.

Зовнішня торгівля як чинник економічного розвитку України

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
242 8771
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Зовнішня торгівля

як чинник економічного розвитку України”

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи організації зовнішньої торгівлі

1.1 Принципи зовнішньоекономічної діяльності

1.2 Еволюція поглядів на міжнародну торгівлю

1.2.1. Класичні концепції міжнародної торгівлі

1.2.2. Регулятивні теорії розвитку

1.2.3. Сучасні концепції міжнародної торгівлі

Розділ 2. Сучасні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України

2.1 Аналіз експортного потенціалу

2.2 Фактори динаміки експортного потенціалу України

Розділ 3. Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України

3.1 Концептуальні основи формування стратегії міжнародної торгівлі

України

3.2 Напрямки розвитку зовнішньої торгівлі України

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження зумовлена тим, що на даний час по цілому світу
спостерігається досить складна економічна ситуація. За даними
Всесвітньої Торгової Організації (ВТО) вже зараз спостерігається стрімке
зменшення обсягів міжнародних торгових стосунків, в Україні також обсяги
зовнішньої торгівлі суттєвого скорочуються, що вкрай негативно
відбивається на загальному економічному стані країни. Тому вивчення
особливостей зовнішньої торгівлі України, її значення для економічного
розвитку та можливі шляхи вдосконалення є вкрай важливою і нагальною
потребою сьогодення.

Утвердження державної незалежності України започаткувало її фактичний
вихід на світову арену як суб’єкта міжнародних економічних відносин.
Кардинальні зміни в геополітичному становищі України, що відбулися після
здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного стану
трансформаційних процесів в економіці істотно підвищили роль
зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Посилення цього чинника
об’єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які
формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального
розвитку країни. Україна тільки входить в систему світового економічного
простору і від того, як цей процес буде відбуватись залежить подальший
економічний і соціальний розвиток держави, як органічної підсистеми
світової економіки.

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову
економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією
на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу. Цього
можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й
залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму
стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних
експортних виробництв.

Як суб’єкт міжнародних економічних відносин Україна має свідомо входити
до системи світогосподарських зв’язків з метою якнайефективного
використання усіх їхніх можливостей та підвищення рівня
конкурентоспроможності.

Основна мета даної курсової роботи – дослідити особливості зовнішньої
торгівлі України.

Об’єктом дослідження є зовнішня торгівля України.

Предметом дослідження є економічні відносини з приводу формування
сучасної системи міжнародних економічних зв’язків.

Робота складається з трьох розділів, в яких послідовно досліджується
питання формування сучасної системи міжнародних економічних зв’язків та
місце України в цій системі.

Під час виконання роботи були використані загальнонаукові методи
дослідження: літературний метод, аналіз, синтез, узагальнення та
прогнозування тощо.

Загальний обсяг роботи – 56 сторінок.

Розділ 1

Теоретичні основи організації зовнішньої торгівлі

1.1 Принципи зовнішньоекономічної діяльності

Можна виділити три рівні принципів зовнішньоекономічної діяльності:
загальні, специфічні і національні.

Загальні принципи зовнішньоекономічної діяльності – це невелика
кількість загальновизнаних у всьому світі правил, що стали своєрідними
загальновідомими істинами (аксіомами), яких дотримуються всі учасники
міжнародних ділових операцій. І хоча в різноманітних виданнях набір цих
принципів може відрізнятися, однак у кінцевому результаті, вони
зводяться до трьох головних: науковість, системність, взаємовигідність.

Науковість зовнішньоекономічної діяльності означає, насамперед, розвиток
цієї діяльності відповідно до об’єктивних економічних законів.
Дотримання цього принципу на практиці управління міжнародними діловими
операціями передбачає виявлення організацією попиту і пропозиції на її
продукцію за кордоном, рівня цін, співвідношення їх із витратами в
країні-експортері та ін. Знання менеджерів підприємств існуючих теорій
міжнародної торгівлі допомагає їм уникати значних прорахунків,
обґрунтовано прогнозувати зміни на міжнародних ринках. Особливо важливе
значення має цей принцип у здійсненні міжнародних фінансових
розрахунків, при яких потрібно спиратися на зміни валютних курсів.
Сучасна теорія пропонує чимало корисних теоретичних моделей
прогнозування валютних курсів. На базі згаданих моделей практика
виробила зручні й різноманітні інструменти управління валютними
ризиками: операційними, перерахунковими (бухгалтерськими) і
економічними. Використання зазначених та інших інструментів в
зовнішньоекономічній діяльності – безсумнівна ознака використання
принципу науковості.

Системність зовнішньоекономічної діяльності означає, насамперед, що між
окремими її складовими існують міцні взаємозв’язки. Самі складові
зовнішньоекономічної діяльності можуть бути виділені за різноманітними
ознаками. Безсумнівно, одним із найбільш важливих є контракт (договір)
зовнішньоекономічної діяльності. Виходячи з цієї ознаки, необхідно
забезпечувати належний взаємозв’язок між всіма статтями контракту:
якістю товару, базисними умовами постачання і ціною, валютою ціни,
валютою розрахунку і формами платежу, термінами постачань і транспортних
умов, предметом контракту та арбітражем і т.д. Системні взаємозв’язки
існують і в період між укладанням та виконанням контрактів. Принцип
системності передбачає також необхідність розуміння менеджерами
компанії, що зовнішньоекономічної діяльності є лише частиною її бізнесу.
І якщо внутрішньонаціональний бізнес організований недостатньо
продуктивно, це загрожує і міжнародним операціям. Помилки, прорахунки і
втрати компанії в операціях на внутрішньому ринку будуть серйозним
сигналом для партнерів цієї компанії по міжнародному бізнесу. Керівники
повинні завжди пам’ятати, що закордонний партнер судить про їхню
діяльність, насамперед, з їхніх дій всередині країни. За інформацію з
цих питань відповідним спеціалістам виплачуються солідні суми згідно зі
статтею “консалтингові послуги”.

Принцип системності зовнішньоекономічної діяльності включає також
взаємозв’язок міжнародних операцій даної компанії з міжнародним бізнесом
у цілому. Оскільки самі по собі операції навіть однієї великої фірми (не
кажучи вже про невеличкі українські компанії) займають у загальному
обсязі міжнародного бізнесу незначну частину, доводиться
пристосовуватися до законів цього бізнесу. Система зовнішньоекономічної
діяльності фірми є лише незначною частиною міжнародного бізнесу як більш
вагомої мегасистеми.

Принцип взаємовигідності зовнішньоекономічної діяльності, на перший
погляд, не має особливих ускладнень і виглядає очевидним: кожний
партнер, що бере участь у міжнародних операціях, одержує свій прибуток.
Проте дотримуватися цього принципу не просто через значну кількість
часу, необхідного для виконання угод, зміни валютних курсів, наявності
різноманітних зв’язків між окремими зовнішньоекономічними угодами,
використання бартерних операцій та ін. Тому дотримання принципу
взаємовигідності потребує ретельного аналізу і врахування, розмежування
різноманітних потоків прибутків і витрат.

Крім наведених загальних принципів управління зовнішньоекономічної
діяльності, багато специфічних принципів, яких також необхідно
дотримуватися. Специфічні принципи зовнішньоекономічної діяльності
закріплені у відповідних міжнародних правових актах і є обов’язковими
для виконання всіма державами, що підписали той або інший акт. І хоча
терміна “зовнішньоекономічна діяльність” у зазначених документах може не
бути, за своїм характером більшість закріплених там принципів мають
пряме відношення до зовнішньоекономічної діяльності.

Найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних
відносин є в “Хартії економічних прав і обов’язків держав”, прийнятій IV
Спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р. Хартія була
прийнята разом із Декларацією про встановлення нового економічного
порядку та Програмою дій з його встановлення. В зазначеному документі
вказано такі принципи:

суверенітет;

територіальна цілісність і політична незалежність держав;

суверенна рівність усіх держав;

ненапад і невтручання у внутрішні справи;

взаємна і справедлива вигода;

мирне співіснування;

рівноправність і самовизначення народів;

мирне регулювання спорів;

усунення несправедливості, що виникає в результаті застосування сили та
позбавляє націю засобів для її нормального розвитку;

сумлінне виконання міжнародних зобов’язань;

повага до прав людини та основних свобод;

відсутність прагнення до гегемонії в сферах впливу;

сприяння міжнародній соціальній справедливості;

міжнародне співробітництво з метою розвитку;

вільний доступ до морів для країн, що їх не мають.

Деякі з перерахованих принципів збігаються з загальними, наприклад,
пункт “взаємна і справедлива вигода”. Він конкретизується у наступних
принципах.

В інших міжнародних документах принципи вільного пересування фізичних
осіб і господарських цінностей розглядаються не в цілому, як зазначалося
вище, а за основними галузями міжнародного права. Зокрема, Генеральна
угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) розглядає такі питання:

в’їзд фізичних осіб;

переміщення товарів;

судноплавство і перевезення вантажів;

переміщення капіталу;

придбання власності;

переказ коштів.

Роз’яснення кожного з названих питань можна знайти у відповідних
виданнях і враховувати в практичній діяльності. Так, у частині
переміщення товарів як основної форми зовнішньоекономічної діяльності
головне значення належить принципу (режиму) найбільшого сприяння
(most-favored-nation – MFN). Суть режиму найбільшого сприяння (РНС)
полягає в тому, що зменшення митних бар’єрів для однієї країни означає
також зменшення цих бар’єрів і для всіх інших країн, що встановили з нею
режим найбільшого сприяння. Зазначений принцип поширюється також на
квотування і ліцензування.

Водночас ГАТТ робить деякі винятки з цього принципу, до яких, зокрема,
належать такі:

виробам обробної промисловості з країн, що розвиваються, надається
пільговий режим порівняно з аналогічною продукцією промис-лово
розвинених країн;

поступки членам торгових союзів, наприклад ЄС, не поширюються на країни,
що не належать до них;

країнам, що довільно вживають дискримінаційних заходів до товарів із
визначеної країни, остання не зобов’язана надавати РНС;

країнам, що не підписали угоду, не завжди дається такий самий режим, як
країнам, що приєдналися до неї;

країни іноді роблять винятки, виходячи зі свого законодавства, що діє до
моменту підписання ГАТТ;

Винятки вводяться також під час війни або посилення міжнародної напруги.

Слід також додати, що ГАТТ дала світу основний комплекс принципів, за
якими проводяться торгові переговори і контроль за їх реалізацією.

