.

Головні битви Першої світової війни

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
155 14793
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Науково-пошукова робота

з навчальної дисципліни

“Всесвітня історія”

“Головні битви Першої світової війни”

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………….
……………………. стор. 3

РОЗДІЛ І. ПРИЧИНИ, ХАРАКТЕР ТА УЧАСНИКИ ВІЙНИ… стор. 5

РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ВОЄННИХ ДІЙ ………………. стор. 8

РОЗДІЛ ІІІ. ОСНОВНІ БАТАЛІЇ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ,

ЇХ МІСЦЕ І
ЗНАЧЕННЯ……………………………………………………….
. стор. 11

Додатки…………………………………………………………………… стор. 20

Висновки……………………………………………………….
…………………. стор. 22

Список використаних джерел та літератури…….…………. стор. 26

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена тим, що І світова війна не мала собі
рівних у всій попередній історії людства. Збройна боротьба велася на
фронтах протяжністю 3-4 тис. км, на території трьох континентів —
Європи, Азії та Африки, не тільки на суші і на морі, а й у повітрі. У
країнах Антанти було мобілізовано близько 45 млн. чоловік, у коаліції
Центральних держав — 25 млн. Фактично, у війну були втягнені всі людські
ресурси найбільших держав.

Війна за переділ світу торкалася інтересів більшості країн; надалі в неї
виявилися втягненими США та ряд інших держав. Загалом у ній брали участь
на боці австро-німецького блоку чотири держави, на боці Антанти — 34
країни.

У ході війни з усією очевидністю проявилася вирішальна роль економіки і
техніки, залежність перебігу й результату війни від тилу країни. Війна,
що тривала понад чотири роки, примусила мілітаризувати підприємства
основних галузей промисловості, підпорядкувати науку і сільське
господарство потребам армій та флотів.

Зростання і вдосконалення військового виробництва, залізничного й
автомобільного транспорту, засобів зв’язку, розвиток озброєнь змінили
матеріально-технічну базу війни.

Під час військових дій застосовувалися як удосконалені, так і нові
бойові засоби: літаки, танки, підводні човни, зенітні та протитанкові
гармати, міномети, хімічні й димові снаряди, запалювальні засоби, випуск
яких постійно зростав.

У даній роботі планується дослідити як загальний хід військових дій, так
і найвизначніші битви І світової війни, визначити їх роль та наслідки у
загальному підсумку.

Об’єкт дослідження: головні військові баталії І світової війни.

Предмет дослідження: передумови війни, хід основних військових битв,
дослідження їх впливу на хід війни, військові та політичні аспекти
війни.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка складається з трьох розділів, висновків, списку використаних джерел
та літератури, додатків.

РОЗДІЛ І

ПРИЧИНИ, ХАРАКТЕР ТА УЧАСНИКИ ВІЙНИ

Виникнення Першої світової війни (серпень 1914 — листопад 1918 рр.)
було не випадковим. Вона була закономірним результатом гострих
суперечностей між великими світовими державами. Ще в 1879 р. Німеччина
уклала військовий союз з Австро-Угорщиною, а в 1882 р. — з Італією. Так
виник Троїстий союз, до якого згодом приєдналася Туреччина. У 1904—1907
рр. сформувався союз Англії, Франції і Росії — Антанта.

Головним був англо-німецький економічний, військово-морський і
колоніальний антагонізм. Німеччина мріяла захопити значну частину
колоній Англії. Обидві країни, ведучи боротьбу за перевагу на морях,
нарощували свої військово-морські сили. Франко-німецькі суперечності
почалися через землі, відібрані у Франції після франко-прусської війни
1870—1871 рр.

Особливої гостроти набули суперечності великих країн на Балканах і
Близькому Сході. Німеччина намагалася розширити тут сферу свого впливу,
а Австро-Угорщина після анексії Боснії та Герцеговини готувалася
захопити Сербію. Росія прагнула зберегти і розширити свої політичні
позиції на Балканах, захопити протоки і Константинополь, Західну
Україну.

Безпосереднім приводом до розв’язання світової війни стало вбивство
спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда 28
червня 1914 р. у боснійському місті Сараєво. Цей замах був терористичним
актом помсти за пригнічення, якого зазнавало слов’янське населення від
Австро-Угорщини. Зразу після сараєвського вбивства Німеччина посилено
підштовхувала Австро-Угорщину до війни проти Сербії. Австро-Угорщина
пред’явила Сербії ультиматум. 1 хоча в цілому його було прийнято,
Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. У відповідь Росія, як гарант
незалежності Сербії, розпочала загальну мобілізацію, після чого
Німеччина оголосила їй війну. Далі у війну вступили Англія та Франція.

У перші дні війни про свій нейтралітет оголосили Болгарія, Греція,
Іспанія, Португалія, Голландія, Данія, Швеція, Норвегія, США, Італія,
Румунія, Туреччина, а також більшість країн Латинської Америки. Проте
Туреччина на другий день війни підписала таємний договір з Німеччиною і
пропустила через Дарданелли два німецьких крейсери і кілька допоміжних
суден, що значно посилило турецький флот на Чорному морі.

