, а
управління знаряддям праці зводиться до моторних дій працівника. За
дистанційних форм керування між людиною і машиною містяться пристрої,
які передають інформацію про реальний стан виробничого процесу, і
пристрої для відповідних дій працівника (оператора). Людина-оператор
стає складовою ланкою системи «людина — техніка — середовище». Така
праця характеризується великими навантаженнями на органи чуттів, вищі
психічні функції — пам’ять і мислення, вимагає напруженої уваги та
вольових зусиль. Оскільки працівникові доводиться регулювати й
контролювати величезні потоки енергії та інформації, складні системи
технологічних процесів, то значно підвищується рівень його
відповідальності, що посилює нервово-емоційне напруження. Останнє часто
може зумовлюватися тим, що швидкість надходження та обсяги інформації
перевищують можливості оператора щодо сприймання, переробки, прийняття і
реалізації рішення.

Важливою ознакою розумової праці є те, що предметами й результатами її є
не матеріальні речі, а проекти, плани, програми, ідеї, образи, формули,
інформація тощо. Її специфіка полягає в тому, що виконавцеві немає
потреби інтенсивно використовувати м’язову енергію, а програма його дій
складна й динамічна. Розумова праця вимагає напруження уваги,
активізації пізнавальних функцій — мислення, пам’яті, уяви. Особливо це
характерно для творчої інтелектуальної праці, завданням якої є пошук
нового, невідомого. Деякі види розумової праці (праця бухгалтера,
коректора, банківського працівника) не спонукають виконавця до нових
думок, відкриттів, винаходів, хоча неможливі без напруженої уваги,
відповідних знань і вмінь.

З розвитком науково-технічного та соціально-економічного прогресу
суттєво змінюються умови, засоби і зміст трудової діяльності, що
виявляється у зменшенні навантажень на м’язи і водночас у збільшенні
навантаження на нервову систему, зокрема на кору головного мозку
працівника.

Залежно від співвідношення м’язових і нервових навантажень на працівника
всі види праці поділяються на дев’ять груп:

1) праця, яка вимагає значних витрат енергії та великих м’язових зусиль
(ливарники, ковалі, вантажники і т. ін.);

2) праця, що характеризується рухами без значних м’язових зусиль
(формувальники, штампувальники);

3) праця, що вимагає значних м’язових зусиль і напруження зорового та
рухового аналізаторів (слюсарі-складальники, ремонтні робітники);

4) праця, що вимагає м’язових зусиль середньої інтенсивності, високої
координації рухів, точних вимірювань і розв’язання розумових задач
(верстатники);

5) праця, що виконується в установленому темпі й супроводжується
одноманітними рухами (складальники машин на конвеєрних лініях);

6) праця, пов’язана зі спостереженням за роботою машин або за виробничим
процесом (оператори на автоматичних лініях);

7) праця, пов’язана з розв’язанням комплексних завдань налагодження та
переналагодження верстатів згідно з наявними програмами (наладчики);

8) праця, пов’язана з переробкою потоків інформації, яка надходить від
сигнальних пристроїв, і необхідністю прийняття термінових відповідальних
рішень (оператори за пультами керування, керівні працівники);

9) праця, пов’язана з творчою діяльністю.

Розглянуті види праці ставлять різні вимоги до працівника й зумовлюють
істотні відмінності в його активності на біологічному, психологічному,
інтелектуальному рівнях. Так, кожний вид праці характеризується певним
рівнем загальної рухової активності працівника, яка може бути достатньою
або недостатньою, тобто нижчою за біологічну потребу в рухах. Кожний вид
праці вимагає вибіркової, специфічної психічної активності працівника,
пов’язаної з пізнанням, спілкуванням, ініціативністю, відповідальністю
тощо. У творчій діяльності активізація пізнавальних процесів набуває
дослідницького характеру, здійснюється на основі формування нових дедалі
складніших програм і нестандартних стратегій.

Наявність різних рівнів у структурі трудової діяльності свідчить про те,
що вона сама є потребою здорової людини і одночасно задовольняє інші її
потреби.

За сприятливих умов та оптимальних навантажень праця задовольняє потребу
людини в руховій активності, тренує функціональні системи, розвиває
пізнавальні й комунікативні здібності, сприяє реалізації творчого
потенціалу, виконуючи водночас головну функцію — створення матеріальних
і духовних благ для задоволення відповідних потреб окремої людини й
суспільства в цілому.

2.3. Задачі і головні напрями розвитку психології праці

Нагадаємо, що зміст психології праці у вирішальній мірі залежить від
ряду факторів. До них належать суспільно-історичні чинники, рівень
розвитку загальної психології та наук про працю, стан розвитку
суспільних наук, а також від політичної, соціальної та економічної
структури суспільства. На початку 60-х рр. за визначенням Левітова М.Д.
психологію праці розуміли як галузь психології, яка вивчає психіку
людини у трудовій діяльності з метою підвищення продуктивності праці і
формування професійно значущих якостей особистості (Левітов М.Д., 1963).
Доповнюючи це визначення Платонов К.К. вказує, що психологія праці як
галузь психології “вивчає психологічні особливості різних видів трудової
діяльності у їх залежності від суспільно-історичних і конкретних
виробничих Умов, від знарядь праці, методів навчання і психологічних
якостей особистості працівника” (Платонов К.К, 1970).