Значна частина специфічних принципів діє на регіональному рівні. Для
України особливий інтерес становлять принципи зовнішньоекономічної
діяльності у Європейському Союзі (ЄС). Вони містяться в так званій Білій
книзі (1985 р.) і включають:

контроль і оформлення документів на товари, що перетинають національні
кордони;

свободу пересування осіб для працевлаштування або постійне місце
проживання в будь-якій країні;

уніфікацію технічних норм і стандартів;

відкриття споживчих ринків;

лібералізацію фінансових послуг;

поступове відкриття ринку інформаційних послуг;

лібералізацію транспортних послуг;

створення сприятливих умов для промислового співробітництва з
урахуванням законодавства про права на інтелектуальну і промислову
власність;

усунення фіскальних бар’єрів.

Принципи зовнішньоекономічної діяльності у рамках Співдружності
Незалежних Держав (СНД) у даний час є предметом дискусії.

Національні принципи зовнішньоекономічної діяльності закріплюються в
законодавчих актах відповідних країн. Оскільки всі країни використовують
тією чи іншою мірою механізми державного регулювання ЗЕД, то існує і
відповідна правова основа таких дій.

Щодо зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств, то її
принципи закріплені в ст. 2 Закону України “Про зовнішньоекономічну
діяльність”. Причому ці принципи охоплюють і діяльність іноземних
суб’єктів господарської діяльності в Україні.

Система згаданих принципів включає:

суверенітет;

свободу;

юридичну рівність і недискримінацію;

верховенство закону;

захист інтересів суб’єктів підприємницької діяльності;

еквівалентність обміну.

Законодавства інших країн також містять принципи такої діяльності, яких
повинні дотримуватися не тільки національні, але й іноземні суб’єкти
господарської діяльності.

Принцип суверенітету означає незалежне здійснення зовнішньоекономічної
діяльності народом України на території своєї країни, а також точне
виконання всіх міжнародних договорів і зобов’язань.

Свобода зовнішньоекономічного підприємництва включає добровільність дій
у цій сфері суб’єктів такої діяльності, розмаїтість форм дотримання
вимог законодавства і виключне право власності суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності на всі отримані результати.

Принцип юридичної рівності і недискримінації складається з таких правил,
як рівність перед законом усіх учасників зовнішньоекономічної
діяльності, включаючи державу, недопущення яких-небудь обмежень, не
передбачених законодавством, незалежно від форм власності, місця
розташування та ін.

Верховенство закону покликане виключити будь-який вплив підзаконних
актів, що негативно позначаються на зовнішньоекономічній діяльності,
порівняно з законами України.

Захист інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності полягає в
тому, що держава охороняє ці інтереси відповідно до національного
законодавства як на території України, так і за її межами згідно з
нормами міжнародного права й умовами усіх ратифікованих міжнародних
договорів.

Принцип еквівалентності обміну виключає демпінг при ввезенні й вивезенні
товарів.

1.2 Еволюція поглядів на міжнародну торгівлю

1.2.1. Класичні концепції міжнародної торгівлі

Меркантилізм. Очевидно, першою систематизованою теорією міжнародної
торгівлі можна вважати меркантилізм, хоча вона не має конкретного
автора. Однак у цієї теорії є багато підтверджень, що свідчать про її
панування в період з XVI до XVIII ст. включно. Вона базувалася на двох
положеннях:

багатство країни визначається володінням певними цінностями, як правило,
золотом;

для зростання добробуту свого населення держава повинна більше
експортувати, ніж імпортувати, і В цьому випадку вона Одержить вартість
активного сальдо торгового балансу у вигляді золота, що надходить із
країн, які мають дефіцит торгового балансу. Для цього необхідна державна
монополія на торгівлю, введення обмежень на велику частину імпорту і
надання субсидій більшій частині експортних виробництв.

Термінологія часів меркантилістської епохи збереглася і донині: термін
“активний торговий баланс” (favourable balance of trade), наприклад, все
ще використовується для позначення того, що країна експортує більше, ніж
імпортує; “пасивний торговий баланс” (unfavourable balance of trade)
вказує на дефіцит останнього. Багато хто ці терміни вживає, по суті,
неправильно: наприклад, слово “активний” (сприятливий) означає вигоду, а
“пасивний” (несприятливий) вказує на збитки. В дійсності не обов’язково
мати активне сальдо торгового балансу, як не обов’язково збитковим є
його дефіцит. Якщо країна має активне сальдо або активний торговий
баланс протягом певного періоду, вона одержує товари і послуги за меншу
вартість, ніж вивозить за свої межі. У період меркантилізму різниця
відшкодовувалася за рахунок переказу золота, а сьогодні вона
компенсується наданням кредиту країні з дефіцитним платіжним балансом.
Якщо кредит не погашається повністю, то так званий активний торговий
баланс може фактично бути невигідним для країни з активним сальдо.

Останнім часом термін “неомеркантилізм” (neomercantilizm) вживається
щодо країн, які намагаються мати активний торговий баланс для досягнення
певної соціальної або політичної мети. Наприклад, країна може докладати
зусиль для досягнення повної зайнятості, виробляючи продукцію понад
норму, яку диктує попит всередині країни і вивозячи надлишок за її межі.
Або ж країна, можливо, намагається зберегти політичний вплив у якомусь
регіоні, постачаючи туди більше товарів, ніж одержує звідти.

Теорія абсолютної переваги А. Сміта. Вперше політика фритредерства була
визначена А. Смітом при обгрунтуванні ним “теорії порівняльних переваг”.
А. Сміт доводив, що “обмін сприятливий для кожної країни; кожна країна
знаходить у ньому абсолютну перевагу”. Аналіз, здійснений Адамом Смітом,
став вихідною точкою класичної теорії, що служить основою для усіх видів
політики вільної торгівлі.

Викладена в роботі “Дослідження про природу і причини багатства народів”
(1776 р.) економічна система А. Сміта будувалася на тому, що більш
низькі витрати виробництва товару однієї нації, порівняно з витратами
виробництва цього ж товару іншої нації, означають її абсолютну перевагу.
Отже, якщо одна нація має абсолютну перевагу у виробництві одного
певного товару, а інша – другого, то кожна може спеціалізуватися у
виробництві і торгівлі таким товаром, витрати виробництва якого
найменші.

Проте, продовжуючи ці міркування до кінця, можна дійти висновку: якщо
країна може знайти за кордоном усе, що потрібно, за меншу ціну і без
обмежень, то в її інтересах одержувати За кордоном все. А чи робитиме
щось вона сама для продажу? Ніщо цього не гарантує. Але яким чином вона
розраховуватиметься за те, що купуватиме? Отже, теорія абсолютної
переваги заводить у безвихідь.

Теорія відносної переваги Д. Рікардо – Р. Торренса. Р. Торренс у
“Нарисах про зовнішню торгівлю зерном” (1815 p.), а також Д. Рікардо в
дослідженні “Початок політичної економії й оподаткування” (1817 р.)
виводять класичну теорію з безвиході. Вони показують, у яких межах
можливий та бажаний обмін між двома країнами, виділяючи критерії
міжнародної спеціалізації. В інтересах кожної країни – спеціалізуватися
на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу
слабкість і для якого відносна вигода є найбільшою, їхні міркування
знайшли своє відображення в так званому принципі, або теорії,
порівняльних переваг.

Д. Рікардо показав, що міжнародний обмін можливий і бажаний в інтересах
усіх країн. Він визначив ту цінову зону, всередині якої обмін вигідний
для кожного. За допомогою хрестоматійного прикладу торгівлі сукном і
вином між Англією і Португалією Д. Рікардо запропонував три варіанти
міжнародної торгівлі:

а) рівне співвідношення витрат на виробництво двох видів товарів між
двома країнами – у торгівлі немає стимулу;

б) співвідношення витрат, при якому одна з країн має абсолютну перевагу
у виробництві одного з видів товарів – тут торгівля можлива з
урахуванням абсолютних переваг;

в) співвідношення витрат, при якому кожна з країн має відносну перевагу
у виробництві одного з видів товарів – у цьому випадку обидві сторони
зацікавлені торгувати внаслідок порівняльних переваг.

Теорія міжнародної вартості Дж. Cт. Мілля. Джон Стюарт Мілль у своїй
роботі “Основи політичної економії” (1844 р.) показав, за якою ціною
здійснюється обмін. За Міллем, ціна обміну встановлюється за законом
попиту і пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної
країни дає змогу оплачувати сукупність її імпорту. Цей закон міжнародної
вартості, або “теорія міжнародної вартості”, – важлива заслуга Дж. Ст.
Мілля. Теорія міжнародної вартості доводить, що існує ціна, яка
оптимізує обмін товарів між країнами. Ця ринкова ціна залежить від
попиту і пропозиції. На думку сучасного американського економіста Д.
Чіпмена, цей закон – “одне з найбільших досягнень людського інтелекту”.
Той факт, що робота одержала визнання лише через 100 років, Д. Чіпмен
пояснював тим, що “цей закон був занадто великим відкриттям для свого
часу”.

Запропоновані Дж. Ст. Міллем закони міжнародної конкуренції зводяться, в
основному, до двох найважливіших положень. Перше: природне прагнення до
міжнародної виробничої спеціалізації веде до встановлення рівноваги у
вигодах, одержуваних від цієї спеціалізації. Друге: умови повної або
часткової спеціалізації визначаються нерівністю в прибутках, одержуваних
від виробництва. Можливості ж повної виробничої спеціалізації залежать
від еластичності заміни в споживанні, що існує між виробленими товарами
і тенденцією до відносного вирівнювання абсолютних вигод держав, що
беруть участь у міжнародному обміні.

1.2.2. Регулятивні теорії розвитку

Теорія Хекшера – Оліна. Основи сучасних уявлень про те, чим визначаються
напрямки і структура міжнародних торгових потоків, заклали шведські
вчені-економісти Елі Хекшер і Бертіль Олін. Вони висунули теорію
“вирівнювання цін на чинники виробництва”, суть якої полягає в тому, що
національні виробничі розходження визначаються різною кількістю чинників
виробництва – працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою
потребою в тих або інших товарах.

У 1948 р. американські економісти П. Самуельсон і В. Столпер
удосконалили теорію Хекшера – Оліна, запропонувавши свою: у випадку
однорідності чинників виробництва, ідентичності техніки, досконалої
конкуренції і повної мобільності товарів міжнародний обмін вирівнює ціну
чинників виробництва між країнами.