Як тільки розпочалася війна в Європі, Японія дійшла висновку, що настав
час для вторгення в Китай і встановлення панування на Тихому океані.
Спочатку вона пред’явила Німеччині ультиматум, щоб та відвела з
японських і китайських вод німецькі військово-морські сили. Так як
Німеччина відмовилася прийняти ультиматум, Японія оголосила їй війну й
обложила фортецю Циндао, яку та орендувала в Китаї. Японія також
захопила у німців Маршалові, Каролінські та Маріанські острови.

Таким чином, війна стала світовою. Понад чотири роки тривала ця жахлива
бійня, в яку були втягнуті 36 країн з населенням понад 1,5 млрд чоловік,
тобто 75 % населення земної кулі. В армії воюючих країн було
мобілізовано понад 73 млн. чоловік.

Стратегічні плани кожної держави у цій війні визначалися її
військово-економічним потенціалом і цілям, які дана країна намагалася
досягти. Німецький план виходив із неминучості війни на два фронти —
проти Франції та Росії. Його основна ідея полягала в тому, щоб спочатку
розбити Францію. На Східному фронті основний тягар боротьби з Росією
мала нести Австро-Угорщина до того часу, поки не буде розгромлена
Франція.

Стратегічний план Франції базувався на розумінні військової та
економічної переваги Німеччини. Тому цей план в основі своїй був
пасивно-очікувальним. Але Франція намагалася повернути Ельзас і
Лотарингію, і це штовхало її до активних дій. Звідси і непослідовність
оперативно-стратегічних дій.

Англійський генеральний штаб передбачав надіслати в Європу незначну
експедиційну армію. При цьому дії союзних військ не були погоджені, що
давало можливість Німеччині наносити удари противникам поодинці.

Росія насамперед прагнула розгромити Австро-Угорщину, тому проти неї
було кинуто чотири із шести розгорнутих активних армій. Другим завданням
були наступ у Східній Пруссії і вихід на допомогу союзній Франції.

Перша світова війна велася у багатьох регіонах земної кулі. Утворилося
до двох десятків фронтів, проте основними були Західноєвропейський
фронт, де німецькі війська вели втну проти англо-французьких військ, та
Східноєвропейський, де російські війська протидіяли австро-угорській і
німецькій арміям. Всі інші фронти (Балканський, Закавказький,
Аравійський, Австро-Італійський та ін.) були другорядними.

РОЗДІЛ ІІ

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ВОЄННИХ ДІЙ 1914-1917 рр.

Основні сили німецької армії у серпні 1914 р., порушивши нейтралітет
Бельгії, вступили на її територію, а після розгрому невеликої
бельгійської армії рушили до французьких кордонів. На кінець серпня
німці підійшли до Парижа і французький уряд покинув столицю.

У Берліні вважали, що з Францією майже покінчено. Проте німецьке
керівництво помилилося. Італія відмовилася виступити на боці Німеччини і
зайняла позицію нейтралітету. Російські війська на прохання союзників
перейшли кордон Східної Пруссії і розбили німецьку армію. У Берліні
захвилювалися через можливу втрату Східної Пруссії, перекинули туди нові
сили. Але російське командування не скористалося першою перемогою, дві
російські армії не координували свої дії, тому зазнали поразки у двох
важливих битвах.

Разом з тим Східнопрусська операція мала важливе значення у війні; було
зірвано німецький план “бліцкригу” — блискавичного розгрому Франції. 5
вересня розпочалася грандіозна битва на р. Марні, в якій брали участь з
обох сторін до 2 млн. чоловік. Німецький стратегічний план на Марні
зазнав цілковитого краху. Ця битва визначила перехід до затяжної війни.

Значної поразки російські війська завдали австро-угорським арміям у
Галичині. Зазнавши початкових невдач, російські війська на початку
вересня перейшли в рішучий наступ і в ряді битв розбили головні сили
австро-угорців, відкинули їх за Карпати і до Кракова. Німеччина була
змушена перекинути у Галичину значну частину військ для підтримки свого
союзника, але зазнала поразки в наступі на Варшаву. У той же час
австро-угорські війська були викинуті із Сербії.

Війна в Галичині була трагедією для українського народу. Українство
воювало на боці обох воюючих країн. Російська адміністрація і
командування жорстоко розправлялися з так званими “мазепинцями”,
тисячами вивозячи їх до Сибіру, закривалися українська преса, книгарні,
уніатські костьоли тощо.

На кінець 1914 р. на всіх фронтах битви в основному закінчилися на
користь Антанти. Японські, англійські та французькі війська захопили
майже всі німецькі колонії на Тихому океані і в Африці. 1915 р. Італія
виступила на стороні Антанти.

