«Думка та мова» О.Потебні

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

ПЛАН

Вступ

1. Біографічна довідка

2. Огляд та значення праці «Думка і мова» О.Потебні

3. Витримки з праці «Думка та мова»

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

„Думка та мова” – перша праця О.Потебні – є своєрідним вступом до
наступних його досліджень та має дуже струнку філософську концепцію
мови, але ідеалістичну у своїй основі.

Уже в цьому творі були намічені деякі загальні положення, які надалі
розвивалися та конкретизувалися Потебнею на великому фактичному
матеріалі, який був витягнутий із різних (давніх та нових) мов
індоєвропейської сім’ї, у геніальній праці „Из записок по русской
грамматике”.

Мова розглядається О.Потебнею в контексті культури; у міфі, фольклорі та
словесності він бачить похідні від мови моделюючі системи. Тому мова
ставиться ним у ще одне сутнісне відношення — до народу і народності
(нації). Мова є породженням і виявом «народного духу», вона ж окреслює
нац. самість спільноти, кодуючи у структурах твореного нею «проміжного»
світу особливий нац. світогляд. Убачаючи в мові єдино властиві кожній
людині та кожній спільноті спосіб і можливість сприймати світ і мислити
його, Потебня О.О. гостро протестував проти денаціоналізації загалом і
деукраїнізації зокрема як духовного і душевного розтління.

1. Біографічна довідка

Олекса?ндр Опана?сович Потебня? (*10(22) вересня 1835, х. Манів, побл.
с. Гаврилівки, тепер Гришиного Роменського району Сумської області — †29
листопада (11 грудня) 1891, Харків) — український мовознавець, філософ,
фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч,
член-кореспондент Петербурзької АН з 1875, член багатьох (у тому числі
зарубіжних) наукових товариств.

Закінчив 1856 р. Харківський університет. Був учителем російської мови у
гімназії, з 1861 — ад’юнкт Харківського університету з правом викладання
історії російської мови.

3 серпня 1862 р. до серпня 1863 р. — в закордонному науковому
відрядженні (Німеччина, Чехія, Австрія). Після повернення — доцент
кафедри слов’янського мовознавства і секретар історико-філологічного
факультету, від 1875 р. екстраординарний, згодом — ординарний професор
кафедри російської мови і словесності Харківського університету.

Один із засновників Харківської громади, Харківського
історико-філологічного товариства (був його головою у 1877-1890 рр.).
Основоположник т. з. психологічного напряму в слов’янському
мовознавстві.

Автор праць із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики,
семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору,
етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв’язок мови й
мислення тощо.

2. Огляд та значення праці «Думка і мова» О.Потебні

У праці “Думка і мова” О. Потебня відстоює позицію, згідно якої жодне
слово однієї мови “не покриває” слова з іншої, тим більше, – комбінації
слів, картини, почуття, – реальна суть їх зникає при перекладі.

З урахуванням комбінаторних можливостей слів та багатозначності
поетичних тропів, створених на основі асоціацій шляхом поєднання слів,
цей потенціал помножується у необмежену кількість разів.

Усі чотири частини цього великого дослідження присвячені питанням
російського історичного синтаксису.

Як зазначав ще В. Гумбольдт, синтез створює щось таке, що не існує саме
по собі в жодній частині цілого; мистецтво через творчу уяву поєднує
чуттєві феномени і через них веде нас до бачення ідеальної цілісності.

Суперечність між одиничністю образу та безконечністю його можливих
окреслень виникає не лише тому, що у значенні слова завжди закладено
більше, ніж в уявленні, і саме слово служить лише “точкою опори для
думки”, а й тому, що з допомогою слова не можна передати іншому своєї
думки, а можна лише пробудити в ньому його власну. Через мову автор
може викликати думки у читачів чи слухачів його твору, але тільки через
художній образ письменник забезпечує широту і багатство значень; тоді
окремий образ здатний створити цілий світ уявлень, думок і переживань у
сприйманні інших людей. Це зумовлено ще й тим, що кожен образ містить у
собі ряд ознак, які необхідно поєднати у свідомості, але лише одна з цих
ознак може домінувати в уяві, створюючи відчуття цілісного предмета.