У концепціях, заснованих на моделі Д. Рікардо з доповненнями Е. Хекшера,
Б. Оліна і П. Самуельсона, торгівля розглядається не просто як
взаємовигідний обмін, але і як засіб, за допомогою якого можна скоротити
розрив на рівні розвитку між країнами.

Парадокс Леонтьева. Подальший розвиток теорія зовнішньої торгівлі
одержала у роботі американського економіста В. Леонтьева під назвою
“Парадокс Леонтьева”. Суть парадокса полягає в тому, що, використовуючи
теорію Хекшера – Оліна, В. Леонтьев показав: американська економіка
повоєнного періоду спеціалізувалася на тих видах виробництва, що
потребували відносно більше роботи, ніж капіталу. Іншими словами,
американський експорт, порівняно з імпортом, більш трудомісткий і менш
капіталомісткий. Цей висновок суперечив усім уявленням про економіку
США, що існували раніше. На загальну думку, вона завжди
характеризувалася надлишком капіталу і відповідно до теорії Хекшера –
Оліна можна було очікувати, що США експортують, а не імпортують
висококапіталомісткі товари.

В наступні роки економісти з різних країн багато дискутували з приводу
“парадокса Леонтьева”. Завдяки цьому теорія “порівняльних переваг”
одержала подальший розвиток. Вона стала включати поняття технічного
прогресу і нерівномірності його розподілу, позафірмової економії
засобів, різниці між країнами в заробітній платі та ін.

Кейнсіанство. На початку 30-х років XX ст. Дж. М. Кейнс створив свою
теорію управління національною економікою, включаючи і зовнішню
торгівлю. Підсумкова праця Дж. М. Кейнса “Загальна теорія зайнятості,
відсотка і грошей” (1936 р.) стала фундаментом сучасної економічної
думки і практики. У подальших роботах було доведено, що
інтернаціоналізація господарського життя і .взаємозалежність стали
всеосяжним процесом і роль зовнішньоекономічних зв’язків як чинника
зростання і розвитку значно зросла. Саме в цей період узгодження
національної зовнішньоекономічної політики і її координація на
багатосторонній основі набули особливого значення для справи
стабільності й економічного зростання.

Участь країни в міжнародному поділі праці, з одного боку, і забезпечення
її міжнародної економічної безпеки, – з іншого, є стратегічними
напрямками управління зовнішньоекономічною сферою країни.

Монетаризм був реалізований у практиці державного регулювання на початку
80-х років XX ст. Інтелектуальним лідером монетаристів став професор
Чиказького університету Мілтон Фрідман.

Головні відмінності між кейнсіанством і монетаризмом полягають: а) у
підході до визначення чинників, що впливають на зміну сукупності попиту
(кейнсіанці вважають, що сукупний попит формується під впливом
різноманітних чинників, а монетариста головним чинником вважають
пропозицію грошей); б) у трактуванні ролі держави (кейнсіанці виступають
за більш широке втручання останньої в економіку, монетаристи
дотримуються протилежної думки, відстоюючи дерегулювання).

На початку 80-х років XX ст. монетаристські концепції були використані
для подолання структурної кризи у світовій економіці і вже сформованої
взаємозалежності між країнами. Структурні реформи і макро-економічна
адаптація, проведені спочатку в США, а потім і в Західній Європі, мали
на меті дерегулювання в макро- і зовнішньоекономічній сфері на
національному рівні, зсув у бік міжнародних механізмів конкуренції і
регулювання і, у зв’язку з цим, перехід до більш ліберальних і
“демократичних” форм управління фінансовими і монетарними важелями,
здійснюючи при цьому координацію внутрішньої макроекономічної політики і
попиту.

Такий підхід, застосований на практиці американською адміністрацією
президента Р. Рейгана на початку 80-х років XX ст., а потім і в Західній
Європі, дав змогу перебороти стагфляційний процес, що затягнувся,
створити нову систему, яка сприяє зростанню регулювання
світогосподарських зв’язків монетарними засобами, враховує реалії
національних суверенітетів, дозволяє уникнути надмірної національної
директивності.

Структурні реформи і макроекономічна адаптація стали стрижнем Стратегії
на чотири десятиліття розвитку ООН, обговореної і прийнятої в 1990 р.
18-ю Спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН. Делегація України
зробила значний внесок у розробку, узгодження і прийняття підсумкового
документа “Декларації про Стратегію на IV десятиліття розвитку ООН”.

Результатом реалізації цілей Стратегії в промислово розвинутих і нових
індустріально розвинутих країнах став десятилітній період без-кризового
розвитку і високих темпів економічного зростання та становлення нової
системи багатостороннього регулювання й національного управління
зовнішньоекономічною діяльністю.

Теорія зовнішньоторговельного мультиплікатора одержала поширення в
західних дослідженнях з проблем міжнародної торгівлі. Відповідно до цієї
теорії, ефект впливу зовнішньої торгівлі (зокрема експорту) на динаміку
зростання національного доходу, розмір зайнятості, споживання й
інвестиційну активність характеризується для кожної країни цілком
визначеними кількісними залежностями і може бути розрахований і
виражений у вигляді визначеного коефіцієнта-мультиплікатора (множника).
Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції,
отже, і заробітну плату в галузях, що виконують ці замовлення. А потім
починають зростати вторинні споживчі витрати.

1.2.3. Сучасні концепції міжнародної торгівлі

З другої половини XX століття, коли міжнародний обмін набуває
“вибухового характеру”, світова торгівля починає розвиватися високими
темпами. В період 1950-1994 pp. світовий торговий обіг зріс у 14 разів.
За оцінками західних спеціалістів, період між 1950 і 1970 pp. можна
охарактеризувати як “золоті часи” у розвитку міжнародної торгівлі. Саме
тоді було досягнуто щорічного 7 %-го зростання світового експорту. Проте
вже в 70-ті роки XX ст. він знизився до 5 %, ще більше скоротився у
80-ті роки. Наприкінці 80-х років світовий експорт продемонстрував
помітне пожвавлення (до 8,5 % у 1988 p.). Після явного спаду на початку
90-х, у середині 90-х років він знову набирає високих темпів.

Природно, що зазначені зміни сприяли появі сучасних поглядів на
управління міжнародним бізнесом. Вони належать не окремим групам
дослідників, а представникам вищого менеджменту головних
транснаціональних корпорацій. Як основний виділяється ресурсний підхід.
Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні обмежені ресурси, вони
повинні вирішити, використовувати їх усередині країни чи на міжнародному
рівні. Переконавшись, що можливості на міжнародному ринку можуть
виявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії спрямовують свої
ресурси в закордонний сектор. Тому, щоб зрозуміти, чому все ж
проводяться торгові операції, необхідно визначити, які вигоди одержують
окремі підприємства.

Концепція експортних можливостей включає чотири підходи.

1. Використання надлишкових потужностей. Часто компанії мають у своєму
розпорядженні виробничі потужності в поточному або довгостроковому
періодах, що не користуються адекватним внутрішнім попитом. Це можуть
бути розвідані запаси природних ресурсів чи конкретні потужності для
виробництва визначеної продукції, які важко переключити на виробництво
інших товарів, що мають, можливо, відповідний внутрішній попит.

Разом з тим, малі країни прагнуть торгувати набагато ширше, ніж великі.
Одна з причин полягає в тому, що технологія виробничого процесу може
дозволити фірмі рентабельно випускати продукцію тільки при
багатосерійному виробництві, у більших обсягах, ніж це потрібно для
задоволення попиту у своїй країні. Для прикладу візьмемо автомобільну
промисловість: у “Вольво” потреба експорту з невеличкого шведського
ринку значно більша, ніж у “Дженерал моторс” – зі значного
американського.

2. Зменшення витрат виробництва. Дослідження показали: компанії можуть
зменшувати свої витрати на 20-30 % тоді, коли подвоюється випуск
продукції, це явище відоме як “крива акумулювання досвіду” (experience
curve). Наприклад, якщо ми візьмемо 20 %-ве зменшення витрат виробництва
і початкову вартість в 100 дол. на одиницю продукції, то собівартість
другої одиниці продукції буде дорівнювати 80 дол., четвертої – 64 дол. і
т.д. Зменшення може бути пов’язане з декількома чинниками: покриттям
умовно-постійних витрат за рахунок випуску більшого обсягу продукції;
підвищенням ефективності за рахунок досвіду, набутого при виробництві
великих партій продукції; масовими закупівлями матеріалів і перевезенням
їх значними партіями. Тому очевидно, що лідер ринку може одержати
переваги стосовно зменшення витрат виробництва перед своїми
конкурентами. Одним із засобів збільшення випуску продукції компанією є
визначення ринку з глобальної, а не внутрішньодержавної точки зору.

3. Підвищення прибутковості. Виробник може за певних умов продавати ту
саму продукцію з більшою вигодою за кордоном, ніж у себе вдома. Це може
бути пов’язано з відмінністю конкурентного середовища на закордонному
ринку від вітчизняного, тому що там товар знаходиться на іншому етапі
життєвого циклу. Таким чином, етап зрілості всередині країни може
призвести до зниження внутрішніх цін, у той час як етап зростання за
кордоном може звести нанівець актуальність зниження цін. Підвищення
прибутковості може також відбуватися у зв’язку з розходженнями всередині
країни і за кордоном державних заходів, які впливають на прибутковість
(наприклад, розходженнями в оподатковуванні прибутків або регулюванні
цін).

4. Розподіл ризику. Виводячи збут за межі ринку тільки однієї країни,
виробник має можливість зводити до мінімуму коливання попиту, оскільки
цикли ділової активності країн перебувають в різних фазах, а ті самі
товари знаходяться на різноманітних етапах життєвого циклу. Ще один
чинник розподілу ризику за допомогою експорту полягає в тому, що
виробник зможе придбати більше клієнтів, зменшуючи свою вразливість при
втраті якогось одного чи декількох клієнтів.

Концепція імпортних можливостей. Імпульс до участі в торгівлі може
надійти або від експортера, або від імпортера. У будь-якому випадку
мають бути як продавець, так і покупець. Імпульс від імпортера полягає в
тому, що фірма шукає дешевші і високоякісні сировинні та інші
комплектуючі матеріали, готові вироби, щоб використовувати їх на своїх
виробничих підприємствах. Або ж вона може активно шукати нові товари,
розроблені за кордоном, щоб доповнити наявні асортиментні групи. Це
дозволить компанії більше продукції запропонувати на продаж, а імпортеру
– використовувати надлишкові потужності своєї торгово-розподільчої
мережі.