З вересня 1915 р. Східноєвропейський фронт став основним. У результаті
весняного наступу 1915 р. російські війська заволоділи карпатськими
проходами, Карпатським хребтом і оволоділи фортецею Перемишль. У цей час
німецьке командування перекинуло до Польщі значні сили і розпочало
наступ проти російських військ. Останні з тяжкими втратами відступили з
Галичини, залишили Львів. Влітку німецькі війська захопили Варшаву,
польські та литовські області царської Росії, вийшли до Брест-Литовська.
У вересні наступ німецької армії було призупинено.

На Західному фронті суттєвих змін не було, а на новому — Італійському —
кілька наступів італійських військ не мали результатів. Більше того,
Болгарія підписала австро-болгаро-німецько-турецький союз, а в жовтні
окупувала Сербію.

У той же час Англія і Франція мобілізували значні військові сили, що на
початку 1916 р. переважали німецькі. Нарешті країни Антанти дійшли згоди
про координацію бойових дій у майбутньому. Однак, переоцінивши свої
сили, Німеччина на початку 1916 р. вирішила захопити французьку фортецю
Верден, падіння якої відкривало шлях на Париж. Після кровопролитних
лютневих боїв жодна із сторін не перемогла.

Натиск німецьких військ на Верден було послаблено успішним наступом
навесні та влітку 1916 р. російських військ, які стрімким ударом
оволоділи м. Луцьк, захопили частину Галичини і Буковини, увійшли в
Карпати. Проте нестача боєприпасів і розтягнутість комунікацій не дали
змоги просуватися вперед. До того ж окупація австро-німецькими військами
Румунії, яка щойно вступила у війну на боці Антанти, примусила Росію
продовжити свій фронт ще на 500 км.

Скориставшись послабленням сил Німеччини на Західному фронті, англійські
та французькі війська в липні 1916 р. провели наступ на р. Соммі, де
вперше в історії застосували танки.

У німецьких правлячих колах похитнулася надія на легку перемогу, і вони
перейшли до оборони, але з метою ізоляції країн Антанти від їхніх
колоній і США, Німеччина розпочала широкомасштабну підводну війну. У
травні—червні 1916 р. біля берегів Ютландії відбулася грандіозна морська
битва англійського і німецького військових флотів. У ній брало участь
275 воєнних кораблів з обох сторін. Німецький флот був змушений
повернутися у свої гавані.

У грудні 1916 р. Німеччина та її союзники запропонували країнам Антанти
розпочати мирні переговори. Країни Антанти відмовилися від переговорів і
попередили, що мир з Німеччиною буде підписаний тільки після того, як
вона понесе кару за всі злочини у війні, яку сама розв’язала. Відмова
Антанти була використана в Німеччині як привід до загострення методів
ведення війни. Німеччина розпочала необмежену підводну війну проти
флотів і суден усіх країн — союзників Антанти.

Коли німецький уряд офіційно повідомив, що розпочинає підводну війну
навіть проти суден нейтральних країн, США розірвали з Німеччиною
дипломатичні відносини й оголосили 6 квітня 1917 р. їй війну.

Вступ США у війну суттєво зміцнив сили Антанти. Влітку на боці Антанти
виступила Греція. Проте ні на Західному, ні на Східному фронтах союзники
не досягла значних успіхів. Вони стабілізували ситуацію на
/тало-Австрійському фронті. Були визволені німецькі колонії у Східній
Африці. Кровопролитні бої тривали на всіх фронтах Першої світової війни.

РОЗДІЛ ІІІ

ОСНОВНІ БАТАЛІЇ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ,

ЇХ МІСЦЕ І ЗНАЧЕННЯ

Сербська кампанія

12 серпня сербська армія розпочала боротись в битві на Цері проти
австрійських агресорів. Серби зайняли захисні позиції на південній
стороні рік Дрини і Сави і протягом наступних двох тижнів з важкими
втратами австрійські атаки були відбиті. Це відзначило першу головну
перемогу Антанти у війні. Австрійські сподівання на швидку перемогу були
зруйновані. В результаті Австрія повинна була тримати значні сили на
сербському фронті, який ослабив їхні зусилля проти Росії. Після цієї
перемоги сербські війська знову перемогли австро-угорську армію в битві
на Колубарі, завдавши австро-угорцям 240 000 людських втрат і захопивши
43 000 полонених. Сербська армія втратила 170 000 солдат.

Німецькі війська в Бельгії і Франції

Спочатку німці досягли великих успіхів у Битві на кордонах (14 серпня —
24 серпня), але Росія все ж таки зуміла швидко напасти на Східну Прусію
і відтягнула сюди німецькі сили, призначенні для Західного Фронту.
Німеччина перемогла Росію в ряді битв, які всі разом відомі як Друга
Битва при Танненберзі (17 серпня — 2 вересня). Ця перекидання військ
посилило проблеми дефіциту швидкості перевезень за допомогою залізниць,
не врахованих німецьким Генеральним Штабом. Початково План Шліффена
передбачав, що правий фланг німецької атаки проходитиме на захід від
Парижу, однак місткість і низька швидкість гужового транспорту заважали
німецькому відділенню постачання нормально виконувати свої функції, тим
самим дозволивши французьким і британським силам зупинити розвиток
німецької атаки на схід від Парижу підчас Першої битві на Марні (5
вересня — 12 вересня), таким чином розвіявши сподівання Центральних
Держав на швидку перемогу і примусивши їх вести війну на двох фронтах.
Німецька армія проводила свої воєнні дії в хороших захисних позиціях у
Франції і постійно виводила зі строю на 230 000 французьких і
британських військ більше, ніж втрачала вона сама. Незважаючи на це,
проблеми комунікацій і сумнівні рішення командування коштували Німеччині
шансу на швидку перемогу.

