.

Адміністративні методи регулювання ЗЕД. Сучасна цінова стратегія фірми.

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
96 2156
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Основи ЗЕД”

ПЛАН

Вступ

1. Адміністративні методи регулювання ЗЕД

2. Сучасна цінова стратегія фірми

3. Піготовка проекту контракту

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Зовнішньоекономічна діяльність пов’язана з проведенням різними
господарськими суб’єктами ділових операцій на закордонних ринках. У
Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (стаття 1),
прийнятому 16 квітня 1991 p., зазначено, що: “Зовнішньоекономічна
діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних
суб’єктів господарської діяльності заснована на взаємовідносинах як на
території України, так і за її межами”. Тому очевидно, що
зовнішньоекономічна діяльність включає два види ділових операцій:
операції українських суб’єктів господарювання за межами України та
закордонних господарських суб’єктів із різних країн в Україні.

Значення зовнішньоекономічної діяльності в розвитку всіх країн, у тому
числі й України, постійно зростає. Історичний досвід підтверджує
вигідність розширення участі країн у міжнародному поділі праці і
різноманітних формах міжнародного бізнесу. І навпаки, згортання
зовнішньоекономічної діяльності неминуче призводить до уповільнення
соціально-економічного розвитку країни, виникнення складних проблем, які
неможливо вирішити не лише в економіці, але і в інших сферах суспільного
життя. Тому процес глобалізації та інтернаціоналізації господарського
життя можна вважати закономірним з огляду на посилення взаємозалежності
між країнами і зростаючу схожість їх економік.

Зовнішньоекономічна діяльність – це сукупність напрямів, форм і методів
торговельно-економічного, науково-технічного співробітництва, а також
кредитних і валютно-фінансових відносин даної країни із зарубіжними
державами з метою ефективного використання переваг міжнародного поділу
праці. Торговельно-економічні відносини охоплюють торгівлю і послуги.

1. Адміністративні методи регулювання ЗЕД

Основними інструментами адміністративного методу управління є
ліцензування і квотування експорту і імпорту товарів, заборона окремих
видів експорту та імпорту товарів, застосування спеціальних правових
режимів, заходи у відповідь на дискримінаційні та недружні дії іноземних
держав, заходи проти недобросовісної конкуренції, розгляд спорів, що
виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності. Ліцензія – дозвіл
на експорт (імпорт) товару з визначенням його загального обсягу. Квота –
граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати
(імпортувати) протягом встановленого строку та який визначається у
натуральних чи вартісних одиницях.

Можна передбачати, що управління зовнішньоекономічною діяльністю в
Україні в найближчі 10-15 років матиме такі основні орієнтири:
прогресуюча інтеграція країни у світове господарство на основі
поступового збільшення ступеня відкритості національної економіки
(доведення обсягу експорту до 45-50 відсотків вартості валового
внутрішнього продукту); послідовна перебудова товарної структури
експорту та імпорту і її наближення до структурних співвідношень,
характерних для розвинутих країн; створення потужного експортного
потенціалу країни у складі міжнародно спеціалізованих галузей і видів
виробництва; впровадження в практику найбільш сучасних форм економічної
взаємодії з зарубіжними країнами на основі використання мобільності
товарів, послуг, капіталів і робочої сили; диверсифікація географічної
структури зовнішньоекономічної діяльності країни; забезпечення
стабільної збалансованості зовнішньоторговельного обороту.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю має виходити з об’єктивної
необхідності існування якісно різних етапів її здійснення. На найближчі
10-15 років можна передбачити такі три етапи: етап кризового розвитку –
неминуче певне скорочення експорту та імпорту товарів і послуг,
зумовлене загальносистемною кризою в країні; етап стабілізації – буде
охоплювати період від моменту припинення кризового падіння обсягів
зовнішньоекономічного обороту до створення передумови для стійкого і
тривалого підйому; етап інтенсивного розвитку почнеться орієнтовно після
2000р. Він буде характеризуватись швидким нарощуванням обсягів
зовнішньоекономічної діяльності.

У системі управління зовнішньоекономічною діяльністю розрізняють поняття
керуючої і керованої ланки. Керуючу ланку представляють спеціальні
органи управління, менеджери або працівники апарату управління, що
безпосередньо здійснюють розробку і реалізують рішення з метою кращого
використання потенціальних можливостей, закладених в керованій ланці, і
досягнення поставленої мети. Керована ланка є елементом системи, що
сприймає керований вплив з боку керуючої ланки.

До керуючої системи управління зовнішньоекономічної діяльності в Україні
відносяться:

– Верховна Рада України, до компетенції якої належать: прийняття змін та
скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;
затвердження головних напрямів зовнішньої політики України; розгляд,
затвердження та зміна структури органів державного управління
зовнішньоекономічною діяльністю; укладання міжнародних договорів України
відповідно до законів України про міжнародні договори та приведення
чинного законодавства України у відповідність з правилами, встановленими
цими договорами; встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної
діяльності на території України;

Кабінет Міністрів України, який здійснює зовнішньоекономічну політику
України відповідно до її законів. Кабінет Міністрів:

координує діяльність міністерств, державних комітетів та відомств
України по управлінню зовнішньоекономічною діяльністю; погоджує роботу
торговельних представництв України в іноземних державах; приймає
нормативні акти з питань управління зовнішньоекономічною діяльністю у
випадках, передбачених законами України; проводить переговори і укладає
міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у
випадках, передбачених законами України про міжнародні угоди; забезпечує
виконання міжнародних договорів з питань зовнішньоекономічної діяльності
всіма державними органами управління; вносить на розгляд Верховної Ради
України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і
відомств – органів оперативного управління зовнішньоекономічною
діяльністю; забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного
плану; здійснює заходи щодо раціонального використання коштів Державного
валютного фонду України;

Національний банк України, який забезпечує зберігання і використання
золото-валютного резерву України та інших державних коштовностей, що
визначають платоспроможність України; представляє інтереси України у
відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та
іншими фінансово-кредитними установами і укладає відповідні
міжбанківські угоди; регулює курс національної валюти України до
грошових одиниць інших держав; здійснює облік і розрахунки по наданих і
одержаних державних кредитах і позиках, проводить операції з
центральними валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного
фонду України у розпорядження Банку; виступає гарантом кредитів, що
надаються підприємствам і організаціям зовнішньоекономічної діяльності
іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під
заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України;

Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України, яке
забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при
здійсненні підприємствами і організаціями зовнішньоекономічної
діяльності; координує їх зовнішньоекономічну діяльність, здійснює заходи
нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; виконує інші
функції відповідно до законів України;

Державний митний комітет України, який здійснює митний контроль в
Україні згідно з чинними законами;

Антимонопольний комітет України, функцією якого є контроль за
додержанням підприємствами і організаціями зовнішньоекономічної
діяльності антимонопольного законодавства;

місцеві Ради народних депутатів України та їх розпорядчі органи, які
діють відповідно до законів України.

Отже, адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські
відносини. Адміністративні методи найдоцільніше застосовувати за умов
економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними
користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту
економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне
використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона
зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні
вимоги до товару та ін.

2. Сучасна цінова стратегія фірми

Сучасна практика великих компаній, що здійснюю продаж величезних обсягів
продукції на зовнішньому ринк свідчить про застосування ними у своїй
господарській діяльності чотирьох основних стратегій:

* орієнтація на низькі витрати;

* унікальність характеристик товарів, що виробляються;

* змішана стратегія (об’єднання двох підходів);

* стратегія пристосувань до цінової стратегії сильної в інноваційному
плані фірми.

Процес визначення ціни товару на першому етапі передбачає порівняння
заданих характеристик (якість товару, час доставляння споживачеві,
функціонування збутової мережі, темпи відновлення, якість навчання
споживачів, післяпродажне обслуговування) з кращими і гіршими галузевими
показниками з урахуванням думки потенційних споживачів.

На другому етапі фірма поетапно розробляє ціни продажу, що передбачає:

1) калькуляцію витрат виробництва й обігу, включаючи додаткові витрати
на формування попиту і стимулювання продажу;

2) аналіз ринкових цін та їх коливань, чинників, що визначають обсяг
пропозиції і попиту, впливу конкуренції на ціни;

3) установлення цінових меж – верхньої і нижньої (верхньої – від рівня
ринкових цін, включаючи вплив чинників попиту, нижньої – залежно від
розміру виробничо-збутових витрат).

4) оцінювання продажу;

5) визначення різновиду цінової політики;

6) калькуляцію цінової структури (визначення питомої ваги в ціні витрат
виробництва й обігу, інших складових);

7) визначення конкретних продажних цін, включаючи умови платежу,
вартість упаковування, транспортні витрати тощо.

Для розрахунку продажних цін використовується така формула:

де Ц – ціна продажу; В – витрати виробництва й обігу; П – планований
прибуток у відсотках від продажної ціни.

Наприклад, В = 70 дол. США, П = 30%. Отже,

Великі західні компанії при виході на новий ринок і його освоєння
детально розраховують витрати та прибутки, беручи до уваги життєвий цикл
експортованого товару, в основі якого лежать показники обсягу продажу,
витрат виробництва й обігу, фази життєвого циклу товару з ув’язуванням
особливостей потенційного ринку збуту.

Нині при встановленні зовнішньоторговельних цін закордонні фірми
застосовують два підходи: середньозатратний і маржинальний (граничний).

Відповідно до першого підходу в розрахунок ціни входять постійні і
змінні витрати. В основі маржинального підходу лежать Додаткові витрати
на випуск додаткової одиниці продукції, що можна виразити такою
формулою:

де МС – величина граничних витрат,

delta С – приріст сукупних витрат,

delta Х – приріст обсягу виробництва.

Оскільки постійні витрати нееластичні при збільшенні обсягів
виробництва, граничні витрати визначаються тільки змінними витратами.

При маржинальному підході встановлюється оптимальне співвідношення
величин граничних витрат, граничного прибутку і ціни. Теоретично
оптимальне становище на немонополізованих ринках досягається при
рівності граничних витрат і ціни товару, поза межею якого фірмі
невигідно нарощувати обсяг виробництва, оскільки ціна не буде
відшкодовувати величину витрат. Така ситуація можлива при високій
еластичності попиту. Зі зростанням монополізації еластичність попиту
знижується. У результаті точка оптимуму зсувається до позначки, де
граничні витрати дорівнюють граничному доходу. Фірма отримує великий
прибуток, оскільки величина граничного доходу явно менша від ціни.

Сьогодні основним підходом до встановлення зовнішньоторговельних цін є
маржинальний підхід, оскільки у витратах неухильно знижується частка
прямих витрат на робочу силу і зростає частка накладних витрат, особливо
реклами і послуг, що супроводжують продаж.

Розраховуючи зовнішньоторговельні ціни необхідно мати на увазі, що,
по-перше, світовий ринок має досить складну олігополістичну структуру з
широким спектром окремих автономно функціонуючих субринків, які мають
“власну структуру цін і специфічні особливості попиту і пропозиції.

По-друге, з поглибленням поділу праці знизилося значення масового
виробництва товарів великих обсягів. На зміну останньому прийшло серійне
виробництво продукції невеликих партій, які розраховані на конкретних
споживачів і які задовольняють певні запити і замовлення. Уніфікація
товарної пропозиції, скорочення життєвого циклу товарів, прискорення
змін товарної пропозиції (фундаментальні, функціональні, пристосувальні)
змінили строки реалізації конкретної цінової стратегії фірми.

По-третє, цінові коливання та масштаби відхилень Цін пропозицій від
середньозважених цін світового ринку свідчать про чітко сформовану
тенденцію до поділу ринків на “еластичні і “нееластичні” стосовно
спіралі “ціни – попит – пропозиція

Наприклад, на ринках сировини, товарів короткострокового користування
спостерігаються незначні коливання попиту при зміні масштабів цін. Що ж
до ринку товарів тривалого користування, ринку машин і устаткування, то
незначні коливання цін спричинюють “сплески” попиту та пропозиції в
масштабах, непорівнянних із переліченими вище ринками. Це, у свою чергу,
спонукає до використання нестандартних підходів у практиці ціноутворення
фірми, сприяє зростанню значення суб’єктивних чинників на шкоду
об’єктивним критеріям, що застосовувалися ще 5-10 років тому.

Серед великого розмаїття сучасних стратегій і методів цінової роботи на
зовнішньому ринку можна виділити такі.

УСТАНОВЛЕННЯ ЦІН НА ТОВАР ПРИ ВИХОДІ НА НОВИЙ РИНОК. У ціновій стратегії
фірми цей метод називається “політикою проникнення” і полягає в
завоюванні певної частки ринку, використовуючи низькі ціни (відхилення
5-10 % від цін конкурентів) з метою ознайомлення споживача з товаром
фірми і привертання уваги до нього. Зазначений метод має
короткостроковий характер, і після закінчення невеликого терміну (як
правило, 1-2 місяці) ціни починають поступово підвищуватися, щоб
протидіяти інфляційним тенденціям, сприяти адаптації до зростання
виробничих і збутових витрат, поліпшенню якості.

УСТАНОВЛЕННЯ ЦІН НА ТОВАР ПРИ ВВЕДЕННІ НОВОГО ТОВАРУ НА РИНОК. У ціновій
стратегії фірми цей метод називається “політикою зняття вершків”.
Передбачає первісне максимально високу ціну на товар і отримання
максимально високої норми прибутку. Особливістю цього методу є його
недовговічність і обмеженість у часі, а також те, що орієнтація на попит
стосується споживача, у якого престижні міркування переважають над
раціональними. Під тиском високих цін конкуренти створюють аналогічні
товари та їх замінники, що сприяє зниженню ціни товару до
середньозваженої. Так, на ринку ЕОМ конкурентні товари з’являються через
18 місяців після виходу “піонерного” виробу. Тому дуже важливо для
фірм-продуцентів комп’ютерної техніки знайти момент зниження ціни для
завоювання нових сегментів ринку і придушення активності конкурентів.

УСТАНОВЛЕННЯ ЦІН НА ТОВАР ІЗ ПОГЛЯДУ ЗАХИСТУ ПОЗИЦІЇ. У ціновій
стратегії фірми цей метод використовується, коли фірма контролює певний
сегмент ринку й основні зусилля спрямовує на поліпшення споживчих
властивостей вже існуючих товарів на ринку і за рахунок цього підвищує
їх ціну. У споживача при відповідній рекламі “накидка” на ціну викликає
позитивну реакцію, оскільки береться до уваги та обставина, що низька
ціна – це незадовільна якість товару При цьому широкий діапазон цін
варіюється за принципом “подвійної цінової ситуації”: з одного боку,
фірми орієнтуються на середній рівень зовнішньоторговельних цін, з
іншого – відбувається копіювання рівнів і структур цін конкурентів
Зниження цін в умовах подібної “стратегії пристосування” має ланцюговий
характер, мотивами якого є бажання звільнитися від зайвих товарних
запасів, збільшити частку на ринку, визначити конкурентів, поповнити
касову готівку. При цьому необхідно мати на увазі, що інші фірми
реагують на подібні дії адекватним зниженням своїх цін для збереження
сформованих цінових паритетів, що змушує фірму – ініціатора цінових змін
перебудовувати внутрішньофірмову інвестиційну стратегію, маневрувати
завантаженням виробничих потужностей, обсягом запасів, рівнем
зайнятості, знижувати частку накладних витрат.

&

цні позиції на ринку, установлює спочатку максимально високі ціни на
товари, призначені для “покупців-новаторів” (споживчі товари тривалого
користування, вироби “високих технологій” тощо). Отримавши “преміальні
на основі цих цін, фірма згодом знижує ціни на ринках із високою
еластичністю попиту, збільшуючи кількість потенційних покупців за
рахунок розширення сегмента. Проте передумовою використання зазначеної
стратегії мають бути обов’язковий ефективний патентний захист І
неможливість для фірми-послідовника швидко розкрити “ноу-хау” продукту і
створити імітацію товару.

УСТАНОВЛЕННЯ ЦІН НА ТОВАР З УРАХУВАННЯМ ЗАДОВІЛЬНОГО ВІДШКОДУВАННЯ
ВИТРАТ. У ціновій стратеги фірми цей метод називається політикою
“цільових цін , тобто таких, що протягом 1-2 років при оптимальному
завантаженні виробничих потужностей (звичайно 80 %) забезпечують
відшкодування витрат і розрахункового прибутку на вкладений капітал
(15-20%). В основі зазначеного методу лежить або витратна форма аналізу
(орієнтація на витрати: повні, прямі, усереднені, стандартні, граничні),
або адміністративна (орієнтація на середні ринкові ціни, на “цінового
лідера”, на попит). Ціни при цьому розраховуються або за принципом
беззбитковості: ціноутворення з огляду на витрати виробництва,
маркетинг, розподіл товару з урахуванням одержуваного прибутку, або за
принципом “прямі витрати плюс прибуток”: нарахування стандартної націнки
на собівартість товару. Інколи ціни встановлюються виходячи з рівня
поточних цін: за основу для розрахунків використовуються ціни
конкурентів, а не власні витрати.

УСТАНОВЛЕННЯ ЦІН НА ТОВАР З УРАХУВАННЯМ СТИМУЛЮВАННЯ КОМПЛЕКТНОГО
ПРОДАЖУ. У ціновій стратегії фірми цей метод називається політикою
“збиткового лідера”. Йдеться про продаж не одиничних товарів, а
комплектів. Тоді низька ціна на трактор, наприклад, покривається великою
кількістю навісних і причіпних знарядь, що забезпечує отримання
запланованого обсягу прибутку. Цей метод широко використовується
машинобудівними компаніями, які випускають масову і великосерійну
продукцію, що реалізується на багатьох ринках.

Крім зазначених шести головних методів установлення цін на товар, у
міжнародній торговельній практиці використовуються й інші методи, серед
яких необхідно виділити такі:

УСТАНОВЛЕННЯ ЦІН НА ОСНОВІ ЗАКРИТИХ ТОРГІВ – розрахунок ціни з огляду на
очікувані цінові пропозиції конкурентів, а не за показниками витрат і
попиту. Використовується у боротьбі за підряд у процесі торгів.

УСТАНОВЛЕННЯ ЦІН НА ОСНОВІ ВІДЧУТНОЇ ЦІННОСТІ ТОВАРУ – ціноутворення на
основі сприйняття покупцем ціннісної значущості товару, а не витрат
продавця.

УСТАНОВЛЕННЯ ЄДИНОЇ ЦІНИ З ВКЛЮЧЕНИМИ У НЕЇ ВИТРАТАМИ НА ДОСТАВЛЯННЯ –
визначення ціни за географічним принципом, коли фірма стягує з усіх
замовників, незалежно від їх місцезнаходження, одну й ту саму ціну,
додаючи до неї витрати на доставляння товару.

УСТАНОВЛЕННЯ ЗОНАЛЬНИХ ЦІН – установлення цін за географічним принципом,
коли всі замовники в межах зони сплачують ту саму сумарну ціну, а самі
ціни підвищуються в міру віддалення від зони.

УСТАНОВЛЕННЯ ЦІН ВІДПОВІДНО ДО БАЗИСНОГО ПУНКТУ – установлення цін за
географічним принципом, коли продавець вибирає те або інше місто як
базисний пункт і стягує з усіх замовників транспортні витрати в сумах,
що дорівнюють вартості доставляння з цього міста незалежно від місця
фактичного відвантаження товару.

УСТАНОВЛЕННЯ ЦІНИ ФОБ У МІСЦІ ВИРОБНИЦТВА ТОВАРУ – установлення ціни за
географічним принципом коли товар передається перевізнику на умовах
франко-вагон, а замовник оплачує усі витрати на транспортування від
місця перебування підприємства до місця призначення.

Перелічені методи ціноутворення завжди використовуються фірмами
комплексно, причому один і той самий товар на різних ринках може
продаватися за різними цінами (“цінова дискримінація”) залежно від виду
товару, місця і часу продажу, особливостей внутрішньофірмової стратегії.

3. Піготовка проекту контракту

В зовнішньоекономічній практиці використовуються різні способи
підписання експортно-імпортних угод. Найбільш поширеним, як уже
відзначалося, являється підписання контракту контрагентами, що приймають
в ньому участь.

В міжнародній практиці контрактом називають договір купівлі-продажу
товарів в матеріально-речовій формі. Контракт – це документ, який
свідчить про те, що одна сторона угоди (продавець) зобов’язується
доставити товар у власність іншій стороні (покупцю), яка, в свою чергу,
зобов’язується прийняти його і заплатити ціну за товар. Контракт –
основний комерційний документ, що визначає права й обов’язки сторін. По
суті в ньому викладений комплекс дій по здійсненню зовнішньоторгового
обміну.

Підготовка до укладання контракту складається з трьох етапів:

1. Вибір ринку і його вивчення.

2. Вибір контрагента.

3. Проведення попередніх переговорів і висновок контракту.

ВИБІР РИНКУ ТА ЙОГО ВИВЧЕННЯ. Вивчення ринку звичайно проводиться за
програмою маркетингу. Сучасна міжнародна торгівля пов’язана з величезною
кількістю товарів Щороку з’являються сотні нових, раніше невідомих
товарів сотні тисяч модифікацій однієї і тієї самої продукції, тобто на
наших очах росте так званий асортиментний шлейф Найменші зміни в
розмірах виробництва, запасах, митних тарифах, фрахтуванні, курсах
валют, кредитоспроможності торговельній політиці прямо впливають на
рентабельність тієї або іншої зовнішньоторговельної операції. Інакше
кажучи, на сучасну міжнародну торгівлю впливають різноманітні
взаємозалежні чинники, які повинні систематично і комплексно вивчатися.
Промислові і торговельні фірми досліджують, опрацьовуючи великий обсяг
інформації, котру отримують як від приватних агентів, так і від
державних органів. Кожен відділ фірми вивчає певну функціональну ділянку
ринку. Об’єкти дослідження залежать від роду діяльності фірми. Методи
вивчення, які застосовуються різними фірмами, також можуть бути різними.
Водночас існує ряд найважливіших чинників, що старанно вивчаються під
час підготовки зовнішньоторговельної операції. Розглянемо їх.

Політичні відносини з країною-контрагентом. Недоцільно шукати можливості
укладення контракту з партнером із країни, з якою ваша держава має
напружені політичні відносини. Крім того, на торгівлю з деякими
країнами, наприклад, із колишньою Югославією, було у свій час накладено
світовим співтовариством ембарго. Це також потрібно враховувати. Не
можна забувати про те, що в межах НАТО все ще діє Координаційний комітет
(КОКОМ), котрий періодично публікує списки товарів, торгівля якими з
країнами Східної Європи небажана або взагалі заборонена.

Місткість товарного ринку. Вивчення місткості ринку, куди фірма прагне
експортувати свій товар,- це одне з перших вимог маркетингових
досліджень. Це означає, наприклад, що Австрія може поглинути в даний
період 100 тис. автомобілів Із розрахунку виробництва автомобілів у
країні, її експорту І потенційних споживачів. Необхідні відомості
одержують із статистики країни, митних органів.

Кон’юнктура товарних ринків. Вивчення місткості товарного ринку
допомагає визначити загальні умови, у яких можлива торгівля.
Кон’юнктурні ж спостереження дають змогу перевіряти правильність
прийнятого рішення щодо місткості ринку, визначати коливання і
найвигідніші умови продажу і закупівлі, методи здійснення
зовнішньоторговельних операцій, час виходу на ринок і місця. Поточні
кон’юнктурні спостереження ведуться постійно, а показники цін регулярно
заносяться в картку. На основі вивчення цін створюються графіки,
діаграми.

Торговельно-політичні умови. Дослідження цих умов украй важливе і
водночас дуже складне. Для сучасної практики західних держав характерне
встановлення великої кількості винятків із режиму найбільшого сприяння
(у тому числі пільг, що випливають із митного союзу).

Визначення таких винятків дає широкі можливості для конкурентної
боротьби. Серед торговельно-політичних умов велика увага приділяється
розмірам мита, які в різних країнах є неоднаковими.

Транспортні умови. Умови перевезень впливають на ціну товару, тому
необхідно їх старанно вивчати. Це наявність прямих рейсів; тарифи
лінійного судноплавства; фрахтові поставки; залізничні тарифи; ступінь
механізації вантажно-розвантажувальних робіт; вартість перевалочних
робіт і зберігання вантажу; ставки портових зборів; правила й особливі
умови перевезень; правила здавання і приймання вантажів.

Умови платежу і кредиту. Дуже важливо ознайомитися з формами розрахунку
(акредитивна й інкасова), що найчастіше використовуються в імпортній
торгівлі. Для цього слід визначити доцільність надання кредиту, його
форми, вартість, терміни, з’ясувати одержання експортером авансу.
Необхідно також знати про кредитоспроможність можливих контрагентів.

Правові питання. Велике значення має вивчення законоположень щодо
здійснення торговельних операцій, у тому числі страхування і
торговельного судочинства, законів, що регулюють правове положення і
діяльність іноземних фірм, охорону промислової власності, патентування
винаходів, реєстрації товарних знаків, арбітраж та ін.