Шляхи і методи науково обґрунтованого вирішення практичних задач в
ггалузі функціонування і формування людини як суб’єкта праці” (Климов
Є.О., 1998).

Для розуміння психології праці важливо виділити предмет даної науки.
Отже, психологія праці вивчає закономірності психічної діяльності людей
в різних видах праці з урахуванням суспільно-історичних і конкретних
виробничих умов, а також індивідуальних особливостей особистості
працівників.

Психологія праці має свої особливості, що зумовлює використання
спеціальної конкретно-наукової методології, яка евристично взаємодіє із
загальнонауковою методологією, сприяє розвитку нового наукового знання,
нових ідей і проблем (Рибалка В.В., 2003). Разом з тим, вона
використовує закони діалектики: єдності і боротьби протилежностей,
взаємного переходу кількісних змін у якісні, закон заперечення
заперечення.

Зауважимо, що вітчизняна методологія у своєму становленні традиційно
базується на діалектико-матеріалістичному світогляді. Чимало вчених
зазначають, що на початку XXI століття постає задача оновлення
загальнонаукової методології, конкретно-наукових методологій, які
властиві кожній науці (Балл Г.О., Гончаренко СУ., Зінченко В.П.,
Максименко С.Д., Смирнов С.Д., Рибалка В.В. та ін.). Як прикладна наука,
психологія праці виходить із загальних принципів психологічних
досліджень, яки визначаються методологією, специфічними умовами і
задачами, які властиві цій дисципліні.

Психологія праці вирішує дві основні групи задач: внутрішньо наукові та
прикладні. Вирішення задач першої групи сприяє становленню психології
праці як наукової галузі. Завдяки вирішенню задач другої групи
формуються прямі і зворотні зв’язки, які поєднують науку і практику. Усі
проблеми, які вирішує психологія праці, врешті решт орієнтовані на
практичне застосування в ході втілення психологічних, педагогічних,
технічних, технологічних та інших рекомендацій.

Треба констатувати відсутність єдиного підходу до поділу напрямів
розвитку психології праці. Широкий діапазон видів трудової професійної
діяльності і велике розмаїття проявів психічної діяльності людини в
праці ставлять перед наукою чимало як теоретичних, так і
науково-практичних задач. Наведемо точки зору провідних дослідників,
оскільки у різні періоди не однаково розуміли призначення психології
праці.

На думку Гур’янова Є.В., Ошаніна Д.О., Чебишевої В.В. та ін. основними
напрямами роботи повинні бути психологічні питання професійної праці,
професійного і політехнічного навчання. Важливими у 50-60-і роки стали
проблеми інженерної психології, планування, регулювання і контролю
трудової діяльності, творчості в трудовій діяльності, профілактики
втоми, травматизму, підготовки кадрів. Також, нагальними вважали
вирішення проблем, які пов’язані з вдосконаленням трудових вмінь і
навичок, оволодіння професійною майстерністю (Геллерштейн С.Г.,1960 та
ін.).

Платонов К.К. (1970) запропонував напрями, в межах яких вирішуються
специфічні задачі психології праці. Так, психологічні питання трудової
експертизи, яка об’єднує професійну орієнтацію, психологічну проблему
професійних здібностей і помилкових дій, професійний відбір як
прогностичну експертизу та аналіз причин, які раніше мали місце у
випадках зниження якості праці, вивчення проблем аварійності як
ретроспективну експертизу та ін. Незалежно від організаційних форм
трудова експертиза має вирішувати задачі психопатології пограничних
станів, впливу професійної шкідливості та екстремальних умов праці,
психологія трудотерапії і т. ін. [10, c.89]

Питання психології професійного навчання, яка об’єднує проблеми вивчення
і формування трудових навичок і психологічної оцінки методів тренування,
навчання, формування здібностей та майстерності. Питання інженерної
психології, де загальними задачами є розробка вимог до робочих місць з
точки зору їх відповідності психологічним закономірностям, теоретичні
проблеми трудових рухів, проблема переносу трудових навичок в ході
перенавчання – спільна проблема попереднього і цього напрямів; проблема
ритму праці і проблема втомлюваності є спільною для цього напряму та
наступного.

Психологічні питання організації праці, де основна увага зосереджена на
вирішенні в психологічному плані питань раціоналізації умов праці, її
організації і нормування, проблеми ритму праці і відпочинку в плані їх
впливу на дієздатність працівника. Розробка та обґрунтування специфічних
для психології праці методів дослідження. Проте не всі проблеми
психології праці охоплюють вказані напрями. Суттєвими також є проблеми
винахідництва і творчості в праці і т. ін.

Інші дослідники (Дмитрієва М.А., Крилов А.О., Нафтульєв А.І., 1979)
виділяють наступні задачі психології праці: 1) вивчення закономірностей
становлення динамічної рівноваги системи “суб’єкт праці — професійне
середовище”; 2) вивчення структури і динаміки професійно значущих
властивостей індивіда і особистості; 3) вивчення структури вмінь і
навичок, які забезпечують вирішення професійних задач в оптимальних і
екстремальних умовах, а також факторів, які визначають стійкість та
Динаміку цієї структури; 4) вивчення трудових установок і мотивів
трудової діяльності, закономірності формування і перебудови цієї
структури; 5) вивчення станів людини в праці і закономірностей динаміки
цих станів; 6) вивчення взаємозв’язків індивідних властивостей,
відношень особистості і психічних станів, як фактора успішності і
безпеки праці..