Азія і Тихий океан

30 серпня Нова Зеландія захопила Західне Самоа (пізніше — Німецьке
Самоа). 11 вересня Австралійський Воєнно-морський Експедиційний Корпус
висадився на острові Нью Поммерн (пізніше — Нова Британія), який являвся
частиною Німецької Нової Гвінеї. Японія захопила німецькі колонії в
Мікронезії і, після Битви при Циньтао, німецький порт для завантаження
вугілля Циньдао на Шаньдунському півострові в Китаї. Протягом декількох
наступних місяців союзні війська захопили всі німецькі території в
Тихому океані.

Траншейна війна

Військова тактика на початку Першої світової війни була не в силі йти в
ногу з прогресом технологій. Нові технології дозволи будівництво
масивних захисних споруд, через які застаріла тактика не могла
прорватися. Колючий дріт був вагомою перешкодою для масованих проходів
піхоти; артилерія, значно більш смертельна ніж в 1870-х, разом з
кулеметами робили перетинання відкритих просторів справжнім жахіттям.
Німці запровадили використання отруйного газу, що скоро стало звичним
для обох сторін, незважаючи на те, що це ніколи не приносило перемоги у
битві. Наслідки його застосування були справді звірячими, вони
спричиняли повільну і болісну смерть, це стало одним з найбільших жахів
війни, що закарбувалися в людській пам’яті. Командувачі з обох сторін
були не в змозі виробити тактику для того, щоб прориватися через вкриті
окопами позиції без масових жертв. Технологічний процес, втім, почав
приносити нове озброєння для атаки. Танк був військовим винаходом
британців, створеним щоб порушити стан безвиході траншейної війни. І
Великобританія, і Франція були його першими користувачами; німці
використовували захоплені союзницькі танки і частину їх власного
проектування.

Після Першої Битви на Марні і Антанта, і німецькі війська почали серію
маневрів для захоплення з флангів у так званій гонці до моря.
Великобританія і Франція скоро опинилися перед укріпленими німецькими
силами від Лотарингії до фламандського узбережжя Бельгії. Великобританія
і Франція провели стрімкий прорив, в той час як Німеччина захищала
окуповані території. Однією з причин цього було те, що німецькі траншеї
були набагато краще збудовані, ніж відповідні їм у їхніх ворогів.
Англо-французькі траншеї були призначені тільки щоб бути «тимчасовими»
перед тим, як їхні війська прорвалися б через німецьку оборону. Дехто
сподівався порушити безвихідь становища, використовуючи науку і техніку.
У квітні 1915 року німці вперше використали хлорний газ, порушивши
Гаазьку Конвенцію. Вони відкрили 6-кілометровий (4-мильний) отвір в
союзницьких лініях оборони, коли британські і французькі колоніальні
війська відступили. Канадським військам вдалося закрити прогалину під
час Другої Битви при Іпрі; під час Третьої Битви при Іпрі канадські сили
захопили село Пашендаль.

Верденська кампанія

На кінець 1915р. німецькі армії всюди перемагали, але їхні перемоги ніяк
не наближали кінця війни. Терпіння цивільного населення, що їх тримало,
почало вичерпуватись.Суттєва фронда вдома, очолювана Гіндебургом і
Людендорфом в армії, але також підтримувана й канцлером Бетманом
Голльвегом, закликала усунути Фалькенгайна. Фалькенгайн все ще
користався довірою в кайзера, якого обурювала така спроба зазіхнути на
справи його компетенції, та непохитно вірив, що перемоги можна досягнути
тільки на заході. На доброму ґрунті від зважив, що головним його
противником відтепер була не Франція, сили якої сягали виснаження, але
Британія. Англійські армії були все ще свіжі та здебільшого не зав’язані
до бою, а її влада над морями не тільки втримувала блокаду Німеччини,
але лишала відкритими шляхи зв’язку зі Сполученими Штатами, від чиїх
постачань Союзники дедалі більше залежали. Аби впоратися з цим останнім,
Фалькенгайн спонукав до необмеженого ведення бойових дій підводними
човнами, що ми ще розглянемо у свій час. На суші, однак, він вважав, що
головною зброєю Британії були не її власні необстріляні армії, але ж
арміїї союзниці її, Франції. Коли б вдалося завдати Франції такого
нищівного удару, аби та запросила замирення , “англійський меч”, за
виразом Фалькенгайна, було би вибито в неї з рук. Але ж, зважаючи на
випробувану й ладну тактику оборони на Західному фронті, як було це
зробити?

u

?

?