Якщо міжнародні постачання сировини, матеріалів і комплектуючих
зменшують витрати виробництва чи підвищують якість готових виробів, то
компанія, що їх закуповує, має більшу стійкість проти конкуренції з боку
імпортованих готових виробів або ж сама може більш ефективно конкурувати
на експортних ринках. Автомобільна промисловість подає приклад
глобальної конкуренції, що залежить від субпідрядників, у тому числі
іноземних, у напрямку зменшення витрат виробництва.

Імпортер, як і експортер, має можливість розподілити свої операційні
ризики. Розширюючи коло постачальників, фірма буде менше залежати від
диктату або долі єдиного постачальника. В США, наприклад, багато значних
споживачів, зокрема автомобільна промисловість, диверсифікували свої
закупівлі сталі із залученням європейських і японських постачальників.
Ця стратегія знизила ризик недостатнього постачання американської
автомобільної промисловості у випадку виникнення страйку серед
сталеливарників США, але одночасно посилила проблеми в сталеливарній
промисловості країни.

Розділ 2

Сучасні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України

2.1 Аналіз експортного потенціалу

Україна володіє значним експортним потенціалом, який зосереджений у
видобувних і обробних галузях промисловості, а також в агропромисловому
і енергетичному комплексах країни, однак використовується він, на жаль,
недостатньо і вкрай неефективно.

Незважаючи на негативні очікування, зумовлені відчутним підвищенням цін
на енергоносії та внутріполітичне протистояння в Україні, у першій
половині 2008 р. українська економіка демонструвала стійку динаміку
зростання. Значним чином цьому сприяло зафіксоване у січні-червні 2008
р. значне зростання обсягів зовнішньої торгівлі. Так, за перше півріччя
2008 р. обсяги експорту товарів, порівняно з першим півріччям 2007 р.,
збільшились на 40,6 %, імпорту – на 45,4 % і становили, відповідно,
32,5 та 40,2 млрд дол. США. У червні 2008 р. вперше номінальні темпи
приросту експорту й імпорту товарів перевищили 60-відсотковий рівень і
становили, відповідно, 62,4 % і 65,6 %. Це пов’язано з різким ростом цін
на сировинні (насамперед, енергетичні) ресурси на ринках світу.

Від’ємне сальдо балансу зовнішньої торгівлі товарами за підсумком
півріччя зафіксоване на рівні 7,6 млрд дол. (- 8,6 % ВВП) порівняно з
”мінус” 4,5 млрд дол. (- 7,8 % ВВП) за першу половину 2007 р. Коефіцієнт
покриття експортом імпорту зменшився до 0,81 з 0,837 у першому півріччі
2007 р.

За підсумками першого півріччя 2008 р. у зовнішньоторгівельній галузі
України спостерігались такі характерні тенденції.

1. Прискорення позитивної динаміки української зовнішньої торгівлі
товарами.

Протягом трьох останніх років спостерігається висхідний тренд
експортно-імпортних операцій (див. Додаток А).

 

Зокрема, за останні 6 років обсяги експортних поставок товарів з України
збільшились у 4,4 разу з 7,4 млрд дол. У І півріччі 2002 р. до 32,5 млрд
дол. У І півріччі 2008 р. Водночас імпорт товарів в Україну зріс
уп’ятеро з 8,2 млрд дол. У І півріччі 2002 р. до 40,2 млрд дол. У І
півріччі 2008 р. (див. Додаток Б).

Основу товарної структури експорту традиційно складають сировинні
товари, передусім, продукція металургії, хімічної промисловості та
мінеральні продукти. Їхня частка в першій половині 2008 р. збільшилася
порівняно з аналогічним періодом 2007 р. на 2 в.п. до 65,1 %. Хоча
спостерігався позитивний тренд зростання експорту продукції
машинобудівної галузі (збільшення на 44,1 %), проте її частка в
загальному експорті зросла лише на 0,4 в.п. до 16,1 % (див. Додаток В).

У структурі імпорту на 3 в.п. зросла частка машинобудування, частка
імпорту мінеральних продуктів зменшилась на 5,3 в.п. На 1,7 в.п. зросла
частка імпорту продовольчих товарів, передусім, за рахунок групи овочів,
рослин, коренів та харчових коренеплодів – майже учетверо, групи м’ясної
продукції – у 3,3 разу, групи цукру та кондитерських виробів, а також
групи жирів та олій тваринних – у 2,3 разу, групи рослинних соків та
екстрактів – у 2,2 разу (див. Додаток Г).

2. Посилення позитивної динаміки експорту металургійної продукції.

Як і в аналогічному періоді 2007 р., майже половину приросту експорту
отримано за рахунок збільшення експорту продукції металургії. Завдяки
сприятливій кон’юнктурі на світових ринках, обсяги експорту чорних
металів зросли на 57 %. Проте збільшення фізичних обсягів поставок
становило тільки 7,9 % і було досягнуто за рахунок росту експорту
напівфабрикатів на 24 %. Водночас експорт виробів з чорних металів
збільшився на 10,6 % (див. Додаток Д).

3. Збільшення експорту продукції хімічної промисловості на 30,9 %.

Приріст у хімічній і нафтохімічній промисловості на 6,2 % протягом
січня-червня 2008 р. забезпечено зростанням місткості внутрішнього
ринку, а також зростанням цін на зовнішніх ринках. Ураховуючи найбільшу
залежність галузі від ціни імпортованого газу, динаміка її виробництва
стала індикатором здатності національної економіки адаптуватись до нових
цінових параметрів. Приріст вартісних обсягів експорту товарів
неорганічної хімії та добрив забезпечено переважно за рахунок цін.
Зокрема, з серпня 2007 р. мінеральні добрива подорожчали в 2,5 разу.

4. Зміна географічної структури зовнішньоторгівельного обороту України.

У першій половині 2008 р. випереджаючими темпами зростали обсяги
експорту до країн Азії (на 60,8 %) та Америки (майже вдвічі), обсяги
експорту до країн СНД збільшилися на 35,2 %, Європи – на 26,8 %. Як
наслідок, у структурі експортних поставок частки країн Європи зменшились
на 3,2 в.п., СНД – на 1,4 в.п., Африки – на 0,4 в.п. Натомість,
відбулося зростання часток експорту українських товарів до країн Азії –
на 2,9 в.п., Америки – на 2,1 в.п.

У структурі імпорту частка країн СНД знизилась на 8 в.п. з 46,8 % до
38,8 %, що було компенсовано зростанням імпортних поставок із країн Азії
на 4,4 в.п., Америки на 1,2 в.п., Європи на 1 в.п., Африки на 1 в.п. і
Австралії на 0,4 в.п. (Таблиця 1).

Якщо за підсумками першого півріччя 2007 р. частка від’ємного сальдо
зовнішньої торгівлі товарами з країнами СНД становила 97,4 % загального
сальдо зовнішньої торгівлі товарами, то за підсумками першої половини
2008 р. внаслідок різкого зростання імпорту з інших країн (передусім, з
країн Європи на 49,3 %, Азії – на 93,9 %, Америки – удвічі), частка
країн СНД становить лише 52,8 % загального від’ємного сальдо зовнішньої
торгівлі товарами.

Таблиця 2.1

Географічна структура зовнішньої торгівлі товарами

(І півр. 2007 р. та І півр. 2008 р.)

  Експорт Імпорт

  І півр. 2007р. І півр. 2008р. І півр. 2007р. І півр. 2008р.

СНД 36,9% 35,5% 46,8% 38,8%

Інші країни світу 63,1% 64,5% 53,2% 61,2%

  100% 100% 100% 100%

 зокрема:        

Європа 31,8% 28,6% 35,7% 36,7%

Азія 20,1% 23,0% 13,4% 17,8%

Америка 5,1% 7,2% 3,2% 4,4%

Африка 5,9% 5,5% 0,7% 1,7%

Австралія 0,1% 0,1% 0,2% 0,6%

5. Підвищення ролі машинобудування у формуванні поставок зовнішньої
торгівлі України.

Високий інвестиційний і споживчий попит у країнах СНД сприяв подальшому
динамічному зростанню обсягів експорту машинобудівної продукції (на 44,1
%) (Рис. 5). Вагому роль у збільшенні експорту товарів цієї галузі
відіграло нарощування вартості поставок механічних та електричних машин
та устаткування (на 40,7 %), залізничних вагонів та запчастин до них (на
56,5 %). Експорт продукції машинобудування забезпечив приблизно 17 %
приросту експортних поставок з України за зазначений період. Проте слід
зазначити, що обсяг експорту металургійної продукції (14,7 млрд дол.)
майже втричі перевищує обсяг експорту машинобудівного сектору (5,2 млрд
дол.).

6. Зростання високотехнологічного імпорту.

Загалом зростання вартісних обсягів продукції машинобудування
забезпечило третину приросту загального обсягу імпорту. У першій
половині 2008 р. в Україну було ввезено з-за кордону машин, устаткування
та транспортних засобів на 13,2 млрд дол., що на 59,5 % більше, ніж в
аналогічному періоді 2007 р. (Рис. 5). Якщо в першій половині 2004 р.
імпорт продукції машинобудування перевищував його експорт тільки в 1,1
разу, то за підсумками першого півріччя 2008 р. співвідношення склало
вже 2,53. Зростання імпорту механічних і електричних машин та апаратів
становило 40,5 %. Водночас приблизно чверть приросту імпорту
машинобудівної галузі було забезпечено зростанням імпорту легкових
автомобілів і запасних частин до них в 1,8 разу.

7. Зростання імпорту енергоносіїв.

Приблизно чверть загального приросту імпорту в І півріччі 2008 р.
зумовлено зростанням в 1,5 разу вартісних обсягів імпорту енергоносіїв.
Вартісні обсяги імпорту вугілля збільшились у 2,1 разу, нафтопродуктів –
у 2,5 разу. При цьому ціни на нафту зросли в 1,9 разу, на природний газ
– на 38 %. Проте, завдяки теплим погодним умовам, природного газу було
імпортовано у фізичному обсязі на 10,6 % менше, ніж у відповідному
періоді 2007 р.

