.

Торгівля людьми і людськими органами (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
164 8793
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Торгівля людьми і людськими органами”

ПЛАН

ВСТУП

1. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ

У НАПРЯМКУ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ І ЛЮДСЬКИМИ ОРГАНАМИ

1.1. Сутність злочину торгівля людьми, термінологічне та правове
закріплення

1.2. Соціально-правовий аналіз новітніх тенденцій торгівлі людьми і
людськими органами

2. ПЕРЕДУМОВИ ТА УМОВИ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ, ШЛЯХИ ПРОТИДІЇ ТА ПРОФІЛАКТИКИ

2.1. Причини та умови торгівлі людьми та людськими органами

2.2. Адміністративно-правова протидія організованій злочинності у сфері
торгівлі людьми

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З усіх видів порушень прав людини, що
привертають увагу міжнародного співтовариства, торгівля людьми та
незаконна торгівля людськими органами є, безперечно, одним з
найбрутальніших. Торгівля людьми може відбуватися як у міжнародних
масштабах, так і в межах однієї країни. Європа зазнала особливо
серйозних проблем у цьому плані після розпаду Радянського Союзу і
різкого падіння рівня життя в країнах, які до нього входили.
Соціально-економічна криза, необізнаність переважної частини населення з
правових питань, корисливість та безпринципність злочинців, попит на так
звані «послуги приватного характеру» – далеко неповний перелік чинників,
які створюють сприятливі умови для процвітання цього виду злочину проти
особистості на пострадянському просторі.

Поширенню цього явища сприяють також такі чинники, як підвищення
мобільності населення, трудова міграція, зростання безробіття,
збільшення доступу населення до мережі Інтернету, який практично не
контролюється, з точки зору закону, і нерідко використовується з
корисливою і навіть злочинною метою.

Механізм торгівлі людьми та людськими органами включає включає
вербування, викрадення, перевезення, переховування, передачу із рук в
руки, продаж або купівлю людей за допомогою різних способів примусу,
застосування сили, обману або шахрайства з метою перетворення їх у рабів
або поставлення в наближені до рабства умови, примус до проституції,
домашнього рабства, підневільної праці або втягнення у боргову кабалу.

З торгівлею людьми та незаконною торгівлею людських органів як злочином
міжнародного характеру  спільнота намагається боротися вже давно. Але,
незважаючи на увагу міжнародних та українських організацій до зазначеної
проблеми, торгівля людьми, примусова проституція та торгівля людськими
органами в останні роки набули поширення як види незаконного бізнесу. Це
явище можна названі “товаризацією особистості”. Воно є, в першу чергу,
наслідком відсутності відповідного правового і соціального захисту
людини. Індустрія торгівлі живим товаром розвивається надзвичайно
стрімкими темпами, являючи собою найбільш прибутковий кримінальний
бізнес у світі. Прибутки  від нього сягають астрономічних розмірів,
щорічно приносячи кримінальним угрупованням мільярди доларів. Нині
торгівля людьми вважається третім за величиною джерелом доходів
організованоої злочинності, поступаючись, лише наркотикам і зброї.

Об’єкт дослідження: торгівля людьми і незаконна торгівля людськими
органами.

Предмет дослідження: правове закріплення сутності торгівлі людьми та
незаконної торгівлі людськими органами, передумови та умови торгівлі
людьми та органами, особливості адміністративно-правової протидії
організованій злочинності у сфері торгівлі людьми та органами.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків
та списку використаних джерел.

Перший розділ присвячений кримінологічній характеристиці злочинної
торгівлі людьми та людськими органами, другий розділ розкриває
передумови та умови торгівлі людьми, шляхи протидії та профілактики вище
згаданих злочинів тощо.

Під час виконання роботи були застосовані загальнонаукові методи
дослідження: аналіз, синтез, порівняння, літературний метод, метод
узагальнення тощо.

Загальний обсяг роботи – 30 сторінок.

1. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ

У НАПРЯМКУ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ І ЛЮДСЬКИМИ ОРГАНАМИ

1.1. Сутність злочину торгівля людьми,

термінологічне та правове закріплення

Конституція України [10, ст.21] проголошує, що всі люди є вільні і рівні
у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та
непорушними. Вчинення по відношенню до людини злочину є грубим
порушенням її прав та свобод.

Серед найболючіших порушень прав людини в сучасному світі актуальним є
злочин, який має багато назв та облич – “біле рабство”, “торгівля
людьми”, “контрабанда людьми”. Багатьом він здається атрибутом далекого
минулого – елементом древньоєгипетської чи римської культури,
негритянського рабства чи слов’янського кріпацтва. Насправді,
найсучасніші демократії до цього часу не можуть позбавитись цього
ганебного явища.

На початку 90-х років минулого століття і Україну спіткала проблема
торгівлі людьми. Використовуючи складну економічну ситуацію, високий
рівень безробіття та правову недосконалість захисту громадян молодої
держави, нечисті на руку ділки почали організовувати кримінальний бізнес
– запрошують українських громадян працювати за кордоном, де вони
зазнають жорсткої експлуатації, заробляючи великі гроші для
організаторів цього бізнесу. Експорт “живого товару” здійснюється в
Росію, Туреччину Італію, Іспанію, Німеччину, колишню Югославію,
Угорщину, Грецію, Чехію, Арабські Емірати, Ізраїль, США та інші країни.

З подібними процесами Україна зіткнулася вперше, тому ще невідпрацьовані
ефективні засоби протидії їм, не вистачає об’єктивних оцінок та аналізу
кількісних і якісних характеристик цих процесів.

Боротьба з цим злочином вимагає об’єднання зусиль міжнародної спільноти
та громадськості кожної країни.

На міжнародному рівні протягом XX століття була прийнята ціла низка
конвенцій, спрямованих на боротьбу та запобігання цьому явищу.
Розпочалися відповідні процеси і в Україні: в 1998 році до Кримінального
кодексу України включена стаття, яка передбачає кримінальну
відповідальність за торгівлю людьми, а в 1999 році Кабінетом Міністрів
України прийнято Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми.