І в кожному окремому випадку домінантна ознака буде іншою.Таким чином,
ориґінальність художнього твору, його здатність викликати певне значення
полягає не у новизні його зовнішнього обрису, а “в певній гнучкості
образу, в силі внутрішньої форми викликати найрізноманітніший зміст”.
Так само, як існує різниця між емпіричним світом та духовною реальністю,
існує різниця й між художнім твором та його змістом. Оскільки в
художньому слові синкретично поєднуються два виміри – його об’єктивне
значення та суб’єктивне (потенційно багатозначне), – то його зміст
завжди залишається абстрактним, прихованим і складним для розуміння.
Наскільки його вдасться розкрити, залежить від творчих здібностей
окремої особистості. Відтак, О. Потебня наполягав на активній ролі
особистості у процесах поетичного творення і сприймання. Вважаючи
основною функцією поезії коґнітивну (при цьому він наголошував не
стільки на пізнанні читачем об’єктивної дійсності, скільки на пізнанні
власного внутрішнього світу), український філолог послідовно відстоював
думку, що триєдина структура мистецького твору виникає лише в процесі
естетичного сприймання. До появи читача або слухача твір ніби очікує
свого завершення у сприйманні. Оскільки слово є “опорною точкою
думки”, а мова є тим єдиним засобом, через який пізнається дійсність, то
для виникнення повної структури твору поетичний текст мусить бути
актуалізований мовленням пізнаючого суб’єкта. Тут постає питання не лише
про індивідуальну систему мовлення поодинокого читача чи слухача, а й
про складні ієрархічні структури національних мов, закорінених в
культурах, традиціях, специфіці мислення. Так О.Потебня упритул
підійшов безпосередньо до проблеми перекладу – відтворення художнього
твору засобами іноземної мови і, як завершення цього процесу, –
сприймання його крізь призму іншої національної свідомості.

Услід за В. Гумбольдтом, який вважав, що навіть окреме слово в іншій
мові має зовсім інше значення, О.Потебня заперечував саму можливість
точного (повного) відтворення ориґіналу мовою іншого народу, передачу
окремих деталей, поетичних нюансів, мікроелементів, які в сукупності
становлять ієрархічну структуру художнього твору. Зважаючи на те, що
всі мови занурені у народну свідомість, він твердив, що “переклад з
однієї мови на іншу є не передача тої самої думки, а ґенерування іншої,
відмінної…”.

Попри скептичне ставлення О. Потебні до можливостей художнього
перекладу, із його теорії можна вивести критерії, які є необхідними при
відтворенні художнього тексту іншою мовою. Основним з них є
обов’язковість збереження і передачі триєдиної структури твору в рамках
іншомовної системи. Якщо взяти до уваги тезу О. Потебні, що “поетичний
образ служить зв’язком між зовнішньою формою і змістом (значенням)”,
можна обґрунтувати висновок, що художній образ є визначальним елементом,
основою, на якій повинен будуватись поетичний переклад, і досягти
адекватного відтворення образу при перекладі твору можна тільки через
цілісне відтворення форми і змісту поетичного тексту.

2. Результат, окреслений рядом позатекстових чинників, часто залежить ще
й від особливостей творчої уяви, фантазії кожної окремої особистості,
особливостей її художньої натури. Ці характеристики часто є
вирішальними і для митця, і для перекладача, що, за словами Новаліса,
повинен бути “поетом поета”, тому мусить володіти мистецтвом
образотворення не менш вправно, ніж автор ориґіналу. Ще одним вагомим
критерієм у процесі розуміння та перекладу є проникнення у внутрішню
енергію слова. Внутрішньою енергією окремого слова, на думку О.Потебні,
є його етимологічне значення, що водночас постає символом предмета;
енергією ж твору є закладений у ньому смисл, закорінений в національну
систему народної творчості, культурні цінності, історичний досвід.
Відтак, саме цей пласт становить бар’єр розуміння для людини, вихованої
в іншій національній ситуації. Якщо перекладачеві вдасться подолати
бар’єр, то це буде запорукою його успішної праці, основою для створення
відносно адекватного перекладу.

На початку ХIХ ст. значно сильніше, ніж згодом, виявлявся зв’язок
індивідуальної художньої творчості з фольклорною системою народу її
автора, заземленість літератури в усну народну традицію була очевидною.
Приділяючи багато уваги вивченню специфіки народних текстів, О. Потебня
у своєму вченні “не залишав жодних шансів” на можливість створення
рівнозначних за силою вислову та образною структурою перекладів зразків
народнопоетичної творчості. Як і більшість німецьких романтиків, вчений
вважав, що людина однієї національності не здатна досягнути такої
глибини розуміння твору іншонаціональної літератури, якої може досягнути
людина, що народилась і була вихована у лоні цієї нації.

Ґрунтуючись на філософії мови В. Гумбольдта, “Філософії мови і слова” Ф.
Шлеґеля та вченні Г. Штейнталя про зв’язок мови з духом народу,
національною культурою та звичаями, О.Потебня розробив власний
інтеґральний підхід до мови як явища, що пов’язує реальність з духовним
досвідом, минуле – з теперішнім та майбутнім. Так само, як окреме слово
чи художній твір, мова володіє власною внутрішньою силою, що керує нею,
є джерелом її розвитку, основою нового сенсоутворення.