&

l

E

$

&

E

Joel

oel

o

gd?#4

NXNAN OuoiaaaaaaaaOeOeOeOeOeOeOeOeOeOeOeOeOe

&

cooeeYYYYYYeeOOOOOeeeCCC

&

&

&

&

&

&

&

TH

iiiiiiiiiiiiiicUUUUUUUUUU

TH

їни у першому півріччі 2008 р. дає підстави для висновків про позитивні
процеси:

– стійкість основних галузей промисловості стосовно негативного впливу
підвищення цін на енергоносії, що свідчить про наявність певних ресурсів
їхньої конкурентоспроможності, незважаючи на песимістичні прогнози.
Протягом першого півріччя 2008 р. експортоорієнтовані галузі підвищили
обсяги поставок;

– суттєву активізацію експортоорієнтованих підприємств України, які
використовують наявні можливості для доступу на ринки інших країн світу
(за межами СНД) – надмірна політизованість торговельно-економічних
відносин у межах СНД, а також надмірна забюрократизованість, внутрішні
суперечності в межах Європейського союзу, спонукали українські
підприємства до пошуку інших ринків збуту, передусім, країн Азії, які
динамічно розвиваються, а також країн Америки;

– певне зростання частки високотехнологічної продукції в структурі
імпорту України – унаслідок стрімкого економічного зростання в країнах
СНД пожвавилась робота підприємств машинобудівної галузі, які почали
відновлювати кооперацію з колишніми партнерами України, таким чином,
стимулюючи зростання експорту продукції вітчизняного машинобудування.

Водночас занепокоєння викликають:

– різке збільшення від’ємного сальдо зовнішньоторгівельного обороту –
згідно з прогнозами Інситуту економіки і прогнозування НАН України,
від’ємне сальдо може сягнути 15 млрд дол., за підсумками 2008 р., а за
урядовим макроекономічним прогнозом, на підгрунті якого розроблено
проект Державного бюджету – 2008, у 2009 р. воно має перевищити 25 млрд
дол. Величина від’ємного сальдо за січень-червень 2008 р. майже
еквілентна величині від’ємного сальдо за підсумками минулого року.

– закріплення структури товарного експорту України, яка не відповідає
національним пріоритетам – хоча урядова програма “Український прорив”
(як і подібні попередні програми) наголошує на відданості інноваційній
моделі розвитку, насправді, економіка та її зовнішньоекономічна складова
мають характерні ознаки господарства сировинного типу – державна
підтримка концентрується на базових галузях.

– зростання залежності загальної торговельної динаміки від коливань
динаміки експорту недорогоцінних металів – оскільки металургія протягом
останніх 17 років перебуває на провідних позиціях, а експорт
металопродукції становить від 40 до 45 відсотків загального експорту
товарів, коливання цін на світовому ринку металів вплівають на всю
економіку;

– високий рівень корупції – у ході дослідження, проведеного в рамках
проекту “Гідна Україна”, 31,5 % опитаних компаній вказали, що вони
стикались із певними формами корупції при роботі з посадовими особами
митниці, більшість респондентів (59,5 %) фактично стикались із корупцією
на етапі перевірки документів при розмитненні товарів або вантажу, 30% –
при перетині кордону, 28% – фізичному огляді вантажу, 27 % –
тарифуванні;

– невисокі відносні обсяги зовнішньої торгівлі, навіть порівняно з
постсоціалістичними країнами – унаслідок переважно сировинної структури
експорту, вартісні обсяги середньомісячного експорту товарів в Україні у
вимірі на душу населення досі в декілька разів нижчі, ніж у країнах
Центральної та Східної Європи (Таблиця 2).

Таблиця 2.2

Порівняльний аналіз зовнішньої торгівлі товарами.

Україна (І півріччя 2008 р.) і країни Центральної Європи (2006 р.)

  Обсяг середньомісячного експорту товарів на душу населення (дол.)
Обсяг середньомісячного імпорту товарів на душу населення (дол.)

Словенія 967 1 000

Чехія 793 777

Словаччина 693 752

Угорщина 614 638

Латвія 338 471

Литва 294 379

Польща 241 272

Хорватія 217 448

Болгарія 156 240

Румунія 123 194

Македонія 100 158

УКРАЇНА 118 146

 

Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі України товарами в січні 2009 року
склало $397,8 млн, тоді як у січні 2008 року воно було негативним –
$975,2 млн, повідомив Державний комітет статистики у вівторок.

Як раніше повідомляв Держкомстат, негативне сальдо зовнішньої торгівлі
України товарами в січні-грудні 2008 року склало $18 млрд 531,9 млн.

За його даними, експорт товарів у січні 2009 року скоротився на 33,4% у
порівнянні із січнем 2008 року – до $2 млрд 439,6 млн, імпорт – на 56%,
до $2 млрд 41,8 млн.

Коефіцієнт покриття експортом імпорту в січні 2009 року склав 1,19, тоді
як у січні 2008 року – 0,79.

Зовнішньоторговельні операції Україна здійснювала з партнерами з 163
країн світу.

Обсяги експортних поставок у країни СНД склали 30,7% загального обсягу
експорту, Європи – 29,2% (у тому числі ЄС – 26,9%), Азії – 27,8%, Африки
– 8,3%, Америки – 3,8% і Австралії та Океанії – 0,1%.

Обсяги експортних поставок у січні 2009 року в порівнянні із січнем 2008
року збільшилися в країни Австралії та Океанії на 39,4%, Африки – на
1,2%. У той же час експортні поставки скоротилися в країни Америки (на
48,4%), СНД (на 43,1%), Азії (на 30,5%), країн Європи (на 27,5%).

Найбільші обсяги експортних поставок у січні 2009 року здійснювалися в
РФ – 18% загального обсягу експорту товарів з України, Туреччину,
Казахстан та Індію – по 4%, Німеччину – 3,4%, Єгипет – 3,3%.

У порівнянні із січнем-2008 збільшилися обсяги експорту товарів в Індію
в 2,5 рази, Єгипет – на 42,3% Казахстан – на 6,1%. Знизився експорт у
Туреччину в 3,7 рази, РФ – в 2,1 рази, Німеччину – на 35,2% та Італію –
на 17,4%.

У загальному обсязі експорту товарів за січень 2009 року в порівнянні з
аналогічним місяцем 2008 року збільшилася частка зернових культур з 0,1%
до 7,8%, чорних металів – з 33,9% до 34,3%, енергетичних матеріалів,
нафти та продуктів її перегонки – з 5,2% до 6,3%, жирів рослинного і
тваринного походження – з 4,5% до 5,8%, насіння і плодів олійних рослин
– з 0,8% до 3%. При цьому зменшилася частка чорних металів – з 35,9% до
29,8%, механічних машин – з 5,3% до 4,8%, добрив – з 3,4% до 3,1%,
залізничних або трамвайних локомотивів і шляхового обладнання – з 3,7%
до 2,7%, руд, шлаків і золи – з 2,8% до 2,3%, продуктів неорганічної
хімії – з 2,9% до 2,2%.

Імпорт із країн Європи склав 35,7% загального його обсягу (країн ЄС –
33%), СНД – 34,7%, Азії – 18,7%, Америки – 7,3%, Африки – 3,6%,
Австралії та Океанії – 0,1%.

Збільшилися обсяги імпортних надходжень в Україну з Африки (в 3,2 рази),
знизилися – із країн СНД (в 3,2 рази), Австралії та Океанії (на 58,7%),
Азії (на 50%), Європи (на 49,2%), Америки (на 11,7%).

Найбільші імпортні надходження в Україну здійснювалися з Російської
Федерації – 19,6%, Німеччини – 8,1%, Казахстану – 7,8%, Китаю – 7,4%,
США – 4,9, Польщі – 4,8%, Узбекистану – 3,6%.

У січні 2009 року виріс обсяг імпорту товарів з Узбекистану в 3,2 рази,
скоротилися імпортні поставки із РФ – в 3,3 рази, Польщі – на 45,5%,
Німеччини – на 45,2%, Китаю – на 31,1%, США – на 7,1%.

У загальному обсязі імпорту товарів збільшилася частка механічних машин
– з 8,4% до 8,6%, фармацевтичної продукції – з 2,2% до 3,6%, полімерних
матеріалів, пластмас – з 2,8% до 3,4%, плодів і горіхів, цитрусових – з
0,7% до 3,3%, руд, шлаків і золи – з 0,8% до 3,1%.

Зменшився імпорт енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її
перегонки – з 37% до 26,5% загального обсягу, наземних транспортних
засобів, крім залізничних – з 13% до 8,1%, електричних машин – з 4,5% до
4,2%.

У січні 2009 року в порівнянні із січнем 2008 року експорт давальницької
сировини зменшився на 16,4% і склав $3 млн.

У той же час в Україну в січні поточного року імпортовано готової
продукції, виготовленої з давальницької сировини на $1,4 млн (в 6,1 рази
менше).

В Україну за звітний період надійшло іноземної давальницької сировини на
$78,6 млн (на 59,6% менше, ніж за січень-2008).

Обсяг експорту готової продукції, виготовленої з імпортної давальницької
сировини, зменшився в порівнянні з аналогічним місяцем 2008 року на
44,1% і склав $150,2 млн.

Несприятливі тенденції, які склалися у зовнішній торгівлі України
товарами (підсилення сировинного перекосу в структурі експорту,
збільшення розриву між експортоспроможністю і імпортоємністю), не
залишають сумнівів в тому, що необхідною умовою щодо інтенсифікації
зовнішньоторговельної діяльності країни на сучасному етапі економічної
депресії стає, перш за все, підвищення ефективності використання її
експортного потенціалу. Значущість експорту, як фактору підвищення
вітчизняного виробництва і основного джерела валюти для першочергових
потреб народного господарства, особливо зростає в умовах неухильного
звуження внутрішньої потреби на продукцію українських товаровиробників,
коли приблизно 39% ВВП країни реалізується на зовнішніх ринках (в Росії
близько 20% ВВП).

В зв’язку з цим цілком закономірно, що подальший розвиток експорту,
особливо продукції обробних галузей промисловості з високим ступенем
обробки, повинен стати важливим елементом структурної перебудови і
технічної модернізації національного господарства країни. Незважаючи на
це, успіхи України в нарощуванні обсягів експорту в теперішній час
доволі посередні. Український експорт розвивається значно повільніше ніж
світовий, що призвело до скорочення його питомої ваги в міжнародному
обсязі до 0,2% (в Росії – 1,7%) [10].

