.

Дельфіни

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
158 8897
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

з природознавства

на тему:

“ДЕЛЬФІНИ”

ПЛАН

Вступ

1. Наукові дослідження, походження назви, різновиди

2. Загальний опис: фізіологія, рух, сигнали

3. Головні представники

4. Класифікація

5. Охорона

Список використаної літератури

Вступ

Дельфіни… Їх дружні мордочки стали символом моря. Ті, що пливуть
швидше за вітер… Супутники мореплавців, рятівники тих, хто потерпає в
морі… Хто з нас не біг на берег, почувши крик: “Дельфіни!”, щоб бодай
здалеку їх побачити? Хто не мріяв покататися на чорній блискучій спині?

Про них складено більше легенд, аніж про будь-яких інших живих істот на
Землі. По всьому світу будують спеціальні заклади – дельфінарії, де ви
можете побачити і навіть торкнутися живого дельфіна.

Дельфі?ни, підродина ссавців родини зубатих китів ряду китоподібних.
Містить 20 родів, 48 видів. Довжина тіла 1,2 — 3 м, у деяких видів до 10
м. Живуть переважно в помірнотеплих, у тому числі прісних (річкові
дельфіни), водах. Більшість дельфінів — стадні тварини. Вони чудово
плавають, можуть розвивати швидкість до 55 км/год. При пошуках їжі й
орієнтуванні під водою використовують ехолокацію, мають розвинену
звукову сигналізацію. Тривалість життя — 30 (дрібні дельфіни) — 50
років. Товариські і дружелюбні тварини, добре приживаються і
розмножуються в неволі, піддаються дресируванню. Промисел дельфінів
заборонений, за винятком кількох видів в Японії та на Соломонових
островах.

1. Наукові дослідження, походження назви, різновиди

Гідродинамічна будова тіла, здатність пірнати на велику глибину,
надійність ехолокатора, що дельфін використовує для навігації, пошуку
їжі (риби) і комунікації, викликає великий інтерес вчених. У ряді країн
велися роботи з використання дельфінів у військових цілях.

За давньогрецькою легендою, «дельфіном» назвали тварину, в яку
перетворився Аполлон, щоб показати людям шлях у Дельфи, де потім був
заснований знаменитий дельфійський оракул і храм. В перекладі з
давньогрецької ?????? походить від слова ??????(матка), дослівно означає
“риба з маткою”.

В 1933 році трьох дивних дельфінів було викинуто на Ірландське
побережжя; вони виявились гібридами дельфіна Різо і Афаліни (
Пляшконосий дельфін ). Парування було повторено в неволі і дало таке ж
потомство. Багато інших гібридів дельфінів живуть в неволі по всьому
світі, а також зафіксовані згадки про них і в дикій природі, наприклад
про Атлантичну Плямисту Афаліну. Хоча найбільш відомим є Косаткодельфін
– результутат схрещення Афаліни і Малої Чорної Косатки. Косаткодельфін є
здатним до розмноження гібридом, але на даний час тільки два таких
дельфіни живуть у водяному парку “Sea Life” Гаваї, США. Також вони були
помічені в дикій природі.

2. Загальний опис: фізіологія, рух, сигнали

У одних дельфінів рило витягнуте вперед у вигляді дзьоба (пологи
Platanista, Inia, Delphinus); у інших голова спереду закруглена, без
дзьобовидного рила (Phocaena, Orca (Касатка), Globicephalus (Грінда),
Delphinapterus.

Дельфіни плавають виключно швидко, зграйки дельфінів часто слідують за
пароплавами і кораблями. Дельфін був улюблений і популярний спрадавна:
існує безліч поетичних оповідей і поверий (переказ про Аріоне) про
дельфінів і їх скульптурні зображення.

Період вагітності дельфінів  10—18 місяців. Самка дельфіна зазвичай
приносить одного дитинчати в 50-60  см завдовжки і якийсь час дбайливо
його охороняє. Ростуть дельфіни, мабуть, поволі, і тривалість їх життя
повинна бути досить значна.

З дельфінами пов’язаний т.  н. «Парадокс Гріючи». У 1930-х рр. англійця
Джеймса Гріючи здивувала незвичайно висока швидкість плавання дельфінів
(37 км/ч по його вимірюваннях). Провівши необхідні розрахунки, Грей
показав, що по законах гідродинаміки для тіл з незмінними властивостями
поверхні, дельфіни повинні були володіти у декілька разів більшою
м’язовою силою, чим спостерігалася у них. Відповідно, він припустив, що
дельфіни уміють управляти обтічністю свого тіла, зберігаючи ламинарное_

Дельфіни мають розвинену систему звукової сигналізації і ехолокації.
Всупереч распростаненному думці, достовірних даних про існування
особливої дельфінової «мови» немає, хоча в 2006 році колектив
американських дослідників встановив, що дельфіни здібні до привласнення
і розпізнавання імен. Також в червні 2005 року спільними зусиллями
австралійських, американських і канадських дослідників було показано, що
дельфіни можуть використовувати знаряддя праці, причому відповідні
уміння передаються з покоління в покоління на культурному рівні

3. Головні представники

Афаліни

Афаліни (Tursiops truncatus)  найвідоміший і популярніший різновид
дельфінових. При згадці дельфіна

Поширені по всьому світу. Представники роду афалин, що водяться в
північній частині Атлантичного океану (зрідка заходять і в Балтійське
море), зустрічаються рідше за попередній вигляд і досягають більшої
величини (3,5-4,5  м довжини); у гренландцев називалися «незарнак».

Морська свиня

Іншу звичайну форму європейського Морея складає морська свиня, Phocaena

У великих річках жаркого поясу водяться особливі породи Д., що
представляють вже виключно річкових тварин. Platanista gangetіса Cuv.,
гангский Д., про існування якого було відомо вже Плінію, з дуже довгим і
тонким рилом, подвійними носовими отворами і ледве помітним спинним
плавником; з верхнього боку чорно-сірого, знизу білуватого кольору;
досягає 2  м довжини. Водиться в Гангу і його притоках, в Брамапутре і в
Інді. Харчується рибою і ракоподібними. Inia boliviensis D’Orh.,
південноамериканський річковий Д., що відрізняється тим, що довгий і
вузький дзьоб його усаджений коротким жорстким волоссям; низький спинний
плавник на задній третині тіла; зверху блідо-голубуватого кольору, знизу
світлого з червонуватим відтінком; від 2 до 3  м довжини (самка значно
менш).

***

У Чорному морі живе аж три види дельфінів: дельфін-білобочка Delphinus
delphis, афаліна чорноморська Tursiops truncatus та азовка, або фоцена
звичайна Phocoena phocoena. Їх можна побачити з берега, причала,
корабля, в малолюдних місцях вранці та ввечері, рідше – вдень, коли вони
виходять на лови. Їх легко розрізнити між собою: афаліна – безумовний
лідер в популярності, багато хто бачив її виступи у вітчизняних
дельфінаріях, і вже точно всі бачили афаліну в документальних та
художніх фільмах про природу; білобочку ви впізнаєте по V-подібних
смугах, що тягнуться від очей і яскраво контрастують з темною спиною,
азовка має темну спину та біле черево, голова в цього дельфіна маленька,
з тупим рилом, через що азовку ще називають морською свинею. Спинний
плавець – “візитна картка” дельфіна для сухопутного спостерігача. Він
має риси настільки індивідуальні, що по ньому можна впізнати окремого
дельфіна – так, як ми впізнаємо один одного в обличчя. У афаліни та
білобочки він загострений і трохи загнутий назад, у азовки – невеликий,
майже трикутної форми. Азовка – найменший з трьох видів дельфінів –
розміром з середню людину: довжина його тіла – від 135 до 180 см, маса –
45 – 65 кг. Порівняйте з білобочкою: довжина тіла – 180 – 200 см, вага –
75 – 95 кг (в інших ділянках ареалу вона навіть крупніша) або з
афаліною: довжина сягає 330 см, маса – 300 кг! Афаліна, що сердиться,
може ударом хвоста збити з ніг людину і завдати їй ушкоджень, а таранний
удар рострумом (“носом”) має таку силу, що кілька дельфінів здатні
забити акулу. Удари хвостом та рострумом є в дельфінів способом нападу
та захисту. Зуби, а їх чимало – в середньому від 40 до 55 пар, їх
кількість різна на верхній і нижній щелепах, – не є головною зброєю
дельфінів на відміну від акул. 

Від акул дельфіни відрізняються ще й тим, що не є рибами, дельфіни – це
дрібні представники зубатих китоподібних (Cetaceae). Ці ссавці мають ряд
унікальних пристосувань, які дозволили їм опанувати морські простори:
обтічна форма тіла, гладенька шкіра, великий шар жиру, що зменшує
нерівності тіла, плавці та хвіст – надбання, що з’явились після
повернення сухопутних пращурів китоподібних до моря. Ці та інші
пристосування дозволяють дельфінам розвивати швидкість у воді до 40
км/год – і навіть більше! Безсумнівно, це хороший показник: таку
швидкість здатні розвивати лосось, скумбрія, акула, а на землі – кращі
рисаки на іподромах.

Афаліна є космополітичним видом: вона зустрічається в океанах та
периферійних морях тропічних та помірних широт, вона займає
найрізноманітніші місця існування і вважається чи не найбільш
пристосованим китоподібним. Існують прибережні популяції – вздовж
континентів і навколо більшості океанічних островів та атолів. Ці
тварини часто живуть в затоках, естуаріях та гирлах річок – і навіть
заходять вище. Існують і пелагічні популяції – ті, що зосереджуються
далеко від берега, – наприклад, в Гольфстрімі в північній Атлантиці та в
східних тропіках Тихого океану. У нас, в Чорному морі, афаліна також
може утворювати невеликі групи у відкритій частині моря далеко від
берега, але основними місцями існування для неї є прибережні води. Наша
афаліна не любить тривалих міграцій, здебільшого переміщується в зоні
поширення бентосу – морського “мілководдя”, де ще ростуть на дні якісь
водорості та є великий шанс когось вполювати. Афаліни зустрічаються
навіть в Азовському морі, щоправда, нечасто, вони заходять туди через
Керченську протоку. 

На відміну від афаліни, білобочка уникає опріснених акваторій, тому в
Азовське море не заходить. Вона зустрічається переважно у відкритих
ділянках моря, і навіть в Керченську протоку останнім часом заходить
дуже рідко. Ареал білобочки оточує континентальний шельф і відкриті води
Атлантичного та Тихого океанів. Цей вид широко розповсюджений в теплих
водах помірних, субтропічних і тропічних широт, переважно на значній
відстані від берега. Білобочка рідко заходить північніше 60О широти в
північній частині Атлантичного океану та 50О широти в північній частині
Тихого океану, а в Південній півкулі рідко коли перетинають 50о
паралель.

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

h-

:е на велику відстань від моря. Для неї характерні сезонні міграції:
навесні вона кочує з Чорного моря в Азовське, а восени – навпаки;
повертається вона з приплодом, і ця осіння міграція співпадає з масовим
ходом хамси, яку азовка дуже полюбляє.

Втім хамса дістається азовці нечасто, адже цей вид дельфінів живе в
прибережних зонах, відповідно, вживає бентосну рибу – переважно бичків
(ротана, кругляка та інших) та пікшу, а хамса, атерина і шпрот, що
інколи входять до раціону азовки, – це риби пелагічні, риби відкритого
моря. Вони дістаються білобочці, і це справедливо: пелагічна білобочка
сидить на хамсово-шпротній дієті – в залежності від сезону. Річ у тім,
що шпрот утворює великі скупчення в теплий період (бо нереститься в
холодний), а хамса – навпаки, а в раціоні білобочки ці риби мають
значення під час найбільшої своєї концентрації у скупченнях. 

Азовка може їсти не тільки рибу: відомо, що вона вживає ракоподібних та
молюсків, а буває, що й водорості – їх знаходили у шлунках дельфінів.
Втім, може бути, що водорості потрапляли туди випадково – при полюванні
дельфінів на донну рибу.

Афаліна також не нехтує ракоподібними та молюсками, але основу
харчування в неї складають бентосні види риб, як і в азовки. Афаліні
прогодуватися важче: скільки треба бичків, щоб задовольнити потреби
трьохсот кілограмів живої – і дуже активної – ваги! Тому спектр харчових
об’єктів в неї дуже широкий: мерланг, ставрида, оселедець, камбала,
велике значення має хамса в періоди її найбільшого скупчення, лобан,
барабуля, пеленгас.

Ці відмінності дали вченим підстави класифікувати афаліну та азовку як
бентоіхтіофагів (харчуються здебільшого придонною рибою), а білобочку –
як пелагічного іхтіофага (харчується рибою, що живе у товщі води).
Різниця в харчуванні сприяла зниженню міжвидової конкуренції й повнішому
використанню харчових ресурсів. 

Вважається, що харчовий спектр для кожного виду є специфічним, проте
суттєвих відмінностей в будові травної системи цих дельфінів немає. А це
значить, що в них немає харчової спеціалізації, тобто їсти чи не їсти ту
чи іншу рибу є вільним вибором кожного дельфіна, і визначається
доступністю цієї риби, а не тим, що дельфін не здатен її з’їсти.
Відсутність харчової спеціалізації дозволяє їм займати екологічні ніші
інших видів дельфінів, а якщо враховувати те, що харчова база суттєво
зменшилась через забруднення прибережних вод, інтенсивне судноплавство
та рибальство, і дельфіни були частково витіснені з прибережної зони, то
цілком очевидно, що конкуренція за певні харчові ресурси незабаром може
посилитися. 

Важко сказати, до чого призведе подібна конкуренція, адже азовка,
афаліна та білобочка відрізняються за багатьма параметрами, і на даний
момент неможливо передбачити, яким чином зміниться хитка рівновага в
співвідношенні чисельності цих дельфінів. 

На сьогоднішній день популяція білобочки є найчисельнішою серед
чорноморських китоподібних, а популяція афаліни – найменш чисельною; за
деякими оцінками стан популяції афаліни є критичним. Це не дивно,
зважаючи на те, що живуть афаліни 30 років, білобочки – до 20 – 30, а от
розмножуватись білобочки починають в 2 – 4 роки, а афаліни – в 5 – 12
(самці пізніше від самиць на два-три роки). 

Для розмноження афаліни об’єднуються в групи, в інший час самці і самиці
тримаються окремо, невеличкими групками, самці часто плавають поодинці.
Парування відбувається протягом всього року, вагітність триває 12
місяців, народжує афаліна одне, дуже рідко – двох малят, і годує їх
своїм молоком від 4 до 18 місяців, періоди вагітності чергуються з
періодами яловості, які тривають декілька років, зазвичай до шести.
Отже, одна самиця за своє життя може народити і виростити до 5 дитинчат,
і не всі з них доживуть до статевої зрілості…

У білобочок парування сезонне – з кінця весни до ранньої осені, термін
вагітності 10 – 11 місяців і 14 – 19 місяців відбувається годування
маленьких дельфінів молоком. Білобочки часто збираються у групи з
декількох десятків особин та можуть утворювати скупчення з сотень
особин.

Азовка досягає статевої зрілості швидше за афаліну (вже на 3 – 4 році
життя), проте і тривалість життя в неї значно менша – до 15 років.
Вагітність триває 9 – 11 місяців, лактація – 4 – 6 місяців, шлюбний
період – протягом літа. Статевозрілі самки здатні вагітніти щороку. 

4. Класифікація

У сімействі виділяються наступні роди:

Delphinus Linnaeus, 1758 

Tursiops Gervais, 1855 

Grampus Gray, 1828 

Orcinus Fitzinger, 1860 

Feresa Gray, 1870 

Sotalia Gray, 1866 

Stenella Gray, 1866 

Globicephala Lesson, 1828 

Cephalorynchus Gray, 1846 

Lagenodelphis Fraser, 1956 

Lagenorhynchus Gray, 1846 

Lissodelphis Gloger, 1841 

Neophocaena Palmer, 1899 

Orcaella Gray, 1866 

Peponocephala Nishiwaki et Norris, 1966 

Phocoena Cuvier G., 1817 

Phocoenoides Andrews, 1911 

Pseudorca Reinhardt, 1862 

Sousa 

Steno Gray, 1846 

5. Охорона

Деякі види і підвиди дельфінових знаходяться на межі зникнення і
охороняються місцевим і міжнародним законодавством. Один з прикладів 
підвид дельфіна Гектора, що живе в Новій Зеландії, відомий як дельфін
Maui. [Cephalorhynchus hectori maui] Всього у водах Північного Острова
Нової Зеландії живе менше ніж 150 цих дельфінів.

Починаючи з 1966  г після ухвалення Конвенциі СИТЕС в СРСР промисел
дельфінів був заборонений. Туреччина на справжній момент це договір не
ратифікувала.

2007 рік був визначений ООН як «Рік Дельфіна» і, зважаючи на успіх, був
продовжений на 2008 рік.

В минулому відбувалася хижацька експлуатація дельфінів, в промислових
цілях їх знищували десятками тисяч на рік, а під час найбільш
інтенсивного промислу лише в СРСР його обсяг сягав близько 140 – 150
тисяч дельфінів. Незважаючи на те, що більший відсоток промислу складав
дельфін-білобочка, його популяція постраждала менше, ніж популяція
афаліни, наслідки дельфінобійного промислу для якої є найбільш
негативними. 

Азовка теж зазнала величезної шкоди від промислової експлуатації в
минулому, проте і зараз вона відчуває дуже велике антропогенне
навантаження через прилови в донні зяброві тенета, в яких гине значна
кількість дельфінів, серед яких багато вагітних самок. 

В деякі роки вченими реєструються спалахи смертності серед дельфінів
через епізоотії (паразитичні захворювання), а вірусні захворювання
нерідко є причиною того, що дельфіни викидаються на берег. Якщо Азовське
море замерзає раніше, ніж азовки встигають відмігрувати до Чорного моря,
деяка кількість цих дельфінів гине. 

Забруднення середовища і накопичення в організмі дельфінів шкідливих
речовин, виснаження кормових ресурсів, неспокій і травматизм через
судноплавство, інші типи господарської діяльності людини та
браконьєрство є причинами зменшення популяцій чорноморських дельфінів. 

Криза, викликана діяльністю людини, є настільки серйозною, що самотужки
дельфіни подолати її не зможуть. Для того, щоб вижити, вони потребують
нашої допомоги.

Чорноморські дельфіни занесені до Червоної книги України та національних
Червоних книг інших чорноморських держав, Червоного списку МСОП та
Червоної книги китоподібних МСОП. Вони охороняються Бернською,
Боннською, Вашингтонською конвенціями (CITES), Угодою про збереження
китоподібних Чорного й Середземного морів і прилеглої зони Атлантики
(ACCOBAMS). Заходи охорони чорноморських китоподібних передбачаються
Стратегічним планом дій щодо реабілітації і захисту Чорного моря.

