.

Юридична природа договорів страхування та перестрахування (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
105 4383
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Юридична природа договорів страхування

та перестрахування»

ПЛАН

ВСТУП

1. СУТНІСТЬ СТРАХУВАННЯ, ПРАВОВІ АСПЕКТИ

1.1. Поняття страхування

1.2. Види і форми страхування

2. ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ І ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО СТРАХОВИХ ДОГОВОРІВ

2.1. Поняття і зміст договору страхування

2.2. Права та обов’язки суб’єктів страхового зобов’язання

2.3. Процедура підготовки та укладання договору

2.4. Вирішення спорів і припинення дії договору

3. ПЕРЕСТРАХУВАННЯ, ДОГОВОРИ ПЕРЕСТРАХУВАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ

3.1. Питання суб’єкта перестрахування

3.2. Визначення поняття “договір перестрахування”

3.3. Правова природа договору перестрахування

3.4. Правовий інститут перестрахування: вид, галузь чи форма страхування

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Економічні та соціальні перетворення в Україні, розвиток міжнародних
відносин зумовили формування страхової галузі. Формування економіки,
процеси роздержавлення і приватизації, зростання конкуренції приводять
до переорієнтації та розвитку системи захисту юридичних та фізичних осіб
від матеріальних втрат, які можуть виникнути в результаті стихійного
лиха, нещасного випадку та інших ризикових обставин. У зв”язку з цим
необхідно вдосконалювати систему і механізм нагромадження коштів для
забезпечення належної матеріальної підтримки тих, хто постраждав і поніс
певні втрати.

Страховий ринок в Україні розвинутий недостатньо. В державі на сьогодні
функціонує понад 240 страхових компаній, посередницьких та інших
організацій, які причетні до страхової справи. Серед них найбільш відомі
НАСК “Оранта”, АСК “Енегополіс”, “АКВ ГАРАНТ”, АСК “Алькона” та ін.
Незважаючи на молодий вік українського страхового ринку, спостерігається
постійне зростання обсягів наданих страхових послуг.

Страхування в Україні на сьогоднішній день проходить період свого
становлення й розвитку. В процесі становлення пройдено кілька етапів,
протягом яких змінювалося його правове, організаційне та економічне
підґрунтя. Історично склалося так, що сфера страхування була жорстко
централізованою, на чолі її став єдиний страховий орган Держстрах. Кожна
союзна республіка колишнього СРСР мала в ньому своє правління державного
страхування, яке в більшості випадків мало формальний характер.

У свідомості людей страхування не закріпилось в якості обов’язкового
компоненту організації життя, а життєвий уклад був таким, що громадяни
навіть не замислювалися над потребою страхування життя чи майна від
нещасних випадків та стихійних лих. Професія страхових агентів не була
привабливою і прибутковою. В розумінні більшості населення, вони
виступали в якості комедійних персонажів, а не солідних партнерів на
фінансовому ринку.

Ситуація на страховій арені різко змінилася у зв’язку з демонополізацією
страхової діяльності, легалізацією підприємств, у результаті чого
відбувся процес росту кількості альтернативних (недержавних) комерційних
страхових організацій, діяльність яких охоплювала, окрім історично
сформованих видів страхування, страхування комерційних, фінансових,
господарських ризиків, експортних кредитів та іноземних інвестицій,
котрі стали повсякденною реальністю для десятків тисяч людей.

Система страхування виконує важливу службову функцію забезпечення
захисту учасників різноманітних комерційних операцій від можливих втрат,
що виникають, головним чином, у результаті загибелі чи пошкодження майна
з причин випадкового і стихійного порядку.

Цей інститут не лише важливий у сучасних умовах життя і діяльності
громадян, підприємств, установ, організацій, банківських, комерційних
структур та українського суспільства в цілому, а й відпрацьований у
теорії юридичної науки та в практиці.

У зв’язку з цим, виникає необхідність детальної правової регламентації
усього комплексу страхової справи, пов’язаної зі здійсненням
господарської діяльності, законодавчого визначення та закріплення
найбільш суттєвих понять страхування, що надасть змогу учасникам
страхових правовідносин дотримуватись вимог закону й уникнути проблем
при укладанні договорів страхування.

Об’єкт дослідження: договори страхування та перестрахування.

Предмет дослідження: правові аспекти регулювання страхування та
перестрахування в Україні, особливості укладення та розірвання договорів
страхування та перестрахування, обов’язки та права сторін договору
страхування чи перестрахування.

Структура роботи: вступ, основна частина, висновки, список використаних
джерел.

Основна частина складається з трьох розділів з підрозділами.

Методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, хронологічний метод,
метод узагальнення та ін.

1. СУТНІСТЬ СТРАХУВАННЯ, ПРАВОВІ АСПЕКТИ

1.1. Поняття страхування

Глава 31 ЦК 1963 р., що регулювала страхування, мала назву “Державне
страхування”. Однак нині здійснення страхування — не монополія держави.
Тому страхування в Україні не є винятково державним, а здійснюється
також великою кількістю недержавних страховиків. У ЦК 2003 р.
страхування регулює гл.67 [2].

Крім ЦК, нормативно-правовими актами, що регулюють страхування в
Україні, зокрема, є:

– Закон України від 7 березня 1996 р. “Про страхування” (в редакції
Закону від 4 жовтня 2001 р.) [3];

– Положення про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими
підрозділами страховиків, затверджене наказом Комітету у справах нагляду
за страховою діяльністю від 12 березня 1994 р. №П;

– Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 р.
№1290;

– Положення про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків)
України, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою
діяльністю від 9 грудня 1996 р. №129;

– Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р.
№1523;

– Положення про впорядкування діяльності страхових брокерів,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р.
№747;

– Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені
наказом Державного Комітету України з питань регуляторної політики та
підприємництва і Міністерства фінансів України від 16 липня 2001 р.
№98/343.

У Законі “Про страхування” страхування визначене як вид
цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та
юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків),
визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок
грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними
особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та
доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страховики — фінансові установи, які створені у формі акціонерних,
повних, командитних товариств або товариств з додатковою
відповідальністю з урахуванням особливостей, передбачених

Законом “Про страхування”, а також одержали у встановленому порядку
ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхова діяльність в
Україні здійснюється виключно страховиками — резидентами України.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише
страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з
формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із
страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до
законодавства України.

Страхувальники мають право укладати із страховиками договори про
страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім
випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть
набувати прав і обов’язків страхувальника згідно з договором
страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого
страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або
юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також
замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено
договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших,
ніж договори особистого страхування, призначати громадян або юридичних
осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання
страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також
замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено
договором страхування.

Основні страхові поняття визначені у Законі “Про страхування”.

Страховий ризик — певна подія, на випадок якої проводиться страхування і
яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок — подія, передбачувана договором страхування або
законодавством, що відбулася і з настанням якої виникає обов’язок
страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування)
страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страхова сума — грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов
страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового
випадку.

Страхова виплата — грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно
до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Страхові виплати за договором страхування життя здійснюється в розмірі
страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних
виплат, обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету).

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за
домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання
договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у
випадках, передбачених чинним законодавством.

Страхове відшкодування — страхова виплата, яка здійснюється страховиком
у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування
відповідальності при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку,
якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими,
якщо це передбачено договором страхування.

Франшиза — частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з
договором страхування.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за
страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з
договором страхування.

Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за
визначений період страхування.

Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються
страховиком самостійно. Конкретний розмір його визначається в договорі
страхування за згодою сторін.

Співстрахування — предмет договору страхування може бути застрахований
за одним договором страхування та за згодою страхувальника декількома
страховиками з визначенням прав та обов’язків кожного із страховиків.