Для О. Потебні мова – це не замкнена схема, а постійний процес,
коґнітивна енергія, в якій закладена ґенеруюча сила образності.
Перекладач, як і кожен митець, особливо той, чия творчість
безпосередньо пов’язана з художнім словом, повинен опанувати ґенеруючу
владу мови: уміти черпати з неї енергію для сенсоутворення, вміти
поєднувати її із силою думки, можливостями образної уяви, творчої
фантазії – авторської та власної.

У такому підході простежуються перегуки з думкою, неодноразово
висловлюваною Ф.В. Шеллінгом: “чим глибше ми проникаємо в мову, тим
сильніше виявляється, що її глибина перевищує глибину будь-якого
творчого породження”, оскільки “сама мова є… досконалим твором
мистецтва” .

У своїх поглядах О. Потебня не тільки значно випередив вчення Ф. де
Соссюра про триєдину структуру мови (місце знаків у формуванні звукового
образу (картини), залежність значень однієї мови відносно інших мов;
ідеї про роль індивідуальної та національної психології у процесі
творчості та сприймання, відтак – погляди, розроблені кілька десятиліть
пізніше школою рецептивної естетики, вчення М. Хайдеґґера про мову як
дім буття), а й підійшов упритул до опрацьованої у ХХ ст. ідеї мовного
моделювання дійсності.

3. Витримки з праці «Думка та мова»

Ось ключові думки О.Потебні в праці «Думка та мова»:

..мысль без языка, как дух без тела, быть не может… Слово языков
односложных, как китайский, не выражающих звуками отношений, есть
“строго неделимая единица, как в природе кристалл». Слово языков
приставочных, грубо выражающих отношение самостоятельными словами,
приставляемыми к неизвестному корню, есть скорее почва для других
неделимых, чем субъективное единство членов, как в природе растение. В
языках флектирующих, каковы индоевропейские, в коих отношение выражается
окончанием, не имеющим самостоятельного бытия, и изменениями корня,
слово есть опять единство, как в односложных, но уже единство в
разнообразии членов, как в природе животный организм”.

… “История и язык (то есть его создание и усовершенствование) это
сменяющие друг друга деятельности человеческого духа”….

… Язык есть вечно повторяющееся усилие (работа) духа сделать
членораздельный звук выражением мысли… Это – определение не языка, а
речи, как она каждый раз произносится…; но, собственно говоря, только
совокупность таких актов речи … есть язык…

… Язык есть средство не выражать уже готовую мысль, а создавать ее,
что он не отражение сложившегося мир о созерцания, а слагающая его
деятельность. Чтоб уловить свои душевные движения, чтобы осмыслить свои
внешние восприятия, человек должен каждое из них объективировать в слове
и слово это привести в связь с другими словами для понимания своей и
внешней природы вовсе не безразлично, как представляется нам эта
природа, посредством каких именно сравнений стали ощутительны для ума
отдельные ее стихии, насколько истинны для нас сами эти сравнения, –
одним словом, не безразличны для мысли первоначальное свойство и степень
забвения внутренней формы слова. Наука в своем теперешнем виде не могла
бы существовать, если бы, например, оставившие ясный след в языке
сравнения душевных движений с огни, водою, воздухом, всего человека с
растением и т.д. не получили для нас смыла только риторических украшений
или не забылись совсем; но тем не менее она развилась из мифов,
образованных посредством слова. Самый миф сходен с наукою в том, что и
он произведен стремлением к объективному познанию мира.

… Речь нераздельна с пониманием, и говорящий, чувствуя, что слово
принадлежит ему, в то же время предполагает, что слово и представление
не составляют исключительной, личной его принадлежности, потому что
понятное говорящему принадлежит, следовательно, и этому последнему.

Висновок

Отже, „Думка та мова” праця О.Потебні, яка виступає своєрідним
започаткуванням до наступних його досліджень та має дуже струнку
філософську концепцію мови, але ідеалістичну у своїй основі.

Усі чотири частини цього великого дослідження присвячені питанням
російського історичного синтаксису.

Список використаної літератури

Иваньо И., Колодная А. Эстетическая концепция А. Потебни // Потебня А.А.
Эстетика и поэтика. – М.: Искусство, 1976.

Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від О.Потебні до гіпотези
мовного релятивізму). – Львів: Літопис, 2002.

Потебня А. Из записок по теории словесности // Потебня А.А.
Теоретическая поэтика. – М.: Высшая школа, 1990.

Потебня А.А. Мысль и Язык // Слово и миф. М., 1989.

Потебня А.А. Теоретическая поэтика. – М.: Высшая школа, 1990.

Потебня А.А. Эстетика и поэтика. – М.: Искусство, 1976.

Фізер І. Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні
(Метакритичне дослідження). – К.: Видавничий дім “КМ Academia”, 1993.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter