.

Питирим Сорокін. Життя і творчість

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
89 2110
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Реферат

на тему:

“Питирим Сорокін. Життя і творчість”

ПЛАН

Вступ

1. Теоретичні і методологічні підходи П.Сорокіна в соціології

2. П.Сорокін – засновник інтегральної соціології

3. Концепція соціокультурного буття П.Сорокіна

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Життя і діяльність Питирима Сорокіна є яскравим взірцем наукового і
життєвого подвигу людини.

Питирим Сорокін представник інтегрального напрямку сучасної соціології,
автор теорії соціальної стратифікації і мобільності.

Значний внесок зробив у розробку проблем предмету і структури
соціології, механізму і шляхів соціокультурної динаміки, конвергенції
соціальних систем і т.д. Об’єднав в єдине ціле всі аспекти соціального
вивчення суспільного життя, створив ту інтегральну соціологію, яка
синтезувала все найкраще, що було досліджене до того часу в соціології.

Питирим Олександрович Сорокін писав: «Наша потреба в соціологічних
знаннях величезна. У ряді багатьох причин, що викликають наші настрої і
погане громадське життя, чималу роль грає наше соціологічне неуцтво…
Голод і холод, розпуста і злочин, несправедливість і експлуатація
продовжують бути супутниками людського суспільства. Тільки тоді, коли ми
добре вивчимо громадське життя людей, коли пізнаємо закони, яким це
життя підпорядковується, тільки тоді можна розраховувати на успіх у
боротьбі із суспільними нещастями… Тільки знання може вказати…як
потрібно влаштувати спільне життя, щоб все були і ситі, і щасливі… От
з цієї практичної точки зору соціологія здобуває величезне значення».

У даній роботі спробуємо простежити основні життєві і наукові віхи
П.Сорокіна, його погляди та концепції в соціологічній науці.

1. Теоретичні і методологічні підходи П.Сорокіна в соціології

Сорокін розділив соціологію на теоретичну і практичну.

Теоретична соціологія вивчає явища людської взаємодії з погляду сущого.
Теоретична соціологія підрозділяється на:

соціальну аналітику, яка вивчає будову, як найпростішого соціального
явища, так і складних соціальних єдностей, утворених тією чи іншою
комбінацією найпростіших соціальних явищ.

соціальну механіку, що вивчає процеси взаємодії людей і тих сил, якими
вони викликаються і визначаються.

соціальну генетику; «Завдання генетичної соціології – дати основні
історичні тенденції в розвитку громадського життя людей»

Соціологія практична вивчає явища людської взаємодії з погляду
належного.

Соціологія практична, по Сорокіну, містить у собі соціальну політику.
«Задачі практичної соціології ясні із самої назви» – писав Сорокін. «Ця
дисципліна повинна бути прикладною дисципліною, яка, спираючись на
закони, сформульовані теоретичною соціологією, давала би людству
можливість управляти соціальними силами, утилізувати їх згідно
поставлених цілей».

У вченні про будову суспільства П.А. Сорокін пише: «Перш ніж перейти до
опису будови населення чи суспільства в тому складному виді, у якому
вони існують, ми повинні вивчити їх у найпростішому виді.» Він показує,
що найпростішою моделлю соціального явища служить взаємодія двох
індивідів. В будь-якому явищі взаємодії існують три елементи: індивіди,
їх акти, дії; провідники (світлові, звукові, теплові, предметні, хімічні
і т.д.). Головними формами взаємодії соціальних груп є

1) взаємодії двох, одного і багатьох, багатьох і багатьох

2) взаємодія подібних і несхожих осіб

взаємодія однобічна і двостороння, тривала і миттєва, організована і
неорганізована, солідарна й антагоністична, свідома і несвідома.

Усе людське населення розпадається на ряд більш тісних груп, які
утворюються з взаємодії одного з одним, одного з багатьма й однієї групи
з іншою. Яку б соціальну групу ми не взяли – чи буде нею родина чи клас,
держава чи релігійна секта – усе це являє собою вищезгадані взаємодії.
Усе нескінченне море людського спілкування складається з процесів
взаємодії, однобічних і двосторонніх, тимчасових і тривалих,
організованих і неорганізованих, солідарних і антагоністичних, свідомих
і несвідомих, чуттєво-емоційних і вольових».

Потім Сорокін докладно розглядає умови виникнення, збереження і розпаду
колективних єдностей. Умови їх виникнення, існування і розпаду він
поділяє на три групи:

космічні чи фізико-хімічні

біологічні

соціально-психічні.

Далі Сорокін вказує два основних способи (свідомий і несвідомий)
встановлення організації групи і звичайних прийомів підтримки і
збереження цієї організації. «Громадське життя представляє не що
інше, як безупинний потік виникаючих, триваючих і зникаючих
колективних єдностей. “Колективна єдність перестає існувати тільки
тоді, коли припиняється взаємодія між частиною чи всіма його
членами». «Припинення колективної єдності веде до зникнення його
організації. Але падіння однієї організації і заміна її іншою зовсім
ще не означають зникнення і розпаду колективної єдності, а означають
тільки, що форма, порядок і організація останнього змінилася!»

Потім Сорокін розглядає структуру і розшарування населення. Він
підкреслює, що «населення розшаровується на ряд груп, що воно складено з
безлічі колективних єдностей, а не представляє чогось цільного, єдиного,
всі члени якого однаково зв’язані один з одним». Зі сполучень простих
розшарувань (угруповань) утворяться складні групи.

Далі Сорокін робить перехід до вивчення діяльності людей, факторів
поведінки і механіки суспільних процесів тощо.

Вже в американський період наукової роботи П.Сорокін у 1924 р. приступив
до читання лекцій у Мінісотському університеті. Цього ж року виходить
його перша друкована книга «Листки з російського щоденника», що описує
й аналізує російські події 1917-1922р. У 1925р. Виходить у світ його
«Соціологія революції», у 1927 р. «Соціальна мобільність».

Сорокін є одним з родоначальників теорії соціальної стратифікації і
соціальної мобільності. Теорія соціальної стратифікації, яка висуває ті
чи інші критерії розподілу суспільства на соціальні прошарки, групи, є
методологічною основою для формування теорії соціальної мобільності.

У 1928 р. вийшла у світ книга «Сучасні соціологічні теорії», у 1929 р. –
«підстави міської і сільської соціології». У 1930 р. всесвітньо відомий
Гарвардський університет пропонує Сорокіну очолити заснований
соціологічний факультет.

П.Сорокін прийняв цю пропозицію і проробив в університеті до 1959 р. У
1956 р. Побачила світ його нова робота «Примхи і недоліки сучасної
соціології і суміжних наук», у 1956 р. вийшла робота «Сучасні
соціологічні теорії». У 1964 р. у знак визнання заслуг ученого,
75-літнього Сорокіна обирають головою Американської соціологічної
асоціації.

11 лютого 1968р. у віці 79 років, після важкої хвороби П.А. Сорокін
помер. П.Сорокін відноситься до того рідкого типу вчених, чиє ім’я стає
символом обраної ним науки. На Заході він давно уже визнаний як один із
класиків соціології XX сторіччя, що стоїть в одному ряді з О. Контом,
Г.Спенсером, М. Вебером.

2. П.Сорокін – засновник інтегральної соціології

Самостійною парадигмою в історії соціологічної думки виступає
інтегральна соціологія російського, а згодом американського соціолога
Питирима Сорокіна (1889-1968). Дослідники вважають, що творчість
Сорокіна — якісно новий етап у розвитку соціологічної науки, який можна
порівняти з революцією Коперніка у галузі природознавства. Його
інтегральна (від лат. integer — цілий) об’єднуюча соціологія охоплює всі
соціологічні аспекти культури в ЇЇ найширшому вияві.