E

Oe

Ue

?????? ??????¶

Ue

???????ічного значення, але знаходився на гребені вразливого виступу та
був історичною пам’яткою, з якою пов’язані всі славетні військові
звитяги Франції. Фалькенгайн вважав, що Жоффре просто не міг не захищати
його, або втративши його, не здобути назад. Німецькі армії неминучо
зазнали би втрат атакуючи, але ці, гадав він, буде зведено до найменших
ефективним використанням прийомів, з яких він так успішно скористався
при Горлиці-Тарнову: несподіванка, добра штабна робота, та над усе –
значна перевага в артилерії. Отож 21 лютого 1916р. після 9-годинного
артобстрілу з майже 1000 гармат, почалась атака.

Фалькенгайн був правий. Жоффре вважав Верден стратегічно мізерним і
ледве ніяк не розбудував захист, але політичний тиск внеможливив його
залишити. Під командуванням генерала Філіппа Петена, чия вперта віра у
могутність оборонної тактики досі позбавляла його просування по службі
при начальниках, затятих до наступу, французькі війська виконували наказ
битися за кожну п’ядь землі та контратакувати, аби відбити втрачене.
Виснаження давалося взнаки на обидва боки: французи завдавали стільки ж
втрат, скільки несли самі. Петен робив усе можливе, аби зберегти війська
та чергував загони, аби дати перепочить, але Фалькенгайн мусив вкидати
людей до бою з усе більшим відчаєм. Саме гармати правили на бойовищі: на
кінець червня, коли німецькі атаки нарешті заникли, артилерія з обох
боків витворила такий кошмарний краєвид, якого світ не бачив досі. До
того додавалися жахи, накоєні газом та вогнеметами у близькому бою.
Загальні втрати сягнули півмільона людей і скільки з них досі лежать
поховані у землі тої застеленої тілами трупарні ми ігколи не дізнаємось.
Верден лишився у французьких руках. Для французів це була звитяжна
перемога, яка, одначе, ледве не зламала хребет їх армії. Для німців це
була першою незаперечною поступкою, тяжким ударом по моралі і народу, й
армії, та Фалькенгайн заплатив тому ціну. У серпні його усунули від
командування, і кайзер прикликав Гінденбурга з вірним Людендорфом обіч,
аби той зайняв пост голови Генерального штабу.

Битва на Соммі

На цей час на Західному фронті розгорталися наступні події. Ми вже
бачили, як на конференції в Шантільї минулого листопада Верховне
командування погодилося, що в 1916р. Союзники з’єднають сили зі сходу та
заходу у спільному наступі. Західним внеском мала стати атака
англійської та французької армій на ділянці їхнього сусідства на схід
від Ам’єна на річці Соммі. Первісно планувалося, що використані сили
будуть з обох боків приблизно рівні, але коли наступ розпочався в липні,
тажка зав’язаність під Верденом скоротила французьку частку до шести
дивізій першої лінії фронту на противагу 19-ти англійським. Британці не
скаржилися. Це було випробування, до якого їхні Нові армії готувалися
попередніх два роки. Їхні приготування були такі ж скрупульозні,
далекосяжні та яснозначні, як ті до висадки в Нормандії 28-ма роками
пізніше. Наступу передував тиждень артилерійського бомбардування, де
було витрачено півтора мільони снарядів. “Ніколи ще так легко не різали
ми колючий дріт, – писав генерал Хейг напередодні битви, – і не
проводили таку ретельну артпідготовку”. Настільки ефективною він вважав
її, що багато хто з 120 000 солдат, що вискочили з окопів вранці 1 липня
навіть геть не були споряджені до атаки, а натомість обтяжені знаряддям
на укріплення позицій вже завойованих для них артилерією.

Не так сталося, як гадалося.Значний відсоток вистрелених снарядів,
нашвидку вироблені некваліфікованими руками, не розірвались. Ті, що таки
вибухнули, не змогли зруйнувати захисні споруди, видовбані глибоко в
вапнякових пагорбахах, звідки, перечекавши артобстріл, з’явилися
кулеметники, аби впритул поливати вогнем довгі ряди переобтяжених
військ, що тьопали до них по голих вапнякових схилах. Варто було
початися битві, як налагоджена взаємодія між піхотою й артилерією, від
якої стільки залежало, розтанула в тумані війни. Надвечір 21 000 людей
загинули чи пропали безвісті.

Якби битва скінчилась ефектним успіхом, ці втрати, що були не гірші за
багатокрот більші понесені французькою та російською арміями за минули
два роки, ймовірно вважалися б сприйнятною ціною. Натомість вони стали,
в англійській спільній пам’яті, втіленням нездарливого командування та
безглуздої пожертви. Бо вдалось ніяких перемог. Атаки тривали наступні
чотири місяці. На той час Союзницькі армії просунулися вперед миль на
десять, поле бою при Соммі було встелено тілами, як при Вердені, та
розрито в безживний місяний краєвид, а Союзники втратили 600 000
чоловік. Щодо обсягу німецьких втрат тоді точилася запекла суперечка,
але ймовірно були вони не менші союзницьких, а страждання військ під
безперервним вогнем артилерії не менш жахливими. Оскільки ціль наступу
від самого початку була неясна – сподівання Хейга на злам подій ніколи
не поділяли його підлеглі командири – Союзники оголосили перемогу з
точки зору виснаження. І справді, на кінець року вони, подібно до
німецьких супротивників, не бачили іншого шляху виграти війну.