Котелова Ю.В. (1986) пропонує узагальнену схему основної
проблематики психології праці, яка складається з виділення
психологічного аналізу професійної діяльності як особливого розділу та
шести наступних, розподілених за принципами вирішення кадрових питань,
принципу оптимізації пращ і раціоналізації умов праці та врахування
психологічних аспектів пристосування обладнання до працівника.

Таким чином, напрями психології праці мають такий вигляд:

1) питання психологічного аналізу професійної діяльності (“психології
професій”) як спільну для всіх інших досліджень проблему;

2) розробка принципів і методів психологічного аналізу трудової
діяльності насамперед в теоретичному плані; психологічний аналіз
конкретних видів праці у науково-практичних дослідженнях, які
проводяться в умовах реального виробництва; дослідження принципів
психологічної класифікації професій;

3) питання підбору і розстановки кадрів;

4) проблеми підготовки кадрів;

5) психологічні особливості взаємовідношень робітників в процесії праці;

6) психологічні аспекти підвищення працездатності;

7) психологічні питання раціоналізації і проектування нової техніки і
нової трудової діяльності.

3. МЕТОДОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЇ ПРАЦІ

3.1. Методологічні принципи системного підходу в психології праці

Вітчизняні дослідники, обґрунтовуючи важливість усвідомлення орієнтирів
та ідеалів сьогодення, вказують на нагальну задачу оновлення
філософської і загальнонаукової методології. Зважаючи на складність
будови сучасної наукової психології та культурно-історичного,
філософського, загальнонаукового психологічного контексту, постає
питання про дійсний масштаб методологічної системи наукової психології.

Як вважає Рибалка В.В., методологічний простір наукової психології може
бути представлений через сукупність певних рівнів, які представляють
вертикальний рух від конкретного до абстрактного і навпаки:
онтопсихологічного (онтопсихологія конкретної особистості),
практично-психологічного (практична психологія), психолого-прикладного
(прикладна психологія), теоретико-психологічного (теоретична
психологія), загальнонауково-психологічного (міждисциплінарна
психологія), філософсько-психологічного (філософська психологія). Даний
методологічний простір! має також “горизонтальний” вимір, який
представлений відповідно до кожного з окреслених рівнів сукупністю
принципів, підходів, категорій робочих понять, методів, технологій і т.
ін. [25, c.74].

З огляду на вищесказане, всі підходи до проблеми психологічного аналізу
трудової діяльності можна умовно розділити на дві групи:

1) дослідження проблем діяльності та її психологічного вивчення у
загальному психологічному плані, де діяльність досліджується як
специфічні для людини форма активності, як психологічна категорія
(Виготський Л.С., Леонтьєв О.М., Запорожець О.В., Рубінштейн С.Л.,
Теплов Б.М. та ін.);

2) підходи, які у значній мірі орієнтовані на вирішення прикладних задач
тобто вивчення трудової діяльності як засобу її практичної
раціоналізації, оптимізації професійного навчання, проектування
діяльності, здійснення професійного відбору, професійної орієнтації і т.
ін. ( Зінченко В.П., Конопкін О.А., Ломов Б.Ф., Мерлін В.С., Мілерян
Є.О., Моляко В.О., Платонов К.К., Федоришин Б.О., Шадриков В.Д. та ін.).

У 80-і рр. XX ст. у вітчизняній психології склалися підходи до
психологічного аналізу трудової діяльності. Сукупність об’єктивних умов,
таких як:

а) потреба суспільної практики (підвищення ролі психологічних факторів в
успішності діяльності);

б) власна логіка розвитку загальнопсихологічних уявлень з проблеми
діяльності призвела до необхідності синтезу теорії з практикою, коли
поряд із загальнопсихологічною теорією діяльності виникла потреба
розробки психологічних теорій психолого-прикладного та
практично-психологічного рівнів;

в) інтенсивне застосування у психології ідей і принципів системної
методології сприяло розробці цілісних концепцій трудової діяльності;

г) вплив принципів кібернетики (саморегуляції, самоуправління,
ієрархічної будови складної системи, їх адаптивної динаміки і т. ін.) —
все це зумовило розробку принципів стосовно психологічного аналізу
діяльності.

Методологічні здобутки вітчизняної психології узагальнив Ткаченко О.М.
Він встановив ієрархічні зв’язки, уточнив та об’єднав у систему такі
основні принципи: принцип детермінізму, принцип відображення, принцип
єдності психіки та діяльності, принцип розвитку психіки,
системно-структурний принцип [26, c.82].

На сьогодні не існує загальновизнаної ієрархічної системи загальних
принципів психології праці. Існують принципи психолого-прикладного рівня
в таких галузях як соціальна психологія (Андреєва Г.М., Карамушка Л.),
інженерна психологія (Ломов Б.Ф., Трофімов Ю.Л.), педагогічна психологія
(Костюк Г.С., Кузьмина Н.В., Семиченко В.А., Яценко Т.С.), медична
психологія (Максименко С.Д. та ін.).

Особистісно-діяльнісний підхід вимагає виділити центральний
системоутворюючий принцип в сфері психології праці: принцип взаємної
Щільності особистості як суб’єкта праці, з одного боку, і об’єктивних
вимог трудової професійної діяльності — з іншого.