Щодо самого визначення поняття “торгівля людьми”, продовжують вестися
дискусії. Якщо подивитися на більшість документів, публікацій, виступів
з проблеми, то ми побачимо, що найчастіше використовується поняття
“торгівля жінками”. Більш того, говорячи про торгівлю людьми, абсолютна
більшість користувачів цього терміну веде мову про торгівлю жінками для
використання в проституції, порнобізнесі, сексуальній сфері тощо. Такий
підхід закріплено в багатьох міжнародних документах [30, с.24].

Гаазька міністерська декларація 1997 року визначає торгівлю жінками як
“будь-які дії, спрямовані на легальний або нелегальний ввіз, провіз,
перебування або вивіз з території країни жінок з метою їх прибуткової
сексуальної експлуатації, з використанням примусу, зокрема насильства,
погроз або обману зловживання службовим становищем або іншого тиску, в
наслідок якого особа не має ніякого реального та задовільного вибору як
тільки скоритися цьому тиску або вчиненим протиправним діям” [23, c.26].
Дане визначення не відповідає сутності цього явища, тому що торгівля
людьми не вимагає пересування через кордони. Сьогодні значна частина
торгівлі людьми полягає у переміщенні осіб із одного регіону країни в
інший. Шкода, яка завдається особам, які перемішуються всередині країни,
не є меншою від шкоди, яка заподіюється особам, що перетинають кордони.

Зведення поняття торгівлі людьми до торгівлі жінками характерне і для
Конвенції ООН “Про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією
проституції третіми особами” 1949 року [2]. Маючи в своїй назві поняття
“торгівля людьми”, вона фактично зводиться до боротьби з торгівлею
жінками з метою використання їх в проституції. Це пояснюється тим, що
саме торгівля жінками з метою примусового використання в проституції як
один з найбільш прибуткових видів бізнесу отримала широке розповсюдження
в сучасному світі. Таким чином, створюється враження, що саме торгівля
жінками з метою використання в примусовій проституції покриває собою
весь феномен торгівлі людьми. Таке сприйняття проблеми стало досить
стійким і продовжувало закріплюватись в міжнародних документах,
національному законодавстві багатьох країн світу. Насправді поняття
“торгівля людьми” охоплює більш широке коло соціальних явищ, тому що
об’єктом цього злочину може бути будь-яка особа, незалежно від статі і
віку.

Останнє за часом міжнародно-правове визначення торгівлі людьми
наводиться в Протоколі про попередження та запобігання торгівлі людьми,
що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої
злочинності 2000 року. У відповідності до статті 3 цього Протоколу
торгівля людьми означає “здійснення з метою експлуатації вербування,
перевезення, передачі, переховування або отримання людей шляхом погрози
силою або її застосування чи інших форм примушування, викрадення,
шахрайства, обману, зловживання владою чи хитким положення, або шляхом
підкупу у вигляді платежів чи вигод, для отримання згоди особи, яка
контролює іншу особу” [24, c.10-11].

В чинному законодавстві України поняття “торгівля людьми” закріплене в
статті 149 Кримінального кодексу України [11] 2001 року як “продаж, інша
оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої
іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним
переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України
для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою
сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у
злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення
(удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах,
експлуатації її праці” [11].

Як видно з визначення, переміщення через державний кордон потерпілої
особи є обов’язковою ознакою лише однієї із трьох форм торгівлі людьми,
а не усіх, що відповідає сучасному міжнародно-правовому розумінню суті
цього явища.

Найбільш повне, на нашу думку, визначення цього явища дається в
Правозахисних стандартах ставлення до жертв торгівлі людьми 1999 року
розроблених неурядовими організаціями: Всесвітнім альянсом проти
торгівлі жінками (Таїланд), Фундацією проти торгівлі жінками
(Нідерланди) та Міжнародною юридичною групою (США), в відповідності до
яких торгівля людьми є “будь які дії та посягання на дії, спрямовані на
добір, перевезення в межах кордонів або за їхні межі, купівлю, продаж,
передачу, приймання чи притулювання особи із використанням обману,
примусу (включаючи застосування сили чи погрози силою або зловживання
службовим становищем) чи боргової кабали з метою поневолення чи тримання
такої особи за плату чи без такої у недобровільному рабстві (домашньому
сексуальному чи репродуктивному), в умовах примусової чи кріпосної праці
або умовах подібних до рабства у будь-якому місці, за винятком місця, де
така особа мешкала на час первинного обману, примусу чи боргового
поневолення”6.

Загальні теоретичні дискусії навколо визначення понять мають суттєві
практичні наслідки для формування стратегій боротьби, викоренення та
запобігання такому явищу, як торгівля людьми. Нечітке визначення понять
призводить до розмитості розуміння, до того, що під одним поняттям
розуміються різні явища, що в свою чергу веде до неузгодженості або
практичної відсутності дій.

1.2. Соціально-правовий аналіз новітніх тенденцій торгівлі людьми і
людськими органами

На початку 90-х рр. минулого сторіччя країни колишнього Радянського
Союзу зіштовхнулася з проблемою торгівлі людьми. Використовуючи складну
економічну ситуацію, високий рівень безробіття і правову недосконалість
захисту громадян молодої держави, нечисті на руку ділки організували
кримінальний бізнес – запрошення громадян пострадянських країн працювати
за кордоном, де вони піддаються експлуатації, заробляючи мізерні гроші
собі і тисячі для організаторів цього бізнесу. Експорт “живого товару”
здійснюється в Росію, Туреччину, Італію, Іспанію, Німеччину, Сербію,
Македонію, Кіпр, Португалію, Угорщину, Грецію, Чехію, Арабські Емірати,
Ізраїль, США та інші країни. Чоловіків експлуатують як будівельників,
шахтарів; жінок – як домогосподарок, швачок, мийниць посуду. Крім
звичайної експлуатації, жінки наражаються на такий її різновид, як
сексуальна експлуатація, яка приносить найбільші прибутки у сфері
торгівлі людьми. Для торгівлі людьми не існує державних кордонів, немає
різниці між розвинутими державами і державами, що розвиваються. Вона
легко адаптується як до бідності, так і до розкоші, є актуальною майже
для всіх народів.