Знаменитий Ютландський бій 1916 р. між головними силами німецького й
англійського флотів ознаменував крах ідеї завоювання переваги на морі в
ході генерального бою. Війна засвідчила, що досягнення стратегічних
цілей на морі потребує проведення кількох великих операцій і постійної
бойової діяльності флоту для вирішення оперативних завдань.

Перша світова війна засвідчила високу ефективність дій підводних човнів,
особливо на морських комунікаціях. За час війни німецькі підводні човни
потопили 192 бойових кораблі і близько 5800 транспортів. Для боротьби з
ними воюючі держави були змушені залучити близько 5 тис. надводних
кораблів різних класів і понад 2,5 тис. літаків і аеростатів.

Основним змістом воєнних дій на морі були блокада, крейсерська, підводна
і мінна боротьба, десантні та набігові операції, бої і битви між
лінійними і легкими силами.

Брусиловський прорив

Парадоксально, але саме росіянам, яких тоді обидві сторони вже мало не
списали з рахунку, наступ Союзників 1816 року завлячує одною з
найуспішніших операцій у всій війні. У березні вони атакували на
північній ділянці фронту в напрямку Вільно, але, незважаючи на перевагу,
накопичену в людській силі та зброї, були відкинуті назад, втративши 100
000 чоловік. Однак вони дотримались обіцянки, даної своїм собхникам та в
червні почали наступ на Галіційському фронті під командуванням генерала
Алексея Брусилова. Вони прорвали австрійський фронт на ділянцв і 20 миль
та взяли в полон півмільйона солдат супротивника. Успіх Брусилова можна
почасти списати на низький бойовий дух австрійських військ та їхнє
цілком безтямне Верховне командування, разом з вочевидь безмежною
мужністю російськиї солдат. Але ще важливішими виявилися думка й
підготовка, витрачені на операцію: детальне планування, тісна взаємодія
піхоти й артилерії, безпосередня наявність резервів на закріплення
досягнутого успіху та над усе – міри, прийняті на забеспечення
несподіванки. Це свідчило, що армії нарешті почали навпомацки вибиратися
з тактичного тупика.

Для росіян ця перемога стала пірровою. Їхні армії зазнали втрат майже на
мільйон чоловік і вже ніколи не оговталися. Їхній успії налякав сусідню
Румунію, останню з балканських нейтральних держав, і вона пристала до
Союзників. Румунська армія, однак, виявилася сміховинно безпорадною та
швидко була розбита в австро-німецько-болгарському наступі під
командуванням того самого ж Фалькенгайна, якому вдалося тут полагодити
свою сильно пошарпану репутацію. Румунія впала разом з нафтовими й
зерновими ресурсами, яких так війдчайдушно стало не вистачати
Центральним державам. Втім і це ніяк не наближувало перемоги. Обидві
сторони все частіше ставили перед собою питання: якщо перемоги і близько
не видно, то чому б не укласти мир?

Внутрішнє становище воюючих країн було складним. Нестача продовольства,
палива, одягу, найнеобхідніших речей до краю загострювали бідування
людей. Ширилися страйки і антивоєнний рух. На фронті стихійні протести
набрали форми братання.

У Росії до економічних та соціальних проблем додалася політична криза,
спричинена поразками на фронтах, недовірою до діяльності уряду, його
нездатністю завершити війну. Хитке становище влади всіма силами
розгойдували більшовики, використовуючи голод і розруху в країні для
досягнення власних цілей. У лютому 1917 р. антивоєнні та соціальні
виступи в Росії набрали небаченого розмаху і переросли в революцію.
Врятувати монархію не вдалося. На початку березня влада перейшла до
Тимчасового уряду. Росія стала республікою. Новий уряд не відмовився від
зобов’язань царя Миколи II перед союзниками і закликав продовжувати
війну до переможного кінця. Але в країні невблаганно зростали все більш
рішучі хвилі протесту проти грабіжницької війни.

На 1917 р. кожна із воюючих країн виношувала потаємні плани. Німецьке
командування обрало оборонну тактику, війська

Антанти – наступальну. Ще в грудні 1916 р. Німеччина виступила з
пропозицією розпочати переговори про мир. Вона та її союзники хотіли б
укласти мир, залишивши за собою всі завойовані території. Країни Антанти
відхилили цю пропозицію. Існувала домовленість генеральних штабів
союзних армій про одночасний наступ у 1917 р. на всіх європейських
фронтах.

Лютнева революція зробила неможливим наступ російських військ. Під
впливом революційних подій у Росії масові страйки прокотились в Англії,
Франції, Італії. Страйкарі і демонстранти вимагали припинення війни і
укладення миру. З Росії революційні настрої перекинулись і в Німеччину.
В квітні – травні на Східному фронті спостерігались масові братання
солдатів німецької армії та росіян.