Визначимо основні інші принципи психології праці: принцип історизму (всі
результати досліджень повинні розумітися в їх конкретному
суспільно-історичному значенні); принцип науковості (дозволяє
використовувати закономірності загальної психології для підвищення
якості і полегшення трудової діяльності, для більш успішного
професійного навчання і виховання, обґрунтування вибору професії та
ін.); принцип єдності теорії і практики або теоретичного і
практичноприкладного дослідження (у результаті досліджень і заходів може
покращуватися не лише трудова діяльність, але й особистісні якості
працівників, умови праці, робоче місце, методи виробничого навчання і т.
ін.); принцип детермінізму (психіка суб’єкта детермінується процесом і
продуктами актуальної і постактаульної взаємодії з об’єктом і в той же
час виступає як важлива детермінанта поведінки і діяльності людини);
принцип гуманізму.

Поряд з методологічними принципами системного аналізу психічних явищ
розглядаються питання системної організації методів психологічного
дослідження.

Фундаментальні методологічні принципи психології праці такі:

принцип нервізму — провідну роль в організмі відіграє нервова система;

принцип єдності організму з навколишнім середовищем;

принцип урівноваження — намагання організму встановити певні відношення
з навколишнім середовищем;

принцип цілісності організму — організм функціонує як єдине ціле, що
забезпечується діяльністю нервової системи;

принцип відображення у свідомості об’єктивної реальності — всі психічні
явища є продуктом та умовою відображення;

принцип суспільно-історичного детермінізму розвитку психіки й свідомості
— всі психічні явища причиново зумовлені;

принцип єдності свідомості та діяльності — свідомість утворює внутрішній
план діяльності, її програму;

принцип розвитку особистості в діяльності; завдяки діяльності
особистість стає суб’єктом пізнання та перетворення об’єктивної
реальності. Однією з основних ознак розвитку особистості є її здатність
до творчості, продуктивної діяльності, досягнення суспільно і
особистісно значущих результатів;

принцип психічної регуляції — виявляється в організації і спрямованості
зовнішніх дій, поведінкових реакцій, вибірковості пізнавальних процесів,
чіткості психомоторних дій [25, c.116].

У конкретних дослідженнях фізіологія і психологія праці як наука
базується на таких загальнонаукових підходах:

комплексності — фізіологія і психологія праці входить до комплексу
суспільних, технічних та природничих наук, які вивчають трудову
діяльність і людину;

системності — визнаються зв’язки між елементами системи, ієрархія їх
рівнів та етапів розвитку, підпорядкованість принципам саморегуляції;

особистісного — врахування соціально-психологічних та індивідуальних
особливостей особистості;

гуманізму — людина визнається найвищою цінністю;

єдності наукового дослідження і практики організації трудової діяльності
з урахуванням людського фактора.

3.2. Основні методи психології праці

Різні галузі психології у зв’язку із специфікою об’єкта вивчення
застосовують основні (спостереження і експеримент) та шерег допоміжних
засобів. Окрім того, конкретне застосування психологічних методів має в
окремих напрямах психологічної науки свою специфіку. Це зумовлюється
особливостями об’єкту і цілей дослідження.

Проведення психологічного дослідження будь-якої трудової діяльності і
особистості в цій діяльності висуває до дослідника певні вимоги: 1)
використання методів повинно задовольняти відповідним принципам; 2)
кожен] метод має бути об’єктивним, тобто виявляти реальні закономірності
дійсності, а висновки повинну ґрунтуватися на зареєстрованих даних, які
доступні для перевірки іншими дослідниками; 3) вивчення має бути зав-|
жди цілеспрямованим, тобто дослідник має усвідомлювати які саме
практичні чи теоретичні питання він має вирішити. Отже, метод повинен
бути адекватним і підкорений задачі яка вирішується, а не навпаки.

В основному, всі теоретичні і практичні дослідження ведуться на базі
основних методологічних принципів, які визначають метод дослідження,!
послідовність його проведення, способи обробки даних та аналізу
результатів. Поряд з методологічними принципами певного аналізу
психічних явищ розглядаються питання відповідної організації методів.

У 80-х рр. XX століття склався основний методологічний напрям розвитку
підходів до психологічного вивчення трудової професійної діяльності,
який зумовлює розробку системного дослідження праці. З’явилися нові
методичні засоби дослідження (наприклад, реєстраційні) та аналізу
(наприклад, системно-структурні методи аналізу психофізіологічних)
процесів) професійної діяльності (Іванова О.М., 1987).

Наукові методи психології праці розділяють на емпіричні (спостереження,
експеримент і т. ін.) і теоретичні; індуктивні та дедуктивні, де
емпіричні методи створюють можливість отримати результати в конкретних
умовах (встановити факти та перевірити їх) і є базою для теоретич-1 них
висновків. Проте класифікація методів психології праці здійснюється в
залежності від певних різних критеріїв, які обґрунтовують дослідники.

Розглядаючи питання системної організації методів психологічного
дослідження Ананьєв Б.Г. пропонує класифікацію методів, яка відповідає
певному цілісному циклу психологічного дослідження і розкриває порядок
їх застосування, регулює взаємодію всіх інших методів, які вводяться в
дослідження. Вона містить такі групи методів: 1) організаційні (містять
тему методологічних засобів, які забезпечують комплексний підхід до
слідження; порівняльний, лонгітюдинальний); 2) емпіричні, які містять і
методи отримання наукових даних (спостереження самоспостереження
експериментальні, психодіагностичні, методи аналізу процесів і продуктів
діяльності, моделювання, біографічний метод); 3) методи обробки даних:
кількісний (математично-статистичний аналіз), якісний аналізи, а також
інтерпретація результатів дослідження [3, c.92].