Мета цієї статті полягає в аналізі трансформації підходів до розгляду
проблем торгівлі людьми, визначенні динаміки її чинників, нових
тенденцій в існуванні торгівлі людьми, спираючись на дослідження, які
проводилися в Україні в 2003 р., наукові публікації фахівців (Бандурки
О.М., Куца В.М., Лизогуба Я.Г., Орлеана А.М. та ін.), а також на
практичний досвід організацій, які займаються протидією торгівлі людьми,
перш за все підрозділів по боротьбі із злочинами, пов’язаними з
торгівлею людьми МВС України, для формування адекватних стратегій
протидії [31, c.34].

Незважаючи на значимість цієї проблеми і великий суспільний інтерес до
неї, єдине визначення суті торгівлі людьми з’явилося фактично у 2000 р.
у Протоколі по попередженню та припиненню торгівлі людьми, особливо
жінками та дітьми, та покаранні за неї, який доповнює Конвенцію ООН по
боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю. Як і раніше,
підходи до визначення торгівлі людьми залишаються дискусійними, що
неодноразово аналізувала автор та інші дослідники. Водночас
спостерігаються зміни у виборі їх пріоритетності. Так, завдяки активній
діяльності Міжнародної організації праці, акценти зміщуються у бік
розгляду проблеми через призму негативних наслідків глобалізації,
розподілу трудових ресурсів у світовому та регіональному масштабах, у
контексті вимушеної трудової міграції та примусової праці. Серед
українських вчених такий підхід вперше запроваджений у 2002–2003 рр.
дослідницькою групою МОП. Перспективними результатами його застосування
є необхідність змін у сфері зайнятості, створення належних умов роботи,
що є дуже актуальним для України.

Для більшості представників державних органів, перш за все
правоохоронних, торгівля людьми розглядається як проблема боротьби зі
злочинністю. Стратегія протидії їй складається в цьому випадку в
застосуванні кримінального покарання, розвитку міжнародної координації
дій поліції та інших заходів, що дають можливість більш ефективно
переслідувати злочинців. Така стратегія є продуктивною в контексті
формування комплексних заходів протидії. Вважаємо, що увага в ній має
акцентуватися на транснаціональному характері злочинів у цій сфері,
формуванні відповідних міждержавних угод та організаційних зусиль по
боротьбі із торгівлею людьми, без чого ефективна протидія не може
здійснюватися [30, c.85].

Дедалі негативніше фахівці оцінюють намагання ототожнити торгівлю людьми
з нелегальною міграцією, хоча саме в рамках цього підходу формуються
найбільш “прості” засоби протидії – строгі візові режими на кордонах,
криміналізація нелегальної міграції. Україна на собі відчуває негативні
наслідки застосовування такого підходу з боку країн Європейського
Співтовариства, які створюють нову “залізну завісу”, відокремлюючись від
так званих “третіх” держав.

На жаль за останні роки, незважаючи на те, що вже з’явилося визначення
торгівлі людьми, співтовариство практично не просунулося на шляху
відокремлення торгівлі людьми від проституції, що створює не тільки
неадекватне уявлення про проблему, але й тягне за собою боротьбу не з
торгівлею людьми, а моралізаторство навколо осіб, які займаються
проституцією (моральний підхід). Враження, що саме торгівля жінками
покриває собою весь феномен торгівлі людьми, створюється тому, що
великий відсоток у ньому посідають жінки та дівчатам, яких продають з
метою використання у примусовій проституції. Таке сприйняття проблеми
закріпилося в міжнародних документах і національних законодавствах
багатьох країн світу, зокрема у Конвенції ООН “Про боротьбу з торгівлею
людьми й експлуатацією проституції третіми особами”, що була прийнята в
1949 р. Насправді поняття “торгівля людьми” охоплює більш широке коло
соціальних явищ. Предметом торгівлі може бути будь-яка особа незалежно
від статі і віку: чоловіки – з метою експлуатації в праці, у тому числі,
в “потогінному виробництві”, жінки – для виконання примусових
репродуктивних функцій та примусових шлюбів, діти – з метою використання
в жебрацтві, примусового усиновлення/удочеріння, будь-яка особа – для
домашнього рабства, вилучення і трансплантації органів. Торгівля жінками
є лише складовою частиною феномена торгівлі людьми [26, c.85].

Досить складним виявляється і застосування підходу, у рамках якого
торгівля людьми розглядається як порушення прав людини, за яке повинні
нести відповідальність держави. Важливим етапом у становленні такої
концепції стала Всесвітня конференція з прав людини (Відень, 1993 р.),
коли вперше насильство над жінками було визнано порушенням прав людини.
З позицій захисту прав людини в останні роки розроблявся ряд міжнародних
документів по боротьбі з торгівлею людьми (Гаазька Міністерська
Декларація (1997 р.), Конвенція ООН по боротьбі з транснаціональною
організованою злочинністю (2000 р.), Брюссельська декларація (2002 р.).
Проблеми виникають при переході від декларативних положень до формування
політики “позитивних дій”, яка базується на підвищенні і зміцненні
статусу людини в суспільстві, її прав, що у перспективі виключає саму
можливість продавати чи купувати людей.