Торговельні звичаї (УЗАНСИ) – це не закони і не застиглі положення. Вони
відбивають зміни в торговельній практиці. Торговельні звичаї охоплюють
значне коло питань:

* зміст окремих пунктів контракту;

* тлумачення в практиці таких термінів, як “біля , “негайно”; специфічні
умови торгівлі окремими товарами; специфічні правила в окремих містах,
портах, областях.

За наявності в контрактах неясностей, неточностей допомагають
торговельні звичаї. Вони іноді викладаються в біржових правилах, у
спеціальних збірниках торговельних палат. Наприклад, Міжнародна
торговельна палата має спеціальне видання “торговельні терміни”, де
викладаються базисні умови поставок.

Специфічні вимоги ринку. У різних країнах склалися особливі вимоги щодо
номенклатури, асортименту товарів, їхньої якості. Вони пояснюються
географічними, кліматичними умовами, традиціями, смаком. Наприклад, при
експорті електротехнічних виробів враховують напругу, при експорті
автомобілів – рух (право- чи лівосторонній), при експорті
сільськогосподарських машин – топографію місцевості. Англійський
споживач віддає перевагу вершковому маслу жовтого кольору, український і
американський – білого кольору. Усі ці особливості слід враховувати при
упорядкуванні контрактів.

Канали та методи збуту. Експортери вивчають товаропровідну мережу в
країні збуту, роль оптових і роздрібних фірм, роль посередників.
Особливо старанно вивчається діяльність конкуруючих фірм, організація
збуту їхніх товарів, агентська мережа, комівояжерний апарат. Вивчаються
також методи і техніка збуту, договірна практика, норми обслуговування,
реклама.

Це основна схема вивчення ринку. Природно, в окремих випадках вона
доповнюється, розширюється необхідністю вивчення інших специфічних
чинників.

ВИБІР КОНТРАГЕНТА. Отже, ринок обрано. Тепер треба вибрати контрагента.

Хто може бути контрагентом? Практика показує, що 85% контрактів
підписують фірми, 15% – міністерства, відомства і спілки підприємців.

Класифікація фірм. Західні фірми в обов’язковому порядку реєструються в
торговельному реєстрі. Це робиться для стягнення державою відповідних
податків. Крім того, у цьому разі власник одержує виключне право на
фірму та її найменування. За родом господарської діяльності фірми
діляться на промислові, сільськогосподарські, торговельні, транспортні,
страхові та ін.

Особливо важливим є юридичний статус фірм. Під час укладанні угоди
необхідно ознайомитися з правовим становищем фірми, щоб знати, хто буде
сплачувати борги, кому дається право укладення угод, які межі
повноважень. Інакше може статися, що контракт буде підписано, а фірма не
несе за нього ніякої відповідальності.

Усі фірми за правовим становищем поділяються на одноосібницькі й
об’єднані підприємства. Переважне значення в сучасних умовах мають
об’єднані підприємства. Найпоширенішим є поділ об’єднаних підприємств
залежно від осіб і капіталів і від ступеня відповідальності за
зобов’язаннями (усім своїм майном або тільки внеском учасників).

Отже, фірма вибрана, звичайно після цього складається довідка, у яку
заносяться такі дані:

* адреса фірми, телефон, телекс;

* рід діяльності;

* список керівних осіб;

* стисла історія;

* список дочірніх компаній, філій;

* баланси фірми – прибутки, збитки;

* останні угоди;

* висновок-оцінка комерційної репутації.

Усі ці дані можна отримати з товарофірмових довідників, адресних
довідників про акціонерні товариства тощо.

Після вибору фірми починаються переговори.

ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ ЧИ ТРАКТАЦІЯ УГОДИ. Основними способами ведення
переговорів є: листування; особисті зустрічі; використання технічних
засобів (телефон, телетайп, факс).

Відразу зазначимо, що технічні засоби для ведення переговорів
застосовуються рідко. Звичайно вони використовуються в таких випадках:

* коли країни, де перебувають контрагенти, розташовані далеко один від
одного;

* коли фірми добре знають один одного і підтримують довгострокові
контакти;

* коли необхідно повторити замовлення за раніше укладеним контрактом.