Суспільство Сорокін визначає як сукупність людей, які перебувають у
процесі спілкування і взаємодіють в одному соціокультурному просторі.
Взаємодія, згідно з його вченням, — це найпростіша модель соціального
явища, її елементами виступають індивіди, акти (дії) і провідники
спілкування (символи інтеракції), тобто мова, писемність, музика,
мистецтво, гроші тощо. Все суспільне життя і всі соціальні процеси, на
його думку, можуть розглядатися як явища й процеси взаємодії двох або
більше індивідів. І навпаки, комбінація різних індивідуальних чи
групових взаємодій може відтворити будь-який, навіть найскладніший
суспільний процес, соціальну подію, починаючи від захоплення танго і
закінчуючи світовою війною та революцією. Сорокін вирізняє різні типи
взаємодії і формулює завдання соціології: вона повинна досліджувати
соціальні явища, які можна спостерігати, тобто поведінку людей, які
взаємодіють і живуть у середовищі «собі подібних».

Окремими проблемами для соціології, у розробку яких Сорокін вносить свою
вагому лепту, є:

• проблема реформ і революцій, у розв’язанні якої Сорокін займає позиції
поступового реформування суспільства;

• проблема соціальної рівності, яку він відмовляється розуміти
абстрактно чи в дусі марксизму;

• проблема соціальної стратифікації (від лат. stratum — прошарок);
згідно з Сорокіним, суспільство поділяється не на класи-антагоністи, а
на страти, групи, які складають різноманітну соціальну структуру
суспільства;

• проблема соціальної мобільності (від лат. mobilis — рухомий), яку
Сорокін розв’язує через визнання рухомості меж страт та можливості людей
вільно пересуватися з однієї страти до іншої, по вертикалі (з нижчої
страти до вищої чи навпаки) та по горизонталі (з одної страти до іншої,
розташованої поруч); відкрите демократичне суспільство з рівними правами
і шансами для всіх громадян це суспільство інтенсивної соціальної
мобільності; його гаслом згодом стає вислів: «У США і швець може стати
президентом».

?

?

?X?oonnoeeooooooocaUUUUoI

ині соціокультурних систем та наступної заміни однієї супер-системи
іншою. Такий перехід супроводжується радикальною трансформацією
соціальних інститутів, норм і цінностей, що знаходить свій прояв у
соціальних і культурних кризах, революціях та війнах. З цієї точки зору
перша світова війна — це результат величезних переворотів у
соціокуль-турній системі західного суспільства.

Відомий російсько-американський вчений П.Сорокін вважав, що першою
відмінною рисою соціології від інших суспільних наук є те, що вона являє
собою генералізуючу науку. Історія, на відміну від соціології, —
індивідуалізуюча наука, бо концентрує свою увагу на вивченні унікальних
і неповторних явищ: християнства як певної релігії, Авраама Лінкольна як
певного президента, США як певної держави і нації, тощо. Соціологія ж
досліджує властивості, спільні для всіх релігій, всіх держав, всіх
націй, всіх війн та революцій, всіх випадків президентства і т. ін.

Російський, а згодом американський соціолог Питирим Сорокін (1889-1968)
у ряді своїх праць вдається до критичного аналізу таких положень Маркса,
як закон абсолютного зубожіння робітничого класу («Пролетаріату нема що
втрачати, крім своїх кайданів») та зростання його чисельності внаслідок
розорення середнього класу, твердження про концентрацію багатств в руках
небагатьох капіталістів, тощо. Сорокін підкреслює, що історія не
підтвердила гіпотез Маркса та його пророцтв. На підставі величезної
кількості статистичних даних Сорокін доходить висновку, що економічні
умови існування пролетаріату не погіршувались, а покращувались; середній
клас у капіталістичних країнах не зникав, а кількісно зростав і ставав
основою процвітання країни та запорукою політичної стабільності;
багатства не концентрувались в руках, одиниць, а, навпаки,
спостерігалась «дифузія» (розповсюдження, розтікання) власності шляхом
придбання робітниками акцій своїх та інших підприємств. Надзвичайно
гостро Сорокін критикує марксистський підхід до людини, яка у цьому
вченні перетворюється на іграшку, маріонетку в руках сліпих економічних
сил. Теорія Маркса, вважає Сорокін, принижує людину до рівня тварини;
відбувається деградація особи, для якої немає нічого святого; людські
відносини дегенерують до рівня жорстокої боротьби; нічого не коштує
вбити людину. У вченні Маркса відбувається і девальвація (тобто
знецінення) етики і права: вони стали лише рум’янами і пудрою для того,
щоб зробити макіяж непривабливому тілу економічних інтересів.