Проте інші дослідники, дотримуючись системного підходу при застосуванні
методів психології праці, пропонують таке їх угрупування:

а) експеримент;

б) спостереження;

в) експлікативні методи (збір анамнезу, бесіда, опитування);

г) спеціальні методи, які детерміновані конкретними умовами виробничої
діяльності. Хоча це не означає, що вони використовуються в практичній
роботі ізольовано, оскільки будь-яка праця (теоретичного або практичного
характеру) обов’язково передбачає застосування комбінації методів, їх
об’єднання [7, c.61].

У психології праці більшість методів можуть застосовуватися у трьох
самостійних планах:

1) для психологічного аналізу професійної діяльності;

2) для різних конкретних досліджень (добору кадрів, виробничого
навчання, профілактики втоми і т. ін.);

3) для дослідження конкретної особистості, її мотивів, потреб,
здібностей і т. ін. Де перші дві групи методів мають застосовуватися до
групи осіб, які виконують певний вид професійної діяльності. Третя група
методів передбачає їх застосування до окремої особи, але в різних видах
її діяльності (в ході професійної діяльності і т. ін.).

У залежності від характеру дослідження найчастіше один з методів є
основним, і, як правило, доповнюється іншими методами. Проте, існують
інші узагальнення методів психології праці (Котелова Ю.Б., 1986), де
основні з них розподіляють на дві частини: а) цілеспрямоване вивчення
закономірностей протікання професійної діяльності у природних умовах; б)
цілеспрямоване вивчення організації умов і способів виконання
професійної діяльності. При цьому виокремлено додаткову частину яка
містить статистику самих різних даних і є взаємопов’язаною з першими
двома частинами.

У першій частині виділяють такі основні методи:

І — метод спостереження;

II — метод опитування;

III — метод аналізу відповідної виробничої документації, який забезпечує
найбільш повне використання перших двох.

Друга частина основних методів містить:

І — лабораторний експеримент;

II — природний (виробничий) експеримент, які взаємопов’язані між
собою додатковим розділом (див. далі схему с. 31).

Розглядаючи методи психології праці Климов Є.О. (1998) розподіляє їх на
дві групи: методи побудови теорії та емпірико-пізнавальні і
конструктивні методи.

До методів побудови теорії входять наступні методи:

1) методи найменування, логічного генерування, вербального комбінування,
які використовуються в ході опрацювання простих теоретичних об’єктів;

2) методи інтерпретації, номологізації, визначення, завдяки яким
розкривається взаємозв’язок методів побудови простих теоретичних
об’єктів;

3) методи індуктивного та дедуктивного прогнозування, методи
синтаксичного комбінування, які використовуються у висвітленні складних
теоретичних об’єктів;

4) методи верифікації, доведення, пояснення завдяки яким розкривається
взаємозв’язок методів побудови складних теоретичних об’єктів.

Емпірико-пізнавальні та конструктивні методи містять: 1) спостереження
(як базовий метод), методи бесіди та анамнезу (біографічний метод); 2)
метод експертних оцінок, метод аналізу продуктів діяльності, а також
розкриваються специфічні обмеження опитувальних методів.

Всі методи збору статистичних даних мають ознаки, які властиві
спостереженню. Зокрема, це п’ять суттєвих вимог: об’єктивності,
систематичності, попередньої програми, врахування зовнішніх і внутрішніх
умов активності респондента, фіксації отриманих результатів [13, c.162].

Розкриємо зміст окремих методів, які використовуються у психології
праці. Метод спостереження розділяють: на метод безпосереднього
спостереження професійної діяльності та так званий трудовий метод –
участь самого психолога в конкретному виді діяльності. Обидва методи
взаємопов’язані. Проте в чистому вигляді дають досліднику досить мало
інформації і тому застосовуються додаткові методи і допоміжні засоби.

Спостереження — звичайне та інструментальне. Для психологічного
наукового спостереження характерними показниками є те, що воно:

а) не обмежується лише описом зовнішньо виявленого, а проникає в суть
явищ;

б) одноразового дослідження недостатньо;

в) вимагає певних особистих якостей дослідника;

г) має об’єктивно характеризувати весь процес дослідження;

д) потребує чіткості й точності фіксації даних (дата спостереження, за
яких умов здійснювалося спостереження, що спостерігалося, що виявлено у
процесі спостереження, пояснення даних спостереження);

ж) спостереження використовується при застосуванні всіх інших методів
вивчення психічних процесів та властивостей особистості в праці.

Безпосереднє спостереження: застосовується досить широко; передбачає
складання програми і чіткого плану спостереження, після попереднього
ознайомлення з об’єктом дослідження; фіксація результатів, тобто ведення
спеціального розгорнутого протоколу; цей метод широко застосовується в
усіх трьох планах використання методів: для психологічного аналізу
професій; для конкретних досліджень; для дослідження особистості
працівника. Цей метод дозволяє здійснити опис умов оточення, в яких
відбувається трудова діяльність, вивчити трудові дії та операції, а
також поведінку працівників в цілому. Проте, суттєві психологічні
компоненти професійної діяльності не мають зовнішніх проявів і не можуть
бути виявлені цим методом.

Трудовий метод призначений для психологічного аналізу професій. Цей
метод почав розроблятися с перших років існування радянської
психотехніки професорами Шпільрейном І.М. та Геллерштейном С.П.

Сутність його полягає в тому, що для розуміння професії саме психолог
починає освоювати даний вид праці. З метою долання суб’єктивізму одну
професію вивчали водночас кілька психологів. Після робочого дня
“учень”-психолог писав звіт за визначеною схемою протоколу. Проте цей
метод розрахований лише на професії середньої кваліфікації. Даний метод
висвітлює темні сторони праці, секрети майстерності.

За допомогою нього відбувається вивчення професії не лише у зрізі, а й у
лонгітюдності, тобто в процесі оволодіння нею. Проте дослідники
вказували на певний суб’єктивізм трудового методу, оскільки він
спирається на результати самоспостереження психолога, неекономічність,
обмеженість видів праці де він може бути використаний.

Експеримент — дослідник сам створює умови, за яких досліджуване явище
виникає неодмінно і закономірно. Розрізняють лабораторний таї природний
експеримент. Лабораторний експеримент в психології праці використовують
у п’яти основних видах: абстрактний експеримент; модель окремих
елементів трудового процесу; моделі професійної діяльності в цілому;
реальна трудова діяльність в умовах лабораторії; метод тестів. У
виробничому експерименті виділяють: внесення різних змін в обладнання, у
технологію, прийоми, темп, ритм роботи; метод штучної деавтоматизації.

Розділяють групи психодіагностичних методів на описові та формуючі.

Описові методи використовуються для збирання інформації про основні
характеристики професійного середовища і особи в ньому. Вони
розподіляються на: 1) методи, які описують характеристики професійного
середовища і вимоги, які воно висуває до психіки працівника. Метою цих
методів є складання професіограми та психограми професії; 2) методи для
збирання інформації про властивості суб’єкта праці і можливості його!
пристосування до професійного середовища.

Формуючі методи спрямовані на оптимізацію умов та засобів виконання
професійної діяльності, на підвищення взаємної відповідності особи та
професійного середовища. До них належать лабораторний та природний
експеримент. Лабораторний експеримент розподіляється на аналітичний та
синтетичний. Аналітичні лабораторні експерименти проводяться для
уточнення окремих питань, які виникли в ході дослідження. Синтетичні –
проводяться з використанням тренажерів, стендів моделей кабін тощо.
Проміжне положення між лабораторним та природним експериментом займають
ділові ігри. Окремим різновидом природного експерименту є формуючий
експеримент, який проводять у вигляді експериментального навчання [16,
c.224].

Методи, які спрямовані на вивчення закономірностей протікання
професійної діяльності в природних умовах складаються з методу
спостереження та методу опитування, методу аналізу різної виробничої
документації, який дозволяє найбільш повне використання перших двох.

Методи, які цілеспрямовані на вивчення організації умов і способів
виконання професійної діяльності складають лабораторний експеримент,
виробничий (природний) експеримент. Вони пов’язані між собою методами
статистики.

У загальному вигляді сукупність перетворювальних, або конструктивних
методів психології праці можна представити таким чином (за Климовим
Є.О.):

Методи використання і формування суб’єктних факторів праці: а) методи
професійного самовизначення, самонавчання, пошуку індивідуального стилю
діяльності, шляхів адаптації до виробничого середовища і до професійної
спільноти в трудовому колективі, в малій групі; б) методи професійної
консультації, професійної освіти, психологічної просвіти працівників з
метою саморегуляції суб’єкта праці, трудового навчання і виховання,
професійного навчання і виховання, професійного відбору, психологічного
тренінгу (Моляко В.О., Мілерян Є.О., Перепелиця П.С., Синявський В.В.,
Федоришин Б.О., Якиманська І.С., Ящишин О.О. та ін.).

Методи використання і формування, проектування об’єктних факторів
праці: а) методи раціоналізаторської і винахідницької роботи
професіоналів; б) методи розробки психологічно обґрунтованих
рекомендацій

До технічних проектів засобів і умов праці — інженерно-психологічне,
ергономічне проектування; в) методи розробки рекомендацій з оптимізації

Ділових і особистих відношень у професійних і між професійних
співтовариствах (Климов Є.О., Ломов Б.Ф., Трофімов Ю.Л. та ін.).

Всі допоміжні методи та допоміжні засоби дослідження трудової
професійної діяльності розподіляють на п’ять груп:

вимірювання різних параметрів процесу праці;

алгоритмічний спосіб описання трудової діяльності;

аналіз продуктів трудової діяльності;

аналіз помилкових дій, нещасних випадків, аварій;

ексспериментально-психологічні та фізіологічні проби в ході протікання
професійної діяльності.