Переговори шляхом листування. Письмову заяву продавця про бажання
укласти договір купівлі-продажу заведено називати офертою, а особу –
оферентом. Звичайно в міжнародній торговельній практиці розрізняють два
види оферт – тверду і вільну.

Тверда оферта робиться продавцем на певну партію товару лише одному
можливому покупцю із зазначенням терміну, протягом якого продавець є
зв’язаним своєю пропозицією. Це означає, що при беззастережному
прийнятті всіх умов оферти покупцем експортер зобов’язаний поставити
товар на запропонованих ним умовах, інакше оферент відповідає за можливі
збитки покупця. Термін дії оферти обумовлюється в самій оферті
(наприклад, дана пропозиція діє протягом трьох тижнів із дня
відправлення). Неотримання відповіді протягом установленого терміну
розглядається як відмова покупця від угоди. Незгода покупця хоча б з
однією умовою рівнозначна його відмові. Якщо продавець при цьому
заінтересований в укладенні угоди, то він продовжує переговори. У цьому
разі нова пропозиція називається контрофертою.

Звичайно тверда оферта розсилається покупцям дорогого устаткування, а
також на підрядні роботи.

Вільна оферта – це пропозиція без зобов’язань, що зв’язують продавця.
Вона робиться на одну й ту саму партію товарів кільком покупцям. Згода
покупця з умовами оферти не означає ще укладення договору, оскільки
оферент може сказати, що згода покупця прийшла занадто пізно. Таким
чином, згода покупця з умовами оферти має бути додатково акцентованою
продавцем. Про те, що оферта вільна, робиться відповідна позначка.
Звичайно вільна оферта розсилається покупцям товарів масового попиту.

Після проведення переговорів проводиться робота з парафування окремих
статей контракту, що веде до укладення контракту в цілому.

Висновки

Отже, управління зовнішньоекономічною діяльністю – це системний вплив на
об’єкт, тобто виробничі структури, фірми, організації, колективи людей з
метою забезпечення їх життєздатності, узгодженості в роботі і досягнення
кінцевого результату. Одним із важливих елементів управління
зовнішньоекономічною діяльністю, що визначає вид цільової системи, її
формування, є цілепокладання, котре виступає як передбачення результатів
управлінської діяльності.

При ринковому типі відносин підприємства і організації
зовнішньоекономічної діяльності перестають бути лише об’єктом
управління, вони стають і суб’єктом управління зовнішньоекономічної
діяльності, носієм управлінських функцій.

Метод управління – це спосіб здійснення управлінської діяльності,
внаслідок якої досягаються цілі управління зовнішньоекономічною
діяльністю. Методи управління тісно пов’язані з принципами управління.
Методи управління виступають в ролі способів реалізації принципів.
Принцип не вибирають – їм наслідують. Методи мають більш альтернативний
характер, можливий їх вибір, заміна одного іншим. Для
зовнішньоекономічної діяльності характерні два методи управління –
економічний і адміністративний.

Сучасна практика великих компаній, що здійснюю продаж величезних обсягів
продукції на зовнішньому ринк свідчить про застосування ними у своїй
господарській діяльності чотирьох основних стратегій:

* орієнтація на низькі витрати;

* унікальність характеристик товарів, що виробляються;

* змішана стратегія (об’єднання двох підходів);

* стратегія пристосувань до цінової стратегії сильної в інноваційному
плані фірми.

В зовнішньоекономічній практиці використовуються різні способи
підписання експортно-імпортних угод. Найбільш поширеним, як уже
відзначалося, являється підписання контракту контрагентами, що приймають
в ньому участь.

Підготовка до укладання контракту складається з трьох етапів:

1. Вибір ринку і його вивчення.

2. Вибір контрагента.

3. Проведення попередніх переговорів і висновок контракту.

Список використаної літератури

Бахрамов Ю. Организация внешнеэкономической деятельности. – СПб., 2000.

Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економіка. – К., 2002.

Міжнародний контракт: запитання і відповіді. – Харків, 2002.

Панченко Є.М. Міжнародний менеджмент: Навч. посіб. – К., 2004.

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності. – К., 2001.

Філіпенко А.С., Бураковський І.В., Будкін B.C. Міжнародні економічні
відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини. – К., 2002.

Фомичев Ф. И. Международная торговля. – М., 2003.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020