ДОДАТКИ

Схема 1. Брусиловський прорив

Схема 2. Битва на СооміВИСНОВКИ

Перша світова війна — одна із самих тривалих, кровопролитних і значних
по наслідках в історії людства. Вона продовжувалася більш чотирьох
років. У ній брали участь 33 країни з 59, що володіли в той час
державним суверенітетом. Населення воюючих країн склало понад 1,5 млрд.
чоловік, тобто близько 87% усіх жителів Землі. Під рушницю було
поставлено в цілому 73,5 млн. чоловік. Більш 10 млн. було убито і 20
млн. поранене. Жертви серед мирного населення, що постраждало від
епідемій, голоду, холоду та інших нещасть воєнного часу також
обчислювалися десятками мільйонів.

Необхідно підкреслити, що бойовий досвід попередніх воєн, передусім
Російсько-японської 1904—1905 рр. і Балканських 1912—1913 рр., стали
тією основою, на якій розвивалося в ході Першої світової війни військове
мистецтво.

Німеччина, використовуючи більш досконалу систему мобілізації та
розвинену мережу залізниць, прагнула уникнути одночасної війни на два
фронти. Вважаючи, що Росія не зможе швидко провести мобілізацію,
німецький Генеральний штаб планував блискавичними нищівними ударами
розгромити спочатку Францію, а потім, перенісши на Східний фронт основні
зусилля шляхом стратегічного маневру, у взаємодії з австро-угорськими
військами завдати поразки російській армії.

Як і їхні противники, країни Антанти розраховували на ведення
короткочасної війни і планували виграти її переважно силами кадрових
армій, поповнених до штатів воєнного часу, без значної мобілізації
навчених резервів. Розгортання збройних сил в основному планувалося
зробити в один стратегічний ешелон; великі стратегічні резерви не
створювалися. Переведення економіки на виконання переважно військових
замовлень не передбачалося, тому що вважалося можливим забезпечити армію
всім потрібним за рахунок мобілізаційних запасів.

Досвід Першої світової війни засвідчив хибність усіх цих стратегічних
розрахунків. Уже кампанія 1914 року (бої на Марні, в Галичині та у
Східній Пруссії) виявила хибність головної стратегічної ідеї
передвоєнного періоду — ідеї короткочасної війни. Стало зрозуміло, що
війна між великими, економічно розвиненими державами буде затяжна,
тривала, й домогтися в ній перемоги одноактним стратегічним зусиллям
неможливо.

За роки війни генштаби воюючих держав нагромадили великий досвід в
галузі стратегічного планування. Проте жоден стратегічний план повністю
реалізувати не вдалося. Жодна сторона не змогла вирішити проблему
коаліційної стратегії — вироблення єдиних планів дій, створення єдиного
командування, організації стратегічної взаємодії. Егоїстичні інтереси
кожної країни (передусім це стосується Великобританії і Франції)
переважали над інтересами коаліції, хоча спільні дії союзників і
погоджувалися, проте зобов’язання часто порушувалися. Політичні
суперечності між Англією, Росією та Францією не дозволяли реалізувати ту
потенційну перевагу в силах і засобах, яка була на боці Антанти. Ці самі
причини, хоча й меншою мірою, визначали неузгодженість у військових діях
коаліції Центральних держав.

Обидві військові коаліції в ході війни зіштовхнулися з проблемою
боротьби на два і більше фронтів. Зазначена проблема постала перед
військовим керівництвом у результаті помилок передвоєнної дипломатії,
особливо це стосується Берліна та Відня. Озброєна боротьба на два і
більше фронтів висунула такі кардинальні завдання, як визначення напряму
головного удару (головного фронту) у війні загалом і на певному її
етапі, організація ефективної взаємодії між фронтами, міжтеатрові
стратегічні перегрупування. Досвід війни засвідчував, що нерішучість і
невизначеність у виборі напряму головного удару (головного театру бою),
розкиданість збройних сил і неправильний їх розподіл між фронтами
серйозно ускладнювали досягнення цілей. Успіх боротьби на два і більше
фронти визначали переважно три чинники: наявність необхідних
стратегічних резервів для відбивання несподіваних ударів, свобода і
високий темп маневрування силами та засобами між театрами, чітка
взаємодія фронтів.

Досвід Першої світової війни засвідчив, що попередні завдання стратегії,
які полягали переважно у підготовці до війни тільки збройних сил і
плануванні лише перших боїв, виявилися недостатніми. Вони не охоплювали
багатьох питань, пов’язаних із практичним веденням війни. Розвиток
технічних засобів боротьби, зміна форм і засобів ведення військових дій
поставили перед стратегією ряд інших важливих завдань, розширили її
зміст та функції.