Аналіз продуктів трудової діяльності у ряді досліджень вважають
допоміжним методом до методу безпосереднього спостереження. Так, за
допомогою нього здійснюють: аналіз бракованої продукції (виявляють:
необхідні і достатні вимоги професії до психіки працівника); аналіз
продуктів праці та осіб з різною кваліфікацією, де виявляють
своєрідність формування певних навичок; вивчення зміни якості продукції
протягом робочого дня; метод вивчення помилкових дій (як вид методу
аналізу і продуктів діяльності). Алгоритмічний метод зараз
використовується які допоміжний метод; експериментальні психологічні та
фізіологічні проби дають змогу поповнити безпосереднє спостереження
об’єктивними замірами певних психофізіологічних змін у ході виконання
професійної діяльності (психологічні проби раніше брали лише
відриваючи працівника від праці – до або після роботи, наприклад, заміри
об’єму уваги, швидкості і точності рухових реакцій, в цілому ж вони
повинні бути строго обумовленими і цілеспрямованими).

Останнім часом група опитувальних методів отримала значного розвитку у
зв’язку із проблемами психології трудових колективів психологічного
професіознавства і т. ін.

Метод опитування має різні форми, серед них п’ять основних форм:
бесіда; усне опитування (інтерв’ю); письмове опитування (анкета)
біографічні та автобіографічні дані (психологічний анамнез); метод
узагальнення незалежних характеристик.

Бесіда й методи опитування. Основними перевагами цього виду методів є
гнучкість і можливість пристосування до співрозмовника але прогностична
цінність їх досить невелика. Методи анкетування (опитувальники) досить
різноманітні. їх розрізняють на такі групи: а) анкети, які діагностують
риси характеру особистості; б) ті, які виявляють емоційні особливості
особи, де даються відповіді про свої почуття тощо; в) які виявляють
застосовують для визначення структури мотивації, де вивчаються як
конкретні інтереси, так і найбільш характерні, глибинні схильності,
погляди, інтереси особистості; г) застосовують опитувальники для
вивчення поведінки і переживань, де респонденти дають відповіді про свою
роботу, трудові навички, про особливості проведення вільного часу
задоволеності працею тощо; д) комбіновані опитувальники, які виявляють
психофізіологічні особливості особистості, в тому числі і патологічні.

Сучасні дослідники вважають, що найбільш перспективними є опитувальні
прийоми, які розвиваються на основі концептуальних схем психосемантики,
оскільки саме вони передбачають непряму діагностику особистості
(Артемьєва Є. Ю. та ін.). В цілому опитувальні методи і методики широко
висвітлено у спеціальній літературі.

ВИСНОВКИ

Отже, опираючись на сказане вище, можна зробити наступні узагальнення:

Працю з різних боків з використанням специфічних методів вивчають
фізіологи, соціологи, філософи, психологи, технологи, юристи, лікарі,
дизайнери тощо. Психологія праці – лише частка різноманітних знань про
працю. Психологічні проблеми масової праці, перш за все промислової
стали предметом наукових досліджень у кінці XIX на початку ХЗ століття.

Становлення психології праці як самостійної галузі психологічної науки
було зумовлено рядом обставин (соціальних, економічних, політичних,
культурно-історичних).

Наприкінці XIX століття у промислово розвинених країнах виходять
законоположення про працю, її безпеку та гігієну, про захист праці
дітей, про захист робітників у випадках каліцтва тощо. Введення
фабричних законів та судів стало засобом державної регламентації
відношень роботодавців та трудящих.

Зарубіжна психологія праці (“індустріальна психологія”, “промислова
психологія”, “психотехніка”), активно досліджує діяльність безпосередніх
виконавців трудової діяльності — робітників. Один із засновників
психотехніки, Мюнстерберг Г. визначив її загальні принципи та методи в
контексті прикладної психології і запропонував першу програму
господарської психотехніки. Він виділяв три основні напрями
психотехніки: вибір підходящих осіб засобами профвідбору і професійної
консультації; досягнення найвищої продуктивності праці; досягнення
бажаних психологічних ефектів (вплив економіки на особистість робітника
та ін.).

В цілому еволюція уявлень про працю має кілька рівнів:

1) праця як необхідність виживання;

2) праця як обов’язок, де людина виступає як елемент соціальної системи;

3) праця як виробнича і технологічна необхідність (особа як фактор
ефективного виробництва);

4) праця як соціально економічна потреба (як умова статусу людини у
суспільстві);

5) праця як особистісна потреба і умова розвитку людини.

Предметом психології праці є психіка людини в умовах виробництва,
закономірності функціонування та формування особистості у процесі праці.

Основне завдання психології праці — вивчення потенційних можливостей
психіки людини та оптимальна організація трудової діяльності з метою
якомога повнішої реалізації творчого потенціалу працівника. Психологія
праці вивчає також психологічні особливості різних видів трудової
діяльності залежно від конкретних виробничих умов, знарядь і методів
праці. Саме психологічні особливості трудової діяльності зумовлюють ті
чи інші вимоги до психічних процесів і властивостей працівника.

Психологія праці вирішує дві основні групи задач: внутрішньо наукові та
прикладні. Вирішення задач першої групи сприяє становленню психології
праці як наукової галузі. Завдяки вирішенню задач другої групи
формуються прямі і зворотні зв’язки, які поєднують науку і практику. Усі
проблеми, які вирішує психологія праці, врешті решт орієнтовані на
практичне застосування в ході втілення психологічних, педагогічних,
технічних, технологічних та інших рекомендацій.