За погодженням між співстраховиками і страхувальником один із
співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у
відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у
розмірах своєї частки. У практиці співстрахування не одержало поширення,
оскільки не дуже бажано для страховиків і не зовсім зручно для
страхувальника.

Перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом,
перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання
всіх або частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого
страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус
страховика чи перестраховика, згідно із законодавством країни, у якій
він зареєстрований.

Згідно зі ст.987 ЦК за договором перестрахування страховик, який уклав
договір страхування, страхує у іншого страховика (перестраховика) ризик
виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником. Це – передача
на договірній основі частини обов’язків за договором страхування одним
страховиком іншому. В світовій практиці це застосовується у
транспортному страхуванні і страхуванні від пожеж [2].

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком
договір про перестрахування, залишається відповідальним перед
страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових
посередників — страхових агентів і брокерів. Страховими посередниками
можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.

Страхові брокери — юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у
встановленому порядку як об’єкти підприємницької діяльності та
здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від
свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу в
страхуванні як страхувальник. Страхові брокери — громадяни.
зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької
діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові
платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду
посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі
брокерської угоди із страховиком, який має потребу в перестрахуванні як
перестрахувальник.

Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та
за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності,
а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі,
виконують роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат та страхових
відшкодувань. Вони є представниками страховика і діють у його інтересах
за винагороду на підставі договору доручення із страховиком

Особливі умови діяльності страхових брокерів, що передбачають їх
сертифікацію і включення до державного реєстру страхових брокерів,
встановлені у Положенні про впорядкування діяльності страхових брокерів.
Діяльність філій і представництв страховиків регулюється Положенням про
порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами
страховиків.

1.2. Види і форми страхування

Види страхування:

1) особисте страхування – страхування, пов’язане з життям,
здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або
застрахованої особи;

2) майнове страхування — страхування, пов’язане з володінням,
користуванням і розпорядженням майном;

3) страхування відповідальності — страхування, пов’язане з
відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну,
а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Форми страхування: добровільне та обов’язкове.

Добровільне страхування — це страхування, яке здійснюється на основі
договору між страхувальником і страховиком.

Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування
визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком
самостійно відповідно до вимог Закону “Про страхування”. Конкретні умови
визначаються при укладенні договору страхування відповідно до
законодавства.

Видами добровільного страхування можуть бути:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров’я).

4) страхування здоров’я на випадок хвороби.

5) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника
за непогашення кредиту);

6) страхування інвестицій;

7) страхування фінансових ризиків;

8) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій:

9) інші види добровільного страхування [3].

Так, морське страхування передбачене у розд.УІІІ КТМ.

За договором морського страхування страховик зобов’язується за
обумовлену плату (страхову премію) у разі настання передбачених у
договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає об’єкт
страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальнику або іншій
особі, на користь якої укладено договір, понесені збитки (ст.239 КТМ).

Об’єктом морського страхування може бути будь-який пов’язаний з
мореплавством майновий Інтерес, як-от: судно, у тому числі і таке, що
будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від
вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем І фрахтом,
заробітна плата, інші види винагороди капітана, інших осіб суднового
екіпажу, цивільна відповідадьність судновласника і перевізника, а також
ризик, взятий на себе страховиком (перестрахування).

Обов’язкове страхування. Згідно зі ст.999 ЦК законом може бути
встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником
життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій
рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування).
До відносин, шо випливають з обов’язкового страхування, застосовуються
положення ЦК, якщо Інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Види обов’язкового страхування (особистого, майнового і страхування
відповідальності) встановлені Законом “Про страхування” [3].

У ньому міститься вичерпний перелік 33 видів обов’язкового страхування.
Це, зокрема:

1) медичне страхування;

2) страхування спортсменів вищої категорії:

3) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

4) авіаційне страхування від нещасних випадків на транспорті,

5) страхування цивільної відповідальності власників транспортних
засобів;

6) страхування засобів водного транспорту;

7) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних
насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю
зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими
підприємствами всіх форм власності;

8) страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної
діяльності.

Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів України
встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору,
особливі умови ліцензування обов’язкового страхування, розміри страхових
сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних
розрахунків.

Одним з видів обов’язкового страхування є страхування цивільної
відповідальності власників транспортних засобів [9, с.150].

Положення про порядок і умови проведення обов’язкового страхування
цивільної відповідальності власників транспортних засобів затверджено
постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. №1175. Воно
здійснюється з метою забезпечення відшкодування збитків, завданих третім
особам внаслідок дорожньо-транспортної події (ДТП).

Суб’єктами обов’язкового страхування є страхувальники, страховики
(страхові організації – – Моторне (транспортне) страхове бюро) і треті
особи — юридичні і фізичні особи, яким завдані збитки транспортним
засобом внаслідок ДТП. Об’єктом обов’язкового страхування цивільної
відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних
засобів за збитки, завдані третім особам внаслідок ДТП, тобто життю і
здоров’ю фізичних осіб, їх майну та майну юридичних осіб.

За збитки, завдані здоров’ю третьої особи внаслідок ДТП, страховик
здійснює виплату страхового відшкодування у межах страхової суми:

– у разі загибелі під час ДТП або смерті внаслідок останньої
-спадкоємцю третьої особи в розмірі страхової суми;

– у разі встановлення третій особі інвалідності І групи — у розмірі 100
відсотків, II групи — 80 відсотків, III групи — 60 відсотків страхової
суми;

– у разі тимчасової втрати третьою особою працездатності за кожну добу
— в розмірі 0,2 відсотка, але не більше 50 відсотків страхової суми.

2. ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ І ОСНОВНІ ВИМОГИ

ДО СТРАХОВИХ ДОГОВОРІВ

2.1. Поняття і зміст договору страхування

Договір страхування являє собою угоду двох або кількох осіб, яка
спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв
‘язків (прав і обов ‘язків).

Такий договір виконує дві основні функції. По-перше, це – юридичний
факт, з яким норми права пов’язують виникнення (а також зміни і
припинення) зобов’язань. Відповідні зобов’язання, оскільки вони
виникають на підставі договору, називаються договірними. Кожне
зобов’язання відбиває певні правовідносини. Це означає, що договір як
угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні
зобов’язання і правові відносини.

По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою
правовий зв’язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то
договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких
будується правовий зв’язок його учасників.

Згідно із Законом України “Про страхування” договір страхування є угодою
між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе
зобов’язання у разі страхового випадку виплатити страхову суму або
відшкодувати збиток у межах страхової суми страхувальникові чи іншій
особі, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу,
виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати
страхові платежі у визначені терміни та виконувати умови договору.

Змістом договору як юридичного факту визнається сукупність його умов.
Визначення змісту договору має велике практичне значення, оскільки від
цього залежать особливості виникнення прав і обов’язків, можливість
належного виконання зобов’язань.

Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається укладеним,
якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма його
істотними умовами.

Істотними є умови про предмет договору, умови, які законодавством
визнані суттєвими або необхідними для договорів даного виду, а також всі
ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнено згоди.

Під істотними умовами договору розуміємо умови (пункти), передбачені як
обов’язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. До
таких умов договору страхування, крім предмета страхування і страхового
внеску (премії), належить умова, що стосується страхового випадку.
Події, визнані як страхові випадки, що тягнуть за собою виплату
страхових сум, мають бути чітко зафіксовані в договорі і погоджені
сторонами.

Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організаціями
(компаніями) умови (правила) з різних видів особистого і майнового
страхування, що відбивають діловий імідж і фінансово-підприємницькі
можливості страхувальників.

Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істотних (та
інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Отже, угода
сторін зводиться, по суті, до прийняття або відмови від укладення
договору страхування на запропонованих страховиком умовах і
конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк і т. ін.) в
індивідуальних договорах страхування.

На ринку страхових послуг поширюється “продаж страхових полісів”, у яких
усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку
страховиком. Придбавши такий поліс, страхувальник “погоджується” із
запропонованими умовами.

Отже, визначальною ознакою договору є угода сторін. Проте для деяких
цивільно-правових договорів самої лише угоди сторін недостатньо.
Потрібно виконати ще певні дії, наприклад передати речі, гроші, сплатити
внески, після чого договір вважається укладеним. Такі договори
іменуються реальними (на відміну від консенсуальних). До них належить
договір страхування, який набуває сили з моменту сплати страховиком
першого страхового внеску (якщо договором або законом не передбачено
інше). Договори страхування укладаються за правилами страхування. Факт
укладання договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом
(полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він
поєднує в собі значення документа, який згідно з вимогами законодавства
надає договору письмової форми, передає згоду страхувальника на
пропозицію страховика укласти договір і.є доказом укладення страхового
договору.

Отже, законодавець надає страховому свідоцтву лише значення можливого
доказу факту укладення договору страхування, до того ж із додаванням
правил страхування.

У Законі докладно висвітлені реквізити, які мають міститися у страховому
свідоцтві (полісі): а) назва документа; б) назва, юридична адреса і
банківські реквізити страхувальника; в) прізвище, ім’я, по батькові або
назва страхувальника, його адреса; г) об’єкт страхування; д) розмір
страхової суми; е) зазначення страхового ризику; є) розмір страхового
внеску, строки і порядок його внесення; ж) строк дії договору; з)
порядок зміни і призупинення договору; й) інші умови за згодою сторін, у
тому числі доповнення до правил страхування або винятки з них; і)
підписи сторін.

Вимоги законодавця до необхідних реквізитів страхового полісу, які мають
виконуватися страховими організаціями, фірмами, компаніями, безперечно
сприятимуть не тільки одноманітності в оформленні страхових зобов’язань,
а й будуть важливим орієнтиром установлення умов договору страхування
для сторін і правозахисних органів при конфліктних ситуаціях та
вирішенні страхових спорів.

Отже, з огляду на сказане договір – це не тільки юридичний факт, з яким
пов’язане виникнення страхових правовідносин, а й регулятор поведінки
сторін у цих правовідносинах, який безпосередньо визначає права та
обов’язки його учасників.

2.2. Права та обов’язки суб’єктів страхового зобов’язання

Згідно з чинним законодавством України страховик зобов ‘язатій:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, тільки-но стане відомо про настання
страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних
документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового
відшкодування страхувальникові;

3) у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або
страхове відшкодування в передбачений договором термін. Страховик несе
майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми
(страхового відшкодування) сплатою страхувальникові неустойки (штрафу,
пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання
страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це
передбачено умовами договору;

5) за заявою страхувальника в разі здійснення ним заходів, що зменшили
страховий ризик, при збільшенні вартості майна переукласти з ним договір
страхування;

6) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий
стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші
обов’язки страховика.

Обов ‘язки страхувальника полягають ось у чому:

1) своєчасно вносити страхові платежі;

2) при укладанні договору страхування надати страховикові інформацію про
всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки
страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну
страхового ризику,

3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього
об’єкта страхування;

4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих
внаслідок настання страхового випадку;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін,
передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші
обов’язки страхувальника.

Основним правом страхувальника є право на одержання обумовлених
договором грошових сум.

Так, за договором страхування майна або пов’язаного з ним майнового
інтересу (договір майнового страхування) страховик зобов’язується у разі
настання зазначеної в договорі події (страхового випадку) відшкодувати
страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір,
завдані збитки повністю або частково (виплатити страхове відшкодування),
у межах обумовленої договором суми (страхової суми).

На випадок, коли майно застраховане не на повну вартість, відшкодуванню
підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не передбачено
законодавчими актами або договором страхування.

Якщо страхова сума, заявлена в угоді, перевищує справжню вартість
застрахованого майна, договір є недійсним у тій частині страхової суми,
яка перевищує вартість майна.

За договором особистого страхування страховик зобов’язується у разі
настання страхового випадку заплатити страхувальникові або іншій особі,
на користь якої укладено договір, обумовлену за договором страхову суму,
незалежно від суми, яка за соціальним страхуванням чи соціальним
забезпеченням належить йому для покриття шкоди.

При страхуванні майна страхова сума не може перевищувати його справжньої
вартості на момент укладення договору (страхової вартості). Сторони не
можуть змінювати страхову вартість майна, визначену в договорі
страхування, за винятком випадків, коли страховик доведе, що він
введений в оману страхувальником.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку,
завданого застрахованому майну страхувальника або третьої особи в разі
страхового випадку, якщо договором страхування не пе-рфдбачена виплата
страхового відшкодування в певній сумі.

Коли страхувальник уклав договори страхування майна з кількома
страховиками на суму, яка загалом перевищує страхову вартість майна
(подвійне страхування), то страхове відшкодування, яке одержано від усіх
Страховиків зі страхування цього майна, не може перевищувати його
страхової вартості. При цьому кожний зі страховиків виплачує страхове
відшкодування в розмірі, пропорційному відношенню страхової суми за
укладеним договором до загальної суми за всіма укладеними цим
страхувальником договорами страхування зазначеного майна.

Умовами договору страхування може передбачатися заміна страхової виплати
компенсацією збитків у натуральному розмірі в межах суми страхового
відшкодування.

У договорі особистого страхування страхова сума встановлюється
страхувальником згідно з домовленістю зі страхувальником. ; Страхове
забезпечення виплачується страхувальникові або третій ж особі незалежно
від суми, яка належить йому за іншими договорами

страхування, а також із соціального страхування чи соціального
заоез-печення, як відшкодування збитків.

Необхідно звернути увагу на окремі положення статті 8 Закону України
“Про страхування”, які мають важливе правове значення.

По-перше, основним принципом майнового страхування є страхування майна
на всю його дійсну вартість на момент укладання договору (страхова
вартість), і розмір страхового відшкодування не може перевищувати
розміру прямого збитку, заподіяного застрахованому майну, тобто є
принцип відшкодування, компенсації шкоди. В особистому страхуванні
страхова сума встановлюється за згодою сторін, страхове забезпечення
(гроіі.ойа сума, яка належить виплаті) не залежить від реальної шкоди і
співвідноситься з нею, тобто виплачується незалежно від суми, яка
підлягає виплаті на інших підставах.

По-друге, у Законі міститься норма, згідно з якою, в разі, коли страхова
сума нижча за страхову вартість майна, розмір страхового відшкодування
скорочується в тій пропорції, яким є відношення страхової суми до
страхової вартості майна (якщо умовами договору страхування не
передбачено інше), тобто закріплюється принцип пропорційної системи
покриття заподіяних збитків.

Метою і завданням майнового страхування є відшкодування заподіяних
негативними чинниками збитків застрахованим об’єктам. Проте розмір
страхового відшкодування не завжди збігається з розміром завданих
збитків. Співвідношення між цими величинами залежить від ряду факторів,
у тому числі таких, як страхова сума, страхова вартість і система (вид)
страхового забезпечення.

Істотне значення для обсягу відшкодування в майновому страхуванні має
страхова сума, тобто максимальна грошова сума, в межах якої страхова
організація несе зобов’язання з виплати страхового збитку в разі
настання страхового випадку.