Значний стримуючий вплив на український експорт справляє комплекс
ендогенних і екзогенних факторів, серед яких можна виділити такі
найважливіші:

низька конкурентоспроможність вітчизняної промислової продукції,
насамперед, машинотехнічних виробів;

важкий фінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості і
конверсійних виробництв, що робить практично неможливим інвестування в
перспективні, орієнтовані на експорт проекти за рахунок внутрішніх
ресурсів;

штучне стримування курсу гривні в рамках “валютного коридору” звужує
можливості використання курсового фактору з метою просування експорту;

недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості
експортної продукції на фоні значного підсилення в останній час вимог до
споживчих і екологічних характеристик, а також до безпеки продукції, яка
реалізується на ринках промислово розвинутих країн;

випереджаючий ріст цін на продукцію та послуги природних монополій в
порівнянні з збільшенням цін на вироби обробної промисловості і
продукцію АПК;

недостача спеціальних знань і досвіду роботи в сфері експорту у
більшості українських підприємців, а також недостатня координованість їх
діяльності на зовнішніх ринках;

розрив традиційних виробничих зв’язків на пострадянському економічному
просторі і з країнами колишньої РЕВ без завоювання нових постійних “ніш”
на світовому ринку;

збереження елементів дискримінації українських експортерів за кордоном,
застосування методів обмежувальної ділової практики;

низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій,
що утрудняє використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку
експортного потенціалу країни;

норми українського законодавства, які закріплюють відповідальність
постачальника за недоброякісну продукцію, не відповідають принципам, що
прийняті в міжнародній практиці.

Враховуючи весь комплекс факторів, що визначають стан і перспективи
розвитку українського експорту, назріла необхідність невідкладних кроків
щодо формування цілісної системи заходів державного стимулювання
експорту, які повинні знайти відображення в спеціальній Національній
програмі розвитку і реалізації експортного потенціалу України.

2.2 Фактори динаміки експортного потенціалу України

Відкрита експортоорієнтована ринкова економіка, моделі якої успішно
реалізовані в багатьох країнах світу, є добрим взірцем для національної
економічної стратегії України в сучасних умовах її розвитку. В цілому
можна виділити дві групи факторів, які визначають динаміку експорту:
внутрішні або ендогенні, джерела впливу яких знаходяться всередині
країни і піддаються певному управлінню, і зовнішні – екзогенні, вплив
яких на експорт не залежить від здійснюваної країною внутрішньої та
зовнішньої політики.

Позитивний вплив на обсяги експорту з України справлятимуть, відповідно,
зростання виробництва і ВВП країн-торгових партнерів, збільшення
світового попиту і покращення кон’юнктури щодо товарів, які складають
основну частину нашого експорту, зниження тарифних і нетарифних бар’єрів
з боку інших країн та відмова від політики імпортозаміщення, послаблення
позицій конкурентів, скорочення кількості антидемпінгових розслідувань
проти України, ефективне розв’язання торгових спорів, підвищення
світових цін на товари експорту і їх зниження на імпортні складові, що
застосовуються у подальшому експортному виробництві.

Фактично на сьогоднішній день зовнішні фактори здебільшого не сприяють
збільшенню обсягів експорту з України. Це проявляється у сповільненні в
останні роки темпів економічного зростання розвинутих країн Європи, куди
експортується більша частина української продукції; мінливості попиту на
основні статті вітчизняного експорту – металургійну продукцію, сировину,
напівфабрикати; підвищенні з боку окремих країн нетарифних бар’єрів
(зокрема, за останні 40 років частка імпорту, охоплена нетарифними
обмеженнями, збільшилась у Японії на 64%, у країнах ЄС – на 198%);
виході на ринки нових постачальників, розширенні пропозиції і збільшенні
внаслідок цього можливостей вибору споживачів на користь кращої за
співвідношенням “ціна-якість” продукції. Так, сьогодні експорт
української сталі ускладнюється появою російських, китайських
конкурентів, експорт машин і устаткування – нових конкурентів з країн,
що розвиваються (Китай, Індія, Таїланд), експорт продовольства –
розширенням пропозиції з боку країн Європи, США, Туреччини, Ірану,
експорт у країни Азії – сильнішими у порівнянні з українськими позиціями
Франції, Росії, Білорусі, Болгарії, Польщі.

Проблема експорту ускладнюється також відсутністю в України статусу
держави з ринковою економікою і членства у Світовій організації
торгівлі, що часто призводить до неправомірного встановлення фактів
демпінгу. З 1992 р. в результаті антидемпінгових процедур українські
виробники зазнали втрат в розмірі близько 1,5 млрд. дол. Підвищуються
вимоги споживачів-імпортерів до показників енергомісткості,
екологічності, якості, технічного та технологічного рівня,
післяпродажного обслуговування продукції.

Результати проведеного фахівцями Інституту світової економіки НАН
України регресійного аналізу на основі квартальних даних за 1997-2004
роки показують, що найбільший вплив на експорт з України до країн
Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), які займають
найбільшу частку у структурі нашого експорту, мають обсяги ВВП країн
ОЕСР (?=2,28). Серед інших включених у модель факторів (валютний курс,
обсяги прямих іноземних інвестицій, індекси світових цін, процентні
ставки за кредити) помітний вплив на експорт здійснюють валютний курс
(?=-0,88) та індекси вільних ринкових цін (?=0,673). Інші пояснювальні
змінні є статистично незначущими. На основі аналізу бета-коефіцієнтів
можна стверджувати, що експорт зростає зі збільшенням обсягів ВВП країн
ОЕСР та світових цін і зі зменшенням курсу національної валюти.

Основними шляхами забезпечення високих обсягів вітчизняного експорту, що
стримуватимуть негативний вплив ряду факторів, є зміна товарної
структури експорту в бік високотехнологічних, наукоємких товарів;
географічна диверсифікація експорту; підвищення якості,
конкурентоспроможності продукції з врахуванням останніх вимог
споживачів; забезпечення стабільного макроекономічного, інституційного і
політичного середовища; створення привабливого інвестиційного клімату;
прискорення вступу України до СОТ; посилення її участі в інтеграційних
процесах; підтримка малого і середнього бізнесу; збільшення кількості
інфраструктурних об’єктів, що сприяють розвитку технологій; реалізація
ефективної державної політики підтримки експорту.

Розділ 3

Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України

3.1. Концептуальні основи формування стратегії

міжнародної торгівлі України

Економіка будь-якої країни на сучасному етапі не може обійтися без
виходу на світові ринки. Розширення рамок такого виходу за допомогою
збільшення обсягів і асортименту продукції національних товаровиробників
забезпечує нарощування потужності держави і сприяє зміцненню її
конкурентоспроможності на світових ринках.

З розпадом єдиного радянського простору перед молодими суверенними
державами виникла проблема проникнення на світові ринки зі своїми
товарами. Глибока ступінь їх глобалізації і вже існуюча структура
привели до того, що молодим державам доводиться вступати в конкурентну
боротьбу з більш економічно розвиненими країнами або об’єднаннями країн.
При цьому держави, що знаходяться на шляху до ринкових реформ, мають
витрачати значні зусилля, концентруючи їх на окремих напрямах, найбільш
доступних з огляду на існуючі умови господарювання. У цих умовах і
виникає питання про конкурентоспроможність національної економіки як
можливості реалізації конкурентних переваг країни на зовнішніх ринках.

З одного боку, конкурентоспроможність є однією з форм прояву об’єктивної
економічної категорії – конкуренції, а проблема її підвищення звичайно
розглядається в контексті розвитку міжнародних економічних відносин і
просування країни на зовнішніх ринках. З іншого боку, внаслідок
міжнародного розподілу праці і необхідності для всіх економік, незалежно
від надбудовних чинників, виходу на ринки, економіки всіх країн
номінально конкурентоспроможні. [3, 1]

Сучасне розуміння конкурентоспроможності національної економіки
неможливе без вирішення цілого ряду методологічних проблем, пов’язаних,
по-перше, із з’ясуванням самої суті конкуренції, по-друге, створенням
чіткої, структурованої системи показників для її аналізу і, по-третє,
з’ясуванням можливості їх використання з метою отримання моделі,
придатної для комплексної оцінки конкурентоспроможності і прогнозування
її динаміки.

Динаміка показників конкурентоспроможності національної економіки
формується під впливом валютного курсу, який є важливим регулятором
зовнішньоекономічних відносин і впливовим важелем у розвитку економіки,
особливо української, у зв’язку із довготривалою загальною кризою і
незавершеністю формування ринкової інфраструктури.

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується процесом
глобалізації. Україна бере участь у сучасних процесах глобалізації як
невід’ємна складова світової економіки. Але цей об’єктивний процес
відбувається досить повільно, супроводжується значним ускладненням та
загостренням суперечностей. Вітчизняна економіка ще має пройти тривалий
шлях ефективного інтегрування у системі міжнародного поділу праці і
товарообміну, подолати певні технологічні та інші перешкоди на цьому
шляху, вирішити проблеми здійснення прогресивних структурних зрушень, це
зокрема передбачає посилення уваги до раціональної організації
зовнішньоекономічних зв’язків нашої країни, забезпечення їх динамічного
зростання і оптимізації в умовах глобалізації.

Використання вигод від участі у міжнародному поділі праці дозволяє
кожній країні постійно підвищувати свою економічну ефективність і
результативність, даючі їй можливість зосереджуватись на виробництві тих
товарів та послуг, по яких вона має переваги у конкурентоспроможності у
порівнянні з іншими країнами. Збільшення частки країни у світовому
експорті спричиняє покращення її економічного стану, якщо зростання
експорту продукції галузей з високою продуктивністю супроводжується
підвищенням питомої ваги цієї продукції в загальному обсязі виробництва
даної країни. Проте важлива не стільки частка країни у світовому
експорті, скільки те, що саме країна експортує. Перехід на експорт більш
складних наукомістких товарів підтримує зростання продуктивності у
країні, навіть якщо обсяг експорту зростає повільно.

У зв’язку з цим не можна визначити раціональною структуру вітчизняного
експорту, в якому домінують сировина та продукція з низьким рівнем
переробки. Експортний профіль України визначають продукти з низькою
часткою доданої вартості, а також товари, випуск яких пов’язаний з
шкідливим, екологічно небезпечним виробництвом (продукція чорної
металургії та основної хімії). Подібна експортна спеціалізація України
склалася ще за радянських часів, певною мірою визначалася наявністю
відповідних природних ресурсів (вугілля, залізна і марганцева руда
тощо). До того ж виробництво та експортування цих товарів є значно більш
простою справою, ніж виробництво і реалізація на зовнішньому ринку
продукції високотехнологічних галузей економіки. Цим зумовлена переважно
сировинна спрямованість вітчизняного експорту, що призводить до
невигідних пропорцій міжнародного товарообміну.