Насамперед війна виявила необхідність розробки теорії і практики
використання в інтересах війни всієї економічної потуги держави, а також
ретельного і всебічного врахування ролі морального чинника. Це було
прямим наслідком наявності мільйонних армій, великої кількості
різноманітної техніки та озброєння, затяжного характеру війни, при якому
випробуванню піддавалися всі економічні і політичні підвалини держави.
Досвід з усією очевидністю показав, що сучасні війни ведуться силами і
засобами широких народних мас. Участь народу у війні проявляється не
тільки в тому, що вона комплектує сучасні армії, а й у тому, що базу
сучасної війни становить тил. Тил підтримує фронт не тільки резервами,
озброєнням і продовольством, а й настроями, ідеями. Моральний стан тилу
чинить прямий і вирішальний вплив на боєздатність і моральний дух армії.

Війна, яка тривала понад чотири роки, і великі втрати, яких зазнали
війська у ході військових дій, вимагали постійного поповнення діючої
армії особовим складом та військовою технікою. В таких умовах проблема
створення й відновлення стратегічних резервів набула першорядного
значення для перебігу й результату війни. Їх наявність і напружена
робота економіки країни надавали збройним силам небаченої раніше
живучості. Відсутність же достатньої кількості таких резервів, поряд з
іншими чинниками, була причиною незавершеності багатьох успішно
розпочатих боїв і наступальних операцій.

Величезна потреба діючих військ у матеріальних засобах викликала
необхідність розширення мережі залізниць і шосейних доріг, кількісного
збільшення транспортних засобів та підвищення їхньої вантажопідйомності.
Виконання зазначених заходів дозволило стратегічному тилу здійснювати
перегрупування військ на великі відстані і їхній маневр у ході ведення
військових дій.

Розмах збройної боротьби вимагав зміни способів стратегічного
керівництва. Керувати багатомільйонними арміями за старою схемою
«головнокомандувач — армія» стало неможливо. Тому в ході війни
сформувалася нова структура управління: «Ставка — фронт (група армій) —
армія». Ставка Верховного Головнокомандувача, створена в Росії, була
вищим органом керівництва військами діючої армії. В роки війни
військово-політична влада була зосереджена в руках глав держав (урядів).
Верховним головнокомандувачем у Німеччині вважався кайзер, у Росії в
ході війни став цар, у Великобританії — номінально король, у Японії —
імператор, у Франції та у США — президенти. Генштаби перетворилися на
основні робочі органи Верховного Головнокомандувача й були головними
організаторами військових дій на сухопутних театрах війни. Загальне
керівництво військово-морськими силами здійснювало Верховне
Головнокомандування. Головними органами керівництва флоту в різних
країнах були адміралтейство, морські міністри та морський генштаб. Хоча
принцип централізації військового керівництва дотримувався повсюди,
майже в усіх державах тісної взаємодії між військово-морськими і
сухопутними штабами не було, що стало результатом традиційного
відособлення цих сфер збройної боротьби. Для всіх воюючих держав
характерним було об’єднання військового та політичного керівництва,
наявність вищих політичних і стратегічних органів керівництва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Архипов Дмитрий Борисович. Краткая всемирная история. Наукометрический
анализ / РАН; Институт аналитического приборостроения. — С.Пб. : Наука,
1999. — 189с.

Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр.:
Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и
естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и
путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов
/ Р. К. Баландин. — М. : Современник, 1998. — 315 с.

Белоножко Сергей Владимирович, Бирюлев Илья Михайлович, Давлетов
Александр Рашидович, Космина Виталий Григорьевич, Нестеренко Людмила
Алексеевна, Турченко Федор Григорьевич. Всемирная история. Новое время.
9 класс: Учебник для сред. общеобразоват. заведений — 2-е изд. — К. :
Генеза, 2002.

Бобович Ирина Михайловна. Экономическая история России, 1861-1914 годы:
Учеб. пособие / И. М. Бобович; Санкт-Петербург. ун-т экономики и
финансов, Каф. экон. истории. — СПб. : Изд-во Санкт-Петербург. ун-та
экономики и финансов, 1995. — 135,[1] с.

Віднянський С.В. Народи Центрально-Східної Європи в період кризи
європейської цивілізації та першої світової війни // Історія України. –
№43, 2000. – С.5-8.

Віднянський С.В. Народи Центрально-Східної Європи в період кризи
європейської цивілізації та першої світової війни // Історія України. –
№44, 2000. – С.4-6.

Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк
(ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М. : Культура и спорт, 1997. —
496с.

История первой мировой войны: 1914 – 1918. / Под редакцией Ростунова
И.И. –Т.2. – М.,1985

Крип’якевич І. Всесвітня історія. – Київ: ”Либідь”, 1995

Майсурян А. Россия в первой мировой войне.—М., 1995.

Нотович Ф.І. Протиріччя напередодні першої світової війни. – М.,1991.

Первая мировая война. 1914 – 1918 (сборник научных статей) Редакционная
коллегия: Сидоров (отв. ред.) и др. – М.: “Наука” 1985

Похлёбкин В.В. Внешняя политика в именах, датах, фактах. – М., 1995

Ростунов И.И. Русский фронт первой мировой войны. М., Наука, 1986.

Рявкин А. Первая мировая война.—М., 1993.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020