Страхова сума може збігатися зі страховою вартістю об’єкта. Тоді майно
вважається застрахованим за повною його вартістю. А якщо вона нижча за
страхову вартість, важливим чинником при визначенні розміру страхового
відшкодування є система (вид) страхового забезпечення.

У майновому страхуванні застосовуються дві основні системи страхового
забезпечення: пропорційна і першого ризику. За пропор-ifiuHO’i системи
відшкодування виплачується в розмірі такої частини збитків, яку страхова
сума становить щодо оцінки (страхової вартості) об’єкта страхування.
Якщо страхова сума менша за практичну вартість майна, то певна частка
збитку завжди лежить на страхувальникові, іншими словами, ступінь
повного відшкодування залежить ьід величини страхової суми відносно
застрахованого майна (страхової вартості). Ця система, з одного боку,
дає змогу страхувальникові відшкодовувати в повному розмірі збитки, а з
іншого – підштовхує до вжиття заходів зі збереженням майна, а також
попереджувальних заходів, оскільки частина втраченого йому не
повертається.

Системи першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування в
розмірі збитку, але в межах страхової суми. За такої системи страхового
забезпечення збитки в рамках страхової суми (перший ризик) повністю
погашаються страховиком, а збитки понад страхову суму (другий ризик) не
погашаються. При системі першого ризику рівень відшкодування, як
правило, вищий, ніж у разі пропорційної системи.

Якщо майно застраховане на повну вартість, тобто страхова сума дорівнює
страховій оцінці (страховій вартості), а розмір страхового відшкодування
буде один і той самий як при страховому забезпеченні за пропорційною
системою, так і в разі системи першого ризику: відшкодування при цьому
завжди дорівнює збитку. Якщо застраховане майно загинуло повністю, то
відмінності між зазначеними системами практично втрачаються, оскільки за
тією чи іншою системою виплачується повна страхова сума.

Відмінності між цими системами виявляються при страхуванні майна не в
повній вартості і водночас при не повній його загибелі, коли обсяг
відшкодування при системі першого ризику трохи вищий. Хоча в цілому
механізм зазначених двох систем можна вважати умовно вигідним обом
сторонам – страхувальникові і страховикові. Адже незначна невигода для
страхової організації системи першого ризику компенсується залученням
великої кількості страхувальників, зацікавлених у такого роду умовах
майнового страхування. Це, зрештою підвищує фінансову стійкість
страхування розглядуваного виду в цілому, а отже, у підсумку забезпечує
інтереси страхової організації.

Крім зазначених у Законі обов’язків страховика, договором страхування
можуть бути передбачені й інші його обов’язки.

Основний обов ‘язок страховика – здійснити страхові вііп.’шти у разі
настання страхового випадку – кореспондує з основним обов ‘яз-ком
страхувальника – своєчасно вносити страхові внески. Страховий внесок –
плата за страхування, яку страхувальник зобов ‘язаний внести
страховикові згідно з договором страхування або законом. У міжнародній
практиці страховий внесок називають страховою премією.

Страховий тариф – це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми
чи об’єкта страхування. Страхові тарифи за обов’язковими видами
страхування встановлюються в законах про обов’язкове страхування або
постановах Уряду. Страхові тарифи за добровільними видами особистого
страхування, страхування майна та страхування відповідальності
страховиком розраховуються актуарно (математично) на основі відповідної
статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового
тарифу визначається договором страхування за угодою сторін.

Згідно із законом страхувальник, укладаючи договір, зобов’язаний
повідомити страховикові про всі відомі йому обставини, які мають
значення “пя оцінки страхового ризику, а також про всі укладені й такі,
що укладаються, договори страхування, пов’язані з даним об’єктом
страхування.

Крім того, обов’язок страхувальника – вжити заходів щодо запобігання та
зменшення збитків застрахованого майна у разі настання страхового
випадку та повідомити про це в строки, які встановлено договором
страхування.

Практичне значення цього обов’язку полягає в тому, щоб своєчасно
встановити факт та обставини страхового випадку. Наявність страхового
випадку та його причини мають істотне значення не лише для страховика,
його економічних інтересів, а й для дієвого захисту майнових прав самих
страхувальників.

Договором страхування можуть бути передбачені також і інші обов’язки.
Майнове страхування спрямоване на відшкодування збитку, завданого
застрахованому об’єкту у разі настання страхового випадку. Тому умовами
проведення страхування, а також договором на страхувальників можуть
покладатись обов’язки, пов’язані з додержанням протипожежних, технічних
вимог, правил дорожнього руху і т. ін. Санкції за порушення таких
обов’язків мають передбачатися та встановлюватися в рамках цивільного
законодавства за погодженням сторін.

Законом України “Про страхування” врегульовано питання про заміну
страхувальника в договорі. Так, на випадок смерті страхувальника, який
уклав договір страхування майна, права та обов’язки страхувальника
переходять до особи, що прийняла майно у спадок. В інших випадках заміни
страхувальника його права та обов’язки переходять до нового власника за
згодою страховика, якщо договором чи законом не встановлено інше.

Принцип заміни страхувальника передбачений і в договорах особистого
страхування. Зокрема, у разі смерті страхувальника, який уклав договір
на користь третьої особи, права та обов’язки, що визначаються цим
договором, переходять до третьої особи за її згодою. У разі неможливості
виконання даною особою зобов’язань за договором страхування її права та
обов’язки можуть перейти до осіб, які згідно із законодавством виконують
обов’язки з охорони прав і законних інтересів застрахованих осіб.

Згідно із загальними нормами цивільного законодавства, якщо в період дії
договору страхування страхувальника судом визнано недієздатним або
обмеженим у дієздатності, його права і обов’язки виконує його опікун.

Виняток становить договір страхування відповідальності. Такий договір
повинен закінчувати свою дію з моменту, коли страхувальника визнано
недієздатним або обмеженим у дієздатності.

При реорганізації страхувальника, якщо він є юридичною особою, у період
дії договору страхування його права та обов’язки за згодою страховика
переходять до правонаступника,

Законодавство України передбачає норму, згідно з якою при настанні
зазначеної в договорі події (страхового випадку) страховик
зобов’язується відшкодувати страхувальникові або іншій особі, частково
(виплатити страхове відшкодування) у межах обумовленої договором суми
(страхової суми).

У разі, коли майно застраховане не в повній вартості, відшкодуванню
підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не передбачено
законодавством або договорами страхування. На випадок, коли страхова
сума нижча від страхової вартості майна, розмір страхового відшкодування
скорочується пропорційно до відношення страхової суми і страхової
вартості майна, якщо умовами договору не передбачено інше.

Важливим елементом страхових правовідносин є страховий випадок, тобто
подія, передбачена договором страхування або законом, з настанням якої
виникає зобов’язання страховика зробити страхову виплату
страхувальникові або застрахованій особі, на користь якої укладено
договір страхування.

Проте щодо конкретних видів і договорів страхування страховий випадок
являє собою сукупність визначених умов та зобов’язань, наявність яких і
породжує суб’єктивні права та обов’язки сторін страхового зобов’язання.
Слід погодитися з визначенням, що подається в літературі: страховий
випадок- складне поняття, зміст якого охоплює ряд необхідних елементів,
у тому числі встановлені страховиком чи передбачені законодавством факти
(обставини), які мають певні ознаки.

До елементів або умов, які мають входити до змісту страхового випадку,
належить шкідливість випадку, на який здійснюється майнове страхування.
Конкретний перелік таких подій передбачається правилами страхування.

2.3. Процедура підготовки та укладання договору

Порядок укладання договору визначається цивільним законодавством,
зокрема Законом України “Про страхування”. Існують дві стадії у процесі
укладання договору: 1) пропозиція однієї сторони іншій вступити в
договірні відносини (оферта); 2) одержання і прийняття пропозиції іншою
стороною – акцепт, що вказує на згоду останньої укласти договір на
умовах, закладених у пропозиції.

Питання про правову характеристику оферту не може розглядатися без
урахування теоретичних положень, розроблених наукою, та постанов
цивільного законодавства.

Пропозиція щодо укладання договору може визначатись як оферта, якщо вона
відповідає ряду необхідних ознак, зокрема, з оферти має випливати
волевиявлення на укладання договору, а не просто наводитися інформація
про можливість укладання договору. Оферта має бути адресована конкретній
особі.

Законодавче визначення оферти і перелік ознак, яким вона має
відповідати, передбачено в цивільному законодавстві. Згідно з ним
пропозиція щодо укладання договору одній або кільком конкретним особам є
офертою, якщо вона достатньо визначена і відображає намір особи, яка
внесла пропозицію, вважати себе пов’язаною договором у разі її прийняття
(акцепту). Пропозиція вважається достатньо визначеною, якщо в ній
зазначені істотні умови договору або порядок його визначення.

Законодавство розрізняє порядок укладання договорів залежно від
пропозиції, зробленої однією зі сторін з визначенням строків для
відповіді або без їх визначення.

Коли пропозиції укласти договір зроблено із вказівкою строку для
відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, котра його
запропонувала, одержала від іншої відповідь про прийняття пропозиції
протягом цього строку.

Якщо пропозиція укласти договір зроблена без зазначення строку для
відповіді, момент укладення договору встановлюється залежно від того, в
усній чи письмовій формі подано пропозицію. У першому випадку договір
визнається укладеним, якщо інша сторона терміново повідомила особу, яка
внесла пропозицію, про прийняття цієї пропозиції.

В іншому випадку угода вважається досягнутою і договір укладеним, якщо
повідомлення про прийняття пропозиції одержано до строку, встановленого
законодавством, а якщо такий строк не встановлений, – у межах
необхідного для цього часу.

Таким чином, оферта зазначає певні визначені юридичні наслідки, а саме
сторону, що внесла пропозицію, пов’язану ним. У разі укладення договору
з третьою особою (або відмови укласти договір) оферент зобов’язаний
компенсувати збитки стороні, якій раніше була зроблена пропозиція, за
умови, що остання акцептувала його і на виконання договору мала витрати.

До форми договору страхування застосовують загальні правила, установлені
для форми угоди.

*

?

4

?

?

th

^?ae2 – o ????¤?¤?$??????говір має бути укладений у письмовій формі, то він може бути укладений складанням одного документа, підписаного сторонами, обміну листами, телетайпограмами і т. ін., а також підписаний стороною, яка їх надсилає. Законодавство передбачає, що для укладання договору страхувальник подає страховикові письмову заяву встановленої форми або іншим способом повідомляє про свій намір укласти договір страхування. Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки письмова заява страхувальника, а й письмова згода страхової організації на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво (страховий поліс), видане страховиком. 2.4. Вирішення спорів і припинення дії договору Згідно з чинним в Україні законодавством усі спори за договорами, у тому числі й за договорами страхування, підлягають вирішенню в суді. Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі: 1) закінчення терміну дії; 2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; 3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені в договорі терміни. При цьому договір вважається достроково припиненим у разі, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня висунення такої вимоги страхувальникові, якщо інше не передбачено умовами договору; 4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності за винятком випадків, передбачених статтями 21-23 Закону "Про страхування" [3]; 5) ліквідації страховика в порядку, установленому законодавством України; 6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Дія договору страхування може бути достроково припинена за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено. У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, здійснених за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком положень договору страхування, то останній повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю. При достроковому припиненні дії договору страхування за вимогою страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає страхувальникові страхові платежі за час дії договору з вирахуванням витрат на ведення справи, визначених нормативом у розмірі страхового тарифу, виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безготівковій формі за умови дострокового припинення договору страхування. Правові наслідки, пов'язані з достроковим розірванням договору, визнаються залежно від того, допущені чи ні будь-якою зі сторін порушення правил страхування. Так, у разі дострокового припинення договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому внески за відкиданням певних витрат на ведення справи. Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком правил страхування, то він (страховик) повертає страхувальнику всі внески. Такий самий порядок передбачено у разі дострокового розірвання страхового договору на вимогу страховика. У тому разі, коли ініціатива дострокового розірвання договору не пов'язана з порушенням правил страхування з боку страхувальника, страховик повертає йому страхові внески в повному обсязі. Якщо вимоги страховика зумовлені порушенням страхувальником правил страхування, страхові внески повертаються страхувальникові за відкиданням витрат на ведення справи [25, с.81]. 3. ПЕРЕСТРАХУВАННЯ, ДОГОВОРИ ПЕРЕСТРАХУВАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ 3.1. Питання суб’єкта перестрахування Одним із ефективних механізмів забезпечення платоспроможності страховиків та виплат страхових сум і страхового відшкодування, як свідчить світова практика страхування, є правовий інститут перестрахування. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України “Про страхування” перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Виходячи зі змісту законодавчого визначення поняття перестрахування, суб’єктами перестрахувальних договірних правовідносин з обох сторін виступають страховики (страхові компанії, страхові організації), які називаються перестраховиком і перестрахувальником. Однак не можна погодитися із визначенням страховика як цедента, оскільки у цивільному праві України цедентом називають кредитора, який поступається своїми правами за зобов’язальними відносинами. Під час виконання зобов’язання іноді виникає потреба замінити кредитора чи боржника іншими особами. Оскільки попередні учасники зобов’язання вибувають, то їхні права і обов’язки переходять до суб’єктів, які заступили їх. Така заміна в зобов’язанні кредитора чи боржника у встановленому законом порядку називається зміною осіб у зобов’язанні. При цьому передача кредитором своїх прав за зобов’язаннями іншій особі називається уступкою вимоги, або цесією. При укладанні договору перестрахування, будь-якої поступки прав страховика за зобов’язаннями, які виникають із договору страхування, іншому страховику не відбувається. Напроти, страховик (перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір перестрахування, відповідає за виконання страхових зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування (частини 4 статті 12 Закону України “Про страхування”). Страховик, який звернувся до послуг перестраховика з метою забезпечити свою фінансову стійкість та належне виконання своїх страхових зобов’язань перед власними страхувальниками, сам стає відповідно страхувальником або перестрахувальником. Таким чином, неправомірно з точки зору теорії та практики цивільного права України називати перестрахувальника цедентом, оскільки договірні правовідносини, які виникають між перестрахувальником і перестраховиком не передбачають зазначеної вище поступки прав страховика (перестрахувальника) за договірним зобов’язанням. В зв’язку з цим, на думку автора, слід внести зміни до статті 12 Закону України “Про страхування”, виключивши з означення перестрахування термін “цедент”. Базовим нормативно-правовим актом, який регулює відносини з перестрахування в Україні, окрім згадуваної статті 12 Закону України “Про страхування”, є постанова Кабінету Міністрів (далі – КМ) України “Про порядок здійснення операцій з перестрахування”. Цією постановою КМ України, з метою запобігання неплатоспроможності страховиків, які застосовують у своїй практиці операції з перестрахування, посилення захисту інтересів страхувальників та забезпечення умов для розвитку ринку перестрахувальних послуг, встановлено загальний порядок і умови здійснення відповідних операцій. Операції з перестрахування згідно з пунктом 2 вказаної постанови КМ України обов’язково проводяться у разі, коли: а) страховик приймає на себе страхові зобов’язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів; б) страхова сума за окремим об’єктом і видом страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого страхового фонду і створених страхових резервів на останню звітну дату. Тобто, страховик зобов’язаний укласти договір перестрахування взятих страхових зобов’язань у тому випадку, коли вони перевищують його власне утримання. При цьому, під власним утриманням страховика у страховій літературі розуміється економічно обгрунтований рівень суми, в межах якої страховик залишає (утримує) на своїй відповідальності певну долю ризиків, що страхуються і передає в перестрахування суми, які перевищують цей рівень. Практичне значення застосування операцій з перестрахування на сучасному страховому ринку полягає передусім у виконанні наступних головних функцій (завдань): а) надання додаткових фінансових ємностей (капіталу) для прийняття прямим страховиком ризиків на страхування; б) вторинний перерозподіл прийнятого на страхування ризику (ризиків). Правовий інститут перестрахування повинен, з однієї сторони, забезпечити фінансову спроможність страховика виконати взяте страхове зобов’язання перед страхувальником щодо виплати страхових сум і страхового відшкодування, а з іншої сторони, посилити захист майнових інтересів страхувальників. Вимога відносно обов’язкового проведення операції з перестрахування спрямована не лише на захист страховика від впливу на нього серії великих страхових випадків, але й сприяє тому, щоб виплата сум страхового відшкодування за такими випадками не лягала непосильним тягарем на одного страховика, а здійснювалася всіма учасниками перестрахування відповідного об’єкта страхування колективно. В зв’язку з цим інститут перестрахування у страховій діяльності слід вважати однією з умов, яка забезпечує фінансову спроможність страховика виконати взяте страхове зобов’язання в частині виплати страхувальнику страхового відшкодування. Застосування правового інституту перестрахування має юридичні складності, які зумовлені відсутністю чітких законодавчих норм та науково-теоретичних підходів стосовно цього інституту, наявністю прогалин у правовому регулюванні відносин при укладанні та виконанні договору перестрахування. 3.2. Визначення поняття "договір перестрахування" Особливий інтерес для науки цивільного та страхового права становить дослідження питання про визначення поняття “договір перестрахування”. Розглядаючи це питання, насамперед, слід звернути увагу на досвід деяких країн світу, в законодавстві яких знайшли регламентацію питання правового регулювання договору перестрахування. Закон Аргентини від 1967 р. про страхування визначає договір перестрахування як угоду, що має на меті використання різних способів подальшого більш широкого розподілу ризиків між іншими страховиками, якщо страхова сума або потенційний розмір збитків у прийнятому на страхування ризику перевищує можливості (власне утримання) страховика. Згідно з статтею 72 Закону Ізраїлю від 1981 р. про договір страхування, норми якого не розповсюджуються на регулювання договору перестрахування, однак, виведено загальне визначення страхування, яке є дійсним і для перестрахування: договором страхування є договір між страховиком і страхувальником, який зобов’язує страховика за обумовлену плату здійснити застрахованому страхову виплату при настанні страхової події. Цивільне право більшості штатів США не містить визначення поняття договору перестрахування. При цьому виходячи із змісту судових рішень, під договором перестраховування розуміється будь-який договір, який містить ознаки перестрахування та переслідує відповідну мету. У більшості національних законодавств світу, як видно, визначені лише загальні межі, що встановлюють сутність перестрахування, тим самим учасники даного виду договору мають повну свободу при визначенні предмету договору, його суттєвих умов, прав і обов’язків, виконання договору, порядку вирішенні спорів. Перестрахування визначається як договір, згідно з яким одна сторона за обумовлену винагороду надає іншій стороні захист повністю або частково від збитків або зобов’язань, які можуть бути пов’язані з виконанням раніше укладеного самостійного договору страхування між страховиком і третьою особою. У страховій літературі договір перестрахування розглядається як угода, за якою одна сторона (перестраховик) надає іншій стороні (перестрахувальнику) за обумовлену договором плату (перестрахувальну премію) перестрахувальний захист за погодженою частиною зобов’язань, прийнятих перестрахувальником за основним договором страхування (перестрахування), та зобов’язується виплатити йому або за його дорученням безпосередньо страхувальнику свою частину страхового відшкодування у разі настання передбаченого договором перестрахування страхового випадку. Під договором перестрахування у науковій літературі розуміється угода між страховиком (перестраховиком), згідно з якою один страховик (перестрахувальник) передає частину відповідальності за прийнятими на страхування ризиками, іншому страховику (перестраховику). Л. Ключенко і П. Мюллер відзначають, що договір перестрахування – це угода, за якою перестрахувальник зобов’язується передати, а перестраховик прийняти відповідальність за відповідними ризиками. Однак не можна погодитися з визначенням договору перестрахування, за яким передається відповідальність за прийнятим страховиком на страхування ризиком, оскільки у частині 1 статті 201 ЦК України закріплено положення, згідно якого перевід боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за згодою кредитора. Звідси випливає, що за певних умов відповідальність може передаватися лише в порядку переводу боргу. Це означає, що за цивільним правом України відповідальність знаходиться в цивільному обороті. Тобто, дана передача відповідальності від страховика до перестраховика має виступати предметом договору перестрахування. Проте, виходячи зі змісту відносин між учасниками перестрахування, відповідальність не передається перестраховику, а навпаки - повністю залишається за прямим страховиком. Одночасно, деякі автори у страховій літературі відзначають, що за договором перестрахування страховиком (перестрахувальником) передається частина ризику у відповідальність іншому перестраховику (страховику). Існує визначення договору перестрахування як угоди, за якою страховик (перестрахувальник), з однієї сторони, передає повністю або частково страховий ризик, а перестраховик, з іншої сторони, приймає на себе зобов’язання відшкодувати страховику (перестрахувальнику) частину виплаченого страхового відшкодування. З цією позицією не погоджується ряд авторів, зокрема, відомий вчений-цивіліст В.І. Серебровський, який відзначав, що за договором перестрахування перестраховик зобов’язується прийняти на себе відповідальність, а не ризик, оскільки ризик, який прийнятий страховиком на страхування згідно з договором страхування, напроти за ним залишається і страховик несе за ним взяті перед страхувальником страхові зобов’язання. Відсутність визначення поняття “договір перестрахування” у чинному законодавстві України негативно впливає на правозастовчу діяльність в сфері перестрахування. З метою заповнення цієї прогалини, першочерговим заходом у напрямку вдосконалення нормативної бази з питань договірно-правового забезпечення перестрахування має стати розробка проекту нормативно-правового акту про договір перестрахування, в якому необхідно визначити поняття “договір перестрахування”, види договорів, істотні умови, порядок його укладання та виконання тощо. 3.3. Правова природа договору перестрахування Водночас цікавою є точка зору деяких вчених про те, що договір перестрахування за своєю правовою природою є договором страхування. Так, Г.Ф. Шершеневич відзначав, що договір перестрахування нічим не відрізняється від звичайного страхування, і тому цілком правильно в деяких законодавствах перестраховування підпорядковується загальним правилам страхування. Виходячи з цих положень можна зробити висновок про те, що до договору перестрахування застосовуються правила, які регулюють пряме страхування. Проте, з цією науковою позицією не можна погодитися, оскільки між договором страхування і договором перестрахування є істотні відмінності. По-перше, договір страхування, як правило, відноситься до реальних договорів, оскільки вони за загальним правилом набирають чинності з моменту оплати страхувальником страхової премії або першого страхового внеску, а договір перестрахування у більшості випадків є консенсуальним, тобто набирає чинності з моменту його укладання (акцепту сліпу), якщо сторони не передбачили інше. По-друге, між даними договорами наявні істотні відмінності в суб’єктивному складі їх учасників. Так, за договором перестрахування, як зазначалося, з обох сторін виступають страховики, а за договором страхування з однієї сторони знаходиться страховик, а з іншої – страхувальник. По-третє, на відміну від основних договорів страхування, де, як відомо, багато різновидів страхових випадків, то у договору перестрахування страховий випадок завжди той самий, однаковий. Крім того, суттєва відмінність між цими договорами знаходиться в їх формі. Страхове законодавство України передбачає обов’язкові умови, досягнення сторонами згоди за якими необхідно для укладання договору страхування. При цьому будь-яких вимог щодо порядку укладання договору перестрахування, за винятком спеціального пункту 7 згадуваної постанови КМ України та загальних норм цивільного законодавства, чинні законодавчі та підзаконні акти не передбачають. Договірні правовідносини у сфері перестрахування, як свідчить юридична література з питань страхування, будується на двох принципах: принципі платності та доброї волі. Вказаний “принцип платності” відноситься до однієї із специфічних особливостей договору перестрахування, яка відрізняє його від договору страхування та полягає у зобов’язанні перестраховика виплатити страховику (перестрахувальнику) страхову суму або страхове відшкодування, пропорційно його долі участі, і лише в тому випадку, коли перестрахувальник виплатить страхову суму (страхове відшкодування) страхувальнику. Поряд з цією відмінністю, спільним для договору страхування і перестрахування є принцип “доброї волі”, який у договорі страхування полягає в тому, що страхувальник зобов’язаний інформувати страховика до укладання договору страхування і в період всього строку його дії про всі істотні обставини ризику, які стосуються об’єкту страхування. При цьому за умовами укладеного договору перестрахування страховик (перестрахувальник) зобов’язаний надати перестраховику повну і достовірну інформацію про ризик. Перестраховик, як свідчить практика, приймає рішення про укладання договору перестрахування і виплату страхового відшкодування за цим договором виходячи з інформації, наданої в SLIP (документ-пропозиція, що направляється перестрахувальником перестраховику і містить основні характеристики запропонованого ризику). SLIP містить наступні реквізити: 1) повну назву і адрес страхувальника; 2) предмет страхування; 3) строк дії договору; 4) повна страхова сума; 5) внесок страхової премії; 6) особисте вирахування перестрахувальника; 7) відповідальність перестрахувальника; 8) страхова премія з перестрахування; 9) погоджена сума страхової премії; 10) сплачуваний процент за страховий резерв; 11) комісійні з перестрахування; 12) тантьєм. З метою заповнення прогалини у правовому регулюванні договору перестрахування, слід врахувати досвід Республіки Молдова, де у постанові Державного страхового нагляду Республіки Молдова від 22.02.1999 р. № 21 “Про порядок здійснення дій з перестрахування”, на відміну від згадуваного акту КМ України, досить широко регламентуються питання забезпечення договірних відносин в сфері перестрахування тощо. Так, у розділі ІІІ цієї постанови передбачено, зокрема основі умови, які повинен містити договір перестрахування, а також закріплено умови SLIP, котрі, як правило, у ньому містяться. Законодавчий досвід Республіки Молдова цивільно-правового регулювання договірних відносин при перестрахуванні підтверджує необхідність апробації таких положень у вітчизняному страховому законодавстві на предмет запозичення позитивних аспектів цього досвіду. 3.4. Правовий інститут перестрахування: вид, галузь чи форма страхування У науковій літературі з питань перестрахування особливо дискусійним є питання про правову природу інституту перестрахування: чи відносити його до виду, галузі або спеціальної форми страхування? Чинне цивільне та страхове законодавства України не містить норм, які б чітко визначали місце договору перестрахування в системі страхової діяльності. На даний час у вітчизняному законодавстві інститут перестрахування розглядається або як галузь страхування, або як його вид. Представник вітчизняної науки страхового права О. Заруба розглядає перестрахування як окремий незалежний вид страхування. Існує думку, що перестрахування – це спеціальна форма страхування між страховими компаніями, яка передбачає передачу ризику від одного до іншого страховика. Відомий американський теоретик і практик перестрахування К. Пфайфер перестрахування визначає як самостійну галузь страхування, що забезпечує захист прямого страховика (цедента) від можливих фінансових втрат, якщо б йому необхідно було здійснити виплати за укладеними договорами страхування, не маючи перестрахувального покриття. У Російській Федерації, на думку Ю.Б. Фогельсона відносини з перестрахування є особливим видом майнового страхування, незалежно від того, чи є пряме страхування майновим чи особистим. Водночас на думку К.Є. Турбіної перестрахування не можна розглядати як вид страхування, оскільки у відношенні страхових виплат у страховика відсутній страховий інтерес. В обгрунтування цього положення, К.Є. Турбіна зазначає, що відповідні страхові виплати не є збитками страховика та не заподіюють страховику шкоди. Варто погодитися з позицією Ю.Б. Фогельсона, котрий доводить, що зменшення майна страховика при страховій виплаті відбувається при настанні двох подій: страхового випадку за договором страхування і виконання взятого на себе зобов’язання. Таку правову позицію щодо визначення правового інституту перестрахування як виду майнового страхування підтримує автор. Об’єктом перестрахування виступає майновий інтерес страховика (перестрахувальника), який пов’язаний із можливими витратами на страхові виплати, що можуть виникнути в результаті настання страхового випадку. Ця характерна особливість об’єкту перестрахування є правовою підставою для визначення перестрахування як виду майнового страхування. Отже, страхова виплата є прямим наслідком випадкової події, при відсутності якої виплата не проводилася. Таким чином, відбувається зменшення майна страховика в результаті випадкової події, при відсутності якої відповідне майно було б збережено. Потенційна можливість зменшення власного майна в результаті випадкової події завжди створює страховий інтерес. Цей інтерес специфічний, оскільки тут дійсно немає збитків. У відносинах з перестрахування страховий інтерес, пов’язаний із подією, на випадок якої укладено прямий договір страхування, де у прямого страховика він зменшується, а у перестраховика виникає. Це означає, що страховий інтерес, пов’язаний із однією і тією ж подією та переходить від перестрахувальника до перестраховика і стає іншим інтересом – інтересом перестраховика. Важливого науково-теоретичного та практичного значення для договірно-правових відносин в сфері перестрахування має визначення моменту настання страхового випадку у договорі перестрахування. Під страховим випадок згідно з частиною 2 статті 8 Закону України “Про страхування” слід розуміти подію, передбачену договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. При цьому на питання, яку подію слід вважати страховим випадком у договорах перестрахування серед науковців і практиків висловлювалися різні думки. Так, на думку одних авторів, страховим випадком у сфері перестрахування є подія, яка проявляється у самому факті настання вказаного в основному договорі страхового випадку (наприклад, в особистому страхуванні – це смерть, втрати працездатності тощо, а в майновому страхуванні – втрата або пошкодження застрахованого майна і т.д.). Тобто, страховим випадком в договорі перестраховуванні є та сама подія, яка має місце в основному договорі страхуванні. Така позиція підтверджується судовою практикою Англії та Німеччини з питань перестрахування, відповідно до якої страховий випадок за договором перестрахування настає одночасно зі страховим випадком за основним договором. Інші автори вважають, що страховим випадком в перестрахуванні є виплата страховиком по основному договору страхової суми внаслідок настання вказаного в цьому договорі страхового випадку (виплата страхової суми – при смерті, втраті працездатності або відшкодування збитків – при втраті застрахованого майна). Відповідна судова практика Російської Федерації моментом настання страхового випадку у договорі перестрахування визначає факт страхової виплати страховика за основним договором страхування. З огляду на вказане, вищезазначена позиція авторів про настання страхового випадку в перестрахуванні одночасно з страховим випадком в основному договорі страхування здається раціональною. Вбачається можливим приєднатися до поглядів тих вчених-юристів, які вважають, що страховим випадком у договорі перестрахування слід вважати страхову виплату страховиком за основним договором страхувальнику. При цьому слід врахувати, що перестрахування є видом майнового страхування, а тому мова йде виключно про виплату страхового відшкодування. Це означає, що поки страховик в основному договорі не виплатить страхову суму, він не має права вимагати від перестраховика відповідних виплат за договором перестрахування. ВИСНОВКИ Отже, договір страхування — це договір, за яким одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК). Характеристики договору — консенсуальний, двосторонній, сплатний. Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Закон не встановлює для акцепту страховика обов'язкової письмової форми. Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, у межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (ст.982 ЦК). Обов'язки сторін договору страхування. Обов'язки страховика: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальнику; 3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також відшкодування шкоди. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо інше не встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору; 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором; 5) за заявою страхувальника у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування; 6) не розголошувати відомості про страхувальника та його майнове становище крім випадків, встановлених законом. Договором страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика (ст.988 ЦК). Обов'язки страхувальника: 1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором; 2) при укладанні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; 3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним: 4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення; 5) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, встановлений договором. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страхувальника (ст.989 ЦК). Відмова від здійснення страхової виплати. Страховик мас право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) умисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страховою випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави дії я відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови. У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. У разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування, його права і обов'язки переходять до осіб, які одержали не майно у спадщину. В інших випадках права та обов'язки страхувальника можуть перейти до третіх осіб лише за згодою страховика, якщо інше не встановлено договором страхування. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третьої особи, його права та обов'язки можуть перейти до останньої або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов'язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи. Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. У разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) бюро можуть робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ, організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку. Право регресу у страховика до винної особи виникає на тій підставі, що страховик попередньо здійснив виконання за страховим зобов'язанням, тобто сплатив страхове відшкодування страхувальникові. Припинення договору страхування. Згідно зі ст.997 ЦК договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом. Відповідно до Закону "Про страхування" договір страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі: 1) закінчення строку дії; 2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; 3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни; 4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком зазначених випадків: 5) ліквідації страховика; 6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Стаття 997 ЦК детально встановлює підстави та наслідки відмови від договору страхувальником або страховиком. Якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом 10 робочих днів після пред'явлення страховиком письмової згоди про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором. Страхувальник або страховик може відмовитися від договору страхування і в інших випадках, встановлених договором. Страхувальник або страховик зобов'язані повідомити другу сторону про намір відмовитися від договору страхування на пізніш як за ЗО днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором. Страховик не має права відмовитися від договору особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не допускає порушення договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страховиком страхових виплат. Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушенням умов договору страховиком, останній повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю. Якщо страховик відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), він повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю. Якщо відмова страховика від договору обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страхових виплат. Наслідки відмови від договору страхування життя встановлюються законом. Якщо страхувальник або страховик відмовився від договору страхування, договір припиняється. Недійсність договору страхування. Згідно зі ст.998 ЦК договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених ЦК. Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: 1) його укладено після настання страхового випадку; 2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації. Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених ЦК. Перестрахування - це необхідна умова забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів. Перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Ураховуючи перестрахування, страховик може брати на страхування більшу кількість ризиків. А це дає страховій компанії змогу використовувати закон великих чисел і основну закономірність страхування - збитки кількох покриваються багатьма. Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін. Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свідчить, що першими були епізодичні передачі найбільш небезпечних ризиків. Існує безліч різних за формою перестраховувальних договорів. Немає стандартного, спільного для всіх страхових компаній договору. У кожному окремому випадку договори перестрахування мають свої певні особливості, різняться частками участі у договорі, ставками премії, власним утриманням. Проте всі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестрахувальник операцій. Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки. У пропорційному перестрахуванні розрізняють квотний договір перестрахування, договір ексцедента суми і квотно-ексцедентний договір. Крім того, використовуються різні системи чи модифікації цих форм. Згідно з квотним договором перестрахування перестрахувальник зобов'язується передавати перестраховикові частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик зобов'язується приймати її. Частка участі в перестрахуванні може бути подана у відсотках від страхової суми або в абсолютному вираженні. Перестраховик має право встановлювати ліміти відповідальності за договором. Отже, непропорційні договори перестрахування є досить мобільними, простими в обробці та організації, але водночас і більш збитковими. Хоча пропорційні договори виникли значно раніше, однак тенденція сьогодні така, що непропорційні договори набувають більшої ваги, насамперед з розглянутих щойно причин. Цим пояснюється зростання інтересу страховиків до непропорційних договорів. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Конституція України. К., 1996. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. – 2003, 12.03.2003, № 45-47; 13.03.2003, № 47-48. Закон України «Про страхування» в редакції Закону від 4.10.2001 р. // ВВР, 2002. – № 7. – Ст. 50. Закон України. «Про внесення змін до закону України "Про страхування" від 07.03.96 р.»//«Урядовий кур’єр», 2001 p., 7 листопада. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. – М.: Статут, 2001. – С. 171. Пастухов Б. Имущественное страхование // Финансовый бизнес. – 2005. – № 1. – С. 22-25. Корчевская Л. Стороны и форма договора страхования//Закон. – М., 1994. – № 4. – С. 26-28. Мних М. Поняття, зміст і основні вимоги до страхових договорів // Економіка, фінанси, право. – 1999. – № 9. – С. 18-19. Цивільне право. Книга 2 / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: “Юрінком Інтер”, 2004. – 640 с. Див.: Халфина Р.О. Значение и сущность договора в советском социалистическом гражданском праве. – М.,  1954. – 240 с.  Иоффе О.С. Советское гражданское право. – Т.1. – Л., 1958. – 596 с. Клапків М. Загальні умови страхування як необхідний елемент правового регулювання страхових відносин // Право України. – 1995. – № 12. – С. 40-45. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 2003. – 544 с. Шахов В.В. Страхование: Учебник для вузов. – М.: Страховой полис, ЮНИТИ, 2002. – 311 с. Заруба О. Страхова справа: Підручник. – К.: Товариство «Знання», КОО. - 2004. – 321 с. Вербицкая П.В. Некоторые теоретические аспекты перестрахования // Финансы. - 1998. - № 12. - с. 36. Клоченко Л.О договоре перестрахования: объем ответственности перест- раховщика // Страховое дело. - 1995. - № 5. - с.20-33. Клоченко Л.О договоре перестрахования: собственное удержание цедента // Страховое дело. - 1995. - № 8. - с. 48-59. Журавлев Ю.М. Формы и методы проведения перестраховочных операций. Основные виды перестраховочных договоров. - М. - 1993. - с.72. Клоченко Л., Мюллер П. О договоре перестрахования // Страховое дело. 1995. - № 1 - с. 47-61 Серебровський В.И. Избранные труды по наследственному и страховому праву. М.: Статут. - 1999. - с. 492. Экономика страхования и перестрахования // Издательский центр «Анкил». – М. - 1996. – 224 с. Основы страховой деятельности: Учебник // Отв. ред. проф. Т.А. Федорова. – М.: Издательство БЕК. – 1999. – 776 с. Пфайфер К. Введение в перестрахование. – М.: Издательство «Анкил». – 2000. – 153 с. Брагинский М.И. Договор страхования. – М.: «Статут». - 2000. – 174 с. Цивільний кодекс України: Коментар. — Харків. 2003. HYPERLINK "http://www.ukrreferat.com/" www.ukrreferat.com – лідер серед рефератних сайтів України! PAGE PAGE 37 HYPERLINK "http://www.ukrreferat.com/" www.ukrreferat.com – лідер серед рефератних сайтів України!

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020