Сучасний йому стан західної культури Сорокін діагностує як кризовий. Але
це, зрештою, є нормальним, бо будь-яка цивілізація переживає стадії
зародження, розквіту й руйнації: одна система цінностей стає застарілою,
на зміну їй приходить інша. У майбутньому з’явиться нова цивілізація,
яка виникне внаслідок конвергенції (від лат. convergere — наближатися,
сходитися), тобто станеться набуття різними системами, наприклад,
капіталізмом і соціалізмом, загальних або подібних ознак з подальшим
злиттям у якісно нове єдине суспільство, в якому будуть збережені
позитивні риси й цінності одного й другого ладу. Це, врешті, приведе до
утворення змішаного соціокультурного типу, який за сприятливих умов може
перерости у «сяючий інтегральний порядок» в цілому світі.

3. Концепція соціокультурного буття П.Сорокіна

Статтю присвячено дослідженню різних вимірів соціокультурного буття в
концепції відомого філософа та соціолога П. Сорокіна. У перехідні епохи,
до яких належить і сучасний період, на перший план висуваються проблеми
подальшого культурно-історичного існування, пошуку можливостей поєднання
соціокультурної динаміки зі збереженням усталених форм життєдіяльності
людини. У суспільстві, що трансформується, вже не спрацьовують колишні
стереотипи та рецепти дії, відчувається нагальна потреба у ґрунтовному
переосмисленні ціннісних установок, у світоглядній переорієнтації
особистісної та суспільної свідомості. Тому аксіологічно спрямована
концепція П. Сорокіна викликає велику зацікавленість своїм креативним
ставленням до ціннісно-нормативної системи суспільства.

Найпривабливішим у культурологічній концепції видатного філософа та
соціолога П. Сорокіна є її теоретичний потенціал, можливості, які вона
розкриває перед сучасною культурою. Висловлені ним ідеї сповнені надії
на перспективи соціального розвитку як окремих культурних етносів, так і
всієї людської цивілізації. Цінність його підходу до проблем майбутнього
культури полягає також у тому, що мислитель інтерпретує
культурно-історичний процес не лише з точки зору його загальних форм та
закономірностей, але й дослідження особистого буття людини як способу
організації її культурного буття.

Сутність сорокінської теорії соціокультурної динаміки – рух історії у
вигляді циклів. В основі самого механізму флуктуації культурних типів
лежить фундаментальний принцип стильової своєрідності. Стиль філософ
розглядає як світоглядний метод створення певних цінностей, від яких
залежить конструкція культурного типу. Коли творчі сили культури
вичерпано і всі її можливості реалізовано, вона переходить у нову форму.
Неповторна в деталях, нова ціннісна якість культури в основі своїй
незмінно використовує історичний досвід минулого.

Сучасна цивілізація переживає, на думку П. Сорокіна, кризу, яка свідчить
про дезінтеграцію чуттєвого культурного типу, заснованого на
матеріальному світогляді, і його трансформацію до нової ідеаціональної
культурної якості. Суспільство ніби переживає катарсис – очищення від
гріхів і вад. У цьому переживанні відбувається самопросування
суспільства до нової культурної форми. З ідеєю випробування-катарсису
перекликається ідея театрального катарсису у М.К. Мамардашвілі. Філософ
ставить питання, чи потрібен театр, якщо ми заздалегідь знаємо текст
п’єси? “Театр є “машина” введення нас у такий стан, який існує тільки
тоді, коли виконується”. Недостатньо прочитати текст – необхідно його
пережити. “Ти зрозумів, в тобі відбулися зміни, відбувся катарсис, але
слова пішли, оскільки спрацювала організована, сильна форма”. Саме
завдяки такій рефлексії відбувається ідентифікація індивіда та соціума в
певному культурному типі. Як театр виступає в ролі посередника між
подією та індивідом, так культура виступає в ролі посередника між
історією та індивідом, історією та соціумом. Вона наповнює нас тим, чого
ми не могли одержати природним шляхом, до чого ніколи не прийшли б
простим продовженням себе. Таким є шлях культурного відродження.
Нерефлексуючий соціум приречений на деградацію, що й доводить П.
Сорокін.