Рівень розвитку продуктивних сил – один з вирішальних чинників, які
насамперед сприяють підвищенню ефективності участі України у системі
міжнародного поділу праці і міжнародному товарообміні. За кількісними
характеристиками виробничого науково-технічного та інтелектуального
потенціалу наша країна може бути гідним партнером світогосподарських
взаємовідносинах. За сприятливих умов цей потенціал дозволяє послідовно
вирішувати завдання оптимізації її зовнішньогосподарських зв’язків. Крім
того, розв’язанню цього завдання сприяють такі об’єктивні чинники, як
багаті природні ресурси, вигідне географічне положення нашої країни,
наявність необхідної інфраструктури, що обслуговує зовнішньоекономічні
зв’язки тощо. Проте націленість України на більш ефективне включення у
систему міжнародного поділу праці і світового товарообміну в умовах
глобалізації потребує здійснення прогресивної структурної перебудови
економіки і відповідного реформування її орієнтованого на експорт
сектора. [10]

Основу цього сектору, крім традиційних галузей видобувної та
металургійної промисловості, які виступають зараз основним джерелом
валютних надходжень від експорту, можуть скласти високотехнологічні,
наукомісткі галузі, пов’язані зі створенням, зокрема, нових поколінь
літаків, ракетоносіїв, створенням нових матеріалів, розвитком
електрозварювального виробництва, рівень яких не поступається кращим
закордонним аналогам. За даними світового банку, щодо розвитку науки і
технологій Україна посідає досить високе місце, що виступає необхідною
передумовою для її прогресивної переорієнтації з експорту сировинних
матеріалів на готову наукомістку продукцію та на нові технології.

Значний експортний та конкурентний потенціал мають також галузі
агропромислового комплексу, модернізація яких спроможна вивести наше
сільське господарство до складу високоефективних галузей, які поряд з
іншими визначатимуть економічний профіль України у системі міжнародного
поділу праці. При цьому розширення експортної орієнтації
сільськогосподарського виробництва може стати одним з основних факторів
економічного зростання галузі та підвищення конкурентоспроможності її
продукції.

Нарешті, необхідно краще використовувати вигідне географічне положення
України. Транзитні перевезення вантажів, використання створеної мережі
нафто- і газопроводів виступають також суттєвим джерелом валютних
надходжень. Біля двох десятків європейських країн отримують газ, що
надходить через українські газові магістралі. Але існуюча система
газопроводів потребує значного оновлення та нарощення потужностей,
оскільки 17% газопровідної мережі вже відпрацювали свій строк, а 15%
наближаються до нього.

Разом з тим необхідно здійснювати додаткове більш глибоке обґрунтування
наших зовнішньоекономічних пріоритетів, зумовлених розгортанням процесів
глобалізації світової економіки.

За цих обставин важливою умовою зміцнення позицій України на світових
ринках є коригування її зовнішньоекономічної політики у напрямку
створення конкурентоспроможних транснаціональних корпорацій, озброєних
технологіями стратегічного маркетингу на глобальному ринку. Державна
підтримка таких високотехнологічних корпорацій об’єктивно необхідна для
реалізації великих коопераційних проектів. Специфіка ефективної
міжнародної спеціалізації України теж вимагає розробки обґрунтованих
маркетингових програм та організації державної підтримки щодо створення
міжнародних конкурентних переваг для вітчизняних товарів на світових
ринках. [4]

3.2 Напрямки розвитку зовнішньої торгівлі України

Перехід до ринкової системи господарювання об’єктивно вимагає піднести
ефективність використання основного капіталу, посилити інноваційний
процес в усіх галузях національної економіки.

З метою усунення зазначених вище негативних явищ в сфері
зовнішньоекономічних відносин Україні необхідно розв’язати такі
завдання: по-перше, обмежувати ввіз продукції чорної металургії,
покращувати якість металу, зменшувати масу готових виробів, домагатися
міжнародних сертифікатів на свою продукцію тощо.

По-друге, визначити пріоритетні напрямки розвитку експортної
спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої продукції і
ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування,
літакобудування, ракетно-космічної техніки, створення нових видів
металів. Я вважаю, що ці напрямки повинні стати сферою всебічної
підтримки держави.

По-третє, відмінити імпортне (ввізне мито) на такі стратегічні для
України товари, як нафтопродукти, ліс, кольорові метали, целюлоза. У той
же час доцільно обмежити імпорт алкогольних напоїв, цигарок тощо.

По-четверте, виготовляти в Україні імпортозамінну продукцію: зернові,
кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники,
автомобілі, тканини та ін. Водночас, експортуючи переважно товари
паливноенергетичної групи, слід значно поліпшити обробку сировини
(титану, граніту, урану, сільськогосподарської продукції). Так, глибина
переробки сільськогосподарської сировини в Україні становить лише
близько 50 % від рівня розвинутих країн. [7]

По-п’яте, враховуючи низьку конкурентоспроможність продукції в Україні,
не слід поспішати з подальшою лібералізаціею експортно-імпортних
відносин, на яку нашу державу активно підштовхує Міжнародний валютний
фонд та Світовий банк. Йти таким шляхом можна, лише зміцнюючи
конкурентоспроможність товарів. Навіть у США понад 35 % товарів захищені
нетарифними бар’єрами.

По-шосте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою
цього є стабільньсть чинного законодавства у зонішньоекономічній
діяльності. На жаль, в Україні так часто переглядаються закони, що
стабільною можна вважати лише постійну зміну законів. Тому наша держава,
згідно з оцінкою міжнародних експертів, щодо створення надійного
інвестиційного клімату посідає 139 місце у світі (дані 2002 року).

По-сьоме, важливо налагодити надійний митний контроль. Так, у розвинутих
країнах світу держава бере на себе облік і всебічно контролює експорт та
імпорт товарів. В Австрії, зокрема, їй відома адреса кожного
постачальника, ціни його товару, обсяг, сертифікація товарів. Цей процес
супроводжується контролем податкових і банківських установ. В Україні
недосконалий сам Митний кодекс: у ньому налічується лише 164 статті,
тоді, як у Митному кодексі Росії – понад 400 статей. [10]

Це, звичайно, не всі проблеми входження України в світове господарство,
на наш погляд треба також звернути увагу, по-перше, на успішно
функціонуючі економіки інших країн, які б могли стати певним взірцем для
нашої країни. По-друге, на запозичення досвіду впровадження радикальних
економічних реформ, трансформацію соціально-економічної системи до
принципово нового якісного стану.

По-третє, на вивчення економічного потенціалу інших країн з метою
встановлення з ними розгалужених дво- та багатосторонніх господарських
зв’язків, поглиблення міжнародного поділу праці та ін.

Як вже було зазначено, важливу роль у подальшому розвитку зовнішньої
торгівлі України відіграватиме структура перебудова її економіки. У
цьому плані одним із першочергових структурних пріоритетів є збільшення
обсягів виробництва і продажу на світовому ринку продукції
військово-промислового та аерокосмічного комплексів, стимулювання
експортного потенціалу інших галузей, захист внутрішнього ринку. Для
розв’язання цієї проблеми передбачено: розробити урядову програму щодо
переведення теплових електростанцій на тверде паливо з одночасною
модернізацєю вугільної промисловості; розширення експорту
електроенергії, що виробляється на давальному паливі; проведення
комплексу економічних та організаційних заходів для стимулювання
скорочення споживання енергоресурсів; розширення наукових досліджень і
розробок з проблеми видобутку власної нафти з виходом на конкретні
науково-технічні і наукові проекти; збільшення обсягу переробки нафти на
давальних умовах заводами України з розрахунками за неї частиною готової
продукції; розвиток атомної енергетики з дотриманням необхідного рівня
безпеки; розробка системи плати за транзитне транспортування
паливно-енергетичних ресурсів через територію України; подолання
залежності економіки України від поставок продукції з країн СНД.

Одним із шляхів заохочення іноземних інвесторів і формування міжнародних
економічних відносин є створення спільних підприємств. [9]

Нині прилавки українських магазинів переповнені імпортними товарами.
Значною мірою – це результат непродуманої зовнішньо-економічної політики
держави, внаслідок якої придушується вітчизняний виробник. Так, програма
розробки і освоєння виробництва електронних касових апаратів передбачає
створення вітчизняного масового виробництва цих апаратів для задоволення
потреб всіх галузей господарства. Якби при цьому враховувався позитивний
досвід Китаю, то на внутрішній ринок були б допущені лише 2 зарубіжні
фірми, які виробляють подібну продукцію. У той же час на український
ринок допущено приблизно 40 різних іноземних фірм, продукція яких не
завжди відповідає вимогам сертифікації. Такі приклади не поодинокі, і
наше завдання полягає в тому, щоб розглядати ці нагальні для держави
проблеми негайно, не затягуючи прийтяття законів у парламенті
перетворюючи їх на політичні дебати.

З проблемою міжнародних економічних відносин тісно повязане питання
зовнішнього боргу України. Ця проблема має два аспекти. По-перше,
зовнішній борг України після розпаду СРСР. Величина його поставлена в
залежність від частки України у ВНП колишнього СРСР і встановлена на
рівні 16,37 %. Рівноправний розподіл боргів передбачає справедливий
розподіл інших активів колишнього Союзу – алмазного, валютного, золотого
фонду, зарубіжних активів за кордоном (майно посольств, консульств та
ін.). ці активи становили близько 33 млрд. дол.

Згідно з підписаною між Росією і Україною угодою прийнято “нульовий
варіант” щодо розподілу активів і боргів. Це означає, що Росія сплачує
іноземним державам частку колишнього боргу СРСР, а Україна не претендує
на свою частку майна та активів. Щорічно по зовнішньому боргу України
Росія сплачує близько 700 млн. дол. Проте розподіл активів і боргів
відбувається не на користь України, оскільки на її частку припадало
майже вдвічі більше активів.

По-друге, це борги, причиною яких є пасивний торговий баланс, пов’язаний
з оплатою енергоносіїв. До 2010 р., згідно з оцінками спеціалістів,
Україна матиме 36 – 40 млрд. дол. зовнішнього боргу. Його зростання
зумовлене її неспроможністю позбутися сировинної та енергетичної
залежності від інших держав і радикально перебудувати власну економічну
систему, насамперед зовнішньоекономічну діяльність.