Серед причин поширення торгівлі людьми в пострадянських країнах
(внутрішніх та зовнішніх), також спостерігається певна динаміка. Так,
традиційно виділяються безробіття, низький рівень життя, правова
неграмотність населення, поверхові уявлення про легкість життя у
західних країнах, відсутність реальної інформації про проблему,
сексуалізація життя, реклама сексу, інтернаціоналізація економіки,
активна міжнародна трудова міграція, поява можливості для українських
громадян виїзду за кордон тощо. На першому місці серед внутрішніх
факторів залишається скрутне економічне становище. Фемінізація бідності
сприяє пошуку будь-яких заробітків, навіть без врахування можливих
негативних наслідків. Дослідники з різних країн помітили, що в цій
ситуації жінки швидше погоджуються на роботу, що не відповідає їх рівню
освіти і кваліфікації, у той час, як чоловіки в подібній ситуації
вагаються. Зростає кількість родин, де жінки є головними годувальницями,
на чиї плечі лягає відповідальність за всю родину. Але якщо 5–8 років
тому головним чинником бідності було безробіття, то сьогодні і жінки, і
експерти наголошують не стільки на безробітті як причині бідності,
скільки на дуже низьких заробітках, які не дотягують до межі бідності
навіть за висококваліфіковану працю (лікарі, медичні працівники,
вчителі, серед яких абсолютна більшість – жінки), наслідком чого стає
бідність і безвихідь. Спостерігається унікальне явище обвального
зниження рівня життя тієї частини населення, що за світовими стандартами
відноситься до “середнього класу”. Все це штовхає громадян на пошук
роботи за межами України. Тим часом найбільш доступною для українських
жінок сферою заробітку за кордоном є сексуальна індустрія, причому в
нелегальному її варіанті. Безпосереднє спілкування з жінками, які
бажають їхати працювати за кордон, і з тими, хто повернувся відтіля,
свідчить, що негативну роль у поширенні торгівлі людьми в Україні, як і
раніше, відіграє недостатня поінформованість українських громадян щодо
можливостей працевлаштування за кордоном, а також про наслідки
нелегального перебування там.

Неефективність політичних та економічних перетворень в державі,
корумпованість чиновників, декларативність соціальної політики,
зростання прірви між верхами та абсолютною більшістю населення,
нездійсненність романтичних мрій перших років незалежності призвели до
появи ще одного фактору – невіри в позитивні зміни в країні. Складність
ситуації полягає в тому, що молоді люди не бачать перспектив для життя
та реалізації в українському суспільстві. Батьки не бачать перспектив
для своїх дітей. Вища освіта не стає запорукою нормального забезпеченого
життя. Виїзд за кордон розглядається як умова не тільки вирішення
тимчасових фінансових проблем родини, але і як стратегія життєвого шляху
для молодого покоління. Зрозуміло, що інформаційні кампанії в цьому
випадку не можуть розглядатися у якості методу протидії, необхідні
суттєві зміни в управлінні соціальними та політичними процесами в
суспільстві.

Ситуація ускладнюється тим, що процес міграції починає швидко ставати
криміногенним, оскільки легальних можливостей виїхати працювати за
кордон замало для усіх бажаючих. Крім того, серед факторів, що негативно
впливають на поширення торгівлі людьми, фахівці все частіше відзначають
посилення загальної криміналізації суспільства. “Бідність, неможливість
працевлаштування й освіти через корумпованість майже всіх сфер
життєдіяльності є одним з головних чинників залучення до кримінального
бізнесу великої кількості людей. І насамперед це стосується підліткової
частини населення України, яка розуміючи батьківську неспроможність
забезпечувати родину належним чином, у багатьох випадках стає на шлях
учинення злочинів” [24, с. 91–92].

У групі правових чинників також відбулися певні зміни. Прийнятий закон
проти торгівлі людьми, але відсутня реально працююча системи захисту
потерпілих від торговців живим товаром в Україні. Відсутній закон про
соціальний захист українських громадян за кордоном.

Причини торгівлі людьми потрібно шукати і в існуванні зовнішніх
чинників, серед яких слід відзначити відкриття кордонів, що спрощує
можливості для туризму і пошуку роботи; інтернаціоналізацію тіньової
економіки; формування міжнародних кримінальних об’єднань; зростання
різниці між багатими і бідними країнами; лояльне до проституції
законодавство багатьох країн світу; глобалізацію економіки та міграції.
І тут абсолютно зрозуміло, що ліквідувати ці глобальні чинники складно,
практично неможливо. Але потрібно їх вивчати, розуміти, щоб враховувати
у діяльності з протидії торгівлі людьми.

Важливим чинником, який сформувався та виявися вже на початку нового
століття, є наявність так званої соціальної мережі за кордоном. За
даними дослідження Міжнародної організації праці, у більшості мігрантів
як благополучних, так і жертв торгівлі людьми, за кордоном працює хтось
із родичів чи близьких друзів, що сприяє поінформованості про можливість
працевлаштування за кордоном, значно полегшує процес виїзду. Найбільше
ризикують стати потерпілими від торгівлі людьми ті, хто виїжджає в
далеке зарубіжжя з метою нелегального працевлаштування через
посередника, який бере на себе фінансування поїздки – оформлення візи і
закордонного паспорта, покупку квитків. Ці грошові витрати є додатковим
мотивуючим фактором, що не дозволяє людям відмовитися від поїздки у
випадку виникнення сумнівів у її безпеці, вони ж стають і причиною того,
що мігранти не можуть добровільно залишити роботу, тому що повинні
повернути борги.

Досвід роботи правоохоронних органів та неурядових організацій по
допомозі потерпілим від торгівлі людьми дає можливість зробити таке
узагальнення щодо громадян, які попадають до рук торговців людьми, та
розподілити їх на наступні категорії: 1) жінки, які виїхали за кордон за
власним бажанням, з метою працевлаштування і здогадувалися, що будуть
займатися проституцією, але надалі стали жертвами торговців людьми; 2)
переважно жінки, але й чоловіки, котрі виїхали за кордон за власним
бажанням, з надією працевлаштуватися у сфері послуг або розвагі т. ін.,
але надалі стали жертвами торговців людьми; 3) ті, котрі виїхали за
кордон за власним бажанням, але, будучи обманутими ще на території
України, надалі стали жертвами торговців людьми, потрапивши в кабальні
умови праці та життя; 4) ті, котрі стали потерпілими від торгівлі людьми
на території своєї країни і були вивезені за кордон проти своєї волі,
шляхом залякування і т. ін.

Сьогодні виникла така сфера незаконного бізнесу, як підпільна торгівля
людськими органами та тканинами з метою трансплантації.