У результаті катарсису суспільству дарується “нова харизма”. Вона вже
повністю конструктивна і пропонує впровадження більш споріднених,
альтруїстичних стосунків. Разом з нею відбувається воскресіння та
реалізація нових творчих сил культури. Таким воскресінням, на думку
Сорокіна, повинна стати ідеаціональна культурна форма, заснована на
“абсолюті, богові, любові і справедливості”. Мислитель сприйняв ідеї,
які визначали етико-моральну спрямованість російської філософської та
соціологічної думки: ідеї альтруїстичної любові, морального відродження,
етичної відповідальності та солідарності, культурних цінностей.

Подолання кризових обставин людського буття Сорокін вбачає у можливостях
створення такої культурної системи, яка буде концентрувати позитивну
енергію людської діяльності, надасть нових імпульсів духовному
збагаченню людини у цій культурі, визначенню змісту її життя. Можливо,
більше, за будь-які гучні програми нашому суспільству не вистачає саме
такого шляху становлення особистості, який Сорокін називає процесом
усвідомлення людиною своєї глобальної відповідальності. Ступінь розвитку
культури визначається її ставленням до можливостей, які вона надає для
творчої самореалізації людини як особистості.

Говорячи про виховання людини високої духовності, Сорокін звертає увагу
на необхідність самовиховання. Це реальний, а головне – щоденний
позитивний процес подолання культурної кризи. Мова йде про принципи
духовного вдосконалення не всіх і відразу, не у далекому майбутньому, а
сьогодні, кожного і власними зусиллями.

Висновки

Отже, Питирим Сорокін (1889-1868) народився і одержав освіту в Росії.
Був висланий із країни 1922 р. і в кінцевому результаті оселився в США.
В 1930 р. став першим професором соціології в Гарвардському
університеті.

Питирим Сорокін представник інтегрального напрямку сучасної соціології,
автор теорії соціальної стратифікації і мобільності.

Значний внесок зробив у розробку проблем предмету і структури
соціології, механізму і шляхів соціокультурної динаміки, конвергенції
соціальних систем і т.д. Об’єднав в єдине ціле всі аспекти соціального
вивчення суспільного життя, створив ту інтегральну соціологію, яка
синтезувала все найкраще, що було досліджене до того часу в соціології.

Основні праці Сорокіна: „Соціальна мобільність” (1927 р.), „Система
соціології” (1920 р.)., „Соціологія і культурна динаміка” (1937-1941
рр.), „Соціотеорії” (1928 р.), „Соціологічні теорії сьогодні” (1956 р.),
„Основні тенденції нашого часу” (1964 р.).

Питирим Сорокін ділив соціологію на теоретичну і практичну. Об’єктами
вивчення його соціологічних досліджень є перш за все соціальна поведінка
і діяльність людей, соціальні групи і структура суспільства в цілому, а
також соціальні процеси які в ньому відбуваються. Він розробив теорію
цінностей і культурну динаміку.

Таким чином, творчий внесок П.Сорокіна в історію сучасної соціологічної
думки є надзвичайно вагомим.

Список використаної літератури

Сорокин П.А. Общедоступный учебник социологии. Статьи разных лет. – М.:
Наука, 1994.

Сорокин П.А. Таинственная энергия любви // Социс. – 1991. – № 9. – С.
121-134.

Сорокин П.А. Общедоступный учебник социологии. – Москва, Наука, 1994.

Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М.: 1992.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020