Для багатьох з нас дельфін є невід’ємним символом моря, яке неможливо
без них уявити. Незважаючи на те, що дельфіни адаптовані до водного
середовища, вони, так само, як і ми, дихають легенями, в них схожа
будова внутрішніх органів, подібні фізіологічні процеси, вони, подібно
до нас, вигодовують своїх малят молоком. Вони вважаються розумними і
здатними до пізнання тваринами, а їх здатність до утворення складних
соціальних зв’язків зближує їх з нами. Не тільки люди, але й самі
дельфіни розуміють це: виштовхуючи людей, що тонуть, на поверхню, вони
визнають їх подібними собі. І ми, що вважаємо себе розумнішими і вищими
в еволюційному розвитку, маємо поводитись відповідно. Охорона
чорноморських дельфінів потребує участі і зацікавленості багатьох людей
і в перспективі має стати загальнодержавним пріоритетом.

Список використаної літератури

Белькович В. М., Клейнберг С. Г., Яблоков А. В., Наш друг дельфин, М.,
1987;

Белькович В. М., Крушинская Н. Л., Гуревич B. C., Поведение дельфинов в
неволе // Природа. – 1999. – № 11

Жизнь животных, т. 6, М., 1971;

Лилли Дж. Разум дельфина // Природа. – 1999. – № 5-6;

Мухаметов Л. М., Супин А. Я. Сон и бодрствование у дельфинов // В кн.:
Морские млекопитающие. – М.: Наука, 1988.

Першин С. В., Соколов А. С., Томилин А. Г., О регулируемой специальными
сосудистыми органами упругости плавников дельфина, «Докл. АН СССР»,
1980, т. 190, № 3;

Романенко Е. В. Гидродинамика дельфинов // Вестник РФФИ. — 2004. — N3.

Слепцов М. М. Китообразные дальневосточных морей, 2 изд., – Владивосток,
1995

Томилин А. Г. Китообразные. – М., 1987.

Додатки

Додаток 1

Дельфінові

Наукова класифікація

Царство:

Тварини

Тип:

Хордові

Клас:

Ссавці

Загін:

Китоподібні

Підряд:

Зубасті кити

Сімейство:

Дельфінові

Латинська назва

Delphinidae Gray, 1821

Роди

Дельфіни-білобочки

Афаліни

Сірі дельфіни

Касатки

Карликові касатки

Довгодзьобі дельфіни

Продельфіни

Грінди

Строкаті дельфіни

Малайзійські дельфіни

Короткоголові дельфіни

Китовидні дельфіни

Безпері морські свині

Іравадійськие дельфіни

Бездзьобі дельфіни

Малі касатки

Горбаті дельфіни

Великозубі дельфіни

Додаток 2

Дельфіни: 1 — карликова касатка (Feresa attenuata); 2 — мала касатка
(Pseudorca crassidens); 3 — касатка (Orcinus orca); 4 — иравадийский
дельфін (Orcella brevirostris); 5 — бездзьобий дельфін (Peponocephala
electra); 6 — сірий дельфін (Grampus griseus).

Дельфіни: 1 — чорна гринда (Globicephalus melas); 2 — дельфін Коммерсона
(Cephalorhynchus commersoni); 3 — білобокий дельфін (Lagenorhynchus
acutus); 4 — беломордый дельфін (Lagenorhynchus albirostris); 5 —
тихоокеанський короткоголовий дельфін (Lagenorhynchus obliquidens); 6 —
смугастий продельфин (Stenella caeruleoalbus); 7 — малайський продельфин
(Stenella dubia); 8 — продельфин, що крутиться (Stenella longirostris);
9 — плямистий продельфин (Stenella pernettyi); 10 — північний китовидний
дельфін (Lissodelphis borealis); 11 — південний китовидний дельфін
(Lissodelphis peroni); 12 — безпера морська свиня (Neomeris
phocaenoides); 13 — північна белокрылая свиня (Phocaenoides dalli); 14 —
південна белокрылая свиня (Phocaenoides truei); 15 — морщинистозубый
дельфін (Steno bredanensis).

PAGE

PAGE 2

PAGE

PAGE 5

PAGE

PAGE 6

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020