За оцінками експертів ООН, на цей час жодна держава не спроможна
у повному обсязі задовольнити потреби в людських органах для пересадки,
а кількість людей, які очікують на такі операції, постійно зростає. Так,
наприклад, в Ірландії лише 85 % пацієнтів робиться трансплантація
протягом першого року, в США – 25 %, в Японії – лише 10 % хворих. В
Австралії кількість осіб, які очікують на трансплантацію нирок нині
складає 2 тис. осіб, тимчасом як щороку робиться 400 таких операцій.
Середній період очікування подібної операції складає 3 роки. Безумовно,
за наявності дефіциту органів для пересадки злочинна діяльність у цій
сфері може принести великі прибутки. За даними Австралійського інституту
кримінології, “…виник чорний ринок…, на якому людські органи
продаються за високими цінами…”14. Тому таку ситуацію організовані
злочинні угруповання використовують, насамперед, щодо дітей бідних та
бездомних, особливо у міських районах, переважно в країнах, що
розвиваються [27, c.24].

Торгівля живим товаром як асоціальне, кримінальне явище має особливість
пристосовуватися до нових умов життя, міняти свої форми і методи залежно
від економічної і соціальної ситуації у кожній конкретній країні і у
світі взагалі. Тому з часом в торгівлі людьми з’являються нові
тенденції. Під час опитування, яке проводилося в 2003 р. Державним
інститутом проблем сім’ї та молоді на замовлення Державного комітету
України у справах сім’ї та молоді (нині Міністерство у справах сім’ї,
дітей та молоді), усі опитані експерти одностайно відмічали наявність
еволюції в ситуації з торгівлею людьми в Україні, зростання масштабів
проблеми. “Певна еволюція відбувається, зокрема змінюються методи та
підходи злочинних угруповань, методи вербування, групи ризику. Коли
почалася широка інформаційна кампанія, почали вербувати людей з
невеликих міст, де рівень інформованості набагато нижчий”. Зміни мають
наступні прояви:

1. Потерпілими від торгівлі людьми стають і чоловіки.