Перспективним напрямком інтегрування України в економіку світового
господарства є створення вільних економічних зон, українських
транснаціональних корпорацій, банків, торгівля об’єктами інтелектуальної
власності – патентами, ліцензіями, “ноу-хау” та ін.[9]

Висновок

Отже, зі сказаного вище можна зробити наступні узагальенння:

Останнім часом на зовнішню торгівлю України впливають наступні зовнішні
чинники:

Посилення монополізації та тиску на «слабкі країни» (сьогодні
транснаціональні компанії контролюють до 40% світового промислового
виробництва та понад 50% світової торгівлі).

Посилення цінової конкуренції.

Диспаритетність розвитку світових економічних систем і прискорення
процесу їхнього зближення;

Часткова зміна якості конкурентної боротьби (через оволодіння певною
кількістю напрямів унаслідок штучного ослаблення конкурентів, наприклад,
на території колишнього СРСР).

Структурні зрушення у світовому господарстві.

Переважання факторів рентабельності над факторами ефективності (через
відсутність паритетного регулювання економічних відносин між країнами з
різними умовами розвитку).

Виходячи з вищезазначеного, з метою запобігання розвитку негативних
тенденцій та поліпшення становища у зовнішньоторговельній сфері України,
на нашу думку, необхідно:

– активізувати переговорний процес щодо створення зони вільної торгівлі
“плюс” між Україною та Європейським союзом – обіцяний Україні статус
асоційованого членства в ЄС відкриває певні перспективи, адже всі нові
члени Євросоюзу пройшли через цю стадію. За оптимістичними прогнозами,
справжня ЗВТ+ може бути створена наприкінці 2009 р., за песимістичним
сценарієм цей процес триватиме 3-4 роки. Проте вже сьогодні можна вести
мову про приєднання України до CEFTA, в якій беруть участь п’ять країн
колишньої Югославії, Албанія та Молдова;

– прискорити діяльність із гармонізації сертифікації української
продукції відповідно до стандартів ЄС – зокрема, за відсутності
відповідних процедур, українська пшениця вищого ґатунку вважається
пшеницею другого ґатунку в країнах ЄС, від чого істотно потерпають
українські виробники і експортери. У зв’язку з тим, що досі чимало
українських підприємців акцентують увагу на низькій вартості робочої
сили та сировини, а не на підвищенні якості продукції, її відповідності
європейським стандартам, з’являються вагомі приводи щодо обмеження щодо
експорту продовольчої продукції до Росії;

– активізувати економічну співпрацю з країнами Америки, насамперед, США
– хоча ВВП ЄС і США приблизно еквівалентні, у першій половині 2008 р.
Україна експортувала до США продукції удев’ятеро менше, ніж до ЄС. Це
свідчить про широкі можливості розвитку зовнішньої торгівлі, тим більш,
що США декларують готовність вкладати великі кошти в модернізацію
української економіки, досягнення її енергетичної незалежності,
створення спільних підприємств для експорту продукції на ринки третіх
країн;

– посилити позитивну динаміку в зовнішній торгівлі з Японією – за
підсумками І півріччя 2008 р. обсяги українського експорту до Японії,
другої економіки світу, приблизно дорівнювали експорту до Мальти (52 млн
дол. проти 46 млн дол.). Протягом останнього десятиріччя японське
зовнішньоторговельне агентство JETRO переключилось на сприяння імпорту
товарів у Японію. Відкриття представництва JETRO в Україні сприяло б
розвитку двосторонньої співпраці, у тому числі – в науково-технологічній
сфері;

– активізувати співпрацю із структурами СОТ щодо реалізації позитивного
потенціалу членства України – українські підприємці досі не відчули
переваг участі країни в СОТ, тому чимало залежатиме від діяльності
представництва України при СОТ, активності торговельно-економічних місій
України за кордоном, кваліфікованої роботи юристів щодо скасування
антидемпінгових санкцій проти України, відшкодування збитків, завданих
країнами, які не входять до СОТ;

– визначити напрями запобігання негативним наслідкам імовірного
погіршення торговепльних відносин з Російською Федерацією – внаслідок
політизації українсько-російських економічних відносин Росія може
застосувати низку обмежувальних заходів, зокрема, щодо експорту
продукції українського АПК (молочна продукція, цукор тощо) під приводом
захисту внутрішнього ринку. РФ може також обмежити експорт в Україну
коксівного вугілля, чим створить проблеми українській металургії;

– використати можливості для активізації зовнішньої торгівлі, які
відкриваються завдяки проведенню фінальної частини європейського
чемпіонату з футболу в 2012 р. – підготовка до чемпіонату є сприятливою
нагодою для поліпшення іміджу країни, розбудови в кооперації з
іноземними партнерами сучасної інфраструктури (доріг, готелів,
стадіонів), імпорту в Україну сучасного устаткування, створення спільних
підприємств для випуску спортивного інвентаря, одягу, атрибутики для
українського та закордонного споживача, що повинно сприятливо
позначитися, зокрема, на збільшенні обсягів випуску продукції
української легкої промисловості;

– забезпечити спрощений процедурний режим для експорту продукції
вітчизняного машинобудування;

– сприяти динамічному розвитку експорту сільськогосподарської продукції
– потужний аграрний потенціал України дає змогу динамічно нарощувати
експортні поставки продовольчих товарів. Протягом першого півріччя 2008
р. експортовано сільгосппродукції на 3,8 млрд дол., тобто на 31 % більше
порівняно з аналогічним періодом минулого року (18,2 % приросту
загального експорту). Проте відстала транспортна інфраструктура, брак
зерносховищ, відсутність держави як потужного гравця на ринку для
забезпечення прийнятних для виробників цін, відсутність системи
сертифікації продукції, гармонізованої відповідно до норм ЄС, не
дозволяють аграрному сектору повністю реалізувати свої експортні
можливості;

– дотримуватися політики гнучкішого обмінного курсу у валютно-фінансовій
сфері – слід протидіяти надмірній ревальвації реального ефективного
обмінного курсу шляхом зменшення інфляційних розбіжностей із
країнами-торговельними партнерами й не припускатися надмірного посилення
номінального обмінного курсу гривні щодо відповідних валют
країн-імпортерів;

– забезпечити створення структури кредитного сприяння експорту – це
особливо важливо в умовах погіршення становища банківського сектору
України під впливом як внутрішніх суперечностей, так і світової
фінансової кризи;

– ініціювати використання гривні у зовнішньоторговельних розрахунках –
доцільно розпочати роботу щодо поступового поширення використання гривні
в експортно-імпортних операціях, передусім, із сусідніми
країнами-партерами – Білорусією, Грузією, Молдовою тощо. Це дасть змогу
зменшити курсові ризики учасників зовнішньої торгівлі.

Список використаної літератури

Бабанін О. Основні тенденції у зовнішній торгівлі України та пріоритети
зовнішньоекономічної політики за підсумками першого півріччя 2008 року.
– К., 2008.

Василенко Ю. Експортна діяльність України// Економіка України. – 2003.-
№7, с.17-20

Ватманюк Г. та ін. Макроекономіка /Київ. Заповіт.- 1997.-275с.

Климко Г., Нестеренко В. та ін. Основи економічної теорії / Київ. Вища
школа., 2002р.-328с.

Кокорін В. Конкурентоспроможність економіки України // Бізнес &
Економіка – 2003 – №5.- с.9-11

Макконел К. Р., Брю С. Л. Економікс /Москва. Республіка.- 1992. – 621с.

Мочерний С. Основи економічних знань / Київ. FEMINA.- 1996. – 346с.

Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Підручник.
Київ: КНЕУ, 2003. – 465с.

Паламарчук В. Важлива умова економічного зростання// Економіка України.-
2000.- №6, с.21-23

Ревенчук К. Проблеми іноземних інвестицій //Економіка України.- 2001.-
№1, с.8-10

Філіпенко А., Шнирков О. Новий етап зовнішньоекономічних зв’язків
України // Економіка України.- 2002.- №1, с.11-14

Бабин Э.П. Основы внешнеэкономической политики. – М.: Экономика, 1997.
– 126 с.

Багатостороннє економічне співробітництво і роль міжнародних
організацій у регулюванні міжнародних економічних відносин. – К., КТЕІ,
1994. – 28 с.

Беляцький З. Міжнародний економічний взаємозв’язок і взаємозалежність:
проблеми і тенденції // Економіка України. 1996. №6.

Винод томас и Джон Нєш Внешнеторговая политика: опыт реформ. – М.
Инфра-М, 1996 г. – 361 с.

Гончарова О. Торговые барьеры на пути к свободной международной
торговле // Экономический Журнал. – 2003. – №8.

Киреев А. Международная экономика. В 2-х частях. – М.: Международные
отношения, 1997, ч. І, – 416 с.; ч. ІІ – М., 1999. – 488 с.

Кочетов Э. Геоэкономика и внешнеэкономическая стратегия России //
Мировая экономика и международные отношения. 1994. №11.

Осика С., Пятницький В., Осика А. Генеральна угода з тарифів і
торгівліяк основа універсального міжнародно – регулювання світової
торгівлі . – К .: УАЗТ, 1999. – 204 с.

Основи економічної теорії / За ред. С.В.Мочерного. – Тернопіль, 1993.

Основи міжнародної торгівлі. – К.: BHV, 1995.

Портер М. Международная конкуренция. – М.: Международные отношения,
1993.

Пятницький В. Стратегії розвитку торгівлі в контексті вступу України до
СОТ //Вісник КДТЕУ . – 1 999. – №3. – с .3-10.

Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних
переговорів:Тексти офіційних документів . – К .: Вимір , 1 998. – 520 с.

Світова організація торгівлі – відкриті двері на шляху інтеграції
України у світовий економічний простір // Вісник УАДУ . – 1 999. -№3. –
с .78-85.

Омельянович О. Стан і проблеми торгівлі України // Економіка України.
1995. №7.

Онищенко В. Сучасні проблеми зовнішньоекономічної політики України //
Економіка України. 1996. №2.

Сокуренко С. Як організувати торгівлю з країнами Європи // Економіка
України. 1994. №6.

Осика С., Оніщук О., Осика А., Пятницький В., Штефанюк О.
Інституціональні та процедурні механізми системи ГАТТ / у регулюванні
світовоїторгівлі . – К .: УАЗТ , 2000. – 288 с.

Додатки

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Додаток Г

Додаток Д

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020