Сучасні напрями психології праці мають такий вигляд:

1) питання психологічного аналізу професійної діяльності (“психології
професій”) як спільну для всіх інших досліджень проблему;

2) розробка принципів і методів психологічного аналізу трудової
діяльності насамперед в теоретичному плані; психологічний аналіз
конкретних видів праці у науково-практичних дослідженнях, які
проводяться в умовах реального виробництва; дослідження принципів
психологічної класифікації професій;

3) питання підбору і розстановки кадрів;

4) проблеми підготовки кадрів;

5) психологічні особливості взаємовідношень робітників в процесії праці;

6) психологічні аспекти підвищення працездатності;

7) психологічні питання раціоналізації і проектування нової техніки і
нової трудової діяльності.

У психології праці більшість методів можуть застосовуватися у трьох
самостійних планах:

1) для психологічного аналізу професійної діяльності;

2) для різних конкретних досліджень (добору кадрів, виробничого
навчання, профілактики втоми і т. ін.);

3) для дослідження конкретної особистості, її мотивів, потреб,
здібностей і т. ін. Де перші дві групи методів мають застосовуватися до
групи осіб, які виконують певний вид професійної діяльності. Третя група
методів передбачає їх застосування до окремої особи, але в різних видах
її діяльності (в ході професійної діяльності і т. ін.).

Сучасні дослідники вважають, що найбільш перспективними є опитувальні
прийоми, які розвиваються на основі концептуальних схем психосемантики,
оскільки саме вони передбачають непряму діагностику особистості
(Артемьєва Є. Ю. та ін.). В цілому опитувальні методи і методики широко
висвітлено у спеціальній літературі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. — М.:
Наука, 1980. – 335 с.

Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. — М.: Мысль, 1991. —300 с.

Агапова Е. Г. Основы физиологии и психологии труда. — Самара, 1991. —
149 с.

Акимова Л.Н. Становление и развитие отечественной экспериментальной
психологии (на материале Южноукраинского региона): Диссертация. — О.,
2001. —185 с.

Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической
диагностике. – К: Наукова думка, 1989.

Данилюк І.В. Історія психології в Україні: Західні регіони України
(кінець XIX — початок XX ст.). Проблеми періодизації та основні
напрямки: Дисертація. — К., 1998. — 195 с.

Дмитриева М.А., Крылов А.А. и др. Психология труда и инженерная
психология. – М., 1999.

Ждан А.Н. История психологии: от античности к современности: Учебник для
психологических факультетов университетов. Изд-во третье. — М.:
Педагогическое общество России, 1999. — 512 с.

Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. — М.: Экономика, 1980.
— 343 с.

Зинченко В.П., Смирнов С.Д. Методологические вопросы психологии. — М.:
Изд-во Моск. ун-та, 1983. — 165 с.

Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде
(Метод. рекомендации) / Е. А. Деревянко, В. К. Хухлаев и др. — М.:
Экономика, 1976. — 76 с.

История психологии труда. Тексты (20 – 30 годы) / Под ред. В.П.Зинченко,
В.М.Мунипова, О.Г.Носковой. — М.: Издательство МГУ, 1983.-360 с.

Климов Е.А. Введение в психологию труда: Учебник для вузов. — М.:
Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. — 350 с.

Климов Е.А., Носкова О.Г. История психологии труда в России. — М.:
Издательство МГУ, 1992. — 221 с.

Котелова Ю.В. Очерки по психологии труда: Учеб пос. – М.: Изд – во МГУ,
1986. – 120 с.

Леонова А.Б., Чернышова О.Н. Психология труда и организационная
психология: современное состояние и перспективи развития. – М., 1995.

Ливитов Н.Д. Психология труда. — М.: 1993. — 340 с.

Моргун В.Ф. Методи психодіагностики підлітків. — Полтава, 1995.

Нариси з історії вітчизняної психології кінця XIX початку XX століття:
36. ст./ За ред. Костюка Г. С. — К.: Радянська школа, 1989.—291 с.

Носкова О.Г. История психологии труда в России. – М., 1997.

Петровский А.В. История психологии. — М., Просвещение 1987. —367 с.

Психология промышленного труда. / Ред. Ошанин Д.А. М., 1992.

Психология труда. Пер. со словац. Матвеевой-Муниповой Г.В. — М
Профиздат, 1989. — 216 с.

Психологія праці та професійної підготовки особистості: Навч. пос. / За
ред. П.С.Перепелиці, В.В.Рибалки. – Хмельницький: ТУП, 2001. – 303 с.

Рибалка В.В. Методологічні питання наукової психології (Досвід осо-тісно
центрованої систематизації категоріально-поняттєвого апарату):
НІВЧ.-МЄТОД. пос. — К: Ніка-Центр, 2003. — 204 с.

Романець В.А., Маноха І.П. Історія психології XX століття: Навч. пос. —
К.: Либідь, 1998. — 992 с.

Рубинштейн С.Л. Основи общей психологии. — М., 1990. — 654 с.

Сознание и трудовая деятельность (ценностьые аспекты сознания,
вербальное и фактическое поведение в сфере труда). — К., 1985. – 188 с.

Тейлор Ф.У. Научная организация труда. — М.,1980.

Толочек В.А. Проблеми современной психологи труда: Уч. пос. — М.: Изд-во
РАГС, 2001. — 84 с.

Трофімов Ю.Л. Інженерна психологія: Підручник. — К: Либідь, 2002. —264
с.

Чангли И.И. Труд. — М., 1999.

Шульц Д., Шульц С. Психология и работа. – СПб.: Питер, 2003. — 560 с.

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 55

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020