Z ` j v t

z*

z

|

t

z*

2. ПЕРЕДУМОВИ ТА УМОВИ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ, ШЛЯХИ ПРОТИДІЇ ТА ПРОФІЛАКТИКИ 2.1. Причини та умови торгівлі людьми Та людськими органами Сьогодні, на початку XXI століття, для багатьох людей проблема торгівлі людьми є незрозумілою і неприйнятною. В усьому світі торгівля людьми — один з найтяжчих злочинів проти особи. 15 листопада 2000 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 55/25, яка містить Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності. У цьому документі вперше подається міжнародне визначення поняття «торгівля людьми»: торгівля людьми означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, переховування або утримання людей шляхом загрози або застосування сили, інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю становища, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, підневільний стан або вилучення органів. Згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію, про яку йдеться вище, не береться до уваги, якщо було використано будь-який із перерахованих заходів впливу. Вербування, перевезення, передача, приховування або утримання дитини з метою експлуатації вважаються «торгівлею людьми», навіть якщо вони не пов’язані із застосуванням будь-якого із заходів впливу. Сьогодні страшне слово «торгівля людьми» стосується й українських громадянок, адже Україна є однією з країн-постачальниць на ринку торгівлі жінками. Чому жінки їдуть з України? Мотиви різні: безробіття, пошуки високооплачуваної роботи, бажання матеріально забезпечити сім’ю (батьків, дітей), прагнення отримати престижну освіту, професію, бажання «побачити світ», втілити мрії про «гарне життя» за кордоном, вдало вийти заміж тощо. Але перш за все змушують жінок виїжджати за кордон пошук будь-якої роботи та засобів для поліпшення свого матеріального становища. Виїзду жінок за кордон великою мірою сприяють широко розповсюджені серед населення суспільні міфи — небезпечні установки людської свідомості, які стосуються і тендерних проблем. 1. Особливо небезпечні тендерні стереотипи, які торговці людьми (трафікери) використовують, аби переконувати дівчат та жінок, що за кордоном їх чекає краща доля. Одним із небезпечних тендерних стереотипів є суспільне переконання, що найважливіше для дівчини — це вдало вийти заміж. І це «вдало» часто означає — «за багатого». Не маючи інших можливостей для самореалізації в суспільстві, шлюб з іноземцем стає найшвидшим та найкращим способом забезпечити своє майбутнє життя для багатьох українських жінок. Жінки виставляють себе на світовий ринок наречених, незважаючи чи не знаючи про небезпеку стати жертвою трафікерів. 2. Засоби масової інформації, кінофільми, книги нав’язують різноманітні небезпечні міфи молодим жінкам. Наприклад, «Проституткою заробляти гроші за кордоном зовсім не страшно. Там у неї є шанс влаштуватися на роботу, вдало вийти заміж». Насправді, шлях у проституцію — це крок у безодню. Маючи надію лише певний час попрацювати проституткою за кордоном, жінка вважає, що може себе захистити. Але заробітки для самої жінки можуть виявитися мізерними, а насильство і безвихідь — цілком реальними. І повертаються ці жінки додому бідними, до того ще й хворими, психічно і фізично скаліченими. Окрім тендерних стереотипів, серед жінок і чоловіків в Україні існує ще одне небезпечне переконання: «Нелегальна робота — це нормально». Розуміючи, що у розвинутих в економічному плані й тому більш привабливих країнах знайти легальну роботу практично неможливо, жінки погоджуються на нелегальну. Цим і користуються трафікери, затягуючи люд до трудового рабства. І, нарешті, глибоке переконання українців: «Гірше не буде». Люди їдуть з нашої країни за кордон, бо бажають змінити своє життя, яке їх не влаштовує. Головним їхнім девізом є: «Гірше бути не може». Дослідники з різних країн звернули увагу, що жінки швидше погоджуються на роботу, що не відповідає їхньому рівню освіти і кваліфікації. У той час як чоловіки в подібній ситуації вагаються з прийняттям рішення щодо виїзду працювати за кордон або зовсім не бажають працювати. Зростає кількість родин, де жінки є основними годувальницями, на яких лежить відповідальність за всю сім’ю. Незважаючи на увагу міжнародних організацій до зазначеної проблеми, торгівля людьми, примусова проституція, торгівля людськими органами в останні роки набули поширення як види незаконного бізнесу. Ситуація ускладнюється тим, що процес міграції швидко стає криміногенним, оскільки дешева робоча сила виступає основою надприбутків посередників як в Україні, так і за її межами. Нині торгівля жінками і дітьми вважається третім за величиною джерелом доходів організованої злочинності, поступаючись лише наркотикам і зброї. Фахівці відзначають посилення загальної криміналізації суспільства. Існування цієї проблеми експерти в ході опитування пов’язували з проблемами виховання. Бідність, неможливість працевлаштуватися й отримати освіту через корумпованість майже всіх сфер життєдіяльності є одним з головних чинників залучення до кримінального бізнесу великої кількості молодих людей. І насамперед це стосується підліткової частини населення України, яка, розуміючи батьківську неспроможність забезпечити родину належним чином, у багатьох випадках стає на шлях скоєння злочинів. Жах ситуації в тому, що молоді люди та (хні батьки не бачать перспективи для життя та самореалізації в українському суспільстві. Вища освіта не стає запорукою нормального забезпеченого життя. В нашій країні люди звикли, що закон можна порушувати і обходити. Особливо бізнесмени, підприємці, що використовують найману працю. До торгівлі людьми можна віднести і таке явище: працюючи неофіційно у роботодавця, людина продає свою працю, отримуючи зарплату в конверті. Роботодавець не сплачує внески у Пенсійний та інші фонди. Соціально така людина не захищена ні сьогодні, ні в майбутньому. Відразу порушуються закони: Божий — «не кради», та державний — приховування прибутків та несплата податків. 2.2. Адміністративно-правова протидія організованій злочинності у сфері торгівлі людьми Останнім часом факти торгівлі людьми набули в Україні загрозливих масштабів, особливо це стосується торгівлі жінками (громадянками України), які стають легкою здобиччю для організованих злочинних угруповань. Проблема рабства, торгівля людьми існувала ще у XIX ст., але загрозливих масштабів вона набула у кінці XX ст. Торгівля жінками та дітьми з метою залучення до проституції набула таких розмірів та розповсюдження, що міжнародна громадськість повинна була звернути особливу увагу на створення спеціальної міжнародно-правової бази з метою організації боротьби. У 1899 р. в Лондоні відбувся Міжнародний конгрес з питань боротьби з торгівлею жінками, пов’язаною з проституцією. Конгрес звернувся до всіх держав із закликом укласти багатосторонні угоди, створити відповідні національні комітети для розв’язання цієї проблеми. У 1902 році з ініціативи Уряду Франції було скликано Міжнародну конференцію, в роботі якої взяли участь представники 16 держав. Вона вперше виробила низку конкретних правових заходів боротьби з торгівлею жінками. Досягненням цього конгресу була розробка низки положень, які спрямовано на боротьбу з проституцією. Зокрема, кожна держава повинна була створити центральний орган для збору і систематизації усіх повідомлень про факти схиляння жінок і дівчат на шлях розпусти, а кожна країна також повинна була вжити необхідних заходів для виявлення осіб, які займаються торгівлею жінками. Ці суттєві положення були закріплені в Міжнародному договорі по боротьбі з торгівлею білими рабинями, який було