.

1. Визначити вимоги для отримання міжнародних кредитів 2. Проаналізувати стан та перспективи співробітництва

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
85 1736
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародні фінанси»

Завдання №7

Вступ

1. Визначити вимоги для отримання міжнародних кредитів

2. Проаналізувати стан та перспективи співробітництва України з
міжнародними фінансовими інституціями

3. Вартість у цінах, вказаних в рахунку-фактурі іноземного
постачальника, плюс витрати з доставки товару до кордону та інші
накладні витрати:

а) імпортна вартість товару;

б) контрактна вартість;

в) експортна вартість;

г) заставна вартість.

4. Рахунок, на якому відображено розрахунки, здійснені банком однієї
країни за дорученням банку іншої країни на підставі кореспондентської
угоди:

а) міжнародний кореспондентський рахунок;

б) лоро-рахунок;

в) ностро-рахунок;

г) востро-рахунок.

5. Метод оплати, який означає, що покупець не зобов’язаний сплачувати за
товар доти, поки його не продадуть, називають:

а) акредитив;

б) комерційна трата;

в) консигнація.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Однією з основних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських
зв’язків є значне поширення міжнародних розрахунків у кредит. Причому ця
тенденція значно посилилась останніми десятиріччями. Так, якщо в 1937 р.
на умовах розрахунків у кредит експортувалося лише 1,5%
машинно-технічних товарів, то на початку 60-х — 50, а на початку 90-х
років — 75% експорту цієї продукції в світі. Надання кредитів імпортерам
є сьогодні досить звичним засобом реалізації продуктів на світовому
ринку, однією із найпоширеніших форм сучасних світогосподарських
зв’язків. Тому не випадково на світовому ринку експортні кредити є
нерідко більш дійовим засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість
товару чи терміни поставок.

Міжнародний кредит — це надання у тимчасове користування
грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці він
здійснюється через надання валютних і товарних ресурсів на умовах
зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик.

Залежно від об’єктів кредитування міжнародні кредити поділяють на
комерційні та фінансові.

Однією з важливих характеристик сучасних світогосподарських зв’язків є
швидке розбухання міжнародного кредиту, перетворення міжнародного ринку
позикових капіталів на центральний елемент міжнародних економічних
відносин. Адже інтернаціоналізація виробництва та капіталу, розширення
сфери діяльності транснаціональних корпорацій потребують не тільки
вільного обміну однієї валюти на іншу, а й сильних джерел безперебійного
міжнародного фінансування відносно незалежних від національних систем.
Саме тому досить значного розвитку набув міжнародний ринок позикових
капіталів як система відносин з приводу акумуляції та перерозподілу
позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових
закладів і фондових бірж, які надають позики і кредити іноземним
контрагентам.

Міжнародний ринок позикових капіталів не лише продовжує зростати
абсолютно, а й характеризується постійною зміною структури і
вдосконаленням механізму. Так, ще в 70-х р. у зв’язку з енергетичною
кризою різко зросла роль деяких країн, що розвиваються, на світових
ринках позикового капіталу, однак невдовзі їх значення тут помітно
ослабло. Криза платоспроможності переважної більшості країн, що
розвиваються, призвела до практичного витіснення їх з міжнародного ринку
позикових капіталів, де, як і раніше, переважають представники
розвинених країн. У зв’язку з цим з’явилися тенденції до сек’юритизації
— переважання на ринку позикових капіталів емісії цінних паперів над
банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабливими для
представників промислове розвинутих країн.

Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють кредити приватні,
урядові та кредити міжнародних і реґіональних організацій, а також
змішані.

1. Визначити вимоги для отримання міжнародних кредитів

Міжнародні фінансові інститути надають кредити країнам, що розвиваються,
на певних умовах. Умови щодо надання міжнародних позик висуваються з
метою забезпечення гарантій того, що кредитування певної країни
відбуватиметься лише в разі проведення певної політики, тож остаточна її
реалізація слугуватиме запорукою подальшого отримання фінансової
допомоги. Цікаво, що є низка країн, котрі отримують міжнародні кредити
попри невиконання первинних умов їх надання.

Деталізовані вимоги ускладнюють отримання кредитів країнами, що
розвиваються, оскільки дуже часто вони “обмежують роль національних
політичних інститутів і розвиток відповідальних та демократичних
інститутів”. Намагання виконати численні вимоги може суттєво обмежити
прийняття внутрішньополітичних рішень у процесі проведення реформ. Не
можна нав’язувати інституціональні реформи ззовні, вони повинні
розроблятись і реалізовуватись у самій країні.

Спершу обмежені лише макроекономічними показниками, умови надання
міжнародних позик з роками змінилися. Якщо у 80-х роках країни, що
розвиваються, повинні були задовольняти лише декільком вимогам для
кожної окремої програми кредитування, то на кінець 90-х кількість цих
вимог у середньому перевищила дюжину. Зростання кількості умов підвищило
ризик того, що країни будуть неспроможні їх виконати, та спричинилося до
небажання урядів вести переговори з приводу отримання кредитів. Оскільки
деталізовані умови надання позик часто не залишають урядам
альтернативних варіантів розробки політики реформування, вони
розглядаються як замах на національний суверенітет.

Наприклад, незважаючи на посилену увагу з боку Світового банку Нігерія
не змогла добитися суттєвого прогресу в своєму економічному розвитку.
Натомість зросла залежність країни від кредитів цієї організації, тоді
як гранти міжнародних донорів з роками скоротилися. Нігерія дуже часто
зверталася за допомогою до МВФ і Світового банку, але переговори
неодноразово відкладалися через велику кількість висунутих вимог. У 1999
році Світовий банк і МВФ висунули до 13 африканських країн у середньому
по 114 вимог – перше місце серед них посіла Танзанія зі 150 вимогами.
Зазначені країни не змогли виконати таку кількість вимог і водночас
значно підвищити життєвий рівень населення.

Умови надання міжнародних кредитів, базовані на результатах програм
реформування, а не на діяльності уряду

В результаті тісної співпраці МВФ і Світового банку протягом останнього
десятиріччя програму умов надання міжнародних кредитів було значно
вдосконалено. Основний наголос було зроблено на збільшенні власності
держави в процесі проведення реформ та роз’ясненні її інституціональної
ролі.

Одним із наслідків такого співробітництва стало рішення про те, що
потрібно висувати такі умови надання міжнародних кредитів, які були б
пов’язані з результатами програм реформування, а не з діяльністю урядів.
Головна ідея полягала в мінімізації кількості вимог, які стосувалися
зокрема управління бюджетною сферою та прозорості діяльності уряду, що
дозволяє повністю контролювати процес вироблення та здійснення державної
політики, що, в свою чергу, є важливим аспектом розробки реципієнтами
власних програм та запорукою успішного проведення реформ. У переліку
умов надання міжнародних кредитів, які базуються на результатах реформ,
а не на діяльності урядів, лише зазначаються бажані наслідки. Уряди ж
самостійно визначають шляхи досягнення поставлених цілей.

Країни, котрі розвиваються, стикаються з певними проблемами через
деталізацію умов подання міжнародної фінансової допомоги. Увага повинна
приділятися посиленню ролі держав-реципієнтів у розробці реформ і
забезпеченні політичної підтримки їх стабільного впровадження, а також
пом’якшенню умов для отримання міжнародних кредитів. Розглядаючи дану
проблему і намагаючись внести необхідні зміни, МВФ розпочав публічне
обговорення умов надання міжнародних позик.

Щодо механізму надання міжнародних кредитів, то міжнародний валютний
фонд мобілізує грошові кошти шляхом підписки країн, які роблять певні
внески в загальний капітал, за допомогою позик, а також шляхом емісії
спеціальних прав запозичення. Всі ці кошти зосереджуються на Рахунку
загальних ресурсів (General recources account), за посередництвом якого
Фонд проводить свої фінансові операції. Згідно з твердженнями, які
публікуються в бюлетнях Фонду та інших друкованих матеріалах,
сконцентровані в його сейфах грошові кошти використовуються для
підтримки перебудови економічної політики країн-членів. Роблячи тим
самим цей процес менш болючим в порівнянні з тим, яким він був би без
цієї діяльності.

Техніка надання кредитів фактично представляє собою процес
купівлі-продажу валюти. Зацікавлена країна отримує у МВФ необхідну їй
вільно конвертовану валюту чи СПЗ в обмін на свою національну валюту. В
результаті проведення цієї операції у Фонда збільшуються запаси валюти
країни-члена, яка отримала кредит і одночасно зменшується запас валют
інших країн чи спеціальних прав запозичення на суму, отриману в своє
розпорядження країною-позичальником. Якщо прийняти до уваги той факт, що
в ролі покупця виступають головним чином держави з неконвертованою
валютою, то виходить, що МВФ продає країнам-позичальникам вільно
конвертовану валюту під запас відповідних сум неконвертованих
національних валют, на які в даний момент немає попиту і які внаслідок
цього залишаються у Фонді. При сплаті боргу країни-позичальники
викуповують національну валюту.

Міжнародний валютний фонд проводить свої фінансові операції тільки з
країнами-членами, точніше, з такими їхніми офіційними органами, як
центральні банки, казначейства чи валютні стабілізаційні фонди. Доступ
до грошових ресурсів Фонду залежить, в першу чергу, від масштабів потреб
країни в коштах для оздоровлення платіжного балансу, а потім й від
ступеня її готовності погодитись не тільки з загальними економічними
вимогами, але й з умовами, які висуває адміністрація Фонду. Так згідно з
статутом, який діє сьогодні, важливою кількісною умовою є вимога, щоб
загальна сума валюти даної держави, що знаходиться в активах МВФ, не
перевищувала 200% величини її квоти, включаючи й ті 75% квоти, які були
внесені країною за підпискою. Правда, у виключних випадках обмеження на
використання валютних коштів може тимчасово призупинятися. Тоді МВФ
надає країнам, які мають потребу, іноземну валюту понад встановлених
лімітів.

Звичайно Міжнародний валютний фонд надає кредити на термін від 3 до 5
років. Після закінчення встановленого періоду країна-позичальник
зобов’язана повернути Фонду вільно конвертовну валюту чи кошти у СПЗ і
отримати назад свою національну валюту. Крім цього країна-позичальник з
покращенням стану її платіжного балансу і зростанням валютних резервів
повинна достроково викупити надлишкову для Фонду свою національну
валюту. З свого боку Фонд має право зобов’язати цю країну виконати дану
операцію. Кредити однієї країни-позичальниці вважаються також погашеними
і в тому випадку, коли її національна валюта, яка знаходиться у Фонда,
купується іншими країнами-членами.

З часом суворо обмежені правила запозичення валютних коштів були
розширені й доповнені багатьма постановами у зв’язку зі зростаючою
необхідністю сальдування платіжних балансів держав, що розвиваються.

Кредити, які надаються Міжнародним валютним фондом обмежуються певними
лімітами, що встановлюються керівництвом цієї організації відносно квоти
країн-членів. При цьому МВФ стверджує, що ці ліміти не є цільовими
установками, а лише – граничними кількісними рівнями. Що ж до конкретних
масштабів доступу до фінансових ресурсів Фонду, то вони визначаються у
кожному конкретному випадку. Залежно від ступеня труднощів, які
переживає країна, та інших обставин, що ускладнюють її
зовнішньоекономічну дяльність, країна-член може отримати від МВФ різні
види кредитів.

Насамперед, кожна країна може отримати від Фонду без будь-яких умов і
без процентів першу порцію іноземної валюти в розмірі 25% її
квоти-внеску. Спочатку ця величина кредиту іменувалась золотою часткою,
а тепер вона називається резервною часткою чи резервною позицією. В
межах резервної частки країни-члени Фонду можуть отримувати від нього
іноземну валюту за першою вимогою автоматично. Купівля таких сум
іноземної валюти не обумовлюється попердньою згодою МВФ. Справа в тому,
що використання резервної частки не розглядається в якості кредитної
операції у власному розумінні слова, а просто оцінюється як операція по
вилученню країною іноземної валюти, яка була внесена нею в рахунок
підписки. Для України при вступі до Фонду було встановлено резервну
частку в розмірі 22,7% від квоти.

Головним каналом отримання загальних ресурсів МВФ є політика кредитних
часток, чи кредитних траншів (credit trenche policy). Крім резервної
частки кожна країна-член Фонду має можливість отримати кошти в іноземній
валюті по чотирьох кредитних частках, кожна з яких складає 25% квоти.
Цей порядок країна може застосувати лише на договірних з Фондом умовах.
При цьому кредитні частки можуть бути використані послідовно одна за
одною чи можуть бути надані повністю за угодою з Фондом. Країна, яка
одночасно витрачає свої кредитні частки, може одночасно використати і
свою резервну частку, але може й не зачіпати її. Якщо вона витрачає
кредитні частки й свою резервну частку, то це означає, що гранична сума
іноземної валюти, яку країна може запозичити в МВФ складає 12,5% розміру
її внеску-квоти.

Крім резервної та кредитної часток країни-члени МВФ часто можуть
отримати іноземну валюту у Фонду і по інших каналах. Одним з них є угоди
про резервні кредити, чи угоди типу стенд-бай (stand-by arrangement).
Угоди про резервні кредити дають країні можливість взяти іноземну валюту
у МВФ в обмін на національну в межах суми, про яку була досягнута
домовленість, при умові виконання країною положень, обумовлених в угоді.
Метод надання кредитів за системою стенд-бай використовується достатньо
систематично з 1952 року. В Статуті фонду (стаття ХХХ) зазначено:
“Механізм стенд-бай полягає у рішенні Фонду, за яким державі-члену
надається гарантія, що вона зможе здійснити закупки протягом певного
періоду і в певному обсязі відповідно до умов зазначеного рішення”. Це
практично означає відкриття для держави кредитної лінії.

Запозичення в рамках цього механізму здійснюється поетапно
(щоквартально) на основі досягнення державою обумовлених цілей. Строк
дії домовленостей про кредити стенд-бай – 12-18 місяців, але може
продовжуватися до 36 місяців. Кредити належить погасити протягом 3-5
років після кожного запозичення.

У 1963 році Міжнародний валютний фонд став надавати кредити на основі
компенсаційного фінансування. Кредити компенсаційного фінансування
надаються країнам-виробникам сировини для покриття дефіцитів платіжних
балансів, пов’язаних з падінням цін на сировинні товари з причини
уповільненого економічного зростання промислово розвинутих країн чи
внаслідок таких природних явищ, як посуха чи заморозки. З 1980 року
механізм компенсаційного фінансування передбачає надання продовольчих
пільг для країн, які мають труднощі з зовнішніми платежами й у зв’язку з
потребою збільшення імпорту зернових.

Надання позик у рамках кредитних часток Міжнародного валютного фонду
призначалось для подолання кон’юнктурних труднощів, які мали окремі
країни у сфері зовнішньоекономічної рівноваги. Але уже перша нафтова
криза показала, що викликані нею порушення рівноваги носили не стільки
кон’юнктурний, скільки структурний характер, і подолати їх можливо лише
за рахунок середньострокової кредитної політики. Така ситуація вимагала
збільшення масштабів міждержавного кредитування з метою більш повної
компенсації дефіцитів платіжних балансів, які зростали. Відповідно в
цьому питанні зростала й роль Міжнародного валютного фонду.

У вересні 1974 року в рамках МВФ була створена система розширеного
фінансування (Extended Fund Facility), фактично доповнююча резервну й
кредитну частку. Нова система призначалась для країн, які мали
економічні труднощі структурного плану. Система передбачала надання
валютних коштів цим країнам з метою фінансування дефіцитів їхніх
платіжних балансів на більш тривалий період часу (на три роки), ніж це
передбачалось статутом в рамках політики звичайних кредитних часток.
Надання кредитів відбувається протягом трьох років, а погашаються вони в
період з четвертого по десятий рік. Запозичення з Фонду можуть досягати
140% квоти зацікавленої країни.

Держава, яка звертається із запитом щодо кредитів у рамках даного
механізму, має викласти свої цілі й висвітлити заходи щодо їхньої
реалізації на період дії домовленості. Щорічно держава-позичальник
повинна надавати Фондові документ із детальним роз’ясненням курсу і
заходів економічної політики на наступний рік.

У 1977 році в рамках МВФ організовується ще одна система кредитування,
яка отримала офіційну назву системи додаткового фінансування
(Supplementary Financing Facility), яка за іменем ініціатора її
створення – колишнього директора-розпорядника МВФ – отримала назву Фонд
Віттевеєна (Witteveen Facility). Мета цієї системи полягала в тому, щоб
дати можливість Фонду надавати допомогу країнам, які стикнулись з
затяжними дефіцитами платіжних балансів і вичерпали ліміти отримання
звичайних кредитів. Для цього фінансові кошти повинні бути отримані за
рахунок позичених ресурсів.

На зміну системи додаткового фінансування прийшла політика збільшеного
доступу до ресурсів Фонду (Policy of Enlarged Access to Fund’s
Resources).

Політика збільшеного доступу стала прямим продовженням системи
додаткового фінансування. На її основі МВФ отримав можливість надавати
додаткові фінансові кошти за рахунок позичених ресурсів країнам, у яких
масштаби дефіцитів платіжних балансів були дуже великими в порівнянні з
величинами їхніх квот. Політика збільшеного доступу застосовувалась
вибірково. По-перше, у тих випадках, коли зацікавлена країна мала
потребу у більших кредитах, ніж вона могла отримати від МВФ в рамках
чотирьох кредитних часток і системи розширеного фінансування. По-друге,
ресурси Фону на основі політики збільшеного доступу могли бути
використані країною-членом у тому випадку, коли їй був потрібен відносно
більш тривалий період часу для здійснення необхідних економічних
перетворень, а також більший термін для погашення кредиту. У
відповідності з цією вимогою кредити, які надавались в рамках політики
збільшеного доступу, як правило, виходили за межі одного року, а в
деяких випадках могли продовжуватись до трьох років.

Реалізація політики збільшеного доступу до ресурсів Фонду здійснювалась
на певних умовах, була розділена на декілька етапів і залежала від
виконання зобов’язань країною-позичальником. При цьому МВФ визначав
щорічні можливості запозичення коштів в межах 90% чи 110% квоти
зацікавленої країни залежно від складності проблем її зовнішніх платежів
і від її спроможності врегулювати їх. Але Фонд міг заключити три річних
угоди підряд і таким чином довести межу кредитів до 270 чи 330% їх
квоти. Проте правилами передбачалось, що сума всіх кредитів, яка
надається зацікавленій країні на основі політики збільшеного доступу, не
повинна перевищувати 400 чи 440% її квоти.

У рамках механізму фінансування буферних запасів Фонд допомагає
країні-члену зробити внесок до міжнародних буферних запасів, якщо вона
переживає труднощі з платіжним балансом. Із середини 70-х років кошти за
цим механізмом не надавались.

У грудні 1997 року Виконавча рада створила додатковий резервний механізм
(The Supcentral Reserve Facility). Його призначення – надання допомоги
державам-членам у разі надзвичайних труднощів із платіжним балансом,
пов’язаних з необхідністю термінового фінансування внаслідок раптової і
руйнівної втрати довіри на ринках, що спричиняє тиск на рахунки капіталу
та резерви держав-членів. Фінансування за цим механізмом є формою
надання додаткових ресурсів за механізмами стенд-бай або розширеного
фінансування. Запозичення погашаються протягом 1 – 1,5 року.

: R~c oe ???????¤?¤?$??????Цей документ щороку оновлюється. Фонд застосовує також ряд інших механізмів, які допомагають державам-членам вирішувати специфічні пробеми. Серед них – механізм екстренного фінансування, підтримка фондів валютної стабілізації, екстренна допомога країнам, які мають труднощі з фінансуванням платіжного балансу внаслідок несподіваних стихійних лих або конфліктних ситуацій. У 1993 році почав діяти механізм фінансування системних перетворень (The Systemic Transformation Facility). Він запроваджувався як тимчасовий (функціонував до кінця 1995 року) з метою надання державам-членам фінансової допомоги для врегулювання проблем платіжного балансу, пов’язаних із переходом від торгівлі, основаної на неринкових цінах, до багатосторонньої торгівлі на ринкових засадах. Реціпієнтами за цим механізмом фінансування могли стати колишні соціалістичні країни та держави з аналогічними труднощами щодо платіжного балансу. Слід зазначити, що свої перші два кредити (у 1994 і 1995 роках) Україна отримала саме за цим механізмом, наступні – за механізмом стенд-бай, а у жовтні 1998 року Фонд почав кредитувати її за механізмом розширеного фінансування. Основний потік ресурсів, наданих МВФ державам-членам, проходить через механізми кредитних часток, стенд-бай і розширеного фінансування. Основна маса наданих Фондом кредитів проходить через рахунок загальних ресурсів (понад 95%), насамперед за механізмами стенд-бай і першої кредитної частки. 2. Проаналізувати стан та перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями Сучасний етап розвитку міжнародних економічних відносин характеризується глобалізацією світового економічного життя, поглибленням інтеграції економік різних країн в світове господарство. В силу об’єктивних економічних процесів і для України останнім часом важливим пріоритетом її розвитку є плодотворне співробітництво з міжнародними інститутами, особливо з міжнародними валютно-фінансовими установами (МВФ, МБРР, ЄБРР, МФК та іншими), які дають можливість використання і оптимальної комбінації такого ресурсу як капітал. Співпраця з цими міжнародними фінансовими інституціями розглядається світовою фінансовою спільнотою як акт довіри, підтвердження кредитоспроможності держави. Фінансова допомога України з боку МВФ надається у трьох основних формах: • за програмою системної трансформаційної позики (STF) для підтримки платіжного балансу; • за програмою "Stand by" для підтримки курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу; • за програмою розширеного фінансування (EFF) для сприяння економічній стабілізації. Загальну координацію співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями, зокрема з Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР) здійснює Міністерство економіки з питань європейської інтеграції України. Членами Міжнародного банку реконструкції і розвитку є 184 держави.  Наша країна набула членство в МБРР з вересня 1992 р., вона має 10908 акцій загальною вартістю в 1315,9 млн. доларів США і відповідно 1158 голосів, що складає  0,69 % від загальної кількості голосів у банку (для порівняння: у США –  264969 акцій вартістю 31964,5 млн. доларів США та 16,39%  голосів від їх загальної кількості; у Росії – 44795 акцій вартістю в 5403,8 млн. доларів США та 2,78% голосів; у Польщі – 10908 акцій, вартістю 1315,9 млн. доларів США та 0,69% голосів).      Пріоритетні напрямки співробітництва МБРР з Україною містяться у відповідних Стратегіях допомоги групи Світового банку Україні - середньострокових програмах, що визначають обсяг, структуру, загальні принципи діяльності цієї організації в Україні, та затверджуються Радою Директорів Світового банку. Членство в МБРР сприяє доступу до відносно дешевих кредитів, що надаються на пільгових умовах. За весь період співробітництва із Міжнародними фінансовими організаціями Україна за станом на 1 травня 2006 року одержала кредитів на загальну суму понад 11 млрд. дол.., у тому числі від Міжнародного валютного фонду - 4,41 млрд.дол., Міжнародного банку реконструкції та розвитку - 4,3 млрд.дол., Міжнародної фінансової корпорації -    470 млн.дол., Чорноморського банку торгівлі й розвитку - 97,5 млн. дол., а також від Європейського банку реконструкції та розвитку - близько 2,27 млрд. євро.   На кінець березня 2006 р. в Україні реалізовувалися 11 інвестиційних проектів Світового банку вартістю 934,1 млн. доларів США. З них 31% направлено на муніципальну систему, ще 31% - на соціальну, 17% - у фінансовий сектор, 13% - в АПК і 8% - у державний сектор. В секторі енергетики реалізуються 3 проекти вартістю 390,3 млн дол., у фінансовому секторі - один проект вартістю 154,5 млн дол., в АПК - один проект вартістю 121,1 млн дол., в державному управлінні - 2 проекти вартістю 62 млн дол. Слід зазначити, що Світовий банк у 2007 р. мав намір інвестувати в економіку України від 0,5 до 1 млрд. доларів США. Урядом країни і Світовим банком готувався спільний проект "Друга позика на політику розвитку", в рамках якого планувалося надання у першому півріччі 2007 р. 500 млн. дол. для реформування ключових секторів економіки країни.   На 2006-2008 роки постановою Кабінету Міністрів України було затверджено стратегію співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями  від 20 червня 2006 р.  Ця стратегія передбачає поступовий перехід від проектів з підтримки державного бюджету і програм реформування економіки до самооплатних інвестиційних проектів, що дають змогу ввести ефективні ринкові інструменти управління економікою, забезпечити розвиток інфраструктури і підвищити конкурентноздатність українських товарів і послуг. Так, Спільно з Міжнародним банком реконструкції й розвитку Кабмін має намір зосередитися на: ?       реалізації інвестиційних проектів, що сприяють розвитку інфраструктури, комунального господарства, енергетики; ?        підвищенню конкурентноздатності приватного сектора економіки; ?        вдосконаленню інформаційно-комунікаційних технологій.   Зараз Кабінетом міністрів України розробляється програма стратегічного розвитку до 2011 р. Отже, можна зробити такі висновки:  подальше поглиблення співпраці зі Світовим банком, а зокрема з МБРР, є значним плюсом для розвитку економіки країни в цілому, бо це дасть можливість щорічно залучати в економіку України близько 2,5 млрд. доларів США; пріоритетами соціально-економічного розвитку є енергетика і енергозбереження, аграрний сектор, система державного управління, муніципальна сфера, житлово-комунальне господарство і соціальна сфера. Основним джерелом інвестиційного фінансування виступає Світовий банк, який надає Україні системні позики та інвестиційні кредити. Системні позики надаються під реформування окремих секторів економіки зі спрямуванням їх траншами безпосередньо до державного бюджету України. Ці кошти можуть використовуватися на фінансування дефіциту держбюджету та підтримку платіжного балансу. Головною установою Світового банку — Міжнародним банком реконструкції і розвитку (МБРР) на покриття дефіциту бюджету протягом п'яти років (1994—1999 pp.) було надано Україні системних позик у сумі 1,8 млрд дол. США. Це забезпечило певні позитивні результати у розвитку ринкової інфраструктури, зокрема банківської системи. Інвестиційні кредити, з точки зору перспективних економічних інвесторів України, виступають більш ефективною формою зовнішнього фінансування. Адже фінансування дефіциту Державного бюджету за рахунок системних позик є фактичним їх "проїданням", невиправданим і нелогічним перш за все виходячи з перспектив національної економіки. Тому на порядку денному — ширше залучення інвестиційних кредитів Світового банку. За рахунок інвестиційних кредитів, що надаються Україні, реалізуються 16 проектів на загальну суму близько 2,9 млрд дол. США та 15 млн німецьких марок. Крім того, у проектному портфелі СБ перебуває 18 інвестиційних і по два гарантійних та грантових проекти, сума позик за якими становить 1065,8 млн дол. Серед регіонів України досить активно співпрацює зі світовим банком столиця нашої держави — місто Київ. Так, на сьогодні у місті реалізуються два проекти СБ. Зокрема, 200 млн дол. США банк виділив під гарантії міста на реконструкцію "Київ-енерго" та 18,2 млн дол. безпосередньо Київській міськдержадмініс-трації на реалізацію проекту з теплоенергозбереження в адміністративних будівлях. Крім того, на розгляді у Світовому банку перебувають пропозиції Києва щодо реалізації ще двох проектів. У першому з них ідеться про створення ефективної системи утилізації твердих побутових відходів у столиці, його загальна вартість оцінюється в суму близько 300 млн дол. США. Другий проект стосується будівництва Подільського мостопереходу, його вартість близько 250 млн дол., з яких 30 % має профінансувати українська сторона. Загалом за весь час співпраці зі Світовим банком Україна отримала 2127,2 млрд дол. США. На відміну від інших міжнародних фінансових інституцій. Європейський банк реконструкції та розвитку зосереджується насамперед на кредитуванні приватного сектору та об'єктів ключової інфраструктури. За обсягами нових проектів у 1999 p. Україна вийшла на перше місце серед клієнтів банку, а їх частка у загальному портфелі ЄБРР перевищила 7 % (попереду тільки Росія, Румунія і Польща). Причому, протягом 1999—2000 pp. фінансування банком проектів в Україні не лише не припинялося (як це сталося з МВФ та СБ, з якими МБРР координує свою діяльність), а й набуло нової динаміки. Так, обсяг нових кредитних проектів банку, затверджених Радою директорів, склав у 2000 p. 465 млн дол. США. Серед восьми затверджених проектів були: ядерні блоки Х2-Р4 (215 млн дол.), закупівля органічного палива (100 млн дол.), модернізація автомагістралі Київ — Чоп (65 млн дол.), програма кредитної підтримки експортних підприємств (50 млн дол.). Як важливий крок у поліпшенні співпраці з ЄБРР слід розглядати проект заснування в Україні банку мікрокредиту-вання, що сприятиме розвитку підприємницької ініціативи та підвищенню зайнятості населення. Координуючи свою діяльність з МВФ та Світовим банком, Рада директорів ЄБРР у вересні 2000 p. прийняла нову стратегію діяльності в Україні на період до 2002 p. Головна її особливість — у спрямованості на підтримку економічних та структурних реформ у найбільш важливих секторах української економіки. У цілому аналіз співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями протягом відносно нетривалого періоду свідчить про об'єктивну необхідність, доцільність і виправданість залучення зовнішніх коштів з метою поглиблення ринкових перетворень, створення реальних передумов для подолання кризових явищ, прискорення трансформаційних процесів, виведення економіки України на траєкторію сталого економічного зростання. Це співробітництво сприяло досягненню макрофінансової стабілізації, формуванню основ конкурентного ринкового середовища, стабільності грошової одиниці, активізації інвестиційного процесу, розвиткові приватного підприємництва. Разом з тим досвід взаємодії України з міжнародними фінансовими інституціями підтверджує необхідність істотного удосконалення й форм та механізмів. Головним у цьому контексті має стати мінімізація державного боргу, що передбачає збільшення власних фінансових ресурсів та поліпшення інвестиційного клімату. В основу фінансової стратегії необхідно покласти досягнення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування потреб економічного та соціального розвитку. Не послаблюючи уваги до залучення зовнішніх ресурсів, уряд має забезпечувати пріоритетність інвестиційних джерел перед кредитними. У взаємовідносинах з МВФ уряд повинен забезпечувати: • поглиблення структурних реформ, дерегуляцію підприємницької діяльності; • продовження курсу реформ у напрямку прозорості економіки і процесів приватизації; • поліпшення якості бюджетного процесу, забезпечення збалансованості державних фінансів з урахуванням податкової реформи та реформи міжбюджетних відносин; • зменшення обсягів негрошових видів розрахунків; • подолання корупції; • активізацію реформи фінансового і банківського секторів та подальший їх розвиток на якісно новому рівні; • досягнення прогресу в розвитку енергетики та вугільної промисловості, у розрахунках із зовнішніми постачальниками за природний газ. Удосконалення взаємовідносин України зі Світовим банком базується на новій його стратегії в питаннях допомоги України, в основу якої покладено такий фінансовий інструмент, як Програмна системна позика (ПСП). Реалізація завдань Програмної системної позики вимагає від уряду запровадження сучасної системи проектного та фінансового менеджменту. Йдеться про чіткий розподіл повноважень і відповідальності між Міністерством фінансів. Національним банком і банківськими установами, які обслуговують кредитні ресурси, та установами і підприємствами, які виступають відповідно до проектів кінцевими позичальниками. Подальше удосконалення співпраці з ЄБРР потребує: • удосконалення механізму координації підготовки, реалізації та моніторингу великих інвестиційних проектів; • започаткування спільно з керівництвом ЄБРР практики проведення регулярного огляду портфеля проектів; • посилення контролю за виконанням міністерствами та іншими органами своїх зобов'язань у взаємовідносинах з ЄБРР. Враховуючи європейський вектор зовнішньої політики України, слід розширювати співпрацю з Європейським Союзом та його фінансовими інституціями. Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та іншими організаціями. Загальна динаміка прямих іноземних інвестицій з країн — членів ЄС в Україну останніми роками є позитивною. Найбільший інтерес інвестори з ЄС виявляють до харчової промисловості, внутрішньої торгівлі, машинобудування та металообробки. Проте темпи зростання прямих інвестицій залишаються нестабільними. Загалом регіон ЄС все ще зберігає за собою позицію провідного інвестора в економіку України, проте його частка досить стабільно зменшується. Не найсильнішою складовою економічних відносин України з ЄС виглядає сфера експорту капіталу, без розвитку якого неможливо забезпечити проникнення та закріплення українських компаній на єдиному європейському ринку. Офіційно зареєстровані обсяги такого експорту становлять менше 3 млн дол. США (лише 3 % від загального офіційного обсягу інвестицій з України за кордон) і останнім часом навіть зменшуються. І це при тому, що мільярди доларів, за оцінками експертів, були нелегально вивезені за межі України, у тому числі в країни ЄС. Серед держав-кредиторів із числа членів ЄС у цій сфері провідне місце належить Німеччині, на яку припадає 83,9 % від загальної суми наданих і 83 % — використаних Україною двосторонніх кредитних ліній з регіону Євросоюзу; на Італію відповідно 6,8 та 9,1 %; Францію — 6,7 та 5,3 %; Іспанію — 2,6 та 2,3 % (див. дод., табл. 5). Необхідно постійно і ґрунтовно вивчати можливості міжнародних організацій світового і регіонального масштабу на предмет використання їхніх можливостей для фінансового сприяння розвитку української економіки (ЮНІДО, ФНО, ЮНЕП, регіональні банки економічного розвитку). Співробітництво з міжнародними фінансовими інституціями має базуватися на стратегічних пріоритетах економічного і соціального розвитку України. При цьому в основу взаємовідносин мають бути покладені такі засади: • прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабілізації та інтегрування України в Європейський Союз; • відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інституціями пріоритетам її економічного та соціального розвитку; • спрямування цих ресурсів на забезпечення сталого економічного зростання, здійснення структурних перетворень, формування розвиненого внутрішнього ринку і припинення практики їх використання для фінансування поточних витрат; • мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів, сприяння надходженню прямих іноземних інвестицій; • дотримання економічно обґрунтованих і загальновизнаних меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави; • залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування на основі геостратегічної диверсифікації міжнародних фінансових відносин України. Висновки Умови щодо надання міжнародних позик висуваються з метою забезпечення гарантій того, що кредитування певної країни відбуватиметься лише в разі проведення певної політики, тож остаточна її реалізація слугуватиме запорукою подальшого отримання фінансової допомоги. Цікаво, що є низка країн, котрі отримують міжнародні кредити попри невиконання первинних умов їх надання. Деталізовані вимоги ускладнюють отримання кредитів країнами, що розвиваються, оскільки дуже часто вони "обмежують роль національних політичних інститутів і розвиток відповідальних та демократичних інститутів". Намагання виконати численні вимоги може суттєво обмежити прийняття внутрішньополітичних рішень у процесі проведення реформ. Не можна нав'язувати інституціональні реформи ззовні, вони повинні розроблятись і реалізовуватись у самій країні. Щодо механізму надання міжнародних кредитів, то міжнародний валютний фонд мобілізує грошові кошти шляхом підписки країн, які роблять певні внески в загальний капітал, за допомогою позик, а також шляхом емісії спеціальних прав запозичення. Всі ці кошти зосереджуються на Рахунку загальних ресурсів (General recources account), за посередництвом якого Фонд проводить свої фінансові операції. Згідно з твердженнями, які публікуються в бюлетнях Фонду та інших друкованих матеріалах, сконцентровані в його сейфах грошові кошти використовуються для підтримки перебудови економічної політики країн-членів. Роблячи тим самим цей процес менш болючим в порівнянні з тим, яким він був би без цієї діяльності. В силу об’єктивних економічних процесів і для України останнім часом важливим пріоритетом її розвитку є плодотворне співробітництво з міжнародними інститутами, особливо з міжнародними валютно-фінансовими установами (МВФ, МБРР, ЄБРР, МФК та іншими), які дають можливість використання і оптимальної комбінації такого ресурсу як капітал. Співпраця з цими міжнародними фінансовими інституціями розглядається світовою фінансовою спільнотою як акт довіри, підтвердження кредитоспроможності держави. Фінансова допомога України з боку МВФ надається у трьох основних формах: • за програмою системної трансформаційної позики (STF) для підтримки платіжного балансу; • за програмою "Stand by" для підтримки курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу; • за програмою розширеного фінансування (EFF) для сприяння економічній стабілізації. На 2006-2008 роки постановою Кабінету Міністрів України було затверджено стратегію співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями  від 20 червня 2006 р.  Ця стратегія передбачає поступовий перехід від проектів з підтримки державного бюджету і програм реформування економіки до самооплатних інвестиційних проектів, що дають змогу ввести ефективні ринкові інструменти управління економікою, забезпечити розвиток інфраструктури і підвищити конкурентноздатність українських товарів і послуг. Список використаної літератури Постанова Кабінету міністрів України від 20 червня 2006 р. № 844 «Про стратегію співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями (МФО) на 2006-2008 роки».    Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999. Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999. Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997. Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.: Финансы, 1997. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1997. Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и статистика, 1996. Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996. Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и статистика, 1995. Єременко О. Міжнародний банк реконструкції та розвитку: держави-члени, акціонерний капітал і розподіл голосів// Вісник НБУ.-2005.- № 2. – С. 28-31 HYPERLINK "http://www.ukrreferat.com/" www.ukrreferat.com – лідер серед рефератних сайтів України! PAGE PAGE 21 HYPERLINK "http://www.ukrreferat.com/" www.ukrreferat.com – лідер серед рефератних сайтів України!

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020