підписано та ратифіковано 18 травня 1904 р. У подальшому Міжнародна конвенція по боротьбі з торгівлею білими рабинями, ухвалена 4 травня 1910 p. [7], зобов’язала держав-учасниць встановити кримінальну відповідальність за торгівлю жінками та дівчатами, у тому числі, коли окремі дії, що входили до складу злочину, були вчинені на території різних країн. Відповідно до цього документу сама торгівля була віднесена до категорії злочинів, за вчинення яких злочинці підлягали екстрадиції до держави, яка порушувала проти них переслідування. Вже 30 вересня 1921 року Міжнародна конвенція по боротьбі з торгівлею жінками та дітьми [8] зобов’язала держави розробити законопроекти про кримінальну відповідальність осіб, які втягують жінок у проституцію і займаються торгівлею жінками та дітьми. Наступним етапом було підписання Міжнародної конвенції 11 жовтня 1933 р. “Про боротьбу з торгівлею повнолітніми жінками” [9]. Сторони, які підписали цю конвенцію, зобов’язалися інформувати один одного щодо професійних торговців жінками. Ця Конвенція значно поширила дію норм Конвенції 1921 р. і на торгівлю дорослими жінками, які погодилися на неї. Подальша правотворча робота на міжнародному рівні у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми була продовжена в межах Організації Об’єднаних Націй. Так, 2 грудня 1949 року Генеральна Асамблея ООН спеціальною резолюцією прийняла й ухвалила Конвенцію по боротьбі з торгівлею людьми та експлуатацією і проституцією третіми особами [2], яка набула чинності 25 липня 1951 р. Наступним важливим кроком у міжнародному законодавчому процесі було прийняття Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 р. нового міжнародно-правового Акта з проблем боротьби з торгівлею жінками, який набув чинності у вересні 1981 р. Суттєвим моментом Конвенції є положення про заборону будь-якої дискримінації відносно жінок. У цьому контексті слід додати, що донедавна в кримінальному законодавстві України були відсутні норми, які безпосередньо передбачали б відповідальність за подібні суспільно небезпечні діяння в галузі торгівлі живим товаром. За окремі злочини вже встановлено кримінальну відповідальність, наприклад, тільки у 1998 році Законом України від 24.03.98 р. Кримінальний кодекс України був доповнений ст. 124 “Торгівля людьми” [11]. Ця стаття передбачає кримінальну відповідальність за відкрите або таємне заволодіння людиною, пов’язане зі законним чи незаконним переміщенням за згодою або без згоди особи через державний кордон України або без такого для подальшого продажу або іншої оплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, у боргову кабалу, усиновлення в комерційних цілях, використання в збройних конфліктах, експлуатації її праці [11, ч.1 ст.124]. Негативні тенденції в економіці та громадському житті України, які проявилися останніми роками, призвели до значного зниження рівня забезпеченості громадян. Внаслідок цих чинників значна кількість жінок від 20 до 30 років стикаються з труднощами у працевлаштуванні та матеріальному забезпеченні. Україна є одним з найбільших постачальників дешевої робочої сили в держави Європи та Середньої Азії. Підшукуються жінки та дівчата, в яких немає постійного місця роботи або джерела доходів, котрі хочуть одружитися за кордоном. Жінкам або відразу пропонується заняття проституцією, або спочатку працевлаштування за кордоном в якості офіціанток, танцівниць, гувернанток. При цьому їм не повідомляється дійсний характер послуг, які вони будуть змушені надавати. В першому разі жінки свідомо обирають проституцію. Однак, цей факт ще не виключає кримінальної відповідальності за торгівлю людьми. Представники кримінальних угруповань, які займаються сексуальною експлуатацією жінок, звернули увагу на ситуацію, яка склалася у державі, що надало їм можливості розширити сферу свого кримінального бізнесу та отримувати додаткові прибутки. З 1995 року почалася цілеспрямована робота юридичних та фізичних осіб для залучення жінок на роботу у сумнівних розважальних закладах за межами України. Встановлено, що особи, які займалися цим, діяли в багатьох випадках на замовлення іноземних кримінальних угруповань, що контролюють проституцію. Організація торгівлі людьми та незаконного вивезення за державний кордон є одним з напрямів діяльності транснаціональної організованої злочинності. Останнім часом з метою легалізації своєї діяльності, отримання прибутків, уникнення контролю правоохоронних органів українські злочинні угруповання переходять до інших форм торгівлі живим товаром – організації стрип-барів. До цієї роботи залучаються дівчата з кола повій, які мають матеріальні труднощі, за умов зовнішньої привабливості. Вартість однієї підготовленої танцівниці стриптизу складає до 10 тис. дол. США. Одним із найбільш розповсюджених засобів вивезення жінок до держав Західної Європи є перевезення їх через кордон з Польщею, де відсутній візовий контроль. На території Польщі “постачальники” передають дівчат “замовникам” та отримують за них гроші. Далі “замовники” забезпечують жінок підробленими документами і вивозять до інших держав. Кінцевими пунктами маршрутів вивезення жінок стали такі держави, як Туреччина, ОАЕ, Греція, Польща, Угорщина, Ізраїль, Іспанія, Нідерланди, Німеччина, Чеська Республіка, Словаччина, Російська Федерація. Був зафіксований випадок вивезення дівчат до Японії. Як приклад, можна навести наступне. Жителька Донецька Б. організувала злочинну групу та під виглядом працевлаштування за кордоном підбирала молодих дівчат з малозабезпечених родин, організовувала поїздки до країн далекого зарубіжжя, продавала до будинків розпусти, де примушують займатися проституцією. Було встановлено список осіб, що входили до організованої злочинної групи, та дівчат, на яких оформлювалися документи. З’ясовано механізм оформлення документів, схема перевезення через кордон, встановлені іноземних партнерів та дівчат, які там вже працюють. З червня по вересень 1999 року гр. Б. підібрала 9 дівчат, яким оформлювалися паспорти на підставних осіб. За кожну з дівчат члени злочинного угруповання отримували від своїх замовників кошти в розмірі 500 дол. США. Крім цього, з метою втягнення дівчат у боргову кабалу гр. Б. видала кожній по 1 тис. дол. США. Була затримана в аеропорту під час чергової спроби вивезти з території України відібраних для продажу дівчат.   ВИСНОВКИ Невід’ємним правом кожної людини є право на життя, на свободу і на особисту недоторканість. Та всупереч цьому у реальному житті спостерігаються явища насильства та грубого порушення цих прав. Іноді люди завдають одне одному невимовних, страхітливих страждань, які майже неможливо собі уявити. І все ж хоч як це важко ми зобов'язані говорити вголос про ці тривожні явища, аби витягти їх з сутінків на денне світло й краще розуміти, як назавжди покласти їм край. Щорічно в світі 1-2 мільйони людей стають об'єктами купівлі -продажу, причиною цього є безперечно складна ситуація громадян, коли вони виїжджають за кордон у пошуках кращої долі; недосконале законодавство по боротьбі з організованою злочинністю, нелегальною проституцією, міграцією, трансплантацією людських органів і тканин та торгівлею людьми. Торгівля людьми вважається третім за величиною джерелом доходів організованої злочинності, поступаючись лише наркотикам та зброї. В Україні протягом 1998 - 2006 років зареєстровано 1545 злочинів у сфері торгівлі людьми. Жахлива статистика сповнена стражданням і горем, насильством над людьми. Конституція України 1996 року проголосила, що в Україні діють такі невід'ємні права людини, як право на життя, право на вільний розвиток особистості, право на повагу гідності людини, право на свободу та особисту недоторканість. Всі вони знаходяться під особливою кримінально-правовою охороною держави. Одним з найтяжких злочинів, які посягають на невід'ємні природні права людини, є торгівля людьми. Кримінальну відповідальність за цей злочин передбачає ст. 149 Кримінального кодексу України. Наявні правові джерела, публікації, дослідження зазначеної проблеми свідчать, що на практиці виникають деякі проблеми у застосуванні ст. 149 Кримінального Кодексу України стосовно торгівлі людьми, у кваліфікації діянь, передбачених нею. Що ж таке торгівля людьми? Дослідження правових джерел дає підстави говорити, що торгівля людьми - це продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці. Об'єктивна сторона торгівлі людьми полягає у вчиненні продажу людини; іншої сплатної передачі людини; здійсненні стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної з переміщенням її через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі. Склад злочину „торгівля людьми" є формальним, і тому потребує доведення лише факту продажу чи іншої оплатної передачі людини або здійснення будь-якої незаконної угоди (наслідки у вигляді злочинного використання особи виступають кінцевою метою вчинення злочину та знаходяться за межами об'єктивної сторони злочину). Суб'єктом торгівлі людьми є фізична осудна особа, яка вчинила цей злочин у віці, не молодше 16 років. Таким чином, суб'єкта торгівлі людьми характеризують чотири ознаки: фізична природа, досягнення особою встановленого кримінальним законом віку, осудність особи та факт вчинення саме нею суспільно небезпечного діяння, забороненого кримінальним законом. Торгівля людьми характеризується високим рівнем латентності і зумовлена неможливістю вивчення проблеми та об'єктивного висвітлення його результатів традиційними методами. Існує законодавча неврівноваженість зазначених питань, невідповідність міжнародним нормам, що дозволяє членам організованих угрупувань експлуатувати людей у тіньовому бізнесі та отримувати при цьому високі прибутки. Що стосується загального контексту боротьби правоохоронних органів з торгівлею людьми, то Україна має законодавчі та процедурні інструменти, які дозволяють правоохоронцям успішно виявляти, розкривати та розслідувати злочини, пов'язаних з торгівлею людьми та переслідувати осіб, що вчинили такі злочини. Підсумовуючи наведене, необхідно сказати, що наше законодавство має чимало прогалин. Зокрема: – потребує коригування та часткової зміни стаття 149 КК України, якою передбачено кримінальну відповідальність за торгівлю людьми або іншу угоду щодо передачі людини. На наш погляд, в ній доцільно поновити відповідальність за вчинення вказаних злочинних дій як при переміщенні людини через кордон України, так і без такого (як це було передбачено ст. 124-1 “торгівля людьми” КК України 1960 р.). Крім того, назріла необхідність юридичного тлумачення терміна “сутенерство” на його кваліфікації у Кримінальному кодексі України. Доцільно також ввести норму, що давала б змогу звільняти від кримінальної відповідальності осіб, які висловили згоду співробітничати зі слідчими органами у протидії зазначеним негативним явищам; – потребують коректив положення Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, де необхідно закріпити норму про здійснення заходів (у тому числі враховувати положення ст. 43 КК України – виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації) з протидії торгівлі людьми, людськими органами тощо, аналогічних тим, які застосовуються у боротьбі з незаконним розповсюдженням наркотичних засобів і прекурсорів. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 р. Конвенція „Про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатації проституції третіми особами” 2 грудня 1949 р. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р. Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. Європейська Конвенція про відмивання, розшук, арешт і конфіскацію прибутків від злочинної діяльності 1990 р. Міжнародна угода „Про боротьбу з торгівлею білими рабинями від 18 травня 1904 р. Міжнародна угода „Про боротьбу з торгівлею білими рабинями” від 4 травня 1910 р. Міжнародна угода „Про боротьбу з торгівлею жінками і дітьми” від 30 вересня 1921 р. Міжнародна угода „Про боротьбу з торгівлею повнолітніми жінками”: міжнародна угода від 11 жовтня 1933 р. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №  30. – Ст. 141. Зміни і доповнення від 08.12.2004. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 2. – Ст. 44. Кримінальний кодекс України, прийнятий 05.04.2001 р. Офіційний текст .- К.: ІнЮре, 2004. Закон України „Про охорону дитинства” від 26.04.01 р. Закон України „Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України” від 21 січня 1994 р. Закон України „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” № 10007-ХV від 16 липня 1999 // Голос України. -1999.-№ 15(2153). - с.4-5. Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року: затв. постановою КМУ від 7 березня 2007 р. № 410. // Офіційний вісник України. – 2007. - № 18. – ст. 718. Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів: затв. постановою КМ           № 775 від 20 липня 1996 р. Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002-2005 рр.: затв. постановою КМУ від 05.06.02 р. // Офіційний вісник.-2002.-№ 23.-ст.1123. Положення про міжвідомчу координаційну раду з питань протидії торгівлі людьми: затв. постановою КМУ від 25.12.2002. № 1961. // Офіційний вісник України. – 2002. - № 52. – ст. 2381. Про затвердження типового положення про центр реабілітації для постраждалих  осіб від торгівлі людьми: постанова  КМУ від 27.06.2003. -№ 984 // Офіційний вісник України . - 2003. - № 27. – ст. 1324. Концепція Державної програми протидії торгівлі людьми на 2006-2010 роки: затв. розпорядженням КМУ від 05.05.2006 № 188-р. // Офіційний вісник України. – 2006. - № 14. – ст. 1020. “Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади в їх розшуку”: указ Президента України від 18.01.2001 р. № 20 // Офіційний вісник України. – 2001. -  №3. – ст. 58. Блищенко И.П., Каламкарян Р.А., Карпец И.И. и др.  Международное уголовное право. М., 1995. Гаазька міністерська декларація європейських рекомендацій до ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації // Довідник з проблем запобігання торгівлі жінками для консультантів “телефонів довіри”. - К., 1998. - Вип. 2. - С 26. Діяльність органів внутрішніх справ по запобіганню торгівлі людьми. Навчальний посібник. - Київ-Харків.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2001. - С 10-11. Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами // Збірка матеріалів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми. Книга 1. -К., 2000. -С 161. Криминал-экспресс. – 2000. – № 36 (378), 7–13 сент. – С. 3–5. Левченко К.Б. “Торгівля людьми” то “торгівля жінками”: проблеми формування термінології сучасних документів // Вісник Університету внутрішніх справ.-Харків, 2000.-№11.-С.24. Орлеан А.М. Кримінально-правова характеристика торгівлі людьми: Монографія. -Х: СІМ, 2005.-179 с. Правозахисні стандарти ставлення до жертв торгівлі людьми // Збірка матеріалів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми. Книга 2. - К, 2000. - С 10-11. Фердрос А. Международное право. – М, 1959. – 365 с. Шевченко К.Б. Торгівля людьми як проблема сучасності (соціально-правовий аналіз новітніх тенденцій) // Український соціум. - 2004. - № 2 (4). - C.34-39 PAGE PAGE 4 HYPERLINK "http://www.ukrreferat.com/" www.ukrreferat.com – лідер серед рефератних сайтів України!

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020